Підготовка майбутнього вчителя початкової школи до формування мовленнєвих компетентностей на уроках української мови

Готуючи майбутніх учителів до роботи над розділом "Слово" у 2-4 класах, зокрема до опрацювання таких тем, як "Значення слова", "Будова слова" та "Частини мови", на лекційних і практичних заняттях акцентуємо увагу на тому, що сучасна шкільна програма передбачає в роботі над словом двобічний підхід: учнів необхідно знайомити з деякими доступними для них лексичними і граматичними відомостями в межах кожної частини мови. Студенти мають усвідомити, що, формуючи і розширюючи уявлення про будову слова, частини мови, їх граматичні ознаки, синтаксичну роль, необхідно працювати над лексичним значенням слова, практично знайомити учнів з найуживанішими синонімами, антонімами, багатозначними словами, словами, які вживаються в прямому і переносному значенні, з деякими омонімами та фразеологічними зворотами - у межах кожної частини мови. Цьому сприяє включення у практичні заняття з методики української мови завдань на аналіз вправ для роботи над словом та визначення серед них найдоступніших і найефективніших, наприклад:

1) добір антонімів (синонімів) до поданих слів;

2) виділення з тексту (мікротексту - прислів'я, приказки, загадки) слів, протилежних (близьких) за значенням;

3) заміна в реченнях, у тексті виділених слів їх антонімами, спостереження за тим, як змінилося при цьому висловлювання;

4) дописування речень, які мають антонімічний зміст;

5) складання речень, коротких висловлювань з поданими антонімічними парами.

Студенти досліджують, що спочатку доцільно пропонувати учням не тільки слова, до яких треба дібрати антоніми, але й самі антоніми, подані в окремому списку і розташовані в іншому порядку, наприклад:

- До кожного поданого слова в лівій колонці дібрати протилежне за значенням з правої і записати їх парами:

північ низький

високий відгадка

відлетіти південь

загадка прилетіти

Важливо орієнтувати майбутніх спеціалістів на добір та розробку вправ, які поєднують у собі два завдання - лексичне і граматичне:

- До поданих колонок іменників, прикметників і дієслів доберіть і запишіть слова, протилежні за значенням. Які частини мови ви в кожному випадку дібрали?

У процесі такої діяльності студенти переконуються, що завдання для формування лексико-граматичних умінь молодших школярів немає потреби виділяти в окремий етап роботи, їх використовують як дидактичний засіб для досягнення основних цілей уроку.

На сучасному етапі важливо підготувати вчителя, який може змінити акценти з інформаційного на проблемно-діяльнісний тип навчального процесу, працювати в умовах особистісно орієнтованої системи навчання і виховання, особливості якої майбутній спеціаліст має відчути і засвоїти, ще навчаючись у вищому педагогічному навчальному закладі.

Наше дослідження переконує, що ефективним у процесі викладання методики української мови є використання різного роду моделей організації практичної діяльності. Суть таких нетрадиційних форм роботи зі студентами зводиться до того, що вони одержують відповідні проблемні завдання, продумують можливі варіанти їх вирішення, обирають оптимальний із них, обґрунтовують його. Так, для розгляду теоретичних засад побудови сучасного початкового курсу української мови майбутні вчителі одержали завдання для роботи у малих групах:

1. Доведіть, що класифікація відібраного матеріалу, його опис і введення в навчальний процес у нових підручниках здійснено з орієнтацією на його навчально-методичну вагомість, доцільність, придатність до спілкування (враховано частково мовленнєвий принцип).

2. Доведіть, що форма подачі теоретичних відомостей та орфографічних правил, а також методичний підхід до їх опрацювання в шкільних підручниках для початкових класів орієнтує учнів не стільки на запам'ятовування, скільки на усвідомлене засвоєння с п о с о б і в їх застосування в мовленнєвій діяльності.

3. Доведіть, що зв'язний текст значно розширює можливості вчителів щодо постановки до нього цілої системи різноманітних комплексних завдань фонетико-графічного, орфографічного, пунктуаційного, лексичного та граматичного характеру, а також завдань текстологічного рівня. Доберіть текст і побудуйте до нього низку комплексних завдань.

4. Обґрунтуйте, як оптимально використати широкі можливості, закладені в тексті, для вивчення молодшими школярами рідної мови на нових науково-методичних засадах. Наведіть приклади комплексних завдань до тексту для формування мовної, мовленнєвої, соціокультурної компетенцій.

5. Доведіть, що теоретичні відомості, які подаються для учнів у підручнику у формі визначень, правил, пам'яток, таблиць тощо, в тому чи іншому вигляді, варіюються потім у завданнях до вправ, побудованих на зв'язних текстах, під час вивчення інших розділів програми.

Результати досліджень студенти мають представляти у формі захисту проектів, що стимулює їх до швидкого і якісного вирішення методичних завдань. Викладачі методики навчання мови мають привернути увагу майбутніх учителів до формування у молодших школярів надзвичайно важливого загальнонавчального вміння користуватися в повсякденній практичній мовленнєвій діяльності різними словниками -- орфографічним, тлумачним, перекладним, словниками синонімів, антонімів та ін., оскільки на кожному уроці, проводячи словникову роботу, формуючи в учнів правописні вміння, працюючи над удосконаленням їхньої вимови, вчитель має сам продемонструвати потребу в користуванні словниками, наявними в класі-кабінеті, і привчати до цього учнів. З огляду на це майбутній учитель повинен добре опанувати методику навчання швидко знаходити потрібне слово в словнику, володіти відповідними алгоритмічними прийомами, що ґрунтуються на доброму знанні алфавіту.

Досвід показує, що пропонована робота, апробована нами у процесі викладання методики навчання української мови, сприяє підготовці студентів до формування в учнів початкових класів мовно-мовленнєвої компетентності, вирішенню проблеми освіти, виховання, розвитку молодших школярів засобами рідного слова.

4. Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів української мови

Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої - підготувати компетентну особистість, здатну до знаходження правильних рішень у конкретних навчальних, життєвих, а в майбутньому і професійних ситуаціях. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Зазначимо, що компетенція і компетентність - два різних поняття. Компетенція - це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід. Компетенція сама по собі не є характеристикою особистості. Нею вона стає в процесі засвоєння і рефлексії учня, перетворюючись у компетентність.

Компетентність - це здатність застосовувати набуті знання, вміння, навички, способи діяльності, власний досвід в нестандартних ситуаціях з метою розв'язання певних життєво важливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням, яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини.

Запровадження компетентнісного підходу в навчанні передбачає реформування освіти за такими основними напрямами:

- уточнення мети (цілей) навчання;

- удосконалення змісту навчання;

- оновлення навчально-методичного забезпечення навчального процесу (створення нових підручників, посібників, дидактичного матеріалу, мультимедійних засобів тощо);

- добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності;

- підготовка вчителя до реалізації компетентнісного підходу в навчанні.

Метою навчання української мови в умовах компетентнісного підходу є формування предметних компетенцій, змістове наповнення яких випливає зі змісту ключових.

Нагадаємо, що ключові компетенції формуються в процесі реалізації цілісного змісту освіти загальноосвітньої школи, а предметні - передбачені змістом конкретного предмета і набуваються впродовж конкретного року або ступеня навчання.

Формування ключових компетенцій реалізується в освітніх галузях і навчальних предметах. При цьому кожний предмет забезпечує реалізацію тих складових змісту ключових компетенцій, для формування яких має необхідні умови. З огляду на свою специфіку, предмет українська мова спроможний забезпечити формування і розвиток таких ключових компетенцій як: комунікативна, соціальна, загальнокультурна, уміння вчитись.

Для забезпечення ключової комунікативної компетенції в учнів необхідно сформувати готовність до спілкування з іншими людьми. З цією метою у процесі навчання української мови школярі повинні оволодіти:

- різними видами мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо);

- мовою як засобом спілкування.

Ключова соціальна компетенція передбачає здатність діяти в життєвих ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Для цього на уроках української мови в учнів треба формувати здатність:

- продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді;

- виконувати різні соціальні ролі;

- брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання.

Загальнокультурна ключова компетенція стосується сфери розвитку культури особистості в усіх її аспектах. Реалізація цієї компетенції в процесі навчання української мови передбачає передусім формування:

- культури міжособистісних відносин;

- толерантної поведінки;

- моральних якостей;

а також ознайомлення з:

- культурною спадщиною українського народу;

- найважливішими досягненнями національної науки й культури;

- визначними подіями та постаттями в історії України.

Ключова компетенція уміння вчитись проявляється у здатності учня організовувати і контролювати свою навчальну діяльність. Ця компетенція реалізується на уроках української мови шляхом формування мотивації навчання і здатності:

- організовувати свою працю для досягнення результату;

- виконувати розумові операції й практичні дії;

- володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

На основі визначеної мети компетентнісно орієнтованого навчання української мови і відібраного змісту тих ключових компетенцій, формування яких спроможний забезпечити цей предмет, можна визначити предметні компетенції. Їх ми виділяємо чотири, а саме: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна.

Мовленнєва компетенція включає:

- здатність розуміти зміст і головну думку усних і письмових висловлювань;

- здатність вести діалог з дотриманням правил мовленнєвого етикету;

- уміння будувати повноцінні в комунікативному відношенні усні і письмові зв'язні висловлювання, які відображають знання учнів про предмет розмови, їх думки, почуття, наміри;

- уміння налагоджувати взаємодію з оточуючими, будуючи відповідним чином свої висловлювання.

Мовна компетенція передбачає володіння:

- доступнім і необхідним обсягом мовних знань;

- здатністю застосовувати мовні засоби у власному мовленні відповідно до орфоепічних, лексичних, граматичних, орфографічних, синтаксичних, стилістичних норм літературної мови.

Соціокультурна компетенція покликана сприяти загальнокультурному розвиткові молодших школярів, адаптації їх до життя в певному соціальному середовищі, а тому передбачає:

- знання про свою державу Україну;

- здатність використовувати в мовленнєвій практиці знання про особливості української національної культури, звичаї, традиції, свята;

- знання і використання у власному мовленні найбільш відомих малих українських фольклорних форм;

- уміння успішно користуватися мовою під час виконання різноманітних соціальних ролей;

- знання формул національного мовленнєвого етикету і вміле використання їх під час спілкування;

- дотримання етикетних правил спілкування з представниками різних вікових груп і статусів;

- здатність вирішувати за допомогою мови різні навчальні і життєві проблеми.

Діяльнісна компетенція передбачає володіння загальнонавчальними уміннями і навичками, які поділяються на чотири групи:

1) навчально-організаційні - здатність розуміти визначену вчителем мету навчальної діяльності, організовувати робоче місце, раціонально розподіляти час, планувати послідовність виконання завдання, організовувати навчальну діяльність у взаємодії з іншими її учасниками (у парі, малій групі);

2) навчально-інформаційні - здатність самостійно працювати з підручником, шукати нову інформацію з різних джерел, користуватися довідниковою літературою, зосереджено слухати матеріал, зв'язно, послідовно, доказово відповідати, вести діалог;

3) навчально-інтелектуальні і творчі - здатність аналізувати мовні явища, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, встановлювати та пояснювати причиново-наслідкові зв'язки, вилучати зайве, групувати й класифікувати за певними ознаками, висловлювати аргументовані критичні судження, доводити власну думку, переносити знання й способи діяльності в нову ситуацію, застосовувати аналогію;

4) контрольно-оцінні - уміння використовувати різні способи перевірки та контролю своєї діяльності, знаходити і виправляти помилки, оцінювати власні навчальні досягнення.

