Оздоблення і художнє оформлення текстильних матеріалів

Аплікація може бути:

1.одноколірною

2.багатокольоровою

3.пласкою

4.об'ємною

5.декоративною

6.абстрактною

7.сюжетною тощо.

Рисунок 8 - аплікація на тканині

Оздоблення аплікацією полягає в тому, що на матеріал накладають і пришивають (приклеюють) шматочки різнобарвної тканини(рис.8). Аплікація на тканині за красою анітрохи не поступається вишивці, а по практичності значно перевершує її.

Аплікація підходить для нанесення на одяг, головні убори, предмети інтер'єру, аксесуари, сумки. В якості накладеного матеріалу для аплікації можуть бути використані шматочки різної тканини (сукно, драп, фетр, шовк, оксамит тощо), шкіра, замша. Якщо обрана тканина сипуча, під неї підкладають флізелін. В якості основи для накладеного матеріалу може служити будь-яка тканина. Необхідно, щоб аплікація за якістю і кольором була добре підібрана. Наприклад, по шерсті добре вишивати аплікації з оксамиту, креп-сатину на блискучу сторону.

Аплікація (кравецька) має давні корені та використання. Кравці та ткачі виготовляли смуги тканих, вишитих орнаментів, які нашивали на одяг. Техніка кравецької аплікації, наприклад, мала широке використання в добу еллінізму в Північному Єгипті. Модними були льняні туніки з нашитими тканими медальонами -- аплікаціями. Сюжети медальонів були різні(зображення місцевих чи грецьких богів, диких звірів, рослинні, пізніше християнські мотиви) і виготовлялися в техніці, схожій на сучасний гобелен.

Аплікація (кравецька)широко використовує:

-фетр

-шнури

-хутро

-бісер

-окремі намистини

-стрази

-контрастні матеріали за кольором чи фактурою(вельвет, замша, шкірозамінники на джинсовій тканині) тощо.

Незвичні зразки аплікацій з використанням несподіваних матеріалів дали сучасні дизайнери в концертних сукнях та костюмах.

Аплікація не обов'язково має ткані матеріали. В якості накладених та зафіксованих частин можуть бути частини обробленої шкіри з хутром чи без нього, золоті пластини з орнаментами чи зображеннями, стародавні монети тощо. Техніку аплікацій з золотими пласнинками широко використовували скіфи. Саме завяки непограбованим скіфським похованням можна відтворити тогочасний одяг та місця розташування золотих пластин на ньому.

4. Колір і фактура як засіб художньої виразності в дизайні текстилю

Зазначено, що вирішальна роль при оцінюванні споживачем естетичного вигляду текстильної дизайн-продукції належить сприйняттю кольору. Доведено, що вибір кольору забарвлення тканини залежить від фактури текстильного полотна, оскільки сприйняття кольору і форми (фактури поверхні) невід'ємні одне від одного. Оптичні властивості тканини залежать і від її будови, і від кольору незабарвленого волокна, оскільки колір готового виробу залежить від суми кольорів барвника і волокна. Показано, що психологічний аспект сприйняття кольору текстильного полотна нерозривно пов'язаний із соціально-культурним й естетичним рівнем споживача текстильної дизайн-продукції. Кожний окремо взятий колір або поєднання кольорів може сприйматися людиною по-різному, залежно від просторового розташування колірних плям, форми та фактури текстильного полотна, освітленості, настрою споживача та багатьох інших чинників. Встановлено, що для посилення художньої виразності фактури тканини можна виділити проектні підходи, засновані на використанні чергування ниток з різним складом сировини, на застосуванні ниток різної товщини, на численних варіантах переплетень і чергуванні видів опорядження (механічного, хімічного). Показано, що при зоровому сприйнятті рисунка на тканині істотного значення набуває відповідність її фактури колірному вирішенню. Фактура - поверхня форми - створює зовнішній вид виробів і визначає його зоровий образ. Використання в одній моделі матеріалів різних фактур дає можливість підкреслити особливості кожної поверхні. Використовуються контрастні і ньюансні сполучення фактур, в яких композиція побудована на витончених переходах однієї фактури в іншу. Для кінця 90 - х років були характерні насиченість та перевантаження моделей об'ємними поверхнями. В цей час з'явилися нові , іноді парадоксальні сполучення , наприклад: легкі прозорі тканини поєднувалися зі шкірою, хутром, мохером. Ці ризиковані сполучення раніше ніколи не застосовувалися при моделюванні одягу. Металізовані, з різним блиском тканини, трикотаж і інші матеріали переходять з святкового одягу у повсякденний.

