Размещено на http: //www. allbest. ru/

Форми організації навчання у вищій аграрній школі



Зміст

1. Поняття про форми організації навчання

2. Лекція

2.1 Історичний аспект

2.2 Лекція в сучасній вищій школі

2.3 Типи лекцій

2.4 Підготовка лекції

2.5 Структура лекції

2.6 Стиль лекції

2.7 Управління аудиторією

3. Семінарське заняття

4. Лабораторне заняття

5. Практичне заняття

6. Організація і методика проведення практики студентів

7. Навчальна ділова гра

8. Розігрування ролей

9. Ігрове проектування

10. Імітаційні вправи

11. Заняття з аналізу виробничих ситуацій

Додатки



1. Поняття про форми організації навчання

Для ефективного оволодіння знаннями, уміннями та навичками дуже важливо не тільки застосовувати найбільш оптимальні способи навчальної роботи, а й враховувати тривалість безперервного викладу матеріалу студентам, їх індивідуальні властивості, кількісний склад тощо. Ні принципи, ні методи та прийоми навчання не можуть забезпечити умови для продуктивного оволодіння навчальним матеріалом, якщо процесу навчання не надати відповідних організаційних форм [42].

Форми організації навчання характеризують зовнішній аспект процесу оволодіння знаннями: кількість студентів, місце і тривалість навчання, особливості спілкування викладача і студента. Таким чином, форма навчання відображає зовнішні, організаційні особливості педагогічного процесу [43].

У вищих аграрних навчальних закладах з успіхом використовують різноманітні форми організації навчання - індивідуальні, групові, масові, аудиторні і позааудиторні. Щодо конкретних форм організації навчально-пізнавальної діяльності студентів, то найбільш поширеними є лекція, семінарське заняття, лабораторне заняття, практичне заняття, навчальна ділова гра, самостійна робота, предметний гурток, конкурс, олімпіада, екскурсія тощо. Розглянемо методичні особливості підготовки та проведення деяких з них.



2. Лекція

В Законі України "Про вищу освіту" зазначено, що: "Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є: лекція; лабораторне, семінарське, індивідуальне заняття; консультація" [20]. Лекція є найпоширенішим засобом передачі та сприймання навчальної інформації і, водночас, її проведення є найвідповідальнішим обов'язком викладача. Читання лекцій дозволяється професорам та доцентам, і лише при їх відсутності - старшим викладачам. Досягнення цілей лекції найперше залежить від лекторської майстерності викладача, його вмінь так вибудувати її структуру, володіти педагогічною технікою, управляти аудиторією, щоб після заняття студенти були в полоні думок і ідей, в самостійному пошуку продовжували мислительну діяльність, щоб лекція пробуджувала кращі людські почуття. На цих аспектах лекційної майстерності зупинимося більш докладно.

2.1 Історичний аспект

Лекція - від латинського lеctіo, що означає - читання. Як організаційна форма ( і метод ) навчання лекція з'явилася більше1000 років тому назад. На перших порах розвитку науки навчання було тільки передачею знань від старшого покоління молодшому. Природно, що основним засобом для цього було слово. Учні слухали переказ вчителя (найпоширеніший спосіб передати здобутки культури на перших порах розвитку), щоб в майбутньому передати знання наступному поколінню. Таким чином, переказ - це первинна форма лекції. Г.Ващенко наголошує, з старих часів навчання було міцно пов'язане з релігією. Учні заучували певний матеріал зі слів вчителя. Наприклад, учні індуських брахманів механічно засвоювали тисячі релігійних віршів, витрачаючи на заучування багато часу і енергії. Зокрема такий характер навчання був у школах, що існували при храмах. Він тривав довгий час навіть після винаходу письма, бо книги були дуже дорогі і мало поширені.

З появою книг лектор з кафедри читав текст, а студенти середньовічного навчального закладу сиділи і слухали. Оскільки в ті далекі часи фактичних наукових даних було мало, то ті чи інші положення, оголошені магістром (лектором) з кафедри вважалися незаперечними, істинними. Природно, якщо "вчитель сказав" (magіstеrdіxіt), то це не підлягало обговоренню. Книг було мало, вони переписувалися від руки і мудрості науки студенти вимушені були слухати з вуст лектора - читача. Професор, сидячи за кафедрою читав послідовно тексти священних книг, твори Аристотеля, інших мислителів, а студенти записували за ним.

В XVІ сторіччі книги стали друкуватися на верстатах, і з'явилася реальна можливість забезпечувати ними кожного студента. В цей час в університетах Західної Європи деякі педагоги відмовилися читати книгу, а на лекціях подавали інформацію своїми словами. Спочатку це викликало обурення основної маси викладачів, але поступово читання книги на лекції витіснилося її переказом. Вже в XVІІ ст. в Києво-Могилянській академії майже всі лекції проводилися як переказ книги своїми словами.

В подальші часи, з розвитком науки, коли з'явилося багато робіт у царині гуманітарних і точних наук, лекція у вищій школі також змінилася. Лектори почали давати свої коментарі, висловлювати особисті думки, співставляти твердження різних авторів, з'ясовувати суперечливі місця, вдавалися до прикладів, порівнянь. Тобто, лектори не обмежувалися інформацією з книги, а доводили свою думку студентам, переконували їх в істинності своїх суджень, розкривали причинно-наслідкові зв'язки. Так поступово лекція як переказ книги удосконалювалася, перетворюючись в лекцію пояснення. Вона, як вказує Г. Ващенко, стала сповіданням поглядів професорів.

Історія знає багато видатних вчених, які були прекрасними лекторами і залишили нам високі зразки ораторського мистецтва. Найвідомішим грецьким оратором був Демосфен, римським - Цицерон. Промови цих митців слова відзначалися високою моральністю, стрункістю, доказовістю, логічністю та вишуканістю. Величезною популярністю користувалися такі професори, як Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель. Слухали знаменитих німецьких професорів і українські студенти, які потім поширили ідеї класичної філософії на теренах Батьківщини.

Серед російських професорів найперше слід назвати М. Ломоносова, який поважно ставився до живого слова, вважав за необхідне систематично і послідовно вчитися "красномовству". Він першим визначив характер лекційного викладу, поєднуючи його з дослідом, з навчальними експериментами.

