Адамівська Січ - школа козацько-лицарського виховання

В школі було чітко налагоджено чергування. За чистоту і збереження майна відповідали самі учні; школярі виконували Правила поведінки, Статут школи. Добре працювали пости всеобучу майже не було спізнень на уроки, на політінформації, які проводилися щопонеділка до початку занять. Справою самих учнів були предметні тижні, а також тижні знань. Працювали шкільна агітбригада, клуб вихідного дня, працював учком...

Завуч Тимошенко Зинаїда Василівна (1964-1966) розумiла, що усунути недолiки роботи учителiв можна лише за активних дiй керiвникiв школи: вони покликані бачити, розуміти, аналізувати проблеми, що виникають. Спочатку учителі це не сприймали, але настійлива позиція завуча перемогла...

Завуч підтримувала ініціативу, власні знахідки педагогів, не допускала нав'язування їм шаблонів, трафаретів, сліпого копіювання чужого досвіду. Вона глибоко вникала у тонкощі праці педагогів, визначала їх можливості, допомагала оволодіти методами самостійного аналізу успіхів, недоліків, створити творчу індивідуальну лабораторію.

Як адміністратор, вона оберігала час учителя, не допускала перевантаження його різними дорученнями, підготовкою всіляких розробок та інформацій.

Зінаїда Василівна вважала, що завдання педагогічного колективу - забезпечити використання на кожному уроці виховних можливостей навчальних програм. Саме тут, у повсякденному навчанні, має здійснюватися ідейно-політичне, моральне і трудове загартування школярів. Результативність виховання учнів, рівень згуртованості, працездатності класного колективу залежить від вкладу у цю справу кожного вчителя, вихователя, класного керівника.

Завуч приділяла значну увагу вивченню особистості учня, застосуванню найбільш ефективних педагогічних методів. На жаль, учителі її не розуміли...

Завуч Москаленко Аркадiй Павлович (1966-1968) вважав, що критерiєм оцiнки дiяльностi педагога повиннi виступати не зовнiшнi фактори (наприклад, оформлення стендів, альбомів, рефератів, карток тощо), а глибина знань, умiнь i навичок учнiв, рiвень iх вихованості. Необхідно також враховувати форми і методи навчання, застосовувані вчителем, забезпечення науковості і доступності викладу навчального матеріалу, реалізації його виховних можливостей, активізації пізнавальної діяльності школярів.

Завуч вважав, що успішна робота вчителя потребує вдумливої підготовки до занять, використання багатьох літературних джерел, осмислення прочитаного, передбачення його використання в поурочних планах.

На всіх учительських нарадах Аркадій Павлович виступав із стурбованістю недоліками виховної роботи в школі. Він вважав, що ефективно працювати у цьому напрямку заважає відсутність чіткої системи виховання школярів, насамперед на уроках, характерне прагнення перекласти виховний процес на позакласні заходи...

Як завуч, він вважав можливість удосконалення внутришкільного керівництва і контролю у детальному інструктуванні, яке б чітко визначало їх повсякденні дії...

Аркадій Павлович був переконаний, що висловлена педагогічному колективу думка керівника школи ефективніше впливає на стан справ, якщо вона винесена безпосередньо з уроку, конкретного прикладу з життя школи...

Завуч Гребенюк Савва Павлович (1968-1969) вважав, що, незважаючи на всі зусилля керівників школи, у формах і методах роботи значної частини вчителів не відбувається ніяких змін. У багатьох випадках учитель працює з класом у цілому, а не з кожним учнем зокрема, часто в полі його зору перебувають тільки сильніші вихованці. Способи пояснення навчального матеріалу часом не забезпечують доступності його сприймання. В результаті учні не розуміють значення ряду слів, визначень, не вміють застосувати вивчене на практиці.

За матеріалами відвіданих уроків завуч виявив недосконалість форм і методів спільної діяльності вчителів і учнів. Нерідко в класі відсутня обстановка довірливості, дитина не має змоги висловити свою думку, поділитися враженням від побаченого чи прочитаного. Учитель виступає в ролі інформатора або екзаменатора, а не організатора навчального процесу. Як наслідок, частина учнів має слабкі знання, уміння, навички. На педраді він згадав випадок з одним учителем. На запитання, чому учні його класу допускають правопорушення, він відповів: ”За метушнею не бачу дитини”. Коментарі, як кажуть, зайві...

