Володимир Івасюк: мереживо його доріг

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Володимир Івасюк: мереживо його доріг

Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 року у містечку Кіцмань Чернівецької області. Вже у три роки він проявив величезну увагу до музики, з цікавістю спостерігаючи за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 році Михайло Івасюк (батько композитора) разом з іншими жителями Кіцмані добивається, аби в містечку відкрили музичну школу, і п'ятирічний Володя потрапляє в підготовчий клас філії Чернівецької школи №1, де починає оволодівати скрипкою. Він проявив неабиякі нахили до гри на цьому інструменті, тож після закінчення шостого класу вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені В. Лисенка. Але навчання і виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку далеко від батьків позначились на здоров'ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань. Тут у 1965 році Володя створює в школі ансамбль «Буковинка» й пише для нього свої перші пісні. Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Що важливо, пісні юного композитора запам'ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень. Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя -- один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість, яка невдовзі породить стільки життєвих труднощів та душевного болю. Під час прогулянки парком хтось з хлопців вирішив закинути картуз на гіпсовий бюст Леніна, що й було зроблено. Усвідомивши крамольність такого вчинку, друзі беруться знімати картуза. Але хто знав, що бюст не закріплений? У ході “операції” “вождь” падає, хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб, відкривається «Справа Володимира Івасюка». Відразу постало питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли. Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Згодом блискуче здав екзамени в медичний інститут і був зарахований на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його “справу”, і 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення. Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє. Він іде працювати слюсарем на завод «Легмаш». Коли профспілковий діяч Леонід Мельник дізнається, що Володя музикант, то доручає йому створити і вести заводський хор. Невдовзі цей хор починає займати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності, на виступах акомпанує Галя Івасюк, хористи виконують Володині пісні. На хвилі натхнення Івасюк ризикує і під псевдонімом Весняний надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки». Отримує першу премію.

Через рік за рекомендацією «Легмашу» Володя вступає в Чернівецький медінститут. Він симпатичний усім, його відразу ж обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів «Трембіта», в камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснею «Червона рута». Хоча й до цього було багато пісень про загадкове зілля руту-м'яту, саме «Червоній руті» судилось полонити стільки сердець своєю ліричністю та своїм романтизмом. Коли Володя запропонував показати пісню в передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою», з'ясувалось, що нікому виконати жіночу партію, оскільки всі роз'їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового сопрано, вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя впродовж двох тижнів давав життя новій пісні. І ось, 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан та на очах мільйонної глядацької аудиторії постала чудова пісня -- перший великий тріумф молодого митця.

У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ «Алло, ми шукаємо таланти» звучить нова Володина пісня «Водограй». Навесні 1972 року починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського Факультету консерваторії та закінчує IV курс медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. І праця, невтомна праця. Створює пісні: «Я твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Мальви». Незабаром відбулась ще одна важлива подія -- його пісню «Дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 році з «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот-74». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня. Про Володю дуже багато писала польська преса, перекладала й друкувала тексти його пісень. 1974 рік в біографії Івасюка відзначився ще двома моментами: його обирають делегатом ХХІІ з'їзду комсомолу від Львівської області, того ж року він стає студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. Разом з тим йому продовжують надходити листи з найвіддаленіших містечок і сіл СРСР -- всі хочуть висловити свою велику і щиру прихильність молодому таланту. Це додає Володимиру ще більшої наснаги. У 1975 році він пише музику до спектаклю за романом О.Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави... Тоді ж був знятий фільм «Пісня буде поміж нас», повністю складений з пісень Івасюка. Володя проводив дуже багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Про цю прикрість Володя не говорив нікому, навіть батькам. Згодом ціною великих зусиль він поновився у консерваторії. Через три роки виходить збірка пісень Івасюка у видавництві «Музична Україна», а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта. Як згадує київський звукорежисер М.Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії. Тому “гігант” дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов'ю свою “увагу” демонструє “рідна” партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у КПРС, той відмовляється. Але громадське життя триває. Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв'ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою «Прапороносці» Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. Про це він дізнається у Хмельницькому. А коли 24 квітня повертається до Львова, то за якимось дзвінком-викликом в обід одягається, йде до консерваторії і більше не повертається. 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли в Брюховицькому лісі недалеко від Львова. Ховали Володю 22 травня. Дубову труну, яку прибрали калиною та рушником, хлопці несли на раменах. Це була не бачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам (були дані вказівки у Вузах, театрах не йти на похорон). Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. Не соромився сліз Назарій Яремчук, з Волині примчав Василь Зінкевич, з Києва прибув Юрій Рибчинський. І коли поставили біля ями труну, всі чекали якусь мить: хто вийде наперед і скаже перше слово. Той крок зробив і перше печальне слово мовив Ростислав Братунь, що коштувало йому посади голови Львівської організації спілки письменників. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому. Загадка смерті Володимира Івасюка не розкрита й досі.

Основні дати життя і творчості

1949 - 4 березня народився у м. Кіцмані Чернівецької області в

родині учителів Михайла і Софії Івасюків;

1955-1963 - навчається у місцевій дитячій музичній школі;

1956-1966 - учень Кіцманської середньої школи;

1962 - бере участь у заключному концерті обласного огляду

музичних шкіл Буковини;

1963 - вступає до Київської музичної десятирічки ім. М. Лисенка по спеціальності альт. Навчається першу чверть. З другої чверті через хворобу повертається до Кіцманя та навчається у середній школі та музичній школі по класу фортепіано;

1964 - пише першу пісню «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створює вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка»;

1965 - ансамбль «Буковинка» за перемогу в республіканському конкурсі нагороджено поїздкою по Дніпру;

1966 - сім'я переїжджає до Чернівців. Вступає до медичного інституту, однак виключений з нього за участь у “політичному інциденті”. Влаштовується працювати на завод «Легмаш», де керує заводським хором. Під псевдонімом Весняний надсилає на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В.Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» удостоєний першої премії;

1967-1972 - повертається до навчання у медичному інституті;

1970 - пише пісні «Червона рута» й «Водограй», які вперше виконує з Оленою Кузнецовою у передачі Українського телебачення «Камертон доброго настрою» 13 вересня;

1971 - режисер Роман Олексів знімає в селищі Яремча перший український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконують Софія Ротару й Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. «Червона рута» перемагає на першому всесоюзному фестивалі «Пісня- 71». На заключному концерті в Останкіно її виконують Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. «Червону руту» друкує тижневик «Україна»;

1972 - на чернівецькому телебаченні відбувається прем'єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконує Софія Ротару. Пісня «Водограй» перемагає в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та фестивалі «Пісня-72». Переїжджає у Львів. Там навчається в медичному інституті й починає студії у консерваторії на підготовчому відділенні. У листопаді на запрошення Володимира Івасюка у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької його пісні виконує ансамбль «Смерічка». Початок співпраці з Ростиславом Братунем, що є етапним у творчості композитора;

1973 - закінчує Львівський медичний інститут, вступає в аспірантуру до професора Т. Митіної;

1974, серпень - у складі радянської делегації їде на міжнародний пісенний конкурс «Сопот-74», на якому Софія Ротару перемагає з його пісню «Водограй». Із сестрою Галиною здійснює коротку подорож Польщею;

1974, вересень - розпочинає навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі А. Кос-Анатольського;

1974-1975 - робота над музикою до вистави «Прапороносці» за однойменним романом О.Гончара. Режисер вистави -- Сергій Данченко;
1975 - 19 березня прем'єра вистави «Прапороносці». Музика В. Івасюка високо оцінена критикою;

1975, серпень-вересень - у селі Розтоки на Буковині знімається фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконує шість пісень В. Івасюка;

1976, липень - В.Івасюка виключають з консерваторії за пропуски занять. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі;

1977 - відновлює навчання у Львівській консерваторії в класі Лєшека Мазепи. Софія Ротару з піснею В.Івасюка «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77». Виходить платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару». Виходить збірка його пісень «Моя пісня»;

1978, квітень - участь у всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. Піаністка Л.Десяткіна виконує на конкурсі «Сюїту-варіації на тему народної пісні «Сухая верба» В. Івасюка;

1978, жовтень - участь у всеукраїнському зльоті творчої молоді. Виконується «Сюїта- варіації для камерного оркестру» та відбувається прем'єра пісень «Літо пізніх жоржин» на вірші Р.Братуня, «Нам спокій, друже, тільки сниться» на вірші Р.Кудлика. Пісні виконує соліст Львівської опери Ігор Кушплер;

1978, листопад - перемога на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві -- дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара»;

1979, квітень - член журі першого республіканського конкурсу артистів естради;

1979, 24 квітня - за телефонним викликом йде з дому й більше не повертається;

1979, 18 травня - тіло Володимира Івасюка випадково знайдене в Брюховицькому лісі під Львовом.

1979, 22 травня - похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові, що вилився у масову акцію протесту проти влади. З цього часу на творчість композитора накладено заборону.

1989 - відновлення інтересу до Володимира Івасюка. «Червона рута» стає назвою однойменного фестивалю;

1994, 2 березня - президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка;

1998 - концерт «Володимир Івасюк. Повернення». Спроба ознайомити сучасників з творчою спадщиною композитора.

1999, 4 березня - відкриття у Чернівцях Меморіального музею Володимира Івасюка.

2001 - на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагороджено у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».

2003 - вихід компакт-диску «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії». Ріст зацікавленості творчістю композитора серед сучасної молоді.

Література про поета і композитора Володимира Івасюка

івасюк композитор пісня

Василишин, О.М. Творча спадщина Володимира Івасюка [Текст] /

О.М.Василишин. - Львів.: Укр. акад. друкарства, 2007. - 270 с.

Володимир Івасюк. Життя - як пісня [Текст]: спогади та есе / упоряд. П.Нечаєва. - Чернівці: Букрек, 2003. - 216 с.: іл.

Лепша, І. Життя і смерть Володимира Івасюка [Текст] / І.Лапша. - К.: Преса України, 1994. - 127 с.: іл.

Унгурян, Т. Монолог перед обличчям брата [Текст]: докум. повість / Т.Унгурян. - К.: Вид. центр «Просвіта», 2003. - 80 с.: іл., ноти.

Драчковська, О. Шляхами буковинської трійці [Текст] / О.Драчковська // Карпати. Туризм. Відпочинок. - 2005. - №4. - С.68-71.

Життя і смерть талановитого митця [Текст]: до 55-річчя Володимира Івасюка // Все для вчителя. - 2004. - № 7-8. - С. 146.

Змієвський, С. «Червона рута» - кривава і сонячна [Текст] / С.Змієвський // Культура і життя. - 2008. - 21 трав. - С. 2.

Івасюк, Г. Мій брат Володимир Івасюк [Текст] / Г.Івасюк // Дзвін. - 1999. - № 3-4. - С. 105-110.

Ісаченко, Л. Світ без нього [Текст]: історія одного шлягера / Л. Ісаченко // Урядовий кур'єр. - 2009. - 18 лют. - С. 13.

Його пісня завжди поміж нас [Текст] // Дзвін. - 1999. - № 3-4. - С. 104.

Кисленко, С. «Пісенний вернісаж» [Текст]: (приурочений пам'яті Володимира Івасюка) / С.Кисленко // Позакласний час. - 2003. - № 3. - С. 6.

Нечаєва, П. Звідки в тебе ті чари? [Текст]: жінки в житті і творчості Володимира Івасюка / П.Нечаєва; фото В.Дубаса // Жінка. - 2002. - № 3. - С. 26.

Пісня буде поміж нас [Текст] // Шкільна б-ка. - 2006. - № 11. - С. 74-76.

Пушин, С. Червона рута цвістимо вічно [Текст] / С.Пушин // Укр. культура. - 2004. - № 2-3. - С. 12-14.

Тарасюк, Г. Володимир Івасюк у спогадах [Текст] / Г.Тарасюк // Дивослово. - 2004. - № 5. - С. 64-67.

Унгурян, Т. Певец «Червоной руты». От Карпат - до Крыма [Текст] / Т.Унгурян // Вокруг света. - 2003. - № 12. - С. 48.

Фещенко, О. Як пісня, що не віддзвеніла… [Текст] / О.Фещенко // Україна. - 1999. - № 11. - С. 39.

Хрущак, В. Самогубство чи вбивство? [Текст] / В.Хрущак // Львівська газета. - 12 лют. - С. 1-2.

Размещено на Allbest.ru