Основні категорії педагогіки

Співвідношення шкільного навчання і наукового пізнання. Сутність принципу суспільної спрямованості виховання. Визначення соціальних функцій праці вчителя, його професійних та особистісних якостей. Філософсько-світоглядна підготовка школяра в школі.

Рубрика Педагогика
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 02.05.2015
Размер файла 58,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначте предмет педагогіки, основні категорії, сформулюйте педагогічні закономірності

Педагогіка -- наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Предмет педагогіки -- особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Педагогіка має систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Найважливіші педагогічні категорії -- виховання, освіта і навчання. Виховання -- цілеспрямований та організований процес формування особистості. Виховання (в широкому педагогічному розумінні) -- формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Виховання (у вузькому педагогічному значенні) -- цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) -- спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного. Одним з елементів виховання є освіта. Освіта -- процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань. Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутками людської культури є навчання. Зв'язок між поняттями “навчання” та “освіта” настільки тісний, що їх іноді вважають ідентичними. Навчання -- цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички. Виховання, освіта і навчання -- три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між.собою і доповнюють один одного. Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у виховній роботі, в яких би формах її не здійснювали, обов'язкові певні елементи навчання: використання і застосування знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєння та ін. Виховання -- найбільш загальне і всеосяжне поняття. Як процес, діяльність воно спрямоване на вироблення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє формуванню світогляду, набуттю певної суми знань. Це -- складова виховання. Навчання ж -- це процес здобуття освіти, у якому взаємодіють учитель та учень. Отже, попри те, що виховання, освіта і навчання тісно взаємопов'язані, їх не можна ототожнювати, оскільки вони мають свою специфіку, свої особливості.

Закономірності педагогічного процесу -- об'єктивні, стійкі й істотні зв'язки, які зумовлюють ефективність навчання, виховання, розвитку особистості дитини. Ці закономірності відображають стійкі залежності між усіма елементами педагогічного процесу: діяльністю педагога, діяльністю вихованця, об'єктом засвоєння (змістом навчання), виховними, розвивальними впливами.

До найважливіших закономірностей педагогічного процесу належать: 1. Закономірність динаміки педагогічного процесу. 2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. 3. Закономірність управління навчально-виховним процесом. 4. Закономірність стимулювання. 5. Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процессе.6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності. 7. Закономірність зумовленості педагогічного процесу. Ефективність реалізації закономірностей педагогічного процесу залежить від гармонійної єдності його об'єктивних і суб'єктивних чинників, передусім від усвідомлення педагогом своєї місії, уміння організувати продуктивну взаємодію з дітьми, максимально задіяти особистісний потенціал кожного з них, постійного прагнення підняти цю взаємодію на вищий рівень.

2. Співвідношення шкільного навчання і наукового пізнання можна співставити через визначення спільного і відмінного між ними. Встановіть і поясніть це спільне і відмінне

школа вчитель виховання науковий

Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання--осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта--застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільність між навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу. Відмінності: передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Учні засвоюють уже пізнані істини. Водночас відбувається дослідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням, на пізнання певних явищ чи процесів людство витратило десятки й сотні років, а учень під час навчання засвоює такі знання впродовж року.

3. Охарактеризуйте вимоги, що пред'являються до принципів організації виховного процесу. Розкрийте сутність принципу суспільної спрямованості виховання

Принципи виховання - це загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання.І. П. Підласий до принципів виховання висуває такі вимоги: обов'язковість (Грубе і систематичне порушення принципів, гнорування їх вимог не просто знижують ефективність виховного процесу, але ідривають його основи. Вихователь, що порушує вимоги принципів, усувається від керівництва цим процессом); комплексність (Принципи несуть у собі вимога комплексності, що припускає їх одночасне, а не почергове, ізольоване застосування на всіх етапах виховного процесу. Принципи використовуються не в ланцюжку, а фронтально і все відразу.); рівнозначність (Принципи виховання як загальні фундаментальні положення рівнозначні, серед них немає головних і другорядних, таких, що вимагають реалізації в першу чергу, і таких, здійснення яких можна відкласти на завтра. Однакову увагу до всіх принципам запобігає можливі порушення перебігу виховного процесу.).

Принцип суспільної спрямованості, зв'язку із життям. Сутність цього принципу - використання у виховній роботі кращих традицій виховання українського народу, систематичне ознайомлення вихованців із суспільно-політичними подіями у країні та світі, залучення їх до активної участі в суспільному житті освітньо-виховної системи та держави. Слід пам'ятати про те, що будь-яке виховання завжди суспільно детерміноване. К. Д. Ушинський так визначав необхідність суспільної спрямованості виховання: чим повніше й розумніше школа буде організовувати і здійснювати свою роботу на основах народності, тим ближчою стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання - виховувати патріотів. Виховання повинно мати суспільний характер і відповідати узагальненому взірцю суспільного ідеалу.
Цілі, завдання, зміст і характер виховання визначаються державою. Наприклад, таким документом щодо організації та проведення виховної роботи в освітніх закладах є Концепція безперервного національного виховання.

