Національні меншини на Рівненщині

За переписом 1897 р. польське населення на Волині залишалося чисельним і складало 6% всіх жителів губернії. Переважаючим місцем проживання залишалася смуга губернії - Рівненський, Луцький,…, Дубенський і Острозький. Перепис проводився за ознакою мови. Не викликає сумніву, що коли б перепис визначав національну незалежність, то число осіб, які назвали б себе поляками, було б набагато більшим.

Відомо що в Україні місцеве населення завжди вважало. що кожен католик - поляк. В той же час багато католиків, що розмовляли українською мовою (5, 05% від загальної кількості українців). Осіб римо-католицького віросповідання нараховувалося у губернії 298170.

Розподіл польського населення за станами вказував на його привілейоване становища. Серед спадкового дворянства поляки становили по губернії найвищій відсоток (9,838) 26,47% поляків належало до стану міщан, 54,68% до стану селян. Останній продовжував поповнюватися за рахунок ще однієї хвилі польської імміграції у Волинську губернію з Привіслянського краю у 80-90-ті рр. ХІХ ст. Переселялися поляки цілими сім» ями, про що свідчила приблизно однакова кількість чоловічого і жіночого населення серед переселенців. Уродженці Привіслянського краю складали 44,7% всіх поляків, що народилися поза межами Волинської губернії.

Відповідно до станового розподілу, найбільша група польського населення Волині (107559) займалася землеробством. Поширеним видом занять була також приватна служба, 4% польського населення отримувало прибутки з капіталів і нерухомості, стільки ж жило за рахунок родичів.

Четверта частина (25,53%) поляків губернії, була писемною, з них 2/3 опанували грамотою на російській мові. Більшість учнів римо-католицького віросповідання опанували основами знань в учбових закладах Міністерства народної освіти, внутрішніх справ та імператриці Марії.

Стосунки між польськими населенням та іншими етнічними спільностями впливали з економічних інтересів. але значний відбиток на них складало державне законодавство та звичаєве право.

В ході революційних подій 1917-1920 рр. польські заможні класи втратили всю свою власність. Згідно Ризького мирного договору частина Волині відійшла до Польщі. За переписом 1926 р., на радянській частині Волині поляків проживало: Волинська округа -86,6 тис. чол. (12,5% від усіх жителів) У соціальному плані це були переважно селяни, колишня дрібна шляхта. яка нічим не відрізнялася від селянства, робітників. Поляків відрізняло хіба-що римо-католицьке віровизнання. У 1927 р. тут діяло майже 100 костьолів, а в них 60 священників.

З метою якнайшвидшої радянізації польського населення більшовицька влада паралельно з відомою українізацією розгорнула широкомасштабну роботу серед національних меншин. У місцях компактного проживання поляків були створені національні сільради і польський національний район з центром у Мархлевську (тепер Довбиш). У містах і селах існували польські школи і класи, інші навчальні заклади, культосвітні установи. На рідній мові видавалися окремі газети і додатки до українських в округах і районах. З посиленням сталінізму в країні у трагічні 30-ті роки, поляки були піддані жорстоким репресіям. Особливо брутально ком. влада розправилась з польським населенням на Волині, оскільки воно проживало в прикордонних районах і до нього ставилися з недовірою і підозрою. У 1935-1936 рр. звідси в Сх. Області України і до Казахстану депортували більше 60 тис. поляків. Тисячі людей польської національності сталінські кати розстріляли на місті, звинувачуючи їх у шпигунстві, контрреволюційній роботі, участі у неіснуючій насправді «Польській військовій організації».

До кінця 30-х рр. були розформовані всі польські національно-адміністративні одиниці, ліквідовано школи та інші культоосвітні установи, ще раніше закриті всі костьоли, а духовних діячів розстріляли або вивезли. Загалом в той час постраждав не тільки польський народ, гірку долю зазнали як інші національні меншини так і корінні українці…

Але на сьогоднішній день в Україні існують всі можливості для розвитку як культурного так і духовного життя.

5. Чеська національна меншина

Із достовірних джерел відомо, що перша група чеських селян, яка складалася із 17 сімей, прибула у Волинську губернію відразу після придушення царськими військами польського повстання у 1863 р. І заснувала поселення Людгарівку в Дубенському повіті. Перші переселенці числом 15000 осіб виїхали з своєї батьківщини в Росію в 1870 році, та побачили замість орної землі величезні лісі. Мусили різати дерева, спалювали пеньки, переорювати землю. На перших порах чехам-емігрантам довелося зазнати неабияких злигоднів, та попри труднощі і виснажливу працю, не впадали у відчай. допомагали один одному. Всього на Волині у 1886 р. вже було 70 чеських поселень

У 1867 році в Москві відбувся Слов'янській з'їзд (були всі крім поляків). Російській цар звернувся з відозвою до чехів переселятися на територію Волинської губернії пообіцявши їм орну землю, хорошу заробітну плату, пільгові податки. Взагалі переселення чехів на українські землі було вигідним як для Росії так і для чехів. Цар хотів використати їхні знання для господарського піднесення одного з найвідсталіших європейських частин краю. Чехи ж свою чергу намагалися звільнитися з під впливу династії Габзбургів.

Чеські поселенці займалися переважно сільським господарством. У рільництві вони застосовували передові для того часу технології: травопільні сівозміни, угноювали ґрунти, раціонально обробляли поля. Вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, хміль, цукрові буряки, розводили сади. Крім того серед них були майстри таких професій як шевці, кравці, муляри, столяри, умілі підприємці. З ім'ям чехів-переселенців зв'язане виникнення багатьох пивоварних заводів на Волині, (особливо охоче купували в Києві, Москві, Петербурзі, Одесі - Глинське пиво). У Здолбунові брати Єленіки в 1884 році побудували цементний завод, який за добу давав 20 - 25 бочок цементу. У Дубному було представництво головного уповноваженого тодішньої Російської імперії заводів землеробських машин Ф. Виттерле. Праця чехів давала хороші результати. На Волинській землі виросли села: Глинськ, Мирогоща, Семидуби, Купичів, Ульбарів, Молодаво, Лудхорда, Страклів, Московщина, Підгайці, Копча, Озеряни, Квасилів, Княгинин, Теремно, Ніва. Боратин, Малин, Миротин, новостав і багато інших. Своєрідні будинки чеських поселенців (довгасті будівлі, які поділялися на дві частини - для людей і для худоби) ми можемо зустріти і в наш час. Чеські села були прикладом. Чехи підняли сільське господарство та культуру на Волині.

Цар Олександр ІІ дав чехам право мати свій уряд і він з» явився у Дубні. По селах відкрили свої школи. Районна школа була у Здолбунові де навчалося 1400 дітей. У Рівному був учительській уряд, який звався «кураторіум». Його метою був розвиток шкільної та подальшої освіти, піднесення культурно-освітнього рівня чеського народу. З їх діяльністю була пов'язана робота чеських бібліотек, які знаходилися: в Дубенському повіті - 7, у Рівненському - 5, одна - в Здолбунові. Чеські поселенці охоче створювали театральні гуртки, оркестри, хори, гімнастичні групи. У багатьох селах, містечках діяли чеські клуби. Здолбунівський мав назву «Чеська бесіда». В них організовувались маскаради, вокально-музичні, літературні вечори з танцями, різного роду товариські ігри, залучення ректорів, тощо. Чехи зарекомендували себе здібними музикантами та кмітливими організаторами різноманітних розваг. Особливої уваги заслуговує фізкультурна організація «Сокіл», яка була започаткована в 1911 році. Її мета - заняття фізичною культурою та виховання дисципліни, згуртованості, особливої відповідальності за вчинки, почуття обов'язку перед суспільством, виховання почуття національної гідності. Досить розгалуженим було товариство пожежної охорони, осередки якого знаходились майже в кожному населеному пункті, де жили чехи. Меті виховання чеської гідності служили чеські видання: політичний громадський тижневик «Hlas Volyne», «Родинний календар волинських чехів»

Щодо релігії то практично нічого не відомо. Але на думку краєзнавця-дослідника Й.І. Дупея, у с. Квасилів чехи були двох віросповідань - старокатоликі та чеське братство. У с. Глинськ переважали чехи римо-католицького віросповідання Однак тут проживало 17 сімей. За молитовний будинок слугував один із класів школи

Наприкінці 70-х і на поч. 80-х років серед чехів не без участі православних ієрархів розгортається рух за православ'я. З цього приводу у Квасилові відбувається з'їзд з релігійних питань, правда думки 53-х делегатів, присутніх учителів і священників - розділились. Одні стояли за православ'я інші за католицизм. Саско (католицький священик) до якого через деякий час, за дорученням Волинського архієпископа Дмитра, приїжджає ієромонах Володимир Терлецький, аби зблизити його з місцевими православними, а ще через два роки з ним веде тривалу розмову новий архієпископ Тихон, все більше і більше схиляється до православ'я. Той самий Саско, який так відстоював католицизм, 13.03. 1886 р. урочисто приймає православну віру з словами: « Нарешті я досяг того, що так довго шукав - дорогою наслідування наших слов'янських першовчителів - Кирила і Мефодія». Відтак він звернувся із закликом до інших чеських священників наслідувати його приклад, не слухати нападників ворогів православ'я. Такий поступок справив сильний вплив на чеське духівництво і всю чеську громаду на Волині. Долаючи сумніви чехи-католики починають переходити у східний обряд, започаткований на їхній батьківщині Кирилом і Мефодієм, з іменем яких пов'язані ведення богослужіння слов'янською мовою.

Вже 6.11. 1888 р. освячується перший на Волині православний храм Кирила і Мефодія. Як повідомляла тодішня преса, у Глинську на той час майже всі чехи були православними. В Ульбарові ще дехто вагався, тоді до них (мається на увазі до римо-католиків) з палкою промовою звернувся Іоан Саско де наголошував що вони вступивши в Росію у 1870 р. відмовились від Риму, і обіцяли не мати нічого спільного з ворогами Росії, а римо-католицька віра є головним ворогом слов'ян, і все в тому ж дусі. Вплив промови був банальним, а якщо точніше то позитивним на користь православ'я: кілька десятків чехів-католиків, які ще недавно твердо стояли на своєму, змінили думку і стали православними.

Загалом можна сказати, що чехи жили на території сучасної України досить добре. Хороше життя чехів порушила війна Німеччини з Радянським Союзом. Жертвою війни стала чеська колонія Малин. Через те, що партизани вбили кількох німців, з» їхались каральні загони, зігнали всіх чехів колонії у школу та церкву і запалили. Залишилося тільки невелика кількість людей, які в той час були відсутні в селі. Після війни чехи знову взялися до роботи, але не довго тішилися наслідками своєї праці - запроваджувалась колективізація. Багато чехів з сіл було ув'язнені в тюрму, деяких - заслано в Сибір, а тим, хто залишився важко було дивитися, як перетворюється у руїну труд багатьох десятиліть. Багатьох чехів перевезли у Чехію. Вони поверталися на батьківщину ще біднішими ніж приїхали у царську Росію.

Висновок

Як свідчить історія, проблема співіснування між людьми різних племен, етносів, народностей, національностей і навіть цілих народів існувала завжди. З одного боку, коли це питання пускалося на самоплив, ті чи інші народності асимілювалися розчинившись у чужорідному середовищі, або ж у силу різних причин «поглиналися більш чисельними, чи тим, хто в своєму розвитку стояв на щабель вище». З іншого боку історія цивілізації зберегла чимало не найкращих прикладів того, як малі народи чи національні меншини потерпали від прибульців чи завойовників, усіляко пригнічувалися аж до фізичного винищення. Чи існує третій варіант? На щастя - так. В наш час всяка національна меншина, яка знаходиться на території сучасної України за гарантом Конституції має право на існування і розвиток.

Список літератури

1. Нові краєзнавчі дослідження: тези конференції // Рівне. 1995 р.

2. Український історичний журнал // 1998 р. №6

3. Український історичний журнал // 1991 р. №12

4. Український історичний журнал // 1994 р. №4

5. Газета «Сім днів» // 1996 р.

6. Газета «Сім днів» // 1998 р.

7. Газета «Сім днів» // 1997 р.

8. «Волинські дзвони» // 1995