Порівняльна характеристика морфологічних ознак іменників в англійській та українській мовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльна характеристика морфологічних ознак іменників в англійській та українській мовах

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти морфології як граматичного вчення про слово

1.1 Лексичне і граматичне значення слова

1.2 Способи вираження граматичних значень

1.3 Граматичні форми слова і граматичні категорії

1.4 Морфологічний склад слів

1.5 Зміни в морфологічній будові слів

Розділ ІІ. Порівняльна характеристика морфологічних ознак іменників в англійській та українській мовах

2.1 Категорія відмінку іменників

2.2 Загальна характеристика категорії числа іменників

2.3 Характеристика категорії роду іменників

2.4 Категорія визначеності-невизначеності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Мова, найважливіший і довершений засіб людського спілкування, засіб обміну думками, може виконувати ці різноманітні і складні функції тому, що вона представляє собою дуже гнучку і в той же час відмінну організовану систему. Як всяка система, мова має дві сторони. Вона складається, з одного боку, з елементів -- фонем, морфем, слів в матеріальній субстанції -- звуки, а з іншої -- вона володіє структурою. Під структурою мови слід розуміти її внутрішню організацію, схему зв'язків і відносин незліченного числа її елементів, що забезпечують її функціонування у формі акту спілкування.

Як відомо, морфологія (від гр. morphe -- форма і logos -- слово, вчення) -- розділ граматики, граматичне вчення про слово, його структуру, граматичні (морфологічні) форми слова, способи вираження граматичних значень, властивих слову; центральне місце в морфології належить вченню про частини мови.

Отже, основною одиницею морфології, як і лексикології, виступає слово, але аспекти вивчення його в цих розділах науки про мову різні: в лексикології слово вивчається з погляду його походження, лексичного значення, стилістичного вживання, місця в словниковому складі мови тощо; в морфології вивчаються граматичні особливості слова: його граматична будова, особливості змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних (морфологічних) значень (роду, відмінка, виду тощо).

Іменник -- частина мови, що означає найменування предметності і має граматичні категорії роду, числа і відмінка. Під граматичною предметністю розуміються всі речі, явища і різні поняття. Категорія предметності є в усіх мовах, але граматично виражається в різних мовах по-різному. В українській та англійській мовах значення предметності іменників граматично виражається в категоріях роду, числа і відмінка. Значення предметності дає підставу об'єднувати в клас іменників слова з різними лексичними значеннями.

До іменників належать повнозначні слова, що означають назви живих істот (батько, мати, комар), назви предметів, явищ і подій реальної дійсності (завод, трактор, землетрус) або називають як предмети думки різні дії, стан, властивості, відношення (праця, мир, сміх, спокій, сон, радість, любов, краса).

Іменники в українській та англійській мовах характеризуються такими граматичними ознаками: а) рід, б) число, в) система відмінкових форм, г) система специфічних словотворчих суфіксів.

Іменник в українській мові характеризується наявністю трьох граматичних категорій: 1) категорії відмінка, виражена парадигмою відміни, що складається з шести відмінків; 2) категорії числа, що складається з двох чисел, -- однини і множини; 3) категорії граматичного роду, що представляє три роди, -- чоловічий, жіночий і середній, що мають відповідний морфологічний вираз.

На відміну від української, іменник в англійській мові характеризується наявністю двох граматичних категорій: 1) категорії числа, що складається з двох чисел, -- однини і множини; 2) категорії детермінативності (визначеності -- невизначеності), вираженою артиклями в препозиції.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Морфологічні ознаки іменника в англійській та українській мовах».

Об'єкт дослідження - вся сукупність іменників англійської та української мов.

Предмет дослідження - морфологічні ознаки іменників англійської та української мов.

Мета дослідження - розглянути особливості морфологічних ознак іменників англійської мови, а також порівняти їх з морфологічними ознаками іменників української мови.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти морфології як граматичного вчення про слово;

2) дослідити морфологічні ознаки іменників в англійській мові;

3) проаналізувати категорію відмінка іменників англійської мови;

4) вивчити категорію числа іменників англійської мови;

5) розглянути категорію роду іменників;

6) проаналізувати категорію визначеності-невизначеності іменників англійської мови.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 12 найменувань. Робота викладена на 33 сторінках друкованого тексту.

Розділ 1. Теоретичні аспекти морфології як граматичного вчення про слово

1.1 Лексичне і граматичне значення слова

Кожне слово має свій звуковий склад, який становить його звукову форму. Звуковий склад слова зв'язаний з певним значенням. Таким чином, слово має певний зміст, певне значення. Значення слова співвідносне з певним поняттям, а через поняття -- з предметами і явищами об'єктивно існуючого світу.

Слово, означаючи предмет або явище об'єктивної дійсності, має предметно-речовий зміст. Предметно-речовий зміст слова і становить його лексичне значення. Кожне повнозначне слово має своє лексичне значення.

Лексичне значення слова завжди викликає у нас уявлення про якийсь елемент дійсності, вказує на нього, будучи узагальненим відображенням якогось предметного змісту. Наприклад: слово стіл викликає у нас уявлення про предмет певної форми, що й становить його лексичне значення. Лексичне (або інакше реальне, матеріальне) значення є основним значенням слова.

На основне лексичне значення слова в процесі спілкування нашаровуються додаткові, супроводжуючі значення. Ці додаткові, супроводжуючі значення слова становлять собою граматичні значення.

Граматичне значення -- це узагальнене значення, що об'єднує слова одного розряду, наприклад, значення предметів для іменника, дії для дієслова, ознаки для прикметника, суб'єктивного відношення до висловлюваної думки для модальних слів і т. ін. Будучи абстраговане від часткового і конкретного, граматичне значення слова є спільним у даного слова з усіма іншими словами даної частини мови.

Основною ознакою граматичного значення є те, що воно ніколи не називається в слові. Граматичне значення слова абстраговане від його безпосереднього лексичного значення і передає узагальнено форму існування даного предмета, явища, дії тощо, наприклад, число, час; граматичне значення слова може також передавати зв'язки даного слова з іншими словами в реченні, відображаючи зв'язки між означуваними предметами, явищами, наприклад, відмінок [10, 45].

