Психолого-педагогічне застосування ігрових технологій у загальноосвітньому навчальному закладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психолого-педагогічне застосування ігрових технологій у загальноосвітньому навчальному закладі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сутність гри у психолого-педагогічному дослідженні

1.1 Історія розвитку гри

1.2 Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри

1.3. Види та функції педагогічних ігор

1.4 Ігрова діяльність дітей: теоретичні основи й методика педагогічного керівнитства

РОЗДІЛ 2. Особливості застосування ігрових технологій навчання у загальноосвітньому навчальному закладі:

2.1 Організація та проведення гри

2.2 Методика проведення ігрового заняття під час вивчення предмета «Історії України» (8 клас ЗОСШ)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

педагогічна гра урок загальноосвітній

Як відомо гра є найприроднішою,найпривабливішою і найдієвішою діяльністю для школярів. За словами Сухомлинського, «у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку”. У грі розвивається увага, пам'ять, з'являється прагнення до знань, а також формується звичка зосереджуватися, вдумливо та самостійно працювати. Під час гри дитина з легкістю засвоює більше матеріалу, ніж в інших умовах які б вимагали значних зусиль. Гра надає дітям навики працювати з колективом, налагоджувати стосунки з іншими дітьми,а та кож з вчителем. Адже саме дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент зацікавленості.

Актуальність теми полягає у тому, що сучасна дидактика,спираючись на нові дослідження педагогіки, психології знаходить у грі великі можливості для навчання, розвитку особистості в цілому, оскільки гра впливає не лише на пізнавальну діяльність дитини, але й на її афективну сферу, посилює мотивацію, сприяє розвитку вольових якостей, формуванню характеру. Застосування в навчальному пізнанні ігрових технологій стимулює розвиток усіх сфер учня - потребнісно-мотиваційної, інтелектуальної, емоційно-вольової, комунікативної. А тому правомірно стверджувати, що ігри можуть ефективно використовуватися для навчання учнів, розвитку інтересів, а також для формування належних міжособистісних стосунків в учнівському колективі, поглиблення соціалізації особистості учнів.

Сучасні умови вимагають нових підходів до організації навчання і виховання, які б сприяли формуванню і розвитку сучасної людини, а особливо дитини-школяра, в тісному і постійному взаємозв'язку з природним та соціальним середовищем, здатності до соціально-значимої діяльності, швидкої адаптації під час зміни життєвих обставин. Сучасним методом навчання і виховання, що сприяє оптимізації та активізації навчального процесу та дозволяє показати цікаві й захоплюючі грані науки, є навчаюча або так звана дидактична гра.

Дослідженню ігрових технологій присвячено чимало наукових досліджень Василенко С.Д.,Чечітко Ю.Т., Воровка М.І., Мокрогуз О.П., Єрмоленко А.О., Савчук Н.Г., Слюсаренко Н.П., Сікорський І.О,Савченко О.І. та ін.

А також актуальність гри в навчальному процесі полягає в тому, що на сьогодні підвищується доступність ігрових технологій, у зв'язку з доступністю різних джерел пізнання, що постачаються телебаченням, відео, інтернетом, а також все більш масштабним використанням засобів масової інформації. Важливим завданням освіти стає розвиток в учнів інтересу до самостійного підбору інформації і її активного використання. Це досяжне за участі в дидактичних іграх, що дають можливість на практиці проявити свої здібності, демонструвати знання, уміння й навички.

Мета: теоретично обґрунтувати психолого-педагогічне застосування ігрових технологій у загальноосвітньому навчальному закладі та розробити методику застосування ігрових технологій навчання на уроці.

Завдання:

1. Обґрунтувати сутність поняття «ігрові технології навчання»;

2. Розкрити значення педагогічної гри;

3. Проаналізувати основні види ігор та особливості застосування їх на уроках у загальноосвітньому навчальному закладі;

4. Розробити методику проведення ігор при вивченні дисципліни «Історія України» (8 клас ЗОСШ).

Об'єктом дослідження є навчальний процес загальноосвітнього навчального закладу

Предметом дослідження є реалізація ігрових технологій навчання в загальноосвітньому навчальному закладі.

Методами дослідження є теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, узагальнення).

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ГРИ У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

1.1 Історія розвитку гри

Ми дізналися, що питання місця гри в розвитку дитини вивчалося ще з часів Платона, який говорив про необхідність створення умов для спільних ігор дітей від 3-х до 6-ти років. Він наголошував, що природність дитячої гри проявляється в тому, що вони самостійно й створюються за бажанням самих дітей. Платон вважав дитячі ігри необхідними для виникнення бажання в малюків спілкуватися з іншими дітьми.

За визначенням відомого дослідника дитячих ігор Ф. Шіллера, причиною виникнення дитячої гри був надлишковий час та енергія дитини, але водночас він порівнював її з грою артиста, художньою діяльністю та розглядав з точки зору культури людства.

Продовжуючи теорію Ф. Шіллера, Д. Клоцц бере за основу пояснення причин виникнення дитячої гри. У своїй класифікації вчений виділяє ігри, основою яких є душевна діяльність, драматична дія, ко-мічна дія, музичні дії й окремо виділяє суспільні ігри, в яких проявля-ється свобода й почуття задоволення. Він також визначає дитячу гру як відображення рівня розвитку цивілізації народу.

