Отож на плечі князів лягав важкий тягар боротьби з внутрішніми ворогами. Держава не могла бути міцною, не могла витримувати нескінченну зовнішню агресію., коли вона була позбавлена чіткого централізованого управління, яке базувалося на особистій владі князя. Та головною причиною занепаду Галицько-Волинської держави, як і зрештою падіння України - Русі, було загальне ослаблення духу войовничості серед різних верств населення і особливо серед панівної князівської верстви.

У 80 - х роках XV століття на рівнинах Придніпров'я появився новий стан, що міг народитися лише на порубіжні - стан козаків.[47,C.136]

У XVI ст. у пониззі Дніпра остаточно сформувалося українське козацтво -Низове, або Запорізьке військо, - що було першим паростком відродження державного утворення, кордони якого охоплювали значну територію півдня та південного сходу України. Найбільшої слави козацтво досягло за часів Петра Конашевича Сагайдачного. Після походу на Москву в жовтні 1618 р. він став гетьманом і правителем усієї України.

Козацтво створило українську козацьку державу. Найвищим виявом національно-визвольної боротьби українського народу (1648 - 1654 рр.) був період гетьманування Богдана Хмельницького. її правовими засадами мала бути перша Конституція України (1710 р.) складена наступником Мазепи - гетьманом Пилипом Орликом.[3,C.3]

Визвольна війна 1648-1654 р. р. під проводом великого гетьмана Богдана Хмельницького - епохальна подія в історії українського народу. Поваливши колоніальне панування Речі Посполитої, народ України здобув національну незалежність і створив власну державу із столицею в Чигирині - полковому місті південної Київщини.

Вивчення цієї теми сприяє розвитку історичної свідомості, розумінню завдань, що стоять перед державою і світовою цивілізацією, критичному осмисленню минулого, прогнозуванню майбутнього.

Після 6 - річної визвольної війни незалежна держава Україна, не маючи достатніх сил, щоб протистояти могутній на той час Речі Посполитій змушена була в 1654 р. вступити в союз з Російською державою й прийняти протекцію її царя - самодержця. Відбулося неприродне об'єднання республіки з монархією[43, C.106]

На сучасному етапі розвитку української державності проблема державно-правових зв'язків України і Росії набуває особливої актуальності. Адже до цього часу ще не зовсім визнані статус СНД, членство в ньому окремих держав, а серед них і України.

З цього приводу дуже доречно згадати, як народ України на чолі з видатним державним діячем Б.Хмельницьким обачно регулював свої стосунки з Росією за договором 1654 р. (Березневі статті), яким вперше юридично визнані створення та існування незалежної Української держави.

За договором 1654 р. Україна зберігала і свій державний устрій, і свою територію. Православна церква залишалася самостійною, не підлеглою російському патріархату.

Україна та її народ знайшли в Росії захисника, союзника в боротьбі проти зовнішніх ворогів, що повною мірою забезпечило збереження української народності. Однак і Російській державі було дуже вигідно мати у своєму підданстві такий край з багатими землями і майже з трьох - мільйонним населенням - працьовитим, хоробрим, талановитим.

Росії потрібна була і військова допомога з боку такого сусіда, як Україна. Невипадково жалувана грамота російського царя закінчувалася наказом гетьману України й війську Запорізькому захищати царя та Росію від супротивників, не жаліти живота свого у боротьбі з ними.[19, C.63]

Таким чином Україна змушена була укласти договір 1654 р., бо іншого виходу в неї не було.

Після Визвольної війни 1648 - 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького й утворення Української держави - Гетьманщини українці прагнули визволити свої землі від іноземного панування й об'єднати їх у соборну державу, здобути їх незалежність і свободу.

На Правобережній Україні козаки стали головною силою визвольного руху проти панування Речі Посполитої. Під проводом полковника Семена Палія козаки із самого початку проявляли державотворчі тенденції: захоплювали владу й визволяли територію від панування шляхти.

Фактично Правобережна Україна возз'єдналася з Лівобережною під владою гетьмана Івана Мазепи.

Російська держава у змові з Річчю Посполитою не давала згоди на це приєднання, посилаючись на умови Московського договору про "Вічний мир" (1686 р.). І це продовжувало трагедію українського народу, поневоленого загарбниками.

У 1704 р. відбулося довгождане приєднання Правобережної України з Лівобережною під протекторатом Російської імперії. Гетьман сподівався, що незабаром настане час визволення України з-під царського деспотизму, а тому шукав союзників, готував сили українського козацтва для рішучих дій. Та його сподіванням не судилося збутися. Програна Полтавська битва 1709 р. стала початком занепаду Української козацької держави, а водночас закріпила верховенство Москви над Україною.

1775 р. Запорізька Січ була остаточно зруйнована російськими військами, а на території України запроваджено кріпаччину.[3, C.3]

Здавалося, Україна померла назавжди, але надто численний, надто сильний був духом і своєю історичною пам'яттю український народ, щоб його можна було знищити.[20, C.4]

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів.

Отже, український народ був і є однією з великих європейських націй, яка впродовж кількох тисячоліть живе на своїй історичній землі понад 800 років, мала свою державність у різних формах і завжди боролася за її відродження. Київська Русь була однією з наймогутніших і найцивілізованіших держав світу, що уславилась помислами і ділами князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Згодом втіленням державницької ідеї українського народу стала Галицько-Волинська держава, а після - Запорозька Січ. Вона відіграла визначну роль у долі народів України і всієї Європи.