4. Охарактеризуйте систему педагогічних наук, розкрийте зв'язок педагогіки з іншими науками

Пройшовши довгий шлях розвитку, педагогіка сьогодні являє собою розгалужену систему педагогічних наук. Історія педагогіки як галузь педагогічної науки вивчає стан і розвиток педагогічної теорії та практики на різних етапах людського суспільства, досліджує розвиток виховання як суспільного явища, з'ясовує причини виникнення педагогічних теорій та їхню історію, узагальнює позитивний досвід педагогічної теорії та практики попередніх епох та виявляє їхні закономірності. Загальна педагогіка - базова наукова дисципліна, що вивчає загальні закономірності виховання людини, розробляє теоретико-методологічні та методичні засади навчально-виховного процесу в різноманітних освітньо-виховних закладах. Традиційно загальна педагогіка складається з чотирьох розділів: основи педагогіки (обґрунтовує її філософські підвалини), теорія освіти й навчання (дидактика, яка вивчає сутність навчального процесу), теорія виховання (обґрунтовує закономірності, цілі, завдання, зміст, методи, форми виховного процесу), теорія управління навчально-виховним закладом (школознавство, яке вивчає систему управління школою і діяльність органів освіти).

Галузевих педагогік налічується близько двадцяти. Це самостійні науки, що мають свій предмет, методи дослідження, понятійно-категорійний апарат. Вони спираються певною мірою на структуру та принципи загальної педагогіки і є «дочірніми» науками. Умовно ці педагогічні науки поділяються на загальні та функціональні.До загальнопедагогічних наук належать: дошкільна педагогіка; шкільна педагогіка; соціальна педагогіка; превентивна (попереджувальна) педагогіка; спеціальні науки, що досліджують навчання і виховання дітей з певними вадами: сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка.До функціональних педагогічних наук зараховують педагогіку вищої школи (куди належать технікуми, коледжі); педагогіку професійно-технічної освіти; галузеві педагогіки: авіаційну, військову, інженерну, медичну, культурно-освітню; педагогіку виправно-трудової системи; педагогіку підвищення кваліфікації й перекваліфікації спеціалістів та робітничих кадрів.Таким чином, педагогічна наука створює струнку систему і спрямована на вирішення гуманної проблеми - підготовки підростаючого покоління й дорослих до повноцінної життєдіяльності шляхом допомоги їм в самореалізації, самоутвердженні та самоактуалізацїї. Для вирішення цих проблем вона співпрацює з іншими науками. Так, філософські науки дають змогу педагогіці визначити суть і цілі виховання, об'єктивно врахувати дію загальних закономірностей розвитку суспільства, надають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці й суспільстві, сприяють коректуванню спрямованості виховання. Соціологія дає чітке уявлення про роль соціального середовища у формуванні особистості, розкриває основні механізми соціалізації людини. На основі знань з анатомії та фізіології про будову і життєдіяльність людського організму як єдиного цілого, про морфологічні та функціональні закономірності й особливості вікового розвитку.

На основі знань з генетики про залежність спадковості дитини від її генотипу, досить складну природу генетичної мутації. педагогіка критично переосмислює чимало сталих уявлень про закономірності людського розвитку, намагається обгрунтувати оптимальні умови для всебічного розвитку кожної дитини, формування її особистості. Особливе значення для педагогіки має її зв'язок з психологією. Спираючися на знання загальних закономірностей і механізмів функціонування і розвитку психіки людини, її особистісного формування, розвитку, самоактуалізації, різноманітних психічних, психологічних і соціально-психологічних зв'язків і залежностей, характерних для педагогічного процесу, педагогіка обґрунтовує гуманістичні шляхи, прийоми, способи та форми навчання і виховання особистості, які приводять до бажаних змін у її внутрішньому світі та в поведінці. Для всебічного обгрунтування педагогічного процесу педагогіка використовує досягнення історичної науки, географії й антропології, медицини та екології, економіки й археології, кібернетики, математики та інших наук, а також літератури.

5. Розкрийте сутність основних педагогічних вимог, що ставляться до перевірки знань, умінь і навичок учнів

Єдині вимоги до перевірки знань, умінь та навичок формулюються у вигляді критеріїв і норм. Критерій - міра оцінки, показник, на основі якого визначається рівень оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Відповідно до критеріїв визначають норми оцінок. Норма - конкретна вимога, яка регулює виставлення оцінки - балу з навчального предмета за усну відповідь чи письмову роботу. Основними критеріями перевірки знань є: глибина, повнота, міцність, оперативність, якість, гнучкість, систематичність. Глибина - критерій оцінки, під яким розуміють кількість усвідомлених студентом істотних зв'язків і відношень у знаннях. Повнота - критерій оцінки, який визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об'єкт. Міцність - критерій оцінки, що передбачає збереження в пам'яті вивченого матеріалу, безпомилковість його відтворення. Оперативність - критерій оцінки, що передбачає вміння використовувати знання у стандартних однотипних умовах. Якість - критерій оцінки, під яким розуміють повноту, міцність, глибину, оперативність знань. Гнучкість - критерій оцінки, що передбачає вміння використовувати знання в змінних, варіативних умовах. Систематичність - критерій оцінки, що передбачає засвоєння навчального матеріалу в його логічний послідовності та наступності. В, якості критеріїв оцінки слід виходити із кількості і змісту допущених студентами помилок у відповіді або роботі, розробка норм оцінок означає за яку кількість допущених помилок і недоліків ставиться певна оцінка. Наприклад, "задовільно", "добре", "відмінно".

6. Які методи науково-педагогічних досліджень використовуються в сучасній педагогічній науці?

Метод науково- педагогічного дослідження - шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості,встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.Різноманітність методів педагогічного дослідження можна класифікувати на емпіричні методи дослідження,теоретичні методи,математичні і статистичні методи дослідження. Емпіричні методи педагогічного дослідження. Ця група методів зорієнтована на пізнання безпосередньої дійсності,зовнішніх зв'язків і відношень.Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовуються розкриті емпіричні методи дослідження,до яких належать педагогічне спостереження,бесіда, анкетування.