Савва Павлович вважав, що практика підтверджує велике значення впливу на формування характеру, звичок учня авторитету вчителя, школи, вироблених у ній загальних норм поведінки в колективі, принципової позиції товаришів...

1969-1972. Директор Бiтюцька Марина Олексiївна мала прекрасну бібліотеку класичної літератури (російської та зарубіжної), якою користувалися всі вчителі: вона нікому не відмовляла дати почитати книгу...

Багато що давали учителям семінари класних керівників, які регулярно проводила директор. Як глибоко вивчити психологічні особливості підлітків, оволодіти методами і прийомами спілкування з учнями та їх батьками, організувати позашкільну виховну роботу - такі основні питання виносилися на їх розгляд. Разом з тим на цих заняттях розглядалися конкретні конфліктні ситуації, що мали місце на уроках, обговорювалося, чи правильно вчинив учитель у тому чи іншому випадку, намічався план проведення загально шкільних заходів, визначалися прийоми індивідуального підходу, вироблялися єдині вимоги до окремих учнів. Таке колективне обговорення, на думку директора, сприяло тому, що учителі знаходили правильне рішення в найскладніших ситуаціях.

У школі добре було налагоджено роботу методичних предметних об'єднань, метод об'єднань класних керівників; у методичному кабінеті були дидактичні матеріали з усіх предметів, а також методичні розробки із складних тем. Тут же концентрувалися і всі видання педагогічної преси, газетні вирізки, що стосувалися пропаганди передового педагогічного досвіду.

Директор не зразу поспішала відвідувати уроки молодих вчителів. Вона давала їм можливість протягом деякого часу попрацювати самостійно, адаптуватися в колективі. А вже потім, відвідавши уроки педагогів-початківців, директор визначала передусім усе, що є позитивного, і, звичайно, разом з учителем детально обговорювала шляхи подолання виявлених недоліків. А уроки директора з російської мови та літератури - були завжди відкриті для колег...

Завуч Якубська Раїса Миколаївна (1969-1972) велику увагу придiляла вивченню системи роботи та системи урокiв учителiв, стану викладання та рівня знань, умінь і навичок учнів з основ наук, тематичному вивченню питань навчально-виховної роботи. Знаючи, що учні досвідчених класоводів відзначаються як у молодших, так і наступних класах згуртованістю, високим рівнем вихованості, трудової дисципліни, вона вивчала систему роботи вчительки, розкривала її педагогічну лабораторію в тематичному нарисі, який вона вміщувала в черговий випуск методичного бюлетеня. Він став своєрідною формою поширення оригінальної структури уроків, методів виховання учнів та їх самостійності у здобуванні знань, застосування ігрових елементів з навчальною метою - того цінного, що характерне для педагогічного почерку класовода.

Узагальнення цих матеріалів, організація відкритих уроків з наступним їх обговоренням, підготовка виступу класовода на засіданні методичного об'єднання учителів молодших класів, проведення відповідного практикуму сприяли творчому втіленню ідеї не лише на уроках, а й у позакласній роботі.

Істотну допомогу молодим вчителям Р.М. Буравицька подавала через організовану нею школу передового досвіду на базі роботи досвідчених класоводів. Заняття школи проходили у формі відвідання та обговорення відкритих уроків, конференцій, консультацій, практикумів, які спонукали до вивчення кращого педагогічного досвіду, вироблення власного почерку, до творчих пошуків...

1972-1974. Директор Бражник Марiя Іванiвна - ветеран Великої Вiтчизняної вiйни - була переконана, що постійний діловий контакт з учнями, взаємна довіра, сердечність і простота не тільки не заважають її авторитету як керівника школи, а, навпаки, викликають особливу, щиру повагу дітей, допомагають їй краще вжитися в учнівський колектив. А ще приймати правильні рішення в тому чи іншому конкретному випадку. Тому вона твердо вірила, що розвиток учнівського самоврядування виховує у школярів почуття справжнього господаря своєї школи, формує організаторські здібності, відповідальне ставлення до навчання і громадських справ.

