Оздоблення і художнє оформлення текстильних матеріалів

Коротка історія виробництва текстилю. Властивості, що визначають формоутворювальну здатність текстильних матеріалів. Колір і фактура як засіб художньої виразності тканини. Види оздоблення, які широко використовуються для художнього оформлення одягу.

Рубрика Производство и технологии
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.02.2012
Размер файла 3,9 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ НА ТЕМУ:

"Оздоблення і художнє оформлення текстильних матеріалів"

Зміст

Вступ

1.Історія виробництва текстилю

2.Властивості, що визначають формоутворювальну здатність текстильних матеріалів

3.Декоративне оздоблення текстилю

3.1 Українська народна вишивка

3.2 Аплікація як елемент оздоблення

4. Колір і фактупа як засіб художньої виразності текстилю

5.Особливості моделювання і художнього оформлення тканин в клітинку і смужку

6.Художній розпис тканин (техніка батік)

6.1 Холодний батік

6.2 Гарячий батік

6.3 Вільний розпис

Висновки

Ескіз моделі виробу з елементом оздоблення (вишивкою)

Види оздоблення, які широко використовуються для художнього оформлення одягу

Перелік використаних джерел

Вступ

Текстильна промисловість на початку нового століття ввійшла в список передових галузей світової індустрії, що найбільш інтенсивно розвиваються. У той же час вітчизняна текстильна промисловість поступово втрачає раніше зайняті позиції, її відсоток в економіці країни складає 0,5 %, тому вона має потребу в корінній реорганізації та технічному переоснащенні. Їхньою основою повинні стати новітні ефективні й екологічно безпечні технології, що дозволяють забезпечити випуск конкурентнспроможної продукції високої якості і різноманітного асортименту. Виконання цієї задачі залежить від вирішення ряду проблем, пов'язаних з удосконаленням технологічного процесу опорядження текстильних матеріалів.

Найбільш складною технологічною операцією опоряджувального виробництва є колористичне оформлення тканин, особливо способом друкування, що дозволяє суттєво розширити можливості художнього оформлення текстильних матеріалів із целюлозних волокон. Для друкування целюлозних тканин використовується широкий асортимент класів барвників: кубові, активні і пігменти. Активні барвники мають ряд переваг, але їх застосування для друкування обмежується, головним чином, дефіцитністю і дороговизною загусників на основі альгінатів. Вартість та якість загусника відчутно впливають на економічні показники опоряджувального виробництва і можуть складати від 10 до 42 % від загальних матеріальних витрат на друкування текстильних матеріалів. У закордонних фірмах дана проблема вирішується шляхом використання модифікованих форм найбільш доступного полісахариду - крохмалю. В США щорічне виробництво модифікованих крохмалів перевищує 800 тис. т, а в Російській Федерації їх випуск становить 40 тис. т при потребі - 200 тис. т. Але імпорт таких препаратів економічно недоцільний при перевиробництві основної сировини - крохмалю. Тому виникла реальна потреба в створенні вітчизнянного виробництва модифікованого крохмалю, так як проблема вибору загусників друкарських фарб - одна з найбільш гострих для вітчизняної текстильної галузі, оскільки, саме вироби з текстилю надають інтер'єру завершеного вигляду і створюють певний настрій та є кінцевим штрихом логічної вершини в створенні дизайну.

До вибору тканини необхідно відноситися досить уважно, як і до вибору моделі, тому що далеко не кожна тканина підходить за фактурою, кольором, призначенням. В магазинах знаходиться широкий асортимент тканин - шовкові, вовняні, синтетичні, з друкованим малюнком різного масштабу, а також гладко фарбовані з різною поверхнею - бархатні, фактурні, строкатоткані, в клітинку, в полоску різних масштабів, з блискучою поверхнею. Поряд з тканинами, маючими малюнки великих орнаментальних форм, розповсюджені тканини з маленьким малюнком.

При виборі тканини важлива практична чутливість. Крім зорового сприйняття тої чи іншої тканини велике значення має відчуття її практичних якостей (м'якості, незминаючості, пружності), уміння визначити її функціональні достоїнства в практичному застосуванні. Бажано знайти правильне співвідношення між тканиною, майбутнім виробом і зовнішністю людини. Кожний матеріал володіє фізичними, механічними, хімічними і геометричними властивостями, які визначають його призначення і сферу застосування.

Наша промисловість випускає бавовняні, лляні, вовняні і шовкові тканини, що нараховують більше чотирьох тисяч артикулів. В існуючому асортименті, діє постійна заміна застарілих артикулів: тканини, які вийшли з моди Ї знімаються з виробництва, а поновлення асортименту проходить завдяки вкладанню нових хімічних волокон та зміні структури колориту обробки.

Мода розвивається шляхом створення визначених форм одягу за допомогою крою. Популярні: бавовник, льон, шовк - бажано натуральний, але можливий з різноманітними домішками і поліестерами.

При використанні тканин, необхідно керуватися такими критеріями як: практичність і єдність стильового оформлення. Найбільш раціональним є застосування натуральних тканин (льон, бавовна, шерсть) з синтетичними домішками, що забезпечують довговічність служіння і легкість догляду. В залежності від завдання, яке ставиться перед текстильними ансамблями, колір тканини може бути яскравим або нейтральним.

1. Історія виробництва текстилю

Кожен метр текстильного матеріалу, виготовленого у наш час, несе у собі пам'ять та знання, накопичені і акумульовані тисячоліттями. До появи перших хімічних волокон (в кінці ХІХ ст.) людина вже знала і застосовувала чотири важливі природні волокна: льон, бавовна, вовна і шовк. Археологічні розкопки засвідчують, що ще на найдавніших стадіях розвитку, люди вміли ці волокна вирощувати і переробляти у тканину, а згодом -- у виріб,тим самим беручи участь у боротьбі за своє існування з природою, пристосовуючи її до своїх потреб. Першим волокном, яке застосувало людство став льон. Ще п'ять тис. років до народження Христа у долині ріки Ніл на території сучасного Єгипту з з льону виготовляли тканини. Раніше наші предки могли використовувати волокна зі стебел луб'яних рослин, виплітати із них зразок тканин і використовувати їх для покриття свого тіла. Мешканці найденого археологами на березі Швейцарського озера давнього поселення, яке процвітало в кінці кам'яного віку (неоліт ~ 8- 3 тис. років до нашої ери), вміли ткати з льону. Під час розкопок цього поселення в Швейцарії, були знайдені виткані лляні волокна, фрагменти тканин і примітивні знаряддя, за допомогою яких виготовлялась пряжа і тканина. Другим важливим волокном, яке освоїла людина стала вовна. Мешканці того ж давнього поселення на території сучасної Швейцарії розводили овець. Найдавніша дата, пов'язана з вівчарством і виготовленням вовни, підтверджена розкопками, відповідає 4000 років до н.е. Третє важливе волокно освоєне людиною - бавовна. Перше матеріальне підтвердження його виробництва датується 1000 років до н.е., про що говорять археологічні розкопки поселення в Індії. Купці завозили бавовну з Індії на Близький Схід, в Центральну Азію, а пізніше в Китай. Саме слово бавовна ("cotton") походить від арабського слова "quoton". Однією Ії загадок розвитку людської цивілізації залишається питання: яким чином людина навчилася вирощувати бавовну, прясти і ткати з нього полотно в один і той же час на різних континентах (в Азії і в Південній Америці, в Перу). Четверте важливе природне волокно - шовк. Ймовірно, батьківщиною його виробництва є Китай. Легенда говорить, що китайська імператриця Xен-Лінг-Чі (~2600 років до н.е.) перша відкрила це знамените волокно. Вона випадково впустила кокон в гарячу воду і побачила, що із розм'яклого кокона відокремились шовкові нитки. Імператриця зрозуміла призначення цих ниток. Так народилась найдавніша культура шовководства, заснована на життєдіяльності тутового шовкопряду, які харчуються листям білої шовковиці. Китайці довели культуру і виробництво шовку і шовкових ниток до ідеалу і приблизно 1400 років до н.е. тканини із шовку різного виду і одяг з них із них стали предметами повсякденного застосування в цій країні.