Про ці та інші державотворчі процеси учитель повинен говорити учням. Потрібно, щоб вони володіли політичними знаннями щодо демократичних принципів функціонування політичної системи і влади та їх особливостей в Україні: процедури та механізмів формування і функціонування державних структур, порядку реалізації їх повноважень, апеляцій до них; основи конституційного устрою в Україні, особливостей взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх відповідальності перед громадянами.

Славну і героїчну сторінку історії України становить національно-визвольна боротьба українського народу 1917 - 1921 рр., яка є найвизначнішим етапом у тривалих змаганнях за утвердження української державності.[32, C.20]

Створення сучасної Української держави має спиратись і на історичний досвід державотворення 1917 - 1921 рр., на аналіз помилок та прорахунків, допущених під час визвольних змагань, на діяльність окремих видатних діячів. Цей досвід має слугувати реалізації, використанню будь-яких альтернатив, спроможних якнайкраще і в найкоротший термін привести до прогресу і національного піднесення в нашій державі.

Під час вивчення даного періоду національно - визвольних змагань 1917-1921 рр. слід звернути увагу на такі моменти:

Перше, в ці роки відбувалося національне пробудження українського народу, його самоусвідомлення себе як окремої нації.

В боротьбі народ дозрівав до державності. Один з найвизначніших діячів, Голова Директорії і Головний отаман військ УНР С. Петлюра говорив про це так: " Перед революцією ми були лише етнографічним матеріалом, а тепер, після революції і кривавих років - років збройної боротьби за свою вольність і державність, Україна, як нація - як нація, яка знає, чого вона хоче і куди їй іти, - є фактом безперечним навіть для наших ворогів".[32, C.21]

Друге, необхідно домагатись усвідомлення школярами суті національно-визвольної боротьби українського народу 1917 - 1921 рр., яка внаслідок національно-культурного пробудження на початку XX ст,, посилила змагання народу за своє самоутвердження.

Перша світова війна загострила міжнаціональні стосунки, поставила українське питання у площину практичного вирішення. В Україні набувають сили процеси з ознаками державотворення, виразником яких стала центральна Рада. На передові позиції суспільного життя виходять представники українства.

Проте більшовицька Росія, не рахуючись з прагненнями українського народу до самостійного життя, намагалася задушити його брутальною військовою силою, більшовицькі походи супроводжувалися підступністю і жорстокістю.

По суті, боротьбу народу за волю і самостійницьке державне існування було потоплено у крові. Найсвідомішу провідну верству його було фізично знищено, частково витіснено за межі рідної землі.

Третє, потрібно наголошувати на глибокій вірі в українську державність, яку мали борці цієї доби.

Петлюра С. висловлював цю віру такими словами: "Ти переможеш, Великий Народе Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі, не наші землі. Ти переможеш для спокійного будування могутньої держави України, для щасливої праці поколінь майбутніх. Спадуть віковічні кайдани з стомлених рук твоїх, спадуть ганебні пута з величезної постаті рідної матері -України. Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні".

Український народ мав у означений період свою державність, і це стало важливим здобутком національно-визвольної боротьби. І хоча в силу багатьох причин дійшло до поразки і втрати державності, набутий досвід боротьби став джерелом, з якого наступні покоління борців за волю України черпали цю віру в державність. Боротьба за її здобуття, хоч і в інших формах, після падіння УНР практично не припинялася.

Четверте, треба висвітлювати, що 1917- 1921 рр. - період масового героїзму з проявом патріотизму, яким була пронизана вся національно-визвольна боротьба. Широко відомими історичними фактами патріотизму та ідейної стійкості є героїка Крут, Мотовилівки, оборона Армією УНР Кам'янця-Подільського у червні 1919 р., участь в обороні Замостя у липні 1920 р. Цей період породив тисячі героїв, імена яких поки що менш відомі, але гідні, щоб їх знати й уславлювати. Героїзм і жертовність борців за Україну в цей період мають бути для молоді взірцем служіння своєму народові і державі.

П'яте, важливо правильно і обґрунтовано трактувати причини поразки української національно-визвольної боротьби 1917- 1921 р.

Серед причин слід виділити такі:

1. Роз'єднаність українських політичних сил.

2. Непідготовленість народу до побудови своєї держави, політична пасивність більшості українського населення. Сам народ мусить внутрішньо підготуватися, бути життєздатним в державному розумінні, свідомим і організованим.

Українці, перебуваючи у складі Польщі, Австро-Угорщини, Росії, сформували досить стійкий стереотип відчуження від держави. Протягом століть виробилася ворожість широкого загалу до адміністрації та провідних верств як до репрезентантів чужоземного панування. Тривалий період бездержавності виробив своєрідну ментальність українців, схильність до анархії.

Зазначав голова уряду УНР І.Мазепа, "трагедія нашої минулої боротьби полягала в тому, що український рух спирався на українське село. Міста на Україні, за невеликими винятками, були не українські. Тому бракувало свідомої української інтелігенції як для політичної організації народних мас, так і для організації державного апарату"¹.

3. Невміння українських урядів досягти соціального і національного компромісу між різними верствами населення, що під впливом демагогічної більшовицької пропаганди вело до глибокого роз'єднання українства.

4. Перевага військової потуги ворогів над силами українства.

5. Відсутність союзників. Короткочасний союз з поляками хоч і дав можливість продовжити збройну боротьбу регулярним фронтом у 1920 р., під тиском Росії і на вимогу Антанти був розірваний.

