Фізичне виховання школярів у сучасній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

31

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У СУЧАСІНІЙ ШКОЛІ

2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ВАХОВАННЯ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

1.1 Теоретичні положення то основні завдання фізичного виховання у сучасній школі

1.2 Нормативно-правове забезпечення фізичної освіти у школах сьогодення

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

2.1 Організаційно-методологічні засади проведення уроків фізичної культури у сучасній школі

2.2 Порівняльна характеристика, висвітлення позитивних та негативних рис фізичного виховання школярів у сучасній школі

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність данної теми зумовленна відбувшимися реформаціями в системі фізичної освіти у сучасній школи. Використання іноваційних підходів та технологій, пощирення арсеналу форм і методів організації заннять у сучасній школи, все більше відповідають запитам суспільства до фізичного виховання. Мова йде про необхіодність виховання здорової, бадьорої та успішної нації за допомогою фізичної культури і спорта. Системні зрушення у фізичній освіті сучасності в нашій країні диктують передумови для вивчення її особливостей, для детального аналізу, розбороу її концепції та правової бази, для віділиння спільних та відмінних рис з рептраспективною радяньскою освітою, та нінішнім моделями фізичгого виховання за кордоном.

Соціальна актуальність теми засвіченна шикроким інтересом суспільства та наукової спільноти до методів та засобів фізичного виховання сьогодення. В наш час наблюдається замітна інтеграція батьків та свідомого відношення самих учнів до фізинчого вихованян у шкільних стінах, що робить вивчення фізичної освіти в сучасній школі затребуванним.

Практична значемість теми цієї курсової роботи полягає у запропоновоному просторі майбутніх наукових робіт, які можна створювати сприючись на системне уявлення про фізкультуру і спорт у сучасній школі.

Наукова значемість передусім полягає в структурному розборі та детальному аналі теоретико-методологічних засад фізичного виховання у сучасній школі. Над цією проблемою працювали та продовжують працювати відомі відчизняні науковці сучасності такі, як Телебей С.М., Пасічник В.Г, Зуковська З.П., Хануренко К.В. та інші. Це означає великий обсяг аналітичного метеріалу та необхідних відомостей, для уособлення відмостей про фізичну освіту у сучасній школі в одній курсовій роботі.

Об'єкт дослідження: Процес фізичного виховання школярів у сучасних загальноосвітніх школах.

Предмет дослідження: Засоби та методи організації, теоретичні засади та нормативне забезпечення занять з фізкультури у сучасних школах України.

Мета дослідження: Висвітлити зміст та ключові принципи фізичної освіти у сучасній школі.

Завдання дослідження:

1. Позначити теоретичні та методологічні положення фізичного виховання у сучасних школах.

2. Систематизувати знання про форми, методи та засоби проведення уроків фізичної культури та спортивних занять у загальноосвітніх навчальних закладах.

3. Висвітлити ключові відмінності фізичної освіти сьогодення від системи фізичної освіти перших років незалежності та СРСР.

Гіпотеза дослідження : Полягає в припущені про раціональність та досконалість системи фізичного виховання у сучасних школах, за умов дотримання всіх її принципі та ключових положень.

Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури; вивчення нормативно-правових актів., педагогічні спостереження на уроках фізичної культури під час педагогічної практики.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ВАХОВАННЯ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

1.1 Теоретичні положення то основні завдання фізичного виховання у сучасній школі

В сучасних умовах в Україні відзначається складна ситуація із станом здоров'я населення. Різко зросла захворюваність населення, спостерігається тенденція до зниження середньої тривалості життя чоловіків і жінок, зменшення чисельності населення країни. Досвід розвинутих країн свідчить про те, що органи державної влади надають програмного значення питанням розвитку фізичного виховання, фізичної культури і спорту, розглядаючи їх як найбільш економічно вигідний та ефективний засіб профілактики захворюваності, зміцнення генофонду, збільшення кількості робочих місць та розв'язання інших соціальних проблем. Наявна система фізичного виховання в Україні перебуває у кризовому стані і не може задовольнити в повному обсязі потреб населення у наданні відповідних послуг з[1, c.20]. Це зумовлено об'єктивними і суб'єктивними факторами розвитку існуючої системи фізичного виховання. Звідси випливає гостра необхідність у зміні програмних підходів та визначенні пріоритетних напрямків розвитку фізичного виховання, які б забезпечували ефективне функціонування галузі в нових соціально економічних умовах. Основною ланкою вирішення наявної проблеми є фізичне виховання школярів, які складають постійно поповнюючий контингент загального населення держави[2]. Це цілком виправдано і правомірно, якщо аналізувати статистичні дані, що характеризують стан здоров'я та фізичної підготовленості школярів України. З одного боку, це сама вразлива група населення, з іншого, вона знаходиться в загальній системі багаторічної освітньо основної, керованої участі в становленні пізнавальної діяльності. Дана особливість і зумовила предмет нашого дослідження - фізичне виховання школярів[2,3,4-c10].