В ХVI - XVII ст. виробляли дуже щільні, важкі тканини (сукно, оксамит, парчу і т.п.). З них відповідно виготовляли складні громіздкі костюми.

В кінці XVIII ст. характер жіночого костюму під впливом Античності різко змінюється, зникають каркасні, важкі форми і актуальними стає одяг з м'якими драпіровками на м'яких світлих гладко фарбованих тканинах, коли кожна фалда дає глибокі світлотіні. Відповідно з'являється серпанок, муслін, батист, кашемір переважно світлих тонів.

До 30-х рр. XIX ст. в костюмі знову починає з'являтися чіткість форм; на зміну легким тканинам приходять більш жорсткі, хоча і менш громіздкі і важкі, ніж раніше. Це муар, тафта, атлас і т.д.

Вплив пластичних властивостей матеріалів на характер форми одягу можна спостерігати також і на прикладах народних костюмів. Так, російські селянки шили свій одяг з домотканого льняного або вовняного полотна. Така тканина відрізнялася значною товщиною і жорсткістю, тому вона погано драпірувалася і була здатна утворювати лише жорстку форму одягу типу футляра. Ці якості тканини визначили характер пластики костюма - прямолінійну геометричну, на відміну від інших епох, коли одяг виготовлявся переважно з натуральних шовкових тканин, які мають прекрасні пластичні властивості: "текучість", рухливість, здатність створювати красиві драпіровки.

2.Властивості,що визначають формоутворювальну здатність текстильних матеріалів

Важливою складовою роботи сучасного фахівця над проектованою формою одягу є його уміння передбачати поведінку текстильних матеріалів, максимально розкрити їх виразні якості і здібності.

Характер поведінки матеріалу залежить від безлічі чинників, які в сукупності визначають його пластику. Одні матеріали здатні зберігати задану форму костюма без додаткових технологічних прийомів, інші - створюють нестійку рухому форму, що постійно змінюється в процесі руху людини. Іншими словами, у великій мірі завдяки формоутворювальним властивостям швейних матеріалів створюється той або інший пластичний образ форми одягу, творчий пошук якого може ефективно здійснюватися шляхом ескізування наколюванням.

В теорії проектування костюма пластика матеріалу розглядається як художньо-естетичне поняття і означає його здатність утворювати ту або іншу об'ємну форму виробу. Ця здатність визначається формоутворювальними властивостями матеріалу, які дозволяють забезпечити певну пластичну організацію форми одягу. Ці властивості залежать від ряду механічних, фізичних і ін. властивостей, а також від різних характеристик будови матеріалу, які розглядаються в даному випадку з погляду можливості їх визначення органолептичним способом.

В зв'язку з цим особливо важливими є наступні групи властивостей.

Геометричні властивості:

· ширина - відстань між краями матеріалу, яка визначається в напрямі, перпендикулярному ниткам основи - кількісний показник;

· товщина - відстань між самими виступаючими ділянками поверхні ниток на лицьовій і виворітній сторонах матеріалу. Коливається в широких межах: від 0,14 мм у дуже тонких платтянних до 3,5 мм у товстих пальтових тканинах. Даний показник оцінюється по такій градації: дуже тонкий (до 0,5 мм); тонкий (від 0,5 до 1,0 мм); середньої товщини (від 1,0 до 2,0 мм); товстий (понад 2,0 мм).

Фізичні властивості представлені однією характеристикою, що оцінюється без технічних засобів вимірювання за допомогою суб'єктивних відчуттів: маса матеріалу, якісні показники якої наступні: легкий; середньої тяжкості; важкий.

Механічні властивості визначаються також без технічних засобів вимірювання такими характеристиками вигину:

· жорсткість - здатність тканини чинити опір вигину, зміні форми. Розрізняють матеріали підвищеної жорсткості, жорсткі.

· гнучкість є характеристикою, протилежною жорсткості. Розрізняють матеріали гнучкі, дуже гнучкі.

· драпірування- це здатність матеріалу утворювати м'які округлі складки під дією власної маси. Залежно від драпіруючої здатності розрізняють матеріали: добре, задовільно, погано що драпіруються.

· зминальність - здатність матеріалу утворювати зморшки і складки під дією вигину і стиснення. Розрізняють матеріали: зминаючі, малозминаючі, незминаючі.

Естетичні властивості. Важливу роль в створенні пластичної форми одягу відіграє характер структури поверхні, тобто фактура матеріалу (від лат. factura - обробка, будова), тобто його лицьова поверхня, одержана в результаті певної технологічної обробки тканини. Фактура створює зоровий образ виробу і виступає одним з основних джерел відчутної на дотик інформації. Саме фактура дає нам змогу відрізняти на чорно-білому відображенні води і метал, сніг і папір. Фактура - це характер поверхні матеріалу (ворс, вузли, букле, китиці, пір'я, джгути).. Наприклад, тканини можуть бути гладкими або жорсткими, зернистими, блискучими, матовими

Фактура сучасних матеріалів для одягу має широкий спектр варіантів. З одного боку - це гладкі поверхні, на яких елементи поверхні настільки малі, що їх майже не можливо розрізнити, з іншої - поверхні, на яких елементи фактури за своєю величиною сприймаються, як самостійні одиниці форми і кількість їх достатньо мала, так що всіх їх можна добре відрізнити. В такому випадку елементи фактури поверхні виступають вже, як елементи членування ( рельєфна поверхня).