Таким чином, внаслідок названих причин в Україні склалися тяжкі обставини, виник цілий ряд складних проблем та непередбачених ситуацій, яких, напевно, не могли б подолати навіть найгеніальніші майстри тогочасної світової політики.

Але боротьба не була марною. Про це сам С. Петлюра у промові на останній нараді проводу УНР на рідній землі 26 листопада 1919 р. відзначав: " Так, наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами. Ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісною, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу і державну незалежність".[32,C.21]

6.Слід особливо наголошувати на уроках, що випливають з досвіду національно-визвольної боротьби і насамперед таких:

- без витворення національно свідомої провідної верстви та національного усвідомлення широких народних мас державне існування нації немислиме.

- боротьба за українську державність могла бути успішною лише за наявності науково обґрунтованої української ідеї і сприйняття її широкими народними масами,

- досвід історії показав, що народ не може мати політичної волі, не може нормально розвиватися соціально, коли він поневолений національно. Політичні, економічні і соціальні реформи можливі і дають ефект лише за умови створення національної суверенної держави, одночасного розв'язання національних і соціальних питань.

Практика показала, що приєднання України до Росії принесло їй не тільки національне і соціальне поневолення, а й розвіяло всі ілюзії стосовно допомоги з боку російської демократії. Жодні компроміси з чужою владою є неприпустимі і вбивчі для нації, які б позірні поступки вона не робила в національному питанні, які б соціальні блага вона не обіцяла народові.

Історія національно-визвольної боротьби українського народу 1917 - 1921 рр. переконливо доводить, що єдиним гарантом збереження власної державності та запорукою її існування є власні національні збройні сили. Цього повчального історичного уроку ми не повинні ніколи забувати.

Однак необхідно пам'ятати, що у формуванні національної свідомості учнів визначальна роль належить учителям. Саме вони мають робити все можливе, щоб запалити іскру патріотизму і любові до України у своїх вихованців.

Події і постаті періоду національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. мають міцно закріпитись у свідомості учнів. Це буде найкращим виявом шани до наших попередників. Як говорив С. Петлюра: " Наша вірність тим ідеям, за які голови поклали незабутні лицарі оружної боротьби за українську державність з часів 1917-1920 рр., буде найкращою пошаною до світлої пам'яті їх, до великого чину їхнього життя..."[32,C.22]

Звертаючи погляд у минуле, ми бачимо великі діла наших предків. Насамперед можливість давніх українців само організуватися, творити державу. Існування могутньої України - Русі, а потім Галицько - Волинської держави є яскравим підтвердженням цього. Те саме стосується і Козацької держави, яка успадкувала традиції попередніх двох держав. Національно - визвольні змагання 1918 - 1920 рр., а також нинішнє проголошення незалежності України є теж поза сумнівом, відгомоном давніх державницьких поривань українців.

При аналізі історичних подій беззаперечно слід показувати, що в плані державотворчої спроможності українська нація впродовж останнього тисячоліття неухильно ослабла. Починаючи з занепаду України-Русі, а пізніше Галицько-Волинської держави, українці (якщо не рахувати короткого існування Козацької держави й УНР) шістсот років перебували в неволі. Це свідчить, що українська нація з певних причин стала втрачати якийсь дуже важливий для своєї самоорганізації елемент духу.

Більшість українського люду в часи України-Русі, Галицько-Волинської держави і великою мірою Козацької держави була дуже войовнича. Переважав тип лицарі - войовника, який духовні блага, такі як честь, гідність, свободу, силу, відвагу, зневагу смерті ставив над матеріальними. Люди з лицарськими якостями були головною опорою держави.

Незаперечним фактом є те, що українська нація мала державну незалежність доти, поки на її чолі стояв сильний, вольовий, мудрий провідник і серед громадян держави була достатня кількість індивідів з лицарськими властивостями. А як тільки наверх виходили слабкі особи, все йшло шкереберть. Так було з Україною-Руссю, Галицько-Волинською державою, Козацькою державою. Всі вони занепали, бо не стало сильних провідників.

Отже, бажано, щоб учні зрозуміли, що саме сила була тим елементом духу давніх українців, з утратою якого ми почали втрачати спроможність до державотворення. Шестисотрічна неволя української нації була прямим наслідком цієї втрати.

Якщо розглядати українську націю в минулому, можна сказати, що вона була сильною людською спільнотою. На жаль, її теперішній стан далеко не такий. Сьогодні українцям бракує вольових якостей. Це не означає, що серед українців зовсім немає людей із лицарським характером, просто таких людей замало.

Без сильних людей національна спільнота не може існувати як держава. Отже, існування нашої держави прямо залежить від того, чи стане сильною українська нація.

Сьогодні перед українською нацією стоїть велике завдання відновити в собі силу волі. Це завдання є цілком реальне, бо в глибинах українського єства ця сила обов'язково є, перебуваючи у згорненому стані. Те, що було в нації, не може зникнути, воно може лише сховатися в надрах національного організму. І нам сьогодні належить тільки віднайти найбільш ефективний спосіб, як вивести українську силу наверх.

Як же це зробити ? Методом виховання людей словом і ділом. Тобто поширення серед українських мас такої системи цінностей, яка виховує силу, динамізм й активність. Головним у цій пропаганді мають бути два моменти:

- закріплення ідеї нації як найвищої цінності;

- утвердження віри у величезну цінність сили і власну здатність перемагати. Якою буде українська нація, це буде залежати від того, наскільки глибоко

теперішня українська керівна верства зрозуміє значення національної ідеї для України. Якщо ідеологія українського націоналізму найближчим часом буде впроваджена в свідомість українського народу і реалізовуватиметься на практиці, то становище української нації й держави дуже зміцниться» Коли ж цього не станеться, українці залишатимуться слабкою спільнотою і зазнаватимуть важких втрат₀

Отже, будемо все ж сподіватися, що національно-державницькі почування з часом проникнуть у серця усіх верств нашого суспільства і українська держава матиме надійну опору в широких народних масах.

