Наноматеріали можуть проводитися як шляхом синтезу нового матеріалу, так і шляхом деформування матеріалу з відомою структурою. Малий розмір зерен обумовлює більшу довжину границь між зернами. Самі ж зерна можуть мати різні дефекти, кількість і розподіл яких відрізняється від крупних зерен.

2.1.3 Кварцовий пісок

Кварцовий пісок - пісок, що складається більше ніж на 90% з уламків кварцу. Як правило, форма зерен добре обкатана. Матеріал добре відсортований, однорідний. [51] Він отримується дробленням і розсіванням молочно-білого кварцу. У порівнянні з пісками природного походження цей матеріал вигідно відрізняється мономінеральних, однорідністю, високою міжзернової пористістю, а, отже - гряземісткістю. Його сорбційна здатність дозволяє видаляти з води окислені залізо і марганець. Володіє високою стійкістю до механічних, хімічних, атмосферних впливів. Пісок кварцовий характерний для платформних районів. Утворюється як в умовах жаркого вологого клімату за рахунок перевідкладення продуктів глибокого хімічного вивітрювання материнських порід, так і безвідносно до клімату при тривалому перевідкладенні піщаного матеріалу або при формуванні осадів за рахунок розмивання древніших кварцових пісків (пісковиків). [52]

Кварцові піски використовуються для виробництва скла (30 - 38% від усього видобутку), як формувальні піски при литті металів, а також для виготовлення бетону і штукатурок. [51]

2.2 Методика вимірювання ТКЛР

За зміною величини термічного коефіцієнта лінійного розширення (ТКЛР) і його температурною залежністю можна дослідити процеси, які відбуваються в матеріалі при нагріванні: фазові перетворення, процеси перебудови молекулярної структури, кристалізації, полімеризації, структурного склування і ін. З іншого боку знання коефіцієнтів розширення дає інформацію про ступінь анізотропії матеріалу, величину термічних напружень і деформацій в елементах конструкцій при зміні температури.

Для дослідження лінійного розширення використовують дилатометричний метод. Даний метод має як недоліки так і переваги. До недоліків цього методу відносять невелика точність механізму індикатора і тиск на зразок. Проте цей метод є досить поширеним через простоту його конструкції. Перший недолік можна подолати використанням більш чутливих методів реєстрації видовження, наприклад, оптичними, електричними і т.п.

Визначення ТКЛР може бути виконане як при абсолютних так і при відносних вимірюваннях. Перший вид полягає у безпосередньому вимірюванні довжини (або видовження) зразка і його температури. Другий спосіб - вимірювання, результат яких відбувається з використанням еталонного зразка, ТКЛР якого відомий. [1]

У більшості випадків застосовують відносне вимірювання ТКЛР. У якості еталонного зразка зазвичай використовують кварц, Al₂О₃, інвар. При розрахунку видовження вносять поправку на розширення кварцу.

При дилатометричних дослідженнях існує два режими нагрівання: статистичний і динамічний. Статистичний режим здійснюється при східчастій зміні потужності нагрівного пристрою зі стаціонарними витримками. При динамічному режимі температура монотонно зростає. При випробуванні технічних матеріалів у статистичному режимі рекомендується температурний крок 5 - 10⁰ і більше. При динамічному нагріванні швидкість підвищення температури 0,5 - 5 град/хв.

Основні вимоги до методів і приладів для визначення лінійного розширення наступні:

висока чутливість вимірювача видовження - порядку 10^-4 долі зразка;

відсутність значних напружень у зразку в результаті взаємодії вимірювального пристрою;

1) рівномірність нагрівання зразка і точність вимірювання його температури;

2) проста експлуатація апаратури, простота виготовлення зразка.

Основні джерела похибок, які потрібно передбачити, розділяються на дві групи: механічні і теплові.

До механічних відносяться похибки, які виникають через:

1) нестійкого положення зразка у процесі експерименту;

2) наявність тертя у системі у системі кріплення деталей, що передають видовження вимірювальному пристрою;

3) чутливість до вібрацій.