Фактура матеріалів має велике значення для визначення ступеня об'ємності одягу, його маси, щільності. Поверхня матеріалів з ярко вираженою фактурою надає костюму об'єму і маси. Гладка поверхня навпаки надає легкості та зорово зменшує об'єм. Використання насичених фактурних поверхонь є модним прийомом при створенні сучасного костюму. При створенні швейного виробу вибір фактури поверхні - настільки ж важливе завдання, як і сам вибір тканини.

Недостатня увага до властивостей фактури, невдале поєднання різних матеріалів в одному виробі, часто призводить до роздрібленості і дисгармонії форми.

Залежно від характеру поверхні матеріалів умовно розрізняють наступні види фактури:

· гладка - тканини з рівною поверхнею і з чітким малюнком переплетення;

· жорстка - нерівна, вузликова, зерниста поверхня. Виділяють дрібнозернисті, грубозернисті поверхні;

· рельєфна фактура виходить при вживанні переплетень створюючих опухкий рельєфний візерунок, за рахунок використовування ниток різної товщини, а також в результаті обробних операцій, які сприяють утворенню випуклого малюнка (жмуті, тиснення, гофре);

· повстяноподібна або валяна поверхня виходить в результаті механічної обробки (валяння) з метою її ущільнення. Характеризується тим, що повстяноподібний застил повністю закриває малюнок переплетення;

· ворсова фактура може бути створена в результаті начісування, ворсовим і петельним переплетеннями, а також шляхом приклеювання ворсу, який, як правило, знаходитися на лицьовій стороні.

Залежно від величини і кількості елементів фактури на одиницю площі, тканини мають різну за своєю виразностю поверхню. Слід враховувати, що великим малюнок фактури зменшує розміри поверхні; дрібний, навпаки - збільшує.

Крайніми межами у виразі фактури є:

· дуже великий елемент, а кількість цих елементів на одиницю площі невелика. Тоді тканина сприймається як рельєфна (витравний оксамит);

· дуже дрібний елемент, а кількість цих елементів на одиницю площі велика. Тоді тканина практично сприймається як гладка (тканини крепового переплетення).

Кожна фактура несе в собі ознаки певного емоційно-образного звучання. За силою дії на глядача розрізняють фактури пасивні, що мають майже однорідну нейтральну поверхню з дуже дрібними елементами, і активні, мають складну рельєфну поверхню з великими елементами.

Активні фактури дуже декоративні і не потребують додаткової прикраси. Пасивні ж фактури є хорошим фоном для активних або для їх обробки.

Різні фактури по-різному взаємодіють з формою одягу. Так, наприклад:

· гладкі блискучі поверхні зорово зменшують об'єм, додають м'якість формі;

· з яскраво вираженою рельєфністю (в широкий рубчик), буклюючі навпаки, зорово збільшують об'ємність, тяжкість форми одягу;

· тканини з довгим ворсом додає формі одягу округлість, узагальненість;

· завиткові хутра (каракуль) володіють властивістю додавати формі монолітність, цілісність, скульптурну чіткість, оскільки з'єднання окремих частин форми, завдяки посиленій фактурності матеріалу, зорово не відчутні

Оптичні властивості визначаються двома показниками:

блиск матеріалу залежить від ступеня віддзеркалення світлового потоку. Розрізняють матеріали:

· матові, коли світло від поверхні відображається у різних напрямах;

· блискучі, коли світло від поверхні відображається в одному напрямі;

· мерехтливі, коли світло від поверхні відображається в певному напрямі;

· дзеркальні, коли відбувається 100%-ве віддзеркалення світла від поверхні матеріалу.

Прозорість - здатність матеріалу пропускати проміння видимої частини спектру. Залежно від ступеня прозорості розрізняють: прозорі; напівпрозорі; непрозорі.

Текстильні властивості визначаються, перш за все, сприйняттям текстильних матеріалів на дотик, характером дотику - туше, яке має словесні характеристики, що позначають стан відчуттів (приємне, неприємне, тепле, холодне і т. д).

Наприклад:

· сухі - хрусткі, шарудять, папероподібні (органза, тафта, льон з шовком, поплін). дозволяють створювати стійкі форми з чіткими контурами, не дивлячись на те, що при їх використовуванні виникають певні технологічні труднощі в процесі виготовлення виробів. Як правило, вони забарвлені в спокійні, пастельні тони. Ці особливості використовуються при створенні стриманих, чітких геометричних форм одягу повсякденного призначення, а також спеціального одягу;

· пружні (типу поліаміду) - створюють пишні легкі форми з складками, , що стирчать. При використовуванні прозорих тканин, такі форми виконуються з мінімальною кількістю швів, оскільки шви ускладнюють сприйняття виробу;

· рихлі - об'ємні, пористі, пухнасті (махрові, буклювали). Створюють форму м'яку, нестійку;

· маслянисті (типу креп-сатина) - володіють хорошою відбивною здатністю (завдяки сатиновому переплетенню) і драпірувальністю. З подібних тканин можливі ковзаючі форми, які підкреслюються грою відблисків;

· що ллються - струмуючі, мокрі, спадаючі. Вони чудово драпіруються і стискаються в джгут. Створюють текучі форми, змінні при русі фігури, але не "липнуть" до тіла.

3. Декоративне оздоблення текстилю

В практиці моделювання одягу використовують різноманітне оздоблення, яке не лише прикрашає виріб, але й посилює і збагачує його композицію. Оздоблення використовують для різних цілей:

· акцентування форми виробу чи його частин;

· членування форми на частини;

· об'єднання частин форми або декількох самостійних форм;

· організації зорового руху в певному напрямку на поверхні форми. Оздоблення здійснюється хутром, шкірою, трикотажем, замшею, оксамитом, мереживом, декоративною тканиною. Часто вироби декорують друкованим малюнком

Одні види оздоблення мають декоративне і конструктивне значення, інші - декоративне і утилітарне значення. Всі матеріали і форми оздоблення можна поділити на сім груп.

До оздоблення першої групи відноситься оздоблення, яке можна отримати в результаті виконання різноманітних швів:

· всіх видів рельєфних швів;

· складок;

· буф;

· драпірування;

· зборок;

· плісе;

· гофре;

· фалди;

· оздоблюючи строчки .

Оздоблення першої групи мають широке розповсюдження в різноманітних видах одягу. Йому приділяється велика увага в процесі створення моделі, так як вони є засобом створення форми, членуванням її на частини і т.п. Вони нерозривно поєднані з конструкцією виробу і в значній мірі визначає кількість матеріалів, які необхідно витратити на їх виробництво.

Оздоблення цієї групи доволі лаконічні і порівняно стабільні. Вони мають не лише декоративне, конструктивне, але й утилітарне призначення.

Рельєфи - це конструктивні і декоративні лінії виробу. Вони можуть мати різноманітну конфігурацію. Розташовуючи по-різному рельєфи можна створити різноманітні зорові ілюзії щодо фігури і виробу. Так, вертикальні рельєфи по переду сукні, які розташовані ближче до центру, мають більшу декоративність і підкреслюють груди і стегна. Якщо переміщувати рельєфи до бокових швів - то створюється ілюзія спрощення фігури. Рельєфи з прямими і гострими кутами надають фігурі жорсткості.

