Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Статеві відмінності задаються генетично і далі продовжують формуватися в соціально-культурному середовищі. Сучасна педагогічна та психологічна наука і практика не враховують стать, як найважливішу характеристику студента. Гендерні відносини формувались протягом тисячоліть. Становлення сучасних гендерних відносин перетерпіло довгий етап формування та змін [1].

Античний період характеризувався домінуванням чоловіків, роль жінок в суспільстві була не значною. Жінки перебували в стані залежних членів суспільства. Наприклад в стародавньої Греції жінка не мала права на власність, освіту. В стародавньому Римі жінки мали право брати участь в суспільному житті, саме в Римі зародився образ сучасної освіти. Римляни піклувалися про те, щоб жінки здобули освіту у зв'язку з тією роллю, яку вони мали в родині: організатор сімейного побуту та вихователь дітей в ранньому віці. Діти незалежно від статі проходили три стадії освіти: початкову, середню, вищу[2].

В наш час Україна перебуває на етапі демократизації суспільства, згідно з ЮНЕСКО гендерна рівновага у всіх областях - є одним з головних принципів демократичного суспільства. Тільки виховання, засноване на рівноправності статей, здатне сформувати демократичну свідомість у майбутніх громадян.

Педагогіка, заснована на гендерному аспекті створює сприятливі умови для формування нового типу суспільства, що грунтується на активній громадській позиції, визначенні власної позиції в суспільстві та між статевому розумінні[3].

1. Визначення поняття «гендерний підхід»

Гендерний підхід - це нова наукова методологія, а також принцип пізнання й пояснення сутності людини, що виник унаслідок феміністичного руху на Заході на противагу традиційному андроцентристському статерольовому підходу, який полягає в поясненні пріоритету домінування їх біологічних відмінностей над соціальними. Гендерний підхід, в основі якого лежить розуміння гендера як соціальної статі, тобто складного соціокультурного конструкта, що містить у своєму складі відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках між чоловіками і жінками, конструйованих суспільством, ґрунтується на розгляді чоловічого й жіночого не як природою заданих, а саме як культурою конструйованих соціальних статусів, соціальні досягнення яких не обумовлені їхніми біологічними особливостями [5].

Тема реферату, поняття «чоловічого» і «жіночого» обговорювалися в традиційних філософських, соціологічних і психологічних теоріях. Передумовами до традиційного аналізу цих проблем служили уявлення про принципову біологічному відміну жінок від чоловіків, жіночої другорядності. Перші гендерні дослідження з'явилися в другій половині ХХ століття на Заході. Розвиток індустріального суспільства створило передумови і потреби широкої участі жінок в суспільному виробництві. Масове виробництво, процеси урбанізації, поява нових технологій, що забезпечують менші витрати фізичної праці, призвели до стійкого зростання попиту на жіночу працю. Жінки отримали доступ до освіти, що сприяло зростанню жіночої самосвідомості, зміни системи суспільних цінностей. Це, в свою чергу, призвело до зміни ролі і соціального статусу жінки в суспільстві, що природним чином позначилося і на зміні соціального статусу чоловіка, а будь-які зміни викликають дослідницький інтерес [7].

Стає важливим розуміння того, що мається на увазі в сучасній науці під поняттями «гендер» і «гендерний підхід».

Вивчення вітчизняних видань енциклопедичної і довідкової літератури переконливо засвідчує, що, незважаючи на свою очевидну популярність і достатньо широке вживання у засобах масової інформації та комунікації на сучасному етапі, в них не знайшло свого наукового визначення поняття «гендер», яке до цього часу не включено в арсенал термінологічних словників соціальних і гуманітарних наук. Хоча гендерні дослідження налічують не одне десятиліття, дискусії з приводу визначення цього поняття не припиняються.

Гендер (від англійського gender) - рід, стать, породжувати. Суттєво й те, що ще в 60-х роках минулого століття поняття «гендер» у тому розумінні, як воно використовується сьогодні, в англо-американському слововживанні було також майже невідомим, як і у вітчизняному вжитку. Єдиною сферою, де воно знайшло своє первісне вживання, була філологія, у межах розв'язання завдань якої поняття «гендер» служило виключно для опису граматичної категорії роду (maskulinym, feminym, neytrym). Причому використання цього поняття за межами граматики розглядалось, як жарт або, як груба помилка.

Сенс його запозичення соціологами і філософами полягає в акцентуванні того, що відмінності між статями в області поділу суспільної праці, ролей у сім'ї, сегрегація соціального простору за ознакою статі настільки ж умовні, наскільки умовний рід іменників. Теж саме відноситься і до гендерних відмінностей в культурах і у різних поколінь людей в рамках однієї культури.

У сучасній науці існує думка, згідно з яким зміст, що вкладається в термін «гендер», сходить не до значенням англійського слова gender - граматичний рід, а до іншого значенню цього слова, виявленому в американському словнику спадщини: gender - представлення, презентація. Це саме уявлення індивіда (чоловіки або жінки) у всій сукупності його фізіологічної та соціальної сутності з акцентом на соціальну. Таке трактування походження терміна «гендер» виглядає більш переконливою. Внаслідок цього ми розглядаємо гендер, як сукупне соціальне і біологічне уявлення людини (чоловіка або жінки) в суспільстві, сформований в процесі його розвитку, що є основою соціальних відносин і стратифікації.

У самому широкому трактуванні підхід являє собою сукупність прийомів, способів у вивченні чого-небудь. Більш вузькі і точні трактування даються при інтерпретації конкретних підходів.

На даний момент в науці розроблено цілий ряд спільних підходів, що відрізняються своєю універсальністю, тому з їхньої позицій можливе дослідження будь-яких об'єктів пізнання. У зв'язку з тим що гендерний підхід використовується в різних науках психології, соціології, економіці і т.д. для дослідження різного роду явищ і процесів, стає очевидною його універсальність, що ставить його в один ряд з загальнонауковими підходами.

Більшість авторів вказують на особливості, зміст, ті чи інші аспекти гендерного підходу, не акцентуючи уваги на чіткому визначенні цієї категорії.

Гендерний підхід заснований на ідеї, що важливі не біологічні або фізичні відмінності між чоловіками і жінками, а то культурне і соціальне значення, яке надає їм суспільство. Найбільш поширеним типом гендерної системи вважають таку, в яку входять дві гендерні групи: чоловіки і жінки [6].

Сенс гендерного підходу полягає в показі не тільки культурно детермінованих відмінностей між статями, але і того, як культурне конструювання цих відмінностей позначається на соціальному статусі гендерних груп: становищі на ринку праці, можливості в сфері політики, освіти та ін. У цьому зв'язку під гендерним підходом ми розуміємо методологію пізнання життєдіяльності суспільства, основою якої є облік соціальних особливостей індивідів (чоловіків або / і жінок) у нерозривному зв'язку.

2. Гендер в педагогіці вищої школи

Вища освіта є одним із найважливіших соціальних інститутів, які виконують функції трансляції основної системи цінностей, норм, ролей від одного покоління до іншого, навчання певним знанням і вмінням, розвитку здібностей людей, самореалізації та творчості.

Вищі освітні установи поряд з іншими агентами соціалізації (сім'я, дошкільні установи, школа, ЗМІ і т.д.) формують ідентичність особистості, визначають наявні можливості особистого, громадянського і професійного вибору.

У самому змісті, спрямованості та організації вищої освіти накопичилося чимало складних проблем. Організація освітніх установ відображає гендерну стратифікацію суспільства і культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків, гендерну стратифікацію педагогічної професії, гендерну асиметрію педагогічних кадрів і студентів.

Гендерна асиметрія у вищій школі означає фактичну диспропорцію питомої ваги чоловіків і жінок у підготовці фахівців різного профілю і відображає явну або приховану нерівність у цій сфері за ознакою статі. Серед студентів вищих навчальних закладів жінки становлять 51%, чоловіки - 49%. Вища школа не забезпечує всебічної оцінки підготовки жіночих і чоловічих кадрів і їх затребуваності в суспільстві. Все це не робить освіту особистісно орієнтованою.

Стосовно наукової підготовки кадрів гендерна асиметрія виражається в тому, що сьогодні серед аспірантів жінок - 42%, докторантів - 34% [1].

Це далеко не повний перелік проблем сучасної вищої школи. У вирішенні цих завдань значна роль належить гуманізації та гуманітаризації вищої освіти, що відповідає основному призначенню гендерної освіти.

Гендерна проблематика в освіті виникла як наслідок утвердження гуманістичної парадигми в педагогіці, усвідомлення важливості збереження інтелектуального потенціалу суспільства і розуміння ролі особистісних аспектів у розвитку здібностей. Адже будь-який розвиток може бути прогресом лише тоді, коли він, перш за все, є прогресом культури, сприяє вдосконаленню суспільства і піднесенню людини.

Впровадження категорії «гендер» у педагогічний процес має принципове значення, оскільки у вищій школі формується багато уявлень про професійне самовизначення, життєву стратегію, доступ до ресурсів і влади, що мають в основі статеву орієнтацію.

Гендерна педагогіка, гендерний підхід в освіті - ці питання відносяться до одних з найменш розроблених в українських гендерних дослідженнях. Українська педагогіка перебуває в стадії включення гендерного підходу в теорію, методологію та в область емпіричних досліджень. Новизна гендерного підходу в українській педагогіці має інституційний та когнітивний ефект. Його розвиток передбачає освоєння досвіду в цій галузі знання в іншому інституціональному і соціальному контексті. Розробка гендерних підходів в освіті, є новим кроком у розвитку педагогічної науки.

Гендерний підхід в будь-якій сфері припускає, що відмінності в поведінці чоловіків і жінок визначаються не стільки їх фізіологічними, біологічними, анатомічними особливостями, скільки соціально-культурними чинниками [6].

Такий конструктивістський підхід припускає відкидання негативних гендерних стереотипів: раз вони не є вродженими, а сконструйовані суспільством, значить, їх можна змінити, змінюючи свідомість суспільства.

Таким чином, практично кожна наукова дисципліна може враховувати гендерний підхід і включати гендерну тематику в своє інтелектуальне поле, тому це дає реальний шанс оцінити наслідки функціонування і розвитку патріархатної культури, змінити існуючу систему соціальної диференціації і нерівності за ознакою статі.

Основна ідея гендерного підходу в освіті - в урахуванні специфіки впливу всіх факторів навчально-виховного процесу. Здійснювати гендерний підхід в освіті студентів - значить діяти з розумінням соціального, конструктивістського походження категорій «чоловічого» і «жіночого» в суспільстві, ставити особистість і індивідуальність молодої людини в його становленні і розвитку вище традиційних рамок статі.

Одним з найбільш перспективних напрямів гендерної педагогіки уявляється вивчення особливостей професійного і життєвого самовизначення студентської молоді, специфіки професійної діяльності чоловіка і жінки у вузах. Викликають інтерес відмінності в соціально-статусних відносинах, ціннісних орієнтаціях, способах адаптації чоловіків і жінок до мінливих умов, визначення їх специфічних проблем у процесі самореалізації, виявлення причин незадоволеності роботою, бар'єром на шляху професійного зростання, мотивацій трудової діяльності і т.д. Подібні параметри в перспективі будуть сприяти розробці оптимальних умов для про-професійної підготовки студентів, професійної педагогічної діяльності чоловіків і жінок, вільного вибору шляхів і форм самореалізації на рівні своєї неповторної індивідуальності.

Коло питань, які вимагають своєї розробки і досліджень у зв'язку з декларуванням нового педагогічного напряму, визначається виходячи з проблематики гендерної соціалізації особистості, її життєвого і професійного самовизначення [4].

Гендерний підхід в освіті студентів будується на роз'ясненні гендерних стереотипів, з якими стикається молодь, вступаючи в доросле життя і спільному пошуку засобів подолання цих стереотипів. Іншим важливим аспектом гендерної освіти у вищій школі є зміна підходів до викладання різних дисциплін в цілому, розробка та впровадження гендерно-орієнтованих курсів для студентів гуманітарної спрямованості навчання.

Інтеграція гендерного підходу в педагогіці вищої школи ускладнюється через те, що його сприймають, як наукову екзотику. З гендерної термінологією, з сутністю гендерних проблем в освіті недостатньо знайомі викладачі вузу і ще менше - студенти.

3. Гендерні проблеми вищої освіти та шляхи їх вирішення

гендер школа феміністичний

Нові соціально-економічні умови розвитку сучасного українського суспільства істотно змінили всі сторони життя нашої країни і зумовили необхідність покращення діяльності всіх громадських структур. Демократизація і гуманізація суспільства неминуче позначилася на системі вищої освіти і зажадала від вищої школи здійснення внутрішніх перетворень.

В якості основного принципу реформи вищої освіти був висунутий принцип гуманізації, який передбачає розвиток індивідуальності, що формується на базі сучасної культури і широких знань, високого трудового й соціально-психологічного професіоналізму Отже, сама вища школа постає, як система умов, що забезпечують розвиток індивідуальності у всіх проявах суб'єкта праці, суб'єкта пізнання і суб'єкта спілкування, тобто у всіх проявах особистості [10].

Однією з особливостей, що відбуваються нині соціальних, культурних, наукових перетворень стає формування нового підходу до освіти і виховання - гендерного підходу. Гендерна проблематика в освіті виникла як наслідок утвердження гуманістичної парадигми в педагогіці, усвідомлення важливості збереження інтелектуального потенціалу суспільства і розуміння ролі особистісних аспектів у розвитку здібностей. Українська педагогіка перебуває в стадії включення гендерного підходу в теорію, методологію та в область емпіричних досліджень.

Питання гендерної проблематики в освіті відносяться до одних з найменш розроблених у вітчизняних гендерних дослідженнях.

В ході гендерних досліджень розглядаються ролі, норми, цінності, особистісні якості, приписувані суспільством жінкам та чоловікам через системи соціалізації, розподілу праці, культурні цінності та символи, що дозволяє вибудувати традиційну гендерну асиметрію та ієрархію влади.

Гендерний підхід, на наш погляд, повинен фіксуватися на критичному аналізі використовуваних в педагогічному процесі моделей маскулінності і фемінінності, а також існуючих в освіті механізмах соціалізації та виховання особистості відповідно до різними моделями маскулінності і фемінінності.

Мета гендерного підходу в освіті - деконструкція традиційних культурних обмежень розвитку потенціалу особистості в залежності від статі, осмислення і усвідомлення умов для максимальної самореалізації всіх суб'єктів процесу педагогічної взаємодії.

Дослідження вітчизняних авторів дозволяють стверджувати, що процес життєвого і професійного самовизначення студентської молоді та професійна діяльність викладачів вузу здійснюється в умовах несвободи, гендерної призначеного та визначеності. Все це обумовлює у суб'єктів виховно-освітнього процесу наявність цілого ряду специфічних психолого-педагогічних проблем. Це, насамперед, проблеми, пов'язані з утриманням, спрямованістю і організацією вищої освіти [11].

Навчання у вузі практично орієнтоване на безстатеву істоту, на студента «взагалі», що формує явно «спрощений» тип свідомості особистості і юнаків, і дівчат, оскільки маскулінний характер навчання через прийняті стереотипи, готові суспільні моделі поведінки, певні культурні норми блокує вихід свідомості на новий рівень, відкриває необмежені можливості у самореалізації людини незалежно від статі.

Організації навчання у вузі характеризується переважання директивної моделі над інтерактивною [12]. Директивна, традиційна модель організації навчання у вузі орієнтована на результат, припускає його досягнення за рахунок передачі інформації, раціональної організації змісту навчального процесу, здійснюваного шляхом односпрямованого впливу викладача на реципієнтів-студентів. Інтерактивна модель найбільше відповідає гендерному підходу і виходить з необхідності розуміння трансльованої інформації, націлена на творчу переробку відомостей; побудована на взаємодії учасників, робить акцент на співпраці, підтримує активність студентів, інтелектуально і емоційно залучає студентів в навчальне середовище, створює умови для розвитку внутрішньої мотивації до навчання.

Рівність стартових позицій чоловіків і жінок після закінчення вузу не забезпечує однакової професійної кар'єри, яку чоловіки роблять швидше.

Організація вищих освітніх установ відображає гендерну стратифікацію суспільства і культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків, гендерну стратифікацію педагогічної професії, гендерну асиметрію педагогічних кадрів і навчаються студентів [8].

В даний час жінки у вищій школі представляють собою досить численну групу викладачів і наукових кадрів, що свідчить про фемінізацію науки і вищої освіти. У той же час немає науково розробленої і обґрунтованої методики для визначення оптимальної статевовікової структури наукових і навчальних підрозділів, яка забезпечила б максимально ефективний процес навчання, виховання і прилучення студентської молоді до наукової роботи.

Гендерна асиметрія виражається в недостатній представленості жінок серед професорів, наукових кадрів вищої ланки і керівників наукових і навчальних підрозділів. Стримуючими факторами є менталітет суспільства, патріархальна традиція, «подвійна зайнятість», характерна для жінок (робота + сім'я) і т.д. [9].

Спільне навчання та загальна трудова діяльність в значній мірі нівелюють відмінності в нормах поведінки і психології чоловіків і жінок. Змінюються самі культурні стереотипи маскулінності і фемінності, слабшає їх поляризація і внутрішня суперечливість.

У зв'язку з цим вивчення соціально-статусних відносин, ціннісних орієнтацій, способів адаптації чоловіків і жінок вчених і викладачів вузу, визначення їх специфічних проблем у процесі самореалізації, виявлення специфічних проблем професійного зростання в умовах трансформації сучасного суспільства вимагає спеціального вивчення [11].

Це далеко не повний перелік проблем сучасної вищої школи. У вирішенні цих завдань значна роль належить гуманізації та гуманітаризації вищої освіти, що відповідає основному призначенню гендерної освіти. У зв'язку з цим, представляється важливим і своєчасним розглянути значення гендерної парадигми для теорії і практики освіти, намітити шляхи її просування в освіту, як важливої ??умови створення гендерно нейтрального середовища для рівно можливих реалізацій кожною людиною своєї особистості з урахуванням індивідуальності бачення своєї статі.

Висновки

Педагогіка, заснована на гендерному аспекті створює сприятливі умови для формування нового типу суспільства, заснованому на активній громадській позиції, визначенні власної позиції в суспільстві та між статевому розумінні.

Гендерна освіта - це феномен, здатний трансформувати політики тоталітарного освіти в напрямі його більшої толерантності. Гендерний підхід, в основі якого лежить розуміння гендера як соціальної статі, тобто складного соціокультурного конструкта, що містить у своєму складі відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках між чоловіками і жінками, конструйованих суспільством, ґрунтується на розгляді чоловічого й жіночого не як природою заданих, а саме як культурою конструйованих соціальних статусів, соціальні досягнення яких не обумовлені їхніми біологічними особливостями.

Інтегрувати гендерний підхід у професійну підготовку студентів вищих педагогічних закладів означає спроектувати, методично забезпечити й реалізувати практично всі елементи нової гуманістично орієнтованої освітньої технології, мета якої - формування професійно важливих якостей особистості майбутніх спеціалістів-гендерологів як нового покоління психолого-педагогічних кадрів, здатних успішно вирішувати завдання гендерної соціалізації та виховання підростаючого покоління.

Список використаних джерел

1. Агеев B.C. Психологические и социальные функции полоролевых стереотипов // Вопр. психол. - 1987. - №2. - С. 154 - 158.

2. Алешина Ю.Е., Волович А.С. Проблемы усвоения ролей мужчины и женщины // Вопр. психол. - 1991. - №4. - С. 74 - 82.

3. Бендас Т.В. Гендерные исследования лидерства // Вопр. психол. - 2000. - №1. - С. 87 - 95.

4. Берн Ш. Гендерная психология. - М.: Олма-Пресс, 2001.

5. Визгина А.В., Пантилеев СР. Проявление личностных особенностей в самоописаниях мужчин и женщин // Вопр. психол. - 2001. - №3. - С. 91 - 100.

6. Волынская Л. Взрослая жизнь отличниц // Семья и школа. - 1997. - №5. - С. 18.

7. Воронина О.А. Права женщин в сфере образования // Права женщин в России: исследование реальной практики их соблюдения и массового сознания. - М.: Московский центр гендерных исследований, 1998. - С. 301-302.

8. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. - СПб.: Питер-Пресс, 2002.

9. Каган В.Е. Семейные и полоролевые установки у подростков // Вопр. психол. - 1987. - №2. - С. 54 - 61.

10. Каган В.Е. Стереотипы мужественности-женственности и образ Я у подростков // Вопр. психол. - 1989. - №3. - С. 53 - 62.

11. Коломейская Н. Школа делает из мальчиков и девочек «унисекс» // Сегодня. - 1998. - 5 февр. - С. 4.

Размещено на Allbest.ru