М. Спенсер, зближаючи теорію надлишкової енергії гри з неврологічною теорією імпульсивних рухів, розглядає гру з точки зору розвитку фізіології дитини. У теорії Ф. Фребеля дитяча гра є проявом ступеня розвитку людини на перших етапах її життя, вона - самостійне й необхідне відображення душевного наповнення, що потребує прояву назовні. Він називав дитячі ігри паростками всього майбутнього життя, тому що в них розвивається й виявляється людина в найглибших своїх зачатках.

Найпопулярнішою теорією в 20 - 30-х роках минулого століття була теорія К. Кроса , в якій вперше зроблено аналіз важливості гри для психічного розвитку дитини. Вчений довів, що аналіз будь-якої гри визначає процес розвитку рухів дитиня, відчуття, уваги, мислення, імітації, творчості тощо. К. Крос дійшов висновку, що людина й тварини грають не тому, що молоді, а саме молодість їм дана для того, шоб вони могли грати й готуватися до самостійного життя.

Подібно до фізіологічної точки зору М. Спенсера та біологічної - К. Кроса, Стенлі Хол розглядав процес розвитку дитячої гри як відображення поступового розгортання еволюційного шляху людства.

Послідовники вченого розробили класифікацію дитячих ігор на осно-ві відповідності їх різним епохам розвитку людства.

Г. Плеханов, розглядаючи історію виникнення дитячої гри, визна-чав, що гра - є породженням трудової діяльності. Розвиваючи погляди Г. Плеханова, Д. Ельконін визначив, шо виникнення дитячої гри зумовлено історичним розвитком суспільства, зміною місця дитини в системі суспільних відносин. Гра є формою соціального життя дитини у суспільстві, формування її світогляду.

Розглядаючи гру в культурологічному плані, Йохан Гейзінг спирається на такі її ознаки: вільний характер; існування поза повсякденним життям у свідомо обмеженому просторі й часі; упорядковане існування за визначеними правилами [7,5-11]

Більшість дослідників дитячої гри визначали, що в сюжеті гри відображається навколишній світ дитини, її бажання та сподівання.

У працях відомого психолога Д. Ельконіна питання про те, що саме оточуюча дитину дійсність впливає на рольову гру, є одним із найістотніших. Його вирішення може підвести до з'ясування справжньої природи рольової гри, до вирішення питання про зміст ролей, які беруть на себе діти в грі.

Щоб відповісти на запитання, за яких умов і у зв'язку з якими потребами суспільства виникає рольова гра, потрібне історичне дослідження.

У радянській психології першим питання про необхідність історичного дослідження для побудови повноцінної теорії гри порушив Є. Аркін. Він говорив, що тільки на фактичному матеріалі, почерпнутому з минулого й зіставленому із сьогоденням, може бути побудована правильна наукова теорія гри й іграшки, і тільки з такої теорії може виходити плідна, стійка педагогічна практика. Історія дитячої гри й дитячої іграшки, як зазначав Є. Аркін, повинна служити фундаментом для побудови їхніх теорій.

У своєму дослідженні Є. Аркін майже не торкається питання історичного виникнення гри, зокрема рольової, а зупиняється здебільшого на іграшках і їх історії. Зіставляючи іграшки, знайдені під час археологічних розкопок, із сучасними іграшками, Є. Аркін зазначає; шо у зібраних археологами колекціях, що зберігаються в музеях, не виявилося жодної, що не мала б свого двійника в сучасній дитячій. Не обмежуючись порівнянням із археологічною іграшкою. Є. Аркін досліджує й дитячі іграшки народів, шо стоять на нижчих рівнях розвитку, і доходить аналогічних висновків. Справді, той факт, що, незважаючи на різнорідність джерел, з яких ми черпали свій матеріал, картина при зміні форм і розходжень деталей зберігає єдність: навіть у народів, віддалених один від одного величезними просторами, іграшка залишається все тією ж нев'янучою,вічно юною, і її зміст, її функції залишаються тими самими у ескімосів і полінезійців, у кафрів та індіанців, у бушменів і бороро. Цей факт свідчить про разючу стійкість іграшки і, значить,тієї потреби, що вона задовольняє, і тих сил, які її створюють.

У дитячих похованнях античної епохи знайдено ляльки, фігурки тварин, які у Давній Греції та Давньому Римі виробляли зі слонової кістки, бурштину, теракоти, а для дітей рабовласників - зі срібла та мармуру. Багато сучасних іграшок прийшли до нас з давніх часів, деякі мають авторів.

Положення Є. Аркіна про незмінність іграшки в ході історичного розвитку суспільства логічно приводить нас, що іграшка відповідає певним незмінним природним особливостям дитини й не перебуває ні в якому зв'язку з життям суспільства й життям дитини в суспільстві. Це абсолютно суперечить положенню Г. Плеханова, згідно з яким гра за своїм змістом схожа з працею дорослих. Зовсім природно, що й іграшка не може бути нічим іншим, як відтворенням у тій чи інший спрощеній, узагальненій і схематизованій формі предметів з життя й діяльності суспільства, пристосованих до особливостей дітей того чи іншого віку.