Великий український педагог К. Ушинський у спогадах про університетське життя згадує лекції Т. Грановського - професора історії Московського університету. Ушинський говорить, що він мав найбільший успіх у студентської аудиторії. І коли в околишніх трактирах, своєрідних молодіжних клубах, не було жодного студента, це означало, що лекцію читає професор Т. Грановський. Його лекції захоплювали студентів, були надзвичайно цікавими, мали "історичне значення" [76]. А. Герцен, високо оцінюючи лекторську майстерність Т. Грановського, красномовно описує закінчення однієї з його лекцій: "На останній лекції аудиторія була заповнена вщент. Коли він (Т. Грановський) при підведенні підсумків став говорити про слов'ян, якесь тремтіння пробігло по аудиторії, сльози були на очах і обличчя у всіх набрали шляхетного вигляду…"Дякую тим, - так закінчив він, - котрі з симпатією слухали мене і поділяли доброчинність моїх наукових переконань, дякую і тим, котрі, не поділяючи їх, з відкритим чолом, прямо і благородно висловлювали мені свою протилежність. Ще раз дякую усім" [10].

Значним успіхом користувалися лекції професора М. Павлова, який з 1820р. читав курси фізики, мінералогії та сільського господарства в Московському університеті. В згадках один з його студентів відмічав: "Коли я вперше прослухав лекцію Павлова, то я був глибоко вражений, наче якась пелена спала з розуму мого, і в голові моїй засяяло нове світло. Переді мною відкрився новий світ ідей, новий погляд на науки… одним словом, в перший раз збудилося моє мислення, і я побачив відкриття перспектив філософських знань, котре так сподобалося моєму юному розуму" [21, с. 229-230].

Серед вітчизняних вчених слід назвати ім'я М. Пирогова, який був прекрасним лектором. На жаль, побутує думка про те, що він намагався усунути лекцію з навчального процесу, віддавши пріоритети самостійному оволодінню знаннями. Дійсно, він на перше місце ставив самостійну роботу студентів, а лекціям відводив другорядну, допоміжну роль. М. Пирогов говорив, що студенти повинні готуватися з книг, а все, що незрозуміло, повинно бути розтлумачено лектором на лекції. Він вважав, що лекція зберігається у двох випадках: коли педагог володіє новим, оригінальним, ніде не видрукуваним матеріалом і коли лектор прекрасний оратор. З сторінок щомісячного бюлетеня "Циркуляр" М. Пирогов, працюючи попечителем Київського навчального округу (1858 - 1861 рр.), намагався підвищити якість лекцій, узагальнював кращий досвід роботи педагогів: "Зробимо наші лекції незамінними для слухачів ні книгою, ні зошитом. Зробимо з них незамінний засіб засвоєння знань, який наповнюється і з природи, і з книг" [29, c. 490].

За час існування лекції на неї було багато нападок. Найперша проблема - заміна лекційного методу самостійним вивченням науки. Наприклад, переоцінивши можливості самостійного вивчення науки студентами, деякі викладачі університетів 60 - 90 років Х1Х століття пропонували взагалі не використовувати лекцію в навчальному процесі. Інші вчені відводили їй другорядне місце, а навчання пропонували будувати на основі самостійного читання навчальної і наукової літератури. У 1881 році викладач Артилерійської академії Б. Герасимов навіть видав книгу "Усунення лекції в академічній чи університетській системі викладання наук", назва якої відбиває відношення автора до лекційного методу. М.І. Костомаров, видатний український учений, також переймався цими проблемами, коли в 1860-х роках працював в Петербурзі на посадах науковця та викладача. Він пропонував впровадити в університетах систему публічних громадських лекцій з вільним доступом до них всіх бажаючих. Фактично, ця пропозиція ліквідовувала лекцію як обов'язкову форму навчання. В подальшому ці ідеї відбилися в "Правилах про студентів", які були видані 16 травня 1885 року. Згідно положень цього документа, студенти не були зобов'язані відвідувати лекції, а перевірка їх навчальних досягнень здійснювалася лише на екзаменах. Цих поглядів дотримувалися частина викладачів не тільки в 60-90 рр. ХІХ ст., а навіть і на початку ХХ ст.

Другий з'їзд працівників технічної і професійної освіти (1896р.) рішуче виступив на захист лекції. Учасники дискусії з методів навчання погодилися з тим, що живе слово на лекції стоїть вище всіх методів викладу і не може бути замінене ніякою книгою.

Але у викладацькому середовищі не вщухали дискусії стосовно доцільності лекції, її місця в системі методів навчання, поєднання з самостійною роботою тощо. Противники лекційного методу опонували до таких положень:

лекційна система привчає до пасивного, некритичного сприйняття чужих думок, не розвиває пізнавальних здібностей студентів, самостійності мислення;

лекція не дає можливості учням продумати і засвоїти потік наукової інформації;

чим самостійніше засвоюються знання, тим глибше корені проростають в пам'яті і розумі учня;

основа вивчення наук в університеті - особистий досвід, спостереження і роздумування, критичний аналіз наукових фактів. Засвоєння знань репродуктивним способом недоцільне;

пізнати дійсність можна лише через особисті відчуття, методи викладання повинні дати студентам не лише знання, а й уміння і навички;

жодна система навчання, а лекційна в першу чергу, не дає позитивного результату, якщо не буде "вільного спонукання до занять", якщо не сформується "вільний інтерес до науки";

лекція була необхідна в схоластичний період, коли галузь наукових знань була бідною, а книги рідкістю. До того ж, мала кількість учнів в свій час при цих умовах і викликала необхідність і доцільність читати лекції;

щорічне повторення одних і тих же за змістом лекцій викладачем принижує його гідність, він перетворюється на "грамофон" [21, с. 109].

Прибічники означених поглядів пропонували свої підходи організації навчального процесу, а саме: провідна організаційна форма навчання в університетах - практичні заняття; створення невеликих студентських груп, щоб викладач мав можливість керувати роботою кожного; заміна традиційної лекції як провідного методу викладання лекцією - бесідою; самостійна робота студентів по оволодінню навчальним матеріалом повинна передувати співбесіді з викладачем; допомога студентам повинна надаватися лише тоді, коли вона безумовно необхідна; навчання студента підпорядковується виконанню індивідуального плану самостійних занять та самостійної роботи під керівництвом викладача.

Намагання зовсім усунути лекцію і замінити її лабораторно - бригадною формою навчання, при якій студенти працюють під доглядом професора - інструктора, були і на початку ХХ століття. Засуджуючи ці підходи, називаючи такі рішення в нашій освіті "безглуздям", Г. Ващенко все ж лекційний метод називав "пасивним методом". Український педагог обґрунтовує "вади лекції", до яких він відносить:

1. Уже саме визначення лекційного методу вказує на те, що він більшою чи меншою мірою є методом пасивного навчання. Тут учень відіграє роль ніби сприймального апарату, в нього переливають чужі знання.

2. Лекційний метод може розвинути пам'ять, дати певну суму знань, та він не розвине самостійної критичної думки.

3. Не може бути двох людей, що в них якась фраза викликала б ті самі думки. Розуміння мови залежить від попереднього досвіду людини.

4. Коли процес такого пізнання діяльності через словесне навчання провадиться довго, то виробляється шкідливий тип так званого вербального мислення. Це значить, що людина мислить завченими словами, не вкладаючи в них певного, визначеного змісту [7, с. 193].

Поряд с тим, він зазначає: "Коли лектор володіє не лише знаннями, а й словом, він своїм викладом захоплює аудиторію, збуджує інтерес до науки, викликає у студентів бажання самим працювати над нею, впливає на них морально, виховує у них шляхетні почуття" [C. 192]. В нас справедливо виникає питання: то чому ж лекція - пасивний метод ?

Дискусія про доцільність лекційного способу організації оволодіння навчальним матеріалом продовжується і сьогодні. В науково - методичному журналі "Шлях освіти" ( 2002р., № 1) знаходимо такі думки: "…Лекція … як метод навчання є досить непродуктивною ( лише 5% засвоєння інформації). Оскільки вже весь світ відмовився від лекцій в освіті, позитивним є прагнення Міністерства освіти і науки переконати в цьому педагогічну громадськість" [C. 34]. Дійсно, важко переконати педагогів у тому, що практичні вправи ефективніші за лекцію, бо дозволяють засвоїти 75 % інформації [70, с. 35]. Тим більше, що в Законі України "Про вищу освіту": "Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття; самостійна робота; практична підготовка; контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є: лекція; лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація" [20].



2.2 Лекція в сучасні вищій школі

Лекція взагалі - це логічний, системно-послідовний, усний виклад питань науки, техніки чи культури, мистецтва для аудиторії слухачів. У вищій школі застосовують академічну лекцію - логічний, системно-послідовний, обмежений рамками часу усний виклад певної частини теоретичних основ галузі науки в аудиторії сталого типу слухачів.

Лекція призначена для того, щоб закласти основи наукових знань, визначаючи напрям, зміст і характер всіх видів навчальних занять, і, найперше, самостійної роботи студентів. Вони вводять студентів в науку, знайомлять з методологією досліджень, відкривають шлях до самостійного творчого пошуку, сприяють систематичному формуванню знань.

Залежно від призначення конкретної лекції, її цілі можуть бути різними. Але завжди розв'язуються постійні завдання лекції - розвиток мислення студентів, формування їх наукового світогляду, виховання позитивного ставлення до праці, проблемного бачення перспектив розвитку майбутньої професійної діяльності тощо.

Мета лекції залежить і від галузі наукових знань, що викладається. Наприклад, лекція з фізики має такі навчально-наукові цілі: а) виявити, показати і, по можливості, експериментально дослідити явища, що вивчаються; б) встановити якісні і кількісні залежності між явищами; в) на основі прийнятих гіпотез побудувати теорію галузі явищ, що вивчаються; г) дати порівняння теорії з дійсністю і практикою.

Добре прочитана лекція збуджує думки студентів, спонукає їх до роздумування над предметом науки, шукати відповіді на проблемні питання, перевіряти цікаві і важливі наукові положення. Вона повинна спрямовувати студентів до інформаційного пошуку, до поглибленого самостійного вивчення навчального предмета, до експериментальних наукових досліджень.

Під впливом лекції як провідної організаційної форми навчання в студентів виховуються погляди на науку,на її завдання та перспективи розвитку, формуються наукові переконання. При вдалому висвітленні наукових питань лектором, коли положення науки добре ілюструються, доводяться, то навіть усталені,традиційні явища і предмети можуть надати відбиток новизни проблеми і викликати інтерес у студентів.

Звісно не кожна лекція здатна стати школою наукового мислення. Лише майстерно прочитана, добре продумана, змістовна лекція не лишає слухачам ролі пасивних споживачів інформації. А налаштовує аудиторію на плідну, наукову діяльність.

Сучасний лавиноподібний потік наукової інформації не встигає "заземлитися" в підручниках, посібниках, вони за змістом завжди відстають від темпів розвитку технологій, техніки. Лекція є одним з провідних способів оперативного ознайомлення студентів з найновішою науковою інформацією. У змісті лекцій узагальнюються положення підручників, монографій, наукових статей, власних наукових досліджень лектора. Якщо ж лекція побудована за змістом одного, хай і найновішого підручника чи навчального посібника, то дуже швидко інтерес до таких лекцій знизиться, студенти припинять писати конспекти, на занятті будуть неуважні.

Чи можна лекцію замінити самостійною роботою? Звісно, можна. Наприклад, студенти - заочники переважно опрацьовують навчальний матеріал самостійно, слухаючи лекції лише під час сесій. Але і термін навчання у них більший в порівнянні з денним навчанням. Додамо, що на думку досвідчених викладачів, відповідно і нижча якість підготовки. Наведемо такий приклад. Студенти інженерних факультетів вивчають теоретичну механіку. В розділі "Елементи графічної статики" є підрозділ "Графічний розрахунок плоских ферм". В підручнику - це декілька сторінок тексту. Самостійно опрацювати цей навчальний матеріал не просто, треба добре знати умови рівноваги плоскої системи сил, визначення опорних реакцій, властивості ферм тощо. А на лекції досвідчений лектор зможе за 90 хвилин цю методику донести до кожного. Або інший приклад. Кожен автомобіль чи трактор має механізм, який дозволяє ведучим колесам на поворотах, а також на нерівній поверхні обертатися з різною кутовою швидкістю. Це - диференціал. Давайте спробуємо самостійно розібратися з принципом його роботи, осмислити, як же одне колесо може обертатися, а друге стояти на місці? Погодимося, що без сторонньої допомоги не обійтися. До того ж, труднощів додає і набір нових понять - "диференціал", "сателіти", "напівосі".

Головним інструментом викладача - лектора є слово, живе слово. Згадаймо лекції 90-х років, які транслювалися по телебаченню. Глядачам пропонували лекції з іноземної мови, математики, фізики, хімії. Але дуже скоро стало зрозуміло: очікуваних наслідків ці передачі не приносять, і вони зникли. Відсутність "живого" контакту з лектором негативно впливає на оволодіння навчальним матеріалом, відводить слухачам роль пасивних споживачів інформації. А в умовах академічної лекції контакт лектора з аудиторією стає як би стимулом групового оволодіння знаннями, створює атмосферу продуктивної навчальної роботи. Педагог своєю особистістю, засобами усного викладу впливає на емоції і почуття студентів, що проявляється в його міміці, рухах, паузах, інтонації, експресії. З іншого боку, і студенти впливають на лектора. Як же це відбувається, адже лекція проводиться переважно при монологічній мові викладача? При сприйманні матеріалу студенти відчувають певні труднощі, інтерес, захоплення, здивування, що виявляється в їх міміці, репліках, спілкуванні між собою. Сукупність зворотних реакцій і є зворотним зв'язком на занятті. Поведінка студентів впливає на поведінку лектора, спонукає його відповідно будувати свій виклад, слідкувати за мовою, позою, темпом, настроєм.

Лекція має важливе не тільки навчальне, а й виховне значення. Вона виховує не тільки за рахунок свого змісту, а і засобами особистого спілкування з викладачем - вченим, педагогом, громадянином. До цього слід додати, що виховні впливи лектора на студентів значно підвищуються, якщо він користується авторитетом серед молоді, має імідж різнобічно ерудованого, вимогливого і принципового науковця - педагога.

Отже, лекції належить провідна роль у навчальному процесі. Внаслідок здатності прогресивно розвиватися адекватно новим вимогам до підготовки фахівців, вона стверджується як основна і незмінна форма організації навчання у вищих закладах освіти.

Узагальнюючи наголошені положення, відзначимо основні властивості лекції:

за одну лекцію студент може отримати стільки інформації, на яку йому треба витратити до одного місяця самостійної наукової роботи;

найважчі, найскладніші поняття з галузі науки кожен студент може зрозуміти з допомогою лекції, в той час, коли в самостійному опрацюванні не всі студенти здатні на це;

живе слово викладача гуртує студентів у навчальній праці, вони можуть оволодівати знаннями в певному емоційному піднесенні, що робить їх працю не тільки організованішою, але й продуктивнішою;

сумісна робота лектора і студентів створює загальне поле напруження, яке підсилює навчально-пізнавальну активність особисто кожного студента і надає інтелектуального піднесення лектору, надихає його на творчу імпровізацію викладання, тобто відбувається взаємне емоційне стимулювання студентів і лектора;

лекція спричиняє глибокі виховні впливи на слухачів як змістом навчальної інформації, так і через особистісні якості викладача, перш за все його наукову ерудицію і педагогічні уміння та навички.



2.3Типи лекцій

Перша й найрозповсюдженіша в педагогічній літературі класифікація академічних лекцій з'явилася на основі місця, яке вони займають у структурі послідовності вивчення дисципліни. За цією ознакою виділяють такі типи лекцій :

1. Ввідна лекція, в якій студентів ознайомлюють з галуззю науки, що має викладатися в курсі навчальної дисципліни.

2. Лекції початку курсу, в якій особлива увага приділяється розкриттю основних наскрізних понять і термінів, найхарактерніших для даної галузі науки.

3. Лекції основного курсу, де подається основний зміст галузі науки, що вивчається.

4. Підсумкові лекції, в яких матеріал узагальнюється, ще раз систематизується за весь курс.

5. Оглядові лекції, що висвітлюють основні напрями досягнутого і перспективного розвитку галузі науки.

Якщо систематизувати лекції на основі ведучого метода їх проведення, то виокремлюються такі їх типи :

1) лекція інформаційного повідомлення;

2) лекція - пояснення;

3) пояснювально-ілюстративна ( демонстративна ) лекція;

4) лекція - презентація;

5) лекція - розповідь;

6) проблемна або евристична лекція;

7) лекція із запланованими помилками;

8) лекція - консультація (коли перед лекцією, або в процесі її проведення лектору подають письмові чи усні запитання, на які він дає відповідь). Деякі дослідники називають цей тип лекцій "лекція-бесіда", "лекція-прес-конференція"; лекція - диспут.

В процесі розвитку лекцій з'явилися такі її різновиди, коли до проведення залучаються два і більше лекторів. До лекцій, які виділяються на основі кількості викладачів, що її проводить, відносяться:

1) лекція - монолог;

2) лекція - вдвох;

3) лекція - втрьох;

4) лекція - круглий стіл;

Наведені класифікації не заперечують одна одну, вони доповнюють, поглиблюють і систематизують наші знання про лекцію, допомагають оптимальному їх вибору для будь - яких конкретних умов.

Вдамося до короткої характеристики основних типів лекцій.

Ввідна лекція читається на початку навчального курсу при вивченні навчальної дисципліни. Її основна мета - ознайомити слухачів з колом проблем, які будуть розглядатися в процесі вивчення курсу. Вона повинна не тільки давати уяву студентам про зміст навчальної дисципліни, а й показати необхідність знань з даної галузі науки в системі підготовки майбутнього фахівця, розкрити взаємозв'язки з іншими навчальними предметами. На ввідній лекції важливо викликати інтерес у студентів до дисципліни, що буде вивчатися. Для цього слід детально зупинитися на перспективах наукової галузі, навести приклади рішення проблем сучасними науковими школами.

Крім цього, на цій лекції висвітлюється загальна організація навчальної праці студентів по оволодінню знаннями з предмета: що буде розглянуто на лекціях, які теми будуть викладені на семінарських чи лабораторно - практичних заняттях, як буде організоване консультування. Щоб самостійна робота студентів була більш цілеспрямованою, слід на ввідній лекції видати студентам орієнтований перелік екзаменаційних питань з предмета, що вивчається. При модульно-блочній технології навчання треба також ознайомити студентів з методикою навчання, видати перелік навчальних питань, які необхідно засвоювати за тим чи іншим модулем. На ввідній лекції студентів знайомлять з системою контролю знань з навчального предмета, критеріями оцінювання навчальних досягнень.

Підсумкова лекція завершує курс лекцій з навчального предмета. Виокремлюючи ключові проблеми курсу, лектор систематизує і узагальнює навчальний матеріал, показує тенденції розвитку наукової галузі. Важливо показати практичний сенс отриманих знань, привернути увагу студентів до перспектив їх застосування в майбутній професійній діяльності. На підсумковій лекції показуються напрями науково - дослідницької діяльності в даній галузі знань, стимулюється інтерес студентів до більш глибокого дослідження проблем.

Оглядова лекція читається під час виробничих практик, в період виконання дипломних проектів і робіт, а також перед складанням іспитів. Найчастіше цей тип лекцій застосовується у навчальній роботі зі студентами - заочниками. Як правило, в них дається методика оптимальної організації самостійної роботи з оволодіння навчальним матеріалом. Оглядові лекції для студентів заочників спрямовані на орієнтування їх в навчальному матеріалі, який необхідно засвоїти самостійно. Крім цього, на них висвітлюються концептуальні, базові основи відповідного навчального предмета, яким повинні оволодіти студенти в міжсесійний період.

У період підготовки студентів до контрольних заходів на оглядових лекціях розглядаються принципові питання навчального матеріалу, який виноситься на іспит чи залік. Поряд з аспектами організації самостійної роботи студентів при підготовці до іспиту, в останній раз матеріал узагальнюється, подаються настанови щодо зведення знань студентів в систему.

Проблемна лекція. У педагогічній літературі можна зустріти різне тлумачення сутності проблемної лекції. Одні автори вважають, що лекція проблемна, якщо в ній розкривається зміст важливої наукової проблеми, показані гіпотези, підходи різних наукових шкіл, вчених до її розв'язання. Інші вчені справедливо стверджують, що лише в результаті реалізації проблемного викладу матеріалу лекція може бути проблемною.

У першому випадку вихолощуються суть проблемного навчання: практично всі лекції, прочитані майстерно, відповідно до вимог методики їх організації, відбору і структурування змісту навчального матеріалу необхідно віднести до розряду проблемних. Другий підхід передбачає врахування особливостей і структури продуктивного мислення у пізнавальній діяльності студентів: створення проблемних ситуацій, їх аналіз і виявлення протиріч, формування проблемних запитань, пошук способів розв'язання проблеми шляхом висування гіпотез, вибір і доведення найбільш правильних з них. Врахування цих особливостей та активізація за допомогою евристичних прийомів розумової діяльності студентів і забезпечує проблемний підхід до викладу лекційного матеріалу.

На лекціях проблемного характеру процес пізнання студентів наближається до пошукової дослідницької діяльності. При цьому досягаються такі дидактичні цілі:

привернути увагу студентів до навчальної теми, збудити в них пізнавальний інтерес;

поставити студентів перед таким посильним пізнавальним ускладненням, подолання якого активізувало б їх розумову діяльність;

створити ситуацію вирішення студентами протиріччя між пізнавальною потребою, що виникла у них, та неможливістю її задоволення за допомогою наявного запасу знань (створити мотив - стимул);

допомогти студентам з'ясувати проблему і накреслити напрями виходу із ситуації, що виникла;

оволодіння студентами теоретичними знаннями, розвиток їх мислення та формування професійної мотивації майбутнього фахівця.

Успішність досягнення цілей проблемної лекції забезпечується її змістом, способом організації спільної діяльності та засобами спілкування лектора з аудиторією.

При відборі змісту навчального матеріалу проблемної лекції необхідно: визначити міру поєднання індуктивної і дедуктивної побудови навчального матеріалу, групу опорних понять для самостійного засвоєння студентами нових знань і способів дій шляхом вирішення навчальних проблем; визначити основні протиріччя і сформулювати проблеми; дотримуватись системності в побудові змісту. При цьому логіка навчального предмету повинна відповідати логіці наукового знання, відображати генезис формування наукового поняття: в змісті повинні бути поняття і способи дій досить високого рівня узагальненості. Поєднання прийомів і способів навчання повинно забезпечувати поєднання репродуктивного і продуктивного засвоєння матеріалу студентами, стимулювати емоційне ставлення, вольові зусилля і розумовий пошук, збудження інтересу і потреби в пізнавальній діяльності. Важливо вказати, що засоби навчання служать не тільки ілюструванням теоретичних положень, а і джерелом доведення гіпотез.

Зміст проблемних лекцій повинен відображати найновіші досягнення науки і передової практики. Таким чином, для проблемного викладу відбираються вузлові, найважливіші розділи курсу, що вивчається.

Проблемна лекція вибудовується як діалог викладача зі студентом, предметом якого є зміст навчального матеріалу. Педагогічно доцільно застосовувати не живий, а внутрішній діалог: викладач створює проблемні ситуації через інформаційні та проблемні питання і сам же висвітлює найбільш оптимальні шляхи їх розв'язання. Студенти мимоволі залучаються до пошуку рішень, подумки беруть участь у висуванні гіпотез, доказах чи спростуваннях фактів, порівнюють різні підходи вирішення задач, фіксують в контексті основні концептуальні положення, важливіші напрямки розв'язку проблеми, які вимагають додаткового обговорення на семінарах.

Комунікації зі студентами будуються так, щоб підвести їх до самостійних висновків, зробити співучасниками процесу підготовки, пошуку і знаходження розв'язання суперечностей, створених самим же лектором. Цьому сприяє система питань, з якими лектор звертається до аудиторії. Добре продумані питання стимулюють самостійний пошук відповідей на них по ходу лекції, сприяють тому, що студенти розмірковують "разом" з лектором.

Розрізняють інформаційні і проблемні питання. Інформаційні питання застосовуються для актуалізації наявних знань студентів, необхідних для розуміння сутності проблеми і для початку розумової праці по її розв'язанню. Вони як би спрямовані на минулий досвід студента - до тих знань і умінь, якими студенти уже оволоділи. В свою чергу проблемні питання вказують на існування дидактичної проблемної ситуації, вони спрямовують пошук невідомих студенту знань, умов чи способів дій. В залежності від того, які функції виконують означені питання в управлінні пізнавальною діяльністю студентів, вони можуть бути інформаційними для одних і проблемними для інших.

Залежно від методичного задуму, на проблемній лекції може бути і відкритий, "живий" діалог лектора з аудиторією на тих її етапах, де він дидактично доцільний. В діалогічному спілкуванні питання викладача сприяють розгортанню мислительної діяльності студентів, якщо:

в питанні відображається результат попереднього мислительного аналізу умов рішення проблеми, наголошується на відомому і невідомому, простому і суперечливому в задачі тощо;

вказується на напрямки розв'язання проблеми, на невідомі способи рішення ситуацій;

питання є засобом залучення студентів до роздумування, розмірковування, творчого пошуку;

в питанні закладені факти, що привертають увагу студентів, спонукають їх зосередитися саме на суперечливих аспектах явища, процесу і т. д.;

в змісті питання висвітлюються умови, аналіз яких сприяє оптимізації рішень ситуації.

Проблемні лекції найбільш придатні тоді, коли студенти вже оволоділи базовими знаннями складного розділу, теми чи навіть курсу. Багаторічна практика використання таких типів лекцій, у тому числі і автором даного посібника, дозволяє стверджувати, що вони забезпечують формування продуктивної, творчої активності студентів в системі з іншими організаційними формами навчання, займаючи в ній своє чільне місце.

Лекція - візуалізація з'явилася як результат пошуку нових можливостей відомого в дидактиці принципу наочності. Психолого-педагогічні дослідження переконливо доводять, що наочність не тільки сприяє успішному засвоєнню навчального матеріалу, а й дозволяє активізувати мислительну діяльність студентів, глибше проникати в сутність явищ і процесів, що вивчаються.

Підготовка такої лекції викладачем полягає в перекодуванні, переконструюванні навчальної інформації за темою заняття у візуальну форму для подання студентам через технічні засоби навчання чи за допомогою схем, креслень, рисунків тощо.

А. Вербицький рекомендує читати такі лекції шляхом коментування викладачем підготовлених наочних матеріалів, які повністю розкривають тему заняття. Ці матеріали повинні забезпечувати систематизацію наявних знань студентів, подавати нову інформацію та створювати проблемні ситуації, демонструвати різні способи візуалізації.

Краще використовувати всі види наочності - натуральну, іконічну, символічну, моделі та макети. Доцільність використання того чи іншого виду наочності залежить від змісту навчального матеріалу. Важливо також обґрунтовано використовувати графічний дизайн, поєднання словесної і наочної інформації, колір посібників, враховувати особливості зорового сприйняття. Необхідно оптимізувати дози навчального матеріалу, володіти майстерністю спілкування з аудиторією. Такі лекції рекомендують читати архітекторам, інженерам - дизайнерам, технологам та ін., - вони моделюють професійні ситуації, в яких слухачам необхідно сприймати і осмислювати значну кількість візуальної інформації. Лекції-візуалізації краще всього читати перед викладом нового розділу чи навіть навчального предмета. Але поряд з перевагами вони мають певні недоліки. По-перше, для їх проведення необхідно мати найновіші засоби наочності та відповідну матеріальну базу; по-друге, розробка режисури лекції-візуалізації - процес довготривалий, він вимагає високої кваліфікації викладача в обґрунтуванні необхідних наочних посібників, доз навчальної інформації, у визначенні трудності змісту навчального матеріалу для студентів; по-третє, такі лекції придатні не для усіх навчальних предметів, розділів чи тем.

Лекція вдвох. Цей тип лекції Н. Борисова і А. Вербицький розглядають як різновид проблемної лекції: принцип проблемності реалізується як у самому її змісті, так і у діалоговому способі викладу матеріалу [8].

Основна мета цієї лекції - змоделювати реальні професійні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань з різних позицій двома фахівцями ( теоретиком і практиком, представниками різних наукових шкіл, прибічником і опонентом вирішення проблеми тощо) та залучити до мислительного пошуку аудиторію.

У процесі лекції вдвох актуалізуються набуті попередньо знання студентів, створюються проблемні ситуації, висуваються гіпотези розв'язання проблем та обґрунтовуються оптимальні їх варіанти.

Для студентів дуже важливим є ознайомлення з двома інколи протилежними джерелами персоніфікованої наукової інформації, створення умов порівняння різних точок зору, здійснення вибору, зайняти особистісну позицію, аргументувати свою точку зору. При майстерному проведенні лекції вдвох рівень інтелектуальної активності викладачів співвідноситься з рівнем навчально-пізнавальної активності студентів. Безперечне виховне значення має культура дискусії: виховуються вміння вислухати співбесідника, тактовно сприймати точки зору опонентів, аргументувати власне бачення вирішення проблем. Крім того, на такій лекції лектори демонструють якості професіоналів у своїй галузі значно яскравіше і глибше, чим на інших заняттях, що має позитивні виховні впливи на майбутніх фахівців.

Практичний досвід проведення лекцій вдвох свідчить про важливість підбору викладачів при її підготовці. Найкраще, коли це особи різної статі, інтелектуально і психологічно сумісні, ерудовані, педагогічно компетентні, здатні до імпровізації. Дуже важливо, щоб лектори вміло доходили згоди з кінцевого варіанту рішення проблем, уміли "домовлятися"! За таких умов лекція вдвох ефективна у формуванні теоретичного мислення студентів, вихованні переконань, пізнавальних потреб та мотивів учіння.

Основним недоліком лекції вдвох є подолання стереотипу "лекції-монологу", який склався у студентів на основі минулого досвіду. Настанови студентів на отримання інформації від одного джерела важко долаються на початку лекції, особливо на старших курсах. Окрім цього, не всі студенти здатні сприймати дві позиції, дві різні точки зору на рішення проблем і, врешті, здійснювати власний вибір. Варто також відмітити, що конспектувати таку лекцію важко: захоплюючись дискусією, лектори часто просто забувають про те, що основні підходи, концептуальні ідеї, авторські думки все ж повинні бути законспектовані студентами.

Природно, лекція вдвох завершує вивчення розділу чи навчального предмета, її варто проводити 1-2 рази за семестр.

Для розвитку у студентів умінь оперативно аналізувати професійні ситуації, зосереджуватися на навчальних проблемах, відшукувати суперечності в змісті матеріалу Н. Борисова пропонує проводити лекції з попередньо запланованими помилками. При підготовці до лекції викладач навмисне закладає у її зміст помилки змістового чи методичного характеру. Про це повідомляться студентам перед початком заняття, причому, обов'язково вказується їх кількість. В перебігу лекції студенти повинні віднайти ці помилки та обґрунтовано це довести при опитуванні за 10-15 хвилин до закінчення заняття. Підводячи підсумки, лектор оголошує повний список помилок, а студенти уточнюють та коректують свої позиції в конспектах. Означена методика проведення лекційного заняття має, безперечно, як переваги, так і недоліки.

Повідомлення про заплановані в лекції помилки чинять активізуючий вплив на аудиторію, викликають зацікавленість, спонукають студентів бути уважними, чітко вибудовувати конспект. В аудиторії присутній дух змагання, можливості "відзначитися", віднайти якомога більше неточностей. Це створює довірливу атмосферу, позитивний емоційний фон, сприятливу педагогічну взаємодію. При розбиранні помилок йде повторення викладеного матеріалу, закріплення знань, що сприяє більш ґрунтовному оволодінню темою.

Аналіз результатів (кількісний і якісний аналіз віднайдених помилок студентами ) дає викладачеві важливу педагогічну інформацію. Лектор може оцінити трудність змісту навчального матеріалу для засвоєння та своєчасно внести корективи для штучного зниження (підвищення) його рівня; перевірити свою методику лекційного викладу; оцінити рівень попередньої підготовки студентів і т.д.

Неоднозначні погляди педагогів - практиків на можливості цього типу лекцій мають об'єктивну основу. Дійсно, є загроза того що на іспиті деякі студенти виголосять помилкову інформацію, яка закарбується в пам'яті і накладеться на достовірну. Це по-перше. По-друге, не завжди аудиторія (особливо першокурсники, де колективи академічних груп лише на стадії становлення) легко залучається в запропоновану форму роботи, студентів стримує перспектива "білої ворони". По-третє, при розбиранні помилок може виникнути ситуація, за якої будуть відзначені несуттєві методичні неточності, а лекторові доведеться за короткий проміжок часу переконувати студентів, де вірно, а де навпаки…

А. Вербицький переконує, що лекція з попередньо запланованими помилками як "гострий педагогічний інструмент" має успіх, якщо старанно розробити методику її проведення, врахувати контингент студентів, визначитися з дидактичними і виховними цілями [8].

Лекція - презентація. Презентація - це цілеспрямований інформаційний процес, що вирішує свої завдання. Форми презентації можуть бути самі різні: на виставковому стенді, в лекційній аудиторії, по телебаченню чи радіо тощо.

Презентація - це комунікаційний процес з усіма його основними елементами.

У загальному випадку презентація може здійснюватися:

людиною без допоміжних засобів;

без участі людини за допомогою технічних засобів (наприклад, кінопоказ).

Як перший, так і другий підходи мають свої недоліки і свої переваги. Тому часто можна спостерігати презентацію за участю і людини і допоміжних технічних засобів.

Пошук оптимальної технології довго йшов в напрямку використання фізичних моделей і графічних ілюстрацій. Передача знань через графічне зображення реалізовувалася за допомогою кінопроекторів, слайдпроектори тощо.

Внаслідок особливостей людського сприйняття переконливість досягалася саме за допомогою слайдів, які в ході презентації доповідач показує для ілюстрації його думки.

Комп'ютер виявився більш ефективним допоміжним засобом. Його графічні можливості практично безмежні. Природно, що технологія комп'ютерної презентації мало походить на показ класичних слайдів.

Сьогодні існують два основних підходи до підготовки та проведення лекції - презентації.

Перший являє собою традиційну демонстрацію набору слайдів, підготовлених на комп'ютері і роздрукованих на прозорій плівці. Комп'ютер тут виступає в ролі допоміжного засобу при підготовці слайдів, а сама технологія презентації залишається класичною.

Другий підхід полягає у використанні комп'ютера безпосередньо в демонстрації презентаційних лекційних матеріалів. Природно, що набір технічних можливостей цьому випадку набагато ширше.

Комп'ютер впливає на мистецтво сучасної презентації, і не тільки як засіб, що дає більшу свободу творчості, але і як свого роду генератор нової естетики.

Як засіб подання навчального матеріалу, комп'ютер може бути використаний викладачами в шкільному класі і лекційної аудиторії, а також школярами і студентами в тематичних доповідях, при захисті курсових і дипломних робіт.

Крім того, комп'ютерні презентації навчального матеріалу можуть забезпечити ефективніші комунікаційні взаємодії між викладачами в цілях обміну досвідом, а також при підготовці та підвищенні кваліфікації педагогічного складу освітніх установ.

Комп'ютерні технології презентації володіють привабливістю як для занять з безпосередньою участю викладача, так і для цілей дистанційного режиму навчання. Володіючи такою можливістю, як інтерактивність, комп'ютерні презентації дозволяють ефективно адаптуватися під особливості тих, хто навчається.

Часова інтерактивність забезпечує можливість навчатися самостійно, тобто визначати початок, тривалість процесу навчання і швидкість просування по навчальному матеріалу.

Інтерактивність по черговості дозволяє тому, кого навчають вільно визначати черговість використання фрагментів інформації.

Змістовна інтерактивність дає можливість тому, кого навчають змінювати, доповнювати або ж зменшувати обсяг змістовної інформації.

Посилення інтерактивності призводить до більш інтенсивного участі в процесі навчання самого студента (учня). Це сприяє підвищенню ефективності сприйняття і запам'ятовування навчального матеріалу.

Враховуючи великі дидактичні можливості комп'ютерного подання знань, вже найближчим часом слід очікувати більш інтенсивне використання комп'ютерних презентацій в освіті.

Хоча проблеми технічного оснащення презентаційним обладнанням освітніх установ роблять сумнівними перспективи застосування презентацій в ході аудиторного роботи, але практично, перешкод для повсюдного використання ефективних презентацій для цілей дистанційного навчання, включаючи навчання за допомогою комп'ютерних програм і мережі Інтернет.

Крім дидактичних переваг комп'ютерні презентації мають ряд переваг, пов'язаних з тиражуванням та розповсюдженням.

Створені одного разу на магнітних носіях моделі, схеми, діаграми, слайди, відеокліпи, звукові фрагменти можуть компактно зберігатися в цифровому вигляді. Вони не псуються, не займають багато місця, вільно управляються в процесі демонстрації і при необхідності легко можуть бути модифіковані.

Поширювані на магнітних носіях презентації дешевше і ефективніше друкованих. Вони без значних зусиль тиражуються і, отже, швидко стануть предметом обміну.

Існуючі на ринку програмного забезпечення засоби побудови презентацій дозволяють без програмування в короткий термін створювати, і при необхідності змінювати, комп'ютерні презентації. Далі йтиметься про одну з найвідоміших в світі програм в області створення комп'ютерних презентацій - MS РowеrРoіnt.

Програма РowеrРoіnt є лідером серед систем для створення презентацій. З її допомогою текстова і числова інформація легко перетворюється в професійно виконані слайди і діаграми, придатні для демонстрації перед сучасною вельми вимогливою аудиторією.

Розробники РowеrРoіnt виходили з припущення, що даною програмою користуються не щодня і тому програма повинна бути гранично зрозумілою для користувача і проста в експлуатації. РowеrРoіnt надає широкий вибір готових рішень, забезпечуючи створення високопрофесійних презентацій, які раніше могли бути створені тільки професіоналами.

Після завершення роботи над презентацією можна видрукувати отримані слайди на папері, вивести їх на фотоплівку, додати до слайдів нотатки доповідача, а також підготувати діапозитиви для демонстрації їх на екрані за допомогою проекційного апарату типу "Ovеrhеad".

Все більше число користувачів прагне демонструвати презентації прямо на екрані комп'ютера, або через проекційну панель на великий екран. Такого роду електронні презентації, що містять спеціальні відеоефекти, подібні тим, що застосовуються на телебаченні. Звукові фрагменти, музика, елементи анімації і навіть відеокліпи, сьогодні найбільш популярні, а можливості РowеrРoіnt у створенні електронних презентацій та управлінні ними відповідають найсучаснішим вимогам.

Для створення високопрофесійних відеоматеріалів за допомогою РowеrРoіnt в комплекті з програмою поставляються шаблони дизайну, що забезпечують високу якість результату.

Для повноцінного використання всіх можливостей РowеrРoіnt не потрібні глибокі знання принципів роботи комп'ютера. Підказки програми забезпечують виконання всіх необхідних кроків в потрібній послідовності, а саме:

1. Якщо необхідно швидко створити презентацію, що містить прості і компактні відеоматеріали для супроводу доповіді.

З використанням таких засобів, як майстер автозмісту і шаблон презентації, РowеrРoіnt дозволяє в мінімальний термін розробити конкретну послідовність привабливих, виконаних на високому професійному рівні слайдів.

2. Якщо потрібно насичена фактичним матеріалом презентація, що включає велику кількість графіків і діаграм.

Вбудовані в РowеrРoіnt такі додатки Mіcrosoft Offіcе, як Graрh або Organіzatіon Chart, а також власний модуль побудови таблиць допомагають створити ретельно оформлені відеоматеріали, доступно представляють числову і графічну інформацію.

3. Якщо необхідна електронна презентація з безліччю ефектів.

Демонстраційний модуль комплексу РowеrРoіnt підтримує безліч досить складних ефектів, таких як "ожилі" діаграми, звук, музичний супровід, вбудовані відеофрагменти і широко розповсюджені плавні переходи між слайдами.

Набори легко модифікуються фоновими малюнками і кольоровими схемами слайдів і є частиною багатого арсеналу виразних засобів РowеrРoіnt.

Є можливість розміщення загальних для всієї презентації графічних і текстових елементів на задньому плані кожного слайду.

4. Якщо потрібна презентація з гнучкою адаптацією до аудиторії.

Можливо інтерактивне управління демонстрацією слайдів, коли оператор по ходу презентації отримує можливість продемонструвати додаткові слайди, що представляють собою відгалуження від основного сюжету, або вивести на екран приховану доти інформацію, відповідаючи цим на запитання аудиторії.

5. Якщо потрібно зібрати разом текстовий і графічний матеріал з інших додатків Mіcrosoft Offіcе.

РowеrРoіnt дозволяє об'єднувати всередині однієї презентацією текст, графіки, числові дані та діаграми, сформовані іншими додатками Mіcrosoft Offіcе (наприклад, Mіcrosoft Word або Mіcrosoft Еxcеl).

6. Якщо потрібно підготувати презентацію для розповсюдження в електронних комп'ютерних мережах.

Майстер упаковки РowеrРoіnt дозволяє упакувати презентацію для запису на магнітні носії для подальшого розповсюдження.

За допомогою інструменту Конференція можна продемонструвати презентацію в локальній мережі або в мережі Іntеrnеt і отримати зауваження колег.

Слайд - логічно автономна інформаційна структура, яка містить різні об'єкти, які представляються на загальному екрані Монітору, аркуші паперу або на аркуші кольорової плівки у вигляді єдиної композиції.

У складі слайда можуть бути присутніми наступні об'єкти: заголовок і підзаголовок, графічні зображення (малюнки), таблиці, діаграми, організаційні діаграми, тексти, звуки, марковані списки, фон, колонтитул, номер слайду, різні зовнішні об'єкти.

Сукупність слайдів, зібраних в одному файлі утворюють презентацію. В одній презентації може бути довільною число слайдів.

Лекція - презентація - це набір слайдів, об'єднаних можливістю переходу від одного слайду до іншого, що зберігаються в загальному файлі.

За допомогою РowеrРoіnt можна створювати пов'язану послідовність слайдів, яка, власне, і називається презентацією. Може бути створена презентація, яка містить велику кількість слайдів. Всі слайди зберігаються в одному файлі.

Весь процес розробки лекції - презентації може бути розбитий на кілька етапів:

Розробка структури лекції - презентації

Створення окремих слайдів

Складання пов'язаної послідовності слайдів

Створення допоміжної підтримки лекції - презентації