Відповідно до зазначених предметних компетенцій основними завданнями початкового курсу української мови є:

1) формування в учнів мотивації вивчення української мови

2) гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності -- слухання, говоріння, читання і письма

3) формування комунікативних умінь

4) опанування найважливіших функціональних складових мовної системи

5) соціально-культурний розвиток особистості;

6) формування вміння вчитися.

Для забезпечення визначених предметних компетенцій і реалізації основних завдань початкового курсу української мови необхідно відібрати відповідне змістове наповнення предмета українська мова. Воно представлене чотирма змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною і діяльнісною.

Основною змістовою лінією є мовленнєва. Мовна, соціокультурна та діяльнісна лінії забезпечують реалізацію мовленнєвої.

Мовленнєва змістова лінія передбачає формування і розвиток мовленнєвої компетенції. Зміст цієї лінії включає:

- слухання і розуміння усних і письмових висловлювань;

- читання доступних текстів;

- побудова діалогів;

- створення усних і письмових зв'язних висловлювань.

Мовна змістова лінія покликана забезпечити формування мовної компетенції. До змісту цієї лінії належать одиниці мовних рівнів:

- текстологічного - будова тексту, типи і стилі текстів;

- синтаксичного - словосполучення, речення, види речень за метою висловлювання й інтонацією, звертання, головні і другорядні члени речення, однорідні члени речення;

- морфологічного - частини мови, їх граматичні форми;

- лексичного - значення слова, лексичні групи слів (багатозначні слова, пряме і переносне значення слів, синоніми, антоніми, омоніми), лексична сполучуваність слів;

- фонологічного - звуки мовлення, склад, наголос, інтонація.

Соціокультурна змістова лінія спрямована на формування соціокультурної компетенції. Зміст цієї лінії включає:

- державну символіку України;

- особливості української національної культури;

- малі фольклорні форми;

- соціальні ролі;

- формули національного мовленнєвого етикету;

- етикетні правила спілкування.

Діяльнісна змістова лінія передбачає формування в молодших школярів діяльнісної компетенції. До змісту цієї лінії належать загальнонавчальні уміння і навички:

1) навчально-організаційні;

2) навчально-інформаційні;

3) навчально-інтелектуальні і творчі;

4) контрольно-оцінні.

Компетентнісно зорієнтований зміст початкового курсу української мови і державні вимоги до навчальних досягнень учнів визначено в новій редакції Державного стандарту початкової загальної освіти і буде конкретизовано в базовій навчальній програмі для 1-4 класів. Варто підкреслити, що у державних вимогах до навчальних досягнень учнів здійснюється акцент на застосування загальнонавчальних, мовних, мовленнєвих і соціокультурних знань, умінь і навичок в мовленнєвій практиці з метою розв'язання комунікативних завдань, адаптації школярів до соціального середовища.

Реалізація зазначеного змісту потребує оновлення навчально-методичного забезпечення навчального процесу, тобто створення нових підручників, посібників, дидактичного матеріалу, мультимедійних засобів тощо.

Оновлення навчально-методичного забезпечення необхідно здійснювати виходячи із функцій, які покликані виконувати навчальні засоби. Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну і розвивальну функції.

Для виконання інформаційної функції навчальні засоби з української мови повинні містити передбачений навчальною програмою мовний матеріал, призначений для реалізації мовної змістової лінії, а також завдання, які передбачають розвиток чотирьох видів мовленнєвої діяльності - аудіювання, говоріння, читання і письма (забезпечення мовленнєвої змістової лінії).

З метою забезпечення мотивації учіння, в навчальних засобах мають бути використані:

- цікавий текстовий матеріал;

- ілюстрації;

- дидактичні ігри;

- вправи, що передбачають цікавий для учнів процес виконання;

- завдання, що спонукають до пошуку значущих для учня результатів тощо.

Для реалізації розвивальної функції у сучасних навчальних засобах має бути система завдань, спрямованих на розвиток пізнавальних здібностей учнів, а саме, на оволодіння мисленнєвими операціями (аналіз, порівняння, узагальнення, доведення тощо), а також на формування здатності застосовувати набуті знання, способи дій, досвід у нових нестандартних ситуаціях. Крім того, компетентнісно орієнтовані навчальні засоби повинні готувати дітей до самонавчання. З цією метою в них мають бути алгоритми міркувань, пам'ятки, схеми, таблиці, зразки виконання завдань і т.ін.

Крім того необхідно, щоб навчальні засоби містили:

- цілісну систему завдань і вправ, доступних для учнів певної вікової категорії;

- диференційований матеріал з урахуванням рівнів розвитку дітей;

- раціональне співвідношення завдань для тренування і творчого використання;

- завдання, що передбачають роботу в парі й групі, фронтальну та індивідуальну;

- завдання на вільний вибір тощо.

Важливим фактором успішної реалізації компетентнісного підходу в навчанні української мови є добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.

Метод навчання - це спосіб взаємної діяльності учителя й учнів, спрямований на розв'язання навчально-виховних завдань.

Компетентнісно орієнтоване навчання української мови вимагає застосування методів, які передбачають активну діяльність учнів. До таких належать:

- продуктивні (вивчений мовний матеріал застосовується в мовленнєвій практиці);

- евристичні або частково-пошукові (окремі елементи нових знань учень знаходить завдяки розв'язанню пізнавальних завдань);

- проблемні (учень усвідомлює проблему і знаходить шляхи її вирішення);

- інтерактивні (активна взаємодія всіх учнів, під час якої кожний школяр осмислює свою діяльність, відчуває свою успішність).

Остання група методів чи не найбільше відповідає вимогам компетентнісно орієнтованого навчання, оскільки організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.

Інтерактивні методи сприяють розвитку здібностей кожної особистості, дають можливість кожній дитині продемонструвати свої навчальні досягнення в конкретних ситуаціях, порівнювати свій рівень розвитку з іншими учасниками навчального процесу.

Однак використання інтерактивних методів у початковій школі потребує від учителя ретельного попереднього їх аналізу на предмет доступності й доцільності застосування в початкових класах, а також прогнозування результатів. Враховувати при цьому потрібно той фактор, що використання інтерактивних методів потребує від учнів певної мовної, мовленнєвої і соціальної підготовки, яку молодші школярі здебільшого ще не одержали.

Використання інтерактивних методів можливе за умови готовності учнів до виконання тих розумових і практичних дій, які передбачає той чи інший метод. Над формуванням такої готовності педагог повинен працювати заздалегідь.

Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання. Крім загальнодидактичних (пояснення, зіставлення, аналіз, узагальнення, систематизація знань тощо), у практиці навчання української мови використовуються предметні прийоми, які визначаються конкретною темою і метою навчального матеріалу. Наприклад, під час вивчення теми «Текст» використовуються такі предметні прийоми: відновлення деформованого тексту, продовження тексту за поданим зачином, побудова різних типів тексту тощо. Цінними є прийоми, що спонукають учнів до активної діяльності, пошуку шляхів вирішення поставлених завдань чи проблем.

Комунікативно спрямоване навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. При цьому перевага надається формам, які створюють таку мовленнєву ситуацію, коли кожний учень має можливість висловитись, проявити себе в комунікативному процесі. Найбільш цінними з точки зору компетентнісного підходу є індивідуальна навчальна діяльність, робота в парах, групах.

Дуже важливо, щоб використання тих чи інших методів, прийомів, форм навчання не були «даниною моді». Їх добір і використання слід підпорядковувати змісту і меті навчального предмета, враховуючи при цьому вікові особливості учнів молодшого шкільного віку, їх можливості і здібності.

Одним із найважливіших факторів успішного запровадження компетентнісного підходу в навчанні української мови є готовність учителя до реалізації поставленої мети.

Щоб успішно формувати компетентну особистість сучасний педагог повинен володіти певними властивостями. Назвемо лише декілька найактуальніших:

- успішно вирішувати свої власні життєві проблеми, проявляючи ініціативу, самостійність і відповідальність;

- усвідомлювати мету компетентнісно орієнтованого навчання;

- планувати урок з використанням усього розмаїття форм і методів навчальної діяльності і, насамперед, усіх видів самостійної роботи, діалогічних евристичних і проблемних методів;

- пов'язувати навчальний матеріал з повсякденним життям та інтересами учнів;

- залучати до обговорення попередній досвід школярів;

- демонструвати учням рольові моделі на прикладі реальних людей, літературних персонажів;

- оцінюючи навчальні досягнення школярів, брати до уваги не тільки продемонстровані знання і вміння, а, насамперед, здатність застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях.

Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів української мови буде успішною за умови комплексного забезпечення усіх складових навчального процесу, а саме: чіткого визначення цілей навчання, відбору відповідного змісту навчання, оновлення навчально-методичного забезпечення, добору ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності, відповідної професійної підготовки вчителя.

5. Соціокультурна складова у змісті початкового курсу Української мови

Пріоритетним завданням сучасної шкільної освіти є виховання цілеспрямованої особистості, прагнучої до максимальної реалізації своїх можливостей, готової до опанування нового досвіду, здатної робити свідомий і відповідальний вибір у різних життєвих ситуаціях. Тому метою навчального процесу стає формування не просто умінь і навичок, а певних якостей особистості, які сприятимуть успішній адаптації молодого покоління в суспільстві і реалізації власних можливостей. Такий підхід передбачає особливий акцент на формуванні соціокультурної компетентності школярів.

Кожний навчальний предмет, залежно від умов і можливостей, має свою специфіку реалізації цього завдання. Шкільний курс української мови паралельно із забезпеченням опанування учнями всіма видами мовленнєвої діяльності, основами культури усного й писемного мовлення, базовими уміннями і навичками використання мови в різноманітних сферах і ситуаціях спілкування, покликаний формувати соціальну активність особистості, здатної орієнтуватися в сучасному світі, підвищувати її загальну культуру, формувати в неї творчі, світоглядні, морально-етичні якості.

Розпочинається ця робота вже в початковій ланці загальноосвітньої школи. Її зміст визначено Державним стандартом початкової загальної освіти в соціокультурній змістовій лінії освітньої галузі «Мови і літератури» (мовний компонент). Там передбачено ознайомлення молодших школярів з тематичними групами слів - назвами предметів і реалій матеріальної та духовної культури українського народу; усталеними виразами, українськими народними прислів'ями, приказками, загадками, лічилками, скоромовками, потішками, піснями, казками, легендами, як відображенням народного досвіду, українського характеру; особливостями національного мовленнєвого етикету і невербальної поведінки та врахуванням їх у реальних життєвих ситуаціях.

Реалізація змісту соціокультурної лінії передбачає формування в молодших школярів соціокультурної компетентності, яка має дві складові - соціальну і загальнокультурну. Соціальна складова - це готовність учнів до адаптації в українському соціумі. Соціум, у якому перебувають молодші школярі, можна умовно структурувати таким чином: держава, рідний край, сім'я, школа, громадські місця.

Розглядаючи адаптацію учнів у соціумі на рівні держави, в якій ми живемо, варто дбати про те, щоб молодші школярі знали і правильно записували її назву та назву столиці, знали державні символи України та могли розповісти про їх особливості, усвідомлювали значення державної мови, роль якої в нашій державі виконує українська мова, мали почуття гордості за свою державу Україну, українську мову й український народ. З цією метою доцільно використовувати навчальні тексти відповідної тематики, пропонувати учням давати інтерв'ю про свою країну для «іноземного журналіста», написати листа ровесникові, що живе за рубежем, з повідомленням про те, що відрізняє Україну від інших держав і т. ін.

