Корекція заїкання у школярів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку 4

1.1 Причини виникнення та симптоматика заїкання

1.2 Класифікація заїкання

РОЗДІЛ ІІ. Комплексний підхід до подолання заїкання

2.1 Особливості застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку логопедії велика увага приділяється проблемі лікування та корекції мовлення при заїканні. Оскільки заїкання є однією з найпоширеніших мовленнєвих вад, цією проблемою займаються не лише логопеди, а вона є актуальною для науковців, працівників-практиків медицини, дефектології та психології.

Корекція заїкання - це важкий і довготривалий процес, ефективність якого залежить від комплексної взаємодії спеціалістів, поєднання медичних та педагогічних підходів до подолання цієї патології.

Велику увагу вивченню цього питання приділяли такі відомі вчені: Г.А. Волкова, М.А. Власова, К.П. Беккер, В.І. Селіверстова, В.М. Шкловський.

Метою використання комплексного підходу до подолання заїкання є застосування всебічного впливу та створення сприятливих умов для корекції та розвитку особистості дитини із заїканням.

Предметом дослідження є характеристика та розкриття значення застосування комплексного підходу до подолання заїкання.

Об`єкт дослідження - діти дошкільного та шкільного віку із заїканням.

Метою даного дослідження є - теоретичне вивчення особливостей застосування комплексного підходу для подолання заїкання у дітей.

Завдання дослідження:

- вивчити та проаналізувати причини виникнення та симптоматику заїкання у дітей;

- з`ясувати розробленість проблеми застосування комплексного підходу до подолання заїкання в науково-методичній літературі;

- дослідити ефективність застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного і шкільного віку.

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку

1.1 Причини виникнення та симптоматика заїкання

Заїкання - це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м`язів артикуляційного апарату.

У всьому світі визнано, що заїкання - важка проблема як в теоретичному, так і у практичному аспекті. Проблема заїкання залишається не до кінця вивченою через широкий спектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів розвитку, патологічних реакцій логопата на свій дефект.

В етіології заїкання має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів.

До причин, що сприяють виникненню заїкання відносять такі:

- невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції НС);

- невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);

- конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);

- спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);

- ушкодження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії, постнатальних - інфекційні, травмуючи впливи при різних дитячих захворюваннях.

Вказані причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів які сприяють розвитку заїкання.

Серед вихідних причин відносяться анатомо-фізіологічні, та психічні і соціальні причини.

Анатомо-фізіологічні: захворювання з енцефалітними наслідками, внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку, органічні порушення мозку, виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення, рахіт, коклюш, хвороби обміну.

Психічні та соціальні: травма психічна, травма або неправильне виховання в сім`ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, важка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які викликають гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві; мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складні конструкції фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне - дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне - копіює неправильне мовлення.

Вперше повна симптоматика заїкання була представлена у роботі І. Сік орського.

Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зееман, С. Ляпідевський, М. Хватцев. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв`язку.

1. Біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров`я, загальні та мовленнєві моторики.

2. Соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії.

Основними зовнішніми ознаками (симптомами) заїкання є виникаючі в момент мовлення судоми дихального, голосового або артикуляційного апарату. Судоми бувають різними по типу, локалізації і силі вираженості.

Прийнято виділяти два основних типи мовленнєвих судом.

Тонічні мовленнєві судоми - це складні довготривалі спазми, які заважають вимовити слово та проявляються у вигляді напруженої паузи у мовленні або у вигляді напруженої, протяжної вокалізації. Весь мовлене вий апарат заїкуватого ніби скований, рот часто напіввідкритий, або навпаки, губи щільно зімкнені, все обличчя різко напружене і відображає фізичні зусилля, які виконує заїкуватий, щоб вимовити звук. В мовленні спостерігаються довготривалі зупинки на початку або всередині слова.

Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічним скороченням м`язів мовленнєвого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки або склади.

Часто і тонічні, і клонічні судоми бувають у одного заїкуватого одночасно, тоді тип цих судом є змішаний - клінічно-тонічний або тоно-клонічний (в залежності який тип судом переважає).

Судомне скорочення м`язів в процесі спілкування може проявлятися в будь-якому відділі периферичного мовленнєвого апарату. Виділяють артикуляційні, голосові і дихальні судоми. Зазвичай зустрічаються мішані судоми: дихально-артикуляційні, дихально-голосові, артикуляційно-голосові.

Судоми дихального апарату:

- інспіраторні судоми;

- експіраторні судоми.

Судоми голосового апарату:

- зімкнена голосова судома;

- вокальна судома;

- тремтячий або поштовхоподібний гортанний спазм.

Судоми артикуляційного апарату:

1) лицьові:

- зімкнена судома губ;

- верхньогубна судома;

- нижньогубна судома;

- судома кута рота;

- судома розкриття ротової порожнини;

- складна судома обличчя.

2) язикові судоми:

- судома кінчика язика;

- судомне підняття кореня язика;

- судома виштовхування язика;

- під`язикова судома.

3) судома м`якого піднебіння.

Розрізняють три ступеня заїкання: тяжку, середню, легку.

Заїкання вважають легким, якщо воно ледь помітне і не мішає мовленнєвому спілкуванню дитини. Важким вважається заїкання, при якому в результаті довготривалих судом мовленнєве спілкування стає практично неможливим. При легкому ступені спостерігаються запинки в спонтанному зв`язному мовленні; при середньому - запинки в монологічному або діалогічному мовленні; при важкій - запинки у всіх формах мовлення. Ступінь важкості заїкання залежить від багатьох причин і може бути непостійним у однієї і тієї ж людини. Крім цього, при важкому ступені спостерігаються також супутні рухи.

