Самоосвіта і самовдосконалення викладача вищої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний хіміко-технологічний університет

Реферат

Самоосвіта і самовдосконалення викладача вищої школи

Харченко О.А.

м. Дніпро 2019 р.

Зміст

Постановка проблеми

Аналіз джерел та публікацій

Виклад основного матеріалу

Професійне самовиховання і самоосвіта викладача

Висновки

Список літератури

Постановка проблеми

Сьогодні в умовах стрімкого розвитку ринкових відносин державі й суспільству потрібні професійно компетентні фахівці, що вміють швидко адаптуватися до змін, здатні до ризику, прийняття рішень, налаштовані на успіх.

Забезпечити підготовку освічених, творчих і комунікабельних випускників вищих навчальних закладів можуть викладачі, які, є професійно компетентними, з високим рівнем педагогічної мотивації, здатні до самоосвіти та постійного саморозвитку. Професійне становлення педагога - це процес, що триває протягом життя й професійної діяльності.

Аналіз джерел та публікацій

Самоосвіта і самовдосконалення викладачів уже давно є предметом наукових досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених.

Проблеми самоосвіти та самовдосконалення педагогів, викладачів вищих навчальних закладах висвітлені у наукових працях СУ. Гончаренка, В.І. Лозової, П.І. Підкасистого, Л.М. Фрідмана, М Г. Гарунова та ін. [1, 3, 4 ].

Незважаючи на актуальність та значущість питання самоосвіти та самовдосконалення є малодослідженими і потребують постійної уваги.

Виклад основного матеріалу

Потреба в самоосвіті є складною якістю. Для викладача самоосвіта є постійною діяльністю, спрямованою на підвищення рівня професіоналізму та компетентності, розширення й поглиблення знань, умінь та навичок, розвиток професійно важливих та особистісних якостей. Якість отриманих знань, умінь та навичок, розвиток якостей залежить від бажання (мотивації) особистості їх отримати чи розвивати.

Самоосвіта є серцевиною неперервної освіти викладача, його професійним та особистісним ростом. Особистісно-професійний ріст викладача є процесом розкриття його творчого потенціалу, який впливає на якість та ефективність педагогічної діяльності. За змістом самоосвіта є багатогранною, оскільки вона обумовлена увагою особистості до сучасних проблем і подій у світі та в державі. пов'язана з необхідністю вдосконалення методів і засобів пізнавальної діяльності.

Низка вчених приділили особливу увагу самоосвіті викладача.

Учені П.І. Підкасистий, Л.М. Фрідман, М.Г. Гарунов самоосвіту людини розглядають як цілеспрямовану, систематичну пізнавальну діяльність, яка необхідна для вирішення завдань, які виникають на різних етапах життєдіяльності і соціально-значимих для задоволення своїх потреб не тільки з метою вдосконалення свого освітнього рівня, а й одержання другої чи третьої спеціальності [4].

Самоосвіта викладача, за визначенням А.Є. Радченко, є основною формою професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду. До індивідуальних форм автор відносить: стажування, ознайомлення з педагогічним досвідом (перегляд відео-матеріалів про педагогічний досвід інших викладачів, відвідування майстер-класів, відкритих лекцій), розробка авторських методичних матеріалів, авторських програм, презентація досвіду роботи, публікації в пресі, наставництво, видавнича діяльність, експертна робота тощо. Інституційними формами автор вважає: відвідування школи молодого викладача, участь у методичних семінарах, конференціях, фестивалях, участь у роботі міських творчих груп, участь в апробації навчально-методичного комплексу [7].

Як зазначає учений СУ. Гончаренко, самоосвіта відбувається у процесі освітньої діяльності без проходження систематичного курсу навчання у стаціонарному навчальному закладі і є невід'ємною частиною освіти, що сприяє поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань [1].

У системі неперервної освіти, на думку П. Підкасистого, провідна роль належить самоосвіті, оскільки вона є процесом цілеспрямованого формування цінностей, всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Неперервна освіта забезпечує розвиток професійних здібностей і якостей фахівця [4 ].

Отже, самоосвіта у системі неперервної професійної освіти розуміється як навчання, яке планується і здійснюється самостійно. Самоосвіта фахівця є його цілеспрямованою, систематичною пізнавальною діяльністю, необхідною для вирішення як професійних завдань та удосконалення свого освітнього рівня, так і в повсякденному житті. Сутність самоосвіти полягає в умінні оволодіти культурою розумової праці, умінням вирішувати проблеми, самостійно працювати над власним вдосконаленням.

Основними принципами самоосвіти є: цілеспрямованість, неперервність, інтегративність, єдність професійної та загальної культури, доступність, випереджальний характер, варіативність та ін.

Необхідність самоосвіти викладачів, з однієї сторони є специфікою педагогічної діяльності, а з іншої ^а вимогами часу та необхідність викладачеві навчатися протягом життя, оскільки в системі неперервної освіти змінюються як потреби суспільства, так і вимоги до викладачів вищих навчальних закладів.

Ми погоджуємося з думкою вчених, які вважають, що самоосвіта розкривається як продовження загальної та професійної неперервної освіти. Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем самоосвіти та самовдосконалення [2-6] дозволив визначити змістову сутність неперервної підготовки фахівців як процесу, який забезпечує постійний розвиток особистості, зростання її професійного, інтелектуального та культурного рівня. Саме неперервна професійна підготовка дає можливість особистості навчатися упродовж усього життя. Самоосвіта буде ефективною, коли є власна зацікавленість викладача в самовдосконаленні та мотиваційно-стимуляційна діяльність вищого навчального закладу, де працює викладач. Це можуть бути зустрічі, диспути, круглі столи з відомими в педагогіці особистостями, участь у конференціях, стажування у провідних вищих навчальних закладах.

М. Князева [2] виділяє декілька функцій самоосвіти: екстенсивна - накопичення, придбання нових знань; орієнтовна - визначення себе в культурі і свого місця в суспільстві; компенсаторна - подолання недоліків шкільного навчання, ліквідація «білих плям» в своїй освіті; саморозвитку -вдосконалення особистої картини світу, своєї свідомості, пам'яті, мислення, творчих якостей; методологічна - подолання професійної вузькості, добудовування картини світу; комунікативна - встановлення зв'язків між науками, професіями, станами, віками: співтворча - супроводження, сприяння творчій роботі, неодмінне доповнення її; омолоджування - подолання інерції власного мислення, попередження застою в суспільній позиції (щоб жити повноцінно і розвиватися, потрібно час від часу відмовлятися від положення навчати і переходити на положення того, хто навчається); психологічна (і навіть психотерапевтична) - збереження повноти буття, відчуття причетності до широкого фронту інтелектуального руху людства та ін.

Механізмом самоконтролю є самооцінка (уміння оцінювати свої можливості). Особистість з боку її самооцінки характеризують почуття та емоції, що пов'язані з успіхом або невдачею. Відповідно самооцінка буває двох видів: самовдоволення і невдоволення собою. Самовдоволення особистості в житті зумовлене тим, як співвідносяться між собою реалізовані та потенційні здібності. Самооцінка є цінністю, значущість, котрою індивід наділяє себе та окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка пов'язана з однією з головних потреб особистості - потребою в самоствердженні, з прагненням самореалізації та самовдосконалення. самооцінка може бути правильною, адекватною, коли людина об'єктивно оцінює свої можливості. Самооцінка дозволяє оцінити свій стан, визначити найбільш виражені індивідуальні особливості та визначити форми і методи самоосвіти. Щоб досягти успіхів у професійній діяльності та в житті необхідно адекватно оцінювати свої здібності; розвивати сильні сторони і виправляти слабі: розуміти свої інтереси, правильно планувати свою діяльність і використовувати час, уміння керувати своїм емоційним станом та ін. Самооцінка потрібна для визначення ефективних шляхів самовдосконалення.

Самоорганізація особистості - це діяльність і здатність особистості, пов'язані з уміннями організувати себе. Це проявляється в цілеспрямованості, активності, самостійності, плануванні своєї діяльності, умінні критично оцінювати свої вчинки. Система самоосвітньої діяльності викладача передбачає поточне та перспективне планування; добір ефективних форм і методів самоосвіти, уміння працювати з інформацією, складання конспектів тощо.

Самостійність не дається людині від народження. Вона формується поступово і на кожному віковому етапі має свої особливості.

Саморозвиток особистості є процесом осмислення своїх індивідуальних якостей і збагачення здібностей, особистісних та інших якостей у процесі різних видів діяльності особистості.

Ми погоджуємося, що саморозвиток є свідомою практичною діяльністю, спрямованою на можливо повнішу реалізацію людиною себе як особистості, а професійний саморозвиток - це свідома діяльність, направлена на вдосконалення своєї особистості відповідно вимогам професії до людини.

Серед основних підходів формування готовності до самоосвіти слід зазначити розвиток її психологічних складових (самоосвітні потреби, мотивація, пізнавальні інтереси, самосвідомість і т. ін:).

Складання індивідуального плану самоосвіти є невід'ємною умовою успішного самовдосконалення. Для цього необхідно;

- визначити напрям і терміни самоосвіти, вивчити ступінь розробленості проблеми, вибрати ефективні форми і засоби самонавчання;

- підібрати літературні джерела та ресурси мережі Інтернет за обраним напрямом;

- розробити індивідуальний план, графік роботи над темою;

- скласти звіт про одержані результати;

- представити у вигляді звіту, творчої роботи (виступу), публікації в журналі чи збірнику, на семінарах, конференціях одержані результати самоосвіти;

- провести відкритий захід - майстер-клас, показова лекція, відкрите заняття та ін.

Отже, готовність до навчання розтягом життя є стійкою системною властивістю особистості, що містить у собі: наявність переконання в правильному виборі діяльності; мотивацію, що характеризує позитивне відношення до обраної професії й об'єкта майбутньої професії на рівні стійких інтересів і схильностей; наявність знань з обраної діяльності та первинних уміннях для творчого вирішення завдань; спеціальних здібностей за обраним видом діяльності, якостей особистості для їхньої реалізації, наявність гарного розвитку емоційно-вольової сфери, яка знаходить своє вираження в саморегуляції дій, самоосвіті і самовихованні.

Готовність до самостійного навчання є складним утворенням знань, умінь та навичок навчальної діяльності, ціннісних орієнтацій особистості, інтелектуальних, вольових, емоційних та моральних якостей. Така готовність полягає у опануванні уміннями та навичками самостійної роботи і літературними джерелами, науковими працями, інформацією в мережі інтернет тощо; сформувати уміння аналізувати, спів ставляти дані, факти, події; уміти оцінювати проблеми, що вивчаються, робити узагальнення та ін.

Потреба в самоосвіті передбачає: визначення мети самоосвіти; усвідомлену потребу особистості в знаннях;потребу в інформації, яка є необхідною для орієнтування у навколишньому середовищі, у професійній діяльності та для особистого розвитку; потребу в умінні передбачати, прогнозувати результати своєї діяльності; потребу в емоціях радості, задоволення у зв'язку з успішним завершенням того чи іншого виду пізнавальної діяльності.

Враховуючи, що педагогічна праця є творчим процесом, що носить дослідницький характер викладач ставить перед собою цілі самоосвіти і визначає шляхи для їх досягнення.

При виборі методів і засобів самоосвіти викладач повинен врахувати власний рівень підготовки, інтереси, можливості, визначити форми самоосвіти.

До основних напрямів самоосвіти і самовдосконалення викладача відносяться: професійні, педагогічні, психологічні, методичні, естетичні, історичні, політичні, здоров'я, інтереси, захоплення та ін.

Серед сучасних технологій самоосвіти ефективними є технології: інформаційні, комунікативні, особистісно орієнтовані; проблемного, ігрового, тренінгового, розвивального навчання тощо.

До найбільш поширених форм самоосвіти викладача слід віднести: науково-дослідницьку діяльність за обраним науковим напрямом, вивчення наукової, фахової, методичної та навчальної літератури; написання монографій, підручників, посібників; вивчення досвіду колег; підготовка до занять, розробка нових методик проведення занять і практична апробація нових технологій, форм та методів навчання.

Як один із чинників формування індивідуального стилю викладача є його самовиховання. Самовиховання є свідомою діяльністю людини, спрямованою на вироблення, удосконалення своїх якостей відповідно до соціальних та духовних цінностей, орієнтацій, інтересів, що формуються під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників.

В.І. Лозова констатує, що самовиховання - це певний цілеспрямований систематичний вплив на самого себе з метою прищеплення собі бажаних якостей (моральних, фізичних, розумових та ін.) [3].

Викладач може вдосконалювати свій педагогічний досвід та компетентність у професійній сфері, у методиках викладання навчальних дисциплін, в педагогічній психології та ін.

Самостійно підвищувати свою кваліфікацію можна за допомогою Інтернет ресурсів та інформаційно-комунікативних технологій, наприклад дистанційні курси, інтернет-семінари, інтернет-конференції, педагогічні форуми та ін.

Ресурси мереж надають викладачам такі можливості:

- використання відкритих безкоштовних електронних ресурсів;

- самостійне створення мереженого навчального змісту; - участь в інтернет-конференціях, форумах, вебінарах, майстер-класах.

Характерними перевагами дистанційного навчання викладачів є: можливість навчатися «без відриву від виробництва», можливість реалізації прискореного варіанту здобуття освіти; не витрачати коштів та часу на поїздки до навчального закладу, в інше місто, країну; можливість навчатися у зручний час, у зручному місці; можливість навчатися за індивідуальним планом чи програмою; об'єктивна система оцінювання знань; можливість застосувати одержані знання на практиці; можливість отримати консультації викладачів (тьюторів); можливість обговорювати проблеми на форумі та ін.

На наш погляд, у сучасних умовах дистанційна форма навчання як одна з форм самовдосконалення є ефективною і виправданою.

До поширених форм самовдосконалення також можна віднести здобуття другої вищої освіти або другої спеціальності викладачами. Однією з таких спеціальностей з напряму «Специфічні категорії навчання» є спеціальність 8.000005» Педагогіка вищої школи».

Викладачі вищих навчальних закладів, що мають фахову освіту, а не мають педагогічної, навчаються з метою опанування знаннями з педагогіки вищої школи, педагогічної майстерності, педагогічної психології, сучасних педагогічних технологій тощо. Для забезпечення науково-методичного супроводу за дистанційною формою навчання кафедрою педагогіки і психології Національного фармацевтичного університету розроблено комплекс електронних навчально-методичних матеріалів з використанням інформаційно-комунікаційних технологій зі спеціальності 8.000005 «Педагогіка вищої школи». До комплексу увійшли мультимедійні лекції, практичні завдання, завдання для контрольних робіт, самостійна робота, завдання для тестового контролю, методичні рекомендації для студентів щодо самостійного опанування навчальним матеріалом, критерії оцінювання знань, умінь та навичок, список рекомендованих джерел. Викладачі контактують зі магістрантами за допомогою електронної пошти, залучають їх до обговорення важливих проблемних питань, надають їм необхідні консультації, перевіряють виконання контрольних робіт та практичних завдань тощо.

Будь-яка форма самоосвіти є ефективною, якщо вона має результат. Результатом самоосвітньої діяльності викладача є підвищення рівнів професійної та педагогічної майстерності; захист кандидатських та докторських дисертацій, написання та видання навчально-методичної літератури - підручників, посібників, практикумів, методичних рекомендацій та ін.; розробка нових методик проведення занять; підготовка доповідей та виступів; проведення показових лекцій, практичних, семінарських та лабораторних занять; розробка авторських методів викладання навчальних дисциплін; вивчення передового педагогічного досвіду та ін.

самоосвіта самовдосконалення викладач

Професійне самовиховання і самоосвіта педагога

Гуманістичний, колективний і творчий характер педагогічної діяльності вимагає від учителя постійного розвитку. Професія вчителя - одна з тих, яка змушує людину весь час зростати, змінюватися відповідно до новими соціальними вимогами, відповідно до нових запитами суспільства, учнів, кожне наступне покоління яких привносить нові цінності, традиції, норми спілкування. Учитель не може дозволити собі "зупинитися" на тому етапі розвитку та освіти, яке він отримав в процесі професійної підготовки. Професійна освіта - це лише важлива і значуща основа, платформа для подальшого професійного становлення і зростання педагога.

Давно відомо, що професія здатна не тільки розвивати особистість, але і деформувати її, приводити до різних негативних змін. Особливо гостро ця проблема стоїть в професіях типу "людина - людина", де найбільш часто спостерігаються такі явища, як емоційне вигорання, професійні деформації і т.д.

Таким чином, щоб досягти вершин педагогічної діяльності, нс втратити до неї інтерес, відчувати внутрішнє задоволення від виконуваної роботи, вчитель повинен постійно працювати над собою. А. Дистервег писав, маючи на увазі вчителя: "Він лише доти здатний насправді виховувати й утворювати, поки сам працює над своїм власним вихованням і освітою" [8].

Однією їх найважливіших характеристик суб'єкта є "спрямованість на реалізацію" само... "- самовиховання, самоосвіти, самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самовизначення та ін." [9].

Самовиховання - це систематична і свідома діяльність людини, спрямована на саморозвиток і формування своєї базової культури. Самовиховання покликане зміцнити і розвинути здатність до добровільного виконання зобов'язань, як особистих, так і заснованих на вимогах колективу, формувати моральні почуття, необхідні звички поведінки, вольові якості. Самовиховання - складова частина і результат виховання і всього процесу розвитку особистості

Робота над собою починається з усвідомлення і прийняття об'єктивної мети як суб'єктивного, бажаного мотиву своєї діяльності. Професійне самовиховання, як і будь-яка інша діяльність, має у своїй основі досить складну систему мотивів і джерел активності. Зазвичай рушійною силою і джерелом самовиховання вчителя називають потребу в самоизменении і самовдосконаленні. Однак сама ця потреба не виростає автоматично з необхідності вирішити протиріччя між вимогами, що пред'являються суспільством до вчителя, і наявним рівнем його розвитку як особистості і професіонала. Зовнішні джерела активності (вимоги й очікування суспільства) або стимулюють роботу над собою, або ускладнюють її.

В основі професійного самовиховання, як і в основі всієї діяльності вчителя, лежить протиріччя між метою і мотивом. Забезпечити зсув мотиву на ціль - значить викликати справжню потребу в самовихованні. Викликана таким чином потреба вчителя в самовихованні надалі підтримується особистим джерелом активності (переконаннями; почуттями обов'язку, відповідальності, професійної честі, здорового самолюбства і т.п.). Суб'єктивна постановка певної мети поведінки або своєї діяльності породжує свідоме напруження волі, визначення плану діяльності на майбутнє. Здійснення цієї мети неминуче супроводжується виникаючими перешкодами як об'єктивного (зовнішнього), так і суб'єктивного (внутрішнього) характеру.

До зовнішніх факторів, що впливає па процес самовиховання, відносять:

· Положення вчителя в суспільстві (позитивне або негативне ставлення до вчителя);

· Педагогічний колектив (психологічний клімат, згуртованість, відносини всередині колективу і т.д.);

· Стиль керівництва школою (створення для вчителя ситуації успіху, підтримка його починань і т.д.);

· Фактор вільного часу (наявність часу для читання художньої літератури, періодики, відвідування музеїв, театрів, виставок, перегляду фільмів і телепередач, вивчення соціальної, а також психолого-педагогічної літератури).

До внутрішніх факторів, що впливає на процес самовиховання, можна віднести особисті джерела активності вчителя:

· Самооцінка;

· Переконання;

· Почуття обов'язку, відповідальності.

Процес самовиховання повинен носити нс фрагментарний, а постійний, безперервний характер. Він повинен бути спрямований на адаптування своїх індивідуально-неповторімих особливостей до вимог педагогічної діяльності, на постійне підвищення професійної компетентності та безперервний розвиток соціально моральних та інших властивостей особистості.

До основних форм і методам самовиховання відносять: самоаналіз, самокритику, самооцінку, самонавіювання, емоційно-уявний перенесення в становище іншої людини та ін.

В якості одного із способів формування самооцінки вчителі називають соизмерение своїх результатів з ідеалом особистості та діяльності вчителя-вихователя, і така робота повинна починатися якомога раніше, з першого курсу. Найпростіший і в той же час надійний спосіб формування професійного ідеалу - читання спеціальної літератури, знайомство з життям і творчістю видатних педагогів. Правильно сформований ідеал вчителя - умова ефективності її самовиховання. Однак даний ідеал не повинен перетворитися на сухий шаблон, стереотип, позбавлений здатності змінюватися відповідно з новими вимогами життя. При цьому будь-яке порівняння повинно бути глибоко усвідомленим, особистісно осмисленим, інакше воно може призвести до формування неадекватної самооцінки.

Процес професійного самовиховання надзвичайно індивідуальний. Однак він завжди повинен починатися з самопізнання. Щоб працювати над собою, треба чітко усвідомлювати свої достоїнства і недоліки, свої труднощі та досягнення. Шляхи і способи самопізнання вельми різноманітні. Наприклад, один з них - самодіагностика з використанням психологічних тестів, що дозволяють виявити мотиви педагогічної діяльності, педагогічну спрямованість, здібності та якості, необхідні для здійснення педагогічної діяльності. При аналізі результатів самодіагностики важливо усвідомлювати, що всі ті вимоги, які пред'являє педагогічна діяльність до вчителя і які відображені в якісних характеристиках особистості педагога, практично не можуть бути присутніми в рівній ступеня вираженості у однієї конкретної людини (любити дітей, бути терпимим, уважним, спостережливим, товариським і т.д., і т.п.). Саме тому важливо знати свої сильні сторони, за рахунок яких можуть бути компенсовані інші здібності та якості (недостатньо виражені), а також розроблена індивідуальна програма їх розвитку.

Засоби та способи самовиховання нескінченно різноманітні. Враховуючи особливості своєї особистості і конкретні умови, кожна людина вибирає їх оптимальне поєднання. Особливе місце в ряду засобів самовиховання займають засоби управління своїм психічним станом, тобто кошти саморегуляції. До них відносять різного роду прийоми відключення, самоотвлеченія, розслаблення м'язів (релаксації), а також самопереконання, самонаказ, самоконтроль, самонавіювання та ін.

Досконале оволодіння інтегральним умінням педагогічно мислити і діяти нс може бути забезпечено без спеціальних вправ, спрямованих на розвиток спостережливості, уяви як основи передбачення і творчого проектування своїх дій і дій вихованців. Наукове педагогічне мислення виражається у вільному оперуванні педагогічними фактами, їх розкладанні на складові компоненти з метою проникнення в їхню сутність, встановленні аналогій, подібності та відмінності в педагогічних явищах. Для цього майбутній вчитель повинен навчитися класифікувати факти та явища, встановлювати причини і виявляти мотиви поведінки і діяльності учасників соціальної взаємодії, вирішувати аналітичні, прогностичні і проективні завдання.

Сьогодні існує безліч розроблених програм психолого-педагогічного тренінгу для вчителів (тренінги особистісного та професійного зростання, тренінги професійно-педагогічного спілкування, тренінги педагогічної творчості і т.д.). Початківець вчитель за даними програмами може або працювати в групі під керівництвом психолога, або використовувати як основу для розробки індивідуальної програми самовиховання і саморозвитку.

Самовиховання і самоосвіта - два нерозривні процесу, що не існують одне без одного. Рівень знань, отриманих при навчанні в професійному навчальному закладі, лише необхідний, але недостатній для того, щоб стати справжнім професіоналом. Особливо очевидно це стає в сучасних умовах розвитку освіти і суспільства в цілому. Безперервне педагогічну освіту стало невід'ємною частиною професійного та особистісного розвитку сучасного вчителя. Сьогодні педагог повинен бути не тільки практиком, але і дослідником не лише людиною, постійно вивчають в психолого-педагогічній науці, а й здатним до самостійних нововведенням, відкриттів, науковому педагогічної творчості.

Тільки на підставі самостійно отриманих нових знань педагог буде здатний вибудовувати свій індивідуальний шлях професійного розвитку, коригувати програму самовиховання. Тільки людина, постійно працюючий над собою, займається самовихованням, усвідомлює необхідність самоосвіти.

Постійне самовиховання і самоосвіта - єдиний шлях, який дозволить сучасному вчителю стати справжнім професіоналом, розвинути професійну компетентність.

А. В. Хуторський зазначає, що компетенція включає сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються по відношенню до певного кола предметів і процесів і необхідних для якісної продуктивної діяльності по відношенню до них; компетентність - володіння, володіння людиною відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї і предмету діяльності. Отже, володіти компетентністю - означає мати певні знання, певну характеристику, бути обізнаним в чому-небудь, володіти певними можливостями в якій-небудь сфері.

Бути компетентним означає вміння мобілізувати в даній ситуації отримані знання і досвід. Часто можна зустріти людей, що володіють великими знаннями, але не вміють мобілізувати їх відповідним чином в потрібний момент, коли представляється можливість.

Педагогічна професія є одночасно перетворюючої і керуючої. А для того щоб управляти процесом розвитку особистості, потрібно бути компетентним. Поняття професійної компетентності педагога тому висловлює єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості і характеризує його професіоналізм.

Багато вчених відзначають, що професійна компетентність педагога - це здатність до ефективного виконання професійної діяльності, обумовленою вимогами посади, що базується на фундаментальному науковій освіті і емоційно-ціннісному відношенні до педагогічної діяльності. Вона припускає володіння професійно значущими установками та особистісними якостями, теоретичними знаннями, професійними вміннями та навичками. В цілому професійна компетентність являє собою інтеграцію знань, досвіду та професійно значущих особистісних якостей, які відображають здатність педагога ефективно виконувати професійну діяльність і включають професіоналізм і педагогічну майстерність вчителя.

Педагогічна майстерність, на думку А. С. Макаренко, - це знання особливостей педагогічного процесу, уміння його побудувати і привести в рух. Нерідко педагогічну майстерність зводять до умінь педагогічної техніки, в той час як це - лише один з зовні виявляються компонентів майстерності. За А. С. Макаренка, оволодіння педагогічною майстерністю доступно кожному педагогу за умови цілеспрямованої роботи над собою. Воно формується на основі практичного досвіду. По не будь-який досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є тільки педагогічна діяльність, осмислена і проаналізована.

Головну роль у розвитку компетентності педагога відіграють його професійно-педагогічні здібності. Розвиток здібностей безпосередньо пов'язане з педагогічними вміннями і навичками, якими повинен володіти кожен компетентний викладач.

Висновки

Таким чином, самоосвіта викладача спрямована на здобуття нових та поглиблення раніше набутих знань, формування компетентностей, розвиток якостей, необхідних викладачу; розвиток освіченості та загальної культури, світогляду особистості, розвиток творчого потенціалу.

Список літератури

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - С. 96.

2. Князева М. Ключ к самосозиданию / М. Князева. - М., 1990. - С. 19.

3. Лекції з педагогіки вищої школи: навч. посібник / За ред. В.І. Лозової. - Харків: «ОВС», 2006. - С. 322.

4. Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справочник преподавателя высшей школы / П.И. Пидкасистый, Л.М. Фридман, М.Г. Гарунов. - М.: Педагогическое общество России, 1999. - С, 272-275.

5. Педагогіка: Большая современная энциклопедия / Сост. Е.С. Рапацевич. - Мн.: «Сов рем. Слово», 2005. - С. 511.

6. Педагогічна майстерність: навч. посіб. / І.А. Зязюн, Н.Г. Базидевич, Т.Г. Дмитренко та ін. За ред. І.А. Зязюна. - К.: Вищ. шк., 2006. - С. 276.

7. Радченко А..Є. Професійна компетентність учителя / А. С. Радченко. - X.: Видавнича група «Основа», 2006. - 128 с.

8. Дистервег А. Обрані педагогічні твори. М., 1956. С. 74.

9. Сластёнін В. А. Суб'єктно-діяльнісний підхід у безперервному педагогічній освіті // Безперервне педагогічну освіту. 1999. № 1. С. 4.

Размещено на Allbest.ru