Належне місце на уроках української мови повинно займати використання краєзнавчого й особливо лінгвокраєзнавчого матеріалу. Як свідчить досвід, діти завжди прагнуть знати історичне минуле свого рідного села чи міста, походження його назви, відомих земляків, у чому багатство й неповторність рідного краю тощо. У процесі опрацювання малих фольклорних форм доцільно пропонувати школярам записувати усталені вирази, прислів'я, приказки, співанки та інші перлини народної творчості, які вживають у своєму мовленні їхні родичі, знайомі, що проживають у рідному краї. Для побудови зв'язних висловлювань варто обирати тематику, пов'язану з рідною місцевістю: складати описи рідної природи, писати про події і людей того міста чи села, в якому діти проживають. Значну увагу на уроках української мови слід відводити роботі над місцевими діалектами: порівняння їх з аналогами української літературної мови, формування літературного мовлення з одночасним трепетним ставленням до діалектизмів і спонукання дітей до вживання їх під час усного спілкування із земляками, особливо з бабусями й дідусями, виражаючи таким чином повагу до них і зберігаючи мовну неповторність рідної землі.

Формуванню культури поведінки в сім'ї сприятиме робота над текстовим матеріалом, у якому йдеться про українські традиції стосунків між батьками і дітьми, бабусями, дідусями й онуками, між братами і сестрами, про традиційні українські форми звертання членів родини один до одного, про повагу до старших членів сім'ї і турботливе ставлення до молодших. Важливо пропонувати дітям порівнювати традиційні правила поведінки в родині із сучасними змінами у стосунках між членами сім'ї, спонукати до підтримування добрих та мудрих традицій і звичаїв в сучасних українських сім'ях.

Для забезпечення успішної адаптації в шкільному середовищі дітей потрібно вчити спілкуватися з учителями, однокласниками, старшими і молодшими школярами, технічним персоналом, дотримуватись правил поведінки на уроці і перерві, в класі, коридорі, спортзалі, їдальні, актовій залі, на стадіоні, подвір'ї школи тощо. На цю тему на уроках української мови доцільно слухати, читати і переказувати тексти, аналізувати сюжетні малюнки, складати діалоги, обговорювати конкретні ситуації і робити висновки, писати власні тексти.

Предмет українська мова має умови для підготовки учнів початкових класів до адаптації у громадських місцях. Зокрема, в процесі вивчення теоретичних знань з мови і формування та розвитку навичок мовленнєвої діяльності доцільно готувати дітей до виконання соціальних ролей - читача бібліотеки, глядача театру чи кінотеатру, покупця, пішохода, пасажира, перехожого, відвідувача різноманітних культурних заходів тощо. З цією метою варто пропонувати учням вивчати мовні явища на матеріалі текстів, у яких ідеться про поведінку людей у громадських місцях, з обов'язковим аналізом не лише мовного матеріалу, а й культури і правил поведінки персонажів текстів.

З метою вправляння учнів у правильному і доречному вживанні формул мовленнєвого етикету та формування в молодших школярів етики спілкування доцільно пропонувати складати діалоги за ситуативними малюнками, словесно описаними ситуаціями на теми: «В театрі», «На виставці», «У магазині», «На вулиці», «У транспорті», «В їдальні», «У гостях» і подібні.

Загальнокультурна складова соціокультурної компетентності молодшого школяра передбачає володіння знаннями про особливості української національної культури, звичаї, традиції, свята і використання цих знань в мовленнєвій практиці; вживання у власному мовленні найбільш відомих малих українських фольклорних форм; сформованість морально-етичних якостей.

З метою формування загальнокультурної складової соціокультурної компетентності в процесі навчання української мови доцільно використовувати народознавчий матеріал; тексти, в яких розкриваються сторінки історичного минулого України; інформацію про відомих українців минулого і сьогодення; залучати і готувати дітей до проведення народних та релігійних свят, обрядів, ознайомлювати з історією їх виникнення; використовувати тексти на морально-етичну тематику для побудови переказів, репродукції картин для написання тексту за картиною тощо. Наведемо окремі фрагменти методики формування соціокультурної компетентності в процесі навчання української мови в початкових класах.

Під час вивчення слів, які звучать однаково, але мають різне значення, можна запропонувати учням прочитати такі речення:

1. Неподалік від берега чайки на мить зависали в повітрі і з криком падали на воду. 2. Козаки швидко сіли в чайки і попливли від небезпечного берега.

Далі провести бесіду за такими запитаннями:

- Про яких чайок йдеться в першому реченні?

- Чи в другому реченні чайками названо також птахів?

- Що ви знаєте про човни-чайки?

Після власних повідомлень учням цікаво буде послухати розповідь про те, що запорозькі козаки будували вузькі, довгі, легкі в русі човни і називали їх чайками, мабуть тому, що вони були обшиті просмоленими снопиками очерету і зовні нагадували птахів, котрі, склавши крила, погойдувалися на хвилях. Порожнистий очерет додавав човнам плавучості. Чайка мала перевагу над морським кораблем - коли виникала потреба хутко змінити напрям руху, вона не розверталась. Гребці просто пересідали на лавах і вже за секунду гребли у зворотному напрямку, тому що корма (задня частина човна) і ніс (передня його частина) у чайки були однаково гострі.

Така інформація, безумовно, зацікавить школярів і збагатить їх не лише знаннями про історичне минуле України, а й сприятиме пробудженню гордості за кмітливість і винахідливість наших предків.

З почуттям гордості за Україну буде сприйнятий, на наш погляд, текст про перший трамвай у Європі.

Виявляється, перший у Європі трамвай пустили в Києві.

У кінці дев'ятнадцятого століття у великих містах популярна була конка-вагончик, яку по рейках тягли коні. У Києві такий транспорт працювати не міг через гористу місцевість.

Все змінилось після створення парового трамвая. Однак і він не хотів долати круті підйоми. У цей час було винайдено електродвигун і спеціальні проводи. Тоді, в 1892 році, в Києві пустили перший у Європі трамвай.

Нововведення швидко завоювало популярність серед киян. А невдовзі трамваї почали курсувати по вулицях багатьох міст Європи і Росії. Українські інженери почали диктувати моду в трамвайній справі. У столиці України вперше у світі було пущено здвоєний трамвай, а пізніше - тролейбус. Три підряд зчеплені вагони теж уперше з'явились у Києві.

(З газети)

З великим інтересом молодші школярі сприймають народознавчий матеріал. Тому вивчення мовних знань радимо здійснювати на текстах, у яких йдеться про українські національні обереги, народні звичаї, традиції, обряди тощо. Їх опрацювання сприятиме формуванню в учнів національної свідомості, допоможе збагнути глибину свого національного коріння, пробудить інтерес до української народної культури і бажання примножувати її, прищепить любов і повагу до своїх предків, гордість за свій народ. Пропонуємо декілька зразків таких текстів.

1. В Україні був звичай, а в деяких родинах, селах є й сьогодні: на щастя дарувати рушник. Він залишався у дітей і переходив до наступних поколінь, як сімейна реліквія. Реліквія - це все те, що переходить до дітей і внуків на згадку про батьків. Родинною реліквією були також вишита сорочка, скатертина, скриня, фотографії.

2. Споконвіку батько в сім'ї вважався господарем. На нього покладалися обов'язки піклуватися про родину, годувати її та захищати. Батьків приклад, батькове слово, батьків наказ були законом для дітей. Тому батька поважали в сім'ї, він був авторитетом.

3. Одне з найвеличніших свят календаря, яким започатковується рік, є Різдво Христове, що в народі йменується просто Різдвом. Розпочинається воно опівночі після Святвечора між 6 і 7 січня. У давнину це була Коляда - свято народження Сонця. З прийняттям християнства його було приурочено до дня народження Ісуса Христа.

Першими про народження Христа сповіщали діти. Вони йшли до односельців і вітали їх зі святом Різдва, співали колядки, а ті пригощали колядників ласощами, грішми. У день Різдва люди віталися по особливому:

- Христос рождається!

- Славімо його!

4. Івана Купала святкують 7 липня. Основні символи свята, навколо яких у давнину відбувалися дійства, були купальське вогнище - символ Сонця і Купало - солом'яне опудало, вдягнуте у жіночу сорочку. Голову йому квітчали стрічками, а на шию чіпляли намисто.

На свято Івана Купала дівчата й хлопці виходили зі співами за село, обкладали Купало соломою та кропивою і запалювали. Коли вогнище спалахувало, вони бралися за руки й перестрибували через вогонь. Якщо пара не роз'єднувала рук, то це був знак, що хлопець з дівчиною одружаться.

По всій Україні вірили в цілющу силу трав, зібраних уранці на Івана Купала.

Важливе місце на уроках української мови повинна займати робота над збагаченням мовлення учнів початкових класів малими фольклорними формами - лічилками, примовками, мирилками, які діти молодшого шкільного віку залюбки вивчають напам'ять і використовують під час рухливих ігор, розваг. У процесі педагогічних спостережень і бесід з учнями 1-4 класів нами було з'ясовано, що діти знають і використовують в іграх здебільшого російські лічилки та мирилки, бо не знають українських. Тому пропонуємо під час вивчення теоретичних знань з мови використовувати такі перлинки української усної народної творчості:

Лічилки

1. Приступаємо до гри!

М'яч один, а нас аж три.

Грав я сам, і грали вдвох.

А тепер пограєм втрьох!

2. Раз, два - дерева!

Три, чотири - вийшли звірі!

П'ять, шість - пада лист!

Сім, вісім - птахи в лісі!

Дев'ять, десять - он сунички

підвели червоні личка!

3. Один, один, одиничка -

до вікна летить синичка.

Та синичка лиш одна.

- Дзінь, дзінь, дзінь, -

біля вікна.

Один, один, одиничка -

полетіла синичка.

4. Еники, беники, їли вареники.

Еники, беники, квас,

вийшов старенький Тарас.

Примовки

1. Лякаючи мурашок, примовляють:

Мурашки, мурашки,

ховайте подушки,

таргани прийдуть

і вас обкрадуть.

2. Після купання приказують:

Вода, вода холодная,

стечи з мене, нагрій мене.

А з кого не стече,

того сонце спече.

3. Коли бачать у небі журавлів, примовляють:

Журавлі, журавлики,

колесом-лесом!

Ваші діти журавлята

за лісом, за лісом.

4. Як попаде щось в око, примовляють:

Порошко, порошко,

вийди на дорожку,

дам тобі горошку.

Мирилки

1. Мирись, мирись, мирись

і більше не сварись.

2. Мир-миром,

пироги з сиром,

варенички в маслі,

ми дружечки красні,

поцілуймося!

Потішки

1. Цілий день цукерки хрума

неслухняний наш Тарас.

Про цибулю як подума -

сльози котяться ураз.

2. Шиє Люба, вишиває,

шубку ляльці дошиває.

Шапку, шарф і шаровари

шити мама помагає.

Розвитку загальнокультурного рівня молодших школярів сприятиме ознайомлення їх з народними і релігійними святами, які відзначають українці. Особливо зацікавлює дітей інформація про походження цих свят, а також безпосередня участь у них. Тому доцільними на уроках української мови будуть тексти про Святого Миколая, Вертеп, Водохреще, День матері, походження писанки та інші. Залюбки діти вивчають колядки, щедрівки, співанки, примовки, веснянки, які супроводжують ці свята. Пропонуємо деякі з них:

Колядки

1. Що в дядька, дядька два стоги жита.

А третій - гречки та на варенички.

А четвертий - пшениці та на паляниці.

А п'ятий вівса, та й колядка уся.

2. Я, маленький хлопчик,

заліз на стовпчик,

з мішком походжаю,

коляду збираю.

Дайте пиріг добрий!

Як не дасте пирога,

візьму бика за рога

та поведу на моріг,

та виломлю правий ріг.

У ріг буду трубити,

волом буду робити,

хвостом буду поганяти,

та на гречку орати.

Добрий вечір!

3. Коляд, коляд, колядниця,

добра з медом паляниця,

а без меду не така,

дайте, тітко, пирога.

А як не дасте пирога,

візьму бика за гора,

поведу на торжок,

куплю собі пиріжок.

Щедрівки

1. Сидить півень на криниці,

спустив крила ще й косиці.

Сюди мах, туди мах,

а у Вас тут млинець пах.

2. Місяченьку, мій братику,

зійди рано, постій мало,

поки я бички позапрягаю,

жито-пшеницю порозсіваю.

Роди, Боже, жито й пшеницю

без кукілю, без мітлиці,

а нам, діткам, на варениці.

Формуванню загальнокультурної компетентності учнів сприятиме ознайомлення їх з відомими українцями минулого і сьогодення - художниками, музикантами, письменниками, спортсменами, артистами, винахідниками тощо. Особливо викликають інтерес і запам'ятовуються цікаві події з життя цих людей, тому доступні тексти про це також можна використовувати в процесі навчання української мови: для аудіювання, написання переказу, аналізу певного мовного матеріалу. Пропонуємо кілька із них:

1. Середульшій доньці київського князя Ярослава Мудрого судилася незвичайна доля. Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І. Коли її чоловік помер, а син був ще малий, Анна стала королевою Франції. Вона підписувала всі важливі папери. На старовинних документах стоять і хрестики короля Генріха, бо він був неписьменний.

Ще Анна привезла до Франції багато книг із бібліотеки свого батька. Читала їх сама, вчила читати свого сина і французьких дітей.

(За М. Слабошпицьким)

2. Катерина Білокур - відома українська народна художниця. Вона народилась в селянській сім'ї у 1900 році. До школи не ходила, самотужки навчилася читати і писати. Всупереч волі своїх рідних, малювала картини з квітів. Для цього власноруч робила пензлики та фарби.

Вона ніде не вчилася малювати, але коли три її картини потрапили до Парижу, сам Пабло Пікасо - відомий у світі художник, визнав геніальність українки. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»

3. Микола Лисенко походив із старовинного козацького роду. Займатися музикою почав з п'яти років і виявив неабиякі здібності. Його талант розкрився завдяки матері. Годинами хлопчик підбирав різні мелодії на роялі. Всі були здивовані його чудовою музичною пам'яттю і смаком. Лисенко був здібний до науки взагалі. Гімназію він закінчив зі срібною медаллю. Був успішним випускником Лейпцизької консерваторії.

Ставши композитором, Микола Лисенко подарував світові безліч музичних творів - від мініатюр до опер. Він був і є гордістю України.

(За Л. Архимович, М. Гордійчуком)

Неоціненну роль у формуванні соціокультурної компетентності молодших школярів у процесі навчання української мови відіграють тексти на морально-етичну тематику. Аналіз учнями позитивних і негативних вчинків персонажів, пошук відповіді на запитання: «Як би ти поступив у такій ситуації?», «Що б ти порадив героєві сюжету?», «Кому з персонажів ти співчуваєш?» і подібні, готують дітей до реалій життя, формують готовність знаходити вихід із складних життєвих ситуацій. Для написання розповідей чи міркувань можна запропонувати школярам продовжити текст за початком, у якому змодельовано проблемну ситуацію, або придумати кінцівку тексту. Наведемо зразки таких завдань:

1. Прочитай зачин тексту.

На урок праці всі учні принесли картон, щоб вирізати ялинкові іграшки, а Дмитрик забув. Глянув навколо - всі працюють, а він без діла сидить.

- Продовж текст. Напиши, що зробили однокласники хлопчика? Як ти ставишся до Дмитрика - співчуваєш йому чи засуджуєш?

2. Прочитай текст.

На шкільній ділянці діти працювали дружно. Усі намагалися виконати роботу добре. Тарас теж старався. Але в нього не виходило швидко, і він відставав від товаришів. Ось уже майже всі учні закінчили копати свої ділянки, а Тарасу залишалося ще чимало. Хлопчик почав хвилюватися: «Коли ж це я встигну все скопати?»

- Придумай кінцівку тексту. Напиши, як могла закінчитися ця історія. Які почуття викликає в тебе Тарас - він тебе дратує, ти його засуджуєш чи співчуваєш хлопчикові?

3. Прочитай текст.

Вулицею йде старенька бабуся. Вона несе кошик з яблуками. Раптом кошик випав у бабусі з рук, і яблука розсипалися.

Назустріч їй біг хлопчик. Він поспішав до школи.

- Продовж текст. Напиши, як міг поступити хлопчик. Що для тебе важливіше - не запізнитися на урок чи допомогти бабусі?

Соціокультурний розвиток молодшого школяра має перебувати в полі зору вчителя на кожному уроці української мови. Увага виховній меті уроку повинна бути не меншою, ніж навчальній і розвивальній. Адже багатий духовний світ дитини, різнобічна ерудиція та орієнтація в реаліях життя допоможуть молодшому школяреві адаптуватися в соціальному середовищі, яке його оточує, знайти своє місце й реалізуватися.

6. Формування мовно-мовленнєвих компетентностей у майбутніх учителів початкових класів у процесі вивчення курсу «Українська мова за професійним спрямуванням»

У шкільній освіті сьогодні відбувається переорієнтування на гостру потребу комунікативно-діяльнісної спрямованості вивчення мови. „Головне завдання української мови... - підготовка мовно грамотної людини з високим рівнем комунікативної компетентності, що ґрунтується на системі знань про мову та її граматичну будову, самобутньої мовної особистості, яка має значний словниковий запас, засвоїла основні норми літературного мовлення, здатна вільно виражати свої думки та почування в усній і писемній формі, у будь-якому стилі та жанрі, що якнайкраще відповідають ситуації спілкування...”. Цій же меті підпорядковане викладання навчальної дисципліни „Українська мова за професійним спрямуванням”, яку запроваджено на першому курсі замість раніше виучуваної „Української ділової мови”. Такі зміни є соціально виправданими, оскільки значний акцент робиться ще й на фаховій підготовці молодих спеціалістів. На факультеті підготовки вчителів початкових класів „Українська мова за професійним спрямуванням” є ніби пропедевтичним курсом у системі циклу лінгвістичних дисциплін, які тут викладаються (сучасна українська літературна мова, лінгвістика тексту, основи культури і техніки мовлення, методика викладання української мови у початкових класах, актуальні проблеми сучасного мовознавства, загальне мовознавство). Це зумовило деяку специфіку у змісті цього курсу (на відміну від інших факультетів, де „Українська мова за професійним спрямуванням” є єдиною мовознавчою дисципліною впродовж усього навчання у ВНЗ). Ще однією особливістю підготовки майбутніх вчителів є те, що для них однаково важливими є знання з мови, математики, природознавства, музики, образотворчого мистецтва, художньої праці, фізкультури, тобто з тих навчальних дисциплін, які вивчаються у початкових класах. Усі ці моменти ми намагалися врахувати при розробленні комплексу навчально-методичних матеріалів з цього курсу.

У шкільній практиці запроваджено новий структурний компонент викладання мови - внутрішньопредметні зв'язки вивчення кожної теми з лексикою, фразеологією, морфологією, синтаксисом, культурою мовлення і стилістикою, а також текстом. „Завдяки цьому мовна змістова лінія за своїм функціональним призначенням зближується з мовленнєвою, що сприяє досягненню основної мети вивчення української мови в загальноосвітній школі - забезпечення належного рівня комунікативної компетенції особистості”.

У процесі вивчення курсу „Українська мова за професійним спрямуванням” ми теж намагалися на кожному занятті формувати у студентів такі компетентності, як мовну, мовленнєву і комунікативну з орієнтацією на фахову підготовку майбутніх педагогів. Кожне заняття складалося з таких змістових блоків: орфографічно-пунктуаційний практикум, термінологія, ділове мовлення, розвиток зв'язного мовлення. Орфографічно-пунктуаційний практикум мав на меті актуалізувати опорні знання студентів, закріпити й удосконалити їх; збагатити словниковий запас майбутніх педагогів, засвоїти мовні норми з усіх розділів граматики, доповнити знання новою інформацією з різних джерел, у тому числі й з електронних носіїв, навчити студентів користуватися довідковою літературою, каталогами тощо. Різноманітні мовні тренінги були спрямовані на вироблення у майбутніх педагогів мовних і мовленнєвих орфографічних та пунктуаційних умінь і навичок.

Опрацювання термінологічного блоку мало свої особливості, оскільки вчитель початкових класів мусить бути компетентний у різних галузях знань (навчальних дисциплінах, які вивчаються у початковій школі). З цією метою ми намагалися проводити тематичні заняття, приурочені тій чи іншій галузі знань. Окрім роботи з текстами відповідної тематики, студентам пропонувалося дати тлумачення слів-термінів, написати словникові статті до запропонованих лексем, за словником іншомовних слів установити їх лексичне значення, згрупувати іншомовні слова-терміни відповідно до галузей знань, у яких вони використовуються. Як індивідуальне завдання пропонувалося студентам укласти словнички термінологічної лексики за підручниками початкових класів.

Ще однією складовою професійної підготовки вчителя є знання ділового мовлення, яке передбачає уміння складати різноманітні ділові папери. Ця робота теж була спрямована на фахову підготовку майбутніх педагогів. Студенти писали анотацію на дитячу книжку, оголошення про огляд художньої самодіяльності, характеристику на одного зі студентів групи, заяву про дострокову здачу сесії, замітку в газету в публіцистичному стилі, доручення на одержання книжок у бібліотеці, розписку на одержання спортивного інвентарю, запрошення вчителям на святкування ювілею школи, тези відповіді на запропонований план практичного заняття, використовуючи мовні ілюстрації з читанок для четвертого класу тощо.

Структурним компонентом кожного заняття були вправи на розвиток зв'язного мовлення студентів, спрямовані на формування їхніх комунікативних компетентностей. Майбутні педагоги вчилися створювати монологічні і діалогічні висловлювання різних типів, видів і жанрів, комунікативно виправдано користуватися різноманітними мовними засобами залежно від ситуації мовлення. При опрацюванні певної термінології студентам пропонувалися і відповідні теми творів-мініатюр: „З діда-прадіда в нашім краю люди прагнули з піснею жити” (М. Сингаївський); твір-роздум з використанням слів природознавчої термінології „О люди, люди, Божа подобизна, до чого ви цю землю довели?” (Л. Костенко); „Спорт вчить гідно вигравати, спорт вчить з гідністю програвати. Отже, спорт вчить усього - вчить життя” (Е.Хемінгуей) тощо.

Окрім змістових блоків, на кожному занятті постійний акцент робився на власне фаховій підготовці майбутніх учителів. Цій меті були підпорядковані виконання різноманітних завдань: записати типові порушення мовних норм, які зустрічаються в мовленні студентів групи; пригадати і записати професіоналізми, характерні для мовлення вчителя; укласти словничок іншомовних слів, якими користуються вчителі у своїй професійній діяльності; написати пам'ятку для учня початкових класів, використовуючи такі прислівники: акуратно, систематично, вчасно, насамперед, наполегливо, послідовно, успішно; написати правила поведінки учнів у школі, які би починалися із заперечної частки не; взяти інтерв'ю в улюбленого вчителя; написати твір-роздум „Кожний учитель початкових класів - насамперед словесник” (В. Сухомлинський); написати твір-роздум дискусійного характеру „Навчання: сумна необхідність чи природна потреба?”; написати твір-мініатюру „У кожній людині є сонце... Тільки не треба його гасити” (Сократ); написати твір-міркування „Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок, є тисячі ланів, але один лиш мій” (В. Симоненко) тощо.