Супутні рухи виникають при заїкання не зразу, а як правило, проявляються коли заїкання прогресує і набуває більш важкої форми. Проявляються вони в судомних рухах різних груп немовних м`язів лиця, шиї, тулуба, кінцівок.

При хронічному протіканні заїкання практично всі заїкуваті використовують в мовленні монотонні, багаторазово повторні і протяжні висловлювання слів або звуки. Це явище називається - емболофразією, а слова - емболами.

Ще одним характерним симптомом заїкання є страх перед усним мовленням, страх вимовляти ті звуки або слова, які на думку заїкуватого, особливо важкі для промовляння. Це явище називається логофобією або страхом мовлення. Під впливом страху заїкуватий не може промовляти ці звуки і слова або особливо сильно запинається на них.

Страх мовлення (логофобія) призводить до того, що заїкуватий починає замінювати під час мовлення окремі важкі для нього звуки і слова іншими. При цьому зміст висловлювання часто деформується і змінюється, стає важким для розуміння.

Для дітей із заїканням характерний руховий неспокій, який проявляється в постійних і хаотичних рухах, наприклад присідання, підскакування, подьоргування тіла або кінцівок.

Цей неспокій може проявлятися і під час сну: здригування, постійна зміна пози.

Однією із зовнішніх ознак заїкання є порушення дихання. Не мовленнєве дихання, як правило, у заїкуватих поверхневе, ритм неспокійний, легко порушується при емоційному напруженні.

Порушення мовленнєвого дихання у них дуже різко виражене. Інколи дослідники схиляються відносити причину заїкання до порушення регуляції дихальної функції.

Прояви судомних запинок часто пов`язані з фонетичними характеристиками звуків. До звуків, які частіше інших супроводжуються судомами, відносяться глухі і дзвінкі звуки, особливо [п], [т], [к].

Всі симптоми заїкання непостійні і часто змінюються. Зазвичай без спеціального логопедичного впливу заїкання посилюється. Однак у однієї дитини ступінь заїкання може змінюватися, тому що велику роль у цьому відіграють обставини і середовище в яких дитина спілкується. Наприклад, на одинці з собою, з іграшками дитина говорить без запинок, але присутність інших людей, особливо незнайомих дитині дуже негативно впливає на її мовлення. Розмова з людьми, з якими дитина почуває себе спокійно і впевнено, може не викликати труднощів, але розмова з незнайомцями, або тими кого дитина боїться чи соромиться, зразу підсилює заїкання.

Стан мовлення тісно пов`язаний з загальним фізичним і емоційним фоном. Таким чином заїкання зазвичай підсилюється під час хвороби, при перевтомі, при збудженні від рухливих ігор. Спостерігаються також коливання проявів заїкання, які пов`язані з погодою, порами року, умовами життя та харчування дитини.

1.2 Класифікація заїкання

Дослідники виділяють невротичну та негроподібну форми заїкання, зумовлені різними патогенними механізмами.

Неврозоподібна форма заїкання.

Зовнішньо схожий на невроз, цей розлад має не психогенне походження (в межах шизофренії, епілепсії, різних видів олігофренії, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи), частіше всього неврозоподібний синдром виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку. У цьому комплексі поєднуються універсальні загально мозкові синдроми та ознаки ураження тієї чи іншої функціональної системи.

До універсальних синдромів, які виникають практично у всіх, хто переніс подібне ураження відносять церебрастенічний синдром. Він проявляється у негативному перенесенні спеки, перебування у транспорті, у підвищеній млявості та втомлюваності при інтелектуальному або фізичному навантаженні, діти з церебрастенічним синдромом швидко втомлюються, тому їх потрібно викликати до дошки не в кінці уроку або заняття, а спочатку, не на останніх заняттях та уроках, а на перших. Ці хворі потребують суворо дозованих навантажень з частим чергуванням періодів інтелектуальної діяльності та відпочинку. Наявність церебрастенії, з одного боку, завжди підсилює вже наявну патологію головного мозку, а з другого - сприяє виникненню різних нових порушень.

Неврозоподібна форма заїкання починається у дітей поступово, у 3-4 роки без психотравмуючих причин. Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. У початковому періоді заїкання має хвилеподібний тип плину, але вільних від судом періодів немає. Якщо у цей період була відсутня логопедична допомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується. Заїкання «обростає» супутніми рухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються при фізичній або психічній втомі, соматична ослабленість погіршує якість мовлення.

М`язовий тонус, при цій формі заїкання нестійкий, рухи порушені, не розмірені. Порушена координація рухів рук, ніг, дрібної моторики рук, артикуляційної моторики. Найбільш виразні порушення відмічаються у мімічній, артикуляційній та дрібній моториці рук; страждає динамічний Праксин. Важко відтворювати та утримувати в пам`яті заданий темп, ритм. Спостерігається різьке порушення мовленнєвого дихання: слова вимовляються під час вдиху або в момент повного видиху.

Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються в різних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі.

Активна увага заїкуватих до процесу мовлення, полегшує мовлення, воно стає кращим.

За умови хронічного перебігу неврозоподібної форми заїкання у дорослих, мовлення нерідко характеризується тяжкими тоно-клонічними судомами у відділах мовленнєвого апарату. Мовлення супроводжується різкими рухами пальців рук, притоптуванням, хитанням голови, спів дружними рухами, які нагадують гіперкінези - насильницькі скорочення м`язів, які не мають маскую чого характеру.

Невротична форма заїкання. Невротична форма заїкання загострюється у віці від 2 до 6 років, коли фразове мовлення вже сформоване. Переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація).

З анамнестичних даних випливає, що у дітей з цією формою заїкання відсутня патологія внутрішньоутробного розвитку та пологів. Ранній психофізіологічний розвиток відбувається у межах норми. Моторні навички формуються своєчасно.

У мовленнєвому онтогенезі спостерігається ранній розвиток мовлення (перші слова з`являються в 10 місяців). Фразове мовлення формується в 16-18 місяців життя. В короткий період часу діти починають розмовляти розгорнутою фразою, словниковий обсяг швидко поновлюється, темп мовлення прискорений. Діти наче “захлинаються” мовленням, недомовляють закінчень слів, речень: спостерігається велика кількість ітерацій - повторення складів, слів, словосполучень, отже, артикуляційні механізми мовлення в них несформовані, але лексико-граматичний аспект випереджає норму.

При обстеженні виявляється нормальний розвиток загальної моторики. Вони добре переключаються з одного руху, ритму на інший. Дрібна моторика розвивається в межах норми.

У дітей з невротичною формою заїкання часто спостерігається рецидив у 7 років, у зв`язку зі збільшенням емоційного і фізичного навантаження, зумовленого вступом до школи.

У 10-12 років діти починають усвідомлювати свій дефект. У дітей формується логофобічний синдром. Логофобія може поєднуватись із невротичними тиками та сінкінезіями.

Окрім логофобічного варіанту неврозів, виявляють істеричний механізм. При цьому, внаслідок психічної травми шокую чого характеру, паралізуються центральні механізми мовлення, виникає істеричний мутизм, хворий мовчить не тільки під час психотравмуючої ситуації, але й за будь-яких обставин. Після зникнення істеричного аутизму нерідко спостерігаються істерики заїкання (під впливом психотравмуючих хвилювань знову паралізується мовленнєва функція, але у менш вираженому ступені).

При невротичній формі заїкання динаміка порушення має рецидивний характер. Тимчасово мовлення стає плавним, судомні зупинки можуть бути відсутніми, але при емоційному напруженні, соматичному захворюванні, перевтомі заїкування з`являється знову.

Відмінною особливістю цієї форми заїкання є те, що у спокійному стані, внаслідок відволікання від процесу мовлення, наодинці з собою - мовлення чітке, плавне. У практиці трапляються хворі, клінічна картина мовленнєвої патології яких буває мішаною. Такі форми називаються мішаними та важко піддаються корекційним впливам.

РОЗДІЛ ІІ. Комплексний підхід до подолання заїкання

2.1 Особливості застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку

Становленню сучасного комплексного підходу до корекції заїкання передувала розробка різних методів і шляхів подолання цього захворювання.

Незважаючи на багатовікову історію вивчення і лікування порушень мовлення, заїкання - одне із захворювань, механізми якого і на сьогоднішній час не до кінця досліджені і пояснені.

Методики подолання заїкання розроблялися авторами на основі різного розуміння ними цього мовного порушення. Багато чисельність методичних підходів до подолання цієї патології пояснюється складністю її структурних проявів і недостатнім рівнем знань про її природу.

На необхідність комплексної взаємодії при корекції заїкання вказували І.А. Сікорський, І.А. Хмелевський. Їхні погляди не втратили свого наукового значення і сьогодні.

І.А. Сікорський в лікуванні заїкання включав гімнастику мовлення, психотерапевтичне, фармацевтичне лікування і рухові вправи.

Спираючись на вчення видатних фізіологів І.М. Сеченова і І.П. Павлова і їх наступників вчені і спеціалісти-практики виділяють сучасний комплексний підхід до подолання заїкання. Л.З. Андропова (1993), В.А. Куршев (1973), Р.Є. Левіна (1963), В.І. Селі верстов (2000), В.М. Шкловський (1994), М.Є. Хватцев (1959) своїми дослідженнями сприяли розвиткові лікувально-педагогічного підходу до подолання заїкання.

Під сучасним комплексним підходом до подолання заїкання розуміється медико-педагогічний вплив на різні сторони психофізичного стану заїкуватого різними засобами і зусиллями різних спеціалістів. В комплекс лікувально-педагогічних заходів входять лікувальні препарати і процедури, лікувальна фізкультура, психотерапія, педагогічні заняття, логоритмика, виховні заходи. Їхня мета - усунення або послаблення мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення і украплення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення дитини від неправильного відношення до свого мовленнєвого дефекту, від психологічних наслідків, перевиховання його особистості і поведінки, соціальна реабілітація і адаптація дітей із заїканням.

Весь медико-педагогічний комплекс за характером впливу на заїкуватого можна умовно поділити на дві складові частини: лікувально-оздоровчу та корекційно-педагогічну.

Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар є: укріплення та оздоровлення нервової системи і фізичного здоров`я; усунення та лікування відхилень і патологічних проявів в їх психофізичному стані (послаблення або зняття мовленнєвих судом, порушень моторики, відхилень вегетативної нервової системи).

Основним завданням корекційно-педагогічної роботи, яку проводить логопед є: усунення мовленнєвих дефектів (перевиховання неправильного мовлення), і психологічних особливостей заїкуватих. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів (лікарів, вихователів, музичного працівника, інструктора з ЛФК, батьків), які використовують свої методи і засоби при впливі на заїкуватих.

До лікувально-оздоровчої роботи відносяться: організація сприятливої обстановки для лікування, правильна організація режиму дня і раціонального харчування, загартовуючи процедури, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування, фізіо і психотерапія.

Для заїкуватої дитини в умовах спеціалізованого закладу необхідно створити спокійніші в той же час життєрадісний настрій: відволікти її увагу від тривожних думок про своє захворювання.