До теплових відносяться похибки, які виникають через:

1) наявності градієнта температури по висоті зразка і передаючих його видовження деталей;

2) різниця температури зразка і навколишнього середовища;

3) різниця температури зразка і термоприймача (термопари). [22]

Для дослідження ЛКТР використовується механічний метод при динамічному режимі нагрівання. При вимірюванні таким способом теплове розширення зразка викликає переміщення стержня, який має на кінці позначку (рис. 2.4., рис. 2.5.). При нагріванні чи охолодженні такої системи позначка стержня зміщується відносно шкали на різницю видовження зразка. Вимірювання положення стержня відбувається мікроскопом з окулярним мікрометром, ціна поділки шкали якого 10^-3 мм. Паралельно фіксується температура за допомогою хромель-капелевої термопари, градуювальна крива якої зображена на рис. 2.6.

Рис. 2.4. Схематичне зображення установки для вимірювання ТКЛР



Рис.2.5. Загальний вигляд установки для вимірювання ТКЛР

Рис. 2.6. Градуювання термопари типу хромель - копель.

Вимірювання можуть виконуватися в інтервалі температури від -196⁰С до +1000⁰С. Дані температури відповідають температурі рідкого азоту та температурі плавлення елементів дилатометра.

2.3 Методика виготовлення композиційних матеріалів

2.3.1 Методика виготовлення КМ полімер+бентоніт

Технологія виготовлення зразка наступна. Зразки виготовлялися на основі епоксидної смоли ЕД-20 з отверджувачем ПЕПА. У ролі наповнювача був використаний бентоніт. Отримання мілкодисперсного порошку з бентоніту відбувалося у два етапи. Спершу глина висушувалася. Для цього вона була поміщена до електричної печі і витримувалася при температурі 170⁰С протягом однієї години. Другий етап полягав у тривалому розтиранні бентоніту в ступці з подальшим відпаленням. Для дослідження було виготовлено п'ять серії зразків з різним вмістом наповнювача. Спершу була приготовлена полімерна матриця (епоксидна смола з масовим вмістом отверджувача 10%). Потім у рідку епоксидну смолу додавали наповнювач у відповідній пропорції. Одержану суміш розлили у форми.

Серія № 1 мала вміст наповнювача 10% від загальної маси.

Серія № 2 мала вміст наповнювача 20% від загальної маси.

Серія № 3 мала вміст наповнювача 30% від загальної маси..

Серія № 4 мала вміст наповнювача 40% від загальної маси.

Серія № 5 мала вміст наповнювача 50% від загальної маси (рис.2.10).

Рис.2.10. Фотографія досліджуваних зразків: 1) епоксидна смола+ 10% бентоніту, 2) епоксидна смола+ 20% бентоніту, 3) епоксидна смола+ 30% бентоніту, 4) епоксидна смола+ 40% бентоніту, 5) епоксидна смола+50% бентоніту

2.3.2 Методика виготовлення КМ полімер+кварцовий пісок

Технологія виготовлення зразка наступна. Зразки виготовлялися на основі епоксидної смоли ЕД-20 з отверджувачем ПЕПА. У ролі наповнювача був використаний кварцовий пісок. Отримання мілкодисперсного порошку з кварцового піску відбувалося у два етапи. Спершу він висушувався. Для цього пісок був поміщений до електричної печі і витримувався при температурі 200⁰С протягом сорока хвилин. Другий етап полягав у тривалому розтиранні кварцового піску в ступці з подальшим відпаленням.

Для дослідження було виготовлено п'ять серії зразків з різним вмістом наповнювача.

Спершу була приготовлена полімерна матриця (епоксидна смола з масовим вмістом отверджувача 10%). Потім у рідку епоксидну смолу додавали наповнювач у відповідній пропорції. Одержану суміш розлили у форми.

Серія № 1 мала вміст наповнювача 10% від загальної маси.

Серія № 2 мала вміст наповнювача 20% від загальної маси.

Серія № 3 мала вміст наповнювача 30% від загальної маси.

Серія № 4 мала вміст наповнювача 40% від загальної маси.

Серія № 5 мала вміст наповнювача 50% від загальної маси (рис.2.11).

Рис.2.11. Фотографія досліджуваних зразків: 1) епоксидна смола+ 10% квацового піску, 2) епоксидна смола+ 20% квацового піску, 3) епоксидна смола+ 30% квацового піску, 4) епоксидна смола+ 40% квацового піску, 5) епоксидна смола+50% квацового піску

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПОЗИЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ

3.1 Дослідження теплового коефіцієнта лінійного розширення для системи епоксидна смола + бентоніт

В результаті проведення експериментальних досліджень для системи епоксидна смола+бентоніт було отримано наступні результати.

На рис. 3.1 зображено розрахункову залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від об'ємної долі наповнювача для зразків епоксидна смола + бентоніт.

Рис. 3.1. Залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від об'ємної долі наповнювача для зразків епоксидна смола + бентоніт

Для зразків епоксидна смола + бентоніт характерне зростання коефіцієнта лінійного розширення з зменшенням об'ємної долі наповнювача зумовлене тим, що коефіцієнт лінійного розширення епоксидної смоли більший коефіцієнта лінійного розширення наповнювача.

На рис. 3.2 зображено залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від температури для зразків епоксидна смола + 10% бентоніту, епоксидна смола + 20% бентоніту, епоксидна смола + 30% бентоніту, епоксидна смола + 40% бентоніту, епоксидна смола + 50% бентоніту. Зразки після затвердіння нагрівалися перший раз.

Рис. 3.2. Термічна залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення для зразка епоксидна смола + бентоніт: 1 - 10% наповнювача, 2 - 20% наповнювача, 3 - 30% наповнювача, 4 - 40% наповнювача, 5 - 50% наповнювача.

Для зразка №2 наявність аномальних спадів на кривій термічної залежності б=f(T) пояснюється наступним чином. На першому етапі затвердження епоксидної смоли не весь затверджувач вступає в хімічну реакцію, тому ланцюги макромолекул не жорстко зв'язані між собою. Внаслідок тиску індентора приладу на зразок він робить вм'ятину. При температурі 24-41⁰С та 57-67⁰С для зразка епоксидна смола + 10 % бентоніту спостерігається спад коефіцієнта лінійного розширення, що відбувається внаслідок усадки. Ріст коефіцієнта лінійного розширення при температурах 41-57⁰С та 67-70 можна пояснити подальшим реагуванням затверджувача з епоксидною смолою. Залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від температури зразка №1 пояснюється наступним чином. Для зразка епоксидна смола + 20% бентоніту усадка починається рано (30⁰С) тому що смола при 20% наповнювача дуже «загущена», її молекули малорухливі, тому вона погано затверджена. Для зразка епоксидна смола +30% бентоніту наявність аномальних спадів на кривій термічної залежності б=f(T) пояснюється наступним чином. На першому етапі затвердження епоксидної смоли не весь затверджувач вступає в хімічну реакцію, тому ланцюги макромолекул не жорстко зв'язані між собою, а молекули затверджувача, які не прореагували додатково виконують роль пластифікатора. Тому, починаючи з деяких температур, відбувається релаксація напруг і макромолекули стискаються, що супроводжується аномальним падінням величини коефіцієнта лінійного розширення. Це відбувається лише до певного інтервалу температур. Так при температурі 35⁰С для зразка епоксидна смола + 30 % бентоніту знову спостерігається ріст коефіцієнта лінійного розширення, максимум якого припадає на температуру 60⁰С. Подальший ріст коефіцієнта лінійного розширення можна пояснити реагуванням затверджувача з епоксидною смолою. Зразки епоксидна смола + 40% бентоніту, епоксидна смола + 50% бентоніту ведуть себе аналогічним чином, що і епоксидна смола + 30% бентоніту, відрізняються вони лише значеннями теплового коефіцієнта лінійного розширення при різних температурах. На рис. 3.3 зображено залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від температури для зразків епоксидна смола + 10% бентоніту, епоксидна смола + 20% бентоніту, епоксидна смола + 30% бентоніту, епоксидна смола + 40% бентоніту, епоксидна смола + 50% бентоніту. Зразки були відпалені при температурі 70-85⁰С протягом двох годин.



Рис. 3.3. Термічна залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення для зразка епоксидна смола + бентоніт: 1 - 10% наповнювача, 2 - 20% наповнювача, 3 - 30% наповнювача, 4 - 40% наповнювача, 5 - 50% наповнювача.

Особливістю теплового розширення досліджуваних зразків є наявність однієї або кількох екстремальних точок. При чому, в залежності від температури відпалювання вказані екстремальні точки для зразка епоксидна смола + бентоніт змінюють своє положення по осі температур. Тепловий коефіцієнт лінійного розширення залежить від об'ємної долі наповнювача в зразку. Так для зразка епоксидна смола + 10 % бентоніту тепловий коефіцієнт лінійного розширення більший ніж для зразка епоксидна смола + 20 % бентоніту відпалених при однаковій температурі 70-85⁰С, крива коефіцієнта лінійного розширення б₁ досягає максимуму при температурі 37⁰С. Для зразка епоксидна смола + 20 % бентоніту максимум коефіцієнта лінійного розширення б₂ припадає на температуру 42⁰С.