Кожне повнозначне слово обов'язково має одно або кілька граматичних значень.

1.2 Способи вираження граматичних значень

Граматичні значення в українській мові, як і в англійській мові, виражаються різними способами. Основні способи вираження граматичних значень слова в українській та англійській мовах такі: афіксація, чергування голосних і приголосних (внутрішня флексія), сполучення з службовими словами, наголос, сполучення основ, порядок слів, інтонація.

Афіксація, тобто вживання афіксів (префіксів, суфіксів, флексій) в українській мові, як і в усіх сучасних мовах, є одним з основних способів вираження граматичних значень.

За допомогою флексій в українській мові виражаються різні синтаксичні зв'язки слів у реченні. Одночасно з цим флексії виражають і відношення між лексичними значеннями слів, наприклад, відношення щодо часу або простору, число і т. ін [11, 123].

Так, у слові рука флексія -а вказує на рід, число і відмінок; у слові високий значення роду, числа і відмінка виражаються флексією -ий. Показник граматичного значення виявляється внаслідок зіставлення ряду форм слів. Наприклад, флексія -а в слові рука сприймається як показник значення числа внаслідок зіставлення його з словом руки, показником значення відмінка вона сприймається в зіставленні з формами руки, руці, рук-у, рук-ою і т. ін. У багатьох словах флексія відсутня, наприклад: ліс, сод, сніг, стіл. Відсутність флексії в цих словах і є способом вираження граматичних значень. Слова, в яких граматичне значення виражається відсутністю флексії, називаються словами з нульовою флексією.

Префікси і суфікси виражають лексико-граматичні значення. Будучи формами словотворення, вони видозмінюють значення слів і утворюють від одного кореня слова з новим значенням.

В українській мові дуже часто утворюються нові слова без використання суфіксів, наприклад, при утворенні іменників від дієслів і прикметників: підпис (від підписати), зелень (від зелений).

Спосіб вираження граматичних значень за допомогою чергування звуків називається флексією основи, або внутрішньою флексією.

Чергування голосних і приголосних звуків часто служить засобом вираження граматичних значень. Так, наприклад, у словах нога І ніженька чергуються голосні звуки о -- і/ й приголосні г -- ж. Нове граматичне значення в слові ніженька виражене за допомогою чергування звуків г -- ж і о -- і. Чергування звуків у слові ніженька обумовлене наявністю суфікса -еньк-.

Граматичне значення слова часто виражається за допомогою сполучення даного слова з службовими словами, тобто прийменниками, сполучниками і частками [11, 125].

Для визначення певних граматичних значень найчастіше використовуються прийменники і частки, що виражають граматичне значення тих слів, з якими сполучаються.

Порядок слів звичайно служить в українській та англійській мовах стилістичним засобом. Але в деяких випадках він служить способом вираження граматичного значення, наприклад, при вираженні категорії приблизності (пор. три дні -- днів три) або при розрізненні називного і знахідного відмінків і т. ін.

Порядок слів допомагає розрізняти форми іменників у називному І знахідному відмінках (якщо вони збігаються) і тим самим визначати синтаксичну функцію цих форм (підмета чи прямого додатка). Так, у реченні Веселий настрій викликає сміх слово настрій виконує функцію підмета, а в реченні Сміх викликає веселий настрій слово настрій уже виступає у функції додатка. Отже, зміна порядку слів у цьому реченні зумовлює зміну граматичного значення слова настрій.

В українській мові порядок слів використовується для вираження граматичних значень нечасто. Він використовується лише тоді, коли слова з різним граматичним значенням виступають у реченні в однакових формах.

Інтонація використовується в сучасній мові перш за все як спосіб вираження відношення висловлюваного до дійсності Найчастіше інтонація використовується як спосіб розрізнення запитання і ствердження; наприклад, питальне речення він зробив? відрізняється від розповідного (стверджувального) він зробив тим, що в першому реченні тон голосу в кінці речення підвищується, а в другому знижується. За допомогою інтонації виражають найрізноманітніші відтінки відношення мовлянина до висловлюваного, наприклад, сумніву або, навпаки, впевненості в правдивості висловлюваного, незакінченості, підкреслення того або іншого речення і т. ін [11, 126].

Граматичні значення виражаються в українській мові і за допомогою наголосу. В багатьох випадках наголос у слові служить єдиною ознакою зміни граматичного значення. Наприклад:

родовий відм. однини називний відм. множини

руки руки

землі землі

серця серця

У деяких дієсловах за допомогою наголосу розрізняється доконаний і недоконаний вид. За допомогою наголосу розрізняються форми теперішнього-і майбутнього часу дієслова: пізнають (теперішній час), пізнають (майбутній час).

Іноді за допомогою наголосу розрізняються частини мови з властивими їм граматичними значеннями, наприклад: верхом (іменник ор. відм. одн.), верхом (прислівник). Наголос у вираженні граматичного значення виконує не основну, а допоміжну роль. Наприклад, в іменниках типу рука, вода, земля наголос розрізняє граматичні значення лише в поєднанні з формою слова, яка й обмежує вживання його лише в даній ролі: руки, води, землі (наз. відм. множ.), руки, води, землі (род. відм. одн.). В цих словах граматичні значення розрізняються лише при умові поєднання наголосу з флексією и. В інших же формах цих слів наголос не відіграє розрізнювальної ролі.

Суплетивізмом називається мовний засіб вираження граматичних значень за допомогою різних слів, наприклад: я -- ми, ти -- ви, ми -- нас, ви -- вас, гарний -- кращий. Сам термін суплетивізм походить від французького слова suppletif, яке походить від лат. suppletivum -- додатковий [4, 15].

У сучасній українській мові часто вживаються такі суплетивні форми:

а) форми особових займенників -- для вираження числа і відмінка: я -- ми, ти -- ви, ми -- ви, нас -- вас, він -- його;

б) дієслівні форми --для вираження виду: брати, говорити -- недоконаний вид; взяти, сказати - доконаний вид.

До суплетивних належать також форми деяких прикметників і прислівників: гарний -- кращий, гарно -- краще та ін. Форми кількісних числівників один, два та порядкових перший, другий теж суплетивні.

1.3 Граматичні форми слова і граматичні категорії

Граматичними формами слова називаються ті видозміни одного і того ж слова, які, виражаючи одне і те ж поняття, один і той же лексичний зміст, або розрізняються додатковими смисловими відтінками, або виражають різні стосунки одного й того ж предмета, думки до інших предметів того ж речення.

У сучасній мові розрізняються два види форм. Одні форми виражають тільки граматичні значення (відмінок, число, рід -- у іменників; особа, час, спосіб, стан, вид, число -- у дієслів); при утворенні граматичних форм цього виду лексичне значення, як правило, лишається незмінним (пор. працюю, працюєш, працює; читаю,, читай, буду читати). Така зміна слова називається словозміною. Вона використовується в мові для вираження різних відношень між словами в реченні.

Інші форми використовуються при утворенні різних слів від одних і тих же коренів. Такі форми називаються формами словотворення Форми словотворення визначають структуру слова, спосіб його утворення. Розрізнення форм словотворення, як правило, завжди буває зв'язане з розрізненням лексичних значень слів [10, 67].

Форми слова бувають синтетичні і аналітичні. У синтетичній формі лексичне і граматичне значення виражається в одному й тому ж слові; наприклад, у слові пишу виражене і лексичне значення, що належить даній дієслівній основі і спільне всім формам дієслова писати, і граматичне значення особи, числа і часу даного дієслова. В аналітичній же формі лексичне і граматичне значення виражаються роздільно в двох або навіть кількох словах: граматичне значення -- у слові, що виконує роль допоміжного елемента, І в сполученні даної форми допоміжного елемента з певною формою смислового елемента, і лексичне -- в слові, що визначає смисловий зміст цього словосполучення, наприклад: буду писати, будеш писати.

Граматична форма слова часто має не одне, а декілька граматичних значень. Напр., форма книжкою, крім значення орудного відмінка, має ще значення однини і жіночого роду; форма прочитають, крім значення майбутнього часу, має ще значення третьої особи множини, доконаного виду, дійсного способу. Всі ці граматичні значення разом з тими зовнішніми ознаками слова, які їх виражають, і становлять граматичну форму слова.

Загальне граматичне значення, що лежить в основі правил зміни слів і сполучень слів у реченні й характеризується специфічними морфологічними покажчиками, називається граматичною категорією. Наприклад, категорія відмінка виражає певні відношення між словами і має відповідні закінчення; категорія особи виражає відношення дії до однієї з трьох можливих осіб і має особові закінчення; категорія числа, як і категорія роду, є характерною ознакою кожної іменної частини мови [10, 69].

1.4 Морфологічний склад слів

Порівнюючи між собою слова, що становлять ряд словозмін, наприклад: слав-а, слав-и, слав-і, слав-у, слав-ою і т. д., сонц-е, сонц-я, сонц-ю, сонц-ем і т. д., ми виявляємо, що кожне з цих слів поділяється на дві частини: одну, яка виражає те ж саме лексичне значення в усіх словах одного ряду (слав-, сонц-), і другу (змінну), ідо вказує на різні смислові зв'язки даного слова з іншими словами в реченні.

Незмінна, або стала, частина слова, що виражає його лексичне значення, називається основою слова.

Частина слова, що служить для виявлення його граматичних значень, змінюється при його сполученні з іншими словами і вказує на різні смислові зв'язки з цими словами, називається закінченням, або флексією.

Отже, в словах слав-а, слав-и, слав-і, слав-у, слав-ою; сонц-е, сонц-я, сонц-ю, сонц-ем слав-, сонц- є основами, частини -а, -и, -і, -у, -ою; -є, -я, -ю, -ем -- закінченнями, або флексіями.

Зміна закінчень утворює граматичні форми одного й того ж слова, а саме: 1) форми зміни слів за відмінками, або форми відмінювання слів: моя сестра, моєї сестри, моїй сестрі і т. д.; 2) форми зміни за родами: мій брат, моя сестра, мій зошит, твоя книжка; 3) форми зміни за особами і числами в дієсловах: читаю, читаєш, читає, читаємо, читаєте, читають.

У деяких формах ряд слів може бути без флексій, наприклад: брат, робітник, ніч, піч (наз. відм. одн. іменників чоловічого та жін. p.), робіт, сіл (родов. відм. множини іменників жін. і сер. p.); в цих прикладах ми маємо нульову флексію. Такі форми інакше називають ще чистою основою слова [ 12, 34].

Флексія в більшості слів виступає основним виразником граматичного значення: наприклад, в іменниках, прикметниках флексія виражає відмінок, число, рід; у дієсловах -- особу, число, час (а в минулому часі й рід).

Порівнюючи слова, близькі за їх значенням і почасти за звуковим складом, ми виявляємо в них спільну, далі нерозкладну частину, а також частини, якими вони відрізняються одне від одного; наприклад, у словах вод-а, вод-ний, під-вод-ний, під-вод-ники -- спільна частина -вод-, різні частини: -а, -ний, під-, -ник, -и.

Спільна, далі нерозкладна частина всіх споріднених слів, яка виражає основне лексичне значення слова, називається коренем.

Різниця між коренем і основою полягає в тому, що корінь виражає загальне лексичне значення ряду слів, тоді як основа -- окреме лексичне значення окремого слова. Значення кореня завжди ширше і абстрактніше, ніж значення основи. Значення основи завжди вужче і конкретніше, ніж значення кореня. Якщо основа не має ніяких інших значущих частин, то вона збігається з коренем.

Головне у корені -- його значення, а не однаковий збіг звуків чи однакове написання його. Тому багато слів, які означають далекі одне від одного поняття або речі, хоч і схожі зовні фонетично чи графічно, є різнокореневими. Наприклад, такі пари слів, як вод-а -- вод-и-ти, кінь -- кін-ець, він -- він-ець І багато інших, є різнокореневі, хоч звуки в їх коренях і однакові.

Із значенням кореня зв'язані лексичні значення всіх споріднених слів. Слова одного кореня називаються спорідненими і утворюють так зване гніздо споріднених слів [12, 36].

Частина слова, що вносить в його значення нові відтінки або змінює лексичне чи граматичне значення слова і стоїть після кореня, називається суфіксом (від лат. suffixus -- підставлений).

Частина слова, що вносить в його значення нові відтінки або змінює його граматичне значення і стоїть перед коренем, називається префіксом.

Кожна значуща частина слова (тобто частина слова, що має значення) -- корінь, префікс, суфікс, флексія -- називається морфемою.

Афікс (від латинськ. affixus -- «прикріплений») -- це загальна назва будь-якої значущої частини слова, крім кореня. До афіксів належать суфікси, префікси і закінчення.

1.5 Зміни в морфологічній будові слів

У процесі історичного розвитку всі елементи мови: звуки, значущі частини слів, слова, словосполучення, речення -- зазнають певних змін.

Значущі частини слова в процесі історичного розвитку можуть змінювати свої функції, що приводить до зміни існуючого в слові співвідношення морфем або їх зовнішнього вигляду.

Найголовніші види змін морфологічної будови слова в українській та англійській мовах такі: опрощення, перерозклад і аналогія.

В історії мови спостерігаються зміни у співвідношенні морфем у словах, внаслідок чого утворюються нові морфеми. Нові морфеми в словах виникають на основі вже існуючих у мові елементів. Дві сусідні морфеми в слові можуть злитися в одне ціле. Так, наприклад, можуть утворитися нові корені в словах морфологічним сполученням кореня з суфіксом або сполученням кореня з префіксом. Таким чином спрощується будова слова.

1. Приклади на утворення нових коренів опрощенням між коренем і суфіксом: мил-о, діл-о, масл~о, рил-о, шил-о і т. ін.

У цих словах ми маємо тепер невивідні основи, тобто основи, які дорівнюють кореням. Проте колись тут досить виразно виділявся суфікс л, який завжди виступав при утворенні віддієслівних іменників із значенням знаряддя дії.

2. Приклади на утворення нових коренів опрощенням між коренем і префіксом: образ (пор. різати), намір, подушка, посуд, пояс, завтра.

Іноді внаслідок опрощення морфологічний склад слова стає невиразним, і слово не піддається розкладанню на морфеми. Так, наприклад, внаслідок опрощення стає неясним морфологічний склад таких слів: пам'ять, серце, сонце, взуття.

Сполучення морфем при утворенні нових коренів у таких випадках має морфологічний характер. Фонетично колишні морфеми часто повністю зберігаються, наприклад, у слові палець, але вони вже перестали сприйматися нами, як окремі морфеми [12, 38].

Об'єднання морфем часто обумовлюється історією понять або речей, означуваних словом. Наприклад, те, що мішки стали виготовлятися не з шкір, а з тканини, спричинилося до того, що в слові мішок майже перестав усвідомлюватися корінь міш (міх) і сталося об'єднання кореня з суфіксом -ок-. Проте в слові мішечок корінь міш (міх) виділяється досить чітко.

Об'єднанню морфем сприяє переносне вживання слів.

Перерозкладом називається така зміна морфологічного складу слова, коли частина звуків береться від однієї морфеми, приєднується до іншої, внаслідок чого зазнають змін обидві морфеми. Так, наприклад, від прикметника ударний за допомогою суфікса -ик утворюється іменник ударник. Слово ударник при граматичному аналізі розкладається на удар-ник.

Таким чином, за рахунок скорочення основи розрісся суфікс. Так само з кінець+ ик -- кінчик шляхом перерозкладу стало кін-чик. А звідси вже пішло вживання суфікса -чик як самостійного: хлоп-чик, стакан-чик, голуб-чик.

Іноді перерозклад сполучається з опрощенням. Це дуже утруднює морфологічний аналіз слів.

Морфологічна будова слова може змінюватися за аналогією (від грецьк. analogia -- схожість, відповідність в певному відношенні).

Явище аналогії полягає в тому, що форми одного слова уподібнюються формам іншого слова з тим же граматичним значенням.

Так, у сучасній українській літературній мові однаково відмінюються іменники чоловічого роду типу син і типу раб. У цих . іменниках здавна збігалися деякі форми (напр., називний і знахідний однини), внаслідок цього почали змішуватися і несхожі форми цих іменників: колишня форма родового відмінка сину змінилася на форму сина за аналогією з формою родового відмінка однини раба і т. ін [12, 40].

Розділ 2. Порівняльна характеристика морфологічних ознак іменників в англійській та українській мовах

2.1 Категорія відмінку іменників

Під категорією відмінка розуміється граматична категорія, що представляє собою одиничність значення відношення позначеного предмету до інших предметів, дій, ознака і засобів його матеріального, мовного виразу.

Реальною формою виразу цієї категорії служить відмінкова форма, або форма відмінка, що є морфемою і складається з певного звукоряду, яка разом з кореневою морфемою надає певного змісту слову. Сукупність відмінкових форм, що складають певну систему змін, утворює відміну.

Кількість відмінків неоднакова в різних мовах, і цей факт може розглядатися як один з критеріїв типологічної характеристики морфологічної системи даної мови, оскільки наявність або відсутність відмінків пов'язана з наявністю, відсутністю або слабким розвитком прийменників. Так, наприклад, в англійській мові з її обмеженою системою відмінків число прийменників значне

В українській мові категорія відмінка представлена 6 відмінками -- називним, родовим, давальним, знахідним, орудним і місцевим.

Розглядаючи значення кожного окремого відмінка як особливої граматичної категорії, ми бачимо, що воно має комплексний характер і складається з ряду дрібніших значень, які, проте, не можуть бути далі розкладені. Наприклад, як одне з таких значень можна назвати предметність, оскільки категорія відмінка властива іменникам, що позначають предмети і явища. Іншим значенням може бути названа приналежність іменника до певного граматичного роду. Третім значенням є вираз числа -- однини або множини. Четвертим значенням можуть бути живі і неживі предмети, що одержують свій вираз в тій або іншій формі, і т.д [1, 98].

Ці значения проф. Е.І. Шендельс називає семами. Отже, під поняттям сема розуміється мінімальний, далі неподільний елемент граматичного значення.

В українській мові категорія відмінка характеризується наявністю наступних сем: предметності, роду, числа, живі/неживі предмети. Крім сем, що характеризують значення відмінка взагалі, кожний з існуючих в українській мові відмінків характеризується власними, властивими тільки йому сем. Так, наприклад, для знахідного відмінка характерна сема «спрямованість дії». Однією з сем родового відмінка є сема «приналежність» і т.д.

Питання про категорію відмінка в англійській мові до теперішнього часу носить дискусійний характер. Залежно від підходу автора до цієї проблеми, англійська мова наділялася різним числом відмінків. Так, М. Дейчбейн, що допускав розуміння відмінка як поєднання прийменника з іменником в початковій формі, вважав, що в англійській мові існує чотири відмінки: називний, родовий, давальний і знахідний. Проте таке трактування проблеми відмінка представляється невірною, оскільки під відмінком розуміється словоформа, в якій є відповідна відмінкова морфема, у випадку англійської мови -'s.

Майже загальноприйнятою вважається точка зору, згідно якої у складі іменників є клас слів, що змінюються по двох відмінках, -- називному і присвійному, оформленому морфемою 's. Це клас іменників, що позначають живі предмети та іменники семантичного поля «час».

Таким чином, з точка зору типологічної характеристики категорії відмінка в іменнику ми можемо відзначити, що в англійській мові всі іменники діляться на два класи: слова, що позначають предмети неживі, такі, що не мають категорії відмінка, і слова, що позначають предмети живі і час, що мають два відмінки, -- загальний і присвійний. Семи присвійного відмінка наступні: предметність, які позначають живі предмети, присвійність, суб'єктність і об'єктність.

Згідно точки зору А.М. Мухіна, в системі іменників сучасної англійської мови категорія відмінка більше не існує. Вона припинила своє існування ще в середньоанглійский період. Морфема, що збереглася від староанглійського періоду -es>'s є не що інше, як присвійний суфікс, який, унаслідок своєї однозначності (сема присвійності) і здатності приєднуватися до кореневої морфеми без її видозміни, носить аглюнативний характер.

Якщо визнати цю точку зору справедливою, що цілком відповідає сучасному стану системи іменника в англійській мові, тоді слід зробити висновок про те, що категорія відмінка в системі іменника фактично не існує. В той же час в системі іменника склалася нова граматична категорія -- категорії присвійності, що має свій матеріальний вираз у вигляді морфеми 's, що носить аглюнативний характер.

Підводячи підсумок розгляду категорії відмінка в обох мовах, ми можемо скласти порівняльну таблицю [1, 101].

№ п/п	Українська мова	Англійська мова
1. 2. 3. 4.	Наявність 6 відмінків в системі іменника. Узгодження в категорії відмінка в прикметнику, займенниках, окрім особистих, порядкових числівників. Відсутність категорії присвійності. Виділення класу живих предметів за допомогою формального виразу в знахідному відмінку	Відсутність категорії відмінка в системі іменника. Відсутність якого-небудь узгоджу-ння з іншими частинами мови. Наявність категорії присвійності, що має морфологічний вираз у вигляді морфеми 's. Виділення класу живих предметів за допомогою суфікса присвійності

2.2 Загальна характеристика категорії числа іменників

морфологічний слово граматичний іменник

Іменники в англійській мові поділяються на злічувані (countable nouns) і незлічувані (uncountable nouns).

Злічувані іменники означають предмети, які можна полічити: a chair стілець, an engineer інженер, a question запитання.

Незлічувані іменники -- це назви речовин і багатьох абстрактних понять, які не піддаються лічбі: water вода, milk молоко, freedom свобода, friendship дружба та ін.

Злічувані іменники вживаються в однині (the singular) і множині (the plural). Незлічувані іменники множини не мають.

Як в англійській, так і в українській мові існує граматична категорія числа. Ця категорія виражає кількісні відносини, що існують в реальній дійсності, відображені в свідомості носіїв даної мови і такі, що мають морфологічний вираз у відповідних формах мови.

Категорія числа, що відображає кількісні відносини між реальними предметами, природно прив'язана до іменника.

В українській і в англійській мовах категорія числа представлена семами одиничності і множинності, що знаходять свій вираз у формах однини і множини.

Семи одиничності виражені в українській мові як матеріально вираженими морфемами (для іменників чоловічого роду -й, наприклад край, сарай і т. д., для іменників жіночого роду -а, -я, наприклад річка, зграя, для іменників середнього роду -о, -е, наприклад вікно, море), так і нульовими морфемами (для більшості іменників чоловічого роду, наприклад будинок, звір і т.д.).

Якщо ми візьмемо словоформи містом -- містами, то легко можемо бачити, що в морфемі -ом представлені семи одиничності, наочності, відмінка, роду; у морфемі -ами представлені семы множинності, наочності, відмінка. Зіставляючи набір сем, ми бачимо, що в морфемі -ом представлена сема одиничності, а в морфемі -ами -- сема множинності.

На відміну від української мови, сема одиничності в англійській мові представлена тільки нульовою морфемою, наприклад: town, play, foot і т.д.

Категорія множини в обох мовах представлена семою множинності. В українській мові сема множинності виражена морфемами -и, -і для іменників чоловічого і жіночого роду (мости, горіхи, картини, пісні і т. д.); морфемою -а, -а для іменників чоловічого і середнього роду ( міста, кільця, хмари і т. д.). Крім того, сема множинності входить разом з семами відмінка і роду в морфеми словоформ; місто -- сема одиничності, наочності, відмінка, роду; міста -- сема множинності, наочності, відмінка, роду. Таким чином, ми бачимо, що до складу морфеми -а входить сема множинності [2, 123].

На відміну від української мови, сема множинності в англійській мові представлена морфемами числа -s [-s] i [-z], es [-iz] і в дуже обмеженому числі іменників чергуванням голосних (foot -- feet, man -- men і т. д.). Проте цей спосіб через свою обмеженість не може бути віднесений до типологічних ознак, що характеризують категорію числа в цій мові.

В обох мовах існує досить значна група іменників, у яких представлена тільки сема множинності, одержуючи свій вираз у відповідних морфемах числа, про які мовилося вище, і у формах узгодження прикметників, дієслів і займенників. Частина таких іменників співпадає в обох мовах. Це перш за все іменники, що позначають парні або складені предмети:

ножиці -- scissors

трусики -- trousers

ваги -- scales

окуляри -- spectacles

Частина таких іменників не співпадає, і в одній мові існують іменники в яких представлена тільки сема множини, а в іншій - іменники в яких є протиставлення сем одиничності - множина.

В українській мові до першої групи відносяться іменники:

1. Що означають парні чи складні предмети:

граблі мн. -- rake од.

козли мн. -- box од. ч.

2. Що позначають масу, речовину, матеріал:

дрова мн. -- wood од.

дріжджі мн. -- yeast од.

шпалери мн. -- wallpaper од.

3. Що позначають складні дії, процеси, стани:

вибори мн. -- election од.

піжмурки мн. -- blind-man's-buff од.

похорони мн. -- funeral од.

В англійській мові також є ряд іменників, в яких сема множини втратилась і залишилася тільки сема одиничності:

barracks -- казарма

news -- новина, звістка

works -- завод

В англійській мові, як і в українській, є іменники, що вживаються тільки в однині або тільки в множині.

Так, назви речовин, а також багато іменників, що виражають абстрактні поняття, вживаються тільки в однині: chatk крейда, silver срібло, peace мир, courage відвага та ін.

Деякі іменники в англійській мові вживаються тільки в однині, а відповідні їм іменники в українській мові мають форми однини й множини або навіть тільки множини, наприклад: advice nopaдa_t поради; knowledge знання; information інформація, відомості; news новина, новини; progress успіх, успіхи; money гроші.

До іменників, які в англійській мові вживаються лише в множині, належать, як і в українській мові, назви предметів, що складаються з двох рівних або подібних частин, наприклад: tongs обценьки, spectacles окуляри.» trousers штани, scissors ножиці та ін.

Тільки форму множини мають і деякі інші іменники, українські відповідники яких можуть вживатися в однині і множині, а деякі навіть тільки в однині, наприклад: goods товар, товари; clothes одяг; contents зміст; wages зарплата тощо.

Вище ми розглянули суму подібних і відмінних рис, що характеризують категорію числа в обох мовах.

Для повної порівняльно-типологічної характеристики цієї категорії нам необхідно з'ясувати, яке місце ця категорія займає в системі тієї чи іншої мови.

Звертаючись до української мови, ми легко можемо відмітити характерну для нього межу -- наявність узгодження в числі, і не тільки в іменниках, а й в прикметниках, займенниках, дієсловах, порядкових числівниках, наприклад: Біля полудня з'являється безліч круглих високих хмар, золотисто-сірих, з ніжними білими краями. (І. С. Тургенєв)

Таким чином, ми можемо говорити про глибоке проникнення категорії числа у всі частини мови в українській мові [2, 126].

Абсолютно іншу картину ми спостерігаємо в англійській мові, де категорія числа представлена тільки в системі іменника. Узгодження ж в числі ми знаходимо тільки у вказівному займеннику, де обидва займенники this -- цей і that -- той мають форми множини these -- ці і those -- mі, створюючі з іменниками атрибутивні словосполучення з узгодженням в числі:

this house -- цей будинок,

these houses -- ці будинки,

that house -- той будинок,

those houses -- ті будинки.

Вивчення категорії числа в обох мовах дозволяє зробити наступні висновки:

1. Категорія числа в англійській мові носить більш обмежений характер, ніж в українській мові.

2. В українській мові широко поширене узгодження в числі, в англійському ж воно практично відсутнє.

3. Вивчення категорії числа в українській мові через перераховані характеристики представляє великі труднощі для англійців, ніж вивчення цієї ж категорії в англійській мові українцями.

2.3 Характеристика категорії роду іменників

Для переважної більшості сучасних індоєвропейських мов характерна наявність особливої лексико-граматичної категорії роду. Вона виявляється в здатності іменників уподібнювати собі у виразі граматичних значень форми залежних від них слів -- прикметників, займенників і т.д.

В українській мові категорія граматичного роду має широке розповсюдження. Кожен іменник в складі своїх сем, що визначають його граматичну суть, обов'язково має сему роду -- чоловічого, жіночого або середнього. Категорія роду в іменників української мови носить формальний характер, окрім іменників, що позначають людей і тварин, оскільки вже немає можливості встановити які-небудь семантичні підстави наявності даної категорії у цілого класу іменників, наприклад встановити реальні підстави того, що іменники міст, склад, місяць відносяться до чоловічого роду, іменники зірка, земля, вода -- до жіночого, іменники сонце, море, яблуко -- до середнього роду. Семи роду разом з семами відмінка і числа входять як семантичні компоненти в морфеми афіксації іменників. Так, в морфему -ем в іменнику місяцем входять семи наочності, одиничності, чоловічого роду, відмінка, а в морфему -ою в іменнику зіркою -- семи наочності, одиничності, жіночого роду, відмінка. Із зіставлення набору сем цих двох морфем виявляється, що відмінність в роді виражається матеріальною відмінністю морфем -ем для чоловічого роду і -ою для жіночого роду [5, 256].

Категорія граматичного роду в українській мові має здатність поєднуватися з визначеними для кожного родового різновиду формами слів, що узгоджуються, -- прикметників, порядкових числівників, присвійних і вказівних займенників, утворюючи з ними вільні словосполучення; порівняймо: Ревла, збожеволівши, заметіль, але крізь її рев Філька чув тонкий і короткий свист. (К. Г. Паустовський) Біля Спас-Клепіков проходить вузькоколійна залізниця. (К. Г. Паустовський)

Як особливу характеристику морфологічної структури української мови, що відсутня в інших мовах, у тому числі і в англійській, слід зазначити здатність іменників узгоджуватися в роді з формами дієслова минулого часу.

Категорія роду в українській мові має формальний вираз в афіксальних морфемах. Так, іменники чоловічого роду в початковій формі характеризуються наявністю нульової морфеми після кінцевого твердого або м'якого приголосного кореня (хлопчик, день, дощ, клен і т. д.) або морфеми -й після останнього голосного кореня (край, рій і т. д.).

Семи жіночого роду входять в морфеми -а, -я початкової форми або ж відбиваються в нульовій морфемі після м'якого приголосного кореня: хмара, нога, пісня, фортеця і т.д.

Семи середнього роду входять в морфеми -о, -е, -я початкової форми: обличчя, серце, стремено і т.д.

Відчуття сем роду настільки сильне в українській мові, що воно робить вплив на віднесення до певного роду запозичених слів, залежно від їх оформлення. Так, неживі іменники з кінцевим -о типу лото, кіно, бюро і т.д. українською мовною свідомістю були віднесені до середнього роду.

Іменник чоловічого роду метрополітен в своїй збереженій формі перейшло в клас іменників середнього роду: московський метрополітен, але московське метро.

Категорія граматичного роду -- чоловічий, жіночий, середній -- була колись властива іменникам староанглійського періоду. Проте історичний розвиток морфологічної структури англійської мови привів до того, що категорія граматичного роду, позбавлена морфологічних засобів виразу, перестала існувати. На зміну їй приходить нова категорія, яку проф. В. Н. Ярцева назвала категорією активності -- пасивності.^.

Суть цієї нової граматичної категорії полягає у виділенні в системі іменників двох класів слів: активних іменників і пасивних іменників.

Активні -- це ті іменники, які, будучи суб'єктом пропозиції, управляють доповненням. Сюди можуть відноситися як особи, тобто люди, так і не-особи, тобто предмети, які через ситуацію, що склалася, розглядаються такими, що говорять як активні [5, 258].

Пасивні -- це ті іменники, які, будучи суб'єктом пропозиції, доповнення не вимагають. Як відзначає В. Н. Ярцева, «визначеним є відношення що говорить до даного факту, породжуване конкретною ситуацією об'єктивної дійсності».

Категорія активності -- пасивності має свій матеріальний вираз в мові. Іменники активної категорії співвідносяться з особистими займенниками he, she по природному роду, з відносним займенником who -- який і приймають афікс присвійності -'s.

Іменники пасивної категорії співвідносяться тільки з особистим займенником it і з відносним займенником which. Наприклад: She spent а great deal of money on her clothes, which she got from the most fashionable dressmakers in Paris... (W. S. Maugham. The Lion's Skin); "I liked that picture", she said quietly, "I'm sorry you took it back." (H. S. Walpole. A Picture)

Вони також уживаються в прийменниковому обороті з of: "The first gentleman detached а slip of paper and gave it to her." (J. Galsworthy. Maid in Waiting) "The engine of his car purred into the morning air, while his mind went back to his mother's death and his father's." (Q. Gordon. Let the Day Perish)

Підводячи підсумок розгляду категорії роду, ми можемо відзначити, що ця категорія у складі трьох родів -- чоловічого, жіночого і середнього -- складає типологічну межу української мови, систематично виявляючись в різних сторонах структури мови, знаходячи скрізь свій послідовний формальний вираз.

В англійській мові стародавня категорія граматичного роду зникла, замінившись новою категорією -- активності -- пасивності, приналежність іменників до якої визначається відношенням того, хто говорить до даного факту, породжуваним конкретною ситуацією об'єктивної дійсності [5, 259].

Категорія роду і категорія активності--пасивності неспіввідносні один з одним, окрім тих випадків, коли йдеться про іменники, що позначають людей.

2.4 Категорія визначеності-невизначеності

В багатьох західноєвропейських і деяких східних мовах система іменника характеризується категорією визначеності-невизначеності. Ця категорія має своє морфологічне оформлення. Найчастіше вона буває виражена артиклем, як в англійській, німецькій, французькій мовах. В інших випадках вона може отримати свій вираз у вигляді афіксів, так званих постпозитивних артиклів, морфем, що додаються до кінця слова-іменника, як в болгарській, румунській та інших мовах.

Зміст категорії визначеності-невизначеності вказує на те, чи мислиться той, що позначається іменником предмет як той, що відноситься до даного класу предметів (невизначений артикль), або ж як предмет відомий, що виділяється з класу однорідних з ним предметів (визначений артикль), або ж, нарешті, як узятий не у всьому своєму об'ємі, а лише в деякій своїй частині (партитивный, або частковий артикль).

Категорія визначеності-невизначеності має граматикалізований характер в англійській мові: це визначений артикль the і невизначений артикль а або an.

В семантику артикля the входять наступні семи:

1) сема індивідуалізації, завдяки якій іменник, що має при собі артикль the, виділяється з класу однорідних з ним предметів: "Let's go into the drawing-room", said Mrs Low. The boy wants to clear the table." (W. S. Maugham. A Casual Affair);

2) сема унікальності, що сигналізує про те, що предмет, позначений відповідним іменником, є єдиним у своєму роді: the sun -- сонце, the earth -- земля (наша планета);

3) вказівна сема, яка є загальною з відповідною семою вказівних займенників: I saw the man, about whom you phoned me last night;

4) сема узагальнення, що дає можливість сприймати даний предмет як узагальнене позначення всіх предметів даного класу: The horse is а domestic animal -- Кінь (будя-який кінь) домашня тварина.

У семантичну структуру невизначеного артикля а, an входять:

1) сема класифікації, що відносить предмет, з яким вона пов'язана, до того або іншого класу предметів: а dog -- собака (будь-який собака);

2) сема одиничності, оскільки іменники, що мають невизначений артикль а, an, завжди мисляться в однині: His gaze rested for а moment on Anthony, and the intense dark eyes filled with pity. (G. Gordon. Let the Day Perish)

На противагу англійській мові, в українській мові категорія визначеності-невизначеності не має морфологічного виразу і виражається лексично [7, 78].

Засоби, використовувані для цієї мети, наступні:

1. Частинка -то, що додається до іменника, який потрібно індивідуалізувати: «Що, кінчили в Шилові?» -- питає Ганна Іванівна. «Остатній стіг дометували, як я йшов». -- «Добре сіно-то?». (М. Е. Салтиков-Щедрін)

Особливо широко використовується ця частинка в українській діалектній мові.

2. Вказівні займенники цей, ця, це, ці чи той, та, то, ті, у яких в цьому випадку вказівна сема гаситься і висувається сема індивідуалізації.

3. Невизначені займенники якийсь, якась, якісь.

4. Числівник один, відповідний за своїй функцією невизначеному артиклю а (an): В п'ятнадцяти верстах від мого будинку живе одна мені знайома людина... (І. С. Тургенєв)

5. Інвертований порядок, коли підмет речення знаходиться в постпозиції до свого присудка: Біля дивана стояла дівчинка з кісками і радісними очима дивилася на Потапова... [7, 81]

Отже, категорія визначеності-невизначеності характерна для англійської мови.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем морфології української та англійської мов - морфологічні ознаки іменника в англійській та українській мовах. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Під категорією відмінка розуміється граматична категорія, що представляє собою одиничність значення відношення позначеного предмету до інших предметів, дій, ознака і засобів його матеріального, мовного виразу.

Реальною формою виразу цієї категорії служить відмінкова форма, або форма відмінка, що є морфемою і складається з певного звукоряду, яка разом з кореневою морфемою надає певного змісту слову. Сукупність відмінкових форм, що складають певну систему змін, утворює відміну.

Питання про категорію відмінка в англійській мові до теперішнього часу носить дискусійний характер. Залежно від підходу автора до цієї проблеми, англійська мова наділялася різним числом відмінків. Так, М. Дейчбейн, вважав, що в англійській мові існує чотири відмінки: називний, родовий, давальний і знахідний. Проте таке трактування проблеми відмінка представляється невірною, оскільки під відмінком розуміється словоформа, в якій є відповідна відмінкова морфема, у випадку англійської мови -'s.

Майже загальноприйнятою вважається точка зору, згідно якої у складі іменників є клас слів, що змінюються по двох відмінках, -- називному і присвійному, оформленому морфемою 's. Це клас іменників, що позначають живі предмети та іменники семантичного поля «час».

Таким чином, з точка зору типологічної характеристики категорії відмінка в іменнику ми можемо відзначити, що в англійській мові всі іменники діляться на два класи: слова, що позначають предмети неживі, такі, що не мають категорії відмінка, і слова, що позначають предмети живі і час, що мають два відмінки, -- загальний і присвійний. Семи присвійного відмінка наступні: предметність, які позначають живі предмети, присвійність, суб'єктність і об'єктність.

Категорія числа в англійській мові носить більш обмежений характер, ніж в українській мові. В українській мові широко поширене узгодження в числі, в англійському ж воно практично відсутнє. Вивчення категорії числа в українській мові через перераховані характеристики представляє великі труднощі для англійців, ніж вивчення цієї ж категорії в англійській мові українцями.

Категорія роду у складі трьох родів -- чоловічого, жіночого і середнього -- складає типологічну межу української мови, систематично виявляючись в різних сторонах структури мови, знаходячи скрізь свій послідовний формальний вираз.

Категорія граматичного роду -- чоловічий, жіночий, середній -- була колись властива іменникам староанглійського періоду. Проте історичний розвиток морфологічної структури англійської мови привів до того, що категорія граматичного роду, позбавлена морфологічних засобів виразу, перестала існувати. На зміну їй приходить нова категорія, яку проф. В. Н. Ярцева назвала категорією активності -- пасивності.^.

Суть цієї нової граматичної категорії полягає у виділенні в системі іменників двох класів слів: активних іменників і пасивних іменників.

Категорія роду і категорія активності--пасивності неспіввідносні один з одним, окрім тих випадків, коли йдеться про іменники, що позначають людей.

Категорія визначеності-невизначеності має своє морфологічне оформлення. Найчастіше вона буває виражена артиклем. Ця категорія має граматикалізований характер в англійській мові: це визначений артикль the і невизначений артикль а або an. Категорія визначеності-невизначеності характерна для англійської мови.

Список використаної літератури

1. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. - М.: Высш. шк., 1986. - 295 с.

2. Баранцев К.Т. Курс лексикології сучасної англійської мови. - К., 1985. - 264 с.

3. Верба Г.В., Верба Л.Г. Довідник з граматики англійської мови. - К., 2002. - 385 с.

4 Зорівчак Р.П. Спільні явища фразеологічного фонду української та англійської мов // Іноземна фразеологія. - Львів: Вища школа, 1976. - Вип. 43. - С. 15 - 18.

5. Качалова К.Н., Израилевич Е.Е. Практическая грамматика английского языка. - Москва: ЮНВЕС, 1995. - 550 с.

6. Каушанская В.Л. Грамматика английского языка: Пособие для студентов факультетов иностранного языка - М.: Высшая школа, 1991. - 144 с.

7. Кунин А.В. Английская фразеология. - М.: Высш. школа, 1970. - 344 с.

8. Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского языка. - М.: Высш. школа, 1996. - 381 с.

9. Кунин А.В. Фразеология современного английского языка. - М.: Высш. школа, 1972. - 321 с.

10. Українська мова: Підручник: Ч.1 / Т.К. Бурлака, В.О. Горпинич, П.С. Дудик. - К.: Вища школа., 1993. - 415 с.

11. Словотвір сучасної української літературний мови. - К.: Наук. Думка, 1979. - 406 с.

12. Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі. - К., 1985. - 130 с.

Размещено на Allbest.ru