Дослідження структури здорового способу життя населення

Прийом наркотиків веде до виснаження нервової системи людини, прискорює знос і старіння кліток і тканин організму. Для людини, особливо молодої, характерне швидке звикання до наркотиків. При їх відсутності наркоман відчуває психічний дискомфорт, фізичну слабкість, його мучить безсоння, переслідує незбориме бажання за всяку ціну знайти і прийняти наркотик. Не у силах контролювати своєї поведінки, ці люди здатні здійснювати найнесподіваніші вчинки, а часто - і небезпечні злочини.

Як показав аналіз освітньої практики, можна виділити наступні основні напрями по формуванню здорового способу життя:

1. Створення інформаційно-пропагандистської системи підвищення рівня знань про негативний вплив чинників ризику на здоров'ї, можливостях його зниження.

Тільки через поточну, повсякденну інформацію людина отримує необхідні знання, які в тому або іншому ступені впливають на поведінку, а, отже, і на спосіб життя. Природно, що інформація повинна враховувати склад цільової групи, зацікавленість аудиторії.

2. Другий важливий напрям формування здорового способу життя - так зване «навчання здоров'ю».

Це комплексна просвітницька, повчальна і виховна діяльність, направлена на підвищення інформованості по питаннях здоров'я і його охорони, на формування навиків зміцнення здоров'я, створення мотивації для ведення здорового способу життя як окремих людей, так і суспільства в цілому [12,с.19].

3. Заходи по зниженню поширеності куріння і споживання тютюнових виробів, зниженню споживання алкоголю, профілактика споживання наркотиків.

Слід підкреслити, що від ступеня зацікавленості людей у власному здоров'ї безпосередньо залежить успіх даного напряму в роботі по формуванню здорового способу життя. Останніми роками в суспільстві стало наполегливішим прагнення захистити населення від шкідливих звичок, формується законодавча база в цій області, проте говорити про успіхи передчасно. Три чверті чоловіків у віці до 40 років палить, стрімко збільшується питома вага жінок, що палять, і підлітків. Зловживання алкоголем є причиною більше 70% нещасних випадків, 60% смертельних отруєнь пов'язано з вживанням алкогольних напоїв. Основною формою антинаркотичної профілактики є пропаганда. Але робота ця багато в чому не приносить очікуваних результатів, особливо з молоддю. Роз'яснювальна робота фахівців охорони здоров'я проводиться епізодично, нею практично займаються лікарі- наркологи і не задіяні лікарі інших спеціальностей. У агітаційних матеріалах не врахована психологія «ринкового» покоління з більш індивідуалізованою свідомістю, ніж у старшого покоління, його нова споживча субкультура, в якій головним поняттям є престиж [3,с.29]. В цілях підвищення ефективності профілактичної роботи доцільно активніше привертати до участі в її проведенні працівників освіти, науки, культури, видних політиків, шоуменів і інших осіб, що мають авторитет серед населення. З урахуванням цього, проведення цілеспрямованих масових акцій із залученням відомих осіб, що роблять вплив на громадську думку, може виявитися достатньо результативним.

4. Спонука до фізично активного способу життя, заняттям фізичною культурою, туризмом і спортом, підвищення доступності цих видів оздоровлення.

Природно, що комерціалізація спортивної інфраструктури перешкоджає розвитку масового спорту. В той же час, зводити проблему виключно до доступності спортивних споруд неправильно. Мова повинна йти про боротьбу з гіподинамією всіма доступними способами, включаючи заняття фізкультурою у вузі, спортивні секції, уранішню гімнастику, піші прогулянки і походи.

Необхідно, перш за все, подолати пасивність муніципальних органів у справах молоді і фізичній культурі і спорту, які здатні професійно очолити і вести цю роботу. Стадіони, спортивні майданчики, інші прості спортивні споруди можуть з успіхом стати місцями навчання молоді навикам фізичної культури. Особливу роль в цьому плані повинні грати літні оздоровчі установи, які в даний час використовуються більше як засіб забезпечення зайнятості молодих людей, ніж як засіб формування здорового способу життя [7,с.38].