Фактура насичується об'ємними доповненнями: ворс, вузли, букле, китиці, жгути - все це збільшує загальну масу виробу , в той час , як гладка поверхня надає виробам легкості , пластичності , зорово зменшує об'єм. Крім того, йде розвиток м'яких , гофрованих, плісированих та складчастих поверхонь.

Новим в моделюванні одягу є поєднання в одному виробі традиційних оздоблювань, рисунків тканин і активних насичених фактур поверхонь.

Сучасні рисунки тканин характеризуються великим різноманіттям:

- просторові в стилі „оп-арт”;

- космічні;

- лінійні (схеми і креслення);

- декоративні в „національному” стилі , наприклад , країн Латинської Америки;

- квіткові;

- ті, що імітують різні фактури;

- геометричні : клітинка, смужка, кола, квадрати, зиг-заги;

- багато рисунків в стилі „комп'ютерної графіки” від окремих мотивів до крупних моно композицій.

5.Особливості моделювання і художнього оформлення тканин в клітинку та смужку

Для реалізації творчого задуму художнику - модельєру важливо правильно підібрати тканину. Адже вона є основою форми одягу. У моделюванні одягу особливе значення має фактура тканини, її властивості. Фактура тканини може бути гладенькою, жорсткою, блискучою, матовою тощо. Вона залежить від характеру переплетення, кольору тканини, рисунка.

Рисунок на тканині може бути конкретним або абстрактним, крупним або дрібним, зорієнтованим або хаотичним. У виборі матеріалу для того чи іншого виробу необхідно врахувати його властивості. Так, м`які, еластичні тканини підходять для моделі з плавними м`якими лініями, з драпуванням, м`якими складками, зборками, а щільні, формостійкі матеріали потребують більш простих і лаконічних форм одягу. Одяг із тканин з крупним малюнком повнить статуру, збільшує її об`єм. Ворсова поверхня тканин зорово збільшує розміри окремих ділянок тіла, а гладенька, навпаки, пом`якшує їх.

У моделюванні одягу особливого значення мають тканини з орієнтованим та класичним рисунком - у смужку, клітинку, горох. Тканини з рисунком в клітинку та смужку займають важливе місце в асортименті тканин, які використовуються при виготовленні одягу. Рисунки клітинок можуть бути дуже різноманітними. Умовно їх можна поділити на дрібні (до 0,5см) , середні (від 0,5 до 5,0 см) і великі (5, см і більше) клітинки.

Незалежно від величини клітинок , їх рисунки можна поділити на два види:

- - рисунки, які отримані чергуванням квадратів різних кольорів, однакового розміру, тобто чергуванням клітинок;

- рисунки отримані взаємним перетином смужок , які йдуть по основі і утку в найрізноманітніших варіантах ширини і кольору. Крім того рисунки в клітинку бувають симетричні і несиметричні:

- симетричними ми будемо вважати такий рисунок в клітинку , в якому можна знайти лінію, яка розділяє його на дві рівні частини, так щоб кожна частина є дзеркальним відображенням другої частини, як за формою, так і за кольором;

- несиметричний рисунок не має такої лінії симетрії у всіх напрямах. Як правило в багатьох несиметричних рисунках можна знайти лінію симетрії лише в повздовжньому або поперечному напрямку.

Кожен з рисунків тканин в клітинку має свій рапорт. Це повторюваність смужок або квадратів з визначеним інтервалом. Якщо в рисунку є клітинки, які різко виділяються на загальному фоні клітинки з великим рапортом то треба звернути увагу саме на них.

Перед усім треба врахувати що строгість і геометричність рисунка в якійсь мірі обмежує можливості застосування тканин в клітинку.