Зауважимо, що різниця температур складає величину порядку 5⁰С. Наявність аномальних спадів на кривій термічної залежності б=f(T) пояснюється наступним чином. На першому етапі при нагріванні епоксидної смоли енергії теплового руху недостатньо для подолання внутрішньомолекулярної взаємодії, тобто ланцюги зразку жорстко зв'язані між собою, в результаті сильної міжмолекулярної взаємодії окремих груп в полімері утворюються локальні поперечні зв'язки - вузли. Однак така просторова сітка не є постійною в часі, вона легко руйнується при нагріванні зразка. Починаючи з деяких температур, відбувається релаксація напруг і макромолекули стискаються, що супроводжується аномальним падінням величини коефіцієнта лінійного розширення. Це відбувається лише в певному інтервалі температур. При подальшому нагріванні зразка епоксидної смоли + 10 % бентоніту відпаленого при температурі 70-85⁰С знову спостерігається ріст коефіцієнта лінійного розширення і максимум якого припадає на температуру 70⁰С. Таке збільшення коефіцієнта лінійного розширення пояснюється взаємодією затверджувача, що виступає у ролі пластифікатора, з епоксидною смолою. Інші зразки ведуть себе аналогічним чином.

3.2 Дослідження ТКЛР для системи ЕД-20+кварцовий пісок

В результаті проведення експериментальних досліджень для системи епоксидна смола + кварцовий пісок було отримано наступні результати.

На рис. 3.4 зображено розрахункову залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від об'ємної долі наповнювача для зразків епоксидна смола + кварцовий пісок.



Рис. 3.4. Залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від об'ємної долі наповнювача для зразків епоксидна смола + кварцовий пісок

Для зразків епоксидна смола + кварцовий пісок характерне зростання коефіцієнта лінійного розширення з зменшенням об'ємної долі наповнювача зумовлене тим, що для таких систем рух макромолекули полегшується, основний ланцюг полімеру гнучкіший.

На рис. 3.5 зображено залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від температури для зразків епоксидна смола + 10% кварцового піску, епоксидна смола + 20% % кварцового піску, епоксидна смола + 30% % кварцового піску, епоксидна смола + 40% % кварцового піску, епоксидна смола + 50% % кварцового піску. Зразки після затвердіння вперше нагрівалися.



Рис. 3.5. Термічна залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення для зразка епоксидна смола + кварцовий пісок: 1 - 10% наповнювача, 2 - 20% наповнювача, 3 - 30% наповнювача, 4 - 40% наповнювача, 5 - 50% наповнювача.

Для зразка всіх представлених зразків наявність аномальних спадів на кривій термічної залежності б=f(T) пояснюється наступним чином. На першому етапі затвердження епоксидної смоли ланцюги полімеру не жорстко зв'язані, підвищується інтенсивність руху його ланок. Ріст коефіцієнта лінійного розширення при певних температурах для кожного зразка можна пояснити реагуванням затверджувача з епоксидною смолою. Починаючи з деяких температур, відбувається релаксація напруг і макромолекули стискаються, що супроводжується аномальним падінням величини коефіцієнта лінійного розширення. Це відбувається лише до певного інтервалу температур. На рис. 3.6 зображено залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від температури для зразків епоксидна смола + 10% кварцового піску, епоксидна смола + 20% кварцового піску, епоксидна смола + 30% кварцового піску, епоксидна смола + 40% кварцового піску, епоксидна смола + 50% кварцового піску. Зразки були відпалені при температурі 130-150 ⁰С протягом трьох годин.



Рис. 3.6. Термічна залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення для зразка епоксидна смола + бентоніт: 1 - 10% наповнювача, 2 - 20% наповнювача, 3 - 30% наповнювача, 4 - 40% наповнювача, 5 - 50% наповнювача.

Особливістю теплового розширення досліджуваних зразків є те, що в залежності від температури відпалювання вказані екстремальні точки для зразка епоксидна смола + кварцовий пісок змінюють своє положення по осі температур. Для зразка епоксидна смола + 10% кварцового піску тепловий коефіцієнт лінійного розширення більший ніж для зразка епоксидна смола + 20% кварцового піску відпалених при однаковій температурі 130-150 ⁰С протягом трьох годин, для першого зразка б₁ досягає максимуму при температурі 67⁰С, а для другого - б₂ припадає на температуру 72⁰С. Отже, тепловий коефіцієнт лінійного розширення залежить від об'ємної долі наповнювача в зразку і він зменшується зі збільшенням об'ємної долі кварцового піску.

Залежність теплового коефіцієнта лінійного розширення від температури для даних зразків пояснюється наступним чином. Полімери відпалені при високій температурі будуть мати впорядковану структуру, оскільки весь затверджував прореагував з епоксидною смолою. До досягнення температури склування тепловий коефіцієнт лінійного розширення буде збільшуватися, а після - зменшуватись. Така температура визначається хімічним складом і будовою ланцюгів полімеру, і не є суворо визначеною величиною, оскільки перехід в склоподібний стан зазвичай відбувається в широкому діапазоні температур. Ланцюги полімеру з більшим вмістом наповнювача зміщуються важче, чим зразки з меншою об'ємною долею наповнювача, тому для них менший тепловий коефіцієнт лінійного розширення.

ВИСНОВКИ

Опрацьовано літературу з теми теплове розширення полімерів і композитних матеріалів на їх основі. Опановано технологію виготовлення таких зразків та методи механічної дилатометрії.

Проведено ряд експериментальних досліджень термічного розширення експериментальної серії зразків.

В результаті досліджень встановили наступне.

1. Властивості композиційного матеріалу залежать від концентрації наповнювача. Для досліджуваних зразків характерне зменшення теплового коефіцієнта лінійного розширення зі збільшенням об'ємної долі наповнювача, оскільки наповнювач має менший коефіцієнт теплового розширення.

2. Коефіцієнт лінійного розширення зразків змінюється з температурою не монотонно, має експериментальні області, які зумовлені процесами в зразку. При затвердженні епоксидної смоли спочатку не весь затверджувач вступає в хімічну реакцію, тому ланцюги макромолекул не жорстко зв'язані між собою, а молекули затверджувача, які не прореагували додатково виконують роль пластифікатора;

3. Тепловий коефіцієнт лінійного розширення для зразків епоксидна смола + бентоніт менший ніж тепловий коефіцієнт лінійного розширення полімерів епоксидна смола + кварцовий пісок, оскільки тепловий коефіцієнт лінійного розширення бентоніту менший ніж для кварцового піску.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Шевченко В.Г. Основы физики полимерных композиционных материалов. - М.: Физматлит, 2010. - 98 с.

2. Стадник А.Д., Кирик Г.В. Полимерные композиты и нанокомпозиты в магнитных полях: Монография. - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2005. - 239 с.

3. Воронежцев Ю.И., Гольдаде В.А., Пинчук Л.С., Снежков В.В. Электрическиеи магнитные поля в технологии полимерных композитов / Под ред. А.И. Свириденка. - Мн.: Наука і техніка, 1990. - 263 с.

4. Чвалун С.Н. Полимерные нанокомпозиты // Природа. - 2002. - №7.

5. Шпак А.П., Куницкий Ю.А. , Карбовский В.Л. . Кластерные и наноструктурные матереалы. Том 1. Киев: издательский дом «Академпериодика», 2001. - 588 с.

6. Пул Ч., Оуэнс Ф. Нанотехнологии. Москва: Техносфера, 2005. - 336 с.

7. Сергеев Г.Б. Нанохимия. - М.: Изд-во МГУ, 2009. - 288 с.

8. Гусев А.И. Наноматериалы, наноструктуры, нанотехнологии. - М.: Физматлит, 2005. - 416 с.

9. Грим Р.Э. Минералогия и практическое применение глин. - М.: МИР, 1967, - 264 с.

10. Аматуни А.Н.Методы и приборы для определения температурных коэффициентов линейного расширения материалов. - М.: Изд-во стандартов, 1972. - 180 с.

11. Бартенев Г.М., Френкель С.Я. Физика полимеров. - Л.: Химия, 1990.- 432 с.

12. Суздалев И.П. Нанотехнология: физико-химия нанокластеро и наноматериалов. - М.: КомКнига, 2006. - 592 с.

13. Гусев А.И. Нанокристалические материалы: методы получения и свойчтва. Екатеренбург: УрО РАН, 1998 - 199 с.

14. Долгошей В.Б. Теплофізичні властивості наноструктурованих полімерів: Автореферат дис. … канд…фіз.-мат. Наук. - К.: Інститут хімії високомолекулярних сполук НАН України, 2002

15. Канцельсон М.Ю., Балаев Г.А. Пластические массы: Свойства и применение: Справочкик. - 3-е изд., перераб. - Л.: Химия, 1978. - 438 с.

16. Кирсанов Н.В. Генетические типы и закономерности распространения месторождений бентонитов в СССР. - М.: Недра, 1981, - 214 с.

17. Козлов Г.В, Яновсеий Ю.Г., Карнет Ю.Н. Структура и свойства дисперсно-наполненых полимерных композитов: фрактальный анализ. - М.: Альянстрансатом, 2008. - 363 с.

18. Неверов В.М., Чвалун С.Н., Blackwell J. и др. // Высокомолекуляр. соединения. А. 2000. Т.42. С.450--461.

19. Пепечко И.И. Введение в физику полимеров. - М.: Химия, 1978. - 312 с.

20. Перепелкин К.Е. Связь между модулем упругости и термическим расширением гетеродесмыческих полимерных структур // Физика твердого тела. 1969. ІІ. №2

21. Петров Ю.И. Кластеры и малые частици. - М.: Наука, 1986. - 367 с.

22. Помагайло А.Д., Розенберг А.С., Уфлянд И.Е. Наночастицы металлов в полимерах. М.: Химия, 2000. - 672 с.

23. Помагайло А.Д., Метоллополимерные нанокомпозиты с контролируемой молекулярной архитектурой // Рос. хим. ж., 2002, т. ХLVI, №5

24. Сергеев Г.Б. Нанохимия. - М.: Изд-во МГУ, 2009. - 288 с.

25. Туманова А.Т. Методы испытания, контроля и исследования машиностроительных метериалов: Справочное пособие. - М.: Машиностроение, 1973. - 284 с.

26. Яцимирский В.К. О минимальном размере частиц ристаллической фазы. - Теор. и експерт. химия, 1970, 6, №5

27. Канцельсон М.Ю., Балаев Г.А. Пластические массы: Свойства и применение: Справочкик. - 3-е изд., перераб. - Л.: Химия, 1978. - 438 с.

28. Кирсанов Н.В. Генетические типы и закономерности распространения месторождений бентонитов в СССР. - М.: Недра, 1981, - 214 с.

29. Ichinose N. et al. Superfine Particle Technology. London, 1992.

30. Brinker C.J., Scherer G.W. Sol-Gel Science. Boston, 1990.

31. Mahler W. // Inorg. Chem. 1988. V.27. P.435--436.

32. Rempp P., Merrill E.W. Polymer Synthesis (2nd ed.). N.Y., 1991; Volkov A.V., Karachevtsev I.V., Moskvina M.A. et al. // J. Inorg. and Organometallic Polymers. 1995. V.5. P.295--305.

33. Hajduk D.A., Harper P.E., Gruner S.M. et al. // Macromolecules. 1995. V.28. P.2570--2573; Matsen M.W., Bates F.S. // Ibid. 1996. V.29. P.7641--7644.

34. Moller M., Lentz D.W. // Macromol. Chem. 1989. V.190. P.1153--1168.

35. Chan Y.N. C., Schrock R.R., Cohen R.E. // J. Am. Chem. Soc. 1992. V.114. P.7295--7296.

36. Helmimiak T.E., Arnold F.E., Benner C.L. // ACS Polym. Prepr. 1975. V.16. P.659--662.

37. Hwang W.F., Wiff D.R., Verschoore C. // Polym. Eng. Sci. 1983. V.23. P.789--791.

38. Ding H., Harris F.W. // Pure and Appl. Chem. 1997. V.67. P.1995--2004.

39. http://uk.wikipedia.org/wiki

40. http://znaimo.com.ua

41. http://zhurnal.ape.relar.ru/articles/2004/083/pdf

42. http://Stud24.ru

43. http://www.nnn-volga.narod.ru/5.doc

44. http://ru.wikipedia.org/wiki/

45. http://www.nnn-volga.narod.ru/5.doc

46. http://images.yandex.ua/yandsearch

47. http://upload.wikimedia.org

48. http://zhurnal.ape.relar.ru

49. http://zhurnal.ape.relar.ru/articles/2004/083/pdf

50. http://www.polymery.ru/letter.php?n_id=220&cat_id=3

51. http://www.bentoprom.com/information/

52. http://www.polymerbranch.com/publ/view/33.html

Размещено на Allbest.ru