У дитини потрібно підтримувати хороший настрій, впевненість в оздоровленні. Систематичне чергування різних видів діяльності, визначений ритм життя також мають важливе значення, тому що сприяють нормалізації і облегшенню роботи вищих відділів нервової системи і всього організму.

В режимі дня важливо виділити вдосталь часу для відпочинку. З цією метою для школярів необхідно спростити навчальний процес, частіше робити перерви при виконанні домашніх завдань, не перевантажувати їх позакласною і домашньою роботою.

Важливе значення для дітей має різноманітність видів діяльності, це викликає у них інтерес. Для надміру збуджених дітей підбираються заняття та ігри спокійні, не шумні. Пасивних дітей потрібно активізувати, розвивати у них самостійність.

В режимі дня для заїкуватої дитини - дошкільника на сон повинно бути відведено не лише 10-11 годин вночі і 2 години вдень. Школярам - 8-9 годин вночі і 1,5-2 години вдень. Необхідно велику увагу приділяти вітамінізації їжі заїкуватої дитини. Вітаміни як біологічні каталізатори всіх ферментних систем благополучно впливають на вищу нервову діяльність, імунну систему організму.

В режим дня заїкуватої дитини включаються загартовуючи процедури. Прогулянки на свіжому повітрі кожного дня, ігри, спортивні розваги укріпляють нервову систему, створюють емоційний підйом. Повітряні ванни викликають активну дію на серцево-судинну систему, нормалізують її роботу.

Важливе значення для загартовування організму дитини мають водні процедури: обтирання, обливання, душ і купання.

Різні види загартовування призначаються лікарем строго індивідуально в залежності від стану здоров`я дитини і особливостей умов її перебування.

Лікувальна фізкультура і фізичні вправи, розвиваючи м'язову систему, укріплюють роботу важливих життєвих органів - легенів та серця, посилюють обмін речовин. Вони сприяють накопиченню сил і морального духа дитини, розвивають координацію і точність рухів, допомагають позбутися скованості, або навпаки сприяють дисциплінованості та зібраності.

Все це сприяє кращому функціонуванню мовних органів дитини із заїканням і позитивно впливає на вироблення у неї правильних мовних навиків. Фізичні вправи для цих дітей набувають лікувального значення.

Медикаментозне лікування заїкання ставить перед собою мету - нормалізацію діяльності центральної і вегетативної нервової системи, мовнорухового апарату, усунення судом, оздоровлення організму в цілому.

Значення медикаментозного лікування з віком заїкуватого збільшується. Це пояснюється ускладненням клініки заїкання внаслідок приєднання вторинних додаткових функціональних нашарувань, пов`язаних з підвищенням ролі слова як фактора соціального спілкування.

Психотерапія в комплексному лікуванні заїкання займає особливе місце. Основне завдання психотерапії - оздоровлення психіки заїкуватого, що здійснюється через:

- виховання повноцінної особистості;

- виховання адекватної установки на свій не достаток і соціальне середовище;

- вплив на мікро соціальне середовище.

Психотерапія поділяється на пряму і ... Пряма психотерапія - це лікувальний вплив словом у вигляді роз`яснення, переконання, навчання. Другий вид психотерапії - це обстановка, оточуюче середовище, колектив, режим, ігри та інше.

В сучасній психотерапії розрізняють два основних види впливу словом: 1) раціональну психотерапію; 2) суггетивну терапію в яку включаються само переконання в бадьорому стані, уві сні (гіпноз), само переконання (аутогенне тренування).

Раціональна психотерапія складається з індивідуальних і колективних спеціальних бесід. Мета їх в тому, щоб пояснити заїкуватому в доступній, образній і запевняючій формі суть заїкання, роль самої дитини в подоланні заїкання, критично розібрати особливості її поведінки. Силою логічного переконання і прикладом психотерапевт намагається допомогти заїкуватому в перебудові неправильних форм поведінки, внушаючи впевненість у свої сили і можливість подолання заїкання.

Для маленьких дітей раціональна психотерапія виражається у використанні різноманітних ігрових прийомів, кольорової дидактичної наочності, музики, ритміки. Ці форми психотерапії тісно пов`язані з психопрофілактикою і психогігієною.

Одним із видів самонавіювання являється метод аутогенної треніровки. Він застосовується при лікуванні неврозів. Шляхом самонавіювання по певній формулі викликається стан спокою і м'язового розслаблення (релаксація). В подальшому проводиться цілеспрямовані сеанси самовпевнення по регуляції тих чи інших порушених функцій організму. Людина із заїканням оволодіває навичками викликання розслаблення м`язів, особливо лиця, шиї, плечового поясу і регуляції ритму дихання, що послаблює інтенсивність судом.

Використання аутогенного тренування в комплексній роботі з заїкуватими знаходять своє відображення в методиках А.І. Лубенської, Ю.Б. Некрасової та ін.

У зв`язку з незрілістю психіки і недостатнім рівнем концентрації уваги у дітей дошкільного віку аутогенне тренування з ними не проводиться.

Логопеди, що працюють з дітьми із заїканням, використовують ігри, вправи, які допомагають розслабити м`язи рук, передпліччя, шиї, ніг, лиця.

Серед активізуючи методів психотерапії значне місце займають функціональні тренування (В.А. Гіляровський, С.Н. Давиденков). Вони являють собою тренування нервових і психічних процесів, скрепляють активність і волю.

