Волонтерство

За кількістю задіяних людей методи поділяються на індивідуальну та групову соціальну роботу.

Індивідуальна соціальна робота - напрям, система цінностей, вид практики для допомоги індивідам у вирішенні психологічних, між-особистісних, соціоекономічних проблем через особистісну взаємодію з ними.

Групова соціальна робота передбачає взаємодію невеликої групи осіб із спільними інтересами і загальними проблемами для досягнення цілей. [11, c.48]

У соціальній роботі використовуються також методи, характерні лише для цього виду професійної діяльності: метод соціального діагностування; втручання у критичних випадках; роботи зі спільнотою; метод роботи на вулицях.

До методів соціального діагнозу (соціальної діагностики), за І. Зайнишевим, належать:

збирання відомостей про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку населення тощо;

вивчення історії заселення і освоєння цієї території, зміна складу місцевого населення, його занять і традицій тощо;

інформаційно-цільовий аналіз документів, статей із місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, скарг тощо;

аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності і смертності населення, залежність якості життя від природних і соціальних факторів.

Метод втручання у критичних випадках уперше застосовувався у США у 1847 р., коли церква захистила дитину, яка зазнала насилля у сім'ї. У країні стали створюватися товариства із захисту дітей проти жорстокого поводження з ними.

Метод роботи зі спільнотою є засобом координації традиційних методів і соціально-політичним засобом задоволення інтересів, потреб, очікувань громадян. Ці методи з'ясовують сутність і типи проблеми, аналізують причини, розробляють плани, стратегії, залучають необхідні ресурси, виявляють лідерів, регулюють стосунки між членами громади для полегшення зусиль.

Метод роботи на вулицях - відкритий метод соціальної роботи, зорієнтований на проблеми вулиці і розв'язує їх превентивними заходами:

попередження виникнення груп молоді, особливо вуличних, через установлення випадкових контактів з ними у періоди зборів і проведення дозвілля;

визначення потреб і проблем вуличних груп молоді та надання їм відповідної допомоги - індивідуальної та групової;

запобігання чисельному збільшенню груп, сприяння їхньому зникненню і спрямування їхньої активності у менш агресивний напрям;

відбір безпритульних підлітків, спроба залучити їх у молодіжні групи, які перебувають під педагогічною опікою соціальних працівників;

пошук приміщень для вуличних груп молоді та організація і проведення екскурсій для прискорення процесу їхньої соціалізації або ресоціалізації;

установлення контактів із наркоманами, переадресація їх у відповідні заклади і до відповідних фахівців;

залучення підлітків до підтримки однолітків, формування загонів добровільних помічників соціальних педагогів і соціальних працівників.

Заслуговує на увагу підхід до класифікації методів соціальної роботи, розроблений Українським державним центром соціальних служб для молоді і викладений у Концепції діяльності ДЦССМ. Виходячи з того, що соціальна робота включає різноманітні сфери діяльності, її методи є комплексом професійних заходів і прийомів, спрямованих на досягнення завдань, які визначаються соціальною політикою. [5, c.73]

Психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії.

Педагогічні методи: формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, методи включення, соціальне навчання, методи схвалювання і осудження.

Соціологічні методи: метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів, агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальна реклама.

В процесі навчанні волонтерів використовують такі методи роботи:

Педагогічні	Психологічні	Соціологічні
– Формування свідомості; – Організація Соціально-педагогічної діяльності; – Стимулювання доцільної активності волонтерів; – Заохочення та засудження діяльності; – Самовиховання та самокорекція.	– Діагностика; – Корекція; – Консультування; – Психотерапевтичні тренінги; – Психологічний відбір; – Спостереження; – Тестування; – Опитування; – Анкетування.	– Моніторинг; – Аналіз соціуму; – Соціометрія;

До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належить: лекція як базовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі волонтерів; бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи; ділова гра на заняттях з різних напрямків соціальної роботи для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок „мозковий штурм” на заняттях волонтерів для стимулювання вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання; дискусія з волонтером або з групою волонтерів з найбільш актуальних гострих питань, тем; колоквіум, як форма обговорення проблеми за участю більшості членів групи; семінар-практикум для волонтерів та працівників соціальних служб з метою подальшого засвоєння теоретичних знань, тренінг для волонтерів з метою більш ефективного вивчення теми навчання; конференції для працівників та волонтерів ССМ, з метою обміну досвідом та напрацювання методик викладання та навчання волонтерів; „круглий стіл” для волонтерів з залученням державних та громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху; збори волонтерів центрів ССМ для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями молоді.