Враховуючи рисунок тканини, треба пам'ятати, що тканина м'яка при роботі з нею ( вовняна і напіввовняна шотландка , штапельне полотно), добре лежить на фігурі як у повздовжньому так і в поперечному напрямку. Якщо тканина жорстка (віскозна шотландка, тафта), то її краще використовувати в косому напрямку.

Крім того, з тканин що добре драпіруються, можна робити і широкі, вільні вироби, і вузькі, прилеглі до фігурі. З жорстких же тканин вузькі вироби зробити важко. Їх можна використовувати для деяких видів нарядного одягу: широких виробів, які добре зберігають форму, пишних спідниць, рукавів, комірів та бантів.

Для вирішення, які моделі треба проектувати з визначеної тканини в клітинку, тканину рекомендується накинути на фігуру або манекен і подивитися в якому напрямі вона виглядає привабливіше. Для виробів з тканини в клітинку характерним є поєднання прямого рисунка з косим.

Наприклад: ліф або частина сукні можуть мати повздовжнє або поперечне направлення рисунку клітинки або смужки, а спідниця та дрібні деталі були викроєні під кутом 45 градусів.

Добре виглядає з тканини в клітинку суцільнокрійний рукав. В цьому випадку рисунок на рукавах і ліфі постійно змінює свій напрямок, що значно прикрашає одяг.

Однакове направлення клітинки чи смужки на всіх деталях і частинах, особливо вертикальне, лише при великій майстерності може дати добрі результати, так як підігнати точно на всіх деталях дуже важко. Але навіть тоді коли це вдається, то деталі і конструкція погано видні. Одноманітність в розташуванні рисунка робить виріб монотонним і надає йому не привабливий вигляд.

При проектуванні виробів з тканин в клітинку і смужку треба позбутися, неминучого переломлення рисунку в місцях виточок, швів і тощо, щоб вони були оформлені не випадково, а продумано, щоб не складалося враження, що виріб виконано недбало.

При роботі з симетричними тканинами треба щоб лінії симетрії рисунка і фігури людини співпадали. Якщо цього не дотримуватися то готовий виріб може порушити враження про симетричність самої фігури. В тканинах з рисунком, який отримано чергуваннями смуг, лінію симетрії можна вибрати або по центру одного з рядів клітинок, або по лінії, що розділяє ці ряди.

При роботі з тканинами з несиметричним рисунком клітинки необхідно знайти лінію, яка умовно може бути прийнята за лінію симетрії, та пов'язати її з лінією симетрії фігури. Напрям рисунку на тканині впливає на зорове сприйняття і розміри одягу, статури, визначає якість готового виробу. Необхідно, щоб на всіх ділянках виробу рисунок розміщувався в одному напрямі.

У моделюванні одягу з тканин у смужку напрям смужок може бути поздовжнім, поперечним, косим і комбінованим. Фасони сукні мають бути чіткі, строгі за формою. Необхідно пам`ятати, що широкі смужки зорово збільшують поперечні розміри статури, а зміна напряму на випуклих частинах статури ще більше підкреслює їх рельєфність. Дрібна смужка дуже часто зливається з основним фоном тканини і пасує до будь - якої статури. Моделюючи одяг з тканин у клітинку, необхідно враховувати розмір, колір рисунка. Так, якщо клітинка велика за розмірами, то лінія симетрії рисунка повинна збігатися із середньою лінією спинки і переду.

Вироби з тканини в клітинку можна моделювати, розміщуючи рисунок у поперечному поздовжньому та діагональному напрямах, а також за допомогою їх комбінацій. У виготовленні одягу з тканин в клітинку не рекомендується проектувати багато швів та ліній. Краще виточки замінити зборками, м`якими складками, щоб уникнути небажаного перекосу малюнка. Якщо тканина в клітинку великих розмірів, то не бажано моделювати одяг з дрібними та маленькими деталями. Якщо клітинка асиметрична і утворена різнокольоровими лініями, то у розробці моделі орієнтуються на найвиразнішу за розмірами і кольором клітинку або лінію. Тканини з крупною клітиною рекомендують для одягу з суцільнокрійним рукавом або квадратною проймою для меншого перетину ліній клітинки.

Рисунок «горох» також потребує уваги. Тканина у дрібний горошок при моделюванні не спричинює зайвих труднощів. Але якщо «горох» крупний за розмірами, то необхідно стежити, щоб симетрія рисунка збігалася з віссю симетрії статури. Не доцільно дрібнити рисунок швами, виточками. Тканину з класичним рисунком у смужку, клітинку, «горох» можна комбінувати з гладкофарбованою тканиною або тканиною з таким самим рисунком різним за розміром або кольором. Проектуючи одяг з тканин з класичним рисунком необхідно, щоб рисунок на прямих деталях, а також на швах збігався.

Тканини з ворсом розкроюють так, щоб на всіх деталях ворс був в одному напрямі. З метою композиційної завершеності моделі художники використовують різноманітні види оздоблення. Оздоблення не є самостійним елементом композиції, а служить доповненням до костюму. Оздоблення, як і прикраси, має відповідати призначенню костюма, а також фактурі й властивостям тканини. Оздоблення поділяють на оздоблення спортивного, романтичного та гостро сучасного характеру.

Оздоблення спортивного характеру прості за формою, виготовленням. Різні ґудзики, пряжки, шнурівки, емблеми, тасьма, краватки, пояси, рулик, аплікації найчастіше використовуються в повсякденному одязі.

Оздоблення романтичного характеру застосовуються у святковому одязі. Це різні жабо, кокільє, волани, вишивка, буфи, коміри, манжети складних форм, оздоблені рюшем або мереживом.

Гостро сучасним оздобленням вважають защипи, буфи, плісе, гофре, нові форми застібок, комірів.

Оздоблення може бути постійним і зйомним, тобто тимчасовим. Постійним оздобленням вважають ґудзики, вишивки, канти, бейки, рюші, плісе, гофре, складки, аплікації. Тимчасове оздоблення - краватки, пояси, коміри, манжети, вставки, декоративні квіти, шарфи тощо. Ними можна у будь - який час доповнити костюм або зняти, замінити на інше. Зйомні оздоблення роблять той чи інший костюм багатофункціональним. Так, сукня темного кольору напівприталеного силуету з шкіряним поясом має повсякденне призначення, а також її доповнити шарфом або хустинкою, гарно задрапованою на шиї, або вишитим білим комірцем, то в такій сукні можна йти і в кіно, і на день народження подруги, і на виставку.

Оздоблення, крім декоративного та естетичного призначення, має ще й утилітарне. Так, гарні ґудзики на блузці одночасно є й застібкою, й оздобленням. Мережки на літньому одязі є не лише прикрасою, але й одночасно створюють повітропроникність, сприятливий мікроклімат для тіла. Комір з хутра не лише оздоблює зимове пальто, але й захищає від холоду.

Оздоблення може бути стійким, підкреслювати призначення одягу, його зручність в експлуатації (фартух для домашньої роботи з великими накладними кишенями, оздоблений кантом, бейкою, тасьмою ) або святковість, вишуканість (складна вишивка бісером на сукні ) тощо.

Необхідно пам`ятати, що невідповідальність оздоблення призначенню одягу, тканині. а також перевантаження моделі однорідним або різним за призначенням видом оздоблення призводить до порушення композиції одягу, що суттєво знижує його естетичні якості.

5.Художній розпис тканин (техніка батік)

Мистецтво прикрашати тканини відоме з давніх часів. Спочатку з'явився ткацький малюнок, який створювали особливим переплетенням в процесі виготовлення тканин. Пізніше малюнок стали наносити ручним способом. Ще пізніше були винайдені друкарські дерев'яні дошки.

В ХVIII столітті для друку почали використовувати металеві вибивні дошки.

Наступним кроком стало винайдення друкарських машин. Малюнок майстра-гравера вирізали на металевих валах, вали занурювали у фарбу, прокочували по тканині, наносячи візерунок. Якщо малюнок був кольоровим, підготовлювали декілька таких валів - для кожного кольору фарби.

Іноді при оформленні тканини використовували одночасно два способи прикрашання - переплетення ниток і розпис (або вибійка). Такими були китайські тканини “кесе”, в яких ткацький візерунок доповнювали розписом пензля.

Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.