Таке визначення ставить досить складну залежну наступну проблему - необхідність розгляду питання “здоров'я школяра” як педагогічної проблеми в усьому багатоаспектному комплексі її: сутність, зміст, спрямованість, технологію. Навряд чи знайдеться велика кількість людей, які б заперечували, що фізична культура, фізичне виховання сприяють здоров'ю, але за наявними негативними статистичними даними, які мають тенденцію до погіршення, це твердження довгий час залишається лише на рівні теоретичних міркувань. Звідси виникає досить важлива окрема проблема впровадження теоретичних ідей, положень в професійно практичну діяльність школи. В реалізаційній спрямованості обійтися тут без вчителя фізичної культури, готовності його до професійної діяльності на рівні сприяння покращення стану здоров'я, прямо таки неможливо. А це викликає необхідність перегляду системи професійної підготовки учителів в педагогічному вузі, яка за змістовою сутністю носить досить складну конструкцію [6]. Як наслідок, поняття “здоров'я” у фізичному вихованні стало предметом словесного маніпулювання: коли треба довести важливість фізичного виховання, його значення, основним аргументом виступає “здоров'я”, коли треба нести відповідальність за його недостатність, як наявно існуючий факт, ми аргументуємо соціальними факторами (екологія, спадковість, матеріальна забезпеченість), а якщо і системою фізичного виховання, то не сутністю її, а тією стороною, яка все одно носить соціальний характер. Здоров'я людини - це життєва цінність, яка займає самий верхній щабель в системі якісних проявів кожної особистості: інтереси, ідеали, гармонія, краса, сутність життя, досконалість, щастя, любов, творча праця і багато ін. Іншими словами стан здоров'я людини впливає і одночасно обумовлює всі сторони і сфери життєдіяльності особистості з біологічного, духовного і соціального погляду[16]. З огляду на це, практична реалізація ідеї впливового управління станом здоров'я людини має неабияке значення. Стосовно пошуку шляхів, то ця ідея не нова і має тисячолітні традиції. Однак теперішня статистика, показники якої характеризують стан здоров'я населення, свідчить про досить далеку відстань до бажаного позитивного вирішення. При цьому слід зазначити, що з розвитком суспільства, зростанням добробуту, цивілізації, цінність здоров'я все більш зростає, проблеми досягнення його все більше ускладнюються[7]. Останнім часом все частіше, поняття здоров'я поєднується та пов'язується з фізичною культурою, фізичним вихованням. В окремих випадках учителя фізичної культури в школі ототожнюють з “учителем здоров'я”. Для цього є досить вагомі, багатовікові підстави, під узагальнюючою істиною “рух - це життя”.

Таке твердження несе в собі два полярні значення. З одного боку, воно підтверджує вагомість галузі фізичне виховання, соціально педагогічного значення професійної діяльності фахівців, що досить часто використовується в практиці для доведення, доказу, аргументації цього. З іншого - це практична відповідальність за наслідки фахової діяльності. Ця сторона крізь призму загальновідомої невтішної статистики, існує вже в реалізаційній незалежності[9]. Сьогодні доводиться констатувати про відсутність загальноприйнятого тлумачення поняття здоров'я. Нараховується більше сотні визначень. Така багаточисленність і безуспішність спроб створити єдину, погоджену думку пояснюється тим, що здоров'я являє собою складну понятійну конструкцію, в якій досить важко коротко і однозначно виділити багатогранні сторони його, з одного боку, з іншого, - кожне визначення відображає ту сутність, дивлячись з якої позиції зацікавленості воно розглядається[10,11,12]. Це має своє пояснення. Здоров'я як понятійна категорія несе в собі суб'єктивні і одночасно об'єктивні ознаки в певній комбінаториці як особистого сприймання, так і галузево прикладного трактування. Із різноманітних уявлень про здоров'я, до визначення цього поняття і в минулому, і в останній час дослідники підходили з різних позицій. Такий стан є результатом браку знань про сутність здоров'я, яке за своєю виключною цінністю для кожного індивідуума і всього суспільства - все ще залишається феноменом, який розглядається з різних, нерідко діаметрально протилежних позицій. Ось чому настільки важливі знання про сутність здоров'я, ті чинники і процеси, які формують цей стан. Це також важливо для визначення сутності здоров'я в плані постановки питання з огляду можливостей системи фізичного виховання впливати на нього з професійно прикладної точки зору. Велика кількість різних визначень стану здоров'я віддзеркалює не так дискусійність цього поняття, як багатобічність його. Дійсно, здоров'я є основною не лише суб'єктивно відсутнього благополуччя і душевного спокою, а й високої рухової та інтелектуальної активності, можливостей фізичного та соціального розвитку, досягнення тривалого й повноцінного життя[13,14].

У статті 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" сказано, що "фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібно­стей людини з метою гармонійного формування її особистості". Фізична культура виникла одночасно із загальною куль­турою на ранніх ступенях розвитку цивілізації. На перших по­рах засоби фізичної культури відбивали матеріальний рівень життя людини, випливали, як правило, з природних форм руху (ходьби, бігу по пересіченій місцевості, кидання каміння і па­лок, стрибків, плавання тощо) і використовувалися, головним чином, для підготовки людей до існування. На сучасному етапі розвитку суспільства фізична культу­ра - це самостійна і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на зміцнення здоров'я людини, продовження її творчої активності та життя, а також на зрос­тання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку та використання набутих якостей в суспільній, трудовій та інших видах діяльності. Головними чинниками всебічного розвитку, перш за все, є розвиток усіх видів діяльності людини та вміння використовува­ти їх у повсякденному житті. Ступінь їх вираженості визначаєть­ся багатьма чинниками, головними з яких е прояв різноманіт­ності змісту, форм, методів і засобів діяльності людини та їх оп­тимальне поєднання[7,9].

Відіграючи таку визначну роль у зрощенні та вихованні нації, в фізичному вихованні без особливих труднощів можна виділити особливі завдання, що ставить перед ним сучасна школа:

-озброєння школярів науково обґрунтованими знаннями про здоров'я і засоби його зміцнення;

- виховання відповідального ставлення до зміцнення власного здоров'я і здоров'я інших людей;

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді; фізичне, духовне і психічне загартування;

- формування навичок санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;

- розвиток потреби у здоровому способі життя. Статеве виховання:

- психосексуальна підготовка;

- формування готовності укласти шлюб і виконувати сімейні обов'язки;

- формування культури сімейних і статевих відносин1.

Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об'єктивний характер, оскільки випливають із об'єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки та як наслідок фізичні розлади[10,17].