Всі види психотерапії заїкання спрямовані на усунення психогенних порушень (страху мовлення і ситуації, почуття ущемленості і подавлення, нав`язливій фіксації на своєму мовленнєвому порушенні, хвилювань у зв`язку з ним), на формування вміння володіти собою і своїм мовленням, на перебудову своїх особистих якостей.

Педагогічну частину комплексного підходу становить корекційно-педагогічна (логопедична) робота, яка включає систему логопедичних занять, виховні заходи, логопедичну ритміку, роботу з батьками.

Логопедична робота розглядається, як система корекційно-педагогічних заходів, спрямованих на всебічний, гармонійний розвиток особистості і мовлення дитини з урахуванням необхідності усунення або компенсації даного порушення.

Логопедичний вплив здійснюється під час групових та індивідуальних занять із заїкуватими. Ці заняття передбачають розвиток загальної і артикуляційної моторики, нормалізацію темпу та ритму дихання і мовлення, активізацію мовного спілкування, у випадку необхідності розвиток слухової уваги і фонематичного сприймання, корекцію звуковимови, розширення пасивного і активного словника, удосконалення граматичної будови мовлення. На заняттях також усувають психологічні відхилення у поведінці, розвивають інтелектуальні здібності.

Індивідуальні заняття проводяться для кращої корекції, звуковимови, а також це бесіди психологічного характеру.

Важливе значення має логопедизація всіх режимних моментів для дитини і особливе значення в цій системі має мовленнєвий режим.

Мовленнєвий аспект логопедичних занять включає регуляцію і координацію дихальної, голосової і артикуляційної функції, виховання правильного мовлення.

Правильне дихання виробляється в процесі мовлення: у висловлюванні на одному видихі спочатку коротких фраз, пізніше більших за об`ємом. Виробляється вміння висловлювати довгу фразу по частинам з логопедичною паузою. Після цього переходять до вивчення і переказу віршів, прозових текстів.

Порушення голосу часто пов`язані з недоліками: в одних випадках спостерігається захлинаючий голос, інколи різкий, крикливий при сильному видиху.

Фонепедична робота з дітьми із заїканням починається з розслаблення м`язів артикуляційного апарату. Дальше відпрацьовується м`який голосопочаток, плавне, непереривне звучання голосу на голосних звуках, пізніше складове поєднання сонорних звуків з голосними та ін.

Виховання самостійності мовлення приділяється значно багато часу.

Приклади деяких вправ у самостійному мовленні:

- відповідь на задане запитання;

- закінчення розпочатої фрази;

- складання речення з даними словами;

- діалог з логопедом, другом;

- переказ почутого тексту, розповідь за картинкою;

- розповідь з власного досвіду;

- участь в дискусії.

Зміст мовленнєвого матеріалу логопедичних занять змінюється в залежності від структури порушення, від віку, протікання заїкання та багатьох інших факторів. Урахування цих факторів сприяє більш глибокому, диференційованому вивченню заїкання і розробці різноманітних методик для подолання заїкання в рамках комплексного підходу.

Основні вимоги до логопедичних занять для дітей із заїканням.

1. Логопедичні заняття відображають основні задачі корекційно-педагогічного впливу на мовлення і особистість дитини із заїканням.

2. Логопедичні заняття проводяться в певній системі, послідовно, поетапно з урахуванням основних дидактичних принципів; в залежності від індивідуальних особливостей кожної дитини; з опорою на активність дітей; на заняття використовується яскравий наочний матеріал.

3. Логопедичні заняття враховують вимоги програми виховання і навчання дітей дошкільного або шкільного віку.

4. На заняттях передбачається необхідність тренування правильного мовлення і поведінки дітей в різних умовах: в логопедичному кабінеті і поза його межами, в різних життєвих ситуаціях, в присутності знайомих і незнайомих. З цією метою використовуються всі різноманіття занять: багато чисельні форм роботи з розвитку мовлення, дидактичні, рухливі, сюжетно-рольові та творчі ігри, екскурсії, підготовка та участь в ранках, концертах.

5. Заняття організовуються таким чином, щоб дитина говорила на них без заїкання та супутніх порушень.

6. Заняття підтримують у дитини хороший настрій, впевненість у своїх силах.

7. На занятті постійно присутні приклади правильного мовлення: самого логопеда, успішно займаючихся дітей, демонстрація і прослуховування записів та виступів дітей, які подолали свій дефект.

8. Заняття проводяться на фоні правильного відношення оточуючих до дитини із заїканням, і правильного її виховання.

Організація самостійної роботи дитини із заїканням направлена на виконання нею завдань логопеда в домашніх умовах, або в колективі однолітків.

Комплектування груп проводиться з урахуванням віку дітей. Різний вік викликає необхідність використання своєрідних методик логопедичної роботи, зміну інтенсивності окремих її компонентів.

У дошкільників провідне місце займають заняття з розвитку мовлення в ігровій формі, виховні заходи менше медичні. У підлітків навпаки - основну увагу приділяють медичним засобам, психотерапії, менше - педагогічним.

Основною метою виховання є навчання дітей знанням і вмінням, передбаченими відповідною програмою. Реалізовуючи це завдання на навчальних заняттях по розумовому, естетичному і трудовому вихованню заїкуватих дітей, вихователь повинен враховувати мовленнєві можливості кожної дитини у відповідності з етапами логопедичної корекції. Крім того на своїх заняттях, уроках, під час режимних моментів у вільних іграх і заняттях дітей вихователь повинен закріплювати їх мовленнєві навички.

При невротичній формі заїкання терапевтичний вплив повинен бути направлений на зниження збудженості емоціогенних структур мозку, яке може досягатися за допомогою поєднання медикаментів і різноманітних психотерапевтичних прийомів (стрес-терапія, гіпноз, аутогенне тренування). Логопедичні заняття на цьому фоні проходять значно ефективніше.

Заїкуваті з неврозоподібною формою потребують довготривалого корекційно-педагогічного впливу, спрямованого на розвиток регулюючих функцій мозку (стимулювання уваги, пам`яті та інших психічних процесів), спеціального медикаментозного лікування направленого на виправлення наслідків раннього органічного ураження мозку.

Логопедичні заняття для цієї групи дітей повинні бути регулярними на протязі довготривалого часу. В комплекс лікувальних і психологічних впливів обов`язково включають методи направлені на ритмізацію рухів.

Таким чином, в тих випадках, коли нервні механізми заїкання пов`язані з органічно-функціональним ураженням моторних структур мозку, нормалізація в функціональній системі мовлення повинна відбуватися за рахунок вироблення нових мовнорухових рефлексів, в той час, як при невротичному заїканні лікування направлене на відновлення та укріплення сформованих мовленнєвих моторних автоматизмів, одержаних в ранньому мовленнєвому онтогенезі.

У зв`язку з завданнями діагностики і патогенетичної основи комплексної йоготерапії В.М. Шкловським (1994) представлена класифікація хворих на заїкання, у якій поряд з проявами мовленнєвої патології береться до уваги дезорганізація особистості. Вказаний диференційований підхід до заїкуватих дозволив чітко виділити місце логопедії і різноманітних психотерапевтичних методик в комплексній системі лікування заїкання. Розроблена автором комплексна медико-педагогічна система лікування заїкання найбільш повно враховує різні сторони клініко-психологічної картини заїкання.

Така оцінка етіопатогенетичної основи заїкання розкриває суть проблеми, націлює спеціалістів на комплексний вплив і взаємодію при корекції заїкання.

Оскільки при заїкання мають місце специфічні порушення плавності мовлення, особливості темпо-ритмічної її організації, а також зміни в моторній системі, які впливають на динамічний Праксин і музикально-ритмічні можливості все це створює необхідність формування ритмо-інтонаційної організації усного мовлення, що являється одним з найважливіших компонентів в комплекснім методі корекції заїкання.

Дослідниками і практиками було відмічено, що ритмізація рухів приводить до нормалізації плавності совлення. Для вироблення плавності мовлення у заїкуватиї використовуються різноманітні методи ритмізації мовлення: промовляння слів, словосполучень під музику, спів, тренування мовлення в процесі логопедичної ритміки, співдружність мовлення з рухами пальців ведучої руки.

Заняття під музичний супровід з ритмічними рухами рук, ніг, тулуба в подальшому поєднання цих рухів із співом, мело декламуванням, читанням віршів та прозових текстів під музику оптимізують протікання мовлення.

Логопедична ритміка є одним з найважливіших розділів логопедичної роботи при заїканні. Вона являє собою систему музикально-рухових, мовнорухових, музикально-мовленнєвих завдань і вправ, які здійснюють з метою логопедичної корекції.

Логоритміка, незважаючи на свою організовану систему є доповненням до логопедичних занять, і проводиться, як в спеціально відведений для неї час, а також включається в заняття логопеда і частково вихователя.

Для дітей із:

- вводні вправи;

- вправи та ігри для розвитку міміки лиця і орального Праксину, слухової уваги та пам`яті, зорової уваги та пам`яті, для розвитку орієнтації у просторі і відчуття ритму, для розвитку наслідування;

- творчі, сюжетно-рольові, рухливі ігри, творчі етюди для розвитку вольових якостей, активності, самостійності, ініціативності;

- вправи, рухливі ігри з правилами для розвитку загальної моторики, моторики рук, кисті, пальців;

- вправи та ігри із співом, хороводи, ігри-драматизації з музикальним супроводом для розвитку просодики мовлення;

- вправи, ігри, етюди для розвитку уяви, творчих здібностей, музичної пам`яті і музичної творчості;

- інсценівки, райки, розваги, святкові виступи.

Рухові, музикально-рухові, музично-мовленнєві, ритмічні, мовленнєві без музичного супроводу, мовленнєво-рухові вправи та ігри нормалізують просо дику, рухову сферу дитини із заїканням, а це в свою чергу допомагає їй перемінити відношення до спілкування, до учасників спілкування, до оточуючого середовища і до свого мовленнєвого порушення.

Ця перебудова обумовлена такими позитивними рисами характеру і поведінки, які появляються у заїкуватого в процесі корекції психомоторики, а точніше: впевненість у своїх рухах, управління ними, ініціатива у спілкуванні, самостійність у вирішенні рухових і мовленнєвих труднощів, активності в діяльності.

Таким чином, логопедична ритміка має велике значення для перевиховання особистості дитини з заїканням, соціальної адаптації, а також для тренування і коригування її загальної і мовленнєвої моторики. Так вважали відомі вчені: В.А. Гріне, Г.А. Волкова, Н.А. Ричкова.

На думку Н.А. Власової, подолання заїкання найбільш ефективно в процесі поступового виховання мовлення.

В.І. Рождественская пропонує систему розслабляючих, дихальних, голосових вправ в ігровій формі, а також завдання для виховання координації мовлення з різними рухами, спрямованими на корекцію темпу мовлення. Цьому аспекту роботи автор надає найбільше значення.

Г.А. Волкова вважає, що працюючи з дітьми дошкільного віку, які відвідують логопедичний дитячий садок, заїкання необхідно усувати в ігровій діяльності. Автор відмічає, що саме ігрова діяльність дозволяє створити різноманітні ситуації, які відображають реальні події у взаєминах між людьми. Участь в різноманітних ігрових ситуаціях, виконання ролей від другорядних до головних виховує у заїкуватих необхідні якості особистості. В процесі диференційованого використання ігрової діяльності відбувається корекція особистісних відхилень дітей із звїканням і на цій основі проходить виховання їхнього мовлення.

