Теоретичні основи товарознавства і торговлі

6. Архітектура апарата. Ціна апарата, названа постачальником, як правило, має на увазі його мінімальну комплектацію, тобто для того щоб вимоги до апарата цілком відповідали його можливостям необхідно чітко знати можливості апарата в стандартній (мінімальної) комплектації, спектр додаткового устаткування (автоподатчик, сортер, стіл з касетами і т.д. ), технічні характеристики кожної додаткової опції і її вартість. Сума, що організація реально витрачає, здобуваючи копіювальний апарат, виглядає в такий спосіб:

Ціна копіювального апарата + Вартість стартового комплекту видаткових матеріалів + Вартість додаткового устаткування + Доставка інсталяція (запуск, здача в експлуатацію).

Гідні компанії-постачальники, як правило, включають стартовий комплект у вартість копіювального апарата, а доставку і запуск здійснюють безкоштовно.

7. Нешкідливість. Не останнє значення мають дані по екології - деякі копіри виділяють при роботі багато озону, що може викликати головний біль у персоналу; інші, навпроти, нешкідливі. Можна також ознайомитися з витратою електроенергії і проконтролювати наявність енергозберігаючих функцій.

При обліку всіх цих пунктів вибір буде оптимальним.

4. Техніка механізації розрахункових операцій

Комп'ютерна (обчислювальна) техніка - сукупність технічних і матеріальних засобів (ЕОМ, пристрої, прилади, номограми й ін.), призначених для використовуваних для чи автоматизації механізації процесів обробки інформації, математичних обчислень, рішення різних задач, що вимагають великого обсягу обчислень а АСУ, обліку, планування, статистики для оцінки і прогнозування, прийняття рішень, обробки даних експерименту, у інформаційно - пошукових системах і. т. п. Обчислювальна техніка - галузь техніки, що займається розробкою, виготовленням і експлуатацією обчислювальних машин, пристроїв і приладів.

У різних засобах обчислювальної техніки автоматизовані або тільки дії (операції), з яких складається алгоритм, або дія і порядок (послідовність) їхнього виконання відповідно до заданого алгоритму. Перші називають обчислювальними приладами, другі - обчислювальними машинами.

4.1 Основні блоки мікрокалькулятора та їх призначення

Мікрокалькулятор - це рахунковий пристрій (інструмент) для прискореного рахунка будь-яких неіменованих величин. При рахунку на мікрокалькуляторі не можна автоматично врахувати сумірність величин, правильність застосування формул і т.д.

Мікрокалькулятор - це рахунковий пристрій. У залежності від типу мікрокалькулятора розрізняються його можливості обчислень. На одних можна робити обчислення тільки арифметичних дій (додавання, вирахування, множення і розподіл), на інші - арифметичних і алгебраїчних (зведення в ступінь і витяг кореня, переклад числа в %) дій.

Для введення коми в десятковому дробі використовують клавішу . Дії з десятковими дробами роблять у звичайному порядку, для знаків дій використовують клавіші: .

Результат на екрані виводиться у виді десяткового дробу. Після натурального числа стоїть крапка. При обчисленні виразів з різними діями після кожної дії можна натиснути клавішу зі знаком "дорівнює" для виводу проміжного результату.

Конструктивно мікрокалькулятор складається зазвичай з однієї чи декількох великих інтегральних схем, пристрою цифрової індикації й автономного джерела електроживлення (мініатюрного чи акумулятора елемента сонячної батареї), розміщених у корпусі, на лицьовій стороні якого розташований клавішний пульт керування для введення вихідних даних і подачі команд на виконання яких-небудь операції, а також світлове табло (індикатор), що показує числа, що вводяться в мікрокалькулятор і результати обчислень. Деякі мікрокалькулятори мають пристрої введення - виведення даних на магнітні карти чи стрічки, а також друкувальні пристрої. У залежності від числа і складності виконуваних операцій мікрокалькулятори підрозділяються на 3 основні групи: найпростіші, інженерні і програмувальні.

4.2 Скорочені прийоми обчислення вартості покупки, вираженої числами, що складаються з однакових цифр (0,22 кг, 3,3 кг, 77 шт.)

До покупки, маса якої складає сотні і десятки грамів і виражена числом, що складається з однакових цифр з різною розрядністю, відносять: 110, 220, 330, 440, 550, 660, 770, 880 и 990 г товару.

