- на друге питання відповіді розподілилися так, 45% вважають, що потрібно працювати кожному окремо, 25% - тільки в парі, а ще 30% - працювати індивідуально чи в парі, все це залежить від складності завдання.

- на третє питання, безумовно, більшість студентів відповіли, що потрібно користуватися засобами наочності - 90%, і лише 10% - відкидають таку потребу.

- на четверте питання, 50% студентів вважають, що вивчення інженерних завдань залежить від того, чи потребує цього навчальна програма, 45% вважають, що їх вивчати потрібно і лише 5% - вважають, що вивчати їх не потрібно.

- на п'яте питання, 50% вважають, що логічно побудоване завдання має все-таки ефективність, 45% - вважають, що засвоєння матеріалу залежить не тільки від якості заняття, а від стремління студента знати матеріал і 5% - вважають, що це не залежить від якості заняття На основі отриманих результатів будуємо графік (додаток Б).

На підставі проведеного анкетування, можна сформулювати такі рекомендації інженеру-педагогу:

- лекцію, практичне або лабораторне заняття потрібно підкріплювати засобами наочності,

- навчальний матеріал, який читається студентам повинен бути зрозумілим, розкривати сутність вивчаючих понять і підкріплюватися прикладами з життя,

- вміти правильно організувати роботу студентів.

- розробляючи домашне завдання, потрібно опиратися на пройдений матеріал,

- вміти працювати з кожним студентом індивідуально.

2.3 Розробка професійно спрямованих завдань які передбачають ефекти

Викладання інформатики

Тема уроку: «Операційна система (призначення, склад і завантаження)»

Цілі уроку:

освітня: сформувати поняття про призначення ос; її структурі: способи завантаження.

Розвиваюча: розвиток гнучкості мислення, вміння виділити головну думку з вислову.

Виховання уважності та акуратності.

Хід уроку:

1. Орг.часть. Повідомлення мети, завдань.

2. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

3. Закріплення знань умінь навичок.

Лекція.

Все розмаїття програм, що використовуються на сучасних комп'ютері називається програмним забезпеченням.

Програми, що становлять ПЗ можна розділити на три групи: системне ПЗ, системи програмування, прикладне ПЗ.

Дві перші групи іноді називають базовим ПЗ. Ядром системного ПЗ є Операційна система (ОС). ОС - це частина ПЗ, найбільш тісно пов'язана з технічними засобами комп'юторі (hardware).

Основні функції ОС:

управління ресурсами комп'ютера: процесорним часом, розподілом внутрішньої пам'яті, файлами, зовнішніми пристроями;

організація діалогу з користувачем.

Резидентні частина ОС (ядро ОС) постійно займає розділ ПОкомпьютера. Туди вона завантажується з системного диска при включенні машини. Ця процедура називається первісною завантаженням. Вся подальша робота на комп'ютері відбувається під контролем і управлінням ОС. ОС здійснює завантаження в ПОвсех програм, передає їм на початку їх роботи, виконує різні дії за запитом виконуваних програм і звільняє займану програмами пам'ять при їх завершення. Найважливішою функцією ОС є робота з файлами. У файлах на зовнішніх носіях зберігається все: програми, дані, сама ОС. Засобами ОС створюється файлова система - певна структура файлів на зовнішніх носіях. Всі дії з файлами (створення, видалення, копіювання, іменування і т.д.) виробляються користувачем за допомогою ОС.

Для спілкування ОС з користувачем використовується спеціальний командна мова ОС.

Для спрощення діалогу користувача з ОС застосовуються так звані діалогові оболонки до ОС. Прикладом популярної оболонки є Norton Commander. При роботі з подібною оболонкою користувачеві не доводиться набирати на клавіатурі команди по буквах, він вибирає їх з меню в середовищі оболонки на екрані. Останнім часом стала популярною ОС Windows з вбудованою графічною оболонкою.

Структуру ОС складають такі модулі:

базовий (ядро ОС) - керує файловою системою, забезпечує доступ до неї й обмін файлами між ПУ,

командний процесор - розшифровує та виконує команди користувача, що надходять через клавіатуру,

драйвери периферійних пристроїв - програмно забезпечують узгодженість роботи цих пристроїв із процесором,

додаткові сервісні програми (утиліти) - роблять зручним і багатостороннім процес спілкування користувача з комп'ютером.

Обов'язково в ОЗУ повинні знаходитися ядро ??ОС і командний процесор. Драйвери пристроїв та утиліти можуть занурюватися в ОЗУ в міру необхідності.

У 1975 році була заснована знаменита фірма в США Microsoft з виробництва програмних продуктів. Її засновниками були найбагатші на сьогоднішній день американці Білл Гейтс і Пауль Аллен. Вони розробили ПО для I В М Р С. У 1981 - MS DOS, У 1983 р - Windows, (повідомлення учня за схемою - MS DOS).

Завантаження ОС.

При включенні електроживлення комп'ютера починають працювати програми перевірки обладнання, що знаходяться в постійній пам'яті комп'ютера. Якщо вони знаходять помилку, то виводять код помилки на екран.

Після закінчення тестування програма початкового завантаження намагається прочитати з дискети, встановленої на дисководі, програму - завантажувач ОС (ВООТ) (розташована на початку диска). Після того, як з диска, з якого завантажувалася ОС, прочитана програма - завантажувач ОС, ця програма зчитує в пам'ять модулі ОС (базовий модуль і йому передається управління).

До складу базового модуля входить основний завантажувач, комп'ютер шукає інші модулі ОС і зчитує їх в ОЗУ. Після закінчення завантаження ОС управління передається командному процесору, на екрані з'являється запрошення системи до введення команд користувача.

Існують декілька найбільш поширених ОС, кожна з яких орієнтована на певну розрядність процесора, тип процесора, а також ємність ОЗУ.

У міру розширення можливостей комп'ютера потрібні все більш потужні та сучасні програмні засоби для використання цих ресурсів користувачами.

Інформація про домашнє завдання:

вивчити конспект,

підготувати повідомлення «ПО комп'ютера»

Рекомендації інженеру педагогу щодо ефективного використання лекціїї

Відомо, що студенти незрідка добре інформовані про лектора, що ще не приступив до читання свого курсу, та і про сам курс. Якщо викладач читає свій курс щорік, то складається певне традиційне відношення аудиторії, що у відомому сенсі визначає успіх викладача. Аудиторія оцінює лектора по його професійній майстерності, по його знаннях, по його вкладу в науку і по його суспільній діяльності. Не можна забувати і того, що студенти незрідка схильні до критики прорахунків педагога.

Тому, входивши в аудиторію, лектор повинен подумати про свій імідж, цілеспрямовано надаючи на слухачів продуману психологічну дію, що формує стиль спілкування і що зменшує пасивність аудиторії. Викладачеві поважно із самого початку обкреслити перед студентами рівень своїх вимог до них в спільній учбовій діяльності.

Лектор, вставши за кафедру, готує аудиторію до лекції, набудовує її увагу. Поважно пам'ятати, що увага - це мотивація до запам'ятовування інформації. Кожен студент повинен добре знати, що якщо увага не зосереджена, то механізми запам'ятовування не вступають в дію. Саме тому ніколи не слід починати лекцію, не зосередивши уваги аудиторії. Простим і ефективним прийомом для цієї мети є традиційне вітання викладача.

Якщо студент з якоїсь причини не розчув або не зрозумів єство розбираного питання, то він не повинен перепитувати сусіда або лектора. Це порушує стрункість викладу матеріалу і відволікає увагу сусіда, вимикаючи механізми запам'ятовування інформації. В такому разі в зошиті потрібно залишити вільне місце, і після закінчення лекції або в перерві відновити упущений фрагмент. Викладач повинен своєчасно зробити перерву в лекції. Після перерви знов виникає необхідність сконцентрувати увагу аудиторії, нагадати про те, що було розглянуте на першій годині лекції.

Особливу увагу слід приділити вимогам до конспектування лекцій. У методичній літературі не існує єдиного правила до того, як потрібно записувати лекцію. Це залежить від індивідуальних особливостей вимог викладачів і індивідуальних якостей особи студентів.

Необхідною умовою ефективності лекції є мовна майстерність лектора, багата, емоційно забарвлена мова викладу, форма викладу - не лише прикраса лекції, але і важливий орієнтир сприйнятті її вмісту.

У основній частині лекції необхідно максимально використовувати перші 15-20 хвилин - період «глибокої» уваги слухачів. Далі настають стомлення і зниження уваги. Максимальне падіння працездатності студентів наголошується багатьма дослідниками приблизно до 40-ої хвилини лекції. Аби здолати цей критичний період, в арсеналі лектора мають бути свої прийоми. Можливий перехід на жартівливий тон викладу. Можна поставити питання аудиторії і попросити будь-якого студента відповісти на нього. Можна прочитати яку-небудь цитату і в цей час дозволити слухачам зробити хвилинну гімнастику для пальців і навіть поговорити з сусідом. Потім необхідно повернути аудиторію до колишнього ритму роботи. Доцільно заздалегідь розраховувати швидкість подачі інформації.

Завантаження уваги студентів на лекції залежить від здатності лектора зосередити і утримувати увагу аудиторії. Воно схильне до коливань кожні 2-3 хвилини у кожного студента. Тому найбільш важливий матеріал в лекції повинен повторюватися, створюючи деяку надмірність учбової інформації. Велика кількість статистичних і цифрових відомостей, приватних подробиць в лекції без вживання засобів наочності сприймається із спотвореннями і погано запам'ятовується. Подібний матеріал доцільно повідомляти аудиторії за допомогою демонстраційних плакатів, транспарантів і технічних засобів навчання

Засоби вживані на лекційних заняттях для підвишення ефективності:

1. Дошка і крейда (незамінні в цілому ряді випадків з точки зору педагогічних завдань);

2. Учбові плакати (значний педагогічний ефект досягається в тих випадках, коли потрібно показати які-небудь елементи учбовою информации - схему, графік, за умови, що викладач не зможе змалювати цю графічну інформацію на дошці в перебігу лекції).

3. Епіпроєктор (не вимагає спеціальної підготовки матеріалу для демонстрації: будь-яка фотографія, малюнок в підручнику і інший подібний матеріал може бути продемонстрована з його допомогою).

4. Кодоськоп (педагогом заздалегідь заготовлюється графічний матеріал на плівці кодоскопа і, демонструючи його, вносить деякі зміни і доповнення).

5. Кінопроекційна техніка (показ явищ і процесів в динаміці, ефект присутності).

6. Відеомагнітофон (демонстрація виучуваним практично будь-який сюжет).

Підвищенню пізнавальної активності студентів сприяє уміння лектора дохідливо відповідати на питання. На лекції при відповідях на питання не знижується значення особливостей прилюдного виступу: відповідь краще дати відразу, чітко, і з розрахунку на реакцію всієї аудиторії, значною мірою експромтом. Одна невдала відповідь може погіршити враження від всієї лекції. У студентів не без підстав поширена думка, що у відповідях на питання найвиразніше виявляється ерудиція викладача.

Ретельно треба продумати завершальну частину лекції, повторити її положення, а на наступній лекції почати саме з них. Завершальна частина лекції передбачає підведення підсумків, узагальнення прочитаного і вже знайомого з самостійно вивченого студентами матеріалу, формулювання виводів і так далі Тут переслідується мета орієнтувати студентів на самостійну роботу. Для цього може бути рекомендована література по проблематиці, що вивчається, роз'яснено, які питання виносяться на семінарські заняття, а які необхідно вивчити самостійно. В самому кінці лекції слід відповісти на питання студентів, що можливо поступили у формі записок (про таку можливість треба попередити студентів заздалегідь).

Висновки

Таким чином, лекція - усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу, її практикують у старших класах. Лекції читають на визначені теми. Наприклад, про життєвий і творчий шлях письменника - з курсу літератури; з історії - на теми, присвячені аналізу причин та наслідків важливих історичних подій; з природничих дисциплін - на теми, які потребують розкриття сутності певних теорій тощо.

Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її планом, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за по­слідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати зміст лекції, виділяти в ній головне. Доцільно хоча б вибірково перевіряти конспекти лекцій, знайомити учнів з допустимими скороченнями слів.

Успішне читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя: складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває тему; добору наочного матеріалу для демонстрування учням відповідних технічних пристроїв та ін. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичний початок лекції (короткий факт, що має стосунок до змісту лекції, деталь з біографії людини, про яку розповідатимуть). Увага учнів активізується, коли до них звертаються з пропозиціями на зразок «уявіть собі.», коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтримують увагу слухачів цікаві приклади-ілюстрації теоретичних положень, а також наочність, технічні засоби навчання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вдатися і до таких простих прийомів, як риторичні запитання, підвищення голосу, паузи та ін.

Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення, їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує небезпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними.

В умовах активного впровадження нових педагогічних технологій у навчальний процес лекції поступово видозмінюються. Однією із цікавих форм лекції є лекція. Лекція націлена на подання учнем якої-небудь однієї проблеми (найбільш важливої в рамках навчального курсу, концептуально значущої, актуальної тощо).

У ході лекції можна слухати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, робити висновки та, крім того:

критично ставитись до отриманої інформації (будувати власну гіпотезу);

доводити (підбирати, вибудовувати аргументи);

творчо мислити (одержувати нові змісти, використовувати їх).

Психологи-педагоги довели, що ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності навчально-пізнавальної діяльності студентів. Принципи активізації навчальної-пізнавальної діяльності студентів, як і вибір методів навчання, повинні визначатися з урахуванням особливостей навчального процесу в педагогічному ВНЗ, а вони в свою чергу обумовлені ціллю, завданнями і специфічністю об'єкту, змісту і суб'єкта навчання.

Як основопокладаючий потрібно розглядати принцип проблемності. Шляхом послідовного ускладнювання задач або питань створюється в мисленні студента така проблемна ситуація, для виходу із якої (для знаходження відповіді) йому не вистачає наявних знань, і він повинен сам активно формувати нові знання за допомогою викладача і за участю інших. Таким чином, нові знання студент одержує не в готових формуваннях лектора, а в результаті власної активної пізнавальної діяльності. Вони є ніби його власним відкриттям, продуктом його власних узагальнень і висновків власної пізнавальної праці. Застосування проблемного навчання призводить до більш глибокого осмислення і прискореного практичного засвоювання знань.

Список використаної літератури

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998.

2. Архангельский С.И. Учебный процесе в высшей школе. - М.: Высш. шк., 1980.

3. Вербицкий АА. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - Высш. шк., 1991.

4. Галушко Т.Є. Лекція у вищій школі. - К.: Вищашк., 1971.

5. Кобиляцъкий І.І. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі. - Л.: Вид-во ЛДУ, 1979.

6. Мацько Л.І., Мацько ОМ. Риторика: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2003.

7. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. О.Г. Мороза. - К.: НПУ ім. М. Драгоманова, 2001.

8. Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Изд-воМГУ, 1986.

9. Володін Н.Н., Чучалін А.Г., Шухов В.С. Питання безперервного медичного утворення (проблемно-орієнтоване навчання) // лікар, що Лікує. 2000. №3.

10. Геращенко И.Г., Зубарєв Ю.А., Шамардін А.И. Роль інновацій в спортивній педагогіці // Теорія і практика фізичної культури. 1998. №4.

11. Кроль В.М. Психологія і педагогіка. - М.: Вища школа. 2001.

12. Крячко В.Б. Загальна педагогіка і теорія рішення винахідницьких завдань // Вчителям про ТРІЗ. 1999. №3.

13. Кужель С.С. Підсумки дискусії «Роль викладачів у впровадженні проблемно-пошукових засобів навчання» // Educational Technology & Society. 2002. №5.

14. Лептіна І., Семенова Н. Використання ефективних технологій навчання // Вчитель. 2003. №1.

15. Махмутов М.И. Організація проблемного навчання в школі. - М.: Педагогіка. 1977.

16. Навчання співробітників - класичні теорії навчання // Управління персоналом. 2000. №5.

17. Репкіна Н.В. Порівняльний аналіз розвитку молодших школярів в умовах різних систем навчання // Сайт проекту Міжнародна асоціація розвиваючого навчання, пряме посилання - http://maro. newmail.ru/vestnik/opit_raboti/opit2. htm

18. Репкіна Н.В. Що таке розвиваюче навчання? Науково-популярний нарис. Томськ: Пеленг. 1993.

19. Скосарев Ю.П. До розробки моделі системи проблемного навчання у вузі // Сайт проекту Інтернет-конференції «Актуальні проблеми медичної освіти», пряме посилання - http://vgmu. vitebsk.net/intconf/sect3/1. htm

20. Холодна М.А. Завдання інтелектуального виховання учнів в умовах сучасної школи // Сайт проекту «Математика, психологія, інтелект», пряме посилання - http://fp. nsk. fio.ru/works/022/mpi/psihol_2_2. htm

21. Хуторський А.В. Евристичне навчання: Теорія, методологія, практика. - М.: Міжнародна педагогічна академія. 1998.

Размещено на Allbest.ru