У процесі дослідження історії розвитку гри використовують поняття споконвічних та археологічних іграшок. Такі поняття визначаються як синонімічні, наприклад: знахідка археологічних іграшок доводить споконвічність самої дитячої гри.

Дослідження історичної зміни іграшок є досить складним завданням: по-перше, археологічна іграшка нічого не говорить дослідникові про її вживання дитиною; по-друге, у цей час деякі іграшки, навіть у народів, що стоять на найнижчих рівнях суспільного розвитку, втратили безпосередній зв'язок зі знаряддями праці й предметами побуту, втратили свою первісну функцію [ 7, 14-22].

Також ми звертаємо увагу на цінність народної іграшки. Вона завжди має пізнавальну цінність для дитини, відображає явища реального світу в доступних його формах. Іграшка не лише несе інформацію, а й є естетичною, втілює оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.

Іграшка - досить крихка річ, її життя коротке, тож час виникнення іграшок визначити дуже важко. Цілком очевидно, що перші іграшки співвідносилися зі знаряддями праці і були пристосовані до сил дитини. Іграшка відображала характерні риси людської праці, любов до природи, знання її, відтворювала особливості та повадки тварин, птахів. Найталановитіщі умільці почали робити іграшки не лише для своїх дітей, а й для збуту. Поступово виник іграшковий промисел.

У своєрідній формі іграшка розповідає про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення того краю, де дитина живе. Сучасна дитина, спілкуючись із народною іграшкою, сприймаючи її зором і слухом, на смак (іграшки з сиру, фігурне обря-дове печиво), непомітно долучається до культури. Археологічні знахідки дають підстави твердити, що найдавніше ремісниче виготовлення дитячик іграшок як виду творчої діяльності було поширене ще за дві тисячі років до нової ери у стародавньому Єгипті.

В Україні у XVII ст. популярним був вертеп, персонажі якого (Запорожець, Циган, Дяк, Баба, Шинкар та ін.) відтворювали релігійні, казкові, побутові сюжети. У радянські часи він був заборонений, а з набуттям Україною незалежності почав відроджуватися.

Від українських іграшок XIV - XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок - «пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті [ 4, 13].

Якщо говорити про ігрові методики, то Батьківщиною ігрових методик є СРСР. Вони вперше були розроблені та застосовані в 1932 році й відразу одержали визнання і бурхливий розвиток. Метод був підхоплений промисловими підприємствами. Різного роду ігри застосовувалися для апробації проектів диспетчерської системи й одночасно з метою підготовки фахівців до роботи при проектованій перебудові керування. Але в більшому ступені використовували ігри, що одержали назву «ділові». Зараз використовують різні назви ігрового моделювання: імітаційні, рольові, ОДІ тощо. Але це всього лише типи ділової гри, що розрізняються за метою, формами, процедурам, але зберігають основну специфіку і суть.

Дослідники, які опікуються проблемами навчально-виховного процесу, останнім часом все частіше звертаються до можливостей використання ігрової діяльності. Зокрема, Н.Слюсаренко переконує, що дидактичні ігри треба використовувати не тільки на окремих уроках або тільки в позаурочний час, а й в усій системі роботи з дітьми. Вона зазначає, що це допомагає забезпечити цілеспрямовану заміну діяльності учнів, підтримати інтерес до засвоєння навчального матеріалу, загальмувати в тому, виробити позитивне ставлення до навчання [ 10, 37]

1.2 Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри

Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-реактивними можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

- як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;

- як елемент більш загальної технології;

- як урок або його частини (введення, контроль);

- як технологія позакласної роботи.

Ігри можна використовувати як метод навчання і виховання. Урок у формі ділової гри буде не просто цікавий для учнів, оскільки він ставить в активну пізнавальну позицію, дає їм можливість висловити своє судження не тільки в рамках ролі, а й у після ігровій рефлексії. Дуже важливий аспект, що в грі немає пасивних спостерігачів (якщо тільки вони не передбачаються організаторами спеціально), усі повинні мати роль, позицію і тому виявити свою реакцію. Крім того, занурення в ситуацію, проблему, що дає гра, дозволяє більш ефективно в майбутньому працювати з будь-якою інформацією з цієї теми, проблеми. Це пов'язано із психологічним феноменом - співучасті (причетності) до проблеми.

Гра - вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.

Гра - це конкретний прояв індивідуальної і колективної ігрової діяльності дитини, яка має конкретно історичний, багатовидовий, креативний та багатофункціональний характер.

Ігрова діяльність - це динамічна система взаємодії дитини з навколишнім середовищем, у процесі якої відбувається його пізнання, засвоєння культурно-історичного досвіду і формування дитячої особистості [6,13].

Використання ігрової діяльності з метою оптимізації навчання зумовило необхідність створення ігрових технологій навчання.

Ігрова технологія навчання - це системний спосіб організації навчання, спрямований на оптимальну побудову навчально-виховного процесу та реалізацію його завдань [6,49].

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Більшість ігор відрізяються такими риси (С.А. Шмаков):

* вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);

* творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

* емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);

* наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

- дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання;

- навчальна діяльність підкоряється правилам гри;

- навчальний матеріал використовується в якості її засобу;

- у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове;

- успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Поширення ігрових технологій у освіті пояснюється тим, що гра є природною пізнавальною діяльністю дитини і навчальна діяльність «виростає» з ігрової. Саме тому до гри, як більш зрозумілої для дитини діяльності, звертаються педагоги з метою посилення складнішої для учня діяльності - навчально-пізнавальної.