Кокетка - це деталь або вузол горішньої частини переду або спинки, рукава, а також спідниці і штанів. Кокетка може бути настрочна, пришивна і відлітна. [ДСТУ 2023-91]. Вона може розташовуватися в верхній частині виробу від лінії плеча до лінії грудей, а також - в нижній частині на ділянці стегон від лінії талії до лінії стегон. Конфігурація лінії кокетки може бути різноманітною - від прямої до ломаної лінії.

Підріз - це прямолінійний або фігурний розріз від краю всередину деталі для досягнення об'ємних форм декоративних конструкцій зі складками, зборками, вшивними кантами.

Защип - це вузька застрочена складка 0,1 - 0,3 см завширшки або вузький виточний рельєфний шов На тонких тканинах защипи застрочують шириною 0,1-0,2 см. Їх розташовують групами з однаковою відстанню одна від одної. Сьогодні в одязі найчастіше використовують дрібні складочки та защипи, які розташовуються, як правило, на кокетках, вставках, комірах, кишенях і манжетах. Складки і защипи можуть мати різний напрямок, можуть бути однаковими або різними за шириною, заповнювати весь простір деталі, або розташовуватися групами. Іноді групи дрібних складочок розташовують на деякій відстані одна від одної. Складки і защипи сьогодні можна розташовувати в будь-якому напрямі. Як правило, спочатку виконують застрочування або запрасування дрібних складочок і складок-защипів, а потім викроюють саму деталь.

Оздоблююча строчка - це строчка, яка підкреслює край деталі і шва, роблячи їх більш помітними. Вона, також, закріплює їх і забезпечує збереження форми.

Нитки, що застосовуються для виконання оздоблювальної машинної строчки, можуть бути ідентичними або контрастними до кольору тканини. Оздоблюючи строчки надають виробу чіткості і стрункості.

Складки - збагачують форму виробу, забезпечують вільність руху. Є досить не дорогим, але одночасно модним і привабливим видом збагачення площинної поверхні текстильних матеріалів сьогодні. Вони бувають односторонні, зустрічні, бантові і віялоподібні. Односторонні складки - це складки з одним згином, що закладені з лицьового боку як правило в одну сторону. Край таких складок може бути відлітним, а також настрочений оздоблювальною строчкою.

Драпірування - це спосіб отримання форми за допомогою групи м'яких незапрасованих складок з їх наступним закріпленням. Драпірування утворюють вільно лежачі або спадаючі складки різноманітні за характером, що надають виробу м'якої форми. Вони можуть виконуватися безпосередньо на основній деталі, або робитися на накладних деталях. Для отримання драпірувань використовують прийоми моделювання другого й третього виду. Тканини краще драпіруються, коли розкроєні під кутом 45 градусів. Для стійкості форми деталі з драпіруванням часто роблять на підкладці.

Зборки - надають виробу м'якої форми. Для виробів, що виконані в фольклорному стилі характерним є використання великої кількості різноманітних зборок. Вони, як правило, розташовуються по лінії горловини, окату і низу рукавів, лінії кокетки, як і в народному одязі.

Буфи (фр. bouffer) - це функціонально-декоративний елемент одягу у вигляді ділянок деталей різної форми, стягнутих складками, зборками за певною схемою для отримання об'ємної форми або для оздоблення і надають виробу м'якої форми. Буфи - це достойне оздоблення будь - якої речі. Випукла поверхня з чітким рисунком надає виробу святкового, урочистого вигляду. Для виконання такого роду робіт необхідно традиційно однотонна тканина. Особливо добре виглядають буфи на атласних і бархатних поверхнях. В якості вишивальних ниток використовуються нитки різноманітної товщини та шнури. Ця декоративна техніка, яка прийшла до нас з народного одягу, в якому вона традиційно виконувалася на білизні, дитячому і жіночому одязі.

Буфи на відміну від зборок виконуються не по краю деталей, а на самій деталі. Такий вид оздоблення несе не лише декоративне але й конструктивне навантаження. Буфи можуть одночасно замінювати виточки по лінії плеча, талії, а також по низу рукава (тоді вони мають вигляд манжети). По способу виготовлення розрізняють буфи звичайні, з шнуром і „вафельні”. Буфи можна виконувати традиційним ручним способом і з використанням машинних строчок.

Буфи звичайні ручні виконуються з виворітної сторони по згинам тканини стібками через край з інтервалом 0,5-0,7см. Машинні буфи виконуються по наміченим лініям по лицьовій стороні виробу за допомогою трохи послабленої верхньої нитки або з використанням нитки „спандекс”. При виконанні буфа без використання розтяжної нитки, необхідна їх фіксація за допомогою підкладки.

Для буфу зі шнуром (рис.1) деталь прострочують с лицевій стороні по наміченим лініям, підклавши знизу смужку тканини, а потім втягують шнур, збирають тканини в зборки, а кінці шнура закріплюють.

Рисунок 1 - Різноманітні види буф, що виконані машинним способом.

текстиль тканина художній одяг оздоблення

Для "вафельних" буф (рис.2) на лицевої сторони деталі наносять вертикальні и горизонтальні лінії на відстані 1,0-1,5 см одна від одної, або тільки намічають точки їх перетину.

Рисунок 2 - “Вафельні ”буфи.

Плісе - це дрібні паралельні складки на тканині, отримані шляхом спеціальної термічної обробки часто з використанням хімічних речовин і спеціальних шаблонів. Плісировка - це одна з давніх технологій. Історія її розвитку налічує декілька століть, а вона і сьогодні виглядає неймовірно сучасним елементом декору. Історики надають різні версії того, хто ж першим використав запрасовані дрібні складочки в своєму одязі. З одного боку, древні греки ще в IV ст. до н. е. з задоволенням одягалися в просторі полотняні сукні з довгими і дрібними складками. Їх запрасовували, як стверджують спеціалісти, за допомогою металевого розпеченого прута.

В той же час відомо, що плісировка широко використовувалася в одязі жителів Древнього Єгипту за півтори-дві тисячі років до нашої ери, а це дуже великий досвід. Єгиптяни досягли неймовірної майстерності в обробці тканин. Їх в основному піддавали різноманітним обробкам, створюючи багаточисленні плісировки (в тому числі і різноманітні за шириною) в будь-яких несподіваних місцях. До того ж єгиптяни взагалі були налаштовані драпірувати всі види одягу. При цьому драпірування розташовували спереду, а спинка залишалася гладкою. Використання плісировок в цьому випадку було доречним. В пізний період існування Древнього Єгипту одяг став багатошаровим і більш об'ємним. Це відбувалося за рахунок того, що стало модним одягати одночасно декілька предметів одягу.