За роки її директорства вдалося створити ефективну систему учнівського самоврядування, насамперед тому, що директор максимально стимулював ініціативу дітей, довіряв їм при плануванні і проведенні намічених заходів, допомагав тільки в разі потреби. На засіданнях комітету комсомолу, учкому чи ради піонерської дружини директор, як правило, не нав'язувала своїх рішень, завжди підтримувала цікаві пропозиції учнів. Марія Іванівна здебільшого перебувала в самій гущі учнівських проблем, одержувала потрібну інформацію з перших рук.

Високі моральні якості, працелюбність формуються у школярів, що успішно поєднують навчання з активною роботою в органах учнівського самоврядування, комітеті комсомолу. Тому директор (а вона як член партбюро безпосередньо відповідала за цю ділянку) прагнула, щоб до цієї діяльності насамперед були залучені активні й ініціативні учні, які користуються авторитетом у товаришів і можуть повести за собою і тих, хто не схильний до громадської роботи.

Можна з певністю сказати, що керований М.І. Бражник колектив створив дружний і згуртований учнівський колектив...

Завуч Шмалько Микола Павлович (1962-1964, 1972-1977) ввiв у школi семiнари-практикуми, мета яких - озброїти вчителiв певними професiйними навичками. Так, у процесі оглядового контролю було виявлено, що окремі вчителі не володіють методикою роботи з фільмоскопом, а для інтенсифікації процесу навчання він край необхідний. М.П. Шмалько провів кілька практичних занять з учителями. Тепер усі вміють користуватися шкільною технікою, ефективно використовувати фільмоскоп на різних етапах уроку та в позакласній роботі.

Важливою колективною формою методичної роботи в школі є метод об'єднання вчителів споріднених фахів. Завуч школи, скеровуючи і організовуючи роботу методичних об'єднань, прагнув надати їм практичної спрямованості. Кожен, хто готував доповідь, повинен був обґрунтувати актуальність теми, дати характеристику конкретних педагогічних умов, за яких нагромаджувався досвід, показати його головну ідею в світлі досягнень сучасної педагогічної науки, а також висловити рекомендації щодо використання досвіду в умовах школи.

На методичних оперативках розглядалися такі питання: „Єдиний мовний та писемний режим у школі”, „Новинки методики викладання та виховання (огляд цікавих матеріалів з педагогічних газет та журналів) ”, „Роль учителя-предметника у зацікавленні учнів предметом” та ін.

III. 1974 - 1983. Перiод пошуку лиця школи.

1974-1977. Директор Шкодовський Олександр Вiкентiйович умiв поєднувати єдиноначальнiсть з колегіальністю (всі важливі, принципові питання вирішувалися спільно з партійною і профспілковою організаціями школи), розумну суворiсть i вимогливiсть з демократизмом - це допомогло закласти фундамент створення стабільного і працьовитого колективу.

Директор ніколи не принизить людину, завжди поводиться ввічливо й доброзичливо; прагне знати особистість кожного вчителя; виявляє постійну турботу про здоров'я і самопочуття педагога і технічного працівника.

Педколектив при Шкодовському О.В. був молодий - більшість мала до 25 років: отже турбот про виховання молодих педагогів у директора вистачало. Учіння - це не механічна передача знань з голови вчителя у голову учня, говорив Олександр Вікентійович. Це, природно, процес їх взаємного збагачення. І успіх навчальної та виховної роботи залежить, насамперед, від того, яку участь бере сам учень у цій спільній праці, як він ставиться до вчителя, класного керівника. А щоб це ставлення було завжди доброзичливим, директор у школі широко розвинув наставництво. Досвідчені учителі Шмалько М.П., Володченко Ф.П. опікають молодих педагогів Тимофєєву С.С., Кондрацьку О.Л., спільно аналізують вдалі і невдалі уроки, розмірковують над тим, як краще підготувати і провести класну годину, скласти тематичні і поурочні плани, вести документацію, організувати чергування тощо.

