Формування комунікативних умінь і навичок у молодших школярів

Уроки української мови надають великі можливості для ознайом-лення учнів з найважливішими правилами усного та писемного мовлення і спілкування, практичного засвоєння формул ввічливості, які виховують мовну культуру, інтелігентність, вишуканість мовця.

Кожна людина з раннього дитинства, наслідуючи дорослих, самостійно оволодіває рідною мовою і вже до навчання в школі добре розуміє оточуючих, може відповідати на посильні запитання, вміє висловити нескладні думки. На уроках мови учні збагачують свій словниковий запас, набувають умінь добирати найбільш влучні слова, використовувати синоніми, антоніми, фразеологізми, практикуються у побудові значно складніших синтаксичних конструкцій, ніж ті, які трапляються в побутовому мовленні [39, 85].

На навчальних заняттях з рідної мови вчитель повинен створювати умови для свідомого засвоєння учнями понять світоглядного характеру: мови і дійсності, мови і мовлення, мови і мислення;, допомагати учням осмислювати власну мовленнєву практику; розвивати інтерес до незнайомих слів, точність, доцільність та естетичність мовлення; виховувати почуття мовленнєвого етикету.

Керуючись принципами особистісно орієнтованого навчання, необхідно забезпечити емоційне благополуччя учнів на уроці, яке сприяє успішній реалізації завдань формування комунікативних умінь та мовленнєвої культури молодших школярів. Саме тому навчальне заняття з рідної мови повинно бути справжньою "педагогічною майстернею" [66], де слово жило б, трепетало всіма барвами і відтінками в душі кожної дитини, щоб діти кожен вислів сприймали не лише розумом, а й серцем, намагалися побачити живу картину, почути звуки, прислухатися до переданих почуттів й уміли висловити свої.

Мовленнєвій діяльності на уроці рідної мови вчитель повинен відводити більше половини часу, вміло поєднуючи розвиток мовних, мовленнєвих та комунікативних умінь учнів. Мовні уміння необхідно спрямовувати на формування базових понять, засвоєння норм літературної вимови, оволодіння опорними вміннями логічного мислення. Мовленнєві уміння включають удосконалення звуковимови і культури мовлення, роботу над збагаченням, уточненням і активізацією словника, опанування граматичного ладу мовлення. Комунікативні -- забезпечують розвиток власне мовленнєвих умінь: орієнтацію в умовах, змісті висловлювання, формі його викладу; групування зібраного матеріалу, визначення послідовності частин тексту, виділення слів, важливих для висловлювань; удосконалення власного тексту [65, 52].

Комунікативно-мовленнєві вміння необхідні для ефективного здійснення мовленнєвої діяльності в умовах міжособистісної взаємодії, тобто в різних ситуаціях спілкування: з різною метою, в різних умовах, з різними співрозмовниками (знайомими, незнайомими; за віком: старшими, молодшими; за соціальною роллю: хтось із рідних, учитель, однокласник, друг і т.д.) [59]. Основою комунікативно-мовленнєвих умінь є частково мовленнєві вміння (звуковимовні, орфоепічні, лексичні, граматичні) та загальномовленнєві (уміння слухати-розуміти, говорити, читати, писати).

Очевидною є необхідність формувати уміння українського мовлення: аудіативні, орфоепічні, граматичні, збагачувати словниковий запас, розвивати уміння діалогічного й монологічного мовлення, що створить базу для навчання читання і письма. При цьому слід взяти до уваги, що у випадку недостатнього володіння усним мовленням розвиток навичок читання та письма уповільнюється. Отже, першорядним завданням є формування та розвиток умінь усного мовлення.

Щоб зацікавити учнів роботою на уроці, необхідно подбати про гармонійне поєднання його мотиваційного, змістового, процесуального та розвивального компонентів. Зміст має привабити дітей чимось незвіданим, сприяти розвивальним дидактичним цілям. Дитина має зрозуміти значущість навчального матеріалу, тому педагогу слід створити оптимальне навчальне середовище для реалізації сутнісного потенціалу кожної особистості [4, 161].

Невичерпним матеріалом для навчальних занять з рідної мови є саме життя. З великим задоволенням діти запрошують до класу засмучену осінь чи життєрадісну весну, срібну зиму чи золоте літо тощо. Кожна складова уроку допомагає створити образ, який змушує дітей хвилюватися, уявляти, фантазувати, співпереживати, спонукає до активної мовленнєвої діяльності: описати картину природи, назвати іменники, що "супроводжують" її явища, охарактеризувати їх прикметниками, дібрати вдалі дієслова, записати окремі слова, розібрати їх за будовою, скласти речення, різні за метою висловлювання та інтонацією, із звертанням до вказаних явищ природи, поспостерігати, що вони принесли в дарунок, поміркувати над проблемними питаннями, пофантазувати [7, 37].

Невід'ємною складовою комунікативної компетентності молодших школярів є розвинене діалогічне мовлення, яке передбачає не тільки збагачення словникового запасу учня формами мовного етикету, синонімами, антонімами, образними словами тощо, а й уміле варіювання інтонацією відповідно до мовленнєвої ситуації.

Уроки розвитку зв'язного мовлення, на яких формуються уміння складати тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення, належать до комунікативного компонента нового змісту навчання. Тобто цей тип уроків має на меті формувати не тільки мовленнєві, а й комунікативні уміння. Різниця між комунікативними і мовленнєвими уміннями, на думку більшості методистів, полягає лише в тому, що перші враховують при створенні висловлювань ситуацію спілкування, відповідно до якої визначається стиль, вибираються мовні засоби для реалізації авторського задуму [28, 6].

Під ситуацією спілкування розуміється така динамічна система взаємовідносин учнів, яка завдяки її відображенню в свідомості викликає потребу особистості в цілеспрямованій мовленнєвій діяльності і підтримує цю діяльність. Ситуативність мовлення -- це особлива його властивість, яка виявляється у тому, що мовленнєві одиниці в змістовому і часовому параметрах завжди співвідносяться з ситуацією і створюють потенціальний контекст певного діапазону.

Окреслення ситуації спілкування допоможе молодшим учням у побудові висловлювань (написанні творів), створить мотивацію мовленнєвої діяльності на уроці. Використання ситуативних завдань дозволяє вчителям реалізовувати індивідуальний підхід до учнів та диференціацію навчання, робить процес вивчення мови особистісно орієнтованим. Крім того, завдання ситуативного характеру сприяють реалізації діяльнісного компонента змісту навчання української мови, оскільки мають на меті формувати креативні уміння, удосконалювати всі види мовленнєвої діяльності [35, 29].

Пропонований конспект уроку розвитку зв'язного мовлення складено відповідно до змістових вимог програми. Це знайшло відображення у формулюванні мети уроку, визначенні структурних елементів, доборі дидактичного матеріалу [65]. Основний підхід до проведення уроку -- комунікативно-діяльнісний, який реалізується системою підготовчих завдань до створення власного висловлювання, чітко окресленою ситуацією спілкування (надання творчому завданню ситуативного характеру), виділенням окремих структурних елементів уроку для розвитку умінь сприймати тексти на слух (аудіювання), читання, говоріння і письма (див. додаток).

Основна увага у навчанні рідної мови має бути приділена розвиткові усіх видів мовленнєвої діяльності, і підручник містить матеріал для цієї роботи. Він стосується як рецептивних «видів, що передбачають сприйняття готового тексту (аудіювання та читання), так і продукування мовлення (говоріння та письмо -- діалог, усний та письмовий переказ, твір). При цьому слід мати на увазі, що в аудіюванні й читанні головне -- навчити розуміти новий для учнів, незнайомий їм текст із першого пред'явлення. Це накладає певні обмеження у представленні матеріалу для такої роботи.

Слід широко використовувати на уроці дібраний учителем додатковий матеріал, з яким учні не можуть заздалегідь ознайомитися, прочитавши його у підручнику. Це стосується такої, наприклад, роботи: послухати (чи прочитати мовчки) групу слів, чи словосполучень, чи кілька речень і пояснити значення, певним чином згрупувати матеріал, зіставити з малюнком тощо. Цілком незнайомим для дітей має бути і той текст, за яким передбачається виконання інструкції, що міститься в ньому, тестова перевірка розуміння прослуханого чи прочитаного та ін.

Тексти у підручнику можна розділити на ті, що використовуються для, так би мовити, "звичайного" слухання та читання й обговорення, та ті, на яких опрацьовується той чи інший прийом, важливий для ефективного слухання (читання) [68]. Серед останніх -- матеріали, що мають на меті формування в учнів уміння стежити за розвитком думки у тексті і передбачати те, що буде далі. У них тексти поділено на частини; після слухання (читання) кожної з них учні мають подумати, як розвиватимуться події далі, спробувати пояснити, чому вони так думають. Наступний уривок учні слухають (читають) більш зацікавлено, бо намагаються перевірити, наскільки правильними були їхні припущення. Цей прийом призвичаює дітей слухати (читати) активно, відчувати себе ніби співавтором твору, оцінювати майстерність письменника у побудові тексту і формувати власне ставлення до нього.

Розвитку мислення під час читання сприяє і вміння бачити складові частини змісту тексту, усвідомлювати, з яких підтем він складається. У підручнику регулярно пропонуються завдання знайти у тексті певні частини (у тому числі, за даним планом), самостійно поділити текст на частини та ін. Представлена у підручнику і робота над деформованим текстом, частини якого подано у невідповідному порядку. Учням треба подумати над змістом кожної частини і вирішити, в якому порядку їх слід розташувати, щоб одержати впорядкований текст [6, 34].

Вкрай необхідною є робота, спрямована на розвиток в учнів уміння ставити запитання до тексту, щоб краще зрозуміти його. У підручнику є матеріал про можливий зміст запитань, і його треба обговорити з учнями, а потім звертатися до цього роз'яснення у наступній роботі над текстами. Головна мета цієї роботи -- призвичаїти дітей ставити не лише так звані "буквальні" запитання про фактичний зміст (хто? що? де? коли? й под.), на які, звичайно, є прямі відповіді у тексті. Ця частина змісту, безумовно, є важливою, її сприймання, розуміння становить певну проблему для багатьох учнів, тому слід уважно ставитися до розуміння фактичного змісту. Однак треба допомогти учням навчитися ширше дивитися на текст і ставити (і то не лише для вчителя, а й для себе) запитання, що виходять за межі буквального, фактичного змісту. Це запитання про значення слова й виразу (пряме й переносне, образне), про причиново-наслідкові зв'язки, смисл того, про що йдеться у тексті [8, 217].

Особливо необхідними є запитання, що стосуються свого ставлення до сказаного, його зв'язку із особистим життєвим досвідом, зіставлення власного погляду з тим, що думають інші й под. При цьому вчителеві не слід категорично схиляти учнів до єдино правильного (як правило, висловленого ним самим) погляду. Думка вчителя, певна річ, теж має бути вислухана, але як одна з інших, яку цікаво обміркувати, обговорити, зіставити з іншими. Важливо брати до уваги, що наша мета -- не лише сформувати належне ставлення учнів до певних фактів, проблем, а й навчити їх самостійно мислити, аргументувати свою думку, визнавати право іншого думати інакше, зіставляти свою думку з різними поглядами на речі і у разі переконливості аргументів погоджуватися з ними. Іншими словами -- розвивати в учнів критичне (що передусім означає -- самостійне) мислення.

Цілком очевидно, що така робота з аудіювання та читання сприяє розвиткові й інших видів мовленнєвої діяльності -- говоріння та письма [24]. Адже йдеться про вміння бачити відповідність матеріалу темі, розрізнювати у ньому підтеми (відповідно -- частини тексту), оцінювати послідовність у розгортанні матеріалу. Так само важливим для продукування мовлення є робота над смислом (основною думкою) твору, виявленням у тексті власної позиції, ставлення до можливості різних поглядів на одне й те саме явище тощо. Саме це має складати важливу частину роботи над усними й письмовими висловлюваннями учнів -- переказами та творами.

Дієвими є завдання і вправи, які пропонують учням коротко написати про те, що їм сподобалося на уроці, як їм працювалося у парах, чого вони хотіли б навчитися у читанні й под., а також про те, що почули від дорослих про ту чи іншу проблему, як навчили когось із молодших розгадувати ребус із підручника, що бачили по дорозі до школи і т. ін. Маємо на увазі не лише усні висловлювання школярів, а й так зване вільне письмо, яке передбачає, що діти у вільній формі висловлюються про те, що їх цікавить.

Необхідно так організувати роботу, щоб кожен учень мав уважного слухача, який не лише міг би зацікавлено вислухати, а й сказати, що йому сподоба-лося, перепитати про те, що не зовсім зрозумів і под. (цінуються ті слухачі, які можуть у висловлюванні іншого побачити гарне і обійтися без особливої критики). Для такої діяльності необхідно постійно застосовувати роботу в парах та невеликих групах [10, 3].

У цілому слід поєднувати роботу над усними та письмовими переказами й творами, які виголошують (пишуть) за чітко визначеними правилами, звичайно, передбачають розгорнуту підготовчу діяльність, -- з невимушеними, непідготовленими усними та письмовими висловлюваннями, що наближають навчання до життя, розвивають спонтанне мовлення, необхідне у реальних життєвих ситуаціях.

Спеціальної уваги надається розвитку діалогічного мовлення. Крім регулярного застосування завдань, що пропонують обговорити з однокласни-ками ту чи іншу проблему, доцільно використовувати матеріали, які пояснюють особливості діалогічного мовлення, пропонують мовний матеріал для складання реплік діалогу, пропонують узагальнений зміст можливого діалогу, обговорюють з учнями правила спілкування [35, 30].

Такі матеріали, як і ті, що стосуються аудіювання й читання, необхідно обговорювати з учнями, а потім регулярно повертатися до них в організації подібних видів діяльності. Перше ознайомлення з текстами, що містять подібні матеріали, може бути організоване різними способами: учитель читає або переказує його, а потім пропонує прочитати мовчки і знайти певне місце; текст читає хтось із підготовлених учнів; учням пропонують план тексту і дають завдання прочитати його і знайти у ньому частини, що відповідають плану; крім того, можуть бути застосовані різні форми парної та групової роботи. Та головне - матеріал таких текстів має постійно використовуватись у роботі на наступних уроках.

Важливе місце у навчанні мови має зайняти робота у парах та невеликих групах, без чого неможливо залучити до активної мовленнєвої діяльності усіх чи принаймні більшість учнів класу. Вкрай важливо запобігти такій ситуації, коли помітна частина учнів може просидіти чи не весь урок, промовивши лише кілька слів, а то й зовсім промовчавши. За таких умов не варто розраховувати на успіхи з розвитку мовлення.

До того ж, слід мати на увазі, що комунікативний підхід до навчання передбачає: мовлення використовується передусім для спілкування, і важливо забезпечити на уроках умови для цього. Не можна вважати нормальною картину, коли один учень говорить, звертаючись до учителя і часом стоячи до більшості класу спиною, а інші або дивляться йому в потилицю, або й зовсім не звертають на нього уваги, чекаючи своєї черги чи думаючи про своє. У цьому разі ніяк не виконуються елементарні правила спілкування і культивується лише прагматичний інтерес до виставленої вчителем оцінки за роботу [47, 323].

В педагогічній роботі поширена практика застосування парних та групових видів роботи, і вона свідчить про велику зацікавленість у ній учнів. Вони прагнуть бути вислуханими (хай і не всіма, а лише групою учнів або й одним співрозмовником), їм подобається читати напівголосно один одному у парі, вони дуже люблять читати свої твори класу (особливо, якщо їм нададуть право сісти на цей час у так зване "авторське крісло") тощо.

Звичайно, належна організація парної та групової роботи потребує від учителя неабиякої напруги; звісно, він не зможе прислухатися до кожного учня, і цілком можливо, що вони говоритимуть не зовсім так, як слід, але переваги одночасного залучення до роботи усіх учнів не можна переоцінити [55, 7].

Саме тому доцільно використовувати різні способи організації роботи у парах та невеликих групах. Вони стосуються як діалогічного, так і монологічного мовлення, читання й письма, а також роботи над мовним матеріалом і правописом. Важливо залучати учнів до активної участі в освоєнні способів діяльності, треба також призвичаювати їх до роботи з текстами, які містять опис певних процесів (у цьому разі -- розумових, які передбачають спілкування).

Помітне місце у навчанні займає формування знань з мови та мовних умінь. У підручнику для 4 класу, згідно з програмою [56], представлено роботу за розділами "Текст, речення", "Звуки, букви, склад, наголос", "Лексичне значення слова", "Будова слова" (хоча назви розділів у підручнику відсутні). Цей матеріал подано не в академічному ключі, а через дії, які учні мають виконувати, працюючи з відповідними мовними одиницями. Це, передусім, спостереження над спеціально дібраним матеріалом - над значенням, будовою тексту, речення, слова; над вимовою та написанням слова, інтонацією речення; пошук, розрізнення певних мовних одиниць. Не менш важливими є відтворення, доповнення, конструювання мовного матеріалу -- за зразком, з опорою на допоміжні матеріали й самостійно, а також застосування його у мовленні.

Слід мати на увазі, що зазначений матеріал не дублюється у програмах для основного ступеня школи, і це накладає особливу відповідальність на початкові класи [65]. Але, у будь-якому разі, йдеться не про знання визначень, класифікацій, правил, а про практичні уміння й навички: розпізнавати на слух дзвінкі -- глухі, тверді -- м'які приголосні, наголошені й ненаголошені голосні і правильно вимовляти їх у слові; розташовувати слова за алфавітом та знаходити їх в алфавітних списках; розуміти й пояснювати різницю у значенні спільнокореневих слів з різними префіксами чи суфіксами або неспоріднених слів з однаковими префіксами чи суфіксами; розпізнавати слова, близькі чи протилежні за значенням; пояснювати зміст речень, різних за метою висловлювання, будувати і використовувати такі речення у власному мовленні тощо.

При цьому важливо не завищувати вимог до молодших школярів і якнайширше використовувати різноманітні допоміжні матеріали для виконання мовних завдань (наприклад, пропонуються кілька спільнокореневих слів і дається завдання знайти у них корінь тощо). Перевірка навчальних досягнень щодо знань з мови та мовних умінь має здійснюватися за допомогою завдань тестового характеру [10].

Важливим аспектом роботи є розвиток правописних умінь учнів. Вважаємо, що найперше завдання -- вчити дітей пильно приглядатися до написання слова, бачити неповну відповідність написання вимові слова, чітко проговорювати слово так, як його слід писати, запам'ятовувати графічний образ слова, зіставляти написане зі зразком і виправляти помилки. Саме для розвитку орфографічної пильності пропонуються завдання списати слова з пропущеними буквами і перевірити написане, знайшовши дані слова на вказаній сторінці. Це завдання корисне ще й тим, що воно сприяє умінню переглядати текст, знаходити в ньому потрібне, не читаючи всього підряд.

Окрім того, для розвитку орфографічної пильності у підручнику для 4 класу учням пропонують "слова в рамочках" -- список слів, написання яких вони мають запам'ятати. Це і так звані словникові слова, що не перевіряються правилом, і слова на те чи інше правило -- з тих правил, які учні ще не опрацьовували або лише почали опрацьовувати. Результатом роботи над цими словами має бути вміння учнів безпомилково писати дедалі більшу кількість слів -- незалежно від їхніх успіхів в опануванні складних правил правопису. Слова з рамочок винесено на останній форзац підручника, причому, там їх подано не в алфавітному порядку, а в тій послідовності, в якій вони з'являються на сторінках підручника. Це зроблено з тією метою, щоб і вчитель, і учні частіше зверталися до цього списку і добре знали, яка його частина вже опрацьована і підлягає перевірці. Слова з цих списків слід регулярно вводити до словникових диктантів, до вправ на побудову сполучень слів та речень, лексичних вправ на добір синонімів та антонімів тощо, а також до навчальних слухових диктантів та тексту контрольного зорово-слухового диктанту, який учні мають писати наприкінці року.

У 4 класі робота з розвитку орфографічної пильності поглиблюється за рахунок введення поняття сильної/слабкої позиції звука в слові. Це надзвичайно важливий етап розвитку правописної грамотності, бо його мета -- навчити знаходити ті позиції в слові, які потребують перевірки щодо правопису. Адже добре відомий такий феномен: учень знає правило, а застосувати його не може, а одна з причин цього -- він не бачить того місця у слові, яке потребує застосування правила. Тому до опрацювання основних правил правопису (про ненаголошені голосні та парні дзвінкі--глухі приголосні в корені слова) слід навчити дітей розрізнювати сильні та слабкі позиції звуків. Важливо, щоб вони вбачали правописну "небезпеку" у ненаголошених голосних у будь-якій частині слова (це слабка позиція для голосних), парних за глухістю/дзвінкістю приголосних у кінці слова та перед іншим приголосним, парним за та твердістю/м'якістю приголосних при збігові приголосних [27, 302].

Це цілком посильне для дітей завдання, воно значно легше, ніж саме застосування правил із складним алгоритмом -- але тільки за умови, що дітей навчили визначати наголос у слові, чути різницю між дзвінкими й глухими, твердими й м'якими приголосними, вимовляти їх парою. Без цієї фонетичної основи годі сподіватися на освоєння зазначених правил правопису -- чи то з введенням поняття позиції, чи без нього.

У цілому, добір змісту та структурування матеріалу для 4 класу доцільно здійснювати на основі принципу комунікативного спрямування навчання мови на початковому ступені школи.

2.2 Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь і навичок на уроках української мови

Розвиток мовлення є провідним завданням під час навчання молодших школярів рідної мови. Уміння порівнювати, класифікувати, систематизувати, узагальнювати мовні явища формуються через застосування знань з мови у різних видах мовленнєвої діяльності. Логічно чітке, образне усне й писемне мовлення учня є показником його загального розвитку.

Ефективним засобом розвитку комунікативних умінь є вправи, виконуючи які, учні засвоюють необхідні елементарні комунікативні відомості про текст, збагачуватимуть свій словниковий запас, розвиватимуть комунікативно-мовленнєві вміння загалом.

Пропонуємо окремі види роботи, спрямовані на формування комунікативно-мовленнєвих умінь, і проілюструємо їх ситуативними вправами.

1. Розповідь за власним малюнком, спостереженнями, досвідом.

Доцільно запропонувати учням спочатку намалювати те, що вони бачили, ідучи дорогою до школи, а потім, з опорою на свій малюнок, розказати про це однокласникам.

2. Висловлювання "ланцюжком".

Цей вид вправ є особливо корисним у процесі формування загально-мовленнєвих умінь за аналогією до зразка вчителя. Окрім того, під час виконання такої вправи учні вчаться слухати співбесідника не перебиваючи його. Педагог пропонує учням розказати про себе за початком, який задає сам. Наприклад: "Найбільше я люблю їсти... або гратися з ...". "Моя мама радіє, коли я...". "Я найбільше люблю... (що робити)?" "Мені весело (у мене гарний настрій), коли...". Щоб залучити всіх учнів до висловлювання, можна скористатися грою "Естафета", під час якої кожний після побудови висловлювання передає "естафету" (це може бути клубочок ниток, м'ячик і т.д.) іншому.

3. Створення ситуацій для спілкування в парах з метою одержання інформації.

Вчитель пропонує кожному учневі звернутися до свого сусіда із запитанням і дізнатися про щось, наприклад, про те, що він любить робити найбільше (або: чи є в нього братик або сестричка; що подарував йому Дід Мороз і т. д.). Можна дати завдання дізнатися про щось удома в батьків.

Не рекомендується давати учням одночасно більше одного комунікативного завдання. При цьому важливими є чіткі інструкції щодо початку спілкування та його закінчення (можна використовувати різноманітні сигнали: звукові, зорові, наприклад, малюнки із зображенням закритого та відкритого ротика). Після того, як діти поспілкуються, вчитель має запитати в деяких учнів про те, що вони дізналися.

4. Інсценізація прослуханих чи колективно складених казок, оповідань.

На початковому етапі діти лише відтворюють репліки героїв казок (таких, як наприклад, "Ріпка", "Колобок") з відповідною інтонацією, а згодом, -- імпровізують, передаючи основний зміст реплік героїв своїми словами.

Інсценівка "Стежинка до лісової школи ".

Вчитель повідомляє, що надійшов лист від лісових мешканців, які запрошують першокласників до себе в гості до лісової школи, але адресу звірята не вказали. Для того, щоб знайти дорогу до лісової школи, треба запитати в звірів, які зустрінуться в лісі, де вона знаходиться. (Вчитель спрямовує дітей на вживання слів ввічливості, "щоб навіть хижі звірі відповідали охоче"). Далі педагог призначає дітей на ролі "вовка", "ведмедя", "лисички", "кабана" (вони одягають відповідні маски-шапочки і стають біля дошки). Усі інші виходять із-за парт і "прямують до лісу" (імітують ходу). (Увага! Для орієнтації тих, хто розповідатиме про дорогу, доцільно на дошці намалювати піктограму (схематичне зображення) руху і проговорити слова: прямо, праворуч, навколо, через місточок, галявина.) Діти, зустрічаючи "вовка", потім -- "ведмедя" та ін., запитують у них, як пройти до лісової школи, ті -- відповідають. (Наприклад: "Ідіть прямо, біля сосни повернете праворуч, а там, біля пенька, спитаєте лисичку і т. д. .., а на галявині буде лісова школа").

5. Розігрування мовленнєвих ситуацій, складених на основі ситуативних малюнків (з яких зрозуміло, про що можуть говорити герої). Після розгляду малюнка вчитель пропонує дітям здогадатися, про що "говорять" герої, зображені на ньому, та озвучити в парі їхню розмову-діалог.

6. Розігрування дітьми уявних (за словесним описом) мовленнєвих ситуацій.

Етапи проведення роботи: 1) презентація ситуації (словесний опис її умов); 2) обговорення, формулювання реплік героїв; 3) призначення учнів на ролі; 4) розігрування ситуації.

Ситуація "У магазині".

Педагог пропонує кожному з учнів уявити ситуацію, що на його день народження мама хоче приготувати смачні страви, щоб пригостити друзів, але деяких фруктів (овочів, продуктів), що починаються на букву ... (що вивчається на уроці), для них не вистачає, отже, вона попросила сходити до магазину і придбати їх. Учні розігрують діалог, який міг би відбутися в магазині.

Підготовчі запитання до сюжетно-рольової гри "У магазині"

Які слова ви найчастіше чуєте у магазині? Пригадайте їх.

Чи завжди ви дотримуєтесь черги?

Як попросити продавця показати необхідний вам товар?

Що треба сказати, отримавши покупку?

Потім проводиться гра "Магазин".

Доброго дня!

День добрий! Що бажаєте?

Покажіть, будь ласка, ...

Візьміть, будь ласка, ...

Дякую...

Діти розподіляють ролі продавців, покупців залежно від завдання, яке виконують. Наприклад.

1. Ти шукаєш подарунок до дня народження товариша.

2. Ти прийшов по продукти.

Інші діти (глядачі) аналізують поведінку учасників гри.

Завдання. Розподілити між собою роль продавця і покупця. Як можна продовжити діалог?

Ситуація "Прохання погратися іграшкою".

Вчитель пропонує кожному з учнів уявити таку ситуацію: він вийшов у двір погратися з м'ячем, дошкільня із сусіднього під'їзду просить іграшку. Діти мають розповісти, як би вони повелися в цій ситуації, що б сказали дитині. Далі організовується обговорення можливих способів поведінки (дозволити погратися з м'ячем; запропонувати погратися разом; ввічливо відмовити, пояснивши причину) та їх розігрування.

Ситуація "Заспокой малечу".

Кожному учневі пропонується уявити, що ідучи до школи, він побачив на лавочці маленьку дівчинку, яка плаче: її мама пішла в магазин, а доню лишила саму. Завдання школярів -- знайти словесні способи, щоб заспокоїти малечу, які вони демонструють у ході розігрування ситуації.

Ситуація "Розмова по телефону".

Після бесіди, в ході якої вчитель ознайомлює учнів з культурою телефонної розмови (тон розмови, початок, закінчення), доцільно провести розігрування телефонної розмови на основі такої мовленнєвої ситуації: "Уяви, що твого однокласника не було в школі. Зателефонуй йому, поцікався, що сталося". Варто розіграти декілька варіантів ситуації -- слухавку бере: а) мама однокласника; б) його брат, з яким ти знайомий; в) сам однокласник.

Відпрацьовуючи мовний етикет, спочатку діалог ведуть учитель і підготовлений учень (у двох варіантах). Обирається правильний варіант, а потім два учні ведуть між собою діалог за зразком. Можна запроп-нувати роботу в парах.

І варіант.

-- Покличте мені Сергійка! Нема його? Жаль! (Кидає трубку).

ІІ варіант.

-- Добрий день, Павле Вікторовичу! Це говорить Микола Донченко.

Доброго дня, Миколко.

Покличте, будь ласка, до телефону Віктора.

Віктора немає вдома. Він на заняттях з музики. Зателефонуй за півгодини.

Дякую.

Двоє друзів розмовляли

Двоє друзів розмовляли, щось до вуха прикладали.

Це Полтава? Алло!

Вона?

У нас весна!

І у вас весна?

Ми ждемо у гості вас!

Приїжджайте й ви до нас!

Грі кінець. І це не сон. Діти грали в ... (телефон).

Завдання.

Попрацюйте в парах. Складіть діалог "Розмова по телефону".

Ситуації розмови: а) з товаришем; б) з дорослими (незнайомими і близькими).

Ситуація "Дослідник".

На початку гри вчитель запитує, чи цікаво учням дізнатися, який одяг люблять носити (які страви люблять їсти, що люблять робити у вільний час і т.д., залежно від тематики лексики, яку вчитель поставив за мету активізувати на уроці) учні їхнього класу найбільше. Для того, щоб про це дізнатися, він пропонує з кожного ряду обрати по одному "досліднику", які мають, ввічливо звернувшись по імені до кожного учня свого ряду, запитати про його улюблений одяг (справу і т. д.). По ходу опитування вчитель фіксує на дошці відповіді учнів. Наприкінці їх кількість підраховується "дослідниками", після чого результати опитування оголошуються.

Ситуація „Розмова в бібліотеці”

Доброго дня!

Яку книжку ти прочитав?

Хто її написав?

Що найбільше сподобалося у книжці?

Завдання. Вставити речення. Прочитати в особах діалог.

Ситуація „Бабуся і онука”

Бабуся онучці каже:

-- Любцю мила, хоч перед їдою ти б руки мила.

Завдання. Продовжити діалог.

Ситуація „Стара тополя”

Росте край дороги стара-престара тополя. Восени і взимку тривожно шумлять її голі віти. Навесні вкривається вона зеленим листям.

Скажіть, дідусю, скільки років нашій тополі?

Напевно, немало. Багато часу промайнуло.

Хто її посадив?

Добра людина посадила тополю.

Напевно, ви знаете її?

На жаль, не знаю. Хлопчиком я грався під нею, твоя мама з подружками плела вінки. Тепер і ти граєшся в її тінистому затишку.

Завдання. На основі цього діалогу скласти свій про сторічний дуб, його красу і велич.

Ситуація „Першокласниця”

До школи поспішали дві дівчинки-першокласниці Надійка і Катруся. Тільки-но дівчатка підійшли до переходу, а назустріч їм -- дідусь. Він обмацував поперед себе дорогу довгим сучкуватим ціпком.

-- Давай допоможемо йому, -- сказала Надійка подружці. -- Він же зовсім не бачить.

-- Та ти що! Ми ж запізнимося на урок, -- відповіла Катруся й побігла вперед. А Надійка постояла мить і рішуче підійшла до дідуся:

-- Дозвольте, я ...

Завдання. Який відбувся діалог між Надійкою і дідусем? Як ви думаєте, як учителька оцінила вчинок дівчинки, адже вона запізнилася на урок?

7. Проведення рольових ігор.

Рольова гра "Ательє"

Вчитель пропонує половині учнів класу уявити себе в ролі "кравців", а їхнім сусідам -- уявити себе в ролі "клієнтів", які звернулися до "кравців", щоб замовити собі одяг на якесь свято. "Клієнти" мають придумати собі вбрання і словесно описати його "кравцеві" (якого кольору, розміру, широке чи вузьке, довге чи коротке і т.д.). Після цього "кравець" "шиє" (малює) одяг. Вчитель має розпитати в декількох "кравців" вибірково про те, що вони "пошили".

Рольова гра "Диктор"

Одна дитина обирається на роль "диктора телебачення", усі інші -- "глядачі". Глядачам цікаво дізнатися, яка погода буде сьогодні (завтра), щоб обрати відповідний одяг. "Диктор" має зробити прогноз погоди. Для того, щоб було цікавіше, вчитель може виготовити з цупкого паперу умовні позначки "вітряна погода", "сніг", "сонячно", "ожеледиця", "дощ" і т.д. Цими позначками "диктор" може супроводжувати свою розповідь, обираючи відповідні та виставляючи їх на дошці. Після закінчення "виступу диктора" "глядачі" розповідають, який одяг вони "одягнуть" у зв'язку з прогнозованою погодою.

Гра "Світлофор ввічливості"

Один учень називає ситуацію, а інші показують карточку з кольором, що сигналізує про правильність чи неправильність відповіді.

Ситуація 1.

-- Дайте мені бублики, -- звертається дівчинка до продавця (червоний колір).

Ситуація 2.

-- Вибачте, будь ласка, я штовхнув вас ненавмисно, -- каже хлопчик у авто-бусі (зелений колір).

Гра "Трик-трак..."

Учень стає обличчям до класу і розповідає ситуацію в магазині, бібліотеці. А всі учні говорять, якщо відповідь правильна: "Трик-трак, це так"; якщо неправильна: "Трик-трак, це не так". Учень запитує: "А як?" Діти відповідають.

Наприклад.

У магазині потрібно шуміти, бігати.

У лікарні треба розмовляти так, щоб тебе чули всі.

8. Співпраця в парах, у міні-групах.

Під час цієї співпраці учні змушені в ході спільної діяльності, спілкуючись, домовлятися про розподіл ролей та особливості виконання завдання.

Змагання "Малярі".

Вчитель роздає кожному з учнів невеличкий малюночок із зображенням будиночка, в якому є дах, двері, вікно, димар, сходи. В половини дітей будиночок кольоровий (його сусіду показувати не можна), у їхніх сусідів -- чорно-білий. Ті учні, в яких будиночки кольорові -- дають усні інструкції щодо того, що в який колір треба розфарбувати відповідно до свого малюнка. їхні сусіди уважно слухають команди і виконують їх. Після завершення виконання вправи вчитель перевіряє, хто з "малярів" був найуважнішим і виконав усі інструкції правильно; хто з "інструкторів" давав чіткі й зрозумілі вказівки. Перемагає пара, яка найбільш злагоджено працювала разом.

Завдання „Складіть діалог”

Снилась мені ягідка,

Як мед, солоденька,

А то мене цілувала

Мама дорогенька.

Приснивсь мені вітерець,

Що пестив колосся,

А то моя мама

Гладила волосся.

Завдання. Прочитайте вірш. На основі його змісту складіть діалог.

Ситуація „Чия мама найкраща”

План

У кожної людини є мама.

Волосся моєї матусі.

Обличчя.

Очі.

Ніс.

Вуста.

Руки.

Постава.

Моя мама -- найкраща у світі.

Дві дівчинки сперечалися, чия мама найкраща.

Завдання. Складіть діалог за поданим планом, який міг би відбутися між подружками.

Ситуація „Загубився”

Чого ти плачеш, хлопчику?

Я загубився.

А чий ти?

Татків.

А на якій вулиці ти живеш?

На нашій.

Завдання. А що, як ти загубишся? Чи знаєш свою адресу?

Попрацюйте в парі.

Ситуація „Знайшли їжачка”

Дві подруги, повертаючись з лісу, побачили їжачка. Оленка зраділа й поклала його в кошик, щоб віднести додому. Катруся зупинила подругу й щось сказала. Оленка витягла їжачка з кошика і відпустила.

Завдання. Як ви гадаєте, яка розмова відбулася між дівчатками? Відновіть цю розмову.

Ситуація „Розмовляємо зі старшими”

Діти вчаться шанобливо звертатися до інших людей, залежно від віку. Завдання.

Тебе попросили зайти до сусідів позичити певну річ. Як ти звернешся до них з проханням?

Ти хочеш дізнатися у перехожого, котра година. Як ти звернешся до незнайомої дорослої людини?

Ситуація „На березі моря”

Катруся сиділа на березі моря і чекала маму. До неї підійшла незнайома дівчинка, яку звали Галинкою.

Завдання. Побудуйте діалог між дівчатками так, щоб у словах Галинки звучало переконання, а в словах Катрусі -- згода.

Ситуація „Велосипед”

Сергійко хвалився Артемові, що батьки йому до дня народження подарували велосипед. Побудуйте діалог між хлопцями. Інтонацією передайте радість Сергійка і бажання Артема мати такий же велосипед.

Ситуація „розбита ваза”

Даринка ненароком розбила вазу. Вона дуже хвилювалася, що скаже мама, коли повернеться з роботи.

Завдання. Побудуйте діалог між мамою і дочкою. Інтонацією передайте хвилювання Даринки.

Ситуація „У кінотеатрі”

Зимового недільного ранку дві подруги пішли до кінотеатру на дитячий сеанс. Коли погасло світло, дівчатка побачили, що екран їм заступає хлопчик, який не зняв свою хутряну шапку і щохвилини підскакував та коментував написане на екрані.

Завдання. Як би ви ввічливо нагадали хлопчикові про правила поведінки у кінотеатрі.

Гра "Рукавички".

Олівцем на папері учні обводять пальці однієї руки. Після цього вони мають однаково із сусідом розфарбувати кожен свою рукавичку. Вчитель дає учням трішки часу на те, щоб вони домовилися (українською мовою), якими будуть їхні рукавички. Перемагає пара, в якої рукавички вийдуть найбільш схожими між собою.

9. Переказування тексту з орієнтацією на слухача.

Прикладом комунікативного переказування може бути такий: після слухання казки "Вовк та семеро козенят" запропонувати учневі уявити себе маленьким козеням, яке сховалося за піч, і розповісти "козі" про те, що трапилося, поки її не було вдома. Або: для переказу прочитаного тексту про Україну можна запропонувати уявити, що "приїхали друзі з іншої країни, які хочуть дізнатися про нашу Батьківщину". Один з учнів розповідатиме про Україну, а всі інші -- "гості" -- бу-дуть слухати його та ставити запитання.

Щоб забезпечити наявність слухача, можна організовувати переказування "в парі". Наприклад, запропонувати дітям уявити, що мама попросила розповісти казочку перед сном маленькому братику або сестричці: половина дітей виконують роль "старшої дитини" -- переказують прослуханий текст, їхні сусіди грають роль "молодшого братика або сестрички" -- слухають їх. Розповідати казку чи оповідання можна також мамі або бабусі "по телефону" (іграшковому), казковому гостю уроку. Таке переказування "в парі" має дуже високу продуктивність, оскільки за короткий проміжок часу повправлятися в говорінні має змогу половина учнів.

10. Використання природних мовленнєвих ситуацій

Необхідно зважати на те, що мовленнєве спілкування пронизує всі види діяльності, а отже, і пам'ятати про розвиток комунікативного мовлення учнів слід повсякчасно: на всіх уроках (адже на багатьох із них, зокрема на уроках трудового навчання, малювання, можна організовувати роботу в парах, яка вимагає від учнів уміння спілкуватися у процесі спільної праці) і в позаурочний час (на перервах під час правильно організованої ігрової діяльності, під час екскурсій до шкільної їдальні, бібліотеки, медичного кабінету і т.д., у процесі яких учні готують свої питання і проводять інтерв'ювання працівників. Окрім того, саме життя дітей у класі забезпечує природні ситуації, які заохочують до різних видів використання мови, наприклад, привітання іменинників, мам із Днем матері, запрошення батьків на святковий ранок, прохання позичити зайвий олівець в однокласника у випадку, якщо свій зламався і т.д.

Кожен вчитель -- творча особистість і може самостійно творити мовленнєві ситуації, які б спонукали учнів до спілкування, виходячи з теми та мети уроку, наявного матеріалу. Важливо лише, щоб робота над формуванням комунікативного мовлення здійснювалася комплексно і поетапно (від формування частково мовленнєвих та загальномовленнєвих до комунікативно-мовленнєвих умінь), а також систематично.

2.3 Перевірка ефективності формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів

Експериментальної базою дослідження стала Зеленська ЗОШ І-ІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області. Педагогічним експериментом було охоплено 56 учнів 4-х класів.

Дослідження проводилося поетапно упродовж 2008 - 2009 рр.

Мета першого етапу (жовтень - грудень 2008 н. рр.) полягала в опрацюванні й аналізі наукової літератури з досліджуваної проблеми, узагальненні досвіду роботи вчителів початкових класів. На цьому етапі виявлено стан комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів, частоту і правильність уживання в їхньому мовленні службових частин мови, дидактичні можливості навчально-методичної літератури у формуванні зазначених мовленнєвих умінь. Усе це дало змогу визначити вихідні теоретичні засади, уточнити лінгвістичні та психологічні поняття, які використовуються в дипломній роботі, об'єкт, предмет, мету та методи наукового дослідження, сформулювати гіпотезу.

На другому етапі (січень - березень 2009 н. рр.) на основі даних констатуючих зрізів було розроблено експериментальні матеріали для організації та проведення дослідного навчання, здійснено їх апробацію і корекцію. На цьому етапі було проведено формуючий, контрольний та порівняльний експерименти зі сталою групою школярів.

Третій етап (квітень - травень 2009 р.) було присвячено якісному й кількісному аналізу, обробці й узагальненню здобутих у ході експериментально-дослідного навчання результатів, визначенню ефективності експериментальної методики.

Згідно із завданням експерименту, визначено перелік комунікативно-мовленнєвих умінь, якими повинні оволодіти молодші школярі:

· уміння ставити запитання, висловлюючи подив, сумнів, уточнення, здогадку, передбачення;

· уміння констатувати, виражаючи погодження, підтвердження, судження, наслідок, посилання, обіцянку;

· уміння заперечувати, висловлюючи відмову, заперечення, непогодження;

· уміння спонукати до дії, висловлюючи прохання, запрошення, наказ, пропозицію, побажання.

До цього слід додати основні комунікативні ознаки мовлення: правильність, чистота, точність, логічність, виразність, образність, доступність, дієвість, доцільність. Зазначені характеристики мовлення можна розглядати як лінгвістичну інтерпретацію типології комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.

З метою виявлення комунікативних умінь молодших школярів було задіяне різні методи дослідження.

Аналіз програми й підручників з мови для початкової школи, анкетування учителів дозволило зробити висновок про недостатність відведеного часу на формування комунікативних умінь в початковому курсі мови. Результати спостережень, проведених на уроках рідної мови, свідчать про недостатню увагу педагогів до проблеми формування в учнів комунікативно-мовленнєвих умінь.

Для визначення рівнів сформованості комунікативних умінь нами було розроблено модифіковану методику мовленнєвого розвитку молодших школярів з урахуванням описаних у літературі критеріїв оцінки мовлення. Контрольні завдання дали змогу визначити реальний стан означених умінь. Зрізові завдання виконували 56 четвертокласників. Констатуючий зріз, проведений наприкінці навчального року в 4-х класах початкової школи, показав, що сформованість комунікативно-мовленнєвих умінь не відповідає програмним вимогам.

Аналіз результатів констатуючих зрізів за критеріями і показниками дозволив виділити рівні розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів в аспекті досліджуваної проблеми: високий, середній і низький (див. діаграму 1). Як видно з наведених даних, у цілому сформованість комунікативно-мовленнєвих умінь в учнів експериментального і контрольного класів майже однакова (відповідно 11 і 12%).

Діаграма 1. Рівні розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів за результатами констатуючого експерименту

Отже, на сучасному етапі початкової мовної освіти процес формування комунікативних умінь характеризується рядом недоліків, що зумовило потребу розробити ефективну експериментальну методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь. Відповідно до мети і завдань дослідження було визначено зміст експериментальної методики, який ґрунтувався на дотриманні таких умов:

· системне і послідовне збагачення мовлення школярів комунікативно значущими конструкціями на уроках рідної мови;

· формування комунікативно-мовленнєвих умінь шляхом включення мінімуму знань про частини мови та їх функції у початковий курс мови;

· формування й удосконалення вміння точного, комунікативно доцільного і граматично правильного вживання мовних засобів у процесі продукування словосполучень, речень та зв'язних висловлювань в усній і писемній формах;

· активізація правильного, комунікативно мотивованого і стилістично виправданого вживання слів, словосполучень і речень у мовленні молодших школярів з метою надання йому відповідних комунікативних рис.

Процес розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь проходив у чотири етапи:

І - спостереження за наявністю комунікативно-мовленнєвого матеріалу у мовному матеріалі, у ході якого водночас із граматичними вирішуються мовленнєві завдання на поширення й побудову словосполучень, речень. Учні аналізують зразковий мовний матеріал, визначають його роль, засвоюють відповідні синтаксичні конструкції;

ІІ - вибір найбільш виразного у змістовому відношенні варіанта комунікативно-мовленнєвого матеріалу, самостійне введення його в структуру різноманітних комунікативних одиниць;

ІІІ - редагування, або виправлення наявних у текстах помилок, пов'язаних із порушенням норм граматичної сполучуваності слів, що дозволяє сформувати в учнів уявлення про мовну норму й мовленнєву помилку і закласти основу формування мовленнєвих умінь;

ІV - виконання творчих завдань, за допомогою яких комунікативно-мовленнєвий матеріал залучається до процесу мовленнєвої діяльності з певною комунікативною метою.

Розробляючи експериментальну методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, ми брали до уваги такі структурно-комунікативні одиниці мовлення, як слово, словосполучення, речення, текст. Оскільки програма з української мови побудована за спіралевидним принципом, ми теж не відходили від нього у розробці експериментальної методики.

Цілеспрямоване і планомірне використання у процесі експериментального навчання репродуктивних, оперативних і комунікативних методів і прийомів, а в межах цих методів спостереження, евристичної бесіди, розповіді, конструювання, продукування комунікативно значущих конструкцій, редагування, навчально-тренувальних вправ тощо - дало змогу знайти оптимальні шляхи розв'язання проблеми розвитку в учнів початкових класів комунікативно-мовленнєвих умінь. Водночас широкого застосування набули аналіз готових зразків, переказ, видозміна, доповнення, заміна частин тексту, складання діалогів і власне висловлювань.

Важливим елементом експериментальної методики навчання стали вправи. В основу експериментальної методики навчання нами було покладено рецептивні, репродуктивні, продуктивні, творчі вправи, а з урахуванням вікових особливостей молодших школярів активно використовувалися лінгвістичні казки, ситуативні та ігрові мовні і мовленнєві вправи й завдання. У розробці і доборі вправ враховувалися вимоги нової дидактичної моделі мовної освіти школярів: формування у них мовної і комунікативної компетенції та виховання як національно-мовної особистості.

З метою визначення ефективності експериментальної методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь наприкінці 2008 - 2009 н. рр. було проведено порівняльний експеримент, у якому брали участь учні експериментального і контрольного класів. Джерелами для аналізу результатів експериментального навчання стали:

- письмові самостійні роботи учнів, виконані на дидактичних картках;

- творчі письмові роботи (перекази, твори), що проводилися в кінці навчального року;

- бесіди з учнями.

Школярам пропонувалися завдання теоретико-практичного характеру, подібні до тих, що виконувалися в ході констатуючих зрізів. Вони мали на меті з'ясувати рівень комунікативно-мовленнєвих умінь школярів, виявити їхнє уміння вживати в процесі спілкування різноманітні частини мови та допоміжні засоби увиразнення, зокрема інтонацію, жести. Учні експериментального і контрольного класів виконували аналогічні завдання. Це дозволило порівняти результати експериментального і традиційного навчання.

Перевірка ефективності експериментальної методики показала, що в учнів експериментального класу значно вищий рівень комунікативно-мовленнєвих умінь. Їхнє мовлення характеризується змістовністю, логічністю, аргументованістю, свідомим, доречним і граматично правильним використанням слів, запас яких значно більший, ніж в учнів контрольного класу. Результативність пропонованої методики ілюструє діаграма 2, складена на основі аналізу усних відповідей, письмових вправ і творчих завдань.

Діаграма 2 Рівні розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів за результатами порівняльного експерименту

Отже, організація уроку в комунікативно орієнтованому навчанні формує систему мовленнєвих умінь: сприймати витворювати і створювати усні моно-логічні і діалогічні висловлювання різних типів, видів і жанрів. Діти вчаться складати діалоги, працювати в групах з лідером, виконувати мовленнєві тренінги, брати участь в діалогових та мовно-лінгвістичних, імітаційно-моделюючих іграх, спонтанних бесідах, виконувати ситуативні вправи, створювати проекти. Такі форми дають можливість конструювати різні типи уроків, де кожен учень не лишається осторонь, будучи тільки слухачем чи спостерігачем, а стає активним учасники навчального процесу.

Результати проведеної експериментальної роботи з розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь з опорою на відповідні лінгвістичні знання переконують, що пропонована система вправ і завдань є ефективною і забезпечує краще засвоєння програмового курсу рідної мови, зорієнтованого на удосконалення комунікативних характеристик мовлення. Позитивні результати, здобуті від експериментального навчання, свідчать про ефективність пропонованої методики та необхідність упровадження основних її положень у практику початкового навчання.

Проблема розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь не вичерпується результатами проведеного дослідження. Подальшого вивчення потребують питання здійснення міжпредметних зв'язків у розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, удосконалення лінгво-методичної та дидактичної бази мовної й мовленнєвої підготовки молодших школярів.

ВИСНОВКИ

Проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь є однією з найважливіших у системі початкового навчання. Вироблення в учнів навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлювання в усній і письмовій формі є основним завдання, яке постає перед школою. Метою викладання української мови в початкових класах є удосконалення мовленнєвих та комунікативних умінь учнів на основі засвоєння елементарного курсу граматики та практичного використання набутих знань в усному та писемному мовленні.

Комунікативно-мовленнєві уміння - складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Вони визначаються як здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками спілкування. Загалом комунікативно-мовленнєві уміння ґрунтуються на основних комунікативних ознаках мовлення: правильності, чистоті, точності, логічності, виразності, образності, доступності, дієвості, доцільності. Зазначені характеристики мовлення розглядають як лінгвістичну інтерпретацію комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.