Батьківщиною гарячого батіку вважається Індонезія. Класичний гарячий батік - дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом'якшання, потім прали, сушили. Після цього кип'ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин.

Після повторного висушування тканину відбивали до м'якості дерев'яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в ХVII столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев'яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили воском інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція - знімання воску.

З часом техніка ручного батіку використовувалась все рідше. Штамп із тонких металевих дротиків значно прискорили процес. Такий штамп занурювали в розтоплений віск, потім прикладали до полотна. Одержані контури малюнка заливали фарбою. Якщо раніше на розпис одного куска тканини йшло від півтора-двох тижнів до двох років, то з допомогою штампів можна було зробити в один день до двадцять кусків.В кінці ХVII століття Європу покорили своєю красою індійські вибійні тканини - ситці. Штампом з нанесеним барвником наносили удари по тканині - вибивали тканину. Спочатку з'явилась вибійка в один колір фарби.

В кінці XVII століття з'явилась такзвана білоземельна вибійка - кольоровий штамп на білому фоні. Тоді ж почали використовувати більш складний контурний малюнок.

В штампуванні використовувались пігментні присипки, для чого варили спеціальну клейку масу із рослинного масла. Масло кип'ятили 12 годин, після чого вливали в посудину з холодною водою. На дно випадав густий осадок, який зливали окремо. Цим осадком друкували малюнок, який потім присипали пігментами, часто блискучими. Сучасні версії ручного розпису тканини, спираючись на традиційні напрямки, підкріплені новими технологіями.

В гарячому батіку замість бджолиного воску почали використовувати парафін і стеарин. Сітка тріщин, яка з'являлась в процесі фарбування в техніці гарячого батіку і вважалась браком, отримала значення самостійного ефекту і стала невід'ємною частиною і символом цієї техніки.

З винайденням клейкого матеріалу, названого резервом, розвинулась принципово нова техніка розпису - холодний батик.

Ручний розпис можна робити на різних за волокнистим складом тканинах: бавовняних, лляних, віскозних, ацетатних, триацетатних, капронових, шерстяних і з натурального шовку. Проте найчастіше для розпису застосовують бавовняні, віскозні, капронові й тканини з натурального шовку.

Тканини не повинні мати на собі апрету, замаслювачів, мати добре змочування і капілярність. При розписі важливе значення має ткацьке переплетення тканини, її товщина і щільність. Найкращими для розпису (особливо холодним батіком) є тонкі гладкі тканини полотняного переплетення.

У процесі виготовлення фарб для холодного і гарячого батіку застосовують барвники, які добре розчиняються у воді, спирті, мають хорошу покривну властивість у розчинах кімнатної температури, дають широку гаму чистих і яскравих кольорів. Такі фарби мають добре розтікатись по тканині, глибоко її просочують, за довгого зберігання не випадати в осад і не желатинизуватись. Цим вимогам відповідають активні, прямі, кислотні, хромові (кислотно-протравні), основні й дисперсні барвники. Фарби виготовлені з усіх класів барвників, зберігають у закритому посуді.

Рама. Усі види розпису виконують на дерев'яних рамах, які бувають розсувні (можна збільшувати або зменшувати до необхідного розміру за допомогою рухомих рейок і гвинтів) і нерозсувні. Такі рами з обох боків мають внутрішні зрізи шириною 5... 6 мм, у які вбивають гострі гачки на відстані рейками рами, щоб не дряпали рук.

Для нанесення фарб при розписі способом холодний батік застосовують різні пензлі і тампони. Тампони виготовляють із вати й поролону. Вату накручують на дерев'яні стержні різного діаметра. Кінець намотаної вати закріплюють ниткою, щоб тампон не спадав з палички під час роботи. Для кожного кольору фарби слід мати окремий тампон. Тампон не повинен бути надто щільним, бо він тоді погано вбиратиме фарбу, іадто м'яким, бо під час роботи буде волохатитись. Поролонові тампони застосовуються для покриття великих площ.

Як і під час роботи холодним батіком, так і за розпису гарячим, застосовують різні нескладні інструменти, багато з яких можна виготовити самому. Це штампики, лійки, рейсфедери, ножі тощо.

Пензлі. Найчастіше використовують щетинні пензлі різних розмірів. Ними покривають великі й малі площини рисунка, наносять лінії. Такі пензлі повинні мати дерев'яні ручки.

Рейсфедери. Застосовують звичайні креслярські рейсфедери, попередньо насаджені на дерев'яні ручки. Між лезами рейсфедера вставляють смужки вати або поролону, щоб збільшити запас резерву. За типом такого рейсфедера для нанесення кількох паралельних ліній виготовляють саморобні рейсфедери різних розмірів. Для нанесення ліній можна використати звичайний столовий ніж, обтягнений трикотажем або тканиною.

Лійки. Використовують саморобні мідні або латунні лієчки різних розмірів з отворами для подавання гарячого резерву діаметром 0,2... 0,3 мм. До них припаюють ручки.

Штампики. Їх застосовують, коли необхідно нанести якість часто повторювані форми. Вони бувають тверді та м'які. Тверді вирізають з міді, латуні, Вони можуть бути у вигляді різних геометричних фігур, листочків, квітів, а також різноманітних каталок.

Штампик-каталка має вигляд катушки з ручкою, що вільно обертається на осі. Тверді металеві штампики обтягують тканиною або трикотажем. М'які штампики вирізають з фетру, повсті, поролону гострим ножем або скальпелем. До них прибивають дерев'яні колодки з ручками.

Батік-штифт. Цей інструмент є найдосконалішим для нанесення на тканину резервної суміші. Існує кілька конструкцій батік-штифта, але всі вони мають один принцип роботи. Робочою частиною батік-штифта є головка - це мідний конус із отвором, з якого виступає голка-штифт . Протилежним кінцем голка впирається в пружину. Батік-штифт повинен мати набір головок з отворами різного діаметра для отримання різних затовщиною ліній.

6.1 Техніка холодного батіку

Робота в техніці холодного батіка дає можливість розписати не весь одяг, а лише невеликий фрагмент. Такий розпис може не тільки прикрасити виріб, але й без допомоги аплікацій приховати дефекти тканини або плями. Наявність контура надає витворам, виконаних в цій техніці, додаткову декоративність і графічність.

Лінії контура обмежують частину малюнка, завершують його. Завершеність контура являєтся обов'язковою умовою.

Контур роблять за допомогою спеціального резервного складу: парафін-12г., резиновий клей-50-60 г., бензин-80-90 г.

При работі в техніці холодного батіку резерв наносять на поверхню тканини у вигляді замкнутого контура. Наносять малюнок на тканину за допомогою скляної трубки або спеціальних балончиків. Необхідно замітити, що і трубочки, і балончики необхідно розприділяти по тканині рівномірно, оскільки там, де рух уповільнюється, закінчується або починається, можуть утворитись каплі. Відриваючи трубочку від тканини, її потрібно зразу ж перевернути кінчиком вверх. Розписують виріб в межах контура у відповідності до ескізу. При цьому кількість кольорів, які можна використати в даній техніці, практично не обмежено.

Після виконаного контура тканині дають підсохнути. Резерв повинен стати повністю сухим.

Обов'язковою складовою роботи, виконаній в техніці холодного батіку, являється наявність чіткого кольорового контура. Для холодного батіку характерний дуже чіткий геометризм, малюнок і орнамент.

Наносять фарбу пензлем, ватними тампонами або трубочкою. В процесі нанесення однієї і тієї ж фарби необхідно, щоб фрагменти різного розміру впитались фарбою однаково, так як в іншому випадку після висихання вони будуть володіти різними відтінками.

6.2 Техніка гарячого батіку

Особливість сучасного гарячого батіку не тільки в його трудоємності в порівняні з класичною технікою розпису, але і в дотриманні строгої послідовності в роботі. При створенні ескізу придумуються всі етапи роботи. Тканину натягують на раму, наводять малюнок. Якщо елементи композиції повинні бути обведені чорними контурами малюють дві межі цієї лінії. Потім, коли на тканину наносять найтемніший колір, фарба заповнює ці лінії між раніше нанесеними поверхнями резерву і перетворюється в контур. Восковою масою необхідно покрити ті частини малюнку, які залишились світлими або білими.