А.Я. Яструбова пропонує направляти роботу над інтонацією на розвиток уміння вслухуватися в чуже мовлення і передавати в своєму мовленні відповідну інтонацію. Виразне мовлення вимагає від заїкуватого уміння володіти різними мовленнєвим темпом і модуляціями голосу. На початкових етапах корекції дитина має труднощі в перенесенні сформованої на заняттях навичкм правильної комунікації, тому потрібен поступовий шлях оволодіння заїкуватими різним темпом мовлення.

В процесі корекції заїкання провідна роль належить тренуванням, направленим на вироблення нового стереотипу мовлення. Робота проводиться з використанням різноманітних технічних засобів. В педагогічній практиці використовується метод біологічного оборотного зв`язку. Цей метод базується на основі механізмів саморегуляції організму і веде до встановлення в центральній нервовій системі нових, необхідних для досягнення бажаного ефекту функціональних зв`язків, які закріплюються в процесі навчання. За допомогою цього методу особа із звїканням получає можливість самостійно контролювати і регулювати окремі параметри своїх функцій (дихання, голосоутворення та ін.). Цей метод оснований на переробці мовленнєвого сигналу в зоровий образ, ефективно застосовується в процесі комплексної реабілітації заїкання і позитивно впливає на процес утворення правильного мовлення.

Розглядаючи комплексний вплив на заїкуватих як сукупність логопедичної і психотерапевтичної роботи В. Шкловський логопедичну роботу поділяє на дві частини: підготовчу та активне тренування плавного і злитого мовлення. У першу чергу включається:

1) корекція дихання, регістру і тембру голосу;

2) вироблення правильного ритму і темпу мовлення;

3) оволодіння “еталонами”, “формулами” мовлення;

4) виявлення потенційних мовленнєвих можливостей заїкуватих.

Нормалізація у хворого мовленнєвого дихання і голосу, темпу мовлення, оволодіння “еталонами” - усе це є основою для наступної сугестивної і раціональної психотерапії.

У другій частині логопедичної роботи закріплюються навички злитного мовлення до його автоматизації; заїкуваті навчаються різним прийомам , які допомагають подолати мовленнєві труднощі, які виникають, зміцнюється впевненість у своїх силах. Плавне, злитне мовлення досягається вправами в проголошенні ряду голосових звуків, потім цифр, окремих фраз. У випадках, коли не вдається досягти повної нормалізації мовлення, впроваджуються вправи на мовлення разом з логопедом та відображене мовлення. Логопедична робота проводиться поряд з активною сугестивною психотерапією.

Мовленнєвим заняттям протягом дня слід приділяти не менше 3-4 годин (кожне заняття по 10-45 хвилин, мовленнєвого тренування).

Психотерапевтична робота на етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості має важливе значення й різні форми. Раціональна психотерапія виражається у вигляді індивідуальних і колективних бесід. Вона допомагає пояснити хворому причини заїкуватості, розкриває значення і необхідність активного ставлення і цілеспрямованості для успішного лікування заїкуватості.

Самонавіювання - не пасивне промовляння формул, а активне промовляння формул, а активне прагнення добре говорити. Воно проводиться 2-3 рази на день. Хворий повинен вміти викликати уявлення про те, як він добре розмовляє, без заїкуватості: вдома, у навчальному закладі, та в інших ситуаціях. Особливо важливий сеанс самонавіювання перед сном.

На етапі закріплення досягнутих результатів (він продовжується місяць) проводиться тренування мовлення у звичайних для хворого життєвих обставинах. Подолання мовленнєвих труднощів у повсякденному житті, виховання мовленнєвої активності і зміцнення у свідомості віри в можливість самостійно справитися з труднощами мовлення в найважчих ситуаціях - основний зміст третього, заключного етапу лікування заїкуватості.

Велике значення на даний час в комплексному подоланні заїкання має бібліотерапія, вона в підлітковому віці залишає глибокий слід, допомагає підліткам у формуванні особистості.

Проведення так званих функціональних тренувань у процесі шкільного уроку, відвідування музею, читального залу, участь у дискусіях дозволяє дітям використовувати нові мовленеві і психологічні стереотипи в ситуаціях, що раніше їх травмували і провокували заїкуватість.

Завдання соціальної адаптації заїкуватих здійснюється шляхом комплексу педагогічних і психологічних впливів. Важливу і вирішальну роль в цьому відіграє сім`я. особлива ступінь емоційної прив`язаності дитини до сім`ї і батьків є важливим психологічним фактором, який повинен враховувати логопед, проводячи консультативно-методичну роботу з батьками. Сім`я з її особливими психолого-педагогічними реабілітаційними впливами є первинною і міцною основою перевиховання особистості заїкуватого і закріплення його правильного мовлення.

Консультативно-методична робота з батьками, педагогами спрямована на забезпечення сприятливих умов впливу на дитину із заїканням; створення правильного відношення до неї вдома, дитячому садку, школі; організацію обов`язкової і необхідної самостійної роботи дитини поза логопедичними заняттями.

Основними формами цієї роботи є: забезпечення батьків і педагогів необхідним мінімумом знань про заїкання і заїкуватих у вигляді циклу бесід про суть і причини заїкання, про особливості його проявів та методах подолання, про значення і спрямованості мовленнєвих занять, про роль батьків і педагогів в корекційно-педагогічнім процесі, про особливості домашнього режиму, а також відношення оточуючих до дітей із заїканням.

Організація колективних бесід не виключає індивідуальних консультацій для батьків про кожну дитину окремо. Також необхідною є присутність батьків на логопедичних заняттях для практичного ознайомлення їх з принципами підходу до подолання заїкання, з прийомами для попередження і усунення у дітей мовленнєвих судом.

Отже, для ефективного подолання у дітей заїкання є необхідним застосування всього арсеналу комплексного медико-педагогічного методу психотерапії, лікарської терапії, логопедичних і логоритмічних занять, функціональних тренувань, індивідуальних, групових і колективних занять лікувальної фізкультури, фізіотерапії і загально зміцнювального лікування.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши науково-методичну літературу можна зробити висновок, що більшість дослідників і практиків які працюють над даною проблемою вважають необхідним комплексне вивчення і лікування заїкання, вибір найефективніших прийомів комплексної терапії. В цих умовах виникає необхідність пошуку єдиних концептуальних основ взаємодії спеціалістів, координації їх діяльності.

На мою думку, при корекції заїкання найефектівніше використовувати комплексний підхід, оскільки порушення плавності мовлення пов`язано з цілим рядом причин, як біологічного, так і соціально-психологічного характеру.

Поєднання корекційно-педагогічної і лікувально-оздоровчої роботи, яка направлена на нормалізацію всіх сторін мовлення, моторики, психічних процесів, виховання особистості заїкуватого і оздоровлення організму в цілому поєднується тільки в цьому підході.

Також комплексний підхід включає систему чітко відмежованих, але узгоджених між собою засобів впливу різних спеціалістів. Це передбачає спільну роботу лікаря, логопеда, психолога, ритміста, спеціаліста по функціональній діагностиці, фізіотерапевта і соціального працівника.

Я вважаю, що ефективність корекції заїкання визначається рядом факторів: характером дефекта і ступенем вираженості його симптоматики; часом початку корекційного впливу і його тривалістю; комплексністю впливу; адекватністю вибраних методик корекційного впливу, врахування вікових та психологічних особливостей дітей.

Висока пластичність центральної нервової системи, вибір правильних засобів і методів впливу та інші важливі фактори визначають в основному позитивну перспективу процесу корекції заїкання.

Таким чином, багато дослідників до сьогоднішнього часу представляють різноманітні погляди щодо проблеми корекції заїкання, але найбільш правильною є погляд, який передбачає комплексний медико-педагогічний і психологічний підхід до проблеми корекції і подолання заїкання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Белякова Л.И. Проблемный подход к анализу патогенетических механизмов заикания // Заикание: Проблемы теории и практики / Под ред. Л.И. Беляковой. - М., 1992. - С. 3-20.

2. Белякова Л.И., Дьякова Е.А. Заикание. М., 1998.

3. Власова Н.А. Логопедическая работа с заикающимися дошкольниками. - М., 1979. - 90с.

4. Волкова Г.А. Игровая деятельность в устранении заикания у дошкольников. - М., 1989.

5. Групова психотерапія / За ред. Б.Л. Карвасарського, С.М. Ледера. - М., 1990. - 2001с.

6. Гутуман А. Заїкання та його надійне усунення методично розробленим та перевіреним на практиці способом. - М., 1879.

7. Калачева И.О. Использование семейной психотерапии в процессе реабилитации детей раннего возраста, страдающих заиканием: Заикание: Проблемы теории и практик. - М., 1992. - С. 100-107.

8. Кондратенко В., Ломоносов В. Заїкання: феноменологія та основні напрями реабілітації: Посібник для вищих навчальних закладів. - К., 2006. - 70с.

9. Кузьмин Ю.И. Темп речи и заикание: Изучение динамики речевых и нервно-психических нарушений. - Л., 1983. - С. 104-116.

10. Левина Р.Е. Заикание у детей: Преодоление заикания у детей / Под ред. Р.Е. Левиной. - М., 1975.

11. Логопедия / Под ред. Волковой Л.С. - М: Просвещение, 1989. - 528с.

12. Миронова С.А. Устранение заикания у дошкольников в процессе обучения: Преодоление заикания у дошкольников / Под ред. Левиной. - М., 1975. - С. 23-135.

13. Оганесян Е.В. Логопедическая ритмика. - М., 1998. - 98с.

14. Основы логопедии с практикумом по звукопроизношению: / Под ред. Т.В. Волосовец. - М.: Академия, 2002. - 200с.

15. Поварова И.А. Коррекция заикания в играх и тренингах. 2-е издание. - СПб.: Питер, 2004. - 348с.

16. Поварова И.А. Практикум для заикающихся. - С-Пб: Изд-во «Союз», 2000. - 128с.

17. Понятийно-терминологический словарь логопеда / Под ред. В.И. Селиверстова. - М., 1997.

18. Рац Е.Ф. Роль игровой психотерапии у дошкольников: Психотерапия в дефектологии / Сост. Н.П. Вайзман. - М., 1992. - 107с.

19. Рычкова Н.А. Диагностика и коррекция произвольных движений у детей, страдающих заиканием. Логопедическая ритмика: Методические рекомендации. - М., 1997. - 203с.

20. Селиверстов В.И. Заикание у детей: Пособие для логопедов. - М., 1994. - 208с.

21. Селиверстов В.И. Современный комплексный метод преодоления заикания: Расстройство речи у детей и подростков / Под ред. С.С. Ляпидевского. - М., 1969.

22. Чевелева Н.А. Исправление заикания у дошкольников в процессе обучения. - М., 1965. - 97с.

23. Шкловский В.М. Заикание. - М., 1994, - 250с.