Внутрішньо–сімейні відносини в українській родині в новітній період історії України

Якщо порівнювати сім'ї з одностатевими дітьми і сім'ї, в яких ростуть брат з сестрою, то може здатися, що останні знаходяться в сприятливішій психологічній ситуації. Адже традиційно хлопчики і дівчатка зустрічаються з дуже різними вимогами. Наприклад, хлопчиків частіше заохочують за ініціативу, хоробрість, заповзятливість, незалежність, а іноді, навіть за агресивність. Від дівчаток чекають, що вони виростуть чуйними, ніжними. Можливість реалізовуватися в різних сферах, досягати різних цілей могла б допомогти братові і сестрі звести конкурентні стосунки до мінімуму. Проте так буває досить рідко. У англійській мові є поширене слово - сиблинги, що означає брати і сестри незалежно від статі. Цей термін вже дуже прижився у сфері наукової літератури і, схоже, завойовує усі нові позиції в звичайній мові. У сучасному суспільстві, де затверджуються рівні права чоловіків і жінок, в культурі, де основою стає не підкреслення відмінностей між статтю, а "унисекс", традиційні ролі, до яких раніше готували хлопчиків і дівчаток, стають дуже схожими. Тобто маленькі "сиблинги" найчастіше використовують одні і ті ж засоби і шляхи для досягнення любові батьків, що веде і до конкуренції, і до суперництва. Особливий ракурс проблема суперництва отримує, якщо батьки проявляють явну перевагу якоїсь однієї статі. Наприклад, в сім'ях, орієнтованих на чоловічі цінності, дівчатка часто починають відчувати власну неповноцінність просто із-за статевої приналежності. Дитина дуже чуйно відчуває, яка поведінка цінна для мами і тата, і це може вести до засвоєння чоловічих цінностей, прийняття чоловічих форм поведінки. Прагнення до значущості відбувається за принципом: "Я буду улюблена, якщо у всьому порівняюся з хлопчиком". Легко здогадатися, що суперництво з братом в такій ситуації тільки посилиться. [10, ст. 210-225]

2.4 Ставлення до людей похилого віку

Наша етнічна традиція з великою повагою ставилася до старшого покоління ще від дохристиянських часів, адже автохтонному населенню в межах сучасної України був притаманний культ предків, що не тільки засвідчував зв'язок поколінь, але й говорив про відновлюваність і розвиток самого життя. Українці вірили, що у їхніх дітях відроджуються душі померлих предків, саме звідси існував звичай називати дітей іменами померлих родичів. Саме слово родина, як твердять знавці давньої української культури, спільнокореневе із божеством Родом, що опікується життям родини.

З приходом християнства українці продовжували і оберігали свої традиції, велика частина яких була переформована на християнський лад. Суспільний та родинний устрій залишався незмінним. Чоловіки і жінки на схилі життя перебували серед родини, опікувалися онуками, допомагали у веденні господарства. Традиції жити окремо від батьків узагалі не існувало, існував звичай спадкування оселі молодшим сином, який найдовше залишався з батьками і перебирав на себе як більшу частку майна так і турботу про батьків.

В українців батьки нколи не залишалися на старість самі. Згідно звичаєвого права, з батьками залишався із синів: на Лівобережжі - молодший, на Правобережжі - старший. На практиці часто батьки самі залишали коло себе того, з ким їм буде комфортніше доживати старість. Дочки залишалися з батьками в тому випадку, коли не було синів. Залишатися у батьківському домі і доглядати батьків було дуже почесно. [16, ст. 216]

Індивідуалістичний характер українців, не поширювався на родинний уклад. Сім'я віддавна сприймалася як єдиний організм, що постійно розвивається, зростає та множиться.

Сучасна масова культура, цілком прагматична та спрямована на ефективний результат, дуже часто позбавляє суспільство людяності, здатності усвідомлювати важливість стосунків із людьми, що вже в силу віку не здатні працювати на рівні із молодим поколінням. Людина після сорока п'яти років вважається нездатною приймати участь у робочому процесі. Культ молодості, що стоїть поза раціональними поясненнями, все що робить людина виходить поза межі прагматики.

Сучасній культурі бракує нового підходу до людського життя. Той факт, що цей брак відчувається нашими сучасниками свідчить про те, що ми живемо в умовах глобальної кризи, сутність якої ховається не в економічних показниках, а в підході до світу, до людини і її місця в світі. Ця криза полягає в бурхливих культурних перетвореннях та орієнтації на накопичення матеріальних засобів за рахунок, природних ресурсів.

В такому становищі ми мусимо визнати, що давні культури були більш уважними до людського життя та його цінності. Їх традиції засновувались на гармонійному відношенні до всього світу, до людини. Тому дуже сумнівним виглядає ставлення до історичного процесу як до постійного розвитку людства. Еволюція техніки може цілком виявитись регресом людини. [ 18 ]

2.4 Звичаєво правові норми сімейної обрядовості

Система звичаєвого права -- історично сформована сукупність правових традицій і звичаїв, якими регулювалися стосунки і поведінка людей у різних сферах їхнього життя, одна з важливих ділянок народної свідомості та народних знань. Звичаєве право діяло в селянських общинах поряд з урядовими законодавчими актами, виступаючи у першу чергу правом знедолених верств селянства.

Підгрунтя звичаєвого права українців складали правові традиції та звичаї часів "Руської Правди". Пізніше вони простежуються в українських актових джерелах, правних пам'ятках -- Литовському статуті (1529, 1566, 1588 рр.), "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (40-ві роки XVIII ст.). Незважаючи на багатовікову належність українських земель до різних державних утворень, народне звичаєве право повсюди відзначалося певною однотипністю. Одним із центральних його розділів були норми та уявлення, що визначали і регулювали відносини власності, передусім земельної: За грунтом і право іде. На відміну від офіційного законодавства основним джерелом власності та матеріального достатку звичаєве право визнавало працю. За уявленнями селян, земля, в яку вкладена праця у будь-якій формі, не може бути відчуженою без відповідної винагороди. Найбільшого втілення такий погляд набув у вже відомому звичаї займанщини. При цьому селяни чітко відрізняли продукти своєї діяльності від тих, що родила сама земля; привласнення останніх не вважалося злочином.

Важливу роль відігравало звичаєве право і в сімейному житті українців. Незважаючи на загальний вплив церкви, правові традиції протягом століть визначали основи шлюбно-сімейних відносин, функції, особисте і майнове становище членів родини, порядок спілкування і багато іншого. На засадах звичаєвого права грунтувалося побутування статево-вікових груп, різного роду трудових асоціацій тощо.

Характерною особливістю звичаєвого права українців була його різноманітна й своєрідна обрядовість: майже кожний процесуальний акт чи інститут мав свої обряди-символи. У звичаєвому праві яскраво проявлялося начало колективності, публічності -- усі правові акти здійснювалися привселюдно. По мірі розвитку офіційного законодавства звичаєве право витіснялося з громадського життя селян. Але його корені були такими глибокими, що з ними уряд мусив рахуватися ще й після судової реформи 1864 р.

"Жіноче право" -- умовна сукупність звичаїв, норм та уявлень, що регулювали і забезпечували певні громадські та господарські права жінок. Хоча в цілому жінка займала залежне від чоловіка становище, все ж навіть в умовах патріархальної сім'ї вона зберігала певну самостійність і мала визнані народом права. З одного боку, казали: Жіноча дорога від печі до порога, проте з іншого: Жінка за три угли хату держить, а чоловік за один.

Правове становище жінки зумовлювалося передусім великим значенням її праці в сім'ї, домашньому господарстві. Однак важко було уявити без неї і виконання багатьох польових робіт, особливо у жнива. Визначною була роль жінок у виконанні цілого ряду обрядово-символічних дій, пов'язаних із сільськогосподарськими роботами. Існували суто жіночі, в тому числі колективні роботи -- оденки, понаволни, лущіння кукурудзи, валькування хати та ін.

Права жінки в сім'ї та громаді визначалися і рядом економічних умов. За звичаєвим правом, вона мала особисте майно, що складалося з приданого, включаючи земельний наділ (материзну, яка не входила в загальносімейне майно і спадкувалася по жіночій лінії) та набуте від продажу продуктів "бабського" господарства (дрібної худоби, птиці, яєць, молочних продуктів, борошна, овочів та фруктів, льону, полотна тощо). Дружина голови сім'ї не тільки виконувала якісь роботи, але й давала привід, тобто розподіляла їх серед інших жінок двору, повчала їх. По смерті чоловіка, навіть при дорослих синах, вона часто ставала на чолі не тільки малої, а й великої сім'ї та несла повну відповідальність за економічну спроможність господарства і сплату податків. [16, ст. 264 - 266]

Особливе становище в давньому звичаєвому праві займала вдова. Вона вільно розпоряджалася не тільки своїм приданим, а й усім майном чоловіка, що залишалося після його смерті. "Якщо би котрась вдова за мужа пішла і діти першої жени застала, а з тим мужем других дітей набула, то, по смерті мужа її, з обома дітьми того мужа свого в маєтку мужа нерухому частину має мати, а якщо би дітей з тим мужем не мала, то також з дітьми мужа свого (від) першої жінки рівну частину тільки в маєтках нерухомих буде мати до живота своєго (до смерті), коли би заміж не йшла; а коли би заміж пішла, то тую рівну часть маєтку має дітям оставити, а тії діти вінця їй платити не повинні будуть; проте, коли би така вдова скарбу і маєтку свого рухомого якого-небудь, ідучи заміж принесла (приданого), то їй, і по смерті її дітям або близьким, належати буде". Після смерті чоловіка вдова ставала, як правило, опікункою своїх дітей. Як свідчать документи, вдова нерідко самостійно керувала господарством. Дорослі сини і зяті підкорялися материнському правлінню. [24]

ВИСНОВКИ

Сім'я -- це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я -- це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Арістотель писав, що необхідність спонукає з'єднуватись попарно тих, хто не може існувати один без одного, -- жінку і чоловіка з метою продовження потомства, і це з'єднання зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, залишити після себе іншу подібну собі істоту. Широко відоме визначення Ф.Енгельсом сім'ї як економічної клітини чи осередку суспільства. Спільність господарства, економічна об'єднаність, справді, є важливою складовою сім'ї. Але економічні інтереси і відносини не вичерпують усього багатства сімейних зв'язків і, наважимось стверджувати, в сучасних умовах у розвинутих країнах, коли чоловік і жінка досягають високого рівня економічної незалежності, економічні зв'язки перестають бути провідною стороною життя сім'ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки, коли до шлюбу вступають люди, здатні самостійно забезпечити економічну сторону свого життя. Не тільки економічні зв'язки об'єднують людей у сім'ю, принаймні, не в першу чергу вони.

Життя сім'ї -- це дуже складні і різноманітні процеси або сторони життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо.

Історична доля України склалася так, що перелом ХХ-ХХІ століть збігся з переломним етапом життя української родини й родинного виховання. Нагальність такого перебудовного кроку цілком очевидна. Тоталітарний імперський режим через застосування безкінечних репресій, геноциду, етноциду й лінгвоциду вчинив злочинний замах на традиційну українську родину. З метою її розвалу, денаціоналізації, обезличення вперто нав'язувались амальгами “соціалістичного шлюбу” й “соціалістичної сім'ї”, що трактувалась не інакше, як осередок комуністичного виховання людей, особливо молодого покоління. Її автори, як бачимо, посягнули на святиню людства - на родину, а тому й зазнали абсолютного банкрутства. Все це потребує грунтовного наукового висвітлення.

Настав той вирішальний час, коли потрібно якнайрішучіше повернутися до виховних цінностей традиційної української родини з її здоровою екзистенцією, високим педагогічним статусом, звичаєвими родинними чеснотами, нормами народної моралі й християнської етики, непорушним авторитетом батька-матері, людей старшого покоління, подружньою вірністю, любов'ю до дітей і відданістю громадянському обов'язку їх виховання, материнському покликанню жінки, піклуванням про збереження і зміцнення та розвитку доброзичливих стосунків, забезпечуючи на взірцевому прикладі батьків духовно-моральну підготовку молоді до подружнього життя. Йдеться у першу чергу про відновлення й утвердження того особливого цінного й вічного, на чому завжди грунтується батьківсько-материнська педагогіка.

Зрозуміло, що повне розкриття порушеної проблеми у всій її глибині й розмаїтті прийде ще через ряд наступних педагогічних досліджень. Серед них, найближчим часом, за нашим переконанням, мають стати з'ясування виховних цінностей:

· українського народного пестувального й повивального мистецтв;

· набутків українського родинознавства (фамілістики) й дитинознавства, які ще не розкриті в повному обсязі (дається взнаки незавершеність роботи над етнографією українського дитинства), родинного меценатства;

· традиційної української родини у її загальнонаціональному й регіональному (місцевому) виявах: специфічність рис родин сільських, селищних, селянських, робітничих, підприємчих, бізнесових, сімей студентських, родин різних етнографічних груп українців (бойківської, гуцульської, подільської, волинської, лемківської, поліської, слобожанської, наддніпрянської тощо);

Метою будь-якої сім'ї є прагнення до сімейної гармонії. Вона повинна бути збудована на ґрунті взаємної любові та поваги поміж членами родини. При цьому треба враховувати, що всі сім'ї різні. Слід пам'ятати також, що деякі з них неповні: в одних немає батька, в інших - матері. Навіть є й такі сім'ї, де немає дітей. Нехай кожний із нас (маленька у вас родина чи велика, батьки ви чи діти, котрі живуть з ними) відповість на запитання, що особисто він зробив, щоби в його сім'ї була гармонія та любов. Адже ми дуже добре знаємо, що повинні робити інші члени родини, щоб було хороше. І тільки на взаємоповазі, розумінні, доброті будується міцна українська родина.

Опрацювавши наукову літературу і провівши анкетування, можна сказати, що поставлені завдання даної курсової роботи були досягнені. Було розглянуто походження сім'ї та її еволюцію всучасному суспільстві. Ознайомилися з поняттями «сучасна українська родина», охарактеризували рівні сімейних відносин. І дійшли наступних висновків: українська традиційна сім'я, під впливом різних економічних, соціальних та політичних чинників трансформувалася. Змінилося ставлення у родині між всіма її членами. Але старше покоління все ж таки шанує давні традиції наших предків і передає їх своїм дітям і внукам.

ДОДАТОК А

Анкета - опитування, прийнята академічною установою інституту МФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України

ТРАДИЦІЙНА РОДИНА УКРАЇНЦІВ ТА ВЗАЄМОВІДНОСИНИ У НІЙ

ПАСПОРТ ЗАПИСУ

Дата запису_____________________________________________________

Село___________________________________________________

Район ________________________________________________________

Область ______________________________________________________

Прізвище, ім'я, по-батькові респондента____________________________

Уродженець(ка)_______________________________________________

Мешкає в цьому населеному пункті з_____________________________

Опитала ______________________________________________________

1. Коли і де у вас відбулося знайомство з вашою майбутньою парою?

2. Які стосунки були у вас з вашим(ою) обранцем(ницею) до весілля?

3. Чи належали ви до різних соціальних груп. Якщо так, то як до цього ставилися ваші батьки?

4. У якому віці ви вступили у шлюб і яка між вами різниця у віці?

5. Чи траплялися у вашій сім'ї, щоб хлопець одружився на покритці, а дівчина виходила заміж за розлученого чоловіка? Якщо так, то чи впливало це на стосунки між родичами?

6. Яку роль на весіллі виконували батьки молодих?

7. Як у вас вшановують батьків, які видали останнього сина чи дочку?

8. Чи обов'язковим є батьківське благословення? Якими словами благословляли вас?

9. Чи траплялися випадки, коли одружувалися дальні родичі? Як до цього ставляться інші представники родини?

10. Які обов'язки у вашій родині належать чоловіку, а які - жінці?

11. Ви жили окремо від батьків, чи разом. Якщо разом, то які стосунки у вас були з батьками чоловіка(дружини)?

12. Як відбувалася у вас зустріч невістки і свекрухи?

13. Чи слухалися ви повчань свекрухи (тестя)?

14. Як ставляться у вашій родині до приймацтва?

15. Якщо виникала сварка у родині, чи залучалися до її примирення інші родичі?

16. Як ви ставитися до розлучень? У разі розлучення, з ким залишаються діти?

17. Чи траплялася у вашій родині зрада? Кого у ній звинувачуватимуть?

18. Чи траплялися у вашій родині, щоб хтось із подружжя мав дві сім'ї?

19. Скільки у вашій родині дітей? Яка вікова різниця між ними?

20. Хто займався їхнім вихованням?

21. Хто на вашу думку є важливішим: виховання матір'ю, виховання обома батьками, виховання бабусі і дідуся чи виховання вулицею?

22. Які стосунки у вашій родині між дітьми? На вашу думку, вік впливає на взаємовідносини?

23. Як у вашій родині переживають похорон близьких?

24. Чи траплялося, що вмирала молода людина чи дитина? Як це переживала мати?

25. На вашу думку, чи збереглися на сьогодні у сучасній родині стосунки, які існували у родині ваших батьків?

26. Яка зараз сучасна молодь? Чи можливе повернення до українських традицій і обрядів у теперішніх ро

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабенко Н.Б. Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім'ї // Український соціум. - 2005. - № 1 (6). - с.73 - 83

2. Бурячок А.А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. - К., 1961

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. -- К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. -- 1728 с.

4. Гребенніков І. В. Основи сімейного життя: навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. - М.: Просвещение, 1991. - 275 с.

5. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. - Київ, 1993

6. Карцева Л.В.Российская семья на рубеже двух веков: Монография. - Казань: РИЦ «Школа»,2001.- 292 с.

7. Культура і побут населення України / За ред. В. І. Наулка. -- Вид. 2-ге. -- К., 1993.

8. Кузнецова Т. И. "Взаимоотношения в семье. Отцы и дети" М., 1981. С. 158.

9. Курочкін О.В. Громадський побут і звичаєвість// Культура і побут населення України. Вид. 2-е, перероб. і доп. К., 1993

10. Макарчук С. А. Етнографія України. Навчальний посібник. - Львів: «Світ», 2004.

11. Немов Р.С. Психология. Кн. 2. Психология образования. 1995, 2-е изд., 496с.

12. Особливості взаємостосунків батьків та дітей у сучасній родині. Стрельнікова Н. М. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого - педагогічні науки. - 2011. - № 4. (79-81)

13. Пономарев А. П. Развитие семьи и брачно-семейных отношений на Украине, Этносоциальные проблемы. -- К., 1989.

14. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III

15. Слов'янський збірник [текст]: збірник наукових і науково - публіцистичних праць / Уклад. Безобразова Л.Л.; Слов'янський клуб м. Полтава. - Вип.12. - Полтава: ТОВ «Фірма «Техсервіс», 2013. - 322 с.

16. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. - К.: Рад. школа, 1985. - 312 с.

17. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс 1994. - 608 с.

18. Чмелик Р. Мала українська селянська сім'я другої половини XIX -- початку XX ст.-- Львів, 1999.

19. http://www.about-ukraine.com/index.php?text=62

20. http://unk.org.ua/blog/pobutove/1-0-5

21. http://moya-oselya.org.ua/?p=25

22. http://abetka.ukrlife.org/rodyna_ua.htm

23. http://www.carpathians.eu/karpatskii-narod/zhittja-i-pobut/pobut/simja-simeinii-pobut.html

24. http://about-ukraine.com/index.php?text=64

25. http://about-ukraine.com/index.php?text=146

Размещено на Allbest.ru