В.А. Моцарт - великий австрійський композитор, видатний представник віденського класицизму

Размещено на http://www.allbest.ru

Печеніжинська дитяча музична школа

Методична доповідь

«В.А.Моцарт - великий австрійський композитор, видатний представник віденського класицизму»

Викладач Фотуйма С.Д.

смт.Печеніжин 2006-2007 н.р

Вольфганг Амадей Моцарт - великий австрійський композитор, видатний представник віденського класицизму

«Вічне сонячне світло в музиці, ім'я тобі « Моцарт» -

Так писав у своїй книзі «Музика і її представники» - А.Г.Рубінштейн. Життя геніального австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта дивовижне і незвичайне. Його яскравий, щедрий талант, постійна творча наснага зробили з нього індивідуальну особистість. Моцарт прожив всього 36 років. Недивлячись на безперервну концертну діяльність, яка почалася з 6 років, він створив за цей час багато музичних творів. Моцартом написано біля 50 симфоній, 19 опер, сонати, квартети, квінтети, реквієм та інші твори різних жанрів.

П.І.Чайковський писав: « За моїм глибоким переконанням, Моцарт є вища, кульмінаційна вершина, до якої краса досягнула в сфері музики. Ніхто не примушував мене плакати, тремтіти від захоплення, від пізнання близькості до чого, що ми звемо ідеалом, як він. В Моцарті я люблю все, адже ми любимо в людині все, яку ми дійсно любимо.»

Опираючись на досягнення Гайдна в сонатно-симфонічній музиці Моцарт вніс багато оригінального і нового. Велику художню цінність являють його опери: «Весілля Фігаро», «Дон-Жуан», «Чарівна флейта» користуються великим успіхом ось уже понад 200 років. Так само і в інших жанрах Моцарт сказав своє слово. Незвичайний талант Моцарта, його рання смерть притягують увагу не тільки сучасники композитора. Великий Пушкін писав трагедію «Моцарт і Сальєрі», а композитор Римський- Корсаков до цієї трагедії написа оперу.

Батько Моцарта - Леопольд Моцарт, родом з німецького міста Аугсбурга, був скрипалем, органістом, педагогом і композитором. Школа скрипкової гри, створена Леопольдом Моцартом, користувалася популярністю не тільки в Австрії і Німеччині, але і в інших країнах, також і в Росії. Працював він придворним музикантом у зальцбургського графа Турна, а пізніше поступив скрипалем в придворний оркестр зальцбургського архієпископа. З семи дітей з цього шлюбу- мати Моцарта Марія Анна - залишилися живими тільки двоє: дочка Марія Анна, яка народилася 1751 році і син Вольфганг, який народився 27 січня 1756 році в старовинному, дуже красивому гористому місті Зальцбург, розміщеному на берегах живописної ріки Зальцах. Його народження ледь не стало смертельним для матері кінцем, дуже не скоро вона встала на ноги після слабкості і хвороби. В дочки проявився музичний талант і батько почав з нею займатися на клавірі. Це зробило велике враження на хлопчика, якому було три роки. Він також сідав біля клавіру і довго підбирав маленькими пальчиками звуки, він запам'ятовував окремі місця музичних п'єс, які чув. Вольфгангу було 4 роки коли батько, ніби весело граючись вчив з ним на клавірі менуєта та інші п'єски. За короткий час він міг їх грати надзвичайно чисто і ритмічно. За цим проявилося прагнення до творчості. П'ятирічний Моцарт створював маленькі п'єси, які грав батькові і просив записати їх на папері. До шести років маленький музикант виконував складні віртуозні твори. Батьки не просили сина сідати за інструмент, навпаки вмовляли його перестати грати, щоб не перевтомитися. За цей же час хлопчик навчився грі на скрипці та органі. Батько та друзі не переставали дивуватися надзвичайно швидкому розвитку хлопчика. Леопольд Моцарт не хотів , щоб життя Вольфганга було важким і одноманітним, як і його. Адже не дивлячись на багаторічну непосильну роботу, сім'я жила скромно, і часто не могла розплатитися з боргами. Обмежувало можливості Леопольда Моцарта його залежна робота придворного музиканта. Тому талант сина зароджує надію побудувати його життя по іншому - більш цікаво і матеріально забезпечено. Батько вирішує везти хлопчика з сестрою в концертну подорож. Шестирічний музикант відправляється завоювати світ!

Сім'я Моцартів спочатку поїхала до Мюнхена і Відня, а потім великі міста Європи - Париж, Лондон. В Лондоні Моцарт познайомився близько з відомим музикантом Й.Х.Бахом - молодшим сином великого композитора Й.С.Баха. Недивлячись на різницю в віці, Бах багато розмовляв з Моцартом про музику, знайомив з своїми творами , грав з Моцартом в чотири руки, крім цього обидва імпровізували. Більше року сім'я Моцартів проживала в Лондоні, за цей час дали багато концертів, як для широкої публіки, так і для королівського палацу. Одержали запрошення в Голандіо, Моцарти поїхали в Амстердам, Гаагу та інші міста. Десять місяців прожили в Голандії. За цей час Моцарт багато писав: одну симфонію, шість сонат для клавесина і скрипки, збірник клавесинних капричіо.

Програма Моцартів була різноманітна і важка. Маленький Моцарт грав на клавесині і в чотири руки з сестрою. Не менш складні твори виконував на скрипці і органі. Імпровізував, тобто складав і виконував на задану мелодію, акомпанував співакам незнайомі йому твори. Вольфганга називали «Чудом ХVІІІ сторіччя».

Зачаровував витончену публіку і зовнішній вигляд малого віртуоза. Хлопчик був маленький на зріст, худощавий і блідий. Одягнений у важкий, розшитий золотом придворний костюм, в кучерявому і напудреному парику, як того вимагала мода, він був схожий на чарівну ляльку. Заради втіхи слухачі заставляли грати хлопчика на клавішах з закритим полотенцем або хусткою, очі виконувати важкі пасажі одним пальцем. Улюбленою розвагою публіки була перевірка його ідеального слуху. Вольфганг чув різницю між інтервалами в 1/8 тона, определяв висоту звука, взятого на будь-якому інструменті або предметі. Все це було дуже втомлююче, тим більше концерти в той час йшли по 4-5 годин. Не дивлячись на це, батько старався вчити сина, знайомити його з кращими творами музикантів того часу, відвідуючи з ним концерти, оперні театри, займався з ним композицією. В Парижі Вольфганг написав свої перші сонати для скрипки і фортепіано, а в Лондоні - симфонію, виконання яких приносило ще більшу славу. Маленький віртуоз і композитор підкорив Європу. Прославлена щаслива сім'я Моцартів 1766 році повернулася в рідний Зальцбург.

Але відпочинок тривав не довго. Батько готував сина до нових виступів, займався з ним композицією, працював над концертною програмою.

Тим часом, на замовлення Моцарт писав музику. Так, Віденський оперний театр заказав комічну оперу « Мнимая простушка», репетиція з артистом театру передвіщали успіх. Але перша опера так і не була виконана на віденській сцені. Вольфганг важко переживав першу невдачу. Музиканти завидували своєму 12 річному супернику. Для них Моцарт перестав бути чудо-дитиною і перетворився на серйозного, вже прославленого композитора. Батько вирішив везти Вольфганга в Італію, він був впевнений, що син посяде достойне місце в житті.

За три роки- (1770-1773) батько з сином побували у великих містах -

Римі, Мілані, Неаполі, Венеції, Флоренції. Вдруге Моцарт уже 14 літнім

музикантом пережавав тріумф. Його концерти проходили з великим успіхом. Моцарт виступав як клавесиніст-віртуоз: надприродня біглість пальців лівої руки, як акомпаніатор, як скрипаль і органіст. Крім цього Моцарт грав на органі в церквах, монастирях, соборах. Його концерти збиралу таку кількість, слухачів що до місця концертів важко було пройти, Моцарту. Програма концертів була повністю складена з творів самого композитора. Міланський оперний театр заказав Моцарту оперу «Митридат, цар Понтійський». За півроку написав цей твір, опера виконувалася 20 разів підряд з шаленим успіхом. Моцарт одержав нові замовлення на музичні твори. Поражали італійців фантастичний слух і геніальна пам'ять Вольфганга. Знаходячись в Римі в Сікстинській капелі під час виконання багатоголосного хорового твору, Моцарт запам'ятав його, і прийшовши додому записав твір. Твір виконувався всього два рази в рік, тому виносити ноти з церкви або переписувати їх заборонялося під страхом суворого покарання. Але перед чудо-музикантом відступила і церква; адже Моцарт не виносив ноти і не списував, але запам'ятав їх.

Вибрали Моцарта в члени Болонської академії - що було теж незвичним фактом. Його заняття з італійським теоретиком і композитором падре Мартіні, привели до небачених результатів. За півгодини геніальний хлопчик, написав важкий багатоголосний твір. Вперше в історії Академії її членом став юний композитор. Талант Моцарта одержав ще одну перемогу. За час перебування в Італії значно збагатив свої знання. Велике враження на Моцарта справили твори знаменитих італійських композиторів, живописців, скульпторів. Особливо часто Моцарт ходив на опери, концерти, вивчав манеру італійського співу, інструментальну та вокальну музику. Його симфонії, опери і інші твори написані в Італії і пізніше свідчать про глибоке вивчення італійської музики. Тепер батько твердо вірив, що забезпечить долю свого сина надійно і благополучно. Але цим мріям не судилося збутися. Роботу Моцарт ніде не міг знайти. Геніального юнака ніхто не оцінив по-справжньому. Італійців насторожувала самобутність обдарування Моцарта, серйозність його музики, новаторство в творчості. Щасливе дитинство і юність закінчилось. Моцарт повернувся в Зальцбург. Старий князь, який потурав довгим подорожам Моцарів, помер. Новий граф Колоредо був жорстокою людиною. Юного Моцарта він призначив диригентом свого хору, і поводився з ним як із іншими слугами. З великими зусиллями отримавши відпустку, Вольфганг їде з матір'ю в Париж. Йому 22 роки. Моцартом вже написано біля 300 творів у різних жанрах. Але і в Парижі не знайшлося місця для Моцарта. Він жив в скромному номері готелю і заробляв на життя даючи уроки музики. Захворіла його мати, і померла.

На протязі 1775-1777рр. проведених в Зальцбурзі Моцарт крім духовних творів, замовлених архиєпископом, написав велику кількість скрипкових і фортепіанних концертів з оркестром. Принизливе життя музиканта-слуги в Зальцбурзі стало невиносливим. Граф Колоредо заборонив йому виступати в концертах без свого дозволу. Щоб ще більше принизити музиканта він заставляв його обідати разом з слугами. В цей час великим успіхом у Мюнхені йшла опера Моцарта «Идоменей, цар Крита». Успіх «Идоменя» наповнив бажанням Моцарта покинути службу придворного музиканта. Він пише заяву про звільнення. Архиєпископ відмовляє в цьому, Моцарт вдруге приніс заяву, композитор захворів. Видужавши вирішив не повертатися в Зальцбург, а залишитися у Відні. В 1781 році Моцарт поселився у Відні, де і прожив до останніх днів свого життя.

«Щастя моє розпочинається тільки зараз»- писав він батькові. Так розпочалося останнє десятиліття життя Моцарта, роки найвищого розквіту його таланту. Скоро композитор одружився. Сімейне життя композитора було щасливе. Його дружина Констанція Вебер - весела , життєрадісна, приваблива дівчина. Але проти їх шлюбу був батько Моцарта і мати Констанції. Моцарт в 1782 році викрав свою наречену і таємно повінчався.

На замовлення Німецького театру у Відні Моцарт написав оперу «Похищениє из сераля». В той час по всій Австрії примусово насаджувалась італійська музика. Написати національну оперу на рідній німецькій мові було заповітною мрією композитора. Вона з успіхом була виконана. Тільки імператору вона виявилася дуже складною «Страшенно багато нот, мій любий Моцарте»- незадоволено сказав він». «Рівно стільки - скільки потрібно, ваша величносте»- з достойністю відповів Моцарт. Сюжет опери типовий для опери ХVІІІ ст.

«Похищение из сераля» - опера зінгшпіль в 3 діях. Лібретто написав К.Бретцнер. перше виконання відбулосяу Відні 1762 році. П'єса лейпцігського драматугра Бретцнера «Бельмонт і Констанца» або «Похищение из сераля». Написана за мотивами і темами. Тема ця дуже поширена, тому першоджерела п'єси визначити неможливо. Лібретто Бретцнера було написано для комічної опери І.Андре, яка була поставлена в Берліні. Текст для Моцарта привіз актор Т.Стефані у Відень, і переробив для опери. Всі зміни в тексті відбулися за участі Моцарта. Зберігши всі основні лінії сюжету, композитор поглибив його.

Констанца, наречена молодого іспанця Бельмонта трапила в гарем (сераль) турецького паши Селіма, який домагається її кохання. Слуга Бельмонта, Педрилло хоче допомогти своєму господарю, проникає в палац під виглядом садівника. На службу до Селіма був прийнятий і Бельмонт. Вони готують втечу, але їм заважає управитель паші Осмін. Вночі закохані втікають із сераля, але сторожі ловлять втікачів, дуже розгніваний Селім. У фіналі п'єси Бретцнера паша впізнає свого загубленого сина, звідси - щаслива розв'язка. Моцарт зробив більш драматичну розв'язку. Бельмонт - син не паші, а його злого ворога. Загибель юнака неминуча. Але благородний Селім говорить в фіналі «немає нічого страшнішого від помсти». Музика опери сповнена ліризму, краси, витонченості, і відчутня єдність драматургії. Всі герої опери-і позитивні, і комічні персонажі - це не маски, а люди. Моцарт не ставив перед собою ціль передати турецький колорит. Опера побудована на австрійських народних піснях. Сучасники гідно оцінили шедевр Моцарта. Гете писав: «Всі наші прагненя до простоти було марними, від коли появилася опера Моцарта «Викрадення з гарему». Високо оцінив оперу і Вебер. Зрару після першої прем'єри опера стала одна з найпопулярніших в Австрії і Німеччині. До наших днів опера живе на сценах театру. Вперше в Росії опера була виконана на початку ХІХ століття німецькою трупою. Не дивлячись на традицію, музика була чарівною і музична характеристика героїв і їх почуттів тонкою, і глибокою, проникливою.

Важким було життя у Відні, не маючи постійного заробітку, а ні підтримки від рідних і близьких, Моцарт давав уроки і виступав. Він не мав змоги допомагати батькові і сестрі. Але успіх «Викраденя з гарему» знову відкрив йому двері до віденської знаті. Моцарт знайомиться з відомими Європейськими музикантами. Знайомиться з Гайдном. На знак близької поваги до старшого сучасника Моцарт присвячує Гайдну шість квартетів.

Гайдн був одним з небагатьох, хто розумів і оцінив глибину таланта Моцарта. «Я рахую вашого сина великим композитором з тих, про кого я коли-небудь чув» - сказав Гайдн батькові Моцарта. Великої майстерності досяг Моцарт написавши оперу «Весілля Фігаро». Опера була написана в 1786 році за комедією французького письменника Бомарше «Безумний день, или Женитьба Фигаро» - опера написана в жанрі опера-серія. Моцарт створив реалістичну комедію, в якій кожна дійова особа має свою індивідуальну музичну характеристику. Сюжет комедії був особливо близьким Моцарту. Він показав в опері перевагу простої людини на відміну багатого графа.

Лібретто опери написав італієць Лоренцо да Понте. Опера починається увертюро, яка передає настрій веселої комедії Бомарше, тривогу і неспокій «безумного дня». Увертюра написана у сонатній формі без розробки. Стрімкий вступ, а за ним головна партія характеризують і образ самого Фігаро, енергійного і веселого. Головна партія виконується всім оркестром.

Побічна партія у Ля-мажорі також життєрадісна і рухлива. Граційністьі лукавство пов'язують її з образом героїні Сюзанни. Мелодія виконується скрипками, і надають звучання м'якості і виразності.

Зв'язкова партія і заключна партія доповнює загальний святковий настрій. Розробка відсутня. В репризі всі теми викладені в основній тональності Ре-мажор. Увертюра-одна з кращих творів, цього жанру. Тому вона часто виконується в концертах окремо, незалежно від опери.

Головний герой Фігаро (баритон) - показаний в опері дуже різноманітно. Арії і ансамблі, в яких він бере участь розкриваються різні сторони характеру-винахідливість, лукавство, гумор, спритність.

Перший сольний номер - каватина з І дії «Если захочет барин попригать» коли Фігаро дізнається, що граф хоче позалицятися до Сюзанни.

Середня частина каватини змальовує портрет самого Фігаро - сміливого, енергійного.

Ще більш повно музичний портрет героя змальований в арії, яка завершує І дію.

Фігаро звертається до хлопчика-слуги-пажа Керубіно, який за наказом графа повинен відправитися на службу в полк. Чеканна маршова музика образно передає картину солдатського життя. Арія написана у формі рондо. Основна маршова тема повторюється в арії 3 рази, кожен раз з словами «Мальчик резвий, кудрявий, влюбленний». Арія Фігаро - одна з найбільш відомих номерів опери. Існують переклади арії для різних інструментів. Значна в опері роль пажа Керубіно, який приймає активну участь в дійстві. В арії з І дії Керубіно розкриває Сюзанні свої почуття, в яких не може розібратися. В арії передаються хвилювання юнака.

Його музична мова збуджена і уривчаста. Непостійний супровід, швидкий темп, світла музика - все це зображує юнацьке прагнення до щастя і радості.

Арія Керубіно з ІІ дії - звернення до графині Розіни.

Схвильованість почуттів пажа виражена тут більш стримано. Виразна мелодія тонко виражає ніжність і теплоту його слів. Супровід оркестру нагадує звучання гітари, на якій Сюзанна акомпанує співу.

Служанка графині Сюзанна (сопрано) - винахідлива і розумна як і Фігаро. Разом з усіма вона кружляє в веселому і безтолковому житті замку. Відстоючи своє щастя, проявляє багато енергії, хитрощів, видумки. І тільки на самоті вонаможе спокійно помріяти про вісілля з Фігаро. Сітло, ніжно і проникливо звучить її невелика арія з ІV дії. Наспівна, не тільки вокальна мелодія, співають і голоси в оркестрі-флейта, гобой,фагот, і це надає арії особливу чарівність. Краса теплого вечора, зливається з ніжністю почуттів Сюзанни.

Опера закінчується стрімко, в швидкому темпі. В результаті хитрих слуг, граф, сам того не підозріваючи - починає залицятися да своєю графині, перевдягненої в плаття Сюзанни. Опера закінчується веселим весільним святом.

Поставлена вперше опера у Відні в 1786 році скоро отримала світове визнання. Але неприязність імператора до новаторства Моцарта сказалось на долі опери. Вона після декількохвистав, була виключена з репертуару віденського театру. Проте, музика опери була дуже популярною. Арію Фігаро «Мальчик резвий» співали на вулицях Відня, в садах і парках, ресторанах і кабаках.

Для геніального композитора настали важкі часи. Моцарт не мав навіть найнеобхідніших засобів життя для своєї сім'ї. Великою подією для Моцарта був успіх.

«Весілля Фігаро» у Парижі, де вона ввійшла в постійний рупертуар оперного театру. Дирекція пропонувала Моцарту написати нову оперу. Перебування в Парижі Моцарта зробило щасливим. Там його цінили і розуміли, він багато виступав з концертами, працював над оперою «Дон-Жуан». Прим'єра «Дон-Жуана» в Парижі відбулася 1787 році. Цю оперу неможна віднести до конкретного жанру. Вона являє собою синтез високої музичної трагедії і опери-серія. Сам Моцарт назвав її «весела драма». Опера «Дон-Жуан» або «наказанний распутник» - належить до числа найбільш популярних в світовому мистецтві. Перше джерело літературного життя героя - іспанський драматург Тірсо де Моліна, автор п'єси «Севелький абольститель», в якій Дон-Жуан порушує людські закони, і посилає виклик небу, і жорстоко за це покараний: статуя ним вбитого Командора забирає його в пекло.

Образ Дон Жуана приваблював увагою багатьох великих письменників від Мольєра і Гольдоні до Байрона, Пушкіна, Л.Українки. Серед музичних творів на цю тему є балет К,Глюка, опери «Дон Джовані Теноріо». В.Рігіні, Д.Трітто, «Дон Жуан» Д.Альбертіні. особливе місце займає «Кам'яний гість А.Даргомижського.

Лібретто Л. да Понте використовує оперні обробки сюжету, деякі сценічні дії опери Рігіні. Складено лібретто майстерно і творчо. Моцарт сміливо підійшов до трактування теми. В музичному театрі в той час існували два основних жанри: опера-серія і опера- буффа. Моцарт прагнучи розкрити явища вдійсності в усіх протиріччях, до розкриття драматичного і дійсного, створив новий жанр. В Дон Жуані - він показав драматичний, трагічний, фантастичний жанр. Проблеми життя і смерті знайшли глибоке відображення. Значення опери Моцарта виходить за рамки епохи. На цьому досконалому творі генія вчилися і вчаться покоління музикантів.

Дія опери розкривається стрімко. Дон Жуан перевдягнений в костюм Отавіо-нареченого донни Анни, проникає в її дім. Донна Анна кличе на допомогу і захищає її старий Командор, батько. Дон Жуан вбиває його і тікає з своїм слугою Лепорелло. Донна Анна і Отавіо клянуться помститися за смерть Командора. Ельвіра, яку покинув Дон Жуан шукає його. Тим часом Дон Жуан закохується в Церліну, наречену селянина Мазето. Одягнені в маски Отавіо, донна Анна, Ельвіра входять в будинок Дон Жуана і звинувачують його у вбивстві Командора. Церліна і Мазетто теж проти Дон Жуана, але він втікає. Приходить на кладовище, і насміхається над статуєю вбитого Командора, запрошує його в гості. Статуя появляється до грішника і вимагає розкаятися, а після відмови Дон Жуан забирає його в пекло. Музика передає хід подій, внутрішній зміст опери, звідси-органічні поєднання лірики, драматизму, юмору - звідси жанр опери - «весела драма».

«Дон Жуан» - опера характерів, які діють в межах обставин. Герої - живі люди, які виступають на яскравому життєвому фоні. Свято в будинку Дон Жуана, сцена нічних перепльотів, де месники приймають перевдягненого Лепорелло за Дон Жуана переходить в трагічну сцену на кладовищі. Якщо в операх Глюка моральні конфлікти і пристрасті геніального втілення в образах людей, то Моцарт розкриває ці ж конфлікти з життєвою силою в глибокому драматизмі. На зміну героям, змальованих одним пензлем приходять різнохарактерні персонажі. Одна і та ж людина може бути злою, щирою і лицемірною. Також Дон Жуан - найскладніший і найяскравіший образ в оперному мистецтві ХVІІІ століття. Він має демонічну владу над серцями. Інтонація його безперервно змінюється, то цинічні, то ніжні, то благальні, то приказові. Дон Жуан - сильна, вольова, пристрасна людина. В його образі втілений культ насолоди, в жертву якого приносяться чужі життя. Дон Жуан - втілення аристократії, яка йде до своєї поразки. Моцарт не возвеличує свого героя, не створює карикатури на нього, він змальовує його по-шекспіровськи багатопланово, і образ викликає одночасно жах і захоплення.

Психологічна глибина геніальної опери, досконалість музики відкрила нову сторінку в історії оперного мистецтва. Чайковський назвав «Дон Жуана» вершиною оперного мистецтва. Вперше «Дон Жуан» було виконано в Росії німецькою трупою в 1806 році в Петербурзі.

В 1788 році опера «Дон-Жуан» була поставлена у Відні. Але там була прийнята холодно. Після повернення до Відня, життя знову стало важким. В кінці 1788 році після смерті Глюка, який був камерним музикантом при імператора палацу, Моцарт став на його місце. На протязі 1788 році Моцарт написав три останні симфонії. Симфонія Мі бемоль - мажор, проникнена танцювальними ритмами та інтонаціями. Лірико -драматична симфонія соль-мінор - найпопулярніша з усіх симфоній за своєю лірикою і задушевною схвильованістю являє собою унікальне явище симфонічної музики ХVІІІ століття. Монументальна симфонія До-мажор, отримала назву «Юпітер» - поєднує риси сонатної форми і потрійної фуги. Її фінал демонструє вражаючу поліфонічну майстерність композитора.

Симфонія соль-мінор складається з 4 частин. І частина написана у формі сонатного аллєгро. Головна партія звучить з перших тактів твору. Вона дещо сумна, ніжна, нагадує схвильовану людську мову. Мелодію ведуть скрипки і це дає музиці велику наспівність, м'якість, теплоту. В супроводі звучать фігурації у інших струнних інструментах,що посилює загальний настрій схвильованості і неспокою.

Такого ж складу мелодія зустрічається у Моцарта в опері «Весілля Фігаро» в арії Керубіно.

Ці теми пісенного походження, тому Моцарт використав їх в своїй музиці. В кінці головної партії тривога посилюється, звучать різко акцентовані акорди. Зв'язкова партія - побудована на темі головної партії отримала новий відтінок. Підкреслений, чеканний ритм надає її енергійного характеру, велику строгість, зібраність. Побічна партія викладена в паралельній тональності Сі бемоль - мажор. Дещо танцювального складу ця тема звучить м'яко і витончено.

Побічна партія подається в акордному викладі. М'який наспів скрипок підхоплюють дерев'яні духові інструменти: флейти, гобої, кларнети. Побічна партія

Поступово набирає силу, звучить голосно і рішуче. Експозиція завершується заключною партією. В її основі лежать початкові півтонові інтонації головної партії.

Головне значення образу Моцарта підкреслює і дальше. В розробці розвивається виключно основна тема. Зміна тональності в розробці, світлий Сі бемоль-мажор змінюється на фа діез мінор і музика отримує мінорне забарвлення. Головна партія подрібнюється на частини. Зміна тональності, інша фактура викладення і сила звуку надають музиці непостійний і енергійний характер. Тема по черзі звучить у різних групах інструментів. Перехід до репризи проходить поступово. Зменшується сила звука оркестру. У високому регістрі в дерев'яних духових інструментів звучить інтонація головної партії, затверджується тональність соль-мінор. В репризі всі теми викладені в основні тональності - соль-мінор. Побічна партія втрачає своє світле забарвлення, мінор надає її сумний настрій. Зв'язкова партія, яка звучить в експозиції енергійно-значно розширюється. Все це змінює характер музики.

ІІ частина Andante. Як після бурі наступає затишшя, так після І частини звучить світла, наспівно-лагідна музика. Струнні інструменти виконують основну тему. Характерні для Моцарта «запізнюючі інтонації» наступного звука мелодії надають їй м'якість і витонченість.

Цьому ж сприяє і коротка мелодична фігура з 32-нот, яка пронизує собою музику всієї частини.

У ІІ частині симфонії відсутні різкі контрасти темпів. Всі голоси оркестру співають, і спів їх випромінює м'яке сонячне світло.

ІІІ частина- швидкий менует. Задум симфонії заставляє композитора наділяти його рисами, не характерними цього танцю. Вольовий і енергійний менует в мінорі різко відрізняється від звичного менуета.

І тільки середня частина тріо - Моцарт повертає менуєт його характерні риси. Тема тріо проходить по черзі у струнних і дерев'яних духових інструментів, звучить м'яко і світло у Соль-мажорі. Витончені закінчення фраз нагадують , як танцори вклоняються.

ІІІ частина менуета являє собою точне повторення І частини. Так у ІІІ частині симфонії з новою силою проявляється глибина загального задуму.

ІV частина - Фінал. Почуття і настрою, виражені у фіналі споріднюють його з музикою І частини; така ж схвильованість головної партії і світла граційність побічної партії. Фінал написаний у формі сонатного allegro.

Деякі розділи фіналу - заключної партії, і кінець розробки мають навіть мелодичну подібність з І частиною. Фінал - це висновок у розвитку всієї симфонії. Розвиток основної теми в розробці - поривчаста і збуджена мелодія досягає великої напруги.

Кульмінація твору. Це взаємодія почуттів і настрою всіх частин, поступовий розвиток драматизму відрізняє симфонію Моцарта від симфоній Гайдна. Якщо у Гайдна симфонічний цикл будується на контрасті частин, то симфонія Моцарта являє собою об'єднання всіх частин у єдиний цикл. Різниця заключається в тому, що Гайдн відображає образи народного життя, а Моцарт- пов'язує симфонію з внутрішнім світом людини.

Матеріальне становище не покращувалося. Напруження в роботі, постійні нестатки пригнічували, приводили до відчаю великого композитора. Моцарт відправляється в концертні подорожі. Вони приносять небагато доходів. Замовлень на опери не було. Тільки на початку 1790 року у Відні була поставлена нова опера «Так постуют все». А літом 1791 році королем Чехії було замовлена опера «Милосердие Тита».

Остання опера Моцарта «Чарівна флейта»- одна з кращих його творів. Сюжет «Чарівної флейти» написаний за мотивами казки К.М.Віландо «Лулу

або Чарівна флейта».

Три дами Цариці Ночі спасають принца Таміно від чудовиська. Юнак закохується в портрет дочки Цариці Ночі Паміни, яку вкрав чарівник Зарастро. Якщо принц визволить дівчину, він з нею одружиться. Цариця дарує Томіно чарівну флейту, яка допоможе йому в пошуках дівчини. Птахолов Папагено також знаходиться в царстві Цариці Ночі, повинен супроводжувати принца. Йому дарують чарівні дзіночки. Три хлопчики вказують Таміну і Папагено шлях до царства Зарастро, де знаходиться Паміна. Паміну переслідує мавр Моностатос, вимагаючи від неї любові. Таміно за допомогою флейти викликає Паміну. Та Моностатосу вдається перешкодити втечі дівчини і Папагено. Папагено дзвонить чарівними дзвониками,-Моностатос танцює. Поява Зарастро, мудрого чарівника, вирішує всі проблеми. Це благородна людина, яка бажає всім щастя. Для того, щоб пройти всі перешкоди Цариці Ночі. Таміно проходить через всі випробування. Розчиняються всі чари Цариці Ночі. Перемагає світло Таміно одружується, а Папагено знаходить своє кохання з дівчиною Папагеною.

Через велику кількість казкових образів видно високий гуманний і етичний зміст опери. Якби не хотілось злу і темряві перемогти людину, перемагає добро, мудрість, людяність, моральна чистота. На шляху в людини лежить багато перешкод, і тільки мужність і сила перемагає їх. Музика опери глибоко національна і народна. Композитор звертається до форми опери зінгшпіль, і добивається незвичної сили виразності. Різноманітність музичної форми - від простої куплетної форми до складних поліфонічних побудов. Шлях випробувань, який проходить Таміно і Паміна, розкривається в музиці витончено, благородно. Трубний комізм лібретто Моцарта знімає, добиваючись стилістичної єдності. Музика розкриває різноманітність життя, в якій сплітається сміх і плач, благородство і хитрість. Композиор перетворює колоратури арії Царівні Ночі в один з засобів розкриття її демонської натури. Опера Моцарта - це узагальнення розвитку музики ХVІІІ століття. Гете хотів створити двох частинну «Чарівну флейту». Продовження опери під назвою «Лабіринт» написав П.Вінтер в 1794 році. Після смерті Моцарта почався тріумфальний хід опери по сценах театрів світу. Деколи при цьому переробленому лібретто і музики, так сталося в Парижі (1801р.) , де «Чарівна флейта» перетворилась в «Таиство Изиды». Театр перетворював в оперу- феєрію, то в оперу казку. Краща моцартовська вистава була здійснена В. Фельзенштейном в театрі в Берліні в 1954 році. Опера була виконана німецькою трупою і в Москві, Петербурзі в кінці ХVІІІ початок ХІХ століття. Пізніше було виконана і в Великому театрі Москви в 1906 році, 1966 році, і в Києві 1966 році.

Друг Моцарта Шиканедер створив лібретто опери-викоривтав поєму- казки Віланда «Лулу». Опера являє собою філософську казку; в музиці яскраво протиставлені образи світла і темряви, тут психологічно тонко виражені почуття двох закоханих Таміно і Паміни. Дуже яскраві комедійні образи Папагено і Папагени - типових персонажів австро-німецького народного театру. Так персонажі казки стають живими людьми наділені певними індивідуальними рисами.

Прем'єра «Чарівної флейти» відбулася незадовго до смерті Моцарта. Ще до закінчення опери Моцарт отримав замовлення на «Реквієм» при дуже дивних обставинах. До нього прийшов чоловік, одягнений в чорний одяг, замовив Реквієм і зник. Моцарт його більше не бачив. Це дуже відбилося на здоров'ю Моцарта, він сприйняв це замовлення на заупокійну месу, як пророцтво своєї близької смерті. Пізніше все вияснилося так: дивна людина була слугою графа Вальзегга цу Штуннаха який замовляв композиторам різні твори, скуповуючи їх за безцінь, а потім видавав під своїм ім'ям. Так він хотів зробити із Реквіємом Моцарта. Дуже поспішно прийнявся Моцарт за Реквієм - останній твір - писав одночасно з «Чарівною флейтою». Композитору не вдалося закінчити Реквієм і він помер. Закінчив його, використовуючи ескізи і чорновики учень Моцарта Зюсмайєр. Реквієм написано на традиційний латинський текст заупокійної меси виходить за рамки Служби Божої. Засобом хору, вокального квартету і симфонічного оркестру моцарт австрійський композитор опера

Моцарт втілив глибокий світ людських почуттів і переживань драматизм душевних конфліктів, грандіозну картину Страшного суду, велику скорботу і горе за втраченими близькими і любов і віру в людину.

Помер Моцарт в ніч на 5 грудня 1791 році - на 36 році життя. За декілька годин до смерті він наспівував пісеньку Папагено з «Чарівної флейти». Причина смерті до цього є предметом суперечок. Знаменита легенда про отруєння Моцарта композитором Сальєрі і зараз підкреслюється деякими музикознавцями. Але документальні докази цієї версії відсутні.

Похорон Моцарта відбувся при трагічних обставинах. За відсутності грошей його сім'ї великий композитор був похований не в окремій, а в загальній могилі. Точне місце поховання до цього часу не відоме.

Основні твори Моцарта:

19 опер

Реквієм

Біля 50 симфоній

27 концертів для клавіру з оркестром

5 концертів для скрипки з оркестром

Концерти в супроводі оркестру для флейти, клавіру, фагота, валторни,флейти і арфи.

27 струнних квартетів

9 струнних квінтетів

43 сонати для скрипки і клавіра

17 сонат для клавіра

Фантазії, варіації, рондо, менуєти для клавіра.

Отже, Вольфганг Амадей Моцарт - є представником віденського класицизму, а засновником віденської класичної школи є Йозеф Гайдн. Це ж право називатися віденським класиком отримав і великий німецький композитор Людвіг ван Бетховен.

Список використаної літератури

«100 великих композиторів» видавництво Москва «Віче» 2000 р.

«Зарубіжна музична література»- програма-конспект видавництво Київ 2001р.

І.Прохорова «Музична література зарубіжних країн» видавництво «Музика» Москва1979р.

«100 великих музикантів» видавництво Москва «Віче» 2002р.

А.Гозенпуд «Короткий оперний словник» - видавництво Київ «Музична Україна» 1989р.

В.Конен «Історія зарубіжної музики» видавництво «Музика» Москва1965р.

Б.В.Левік «Музична література зарубіжних країн» випуск ІІ видавництво «Музика» Москва 1979р.

Размещено на Allbest.ru