Завершуючи огляд характерних ознак різних методів соціальної роботи, слід зазначити, що на свідомість і поведінку людей впливає багато взаємопов'язаних факторів, тому методи соціальної роботи слід застосовувати у комплексі. Тим більше що вони органічно пов'язані й ефективні лише за одночасного застосування, а не ізольовано. Це підтверджує необхідність комплексного підходу як принципу використання методів соціальної роботи. Наявні між ними відмінності важко вловлювані. Найсуттєвішим є те, що принципи соціальної роботи постійні, мають обов'язковий характер. Методи можуть варіювати залежно від зміни соціальних умов при одних і тих самих принципах. І принципи, і методи соціальної роботи слід розглядати в тісному зв'язку з її цілями та завданнями. Мета зумовлює сукупність способів її досягнення; принципи дають змогу з багатьох методів обрати найефективніші у цих умовах. Усвідомлення і врахування такого діалектичного взаємозв'язку між ними - методологічна основа соціальної роботи.

2.1 Цілі, задачі, функції волонтерської діяльності в суспільстві.

Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній самостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе серед розвинених цивілізованих країн світу. Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства. Тому особливої ваги набуває громадський рух. Проте що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад двадцять тисяч.

Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами. У травні 1998 року Україна серед інших країн центральної та східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми „Ініціативи в роботі на добровільних засадах” Ідея програми належить Нью Йоркському інституту Відкритого Суспільства „Фонд Сороса” і впроваджуються через мережу національних відділень. Головна мета програми - відновлення руху волонтерів, як запоруки громадянського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямована на рішення конкретних проблем. До своїх цілей і завдань в Україні програма передусім відносить активізацію з громадської діяльності шляхом розвитку руху волонтерів спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організацій, службах соціального захисту та медичній сфері, для допомоги у розв'язання проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтері ату „Добра Воля який почав залучати волонтерів і направляти їх на громадські організації.” [19, c.188]

Крім цього надзвичайно важливим було і є навчання представників організацій управління діяльності волонтерів, оскільки це одна із найголовніших проблем через яку не залучають громадськість до співпраці. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більш ніж сорока організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку „Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє”, п'ять бюлетенів „Добра Воля” та підручник „Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства”.

Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й держава теж намагається розвивати волонтерських рух в Україні. Про це свідчить діяльність ЦССМ, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямків державної молодіжної політики.

Доречно зазначити що на сьогодні існує, наприклад, в м. Києві, принаймні три фактори, які уможливлюють запровадження волонтерство в суспільне життя: наявність користувачів соціальних послуг та поля для волонтерської діяльності, яке можуть запропонувати недержавні громадські організації; наявність потенційних волонтерів, яких можна залучати, організовувати, навчати; існування світових моделей волонтерства та методичних рекомендацій щодо роботи волонтерського сектора, які поступово впроваджуються методом тренінгових занять для підготовки тренерів.

Завдання які можуть бути виконані волонтерами, зазвичай цілком відповідають завданням оплачуваного персоналу, а волонтери використовуються, як асистенти або помічники в тих сферах діяльності, які залишаються важливими на досягнення цілей програми.

Робота волонтерів повинна бути організована ефективно і вестися професійно. Волонтерами може виконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагають професійної підготовки. Волонтер - це не тільки помічник, чи соціальний працівник, що піклується про оточуючих, він може бути вчителем, фахівцем з комп'ютерів, політиком, інженером або дизайнером.

Визначаючи завдання для волонтерів, організації повинні орієнтуватися на індивідуальні можливості кожного. Волонтери можуть виконувати завдання, що не відносяться до постійних оплачуваних робіт; принести нові ідеї в організацію; створити і поширювати суспільну думку про організацію; залучати нових людей в організацію, допомогти при зборі коштів; заохочувати громадську активність. [22, c.58]

Волонтери можуть займатися справами, якими б ніколи не стали займатися на оплачуваній роботі. Волонтери, що віддають свій час і зусилля організації, хочуть бути її частиною, вони хочуть мати права голосу і впливати на рішення організації. Фактично те, що інші цікавляться їхньою думкою і враховують точку зору підтверджує значимість волонтерів для організації. Можливість впливати навіть на найменшу частину роботи організації є спеціальним видом мотивації, тому що людина почуває себе частиною організації в цілому.

Розвиток волонтерського руху в Україні базується на таких завданнях як:

Перше - підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до прове-дення консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи ма-лих груп, місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів.

Друге - мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської діяль-ності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів.

У такому випадку службовці та працівники громадського і приватного секторів, можуть погодитися на співпрацю у волонтерській діяльності без відриву від основного місця роботи. Крім того, система ООН може визна-чити найкращі шляхи подальшої підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бути встановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблем навколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ-інфекцію, питань захисту та пропаганди культурної спадщини.

Третє - встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур для того, щоб уникнути необхідності кожній громаді «вигадувати коле-со». Такий обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою елек-тронних засобів передачі інформації.

Четверте - пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільство від їх діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціонального використання навколишнього середовища та ін.). [14, c.138]

2.2 Міжнародний досвід в діяльності в волонтерських організацій.

14 вересня 1990 року в Парижі на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна Декларація про Волонтерську діяльність. Згідно з якою волонтерська діяльність розглядається, як інструмент соціального, економічного, культурного, екологічного розвитку. В Декларації підкреслюється, що волонтерство - це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції: це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності у межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізація основних потреб на шляху будівництва справедливішого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і професій. У Декларації проголошено низку головних принципів руху, зокрема принцип надання особистих або організованих послуг, а також принцип перетворення волонтерства в елемент особистого розвитку, набуття нових знань та навичок. Ця Декларація підтримує право кожної жінки, чоловіка та дитини на вільне об'єднання у спілки та зайняття волонтерською діяльності без будь-якої дискримінації відносно культурного та етнічного походження, віросповідання, віку, статі, фізичного, соціального чи економічного становища. Всі люди у світі повинні мати право на вільне витрачання свого часу, таланту та енергії на користь інших людей чи громади, працюючи індивідуально чи в колективі і не сподіваючись на фінансову винагороду. [23, c.165]

На сьогоднішній день волонтерські організації існують у 80-ти країнах світу. Правління цих країн надає підтримку волонтерському руху, який набуває глобального характеру. Працюють міжнародні волонтерські організації.

Волонтерський рух поширений у багатьох країнах світу. За результатами опитування, у Франції до нього залучено 19%, в Німеччині - 34%, в США майже 56%, в Японії - 26%. Зростання його значимості демонструє і той факт, що Генеральною Асамблеєю ООН було проголошено 2001 рік міжнародним роком волонтерів (МРВ). Основними цілями проведення МРВ були визначені: підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення поширення та обміну інформації про неї. Умова виконання поставлених завдань - співпраця таких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи.

Бажання виконувати роботу на волонтерських засадах не є таким уже рідкісним явищем. За даними досліджень, від чверті до половини дорослого населення країн Європи та Америки брали участь у будь-якій волонтерській діяльності за поточний рік. Звичайно, частота випадків регулярної діяльності значно менша. При цьому частіше волонтерами стають білі жінки віком від 35-44 років, що мають оплачувану роботу, особливо ті, хто є висококваліфікованими професіоналами або займають керівні позиції, мають високий освітній рівень, одружені, мають дітей.

Національне опитування волонтерів, яке проводилося Центром Волонтерів Великобританії, ідентифікувало головні причини волонтерської роботи: „Пов'язана з моїми потребами і інтересами” (48% - чоловіки, 31% - жінки), „я хочу покращувати стан речей та допомагати людям” (35% - чоловіки, 42% - жінки), „я хочу зустрічати людей та заводити друзів” (24% - чоловіки, 28% - жінки), „я хочу мати можливість отримувати нові вміння” (12% - чоловіки, 11% - жінки). Поряд з причинами волонтерської роботи респонденти оцінювали також її фактичні переваги: „дає можливість робити те, що я вмію” (70% - чоловіки, 68% - жінки), „дає мені відчуття персональних досягнень” (78% - чоловіки, 78% - жінки).

Волонтерська робота не обов'язково є безоплатною. Так, волонтери Добровольці ООН (ДООН), які працюють у технічній, економічній, соціальних сферах мають право на отримання матеріальної допомоги для забезпечення щомісячного прожиткового мінімуму, право на покриття витрат на місцевий транспорт і підготовку до роботи, що виключає вивчення місцевих умов і мови. Вони також забезпечуються житлом і основними видами обслуговування. Крім того, передбачається їх страхування на випадок хвороб та страхування життя. ДООН, створення 1970році Генеральною Асамблеєю ООН, охоплює сьогодні понад 130 країн світу. [8, c.29]

Зі слів прес-аташе Держдепартаменту США Клавдії Куриць 80 країн світу мають мережу волонтерських центрів, крім того волонтерські центри в Польщі, Україні, Чехії, оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної та Східної Європи. Також було відмічено, що розвиток волонтерство залежить від традиції культури окремої країни. Наприклад, Канада, США, Австралія, мають невелику кількість волонтерів. Наприклад, в Чехії, Литві, Венгрії волонтерство прирівнюється до служби в армії. В США також використовується практика, коли людина, скоївши дрібне правопорушення, замість ув'язнення відпрацьовує певну кількість годин в якості волонтера.

В наш час близько 110 мільйонів людей по всьому світі щорічно приймають участь в добровільних акціях. Альянс Європейських волонтерських організацій, заснований 1982 році являє собою координаційний центр Європейських національних волонтерських організацій, які спеціалізуються на координації довгострокових та короткострокових волонтерських робітничих лагерів, які проголошують ідею міжнародної співпраці, миру, взаєморозуміння.

Зацікавлений погляд на проблему волонтерства дозволив виявити цілу низку форм волонтерської діяльності що практикуються в США:

1. спорудження й обладнання спортзалів школи за кошти членів членів місцевої громади;

2. співпраця зацікавлених громадян з поліцією;

3. діє програма „сусідський нагляд”;

4. тренування спортивних дитячих команд поліцейськими;

5. збирання учнями герметично закритих продуктів, розподіл їх між бідними в День подяки;

6. надання окремими сім'ями допомоги людям, потерпілим від торнадо;

7. програма зв'язків працівників інституту громадських прав міста Бірмінгем із громадою - школами, церквами, притулками;

8. відвідування на волонтерських засадах підготовчих занять старшокласниками, майбутніми учасниками підліткового суду, їх участь у судах в ролі присяжних, адвокатів, сторони обвинувачення;

9. розбудова релігійними громадами церков, каплиць на території приватного університету, виділення коштів на підтримання закладів;

10. участь окремих приватних осіб у подіях пов'язаних із урегулюванням міжетнічних, політичних, релігійних конфліктах у різних країнах світу.