Формування здорового способу життя, таким чином, - це ціла система суспільних і індивідуальних видів, способів, форм діяльності, активності, направлених на подолання чинників риски виникнення і розвитку захворювань, оптимального використання на користь охорони і поліпшення здоров'я соціальних, психологічних і природних умов і чинників способу життя.

Сприяння здоров'ю і здоровому способу життя визначене законодавством України як один з основних напрямів державної політики охорони здоров'я, яка передбачає необхідність здійснення багатосекторної діяльності, залучення до неї держави, суспільства, некомерційних і комерційних неурядових організацій і індивідуумів. Пріоритети цієї діяльності в Україні в цілому співпадають з пріоритетами в цій сфері, певними Основами політики досягнення здоров'я для всіх в 21 столітті в Європейському регіоні. До них належать завдання по полегшенню здорового вибору щодо живлення, фізичних вправ, сексуального життя; зменшення шкоди від вживання алкоголю, табакокуріння, забезпечення здорового середовища шляхом створення багатосекторних механізмів, які дозволяють зробити здоровішим життя: учбові заклади, робочі місця і населені пункти; створення безпечних і сприятливих фізичних, соціальних і економічних умов життя з метою забезпечення здоров'я населення.

При аналізі основних складових законодавства України, яке забезпечує реалізацію політики сприяння здоров'ю і формування здорового способу життя, встановлено, що нормативно-правова база галузі охорони здоров'я пов'язана з проблемами здорового способу життя, вже не раз підлягала перегляду: з ухваленням Конституцій 1936, 1978, 1996 рр. [1], “Основ законодавства України” 1992 року і інших законів.

Проте, окремого законодавства про сприяння здоровому способу життя в Україні немає. Відповідні правові норми щодо цього містяться в нормативно - правових актах різних галузей законодавства. Здоров'я людини в Україні розглядається як одне з найголовніших немайнових благ. Статтею 3 Конституції України здоров'я людини, як і його життя, особиста честь і гідність, недоторканність і безпека, визначається найвищою соціальною цінністю [1].

Висунення проблеми здоров'я в число пріоритетних завдань соціального розвитку країни обумовлює необхідність проведення наукових досліджень і вироблення методичних і організаційних підходів до збереження і зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя населення.

Формування потреби населення в здоровому способі життя необхідне для того, щоб людина володіла різного роду уміннями і навиками відновлення організму після напруженої роботи. В зв'язку з цим вивчення специфіки відношення сучасного населення до здоров'я дозволить визначити можливості оптимізації державної політики .

Здоров'я індивіда не повинне розглядатися як його особиста справа. З погляду фізичної культури, кожна людина e невід'ємна ланка людського суспільства, і, отже, стан здоров'я кожної людини є вже не особистою проблемою, а соціальною, суспільною. Звідси вивід про те, що про здоров'я людини повинні піклуватися суспільство і держава, вчасно приймаючи дієві заходи до його збереження, зміцнення і відновлення.

Бо здоров'я залежить, багато в чому, від зовнішніх чинників і способу життя, що мають соціальну природу [12, с.44]

Як відомо, серед чинників, що впливають на стан здоров'я, спосіб життя займає провідне місце - до 50%. Чинники, що впливають на формування здорового способу життя

10% - від рівня розвитку медобслуговування;

20% - від спадковості;

20% - від довкілля;

50% - від способу

Основним чинником, що впливає на формування здорового способу життя, є відвідини занять по фізичній культурі. Проте, при позитивному відношенні до фізичної культури в цілому, значна кількість молодих людей активного інтересу до неї не проявляє і займається через необхідність.

Решта чинників залишається мало затребуваними в повсякденному житті студентів. Як затверджують дослідники, в ціннісній свідомості молоді не сформовано відношення до здоров'я як до головної цінності, від якої залежить повноцінне життя людини.

Турбота про здоров'я сприймається на рівні потреб самозбереження, не зачіпаючи рівень соціогених і вищих потреб людини. При цьому основними мотивами здорового способу життя є поліпшення стану здоров'я і зовнішньої привабливості. Ми вважаємо, що регулювання поведінки молоді у сфері здоров'я полягає в мотивації ЗСЖ за допомогою підвищення частки соціальнозначущих мотивів: професійного зростання, саморозвитку, самоудосконалення.