Розділ ІІІ. Формування національної свідомості на уроках історії України в сучасній школі

Вивчення розвитку національної самосвідомості - одна з ключових проблем курсу національної історії. Ознайомлюючись з подіями та історичними постатями, учні мають змогу простежити складні шляхи боротьби народу за свою мову, культуру, за національну школу, за існування, в кінцевому рахунку, української нації з притаманними їй корінними рисами і відмінностями. Особливу роль у збереженні та розвитку національної самосвідомості завжди відігравали школа й учитель.

Безумовно серед факторів, що найбільше впливають на формування національної свідомості учнів, важливе місце посідають гуманітарні предмети і насамперед історія України. У ході її вивчення формується історична свідомість людини, що є чи не найвизначальнішою складовою національної свідомості.¹ Формується людина - громадянин з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення.

Курс історії України покликаний донести до свідомості учнів розуміння того, що український народ сформувався історично, має свою самобутню культуру, свою державність, пройшов складний трагічний і героїчний шлях боротьби за рідну землю. У процесі отримання знань про свою Батьківщину, її минуле, про визначних людей, народні традиції та ідеали формуються історична пам'ять, патріотизм і громадянська позиція підростаючого покоління.

Ніхто, напевно не буде заперечувати того, що навчання дітей історії - це перший ступінь формування духовної культури особистості, її прилучення до загальнолюдських гуманітарних цінностей, її громадянського та національного самоусвідомлення. Саме тому навчання історії нині набирає в Україні особливої ваги, й необхідно розробити такі історичні курси, принципи й методи навчання, які б дали бажані результати.[32,C.20]

У сучасній системі шкільної історичної освіти не передбачено викладання курсу історії в початковій школі. Але разом з тим молодший шкільний вік є дуже важливим з погляду формування мислення, свідомості та людських якостей дитини. У цьому віці дитина повинна одержати перше уявлення про те, за якими законами існують природа і суспільство, за якими правилами та моральними нормами живуть людські спільноти від сім'ї до народу й держави. У неї вперше пробуджуються соціальні почуття, розуміння цінності таких людських якостей, як чесність працьовитість, доброта, милосердя й прагнення до вироблення відповідних якостей у себе. Дуже важливим є також пробудження у дитини інтересу й поваги до життя людей, до їхнього минулого і сучасності, до пам'яток історії і природи, бо без цього неможливе виховання патріота свого народу, своєї держави.

Всі ці завдання повною мірою може розв'язати спеціальний курс для початкової школи, який інтегрує елементи знань з історії, народознавства, суспільствознавства, допоміжних історичних та інших гуманітарних дисциплін. Базою такого інтегрування виступає історія.

Людина лише тоді стає активним членом суспільства, коли добре знає, хто вона, й якого роду, коли справді знає свій народ, його історичну долю, його шлях в історичному житті, його природжену національну вдачу, здібності, хист; коли знає, що народ має вічно цінне і що тимчасове, поверхове; коли безпосередньо відчуває всією душею й розуміє свою органічну належність до свого народу.

Отже, проведення такого курсу є досить цікавим внеском у перебудову системи історичної освіти в середній школі, в її переорієнтацію на вирішення найважливішого завдання сучасності - виховання громадян України.[37,C.15]

А автор В. Мисан у статті "Якої історії та як потрібно вчити п'ятикласників" стверджує, що низька техніка читання ускладнює вивчення пропедевтичного курсу саме в початковій школі.[49,C.29] Вважають, що першим пропедевтичним курсом історії має бути "Початковий курс історії України, та рідного краю".

Саме цей курс повинен покласти початок цілісному процесу формування історичної свідомості майбутнього громадянина. Він має засвідчити приналежність дитини до певного народу. Глибоко відчувати цю приналежність "зможе лише той, як стверджує Гр. Наш, хто змалечку зрісся з нацією, хто змалечку звик дивитися на рідну націю, як на щось міцне, віковічне, закономірне, що з давніх-давен при всяких умовах існувало, існує і буде існувати, що існує на непорушних законах і через те ніколи не руйнується, а навпаки - міцніє.[49,C.30] Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, - справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створену нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона повністю звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки, яка була завжди властива українському народові.За останні роки сформувався новий образ учителя історії. Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах. Відомому демократу Д. Харкнессу належать слова, які безпосередньо стосуються і вчителів України: “Учитель - не єдине джерело впливу на розвиток дітей, але його життєво необхідна складова. Нам відводило небагато часу на те, щоб допомогти засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою”. Праця вчителя історії сповнена великої відповідальності. На наш погляд, сучасному вчителю історії мають бути притаманні такі риси:

1. Державницька свідомість. (В непростих сучасних трансформацій українського суспільства від тоталітаризму до демократії, правової держави, громадянського суспільства вчитель є провідником державницьких ідей, послідовно наголошує на історичні традиції та прагнення українського народу до свободи, незалежності власної держави. Спираючись на багатий історичний та літературний матеріал він змальовує героїчні постаті князів, гетьманів, героїв національно-визвольної боротьби, простих людей, для яких державність України завжди була найвищим життєвим сенсом. Саме вони та їх справи повинні стати яскравим прикладом для учнівської молоді.