Директор школи особливого значення надавав формуванню в учнів громадянської позиції, становленню особистості підлітка. А це було можливо лише за умови добре налагодженого навчання і виховання, участі школярів у суспільно-корисній, продуктивній праці.

1977-1983. Директор Солов'єнко Олександра Леонидiвна: „Основні завдання, які я поставила перед собою, приймаючи школу, були: поліпшення матеріально-технічної бази школи, забезпечення школи кадрами, піднесення авторитету школи в селі та райвідділі освіти.

Колектив (75%) був до 30 років. Всі, хто працював в школі, або вже мав вищу освіту, або навчався заочно в вузах (Тимофєєв В.Я., Відман О.Г., Даниленко Ю.С., пізніше Граждан К.М., Вронська В.М., Семко Л. П). Поступово формувався не тільки дружний, але й працездатний колектив. Стиль керівництва школою був демократичним. Іншого колектив не сприймав. Проблеми з кадрами (Благодатне, російська мова) залишалися. Звичайно, тепер розумію, що стати директором в 28 років, не попрацювавши під рукою гарного керівника було не досить продумано. Але вибору в райвідділі освіти не було. Як і не було потрібної допомоги і розуміння, коли призначали директором. Вчилися на своїх помилках.

В навчальній роботі основну увагу приділяли виконанню навчальних планів і програм, особливо виробленню необхідних вмінь і знань в молодших класах. Здійснювали тісний зв'язок з дитсадками: спільні педради, взаємо відвідування та ін.

З добрими намірами, щоб не було комплектів, закрили школу у Авидівці, хоч і підвоз був регулярний, і харчування, але це негативно вплинуло на соціальний розвиток с. Авидівка. Була відкрита ще одна група продовженого дня - для молодших класів. Велика турбота і разом з тим велика підмога був пришкільний інтернат. Вихованці інтернату мали непогані знання, приходили до школи з добре підготовленими домашніми завданнями. Школа була відкрита для вчителів і для учнів з 7 ранку до 10 вечора.

Працювали предметні гуртки і гуртки художньої самодіяльності. Вчителі вели їх практично безплатно. Як і у всі часи в школі проводилася велика виховна робота. І вчителі, і учні в основному були учасниками художньої самодіяльності і в селі. Вчителі не тільки проводили педагогічний всеобуч для батьків, але були і пропагандистами, і частими гостями-акторами на виробничих ділянках, в колгоспі. Ще й учнів з собою приводили, готували концерти, привітання колгоспникам. Звичайно, й з боку колгоспу приділялося увага школі: підвоз учнів не тільки на уроки, а й на вечори, харчування в колгоспній їдальні за помірну плату, допомога в організації екскурсій і т.д. Але школу будувати ніхто не хотів...

Поступово відношення до школи з боку громадськості села змінювалося в кращу сторону. Хоча на запрошення до школи приходили, і до себе в гості запрошували, до ідеального ще було далеко. Моральну підтримку завжди надавав дирекції Коноваленко А.М. Райвно теж вже не починало свої накази з Адамівни, більш уважно відносилося до роботи школи. Значно поліпшилися матеріально-технічна база школи. Було закуплені постель, доріжки, покривала, ліжка, штори для пришкільного інтернату. Впорядковано подвір'я: огороджено школу, ділянку, обладнано склад для вугілля, географічний майданчик, перероблено 80% грубок.

Було куплено телевізор, кодоскоп, баян, столи, парти, дошки і т.д. Регулярно як і дирекція школи, так і вчителі поповнювали школу наочністю з Одеського магазину наочних посібників. Хоч і було обладнано кімнату для уроків праці 1-4 класів, майстерні не було, в школі було тісно. Але школа жила, ставала міцно на ноги, мудрішав і дорослішав колектив... ”

Завуч Тимофєєва Світлана Семенівна (1977-1979, 1981-1983) вважала, що пізнання праці педагога - також творчий процес. І правом завуча школи є визначення кількості уроків, які потрібно відвідати у вчителя, виходячи з конкретної необхідності вивчення результатів його праці, досвіду, системи роботи, проведення атестації, методичної допомоги. Саме керівництву школи вирішувати, які позиції спостерігати на уроці і в якій формі робити про це записи. Основне не допустити формальних висновків і пропозицій, дати чіткі і конкретні поради щодо вдосконалення форм і методів навчального процесу.