Величина внеску окремих чинників різної природи на показники ЗСЖ залежить від віку, підлоги і індивідуально-типологічних особливостей людини. Зміст кожного з чинників забезпечення здоров'я можна визначити таким чином (табл. 1.2) [4,с.65].

Таблиця 1.2

Чинники, що впливають на ЗСЖ

У визначенні здорового способу життя для кожної людини необхідно враховувати як його типологічні особливості (тип вищої нервової діяльності, морфофункціональний тип, переважаючий механізм вегетативної регуляції і т. д.), так і віково-статеву приналежність і соціальну обстановку, в якій він живе (сімейний стан, професію, традиції, умови праці, матеріальне забезпечення, побут і т. д.). Важливе місце в початкових посилках повинні займати особово-мотиваційні особливості даної людини, його життєві орієнтири, які самі по собі можуть бути серйозним стимулом до здорового способу життя і до формування його змісту і особливостей.

В даний час спостерігається парадокс: при абсолютно позитивному відношенні до чинників здорового способу життя, особливо відносно живлення і рухового режиму, в реальності їх використовують лише 10%-15%. Це відбувається не через відсутність валеологічної письменності, а із-за низької активності особи, поведінкової пасивності [4,с.65].

Таким чином, здоровий спосіб життя винен цілеспрямовано і постійно формуватися протягом життя людини, а не залежати від обставин і життєвих ситуацій.

Ефективність здорового способу життя для даної людини можна визначити по ряду біосоціальних критеріїв, що включають:

- оцінку морфофункціональних показників здоров'я: рівень фізичного розвитку, рівень фізичної підготовленості, рівень адаптивних можливостей людини;

- оцінку стану імунітету: кількість простудних і інфекційних захворювань протягом певного періоду;

- оцінку адаптації до соціально-економічних умов життя (з урахуванням ефективності професійної діяльності, успішної діяльності і її "фізіологічної вартості" і психофізіологічних особливостей); активності виконання сімейно-побутових обов'язків; широти і вияви соціальної і особової цікавості;

- оцінку рівня валеологічної письменності, зокрема ступінь сформованості установки на здоровий спосіб життя (психологічний аспект); рівень валеологічних знань (педагогічний аспект); рівень засвоєння практичних знань і навиків, пов'язаних з підтримкою і зміцненням здоров'я (медико-фізіологічний і психолого-педагогічний аспекти); уміння самостійне побудувати індивідуальну програму здоров'я і здорового способу життя.

Як показують дані численних досліджень, присвячених проблемам здоров'я населення в ієрархії цінностей людини здоров'я займає одну з центральних позицій. Значення збереження здоров'я неухильно зростає у міру впливу технизованого навколишнього середовища на організм людини [6]. Гарне здоров'я є найбільше соціальне благо і накладає відбиток на всі сфери життя людей. Воно виступає як одна з необхідних і найважливіших умов активного, творчого і повноцінного життя людини в соціумі. Саме на це свого часу звернув увагу До. Маркс, представивши хворобу як обмежене в своїй свободі життя . Недостатній рівень здоров'я негативно відбивається на соціальній, трудовій і економічній активності людей, знижуючи рівень продуктивності праці, знижуючи показники здоров'я майбутнього покоління, а також істотно зменшуючи загальну задоволеність людини своїм життям. Таким чином, здоров'я є основним ресурсом, від ступеня володіння яким залежить задоволеність практично всіх потреб людини, воно відбивається на образі і стилі життя, міграційній рухливості людей, залученні їх до сучасних досягнень культури, науки, мистецтва, техніка, характері і способах проведення дозвілля і відпочинку. Проте, необхідно пам'ятати, що рівень здоров'я, у свою чергу, має залежність від соціально-економічних чинників.

Більшість західних дослідників визначають спосіб життя як “широку категорію, що включає індивідуальні форми поведінки, активність і реалізацію своїх можливостей в праці, повсякденному житті і культурних звичаях, властивих тому або іншому соціально-економічному устрою” [9,с.36].