2. Професійна майстерність. (Цей аспект охоплює дві сторони питання: вільне володіння історичним матеріалом, постійне вдосконалення своїх знань, напружена робота над собою, а також оволодіння сучасними педагогічними технологіями, інтерактивними методами навчання, які зможуть давати вагомі результати у навчанні та вихованні учнів. Вчитель історії ніколи не стоїть на місці, знаходиться в постійному пошуку. Він самостійно конструює оригінальні педагогічні прийоми навчання, створює власну педагогічну лабораторію.

3. Гуманіст очна спрямованість викладання - якісно новий момент в навчанні історії. Адже в центрі історичних подій не стояти партії, класи, рухи, а конкретні люди з її постійними життєвими потребами. Звернення до особистості, духовних цінностей утвердження високих моральних норм. Як найкраще відповідає ідеям Конституції України: “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

4. Демократизм. В процесі навчання та виховній роботі дає можливість педагогу знайти свій особистий підхід до кожної дитини. Вчитель не тільки сприймає, а всебічно підтримує право кожного учня на власне бачення історичних подій, яке може відрізнятись від позиції педагога та авторів підручників. Історичний плюралізм, багатоманітність відкривають пере учнями шляхи до подальшого пізнання, а не до простого засвоєння “суми знань”. Демократизм навчання передбачає всебічну педагогіку співробітництва, атмосферу дружби взаємоповаги та чуйності вчителя та його вихованців.

5. Особистість педагога, його висока особиста культура - запорука педагогічного успіху. Саме вони пробуджують у учнів інтерес до навчального предмету, бажання продуктивно працювати, спонукають до дослідницької роботи. Справжній вчитель завжди бачить у своїх вихованцях перш за все особистість, а лише потім учня, саме тому хотілось нагадати і про думку В.О.Сухомлинського: “Якщо ми будемо намагатись, щоб всі сили душі дитини були поглинуті уроками, життя його стане не зносним. Він повинен бути тільки школярем, але перш за все людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями”. Зовнішній вигляд, емоційність мови, доброзичливість педагога часто створюють важливий позитивний образ, який є прикладом ля школярів. Відкритість, щира увага вчителя до внутрішнього світу учнів, розуміння їх - народжують повагу і довіру до педагога, бажання йти за ним.

Принципи викладання історії в школі. Відповідно проекту концепції історичної освіти України визначаються основні підходи і головні принципи викладання, серед яких:

а) (науковість) введення в науковій обіг нових історичних матеріалів, документів, маловідомих джерел, використання тільки перевірених посилань на публікації, які мають під собою історичні факти; застосування найновіших педагогічних технологій;

б) (об'єктивність) відхід від штампів, ідеологічних стереотипів, політичної кон'юнктури, відображення історичних діячів, політичних рухів без фальсифікацій і міфотворень;

в) (демократизм) широкий простір для творчої роботи вчителя, вибір педагогом різноманітних форм, методів і прийомів викладання, педагогіка співробітництва, формування критично-аналітичного мислення учнів;

г) (гуманізм) виховання у молоді в процесі викладення високих моральних і духовних цінностей, досягнення розуміння, що найвищим ідеалом суспільства є життя людини, її права і свободи, добробут, зростаючі матеріальні і духовні потреби; заперечення воєн, расової чи національної виключності;

д) (національний компонент) постійне звернення до великої історичної, культурної спадщини українського народу, його демократичних та гуманістичних традицій, споконвічного прагнення до незалежності; вивчення історії своєї країни, рідного краю;

е) (цивілізаційність) усвідомлення особливих та загальних закономірностей розвитку суспільних процесів, підхід до вивчення історії за планом: історія рідного краю - національна історія - історія Європи - історія Американського континенту, Азії і Африки; розгляд і аналіз історичних явищ без ідеологічних догм, враховуючи політичний, економічний, теологічний, географічний і психологічні фактори.

Національна самосвідомість є інтегральним показником усвідомлення історичного досвіду та суспільного інтересу - чинників, що відіграють вирішальну роль у процесі самоорганізації людей у переломні моменти буття. У сучасній школі викладання історії поділено на два окремі предмети - історію України і загальну історію. Вони вивчаються паралельно і синхронно, але за різними підручниками. Проект не має такого поділу, вітчизняну історію в ньому подано на тлі всесвітньої.[45,C.7]

Добре відомо, що навчання історії має виховний аспект. І якщо вивчення всесвітньої історії має сприяти формуванню загальнолюдських, гуманістичних поглядів, то вивчення вітчизняної історії формує ще й громадянина, патріота, з яким держава і суспільство пов'язують перспективи свого подальшого розвитку.[42,C.31]

Перед тим, як писати про формування національної свідомості на уроках історії в сучасній школі, автор детально знайомиться з програмою для загальноосвітніх навчальних закладів з історії України (5-11 класи).

Головною метою сучасного загальноосвітнього навчального закладу в Україні є виховання громадянина України, соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості. Виходячи з цього, головними цілями навчання історії є:

- формування історичних знань;

- розвиток історичного мислення учнів;

- виховання в учнів особистісних рис громадянина України;

Ознайомившись детально з програмою, автор дипломної роботи старається простежити, як проходить формування національної свідомості на уроках вітчизняної історії в сучасній школі у 5 - 11 класах, використовуючи при цьому досвід роботи з учнями під час проходження педагогічної практики.[39,C.6]

Пропедевтичний курс історії України в 5 класі має на меті підготувати учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах. В цей період у школярів формуються початкові уявлення про найважливіші сторінки історії українського народу. Учні захоплюються минулим України і бажанням більше знати про нього, прищеплюється школярам любов до історії як науки про минуле людства.

Початковий курс історії органічно поєднується з іншими шкільними предметами та розв'язує не лише спеціальні, але й загально педагогічні завдання: розвиває творчу уяву, збагачує активний словник, розширює кругозір, формує естетичні смаки - тобто є розвивальним.

Разом з цим відбувається також і формування національної свідомості. Хоча це ще проходить не на такому рівні, як у старших класах, але все - таки закладаються початки. Під час вивчення курсу історії України у 5 класі є теми, що сприяють формуванню національної свідомості: ^«Найвидатніші історики України. М.Грушевський та інші", "Заснування Києва. Становлення Київської держави. Перші князі", "Виникнення козацтва", "Розбудова Богданом Хмельницьким Української держави", "здобуття Україною незалежності..." та багато інших.

Починаючи з сьомого класу, учні детальніше вивчають історію України.

Будучи на практиці у школі с. Клекотини, я спостерігала, як учні вчать тему "Давня історія України в історичних джерелах". Зокрема, як відбувалось залюднення території сучасної України, школярі більше взнають про минуле нашої Батьківщини. Розповідаючи про столиких первісних людей, вчитель пропонує конкретно вивчити одну з - них (Кирилівську, Мізинську, Каїк - Кобинську чи іншу) і підкреслює, що на Україні таких стоянок відкрито вже багато, створює в учнів уявлення про значне поширення первісних людей на Україні. Основні засади сучасного уроку

Сучасний стан навчально-методичного комплексу загалом дає змогу вирішувати різноманітні освітні завдання: навчальні, розвиваючі, виховні. Водночас гострою залишається проблема щодо методичного забезпечення уроку, оволодіння ефективними педагогічними технологіями. Значно розширюється критерії оцінювання самого уроку, які, на наш погляд, можуть бути такими:

1. Визначення теми уроку відповідно з програмою.

2. Постановка завдань уроку.

3. Виділення основних понять та ідей уроку.

4. Роль учителя на уроці.

5. Роль учнів на уроці.

6. Міжпредметні, міжкурсові та внутрішньокурсові зв'язки.

7. ТЗН.

8. Наочність.

9. Раціональне використання робочого часу.

10. Педагогічні технології та їх доцільність.

11. Диференційований підхід до роботи з учнями.

12. Знання, вміння і навички учнів.

13. Виховний потенціал уроку.

14. Диференційований підхід до оцінювання знань учнів.

15. Коментована подача домашнього завдання.

Окреслимо також деякі проблеми щодо викладання історії в школі. Велике значення під час вивчення курсу історії мають вступні уроки. Вчитель не лише ознайомлює школярів зі змістом і завданням курсів, підручниками, а знаходить можливість для національного і патріотичного виховання. Обов'язково слід розповісти про становище українських земель у той чи інший історичний період, споконвічне прагнення українського народу до свободи, незалежності, власної держави. Неабияке значення мають героїчні теми. Робиться наголос на тому, що на кожному історичному етапі українці вели боротьбу із зовнішніми ворогами, виборювали своє право на існування. Перед учнями постає велична галерея історичних образів: князів, гетьманів, керівників народних повстань, політичних діячів, борців за українську справу.

Учням 5-7 класів важливо пояснити, щоб вони зрозуміли, що таке історія і чим займаються історики. Під час викладання історичних дисциплін на цих паралелях передусім потрібно сприяти тому, щоб учні мали можливість дізнатися більше про різні історичні факти, які визначають епоху і є основними, найсуттєвішими; постійно розвивати вміння і навички учнів щодо праці з історичними фактами, що дають узагальнену картину минулого; формувати розуміння історичної хронології, причинно-наслідкових зв'язків, відчуття епохи, неминучість руху суспільства до історичного прогресу. Важливим інструментарієм історичного пізнання на цьому етапі вивчення історії стануть шкільні підручники, посібники, хрестоматії з історії, історичні атласи, контурні карти, збірники дидактичних вправ, зошити з історії тощо. Велика увага приділяється наскрізним історичним поняттям, таким як: історичні джерела, держава, монархія, республіка, демократія, релігія, матеріальна та духовна культура.

Практикою доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких використовуються прийоми коментованого читання підручника, робота з текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками, дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення до історії рідного краю. Діти повинні розуміти не лише загальні історичні процеси, а й уміти локалізувати їх. Запропонована нами модель вивчення історії рідного краю може мати такий вигляд:

Історична доба	Головні події в історії України	Основні події в історії рідного краю

Знання, які здобувають учні, переходять із класу до класу, повинні розширювати їхнє логічне мислення, розвивати вміння та навички до історичного пізнання. Цей новий етап роботи потрібно реалізувати під час викладання історичних курсів у 8 та 9 класах. Розкрити перед учнями великий шлях, пройдений українським народом, від гетьманської держави, національно-державницьких ідей другої половини ХIХ ст. до початку української революції 1917 р. - одна із основних проблем, яку має реалізувати вчитель. Вивчення історії України збігатиметься із загальним контекстом Всесвітньої історії. Для обох курсів буде логічним звернутися до таких історичних понять: індустріальне суспільство, соціальна структура суспільства, національно-визвольна війна, соціальна революція, технічний прогрес, гуманізм, національно-культурне відродження. Зростають і вимоги до ЗУН учнів. Школярі повинні навчитись аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, визначати суть, причини, значення історичних подій, вміти самостійно працювати із різноманітними джерелами інформації, готувати доповіді та виступати перед однокласниками.