До емпіричних методів належать:

- метод педагогічного спостереження;

- метод бесіди;

- метод анкетування; метод педагогічного експерименту;

- метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт;

- метод рейтингу;

- метод узагальнення незалежних характеристик;

- метод психолого- педагогічного тестування;

- метод соціометрії;

- метод аналізу результатів діяльності учня. Теоретичні методи педагогічного дослідження.

До них належать:

- аналіз і синтез;

- індукція та дедукція;

- порівняння;

- класифікація;

- узагальнення;

- абстрагування;-конкретизація;

Математичні і статистичні методи педагогічного дослідження. Ці методи застосовують у педагогіці для оброблення одержаних методами спостереження й експерименту даних,а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними феноменами.Сутність математичних методів полягає в описі педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик,використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання.

До математичних методів належать

- метод реєстрування;

- метод ранжування;

- метод моделювання;

- метод вимірювання.

7. Охарактеризуйте функції навчання

Необхідність комплексної реалізації всіх складових змісту освіти і спрямованість педагогічного процесу на всебічний розвиток особистості учня обумовили три функції навчання: навчальну, виховну і розвивальну.

Навчальна функція полягає в засвоєнні школярами системи наукових знань, умінь і навичок, досвіду творчої" діяльності. Знання у педагогіці визначаються як розуміння, збереження у пам'яті і відтворення фактів науки, понять, правил, законів, теорій. Згідно з навчальною функцією вони повинні стати надбанням особистості, ввійти до структури її досвіду. Найповніша реалізація цієї функції має забезпечити повноту, систематичність, усвідомленість, міцність і дієвість знань. Знання у процесі навчання мають бути представлені в певній упорядкованій системі, щоб учні одержали обсяг і структуру знань та вміли використовувати їх у навчальних і практичних ситуаціях. Сучасна дидактика вважає, що кінцевим результатом реалізації навчальної функції є дієвість знань, свідоме оперування ними, здатність використати попередні знання для одержання нових і вирішення життєвих проблем. Ця функція передбачає спрямованість навчання на формування умінь і навичок, як спеціальних (з предмета), так і загальних. Виховна функція полягає в тому, що у процесі навчання формуються ціннісні орієнтації особистості, її ставлення до навколишнього світу, мотиви соціальної поведінки і діяльності, особистісний світогляд. Виховна функція органічно випливає із змісту освіти, форм і методів навчання, а реалізується шляхом спілкування учителя з учнями.

Навчання виховує, але не автоматично і не завжди в потрібному напрямку. Тому реалізація виховної функції потребує аналізу і відбору навчального матеріалу з точки зору його виховного потенціалу; такої побудови процесу навчання і спілкування, яка стимулює сприймання навчальної інформації учнями, активне оцінне ставлення до неї, формує інтереси, потреби, гуманістичну спрямованість особистості. Розвивальна функція навчання означає, що в процесі навчання, засвоєння знань відбувається розвиток учня. Ця функція реалізується більш ефективно за умови спеціальної спрямованості взаємодії учителя і учня на всебічний розвиток особистості. Спеціальна спрямованість навчання на розвиток особистості учня закріплена терміном "розвиваюче навчання". Здійснення розвивальної функції передбачає: розвиток мовлення, мислення, ціннісно-мотиваційної, емоційно-вольової і діяльнісно-поведінкової сфер особистості. Тобто, розвиваючий характер навчання - це орієнтація на розвиток особистості як цілісної психічної системи.

8. Які критерії і норми оцінки знань, умінь і навичок учнів існують в сучасній школі?

Оцінка - кількісний показник якості результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Вона опосередковано характеризує розвиток учня, його здібності, ставлення до навчання і може бути виражена у формі якісної словесної характеристики ("правильно", "неправильно", "погано", "добре", "досконало" та ін.), числового балу (12-бальна система). Єдині вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок формулюються у вигляді критеріїв і норм. Критерій - міра оцінки, показник, на основі якого визначається рівень оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Відповідно до критеріїв визначають норми оцінок - конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок-балів з навчального предмета за усну відповідь чи письмову роботу. Норми відображають найтиповіші випадки і ситуації під час перевірки й оцінювання знань. Вони визначені у навчальних програмах з усіх предметів З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та об'єктивного їх оцінювання запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання, у якій ураховується рівень особистих досягнень учня. Критерії оцінювання при цьому не поділяють на позитивні та негативні.

Серед загальних критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти виокремлюють:

- характеристику відповіді учня (правильність, цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість);

- якість знань (осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність);

- сформованість загальнонавчальних і предметних умінь та навичок;

- рівень володіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення тощо);

- розвиток творчих умінь (уміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, перевіряти її);

- самостійність оцінних суджень. Контроль за навчальною діяльністю здійснюється різними методами і в різних формах. їх використання спрямоване на виявлення й оцінювання знань, а також фіксацію результатів навчання.

9. Охарактеризуйте розвиток особистості, його рушійні сили, визначте найважливіші його закономірності

розвиток людини - це процес кількісних і якісних змін в організмі під впливом різноманітних детермінанту зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих. Результат розвитку людини - це її становлення як біологічного виду і як соціальної істоти. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком і включає в себе морфологічні, біохімічні та фізіологічні зміни. Соціальні зміни в людині передбачають її активне опанування соціальним досвідом і перехід його у внутрішній світ, усвідомлену активну участь людини в суспільно корисній діяльності та виконання певних соціальних ролей. Основними напрямами розвитку людини є: анатомо-фізіологічний (збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем); психічний (формування свідомості, самосвідомості, провідних рис властивостей особистості, когнітивних, почуттєвих і вольових процесів тощо); соціальний (набуття соціального досвіду, в тому числі духовного, опанування соціальними функціями тощо). основні закономірності розвитку особистості вихованця:

1) розвиток особистості має спадковий, нерівномірний та інтегративний характер;

2) особистість вихованця розвивається під впливом соціального середовища;

3) особистість вихованця розвивається під комплексним впливом всіх факторів її формування;

4) особистість формується в діяльності;

5) зміна особистості вихованця вимагає зміни ставлення до неї.

Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є:

* рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови;

* потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок;

* життєві домагання особистості та її можливості;

* спадкові дані та потреби виховання;

* емоційно-почуттєва сфера особистості;

* особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо.

10. Назвіть складові структурні елементи процесу засвоєння, з'ясуйте специфічні функції кожного з них, їх взаємозв'язки і взаємопереходи

Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання - осмислення і розуміння - узагальнення - закріплення - застосування на практиці.Сприймання. Будучи чуттєвою основою абстрактного мислення, воно дає цілісний образ предметів матеріального світу. Сприймання - відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.Осмислення і розуміння. Ці два мислительні процеси пов'язані з розпізнаванням смислу подій, фактів і явищ. Осмислення навчального матеріалу - процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів. Розуміння - мислительний процес, спрямований на виявлення істотних ознак, властивостей і зв'язків предметів, явищ і подій дійсностіУзагальнення. Цей мислительний процес забезпечує відстеження найістотніших ознак предметів і явищ, їх зв'язків і відношень. Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Закріплення знань, умінь і навичок. Цей важливий елемент навчання полягає в тому, щоб опановані учнями знання, уміння і навички якомога довше були використовувані ними у всіх видах життєдіяльності.Закріплення знань, умінь і навичок - спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.Застосування знань, умінь і навичок на практиці Як правило, найдієвішим засобом закріплення знань, умінь і навичок є їх застосування. Застосування знань, умінь і навичок-оволодіння вмінням використовувати у конкретній практичній діяльності засвоєний абстрактний навчальний матеріал.

11. В чому значення факультативних занять і навчальних екскурсій? Методика проведення екскурсій

Факультативні заняття проводяться на добровільних засадах, за вибором учнів, це місток між навчальним предметом і наукою. Вони проводяться для учнів VII--XI класів. Існують факультативи: з поглибленого вивчення навчальних предметів; з вивчення додаткових дисциплін з одержанням спеціальності; міжпредметні факультативи. Факультативні заняття проводяться за спеціальними програмами, у зв'язку з уроками, поєднуються лекції і практичні заняття; учні багато працюють самостійно з додатковою літературою. Відповідно до типу факультативу формуються групи учнів, підбираються форми і методи роботи, форми проведення факультативних занять -- уроки, семінари, екскурсії, дискусії тощо. Навчальні екскурсії. Екскурсія -- це така форма навчання, при якій учні сприймають і засвоюють знання шляхом виходу до місця розміщення об'єктів, які вивчаються (природи, заводів, історичних пам'яток), і безпосереднього ознайомлення з ними.

Екскурсії виконують низку важливих функцій: реалізують принцип наочності, підносять науковість навчання, зв'язок із життям, сприяють політехнічному навчанню, сприяють профорієнтації учнів на робітничі та інші професії. У навчальних програмах для кожного предмета дається обов'язковий перелік екскурсій та їх зміст. Методика проведення екскурсії включає в себе підготовку екскурсії, вихід (виїзд) учнів на об'єкти, обробку (опис) матеріалів екскурсії, підбиття підсумків. Вимоги до проведення екскурсії: наявність у школі системи екскурсійної роботи і підготовка вчителя до неї; чітке визначення освітньої і виховної мети, змісту екскурсії; правильний вибір екскурсійних об'єктів; раціональне поєднання слова і наочності; мотивація пізнавальної діяльності учнів; організаційна чіткість проведення екскурсії; дотримання правил техніки безпеки і правил поведінки під час екскурсії.

12. Поясніть думку С.Л. Робінштейна про те, що дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись

Я підтримую думку рубіштейна що дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись. Галузь педагогіки яка досліджує навчаня - це дидактика вона включає теорію навчання. Процес навчання- це динамічна взаємодія учителя та учнів, у ході яких здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань.

Мета виховання - наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості,яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання допомагає педагогу сформувати чітке уявлення про те яку людину він має сформувати. Вираз паскаля запав мені в душу - Учень це не посудина яку треба заповнити, а факел який потрібно запалити. Педагог сам має відчувати що усебічного розвитку, духовного багатства не можна досягти шляхом примусу, воно виникає лише коли сама дитина тягнеться до знань. А отже якщо на уроці ви проходите тему одну а за вікном є наочний приклад негативної ситуації - гріх не скористатися таким прикладом,лише через те що ви повинні встигнути на уроці пройти якись статичний матеріал. В планах конспектах часто пишуть- розвинути чи виховати щось у дитини, але як перевірити чи ви виховали ту якість? А отже твердження Рубіштейна вірне дитина розвивається виховуючись і навчаючись, але не граючись - бо Як каже Амонашвілі, гра поганий порадник. Треба казати дитині- ти дорослий, а це у свою чергу викликатиме у неї відчуття відповідальності, значущості. Виховання відіграє головну роль у розвиткові особистості лише за умови,я кщо воно позитивно впливає на внутрішнє стимулювання її активності щодо роботи над собою.Розуміння ролі активності самої людини у власному розвиткові дозволяє педагогу цілеспрямовано організувати діяльність школяра ставити його в позицію активного діяча., розкривати можливості,тобто спрямовувати процес розвитку особистості.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання повґязане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості - розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли в процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає субґєктом, а не лише обґєктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається успішно розвґязувати їх. У розвитку особистості надзвичайно важливу роль відіграє активізація розумової діяльності, а не лише уваги, сприйняття, памґяті, уяви. Як показали дослідження проблеми навчання, еврична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань, розвґязування навчальних завдань з кожного предмета, доведення сприяють подоланню конкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку.

13. Розкрийте сутність принципу зв'язку виховання з життям; яких умінь від педагога вимагає правильна реалізація цього принципу?

Принципи виховання -- керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Зв'язок виховання з життям. Його суть -- виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посильну участь у процесі державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Ефективність реалізації принципу зв'язку виховання з життям вимагає від педагога вміння забезпечувати: розуміння учнями ролі праці в житті суспільства та кожної людини, значення економічної бази суспільства для задоволення зростаючих запитів його громадян; повагу до людей праці, що створюють матеріальні та духовні цінності; розвиток здібності багато й успішно працювати, бажання добросовісно і творчо працювати на користь суспільства та власну користь; розуміння загальних основ сучасного виробництва, прагнення розширити політехнічний світогляд, оволодівати загальною культурою й основами наукової організації праці; поєднання особистих та суспільних інтересів у трудовій діяльності, вибір професії у відповідності з завданнями суспільства та господарськими потребами; бережливе ставлення до суспільного надбання та природних багатств, прагнення примножити своєю працею суспільну власність; непримиренне ставлення до проявів безгосподарності, безвідповідальності, порушення трудової дисципліни, ледарства, дармоїдства, розкрадання суспільної власності та варварського ставлення до природних багатств.

14. Що конкретно дає вчителю знання вікових особливостей дітей?

Загальні вікові особливості розвитку по-різному реалізуються в кожної дитини.Індивідуально-психологічні відмінності -- стійкі особливості психічних процесів, за якими люди відрізняються один від одного. Індивідуальність характеризують природні задатки, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення), інтереси і потреби, воля і почуття, здобутий у процесі розвитку досвід. Дітей однакового віку розрізняють за типологічними особливостями вищої нервової діяльності, фізичного і духовного розвитку, здібностями та інтересами. Знання педагогом темпу індивідуального розвитку дитини, її “психологічного портрета” на кожному етапі дошкільного дитинства допомагає йому в конкретизації, спрямуванні педагогічних умов розвитку, оскільки, індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливого виховання.

Урахування вікових особливостей -- один з основних педагогічних принципів. Спираючись на нього, вчителі регламентують учбове навантаження, встановлюють обгрунтовані об'єми зайнятості різними видами праці, визначають найбільш сприятливий для розвитку розпорядок дня, режим праці і відпочинку. Вікові особливості зобов'язали правильно вирішувати питання відбору і розташування учбових предметів і учбового матеріалу в кожному предметі. Вони обумовлюють також вибір форм і методів учбово-виховної роботи. Кожен вік має свої особливості. Тому вихователю слід ураховувати характерні для кожного вікового періоду соціальну ситуацію розвитку, зміст, методи і форми навчання й виховання, провідний вид діяльності, рівень розвитку свідомості й самосвідомості вихованця. Також має місце проблема акселерації - прискореного індивідуального розвитку дитини, за якого середньофізичні та психофізіологічні її константи випереджають оптимальні. Отже, формування і розвиток особистості вихованця може бути цілеспрямованим, самостійним або стихійним, залежно від педагогічно обгрунтованої діяльності вихователя, спілкування, поведінки учнів.

15. В чому сутність педагогічної діагностики: діагностика і діагностування. Контроль успішності школярів, його функції та види

Педагогічна діагностика досліджує навчальний процес, в ході якого вивчаються передумови, умови і результати навчального процесу, з метою оптимізації чи обгрунтування значення його результатів для суспільства. Діагностика- це прояснення всіх обставин протікання дидактичного процесу, точне визначення його результатів. без діагностики неможливо ефективне управління дидактичним процесом, досягнення оптимальних для наявних умов результатів. Перевірка лише констатує результати, без пояснення їх походження. Діагностування розглядає результати у зв'язку зі шляхами, способами їх досягнення, виявляє тенденції, динаміку формування продуктів навчання.

Діагностування включає контроль, перевірку, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку явищ. Контролювання, оцінювання знань, умінь тих, хто навчається, включаються в діагностування як необхідні складові частини». Контроль як педагогічне поняття являє собою усвідомлене, планомірне спостереження та фіксацію вербальних і практичних дій вихованців з метою з'ясування рівня набуття ними соціального досвіду, опанування програмного матеріалу, оволодіння теоретичними і практичними знаннями, навичками й уміннями та формування в них певних особистіших і професійних рис. функції контролю: освітня, діагностична, виховна, чи функція стимулювання; вимірювальна та оцінкова; розвиткова; прогностично-методична, чи керівна.

За своїм призначенням і характером усі форми і методи перевірки й дидактичної оцінки рівня засвоєння учнями певної сукупності знань, навичок, вмінь і професійно важливих рис розподіляються на попередні, поточні, контрольні (періодичні), підсумкові. Попередній контроль проводиться в основному з діагностичною метою перед вивченням нової теми на початку уроку, чверті для ознайомлення із загальним рівнем підготовленості учнів з предмета і планування подальшої організації навчально-пізнавальної діяльності. Поточний контроль здійснюється педагогом у ході повсякденної навчальної діяльності (в основному під час планових занять) шляхом систематичних спостережень за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці. Періодичний контроль є зазвичай плановим, заздалегідь визначеним. Він полягає у визначенні рівня та обсягу набуття учнями знань, навичок та вмінь за певний період (декілька уроків) з метою виявлення рівня оволодіння ними. Підсумковий контроль - це перевірка рівня засвоєння знань, навичок і вмінь учнями за більш тривалий період навчання: за семестр, рік або курс навчання (заключний контроль).

16. Розкрийте роль діяльності в процесі цілісного розвитку особистості людини. Визначте основні види діяльності школярів. Яка роль активності в навчанні?

Вплив на розвиток спадковості, середовища і виховання доповнюється ще одним важливим фактором - діяльністю особистості. Під діяльністю особистості розуміють дуже велику кількість усіх можливих занять людини, все те, що вона робить. Отже, очевидний прямий зв'язок між результатами розвитку та інтенсивністю діяльності. У процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується її ставлення до оточуючого світу. Щоб діяльність сприяла формуванню запланованого образу особистості, її потрібно організувати і розумно спрямувати. У цьому велика складність практичного виховання. На жаль, у багатьох випадках воно не може забезпечити можливості для розвитку; вихованці іноді позбавлені найнеобхіднішого - активної участі в суспільній, трудовій, пізнавальній діяльності, приречені на її пасивне спостереження і засвоєння готових істин.

Основні види діяльності дітей і підлітків - навчання, праця, гра. За спрямованістю розрізняють пізнавальну, суспільну, спортивну, художню, технічну, ремісничу, гедонічну (спрямовану на задоволення) діяльність. Особливий вид діяльності -- спілкування. Активність у навчанні дозволяє школяреві швидше й успішніше оволодівати соціальним досвідом, розвиває комунікативні здібності, формує відношення до оточуючої дійсності. Пізнавальна активність забезпечує інтелектуальний розвиток дитини. Для неї характерна не тільки потреба розв'язувати пізнавальні завдання, але й необхідність застосовувати отримані знання на практиці.

Трудова активність стимулює швидке й успішне формування духовного світу особистості, визначає готовність багато й успішно працювати. Активність самої людини - обов'язкова умова розвитку її можливостей і обдарувань, досягнення успіху. Які б прекрасні вихователі не опікали дитину, без власної праці вона мало чого досягне. К.Д.Ушинський відзначав, що учень повинен навчатися сам, а педагог дає йому матеріал для навчання, керує навчальним процесом. Отже, при правильному вихованні школяр не стільки об'єкт педагогічної дії, скільки суб'єкт, тобто активний учасник власного виховання

17. Які заходи вчителя сприятимуть попередженню і подоланню неуспішності школярів?

Неуспішність - це складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що вимагає різносторонніх підходів при його вивчені. В цій роботі зроблено спробу розглянути неуспішність в зв'язку з основними категоріями дидактики - змістом і процесом навчання.

Поведінка педагога: 1. Ефективність навчання визначається в остаточному підсумку характером відносини учнів до навчання, характером їхньої навчальної роботи. Тому організація навчального процесу повинна бути такою, щоб кожному учневі була зрозуміла особистісна і суспільна значимість його активної, творчої і завзятої навчальної роботи й основним показником була б оцінка саме такої навчальної роботи учня. 2. Для того щоб інтенсифікувати навчальну роботу кожного учня, недостатньо прямого впливу вчителів на учня. Більш ефективним засобом є вплив на нього через учнівський колектив. 3. Для того щоб вчасно виявляти будь-які прогалини в навчанні кожного учня і відразу його заповнювати, поточний контроль повинний мати всеохоплюючий характер. Це значить, що контроль повинний проводитися по кожному елементі змісту навчальної програми й охоплювати одночасно усіх без винятку учнів. 4. Найважливішим фактором підвищення ефективності вивчення є суб'єктивний і усвідомлений характер діяльності учня в навчальному процесі. Учень повинен бути не тільки об'єктом педагогічних впливів учителів, але й активним суб'єктом навчально-виховного процесу. 5. Ефективність навчальної роботи учнів залежить від розвитку в них здатності до навчання, здатності розумно і правильно учитися. Для цього вони повинні опанувати загальнонавчальні уміння і навички. 6. Ефективність навчальної роботи учнів в остаточному підсумку визначається характером їхньої особистісної вихованості, їх моральними і соціальними якостями. Тому навчання повинне проводитися так, щоб воно в максимальному ступені сприяло вихованню кожного учня як високоморальної, творчо-активної і соціально зрілої особистості. 7. Ефективність навчання, характер відносини учня до навчальної роботи залежать і від того, яке життя учня в школі і класі, чи задовольняє це життя його потреби й особливо потреба в емоційному насиченні, з якими почуттями він йде в школу, які емоції і почуття викликає в нього навчально-виховний процес. 8. Взаємини між вчителями й учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: учитель повинен вірити в можливості і сили учня. Він повинний виявляти кращі і сильні сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем бороти з його слабкими якостями. Треба виходити з постулату, що хоча виховання, школа і вчитель не всесильні, але їхня можливості великі і треба в максимальному ступені використовувати ці можливості, спираючись на глибоке і всебічне знання учня, його особливостей і якостей.

18. Вплив педагога на виховання діє при врахуванні певних умов. Яких зокрема?

Виховний вплив - процес організації спільної активної діяльності педагога і учнів з метою зміни моральних, соціально-психологічних характеристик та перебудови поведінки об'єктів виховного впливу. Виховання передбачає вплив на свідомість і самосвідомість, емоційну і спонукальну сфери. Вплив має проектуватись на всю особистість, увесь її суб'єктивний гніт, спонукати до переживань.

Ефективний виховний вплив забезпечують такі психологічні передумови: доброзичливі стосунки між педагогом та вихованцем; актуалізування педагогом внутрішніх передумов і зовнішніх умов для реалізації виховного вливу; знання педагогом закономірностей вікогово розвитку дитини; реалізація принципу моральності у виховання, коли дитина самостійно відкриває для себе моральні цінності, вибудовує адекватні вчинки, випробовує їх; високий рівень знання особистості дитини; оптимальне співвідношення у реагуванні вчителя на вчинок учня, оцінки, інтерпретації вчинку, підтримки і заспокоєння, з'ясування стану учня з метою отримання додаткової інформації; урахування спадковості, здоров'я дитини, умов і стосунків у сім'ї, впливу класу; оптимальне співвідношення у структурі виховного впливу, конролю, вимого до дитини, умов для вияву самостійності, творчості, ініціативності. Успіх виховного впливу залежить від смислу, який вбачає вихованець у вимогах педагога. Нерідко найкращі наміри, правильні впливи, вимоги вчителя сприймаються учнями навпаки.

19. В чому цінність і недоліки проблемно-пошукового і дослідницького підходу до навчання?

Проблемно-пошукові методи передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань. Цей вид методів включає в себе також такі його окремі випадки, як метод проблемного викладення, частково-пошуковий, або евристичний метод, та дослідницький метод навчання Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель висуває, формулює проблему, сам її розв'язує, показуючи шлях розв'язання в ЇЇ справжніх, але доступних для розуміння учнів суперечностях, розкриває хід думки в процесі розв'язання проблеми. Спостерігається слабка ефективність цього методу при засвоєнні учнями принципово нових розділів чи тем навчальної програми, коли немає можливості застосувати принцип апперцепції (опори на попередній досвід) і надто важливим є пояснення вчителя.

Частково-пошуковий (евристичний) метод має такі характерні ознаки: 1. Знання учням не пропонуються в "готовому" вигляді, їх потрібно здобувати самостійно. 2. Учитель організовує не повідомлення чи виклад нових знань, а пошук їх за допомогою різноманітних засобів. 3. Учні під керівництвом учителя самостійно мислять, вирішують пізнавальні завдання, які виникають, створюють і вирішують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють, роблять висновки і тд., в результаті чого у них формуються усвідомлені міцні знання. Отже, навчальна діяльність розвивається за схемою: учитель -учні - учитель - учні і т.д.

Частину знань повідомляє учитель, частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені питання чи вирішуючи проблемні завдання. Тому метод називають частково-пошуковим. Учень же сприймає завдання, осмислює його умову, розв'язує частину завдань, актуалізуючи наявні знання, здійснює контроль і самоконтроль у процесі виконання визначеного плану, мотивує свої дії, але при цьому його діяльність не передбачає планування етапів дослідження, самостійного співвідношення етапів між собою.

Все це робить учитель. Дослідницький метод зводиться до того, що: 1. Учитель разом з учнями формує проблему, вирішенню якої присвячується проміжок навчального часу. 2. Знання учням не повідомляються. Учні самостійно здобувають їх у процесі вирішення (дослідження) проблеми, порівняння різних варіантів одержаних відповідей. Засоби для досягнення результатів також визначають самі учні. 3. Діяльність учителя зводиться до оперативного управління процесом вирішення проблемних завдань. 4. Навчальний процес характеризується високою інтенсивністю, учіння супроводжується підвищеним інтересом, одержані знання вирізняються глибиною, міцністю, дієвістю.

Дослідницький метод навчання передбачає творче засвоєння знань, виконує досить важливі функції. Він покликаний, по-перше, забезпечити теоретичне використання знань; по-друге, оволодіння методами наукового пізнання в процесі пошуку цих методів і використання їх; по-третє, сприяє формуванню рис творчої діяльності; по-четверте, є умовою формування інтересу, потреби в такій діяльності. В результаті дослідницький метод сприяє формуванню повноцінних, добре усвідомлених, оперативно й гнучко використовуваних знань і формуванню досвіду творчої діяльності. Його недоліки - значні витрати часу й енергії учителів і учнів. Використання дослідницького методу вимагає високого рівня педагогічної кваліфікації учителя і відповідної підготовки учнів.

20. Що таке методи і прийоми виховання? З яких. вимог повинен виходити педагог при їх. виборі? На які групи поділяються методи виховання у відомих вам класифікаціях?

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів. Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Залежно від виховної ситуації обирають конкретні прийоми виховання, що є передумовою підвищення ефективності методів виховання. Прийом виховання - частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Методи виховання поділяють на загальні (застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них - правовому, економічному, фізичному та ін.).

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи, забезпечуючи у взаємозв'язку з іншими ефективність виховного процесу. Вони змінюються, вдосконалюються зі зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості. Вибір методу та ефективність його використання залежать від: - вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду- рівня розвитку дитячого колективу. - індивідуальних особливостей школярів. - поєднання методів формування свідомості та поведінки. - ефективності методів виховання, умовою ефективності якої є врахування психології школяра. Поступово виникали все нові методи виховання. При такій великій кількості методів виховання існували різні підходи до їх класифікації: 1. Н.І. Болдирев, Н.К. Гончаров, Ф.Ф. Корольов -- переконання, вправляння, заохочення і покарання. 2. Т.А Ільїна, І.Т. Огородников -- переконання, організація діяльності учнів, стимулювання поведінки. 3. І.С. Мар'єнко, М.Д. Ярмаченко -- пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням учнів. 4. Г.І. Щукіна --: методи формування суспільної свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання. Відповідно до цієї класифікації методи поділяють на: методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад), методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки ( педагогічна вимога, громадянська думка, вправляння, привчання, створення виховних ситуацій), методи стимулювання поведінки і діяльності (покарання, заохочення, змагання).