Ігрові технології навчання спираються на педагогічне керівництво ігровою діяльністю, яке розглядається як спосіб досягнення мети навчально-виховного процесу шляхом застосування системи педагогічних прийомів, адекватних завданням конкретної гри та спрямованих на задоволення актуальних дитячих потреб і реалізацію особистісного потенціалу учнів. За таких умов ігрова діяльність реалізується як педагогічний метод.

Упровадження ігор розглядається як дієвий засіб подолання недоліків формального шкільного навчання з його традиційною словесно-книжковою орієнтацією.

Значна мотивація,що рухає класну гру, створюється за рахунок появи в самому процесі гри проблемних ситуацій, інтелектуальних забруднень, що потребують активної взаємодії школярів з пізнаваними об'єктами, подолання протиріч між відомими знаннями і необхідністю «відкрити» або знайти нові знання [ 5, 28].

Педагогічні спостереження свідчать про розкріпачення інтелекту учнів і подолання деяких психологічних перепон у процесі гри під впливом зміни типу між особових стосунків. Відносини типу «педагог-учень» поступаються місцем відносинам «гравець-гравець», коли учні подають один одному підтримку і допомогу, створюючи при цьому атмосферу, що сприяє засвоєнню нового.

Мета застосування технології ігрових форм навчання - розвиток стійкого пізнавального інтересу в учнів через різноманітні ігрові форми навчання.

Завдання гри:

Освітні: сприяти міцному засвоєнню учнями навчального матеріалу. Сприяти розширенню кругозору учнів через використання додаткових історичних джерел.

Розвивальні: розвивати в учнів творче мислення. Сприяти практичному застосуванню вмінь і навичок, отриманих на уроці.

Виховні: виховувати моральні погляди й переконання. Сприяти вихованню особи, яка саморозвивається і само реалізується [1, 56].

Ігрові технології як педагогічний метод реалізуються шляхом застосування широкого діапазону методів і прийомів, які за характером домінуючого впливу розподіляються на:

- словесні: розповідь про гру, інструктаж, бесіда (вступна, підсумкова);

- наочні: організація роботи з наочно-ігровим матеріалом;

- практичні: показ способів виконання ігрової дії, керівництво виконанням творчих ігрових завдань, організація спостереження;

- практично-уявні : перевтілення педагога в ігровий образ;

- технічні;

- музичні;

- прийоми невербальної комунікації [9,50].

Поняття "ігрові педагогічні технології" включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор.

На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставленою метою навчання й відповідними їй педагогічними результатами, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному виді й характеризуються учбово-пізнавальною спрямованістю.

Місце й роль ігрової технології в навчальному процесі, комбінація елементів гри й навчання багато в чому залежить від розуміння вчителем функцій і класифікації педагогічних ігор [8, 235].

1.3 Функції та види педагогічних ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Аналіз засвідчує, що гра має такі функції:

1. Соціокультурна функція. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

2. Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

3. Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

4. Комунікативна функція . Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

5. Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

6. Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

7. Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

8. Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність[2,339].

Також виділяють:

- Пізнавальну;

- Розвивальну;

- Виховну;

- Адаптаційну;

- Дидактичну;

- Мотиваційну;

- Фізичного розвитку;

- Коригуючу;

- Діагностуючу;

- Компенсаторну;

- Збагачення емоційно-почуттєвої сфери;

В сучасній школі, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:

- в якості самостійних технологій для засвоєння понять, теми та навіть розділу учбового предмету;

- як елементи (іноді доволі суттєві) більш різноманітної технології;

- в якості уроку (заняття) або його частини (вступ, пояснення, закріплення, вправи, контролю);

- як технології позакласної роботи.

Ігрові технології навчання передбачають цілеспрямоване використання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів.

Усі ігри поділяються на дві великі групи: творчі ігри та ігри за готовими правилами.

До ігор з правилами належать:

- інтелектуальні

- дидактичні

- пізнавальні

- рухливі, спортивні

- ігри-розваги

- предметні (математичні, хімічні і т.д.);

- музичні (ритмічні, хороводні, танцювальні);

- лікувальні, корекційні (психологічні ігри- вправи);

- жартівні (забави, розваги) та ін..

- комп 'ютерні ігри та ін..

По виду діяльності ігри поділяються на:

- фізичні (рухові);

- інтелектуальні (розумові);

- трудові;

- соціальні;

- психологічні.

По характеру педагогічного процесу виділяються наступні групи ігор:

а) навчальні, тренувальні, що контролюють і узагальнюючі;

б) пізнавальні, виховні, що розвивають, соціалізують;

в) репродуктивні, продуктивні, творчі;

г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні й інші.

По характеру ігрової методики:

- ігри з готовими "твердими" правилами;

- ігри "вільні", правила яких установлюються по ходу ігрових дій;

- ігри, які поєднують і вільну ігрову стихію, і правила, прийняті в якості умови гри й виникаючі по її ходу.

Найважливіші з інших методичних типів:

- предметні;

- сюжетні;

- рольові;

- ділові;

- імітаційні;

- гра-драматизація.

Пізнавальні ігри поділяються на:

- ділові

- рольові

- інтерактивні

- стимуляційні [3, 15]

Розглянемо більш детальніше деякі види ігор

Дидактична гра - гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри використовують на різних етапах навчання, але найчастіше з метою закріплення і контролю засвоєння вивченого матеріалу. Але засобами гри можна розв'язувати й інші завдання: у дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять висновки й узагальнення. Багато ігор вимагають вміння висловлювати свою думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи необхідну термінологію. Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов'язково поєднувати два елементи - пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програмованого матеріалу, вчитель має чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети.

У процесі підготовки й реалізації дидактичних ігор вчитель повинен враховувати і спів ставляти можливості таких ігор з метою навчання, розвитком і вихованням учнів, формуванням у них позитивної мотивації до навчання. При постановці гри на уроці слід керуватись такими критеріями:

- визначення місця гри та ігрових ситуацій в системі інших форм діяльності учнів на уроці;

- доцільність використання ігрових прийомів на різних етапах уроку;

- врахування дидактичної мети і рівня підготовки учнів при розробці методики проведення гри;

- відповідність змісту ігрової діяльності вимогам розвиваючого навчання.

Дидактичні ігри вибудовуються на основі кількох різних (хоча і взаємопов'язаних ) елементів. Частіше за інші в сучасній школі використовуються :

1) моделювання реальності,

2) рольова діяльність,

3) ігрове змагання у відповідності з правилами гри,

4) певний (визначений) ігровий сюжет.

Загальним для всіх ігор, створених з урахуванням цих елементів, є включення до їхнього змісту практичних життєвих ситуацій.

У світовій практиці намітилась і міцніє тенденція на використання в класі найновіших електронних ігор на основі комп 'ютерної техніки та навчального телебачення. Деякі занадто гарячі прихильники електронних ігор стверджують, що найближчим часом вони зможуть докорінно змінити шкільну науку, бо запрограмувати в ігровій формі можна якщо не всю навчальну інформацію , то ,принаймні, більшу її частину.

Пізнавальна гра - метод навчання, що допомагає учневі самостійно орієнтуватися у мотивах вчинків дійової особи, обирати і втілювати зовнішні прояви її внутрішнього світу, прогнозувати педагогічний вплив.

Пізнавальні ігри сприяють створенню атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізацій, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей[4, 120].

Ділова гра - діалог на професійному рівні, в якому відбуваються зіткнення різних думок, пропозицій, взаємна критика гіпотез, їх обґрунтування, що призводить до появи нових знань і уявлень.

Цей різновид гри забезпечує максимальну активність учнів, збуджує інтерес до самостійної роботи й потребує в ній, відповідальне ставлення до своїх обов'язків; надає можливість випробувати себе в незвичних ролях, поставити себе на місце іншої людини, вийти за межі звичної соціальної та особистісної поведінки.

Ефективність ділової гри забезпечується за умов: добровільності, відсутності тиску, створення і підтримка специфічної атмосфери гри; розвитку подій, динамічності; зв'язку ігрової та реальної діяльності; переходу від простих до складних ігрових форм.

Ділова гра передбачає: змалювання ігрового комплексу; деталізований опис об'єкта управління та уточнення умов його діяльності; виокремлення спонукальних факторів, які впливають на діяльність; визначення системи зворотних зв'язків під час гри. Її цінність полягає у колегіальності прийняття рішень. Публічний захист, аналіз та критика рішень викликає в учасників гри відчуття єдиного колективу та персональну відповідальність за свої дії.

Ділову гру формують такі етапи:

I. підготовка учнів до сприйняття змісту гри (інструктаж);

II. підготовка до участі у грі (комплектування груп, висування на вибір лідерів, розподіл ролей та знайомство з ними учасників, ознайомлення зі сценарієм, завданнями);

III. проведення гри;

IV. рефлексія гри (аналіз та самоаналіз результатів гри, підведення підсумків).

Виокремлюють такі різновиди ділових ігор: мозкова атака, ринг, аукціон, конгрес, прес-конференція та ін.. [4, 125].

Рольова гра - імпровізоване розігрування заданої ситуації.

Учасники не обговорюють ситуацію, а грають її. Рольові ігри передбачають лише наявність заданої комунікативної ситуації й відповідний зміст ролей і спрямовані на правильне орієнтування в екстремальних ситуаціях, гуманітаризацію міжособистісних стосунків, розвиток і корекцію пізнавальних, комунікативних, артистичних здібностей, особистісних рис, якостей учнів, їх самооцінки, саморегуляцію поведінки[7,45].

Інтерактивна гра - метод навчання , заснований на досвіді, отриманому в результаті спеціально організованої взаємодії учасників з метою зміни індивідуальної моделі поведінки.

Інтерактивність - не просто процес взаємного впливу об'єктів, а спеціально організована пізнавальна діяльність, що має яскраво виражену соціальну спрямованість.

Інтерактивні ігри різноманітні за освітніми цілями й завданнями, формами, ходом і передбачуваними результатами. Мають певні ознаки: наявність учасників, інтереси яких перетинаються; сформульованість правил гри , що сприяють однозначному розумінню меж допустимих дій учасників; наявність ясної мети, досягнення якої можливе шляхом здійснення визначених дій за встановленими правилами; можливість застосування учасниками різних моделей поведінки; групова рефлексія і підведення підсумків.

Основним навчальним завданням гри є створення умов для знаходження учасниками нового, значущого для них досвіду соціальної поведінки.

Результатом добре організованої й ефективно проведеної інтерактивної гри можуть бути зміни в сприйнятті учасників, інсайт (неочікуване розуміння наявної проблеми), що дає поштовх до негайного рішення або нового розуміння наявної проблеми. Виникненню такого нового розуміння сприяє занурення в процес взаємодії, що дає змогу досліджувати проблему з середини, «пропустити її через себе», здійснити аналіз власної поведінки, зробити необхідні висновки.

Інтерактивні ігри мають такі переваги: глибокий рівень засвоєння інформації (через переживання); вироблення вміння слухати й чути іншого; знання «пропускаються через себе» і до деяких висновків людина приходить сама або під час обговорення в групі; навчання відбувається через обмін досвідом або пасивне спостереження; взаємодія, активізація мислення; особистісне зростання;активність й участь кожного; можливість аналізу власних дій, відчуття нового досвіду; можливість обміну досвідом і міркуваннями; вироблення вміння співпрацювати, взаємодіяти тощо.

Недоліком інтерактивних ігор вважають: ризик зіткнення особистісних амбіцій і різних особливостей поведінки людини; можливість надмірного захоплення грою, невміння робити висновки; значна тривалість; ризик виникнення конфліктних ситуацій; відносно низька інформативна продуктивність[7, 47].

1.4 Ігрова діяльність дітей: теоретичні основи й методика педагогічного керівнитства

Кожна людина по собі знає, що таке гра. Можна без перебільшення образно сказати, що гра є колисковою піснею людства. Якщо для дитини дошкільного та молодшого шкільного віку гра - улюблена діяльність, то гра для вчителя - знаряддя його педагогічної техніки, такий її інструмент, який дає максимальну користь дитини за умови його професійно виваженого використання. Цьому сприяє усвідомлення теоретичних основ ігрової діяльності, котрі почали розроблятися ХІХ-го століття в лоні психологічної науки.

За теоретичною концепцією К. Грооса, споконвічно гра спрямована на виявлення, зміцнення і розвиток нахилів індивіда, його адаптацію до життя у людському суспільстві. З погляду К. Грооса, об'єктивно гра - первинна стихійна школа, уявний хаос якої надає дитині можливість ознайомлення з традиційними формами поведінки людей, які її оточують. У цілеспрямованому педагогічному процесі, за словами К. Грооса, є два способи застосування гри: 1) вводити елементи гри у навчальне заняття; 2) використовувати вільну гру для загального розвитку дітей.

Е. Еріксон привернув увагу педагогів до ролі гри у соціалізації особистості. За його ідеєю дитина прагне до відтворення у власному житті соціально зумовленої суми ролей, які є продуктом певної культури.

Теорія ігрової діяльності значно збагатилася концепцією гри А.Валлона. Він також вважав гру соціальною потребою дитини і необхідною умовою соціалізації дитячої особистості. Вчений започаткував два підходи до гри - гендерний та нацюнально-культурний [ 6, 15].

У своїх працях не обійшов увагою гру вітчизняний учений І.О. Сікорський. Він відзначав, що гра, будучи тісно зв'язаною з функціонуванням емоційної сфери дитини, в онтогенезі з'являється раніше інших видів дитячої діяльності. Її збудником є почуття, а сама діяльність сприяє розумовому і соціальному прогресу особистості. Гра має значний впілив на розвиток інтелектуальної сфери завдяки опори цієї форми діяльності на моторику, оскільки дитина постійно діє, експериментує з предметами.

На сучасному етапі розвитку науки теорія ігрової діяльності поєднує в собі погляди вчених, які розробили культурно-історичний підхід до походження гри, розуміння її соціальної сутності та психологічного механізму системно-діяльнісного характеру. Таке розуміння гри започатковано відомими психологами XX століття Б. Г Ананьєвим, П. П. Блонським, Л. С. Виготським, Д. Б. Ельконіним, О. В. Запорожцем, В. В. Зеньківським, О. М. Леонтьєвим, С. Л. Рубінштейном, та ін.

За концепцією Л. С. Виготського, ігрова діяльність є способом активного засвоєння дитиною людської культури. Вчений підкреслює, що вирішальну роль у виникненні і розвитку гри виконує спілкування дитини з дорослими та іншими дітьми, в процесі чого дитина оволодіває системою соціально вироблених знаків. Визначальною серед цих знаків є мова, під впливом якої біологічна істота "олюднюється", "вростає" у людську культуру.

На становлення теорії ігрової діяльності значний вплив справили праці Л. Рубінштейна. Вчений довів, що розвиток психіки, свідомості, поведінки дитини обумовлюється конкретними видами її діяльності - грою, навчанням, працею. З'ясовуючи природу гри, вчений однозначно класифікує її як осмислену діяльність, яка є виявом ставлення особистості до навколишньої дійсность.

З другої по третю чверть XX століття, коли категорія "діяльність" була виділена як провідна серед детермінант психічного розвитку дитини, плідно працювали в галузі розробки теорії ігрової діяльності О. М. Леонтьєв, О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Г. О. Люблінська та ін. вчені.

О.М. Леонтьєв глибше розробляє введене його попередником Л.С. Виготським поняття провідної діяльності, пов 'язуючи його з грою. О.М. Леонтьєв наголошував, то розвиток дитини залежить "не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка обумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях дитини на даній стадії її розвитку"

Центральним питанням теорії гри в концепції Д.Б. Ельконіна, яку вчений розробляв на матеріалі сюжетно-рольових ігор, є її історичне походження і соціально детермінований зміст.

Продовжуючи дослідження в галузі ігрової діяльності, Д.Б. Ельконін довів, що гру у її рольовій формі треба розуміти як засіб моделювання дитиною соціальних ставлень дорослих, тобто відтворення їх у новій, матеріальній формі і тим самим їх усвідомлення. Гра є важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини.

Д.Б. Ельконін підкреслював: ігрова діяльність ускладнюється й розвивається, свідченням тому є зміна її форм і видів, а нові форми ігрової діяльності засвоюються дітьми під керівництвом дорослих. Дитину необхідно навчити гратися - педагогічне керівництво ігровою діяльністю є умовою її поступального розвитку й ефективної реалізації розвивально-виховних функцій [6, 17].

Гра - це своєрідна пізнавальна діяльність дитини соціально-культурного характеру, яка дозволяє їй привласнювати соціально-культурний досвід рідного народу і людства; гра - це така форма життєдіяльності дитини, об'єктивні властивості якої еквівалентні реалізації й актуалізації сутнісних потреб і можливостей особистості; гри має багатофакторний вплив на дитину, вона пов'язана з фізичним розвитком, удосконаленням психічної сфери, вихованням і навчанням, підготовкою підростаючого покоління до майбут-ньої трудової діяльності тощо; універсальність, всеосяжність гри сприяє гармоній-ному розвитку дитини. Ігрова діяльність є природним способом адаптації до умов шкільного життя.

Психологами неодноразово наголошено на необхідності педагогічного керівництва грою - під впливом раціонально організованої ігрової діяльності позитивні зміни дитячої особистості відбуваються ефективніше. Отже, ця проблема в педагогіці гри висувається на перший план.

Проблема керівництва ігровою діяльністю дітей прямо або опосередковано знайшла відображення у науковій спадщині видатних педагогів, які працювали в різних соціально-історичних умовах - С.Ф. Русової, К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького, П.П. Блонського, В.К. Сороки-Росинського, Я.Ф. Чепіги, М.І. Демкова, А. С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та ін. Вагомим підґрунтям у розробці проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю дітей молодшого шкільного віку є здобутки провідних фахівців дошкільної педагогіки ( Л. В. Артемова, Р. Й. Жуковська, Т. А. Маркова, Р. М. Римбург, П.Я. Михайленко, Г.П. Усова, П.Г. Саморукова та ін.), ідеї яких широко апробовані в практиці суспільного дошкільного виховання.

У XX столітті остаточно стверджується славлення до гри як до особливого педагогічного методу, який був створений суспільством для розвитку, навчання й виховання дітей: "у цьому плані вона є особливий педагогічний витвір, хоча її творцем були не окремі люди, а суспільство в цілому, а саме процес виникнення і розвитку гри був масовим і « природно-історичним» [ 6, 18].

Сучасна методика керівництва ігровою діяльністю має системну організацію бінарного характеру. Один її блок репрезентує діяльність дітей, інший - діяльність педагога.

Мал. Бінарна модель керівництва ігровою діяльністю дітей

Беззаперечною умовою методичного супроводу ігрової діяльності є, з одного боку, сприяння розгортанню активної й самостійної діяльності дітей, з іншого - добір системи педагогічних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється динамічна мобілізація всіх структурних компонентів ігрової діяльності на досягнення її позитивного результату.

У цілому ж, повноцінна методика керівництва ігровою діяльністю передбачає: забезпечення продуктивного функціонування всіх структурних компонентів ігрової діяльності - мотиваційно-цільового, змістового, процесуально-операційного, контрольно-оцінного, результативного; стимулювання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів; створення розвивально-виховного ігрового середовища; реалізацію у процесі гри таких способів взаємодії педагога з дитиною, котрі є адекватними особливостям творчих ігор й ігор за готовими правилами [6,20].

Особливістю методики керівництва творчими іграми є залучення опосередкованих прийомів педагогічного впливу. Оскільки соціалізуюча функція творчих ігор реалізується в ігровій діяльності колективного характеру, то велика роль у забезпеченні ефективного виховання дітей у процесі цього виду гри належить організації колективних і довготривалих творчих ігор. Суттєвою особливістю ігор за правилами є вербально сформульовані вимоги до поведінки і дій їх учасників. Специфіка методики керівництва ними полягає в опорі педагога на заохочення дітей до виконання правил конкретної гри та контроль за їх дотриманням [6,21].

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНЛОГІЙ НАВЧАННЯ У ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

2.1 Організація та проведення гри

У практиці використання дидактичних ігор комбінується із традиційними формами організації навчання. Зазвичай складний для розуміння матеріал викладається звичайними методами (розповідь, лекція, проблемний виклад тощо), а менш складний, який учні можуть опанувати самостійно, але для цього їм потрібний додатковий стимул, вивчається у формі гри. Як правило, закріплення, узагальнення та перевірка засвоєння матеріалу часто проводиться за ігровими технологіями.

Під час організації навчальних ігор вчителю перш за все необхідно продумати і врахувати таке :

1. Мета гри. Які виховні цілі слід передбачити під час проведення гри?

2. Визначення кількості гравців. Кожна гра потребує певної мінімальної або максимальної кількості учасників. Це слід враховувати під час організації гри. Це лише один із багатьох підручників,які можуть знадобитись під час навчаючої гри.

3. Добирання дидактичних матеріалів і посібників, що знадобляться для гри.

4. Ознайомити учнів з правилами гри.

5. Визначення тривалості гри.

6. Планування засобів забезпечення участі всіх у грі.

7. Спостереження за учнями під час гри.

Учитель, керуючи грою, спрямовує її в належне дидактичне русло, за необхідності активізує її хід різноманітними прийомами, підтримує інтерес до гри, підбадьорює відстаючих і т. ін.

Передбачення можливих змін, що доведеться внести у хід гри, щоб підвищити зацікавленість і активність учнів.

Планування висновків, про які необхідно повідомити по завершенні гри (найвдаліші моменти, недоліки, що трапилися у ході гри, результат засвоєння математичних знань, оцінювання учасників гри, зауваження щодо порушення дисципліни тощо).

Основні принципи організації гри:

- відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

- принцип розвитку ігрової динаміки;

- принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

- принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

- принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

- логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

Етапи підготовки та проведення навчальної гри:

Підготовчий етап. Розробляється сценарій, план гри, даються консультації, інструкції, пакети матеріалів учням-учасникам, готується матеріальне забезпечення.

Етап проведення гри. Залежно від типу вводяться різні рольові позиції гравців: організатор, координатор, критик, тренер, ініціатор, проблематизатор, консерватор тощо. Практикується групова робота над завданнями, міжгрупові дискусії.

Навчальні ігри, на відміну від розважальних, мають певні важливі ознаки і свою стійку структуру; у яку входять такі компоненти (за В. Коваленко, П. Підласим):

· ігровий задум;

· правила гри;

· безпосередньо ігрові дії;

· дидактичні завдання;

· оснащення гри;

· результат гри.

Ігровий задум - перший структурний компонент гри, закладений у дидактичне завдання, що необхідно виконати під час навчання. Ігровий задум найчастіше виступає у вигляді питання або загадки, що ніби проектує хід гри. Це надає грі пізнавального характеру, висуває до її учасників певні вимоги щодо знань.

Кожна дидактична гра має свої правила, що визначають порядок дій і поведінку учнів у процесі гри, сприяють створенню на уроці робочої атмосфери. Тому правила дидактичних ігор необхідно розробляти із урахування мети уроку та індивідуальних можливостей учнів. Це створює умови для проявів самостійності, наполегливості, розумової активності, виникнення в учнів почуття задоволення, успіху.

Крім того, правила гри виховують уміння керувати своєю поведінкою, узгоджувати та підпорядковувати її до вимог колективу.

Суттєвими в дидактичній грі є дії, що регламентуються правилами гри, сприяють пізнавальній активності учнів, надають їм змогу виявити свої здібності, застосувати наявні знання, вміння і навички для досягнення цілей гри. Дуже часто ігровим діям передує розв'язання задачі. Основою дидактичної гри є пізнавальний зміст, що полягає у засвоєнні тих знань і вмінь, які застосовуються під час розв'язування навчальної проблеми, поставленої грою.

Дидактична гра має певний результат - фінал, що надає їй завершеності. Він виступає перш за все у формі розв'язання поставленого навчального завдання і приносить учням моральне і розумове задоволений. Для вчителя результат гри завжди є показником рівня досягнень учнів у засвоєнні та застосуванні нових знань.

На відміну від ігор взагалі навчаюча гра має суттєву ознаку - наявність чітко визначеної мети навчання і відповідного їй педагогічного результату, що можуть бути обґрунтовані, подані наочно і характеризуються пізнавальною спрямованістю.

Кінцева мета гри - навчити дитину самостійно орієнтуватися в складній і суперечливій обстановці, швидко ухвалювати правильні рішення, уміти адекватно оцінювати ситуацію й дії інших людей [ 10, 50].

Усі структурні елементи дидактичної гри пов'язані між собою, і відсутність основних з них руйнує гру. Без ігрового задуму, дій та правил, дидактична гра стає або неможливою взагалі або втрачає свою специфічну форму, перетворюється на виконання вказівок, вправ тощо. Тому, готуючись до уроку, що містить дидактичну гру, необхідно скласти сценарій, вказати, скільки часу відводиться на її проведення, врахувати рівень знань та вікові особливості учнів, реалізувати міжпредметні зв'язки.

Поєднання цих елементів, а також їх взаємодія підвищують організованість гри, її ефективність призводить до бажаного результату. Цінність дидактичної гри полягає в тому, що діти, граючи, значною мірою самостійно набувають нових знань, активно допомагають одне одному.