Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури

1.3 Західноєвропейські традиції в музичній та театральній культурі України ХVII - XVIII ст. ст.

Висока музична культура завжди була характерною рисою розвитку українського народу, на різних етапах його історії сприяла формуванню української нації [7, с. 377].

З середини ХVII ст. почали з'являтися барокові світсько-духовні невеликі музичні твори - псалми і канти, складені здебільшого для хору a capella на три голоси з яскравою фігурованою басовою партією. Розквітає пісенна творчість: з'являються нові жанри ліричної пісні для вираження індивідуальних, ліричних почуттів і настроїв; виникають численні різновиди жартівливих пісень, часто фривольного характеру; створюються нові форми танцювальних пісень. У Добу Бароко відбувається зближення віршованої й пісенної літератури з народними піснями. В самій музичній будові народної пісні виразно проявляються професійні музичні риси: октавовий устрій, ясно означена тоніка та ввідний тон, модуляції в паралельну тонацію тощо.

Ще у ХVII ст. у школах і Києво-Могилянській колегії студентів навчали співу за лінійними нотами. Зберігся «Реєстр нотових зошитів» хору Львівського братства від 1697 р., в якому перелічено 267 партесних співів, розписаних на три й більше (до 12) голосів. Цей реєстр подає й більше десятка імен авторів цих композицій - тогочасних українських композиторів, але самі їхні твори, на жаль, не збереглися, так що їх імена мало що можуть сказати за винятком імені киянина Миколи Ділецького. У 1677 р., в самий розпал Руїни, М. Ділецьким у Вільні була видана «Граматика мусикійська». Це був кращий музичний посібник того часу: давні церковні мелодії в ньому поєднувалися з народними піснями та інструментальними композиціями. Естетичні ідеї Ділецького справили помітний вплив на розвиток музичного мистецтва не стільки в Україні, де вони вже були відомі й раніше, скільки в Москві, куди Ділецький переїхав для проживання.

В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». У цей період класичних вершин досягає духовна хорова творчість блискучого тріо українських композиторів: М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського. Водночас було здійснено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів - опери, симфонії, концерту, сонати, пісні-романсу. Цей кульмінаційний момент готувався поступово упродовж попередніх століть завдяки формуванню основного класичного фонду українського фольклору в усьому розмаїтті його жанрів, розвитку музичного виконавства та освіти, що зумовило зростання професіоналізму в різних галузях музичної культури. Вокально-хорова та інструментальна музика були невід'ємними складовими тогочасної театральної культури - шкільної драми і вертепу. У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а наприкінці XVIII ст. - класицизм.

М. Березовський (1745-1777) почав складати інструментальні композиції ще під час навчання у Київській академії, якими вже тоді звернув на себе увагу. Через Глухівську музичну школу він потрапляє до придворної капели, а звідти був відправлений до Болонської музичної академії в Італії, де навчався у відомого музичного теоретика Мартіні, в якого у той самий час навчався і Моцарт. У конкурсі за розміщення імені кращого учня на «золотий дошці» академії Березовський переміг Моцарта, написавши оперу «Демофонт» на лібрето Метастазіо [8, с. 319]. Але після тріумфального повернення до Петербурга, де йому пророкували блискуче майбутнє, серед придворних інтриг недосвідченого Березовського було «затерто», що глибоко вразило його м'яку вдачу. Князь Потьомкін мав намір зробити Березовського ректором музичної академії в Кременчузі, яка так і не була відкрита. Доведений до розпуки композитор у віці 32 років наклав на себе руки. З духовних композицій Березовського особливо славляться «Вірую», концерт «Не отверзи мене», деякі «Причасні стихири» тощо. Сила почуття разом із простотою, повна узгодженість музики зі словом, нова форма у самій будові концертів, загальна творча оригінальність і висока техніка - основні прикмети творчості М. Березовського.

На відміну від М. Березовського, інший вихованець Глухівської музичної школи Д. Бортнянський (1751-1825) поєднував високий музичний талант із здібностями робити щасливу кар'єру. Після навчання у Венеції він здобув посаду директора придворної капели, спів якої підняв до небувалої перед тим висоти. Міцні зв'язки при дворі забезпечили йому незалежність від кон'юнктурних змін. Окрім опер на французькі тексти, у світський інструментальній музиці Бортнянський створив симфонію та кілька сонат, але найбільше він уславився як вокальний композитор. Досі не втратив популярності напівсвітський гімн «Коль славен», а у церквах грецького обряду досі постійно виконуються його композиції, яких він залишив досить багато (35 чотириголосних концертів, 21 окремий спів, 30 гімнів тощо). Усі ці твори є бездоганними з боку музичної техніки і відзначаються чистотою голосоведіння. За переказами, у Відні Бетховен спеціально вчащав до уніатської церкви, аби послухати композиції Бортнянського. Збереглися також повні захоплення рецензій про церковні співи Бортнянського французького композитора і суворого музичного критика Берліоза.

Цілком відмінне життя, далеке від придворного блиску і повністю присвячене розвитку української культурної традиції, провів композитор Артемій Ведель (1767-1806). Життя А. Веделя як українського патріота склалося досить трагічно. Вже те, що композитор рішуче не хотів виїздити з України до російських столиць, робило його неблагонадійним. Як композитор Ведель на свій час вважався консерватором, оскільки ігнорував італійську моду, а зосередився на опрацюванні власне українських музичних традицій. За життя у Києві Веделя завжди притягувала Києво-Печерська лавра з її особливими лаврськими розпівами. У творчості Веделя помітний також вплив українських кантів, ліричних пісень і творів з репертуару київських лірників і бандуристів. Веделя вабило духовне життя і писав він переважно духовні музичні твори. Крім хорової капели у Києві, очолював деякий час подібну капелу у Харкові. Після повернення до Києва Ведель узяв участь у невідомих на сьогодні антиімперських заходах, так що мусив переховуватися від урядових переслідувань. У Лаврі він постригся у ченці, але його це не врятувало. Веделя було арештовано, допитано і засаджено до в'язниці. За одними відомостями, його закатували чи задушили там, а за іншими - непритомного вивезли з в'язниці і він помер на волі від ран. До початку ХХ ст. твори Веделя незрушно зберігалися в архіві Київської духовної академії, тому практично не були відомі широкому загалу [7, с. 381].

Музичною столицею Лівобережжя і перевалочним пунктом для підготовки музикантів для всієї імперії став Глухів - гетьманська резиденція ХVIIІ ст. Тут існувала спеціальна школа, де вивчали вокальний спів, гру на скрипці, басах, гуслях, флейтах. В Києво-Могилянській академії існував хор студентів числом до 300 осіб. Щорічно відбувалося свято хорів на Контрактовій площі Подолу. При дворі імператриці Анни Іоанівни було організовано придворну капелу співаків, яка набиралася спочатку виключно з українців. Відтоді одяг студентів Київської академії став своєрідною уніформою церковних півчих по всій Російський імперії. Цей звичай одягатися зберігався впритул до революції 1917 р.

На тексти народних дум створювалася музика, починається обробка народних пісень, наприклад, «Ой під вишнею, під черешнею». Одним із талановитих народних композиторів початку ХVIIІ ст. був Семен Климовський, відомий у літературі як «Харківський козак-піснетворець». Широке визнання таланту Климовського принесла пісня «Їхав козак за Дунай», яка стала народною. Її друкували з нотами і співали в Росії, вона знайшла відбиття в поезії Пушкіна «Козак». У 1808 р. пісня була перекладена німецьким послом Х.А. Тігде, потім почала перекладатись у Польші, Чехії, Болгрії, Франції, Італії, США, Канаді. На тему пісні була створена варіація італійським композитором Т. Траєтті. Мелодію пісні двічі обробляв Л. Бетховен, аранжував К. Вебер. Постать Климовського зацікавила російського письменника О. Шаховського і композитора К. Ковача, які у 1812 р. написали про нього оперу-водевіль «Козак-стихотворець» [8, с. 179].