Найбільш популярними сферами волонтерської діяльності в США являється сфера обслуговування - столові, ремонт, транспортування. Зі всіх волонтерських державних закладів США більше половини - волонтери в навчальних закладах. Вони доглядають за дітьми, організовують кружки, навчають англійській мові дітей іммігрантів, керують хором, театральними та музичними виступами. [3, c.62]

Корпус миру США ця організація фінансується правлінням США й об'єднує американських громадян, які бажають працювати за кордоном. Корпус миру був створений в 1961 році із ініціативи президента Дж. Кеннеді, і до цього часу корпус миру підпорядковується безпосередньо президенту США. В Росії ця організація працює з 1992 року по трьом основним напрямкам: викладання англійської мови, бізнес освіти і екологія. Уряд США надає фінансові кошти на проживання, харчування, дрібні витрати будь-якій особі, що бере на себе забов'язання протягом двох років виконувати напружену роботу за кордоном. Корпус миру США розпочав свою діяльність і в Україні. Згідно з офіційною угодою, підписаною Президентом України Л.Кравчуком та Президентом США Дж. Бушом у травні 1992 у Вашингтоні. Завдання добровольців корпусу миру полягає у сприянні продуктивного обміну досвідом між людьми і організаціями України. Волонтери не забезпечують організації фінансами, устаткуванням або товаром, вони впроваджують різноманітні проекти і підтримують соціологічні, економічні, культурологічні та інші об'єднання:

1. проект економічного розвитку в Україні реалізується шляхом обміну досвідом роботи в умовах вільного ринку, допомогою підприємцям у набутті бізнесових навиків та досвіду;

2. проект викладання англійської мови, як іноземної здійснюється з метою поширення та удосконалення викладання англійської мови, що є необхідною умовою повноцінної участі України в Міжнародного обміну інформацією;

3. проект охорони навколишнього середовища спрямований на розвиток екологічної свідомості громадськості та поширення екологічної освіти, допомога екологічним недержавним організаціям та посилення їх ролі в процесі прийняття управлінських рішень, щодо природокористування, удосконалення методів управління природоохоронними територіями, забезпечення збалансованого розвитку громадян.

Громадяни США звикли до злагодженої роботи поліції, пожежних служб і служби швидкої медичної допомоги. Але сільських районах нічого цього не було б без участі місцевого населення - волонтерів. На добровольців доводиться 80% пожежників в Україні. У Японії співробітники відділів по нагляду за умовно засудженими добровільно займаються координацією діяльністю волонтери, які у свою чергу працюють із правопорушниками. В Іспанії добровольці надають медичні послуги ув'язненим у в'язницях. В Туреччині, особливо після землетрусу, волонтерством почали займатися дуже багато бідних людей. [22, c.91]

У Міністерстві праці та соціального захисту Литви створено робочу групу, яка працює над розробкою закону про волонтерсво, визначенням поняття „волонтер”, „волонтерська діяльність”. Трудове законодавство визначає волонтерську працю такою, що відповідає Законам та є правом кожної людини. Згідно з трудовим законодавством громадські організації мають право конпенсувати волонтерам витрати на проїзд та харчуванням. Робоча група Міністерства праці та соціального захисту працює також над розробкою трудового договору, який би організації могли викладати з волонтерами.

Чехія. Зараз дуже активно лобіюються зміни до законодавства, що стосується волонтерської діяльності. Просувається питання проте, коли уряд Чехії почне обговорювати ситуацію і винесе остаточне рішення чи потрібен спеціальний закон стосовно волонтерсва і, якщо так, то яке Міністерство буде відповідати за створення цього закону.

Поняття волонтер та волонтерська діяльність також ще не визначені в Польському законодавстві. Діючим трудовим кодексом волонтерська діяльність не регулюються. Термін волонтер згадується лише в законі про соціальні служби, де сказано, що соціальним працівникам можуть допомогати волонтери. Однак тут є дві проблеми: по-перше в законі визначається, що такими добровільними помічниками можуть бути особи які досягли 18 річного віку. Хоча в більшості випадків бажання допомагати соціальним працівникам висловлюють школярі; по-друге, є проблеми зі збереженням конфіденційності інформації. В даний момент законопроект про волонтерство знаходиться в Польському парламенті. Однак урядовці і парламентарі говорять, що буде дуже важко з його прийняттям, бо перш за все, існує проблема визначення поняття волонтерства, волонтерська діяльність. Кожен розуміє це по своєму та відстоює своє бачення. Для обговорення вносяться багато поправок до цього законопроекту, однак не слід очікувати на його швидке прийняття. [4, c.41]

Отже можна зробити висновок, що волонтери важливі для кожного суспільства, тому що вони працюють без користі для себе, показуючи цим суспільству, що є ще в житті речі більш цінні ніж отримання матеріальної нагороди. Охорона навколишнього середовища, культура, розвиток і позитивний імідж країни є основним напрямком роботи волонтерів. Ось, що допомагає суспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру - отримати задоволення і безцінний життєвий досвід, набути професійних знань та навичок.

2.3 Особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні

Одним із важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища - волонтерського руху.

Будучи започаткованим у традиції безкорисливої

Допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває все більшої потужності, об'єднує все більше громадян та залучає значні ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цей поклик часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики, щодо волонтерства, внесення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб'єктів державного управляння і громадського самоврядування, відповідальний за розвиток волонтерського руху. [15, c.198]

Так, на сьогодні законодавчо визначений термін “волонтерський рух”, задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним із основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми і молоді. Закон України від 21.06.2001 року №2558 ІІІ “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”. У 2001 році в Україні організовано проведення Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низьку заходів, щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (розпорядження Президента України від 22.03.2001 року №67/2001 рп “Про організацію проведення в Україні в 2001 році Міжнародного року волонтерів”). В 2003 році Кабінетом Міністрів Україні утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху (розпорядження Кабінету Міністру України від 23.04.2003 року №225-р. “Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху”). Визначеного термін “волонтер”, легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність передбачене право суб'єктів які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи (Закон України від 19.06.2003 року №966 IV “Про соціальні послуги”). Основними напрямками виконання Загальної державної програми підтримки молоді 2004-2008 роки передбачено підтримку трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямовано на реставрацію та відновлення об'єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників бойової та трудової слави, допомогу соціально не захищеним верствам населенням. Намічено також сприяння розвитку волонтерського, молодіжного громадського руху (Закон України від 18.11.2003 року №1281 IV “Про загальну державну програму підтримку молоді на 2004-2008 роки”), визначено термін волонтерська діяльність у сфері надання волонтерських послуг, її основні засади, суб'єкти, які займаються цією діяльності, напрями і шляхи її проведення, соціальні послуги до надання яких соціальної служби можуть залучатися волонтери, порядок і механізми співпраці волонтерів соціальної служби координатори волонтерської діяльності, у сфері надання соціальних послуг - Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство у справах сім'ї, дітей та молоді (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року №1895 “Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг”). [7, c.38]

Зазначені нормативно-правові акти України забезпечили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.

Становлення волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основними напрямками, які має такі особливості:

1. добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях - наданням допомоги різним категоріям населення у будь-яких видах діяльностях, навчання, розвитку. Таке спрямування волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій та соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереження;

2. добровільна систематична або епізодична допомога державним установам реалізувати соціальну політику - допомога освітнім закладам у навчально-виховній роботі, установам соціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами та людьми похилого віку;

3. волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших, але ця діяльність не є професійною;

4. педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення. Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об'єднання (метою їх створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при Центрах соціальних служб сім'ї та молоді (ЦССМ).

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є включення для добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привернення уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як культурному процесі.

Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально-педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості шляхом: самовизнання, самоорганізації, самопізнання, саморегуляції та самореабілітації, самоорганізації самоосвіти та самовиховання. [9, c.108]

Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються, передусім, труднощі організації волонтерської діяльності. Організатором волонтерства потрібно не тільки ознайомитися з історією руху в інших країнах, організувати роботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання для волонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільних помічників.

Сьогодні маємо такі центри волонтерського руху в Україні:

Ш Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху при Міністерстві праці і соціальної політики;

Ш Всеукраїнський громадський центр “Волонтер”;

Ш Ресурсний центр розвитку громадських організацій “Гурт”;

Ш Український державний центр соціальних служб для молоді;

Ш Волонтерський центр “Пенсіонер”, ради організації ветеранів війни;

Ш Коаліція громадських організацій та ініціатив за вільну від тютюнового диму Україну.

У 2001 році в м. Києві було розроблено положення про проведення конкурсу “Волонтер року”, який з ініціювали Ресурсний центр громадських організацій “Гурт”, та головне управління внутрішньої політики. Цей документ дає досить чітке уявлення про мотиви, учасників, сфери волонтерської діяльності, критерії її оцінювання.

Мета конкурсу - публічне визнання праці волонтерів, висловлення подяки людям, які віддають свій час, знання, силу, енергію, вміння, наснагу, працюючи на користь суспільству.

Сфери волонтерської діяльності:

– соціальний захист;

– охорона здоров'я;

– освіта та виховання;

– охорона навколишнього середовища;

– спорт і туризм;

– культура та молодіжний рух;

– розвиток міжнародного співробітництва;

– правозахисна діяльність;

– менеджмент - керівництво волонтерською діяльності.

У сучасній Україні волонтерство набуває масового поширення. Приклади безкорисливої допомоги стосується екології, соціальної сфери. Волонтерський рух поступово проникає в економічну галузь. Так, Державна податкова адміністрація України залучила до волонтерської роботи громадських податкових консультантів із числа студентів, пенсіонерів, колишній працівників органів державної податкової служби. Експеримент розпочався в Житомирській області, за спеціальною програмою пройшли навчання 70 чоловік. [10, c.208]

Активно розвивається волонтерський рух у Тернопільській, Запорізькій, Львівській, Вінницькій, Херсонській областях. Напрями діяльності волонтерів - рух матерів проти наркотиків і СНІДу, підготовка молоді до ролі батьків, психологічна допомога вагітним жінкам, соціальний патронаж, дітей інвалідів, профілактика наркоманії, допомога безпритульним дітям, дітям сиротам із кризових сімей, учням шкіл-інтернатів.

Один із напрямі волонтерства на Луганщині - так звана “Ветеранська аптека”. Понад 23,5 тис. волонтерів-пенсіонерів підтримують та організовують надання матеріальної допомоги інвалідам, ветеранам війни і самотнім людям. На базі Червоного Хреста здійснюють прийом 37 медиків-волонтерів.

За підтримки Міністерство праці та соціальної політики України спільно з Радою організації ветеранів України 19 грудня 2003 року відбулися Всеукраїнські збори волонтерів пенсіонерів.

Поштовхом до розвитку волонтерської діяльності на Україні було запровадження затвердженою Указом Президента України державної програми “Про здоров'я літніх людей”. На сьогодні волонтерський рух є одним із ефективних напрямів соціального захисту та покращення життя забезпечення людей похилого віку, з позитивною цілеспрямованою роботою щодо залучення широкого кола пенсіонерів та молоді до благодійної діяльності.

На сьогоднішній день більше двохсот тисяч волонтерів пенсіонерів опікують біля півмільйона осіб з числа громадян похилого віку, інвалідів, дітей-сиріт, які опинилися в життєвих умовах і потребують стороннього догляду. Волонтерський рух пенсіонерів розвивається у трьох основних напрямках - допомога “Пенсіонер-пенсіонеру”, “Пенсіонер-дітям”, “Ветеранські аптеки”, - це особливий тип аптечних закладів в яких продаються вітчизняні ліки за цінами заводів-виробників, або зі знижкою до 30 процентів від роздрібної ціни. Зараз в Україні таких аптечних закладів більше ніж 1700.

Активний розвиток волонтерського руху з постерігається і серед студентів українських ВУЗів. Так, наприклад, Луганський національний педагогічний університет ім. Т.Шевченка створив на історичному факультеті волонтерський загін “СОВА” (студентський загін волонтерів-активістів) у 1997 році.

За період свого існування загін виріс від конкретних благодійних справ до розробки реалізацій власних соціальних проектів та участі у проектах регіонального, національного та міжнародного рівнів. [20, c.118]

Динаміка розвитку волонтерського руху з моменту створення загону „СОВА” свідчить про постійний пошук студентами нових напрямів, форм та технологій участі у вирішення соціальних проблем міста та області, розширення діапазону цієї участі та зв'язків з державними та недержавними соціальними службами.

Будь які волонтерські групи при Центрах соціальних служб для молоді діють в межах соціальних програм, які реалізуються центрами передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на центри державою.

Сьогодні істотну роль у зміцненні статусу добровольців при центрах ССМ та формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів.

Виходячи із специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми навчання добровольців з метою формування у них знань, умінь та навичок, наприклад:

– протягом року - школа волонтерів;

– протягом півріччя - тематичні волонтерські курси;

– протягом місяця - табір підготовки добровольців-помічників;

– протягом тижня - курси підвищення майстерності;

Центри, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичні навчання, наради, інструктування, дискусії, семінари „круглі столи”, тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямками, особливостями, видами соціально педагогічної роботи залежно від рівня професійної підготовки такої діяльності.

Аналіз матеріалів обласних ЦССМ дозволив виявити основні напрями роботи добровільних працівників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі:

- робота з молоддю, схильної до асоціальної поведінки;

- профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв, тютюнопаління; наркотичних речовин;

- профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ / СНІДу;

підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства.

2. Соціальна опіка і захист найменш захищених категорій дітей та молоді;

- підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;

- соціальна допомога молодим сім'ям;

- соціальна робота з дітьми сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;

- соціальна підтримка військовозабовязаної молоді, безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;

- соціальна робота з жіночою молоддю;

- сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та молоді.

- формування та розвиток якості творчої особистості;

- розвиток та підтримка обдарованих дітей та молоді.

У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і на основі різних принципів. Найбільш розповсюджений варіант - залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальних робітників, психологів, юристів, медиків) до соціальної роботи через волонтерські групи. Так, у місті Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів та психологів-студентів факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького державного університету. Волонтери займаються статевою освітою підлітків у літних таборах шкіл. У Дніпропетровській області діє програми „Терези Феміди”, де задіяний волонтерський молодіжний юридичний клуб. До складу клубу входять студенти-правовики випускного курсу Дніпропетровського державного університету. [26, c.24]

На базі Чернівецького обласного ЦССМ працюють волонтерські загони, де волонтерами в переважній більшості є студенти педагогічного університету. Крім них, до волонтерської роботи залучаються студенти педагогічного училища та мед працівники.

У м. Вінниця волонтерами-студентами філологічного факультету педагогічного університету розроблено тематичний курс занять „Вивчаємо класичну літературу” для підвищення загально культурного та інтелектуального рівня молоді з певними вадами розвитку. У м. Луцьк волонтерську роботу проводять 25 волонтерів - студенти медичного училища та психологічного факультету. Їхня професійна підготовка, безперечно вплинула і на характер та напрями діяльності волонтерів.

У всьому світі головним об'єктом волонтерства є недержавні організації: дитячі, молодіжні та жіночі. На Україні громадські організації ще недостатньо включені в соціальну роботу. Хоча приклади плідного співробітництва вже маємо. Так, у м. Чернівці волонтерські загони постійно контактують з діючими молодіжно-громадськими організаціями - „Буковинські гайди”, „У гармонії з природою”, дитячими організаціями „Паросток” і „Веселка”.

Більша частина волонтерів працює на державних організаціях (НДО). Вони є одним із джерел людських ресурсів НДО. Їхня робота - основа недержавного сектору. За словами М.Кординського, лідера Одеського клубу „Чужа дитина”, недержавні організації, не маючи реальних джерел фінансування, використовують як головний ресурс безкорисливу добровільну працю своїх членів і принесенню ними матеріальні ресурси. В Україні волонтерський рух детермінований гуманізацією суспільного життя, є відповіддю на суспільні потреби. Вважається що роботу волонтерів можна спрямувати в житлово-комунальну сферу, охорону здоров'я, працевлаштування, соціальний догляд, відродження культури, міста, національних, творчих, релігійних традицій.

Херсонська асоціація молодіжних організацій та неформальних об'єднань „Фрідом” організовує концерти по районам області із залучення спеціалістів Херсонського обласного центру ССМ.

Члени Харківського міського дитячо-юнацького Центру моделювання „Ludus” допомагають психологам ЦССМ проводити клубну роботу із підлітками на базі клубів за місцем проживання, ділові ігри, вести роботу клубу „Дебати”. [2, c.58]

Як відомо значне місце у волонтерській соціальній роботі посідають релігійні організації. На відміну від громадських, релігійні організації в України виконують значну за обсягами і різноманітну за напрямами соціальну роботу. Однак, їх діяльність дуже рідко збігається і дуже рідко застосовується в роботі ЦССМ. Наприклад, у місті Житомирі до роботи клубу сімейного спілкування „Особлива дитина” для дітей з особливими потребами і їх батьків при Житомирському обласному Центрі ССМ залучено 8 волонтерів легіону при католицькому костьолі святої Софії. Вони здійснюють соціальний патронаж дітей-інвалідів вдома.

Взаємодія з релігійними організаціями багатьох конфесій, на нашу думку, допоможе розширити і урізноманітнити соціальну роботу, яку виконують волонтери. Певна пересторога у взаємодії в ССМ з релігійними організаціями, на наш погляд, обумовлена інерцією мислення і здебільшого невиправданим острахом. При взаємній повазі до віросповідання кожного з партнерів цього можна уникнути.

Для роботи волонтером потрібна відповідно теоретична і практична база. Так, протягом 1997-1998 років у м. Миколаїві під час реалізації програми „Волонтер Телефону довіри” пройшли курс підготовки, лекційні заняття, рольові та психологічні тренінги, стажування на „Телефоні довіри” 25 волонтерів, які після навчання отримали відповідні сертифікати.

В 2005 році в м. Дніпропетровськ відвідали нові закордонні волонтери. У місті з 13 липня по 2 серпня працював Міжнародний волонтерський табір, в якому брали участь представники багатьох країн. Табір був присвячений роботі з нашим підростаючим поколінням. Волонтери принесли багато нового у внутрішній світ дітей і в їх розвиток. Проводилися уроки не тільки з англійської і французької мови, а й заняття в комп'ютерному класі, з плавання, матчі з міжнародного футболу, волейболу. Вечори-ознайомлення з національними особливостями, традиціями, танцями, піснями країн-учасниць не залишили нікого байдужими. Наші діти підготували концерт, в якому спробували показати життя України та її культуру. [13, c.215]

Отже, можна зробити висновок, що волонтерська діяльність в Україні, хоча і нестала масовою, проте є такою, що дозволяє говорити про неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльності недержавних соціальних служб. В загалі ж, волонтерство, як можна бачити, є запорукою успішного процвітання нашої країни. А волонтери - першопрохідці, які вказують шлях до просування. І якщо вище не волонтер, значить, не усвідомили всіх принад волонтерського життя, тож, як гласить народна мудрість: „краще пізніше ніж ніколи”.

Розділ ІІІ. Оптимізація волонтерської діяльності в Україні на сучасному етапі.

3.1 Фактори та методи оптимізації волонтерської діяльності.

Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства - прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей.

У період глобалізації та постійних змін світ стає меншим, більш незалежним, більш складним. Волонтерська діяльність - індивідуальна чи колективна - є способом:

- підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади.

- використання кожною людиною своїх прав та обов'язків, як члени певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж всього свого життя, реалізуючи весь свій людський потенціал.

- взаємодії між людьми незважаючи на всі відмінності для спільного життя у здоровому, стабільного суспільстві для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають.

На нашу думку, суспільство повинне прагнути такого розвитку волонтерства, який би:

1. збільшив залучення всієї спільноти у процес визначення та розгляду існуючих проблем.

2. заохотив молодь до лідерства через надання послуг протягом більшої частини життя.

3. надав слово тим, які не можуть за себе говорити.

4. надав можливість усім займатися волонтерською діяльністю.

5. додав, але не замінив відповідальності інших секторів та зусиль оплачуваних працівників.

6. дав змогу людям постійно здобувати нові знання та навички і повністю розвивати їхні особистий потенціал, впевненість у власних силах та творчі здібності.

7. сприяв родинній, національній та глобальній солідарності.

Ми вважаємо, що волонтери та організації на користь яких вони працюють повинні спільно нести відповідальність за:

– створення середовища, у якому до праці волонтерів ставилися з розумінням, що дало б змогу досягнути більшого порозуміння щодо кінцевих результатів спільної праці.

– визначення критеріїв участі волонтерів включаючи визначення умов укладання угод з волонтерами для вироблення певної політики роботи з волонтерами, що дало змогу ефективніше використовувати працю волонтерів.

– забезпечення відповідних гарантій для волонтерів та тих кому вони надають свої послуги.

– забезпечення волонтерів відповідними навичками, постійним оцінюванням й визнанням.

– забезпечення доступу до волонтерської діяльності усім людям, без будь-яких обмежень, щодо фізичного, економічного, соціального чи культурного становища.

На нашу думку елементами ефективного заклику є ясне визначення роботи волонтера. Не слід шукати волонтерів просто, наприклад, для готування їжі для бідних і людей похилого віку, а краще залучати волонтерів до вирішення проблем людей які потребують цієї допомоги.

Соціальним службам необхідно продумати методи заохочення волонтерів. Дуже часто люди забувають, наскільки важливо заохочувати тих, хто працює на них. Із заохочення демонструють наскільки організація вміє цінувати людей. Волонтери теж повинні відчувати вдячність за свою працю. Найважливіша нагорода - слово спасибі. Створення сприятливої атмосфери для роботи, звернення до волонтерів по іменні, присвята їм вільного часу - теж нагорода.

Хоча б один раз у рік координатор повинен організувати загальні збори волонтерів і персоналу і висловити подяку за підсумками за рік. У цей момент дуже важливо нагадати кожному про місію, структуру і політику організації. Так волонтери можуть побачити своє місце в цілісній структурі. Таке відношення особливо важливе в рамках рутинної роботи. Розглядаючи себе в контексті цінностей і успіхів організації, волонтер одержав ефективну мотивацію.

Інші форми заохочення волонтерів включають:

– святкування Дня Волонтерів;

– поздоровлення з Днем народженням;

– вручення значка із логотипом організації;

– запрошення волонтера на неофіційні зустрічі команди;

– допомога волонтеру в підвищенні кваліфікації.

Важливо використовувати різні форми заохочення волонтерів; наприклад, не кожній людині подобається, коли його хвалять у присутності великої аудиторії, вручають чи дипломи дають інтерв'ю для преси. Заохочення разом зі стимулюванням робить свій внесок у створення гарної робочої атмосфери і підвищення ефективності праці. Організація не повинна забувати також забезпечувати волонтерів тими ж соціальними пільгами, що мають усі працівники, такими як: обід на роботі (звичайна практика в Центральній і Східній Європі), захисний одяг, різні знижки.

Ключові моменти успішної роботи з волонтерами

Найбільш важливі задачі:

– Визначення значення слова "волонтер", що важливо у визначених ситуаціях;

– Визначення кола діяльності волонтерів в соціальній службі;

– Опис характеристик людини й умінь, очікуваних організацією від волонтера;

– Розуміння потреб як волонтера, так і організації;

– Розробка процесу прийому волонтерів;

– Проведення загальних інформаційних збори і первинних співбесід;

– Опис посадових обов'язків;

– Координоване навчання і розвиток волонтерів;

– Розуміння місії організації;

– Підтримка і контроль волонтерів;

– Роз'яснення взаємин між волонтерами і персоналом;

– Створення системи заохочення волонтерів;

– Вироблення гідного процесу відсторонення волонтерів.

Так, як більшість волонтерських угрупувань виникають стихійно та бере участь в одноразових акціях чи заходах, існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залучення волонтерів, організацій їх діяльності та підтримки волонтерського руху.

Головну роль у зміцнені позицій добровольців та формування позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів.

Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються передусім труднощі організації волонтерської діяльності. Організаторам волонтерського руху потрібно не тільки ознайомитися з історією руху інших країн, організувати роботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання для волонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільних помічників.