Завчені студентами теоретичні положення викликають труднощі в їх застосуванні, в поясненні спостережуваних явищ і вирішенні завдань, що вимагає наукового осмислення отриманих знань.

Активні методи навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворювальної діяльності до головної мети - творчо- пошукової діяльності. Творчо - пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми учення [62].

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Навчання - цілеспрямований педагогічний процес організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності студентів з оволодінням науковими знаннями, уміннями і навичками, розвитком творчих здібностей.

Розвиток пізнавального інтересу - складне завдання, від вирішення якого залежить ефективність навчальної діяльності студента.

У педагогіці і психології розроблені загальні підходи до формування пізнавального інтересу у студентів. Встановлено, що інтерес проявляється як до змісту навчального матеріалу, так і до організації пізнавальної діяльності. Як стверджують психологи, активізація пізнавальної діяльності сприяє розвитку пізнавального інтересу [9].

Аспекти методики пізнавального інтересу включають три моменти:

1. Залучення студентів до цілям і завданням уроку;

2. Збудження інтересу до змісту повторюваного і знову вивчається;

3. Включення студентів у цікаву форму роботи.

Програма з хімії в значній мірі сприяє запам'ятовуванню і не завжди розвиває творчу розумову діяльність студентів.

Яким би гарним знанням предмета, високою ерудицією не володів вчитель, традиційний урок мало сприяє активізації їх розумової діяльності, розвитку і реалізації їх потенційних розумових здібностей. Кращому засвоєнню навчального матеріалу, розвитку наукового інтересу, активізації навчальної діяльності студентів сприяють активні форми, засоби і методи навчання.

У кожному студенті живе пристрасть до відкриттів і досліджень, а хімія - наука експериментальна. Хімічний експеримент займає важливе місце в навчанні хімії. У процесі спостережень за демонстрацією дослідів і самостійному їх виконанні, студенти швидко засвоюють знання про властивості речовини і вчаться підтверджувати знання хімічними дослідами. Через спостереження і досвід пізнають різноманіття природи речовин, накопичують факти для порівнянь, узагальнень і висновків. Експеримент - шлях перетворення знань у переконання.

На уроках хімії часто використовуються проблемно-пошукові технології, які допомагають досягти зростання пізнавальної активності студентів.

Уроки - дослідження сприяють формуванню вмінь самостійно здобувати знання в ході дослідження, визначати проблемну ситуацію, знаходити шляхи її вирішення, систематизувати і узагальнювати вивчений матеріал; розвитку вміння прогнозувати, порівнювати, виділяти головне, аналізувати [63].

У хімії дуже багато уроків, пов'язаних з вирішенням завдань. На початку даного курсу при вирішенні завдань використовую алгоритм. навіть у слабких групах видно непоганий результат. Як елемент розвитку пізнавального інтересу на уроках та в позаурочний час вирішуємо пізнавальні завдання. Наприклад, тема "Масова частка елемента. Визначення формули речовини ". Завдання: У трактатах алхіміків було багато малюнків. Метали вони зображували у вигляді символів відповідних планет; попіл, що утворювався після спалювання речовин, - у вигляді людського скелета; гази - у вигляді птахів (лебідь символізував білий колір речовин, ворон - чорний, фенікс - червоний). Твердий залишок після випарювання алхіміки називали "мертвою головою", біла речовина у вигляді піни, у складі якого 80 % цинку і 20 % кисню, - " філософської шерстю ", а речовина, що містить 1,6 % водню, 22,2 % азоту і 76,2 % кисню, - "міцної водою". Визначте хімічні формули цих речовин.

Тема "Вуглеводи". Завдання: У 1845 році німецький хімік Христіан Шенбейн ненавмисно пролив суміш сірчаної та азотної кислот. Машинально він витер підлогу бавовняним фартухом своєї дружини. " Кислоти можуть пропалити фартух", - подумав учений і прополоскав його у воді, а потім повісив сушитися над пічкою. Фартух підсох, але незабаром пролунав не надто гучний вибух, і... фартуха не стало. Поясніть, чому стався вибух. Напишіть рівняння реакції.

Одним із шляхів розвитку пізнавального інтересу є використання на узагальнюючому уроці загадок, кросвордів, ребусів. Такі завдання сприяють засвоєнню певних хімічних величин, понять, законів.

Часто на уроках з метою зняття розумової напруги та підвищення інтересу до досліджуваної теми варто проводити вікторини.

Для активізації пізнавальної діяльності на уроці, розвитку інтересу до навчання рекомендується проводити уроки - змагання. Такі уроки сприяють підвищенню успішності.

Навчити студентів всього, що знадобиться в житті, не можна. Можна і потрібно навчити самостійно здобувати знання, вміти застосовувати їх на практиці, працювати з книгою. З цією метою при читанні лекцій варто залишати в них " білі плями", які учні повинні будинки заповнити, використовуючи навчальну літературу. Лекції проводяться з урахуванням рівня знань студентів. Лекція знаходиться в тісному взаємозв'язку з іншими уроками, насамперед з семінарськими заняттями, на яких студенти в процесі самостійної роботи розширюють і поглиблюють свої знання.

На початковому етапі проведення лекцій варто навчити студентів вмінню слухати і сприймати викладену інформацію, аналізувати, узагальнювати, виділяти головні і найбільш істотні моменти в ході лекції, коротко формулювати їх і записувати, становити конспект.

У своїх лекціях варто використовувати елементи пізнавальності - один із засобів формування стійкого пізнавального інтересу, який є своєрідною емоційною розрядкою і сприяє мобілізації уваги на уроці. Це пізнавальні та цікаві факти з художньої, науково-популярної літератури та інших джерел.

Розвитку умінь застосовувати знання в нестандартних ситуаціях, вихованню культури навчальної праці, почуття товариства, взаємної довіри, інтересу до предмета сприяють ігрові технології.

В іграх з великим інтересом беруть участь і слабковстигаючі студенти. Навчальні ігри сприяють розвитку позитивних стимулів до процесу пізнання. Найважливіший психологічний секрет гри в тому, що вона повинна бути побудована на інтересі і задоволенні [8].

Сучасний етап педагогічної практики характеризується переходом від інформаційно-пояснювальної технології навчання до дієво-розвиваючої. Серед таких технологій виділяють модульну, сутність якої полягає в тому, що студенти самостійно добувають знання, а вчитель керує діяльністю учнів. Самостійна робота як форма розвитку пізнавального інтересу характеризується як активна, так як сприяє самостійності мислення і стимулює навчальну діяльність.

У навчанні хімії використовується дослідницький метод, який найбільш яскраво реалізується у проектній діяльності студентів. Проект - це творча (дослідницька) підсумкова робота.

Цінність пізнавального інтересу полягає в тому, що:

1) від нього залежить не тільки продуктивність оволодіння знаннями, способами пізнавальної діяльності, а й загальний тонус всієї навчальної діяльності;

2) сама природа інтересу, як діяльність, має об'єктивно-суб'єктивні основи;

3) інтерес збуджує думки, емоції, волю;

4) проявляє закономірності переходу зовнішнього у внутрішнє, що становить суть розвивального навчання.

Багаторічний практичний досвід показав, що найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких студенти самі:

* відстоюють свою думку;

* беруть участь у дискусіях та обговореннях;

* ставлять питання своїм товаришам і викладачам;

* рецензують відповіді товаришів;

* оцінюють відповіді і письмові роботи товаришів;

* займаються навчанням відстають;

* пояснюють більш слабким учням незрозумілий матеріал;

* самостійно вибирають посильне завдання;

* знаходять кілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

* створюють ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

* вирішують пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Істина, здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити висновок, що успіх навчання зрештою визначається відношенням студентів до навчання, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навичок, їх активністю [23].

В організації сучасного навчального процесу велику роль відіграє мотивація. Загальновідомо три основні мотиви, що спонукають учнів вчитися:

* інтерес до предмета (сам процес вивчення приносить задоволення). Вища ступінь інтересу - це захоплення. Заняття при захопленні породжують сильні позитивні емоції, а неможливість займатися сприймається як позбавлення.

* свідомість (заняття з даного предмету мені не цікаві, але я усвідомлюю їх необхідність і зусиллям волі змушую себе займатися).

* примус (я займаюся тому, що мене змушують батьки, вчителі). Часто примус підтримується страхом покарання або спокусою нагороди. Різні заходи примусу в більшості випадків не дають позитивних результатів.

На відміну від інших стимулів, інтерес підвищує ефективність уроків, активізує пізнавальну діяльність студентів. Так як студенти займаються в силу свого внутрішнього потягу, за власним бажанням, то навчальний матеріал вони засвоюють досить легко і ґрунтовно, в силу того мають хороші оцінки з предмету. У більшості невстигаючих виявляється негативне ставлення до навчання. Таким чином, чим вищий інтерес учня до предмету, тим активніше йде навчання і тим краще його результати. Відсутність інтересу призводить до низької якості навчання, швидкого забування і навіть до повної втрати набутих знань, умінь і навичок.

Тому, для успішного навчання студентів необхідно викликати в учнів інтерес до оволодіння знаннями. Але як це зробити?

Педагогічна теорія і практика протягом багатьох десятиліть вивчає феномен самоосвіти в різних аспектах і на різних вікових рівнях. Незважаючи на інтенсивні дослідження процесу самоосвіти студентів, дана проблема досі становить інтерес для вчених і педагогів -практиків.

Не менш важливим в учбовому процесі є механізм самоконтролю і саморегулювання, тобто реалізація принципу самонавчання. Даний принцип дозволяє індивідуалізувати навчально-пізнавальну діяльність кожного учня на основі їх особистого активного прагнення до поповнення і вдосконалення власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, отримуючи консультації [47].

Навчити студентів всього, що знадобиться в житті, не можна. Можна і потрібно навчити самостійно здобувати знання, вміти застосовувати їх на практиці, працювати з книгою. З цією метою я читаю лекції і залишаю в них білі плями, які учні повинні будинки заповнити, використовуючи навчальну літературу.

У зв'язку з введенням в освітній процес нового Державного освітнього стандарту все більш актуальною стає завдання організації самостійної роботи студентів. Самостійна робота визначається як індивідуальна або колективна навчальна діяльність, здійснювана без безпосереднього керівництва педагога, але за його завданням і під його контролем. Самостійна робота студентів є однією з основних форм позааудиторної роботи при реалізації навчальних планів і програм [25].

Збільшення частки самостійної роботи, організованої відповідним чином, здатне активізувати пізнавальну активність студента.

Для ефективності самостійної роботи студентів необхідно виконати ряд умов:

1. Забезпечення правильного поєднання об'ємної аудиторної та самостійної роботи.

2. Методично правильна організація роботи студента в аудиторії і поза нею.

3. Забезпечення студента необхідними методичними матеріалами з метою перетворення процесу самостійної роботи в процес творчий.

4. Контроль над організацією та ходом самостійної роботи та заходів, що заохочують студента за її якісне виконання.

У кожному студенті живе пристрасть до відкриттів і досліджень, а хімія - наука експериментальна. Хімічний експеримент займає важливе місце в навчанні хімії. Але якщо експеримент поставлений самим студентом і на остові його зроблено своє особисте відкриття, то це прямий шлях до розвитку пізнавального інтересу до предмета. Через спостереження і досвід пізнають різноманіття природи речовин, накопичують факти для порівнянь, узагальнень і висновків.

Позааудиторна самостійна робота виконується студентом за завданням викладача, але без його безпосередньої участі.

Видами завдань для позааудиторної самостійної роботи є:

- для оволодіння знаннями: читання тексту (підручника, першоджерела, додаткової літератури), складання плану тексту, графічне зображення структури тексту, конспектування тексту, виписки з тексту, робота зі словниками і довідниками, ознайомлення з нормативними документами, навчально-дослідницька робота, використання аудіо - і відеозаписів, комп'ютерної техніки та Інтернету та ін.

- для закріплення і систематизації знань: робота з конспектом лекції, обробка тексту, повторна робота над навчальним матеріалом (підручника, першоджерела, додаткової літератури, аудіо і відеозаписів, складання плану, складання таблиць для систематизації навчального матеріалу, відповідь на контрольні питання, заповнення робочого зошита, аналітична обробка тексту (анотування, рецензування, реферування, конспект - аналіз тощо), підготовка мультимедіа повідомлень / доповідей до виступу на семінарі (конференції), підготовка реферату, тематичних кросвордів, тестування та ін.

- для формування умінь: рішення задач і вправ за зразком, вирішення варіативних завдань, вирішення ситуаційних (професійних) завдань, підготовка до ділових ігор, проектування та моделювання різних видів і компонентів професійної діяльності, дослідно-експериментальна робота, рефлексивний аналіз професійних умінь з використанням аудіо-та відеотехніки та ін.

Самостійна робота може здійснюватися індивідуально або групами студентів залежно від мети, обсягу, конкретної тематики самостійної роботи, рівня складності, рівня умінь студентів.

Щоб розвинути позитивне ставлення студентів до позааудиторної самостійної роботи, слід на кожному її етапі роз'яснювати цілі роботи, контролювати розуміння цих цілей студентами, поступово формуючи у них уміння самостійної постановки задачі і вибору мети.

Розділ 3. Методичні підходи до викладання хімії студентам-екологам

3.1 Типи задач, що необхідні студенту для повноцінного засвоєння матеріалу

Розділи курсу: основи атомно-молекулярного вчення, будова речовини, Періодичний закон, хімічний зв'язок, хімічний процес, вчення про розчини, обмінні реакції в розчинах електролітів, окисно-відновні реакції, експериментальні методи в хімії [51, 52].

Теми та їх зміст

1. Основи атомно-молекулярного вчення. Основні хімічні поняття і закони атомно-молекулярного вчення. Поняття про хімічну систему, фазу, компонент. Гомогенні і гетерогенні системи. Газові системи. Газові закони. Ідеальний газ. Рівняння Менделєєва - Клапейрона. Парціальний тиск газу в суміші. Рідкі системи. Розчини. Концентрація розчинів і способи її вираження. Тверді системи. Кристали, аморфні тіла і скла.

2. Будова речовини. Елементарні частинки та їх основні властивості. Експериментальні основи сучасної теорії будови атома. Планетарна модель атома, постулати Бора. Хвильова природа елементарних частинок. Квантовомеханічна модель атома. Квантові числа та їх фізичний зміст. Атомні орбіталі. Енергетичні рівні електрона в одноелектронному атомі. Багатоелектронний атом. Діаграма одноелектронних рівнів енергії. Заповнення електронних оболонок атомів. Принцип Паулі і правило Хунда. Валентні і остовні електрони.

3. Періодичний закон. Спроби класифікації хімічних елементів до відкриття періодичного закону. Експериментальні основи періодичного закону. Зміст періодичного закону. Передбачення Д.І.Менделєєвим властивостей невідомих елементів. Сучасна інтерпретація періодичного закону. Зміна властивостей елементів по групах і періодах періодичної системи. Періодичність в будові електронних оболонок атомів. Потенціали іонізації, спорідненість до електрону, радіуси атомів і іонів в залежності від положення елемента в періодичній системі. Електронегативність елементів.

4. Хімічний зв'язок. Природа хімічного зв'язку. Ковалентний, полярний і іонний зв'язок. Молекула водню і методи її опису. Метод молекулярних орбіталей (МО) і метод валентних зв'язків (ВЗ). Характеристики хімічного зв'язку - енергія, довжина, полярність, кратність. Хімічний зв'язок в гомоядерних і гетероядерних двохатомних молекулах елементів другого періоду з позицій методів МО і НД Магнітні властивості речовин. Хімічний зв'язок в багатоатомних молекулах. Локалізований і делокалізованний зв'язок. Трицентровий зв'язок. Електронодефіцітні і електрононадлишкові молекули. Спрямованість і насичуваність ковалентного хімічного зв'язку. Теорія відштовхування електронних пар валентної оболонки і геометрія молекул. Донорно-акцепторний і водневий зв'язок. Міжмолекулярні взаємодії. Будова речовин в конденсованому стані.

5. Хімічний процес. Енергетичні характеристики хімічних реакцій. Термохімія. Поняття про ентальпію. Ендо- та екзотермічні реакції. Стандартне стан і стандартна ентальпія утворення речовини. Закони термохімії : закон Лавуазьє - Лапласа і закон Гесса. Розрахунки теплових ефектів реакцій. Термохімічний цикл. Ентальпія атомізації і енергія зв'язків у молекулах. Рушійні сили хімічної реакції - зміна енергії і зміна ентропії. Поняття ентропії. Ентропія газоподібних, рідких і твердих речовин. Постулат Нернста. Стандартна ентропія. Зміна ентропії при фазових і хімічних перетвореннях. Енергія Гіббса. Зменшення енергії Гіббса як термодинамічний критерій можливості мимовільного протікання процесу. Залежність зміни енергії Гіббса від температури, тиску і концентрації реагують речовин.

6. Кінетика і механізми хімічних реакцій. Залежність швидкості реакції від концентрації реагентів. Кінетичне рівняння реакції. Порядок реакції. Константа швидкості реакції і її залежність від температури. Енергія активації. Рівняння Арреніуса. Поняття про механізм реакції. Молекулярність реакції. Каталіз та каталізатори. Вплив каталізатора на механізм реакції. Особливості кінетики газофазних, рідкофазних і твердофазних реакцій.

7. Хімічна рівновага. Оборотні і необоротні хімічні реакції з позицій термодинаміки і кінетики. Кінетичний і термодинамічний підходи до опису хімічної рівноваги. Константа хімічної рівноваги і різні способи її вираження. Зв'язок константи хімічної рівноваги зі стандартним зміною енергії Гіббса. Температурна залежність константи рівноваги. Зміщення хімічної рівноваги при зміні умов.

8. Вчення про розчини. Гомогенні багатокомпонентні системи - розчини. Рідкі розчини. Фазові діаграми. Область рідкого стану. Діаграми склад - властивість. Розчинник і розчиняється речовина. Розчинність. Насичені, ненасичені, пересичені, розбавлені і концентровані розчини. Поняття ідеального розчину. Загальні властивості розчинів.

Діаграма стану води. Електронна будова і структура води, водневі зв'язки. Самоіонізація рідкої води. Іонний добуток води, водневий показник. Вода як іонізуючий розчинник. Розчини електролітів. Електролітична дисоціація розчинених речовин. С. Арреніус, Д.І. Менделєєв, І.А. Каблуков про природу розчинів електролітів. Перехід іонів в розчин. Гідратація солі і утворюють її іонів. Енергія гідратації іонів.

Сильні і слабкі електроліти. Константа і ступінь дисоціації електроліту. Закон розведення. Поняття про активність іонів в розчинах.

9. Обмінні реакції в розчинах електролітів. Гідроліз солей. Уявлення Аррениуса і Вернера про механізм гідролізу. Константа і ступінь гідролізу. Ступінчастий характер гідролізу. Буферні розчини.

Рівновага іонний кристал - розчин. Твір розчинності. Умови випадіння та розчинності осаду. Вплив наявності однойменних іонів і комплексоутворення на розчинність опадів.

Реакції комплексоутворення у водних розчинах. Аквакомплекс. Комплексоутворювач і ліганди. Зовнішня і внутрішня сфери комплексів. Координаційне число. Константа стійкості комплексу.

Кислоти і основи. Теорії кислот і основ. Теорії Арреніуса, Бренстеда - Лоурі, Льюїса, Усанович. Роль розчинника в кислотно-основному взаємодії. Діференціює і нівелюють розчинники. Сила кисневмісних кислот та її залежність від їх складу і будови. Реакція нейтралізації. Індикатори кислотно-основної рівноваги у водних розчинах. Зсув рівноваги нейтралізації залежно від сили реагуючих електролітів.

10. Окислювально-відновні реакції. Поняття про окисник і відновник. Роль середовища в окисно-відновних реакціях. Складання рівнянь окисно-відновних реакцій. Типи окислювально-відновних реакцій.

Кількісні характеристики окисно-відновних переходів. Стандартні умови і стандартний потенціал напівреакції. Таблиці стандартних відновних потенціалів. Використання табличних даних для оцінки можливості протікання окислювально-відновних процесів. Потенціали окисного і відновлювального розкладання води. Умови стійкості речовин у водних розчинах. Диспропорціонування речовин у водних розчинах.

Окислювально-відновні рівноваги в розчинах. Рівняння Нернста. Вплив рН на величину відновного потенціалу. Зміна відновного потенціалу при зміні концентрації реагентів в результаті їх осадження або комплексоутворення.

Електроліз розчинів і розплавів. Електролітичне отримання металів. Електрохімічна корозія металів.

Типи задач:

Розрахунки за хімічними формулами [41, 57]

Обчислення кількості речовини, маси, об'єму, густини з використанням формул. Знаходження числа частинок в певній порції речовини. Завдання, пов'язані з поняттям " абсолютна і відносна маса ".

Завдання на виведення формули речовини

Масова частка елемента, відносна щільність парів даної речовини за воднем, повітрю, кисню, азоту та інших газів. Продукти згоряння речовини. Завдання на виведення молекулярної формули з масових часток елементів, по продуктах згоряння і відносній густини.

Розрахунки за хімічними рівняннями

Спосіб пропорції. Рішення задач за хімічними рівняннями, задачі на надлишок і недолік, обчислення маси (обсягу) одного речовини, якщо відома маса (обсяг) іншої речовини, завдання на вихід продукту від теоретично можливого.

Розчини. Суміші.

Масова частка, молярна концентрація. Завдання на домішки. Обчислення об'ємної частки. Визначення складу газових сумішей.

Швидкість хімічних реакцій.

Гомогенні і гетерогенні реакції. Складання кінетичних рівнянь для гомогенних реакцій. Константа швидкості. Закон Гесса. Термохімічні рівняння і розрахунки по них.

Комбіновані і нестандартні завдання.

Комбіновані завдання. Алгебраїчний спосіб вирішення. Стехіометричні схеми.

3.2 Міжпредметні зв'язки хімії з іншими дисциплінами на конкретних прикладах (практичний аспект)

Методологічна функція міжпредметних зв'язків, як вважає В.Н. Максимова, проявляється у найважливіших напрямах удосконалення процесу навчання, які відповідають соціальним вимогам розвитку особистості студента [35].

1. Міжпредметні зв'язки, виражаючи діалектичний метод пізнання, сприяють підвищенню теоретичного і наукового рівня навчання [65]. У педагогіці і психології проблема підвищення теоретичного рівня навчання поставлена як проблема раціонального поєднання абстрактного і конкретного знання. Концепція теоретичного узагальнення (В.В. Давидов, П.Я. Гальперін, А.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін та ін..) Заснована на визнанні першорядного значення "вихідних абстракцій", узагальнених ідей у навчальному пізнанні. Наступні дослідження і практика показали, що для їх сприйняття та засвоєння учнями необхідні певна емпірична база знань і поєднання індукції та дедукції в навчанні (М.Н. Скаткін, Г.І. Щукіна та ін.) Процес сходження від абстрактного до конкретного виявляється продуктивним лише в нерозривній єдності з процесом відомості конкретного до абстрактного. У вирішенні цих питань істотна роль належить міжпредметних зв'язків. Дійсне знання предмета складається при можливо повному охопленні всіх його сторін, зв'язків і опосередкування. Необхідно розглядати всю " сукупність різноманітного ставлення цієї речі до інших". Методологічна функція міжпредметних зв'язків у навчальному пізнанні й криється у виявленні єдності в різноманітті процесів і явищ, що вивчаються різними навчальними предметами. Міжпредметні зв'язки виявляють загальне, особливе і одиничне у вивченні об'єктів [6].

Міжпредметні зв'язки привносять в навчальне пізнання методологічний апарат сучасної науки. Їх здійснення сприяє залученню школярів до системного методу мислення. Вони розширюють область пізнання, виділяючи зв'язки між елементами знань із різних навчальних дисциплін у якості спеціальних об'єктів засвоєння. Орієнтація на засвоєння міжпредметних зв'язків зіштовхує учнів з методологічними проблемами правомірності перенесення і синтезу знань з різних наукових систем. Це посилює взаємодію дедукції індукції, аналізу та синтезу, узагальнення та конкретизації при загальному зростанні пошукових шляхів пізнання. Міжпредметні зв'язки виступають як метод діяльності учня, що розвиває у нього здатність до синтезу знань з різних предметів. Міжпредметні зв'язки вимагають висунення нових, більш узагальнених пізнавальних завдань. Вони викликають потребу і формують відповідну здатність у розвитку вмінь учнів узагальнювати знання з різних предметів, в одиничному бачити загальне і з позицій загального оцінювати особливе.

Міжпредметні зв'язки формують науковий світогляд учнів, яке виступає в якості методологічного орієнтира в пізнанні й оцінці явищ дійсності. Зміст світогляду має охоплювати всі компоненти суспільної свідомості, в яких відбивається об'єктивна дійсність. Воно повинно всебічно відображати єдину науково - філософську картину світу та закономірності її пізнання. Тому формування світоглядних переконань студентів вимагає посилення філософських узагальнень при вивченні природничих і гуманітарних предметів. Учні можуть зрозуміти роль окремих наук у загальній системі знань про світ і місце окремих явищ в загальній науковій картині світу лише в процесі системного освоєння основ наук. Цьому сприяє засвоєння за допомогою міжпредметних зв'язків світоглядних ідей (філософських, політичних, загальнонаукових) як універсальних форм знання, в яких висловлено і зміст, і спосіб пізнання світу, і ставлення до нього [15].

Міжпредметні зв'язки забезпечують систему в організації предметного навчання. Вони виконують свою методологічну функцію в перетворенні процесу навчання тоді, коли ідея міжпредметних зв'язків використовується педагогічним колективом як регулятивна норма практики. Міжпредметні зв'язки спонукають викладача до самоосвіти, творчості та взаємодії з іншими викладачами. Це сприяє підвищенню педагогічної майстерності та згуртуванню педагогічного колективу у вирішенні єдиних завдань навчання. Систематичні міжпредметні зв'язки сприяють рішенню і суто навчальних завдань закріплення предметних знань і вмінь учнів в процесі їх постійного застосування в навчанні різних предметів.

Таким чином, міжпредметні зв'язки є найважливішим чинником вдосконалення процесу навчання в цілому, на всіх його рівнях. Міжпредметні зв'язки виступають як потреба розвивального та виховуючого навчання сучасних школярів. Піднімаючи на більш високий рівень весь процес навчання, вони надають багатосторонній вплив на особистість студента, посилюючи єдність його утворення, розвитку та виховання. Методологічна функція міжпредметних зв'язків забезпечується, коли вони використовуються як метод системного засвоєння знань і як метод вдосконалення процесу навчання в предметній системі, його організації в єдине ціле. Викладений матеріал дозволяє висунути новий підхід до трактування сутності міжпредметних зв'язків і розглядати їх як дидактичний еквівалент не тільки міжнаукових зв'язків, але й зв'язків науки з іншими формами суспільної свідомості та видами людської діяльності [35].

Поряд з процесами диференціації самої хімічної науки, в даний час йдуть і інтеграційні процеси хімії з іншими галузями природознавства. Особливо інтенсивно розвиваються взаємозв'язки між фізикою і хімією. Цей процес супроводжується виникненням все нових і нових суміжних фізико -хімічних галузей знання.

Вся історія взаємодії хімії і фізики повна прикладів обміну ідеями, об'єктами і методами дослідження. На різних етапах свого розвитку фізика постачала хімію поняттями і теоретичними концепціями, що зробили сильний вплив на розвиток хімії. При цьому, чим більше ускладнювалися хімічні дослідження, тим більше апаратура і методи розрахунків фізики проникали в хімію. Необхідність вимірювання теплових ефектів реакції, розвиток спектрального і рентгеноструктурного аналізу, вивчення ізотопів і радіоактивних хімічних елементів, кристалічних ґраток речовини, молекулярних структур зажадали створення і привели до використання найскладніших фізичних приладів спектроскопів, дифракційних решіток, електронних мікроскопів і т.д.

Розвиток сучасної науки підтвердив глибокий зв'язок між фізикою і хімією. Зв'язок цей носить генетичний характер, тобто утворення атомів хімічних елементів, поєднання їх в молекули речовини сталося на певному етапі розвитку неорганічного світу. Також цей зв'язок ґрунтується на спільності будови конкретних видів матерії, в тому числі і молекул речовин, що складаються в кінцевому підсумку з одних і тих же хімічних елементів, атомів і елементарних частинок. Виникнення хімічної форми руху в природі викликало подальший розвиток уявлень про електромагнітне взаємодії, що вивчається фізикою. На основі періодичного закону нині здійснюється прогрес не тільки в хімії, але й у ядерній фізиці, на межі якої виникли такі змішані фізико-хімічні теорії, як хімія ізотопів, радіаційна хімія [18].

Хімія і фізика вивчають практично одні і ті ж об'єкти, але тільки кожна з них бачить в цих об'єктах свою сторону, свій предмет вивчення. Так, молекула є предметом вивчення не тільки хімії, але й молекулярної фізики. Якщо перша вивчає її з точки зору закономірностей утворення, складу, хімічних властивостей, зв'язків, умов її дисоціації на складові атоми, то остання статистично вивчає поведінку мас молекул, що зумовлює теплові явища, різні агрегатні стани, переходи з газоподібної в рідку і тверду фази і назад, явища, не пов'язані із зміною складу молекул і їх внутрішнього хімічної будови.

Супровід кожної хімічної реакції механічним переміщенням мас молекул реагентів, виділення або поглинання тепла за рахунок розриву або утворення зв'язків в нових молекулах переконливо свідчать про тісний зв'язок хімічних і фізичних явищ. Так, енергетика хімічних процесів тісно пов'язана із законами термодинаміки. Хімічні реакції, що протікають з виділенням енергії зазвичай у вигляді тепла і світла, називаються екзотермічними. Існують також ендотермічні реакції, що протікають з поглинанням енергії. Все сказане не суперечить законам термодинаміки: у разі горіння енергія вивільняється одночасно зі зменшенням внутрішньої енергії системи. У ендотермічних реакціях йде підвищення внутрішньої енергії системи за рахунок припливу тепла. Вимірюючи кількість енергії, що виділяється при реакції (тепловий ефект хімічної реакції), можна судити про зміну внутрішньої енергії системи. Вони вимірюється в кілоджоулях на моль (кДж / моль) [15].

З виникненням теорії відносності, квантової механіки і вчення про елементарні частинки розкрилися ще більш глибокі зв'язки між фізикою і хімією. Виявилося, що розгадка пояснення істоти властивостей хімічних сполук, самого механізму перетворення речовин лежить в будові атомів, в квантово-механічних процесах його елементарних частинок і особливо електронів зовнішньої оболонки. Саме новітня фізика зуміла вирішити такі питання хімії, як природа хімічного зв'язку, особливості хімічної будови молекул органічних і неорганічних сполук і т.д.

У сфері дотику фізики і хімії виник і успішно розвивається такий порівняно молодий розділ з числа основних розділів хімії як фізична хімія, яка оформилася в кінці XIX в. в результаті успішних спроб кількісного вивчення фізичних властивостей хімічних речовин і сумішей, теоретичного пояснення молекулярних структур. Експериментальною і теоретичною базою для цього послужили роботи Д.І. Менделєєва (відкриття Періодичного закону), Вант-Гоффа (термодинаміка хімічних процесів), С. Аррениуса (теорія електролітичної дисоціації) і т.д. Предметом її вивчення стали загальнотеоретичні питання, що стосуються будови і властивостей молекул хімічних сполук, процесів перетворення речовин у зв'язку з взаємною обумовленістю їх фізичними властивостями, вивчення умов протікання хімічних реакцій і побачених при цьому фізичних явищ. Зараз фізхімія - це різнобічно розгалужена наука, тісно зв'язує фізику і хімію. У самій фізичній хімії до теперішнього часу виділилися і цілком склалися в якості самостійних розділів, які мають своїми особливими методами і об'єктами дослідження, електрохімія, вчення про розчини, фотохімія, кристалохімія.

На початку XX в. виділилася також в самостійну науку виросла в надрах фізичної хімії колоїдна хімія. З другої половини XX в. у зв'язку з інтенсивною розробкою проблем ядерної енергії виникли і отримали великий розвиток новітні галузі фізичної хімії - хімія високих енергій, радіаційна хімія (предметом її вивчення є реакції, що протікають під дією іонізуючого випромінювання), хімія ізотопів [18].

Озираючись на історію взаємин фізики і хімії, ми бачимо, що фізика відігравала важливу, часом вирішальну роль в розвитку теоретичних концепцій і методів дослідження в хімії. Ступінь визнання цієї ролі можна оцінити, переглянувши, наприклад, список лауреатів Нобелівської премії з хімії. Не менш третини в цьому списку автори найбільших досягнень в галузі фізичної хімії. Серед них - ті, хто відкрив радіоактивність та ізотопи (Резерфорд, М. Кюрі, Содді, Астон, Жоліо-Кюрі та ін..), заклав основи квантової хімії (Полінг і Маллікен) і сучасної хімічної кінетики (Хиншелвуд і Семенов), розвинув нові фізичні методи (Дебай, Гейеровскій, Ейген, Норріш і Портер, Герцберг).

Нарешті, слід мати на увазі й те вирішальне значення, яке починає грати у розвитку науки продуктивність праці вченого. Фізичні методи відіграли і продовжують відігравати в цьому відношенні в хімії революційну роль. Досить порівняти, наприклад, час, який витрачав хімік-органік на встановлення будови синтезованої сполуки хімічними засобами і яке він витрачає тепер, володіючи арсеналом фізичних методів. Безсумнівно, що цей резерв застосування досягнень фізики використовується далеко не достатньо.

Підіб'ємо деякі підсумки. Ми бачимо, що фізика в усі більшому масштабі і все більш плідно вторгається в хімію. Фізика розкриває сутність якісних хімічних закономірностей, постачає хімію досконалими інструментами дослідження. Зростає відносний обсяг фізичної хімії, і не видно причин, які можуть уповільнити цей ріст.

Загальновідомо, що хімія і біологія довгий час йшли кожна своїм власним шляхом, хоча давньою мрією хіміків було створення в лабораторних умовах живого організму.

Різке зміцнення взаємозв'язку хімії з біологією відбулося в результаті створення А.М. Бутлеровим теорія хімічної будови органічних сполук. Керуючись цією теорією, хіміки - органіки вступили в змагання з природою. Наступні покоління хіміків проявили велику винахідливість, праця, фантазію і творчий пошук у направленому синтезі речовини. Їх задумом було не тільки наслідувати природі, вони хотіли перевершити її. І сьогодні ми можемо впевнено заявити, що в багатьох випадках це вдалося.

Поступальний розвиток науки XIX в., що призвів до розкриття структури атома і детальному пізнання будови і складу клітини, відкрило перед хіміками і біологами практичні можливості спільної роботи над хімічними проблемами вчення про клітці, над питаннями про характер хімічних процесів у живих тканинах, про обумовленість біологічних функцій хімічними реакціями.

Якщо подивитися на обмін речовин в організмі з чисто хімічної точки зору, як це зробив А.І. Опарін, ми побачимо сукупність великого числа порівняно простих і одноманітних хімічних реакцій, які поєднуються між собою в часі, протікають не випадково, а в суворій послідовності, в результаті чого утворюються довгі ланцюги реакцій. І цей порядок закономірно спрямований, до постійного самозбереження та самовідтворення всієї живої системи в цілому в даних умовах навколишнього середовища.

Словом, такі специфічні властивості живого, як зростання, розмноження, рухливість, збудливість, здатність реагувати на зміни зовнішнього середовища, пов'язані з певними комплексами хімічних перетворень.

Значення хімії серед наук, що вивчають життя, виключно велике. Саме хімією виявлена найважливіша роль хлорофілу як хімічної основи фотосинтезу, гемоглобіну як основи процесу дихання, встановлена хімічна природа передачі нервового збудження, визначено структуру нуклеїнових кислот і т.д. Але головне полягає в тому, що об'єктивно в самій основі біологічних процесів, функцій живого лежать хімічні механізми. Всі функції і процеси, що відбуваються в живому організмі, виявляється можливим викласти мовою хімії, у вигляді конкретних хімічних процесів [6].

Зрозуміло, було б невірним зводити явища життя до хімічних процесів. Це було б грубим механістичним спрощенням. І яскравим свідченням цього виступає специфіка хімічних процесів у живих системах в порівнянні з неживими. Вивчення цієї специфіки розкриває єдність і взаємозв'язок хімічного та біологічного форм руху матерії. Про це ж говорять і інші науки, що виникли на стику біології, хімії та фізики: біохімія - наука про обмін речовин і хімічних процесів у живих організмах; біоорганічна хімія - наука про будову, функції і шляхи синтезу сполук, складових живі організми; фізико-хімічна біологія як наука про функціонування складних систем передачі інформації та регулюванні біологічних процесів на молекулярному рівні, а також біофізика, біофізична хімія та радіаційна біологія.

Найбільшими досягненнями цього процесу стали визначення хімічних продуктів клітинного метаболізму (обміну речовин у рослинах, тварин, мікроорганізмах), встановлення біологічних шляхів і циклів біосинтезу цих продуктів; був реалізований їх штучний синтез, зроблено відкриття матеріальних основ регулятивного та спадкового молекулярного механізму, а також значною мірою з'ясовано значення хімічних процесів " енергетиці процесів клітини і взагалі живих організмів.

Нині для хімії особливо важливим стає застосування біологічних принципів, в яких сконцентрований досвід пристосування живих організмів до умов Землі протягом багатьох мільйонів років, досвід створення найбільш досконалих механізмів і процесів. На цьому шляху є вже певні досягнення.

Понад сторіччя тому вчені зрозуміли, що основою виняткової ефективності біологічних процесів є Біокаталізу. Тому хіміки ставлять своєю метою створити нову хімію, засновану на каталітичному досвіді живої природи. У ній з'явиться нове управління хімічними процесами, де почнуть застосовуватися принципи, синтезу собі подібних молекул, за принципом ферментів будуть створені каталізатори з таким розмаїттям якостей, які далеко перевершать існуючі в нашій промисловості.

Правда, поки все ж отримані моделі не в змозі замінити природні біокаталізатори живих систем. На даному етапі розвитку хімічних знанні проблема ця вирішується надзвичайно складно. Фермент виділяється з живої системи, визначається його структура, він вводиться в реакцію для здійснення каталітичних функцій. Але працює нетривалий час і швидко руйнується, оскільки є виділеним з цілого, з клітки. Цілісна клітина з усім її ферментним апаратом ~ більш важливий об'єкт, ніж одна, виділена з неї деталь.

Вчені стверджують, що цей рух хімічної науки до принципово нової хімічної технології з перспективою створення аналогів живих систем. Рішення названої завдання займають найважливіше місце у створенні хімії майбутнього.

Для реалізації екологічного підходу до вивчення курсу загальної і неорганічної хімії пропонує ознайомлення студентів з хімічними проблемами екології, особливо це актуально для студентів, чия спеціальність має таку спрямованість.

1. Вивчаючи склад будова і властивість речовин хімія повинна відповісти як поводиться та чи інша речовина в атмосфері, ґрунті водному середовищі і які вплив роблять на біологічні системи.

2. Розкриваючи механізми біогеохімічних процесів в природному кругообігу елементів, хімія сприяє вирішенню завдання найбільш природного і безболісного входження промислового виробництва в природні цикли, роблячи його частиною будь - якої екосистеми.3. Використовуючи різноманітні методики хіміко-аналітичного контролю стану об'єктів навколишнього середовища або якості готової продукції хімія дозволяє отримати інформацію, необхідну для подальшого прийняття рішень про запобігання надходжень шкідливих речовин в атмосферу.

Зв'язок з екологією дає можливість розкрити особливу роль цієї науки в боротьбі з екологічним невіглаством, проявляється в вкорінене уявленні про " винності " хімії в сформованої екологічної ситуації, залучити школярів до дослідницької роботи з вивчення стану природного середовища, виховати у них почуття особистої відповідальності за її збереження [15].

В останні роки з метою підвищення інтересу до навчання, образного сприйняття досліджуваного матеріалу все частіше і частіше вдаються до художнього слова. Робота на уроках і позакласних заняттях з використанням художньої та науково-популярної літератури організація домашнього читання, служить міцному освоєння учнями основ хімії, ознайомленню їх з роллю хімії у підготовці до праці, допомагає учням зрозуміти, що відбулися істотні зміни в характері і змісті праці робітників. Сучасне виробництво вимагає від людини великого розумового напруження, хорошою загальної та професійної підготовки. Крім питань, безпосередньо пов'язаних з утриманням твори художньої та науково-популярної літератури, слід пропонувати питання спонукають учнів використовувати і місцеві друковані матеріали, газети, брошури.

У результаті систематичного проведення такої роботи в учнів формується інтерес до читання, вміння працювати з книгою, проявляється прагнення більше читати, жити у світі книг. В.А. Сухомлинський писав: "Життя у світі книг - це залучення до краси думки, насолоди культурними багатствами, піднесення самого себе".

Хімія пов'язана і з іншими науками: математикою, географією, економікою та іншими.

3.3 Підвищення пізнавального інтересу при використанні задач міжпредметного характеру

Тема перша. "Будова атома"

Зв'язок з фізикою.

Історія відкриття атома. Корпускулярно-хвильовий дуалізм електрона, стан електрона в атомі, будова атома.

Тема друга. "Періодичний закон і періодична система хімічних елементів".

Зв'язок з літературою.

При узагальнюючому опитуванні можна деякі питання ставити з літературних текстів.

Літературний критик Огнєв в статті, опублікованій в журналі " Юність", привів фразу з щоденника поета Іллі Сельвінського: "Ртуть стоїть в таблиці елементів поряд з золотом, їй не вистачає всього двох нейтронів, щоб стати золотом...."

Завдання: проаналізувати наукову достовірність цієї фрази.

Відповідь: поет Сельвінський, а слідом за ним і критик Огнєв допустили помилку: зміна числа нейтронів в ядрі атома не приводить до утворення нового хімічного елемента (утворюється ізотоп). щоб перейти від ртуті до золота треба з ядер атома ртуті прибрати по одному протону.

Ведучий телевізійної програми "Вести " повідомив про те, що на митниці було вилучено 4 кг. червоної ртуті, і зауважив: "... до речі, червона ртуть єдиний елемент, якого немає в періодичній системі Д.І. Менделєєва..."

Завдання: що таке червона ртуть ? Чи можна її назвати хімічним елементом ?

Відповідь: червона ртуть - це хімічна сполука, оксид ртуті (II). Назвати складна речовина елементом, та ще при цьому сказати що для нього немає місця в періодичній системі - груба помилка.

Зачитуємо уривок з роману Конан Дойля " Собака Баскервілів ".

.... "Так, це була собака, величезна, чорна, як смола... з її отвори пащі виривалося полум'я, очі метали іскри, по морді і загривку переливався мерехтливий вогонь. Ні в чиєму запаленому мозку не могло б виникнути ведення більш страшне, більш огидне, ніж ця пекельна істота, вискочив на нас з туману....... його величезна паща усе ще світилася блакитним полум'ям, глибоко сидять дикі очі були обведені вогненними колами... я доторкнувся до цієї яскравої голови і віднявши руку побачив, що мої пальці теж засвітилися в темряві. Фосфор - сказав я "

Питання: якими властивостями володіє фосфор ? Чи можливі явища, описані в повісті А. Конан Дойля?

Відповідь: алотропна видозміна фосфору - білий фосфор - дійсно світиться в темряві, при випаровуванні самозаймається. Білий фосфор отруйний: 0,1 гр. речовини - смертельна доза. З властивостей білого фосфору слід: якби якимось чином і вдалося " розписати собаку " не тільки зовні, але і її пащу, то вона негайно загинула б від отруєння, а її труп перетворився б на палаюче багаття.

І так далі.

Тема третя. "Окислювально-відновні реакції".

Зв'язок з літературою.

При узагальненні теми можна використовувати рядки з віршів для аналізу та подальшого складання окисно-відновних реакцій.

Можна запропонувати учням пригадати, в яких ще художніх творах вони зустрічали окислювально-відновних процесів, а потім записати схеми відповідних реакцій. Можна зачитати уривок з повісті К.Г. Паустовського "Кидок на південь", який ілюструє ОВР, що відбуваються з сполуками сірки: "... на поворотах Келасурі намивали маленькі піщані коси. Вони горіли під сонцем як золотий пісок. У перший раз, потрапивши на Келасурі, я намив з цього берегового піску жменю темно-золотих лусочок - веселих і невагомих.

Але через годину вони почорніли і стали схожі на залізні ошурки. У Сухумі мені пояснили, що це не золото, а сірчаний колчедан ". Учням ставлю запитання: в результаті яких процесів з сірчаного колчедану утворюються оксиди ? Напишіть схему ОВР, в результаті якої утворюється оксид заліза (III) і сірчистий газ. Розставте коефіцієнти у схемі реакції методом електронного балансу.

Тема четверта. "Метали".

Зв'язок з біологією

Розповісти про біологічну роль іонів калію, кальцію, магнію, натрію, заліза та ін.. Іони натрію і калію визначають рівновагу електроліту між внутрішньоклітинному і позаклітинному просторі. Натрій - позаклітинний елемент, його концентрація поза клітини в 15 разів більше, ніж усередині її. Навпаки калій - внутрішньоклітинний метал, з концентрацією всередині клітини в 35 разів більше, ніж поза нею. Іони натрію і калію безперервно рухаються через клітинні мембрани по іонним протоках в обох напрямках, причому калій переважно прагне в клітку, а натрій виходить з неї. Так працює натрій-калієвий насос, основним завданням якого є підтримка натрій-калієвого балансу. Це, по перше, підтримку необхідного осмотичного тиску біорідин, що забезпечують процеси всмоктування поживних, а також і токсичних речовин. По друге, підтримка на необхідному рівні рН біорідин. Натрій і Калій відіграють найважливішу роль у передачі по нервових волокнах нервових імпульсів. Калій відповідає за скорочення м'язів, особливо серцевого. Багато лікарські препарати готують у вигляді натрієвих і калієвих солей, так як солі цих металів з більшістю біолігандами добре розчиняються. Роль магнію і кальцію в цілому - це утворення оболонок клітин, різних тканин і органів. Магній на відміну від кальцію не грає такої великої ролі у формуванні скелета через те, що його фосфати і основні карбонати краще розчинні, ніж аналогічні сполуки кальцію. Магній сильніший комплексоутворювач і каталізує багато ферментативні процеси, в тому числі гідроліз АТФ. Магній входить в координаційний центр хлорофілу, завдяки якому здійснюється процес фотосинтезу. Основна маса кальцію (близько 1 %) знаходиться в кісткової і зубної тканинах у вигляді гідроксиапатиту і фторапатіту.

У середньому доросла людина повинна споживати в добу близько 1 -го грама кальцію, хоча для постійного поновлення структури тканин потрібно лише 0,5 грама. Це пов'язано з тим, що іони кальцію засвоюються лише на 50 %. Засвоєння кальцію визначається вмістом в організмі вітаміну Д. Недолік цього вітаміну призводить до зниження всмоктування кальцію і проявляється у вигляді захворювання - рахіту. У стінках судин кальцій знаходиться у вигляді карбонату кальцію, а в ґрунтах у вигляді оксалату Освіта ниркових каменів пов'язано як раз з утворенням нерозчинних солей кальцію і магнію: оксалатів і уратів (солей сечової кислоти). Урати здатні відкладатися і концентруватися в суглобової рідини, в хрящах, зменшуючи їх рухливість і викликаючи захворювання - подагру.

Зв'язок з історією.

Розповісти про використання хлору в якості отруйної речовини (ОР) в роки першої світової війни. 22 квітня 1915 поблизу г.Іпр німці вперше застосували хімічну зброю: почали газову атаку проти французьких і англійських військ. З 6000 металевих балонів було випущено 180 т хлору по ширині фронту в 6 км, а потім застосовували хлор як ОВ і проти російської армії. У результаті тільки газобалонної атаки було уражено близько 15 тисяч солдатів, з них 5 тисяч загинули від задухи.

Пізніше з'явилися й більш сильні ОВ, містять хлор: іприт, хлорпікрин, хлоренол, задушливий газ фосген. Деякі з них в роки другої світової війни фашисти використовували в концтаборах.

Говорячи про застосування фосфору можна розповісти учням про використання фосфору у військовій справі в якості запального і димоутворювальну речовини. При спалюванні фосфору на повітрі виходить фосфорний ангідрид (Р₂О₅) пари, якого притягують вологу з повітря і утворюють пелену білого туману, що складається з найтонших крапельок розчину метафосфорної кислоти.

Після повторення класифікації та властивостей кислот необхідно зупинитися на дії кислот на шкіру і слизові оболонки людини, розповісти про заходи профілактики та першої допомоги при опіках. Зокрема, необхідно звернути увагу на те, що при попаданні кислот на шкіру виникають хімічні опіки. Рекомендується постраждалий ділянку в течії 10-15 хвилин ретельно обмити водою, а потім змочити 5 %-ним розчином соди.

Розповідаючи значення соляної кислоти, слід детально зупинитися на її ролі у процесах травлення, розповівши, що в шлунку людини секреторними залозами виділяється соляна кислота, бере участь у травленні. Соляна кислота має також здатністю виборчого згубної дії на бактерії, що потрапляють в шлунок, тобто виконує захисну функцію. При підвищенні секреції соляної кислоти у людини з'являється неприємне відчуття печії, зняти який можна прийняттям ліків " Рені", в крайньому випадку, можна прийняти розчин питної соди (1 ч.л. можна на склянку води).