А.М. Ізуткин та Г.Ц. Царегородцев структуру способу життя представляють у вигляді наступних елементів:

1) перетворча діяльність, направлена на зміну природи, суспільства і самої людини;

2) способи задоволення матеріальних і духовних потреб;

3) форми участі людей в суспільно політичній діяльності і в управлінні державою;

4) пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного і ціннісно-орієнтованого знання;

5) комунікативна діяльність, що включає спілкування між людьми в суспільстві і його підсистемах (народ, клас, сім'я і ін.);

6) медико-педагогічна діяльність, направлена на фізичний і духовний розвиток людини [17,с.36].

Ю.П. Лісицин, Н.Ст. Полуніна, Е.Н. Савельева і ін. пропонують такі складові частини (аспекти) способу життя, як виробнича, суспільно-політична, позатрудова, медична активність [8,9, с.8].

Інші автори в поняття спосіб життя включають трудову діяльність людини, соціальну, психоінтелектуальну, рухову активність, спілкування і побутові взаємини [10,с.66], звички, режим, ритм, темп життя, особливості роботи, відпочинку і спілкування [14,с.52].

Ю.П. Лісицин, спираючись на класифікації способу життя І.В. Бестужева-Лади і ін., виділяє в образі життя чотири категорії:

економічну - ”рівень життя”,

соціологічну - “якість життя”,

соціально-психологічну - “стиль життя”

соціально-економічну - “устрій життя” [8, с.8].

Прийняті наступні показники рівня життя: розмір і форма доходів; структура споживання; якість житла і забезпеченість ним; умови праці і відпочинку; стан навколишнього середовища; освітній і культурний рівень населення; здоров'я і тривалість життя [19,с.22].

Під устроєм життя розуміється порядок суспільного життя, побуту, культури, в рамках якого відбувається життєдіяльність людей. Стиль життя відноситься до індивідуальних особливостей поведінки як одного з проявів життєдіяльності. Якість же життя є оцінкою якісної сторони умов життя; це - показник рівня комфорту, задоволеність роботою, спілкуванням і тому подібне

Вітчизняні, як і зарубіжні учені [8, с.8], зокрема Ю.П. Лісицин і Ю.М. Комарів, виділили показники, виступаючі чинниками риски для здоров'я (див. табл.1.4).

Таблиця 1.4

Чинники, що впливають на ЗСЖ

Таким чином, здоров'я людини складається з чотирьох груп чинників, серед яких питома вага доводиться на спосіб життя. Для того, щоб підтримувати високий рівень здоров'я, необхідне не тільки розширення уявлень про здоров'я і хвороби, але і уміле використання всіх чинників, що впливають на різні складові здоров'я (фізичну, психічну, соціальну і духовну), оволодіння оздоровчими, загальнозміцнюючими методами і технологіями, формування установки на здоровий спосіб життя. [60]

ВИСНОВОК

У роботі вивчені теоретико-методологічні підходи до аналізу формування здорового способу життя , а саме: концептуальні підходи до вивчення ЗСЖ: спосіб життя - одна з найважливіших біосоціологічних категорій, інтегруючих уявлення про певний спосіб життєдіяльності людини. Спосіб життя характеризується особливостями повсякденного життя людини, що охоплюють його трудову діяльність, побут, форми використання вільного часу, задоволення матеріальних і духовних потреб, участь в суспільному житті, норми і правила поведінки. На сьогоднішній день є цілий ряд робіт, присвячених формуванню здорового способу життя .

Виявлені чинники, що впливають на формування здорового способу життя студентів. Основним чинником, що впливає на формування здорового способу життя, є відвідини занять по фізичній культурі. В даний час спостерігається парадокс: при абсолютно позитивному відношенні до чинників здорового способу життя, особливо відносно живлення і рухового режиму, в реальності їх використовують лише 10%-15%. Це відбувається не через відсутність валеологічної письменності, а із-за низької активності особи, поведінкової пасивності.