При цьому силует став пірамідальним, сильно розширеним до низу якраз за рахунок того, що всі шари одягу шилися з використанням плісировок.

Сучасні дизайнери одягу таких радикальних варіантів не пропонують. І все ж таки, якщо придивитися до сучасних варіантів всіх видів одягу можна помітити єгипетські мотиви. Древня єгипетська плісировка з'являється сьогодні в найбільш неймовірних місцях. Тут шовкові і атласні сукні в стилі ампір з високою талією прикрашені плісировкою на широких бретелях, на укорочених ліфах, на кокетках. При цьому запрасовані складочки розташовані не тільки традиційним способом - вертикально, а й по діагоналі, і навіть горизонтально. Сьогодні модельєри використовують плісировку лише на другому-третьому ярусі багатоярусних спідниць. Ще більш цікавий варіант, коли плісированими стають не самі спідниці, а оборочки які їх прикрашають. Тут вже можна отримати просто фантастичні об'єми.

Плісированими сьогодні можуть бути рукава (причому як ті що вільно падають на зап'ястках, так і зібрані по низу), відлітна кокетка, пілочка блузки, навіть відкрита накидка. Як виявилося, плісировка прекрасно виглядає не лише на щільних тканинах, а й на тих що добре драпіруються , а саме на тканинах типу атлас, шифон, маркізет, крепдешин. Навіть напівпрозора сітка, тюль можуть бути загладжені дрібними складочками. Більш того, саме тонкі тканини дають можливість носити плісировку жінкам великих розмірів. Вони, як не дивно приховують деякі недоліки фігури, а спеціальна обробка речей с дуже дрібною плісировкою створює ефект, схожий на ефект стрейч, при якому тканина доволі щільно облягає фігуру в найбільш ефектних місцях.

Плісировка добра ще тим, що вона зберігає настрій на святковість, є універсальним інструментом для моделювання будь-яких видів одягу - для повсякденного побуту, для відпочинку, для урочистих подій, для романтичного побачення. Більш того, вона є сьогодні декором для будь-якого віку, так як добре виглядає і в молодіжних топах, і в довгих вечірніх сукнях.

Рисунок 3 - Сучасні моделі жіночого одягу, в яких використано плісе.

Гофре - це дрібні, жорстко поставлені на ребро складки на тканині, які утворюють на матеріалі суцільну ребристу поверхню і отримані шляхом спеціальної термічної обробки з використанням спеціальних шаблонів рис.4

Рисунок 4 - виготовлення гофре

До другої групи оздоблення відносять оздоблення деталями, які виконують з основної або оздоблюючої тканини:

· шлярки (оборки),

· рюші,

· волани,

· бейки,

· канти,

· окантовувальні шви,

· рулики,

· стрічки,

· галстуки,

· хомутики,

· клапани

· кокільє;

· жабо

Оздоблення, які відносяться до другої групи, створюють ілюзію руху на поверхні виробу (шлярки, волани, рюші), виділяють форму (кант, окантовка, бейка). Деякі види такого оздоблення мають декоративне і утилітарне призначення, так як скріплюють краї деталей. Оздоблення цієї групи широко використовується в жіночому, а особливо, в дитячому одязі. Також таке оздоблення впливає на конфігурацію і розмір основних деталей, і широко використовується при виробництві одягу на одній конструктивній основі

Шлярки, волани, рюші (рис.5) виготовляють з основної, оздоблювальної тканини і мережива. Вони можуть або гармоніювати з кольором основної тканини виробу, або мати контрастне забарвлення. Оборки, волани і рюші найчастіше розташовуються в місцях традиційних для народного одягу, а саме по краям деталей, по лінії горловини і застібки. Однак сьогодні можна зустріти і нетипове розташування цих деталей, що розміщуються в різноманітних іноді несиметричних підрізах, або настрочуються на деталі в різноманітних місцях, а шов прикривається будь-яким оздобленням.

Шлярка (оборка) - це деталь швейного виробу у смужки матеріалу, зібраного з одного боку в зборку або складку та з'єднаного зібраним краєм з виробом, для його оздоблення [ДСТУ 2023-91]. Оборки викроюють під кутом 45° до нитки основи (рідше - в повздовжньому або в поперечному напрямі) ширина їх коливається від 5 до 30 см в залежності від моделі.

Волан - деталь швейного виробу для його оздоблення у вигляді широкої смужки матеріалу, з'єднаної з виробом краєм одного з повздовжніх боків, конструкція якої забезпечує утворення хвилястого краю [ДСТУ 2023-91]. Волани на відміну від оборок виготовляються більш широкими і викроюються в основному по колу, для того щоб можна було отримати фалди.

Рюш - деталь швейного виробу для його оздоблення у вигляді смужки матеріалу з обробленими з двох, трьох або чотирьох боків та з утвореними зборками або складками посередині [ДСТУ 2023-91]. Рюш відрізняється від оборки тим, що в ньому оброблюються не один а обидва зрізи. Його часто викроюють шириною 3,0-4,5см, а по довжині в 1,5- 2,0 рази довшим за лінію пришивання. Рюші бувають прості и фасонні. Для простого рюшу викроюють смужку тканини під кутом 45°до ниток основи та утку або в поперечному напряму нитці шириною 3,5-4,0 см

Рисунок 5 - Різноманітні види оборок, воланів і рюшів та методи їх з'єднання з виробом.

Бейка - деталь виробу для його оздоблення у вигляді одинарної або складеної вдвоє смужки матеріалу, яку вшивають поміж деталями або настрочують на них [ДСТУ 2023-91].

Кант - це оздоблююча деталь виробу у вигляді вузької смужки матеріалу, тасьми, вшитої у шов, або у вигляді широкої настроченої або пришитої смуги. Кантом виділяють краї деталей, також рельєфи і шви в верхньому одязі та легкому платті. Кант повинен гармоніювати по фактурі та кольору з основною тканиною.

Рулик - це оздоблювальна деталь жіночого й дитячого легкого вбрання у вигляді шнура, зшитого з викроєної за косою ниткою смужки й вивернутого на лицьовий бік.

Бант - деталь виробу для його оздоблення у вигляді стрічки, зав'язаної в декілька петель [ДСТУ 2023-91].

Окантувальні шви - це обробка краю виробу або деталі смужкою оздоблювальних матеріалів або тасьми.

Краватка - деталь швейного виробу для його оздоблення у вигляді широкої стрічки. Зав'язаної вузлом під коміром, із вільно випущеними кінцями [ДСТУ 2023-91].

Хлястик - деталь швейного виробу для регулювання степеня його прилягання (або оздоблення) [ДСТУ 2023-91].

Пата - деталь швейного виробу для його оздоблення, настрочена або вшита одним кінцем у шов, другим - може буди прикріплена до виробу ґудзиком, кнопкою та ін. [ДСТУ 2023-91].