1.2 Нормативно правове забезпечення фізичної світи у школах сьогодення

фізичний культура освіта школяр

Фізичне виховання відіграє важливу роль у формуванні молодого покоління, зміцненні і збереженні його здоров'я, підготовці до майбутньої професійної діяльності та захисту Батьківщини. Громадяни мають право займатися фізичною культурою і спортом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, віросповідання, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Держава надає необхідну допомогу, пільги та гарантії окремим категоріям громадян, в тому числі інвалідам, для реалізації ними своїх прав у сфері фізичної культури і спорту. Держава гарантує надання в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям, в тому числі: дітям-сиротам та дітям, що залишилися без піклування батьків, дітям, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям з багатодітних та малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам. Держава забезпечує в межах, визначених Кабінетом Міністрів України, надання безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям дошкільного віку, учням загальноосвітніх та професійних навчально-виховних закладів, ветеранам війни і особам, прирівняним до них, а також встановлює пільги при наданні таких послуг іншим категоріям громадян[8,9,19-c.58].

Держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує прагнення громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя [1, с.12]. На сучасному етапі розвитку українського суспільства зберігається актуальність всебічної підтримки сфери фізичної культури і спорту з боку держави. Такий стан речей унормований чинним законодавством. Пріоритети державної політики висвітлювались у відповідних законодавчих та нормативно-правових актах: законах, указах Президента, постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів, наказах та нормативно-методичних документах. Закон України "Про фізичну культуру і спорт" прийнятий у грудні 1993 року. Він визначає цінність фізичної культури і спорту для здоров'я, фізичного і духовного розвитку населення, утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві. Цей Закон визначає загальні правові, соціальні, економічні і організаційні основи фізичної культури і спорту в Україні, участь державних органів, посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, у зміцненні здоров'я громадян, досягненні високого рівня працездатності та довголіття засобами фізичної культури і спорту. В ньому наголошується, що держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя. Кабінет Міністрів України за участі громадських організацій розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров'я різних категорій населення в соціально-побутовій сфері та забезпечує умови для її впровадження в життя, використання фізичної культури і спорту як засобу профілактики і лікування захворювань. Створення умов для занять фізичною культурою населення за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за рахунок коштів відповідних бюджетів на підставі державних нормативів фінансування фізкультурно-оздоровчих програм [2, с.6]. Відповідно до Закону держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики в цій сфері, створення відповідних державних органів та умов їх функціонування, гарантуються права громадян на заняття фізичною культурою і спортом; визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури

У статті З Закону України „Про фізичну культуру і спорт” відзначається, що держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості. Кабінет Міністрів України 6 червня 2006 року схвалив Концепцію Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007 - 2011 роки [3, с.5]. Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про фізичну культуру і спорт" зобов'язала Кабінет Міністрів України до 1 червня 1994 року прийняти Державну програму розвитку фізичної культури і спорту. Така перша програма була затверджена Указом Президента України в червні 1994 року. 1 вересня 1998 року в Україні була прийнята друга програма -- "Фізична культура -- здоров'я нації". Державні програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні спрямовані на практичну реалізацію Закону України "Про фізичну культуру і спорт". Вони розкривають основні напрямки державної політики в галузі фізичної культури і спорту, визначають їх роль у житті суспільства, показують тенденції розвитку фізкультурно-спортивного руху та накреслюють практичні заходи щодо впровадження фізичної культури в побут громадян, а також основні засади організаційного, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та інших її забезпечень на певні етапи суспільного розвитку. На основі Державної програми розвитку фізичної культури і спорту Кабінет Міністрів України передбачає відповідний розділ у програмах економічного і соціального розвитку України. Для покращення регулювання у даній сфері приймаються Державні вимоги до фізичного виховання, що містять основні концептуальні положення, характеристику рівнів, змісту та форм фізичного виховання, оцінку діяльності тих, хто займається, кадрове забезпечення та керівництво фізичним вихованням. Вони визначають мету фізичного виховання у навчально-виховній сфері та його завдання, принципи побудови педагогічного процесу з фізичної культури в освітніх установах. Однією з центральних проблем формування системи фізичного виховання є підготовка навчальних програм, тому що вони визначають обсяг знань, умінь і навичок виконувати рухові дії, що підлягають засвоєнню за роки навчання і сприяють розвитку особи відповідно до державних вимог у цій галузі. Іншими словами, навчальна програма -- це сукупність теоретичного і практичного матеріалу, спеціально підібраного для вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань фізичного виховання, які прийняті згідно встановленого порядку [2, с.8]. Єдина державна навчальна програма не може врахувати всієї різноманітності інтересів та запитів учнів і вчителів, місцевих умов, національних та регіональних традицій. Тому для забезпечення державних інтересів у фізичному вихованні дітей і учнівської молоді, з одного боку, та захисту прав навчальних закладів щодо визначення змісту і засобів фізичного виховання учнівської молоді, передбачених статтею 12 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", з іншого боку, сьогодні розробляються програми трьох рівнів: базові, регіональні і робочі. Така градація програм передбачена «Державними вимогами до навчальних програм з фізичного виховання в процесі освіти», затвердженими Міністерством освіти України 25.05.1998р.

У фізичному вихованні широко практикуються нормативні способи кількісного визначення постановки завдань і оцінки результатів їх виконання. Терміни "норма", "норматив" визначають певну міру (величину), прийняту за уніфікований показник того, що повинно бути досягнуте в результаті діяльності. Сукупність норм -- це ніби послідовні сходинки досягнення результатів від початкового до граничного. Якщо норми відповідають можливостям учнів і умовам їх реалізації, то вони є найкращим орієнтиром на шляху до мети [4, с.49]. Для підвищення рівня охоплення населення масовим спортом, за яким Україна суттєво поступається провідним країнам, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України вживає такі заходи: удосконалюється відомча нормативна база, розроблено соціальні нормативи рівня забезпеченості населення спортивними спорудами; підвищує ефективність фізичного виховання у навчальних закладах, зокрема запроваджено фізкультурно-оздоровчий комплекс школярів „Козацький гарт" та державний стандарт в галузі освіти „Здоров'я і фізична культура";

здійснюється методичне та організаційне супроводження фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення, впродовж останніх років проводиться Всеукраїнський місячник з ремонту спортивних майданчиків „Спорт для всіх - спільна турбота", одночасно проводяться масові спортивні заходи по всій території України „Спорт для всіх - здоров'я кожного". На сучасному етапі в Україні продовжується формування нормативно-правового та організаційно-управлінського забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, яке характеризується правовим врегулюванням відносин шляхом ухвалення законодавчих та нормативних документів, рішень державних органів; розробкою та реалізацією цільових комплексних програм; створенням мережі центральних та місцевих органів управління з визначенням їх повноважень та відповідальності; розвитком інфраструктури з урахуванням специфічних умов різних регіонів країни; налагодженням вертикальних та горизонтальних зв'язків між суб'єктами; впровадженням організаційно-практичних заходів для вдосконалення та поліпшення організації, підвищення ефективності роботи; створенням системи соціальних гарантій та захисту прав громадян щодо занять фізичною культурою та спортом; здійсненням цільового фінансування та матеріально-технічного забезпечення; створенням спеціальних фондів [5, с.27]. Основні проблеми пов'язані з необхідністю швидкого реагування на політичні, економічні та інші соціально-правові зрушення у світі та в Україні з урахуванням наявних можливостей щодо реалізації державної політики у галузі фізичної культури і спорту.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Стисло виходячи з регламенту курсової роботи можна ознайомитись з нормативно-правовим забезпеченням та теоретичними положеннями фізичного виховання в сучасній школі, з якої стає очевидно, що фізична освіта в стінах школи сьогодення - є ключовим інструментом формування фізично-окріплої, міцної та здорової нації. Орієнтовані на фізичне виховання сучасні дидактичні задачі школи, дозволяють якісно підібрати методи та засоби організації урочних та позакласних форм занять з фізичної культури у загальноосвітніх навчальних закладах, забезпечити функціональну підготовку, творчу наснагу, бадьорість та духовне зростання Українських школярів. Українська нормативно-правова база засвідчена Верховною радою, як основним законодавчим органом держави, повною мірою висвітлює важливість фізичної освіти у житті суспільства, забезпечує регламент заходів фізичного виховання та гарантує їх виконання. Реформації, що їх претерпіла фізична культура сьогодення по відношенню до минулих років, можна визначити, як позитивні та перспективні.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

2.1 Організаційно-методологічні засади проведення уроків фізичної культури у сучасній школі

«Навчання і учнів проводиться у процесі навчальної роботи, позакласних і позашкільних занять і суспільно корисного праці. Основний формою організації навчально-виховних робіт у шкільництві є урок», - в Статуті середній загальноосвітній школи. Це вказівку повною мірою належить на роботу по фізичного виховання у шкільництві. Урок фізичної культури є така формою занять, якої охоплюються в обов'язковому терміновому порядку всі учні школи. Уроки проводяться з певним постійним складом учнів даного класу. Це дозволяє краще нам організувати і проводити, враховуючи конкретні умови і фізичну підготовленість котрі займаються. Уроки фізичної культури проводяться по твердому розкладу, у визначені дні і годинники тижня, протягом визначеного кількості часу (45 хв.). Вони своєї сукупності забезпечують систематичне вивчення того мінімуму знань і навиків, який передбачено програмою, і, отже, становлять основу для різнобічного фізичного виховання учнів. Правильне проведення уроків забезпечує успіх самостійної праці та виконання учнями різних завдань вчителя, що з удосконаленням умінь і навиків, одержуваних під час уроків. Ці завдання учні виконують вдома чи у секціях. Отже, уроки є основою й у самостійних особистих чи групових занять учнів. Зі стислих розмов вчителя під час уроків учні дізнаються про завдання й значенні фізичної культури та спорту, про досягнення спортсменів. На уроках вони знайомляться з новими їм видами фізичних вправ і іграми, в дітей віком виховується інтерес до гімнастики, спорту і ігор. Усе це сприяє залучення дітей у секції і команди, привертає до брати участь у різних масовихфизкультурних і спортивних заходах. Отже, урок є підвалинами всієї позакласної масової і спортивної роботи з учнями. Фізичне виховання має велику прикладне значення. Серед фізичних вправ, застосовуваних під час уроків фізичної культури, дуже багато, які мають життєво важливого значення і застосовують у повсякденні, у побуті. Завдання школи у цьому, щоб учні до використання коштів фізичного виховання щодня у різних умовах навчання, праці та відпочинку. Усьому цьому діти навчаються, насамперед уроках фізичної культури. Як із змісту, і з організації уроки фізичної культури мають специфічні особливості. Вони проводять у залі, на майданчику, в коридорі, де діти менш обмежені в рухах, що створює особливі умови в організацію дітей і проведення уроку. Діти під час уроків фізичної культури займаються над звичайній шкільної формі, а спеціальних костюмах, перебувають у інших температурних умовах. Під час уроку їм доводиться неодноразово змінювати місця до виконання вправ і укладати багатоаспектний взаємодію одне з одним. З іншого боку, вчитель може свідомо змінювати обстановку на уроці, коли несподівано собі інших змушені діяти у цілковитій залежності від колективу. Уроки фізичної культури відрізняються великим різноманіттям рухових відчуттів, які впливають на організм учнів. Тож тут більше, як ніде, має здійснюватися індивідуального підходу до студентів. Всі ці особливості посилюють відповідальність вчителя при проведенні уроків фізичної культури. Кожен урок фізичної культури повинен відповідати наступним вимогам:

- мати певні завдання - загальні, виконання яких має бути забезпечене у процесі всіх уроків чи серії уроків, й потужні приватні, що їх впродовж взятого уроку;

- бути правильно методично збудованим;

- бути послідовним продовженням попередніх занять й те водночас мати власну цілісність і викінченості; одночасно з цією він повинен на значною мірою передбачати завдання й зміст наступного чергового уроку;

- відповідати за змістом, певному складу які у відношенні віку, статі, фізичного розвитку та фізичної підготовленості;

- бути цікавим для учнів, спонукати їх до активної діяльності;

- утримувати вправи і з гри, сприяють різнобічному фізичному розвитку, зміцнення здоров'я, формуванню постави;

- правильно поєднуватися коїться з іншими уроками в розкладі навчального дня;

- носити який виховує характер.

На сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи значне місце приділяється впровадженню в навчально-виховний процес інноваційних технологій, орієнтованих на перспективу розвитку нетрадиційних форм та систем оздоровлення що допоможе учням встановити зв'язки з природою, навчитись керувати своїми емоціями, поведінкою, рухами, досягти гармонії між тілом і духом. Основн Мета роботи та успіх обраного напрямку роботи, з використанням інноваційних технологій в системі фізичного виховання безперечно залежить від самого вчителя його професіоналізму творчості й майстерності, і безперечно - бажання впроваджувати цей напрямок, розвитку дитини в практику своєї професійної діяльності. А мета роботи вчителя це: підвищення рівня навчально-виховного процесу навчальних досягнень учнів шляхом удосконалення форм та методів роботи вчителям щодо залучення дітей до систематичних занять фізичною культурою і спортом; формування умінь до засвоєння рухових дій. Основні цілі вчителя при використанні інноваційних технологій - це добір форм та напрямів роботи які будуть спрямовані на формування в учнів свідомого ставлення до свого здоров'я, стану фізичної підготовленості: урок фізичної культури; фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня позакласні спортивно-масові заходи; змагання з різних видів спорту у режимі дня школяра; використання самостійних завдань. Модернізація освіти спонукає до пошуку нових освітніх і виховних технологій, до впровадження нетрадиційних форм і методів навчання та виховання. Ці технології та методи навчання спрямовують учнів на краще розуміння навчального матеріалу з предмета «Фізична культура», а також бажання учнів поліпшити свої спортивні досягнення. Впровадження та використання інноваційних технологій дає можливість встановити в своїй роботі різні форми взаємодії «учитель-учень», що дає можливість вчителеві спрогнозувати позитивне ставлення учнів до уроку фізичної культури та спорту. Отже, можна зробити висновок, що етапно організована інноваційна система фізичного виховання з використанням нетрадиційних форм та методів фізичного виховання, та різних технологій забезпечує ефективне формування у школярів позитивної мотивації до здорового способу життя. Інновації, як невід'ємна частина інтерактивних технологій. Інновація(відновлення,новинка,зміна) -- система або елемент педагогічної системи, що дає змогу ефективно вирішувати поставлені завдання, які відповідають прогресивним тенденціям розвитку суспільства. Інноваційна діяльність учителя спрямована на перетворення існуючих форм і методів виховання, створення нових цілей і засобів її реалізації, тому вона є одним з видів продуктивної, творчої діяльності людей. Ми розглянули технологію навчання та виховання в сучасній школі, але це недоцільно розглядати як окремий процес, тому що основною формою організації навчально-виховного процесу є і залишається урок. Класифікація уроків раціональна і дає змогу чіткіше визначити цілі та завдання, структуру кожного уроку, мобілізацію учнів для успішного вирішення поставлених завдань. Інноваційний педагогічний процес--цілісний навчально-виховний процес, що відображає єдність і взаємозв'язок виховання та навчання, який характеризує спільну діяльність співпрацею та спільною творчістю його суб'єктів, сприяючи найбільш повному розвитку і самореалізації особистості учня. Загальні вимоги до сучасного уроку:

*озброювати учнів свідомими,глибокими,міцними знаннями;

*формувати в учнів міцні навички та вміння, що сприяють підготовці їх до життя;

*підвищувати виховний ефект навчання на уроці, формувати в учнів у процесі навчання риси особистості;

*здійснювати всебічний розвиток учнів, розвивати їхні загальні та індивідуальні особливості;

*формувати в учнів самостійність, творчу активність, ініціативу як стійкі особливості особистості, вміння творчо вирішувати завдання, які трапляються в житті;

*вироблення вміння самостійно вчитися, отримувати та поглиблювати чи поповнювати знання, оволодівати навичками та вміннями і творчо застосовувати їх на практиці;

*формувати в учнів позитивні мотиви навчальної діяльності, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, потребу в розширенні й отриманні знань, позитивне ставлення до навчання. Майстерність учителя на уроці проявляється головним чином у вдалому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки та передового педагогічного досвіду, раціональному керівництві пізнавально-практичної діяльності учнів, їхнім інтелектуальним розвитком. Модернізація освіти спонукає до пошуку нових освітніх і виховних технологій,до впровадження нетрадиційних форм і методів навчання та виховання. Однією з таких технологій є інтерактивне навчання: «Мандрівка до світу казок», «Спартакіади», гра «Похід» тощо, їх можна проводити на контрольних уроках, після вивчення окремих тем і цілих розділів навчальної програми. Перевірити рівень засвоювання учнями навчальної програми, їх умінь та навичок, застосування цих умінь і навичок в сучасних умовах. Сюжет надає уроку емоційності, зацікавлює учнів. Заключна частина уроку--метод аутогенного тренування. Таке проведення заключної частини уроку подобається дітям, вносить різноманітність, а головне--сприяє досягненню його основної мети--зниженню навантаження, відновлення організму. Такі уроки потрібні, бо вони нові, незвичайні. Учні на таких уроках займаються з ентузіазмом, в них підвищується тонус, бажання, настрій. Загалом--вищою є віддача і результати уроку. Спостереження за учнями у процесі інтерактивної форми діяльності на уроці дозволило визначити такі позитивні ознаки: у всіх учнів підвищується рівень свідомої активності під час виконання вправ; кожен учасник групи може обирати власний темп виконання вправи, що дозволяє індивідуалізувати процес вправляння; під час такої форми діяльності власний вклад у колективну справу може внести учень у будь-якому стані здоров'я; означене особливо важливо для тих, хто має психофізичні обмеження; надання можливості учням створити власний кросворд демонструє напрямок їхніх інтересів та сферу обізнаності в контексті фізичної культури; подібна форма діяльності учнів дозволяє вчителю визначити рівень авторитета кожного серед своїх однолітків, та у наступному - сприяти його підтримці або підвищенню. Появу інтерактивних форм діяльності учнів на уроках фізичної культури можна визнати як тенденцію в діяльності вчителів у контексті особистісно зорієнтованої педагогічної парадигми та розвитку в них креативного мислення. Використання означених форм навчання учнів сприяє трансформації їхньої діяльності в бік особисто значущості. Подальша систематизація педагогічного досвіду, класифікація теоретичних і практичних розробок з означеної проблеми та укладання на цих засадах технологій, технологічних карт сприятиме розвитку педагогічної іноватики з формування фізичної культури особистості.

2.2 Порівняльна характеристика, висвітлення позитивних та негативних рис фізичного виховання школярів у сучасній школі

Сучасний стан фізичного виховання школярів вимагає об'єктивного аналізу існуючих форм, систем і концепцій його розвитку в європейському і світовому просторі. Лише такий підхід створює можливості визначення пануючих в ньому тенденцій, існуючого потенціалу, але також і врахування недоліків в системі фізичного виховання учнів у школі. У цьому відношенні українська і європейська системи фізичного виховання дітей та молоді, не зважаючи на ряд істотних відмінностей, мають багато спільного. Ця спільність виникає з того факту, що як Польща так і Україна знаходяться у стані трансформування суспільно-господарчих відносин, що в рішучій мірі обумовлює розвиток у галузі освіти, в тому числі фізичної культури і спорту. Однак при цьому варто відмітити значний поступ економічних і суспільних реформ у Польщі, значно більш стабільну і кращу економічну ситуацію в цій країні, особливо після вступу її до Євросоюзу. Починаючи з 90-х років у більшості країн Європи відбулося реформування середньої та вищої освіти, яке обов'язково передбачало модернізацію системи фізичного виховання школярів. Необхідність реформування системи освіти у європейських країнах була обумовлена, в основному, наступними причинами:

невідповідністю змісту шкільного навчання сучасним вимогам суспільства;

відсутністю єдності між змістом освіти та потребами, інтересами і бажаннями молоді; ерозією універсальних систем суспільних цінностей;

педагогічним консерватизмом; низькою ефективністю індивідуального підходу до учнів з боку педагогів у навчально-виховному процесі в школах[9,10,16-25c.].

Представлені недоліки у шкільній освіті характерні для значної частини країн, які увійшли до Європейського Союзу. Тому не випадково у 90-х роках ХХ століття у більшості з них розпочалося реформування середньої та вищої освіти. В останніх роках ХХI століття у шкільній освіті Європи відбулися значні зміни, які стосувались також і модернізації системи фізичного виховання дітей та молоді. Початок цього процесу покладено ще у 1996 році, коли парламент ЄС прийняв Закон про фізичну культуру, який передбачав поступове збільшення уроків з фізичного виховання (до п'яти на тиждень) у всіх типах шкіл. Введення щоденних уроків з фізичного виховання передбачає наступну модель їх реалізації для більшості польських шкіл. В розкладі уроків планується 3 години фізичного виховання, а інші - 2 години, які є також обов'язковими, проводяться з учнями у позаурочний час (друга половина навчального дня). Зміст цих занять залежить від можливостей спортивної бази школи, географічних та кліматичних умов даного регіону, інтересів учнів, професійної підготовленості вчителя фізичного виховання. Кожен учень сам вибирає, які заняття (у групі) він буде відвідувати двічі на тиждень.

Заняття ці можуть проводитись у вигляді:

1. Занять рекреаційних і спортивних.

2. Рухливих і спортивних ігор

3. Корегуючої гімнастики та лікувальної фізкультури

4. Плавання, аеробіки, художньої або спортивної гімнастики, туризму та ін [18,19,20].

У 1997 році у Польщі була розроблена „Національна програма здоров'я”, де значну увагу приділено покращенню стану здоров'я, рухової підготовленості, збільшення фізичної активності населення країни всіх вікових груп. Ця програма орієнтує керівників освіти та педагогічні колективи шкіл на залучення не менше 50 % учнів до систематичних занять фізичною культурою та спортом у позаурочний час. Однак однією з суттєвих проблем, яка заважає розгортанню спортивно-масової роботи у загальноосвітніх школах є матеріальна база. Серед сільських основних шкіл лише 30 % мають спортивні зали та 85 % з них мають фізкультурні майданчики, у міських школах ситуація дещо краща, понад в 80 % з них є спортивні зали, а біля 90 % мають фізкультурні майданчики. Розробка нових педагогічних технологій у навчанні та вихованні була зумовлена соціальним замовленням польського суспільства. У державній програмі „Основні напрями вдосконалення системи освіти” (2001 р.) було підкреслено, що головним завданням школи є підготовка молодої людини до творчої та активної участі в суспільному житті. Це означає, що молодь повинна мати не тільки вміння користуватися з технічних і культурних завоювань сучасного світу, але, у першу чергу, отримати належні знання та вміння для постійного духовного розвитку і самовдосконалення. Ця креативна роль молодої людини, в стосунку до зовнішнього оточення, охоплює не тільки галузі техніки, інформатики і використання матеріальних благ, але також формування особистих естетичних цінностей та надбання культури міжлюдських відносин.

Орієнтація на середнього учня, яка раніше панувала в польській педагогіці призвела до того, що система шкільної освіти була спрямована на виховання здебільше пасивних людей (виконавців розпоряджень та наказів), які слабо володіли самостійним творчим мисленням. У сучасній педагогіці було взято курс на виховання активної і творчої особистості. Концепція нової моделі школи, на відміну від традиційної, передбачає реалізацію наступних функцій:

Орієнтація на особистість учня, його всебічний розвиток, підготовку до майбутнього дорослого життя. Скерованість педагогічної діяльності вчителя не тільки на інтелектуальний розвиток школярів, а й на їх емоційну сферу, покращення стану здоров'я, рухової підготовленості, що наповнює розвиток дітей та молоді багатосторонністю і гармонійністю. Учень також повинен бути підготовлений до самореалізації власного потенціалу (інтелектуального, морального, естетичного, фізичного тощо).

-Обмеження навчання, яке спирається лише на підручниках та переказі вчителем навчальної інформації для учнів. Оточуюче середовище (в першу чергу школа та батьки) повинно стати не тільки головним джерелом знань, але також і територією різноманітної діяльності школярів, здійснювати на них разом педагогічний вплив, що є суттєвим при формуванні особистих якостей та переконань.

-Навчання повинне спиратись на активності учнів. Поєднувати їх знання з діяльністю, коли активність є підставою умовою здобування практичного досвіду. Різноманітність навчальних занять дає можливість долати односторонній інтелектуалізм освіти, вона також сприяє поглибленню інтеграції різних наукових галузей знань особистості.

-Дидактичний процес повинен бути пристосований до індивідуальних і вікових анатомо-фізіологічних та психічних можливостей школярів. Це вимагає значного обмеження консервативних форм навчання, на користь більш активної реалізації вчителем принципу індивідуального підходу у навчально-виховному процесі в школі. Важливою парадигмою сучасної школи є заміна авторитарного стилю у педагогічній праці з учнями на демократичний, створення доброзичливої атмосфери та повагу до них, у навчальному закладі повинна панувати атмосфера солідарності дітей, бажання взаємодопомоги, відповідальності перед своїми однолітками за свої вчинки. Така організація навчально-виховного процесу вимагає скорочення дистанції між вчителем та учнем, максимального обмеження дисциплінарного покарання школярів, підтримки різних форм самоуправління, залучення дітей та молоді до процесу функціонування класу. Важливою є також підготовка учнів до власного вирішення конфліктів між однолітками, а також розвитку у них самоконтролю. Відповідно нової концепції освіти по кожному навчальному предмету визначений мінімум базових знань, умінь та навичок, якими повинні опанувати учні. Міністерством народної освіти Польщі було визначено базовий мінімум з предмету „Фізичне виховання”, до якого можна додавати частину навчального матеріалу (шкільний компонент), яку опрацьовує сам вчитель при складанні так званої „авторської частини програми”. Однак не всі вчителі мають достатній педагогічний досвід, а також відповідну підготовленість для самостійного складання авторської програми. Тому Міністерство народної освіти щороку пропонує 6-8 програм педагогів новаторів з різних регіонів Польщі. Вони видаються значним тиражем і доступні кожному вчителю, тому він може обрати для себе будь-яку з них.

Вчитель фізичного виховання має можливість застосувати власну технологію педагогічної діяльності у проведені уроків. Тому при розробці своєї програми він повинен враховувати інтерес учнів, щодо запропонованих фізичних вправ і певних видів спорту, матеріальну базу, географічно-кліматичні умови у яких функціонує школа та ін. Нова концепція фізичного виховання школярів передбачає реалізацію тих завдань, які пов'язані з формуванням в учнів рухових вмінь та навичок, а також повідомлення їм певних валеологічних знань, які є підставою для запровадження засобів фізичної культури у повсякденний побут людини, турботу про збереження та зміцнення свого здоров'я. Вчитель фізичного виховання повинен так побудувати свою працю з учнями, щоб вони мали можливість опанувати такими знаннями, вміннями та навичками, які їм потрібні у дорослому житті. Крім того, від вчителя вимагається не тільки успішної реалізації освітніх, виховних та оздоровчих завдань з предмета „Фізичне виховання”, але також бути суспільно активною людиною, яка вміє встановлювати ділові контакти з місцевими спортивними та оздоровчо-фізкультурними організаціями, брати активну участь в важливих спортивних подіях даного регіону, активно залучати до участі в них учнів своєї школи. Однією із суттєвих проблем шкільної освіти в Польщі є те, що сучасна молодь втрачає інтерес до занять фізкультурою і спортом, особливо за останні десять років. Це пов'язано з тим, що в країні зменшується фінансування на розвиток дитячого та юнацького спорту, утримання спортивних споруд (стадіони, басейни, туристичні бази та ін.), на придбання фізкультурного інвентарю та обладнання для загальноосвітніх шкіл, які повинні створювати сприятливі умови для масових занять дітьми і молоддю фізкультурою і спортом. Широке розповсюдження телебачення, комп'ютерів, які мають Інтернет, забирають значний час у молоді. До того ж навчальні заняття (особливо в гімназіях та ліцеях) і підготовка домашніх завдань, вимагають значних психічних і фізичних зусиль від учнів і складають більшість витрат часу у бюджеті їхнього дня. У 2005-2008 роках нами були проведені дослідження, разом з магістрантами Гуманітарно-природничого університету м. Кельце, з метою визначення відношення молоді у віці 16-18 років до занять фізкультурою і спортом. Цими дослідженнями були охоплені учні шести ліцеїв у Лодзинському воєводстві, загальна кількість їх складала 305 осіб. На основі аналізу анонімного анкетування було встановлено, що у 81 % учнів мотивація до систематичних занять фізкультурою та спортом формується в процесі безпосередньої участі в цих заняттях, коли вони відчувають приємність та задоволення від виконання запропонованих фізичних вправ, спортивних ігор та ін. 9 % респондентів проявило інтерес до вправ фізичної культури оглядаючи спортивні змагання на стадіоні (футбол, легка атлетика) або у спортивному залі волейбол, баскетбол, гандбол, гімнастика та ін.). У 10 % молоді мотивація до спортивних занять була сформована у наслідок читання газет, журналів, книжок та огляду телевізійних передач на спортивну тематику. Найбільш популярними видами спорту, яким учні віддавали перевагу, були різні спортивні дисципліни у залежності від статі молоді. Дівчата на перше місце поставили спортивні ігри (баскетбол, волейбол, гандбол, настільний теніс) - 51 %, на другому місці туризм - 27 %, на третьому місці водні види спорту (плавання, гребля на байдарці) - 22 %. Відмітимо значний зріст інтересу дівчат до спортивних ігор (у 2005 році цей показник складав 33 %), незначний збільшення популярності туризму (24 %) і значним зниженням популярності плавання (43 %), у порівнянню з попереднім анкетуванням проведеними нами у 2005 році. Хлопці на перше місце поставили футбол 55 % (56 % у 2005 році); на друге - спортивні ігри (баскетбол, волейбол, гандбол) - 29 % (20 %); на третьому місці водні види спорту (плавання та гребля на байдарках) - 16 % (24 %). У випадку хлопців зросла популярність спортивних ігор при відчутному зниженні популярності водних видів спорту. В анкеті також були питання, що давали можливість виявити думку учнів на те, як впливає участь у регулярних заняттях фізкультурою та спортом на їх навчання в ліцеї. 48 % респондентів зазначило, що участь в таких заняттях не відбивається негативно на їх успіхах у навчанні. 31 % учнів вважає, що регулярне виконання фізичних вправ позитивно впливає на їх розумову працездатність і дає можливість краще засвоювати навчальний матеріал під час уроків із загальноосвітніх предметів. 14 % респонденті не має власної думки з цього питання, а 7 % учнів вважає, що активна участь у спортивних заняттях забирає дужо часу і тому може заважати їм добре навчатись. Молодь також визначила головні чинники, які негативно впливають на їх рухову активність у позаурочний час. До них відносяться: обмеженість часу, яка пов'язана з навчанням у ліцеї та виконання значного обсягу домашніх завдань з різних предметів (47 %); немає відповідних умов для занять фізкультурою і спортом, перш за все відсутність належної спортивної бази (стадіон, басейн, фізкультурний зал та ін.), яка б була розташована недалеко від місця їх проживання (36 %); низький інтерес в учнів до занять фізкультурою та спортом (17 %). Негативним є факт збільшення групи учнів, у порівнянню з попереднім дослідженням (2005 рік), які не мають відповідних умов для занять фізкультурою і спортом з причин обмеженості часу (41 %) та відсутності належної бази (36 %) при одночасним зростанням інтересу до цих занять (27 %). У розвинутих країнах світу цілеспрямоване фізичне виховання є головною складовою діяльності школи, а моральне, духовне становлення особистості - її найважливішими напрямами фізичної освіти на рівні з укріплення здоров'я та функціональною підготовкою. Так, у США документ "Америка-2000: Стратегія розвитку фізичної освіти" (1991) передбачає використати школу як "центр, здатний перебудувати розвиток цивілізованого суспільства". Програму морального виховання пропонує базувати на біблейських цінностях і принципах. На перший план висуваються чесність, цілісність, прямота, старанність, особиста відповідальність. Описано 60 головних рис характеру, які слід формувати у дітей шляхом фізичного виховання (відвага, стійкість, рішучість, настирливість, співчуття, терпимість та інші). У доповіді національної комісії з освіти Великобританії (1993) сказано, що "Освіта - це не тільки перевага знань, але й наділення моральною, духовною силою". Школа повинна передавати підростаючому поколінню такі цінності, як громадянськість, правдивість, повагу до інших, почуття обов'язку перед суспільством, турботу про людей, а також культурну спадщину (музику, театр, живопис) тощо. В інструкціях Міністерства освіти Франції (1985) підкреслюється, що "У процесі навчання необхідно виховувати особистість цивілізованого і демократичного суспільства, спрямовану до істини, з вірою в людський розум, з почуттям відповідальності, власної гідності, поваги до інших людей, солідарності, неприйняття расизму, розуміння універсальності різних культур, любові до Франції, невід'ємної від любові до Свободи, Рівності, Братерства". У Японії закон про фізичну освіту (1947) проголошує, що на школу покладена місія формування нації, яка служить ідеалам миру і людяності, взірцем фізичної, духової та моральної рівноваги. Документ визначає цілі "повноцінного розвитку особистості", виховання "будівників миролюбної держави і суспільства", людей, які "люблять істину і справедливість, особисту свободу, працю, відповідальних і незалежних". У 1966 році програма шкільного виховання була конкретизована. Було видано "Опис ідеального японця", в якому визначалися 4 групи якостей: