Інноваційна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

на тему: Інноваційна діяльність

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Сутність та теорія інноваційної діяльності

1.1 Інноваційно-підприємницькі теорії, їх еволюція

1.2 Сутність інновацій та структура інноваційних процесів

2. Практичні аспекти інноваційної діяльності

2.1 Аналіз ефективності інноваційної діяльності

2.2 Особливості фінансування інноваційних процесів

3. Інноваційні процеси в Україні

3.1 Державне регулювання інноваційної діяльності

3.2 Сучасні інноваційні процеси в Україні, їх стан і темпи розвитку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Життєздатність економіки будь-якої країни визначається масштабами та якістю накопичення новацій, а саме: нових ідей, технологій, продуктів, управлінських систем, які є результатом розвитку науки та інноваційної діяльності.

Економічна категорія «інновація» означає новацію, що реалізується на ринку (нововведення).У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку.

Поняття «інноваційна діяльність» досить швидко і надійно ввійшло до сучасного вітчизняного економічного лексикону. Воно означає самостійний вид діяльності підприємства, пов'язаний з управлінням процесами відновлення всіх об'єктів господарювання в ринковій економіці.

Характерною рисою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідні розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи; осягаються процеси введення і поширення інновацій - як вони працюють і як змусити їх працювати краще. Отже, інноваційні процеси охоплюють усі зміни, що відбуваються на планеті внаслідок людської діяльності. Інновації - це інструмент впливу на соціально-економічний процес розвитку суспільства.

Метою даної роботи є вивчення, аналіз і структуризація теоретичного матеріалу з інновацій, інноваційних процесів та діяльності. Також аналіз загальної картини інноваційної діяльності в Україні, механізми її регулювання в нашій країні, а також стан фінансування у наукові нововведення.

Подальший економічний розвиток України, перспектива посісти належне місце в європейському співтоваристві та світі залежать насамперед від опанування інноваційної моделі економічного розвитку.

1. Сутність та теорія інноваційної діяльності

1.1 Інноваційно-підприємницькі теорії, їх еволюція

Формування теорій інноваційного розвитку почалося, на думку більшості дослідників, у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст., хоча ще у ХVШ ст. шотландець Адам Сміт у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» вказав на роль технологічних новацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності. Він зазначив, що велика частина технологічних новацій належала робітникам, які намагалися вдосконалити умови праці з метою отримання вищої зарплатні.

Теорія циклічних економічних криз.

Сформульована вона в 60-ті роки ХІХ ст. німецьким економістом Карлом Марксом (1818-1883). Маркс доводив, що невпинне розширення виробництва вимагає вкладення капіталу в основні засоби і що циклічний рух економіки пояснюється середнім терміном життя основного капіталу, вкладеного у засоби виробництва (на той час - 10-13 років). Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл - це новий ступінь науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Маркс розрізняв екстенсивний та інтенсивний економічний прогрес. При екстенсивному прогресі збільшуються обсяги виробництва на базі старої технології, при інтенсивному - масово впроваджуються нові види техніки.

Теорія довгих хвиль.

Сформульована російським економістом Миколою Кондратьєвим. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни і революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Він вказав на зв'язок довгих хвиль з технічним розвитком виробництва, науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упровадженням. Не використовуючи терміну «нововведення», він, по суті, досліджував саме динаміку нововведень, вказуючи на різницю між ними та відкриттями і винаходами. М. Кондратьєв наголошував, що необхідно розрізняти момент їх появи і момент застосування на практиці.

Згідно з Кондратьєвим, оновлення «основних матеріальних благ», яке відображає розвиток науково-технічного прогресу, відбувається не плавно, а стрибками, і є матеріальною основою великих циклів кон'юнктури (циклів Кондратьєва). Незважаючи на те, що М. Кондратьєв достатньо глибоко дослідив причини і характер коливань економічного розвитку, він не зумів повною мірою пояснити причини інтересу підприємців до нових технологій у певні періоди, з'ясувати мотивацію залучення радикальних нововведень у виробничу діяльність суб'єктів господарювання.

Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера.

Австрійський економіст Йозеф Шумпетер сформулював її на основі узагальнення численних досліджень, проведених наприкінці XIX - на початку XX ст. У ній уперше вжито терміни «інновація» і висловлено гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних новацій - кластерів.

Й. Шумпетер був послідовником М. Кондратьєва. Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль (табл.1.1), які мали місце в історії людства, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню: Учені, які працювали над цією проблемою, визначили Початок п'ятої хвилі М. Кондратьєва, який припадає на 90-ті роки XX ст. Вона пов'язана з розвитком мікроелектроніки та комп'ютерної техніки. Прогнозується і наближення шостої хвилі - хвилі розвитку біотехнології.

Таблиця 1.1

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд із ним, витісняє його і змінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові. Великі інновації зумовлюють створення нових підприємств і нового устаткування, але не кожне нове виробництво є інновацією. Основні положення його теорії стали підґрунтям усіх інноваційних концепцій, розроблених західними економістами. Вони полягають у тому що:

- рушієм прогресу у формі циклічного руху є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише інновації тобто введення принципово нових товарів, техніки, форм виробництва та обміну;

- кожна інновація має життєвий цикл, який можна розглядати як «процес творчого руйнування»;

- численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків, або згустків (кластерів);

- різні види інновацій спричиняють порушення статичної та формування динамічної рівноваги.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства.

Сформульована американським ученим П. Друкером у працях «Інновація та підприємництво» (1985) та «Посткапіталістичне суспільство»(1993).

Інноваційна економіка має такі характеристики:

1) головною продукцією і головною «начинкою» усіх товарів і послуг є нові рішення;

2) провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств;

3) динаміка економіки і суспільства визначається не наукою і науковцями, а мільйонами людей, що самостійно приймають рішення, часто інтуїтивні й творчі;

4) порівняно невеликі капіталовкладення у кожне робоче місце завдяки некапіталомісткій технології багатьох мільйонів інноваційних виробництв;

5) знання є основним, пануючим фактором продуктивності й у масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці;

6) інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань - головною формою інвестицій; завдання науки - сприяння інноваціям;

7) головна форма власності - це інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

8) метою оподатковування має стати підтримання усього необхідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, - їх точна передбачуваність;

9) для розуміння найважливіших економічних процесів. Крім мікро- і макроекономічних, необхідна метаекономіка, що враховує вплив таких могутніх неекономічних факторів, як демографія, освіта, нові технології, екологія, тип психології людей, рівень культури тощо.

Ці два економісти (Й.Шумптер та П.Друкер), а також їхні теорії є основою класичної теорії нововведень, розвиток якої припадає на початок ХХ ст. Неокласична теорія нововведень

Найвідомішими серед вчених-представників цієї теорії є Г. Менш, Б. Твісс, Барнетт, Е. Менсфілд, Роджерс.

Починаючи з 60-х років широкі дослідження з вивчення нововведень проводились у ФРН, зокрема, професором Г. Меншем. Він став найпослідовнішим продовжувачем теорії Й. Шумпетера і розвинув його концепцію на сучасному рівні наукових знань.

Внеском західноберлінського вченого Г. Менша в теорію інновацій було уточнення класифікації інновацій і висування «гіпотези перервності». Г. Менш дотримувався тієї точки зору, що нововведення революціонують виробництво, базисні інновації «приходять групами, або хвилями і перебувають у безпосередньому зв'язку з кризовими явищами або процвітанням економіки». Ця теза підтверджує теорію кон'юнктури Шумпетера і теорію циклів М. Кондратьєва.

Соціально-психологічна модель

Соціально-психологічна концепція теорії нововведень пов'язана з пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльністю. Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, поведінки, мотивації, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і організаційно-соціологічних чинників. Для цих теорій основним є виділення певної групи людей як особливих носіїв інновацій. Представниками цієї теорії є Х. Барнет, Є. Вітте, Е. Денісон.

Незважаючи на широкі дослідження проблеми інноваційного розвитку у світовому масштабі, всеохоплюючої теорії поки що не створено. Одна з основних причин - це прагматичні, позитивістські настанови дослідників, які істинними знаннями визнають лише конкретні емпіричні дослідження і відкидають цінність філософських узагальнень.

1.2 Сутність інновацій та структура інноваційних процесів

Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту чи технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг. Необхідною ознакою інновації є науково-технічна новизна та виробниче її використання.

Нововведення - це кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок. Світ нововведень надзвичайно великий і не зводиться тільки до техніки та технології. Термін «нововведення» вживається щодо всіх новин як у виробничій, так і в організаційній, фінансовій, науковій, навчальній, соціальній сферах, щодо будь-яких удосконалень, які забезпечують зменшення витрат або створюють умови для зміни способу життя.