Клапан - деталь кишені для обробки горішньої лінії розрізу, яка є елементом оздоблення виробу [ДСТУ 2023-91].

Кокільє - це оздоблювальна деталь жіночої легкої сукні або блузки. Кокільє викроюється лише у вигляді овалу, кругу, спіралеподібної деталі. Воно може бути одношаровим, двошаровим, або багатошаровим.

Жабо (від франц. Jabot - пташиний зоб) - це деталь швейного виробу з легкого матеріалу або мереживо для оздоблення його біля коміра із зборками або складками [ДСТУ 2023-91].

Ця оздоблююча деталь використовується в блузках, сукнях, чоловічих сорочок в вигляді оборки із зборками, воланами або складками, що виготовляється з легкої тканини чи мережива, та прикріплюється до горловини і спадає від горловини вниз до грудей. В деяких словниках „жабо” тлумачать, як комір чи галстук. Жабо вперше з'явилося в європейському костюмі в XVII ст., як невід'ємна деталь білосніжної, обшитої мереживом чоловічої сорочки - ознака заможності. Жабо спадало до талії, пишною хвилею, виступами, або зборкою в срібну складку.

Хоч на протязі наступних сторіч мода віддавала перевагу то одному, то другому по формі і розміру жабо, основні його типи склалися якраз в цей час. Росія запозичила жабо в XVIII ст. разом з сукнею західноєвропейського покрою. Жінки в часи правлінні Катерини ІІ (1762-1796) перевдягались в сукні схожі на мундири та композольчики, які нагадували чоловічий одяг. Невід'ємним доповненням такого наряду була сорочка з жабо. І все-таки до 1840 року жабо залишалося переважно частиною чоловічого костюму.

Коли час комзолу і перук закінчилась і в чоловічу моду увійшли фраки, жабо стало суворішим і меншим об'ємним. Воно характерне тільки для штатського одягу. В першій третині ХІХ ст. чоловіки носили високі коміри і кілька галстуків одночасно, з-під яких в вирізі жилета було видно жабо.

В XVIII - першій половині ХІХ ст. для чоловічого костюму жабо шили з тканини сорочки і прикрашали мереживом різної ширини. І лише з середини ХІХ ст. жабо з'явилося і в жіночій моді, але не для того, щоб заховати застібку на блузці (до початку ХХ ст. блузки і сукні застібались тільки ззаду; застібка спереду з'явилася біля 1880 року), а виключно для створення декоративного ефекту.

Вже в другій половині ХІХ ст. жабо могло бути не тільки в тон або з тієї ж тканини, що і сама сукня, але і контрастного з нею кольору або малюнку, з багаточисленним оздобленням по краю - рюшами, бейкою, мереживом. В другій половині ХІХ ст. жабо практично зникло з чоловічого одягу. В жіночій та дитячому одязі жабо зберігається і по нині. Жабо найчастіше сьогодні викроюється з деталей різної конфігурації і виготовляється зі складками, зборкою або рюшем. Кокільє і жабо - оздоблення переважно святкового костюма. Призбирані, пишні, легкі й ефірні - вони найчастіше білосніжні.

Цей вид оздоблення використовують, звичайно, у поєднанні з такими дорогими „вечірніми” тканинами, як оксамит, важкий шовк, парча, тонка шерсть, ніжне мереживо. Вони можуть бути знімними або пришивними, з оздоблювальної однотонної або у вибивний рисунок тканини, а також із тканини виробу. Відлітний край кокільє і жабо можна обробити вузьким мереживом, невеликою вишивкою або швом зігзаг, кольоровою ниткою. Нарядний вигляд мають кокільє і жабо з мереживного тюлю.

До третьої групи оздоблення відноситься оздоблення спеціальними оздоблюючи ми матеріалами:

· мереживо;

· тасьма;

· шнур;

· сутаж;

· бахрома;

· стрічки;

· квіти.

Помпон - деталь виробу у вигляді кульки для його оздоблення[ДСТУ 2023-91]. ]. Тасьму застосовують в костюмах, літніх сукнях та дитячих виробах. Нею оформлюють лінію горловини, низ рукавів, низ спідниці, лінії застібок та кишень, лінії кокеток. Найпростіший спосіб отримати узор - викласти його з готової тасьми. У західній літературі цей вид робіт називають «стрічковим» мереживом і включають в розділ голкового мережива. Таким узором можна обробити комір, манжети, вставку, рукав, безрукавку, серветку.

Самим модним матеріалом для весільного плаття в 19 ст. стали блонди - особливий вид мережива. Блонди були шовковими на відміну від усіх інших видів кружева, які робились з лляних ниток.

Блонди відрізняються незвично красивим янтарно - золотистим відтінком білого кольору, вони виготовлялись на шовково тюлевій сітці, по якій шовком вишивались орнаменти і рослинні мотиви. До наших днів дійшло досить мало плать і фрагментів блонд, оскільки це дуже ніжне кружево, яке при цьому ще й погано переносить світло - торочиться і руйнується.

До четвертої групи оздоблення відноситься оздоблення фурнітурою та прикрасами:

· ґудзики;

· пряжки;

· декоративні кнопки;

· блочки;

· хольнітени;

· застібки „блискавки”

Оздоблення четвертої групи - фурнітура - є елементом застібки і виконує важливу утилітарну роль, бо від неї залежить зручність користування одягом. Крім того фурнітура і прикраси виконують і декоративну роль, особливо це стосується повсякденного одягу

Фурнітура - це допоміжні вироби для декоративного оформлення, застібання, замкнення, прикріплення, зміцнювання та зручності експлуатації шкіряно-галантерейних, текстильно-галантерейних, швейних виробів і взуття [ДСТУ 3178-95].

Прикраса (фурнітура) - це виріб для декоративного оформлення шкіряно-галантерейних, текстильно-галантерейних, швейних виробів і взуття [ДСТУ 3178-95].

Ґудзик - це засіб для з'єднання елементів виробу петлею [ДСТУ 3178-95]. Розрізняють ґудзики з отворами, ґудзики вушкові, ґудзики з клямерами (шипами). Від правильності розташування ґудзиків, їх ритму залежить чіткість композиційного рішення. В історії моди спостерігається періодичне захоплення різними комбінуваннями матеріалу, кольору і фактури ґудзиків з тканиною.

Пряжка - це засіб, для з'єднання елементів виробу паском [ДСТУ 3178-95]. Пряжка з'явилася, як функціональний елемент вже в латинську епоху і виготовлялася з бронзи або благородних металів, прикрашалася різноманітним гравіруванням і чеканкою.

Форма її мала лише декілька різновидів. Зазвичай вона складалася з стрижня і рамки, яка могла бути чотирьохкутною, круглою або овальною. До XIII - XIV ст.. відносяться пряжки срібні з пластичним декором, з чернью і емаллю. Пізня готика надавала перевагу пряжкам з тонким ажурним узором з рослинним рисунком. В останній час пряжка дещо втратила своє значення. В XX ст.. декоративні пояси з найрізноманітнішими пряжками стала використовувати висока мода.

Кнопка (фурнітура) - це засіб пружної дії [ДСТУ 3178-95].

Блочок (фурнітура) - це фасона втулка для зміцнення країв отворів шкіряно-галантерейних, швейних виробів і взуття [ДСТУ 3178-95].

Люверс - фасона втулка з шайбою, для зміцнення країв отворів шкіряно-галантерейних та швейних виробів [ДСТУ 3178-95]. Цей вид фурнітури призначений для протягування шнурів, поясів та ін.

Гачок (фурнітура) - [ДСТУ 3178-95]. Декоративні гачки - пластикові або металеві - застосовують як оздоблення. Прості гачки і кнопки різноманітного розміру в основному застосовують в потаємних застібках.

Хольнітен (складена заклепка) - це виріб для нерозрізного зєднання деталей експлуатації шкіряно-галантерейних, текстильно-галантерейних, швейних виробів і взуття, що складається з порожньої заклепки та головки, яка являє собою втулку з кришкою [ДСТУ 3178-95].

Застібка-блискавка - це застібка з двох текстильних стрічок, на яких закріплено металеві чи пластмасові лапки, що з'єднуються між собою під час просування замка [ДСТУ 3178-95]. Розрізняють спіральну і меандрову застібку-блискавку. Блискавка виконує роль застібки, але часом вона одночасно є і оздобленням.. Застосовують блискавки в основному в спортивному, виробничому та дитячому одязі по лініям застібки кишень, ліфа, рукавів в штанах, спідницях, комбінезонах .т.п. Блискавка, що використовується в якості оздоблення може бути металевою або пластиковою. Колір її контрастує або гармоніює з основнім кольором виробу.

До п'ятої групи оздоблення відноситься оздоблення:

· вишивка;

· аплікація;

· емблема.

Дуже популярними в якості декору є вишивки ,особливо бісером і камінням, аплікації та емблеми, особливо це стосується дуже відомих брендів та дизайнерів.

Виникнення вишивання, одного з наймасовіших видів народного мистецтва, відноситься до епохи первісної культури і пов'язане з появою першого стібка при шитті одягу з шкур тварин. Вишивкою називається прикрас виробів з різних матеріалів орнаментальним узором або сюжетним зображенням виконуваними нитками і іншими матеріалами вручну за допомогою голки або машинним способом. Матеріалом для вишивки в різний час служили жили тварин, натуральні або забарвлені нитки льону, конопель, бавовни, шовку, шерсті, волосся, а також перли і коштовні камені, намиста і бісер, лелітки, черепашки, золоті і мідні бляшки, монети.

Вишивка тісно пов'язана з побутом, працею, природою і, таким чином, завжди відображала художні смаки і уявлення, виявляла національну своєрідність і майстерність кожного народу. Виникнувши в глибокій старовині, мистецтво декоративної вишивки впродовж багатьох століть зберігається у вбранні житла, одягу і різних предметів вжитку. Високої досконалості розкішні вишивки досягли вже в стародавніх цивілізаціях древнього Сходу, де вони застосовувалися для прикраси одягу правителів і жерців, а також палацових і храмових завіс, колісниць знаті. Вишивка є одним з найдавніших і дуже поширених способів прикраси тканини. Шматок тканини, нитки, голка -- ось весь нескладний матеріал для вишивання, настільки портативний, що кожна любителька рукоділля може завжди мати його при собі.

На відміну від тканинних і плетених узорів малюнки вишивок наносяться на готову вже поверхню тканини, так само як живопис і набійка фарбами, відрізняючись від останніх тільки матеріалом і технікою виконання. Узори вишивок виконуються крупними і дрібними стібками, поєднання яких утворюють так звані вишивальні шви. Способи вишивання і матеріали дуже різноманітні. Вишивають льняними, шовковими, шерстяними, позолоченими і срібними нитками, часто використовуючи бісер, перли, коштовні камені, металеві пластинки різної форми, кольорові і дзеркальні скельця, шнур і так далі.

Фоном для вишивання служать льняні, шерстяні, шовкові, бавовняні тканини, а також шкіра, пергамент і інші матеріали. Нитки для вишивання уживаються різної товщини, що дає можливість вишивальникові різноманітити узор вишивки не лише швом, забарвленням, але і рельєфом. Вишивкою інколи доповнюють тканий або набивний узор, щоб підкреслити ті або інші його частини або контур малюнка. Але найчастіше вишивка застосовується як самостійна прикраса тканини.

Сьогодні збереглися мало вишивок, що мають художнє значення, за винятком народних вишивок, серед яких дійсно зустрічаються прекрасні зразки. Декоративна вишивка - по-селянськи яскрава і кольорова або елегантна однотонна - найбільш простий і швидкий спосіб надати улюбленим речам ультрамодний вигляд.

3.1 Українська народна вишивка

Українська народна вишивка є одним з найбільш поширених і доступних видів народної художньої творчості. Вона удосконалювалась на протязі багатьох століть і до нас дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, якими вони виконані, цікавих кольорових поєднань ниток.

Старовинна народна вишивка вражає нас простотою і лаконічністю, різноманітністю і художньою майстерністю.

З глибокої давнини ручною вишивкою оформляли різноманітні вироби, необхідні людям в побуті. Популярна вишивка і сьогодні. Красиві і оригінальні сучасні вироби, оформлені українською народною вишивкою: серветки, скатертини, рушники, блузки, чоловічі сорочки та інші моделі одягу. Для оздоблення одягу використовували різні орнаменти, але переважав геометричний, рослинний, рослинно - геометризований, зооморфний, геральдичний та інші, які виконували і роль оберега. Саме тому були чітко визначені місця їхнього розміщення: плече, середня частина руки, зап`ясток, біля шиї, спина, груди, поділ сорочки тощо. Вишивка в цих місцях немов би захищала людину від злої сили. В орнаменти закладалися символи вічного руху, дерева життя, відродження, зораного і засіяного поля, родючості, тобто все те, що було тісно пов`язане з життям народу. Старовинні техніки вишивки: низь, занизування, штапівка, гладь, хрестик, мережки, та багато інших.

В сучасній українській вишивці поступово змінюються колорит і шви, якими виконані візерунки. Традиційні орнаменти збагачуються новими елементами і цікавими композиційними рішеннями. Оформлюючи вироби за народними мотивами, сучасні майстри зберігають багатовікові традиції народної вишивки, використовують кольорові рішення,, орнаменти, техніку виконання, характерні для окремих областей України. Створюючи візерунки для вишивки, художники в усі часи зверталися до природи, але не просто копіювали її, а переробляли, стилізуючи спрощували, зберігаючи найхарактерніше. В українській народній вишивці зустрічаються рослинні, геометричні, рослинно-геометричні орнаменти, орнаменти з зображенням тварин і т. д. Рослинні орнаменти(рис.6) складаються з стилізованих (спрощених) квітів, листків, пуп'янків. Геометричні орнаменти(рис.7) складаються з різноманітних геометричних фігур: трикутників, ромбів, квадратів, зірок і ін. Рослинно-геометричні орнаменти складаються з геометризованих, спрощених квітів, листків і т. д.

