Теоретико-методичні основи екологічного виховання у позашкільних навчальних закладах

Теоретико-методичні основи екологічного виховання у позашкільних навчальних закладах

Пустовіт Г.П.

Автореферат дисертації

АНОТАЦІЯ

Пустовіт Г.П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1-9 класів у позашкільних навчальних закладах. - Рукопис.

Монографія на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 -- теорія та методика виховання - Тернопільский національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2005.

У монографії досліджено стан проблеми у філософській, історико-педагогічній, психолого-педагогічній науці та сучасній освітній практиці. Визначено основні параметри, рівні та напрями суб'єктивного ставлення особистості до природи в її онтогенезі та охарактеризовано типи її практичної діяльності у довкіллі. Обґрунтовано теоретико-методологічні та методичні основи модернізації змісту екологічної освіти і виховання учнів 1--9 класів концептуальні підходи й принципи відбору, структурування і побудови їх змісту у позашкільних навчальних закладах та критерії ефективності у формуванні компонентів екологічної вихованості особистості. Удосконалено класифікацію принципів, форм і методів, розроблено нові активні організаційно-педагогічні форми і методики екологічної освіти і виховання учнів та доведено їх ефективність. Здійснено експериментальну перевірку і доведено ефективність розробленої організаційно-педагогічної структури гуртка, відділу та його самоврядування у позашкільному навчальному закладі, що в сукупності дало змогу розробити функціональну модель екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах та експериментальне довести її ефективність. За результати дослідження розроблено і видано збірник навчальних програм, навчально-методичні посібники й інструктивно-методичні матеріали щодо удосконалення екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Ключові слова: Екологічна освіта і виховання, екологічна вихованість, компоненти екологічної вихованості, екологічна культура, позашкільний навчальний заклад, навчально-пізнавальна і дослідницька діяльність, конкретна природоохоронна робота.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасні загальношкільні процеси зростаючого руйнівного впливу людини на навколишнє середовище і, як наслідок, катастрофічна його руйнація, спричиняють необхідність докорінних змін не лише в ідеологічних, соціально-економічних та технологічних сферах життєдіяльності людства, але й актуалізують пошук гуманістичних засад взаємодії людини і природи, стимулюючи тим самим розвиток ефективних шляхів формування ціннісної сфери особистості у системі «природа-людина-суспільство». З огляду на це важливою педагогічною проблемою виступає забезпечення умов гармонійного розвитку особистості в навколишньому середовищі, ефективна підготовка підростаючого покоління до екологічно доцільності діяльності у довкіллі.

Національною доктриною розвитку освіти України, Законом України про позашкільну освіту, Концепцією позашкільної освіти і виховання, Концепцією екологічної освіти визначено, що метою навчально-виховної діяльності різних навчальних закладів є виховання і розвиток творчого потенціалу та соціальної активності особистості, формування її системи гуманістичних цінностей, де цінність природи, і людини, визначаються як провідні. Ця проблема торкається всіх ланок освіти - від дошкільної до вищої та освіти дорослих. Все ж особливе місце у цих процесах посідає позашкільна освіта.

Позашкільні навчальні заклади, враховуючи специфіку побудови їх навчально-виховного процесу (варіативність і різнорівневість, добровільність і багатоукладність, необмежені можливості у часі і географічних межах здійснення, практичну спрямованість), мають забезпечити формування цілісної картини світу, створити сприятливі умови для задоволення її власних інтересів і потреб у самопізнанні та самореалізації, у формуванні особистісних якостей й високого рівня екологічної вихованості.

Стан розробки проблеми. Сучасний розвиток вітчизняної педагогічної науки в галузі вивчення довкілля визначається взаємодією різних чинників: з одного боку, превалюванням теоретичної спадщини педагогіки радянської доби, орієнтацією освіти і виховання дітей на традиційну методологію конструювання змісту, форм і методів пізнання ними довкілля, домінуванням екстенсивних тенденцій побудови навчально-виховного процесу позашкільних навчальних закладів (збільшення кількості годин на теоретичні заняття, запровадження нових курсів та спецкурсів, факультативів, скорочення кількості годин на конкретну природоохоронну роботу учнів у довкіллі, а отже зменшення кількості виконаних ними як особистісних, так і соціально значущих справ з його охорони, заміна такої роботи масовими заходами, що мають низьку педагогічну ефективність тощо). З іншого спостерігається розширення концептуального поля вітчизняної педагогіки, обґрунтування та розробка нових підходів, напрямів взаємодії теорії і практики екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Теоретико-методологічним основам розв'язання проблем взаємодії людини і навколишнього середовища, філософсько-культурологічним аспектам соціальної природи особистості, формування її свідомості в контексті активного буття,

присвячено дослідження В.Вернадського, С.Глазичева, А.Горєлова, А.Гора, М.Кисельова, В.Кременя, В.Крисаченка, В.Лося, М.Мойсеєва, Р.Неша, Г.Філіпчука, В.Хесле, Г.Швебса, М.Шеллера та інших.

Значний внесок у розробку теоретичних засад функціонування педагогічних систем, дидактичних основ освіти і, зокрема, екологічної, здійснено у працях А.Алексюка, Ю.Бабанського, Г.Білявського, В.Бровдія, М.Воїнственського, С.Гончаренка, Р.Гуревича, А.3ахлєбного, І.Звєрєва, Н.Кузьміної, І.Лернера, Є.Мединського В.Онищука, В.Паламарчук, О.Плахотнік, Б.Райкова, О.Савченко, М.Скаткіна, А.Степанюк, І.Суравєгіної, Е.Теневої, Д.Цихи, В.Червонецького та інших.

Психолого-педагогічні основи формування знань, умінь і навичок взаємодії з навколишнім середовищем як соціальним, так і природним охарактеризовано у працях Д.Бенета, Дж.Бутлера, Л.Виготського, С.Глазичова, С.Дерябо, Д.Ельконіна, О.Киричука, О.Леонтьєва, Г.Прошанского, В.Роменця, С.Рубінштейна, А.Сидельковського, І.Суравєгіної, В.Ясвіна та інших.

Важливою складовою досліджуваної проблеми є розгляд дитини як суб'єкта життєдіяльності в соціокультурному і соціоприродному середовищі у працях К.Абульханової-Славської, Б.Ананьєва, Г.Балла, І.Беха, Л.Божович, П.Блонського, Я.Коломенського, В.Рибалки, Г.Шукіної та інших.

Активність дитини як суб'єкта процесу навчання і виховання частково охарактеризовано також у працях ВЛозової, А.Макаренка, П.Найденової, А.Сиротенка, М.Сметанського, Т.Сущенко, Г.Троцко та інших.

Незважаючи на істотне зростання кількості досліджень, присвячених проблемам екологічної освіти і виховання дітей та учнівської молоді, переважна їх більшість стосуються розв'язання проблеми у межах навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Останнім часом здійснено ряд досліджень, присвячених окремим аспектам розв'язання цієї проблеми у позашкільних навчальних закладах. Це, насамперед, дослідження історії становлення і розвитку позашкільної освіти (В.Берека, Н.Харінко), позашкільних навчальних закладів еколого-натуралістичного профілю та еколого-натуралістичної освіти (В.Вербицький), розвитку мережі позашкільних навчальних закладів (І.Рябченко), розвитку пізнавальних інтересів учнів (В.Редіна), методів формування морально-естетичних якостей особистості (О.Мироненко), обґрунтування концептуальних засад розробки змісту навчання учнів (О.Іголевич), професійного самовизначення у сфері технічної діяльності (М.Мачуський), побудови навчально-виховного процесу у позашкільних навчальних закладах (Т.Сущенко). Однак фундаментальні та прикладні дослідження з проблем екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, де б системно висвітлювались концептуальні підходи до побудови змісту, розробки активних організаційно-педагогічних форм і методів їх реалізації, що безпосередньо спрямовані на створення сучасної функціональної моделі екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, досі не проводились.

Отже, актуальність розв'язання теоретико-методологічних і методичних проблем екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, нагальна потреба у зміні традиційних підходів до організації навчально-виховного процесу, а також гостра необхідність у наданні йому системного, особистісно орієнтованого гуманістичного спрямування зумовили вибір теми дослідження «Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1--9 класів у позашкільних навчальних закладах».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту проблем виховання АПН України в частині наукової теми «Соціально-педагогічні основи діяльності позашкільних навчальних закладів у сучасних умовах», державний реєстраційний номер 0100Ш00152. Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту проблем виховання (протокол № 6 від ЗО квітня 1998 року) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 14 жовтня 1998 року).

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес у позашкільних навчальних закладах.

Предметом дослідження є система екологічної освіти і виховання учнів 1 - 9 класів у позашкільних навчальних закладах.

Мета дослідження - визначити та обґрунтувати теоретико-методологічні та методичні основи модернізації змісту екологічної освіти і виховання учнів, удосконалити існуючі та розробити нові організаційно-педагогічні форми, методи, засоби його реалізації у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів еколого-натуралістичного профілю та з'ясувати їх педагогічну ефективність у формуванні екологічної вихованості особистості

Концепція дослідження. Екологічна освіта і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах має бути цілісною педагогічною системою, структура якої визначає зміст, види і форми навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи особистості, формування її екологічного світогляду, суспільне значущої поведінки і діяльності у навколишньому середовищі, розвиток стійкої мотивації щодо його охорони.

Екологічна освіта і виховання учнів у позашкільному навчальному закладі досліджується у контексті модернізації освітньо-виховного простору, тому цій системі надається, насамперед, особистісно орієнтоване, практичне спрямування з метою забезпечення ефективності інтелектуального, духовного і фізичного розвитку особистості, вироблення умінь і навичок самоосвіти, реалізації її індивідуальних здібностей та творчого потенціалу в процесі вивчення, охорони та використання природних ресурсів довкілля. В основу побудови екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах покладено культурологічний підхід, який передбачає створення цілісного психолого-дидактичного забезпечення навчально-виховного процесу, що відповідає сучасним соціально-світоглядним навчально-виховним і психолого-педагогічним вимогам та реаліям функціонування системи «природа-людина-суспільство».

Основними системостворюючими елементами екологічної освіти і виховання у позашкільних навчальних закладах є: учень (його потреби, мотиви, інтереси, переконання та ідеали), мета його діяльності; педагог (його виховна, спрямовуюча, координуюча, контролююча діяльність); мета і конкретні цілі екологічної освіти і виховання - формування екологічно вихованої особистості, яка досягається за рахунок вирішення конкретних виховних, навчальних та розвивальних цілей; зміст екологічної освіти і виховання (принципи, форми, методи, засоби його реалізації у навчально-виховному процесі позашкільного навчального закладу). Розробка змісту екологічної освіти і виховання учнів, принципів, форм, методів та засобів його реалізації у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів має забезпечити умови ефективного розвитку її стратегічних цілей.

Виходячи з цієї системи поглядів на проблему, сформульовано загальну гіпотезу дослідження, сутність якої полягає у таких припущеннях:

- за зміни традиційної концептуальної парадигми освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах на її культурологічну модель, відбудуться прогресивні зрушення в інтелектуальному і духовному розвитку учнів, формуванні їхньої ціннісної сфери щодо природи, навичок екологічно доцільної і відповідальної поведінки і діяльності у навколишньому середовищі;

- за єдності мети і завдань навчально-виховного процесу позашкільного навчального закладу і життєдіяльності особистості у природному середовищі на принципах екологічної доцільності, відбудуться позитивні зміни у розвитку екологічної вихованості особистості;

- за надання змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах особистісно орієнтованого спрямування забезпечуватиметься стабільне зростання творчої активності учнів, їхнє самовизначення у процесі вивчення й охорони природи, що зумовить позитивну динаміку розвитку екологічної вихованості особистості;

- за єдності, системності і наступності змісту екологічної освіти і виховання, в основу конструювання якого покладено ідеї «коеволюції», природовідповідності, пріоритетності виховних впливів, активних організаційно-педагогічних форм і методів його реалізації, становлення всіх форм життєдіяльності особистості у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів і у навколишньому середовищі, ефективно здійснюватиметься розвиток та формування екологічно вихованої особистості.

Відповідно до мети дослідження визначено основні його завдання:

- з'ясувати стан розробки проблеми у психолого-педагогічній науці та сучасній освітньо-виховній практиці;

- концептуалізувати поняттєво-категоріальний апарат дослідження;

- дослідити основні параметри та напрями формування суб'єктивного ставлення особистості до природи;

- виокремити і теоретично обґрунтувати концептуальні підходи, критерії відбору та принципи конструювання змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах;

- розробити активні організаційно-педагогічні форми і методи екологічної освіти і виховання учнів, структури малих творчих колективів гуртка, відділу, його самоврядування та здійснити їх експериментальну перевірку;

- визначити критерії та рівні сформованості екологічно вихованої особистості у позашкільних навчальних закладах;

- обґрунтувати та розробити функціональну модель екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах та експериментальне з'ясувати її ефективність;

- розробити навчально-методичні посібники та інструктивно-методичні матеріали з екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Методологічна основа дослідження. Методологічною основою дослідження є філософсько-культурологічні положення про біосоціальну природу особистості і її гармонійну взаємодію з навколишнім середовищем; особистість як активний суб'єкт діяльності і розвитку. В основі роботи лежить концептуальна ідея «коеволюції», яка, ґрунтуючись на поєднанні природного і соціогуманітарного середовища, дозволяє створити універсальну модель майбутнього соціоприродного простору, у межах якого еволюційні процеси розвитку цивілізації і природи гармонійно співіснують і взаємопов'язані між собою. Ідея «коеволюції», випереджаючого особистісно орієнтованого виховання особистості та природовідповідності, визначена нами методологічною основою дослідження, а також методологічною основою конструювання змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Теоретичну основу дослідження складають положення психолого-педагогічної науки про: теорію педагогічних систем, дидактичні основи освіти, зокрема екологічної (Ю.Бабанський, Г.Білявський, В.Бровдій, М.Воїнственський, С.Гончаренко, В.Давидов, І.Звєрєв, А.Захлєбний, Т.Ільїна, Т.Кучер, І.Лернер, В.Онищук, А.Олексюк, В.Паламарчук О.Плахотнік; Б.Райков, О.Савченко, К.Ситник, М.Скаткін, І.Суравєгіна, Д.Цихи, С.Шмалей та інші); системного підходу до дослідження наукових проблем (А.Алексюк, С.Гончаренко, Н.Кузьміна та інші); становлення і розвиток національної системи позашкільної освіти і екологічної зокрема (В.Кремень, С.Русова, О.Сухомлинська, Т.Сущенко, Г.Філіпчук, М.Ярмаченко та інші); розвиток особистості у різноманітних процесах і формах взаємодії з навколишньою дійсністю (І.Бех, Д.Бенет, Л.Божович, Л.Виготський, С.Глазичев, С.Дерябо, Д.Ельконін, А.Захлєбний, І.Звєрєв, О.Киричук, О.Леонтьєв, С.Максименко, В.Роменець, С.Рубінштейн, А.Сидельковський, М.Сметанський, А.Степанюк, І.Суравєгіна, В.Сухомлинський, К.Ушинський, В.Ясвін та інші); погляд на дитину як на суб'єкт життєдіяльності в соціумі (К.Абульханова-Славська, В.Ананьєв, Г.Балл, П.Блонський, Л.Божович, Я.Коломенський, І.Кон, В.Рибалка, Г.Щукіна та інші); активність суб'єкта і об'єкта у процесі навчання і виховання (М.Боришевський, Н.Бібік, В.Лозова, А.Сиротенко, Г.Троцко та інші);

Для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження:

Теоретичні: контент-аналіз філософської, історико-педагогічної, психолого-педагогічної та спеціальної як вітчизняної, так і зарубіжної літератури відповідно до теми дослідження, метод теоретичного аналізу і синтезу наявного педагогічного досвіду освіти з проблем навколишнього середовища, що дало змогу з'ясувати сучасний стан теорії і практики, підходи і напрями становлення та розвитку педагогічних ідей у цій галузі; визначити методологічні та теоретичні основи досліджуваної проблеми, врахувати вітчизняний та зарубіжний досвід в обґрунтуванні змісту, сутності та структури активних організаційно-педагогічних форм і методів екологічної освіти і виховання учнів різного віку.

Емпіричні: психологічні та педагогічні методи збору емпіричних даних (анкетування, тестування учнів, педагогів позашкільного навчального закладу, бесіди, опитування, спостереження, моделювання навчально-виховних ситуацій та ситуацій самостійних практичних дій у довкіллі, педагогічний експеримент), якісний аналіз їх результатів, методи статистичного опрацювання результатів дослідження, що в сукупності дало змогу розробити та експериментальне підтвердити ефективність функціональної моделі екологічної освіти і виховання особистості у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів.

Етапи дослідження.

Дослідження проводилось поетапно протягом 1996 -- 2004 років.

На першому етапі (1996 - 1998 рр.) опрацьовано філософську, соціологічну, історико-педагогічну, психолого-педагогічну та спеціальну вітчизняну і зарубіжну літературу в галузі освіти і, зокрема, екологічного виховання; вивчено досвід діяльності позашкільних навчальних закладів з екологічної освіти і виховання учнівської молоді; визначено й обґрунтовано основні теоретичні положення дослідження: об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, перелік експериментальних навчальних закладів та сформульовано робочу гіпотезу.