21. Чим обумовлюються індивідуальні відмінності дітей та як слід враховувати їх в навчанні і вихованні?

Індивідуально-психологічні відмінності -- стійкі особливості психічних процесів, за якими люди відрізняються один від одного. Індивідуальність характеризують природні задатки, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення), інтереси і потреби, воля і почуття, здобутий у процесі розвитку досвід. Дітей однакового віку розрізняють за типологічними особливостями вищої нервової діяльності, фізичного і духовного розвитку, здібностями та інтересами. Знання педагогом темпу індивідуального розвитку дитини, її “психологічного портрета” на кожному етапі дошкільного дитинства допомагає йому в конкретизації, спрямуванні педагогічних умов розвитку, оскільки індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливого виховання. Індивідуальний підхід як важливий принцип педагогіки полягає в управлінні розвитком людини, заснованому на глибокому знанні рис його особистості і умов життя. Педагогіка індивідуального підходу має на увазі не пристосування цілей і основного змісту навчання і виховання до окремого школяра, а пристосування форм і методів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з тим, щоб забезпечити запроектований рівень розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня.

22. Охарактеризуйте державні нормативні документи, у яких відображений зміст освіти в школі

Зміст освіти визначають такі нормативні документи, як навчальний план, навчальна програма, підручник і навчальний посібник.Навчальний план. Він є головним для навчального закладу документом, який визначає зміст і структуру навчального процесу. Навчальний план -- документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і про структуру навчального року. Державний стандарт освіти. Він охоплює структуру, зміст, обсяг навчального навантаження, рівень підготовки учнів, студентів. Визначає обов'язковий мінімум змісту навчальних програм, максимальний обсяг навчального навантаження учнів і студентів, вимоги до рівня підготовки випускників і є основою нормативних документів (навчальних планів, програм тощо).Державний стандарт освіти -- сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівнів. Він розробляється для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціальності) і затверджується Кабінетом Міністрів України. Навчальна програма.


Подобные документы

  • Сутність, основні категорії педагогіки - науки, яка вивчає процеси виховання, навчання та розвитку особистості. Виховання, як цілеспрямований та організований процес формування особистості. Вчитель, його функції, соціально-педагогічні якості і вміння.

    реферат [19,1 K], добавлен 30.04.2011

  • Предмет педагогіки - сфера суспільної діяльності з виховання людини. Сутність понять "виховання", "навчання" та "освіта". Переорієнтація вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю. Методи педагогіки та форми організації навчання.

    контрольная работа [22,7 K], добавлен 03.01.2011

  • Основні закономірності й принцип виховання. Особливості здійснення трудового виховання учнів, його головні етапи. Роль професійного навчання у загально-розвиваючому і політехнічному аспектах. Методика підготовки вчителя до уроків обслуговуючої праці.

    курсовая работа [50,8 K], добавлен 25.09.2010

  • Провідна роль навчання в розумовому розвитку. Тези Р. Бернса стосовно "Я–концепції". Основні завдання виховання та навчання. Вплив емоцій на розвиток мислення. Визначений шлях пізнання. Методи розвивального характеру навчальної діяльності вчителя.

    статья [30,5 K], добавлен 23.07.2009

  • Індивідуалізація освіти, виховання самостійності, творчості, активності життєвої позиції. Організація навчально-виховного процесу в молодшій школі. Форми навчання та виховання в історичному аспекті. Духовно-моральне виховання, гуманістична спрямованість.

    реферат [37,9 K], добавлен 17.09.2010

  • Дослідження сутності гуманістичного виховання, його мети та функцій. Характеристика спрямованості педагогічної діяльності, як результату підготовки студентів до гуманістичного виховання. Аналіз основних проблем педагогіки, що вимагають постійної уваги.

    статья [20,8 K], добавлен 31.08.2017

  • Проблема формування світоглядної культури вчителя, зумовлена вимогами сучасного суспільства, його особистісних характеристик, професійних якостей. Світоглядні й культурні аспекти становлення вчителя. Інтелектуальний та емоційний компоненти світогляду.

    курсовая работа [36,7 K], добавлен 17.04.2014

  • Формування концепції народної педагогіки і її характерні особливості. Мета і зміст етнопедагогічного виховання та навчання. Основні напрямки використання цих принципів у виховному процесі, роль її природовідповідних засад у змісті шкільного навчання.

    курсовая работа [36,5 K], добавлен 05.12.2013

  • Сутність готовності дитини до шкільного навчання: характеристика основних понять проблеми. Психологічні особливості дітей на межі дошкільного і молодшого шкільного віку. Дидактичні умови реалізації підготовки дітей до навчання у системі "Родина – школа".

    дипломная работа [174,4 K], добавлен 14.07.2009

  • Внутрішня структура, філософсько-методологічні і психологічні основи навчання, його рушійні сили. Процес навчання: викладання, учіння та зовнішні суперечності. Види і методи навчання. Форми й методи активізації виховання та навчання в сучасній школі.

    реферат [31,3 K], добавлен 25.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.