Рисунок 6 - рослинний орнамент

Рисунок 7- геометричний орнамент

Шви українських вишивок діляться на основні і доповнюючі. Основні шви в свою чергу діляться на рахівні і декоративні. Рахівними називаються такі шви, для виконання кожного стібка яких необхідно рахувати нитки тканини. Рахівними швами виконуються геометричні або рослинно-геометричні орнаменти. До рахівних швів відносяться: пряма гладь, коса гладь, занизування, набір, хрестик, зерновий вивід, виколювання, вирізування, різноманітні види мережок. Різноманітність орнаментів одержується поєднанням декількох видів швів в одному узорі.

В декоративних швах (їх ще називають “вільними”) стібки вишивки виконують по мальованому контуру візерунку. Отже, до декоративних відносяться шви: строчка, стебельний шов, ланцюжок або тамбурний шов, а також гладєвий шов качалочки, яким виконують геометричні орнаменти. До доповнюючих швів відносяться: краєві шви, якими оформляються краї серветок, рушників; поєднувальні шви, якими можна з'єднувати окремі деталі таких виробів, як блузки, плаття, спідниці та ін.; зубцювання - шви, якими оформляють краї манжетів, рукавів, комірців в виробах.

Сьогодні вишивка, яка використовується для створення сучасних жіночих блузок і суконь, може бути ручною та машинною, виробленою нитками, а також бісером, паєтками, стразами. Вона може відповідати кольору тканини, або бути контра страсного кольору. Сучасна вишивка - це вироби підприємств художньої промисловості. Вони розміщені у Львові та інших містах, де у співдружності з художниками-професіоналами, яких готує, наприклад, Львівський університет декоративно-прикладного мистецтва, працюють майстри, котрі отримали професійну підготовку у відповідних училищах, наприклад, Львівському, Вижницькому, Кролевецькому, Решетилівському художніх училищах чи Косовському технікумі. Гаптуванням займаються в системі різноманітних товариств, переважно жіночих. Тут ретельно ставляться до давніх традиційних зразків, мотивів та прийомів вишивання. Це найбільш активні учасники різноманітних виставок. Гаптування займає все більше місця у виготовленні нової державної атрибутики, в інтер'єрах відновлюваних і новостворюваних храмів, моделюванні костюмів для ансамблів, індивідуальних роботах тощо. Українська вишивка сьогодні -- складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів

У відомих осередках вишивання -- таких, як Косів, Клембівка, Полтава, Черкаси, Львів та інші,-- створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону. Вишивка -- один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишиті вироби органічно увійшли до побуту людей, прикрасили сучасний інтер'єр.

При використанні оздоблення існує лише одне правило: необхідно мати відчуття міри. Сучасне моделювання дозволяє використання різноманітних видів оздоблення. Іноді моделі дуже перевантаженні фактурою та оздобленням, але навіть це не завжди заважає дотримуватися відчуття міри, потрібно лише особливе композиційне чуття.

3.2 Аплікація, як елемент оздоблення

Аплікація (від латини -- applicatio) накладання, пристосовування, приєднання до якоїсь поверхні.

Аплікація як технологія пройшла довгий шлях використання і збагатилася різними засобами фіксації(закріплення) на різних поверхнях (нитками на тканинах, клеями на твердих поверхнях тощо). Аплікацією буде називатись і готовий виріб, створений у такий чи інший спосіб.


Подобные документы

  • Вплив технологічних параметрів процесу покриття текстильних матеріалів поліакрилатами на гідрофобний ефект. Розробка оптимального складу покривної гідрофобізуючої композиції для обробки текстильних тканин, що забезпечує водовідштовхувальні властивості.

    дипломная работа [733,4 K], добавлен 02.09.2014

  • Основні властивості поліамідного та шерстяного волокон та їх суміші. Технологічний процес підготовки текстильних матеріалів із суміші поліамідних волокон з шерстяними. Фарбування кислотними, металовмісними та іншими класами барвників, їх властивості.

    курсовая работа [23,2 K], добавлен 17.05.2014

  • Історія виникнення мистецтва виготовлення дамасту - унікального полотна, зовнішній бік якого шовковий, а внутрішній - бавовняний. Використання дамаської тканини для пошиття одягу та оформлення інтер'єрів. Винайдення жаккарду як замінника дорогої тканини.

    презентация [4,2 M], добавлен 28.02.2014

  • Формоутворюючі та композиційні лінії. Особливості декоративного оздоблення архітектурних мотивів стилю модерн. Характеристика аналітичного методу дослідження архітектурних форм. Дослідження сучасних технологій отримання авторських текстильних полотен.

    дипломная работа [9,7 M], добавлен 04.04.2015

  • Розробка завдання та пропозицій на проектування дитячого літнього комплекту. Аналіз художнього оформлення моделей-аналогів. Конструкторська розробка та оцінка її оптимальності. Вибір обладнання та матеріалів для пошиття, технологічна послідовність.

    курсовая работа [3,6 M], добавлен 21.06.2014

  • Дослідження основних технологічних, структурних та механічних властивостей матеріалів. Вивчення розвитку моди на вироби жіночого літнього одягу. Характеристика асортименту швейної тканини, фурнітури, підкладкових, прокладкових та докладних матеріалів.

    курсовая работа [43,7 K], добавлен 09.06.2011

  • Аналіз декоративних прийомів оформлення одягу, тканин, матеріалів та використання аксесуарів, що використовуються сучасною модою. Художньо-композиційна проробка моделей-пропозицій сукні в романтичному стилі та її проектно-конструкторської документації.

    курсовая работа [3,7 M], добавлен 01.07.2012

  • Класифікація та призначення текстильних волокон. Технологія одержання пряжі. Будова, властивості, методи опорядження та створення тканини на ткацькому верстаті. Асортимент швейних виробів, етапи їх виготовлення. Опис обладнання у швейному виробництві.

    реферат [914,8 K], добавлен 26.11.2010

  • Вибір та характеристика моделі швейного виробу. Загальна характеристика властивостей основних матеріалів для заданого виробу. Визначення структури і будови ниток основи і піткання, переплетення досліджуваної тканини. Вибір оздоблювальних матеріалів.

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 15.06.2014

  • Будова, властивості і класифікація композиційних матеріалів – штучно створених неоднорідних суцільних матеріалів, що складаються з двох або більше компонентів з чіткою межею поділу між ними. Економічна ефективність застосування композиційних матеріалів.

    презентация [215,0 K], добавлен 19.09.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.