Плануючи роботу з учнями 10-11 класів, учитель орієнтується на розвиток логічного мислення старшокласників, їхні вміння і навички щодо самостійної роботи. Уроки - шкільні лекції, семінари, конференції, диспути, практикуми, міжпредметні уроки - повинні посісти в навчальному процесі пріоритетне місце.

На наш погляд, буде доцільним проводити конференції старшокласників за темами, які найбільше за обсягом містять навчального матеріалу і є соціально-політичне важливими. В Х класі: “Українська революція і боротьба за збереження державної незалежності України1917-1920 рр.”.

Епіграфом до цієї конференції можуть стати слова із пісні “За Україну” (Слова М,Вороного. Мелодія Ярославенка).

Ганебні пути

Ми вже порвали

І зруйнували царський трон!

З-під ярем,

Із тюрем,

Де був гніт,

Ми йдемо на вільний світ!

За Україну, за її долю,

За честь і волю, за народ!

Орієнтовні питання цієї конференції можуть бути такими:

1. Початок української революції.

2. Центральна рада та її суспільно-політична діяльність (1917 р.).

3. Проголошення незалежності України.

4. ЗУНР - українська держава в Східній Галичині.

5. Держава П.Скоропадського та українська революція.

6. Діяльність урядів Директорії УНР.

7. Проголошення Соборності України.

8. Видатні політичні діячі та герої визвольної боротьби українського народу.

9. Історичне значення української революції та національно-визвольної боротьби в 1917-1920 рр.

У ХI класі буде цікаво провести учнівську конференцію на тему: “Україна в роки другої світової війни”. Епіграфом цієї конференції повинні стати слова Президента України Л.Д.Кучми: “ Ми можемо сказати, що в українського народу два головні національні свята - День Перемоги і День Незалежності. Свята великі, світлі і взаємопов'язані”.

Питання для обговорення старшокласниками можуть бути такі:

1. Радянсько-німецькі договори 1939 р. й українські землі.

2. Напад нацистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої літа-осені 1941 р. на території України.

3. Плани нацистської Німеччини щодо України, Гітлерівський “новий порядок”.

4. Рух Опору Нацистському режиму в Україні: його багатоскладовий та суперечливий характер.

5. Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

6. наші земляки - видатні учасники II світової війни.

7. Роль і внесок українського народу в розгром нацистської Німеччини.

8. Історичне значення перемоги над нацизмом для майбутнього України.

Під час вивчення курсів історії України та Всесвітньої історії важливо сформувати у старшокласників національні, міжнаціональні та загальнолюдські цінності. У зв'язку з цим потрібно звернутися до історичних понять та термінів: крах тоталітаризму і перемога демократії, тенденція посилення європейської інтеграції, еволюційне просування демократичних країн до соціально-орієнтованого громадянського суспільства.

В поєднанні з історичним поняття “Державність України” все це дає можливість сформувати у старшокласників цивілізаційний погляд на історію і суспільство, яке може бути визначено такою оцінкою: “Я - громадянин України, Я - громадянин Європи, Я - громадянин Світу”.

Формування цілісності історичних знань

Однією із проблеми викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило більшість учнів в цілому володіють історичними факторами, можуть викладати їх в хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. В той же час проблемою залишається формування у школі загального історичного світогляду. Учні досить абстрактно уявляють історичний процес, як єдине ціле. Викликає труднощі оперування та використання понятійного апарату. Започаткована дванадцятибальна система дає можливість і систематизувати знання школярів. Учні повинні знати в яку історичну епоху відбувається та чи інша історична подія, в чому полягає її сутність та історичне значення. Теоретичні та фактологічні знання суміщують з знаннями про історичну добу (тисячоліття, століття, дата). У загальному вигляді це зображення у вигляді таблиці.

Проблемне навчання на уроці історії

Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, під час суперечливих поглядів по проблемі, яка вивчається. Учні повинні вибрати вірну точку зору та обґрунтувати її.

Рішення проблемних завдань на уроці історії є найвищим етапом організації роботи з учнями. На відмінність від звичайних уроків, проблемне навчання спитається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв'язків. Вірне формулювання навчальної проблеми - одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.

Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але і самостійно (під керівництвом вчителя) здобувати нові знання. Схематично це може мати такий вигляд.

Репродуктивне навчання

Проблемне навчання

Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації:

– постановка проблемних завдань;

– організація дискусії на уроці;

– організація пошукової роботи школярів.

Проблемна ситуація на уроці залежить від:

– характеру навчального матеріалу;

– актуальних проблем сучасності;

– життєвого досвіду школярів.

Організація проблемного уроку може мати такий вигляд:

При оцінюванні проблемних завдань високо оцінюються використання учнями:

– знань з історії;

– знань з літератури;

– довідкових джерел;

– засобів масової інформації.

Робота учнів з історичними поняттями

Історичним поняттям називають ключове слово чи ключові слова, в яких відображено головні, важливі найбільш суттєві сторони історичних подій та явищ. Засвоєння учнями історичних понять є найважливішим завданням навчання історії в школі.

Процес формування історичних понять починається з визначення суттєвих ознак та розкриття їх на конкретному історичному матеріалі. Далі учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загально історичному процесі та їх зв'язок з іншими історичними поняттями. Методистами виділяються наступні етапи формування понять:

– створення цілісної картини історичного явища;

– виділення його суттєвих ознак;

– повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища;

– визначення поняття;

– вправи на використання поняття;

– перехід до вивчення нових понять.