Розкладемо кожне з чисел на доданки:

110 г = 100 г + 100 г : 10;

220 г = 200 г + 200 г : 10;

330 г = 300 г + 300 г : 10;

440 г = 400 г + 400 г : 10;

550 г = 500 г + 500 г : 10;

660 г = 600 г + 600 г : 10;

770 г = 700 г + 700 г : 10;

880 г = 800 г + 800 г : 10;

990 г = 900 г + 900 г : 10.

Звідси видно, що кожне з чисел складається з певної кількості сотен грамів і їх - десятків грамів, тобто вартість товару складається із вартості сотні грамів і її - вартості десятків грамів.

Сформулювати правило підрахунку вартості такого товару можна наступним чином:

Для підрахунку вартості 110, 220, 330, 440, 550, 660, 770, 880 и 990 г товару потрібно обчислити вартість сотні грамів і до отриманого результату додати її , тобто вартість десятків грамів.

5. Охорона праці

Сучасне виробництво характеризується наявністю різноманітних шкідливих чинників - фізичних, хімічних, біологічних, психофізіологічних, соціальних і механічних, характер дії яких має добре знати кожен працівник аби не допустити ушкоджень працюючих, уникнути травмувань і розвитку професійних захворювань, тобто займатись «охороною праці» людини.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Охорона праці в нашій країні є пріоритетною в діяльності державних органів і громадських організацій. Адже йдеться про найдорожчу суспільну цінність - здоров'я і життя людей.

5.1 Вимоги охорони праці для продавців в відділах маргарину

Інструкція з охорони праці для продавця маргарину

1. Продавець повинен:

1.1. Виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку.

1.2. Користуватися спецодягом та засобами індивідуального захисту.

1.3. Проходити періодичний медичний огляд.

1.4. Виконувати тільки ту роботу, яка доручена керівником та по якій він проінструктований.

1.5. Пам'ятати про особисту відповідальність за виконання правил охорони праці та відповідальність за товаришів по роботі.

1.6. Не допускати на своє робоче місце сторонніх осіб і не захаращувати його.

1.7. Не виконувати вказівок, які суперечать правилам охорони праці.

1.8. Вміти надавати першу медичну допомогу потерпілим від нещасних випадків.

1.9. Вміти користуватись первинними засобами пожежегасіння.

2. Вимоги до продавця:

2.1. До початку роботи і впродовж роботи працюючі повинні підлягати медичним обстеженням у відповідності з вимогами, встановленими установами санітарно-епідеміологічної служби.

2.2. Усі працівники до початку роботи повинні пройти підготовку за програмою санмінімуму і здати іспити з відміткою про це у відповідному журналі і в особистій медичній книжці. Подальше всі працівники, незалежно від термінів їх прийняття на роботу, повинні один раз на два роки проходити навчання і перевірку санмінімуму. Особи, які не здали санмінімум, до роботи не допускаються.

2.3. Не допускаються до роботи особи, які страждають захворюваннями, зазначеними в інструкції про порядок проведення медичних обстежень осіб, які поступають на роботу і працюють на харчових підприємствах, на спорудах водопостачання, у дитячих установах тощо.

2.4. Працівники повинні під час появи ознак шлунково-кишкових захворювань, підвищенні температури, нагноєнні і симптомах інших захворювань повідомляти про це адміністрацію і звертатися до медичного пункту підприємства чи іншої медичної установи для одержання відповідного лікування.

2.5. Працівники перед початком роботи повинні одягнути чистий спеціальний одяг так, щоб він цілком закривав особистий одяг, підібрати волосся під косинку або ковпак і двократно вимити руки теплою водою з милом.

2.6. Заміна спецодягу повинна проводитися щоденно і за мірою забруднення.

2.7. У періоди епідеміологічного неблагополуччя за вказівками санітарно-епідеміологічної станції або органів державного ветеринарного нагляду працівники перед миттям рук повинні їх дезінфікувати 0,2%-им розчином хлораміну або 0,1%-им освітленим розчином хлорного вапна.

2.8. У разі нездужання, ураження шкіри у вигляді поранень, опіків, гноячок, злущування слід звернутися до медпункту, за невеликих пошкоджень - обробляти антисептичними розчинами.

2.9. Працівники повинні слідкувати за чистотою рук. Нігті на руках необхідно стригти коротко і не покривати їх лаком. Мити руки необхідно перед початком роботи і після кожної перерви в роботі. Після відвідування вбиральні мити руки необхідно двократно: у шлюзі після відвідування вбиральні до одягнення халату і на робочому місці, безпосередньо перед тим, як стати до роботи.

5.2 Фізіологія праці

Фізіологія праці, розділ фізіології, що вивчає закономірності протікання фізіологічних процесів і особливості їх регуляції при трудовій діяльності людини, тобто трудовий процес в його фізіологічних проявах. Ф. п. вирішує два основні завдання: визначає оптимальні характеристики робочого процесу, що дозволяють досягти високої продуктивності і ефективності праці, і розробляє заходи, що оберігають людину від несприятливого впливу деяких чинників. Виходячи з цих завдань, Ф. п. обґрунтовує режими праці і відпочинку залежно від інтенсивності, екстенсивності, складності і значущості трудової діяльності; з'ясовує оптимальні і граничні можливості людини по прийому, переробці і видачі інформації (наприклад, найкращі способи подачі зоровою, слуховою і ін. інформації на табло і щитах управління); визначає найбільш економічні і найменш стомливі види робітників рухів. Ф. п. визначає, оцінює і прогнозує функціональний стан організму людини до, в час і після трудової діяльності; розробляє способи і режими тренування і вчення; обґрунтовує заходи по раціоналізації праці, що ведуть до підвищення працездатності людини і збереження його здоров'я. Розробка методик, що дозволяють вимірювати стомлюваність і міру зниження працездатності, зближує Ф. п. з психологією праці, а вивчення впливів зовнішнього середовища на організм - з гігієною праці, що дозволяє розглядати ці науки як складові частини ергономіки . Особливість Ф. п. в тому, що вона поряд з гігієною і науковою організацією праці вивчає важливу соціальну проблему - проблему трудової діяльності людини.

Проблеми і методи Ф. п. При дослідженнях в умовах виробництва Ф. п. вивчає в комплексі різні фізіологічні процеси - дихання, кровообіг, травлення, функції вищої нервової діяльності, сенсорні і рухові процеси, а також активаційні реакції, що забезпечують реалізацію потенційних можливостей людини. Це здійснюється звичайними фізіологічними методами, такими, як реєстрація пульсу, електрокардіографія, визначення кров'яного тиску, частоти і глибини дихання, кількості поглиненого кисню і вуглекислоти, що видихається, зміни потовиділення і ряду показників роботи органів зору і слуху. В той же час розроблені методи визначення сили, точності, прудкості і координованості робочих рухів, їх послідовності, оцінки пам'яті, уваги емоційних реакцій і т.п. При цьому враховується взаємозв'язок цих реакцій і їх відношення до ефективності праці. Комплексний підхід вимагає також обов'язкового обліку при розшифровці отримуваних даних всіх існуючих зв'язків людини, включеної в систему «чоловік, - знаряддя праці - предмет праці - трудова мета», і дії на його стан і працездатність сукупності чинників середовища. У Ф. п. застосовує як лабораторний, так і виробничий методи дослідження. При лабораторному методі відтворюється і вивчається вплив лише частини виробничих умов на який-небудь елемент або групу елементів робочих дій. Дослідження у виробничих умовах враховує весь комплекс чинників, що визначають стан людини і показники його діяльності.

Найбільш загальна форма вивчення що існують у Ф. п. закономірностей - аналіз систем і механізмів, що підтримують в організмі гомеостаз, тобто постійність складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість функціонування організму, його органів і систем при зміні умов діяльності. Гомеостатичне регулювання забезпечує постійну кількісну і якісну адекватність відповіді організму на зовнішні і внутрішні умови, що змінилися. Таке регулювання може здійснюватися на різних рівнях за участю простих або складніших систем організму по-різному поєднувати їх функціонування. Так, для підтримки на постійному рівні постачання кліток організму киснем існують всілякі фізіологічні механізми, що змінюють діяльність відповідно до потреб організму, наприклад можуть змінюватися ритм скорочень серця, просвіт кровоносних судин і ін. Для вирішення практичних питань у Ф. п. обґрунтована обов'язковість вивчення 4 ключових станів систем гомеостатичного регулювання: при оперативному спокої (стан готовності організму до діяльності), при переході від оперативного спокою до стану напруги (посилення наявних форм регуляції), потім до стану перебудови структури гомеостату (до регуляції залучаються нові механізми) і, нарешті, при переході в стан поступового розпаду гомеостатичної структури, як єдиної системи. Так, у міру збільшення тягарю фізичної роботи спочатку відбувається деяке почастішання і посилення скорочень серця, розширюються судини працюючих м'язів і звужуються судини травної системи і шкіри (стан напруги). Потім з кліток поступає в судини рідина, а з селезінки і печінки - додаткова кількість еритроцитів, в м'язах збільшується число волокон, що скорочуються, раніше звужені судини шкіри розширюються, включається потовиділення, вжиток кисню тканинами зменшується - зростає т.з. кисневий борг (перебудова гомеостату). Якщо фізичне навантаження надмірне, судини паралітично розширюються і не реагують на нервові імпульси, що управляють, порушується координація дихання і кровообігу, погіршується кровообіг мозку, виникають сердечна слабкість, втрата свідомості (руйнування гомеостатичного регулювання). Знання цих станів дозволяє обґрунтовувати фізіологічні критерії гігієнічного нормування, визначати міру тягаря і шкідливості праці, регламентувати його режим.

Одне з основних понять Ф. п. - поняття функціонального стану, тобто інтегрального (єдиного) комплексу готівкових характеристик тих функцій і якостей людини, які прямо або побічно обумовлюють виконання трудової діяльності. Виходячи з аналізу динаміки гомеостатичного регулювання, виділяють 2 типи функціональних станів: адекватної мобілізації і динамічного розузгодження. Адекватна мобілізація, характерна для тренованої, фізично підготовленої людини, визначається напругою або частковою перебудовою гомеостатичного регулювання, направленого на забезпечення діяльності, адекватної поставленим завданням. Динамічне розузгодження характеризується такою зміною регулювання або його руйнуванням, яке приводить до порушення координації функцій і зниження ефективності діяльності або до неможливості продовжувати роботу. Динамічне розузгодження спостерігається при т.з. екстремальних умовах, стомленні, стані голоду, спраги. Істотно у Ф. п. уявлення про вартість діяльності, тобто міри витрачання і можливості заповнення тих фізіологічних резервів, які залучаються до процесу діяльності навіть за оптимальних умов. Так, будь-яка фізична робота супроводжується витратою енергії, пов'язаної з витрачанням запасних речовин, зміною структури м'язових волокон зменшенням вмісту в них глікогену, солей натрію, калія, кальцію, появою в крові недоокисленних продуктів обміну речовин. Стомлення - одне із наслідків високої вартості діяльності. Ф. п. вивчає дороги зменшення вартості діяльності шляхом раціональної організації робочого процесу.

Важливе практичне завдання сучасної Ф. п. - складання фізіолого-гігієнічного паспорта професії, що дає оцінку важкості, напруженості і шкідливості праці. Такі паспорти складаються і для продавців промислових і продуктових товарів, де важлива проблема монотонності, тобто такої праці, при якій довгий час стереотипно повторюється один і той же рух або невелика група рухів, або ж коли на оператора постійно діє один і той же сигнал, що управляє. Дані Ф. п. використовуються не лише для регламентації самої праці, але і для розробки методів швидкого пристосування людини до нових для нього умов.

5.3 Припинення кровотечі з рани, носа, легенів, стравоходу

Рани - це механічне ушкодження шкіри і слизових оболонок з порушенням цілісності тканин, що лежать глибше.

Є рани поверхневі (подряпини, садна), глибокі непроникні (з ушкодженням шкіри, м'язів, кісток) і проникні (що проникають у порожнину тіла - черепа, грудної клітки, суглоба тощо) без ушкодження і з ушкодженням внутрішніх органів. Залежно від того, чим нанесено рани, розрізняють: різані - рівні краї, значна кровотеча, невелика травматизація тканин, швидке загоювання.

Основні ознаки ран: біль, кровотеча, порушення функцій ушкодженої частини тіла. Ускладнення ран: гостра кровотеча, крововтрата, травматичний шок, ранова інфекція.

Кровотечами називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотеча обов'язкова при кожній рані. Ступінь і сила кровотечі залежить від калібру, кількості та виду поранених судин.

Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка значна втрата крові є дуже небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров'яного тиску, порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши своєчасно першу допомогу. Розрізняють капілярну, венозну і артеріальну кровотечі.

Артеріальна кровотеча виникає при пошкодженні артерій і є особливо небезпечною для життя. Вона буває у вигляді пульсуючого струменя подібно до фонтану. Кров має яскраво-червоний колір. У цьому разі треба діяти негайно. Перш за все вище місця поранення треба швидко притиснути пальцями ушкоджену судину в точках, де прощупується пульс і накласти джут. Щоб не пошкодити нерви і шкіру, його накладають поверх одягу, хустки, або іншої м'якої тканини. Коли джгута немає, можна скористатися ременем або зробити закрутку з будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю прибинтовують до тіла. Джгут залишають на кінцівках не більше як на 1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину, інакше настане омертвіння тканини. Щоб цього не сталося до джгуту приколюють записку з точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не можливо доставити до лікарні 1,5-2 год послаблюють джгут на 1-2 хв, якщо кровотеча продовжується, джгут затягують.

