Обереги рідного дому

У давнину сфера дій обряду була набагато ширшою, ніж сьогодні. Із розвитком суспільства обряди заповнювали все життя людини. Дослідження показали, що громадське і родинно-побутове життя людей було ритуалізоване і в первісно-общинному суспільстві, і в період античності, і при феодалізмі.

Виникнення певного виду обрядовості й специфічної символіки пов'язано з кожним сезоном року, із стадіями господарсько-соціальної, сімейно-побутової організацій суспільства, в тому числі й первісного племінно-родового. На зорі людського існування домінував культ астральних, рослинних, акварних (водяних) теотем. Відносно розвинуте землеробство посилювало культ сільськогосподарських рослин, зокрема вирощуваних самою людиною. Поклоніння таким культурам розпочиналося при святкуванні Нового року -- синонімічній зустрічі весни (Новий рік аж до часів Петра І святкували навесні).

У праслов'ян кожна городньо-польова культура мала персоніфікованого свого покровителя-божество, а всім ярим культурам, і далекі предки в це вірили, сприяв Ярило. Пізніше його витіснив Перун (цим пояснюється етимологія слів ярина у Перун -- випарування поля і т. ін).

Первісна людина, яка була залежна від невідомих сил природи, змушена була всіляко задобрювати їх. У цьому процесі первісні форми релігій -- магія, пізніше фетишизм -- схрещувалися з реалістичним мисленням, в обрядах співіснувала містична і реалістична творчість. Особливо яскраво ці елементи виявлялися в народних веснянках. У них і саму Весну-Ладу далекі предки вітали, оспівуючи як найдорожчу, найріднішу в словесно-магічному побажанні: «Сійся-родися жито й пшениця».

Так, до магічних дійств можна віднести і вихід на поле з попелом, збереженим від «новорічного вогню»(спаленого поліна з найбільшого дерева), висівання зерна з "бороди" (обжинкового, останнього снопа), виведення в поле дівчат у цікавій грі «Зав'язування колоска» в обрядах весняного циклу. Українці здавна символічне використовували вербу, яка мала дати подвійну врожайність від рано розквітлого дерева і від самої дівчини -- майбутньої матері, покликаної продовжувати життя.

Отже, з давніх-давен існували спеціальні обряди, пов'язані з виробничою діяльністю,-- мисливські, рибальські, землеробські, скотарські, ремісничі, жниварські тощо.

Існували обряди, що супроводжували появу людини на світ і подальші сходинки її життя -- дитинство, юність, зрілість, старість. Широко побутували й інші обряди. Характерною ознакою для всіх був словесний супровід -- піснями, промовляннями, ритуальними командами, так званим обрядовим фольклором. Він існує і в наші дні із збереженням зв'язку з тими чи іншими традиційними обрядами, але з привнесеним у нього сучасним змістом і сферою застосування.

Таким чином, календарні звичаї та обряди є ще дохристиянськими, язичеськими. Власне християнських елементів у їх складі не так уже й багато. Однак православна християнська релігія значно вплинула на обрядовість календарного циклу. В процесі багатовікової історії календарні свята було приурочено до дат християнського календаря; в обряди увійшли церковні молитовні формули, близькі за своєю спрямованістю до давніх заклинань, а в обрядові пісні було включено Імена Христа, Богородиці, святих.

Залучення дітей до дійової участі у традиціях і звичаях рідного народу дає їм змогу практично пізнавати його культурно-історичний досвід, бути продовжувачем справи батьків і дідів.

3. Оберегова сила флори рідного краю

Давні українці вирізняли окремі дерева серед інших і наділяли їх магічними властивостями Так виник культ дерева, лісу. Для таких дерев відводилися окремі місця, Священні гаї, де не можна було навіть зламати гілочку, адже вони вважалися житлом богів на землі. Біля кожного храму теж росли священні дерева. Вірили, що боги й духи живуть у деревах та їхніх кронах біля цілющих джерел. Священними деревами переважно були дуб, ясен, береза, тополя, верба, липа, вишня. Коли потрібно було рубати таке дерево на будову храму чи на священні вогнища, це робилося тільки з дозволу волхвів та з особливими ритуалами. Дерево, якому судився довгий вік, ставало священним. Мотив поклоніння дереву має дуже довгу історію і часто виступає в легендах і казка. Береза -- символ чистоти, світла, родючості, дівочої ніжності. За легендою, це дівчина, яка, незважаючи на застереження брата, хотіла перейти через кладку і впала у воду: Казав брат сестриці: «Не становись на кладку!» Сестриця не слухала, на кладку ступала, Кладочка схитнулась, сестриця втонула. Як потопала -- три слова сказала: «Не рубай, братику, білої березоньки, Не коси, братику, шовкової трави, Не зривай, братику, чорного терну. Біла березонька -- то я молоденька, Шовкова трава -- то моя руса коса, Чорний терен -- то мої карі очі». У берези магія впливу менш відчутна, ніж у дуба. Вона захищає від відьом, відганяє злих духів. Як з дубом пов'язують синів, так з березою -- дочок. Вважалося, що в кожній гілці берези живе божество, від якого сподівалися милості. Волхви забороняли вирубувати у Священних гаях березу, надто молоді дерева. Кора берези -- береста -- використовувалася для написання так званих «берестяних грамот».

Березу як оберіг часто садили біля хати. У переддень Купала березові гілки встромлювали під дверима хліву, щоб перешкодити відьмам; на роги коровам напинали березові віночки для захисту від нечисті. На сьомий день після Купала юнки, які не відшукали свого обранця, опівдні сплітали з березового віття віночки і дивилися через них у глибочінь річки, прагнучи побачити милий образ. Коли навесні бродить сік у березі, хворих напувають ним, примовляючи до білокорої, щоб повертала здоров'я.

Зв'язок берези з нечистою силою і душами померлих має «жіночий» відтінок: про русалок на Поліссі казали, що вони «з берез спускаються» або «на березах гойдаються»; в русальних піснях вони сидять «на білій березі», «на кривій березі». Русалкам належать такі берези, гілля яких звисає аж до землі; на Троїцькому тижні до них боялися навіть підійти. Крива берізка або зросла з іншим деревом була свідченням того, що під нею похована невинно загублена душа.

За повір'ями, відьма могла надоїти молока з гілок берези; вона літає по ночах не тільки на мітлі або хлібній лопаті, але й на березовому кийку; білі коні, подаровані людині чортом, перетворювалися на криві берези, а хліб, який подавали чортові, -- на березову кору; жінку, в яку вселився біс, під час нападу «кидало» на березу. На Поліссі забороняли саджати березу біля хати, щоб на господаря не напали хвороби, щоб не вимерла сім'я (або інша причина -- береза часто «плаче», в неї часто б'є грім). Віття берези, особливо те, що було використане у троїцьких або інших обрядах, розцінювалося як особливо надійний оберіг. Повсюдно вважалося, що заткнуті під дахом хати чи залишені на горищі березові галузки убезпечують від блискавки, грому, граду; встромлені біля посівів у полі, вони відганяють гризунів і птахів; кинуті на городі, оберігають капусту від гусені. Одним із засобів захисту від злих сил вважалася березова мітла, яку притуляли до ліжка рожаниці або до колиски новонародженого. У багатьох місцевостях вірили, що після биття березовими галузками хворої дитини хвороба зразу ж покине її. Під березу виливали воду після купання хворої дитини. Відомий заговір від грудної жаби: «Кину жабу під березовий кущ, щоб не боліло, щоб не щеміло». До берези зверталися з проханням про зцілення, при цьому над хворим скручували березові гілки, загрожуючи не відпускати їх до тих пір, поки хвороба не відступить від людини. Буйне дерево росте у соснових та ялинових лісах і має надзвичайно руйнівні властивості. Знайти це дерево можуть тільки знахарі. Коли його зрубати і воно з іншими деревами потрапить на забудову, то такий дім без жодної причини валиться і ховає під уламками всю родину. Навіть тріска такого дерева, якщо її підкласти під млин чи греблю, руйнує всю споруду. Блискавка найчастіше влучає у буйне дерево, а людина, яка знає про нього, ніколи під час грози не стане під сосну чи ялину, а скоріше під березу.

Верба Боже дерево, символ не тільки Світового дерева, а й надзвичайної життєвої сили, бо має здатність розвиватися без коріння. Протиставляється сосні та дубу, які не завжди можуть витримати бурю; вербові ж гілки завдяки своїй гнучкості залишаються цілими. Вербовим прутиком відшукували воду, перш ніж копати криницю. Саме цим деревом обсаджували колодязі, бо вважалося, що воно очищує й відроджує джерелицю, забираючи на себе весь намул і бруд. Раніше відра для питної води робили тільки з верби, а коли з іншого дерева, то обов'язково у відро з водою клали вербове кільце. За повір'ям, із ростом посадженої своїми руками галузочки верби росте і сила людини. Біля верб люблять селитися добрі духи вод, опікуни людського роду. Відваром вербового гілля користувалися знахарі для «склеювання» ран. Гілку верби клали на голову тяжкохворого, і якщо на гілці виступить піт, вірили, що той помре. Гілка верби оберігає від злих духів людину, а також посіви і худобу, її тримали на покуті, не забували вішати й у клуні. Навесні, коли вперше виганяли худобу на пасовище, господиня легенько вдаряла свою корівку галузкою верби. Вважалося, що після цього корова не потоне в болоті, її не з'їсть вовк. Про вербу кажуть: «Де верба, там і вода, де вода, там і верба». Цвітіння верби для людей -- то радісна зустріч Лелі-Весни. Верба також -- символ печалі одинокої та бідної дівчини. Верба вміє говорити і плакати, а коли її рубають, то з неї тече кров. Лозина -- символ дівочості, гнучкості, сирітства: «Гнеться, як лоза»; «За густими за лозами плаче дівчина сльозами».

Вишня -- символ взаємної любові, весни, краси, мужності; гілкам вишні приписували й магічну силу. У народній творчості вишня порівнюється з красою убогої дівчини, її молодістю: «Осталася сиротинонька, як вишенька зелененька». Вишня також -- дерево зустрічі з коханим. За повір'ям, якщо хвору дитину «проймали» крізь зумисне розколоту вишневу гілку, яку потім зв'язували, щоб зрослася, то дитина видужає. Дівчата, коли гадали про заміжжя, пересаджували молоденькі вишеньки в діжку і ставили її в теплій хаті. Якщо до Нового року вишня зацвітала, то це віщувало щасливу долю. Дуже популярний у предків був вишневий напій, який вживали як ритуальний на Зелені свята, на Купала, Колодія, Калити, Коляди, під Новий рік. Існує заборона їсти вишню до Купала чи Духова дня. За легендою, батькам, у яких померли діти, заборонено їсти ягоди і фрукти, тому що на тім світі їхні діти не отримають цих плодів. Цвітіння вишні другий раз восени віщує смерть у тих родинах, які їли ягоди цієї вишні (білорус). Дитину відлучали від грудей часто під час цвітіння вишні. За допомогою квітучої вишні можна розпізнати відьму або мару: зробивши з гілки кільце і дивлячись крізь нього, бачать, що відьми стоять спиною до вівтаря. Гілочкою вишні «кололи» зіпсоване відьмою молоко, вважаючи, що відьмі буде боляче. Як оберіг поляки в переддень дня св. Яна застромлювали у дахи домів гілки вишні, а серби, хорвати і словенці прикрашали ними кімнати на Різдво.

Вільха - протиставлення двох начал - доброго й злого. На цьому базуються, зокрема, карпатські оповіді про створення вовка, смереки та вільхи. Одну з них записав І.Франко від своєї матері в Нагуєвичах на Львівщині. Бог, мовиться в ній, створив гладку смереку, а дідько вночі понабивав у неї цвяхів, з яких узялися сучки. Нечистий виліпив вовка, а Бог дав йому життя. Тоді вовк накинувся на чорта й укусив його за п'яту. Кров потекла по дереву, через те вільха червона. Вільха наділяється властивостями оберега: її гілки втикають у землю по краю поля, кладуть трісочки в одежу молодим, щоб уберегти їх від лихого ока; купаються у воді з коренями вільхи, щоб не хворіти і т. ін.

Горіх, ліщина -- символ мудрості, натхнення обожнення, краси та магічної сили; священне дерево, пов'язане з потойбічним світом. Лісовий горіх, як і дуб, вважався деревом бога-громовика. Використовувався для поховання; також символізував красу господині та господаря. Гілці горіха приписували здатність викликати дощ і тому з її допомогою в давнину шукали воду. Ліщина вважалася благословенним деревом, у яке «не б'є грім». За віруваннями, громовержець одного разу навесні розлускав два горішки. З одного випав дощ, який став річкою, з другого вдарила блискавка, а від лущення стався грім. Горішок-двійник приносить щастя й багатство, а тому його зберігали у скрині. У переддень Трійці предки боялися ламати гілки ліщини, щоб не турбувати душі померлих. На Вознесіння та у Духів день гілками лісового горіха прикрашали дім, розкладали по долівці в хаті і в церкві, опускалися на них на коліна, молились і, притуливши вухо до галузок ліщини, ніби прислуховувалися до них. Вважалося, що таким чином можна почути мертвих і навіть говорити з ними. Потім ці гілочки відносили на кладовище, обмітали ними могили, а також роздавали перехожим.

Лісовий горіх широко використовувався у магічних діях: на Юрія ним підгодовували овець перед тим як доїти перший раз; клали гілки у насіння і розсипали горіхи по долівці на Різдво з надією на майбутній врожай; клали у дівочу скриню, щоб «придане прибавлялося»; виготовляли з деревини веретено, на якому дівчинка вчилася прясти.

Горобина -- дерево, яке використовували у магії та народній медицині. При будівництві дому обов'язково саджали поряд молоду горобинку, щоб оберігала від усіляких напастей. У легенді розповідається, як чоловік, поїхавши на війну, залишив дружину зі своєю матір'ю. Свекруха з нею так суворо поводилася, що невістка від туги перетворилася на горобину. Чоловік, повернувшись побачив ту горобину, почав рубати, а коли з дерева потекла кров, горобина сказала до нього людським голосом, хто вона є. У деяких місцевостях, повернувшись із кладовища вішали над дверима горобинові гілки, щоб покійник не зміг повернутися додому. Відьми також не мають сили над горобиною. Це дерево має здатність передбачати майбутнє. Кидаючи гілки горобини у вогонь, гадали про наміри прибулих із далека. Коли горобина починає зацвітати, настає справжнє літо, а коли рясно цвіте -- буде багато вівса і льону. Вважалося, що користуватися горобиною для розпалювання вогню -- великий гріх. Тоді обов'язково в хаті має хтось захворіти і буде немічним доти, доки золу з горобинового дерева не викинуть За повір'ям, у того, хто зашкодив горобині, болітимуть зуби. При зубному болю раненько на зорі ставали перед горобиною на коліна, обнімали і цілували її промовляючи заговір: «Горобино, горобино, візьми мою хворобу, віднині і до віку не буду їсти», а потім поверталися додому не обертаючись і намагаючись ні з ким не зустрітися. Інше замовляння: вийняти серцевину із горобини, що росте на мурашнику, і сказати: «Чи болить у тебе, горобино, коріння і деревина? Так само і в раба Божого (ім'я) щоб зуби не боліли повік».

Граб--священне дерево, яке заборонялося зрубувати або заподіювати йому будь-яку шкоду. Відомі ритуали вінчання коло граба. Граб асоціюється з чоловічим началом: рожаниця, щоб у неї народився хлопчик, кидала послід своєї першої дитини на граб. У переддень св. Юрія дівчата кидали у вир вінок, у який були вплетені віночки дев'яти дерев, у тому числі граба. Цей вінок мав привернути увагу хлопців. Вірили, що граб рятує від блискавки, під ним ховали під час грози. Коромисло із граба у період від Благовіщення до Русального тижня оберігає дівчат від самовил, а за болгарським повір'ям -- і від зміїв, які їх викрадають Гілками граба прикрашали дім на Зелені свята, на Трійцю, а також обійстя, поля на Юрія; матері купали дітей у воді, куди клали гілки граба, верби, конопель, кропиви разом із трьома пасхальними яйцями.

Груша -- разом із дубом та яблунею посідає чільне місце у будові Світового дерева, але порівняно з яблунею («світлою» і «денною») вона «колюча», а тому символізує «темний», «нічний» бік світотворення Вважалося: хто зрубає грушу, до того незабаром завітає лиха доля. У піснях груша -- покровителька дівоцтва; виходячи заміж, дівчина прощалася з нею, як із подругою. Груша -- символ самітньої молодої жінки та її печалі. Лікувальні властивості груші, як і яблуні, відомі ще з сивої давнини. Чудодійною силою наділена «громова стріла», яка пролежала рік під грушею. Такою ж силою наділений усякий камінь, кинутий через голову на грушу під час першої грози. Гілки, плоди, деревина, попіл від груші використовуються у магії для передання людям і тваринам плодючої сили. Щоб дитина була здоровою, воду після її купання виливали під грушу; клали у першу купіль гілки груші, мед і цукор, щоб у дитини було солодке життя; грушевий напій давали рожаниці. Щоб зачати, безплідна молодиця мала з'їсти грушку, яка найдовше провисіла на дереві. З грушею пов'язують народження дітей («баба з груші принесла»). Коли дитину відлучали від грудей, її несли під грушу. Дівчата, ворожачи про одруження, кидали вінки, обручі, кільця на грушу. У весільний коровай застромляли гілку груші з трьома сучками. Мати осипала молодого грушами, щоб був багатий. У поминальних обрядах клали груші на могильні хрести, На Купала робили великий вінок, основою якого була гілка груші, і через нього перелазили, щоб бути здоровими (болг.). У день св. Андрія серби приносили плоди груші в жертву ведмедеві. Прикмета: хто навесні почує першого зяблика, який співає на груші, -- буде здоровий. Якщо під час бурі грушу виривало з корінням, це віщувало смерть господарям. До груші«приносили» хворобу і «забивали» її в дірку, просвердлену у стовбурі.

Дуб -- особливо священне дерево, втілення Світового дерева-прадуба, яке росте у вирії. Дуб -- дерево бога блискавки і грому Перуна, його шанують за міцність, красу, довговічність, а в давнину рубали тільки з дозволу волхвів. Вік дуба -- більше тисячі років, але відомі такі, що прожили дві тисячі років. Дуб не гине навіть тоді, коли від нього залишиться пень. Мине час, і один із молодих паростків стане новим деревом. Вважалося, що у дубі живуть душі хоробрих воїнів. Дуб -- дерево замовлянь, у нього наймогутніша влада над лихими силами. Він оберігає людину від усяких напастей, від злого чародійства, ним лікуються від пропасниці. До нього кожен може йти за здоров'ям. Притулившись потилицею до стовбура та притиснувши долоні, потрібно постояти хвильку, тоді відчується приплив життєвих сил. Вважалося, що в омелі, яка часто виростає на дубі і продовжує зеленіти навіть на безлистому дереві, міститься жива душа дуба. Мандрівники залишали біля священних дубів свої посохи, аби забезпечити собі подальший благополучний шлях. У давній Україні з велетенських дубів робили човни, які вміщували 50 -- 60 чоловік. Рукописні книги, написані багато віків тому «чорнильними горішками» (жолудевим соком), донесли до нас стародавні тексти, зберігши первинний колір Існує багато згадок про поклоніння предків священним дубам. Саме дубові гаї вважалися улюбленим місцезнаходженням богів, яким під старими дубами приносилися жертви. Свідком ритуалу поклоніння дубові в Криму був візантійський імператор Константин Філософ під час своєї подорожі до Хозарії (IX ст.)..

Під самим Києвом стояв якийсь «Добрий дуб», назву якого перебрало урочище, згадуване під 1169 р. в Хлєбниковському та Погодинському списках літопису Можливо, це один із священних дубів, які стояли на дорогах, що вели до Києва в язичницькі часи. Навіть після впровадження християнства кияни не зреклися давнього звичаю. У житії св. Яцека повідомляється, що кияни таємно збиралися на острові неподалік від міста, де поклонялися священним деревам.

Населення давнього Києва найбільше шанувало могутні старі дуби, а з тварин -- дикого кабана (вепра). Яскравим свідченням цього є археологічні пам'ятки, виявлені в околицях міста. Так, у 1909 і 1975 роках із дна Десни і Дніпра було піднято два величезні стовбури дубів з кабанячими щелепами, вставленими на значній висоті. Це, а також сліди вогню, дає підстави стверджувати, що знахідки є священними деревами призначеними для обрядодійств.

Кедр -- символ величі та достатку. При спорудженні нового будинку приносили з лісу маленький кедр, аби нова оселя була такою ж міцною. Волхви прикрашали кедром свої ритуальні посохи.

Клен -- дерево, яке використовували в обрядах календарного циклу і в народній медицині. Вважали, що клен приносить щастя, його називали добрим, святим: у нього не вдаряє грім, на ньому з'являється Богородиця. Клен -- дерево бога-покровителя мистецтв, співців та музикантів Полеля. Це дерево згадується у стародавніх щедрівках, що розповідають про Дерево життя. Із деревини клена виготовляли музичні інструменти: сопілки, гуслі, скрипки. На кленовому листі добре випікаються паляниці, коли їх саджати в піч на кленовій лопаті. У народі кажуть, що коли у клені починає «бродити» сік - прийшла весна. І лише приблизно через два тижні починається рух соку в берези. Люди підмітили, що коли першою розпуститься береза, то треба чекати сухого літа, а коли клен -- мокрого.

Найбільш поширений в Україні вид клена -- явір. Цей побратим клена вважається символом смутку. Про жодне дерево не складено в народі стільки оповідей, як про явір. Явір з тополею виросли на могилі чоловіка й жінки, розлучених злою свекрухою. У народних піснях явір -- священне дерево: на ньому підвішена колиска немовляти Христа; до нього прилітають ангели і будять батька, кличачи на весілля дочки. На Трійцю, день Божого Тіла та на інші свята гілками клена прикрашали дім, обійстя, ворота. У Духів день носив їх на собі головний ряджений в обрядах «водіння куста», «водіння тополі». Зелену гілочку клена вішали біля ліжка, щоб «змора» не душила. Плоди клена закопували під порогом дому, бо «клен відганяє злих духів». Кленовий лист часто зображували на великодніх писанках

Липа. З одного боку --це «прокляте дерево». Той, хто зрубає її, неодмінно заблукає в лісі. Заразом вона відвертає прокляття, що їх посилають чоловікам жінки, приймає ці прокляття на себе, а тому на липі й буває більше всього наростів. В одній купальській пісні співається:

Ой на річці, на Дунаї,

Ой там липонька потопає,

Та на верх гілочка випливає.

Вона дубочка проклинає:

« Та подай, дубочку, хоть гілочку!»

« Та нехай тобі кленок дає:

Що він з тобою вірно живе!»

Під розлозі старезні липи батьки приносили своїх хворих дітей. Липа -- символ доброти і щирості. Був звичай робити колиску для дівчинки з липи, а для хлопчика -- з дуба. Найпоширенішим взуттям у давні часи були постоли, зроблені з липової кори. їх взували в далекі переходи, на полюванні вони не залишали сліду, і найголовніше -- їх не брав нюх вовка. Навіть покійників ховали у постолах,бо вважалося, що в них достойно можна предстати перед Богом.

Коли зацвітала липа, пасічники вклонялися їй найнижче серед усіх інших медоносів

Осика -- також «прокляте дерево» і водночас оберіг від злих сил. Загострений кілок з осики символізував Перунову палицю, блискавиць якої страх як боїться нечисть. На осиці наші предки вішали вбиту змію, аби вона не ожила. Щоб злий чаклун, зла відьма чи упир не вилізли з могили, їм у спину або над ними в землю забивали осиковий кілок. «Вбити осикового клина» -- метафоричний вислів, який означає викоренити зло в самому його зародку. Колись радили: «Болить голова-- поклади під голову осикове поліно. У ногах крутить -- поклади в ноги осику».

Щоб уберегти корів і телят від відьом, на воротах і по кутках обійстя ставили осикові дерева, зрубані або викорчувані; під час чуми рогатої худоби, проганяючи коров 'ячу смерть, били її (тобто махали у повітрі) осиковим поліном. Разом із тим відьма може користуватися осиковим кілком для свого чарування: ударяючи ним у груди сплячої людини, вона робить їй невидиму рану і спрагло упивається кров'ю. Видоївши чорну корову, відьма виливає молоко на землю і забиває на цьому місці осиковий кілок: так вона висушує коров'яче вим'я. Розбитих паралічем заставляли лежачи впиратися в осикове поліно. Осикою лікували від пропасниці та інших хвороб; слабого прив'язували до осики й просили її забрати хворобу, бо «осиці в самий раз трястися». Або прокручували в стіні чи дверях отвір на висоті зросту хворого, стригли йому нігті й декілька волосків, те і друге закладали в отвір і забивали його осиковим кілочком. Читали ще замовляння над осиковим гіллям, яке потім клали на хворого. Коли болить зуб, брали осиковий сучок і тричі промовляли над ним заговір: «На морі на окіяні, на острові на Буяні стоять три високі дерева, під тими деревами лежить заєць; переселись ти, зубна болячко, до того зайця!» Осика не боїться вологи, їй не страшні затяжні осінні дощі, а тому куполи храмів наші предки покривали тільки осикою.

В українців Карпат осика називається трепет, тобто така, що тремтить. Це вже ознака її як проклятого дерева. В одній карпатській колядці розповідається про Богородицю, яка з божественним сином йшла через гору. Отож осика -- це дерево, яке не визнало Ісуса під час його втечі до Єгипту. Воно не вклонилося перед ним і не дрижало від жалю (інші дерева опустили своє листя). У П.Чубинського є також цікавий варіант: на осиці повісився Юда, через те на ній трясеться листя.

Тополя -- символ жіночої долі. Її цілющі властивості використовують бджоли для виготовлення прополісу Біля цих дерев людина відчуває полегкість, бо вони очищують повітря від шкідливих духів. Там, де росли тополі, відбувалися народні зібрання. Свято Тополі відзначалося наприкінці весни. Тоді дівчата обирали найстрункішу поміж себе, підв'язували угору над головою їй руки до палиці, навішували там хустки, стрічки, намисто і водили селом, полем, лугом, співаючи. Гілки тополі втикали у ворота перед Зеленими святами, щоб відігнати відьом. Чехи носять при собі як оберіг від змій гілочку тополі. Якщо в якійсь хаті народжувалася дівчинка, то на видному місці біля обійстя садили молоденьку тополю. На Купала дівчата також «водили тополю».

Пояснення причини дрижання листя на тополі (порівняно з осикою) дає лемківська легенда: під цим деревом диявол колисав на колінах майбутнього зрадника Юду.

Яблуня -- дерево замовлянь. В одному з них говориться: «А в полі море, а в тім морі золотий камінь, а на тому камені золота яблуня, а на тій яблуні цар Гадюн сидить. Ти, цар Гадюн, склич свій гад лісовий, луговий, степовий, водяний, гноєвий, погрібний, загатній, хатній! Через море калиновий міст, а під тим мостом Дубіян стоїть, а під тим Дубіяном гадина Яселуха лежить. Ти, гадина Яселуха, склич свій гад та вийми зуб до землі од жовтої кості, од білого тіла народженого, хрещеного раба Божого Івана». За повір'ям, людина з «дурним оком» не в силі нашкодити тому, в чиїх руках яблунева гілка. У народних казках яблука омолоджують людину і надають їй богатирської сили.

Ясен -- «чоловіче дерево», символ війни. Його деревину використовували для озброєння воїнів. Гілку ясена посилали ворогові, що знаменувало початок війни або попередження. Вважалося, що перебування під його кроною допомагає позбутися різних життєвих негараздів. За повір'ям, отруйні змії бояться ясена, особливо його соку. Вважалося, що ясеневе листя, сік, гілки, кора, попіл мають здатність паралізувати гадюку. Для людини в сорочці намоченій таким соком, змія стає безпечною і навіть дозволяє брати себе в руки. Відваром листя і кори ясена лікували від пропасниці.

Висновки

У процесі багатьох століть український народ тонко підмічав символічність елементів побуту, стихій, рослин, тварин і т.ін. Зберігаючи традиції своїх пращурів, сучасні люди ретельно дбають про передачу оберегового досвіду від одного покоління до іншого. Наприклад, у моїй родині бабуся пильно дбає про оберегові можливості українських страв, елементів побуту і передає своїм дітям та онукам. Повчальним є те, що раніше предки обережно ставились до вибору місця побудови майбутньої хати, дотримувались правил організації роботи при будівництві українського житла; важливим для українців був святий кут - покуть, у якому перебували хатні боги. На жаль, у сучасному інтер'єрі не передбачається збереження покуті. Цікавим у житлі українців був посуд, який теж був на службі у людини. Дерев'яний, глиняний посуд оберігав мешканців будинку від хвороб, зурочень, нечистої сили. Майже кожного разу при виборі дерева господар добре знав, що калини повинна рости за двором, бо це символ родоводу, збирати плоди з дерева не можна; на подвір'ї висаджують фруктові дерева, які виконують магічну силу. Таким чином, моя робота збагачує кругозір цікавими відомостями про традиції українців. Зібраний матеріал можна використати під час проведення виховних годин, народознавчих свят у класі або можна продовжити збирання наочного матеріалу для демонстрації.

Література

1. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство. - Київ: Вища школа, 1994. - 397 с.

2. Войтович В. Українська міфологія. - Київ: Либідь, 2005. - 662 с.

3. Дмитренко М., Іванникова Л., Лозко Г., Музиченько Я., Шалак О. Українські символи. - Київ: Народознавство, 1994. - 140 с.

4. Лозко Г. Українське народознавство. - Київ: АртЕк, 2004. - 470 с.

Размещено на Allbest.ru