З своєю класифікацією історичні поняття розподіляються на:

– Одиничні - діють на протязі короткого історичного часу, в тій чи іншій країні;

– Особові - діють на протязі значного періоду, в одній країні чи групі країн;

– Загальні - діють в різних країнах, в рамках певного суспільства;

– Всеохопні - діють в різних суспільствах на протязі великого історичного періоду.

Поняття розрізняються по змісту історичного матеріалу: економічні, соціально-політичні, історико-культурні.

Дослідження дидактів та методистів підтвердили, що поняття та теоретичні положення в шкільних курсах історії можуть бути засвоєні лише при умові знань учнями конкретних історичних фактів.

Робота з історичними поняттями, наприклад у 7 класі, може проводитись за таким зразком:

При викладанні історії України слід звернути увагу на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в наступних положеннях:

– етапи становлення української державності;

– боротьба українського народу з іноземними загарбниками;

– антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;

– становлення української нації;

– видатні політичні діячі України;

– герої національно-визвольних змагань;

– внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури;

– національні меншини в Україні;

– соціально-економічний і політичний розвиток України;

– відродження і побудова Української держави.

Між предметні зв'язки на уроках історії

Координація історичної освіти з іншими гуманітарними предметами відкриває шляхи підвищення ефективності викладання історії. Звернення вчителів до змісту і методів суміжних дисциплін дає можливість значно розширити вирішення завдань навчально-виховного процесу. Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору - вчитель одержує змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів. Наприклад, при вивченні найбільшої теми з історії української революції у 10 класі: (Теми 2-3) вчитель може звернутись до твору Миколи Виговського “На українському святі свободи”.

“1 квітня 1917 р. в Києві відбулося урочисте “Українське свято свободи”. Майдани й вулиці столиці України були заповнені людьми: робітники, селяни, інтелігенція, військові під синьо-жовтими прапорами з усіх усюдів сходилися на площу Святої Софії, щоб звідти організовано, з піснями, пройти вулицею Фундуклеївською на Хрещатик, маніфестуючи волю всього українського народу жити в Суверенній Україні.

Очевидець цього історичного акту так описує події: “Кожна група має свій прапор з написом. Прапори з різного матеріалу, є шовкові, оксамитові, з портретами і цілими картинами”...

Йшли колони війська, робітників фабрик і заводів - уперше під національними прапорами. “... Після рядів війська та робітників і інтелігенції підходить скромна валка на чолі із проф.. М.Грушевським. Він тільки повернувся із заслання, де був більше двох років, есь посивів, побілів”, - зауважив автор репортажу. Аж нараз із гущі демонстрантів залунало:

“-...Михайло Грушевський!

- Слава йому!

Знову йдуть лави, “спиняючись тільки на короткий час, щоб проспівати “Ще не вмерла Україна”, “Заповіт”, та інші пісні”.

Студенти під орудою О.Копиця - “величезна маса, що зайняла простори обох садків перед Думою - дружньо і влад - проспівали “Ще не вмерла Україна”...

Потім - величний “Заповіт”.

Всі скидають шапки”.

Так визвольні мотиви народного славна вперше після падіння царату вільно і розлого зазвучали на вулицях столиці України, яка вставала з колін і заявляла, що все віддасть за “свою свободу”. Слова гімну полум'яніли на багатьох прапорах, на яких маяли гасла: “Хай живе вільна Україна”, “Душу, тіло ми положим за нашу свободу”.

Звернення до художньої літератури, в першу чергу до поезії, відкриває можливості створення особливої емоційної атмосфери уроку. Практичний досвід це підтверджує. Наприклад, при вивчення теми “Війна радянської Росії з Українською народною Республікою. Проголошення незалежності УНР” (10 кл. Тема 2. Українська революція.) велике психологічне враження на учнів має вірш Павла Тичини “Пам'яті Тридцяти”:

На Аскольдовій І Дніпро- ріка...

Могилі На кого завзявся

Поховали їх - Каїн?

Тридцять мучнів Боже, покарай! -

українців, Понад все вони

Славних, молодих... любили

На Аскольдовій Свій коханий край.

Могилі Вмерли в Новім

Український цвіт! - Заповіті

По кривавій З славою святих, -

по дорозі На Аскольдовій

Нам іти у світ. Могилі

На кого посміла Поховали їх.

Знятись

Зрадника рука? -

Квітне сонце, грає вітер

Робота учнів з історичними документами

Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває використання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об'єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1. Коли був написаний історичний документ?

2. Хто автор цього документу?

3. Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документу?

4. Які історичні події відображено в документі?

5. Яке враження цей документ справляє на сучасників?

Організація роботи учнів з текстовими таблицями та схемами

Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнюючи схеми та таблиці. Вони містять головні, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти історичні поняття.

Робота з схемами та таблицями може відбуватись у таких формах:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем та таблиць на екран за допомогою технічних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку.

Схеми та таблиці можуть виконувати різноманітні функції, наприклад, узагальнення історичного матеріалу (див. схему № 1), чи формувати логічне мислення у учнів (див. схему № 2).

Схема № 1

Схема № 2

Таблиці можуть використовуватись при вивченні складних історичних тем, наприклад, культури.

Вивчення історичних персоналій

В курсі “Історія України” та учні зустрічають чимало історичних образів. Для значної категорії звернення до історичних персоналій є непростою проблемою. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження.