Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі

Губні звуки (б, п, в, м, ф), шиплячі ш, ч, ж, дж), задньоязикові (г, ґ, к, х) та р у кінці слова і перед наступним приголосним в українській мові м'якими не бувають, вони в цій позиції завжди тверді. Відповідно до цього після тринадцяти букв б, п, в, м, ф (позначають губні звуки), ш, ч, щ, ж (позначають шиплячі), г, к, х та р у кінці слова і перед наступним приголосним м'який знак ніколи не вживається (бо він позначає м'якість приголосного) - степ, ніч, кобзар, ріжте, Лук'ян, облич (обличчя), поставте, могти, чотирма, Х'юстон та інш.

Пом'якшеними (перед звуком [і]) можуть бути всі тверді звуки, що не мають “м'яких” пар. Пом'якшений лише наближається до артикуляції [і], кінчики губ трошки розходяться.

Важливо також, щоб діти навчились розрізняти поняття “м'який приголосний звук” та “м'якість звука”. Тут має бути тривале вправляння:

Люда - буква ю позначає м'якість попереднього звука [л'] та голосний звук [у]; буква л позначає м'який звук [л']

Апельсин - буква м'який знак (ь) позначає м'якість звука [л'] (а сам звука не позначає); букви ль позначають м'який звук [л'] (якщо б без м'якого знака, то одержали б слово “апелсин”).

Звуки [ц] і [ц'], наприклад, - різні звуки, а позначаються однією буквою ц. Цибуля - цілий - діти спостерігають смислорозрізнювальну функцію твердих і м'яких звуків.

Два м'які звуки [ц'], що стоять поряд, проявляються у вимові в одному довгому м'якому приголосному [ц':], який позначається двома буквами ц (міццю) або буквами -тьс- (збирається, одягається).

Два м'які звуки [с'], що стоять поряд, виявляються у вимові в одному м'якому приголосному [с':] - одягаєшся, умиваєшся; позначається двома буквами -шс-.

Шиплячі в позиції перед [і] в українській мові пом'якшені: [нож'і], [груш'і], [ноч'і]. Пом'якшено вимовляються також подовжені шиплячі: [клуч':а], [п'іч':у], [зб'іж':а], позначаються двома однаковим буквами відповідно ч, ж.

Перед наступним м'яким або пом'якшеним приголосним у вимові виступають м'які [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [н']: пісня, сміх, світ, сльози, ясність, пізній, цвіт, кінський. Отже, у слові сльози звук [с'] під впливом м'якого [л'] вимовляється м'яко. М'якість звука [л'] на письмі позначено буквою м'який знак (перед буквою о).

На кінці слова завжди вимовляється звук [ц'] (м'який): заєць, хлопець, горобець, боєць. Лише в словах іншомовного походження та в деяких вигуках літературній вимові властивий твердий кінцевий [ц]: палац, шприц, бац, клац.

5. Іноді під час творення слів або відмінювання їх виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних звуків. Уникнути цього допомагає спрощення - випадання певних звуків в групі приголосних. Це типове явище для української мови: пишемо студентський, вимовляємо - студе[н'с']кий. Спрощуються групи приголосних ждн, здн, стн, стл на жн, зн, сн, сл, вимовляємо і пишемо: захист - захисник, тиждень - тижня, проїзд - проїзний, жалість - жалісливий (але: кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, шістнадцять). Спрощуються групи приголосних скн, зкн, шкч на сн, зн, шк, вимовляємо і пишемо: тиск - тиснути, бризки - бризнути, дощок - дошка (але зберігаються в словах випускний, рискнути, брязкнути та інш. і споріднених). Спрощення у вимові відбувається також у словах: сердець - серце, чернець - ченця, місто - міський.

6. Вимова наголошених [а], [о], [у], [е], [и], [і] завжди виразна і чітка в українській мові.

Ненаголошений голосний [о] завжди вимовляється чітко, без відтінку акання. Тільки в деяких словах він наближається до [у] (у швидкій вимові) - [гоулубка], зозуля, союз, кожух.

Деякі ненаголошені звуки внаслідок ослаблення напруженості вимовляються менш виразно, ніж наголошені. В усному мовленні ненаголошений [е] вимовляється з наближенням до [и], а звук [и] - з наближенням до [е]: с[еи]ло, в[еи]сна, з[ие]ма, кл[ие]нок. Отже, в складах з ненаголошеним голосним немає звуків [е], [и], а є звуки [еи], [ие] - дж[еи]р[еи]лу, відж[ие]мбти.

7. Термін “склад” та поділ слів на склади діти практично засвоюють у період навчання грамоти. На уроках мови поняття складу уточнюється і закріплюється. Учні дізнаються про те, що слова можуть бути односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові, що в складі може бути тільки один голосний звук (Оля, один). Робота над складами продовжується фактично протягом усього часу вивчення української мови в школі.

Склад, складоподіл - це вимовні одиниці, фонетичне явище, не зв'язане зі значенням слова. Воно не збігається із діленням слова на морфеми, хоча вплив морфологічної будови слова на складоподіл нерідко спостерігається, внаслідок може бути таке ділення - пі-джи-ви-ти й під-жи-ви-ти; ро-зби-ва-ти й роз-би-ва-ти [23, с.140]. Не слід також змішувати поділ слів для переносу з фонетичним складоподілом: для переносу - льот-чик, вес-на, пре-красний. Складоподіл тяжіє до відкритого складу - [л'о-тчик], [веи-сна], проходить перед спадом звучності (глухий - 1, дзвінкий - 2, сонорний - 3, голосний - 4):

ча сто

У початкових класах не вивчаються складні випадки складоподілу. Сам механізм складоподілу учні засвоюють “за вчителем”. Доцільним тут буде вимовляння слів за складами. На кожному голосному рот розкривається і нижня щелепа різко опускається вниз. Опущення добре відчувається на тильній стороні долоні, якщо тримати її біля підборіддя (чуттєвий досвід). Кожен поштовх - це склад, можна порахувати кількість складів.

Щоб здійснювати роботу із складоподілу, вчитель має добре орієнтуватись в ньому та знати складні випадки, що мають місце при збігу приголосних. Треба показувати дітям складоподіл, вимовляючи слово за складами (опрацьовуємо орфоепічний зразок слова). Тому важливо пам'ятати основні правила складоподілу:

Сонорний (позначається буквами й, в, р, л, м, н), що стоїть після голосного (перед приголосним), належить до попереднього складу: чай-ка, гол-ка, вов-ки, ям-ка, сім'-я, пір'-їн-ка (але ре-п'ях).

Дзвінкий звук, що стоїть перед глухим (перший з них більш гучний), теж належить до попереднього складу: книж-ка, каз-ка, буд-ка, вез-ти, гороб-ці.

Два сусідні сонорні належать до різних складів: сір-ник, сум-ний, вір-ний, чер-воний, мов-лю.

Три приголосні звуки - (два дзвінких чи два глухих і сонорний) - відносяться до наступного складу: шу-стрий, го-стрий, за-здри-ти, по-стри-вай.

Якщо другим звуком при збігу приголосних є звук сонорний ([й] [в], [р], [л], [м], [н]), то разом з попереднім звуком він відходить до наступного складу: хи-трий, му-дрий, те-плий, лю-блю, до-бро, го-лу-бник, Ку-зьма.

Подовжений м'який (або пом'якшений)приголосний звук відноситься до наступного складу: жи-[т':а], на-сі-[н':а], зі-[л':а]; збі-[ж':а], кло-[ч':а], пі-[д:а]-[ш':а].

У викладі та аналізі фонетичного та фонетико-графічного матеріалів реалізовано такий загальнодидактичний принцип як науковість. Саме це сприяє подоланню розриву між навчальними програмами з української мови та сучасною лінгвістичною наукою. Науковість не означає підвищення теоретичного рівня змісту навчання. Науковість - це достовірність виучуваного матеріалу, відповідність його лінгвістичній науці, правильне розкриття суті мовних явищ та їх ознак.

2.2 Механізм читання, його складові. Читання складів на сторінці букваря. Читання та аналіз букварних текстів

У букварний період слід акцентувати увагу на етапах формування навички читання. На першому етапі читання має бути складовим і базуватись на складово-звуковому аналізі і синтезі.

На другому ступені формування навички читання слово спочатку варто прочитати по складах, а потім в цілому, з чітко вираженим наголосом.

На третьому етапі діти приступають до читання речень, при цьому вони можуть «губити» рядок і повертатись до повторного причитування слів. Однак це явище поступово зникає, коли у дітей розширюється «поле читання».

Всі три етапи базуються на основній одиниці читання - складі. Читання складів повинне відбуватися за таким порядком:

склад, утворений одним голосним (о-кунь);

склад-злиття (о-са);

склад, що утворений злиттям ПГ+П (мак);

злиття ПГПП (лист);

злиття ППГП (степ);

закриті склади (ох, ир);

Опрацьовуючи даний матеріал, діти поступово опановують поскладове читання, при цьому використовуючи додаткові позначення при читанні.

На другому ступені підготовчого періоду вивчаються голосні звуки [а], [о], [и], [і], [у] і відповідні їм букви. Теми уроків читання на цьому ступені: «Голосний звук [а], букви А і а»; те ж - на теми звуків [о], [и], [і] [у]. Теми уроків листа: «Рядкова письмова буква а:», те ж по інших буквах;.

Знайомство з п'ятьма найважливішими голосними звуками, і відповідними буквами забезпечує орієнтування на голосні при навчанні читанню. З буквою Е діти познайомляться пізніше, оскільки вона не часто використовується, з йотованими голосними також на більш пізньому етапі, оскільки ці букви позначають голосні звуки в особливих умовах.

Види робіт в підготовчий період:

Мова. Речення. Відповіді на питання вчителя по картинках; складання речень. Відповіді на питання «Що це?» по наочних картинках. Складання речень по серії картинок. Підрахунок речень. Підрахунок слів в реченнях. Розповідь: по сприйняттю, по пам'яті, по картинці; переказ (на основі умінь, одержаних в дитячому саду).

Слово. Введення в активний словниковий запас першокласників слів: Батьківщина, Київ, столиця. Розподіл слів по тематичних групах: навчальні предмети (обладнання); іграшки; інструменти; квіти, гриби; птахи; овочі; одяг; посуд; меблі і т. п. Виділення слова з речення.

Читання. Читання вчителем художніх творів, доступних розумінню дітей. Бесіда по прочитаному. Читання віршів, вивчених дітьми до школи. Інсценування казок.

Граматика і фонетика. Виділення речень з мовного потоку, складання речень. Виділення слів в речень. Поділ слова на склади, виділення наголошеного складу. Виділення звуків: перший звук в слові і т. д.; з яких звуків складається склад. Промовляння окремо зв'язних голосних і згідних звуків, злиття голосних із згідними, промовляння складів.

В підготовчому періоді діти включаються у відносно нову для них діяльність: якщо в дошкільний період переважала ігрова діяльність, то в школі переважає учбова робота - організована розумова праця, що вимагає стійкої уваги, значних вольових зусиль, уміння контролювати себе. Новий характер діяльності створює для дітей значні труднощі, і для їх ослаблення дуже важливо так будувати учбову годину, щоб, по-перше, кожні 10-12 хвилин мінялися види діяльності, по-друге, робота протікала активно, розумова праця чергувала з фізичними вправами.

На уроках передбачаються цікаві і ігрові моменти: відгадування загадок, розповідь казок, їх інсценування, творче вільне малювання на сюжет казки, розповіді вчаться, читання віршів напам'ять; вводяться елементи змагання («Хто перший?», «Чия розповідь краще?», «Хто правильно назве?» і т. п.).

В підготовчий період діти привчаються слухати і точно виконувати вказівки вчителя, звикають дотримувати правила для учнів, слухаючи відповіді своїх товаришів, помічати їх помилки. Вони вчаться голосно, виразно, зв'язно (не односкладово) відповідати на питання вчителя, брати активну участь в загальнокласній роботі.

Підготовлені в загальному мовному розвитку і в спеціальній мовній роботі, діти переходять до основного періоду навчання грамоти, на якому засвоюють всі звуки і букви, вчаться читати і писати.

Основний період навчання грамоті триває до середини квітня, тобто близько шести місяців при навчанні шестирічних дітей. Він характеризується поступовим ускладненням матеріалу, збільшенням об'єму читаних текстів, підвищенням рівня сформованості навику читання і листа, поглибленням аналізу змісту прочитаного.

Поріг між підготовчим і основним періодами - перехід до приголосних звуків і букв. Нагадаємо про розташування звуків (букв) в «Букварі»: звуки і букви розташовані по їх частоті вживання в мовленні, в словах; при цьому, природно, враховуються і труднощі засвоєння, артикуляції звуків. Звуки (букви) розташовані в наступній послідовності: А, О, У, Е, І, И - підготовчий період (найбільш поширені і легко артикульовані - голосні); основний період - всі інші звуки (букви).

Робота зі сторінкою букваря на уроці навчання грамоти (читанні) здійснюється в основному на етані закріплення вивченого, хоча за певних обставин та, виходячи з завдань уроку, можна організовувати роботу з букватем і на інших етапах, зокрема при ознайомленні з новою літерою, актуалізації знань та ін.

Отже, на уроці ввивчення нової літери можна використати наступні вправи, користуючись букварною розгорткою:

Перегляд друкованої літери;

Читання прямих і оберненихх складів з табллиць складів;

Читання колонок слів з виучуваною буквою (літера на початку, всерендині і вкінці слова);

Перегляд предметних малюнків, звуко-буквений аналіз слів;

Перегляд та аналіз сюжетних малюнків;

Розгадування ребуссів, цікавих завдань тощо;

Перегляд та аналіз стиічки вивчених букв.

На уроці закріплення вовченої букви найчастіше використовують:

Перечитування букварних текстів;

Бесіду за сюжетним малюнком;

Співставляння ілюстрації з текстом твору;

Аналіз предметних малюнків (якшо такі є).

Також при читанні слів (у колонках чи у текстах) варто звертати увагу на спеціальні позначки, наприклад:

Підкреслення буквосполучень, складів, які слід читати безвідривно;

Наголоос;

Позначка [] замість літери, яку ще не вивчали.

Окрім вищенаведених позначок на початковому етапі навчання дітей (коли вони ще погано орієнтуються на сторінці букваря) можна використати гаму кольорів, яка вііідрізняє певні види роботи. Тоді завдання можна подавати у наступній формі: «Прочитай склади на жовтому», «слова в зеленій рамочці» і т. д.

Для формування в учнів розуміння системи звуків і букв використовується спеціальна таблиця (так звана «стрічка букв»). Вперше діти знайомляться з таблицею після вивчення букви а. Кожний урок закріплення вивченої букви закінчується роботою на «стрічці букв». Вона використовується і на уроках повторення та узагальнення.

Поступове ускладнення складового складу читаних слів:

Ні-на, Ан-то_н, ни-т-ка, шу-ка-ла, ро-з-ма-лю-ва-ла, т-ра~к-то-ри-с-т, ко-р-зи-н-ка і ін.

Тематична різноманітність читаних текстів: діти, їх ігри, праця, навчання, школа, самообслуговування в школі і вдома, фізкультура і спорт; праця дорослих на заводі, на транспорті, в сільській місцевості, в полі; природа нашої Батьківщини - ліс, річка, світ тварин; правила вуличного руху; мистецтво - музика, вірші; магазин, метро, космос, свята і т. п. - має велике виховне значення і дає основу для збагачення словника, для бесід і розповідей, творчої роботи - для розвитку мовлення дітей.

Тематика уроків в основному періоді навчання грамоті визначається звуками, буквами, словами, що вивчаються.

Основні завдання основного періоду: вивчити всі букви, навчити дітей правильно співвідносити звуки і букви, засвоїти поєднання букв, практично засвоїти правила графіки; озброїти дітей умінням плавного складового з переходом на цілі слова читанням; розвивати інтерес до читання, до літератури; розвивати мовлення і мислення; здійснювати цілеспрямоване ідейно-політичне, етичне, трудове, естетичне виховання учнів.

За сюжетними малюнками діти за допомогою вчителя, з його питань складають розповіді, виділяють в них пропозиції, аналізують їх.

Дуже велика роль набірного полотна, на якому складаються нові склади, слова. Чим ширше, різноманітніше друкарський матеріал для читання, тим воно протікає цікавіше, тим ефективніше формується навичка.

На першому етапі важливо навчити дітей стежити за рядком, не втрачати його, не втрачати також чергових букв при читанні слова, самих слів в стовпчику.

Уміння стежити за читаним рядком досягається також вимогою до класу виправляти помилки товаришів. Першокласники охоче виконують цю вимогу, таким чином мобілізують свою увагу на уроці, під час читання.

Дуже важливо, щоб читання з найперших кроків було цілком свідомим. За допомогою питань перевіряється розуміння прочитаного. Цій же меті служать бесіди - як підготовчі, проводяться до читання, так і по прочитаному тексту. Де слід створювати проблемні ситуації, що викликають у дітей потребу щось прочитати. Таку ситуацію може створити загадка, відгадку якої діти повинні прочитати в букварі або на набірному полотні. Таку ж мету переслідує попередня бесіда, з якої витікає питання.

Свідомість читання невідривна від виразності. Проте на перших ступенях аналітичного читання виразність неможлива, оскільки діти не можуть достатньою мірою виділити ударні склади, не можуть передати інтонацію закінченості, інтонацію питання і т. п., а у багатьох випадках не можуть навіть орфоепічно правильно передати те, що прочитали.

До кінця основного періоду, тобто до середини квітня (при навчанні з 6 років), школярі повинні володіти наступними найважливішими уміннями:

а) вільно і правильно вимовляти всі звуки в сильних і слабких позиціях;

б) визначати звуковий склад слів, послідовність звуків в слові, розділяти слово на склади, вказувати ударний склад;

в) складати слова з букв розрізної азбуки, а також записувати слова, якщо в них немає істотних розбіжностей звукового і буквеного складу;

г) розрізняти тверді і м'які, дзвінкі і глухі; називати пари дзвінких і глухих приголосних;

д) знати всі букви; співвідносити їх із звуками (уміти читати в різних позиціях);

е) читати складами (не по буквах), тобто володіти складовим, або позиційним, читанням всіх основних типів складів в двоскладових, трискладових, чотирискладових словах, доступних для розуміння; не виключається, звичайно, і читання цілими словами;

ж) дотримувати основні орфоепічні норми при повторному прочитанні слів і текстів, робити паузи і логічні наголоси в найпростіших випадках, дотримувати найпростіші інтонації;

з) розуміти прочитане - як окремі слова, так і речення текст; відповідати на питання по прочитаному, переказувати прочитане, виконувати логічні операції порівняння, угрупування, узагальнення і деякі інші.

2.3 Уроки навчання грамоти

У період навчання грамоти уроки класифікуються за такими ознаками:

а) за основним предметом навчання - уроки читання і уроки письма;

б) за часом, за періодами і етапами навчання - уроки в добукварний, букварний і післябукварний період;

в) за наявністю чи відсутністю нової теми на одному уроці:

уроки вивчення нового звука і букви або навчання письму букви, великої і малої (рядкової);

уроки закріплення, на яких нова буква не вивчається;

особливий тип уроку - урок повторення і узагальнення;

обов'язковим є також щотижневий урок читання, на якому до 20 хвилин відводиться на позакласне читання.

До уроків навчання грамоти ставляться загальнодидактичні і спеціальні методичні вимоги.

Загальнодидактичні вимоги:

виховний характер уроку, чіткість виховної мети: які моральні якості будуть розвиватися на даному уроці;

чіткість навчальної мети уроку: що нового діти дізнаються, чого навчаються, які навички і вміння будуть розвиватися, яка стадія розвитку цих умінь і навичок, який буде рівень їх пізнавальної активності, мислення, який буде етап вивчення теми і т. ін.;

наступність і перспективність уроку, його зв'язок із попередніми і наступними уроками, його місце серед уроків з даної теми, з даного розділу програми;

розмаїття методичних засобів і прийомів роботи, варіативність роботи над матеріалом, залежність вибору методичних засобів від характеру матеріалу і завдань навчання, доступність методики - її цікавий та ігровий характер;

диференційований та індивідуальний підхід до учнів у процесі уроку; наявність зворотного зв'язку (від учнів - до вчителя) на всіх етапах уроку;

навчання учнів прийомів розумової праці («вчити учитися»), тим умінням, які є необхідною умовою успішного навчання в школі;

обов'язкові також й інші дидактичні вимоги - науковість, доступність матеріалу і т.ін.

Спеціальні (методичні) вимоги:

обов'язковою умовою будь-якого уроку рідної мови є турбота вчителя про мовленнєве середовище: на уроці має звучати правильне, виразне, образне, точне, логічне мовлення; панувати атмосфера культури мовлення. Усе, що використовується на уроці, має бути зразковим і за формою, і за змістом. Кожний урок має виховувати «мовне чуття», любов до рідної мови, до живого, яскравого, виразного слова;

на кожному уроці, як читання, так і письма, обов'язково повинна мати місце робота з розвитку мовлення учнів: збагачення, уточнення і активізація словника, складання і аналіз речень, робота над словосполученням, усні висловлювання, переказ, читання напам'ять, драматизація і т.ін.; часто ці види роботи переплітаються з іншими - зі звуковим аналізом і синтезом, із читанням, письмом і т.ін.;

на кожному уроці читання і письма необхідними елементами повинні виступати різноманітні прийоми звукового і буквеного аналізу і синтезу - підготовка до читання або, що важливо, письма, а також самостійні вправи;

безпосередня робота для формування умінь і навичок читання і письма повинна займати приблизно 2/3 уроку за часом (у поняття «читання» входить підготовча робота перед читанням, а також аналіз змісту прочитаного; це можна сказати і про поняття «письмо»);

на кожному уроці читання і письма має використовуватися матеріал для зразка - додаткові тексти для усної роботи: уривки з творів поетів, письменників української і зарубіжної літератури, фольклорні твори;

уроки читання і письма складають нерозривну єдність: урок читання готує учнів до уроку письма, а урок письма є продовженням попереднього уроку читання, тобто реалізується принцип наступності і перспективності.

Ці вимоги можуть розглядатися одночасно як критерії оцінки запланованого чи проведеного уроку і як орієнтовна схема аналізу уроку.

Загальна структура уроку опрацювання нової букви має відповідати сформульованій темі, наприклад: «Звуки [р], [p'], позначення їх буквою «ер», тобто у ній повинен відображатися провідний принцип аналітико-синтетичного методу навчання грамоти - від звука до букви.

Урок, на якому учні ознайомлюються з новою буквою, може складатися з таких етапів:

1. Повторення вивченого на попередньому уроці.

Види робіт:

читання учнями напам'ять віршів, скоромовок про вивчену букву;

розгадування загадок;

словниково-логічні вправи;

розв'язування фонетичних задач з якісною характеристикою звуків;

конструювання і моделювання слів, словосполучень, речень;

алфавітне називання вивчених літер;

розпізнавання знайомих літер серед інших і т.ін.

2. Підготовчі артикуляційно-слухові вправи.

Види робіт:

заучування напам'ять (загадки, прислів'я, скоромовки);

виділення звуків із зручної позиції: активне вимовляння виділених звуків;

спостереження за артикуляційними особливостями (якими мовними органами і в який спосіб створюється перешкода на шляху струменя видихуваного повітря);

віднесення виділених звуків до голосних чи приголосних (якщо приголосні звуки, то зіставлення твердого і м'якого звуків на слух та за способом вимовляння);

позначення звуків умовними значками (фішками): о, о', -, =;

вправи на впізнавання звуків у заданих учителем словах;

самостійний добір учнями слів із звуками в різних позиціях;

аналітичні і синтетичні вправи із звуками (на утворення та аналіз складів-злиттів).

3. Ознайомлення з буквою.

Види робіт:

алфавітна назва букви;

демонстрація малої і великої літери, їх структурний аналіз;

ознайомлення з місцем букви у касі розрізної азбуки;

друкування букви на дошці (зошитах, повітрі);

ігрові вправи.

4. Вправи з читання.

Види робіт:

складання складів, слів із букв розрізної азбуки демонстраційного характеру та в індивідуальних касах;

читання складових таблиць;

читання слів, поданих в аналітико-синтетичній формі;

читання слів у колонках з опорою на виділені злиття (з дошки, таблиці, картки);

читання колонок слів за фонетичним, лексичним, граматичним напрямком.

5. Робота з підручником.

Види робіт:

читання колонок слів за букварем;

аналіз ілюстрацій;

робота з моделями слів, речень, їх аналіз;

бесіда-аналіз на тему тексту;

читання тексту вчителем (учнями);

колективне (індивідуальне) читання - аналіз речень, тексту.

6. Творча робота.

Види робіт:

складання моделей складів, слів, речень за. ознакою, вказаною учителем;

читання-прогнозування;

піктографічне читання;

гра-мініатюра;

складання речень за малюнком (предметним, сюжетним);

словниково-логічні вправи на класифікацію, групування, вилучення зайвого, на доповнення, на підведення родових понять під видові і навпаки;

впізнавання літери за описом;

утворення складів, слів за вказаною ознакою;

добір до моделей складів слів, речень;

складання розповіді (казки) про букву і т.ін.

7. Підсумок уроку.

Види робіт:

алфавітне називання вказаних літер;

читання прямих і обернених складів із вивченою літерою;

розгадування фонетичних задач;

порівняльна характеристика звуко-складової (звуко-буквеної) структури слова (слів);

аналітико-синтетичні вправи;

гра;

знаходження на сторінці букваря матеріалу за вказаною ознакою;

розповідь учнів про найцікавіші завдання уроку;

пригадування вивченого напам'ять і т.ін.

ВИСНОВОК

Методика навчання фонетики української мови досі лишається тією ланкою, де ще багато суперечливих поглядів на загальні і часткові фонетичні явища. Ретроспективний аналіз наукової літератури спонукає до констатації того, що в загальноосвітніх навчальних закладах упродовж тривалого часу була відсутня система роботи над усним мовленням. З'ясовано, що в лінгводидактиці відсутні спеціальні студії, присвячені вивченню основних розділів гімназійного курсу мови. Донині не досліджено, яким формам і методам віддавати перевагу під час вивчення фонетики, морфології, синтаксису.

Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.

Значення фонетики для засвоєння української мови важко переоцінити, адже першоосновою мови прийнято вважати усну форму, її звукову матерію. Саме усне мовлення є „особливим і надзвичайно складним видом діяльності людини”, у якій „досить різнобічно виявляється людська сутність”; усне мовлення „як своєрідний вокально-звуковий субкод дає можливість максимально чітко висловити свою думку та адекватно її сприймати”

Аналіз наукових джерел із психології, дидактики, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики засвідчує, що в теорії та практиці навчання української мови накопичено певний досвід, який може стати основою модернізації професійного спрямування.

Виявлено, що пріоритетним завданням вивчення фонетики є усвідомлення учнями звукового аспекту мови, оскільки від уміння чути і розмежовувати звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх зі слова і складу великою мірою залежить становлення навичок читання, бо читання (синтез) можливе лише на ґрунті активної дії зі звуками. Фонематичне чуття необхідне для свідомого оволодіння нормами літературної вимови, під час формування артикуляційних навичок. Знання з фонетики, систематична звукова робота сприяють усвідомленню і засвоєнню фонематичного характеру більшості українських написань на етапі продуктивних умінь.

Вивчення проблеми навчання фонетики дало змогу сформулювати розроблення такої системи навчання, що забезпечила б розвиток мовної особистості, діяльність якої ґрунтується на досконалому знанні української мови, володінні різними формами роботи над мовленнєвим матеріалом з орієнтацією на майбутню професію, на положенні про те, що українська мова освоюється одночасно як предмет вивчення та засіб навчання, що зумовлює своєрідність побудови змісту навчання, добір відповідних форм його організації.

Розвиток мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенцій в навчанні фонетики є ефективним за умови реалізації сучасних підходів: компетентнісного, особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного, системного, проблемного та функційно-стилістичного.

Перспективними вважаю напрямки, що стосуються удосконалення та розроблення методики:

навчання фонетики у взаємозв'язку з синтаксисом та пунктуацією;

формування фоностилістичних умінь і навичок учнів;

формування мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій учнів у контексті аспектної методики;

системи роботи над інтонаційним аспектом мовлення учнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды : в 2-х томах / Ананьев Б. Г. ; под ред. А. А. Бодалева, Б. Ф. Ломова, Н. В. Кузьминой. - Т. 2. - М. : Педагогика, 2012. - 286 с.

Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови / Надія Денисівна Бабич. - Львів : Світ, 2003. - 432 с.

Бабич Н. Д. Психологічні умови викладання і вивчення української мови / Н. Д. Бабич // Українська мова і література в школі. - 2009. - № 3. - С. 6-10.

Багмут А. Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення у слов'янських мовах / Алла Йосипівна Багмут. - К., 1970. - 350 с.

Багмут А. Й. Семантика й інтонація в українській мові / Алла Йосипівна Багмут. - К. : Наукова думка, 2011. - 168 с.

Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства. / C. П. Бавзенко. - К.: Вища школа, 1997. - 143 с.

Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. / С. П. Бавзенко. - К.: Вища школа, 1991. - 231 с.

Білецький А. О. Про мову і мовознавство: Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей. / А. О. Білецький. - К.:АртЕк, 1996. - 221 с.

Будна Н. О. Творчі завдання з української мови. 2 клас. / Н. О. Будна,
З. Л. Головко, О. В. Козуб. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2002.

Будна Н. О. Тестові завдання з української мови. 2Клас. / Н. О. Будна. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010.

Варзацька Л.О. Взаємозв'язок навчання мови і мовлення / Л. О. Варзацька // Поч. шк. - 1990. - № 4.

Вашуленко М.С. Комунікативний підхід до засвоєння мови у 2 класі /
М. С. Вашуленко // Поч. шк. - 2011. - № 8.

Ващенко Г. Загальні методи навчання / Григорій Ващенко. - К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. - 441 с.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / Іван Романович Вихованець. - К. : Либідь, 2008. - 368 с.

Головин Б. Н. Введение в языкознание. / Б. Н. Головин. - М., 1963.

Десяткіна В. Ф. Народознавство на уроках української мови / В. Ф. Десяткіна // Поч. шк. - 1992. - № 5-6.

Дорошенко О. А. Нестандартні навчальні диктанти / О. А. Дорошенко // Початкова школа. - 1990. - №3.

Дудик П. С. Стилістика української мови : навч. посіб. / Петро Семенович Дудик. - К. : Академія, 2005. - 368 с.

Жовтобрюх М. А. Історія української мови: Фонетика / М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський, В. Г. Скляренко. - К. : Наукова думка, 1979. - 368 с.

Захарків О. Твоє мовне обличчя. Яке воно? / О. Захарків // Урок української. - 2003. - № 3. - С. 22-23.

Зовнішнє тестування з української мови : інформаційні матеріали. - К. : УЦОЯО, 2010. - 40 с.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. / Ю. О. Карпенко. - К.: Академія, 2006. - 336 с.

Ковалів П. Українська література: Вимова і правопис / Пантелеймон Кіндратович Ковалів. - Мюнхен, 1946. - 37 с.

Коваль Г. П. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. / Г. П. Коваль, Н. І. Деркач, Я. А. Пасічник, З. О. Захарчук, та інші. - Рівне, 1997.

Коструба П. П. Основні поняття фонології / П. П. Коструба // Українська мова і література в школі. - 1965. - № 7. - С. 21-25.

Кочерган Михайло Петрович. Вступ до мовознавства. / М. П. Кочерган. - К.: Академія, 2011. - 368.

Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / Олена Борисівна Курило // ВУАН. Філологічна секція. - 2-ге вид. - Х. ; К. : Книгоспілка, 1923. - 118 с.

Левицький А.Е. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник. / А. Е. Левицький, А. В. Сингаївська, Л. Л. Славова. - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 104 с.

Методика викладання української мови : Навчальний посібник / Автори: С. І. Дорошенко, М. С. Вашуленко та інші. - К.: Вища школа, 1992.

Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Автори: М. І. Пентелюк, А. Г. Галетова та інші. - К.: - Ленвіт, 2000.

Методика розвитку мовлення на уроках російської мови / За ред.
Т. О. Ладиженської. - М.: Просвещение, 1991.

Реформатский А. А. Введение в языкознание / Под ред.
В. А. Виноградова. - М.: Аспект Пресс, 2009. - 536 с.

Сосюр Фердінан де. Курс загальної лінгвістики / Пер. з франц.
А. Корнійчук, К. Тищенко. - К.: Основи, 2008. - 324 с.

Тоцька Н. І. Фонетика української мови та її вивчення в початкових класах. / Н. І. Тоцька. - К.: Рад шк., 1976.

Українська мова. Енциклопедія. - К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2000. - 752 с.

Український правопис. - К.: Наукова думка, 1990.

Уліщенко А.Б. Українська мова: Збірник диктантів для 1-4 класів. /
А. Б. Уліщенко. - Харків: Світ дитинства, 2004.

Хорошковська О. Н. Проблеми вивчення української мови як державної / О. Н. Хорошковська // Поч. шк. - 2008. - № 6.

Чуйко Г.А. Методика викладання української мови в початкових класах: Підручник для педагогічних училищ. / Г. А. Чуйко, М. А. Білецька,
Г. Ф. Школьна. - К.: Вища школа, 2012.

ДОДАТОК А

Тема: Загальна характеристика звуків сучасної літературної мови.

Мета: Засвоєння учнями поняття про фонетику як розділ науки про мову; поглиблення знань про звуки мови, їх роль, удосконалення навичок виділення й вимови окремих звуків, поглиблення діалектико-матеріалістичного світогляду шляхом усвідомлення учнями природи звуків як матеріальної оболонки мови, без якої неможливе існування її.

Обладнання: таблиці “Органи мовлення”, “Голосні та приголосні звуки”.

Основний зміст уроку.

І. Мотивація.

Знайомство з загальною природою звуків, які направлені на усвідомлене засвоєння поняття про фонетику, орфоепію, орфографію, графіку. Запам'ятовування термінів, що їх позначають, з'ясувати їх значення.

ІІ. Оголошення теми уроку і завдань, що стоять перед учнями.

Слово вчителя.

Мова має усну і писемну форми. Усна мова - це потік звуків, за якими людина розрізняє значення слів, зміст речень. Звук мови є складним явищем. По-перше, як і будь-який інший звук, він характеризується певними фізичними і акустичними властивостями. Природа голосних і приголосних звуків, наприклад залежить від рівномірного чи нерівномірного коливання повітря, яке сприймає вухо людини, від поєднання голосу й шуму у вимові звуків.

По-друге, кожний мовний звук як фізіологічне явище - це результат роботи людського організму, зокрема органів дихання, ротової порожнини. І нарешті звуки мови, крім їх фізико-акустичної та фізіологічної природи, мають власне мовний, лінгвістичний зміст.

Звуків, які може вимовити людина, дуже багато, проте кожній мові властивий певний набір, система звуків, що допомагають розрізняти значення слів. Свої думки ми виражаємо за допомогою слів, пов'язаних у реченя. А слово будуємо із звуків.

Фонетика - це вчення про звуковий склад нашої мови, про численні й різноманітні зміни, що відбуваються в ньому, коли одні мовні звуки видозмінюються під впливом інших. Звуки мови становлять звукову оболонку слів, і цілком зрозуміло, що фонетичними одиницями є не лише мовні звуки, але... і склади. А чому ж і склади?

Мовний потік, а також окремо взяті слова виразно поділяються на окремі частинки, межи між якими сприймаються на слух, бо ці частинки відділяються одна від одної невеличкими проміжками - паузами.

Названі частинки - це і є склади. Наприклад: во-дя-ний, про-мо-ва, кін-чик. Якби їх не було, то мовний потік сприймався б як суцільне протяжне звучання і наша мова втратила б чи не найголовнішу свою звукову властивість - членоподільність. Склади, як і звуки мови, теж є фонетичними одиницями. Фонетика найтісніше пов'язана з орфоепією, у якій вивчаються закономірності вимови звуків і звукосполучень; з графікою - наукою про позначення звуків мови на письмі.

Прийнято вважати, що під час вимови голосних звуків видихуваний звуконосійний струмінь повітря у ротовій порожнині не натрапляє на перепони, проходить вільно.

1. Чому ж при цьому маємо можливість утворювати різні голосні звуки?

Усе залежить від того, що різними рухами язика у горизонтальному і вертикальному напрямках відносно піднебіння змінюється величина і форма ротової порожнини - резонатора.

2. Якщо голосні звуки творяться голосом, то чому ми чуємо і розуміємо сказане пошепки?

Під час творення голосних слабкі шуми все ж виникають від того, що звуконосійний струмінь повітря треться об піднебіння і поверхню язика. Ці шуми, коли забрати голос, тобто вимовляти голосні звуки пошепки розрізняємо і тому, що язик при цьому артикулює так само, як і під час творення “повноголосних” голосних. Утворені пошепки - це, звичайно, і не голосні у повному розумінні, а лише “тіні” від них. Проте сказане пошепки ми все ж сприймаємо і розуміємо, тільки на меншій віддалі від мовця.

Під час вимови приголосних звуків видихуваний струмінь повітря, що несе голос або й зовсім не несе його, натрапляє в ротовій порожнині на різноманітні перепони: повне зімкнення, вузька щілина між губами або між язиком і піднебінням тощо. В учнів часто виникає питання: чи не перешкоджають ці перепони вимові приголосних звуків? Ні не перешкоджають. Учням треба роз'яснити що, скажімо, не було б зімкнень - губного, передньоязикового чи задньоязикового, яке “проривається” видихуваним струменем повітря, то не можна було б у момент прориву утворити відповідно приголосні [б], [п], [д], [т], [ґ], [к]. Якби не утворювалась вузька щілина зближеними мовними органами, не можна було б утворити і “щілинні” приголосні звуки, такі як [в], [ф], [з], [с], [ж], [ш], [й], [г], [х]. Навіть свої найменування приголосні звуки дістали від назв тих мовних органів, які найактивніші під час творення певних груп приголосних: губні, передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові, горлові. Усі приголосні загалом творяться за участю голосу і шуму або тільки шуму. У більшості з них, зважаючи на згадувані вище перепони, шум переважає над голосом або є лише шум. А чи є приголосні, у яких голос сильніший від шуму?

Такими є [рґ], [р], [лґ], [л], [м], [н], [нґ], [в], [й]. Це так звані сонорні (від грецького “соноріс” - звучний) приголосні. Усі інші приголосні називаються шумними. Шумні приголосні поділяються на дзвінкі і глухі. У чому полягає відмінність між ними? Під час вимови дзвінких приголосних є і голос, і шум, хоча шум переважає: [б], [д], [з], а у звучанні глухих приголосних голосу зовсім немає, тільки шум: [п], [т], [ш], [с], [ч], [ц], [к], [х].

Дзвінкі приголосні чуємо, бо під час їх утворення бере участь голос. А чому ж чути шум від тертя видихуваного повітря об стінки зближених мовних органів і чути: [ф], [с], [ш], [х]. До дзвінких приголосних є парні їм глухі. Як це розуміти? Парними є дзвінкий [б] і глухий [п]. А це означає, що обидва приголосні творяться “у тому самому місці і тим самим способом”: видихуваний струмінь повітря прориває зімкнуті губи, і в момент прориву утворюються ці звуки, тільки [б] - за участю голосу (дзвінкий), а [п] - без участі голосу (глухий).

Є групи твердих і м'яких приголосних звуків. Як їх розрізняти? Чому, скажімо, приголосний [д] - твердий, а [дґ] - м'який? Відмінність між твердими і м'якими приголосними звуками сприймається на слух, бо під час творення м'яких приголосних язик відносно піднебіння піднімається вище. Це добре помітно коли вимовляємо співвідносні [д] і [дґ], [т] і [тґ], [с] і [сґ]. Приголосних звуків у нашій мові 32, букв для їх позначення 22. чому ж існує така невідповідність?

Для 10-ти приголосних м'яких окремих букв

1. Немає, бо їх позначають тими самими буквами що й відповідні тверді.

2. Буквою “щ” позначають два приголосні звуки [ш] і [ч].

3. Приголосні звуки [дз] і [дж] позначаються двома буквами кожний.

4. Букви “я”, “ю”, “є” означають то один звук кожна, то по два звуки.

5. Буква “ї” позначає два звуки [й] та [і].

6. Буква “ь” (м'який знак) звукового значення не має.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

Картка 1.

Назвіть звуки, за допомогою яких розрізняємо подані слова.

Рід, ряд, рад; коза, коса; парад, порадь; брати, прати; перелаз, перелазь; ладжу, лажу; даний, даній; різка, риска; путь, п'ють; міг, мох, міх; лис, ліс, лусь.

Поясніть лексичне значення слів різка, риска.

Творча робота.

1. Визначте, якими звуками різняться слова: честь-чисть, полин-полинь.

2. Як змінюється звуковий склад у парах слів: жар-шар, мив-нив, сом-сон, рана-рама, лук-лак, риба-рима, весь-овес, наша-шана.

3. Вимовте вголос подані парами слова. Що означають вони і якими звуками різняться?

Гора-кора; пологий-вологий; бетон-батон; мило-мало; казка-каска; гриб-грип.

Картка 2.

На місці крапок дописати до кожного слова перший склад. Позначити орфограми.

...гач, ...лач, ...нах, ...дат, ...чан, ...жан, ...вар, ...разд, ...зак.

Для самоконтролю. Багач, калач, монах, солдат, качан, кажан, товар, гаразд, козак.

Словниковий диктант.

Хазяйство, багатіти, качанчик, лопатити, гончарня, корявість, коряга, допомагати, поламати, солдатський, хазяйновитий.

Картка 3.

Від поданих слів утворити такі форми або дібрати споріднені слова, в яких чергуються приголосні звуки.

Берег, плуг, стріха, пух, щука, смак, молоко, мука, горіх, смуга, горох, казати, просити, косити, кликати, скакати.

Розподільний диктант.

Слова з “о” та “е” після ж, ч, ш, щ записати у дві колонки.

Чернівці, чорніти, черствий, четвер, чоло, чохол, вечоріє, шершавий, жорстокий, чоловік, шепіт, шолом, женці.

IV. Підсумок.

1. Чому голосні називають співучими звуками?

2. Що характерно для творення приголосних звуків у порівняння з голосними?

3. Які пари приголосних звуків виділяються у фонетичній системі сучасної української літературної мови?

V. Домашнє завдання.

Зробити транскрипцію даних слів: вокзал, просьба, молотьба.

ДОДАТОК Б

Тема. Вимова дзвінких приголосних звуків перед глухими.

Мета. Вправляти учнів у літературній вимові приголосних звуків перед глухими, виробляти навички правильного написання слів на дану орфограму. Вдосконалювати навички письма під диктовку.

Обладнання. Таблиця «Пиши красиво і правильно», таблиця парних дзвінких і глухих звуків, кольоровий папір, ватман з малюнком листочків, малюнок із зображенням Весни.

Хід уроку

І. Організація класу

Гомінка, немов сопілка,

Запашна, як вишні гілка,

Мусим завжди, я і ти,

Рідну мову вчити й берегти.

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання (з елементами творчості).

Скласти речення з одним із слів (на вибір) домашньої вправи 206. Основна умова успішної відповіді - правильно вимовити слово з вправи.

(Створення ситуації успіху)

Що ми вчилися робити на минулому уроці. (Вимовляти дзвінкі та глухі приголосні., розрізняти їх).

Чи всі навчилися це робити?

Перевіримо, як ви навчилися це робити.

Робота в групах (на листочках)

Напишіть десять слів, щоб у них не було жодної глухої приголосної.

Молодці! Ви всі можете похвалитися своїми знаннями.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності і повідомлення теми уроку

Сьогодні я зустріла одну пані. Вана подарувала нам незвичайний букет. Але погляньте, тут зображені тільки зелені листочки, а квіточки відсутні. Вони з'являться в процесі нашої роботи. Виконавши гарно кожне завдання, ви повинні вирізати пелюстку і приклеїти до серцевинки. В кінці уроку у вас вийде квітка, яку ви прикріпите до нашого букета.

Починаємо роботу!

ІV. Робота над закріпленням і поглибленням вивченого матеріалу

1. Каліграфічна хвилинка.

дь уб уж голуб

Доберіть слова з цими буквосполученнями.

Підкресліть у них дзвінкі приголосні однією рискою, а глухі - двома.

- Молодці! Виріжте і приклейте першу пелюстку.

2. Диктант безперервної дії.

(3-5хв.)

- Я читатиму текст без повторення речень, дещо швидше, ніж під час звичайних диктантів. Вам самим треба здогадатися, на які правила цей текст.

Настав березень. Було вогко й холодно. Сірі хмари струшували на землю легкі сніжинки. Іноді вони падали дощем. Усе чекало прихід весни. (За Ю. Старостенком)

Прочитайте слова, які починаються глухими приголосними (дзвінкими)?

Назвіть слово, яке складається з одного дзвінкого звука. Це головне чи службове слово? Доведіть.

- Виріжте другу пелюстку і приклейте.

3. Коментоване письмо (вправа 207)

- Допишіть слова за зразком.

- Прочитайте слова правого стовпчика, чітко вимовляючи дзвінкі приголосні звуки перед глухими.

- Ви молодці! Виріжте третю пелюстку і приклейте.

4. Самостійна робота із взаємоперевіркою (вправа 209)

- Прочитайте і спишіть текст.

- Скільки в тексті спонукальних речень? (Три речення)

- Назвіть виділені букви в словах, вимовте звуки.

- Складіть звукову модель слова смужка.

- - о - - о (смужка)

- Поміняйтеся зошитом з сусідом. Перевіримо роботи.

- Чи всі виконали роботу? Молодці! Створюємо далі квітку.

5. Диктант відгадок.

- Я зачитую загадки. Ніхто не називає відгадки вголос, а лише записує слово в зошит. Якщо не знаєте слова, робіть пропуск в рядку.

Стоїть хлопчик під пеньком,

Накрив голову брильком. (Гриб)

Сидить дід за подушками

І стріляє галушками. (Град)

У бабусі на городі

Дивина росте та й годі.

Круглобока, наче м'ячик,

Та чомусь вона не скаче. (Гарбуз)

Хто завжди правду каже? (Дзеркало)

Відгадайте, діти, хто

Має носик-долото?

Ним комах з кори виймає,

Про здоров'я лісу дбає. (Дятел)

Серед трав, кущів, калюж

Не плазує і не йде -

Та усіх кудись веде. (Стежка)

В золотий клубочок

Сховався дубочок. (Жолудь)

Живе вона у морі синім,

Та не тюлень це, і не морж.

Я підкажу вам: це - рибина,

Ну, а звуть цю рибу …(йорж)

Всім дорогий, виріс у полі

На добрій землі,

Місце найкраще

Знайшов на столі. (Хліб)

- Підкресліть у словах-відгадках букви, що позначають дзвінкі приголосні звуки. Правильно вимовляйте ці слова. (Взаємоперевірка)

- Наша квітка з кожним разом стає кращою і кращою.

Фізкультхвилинка

(Проводить найактивніший учень)

6. Робота в парах

Вправа-пустунка (за матеріалом вправи 210).

а) Самостійне вивчення завдань вправи;

б) словникова робота (кізка - кіска);(використати малюнки)

в) коментоване списування речень вправи 210.

- Вирізаємо сьому пелюстку.

7. Міні-тестування (карточки)

Познач слово з наголосом на другому складі.

а) значення б) основа в) шоколад

Познач, яке з поданих слів є перевірним для інших.

а) гриби б) гриб в) грибний

Познач слово, в якому замість пропуску необхідно вставити букву г.

а) дзи_а б) _анок в) доро_а

Познач слово, яке неправильно поділено для переносу.

а) бджо-ла б) ку-ку-руд-за в) джме-лик.

- Перевіримо ваші роботи. Молодці! Ви були уважними. Вирізаємо наступну пелюстку.

ІV. Підсумок уроку

Гра «Продовж речення» (технологія «Незакінчене речення»)

- Дзвінкими називають …

- Глухими називають …

- Парні дзвінкі і глухі приголосні …

- В українській мові дзвінкі приголосні в кінці слова …

- Молодці! Приклеїмо останню пелюстку. Покажіть свої квіти.

- Підійдіть по черзі і приклейте свою квітку до нашого букета.

- Яка ж красуня подарувала нам такий красивий, веселий різнобарвний букет?

- Правильно.(Вивішується малюнок Весни) Це вона, чарівниця Весна.

- Про неї ми поговоримо на уроці «Я і Україна».

V. Домашнє завдання

Вправа 211, відповіді на питання на с.88 (усно)

Ось і пролунав дзвінок,

Закінчився наш урок.

За роботу по заслузі,

Щиро дякую вам, друзі!

Размещено на Allbest.ru