На другому етапі (1999 - 2002 рр.) здійснено аналіз існуючих підходів до екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах та визначено рівень екологічної вихованості учнів (констатуючий етап); з'ясовано сучасний стан розробленості проблеми у педагогічній науці та освітній практиці, сформульовано педагогічні протиріччя, характерні для навчально-виховного процесу позашкільних навчальних закладів; розроблено програму формуючою етапу дослідження; здійснено експериментальну перевірку змісту, форм і методів як складових функціональної моделі екологічної освіти і виховання учнів.

На третьому етапі дослідження зроблено систематизацію, узагальнення та аналіз дослідно-експериментальної роботи, визначено зміст, структуру активних організаційно-педагогічних форм і методів його реалізації. Завершено оформлення монографії та сформульовано загальні висновки дослідження.

Експериментальна база дослідження: протягом 1996 - 2004 рр. до експериментальної роботи було залучено 63 педагоги та 579 учнів Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (м. Київ), Вінницької обласної станції юних натуралістів, Закарпатського та Хмельницького обласних еколого-натуралістичних центрів, Кам'янець-Подільського міського еколого-натуралістичного центру, Дунаєвецької, Шепетівської районної станції юних натуралістів Хмельницької області. Протягом 1998 - 2004 рр. на базі Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України через систему семінарів-практикумів до апробації експериментальних матеріалів було залучено: 25 директорів обласних і їхніх заступників, понад 112 директорів районних і міських центрів та станцій юних натуралістів, понад 127 завідувачів і методистів відділів і секцій та понад 285 керівників гуртків еколого-натуралістичних центрів і станцій України.

Наукова новизна дослідження полягає у конкретизації й обґрунтуванні теоретико-методологічних та методичних основ модернізації змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, сутність яких складають ідеї природовідповідності, взаємообумовленості природних і соціальних процесів та їх антропогенних наслідків, розвитку особистості в онтогенезі у контексті ідей коеволюції людини і навколишнього середовища.

Вперше на основі конкретизації і логічної єдності філософсько-культурологічних та психолого-педагогічних чинників обґрунтовано концептуальні підходи, принципи та критерії відбору і побудови різнорівневого змісту екологічної освіти і виховання учнів 1 -- 9 класів у позашкільних навчальних закладах, що знайшло своє відображення у розроблених однопрофільних, комплексних, наскрізних, модульних (блокових), пошуково-орієнтованих навчальних програмах, переважна більшість з яких є інтегрованими; удосконалено змістові характеристики понятійно-категоріального апарату дослідження, базові поняття якого розглядаються як дійовий світоглядно-методологічний засіб пізнання; охарактеризовано сутність, специфіку, рівні і детермінанти формування суб'єктивного ставлення особистості до природи та типи її практичної діяльності у навколишньому середовищі; удосконалено класифікацію принципів, активних організаційно-педагогічних форм, методів та засобів реалізації змісту екологічної освіти і виховання учнів, що в сукупності забезпечило ефективність розробленої функціональної моделі екологічної освіти і виховання учнів у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів.

Дістали подальшого розвитку теоретичні та дидактичні основи екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах; психолого-педагогічні умови формування екологічної вихованості особистості як у навчально-виховному процесі цих навчальних закладів, так і безпосередньо в природі; методичні засади ефективного формування екологічно вихованої особистості у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів.

Теоретичне значення дослідження визначається вперше запропонованим коеволюційним підходом до осмислення теоретико-методологічних і методичних основ екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах; психолого-педагогічним обґрунтуванням особистісно орієнтованих методик й розкриттям їх структурних і функціональних компонентів, а також специфікою організаційно-педагогічних структур гуртка, відділу та самоврядування у позашкільному навчальному закладі; визначенням й застосуванням методик психолого-педагогічної діагностики кількісно-якісних параметрів екологічної вихованості учнів різного віку, що в сукупності дало змогу підтвердити ефективність розробленої функціональної моделі екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Практична значущість дослідження полягає у розробці та запровадженні у педагогічну практику: критеріїв відбору та принципів конструювання змісту, інноваційних засобів екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, що знайшло своє відображення у навчальних програмах еколого-натуралістичного напряму для позашкільних і загальноосвітніх навчальних закладів; навчально-методичних посібниках: «Екологічне виховання учнів у процесі дослідницької роботи», «Дослідницька робота учнів з екології в позашкільних установах», «Екологічне виховання учнів початкових класів у позашкільних навчальних закладах», «Екологічне виховання учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах»; навчальних програм для вищих навчальних закладів та інститутів післядипломної педагогічної освіти «Позашкільна освіта і виховання», збірнику «Програм для творчих об'єднань позашкільних і загальноосвітніх навчальних закладів» та низці науково-методичних статей та методичних розробок.

Результати дослідження доцільно застосовувати: у процесі розробки нових навчальних програм, навчально-методичних посібників і рекомендацій для педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів різних типів, що сприятиме підвищенню ефективності і результативності навчально-виховної роботи; у навчальному процесі вищих навчальних закладів, що забезпечить умови ефективної підготовки майбутніх педагогів до екологічної освіти і виховання школярів; у процесі підвищення кваліфікації педагогів позашкільних навчальних закладів та вчителів загальноосвітніх шкіл, що в сукупності сприятиме підвищенню їхнього професійного рівня і результативності педагогічної діяльності з екологічної освіти і виховання учнів.

Особистий внесок дисертанта полягає в обґрунтуванні концептуальних підходів, виявленні і характеристиці психолого-педагогічних чинників і закономірностей формування суб'єктивного ставлення особистості до природи та форм її практичної діяльності у навколишньому середовищі; визначенні сутності принципів і критеріїв відбору, структурування і побудови змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах; в удосконаленні принципів, форм і методів екологічної освіти та виховання учнів; у розробці й експериментальній апробації та запровадженні у педагогічну практику системно сконструйованого змісту екологічної освіти і виховання учнів 1--9 класів у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів; розробці навчально-методичних посібників та методичних матеріалів для позашкільної освіти, що в сукупності забезпечило ефективне формування екологічно вихованої особистості.

На захист виносяться:

1. Концептуально-дискурсивна модель екологічної освіти і виховання учнів 1-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

2. Поняттєво-категоріальна парадигма екологічної освіти і виховання учнів.

3. Психолого-педагогічна концептосфера як детермінанта екологічної освіти і виховання особистості.

4. Теоретико-методологічні і методичні засади модернізації змісту екологічної освіти і виховання учнів: підходи, критерії відбору і принципи конструювання.

5. Функціональна модель екологічної освіти і виховання учнів як педагогічна система.

6. Програмно-методичне забезпечення процесу формування екологічно вихованої особистості у позашкільних навчальних закладах.

Вірогідність та аргументованість наукових результатів і висновків дослідження забезпечено теоретико-методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, послідовним і системним аналізом вітчизняних і зарубіжних філософських, історико-педагогічних, соціально-педагогічних та спеціальних джерел в галузі екологічної освіти і виховання, адекватних його меті і завданням, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу здобутих експериментальних даних, їх обробки за допомогою методів математичної статистики, тривалим терміном експериментальної роботи в різних регіонах України та ефективністю результатів впровадження.

Впровадження результатів дослідження. Комплекс навчальних програм, навчально-методичних посібників та методичних матеріалів, розроблених у процесі дослідження, підтверджено довідками про провадження Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (м. Києва, довідка № 184 від 10.12.2003 р.), Вінницького обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (м. Вінниця, довідка № 256 від 19.12.2003 р.), Обласного управління науки і освіти Хмельницької обласної державної адміністрації (м. Хмельницький, довідка № 38/1 від 26.03.2003 р.), Хмельницького обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (м. Хмельницький, довідка № 92 від 27.04. 2003 р.), Міського управлінням освіти і науки Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області (м. Кам'янець-Подільський, довідка № 45 від 4.02.2003 р.), Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (м. Ужгород, довідка № 12 від 22.01. 2003 р.), Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (м. Хмельницький, довідка № 84/1 від 18 листопада 2004 року).

Апробація результатів дослідження здійснювалась на міжнародних і всеукраїнських конференціях, семінарах педагогічних читаннях (Умань 1997, 2004, Хмельницький 1997, Косів 1999, Запоріжжя 2000, Івано-Франківськ 2000, Луганськ 2000, Львів 2001, Херсон 2003); на наукових сесіях Інституту проблем виховання АПН України (Київ 1997 - 2003); на регіональних, міських і районних науково-практичних конференціях і семінарах (Київ 1998, 1999, 2001, Хмельницький, Миколаїв 2003, 2004); курсах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів позашкільних навчальних закладів (Київ 1999 - 2004).

Кандидатська дисертація за темою «Дослідницька робота учнів з екології у позашкільних установах» захищена у 1994 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті монографії не використовуються.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 52 наукових та науково-методичних працях, з них без співавторства 49, зокрема 1 монографія, 4 навчально-методичні посібники, 36 наукових статей у фахових виданнях та 16 в інших виданнях та збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску понад 43,7 друкованих аркушів.

Структура монографії складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (396 найменувань, з них 29 іноземних), 37 таблиць, 12 рисунків, 3 графіка, 1 діаграма на 25 сторінках. Загальний обсяг монографії 540 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ МОНОГРАФІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано загальний стан розробки проблеми у психолого-педагогічній науці та освітній практиці, визначено об'єкт, предмет, мету, концепцію, завдання, гіпотезу, методологічні основи і методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, охарактеризовано результати апробації, їх вірогідність та форми впровадження.

У першому розділі - «Концептуальні засади екологічної освіти і виховання учнів» здійснено аналіз становлення і розвитку вітчизняних філософських, культурологічних, психолого-педагогічних поглядів та ідей на сутність людини і її місце в довкіллі, виявлено й охарактеризовано провідні ідеї та концепції взаємодії людства з навколишнім середовищем. Сутність останніх є складовими обґрунтованих нами концепції взаємодії у системі «людина-суспільство-природа».

Перша з них розкриває та характеризує пряму залежність людини від природи на основі незаперечного визнання її могутності. Це відповідно спричинило свідоме обожнення людиною як окремих елементів (об'єктів), так і природи в цілому, а отже - пошук форм власної поведінки і діяльності, які б не порушували гармонію у довкіллі та не вступали у протиріччя зі сформованими політеїстичними уявленнями про довкілля і місце людини в ньому. Ідеї цієї концепції знайшли своє втілення у працях Гомера, Арістотеля, Теофраста, Плутарха, Гіпократа, у яких особлива увага надається єдності складових компонентів системи «природа-людина». Однак людина хоча і посідала у цих філософських концепціях відповідне місце як мисляча істота і певним чином вільна у своїх діях, однак життя її підпорядковувалось впливу зовнішніх сил. Для української теолого-філософської школи характерним є існування ще досить стійких язичницьких уявлень, які згодом трансформувались під впливом християнської релігії в єдину філософсько-культурологічну, морально-етичну парадигму буття, що в цілому надало їй більш шанобливого ставлення наших пращурів до багатств природи (Володимир Мономах, Никифор, Кирик Новгородський, Іларіон Київський, Стефан Калиновський, Григорій Сковорода та ін.).

Для другої концепції характерним є трактування людини як вищої цінності, яка домінує в системі «природа-людина-суспільство». Підґрунтям таких поглядів стало християнство, у рамках якого розвинулась ідея про «подолання» людиною природи, про «божественне» місце людини та її панування над «тварями» та «речами». Це спричинило формування стійкої парадигми людської «зверхності». Абсолютизація такого підходу у період становлення промисловості призвело зрештою до посилення тенденцій протиставлення людини природі. Характерними у цьому відношенні є праці Р.Декарта, у яких він прямо чи опосередковано закликає людину стати «господарем» природи. Пізніше у класичній німецькій філософії І.Канта матеріальний світ розглядається як всеоб'ємність духу, а людина - як частина матеріального світу; вона сама і навколишній світ підпорядковується вищій силі, що надає людині як «вищій істоті» право змінювати цей світ у своїх власних інтересах.

У свою чергу, за В.Гегелем, у людини відбувається відчуження від природного буття, а природа постає в якості реального відтворення «абсолютної ідеї»«, а не як результат раціональної їх взаємодії. Схожу ідею, однак уже з матеріалістичних позицій, обґрунтував Л.Фейєрбах, який співвідношення «людина - природа» розглядав у контексті антропологічного принципу, тобто в категоріях родової сутності людини, абсолютизуючи її статус у природі.

Потреби промислового виробництва у другій половині XVIII та протягом XIX століття призвели до перегляду ідей про співвідношення «людина-суспільство», до намагань природознавців та натурфілософів доби французького просвітництва віднайти шляхи пояснення протистояння людини і природи. З однієї точки зору природа (зовнішнє середовище) розглядалось як комплекс природних процесів, де людина посідає провідне становище (П.Гольбах), з іншої - як сукупність соціально-політичних факторів, а не природних взаємозв'язків (К.Гельвецій), як сукупність відчуттів, завдяки яким людина отримує враження (Ж.Руссо) чи у вигляді інтелектуального середовища (Ж.Ламетрі). Але загальним для всіх цих філософських позицій було визнання людини і її діяльності у довкіллі, як визначального фактора впливу на природу.

Часткова інтерпретація означеної дихотомії простежується в принципах або законах діалектичного матеріалізму, сформульованих та обґрунтованих Ф.Енгельсом, К.Марксом та значно доопрацьованих В.Плехановим і В.Леніним, у яких джерелом людського знання є природа, об'єктивний матеріальний світ, а матерія функціонує у просторі і часі, у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності людського буття і стану довкілля. Таким чином діалектичний матеріалізм поєднує в собі епістемологію реалізму, онтологію, засновану на існуванні матерії - енергії, і філософію розвитку, сформовану у вигляді діалектичних законів розвитку суспільства і природи. Звідси саме суспільство (маємо на увазі людина), пізнаючи закони природи, може змінювати дійсність саме так, як це їй необхідно.

На практиці ж до 60 - 70-х років XX століття ідея спільного, взаємообумовленого розвитку людини і біосфери в нашій державі розглядалась як суто теоретична концепція, реалізація основних положень якої мала досить далеку перспективу і надзвичайно розмиті контури практичного втілення. Вона була далека від реальних потреб і практики соціалістичного будівництва, характерною ознакою якого був адміністративний волюнтаризм 20 - 30-х та втілення ідей докорінної перебудови природи 50 - 60-х років XX століття. В результаті це призвело до катастрофічних наслідків антропогенного впливу на природу і ще більше загострило екологічні проблеми. Ці негативні явища, критичний стан довкілля в сукупності з об'єктивною потребою бережливого ставлення до природи спричинили пошук шляхів оптимізації процесів взаємодії людини і природи, як двох тісно взаємопов'язаних сил, що існують та діють у біосфері.

Провідною ідеєю третьої концепції е необхідність гармонійної взаємодії і співіснування людини і природи (М.Мойсеєв, І.Фролов, Г.Швебс). Окреме і досить помітне місце у розумінні вихідних позицій, можливих напрямів діяльності людини у довкіллі на принципах «коеволюції» та усвідомленні їх сутності як динамічного процесу взаємодії у системі «природа-людина-суспільство», належить еволюційно-ноосферній концепції В.Вернадського. Відповідно їй процес перебудови всього устрою життя людини на планеті, полягає саме у єдності науки і практики, політичних, економічних, релігійних, духовних чи будь-яких інших реалій на кожному з історичних етапів розвитку цивілізації, тобто набуває нового характеру взаємодії людей між собою і природою, який має забезпечити сьогодні і у найближчому майбутньому умови взаєморозвитку цивілізації і природи, пом'якшити антропогенний вплив на довкілля.

Ця концепція посіла провідне місце у побудові стосунків людини і природи в останні двадцять років, у її рамках екологія як наука, що вивчає взаємозв'язки і взаємозалежності в системі «природа - людина - суспільство» є провідною. Ми розглядаємо екологію як полідисциплінарну галузь знань про довкілля та сутність процесів її функціонування, а екологічну освіту і виховання як поліпредметну освітньо-виховну галузь, яка формує новий спосіб мислення учнів, сприяє усвідомленню себе частиною природи, без якої немислиме їхнє життя. Більшість з цих ідей у тій чи іншій мірі детермінували появу наприкінці 90-х років XX століття концепції сталого розвитку (Ріо де Жанейро, 1992), яка, на думку В.Голубева, К.Лосєва, А.Урсула, є панацеєю вирішення значного кола проблем людства і насамперед екологічних. Тоді як на думку М.Мойсеєва, І.Фролова, Г.Швебса, переважна більшість ідей, які складають методологічну основу концепції сталого розвитку, є утопічними, оскільки в результаті людської діяльності порушено рівновагу протікання природних процесів, які відновити за допомогою відомих сьогодні методів і технологій практично неможливо. Єдиним шляхом попередження негативних впливів людської діяльності на природу є формування екологічно вихованої особистості.

Отже, враховуючи важливість вирішення означеної вище педагогічної проблеми та спираючись на концепуалізовані у дослідженні філософсько-культурологічні положення щодо біосоціальної природи особистості і її гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем, психолого-педагогічні основи розгляду особистості як активного суб'єкта діяльності, його інтелектуального, духовного, фізичного розвитку у поєднанні з концептуальною ідею «коеволюції» соціоприродного простору, склали методологічну основу дослідження, а також наукову основу конструювання нового змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Екстраполяцією вичленених вище загальнометодологічних ідей та концепцій є спроектована нами система супідрядних, поетапно конкретизованих цілей забезпечення логічної єдності та цілісності етапів екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, які охоплюють всі сфери життєдіяльності особистості, тим самим сприяють ефективному розвитку її екологічної вихованості. Конкретизація цілей розглядається нами як комплекс взаємопов'язаних вимог щодо поєднання природничого та соціогуманітарного знання, як необхідна передумова інтеграції роз'єднаного конкретного екологічного знання в єдину систему навчального матеріалу, що надає йому визначеної цілісності й концептуальності. За такого підходу екологічне знання стає важливим компонентом становлення і розвитку нової системи екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.

Можливість створення такої єдності, зокрема між природничонауковим і соціогуманітарним знанням з його ідеологічними, культорологічними, світоглядними та аксеологічними компонентами у поєднанні з екологією, як окремою самостійною багатоаспектною й міждисциплінарною галуззю знань про довкілля, за нашим трактуванням, є важливою умовою розв'язання комплексу як суто екологічних, біоетечних, так і педагогічних проблем, притаманних сучасному соціуму. За такої позиції актуалізується осмислення специфіки становлення і розвитку нових підходів до побудови наукового знання, світоглядна та методологічна значущість якого детермінує формування когнітивних систем не лише природознавства, а й дисциплін соціально-гуманітарного циклу (М.Кисельов, В.Деркач, А.Толстоухов). Це знаходить своє відображення у конструюванні нового навчального змісту екологічної освіти і виховання учнів, а також корекції традиційної системи цінностей як окремої особистості, так і суспільства в цілому.

Саме у процесі засвоєння особистістю вироблених людством морально-духовних цінностей стосовно довкілля, як однієї з методологічних засад дослідження, здійснюється корекція її пізнавальної, ціннісно-смислової та головне діяльнісної сфер (І.Бех). Тоді вимоги щодо організації навчально-виховного процесу у позашкільних навчальних закладах розглядаються нами як основоположні принципи виховання особистості, що тісно пов'язані між собою, тим самим забезпечують логічну єдність, науковість, системність екологічної освіти і виховання учнів. Насамперед, це принцип відповідності навчального змісту соціально-педагогічним реаліям (орієнтація навчально-виховного процесу у позашкільних навчальних закладах на реальні можливості соціуму у формуванні готовності особистості до ефективного розв'язання власних життєвих проблем, зокрема проблем довкілля); принцип особистісної орієнтації (врахування загальних законів психічного розвитку у специфічних процесах індивідуального розвитку окремої особистості); принцип життєвої смислотворчої самодіяльності (формування особистості як творця і проектувальника свого життя, який може приймати рішення і нести за них відповідальність та самовдосконалюватись); принцип соціальної та особистісної значущості діяльності особистості в довкіллі (формування особистості як повноцінного й активного члена суспільства, який спрямовує свою діяльність на його благо, без порушень рівноваги в системі «природа-людина-суспільство»); акмеологічний принцип (орієнтація освіти і виховання учнів на найвищі морально-духовні досягнення суспільства з врахуванням їхніх індивідуальних можливостей); принцип технологізації (передбачає послідовність навчально-виховних дій педагога у відповідності до індивідуальних інтересів і запитів учнів, що забезпечує організовані ним дії вихованців спрямовані на досягнення системи виховних цілей). Отже, ефективне формування екологічної вихованості особистості у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів пов'язано з оптимальним конструюванням навчально-виховного змісту, активними формами, методами та засобами його реалізації. Навчально-виховний зміст розглядається нами як єдність філософських, культурологічних, світоглядних, психолого-педагогічних парадигм, як астрополяцію визначених нами вище методологічних засад у його побудові, як проекцію духовної культури суспільства стосовно людини і довкілля, а не як розчленування його на природничо-наукове і соціогуманітарне знання з виокремленням виховних, навчальних і розвивальних можливостей кожного з них, що характерно для традиційної системи екологічної освіти і виховання учнів.

Нині у підходах до побудови екологічної освіти і виховання учнів загальноосвітньої школи переважає часткова екологізація навчальних предметів або ж спроби створення окремого інтегрованого навчального предмета «Екологія». Зокрема у початковій школі запроваджено навчальні програми «Я і Україна. Навколишній світ», «Я і Україна», «Росток», «Довкілля», які охоплюють галузь «Людина і світ» Державного стандарту початкової загальної освіти. Зміст яких, за нашими даними, екологізовано в середньому на 36,1 -48,8%. Починаючи з 5 класу, навчальні предмети екологізовано від 7,2% («Математика», «Література», «Мова»), до 29,6% («Природознавство», «Рідний край»). Значне зменшення кількості екологізованого навчального матеріалу, лише часткове застосування міжпредметних зв'язків у розкритті екологічних проблем, недостатня інтеграція навчального матеріалу, а також посилення уваги до досягнення мети і розв'язання завдань екологічної освіти учнів лише у межах окремого навчального предмета, спостерігається у 7 - 9 класах. Зміст навчального матеріалу предмета «Фізика» екологізовано у межах (2,8%), «Математика» (1,0%), «Література» (4,5%), «Мови» (1,9%). Навіть такі предмети, як «Хімія» еконаповнені на (12,4%)», «Біологія» від 18,8% до 24,2%, трохи більше у курсі «Географія: фізична (26,8%), економічна» (19,9%), «Основи здоров'я» (20,1%), «Біологія людини» (34,1%). Навіть окремі екологізовані теми і розділи навчальних предметів загальноосвітньої школи практично не узгоджені між собою (переважно розташовані у кінці навчальної програми), тому порушується логіка пізнання учнями сутності екологічних проблем, взаємозв'язку законів і закономірностей функціонування стацій, біоценозів, екосистем чи біосфери загалом, що в поєднанні з незначною кількістю навчальних годин (1 практичне заняття на 10 - 15 теоретичних), відведених на практичну навчально-пізнавальну, дослідницьку чи конкретну природоохоронну роботу учнів у довкіллі, унеможливлює реалізацію здобутих учнями знань про довкілля у практичній роботі з його охорони. Окремий навчальний предмет «Основи екологічних знань» є складовою лише варіативного компоненту змісту шкільної освіти, що значно знижує ефективність екологічної освіти і виховання учнів у загальноосвітній школі.

Ці процеси характерні також для навчально-виховного процесу сучасних позашкільних навчальних закладів, у навчальних програмах яких переважає теоретичний матеріал (56,8-62,3% для учнів 1 - 4 класів; 51,8-55,6% для учнів 5 -7 класів та 45,8-51,6% для учнів 8-9 класів), який вони мають засвоїти. Основними формами реалізації їх змісту є лекції - 68,7%, робота з додатковою літературою - 45,5% і лише 20,1% часу відведено для активного навчання учнів та 10,3% на «навчання інших» безпосередньо в природі. Тим самим практичне застосування набутих учнями інтелектуальних умінь і навичок з вивчення й охорони природи у навчально-пізнавальній і дослідницькій діяльності чи конкретній природоохоронній роботі є досить проблематичним.

Водночас результати аналізу сучасного стану екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах засвідчили, що навіть за таких недоліків вони, порівняно із загальноосвітньою школою, мають набагато більше можливостей для усвідомлення дитиною природи як системи цінностей, розвитку здатності до моральних оцінок, індивідуальної і колективної діяльності у навколишньому середовищі. Це частково досягається за рахунок: динамічності, варіативності, багатоукладності, диференційованості та доступності процесів виховання і навчання учнів у позашкільних навчальних закладах; майже необмеженого як у часі (навчальний рік у позашкільних навчальних закладах дорівнює календарному року, гуртки працюють у вихідні та канікулярні дні, навчальні заняття тривають півтори години), так і у географічних межах здійснення екологічної освіти і виховання учнів (46,3-51,2% навчальних занять проводиться у природі, на навчально-дослідних ділянках, теплицях, екологічній стежині, під час одноденних і багатоденних походів по території свого краю чи у межах України). Тому є всі підстави констатувати, що саме позашкільні навчальні заклади, на відміну від загальноосвітньої школи, можуть забезпечити реальні умови для реалізації особистісних освітніх запитів та інтересів дітей, їхньої творчої діяльності з вивчення й охорони природи як в умовах позашкільного навчального закладу, так і безпосередньо в природі. Однак досягти цього можна лише за умови обґрунтування сутності, розробки і запровадження у навчально-виховний процес нових підходів до конструювання змісту, активних організаційно-педагогічних форм, методів та засобів екологічної освіти і виховання учнів.

У дослідженні, відповідно до нашого предмета і завдань, розкрито й проаналізовано поняттєво-категоріальний апарат дослідження, зокрема простежено етимологію та обґрунтовано сучасний зміст понять: «екологічна освіта», «екологічне виховання», «екологічна вихованість», «компоненти екологічної вихованості», «навколишнє середовище», «охорона навколишнього середовища», «довкілля», «культура», «екологічна культура суспільства», «екологічна культура особистості», «навчально-пізнавальна і дослідницька діяльність», «конкретна природоохоронна робота», «тип позашкільного навчального закладу», «профіль навчально-виховної діяльності позашкільного навчального закладу», «гурток (загін) позашкільного навчального закладу», «навчально-виховний процес позашкільного навчального закладу», «позашкільний дитячий колектив» (секції, клубу тощо).

Сутність поняття «екологічна освіта» нами характеризується як процес засвоєння учнями знань, цінностей і понять, спрямованих на формування у них інтелектуальних умінь, практичних навичок, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їх культурою і навколишнім середовищем, що забезпечує прийняття екологічно доцільних рішень, відповідних правил поведінки в навколишньому середовищі. У зв'язку з цим сутність поняття «екологічне виховання» в умовах позашкільного навчального закладу доцільно розглядати як безперервний процес формування особистості, що не має завершених часових меж, а поступово переходить з однієї стадії в іншу і спрямовується на усвідомлення учнями морально-етичних норм і правил суспільства стосовно довкілля, формування ціннісної сфери особистості, моральних переконань про необхідність шанобливого ставлення до всього живого та власної відповідальності за майбутнє довкілля. З огляду на це «екологічна вихованість» інтерпретується як один з основних показників індивідуальності учня, що характеризує його поведінку і дії в різноманітних ситуаціях міжособистісної взаємодії у процесі вивчення і охорони довкілля, у бажанні й умінні робити адекватні оцінки і самооцінки результатів власної чи колективної дії, спрямованої на збереження природи. Отже, кінцевим результатом екологічної освіти і виховання у позашкільному навчальному закладі є формування екологічно вихованої особистості, основою поведінки якої у навколишньому середовищі є усвідомлені та засвоєні норми моралі, глибоке розуміння незаперечної цінності всіх без винятку природних об'єктів і їх потреб, неповторності природи та відповідна корекція власних життєвих потреб. Компонентами екологічної вихованості особистості є інтелектуальний, емоційно-ціннісний та діяльнісно-практичний, які розкриваються в процесі її екологічної освіти і виховання.