Потім тканину фарбують в найсвітліший із кольорів композиції. Якщо тканина буде, злегка вологою, воскова маса не пройде через волокна тканини, буде раптово застигати і ламатись. Після фарбування в найсвітліший колір, роботі необхідно висохнути. Потім воском з допомогою пензля покривають поверхню тканини, темнішим і ще більш темнішим кольором і висушують тканину.

При цій техніці розпису резерв не тільки наносять у вигляді контура, але і покривають ті частини тканини, які не повинні бути розфарбовані. Оскільки контурні лінії не являються для гарячого батіку обов'язковими, ця техніка дає можливість виконати розпис з плавними переходами від одного тону або кольору до іншого.

Гарячий батік пропонує дві форми розпису. Перший - це простий батік. На тканину наносят контур, а потім покривають фарбою. В цьому випадку получається малюнок або орнамент одного кольору, який пересікає не розфарбовані лінії.

Розпочинають обробку тканину з нанесеня на її поверхню кольорових плям, які виконують у відповідності з ескізом або задумом. Проте, задум можна розробити і уточнити в процесі роботи. Потім на ці кольорові плями наносять резервний склад і після висихання знову покривають всі вироби фарбою, цього разу більш темнішого тону, який зміг би перекрити попередні. Цю операцію можна повторювати не більше трьох разів. Зрозуміло, що при такому варіанті розпису фон може бути лише темним.

Близьким до описаного способу є прийом крекле. Він полягає в наступному. Після розпису тканини її висушують, натягують на раму, і суцільним слоєм покривають резерв. Коли вона висохне, тканину знімають і злегка зтрушують, щоб резерв розтікся.

6.3 Вільний розпис

Техніка вільного розпису дістала розповсюдження і визнання художників, так як цей розпис виявляє своєрідність почерку кожного майстра і надає витворам неповторну індивідуальність приналежну ручній роботі. Основна відмінність вільного розпису від класичних батіків в тому, що у вільному розписі немає резервних складових (гарячого або холодного). Вільний розпис тканин із натурального шовку і синтетичних волокон виконують аніліновими фарбами.

Наносити фарбу починають з нижнього краю або одного з нижніх кутів рівномірними рухами пензля. Перед фарбуванням всю поверхню зволожують (змочують водою). Між полосами, які утворились не має утворитись висвітлень. Якщо вони всетаки появились, по ним необхідно ще раз пройтись пензлем, розприділяючи фарбу і розмазуючи її по всій поверхні.

Можливо, що колір стане дуже насиченим. В цьому випадку шовк вдруге змочують, а потім промокають крепом, забираючи таким способом залишки фарби.

При розписі декількома кольорами спочатку необхідно наносити світліші тони, так як темні фарби краще наносяться і лежать в цілій композиції при їх нанесенні в кінці роботи.Після нанесення однієї плями на шовк можна зразу ж нанести другу пляму або почекати коли перша пляма підсохне і тоді наносити другу. В залежності від цього виникають різні ефекти. Так, при нанесенні фарби в контакті з іншою, яка ще не підсохла, два кольори плавно переходять один до одного. Якщо перша пляма висохла, то інша розмиє частинки контура, в результаті чого також утвориться особливий і дуже цікавий ефект - насичених зубців. Дуже красивий ефект може дати звичайна кухонна сіль, яку насипають на розписану поверхню, коли робота ще не висохла. Сіль впитає пігменти фарби і утворить ефект затемнення навколо цього місця, де лежали крупинки солі. Після обробки сіль забирають, змітаючи її за допомогою маленької щіточки.

Існує ще один спосіб використання солі при розписі тканин. Це спосіб із застосуванням сольового розчину. Для цього або сольовим розчином пропитують тканину, або його добавляють у фарбу. При впитуванні тканини сольовим розчином її перед розписом необхідно висушити.

Роблять це для того, щоб обмежити рівень розтікання фарби по тканині. Вільний розпис можна виконувати широкими мазками, не боячись що фарби буде нанесено дуже багато і що вона розпливеться великою плямою.

По закінченню роботи за допомогою тонкого пензля іноді підправляють і підкреслюють найкрасивіші місця у виконаній роботі.