Епічні пісні, які український народ складав упродовж тривалої боротьби за національне й соціальне визволення, за козацько-гетьманської доби досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних осіб - гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Серед них такі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Іван Гонта, Нестор Морозенко, Олекса Довбуш, Іван Сірко, Пилип Орлик, Семен Палій, Устим Кармалюк.

На ХVII - XVIII ст. ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчання обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу високоповажних гостей тощо. Під час церемоній декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізацій практикувалися також під час філософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.

Декламації та діалоги - безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштували «рекреаційні» вистави просто неба [3, с. 192].

Спочатку по школах ставилися комедії давніх римських письменників, але потім викладачі Києвської акдемії самі почали писати п'єси приурочені до кінця навчального року. За період з 1763 по 1695 рр. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.

Основним змістом шкільної драми були релігійні, біблійні, міфологічні та історичні сюжети. Ставилося на мотив поглибити та закріпити знання релігійних істин та біблійних подій. Прославлялися святі, моральні поняття (надія, розум, милість, любов, віра). Такі шкільні драми складалися з прологу, фабули та епілогу. Пролог виголошував звичайно сам автор, пояснюючі саму думку драми та її моральну ціль. Після цього грався основний сюжет - фабула. Актів було від 3 до 5. Завершував драму епілог із подякою глядачам. У шкільних драмах виступала велика кількість її осіб - до 300 осіб. Це пояснювалось виховними цілями - з тим, щоб залучити до вистави якомога більше учнів. У перервах між актами поважної релігійної драми ставилися інтермедії або інтерлюдії. Змістом їх були розважальні сюжети з народного побуту, герої яких розмовляли мовою, близькою до народної [3, с. 195].

У інтермедіях, які виставлялися в перервах між актами шкільних драм, звучали жива народна мова, український гумор, вводилися характерний для європейського бароко елементи бурлеску і травестії. Бурлеском (з франц. - жарт) - називають зображення різних поважних явищ і предметів у перебільшено комедійному чи пародійному вигляді. Травестійними (з франц. - переодягати) називають твори, де біблійні або міфологічні персонажі, переодягени в народний одяг, говорять переважно народною усною мовою, діють в обстановці місцевого побуту [3, с. 198].

Технічне забезпечення драми залежало від матеріальних можливостей тієї школи, де вона висталялася. Якщо в провінційних школах забеспечення було скромним і спрощенним, то в Київській академії воно завжди було по-бароковому пишним. Для вистави не тільки виготовлялися реквізит, декорації, екзотичні костюми, але й готувалися складні театральні ефекти. Так, при виставі трагедії «Свобода, от віков вожделенно натурі людськой» (1701) у четвертій сцені другого акту на сцені меркли Сонце, Місяць і зорі, мерці вставали з могил, а в останній сцені того ж акту на кону показувалося штормове море з потопаючим серед хвиль кораблем. Далі на очах глядачів пророка Іону кидали в море, його ковтав величезний риба. У п'ятій сцені та сама риба знову випливала і викідала Іону на берег. У виконання вистави професори вносили свої вміння й мистецкий хист. Ролі мали декламуватися з добре вивченими тонами й інтонаціями, рухами тіла і проголошувалися з певних, соціально призначених для кожного виконавця місць. Долівку сцени здебільшого разгравлювали на квадрати і кожен виконавець пом'ятав крім ролі ще й номери квадратів і моменти свого пересування по сцені з одного квадрату до іншого. Декламація мала звучати мелодійно. Театральні твори обов'язково були римовані і при декламації рими віршів відповідно акцентувалися. Для дилетанства у виконанні місця не було. Глядачами вистави також були люди обранні - свіцька і духовна адміністрація, меценати школи, особи, що визначилися своєю заможністю, освіченістю, або іншими відповідними якостями. Шкільний театр у Київі доби Мазепи був театром обраних для обраних. Простолюд мав задовольнятися вертепними виставами, або вулічними деклараціями мандрівних студентів і дяків [3, с. 204].

Філософсько-естетичне обгрунтування принціпів шкільної драми - трагедії, комедії, трагікомедії - здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».

Барокові риси шкільної драми виявились у контрасному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали «книжною» мовою, з розважальною метою виконували веселі й жартівливі інтермедії, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту.

Нерідко зміст інтермедій зводився до суперечок двох персонажів: батька - сина, українця - польського пана (або німця, цигана). Постутово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним театральним жанром - своєрідною попередницею жанру комедії.

Костюми й сценічне обладнання у шкільній драмі були зумовлені текстом. Кожна діова особа мала в руці характерні атрибути, що символізували конкретну людину. Під час вистав застосовували завісу, різні сценічні й світлові ефекти, що імітували польоти, палаючий вогонь, звуки грому, море з кораблем, що потопає серед хвиль тощо.

Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом («хор ангелів»), кантами, інструментальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше - танцями. Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Колачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусі, Сербії, де вони також створювали театри та хори [20, с. 101].

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давне коріння в український обрядовості, тісно повьязаний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не з'ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандривники ходили під час Різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій деревьяній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах.

На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл наробу, предтечею демократичного театру.

Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці Глухові. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок», поставлена французькою мовою (1751). На сцені ставилися комедії Мольєра в російських перекладах, а також опреи, зокрема, італійсьих авторів. Отже це була перша спроба створення придворного театру [20, с. 102].

У м. Дубно на Волині наприкінці ХVI-XVII ст. уперше було зведено великий міський театр, в якому виступала польська трупа. Аматорські театри існували в палацах українських, польських, російських магнатів, у Львівській греко-католицькій духовній семінарії. Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, авторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко [20, с. 103].

2. Дидактично-методична специфіка вивчення питань, присвячених мистецтву України ХVII - XVIII століть на уроках світової художньої культури

2.1 Мистецтво України ХVII - XVIII ст. ст. в змісті навчальної програми шкільного курсу художньої культури

Вивчення художньої культури в загальноосвітній школі полягає в особистому художньо-естетичному розвитку учнів, формуванні у них світоглядних орієнтацій і компетенцій у сфері художньої культури, виховані потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні у процесі опанування цінностями української та зарубіжної культурно-мистецької спадщини.

Загальна мета конкретизується у основних завданнях:

- збагачення емоційно-естетичного досвіду учнів під час сприймання, інтерпретації та оцінювання творів мистецтва та практичної художньої діяльності, формування культури почуттів, пробудження особистісно-позитивного ставлення до мистецьких цінностей;

- опанування учнями художньо-практичними вміннями та навичками;

- формування у школярів системи художніх знань та уявлень, досвіду сприйняття та інтерпретації творів мистецтва різних видів, жанрів, стилі і напрямів;

- виховання ціннісних орієнтацій особистості у сфері мистецтва, художніх інтересів, смаків і потреб; розвиток загальних і художніх здібностей, асоціативно-образного мислення, творчого потенціалу;

- розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним, соціальним і культурним середовищем життєдіяльності людини.

Вивчення мистецтва України XVII-XVIII ст. ст., програмою передбачається в 10 класі в другому розділі «Художня культура XVII-XVIII ст. ст.». у старшій школі матеріал структурований за вертикально-горизонтальними координатами: у 10 класі опановується українська художня культура, а в 11 класі - зарубіжна художня культура. Виділення української художньої культури, як окремої частини курсу (10 клас) зумовлене необхідністю збереження національних пріоритетів освіти. Водночас, для органічного поєднання вітчизняних і загальнолюдських цінностей варто робити акцент не на тому, що роз'єднує, а на тому, що об'єднує різні культури, адже через ціннісний вплив мистецтва ефективніше відбувається і національно-патріотичне і полікультурне виховання. Тому в 11 класі вивчається «Зарубіжна художня культура», яка має розкрити учням багатства зарубіжної мистецької спадщини [12, c. 2].

Темі «Художня культура XVII-XVIII ст. ст.» передує тема «Художня культура України від найдавніших часів до кінця XVI ст.», у змісті якої передбачається вивчення за галузями: образотворче мистецтво, музична культура, театральна культура.

Опановуючи зміст цих предметів, учень призвичаюється до розуміння рідної культури, до ідей відкритості, набуття ціннісно-орієнтовних нахилів, комунікативних та емфатичних умінь, що дозволять випускникові загальноосвітніх навчальних закладів сприймати вітчизняні та інші культури не пасивно, а розуміти, відчувати та виявляти пошану до її носіїв.

2.2 Характер та об'єм навчальних матеріалів, присвячених мистецтву України ХVII - XVIII ст. ст.

Методична система викладання художньої культури спрямована на розвиток таких якостей учнів, як ініціативність, самостійність, креативність, критичність. Для цього пріоритет має надаватися особистісно-орієнтовним технологіям, які допоможуть подолати суто інформативно-пізнавальні орієнтації курсу [12, c. 3].

Поставлена тема, присвячена мистецтву України XVII-XVIII ст. ст., за об'ємом є досить великою - програмою передбачено дев'ять годин. У змісті навчального матеріалу в першій підтемі «Образотворче мистецтво» (чотири години) учні знайомляться з художньою культурою козацької доби, зі впливом стилю бароко на мистецтво України, з пам'ятниками архітектури в Києві (Андріївська церква, Маріїнський палац), Львові (Собор святого Юра), на Тернопільщині (Почаївська лавра), Чернігівщини, Полтавщини. Ознайомлюються з репродукціями ікон (козацькі «Покрови» та ін.), вивчають портретний живопис («Козак Мамай», портрет Гетьмана Данила Апостола та ін.), мистецтво гравюри.

У другій підтемі «Музична культура» (3 години) дітям пропонується для вивчення такі поняття, як думи та історичні пісні, церковний спів, партесний концерт, хоровий концерт та його творці (М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський). Ознайомлення з мистецтвом кобзарів і лірників, зі збіркою Г. Сковороди «Сад божественних пісень».

У третій підтемі «Театральна культура» (одна година) школярів ознайомлюють з поняттям «шкільна драма», зв'язком із викладанням поетики та риторики (репертуар, тематика інтермедій, сценічне оформлення, костюми, візуальні ефекти). Учні вивчають життя та творчість організаторів театральної справи Ф. Прокоповича, Д. Туптало, а також народний ляльковий театр вертеп, театр на Запорізькій Січі [13, с. 202-203].

Згідно державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, школярі повинні:

- називати основні періоди розвитку культури України;

- аргументувати судження щодо значущості української культури у власному житті;

- використовувати спеціальну термінологією, набуті знання у процесі художньо-творчої самореалізації;

- показувати на карті місцезнаходження найвидатніших культурно-історичних пам'яток України;

- уміти вести дискусію з питань української художньої культури, аргументувати власні думки, самостійно знаходити джерела для збагачення знань з української культури;

- володіти базовими художньо-естетичними компетентностями;

- виявляти здатність до пошуку мистецьких джерел і оперування художньою інформацією в галузі національної художньої культури.

2.3 Модель уроку за темою «Театральне мистецтво України ХVII - XVIII століть»

Тема: Театральне мистецтво України ХVII - XVIII століть.

Цілі:

1) познайомити школярів з театральним мистецтвом України ХVII - XVIII століть, звернувши увагу на формування та вплив нового стилю - бароко;

2) - удосконалювати навички сприйняття та фіксації навчальної інформації;

- формувати навички тлумачення змісту театралізованих понять;

3) сприяти вихованню шанобливого ставлення до національної спадщини.

Мета: сформувати в учнів уявлення про театральне мистецтво України доби Бароко, театр на Запорізькій Січі, вертеп, шкільну драму.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник з художньої культури 10 клас (Художня Культура України: навч. посіб. / Л.М. Масол, С.А Ничкало, Г.І. Веселовська, О.І. Оніщенко; за заг. ред. Л.М. Масол. - К.: Вища шк., 2006. - 239 с.).

Хід уроку

1. Організація класу.

Учитель: Добрий день. Сьогодні ми з вами ознайомимося з театральним

мистецтвом України ХVII - XVIII століть. Розглянемо такі основні поняття, як «вертеп», «шкільна драма», «театр Запорізької Січі».

2. Етап актуалізації знань.

Учитель: А зараз, давайте згадаємо, що ви повинні були зробити вдома!

На минулому уроці ви ознайомились з темою, присвяченою музичній культурі України ХVII - XVIII століть. Вдома ви письмово відповіли на питання три та чотири другого параграфу на сторінці 103.

(Викликати, вибірково, два - три учня для перевірки домашнього завдання.)

3. Вивчення нового матеріалу.

Учитель: З попередніх уроків ви вже знаєте, що впродовж ХVII - XVIII століть на українське мистецтво великий вплив здійснює стиль бароко. Які ж ознаки характерні цьому стилю?

Учень: Для українського бароко характерні такі зовнішні ознаки: динамічність форм, тяжіння до вияву внутрішнього руху та драматизму, широке застосування декоративних оздоблень, мінливість, експресія.

Учитель: Так, дуже добре. Всі ці ознаки не оминули й театральне мистецтво. Відкрийте параграф другий підручника, на стор. 100 п. «Театральна культура». Давайте поділимось на дві групи.

Перша група, ви відкриваєте підручник на сторінці 100 і опрацюйте стор. 100-101, підпункт «Шкільна драма». Ознайомтесь з поняттям «шкільна драма», та через 15 хвилин будьте готові відповісти на питання шосте в кінці параграфу, а також визначте, що таке «інтермедія», «риторика», «поетика»?

Друга група, ви відкрийте підручник, та опрацюйте сторінку 101-103, підпункт «Вертеп». Визначте, що таке «вертеп», «драма-містерія», ознайомтесь з ілюстрацією на стор. 102, де зображена вертепна скринька. Як би ви запропонували оформити скриньку для вертепної вистави?

(Через 15 хвилин перевірити роботу з підручником, отримавши відповіді на поставлені питання.)

Учитель: Зараз ми познайомимося з театральним мистецтвом Запорізької Січі. В результаті цієї роботи вам необхідно скласти короткий конспект за такими пунктами плану:

1) Запорізька Січ - головний осередок козацької культури;

2) тематика театрального мистецтва Запорізької Січі;

3) головний герой козацької драми.

Театральне мистецтво Запорозької Січі увібрало в себе традиції шкільної драми й народного вертепу. Це пояснюється тим, що демократичне козацьке середовище складалося із представників різних верств суспільства: від простих селян і ремісників до випускників колегіумів, Києво-Могилянської академії та шляхетного панства. Чимало заможних козаків посилали своїх синів учитися, щоб потім, здобувши освіту, вони могли зробити гарну військову кар'єру. Тож козацька культура поєднала в собі риси народної та елітарної, а Запорозька Січ була її головним осередком.

Важливою особливістю театрального мистецтва Запорозької Січі була його тематика, присвячена вшануванню подвигів славетних українських гетьманів та кошових, героїзації козацького життя, оспівуванню історичних подій, учасниками яких були козаки. Творчість запорозьких митців створювала образ українського воїна - сильного, мужнього, кмітливого й мудрого козака-запорожця. У театральному мистецтві Січі цей образ краще за все представлений у вертепі.

Вертеп був досить популярним серед козацтва. Але козацькі вистави в ньому дещо відрізнялися від тих, що розігрувалися на ярмарках.

Головним героєм козацької драми став Запорожець (Козак Мамай). Ляльку, яка грала цю роль, зазвичай робили значно більшою за інші, що свідчить про значущість цього героя в культурі козацько-гетьманської доби. Запорожець був центральним позитивним персонажем вистав і улюбленцем глядачів. У п'єсах він жартував, бився з ворогами, співав героїчні пісні, залицявся до Молодиці, висміював церковників і панів та навіть перемагав самого Сатану.

Українське театральне мистецтво XVII-XVIII ст. не лише відіграло важливу роль у становленні власної національної культури, але й стало визначальним у розвитку російської та білоруської культур [9, с. 79-80].

4. Етап отримання зворотної інформації.

Учитель:

1) як, на вашу думку, впливала на розвиток учнів їхня участь у виставах шкільного театру?

2) розкрийте суть поняття «вертеп»?

3) чим відрізнявся театр на Запорізькій Січі від шкільної драми та лялькового театру - вертепу?

5. Етап підведення підсумків та узагальнення отриманих знань.

Учитель: Сьогодні ми з вами ознайомилися з театральним мистецтвом України ХVII - XVIII століть. Розкрили зміст понять «шкільна драма», «вертеп», «театр Запорізької Січі». А тепер, підводячи підсумок, з'ясуємо який вплив здійснював стиль бароко на театральне мистецтво України в ХVII - XVIII століттях?

6. Етап завдавання домашнього завдання

Учитель: вашим домашнім завданням буде:

1) Опрацювати текст статті підручника (с. 100 -103).

2) У групах, як на уроці, складіть за будь-якою українською народною оповідкою невеличку інтермедію, головним героєм якої є Козак. Розіграйте її за допомогою паперових ляльок, виконаних власноруч.

Висновки

Художня культура України за часів козацько-гетьманської доби відіграла важливу роль у становленні українського мистецтва. Саме в той час національна ідея набула особливої актуальності і знайшла відображення в різних видах мистецтва - архітектурі, живописі, скульптурі, літературі, музиці, театрі.

Цей період позначений бурхливим розвитком містобудування, відродженням Києва як духовного і культурного центру українських земель, посиленням ролі козацтва в суспільному й культурному житті українського народу та яскравим виявленням національних рис у мистецтві.

Українське бароко - не просто відлуння європейського мистецтва, запозичення та пристосування його художніх принципів до культури нашого народу. Це - створення унікального за своєю виразністю та національним колоритом художнього стилю, який затвердив самобутність української культури і визначив її подальший розвиток. Особливістю барокового мистецтва в Україні є поєднання європейського стилю з народними мистецькими традиціями.

Бароко в мистецтві західних та східних українських земель проявилося по-різному. Західні центри української культури (Галичина, Волинь, Поділля) розвивалися за зразком західноєвропейського мистецтва, яке було нерозривно пов'язане з католицькою релігією та світським життям польської шляхти. В архітектурі, мистецтві скульптури помітні ознаки пізнього європейського бароко у поєднанні з ренесансними традиціями.

У центральній частині та на сході України після тривалого занепаду розпочалося відродження давніх міст, культурних осередків часів Київської Русі (Києва, Чернігова, Переяслава), та розбудова нових (Харків, Суми). У цих регіонах визначну роль відігравали православне духовенство та козацька старшина. Відомо чимало творів архітектури й живопису, створених або оновлених на замовлення й кошти гетьманів та заможного козацтва. Окрім того, творчість козацьких митців (малярів, будівельників, різьбярів тощо) становила вагому частину духовного життя українського народу.

Самобутність художньої культури України епохи бароко найяскравіше відобразилася в архітектурі, скульптурі, живописі та декоративно-ужитковому мистецтві. Запозичивши естетичні принципи європейського стилю (виразність, динамічність форми, ошатність та багатство декорування), українські митці надали їм яскравого національного колориту.

Українське козацьке бароко є важливою ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з найвидатніших національних шкіл цього великого художнього стилю [9, с. 50-52].

У змісті програми шкільного курсу художньої культури, мистецтво України доби Бароко займає досить вагоме місце, на вивчення цієї теми, програмою передбачено дев'ять годин. Темі «Художня культура XVII-XVIII ст. ст.» передує тема «Художня культура України від найдавніших часів до кінця XVI ст.», у змісті якої передбачається вивчення за галузями: образотворче мистецтво, музична культура, театральна культура.

Опановуючи зміст цих предметів, учень призвичаюється до розуміння рідної культури, до ідей відкритості, набуття ціннісно-орієнтовних нахилів, комунікативних та емфатичних умінь, що дозволять випускникові загальноосвітніх навчальних закладів сприймати вітчизняні та інші культури не пасивно, а розуміти, відчувати та виявляти пошану до її носіїв.

Перелік використаних джерел

1. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVIІ - XVIІI століть. - К.: Мистецтво, 1981. - 159 с., іл. - (Нариси з історії українського мистецтва).

2. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2002. - 3-тє вид., стереотип. - 256 с. - Бібліогр.: С. 245-249.

3. Дмитрова Л. З історії Всесвітнього театру: Підручна книга / за аг. ред. Білецького О. - Дніпропетровськ.: 1929. - 473 с.

4. Жаборюк А.А. Давнє українське малярство (XVI - XVIІIст.): - Одеса: Маяк, 2003. - 208 с.

5. Жолдак Б. Козацький театр - що воно таке? // Український театр. - К.: 1991. - №6. - С. 26 - 29.

6. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посіб. / Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук. 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2000. - 520 с.

7. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти / В.А. Греченко, І. В. Чорний, В.А. Кушнерук, В.А. Режко. - К.: Літера ЛТД, 2002. - 464 с.

8. Кияноська Л.О. Українська музична культура: Навч. посіб. - Львів: «Тріада плюс», 2008. - 344 с.: фото.

9. Климова Л.В. Художня культура. 10 клас: Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. Академічний рівень. - К.: Літера ЛТД, 2010. - 176 с.: іл.

10. Культурологія: Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М.М. Закавич, І. А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.; За ред. М.М. Заковича. - 3-тє вид., - К.: Знання, 2007. - 567 с. - (Вища освіта ХХІ ст.).

11. Макаров А.Н. Світло українського бароко. - К.: Мистецтво, 1994. - 288 с.: іл.

12. Масол Л. Миропольська Н. Художня Культура: програма для загальноосвітніх навчальних закладів художньо-естетичного напряму 10 - 11 класи (профільний рівень) // Мистецтво та освіта. - 2010. - №1. - С. 2 - 11.

13. Масол Л.М., Миропольська Н.Є. Художня культура. 9-11 класи: Програма // Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Художньо-естетичний цикл. 5-11 класи. - К.: Ірпінь, 2005. - С. 184 - 231.

14. Освійчук В.А. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII століття - К.: Мистецтво, 1985. - 168 с., іл. - (Нариси з історії українського мистецтва).

15. Освійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI - першої половини XVII століття - К.: «Наукова думка», 1985. - 184 с.

16. Пешикова Л.В. Методика преподавания мировой художественной культуры в школе: пособие для учителя. - М.: Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 2005. - 93 с.

17. Салодовников Ю.А., Предтеченская Л.М. Мировая художественная культура: Сборник программ и метод. материалов: 6-11 кл. - М.: Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 2001. - 272 с.

18. Світова художня культура: від первісного суспільства до початку середньовічча: Навч. Посіб. / О.П. Щолкова, С.В. Шип, О.Л. Шевнюк, О.М. Семашко. - К.: Вища шк., 2004. - 175 с.: іл.

19. Уманцев Ф.С. Мистецтво давньої України. Історичний нарис. - К.: Либідь, 2002. - 328 с.: іл.

20. Художня культура України: Навч. посіб. / Л.М. Масол, С.А. Ничкало,

Г. І. Веселовська, О. І. Оніщенко; за заг. ред. Л.М. Масол. - К.: Вища шк., 2006. - 239 с.

21. Шейко В.М., Тищевська Л.Г. Історія української культури: Навчальний посібник / Наук. ред. В.М. Шейко. - К.: Кондор, 2006. - 264 с.

22. Шкарлупина Г.Д. Методика преподования предметов культурного цикла. - Ростов н-Дону.: Феникс. 2005. - 252 с.

Размещено на Allbest.ru