Визначені шляхи реалізації соціально-позитивної орієнтації населення на здоровий спосіб життя. Основні шляхи формування ЗСЖ населення це: сім'я і батьки; учбові заклади (програмні і факультативні учбові курси); позаучбові заклади, зокрема заклади фізичної культури і спорту; центри соціальних служб для молоді; оздоровчі і медичні установи; програми за місцем проживання, ініційовані державними установами; програми і проекти різноманітних громадських організацій; інформаційні заходи через ЗМІ і інші джерела інформації.

Політика і заходи щодо формування здорового способу життя передбачають програми і проекти, які розраховані на широку громадськість, дітей і молодь, на батьків, на окремі групи ризику.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на 5-тій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком, 2007

2. Амосов Н.М. Алгоритм здоровья. Человек и общество. - М.: АСТ, Сталкер. - 2002. -

3. Валеология человека. Здоровье - Любовь - Красота / Под ред. Петленко В.П. СПб.: 1997, Т.5.

4. Горчак СИ. К вопросу о дефиниции здорового образа жизни // Здоровый образ жизни: социально-философские и медико-биологические проблемы. -- Кишинев: Штиинца, 1991. -- С.ЗЗ

5. Ефименко С.А., Морозов П.Н. Историко-социологический анализ публикаций, посвященных медико-социологическим исследованиям в здравоохранении // Социология медицины. - 2004 г. - № 1. - С. 26 - 31.

6. Здоров'я як системоформуючий чинник кредитно-модульної організації навчального процесу з фізичного виховання студентів / О.В. Зеленюк, НФВ "Українські технології", 2005. - Вип. 9: У 4-х т. - Т. 3.- С. 22-26.

7. Курило І. Проблема здоров'я нації в сучасній Україні // Журн. практичного лікаря.- 2002.- №5.- С.2-7

8. Лубышева Л.И. Современный ценностный потенциал физической культуры и спорта и пути его освоения обществом и личностью //Теор. и практ. физ. культ. 1997, №6, с.10-13.

9. Лисицын Ю.П. Образ жизни и здоровье населения. М., 1982, 40 с.

10. Лисицын, Ю.П. Общественное здоровье и здравоохранение / Ю. П. Лисицын, Н.В. Полунина. -М.: Медицина, 2002. - 94 с.

11. Моніторинг і оцінка діяльності з формування здорового способу життя / О.М. Балакірєва, О.О. Яременко, Р.Я. Левін та ін. - К.: Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. - Кн. 11. - 152 с.

12. Моніторинг поведінки молоді як компонент піднагляду другого покоління/Балакірєва О.М., Галустян Ю.М., ДіковаФаворська Д.М., Дмитрук Д.А., Сосідко Т.І., Мельниченко В.І., Яременко О.О. -- Київ: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2005 - 126с.

13. Максименко С.Д. Актуальні питання психологічного обґрунтування заходів пропаганди здорового способу життя серед підлітків та юнаків. // Практична психологія та соціальна робота. - 2006. № 11. С.1-3.

14. Соціально-педагогічні аспекти збереження та зміцнення здоров'я дітей та молоді в Україні: матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції (12 - 13 квітня 2007 р.) - Мелітополь, 2007. С. 5-6.

15. Основи здорового способу життя. Книга для батьків / За заг. ред. К.С.Шендеровського, І.Я. Ткач. - К.: КМЦСССДМ, 2005

16. Фаворська Д.М., Дмитрук Д.А., Сосідко Т.І., Мельниченко В.І., Яременко О.О. -- Київ: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2005. -- 44 с.

17. Чибісова, Н., М.О. Красуля КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА «ЗДОРОВ'Я», ШЛЯХИ ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

18. Щедрина А.Г. Онтогенез и теория здоровья: методологические аспекты. -- Новосибирск: СО РАМН, 2003. --С. 100.

19. Интернет-конференция Охрана здоровья: проблемы организации, управления и уровни ответственности с 16.04.07 по 15.06.07 Сессия с 16.04.07 по 24.04.07 Социальная политика в сфере здравоохранения.

20. http://www.kmu.gov.ua/sport/control/

21. http://www.dipsm.org.ua/biblioteka

22. www.ukrstat.gov.ua/