Більшість нововведень реалізується у сфері економіки, забезпечуючи вирішення завдань економічного зростання, конкурентної спроможності не тільки підприємства, а й країни в цілому. Чимало нововведень, своєчасно не впроваджених, морально старіють, утрачають новизну і свою комерційну привабливість.

Нововведення з моменту впровадження у виробництво, побут, інші сфери діяльності стає інновацією.

Інновація - кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту.

Згідно з класичним визначенням інновація - це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість виробництва та управління і розглядається в динаміці як процес.

Об'єктами інноваційної діяльності згідно з статтею 4 Закону України «Про інноваційну діяльність» є:

· інноваційні програми і проекти;

· нові знання та інтелектуальні продукти;

· виробниче обладнання та процеси;

· інфраструктура виробництва і підприємництва;

· організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

· сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

· товарна продукція;

· механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Існує більше двадцяти класифікацій у вітчизняній та зарубіжній літературі. Це пов'язане з тим, що різні вчені беруть за основу різні ознаки, чинники,що пливають на інноваційний процес. На мою думку, найбільш широкою та всеохоплюючою є наведена класифікація у підручнику «Інновації: теорія,механізми розробки та комерціалізація» (Антонюк Л.Л.) (рис. 1.1)

Рис. 1.1

Не правомірно в поняття «інновації» включати розроблення інновації, її створення, упровадження і дифузію. Ці етапи належать до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого можуть бути нововведення або інновації.

Інноваційна діяльність - діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Об'єктом інноваційної діяльності є інновація. Основні чинники, що впливають на інноваційну діяльність.

В умовах ринку, на якому формуються попит, пропозиція, ціна, головними компонентами інноваційної діяльності є новини, інвестиції та нововведення.

Новини формують ринок новин (новацій), інвестиції - ринок капіталу (інвестицій), нововведення (інновації) - ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три основні компоненти й утворюють сферу інноваційної діяльності (рис. 1.2)

Рис. 1.2

Інноваційний процес - це процес отримання та комерціалізації винаходу, нових технологій, видів продукції чи послуг, рішень виробничого, фінансового характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності.

Фази інноваційного процесу.

Життєвий цикл інновації (товару) - період від зародження ідеї, створення новинки (нового товару) та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

За своїм характером життєвий цикл інновації відповідає типовому життєвому циклу товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості й занепаду, що характеризуються різним співвідношенням витрат, пов'язаних з розробленням та виведення новинки на ринок, і доходів від її продажу. Кожен етап життєвого циклу інновації охоплює кілька стадій, які відрізняються за змістом робіт. (рис. 1.3)

Рис. 1.3 Стадії життєвого циклу інновацій

У додатках 3 та 4 показані життєві цикли інновацій. Якщо їх порівняти, то побачимо, що вони різні за діапазонами, бо рутинізація (фр. routine - застій, стабільність) нововведення може вже розпочатися, а новація ще не застаріла. До того ж сама новація може бути спроектована, виготовлена, а нововведення так і не відбулося, бо неминуче настає моральне старіння продукту, коли з'являється новий товар-замінник чи нова технологія.

Період між появою новації і втіленням її в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграє розвиток венчурного бізнесу

2. Практичні аспекти інноваційної діяльності

2.1 Аналіз ефективності інноваційної діяльності

Ефективність інноваційної діяльності слід визначати з урахуванням таких підходів:

1) оцінка економічної ефективності нововведення стосовно підприємства, тобто як воно забезпечує конкурентоспроможність, прибуток і фінансову стабільність підприємства;

2) оцінка ефективності управління інноваційною діяльністю з погляду забезпечення неперервності інноваційного процесу і досягнення кінцевої мети одержання новинок (продукту, технологій), які відповідають вимогам ринку;

3) урахування часу, тобто здатність одержувати необхідні результати за визначений проміжок часу. Лише єдність вищезазначених компонентів дає змогу охарактеризувати ефективність управління інноваційною діяльністю, що здійснюється на підприємстві.

Розвиток і поширення в народному господарстві інновацій супроводжується багатоваріантністю економічних результатів (ефектів) різного масштабу і тривалості. Залежно від результатів та витрат, які враховуються, на інноваційну діяльність розрізняють такі види ефекту: