Методика підготовки та проведення лекційних занять у вищій школі

Лекція як форма організації навчального заняття. Лекція: поняття, функції, види, принципи. Основні вимоги до лектора. Методика підготовки лекційних занять у вищій школі. Методика проведення лекційних занять у вищій школі.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.03.2007
Размер файла 59,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У відповідності з законами логіки тема лекції виступає як ділиме поняття, а розділи являються частинами поділу. Ознака, за якою проводиться поділ, називається підставою поділу. Щоб не допустити логічних помилок при розбивці на розділи, необхідно дотримуватись наступних правил.

Поділ повинен бути відповідним, тобто об'єм членів поділу повинен дорівнювати об'єму ділимого. Це правило гарантує від двух можливих помилок: неповного або обширного поділу, коли якесь питання може виявитись поза планом або можуть з'явитися “зайві” розділи, що не входять до теми.

Поділ повинен проводитись за однією відповідністю, тобто мову слід ділити за однією якоюсь ознакою, не допускаючи її заміни.

Члени поділу повинні взаємно виключати один одного, тобто матеріал, включений в один з розділів, не повинен потрапляти в інший. Це призводить до не потрібних повторів.

Поділ повинен бути послідовним, тобто в плані потрібно дотримуватись суворої підпорядкованості розділів і підрозділів [ 23, 71 ].

Порушення логічних відношень між розділами, розділом і темою, розділом і підрозділом веде до порушення відповідності думок об'єктивному ходу речей.

План може бути простим і розгорнутим. Простий план складається з кількох розділів. В розгорнутому розділи поділені на підрозділи (з дотриманням тих самих правил поділу). Підрозділи, особливо складні, можуть поділятися на пункти і підпункти.

Складання плану лекції - процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, які складуть логічний виклад лекції, з іншої - відбувається постійне уточнення самого плану.

Ми визначили, на які розділи поділяється тема, які ключові питання будемо висвітлити в лекції, який зв'язок між ними - утворили логічну структуру лекції. В тісному зв'язку з планом знаходиться композиція, або спосіб розташування матеріалу, реальна послідовність викладу. Якщо план - це рішення питання про те, з яких частин складається лекція, то композиція визначає, в якому порядку вони розташовані.

Методика рекомендує загальні правила композиційної побудови лекції.

Послідовність. Думки повинні бути пов'язані логічно і витікати одна з одної.

Посилення. Сильний початок, емоційні аргументи в середині, найсильніші - в кінці. (Сильні докази, нова інформація завжди притягують увагу).

Органічна єдність. Поділ на пункти повинен витікати з самого матеріалу, диктуватись ним, тобто структура повинна бути гармонічно пов'язаною зі змістом.

Економія засобів. Мінімум слів, фактів і доказів. Лише те, що веде до розкриття теми, з'ясуванню її суті [ 13, 17 ].

Практика показує, що більш всього недоліків у молодих лекторів виявляється саме в композиції. Ось найбільш типові: 1) наявність непотрібних частин і деталей, що не призводять до розкриття теми. Намагання дати як можна більше матеріалу; 2) невідповідність частин (затянутий вступ, скомканий кінець, основному питанню приділено місця менше, ніж другорядним); 3) неконкретність викладення - порушення співвідношення між теорією та фактами, теоретичні роздуми, не підкріплені посиланнями на реальну дійсність; 4) відхід від основної теми, зацікавленість деталями, коли факти і приклади не лежать на головному шляху до мети, а відводять від неї; 5) відсутність чітких висновків. Головна задача лектора не в тому, щоб повідомити факти, а втому, щоб пояснити, розтлумачити їх, узагальнити і зробити висновок [ 10, 27 ].

Висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути дано необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. Якими методами це досягається, якою може бути приблизна структура висновків?

Коротке повторення основних положень лекції (чіткі, максимально стиснуті формулювання). Можливий повтор (видозмінений) того, що було сказано у вступі.

Узагальнення сказаного, загальний висновок.

Зазначення переспектив.

Постановка задач, побажання [ 6, 120 ].

В якості заключення можна використовувати цитату, алегорію, тощо. Але на відміну від вступу, де все це може мати відносний зв'язок з темою, тут ілюстрація повинна суворо відповідати сутності сказаного в лекції. Не рекомендується закінчувати промову жартом, що не відноситься до справи - це може скласти враження, що ви несерйозно відноситесь до теми.

Не слід закінчувати промову багаточисленними дрібними додатками, наприклад: “Закінчуючи, я хотів би додати…” В пам'яті залишаться ці додатки, і мова залишить враження незакінченої. І зовсім погано, коли лектор говорить, що не встиг вкластись в регламент і тому вимушений закінчити лекцію: оратор зобов'язаний вміти розраховувати час.

Робота над формою викладу. Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, ідейно-теоретичним рівнем, зв'язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладу. Однак для хорошої лекції має значення і форма викладу: правильність мови, її виразність, емоційність, використання засобів наочності [ 21, 13 ].

Важливою умовою ефективності лекції - єдність її форми і змісту, гармонія думки і слова. Кожна думка потребує свого особливого виразу, свого оформлення. Доцільно підкреслити, що роздільний аналіз змісту і форми усного виступу допустим лише в навчальних цілях. В лекції, в живому творчому процесі вони неподільні. Зміст на кожному кроці потребує підпорядкування собі форми, а вона, в свою чергу, неминуче втручається в зміст, покращуючи або погіршуючи його. З'єднувати зміст з відповідаючою його вимогам формою необхідно на кожній фразі. Гарна лекція - це поєднання, діалектична єдність форми і змісту.

Робота над формою - справа не менш складна і трудоємка, ніж організація ідейного змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, смаків, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні яскравіше всього виражається творче “я” кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуальний вираз [ 13, 42 ].

Найважливішим елементом форми являється мова, слово. Лише правильна, образна, жива мова допоможе донести до слухача все багатство лекції. Досвід багатьох цікавих ораторів переконує, що чим багатший лексикон лектора, тим краще, різнобарвніше і переконливіше формулює він думку.

Мова лектора повинна відповідати ряду вимог, невиконання яких значно знижує як інформативність лекції, так і її переконливу силу, іншими словами - якість лекції.

Перед усім важливо, щоб в мові оратора не було перешкод, щоб він говорив правильно, у відповідності з мовленевою нормою: фонетичною, граматичною, лексичною. Всім відомо, що мова, яка містить помилки, що відступають від норм, негативно впливає на слухача. Якщо помилку помітили, то вона дискридитує лектора і відволікає слухачів від суті справи. Якщо ж помилка залишилась непоміченою і сприйнята як норма, то лектор опиняється в ролі пропагандиста мовного безкультур'я [ 20, 67 ].

Особливо помітни в мові лектора граматичні помилки. Іноді слід проявити певну мужність і визнати, що в тебе з ряду причин “хромає” елеменарна грамотність і що необхідно засісти за якись посібник з граматики.

Лектор повинен бути сувор у відборі слів і виразів. На жаль, в мову лекторів почали проникати такі глаголи, як підійти і підїхати замість прийти і приїхати, підказати, підіслати і навіть озадачити замість поставити задачу.

Вміння знайти точне слово, яке більш всього підходить в даному випадку - це велике мистецтво. Хороший оратор точно помічає і вигідно використовує ті нюанси, ті відтінки значення, котрими відрізняються слова.

Робота над мовою передбачає засвоєння всіх мовленевих багатств рідної мови, активне використання його виразних засобів. Різні шляхи: епітет, порівняння, гіпербола, алегорія, іронія; стилістичні фігури: паралелізм, антитеза, градація, інверсія, риторичне питання і інші в значній ступені покращують мову, роблять її більш яскравою, образною, а відповідно, більш зрозумілою і дієвою [ 7, 27 ].

Збагачують мову лектора приказки, прислів'я, крилаті слова і вирази, висловлювання відомих людей. Вносить оживлення в лекцію застосування доречних і розумних цитат, використання історичних документів, а в деяких випадках - частини віршів, басен, фелєтонів. Завжди корисним є вдалий юмор лектора, використання з цією метою ярких літературних образів, тонких порівнянь.Однак в усьому цьому необхідне суворе почуття міри.

Непогано, коли в лекції є достатня кількість конкретних прикладів, порівнянь, посилань, статистичних даних, тобто різного ілюстрованого матеріалу.

Для роз'яснення слів, які аудиторія не знає, термінів, необхідних для розуміння викладаємого питання, використовуються визначення. Будь-яка лекція науково-популярного плану не буде зрозуміла без визначень. В лекції поряд з основним - класифікацією - можна звернутись і до інших способів визначення, наприклад, дати синонім цього поняття, навести приклад.

Допомагає пізнанню порівняння. Доки ми не дізнаємось, на що з відомого вже нам схожа річь і чим вона відрізняється - ми її ще не зрозуміли. Порівняння може бути коротким і розгорнутим, серйозним або жартівливим.

Дуже зрозумілим є приклад. Брати приклад слід з сфери, близької і зрозумілої аудиторії, в якій ви виступаєте. Приклад повинен бути типовим, конкретним і доцільним, і, звичайно, цікавим.

Цифри, що ілюструють сказане, необхідно підбирати самі яскраві і вразливі. При правильному поводженні з ними цифри можуть бути дуже виразними. Можна іноді годинами розповідати про якийсь предмет і мало що пояснити. В той же час достатньо декількох цифр, щоб окреслити і масштаби і характер події. Як і слова, цифри люблять міру, різномаїття цифр пригнічують слухача, ідеї вже не сприймаються. Ні в якому разі неможна приводити неточні, неперевірені цифри. Цифра стає виразнішою, коли стоїть поряд з живим прикладом [ 19, 126 ].

Посилання на авторитети - важливий елимент допоміжного матеріалу. Привести в лекції авторитетну думку спеціаліста - це питання не лише зрозумілості, але й етики оратора. Посилатись потрібно на перевірені авторитети, на авторитети в даній галузі, бажано, щоб вони були відомі слухачам, авторитетні для них. Посилання може бути в формі переказу думки або у формі дослівного цитування [ 18, 33 ] .

Головне в роботі над формою - надати лекції яскравість, образність, зрозумілість. Практика показує, що з-за зневажання до форми мови, небажання або невміння працювати над нею нерідко знецінювались, зводились на нівець бездоганні за змістом лекції.

Наочні посібники і технічні засоби. Інформація - це сукупність даних, фактів, які використовують для повідом-лення про щось, для одержання відомостей про навколишній світ. До поняття ін-формації можна віднести і зміст завдань, вправ, які потрібно виконати або розв'язати [ 17, 70 ].

Поряд з текстовим матеріалом лектор для більшої переконливості повинен підготувати наочні посібники до майбутньої лекції.

Зображення або діаграми за декілька секунд пояснять те, на виклад чого необхідно було б загаїти не менше години. Необхідно підібрати до лекції матеріал, котрий допоможе слухачу зрозуміти основну думку лекції - карти, схеми, креслення, графіки, таблиці, плакати, ілюстрації, фотографії, зразки, макети, моделі, слайди [ 19, 37 ].

Зрозуміло, переконувати і доводити лектор буде словом, але дуже корисно все це підтвердити наочно. Аудиторія краще засвоє основні положення лекції, глибше зацікавиться викладаємими проблемами. Сміліше слід звертатися і до використання технічних засобів навчання.

До засобів, за допомогою яких передається інформація можуть відноситись:

звукові засоби - це спеціально записані механічним, магнітним, лазерним способом фонограми;

екранні засоби - це діафільми, діапозитиви, транспаранти до графопроектора, епіпроекції до епіпроектора, кінофільми, та кінофрагменти;

екранно-звукові засоби - це всі вищеназвані екранні засоби, що мають від-повідні звукові фонограми з словесними поясненнями диктора або ведучого [ 19, 45 ].

З розвитком науки і техніки з'явились можливості передавати інформацію у системі викладач-студент з використанням телевізійної техніки (телевізори, відеокамери, відеомагнітофони). Таку інформацію називають відеоінформацією [ 17, 61 ] .

Відповідно до способів та пояснення навчального матеріалу, засоби відео-інформації можна умовно поділити на 3 групи:

перша - це система взаємозв'язаних і логічно закріплених кадрів (блоків) відеоінформації, яка подається у статиці. Тобто статичні засоби відеоінформації. Як правило у статиці з елементами доповнень подається відеоінформація для уточнення таблиць, графіків, схем, діаграм, малюнків тощо. При цьому зміст кад-рів може містити окремий текстовий матеріал з різними позначеннями; [ 17, 33 ]

друга - це система взаємозв'язаних і логічно закінчених кадрів відеоінфор-мації, за допомогою яких подаються явища та процеси, основною особливістю яких є динамічність прояву у розкритті та поясненні їх сутності. Тобто динамічні засоби відеоінформації; [ 17, 41 ]

третя - це система взаємозв'язаних і логічно закінчених кадрів відеоін-формації, за допомогою яких подається і пояснюється навчальний матеріал з комплексним використанням екранних і звукових явищ та процесів, що вивчаю-ться. Такі засоби відеоінформації називають відеофільмами. Цінність їх у тому, що на окремих етапах одержання знань вони можуть частково замінити викладача, оскільки подають навчальну інформацію, яку мав би подати сам викладач [ 17, 59 ].

До навчального матеріалу, який доцільно унаочнювати та пояснювати за допомогою використання засобів відеоінформації відносять:

1. Інформацію про: а) предмети, явища чи процеси та взаємозв'язки між ни-ми, безпосередньо демонстрація яких потребує застосування складних приладів і установок; б) предмети і об'єкти, які є унікальними історичними документами і зберігаються в архівах та музеях; в) явища та процеси, які відбуваються у місцях недоступних для безпосереднього спостереження за ними; г) досліди і експери-менти, будови механізмів та приладів, демонстрація яких пов'язана з викорис-танням об'єктів і предметів малих розмірів, через що для студентів на останніх пар-тах аудиторії, лабораторії створюються несприятливі умови спосте-реження за ними; д) технологічні процеси заводів, електростанцій та ін., принцип роботи яких пов'язаний із навчальним матеріалом, а здійснити екскурсію на них неможливо [ 22, 25 ].

2. Інформацію про процеси, які недоступні для безпосереднього сприймання за допомогою органів відчуття людини. Це: а) явища та процеси, які відбуваються з великою швидкістю або надто повільно, помітна зміна яких можлива протягом тривалого часу спостереження за ними. Фіксація таких процесів та демонстрація з потрібною для навчання швидкістю, як правило, здійснюється при застосуванні сповільненої або прискореної відеозйомки; б) макропроцеси, які можна спостері-гати тільки при застосуванні складних оптичних приладів та установок; в) явища та процеси, що спостерігаються у ділянках спектра електромагнітних хвиль, які безпосередньо не сприймаються оком людини (ультрафіолетові, інфрачервоні і рентгенівські промені) [ 24,113 ].

3. Інформація про елементарні частинки, електричні, магнітні та електрома-гнітні поля або про будову та принцип дії складних об'єктів, приладів, установок. Наприклад, особливості функціонування внутрішніх органів людини. У цьому випадку чуттєво-наочні образи створюються за допомогою мультиплікації.

4. Інформацію про історичні події, об'єкти та явища, які існували багато ро-ків тому назад. При цьому чуттєво-наочні образи про них можуть створюватись на основі показу існуючих відповідних тем і фотодокументів, або опосередкова-них чуттєво-наочних образів, створених за допомогою відзнятих так званих ігро-вих ситуацій, що максимально наближено відтворюють раніше існуючі реальні події [ 15, 32 ].

Засоби відеоінформації мають великі педагогічні можливості в підвищенні ефективності процесу навчання. Вони можуть розв'язувати такі важливі завдання як:

забезпечення наочності під час пояснення складних дослідів, явищ та про-цесів;

розширення та поглиблення знань студентів і ознайомлення викладачів з новітні-ми формами і методами вивчення окремих тем, проведення узагальнення та сис-тематизації знань;

інтенсифікації та раціоналізації процесу навчання студентів.

Ці педагогічні можливості відеоінформації характеризуються зображуваль-ністю, виразністю, інформаційною місткістю, оперативністю і великою швидкіс-тю потоку інформації.

Одним із важливих етапів підготовки проведення лекційного заняття з ви-користанням засобів відеоінформації є підбір комплексу необхідних відеоматеріалів для виконання поставлених завдань. Важливо, щоб підібраний комплекс створював для викладача оперативний простір для урізноманітнення змісту навчальної інформації, форм і методів її подачі, а також варіацій видів діяльності студентів [ 25, 16 ].

Підбір відбувається за принципом урахування їх інформаційних, виражаль-них та зображувальних можливостей для оперативного виконання загальних ди-дактичних завдань заняття і окремих його етапів. Так, на першому етапі це може бути комплекс статичних кадрів засобів відеоінформації, за допомогою яких мо-жна продемонструвати зміст структури плану подачі і пояснення навчального ма-теріалу, перелік запитань, на які слухачам потрібно дати відповіді. За допомогою статичних кадрів засобів відеоінформації узагальнену і відповідно систематизо-вану інформацію для актуалізації знань слухачів і забезпечення активного сприй-мання та усвідомлення нового навчального матеріалу.

В основній частині лекції здійснюється блокова подача та пояснення навчального матеріалу. Тому статичні і динамічні кадри відеоінформації можуть мати подвійне, а у окремих випадках, що визначається лектором, потрійне дида-ктичне призначення. Це: унаочнення словесних пояснень викладача як основного способу подачі навчальної інформації; демонстрація зображень явищ та процесів, що вивчаються; демонстрація запитань, інших видів завдань, на які потрібно дати оперативну відповідь [ 23, 38 ].

Засоби відеоінформації можуть використовуватись і для показу схем де-монстраційних експериментів, які передбачено застосовувати у процесі лекцій. Якщо у процесі подачі одного або кількох блоків навчальної інформації виникає потреба у постійному звертанні до систематизованих даних, позначень, то у комплексі з відеоматеріалами використовуються настінні таблиці, діаграми, що призначені для колективного користування. Застосування засобів відеоінформації не повинно виключати або підміняти показ натуральних об'єктів вивчення та їх моделей. При цьому лектор повинен дотримуватись правила: застосування засобів відеоінформації є доцільним у тих випадках, коли ніякі інші засоби навчання, які є у розпорядженні лектора, не можуть дати кращого педагогічного ефекту. На заключному, узагальнюючому етапі лекції до комплексу відеоінформації можна включити кадри, які містять систематизовану навчальну інформацію, сприймання та усвідомлення якої дозволяє одним поглядом охопити основні властивості і закономірності системи явищ і процесів, що вивчались, створити сприятливі умови формулювання необхідних висновків.

Важливими елементами комплексу засобів відеоінформації є кадри, які оперативно дають змогу ознайомити слухачів з переліком завдань для самостійної роботи за змістом лекції у позалекційний час. Це може бути зміст конкретних завдань, перелік методичної, учбової, науково-популярної літератури.

Принципи підбору комплексу відеоінформації для проведення лекційного заняття базуються на науковій організації праці вчителя і слухачів, створення наочної опори для словесних пояснень викладача, відповідей слухачів, автономної ілюстрації до пояснення явищ і процесів, які неможливо або досить важко продемонструвати безпосередньо на лекції.

Методика підбору комплексу відеоінформації є загальною і може використовуватись для різних видів лекційних занять.

Перед зустріччю зі слухачами. Перед тим як вийти на трибуну, корисно попередньо ще раз перечитати весь конспект, уважно проглянути і, якщо необхідно, скоректувати цифри, імена, дати, назви. Більшість лекторів, щоб краще засвоїти підготовлений матеріал, попередньо “проговорюють його подумки за планом, конспектом або повному тексту, проводячи свого роду прискіпливий контрольний огляд всієї лекції [ 20, 5 ].

Початківцю можна порекомендувати проговорити лекцію вголос, тримаючи в руках конспект і намагаючись як омога менше в нього дивитись. Дуже добре, коли є слухачі: ними можуть бути ваші друзі або домашні.

Проговорення лекції в голос дозволить правильно розрахувати час. Неправильний розрахунок часу, а це нерідко приходиться спостерігати, приносить гарній лекції невиправну шкоду: скорочуючи час, лектор перецибує через цілі куски, навіть цілі питання, від чого втрачається логічний зв'язок або комкається виклад, що приносить шкоду ясності і чіткості розповіді. Доречі, вміння вкластись в певний час - це велике мистецтво, котрим необхідно оволодіти кожному лектору. Закінчення типу: “На цьому я вимушений закінчити за браком часу…” неможна віднести до категорії кращих. Час, відведений для виступу, повідомляється лектору попередньо, і покладати вину за те, що ви не зуміли ним певним чином розпорядитись, на якісь об'єктивні причини неетично. Певна можливість регулювання часу може бути закладена саме в процесі попереднього опрацювання: необхідно відмітити час “проходження” кожного розділу, питання, підпитання. Корисно відмітити, які моменти можна випустити без шкоди для змісту (якісь описи, приклади, ілюстрації) і, навпаки, що з додаткових фактів (“резерв”) можна привести, якщо часу виявиться більше.

Зрозуміло, що готуючись до кожного конкретного виступу, необхідно враховувати не лише час, але й місце виступу, характер аудиторії.

Попередне прочитання - це лише перша стадія контролю. Дуже корисно, особливо початківцю, дати своє творіння на рецензію (див.: Додаток) [ 4, 59 ]. Критичні зауваження і поради досвідченого лектора - рецензента допоможуть автору усунути непомічені помилки, пробіли, неточності, покращити зміст і форму лекції. Однак заключення рецензента в певній мірі відображає його індивідуальну точку зору, його власний досвід. Крім того, корисно перевірити, як буде звучати лекція в дійсності, в аудиторії. В зв'язку з цим лекція повинна бути надана колективному прослуховуванню і обговоренню на засіданні методичної секції. Лише після цього лекція може бути допущена до читання в аудиторії.

Лише провівши ретельну підготовку, лектор вправі вважати, що він готовий до зустрічі з слухачами. Однак робота над лекцією на цьому етапі не закінчується. Удосконалення лекторської майстерності, підвищення якості лекції залежить не лише від підготовчої, але й від подальшої роботи лектора над прочитаною лекцією [ 14, 300 ].

РОЗДІЛ 4

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Про те, як слід читати лекцію, накопичилось чи мало порад і рекомендацій, викладених в методичній літературі.

Важлива проблема, яку необхідно спробувати вирішити з першої ж зустрічі - це визначення тональності взаємовідносин, позиції викладача у спілкуванні з студентами.

Часто молодий викладач, перейнятий проблемою швидкого завоювання авторитету, намагається йти шляхом збільшення вимог, збільшення дистанції між собою і своїми підлеглими, вважаючи: чим більше суворості, заборон, обмежень, тим краще.

Студент, який відчуває тиск, займає частіше всього пасивно-захисну позицію. Така установка негативно впливає на його формування як спеціаліста і людини. Для того, щоб змінити установку студентів, лектору необхідно змінити власні установки по відношенню до них.

Можна виділити три етапи по формуванню нової установки на співпрацю. На першому етапі, знайомлячись зі студентами, лектор може повідомити їм, як буде проходити лекція. Успіх першого етапу полягає у тому, що у студента виникає бажання спілкуватися з викладачем як з людиною і професіоналом. В основі другого етапу лежить відношення співробітництва, що передбачає, що всі проблеми вирішуються разом викладачами і студентами. Співпрацюючі сторони разом думають над проблемою і шукають вихід. Тому для лектора продемонструвати співробітництво - це означає щиро розповісти студенту про свої переживання з приводу заняття, а не заковуватись в броню недоступності і холодності. На третьому етапі дії студентів ще невпевнені, вони не почувають себе розкуто, допускають помилки. Важливо не оцінювати дії студентів, а показувати їх можливості, використовувати цікаве в подальшій роботі. До висловлювань студента рекомендується відноситись як до думки співробітника [ 7, 5 ].

Перед усім необхідно торкнутися мистецтва оволодіння увагою присутніх, уміння перетворювати масу слухачів в аудиторію, що слухає. Для цього існують різні способи. Не слід, наприклад, починати лекцію “з ходу”, краще зачекати кілька секунд, скажімо, маніпулюючи мікрофоном або перебираючи тези тощо, а потім оглянути всіх присутніх, ніби збираючи їх в одне ціле. Це дає можливість слухачам придивитися до лектора, психологічно, внутрішньо приготуватись.

Повідомлення основних питань теми певним чином “заціплює” і утримує протягом всієї лекції увагу слухачів. Так, з самого початку програмується свідомість слухачів, формується їх інтерес і очікування відповідей на поставлені питання. Починати лекцію необхідно непоспішаючи, впевнено і переконливо, усвідомлювати себе силою і авторитетом в даній галузі знань, тобто без сумнівів у словах, але й без будь-якої напищеності. Мова повинна починатись зразу ж з суті справи і бути проникнута свідомістю серйозності всього того, про що говориться. Дуже важливо взяти такий саме тон, бо, якщо ти сам не відчуєш всієї значущості проблеми, то і слухач не відчує це.

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно і з гідністю тримати, переборюючи скутість і не впадаючи в розпутість. Вражають скупий виразний жест, простий і пристойний костюм без відволікаючих деталей, жива міміка. Відштовхуюче враження призводять на слухачів як паніхідні обличчя, так і вічно сяюча фізіономія, прикрашені з приводу (або без приводу) чергуючою посмішкою. Ці природженні або “навішені” маски викликають почуття роздратованості, заважають сприйняттю лекції. Недопустимо заходити в аудиторію і з обличчам злим, легковажним. Воно повинно бути привітним, серйозним, живим [ 4, 21 ].

Але більш всього допомагає успіху лекторська мова, коли вона проста, зрозуміла і виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, зарозумілими термінами. Хороша лекція передбачає індивідуалізовану (свою) мову, вільну від шаблонів і граматичної сухості, гарно інтоновану мову, в якій “чується музика”. Не одноманітну за звучанням мову, не абстраговану, а образну, насичену яскравими прикладами, порівняннями, повчальними посиланнями, юмористичними моментами, переконливими коментарями до ілюстрованого матеріалу (якщо він є і необхіден), власними роздумами.

Лектор повинен проводити лекційний процес таким чином, щоб не лише для себе, але і для слухачів перетворити його в своєрідну інтелектуальну діяльність [ 22, 13 ].

Лекції слід читати слухачам, дивлячись на них, а не читати з аркушу, уткнувшись в нього. Це - правило, з нього робиться виняток лише для самих молодих лекторів, котрі не здобули ще навичків публічного виступу, і тих випадків, коли необхідно користуватись статистичними даними і різними іншими допоміжними матеріалами у вигляді тез, цитат, бібліографічних рекомендацій тощо. Початківці повинні тому як можна швидше “відриватись” від аркушів, переборювати в собі нерішучість і смуток перед аудиторією. Конспект зразу ж ставить бар'єр між лектором і слухачами, а через цю стіну їм пробитись буває дуже складно [ 3, 63 ].

Дякуючи лекторському красномовству в доказах, почуттю і знанням, розуму і дотепності у слухачів прокидається і весь час підтримується увага. В результаті всього досягається повний контакт, злиття аудиторії з лектором, тиша в залі, атмосфера загальної зацікавленості. Цієї кульмінації може досягти і досягає лише сам лектор, але велика роль і слухачів, увага яких надихає, емоційно “підхльостує” його. Тому, не випускаючи з виду всю аудиторію, корисно знайти двох-трьох найбільш стараних і доброзичливих слухачів і час від часу звертати мову безпосередньо до них. Це також надає лекції неповторні фарби і ту гарячу задушевність тону, котра робить її по-справжньому переконливою і яскравою.

В кінці лекції необхідно пов'язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпаність змісту даної теми. Важливою складовою частиною всього лекційного процесу являються відповіді на запитання. Саме питання являються показником того, наскільки лекція захопила слухачів. Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення. Не сковане теоретичною схемою, відповіді на запитання дають лектору можливість вийти, так би мовити, на широкий “оперативний” простір або ж значно роздвинути тематичні межі лекції, а також ще більше повернути її до життя. Ось чому іноді буває, що відповіді на питання виявляються цікавішими самої лекції, якщо, звичайно, лектор чудово володіє матеріалом. Необхідно розуміти всю важливість цієї процедури і внутрішньо до неї готуватися ще до початку лекції.

Головна умова повноціного засвоєння - це розуміння. Керувати процесом засвоєння - означає своєчасно виявляти ускладнення студента і допомагати йому швидше їх усувати. Тому необхідно зразу ж поставити перед собою задачу домогтися розуміння студентами лекційного матеріалу. З цією метою бажано поставити себе не місце слухача і проаналізувати сприйняття ним матеріалу [ 11, 42 ].

В задачі аналізу входить: визначити ускладнені моменти, встановити їх психологічні причини і відшукати методичні прийоми їх усунення.

Робота викладача, направлена на досягнення студентами розуміння, вимагає значних затрат лекційного часу, необхідного для викладення всього матеріалу програми. На різних потоках затраченим часом можна варіювати в залежності від швидкості переробки інформації, обумовленої властивостями нервової системи студентів.

Використання емоційних прийомів викладання - це засіб, що посилює сприйняття лекції студентами, що заглиблює їх розуміння і запам'ятовування. Атмосфера лекції залежить також від того, як лектор відноситься до свого предмету.

Досить обгрунтованою являється порада досвідчених лекторів: необхідно вивчити напам'ять початок і кінець лекції, щоб не збитись в ці особливо відповідальні моменти виступу, а також мати можливість справитись з хвилюванням, зняти з себе надмірне психологічне напруження, котре може бути згубним. Тоді досягається самооволодіння, яке необхідне при всій напрузі свідомості, необхідно для того, щоб говорити впевнено і викладати матеріал, розмірковуючи, а не просто “випалюючи” завчані положення. Лише ця внутрішня розкутість і “роздуми вголос” по ходу лекції робить її по-справжньому творчою, живою і яскравою [ 22, 13 ].

ВИСНОВКИ

1. Лекція - провідна, головна форма навчання. Такою вона була і залишається тому, що з неї починається кожна навчальна дисципліна, розділ і більшість тем, що передбачені програмами. Лекція є незамінною формою організації навчання через те, що вона не повторює підручник, а доповнює його останніми даними науки, іноді ще неопублікованими, але вже відомими викладачу, фактами з життя, особистим розумінням і відношенням до матеріалу, що викладається. В лекції наука оживає і слухачам доноситься в емоційному, доступному, цікавому і зрозумілому вигляді.

2. Існують різні види лекції: тематична, вступна, заключна, оглядова, консультативна, настановча, поточна, узагальнююча, міні-лекція, кіно(відео)лекція, інструктивна, лекція вступу, лекція конкретизація, лекція інтеграція - це лекції, що мають пасивну форму, тобто традиційну; а лекція-брифинг, лекція-бесіда, лекція-диспут, лекція-анкета, лекція-дует, «круглий стіл» - це лекції, що мають активну форму, тобто види спілкування лектора зі слухачами, які пов'язані з традиційною лекцією, але можуть бути розглянуті як самостійні, нові методичні типи лекцій.

3. У зв'язку з вимогами, що висуваються до самої лекції автоматично випливають і вимоги до особи, що читає лекцію - лектора. Справа в тому, що займаючись лекторською діяльністю необхідно тренувати і розвивати відповідні здібності. Жива мова викладача, його вигляд, поведінка, манера спілкування з слухачами, теоретична підготовка повинні бути на високому рівні, інакше, я вважаю, особі, що не має даних та й ще й не прагне їх розвинути, не слід займатись такою відповідальною справою.

4. Підготовка лекції складна і кропітка робота, яка вимагає від викладача терпіння, наполегливості з обов'язковим застосуванням творчого підходу і відмінного знання матеріалу. Щоб підготувати вдалу лекцію необхідно дотримуватись певних правил і готувати лекцію послідовно, крок за кроком. Слід починати з вибору теми і визначення мети виступу, потім складання бібліографії і відбір літератури, складання плану лекції і її тексту, також обов'язкова робота над формою викладу. При підготовці лекції не слід забувати про наочні посібники і технічні засоби для полегшення викладу матеріалу в аудиторії, а також для більшої переконливості.

5. Проведення лекції є головним етапом, результатом роботи. На лекції особливо важливо встановити психологічний контакт з аудиторією, захопити її увагу і мислення, діяти в унісон, що посилить вплив лектора на неї. Лектор який байдужий до того, що відбувається в аудиторії, що там панує нецікавість, байдужість і який задоволений безтурботним читанням конспекту - не може бути лектором і носити це почесне звання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.02.

Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. - М., 1974.

Бойко В.В. Диалог лектора со слушателями: психологические аспекты. - Л., 1987.

Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - М., 1991.

Гапонов П.М. Лекция в высшей школе. - Воронеж, 1977.

Гузеев В.В. Методы и организационные формы обучения. -М. 2001. -128 с.

Загвязинский В.И. Дидактика высшей школы: текст лекций. - Челябинск, 1990.

Карклина Л.Д. Методика подготовки к лекции. -М. 1977. -18 с.

Козаржевский А.Ч. Мастерство устной речи лектора. - М., 1983.

Кожевников К.П. Методика подготовки лекций. -Минск. 1976. -30 с.

Лавриненко-Омецинская Е.Д. Рецензия лекции… Нужна ли? И какая? -М. 1990. -65 с.

Методические типы лекций: традиции и поиск новых форм / Подгот. А.Е.Михневичем. -К. 1989. -20 с.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене. - К., 2001.

Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник / За заг. Ред. О.Г.Мороза. -К. 2001. -337 с.

Назарова Т.С., Полат Е.С. Средства обучения (Технология создания и использования). - М., 1998.

О методике лекционного преподавания в вузе. Сост. Т.Ф.Цыгульская. -Кировоград. 1990. -14 с.

Одарченко Н.І. Використання відеоінформації при проведенні лекційних і семінарських занять у школі нового типу. -Суми. 1999. -79 с.

Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. - Ростов н/Д., 2002.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологии. Учеб. для студ. - /Под ред.С.А.Смирнова. - М., 2000.

Подласый И.П. Педагогика. Новый курс. - В 2 т. - Т.1. - М., 2001.

Смольянинов И.Ф. Советы начинающему лектору. -Л. 1980. -23 с.

Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. - М., 2001.

Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе. - М., 2002.

Хуторской А.В. Современная дидактика. /Учебник для вузов. - Питер, 2002.

Этюды дидактики высшей школы: монография
/Под ред. А.П.Чернышева. - М., 1995.

Яковцова А.Ф. Лекция в высшей школе: Текст лекции. -Х. 1996. -20 с.

ДОДАТОК А

Схема рецензії лекції

ВСТУПНА ЧАСТИНА

1. Тип рецензії - рецензія на текст лекції; рецензія лекції, що прослухана в аудиторії; рецензія на рецензію.

Тема виступу.

Прізвище, ініціали, спеціальність, вчена ступінь лектора.

Прізвище і ініціали, спеціальність і вчена ступінь рецензента.

Склад аудиторії - віковий, професіональний.

Організація лекції.

Взаємовідношення рецензента і лектора.

КОНСТАТУЮЧА ЧАСТИНА

1. Оцінка стратегії лекції.

Основні параметри: актуальність теми, цільова установка (тема, мета, соціальне замовлення), конструктивні питання, тезис проблеми.

2. Оцінка тактики лекції.

А) Композиція лекція.

Основні параметри: робоча і рекламна назви лекції. Структура. Дотримання принципів послідовності, непротирічивості, визначеності і доказовості. Спосіб викладу: індуктивний, дедуктивний, логічний, історичний, ступеневий, концентричний, раціональний, емоційний. Композиційно-стилістичні прийоми: діалогізація, імпровізація, ретардація, інверсія, ілюстрація, інформація, коментар, опис, метафора, характеристика, гіпербола, оксюморон.

Б) Культура мислення лектора.

Основні параметри: уміння діалектично мислити. Володіння матеріалом. Творчий підхід.

В) Культура мови і поведінки лектора.

Основні параметри: вміння найти адекватні засоби для передачі змісту лекції з врахуванням цільових, часових і просторових умов спілкування. Дотримання вимовних, словоутворюючих і граматичних норм. Пластика лектора.

Контакт лектора з аудиторією.

Основні параметри: підтримання обміркованості і безперервності сприйняття, активізація розумової діяльності, розвитку пізнавальних властивостей і навичків засвоєння. Здібність до контактності. Психологія відношень лектора і аудиторії. Відповіді на питання.

Ефективність лекції.

Основні параметри: реакція слухачів і організаторів лекції. Адекватність матеріалу запитами аудиторії.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Загальна оцінка лекції за зразками, що пропонуються:

а) лекція заслуговує одобрення;

б) лекція заслуговує одобрення при умові наступного допрацювання;

в) лекція викликає принципові заперечення з таких-то причин.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.