Венозна кровотеча виникає при ушкодженні поверхневих ран. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає рівномірно і має темний колір.

Капілярна кровотеча виникає навіть при незначному ураженні. Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються. Пошкодженні капіляри швидко закриваються тромбом, що утворюється при зсіданні крові. Першою допомогою при капілярних кровотечах є знезараження перекисом водню або йодною настойкою місце поранення і накладання на нього чистої пов'язки.

Зупинку венозної і капілярної кровотеч роблять наступним чином: поранену кінцівку піднімають вгору. При цьому вени спустошуються і кровотеча може зупинитись; накладають тугу пов'язку із стерильної марлі або бинта міцно перебинтовують.

Кровотеча з носа буває при забиттях обличчя і носа, а також при деяких захворюваннях. Ступінь кровотечі при цьому може бути різним: від короткочасної, з втратою декількох крапель, до довготривалої та інтенсивної.

При кровотечі з носа людину треба заспокоїти, розстебнути всі комірці, пасок, посадити із злегка закинутою назад головою і притиснути крила носа пальцями. Якщо це не допоможе, можна носові ходи закласти тампонами з вати, змоченими розчином перекису водню, а на перенісся покласти холодний компрес або шматочок льоду, снігу, загорнувши в непромокаючу тканину. Після зупинення кровотечі треба прослідкувати за тим, щоб людина протягом години не "шморгала" носом, оскільки при цьому згустки крові, що закупорюють судини, можуть відірватися і кровотеча відновиться. Якщо всі вище вказані заходи кровотечі не зупинять, людину відвозять у медичний заклад.

Кровотечі з легенів і стравоходу відносять до внутрішніх кровотеч. Вони є надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом або снігом, грілку або пляшку з холодною водою).

6. Висновки

Мені подобається моя професія тому, що праця продавця, на мою думку, схожа з мистецтвом артиста, художника, музиканта. Продавець має можливість дарувати людям радість.

Продавець третього тисячоліття - це і товарознавець, і людинознавець. Без знань з етики, естетики торгівлі, товарознавства важко досягти високої культури обслуговування. Прилавок, який споконвіку відділяв продавця від покупця, відходить в історію.

Сьогодні продавець перебуває в торговому залі серед покупців, виконує переважно роль консультанта. Таке становище зобов'язує його багато до чого: продавець повинен мати тонкий художній смак, бути естетиком, щоб з першого погляду оцінити, чи вдало викладено товари, розуміти гармонію, симетрію, кольорову і просторову композицію, адже в сучасному магазині все радує око: форма, зміст, колір і т.д.

За час навчання в ліцеї я вивчив асортимент, класифікацію, характеристику різних груп товарів, навчився готувати товари до продажу, розміщати і викладати товари за групами, видами, сортами з додержанням правил товарного сусідства, навчився працювати на ваговимірювальних приладах.

7. Перелік використаної літератури

1. Бабенко Н.І., Жарікова Л.В., Ломакіна Н.П. Інтегрований курс підготовки продавця непродовольчих товарів. Підручник для учнів ПТНЗ. - К.: Грамота, 2004.

2. Винокурова Л.Е., Васильчик М.В., Гаман М.В. «Основи охорони праці» Київ, - 2005 р.

3. Жук Ю.Т., Жук В.А., Кисляк Н.К., Кушнір М.К., Орлова Н.Ю.. Салашинський М.А. Теоретичні основи товарознавства: Навч посібник. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 2000.

4. Леман Р., Практична фізіологія праці, пер. з (німецький), М., 1967.

5. Олійник О.М. Організація, обладнання і технологія продажу товарів: Підручник для учнів ПТНЗ. - К.: ТОВ «ЛДЛ», 2004.

6. Петров В. П. Видеотехника. Ремонт й регулировка: Учебник для нач. проф. образования. - М.: Академия, 2002. - 152с.

7. Пугачовський Г.Ф., Тихонова Н.П. Товарознавство непродовольчих товарів. Навчальний посібник. - К.: КНТЕУ. - 2003. - 324с.

8. Сіроман І.В., Задорожний І.М. Товарознавство продовольчих товарів. Підручник. - Київ: Лібра, 2002.

9. Справочник по приемке, хранению и реализации продовольственных товаров, - Ворошило Л.Н., Фильтяева В.П., - К.: 2005 р.

Размещено на Allbest