Висновок

Сучасний асортимент тканини та інших швейних матеріалів дає широку можливість для різноманітного оформлення одягу.

Поряд із збільшенням об'єму виробництва тканин значно оновився їх асортимент і покращилася якість. Створені тканини Ї нових структур, красивих відтінків і малюнків зі спеціальними оздобленнями, які надають тканинам незминаючі, водостійкі та інші властивості. Тканинам нового сезону властива легкість і пластичність. Пропонуються стрічки зі складками двох шарів, з друкованим малюнком, з ефектом деграде (висвітлення). На прозорих стрічках яскраві кольори пом'якшуються, металічний блиск перетворюється в делікатне сяйво. Широко використовуються шнури - однотонних яскравих кольорів або двоколірних складного переплетення. Квітковими мотивами прикрашенні тасьми, жаккардові стрічки, мережива.

Оздоблення одягу - це те, що допомагає дизайнеру створювати нові образи, нові моделі, підкреслити неповторність силуетів і функціональне призначення вбрання. Під час його застосування, існує лише одне правило: необхідно мати відчуття міри. Сучасне моделювання дозволяє використання різноманітних видів оздоблення. Іноді моделі дуже перевантаженні фактурою та оздобленням, але навіть це не завжди заважає дотримуватися відчуття міри, потрібно лише особливе композиційне сприйняття. Оздоблення використовують для різних цілей:

· акцентування форми виробу чи його частин;

· членування форми на частини;

· об'єднання частин форми або декількох самостійних форм;

Для того, щоб пошити гарний, зручний одяг, велике значення має кожний етап виготовлення виробу - від ручних стібків до прасування готових моделей. Щоб випускати швейні вироби гарної якості, не достатньо мати хорошу, красиву тканину, необхідно використовувати в виробництві нові методи обробки, нове обладнання і різноманітне цікаве оздоблення.

Ескіз моделі виробу

Ескіз моделі виробу

Ескіз моделі виробу

Перелік використаних джерел

1.Арманд Т. Руководство по росписи ткани. М.: 2002г.

2. Бузов А. Д. “Матеріалознавство швейного виробництва” - М.,

Легпромбутіздат, 1986 р.

3.Гильман Р., Художественная роспись тканей. - М.: Владос, 2003г.

4.Гущина К. Г., Беляева С. А. “Асортимент, свойства и технические требования к материалам для одежды” - М., Легкая индустрия, 1978 г.

5.Давыдов С.Г. Батик - М.: АСТ - ПРЕСС КНИГА, 2005г.

6.Дворкина И. Батик. М.: 2000г.

7. Зак І. С., Горохов І. К. “Довідник по швейному обладнанню”. - М.,Легка індустрія, 1981 р.

8.Козлова, Т. В., Ритвінська Л. П., З. Н. Тимашова “Моделювання і художнє оформлення жіночого і дитячого одягу”.- М. Легкопромбитіздат, 1990 р.

9.Мартынова Л. Художественная роспись тканей 1966г.

10. Мальцева Є. П. “Матеріалознавство швейного виробництва”.- М. “Легка і харчова промисловість”, 1983 р.

11. Михайловськая Л. М. “Текстильные товары, товароведение”. - М. Изд. Экономика, 1990 г.

12. Пожидаєв Н. Н. і др. “Матеріали для одягу”.- М. Легка індустрія, 1975 р.. Рукоделие (сост. ) Легкая промишленость, 1982 г.

13.Сараев Ю.С. Роспись по ткани. - Ростов - на Дону: Феникс, 2000г.

14.Синеглазова М., Батик. - М.: Издательский дом МСП, 2005

15.Стоку С., Батик. Современный подход к традиционному искусству росписи тканей. - М.: Ниола 21-й век, 2005

16. Сулла М. Б. Охрана труда: учебное пособие для студентов пед..институтов. - М.: Просвещение, 1989 г.

17. Труханова А. Т. “Иллюстрированное пособие по технологии лёгкой одеждой” М.: Лёгкая промышленность, 1984 г.

18. Юдина Є. Н. І др.. Шейте сами (Юдина Е. Н., Евтушенко М. А.,Черусалимская О. А. ) ,1992 г.

Размещено на Allbest.ru