Як завуч, вона глибоко аналізувала досягнуті успіхи і недоліки, переглядала резерви і можливості, форми і методи роботи з учнями, вела пошук шляхів удосконалення навчально-виховного процесу...

Світлана Семенівна відмовлялася від парадності в процесі шкільного життя, від усього, що заважало роботі, зокрема від проведення надуманих так званих „малих педрад”, звітів, складання різних графіків, схем. Зусилля учителів спрямовувала на забезпечення головного - підвищення якості навчання і виховання учнівської молоді...

Компетентна бесіда, доброзичливий тон завуча ніколи не виводили учителя із стану рівноваги, тим більше того, хто сумлінно, відповідально ставився до справи...

Завуч Лисенко Ольга Григорiвна (1979-1981) була кваліфікованим, принциповим, доброзичливим і уважним керівником, який вміє згуртувати колектив, організувати його на реалізацію важливих завдань.

Як завуч, багато уваги передусім приділяла подальшому вдосконаленню уроку, а отже і підвищенню фахової майстерності вчителів. Завуч здійснює ефективний внутришкільний контроль, який включає в себе тісно пов'язані компоненти: перевірку стану викладання та якості знань учнів, змісту й організації позакласної роботи з предметів, раціональності використання матеріальної бази кабінетів; керівництво методичною роботою вчителів, підвищенням їх кваліфікації.

Ользі Григорівні притаманно було вміння чітко визначати головну ланку роботи, зокрема, важливу для певного етапу життя школи і зосереджувати на ній всі зусилля. Вона великої уваги надавала формуванню особистості вчителя, підвищенню його майстерності на основі творчого впровадження в практику здобутків педагогічної науки і передового досвіду.

Завуч вважала, що фахове удосконалення педагога і якість навчального процесу тісно пов'язані між собою. Тому, контролюючи роботу вчителів на уроках, вона прагнула зібрати максимум інформації. Адже тільки безпосередній зв'язок з наставником і вихованцями під час їхньої спільної діяльності дає змогу побачити реальний стан справ і, виходячи з нього, визначити доцільні форми й методи роботи...

IY. 1983-1993. Перiод реформ.

1983-1984, 1986-1988. Директор Граждан Катерина Михайлівна. Педагогічний колектив під керівництвом Катерини Михайлівни працював творчо, натхненно; активно включився в реформу середньої школи - шести річки, 4-х річна початкова школа, загально-корисна праця та ін.

Школа у жовтні 1987 р. пройшла атестацію, пройшла її добре.

На педагогічних радах розглядалися такі питання: „Шляхи підвищення ефективності і якості навчально-виховної роботи у школі”, „Обговорення проекту реформи школи”, „Робота педколективу школи над організацією праці, відпочинку та оздоровленню учнів в період літніх канікул”, „Про роботу початкових класів в світлі наказу МО УРСР №161 „Про підвищення якості навчання та виховання”, „Хід реалізації реформи школи в світлі рішень ХХУІІ з'їзду КПРС та ХХУІІ з'їзду КПУ педколективом Адамівської школи” та ін.

На нарадах при директорі розглядалися такі питання: „Про покращання роботи по попередженню дитячого травматизму”, „Про організацію самопідготовки в ГПД та інтернаті”, „Про стан ведення шкільної документації”, „Про роботу педагогічного колективу школи з учнями у Всесоюзній туристсько-краєзнавчій експедиції піонерів і школярів „Моя Батьківщина - СРСР” та ін.

Як директор Катерина Михайлівна особливу увагу приділяла підбору та розстановці кадрів працівників школи, здійснення всеобучу та загальної середньої освіти, роботі педагогічної ради школи, згуртованості педагогічного колективу, створенню сприятливих умов для навчально-виховної діяльності, забезпеченню зв'язків школи з органами управління освітою, громадськими організаціями.

Завуч Мащенко Вiктор Павлович (1983-1984). Теоретична робота над статтями Ю. Бабанського, Є. Березняка, О. Беляєва допомогли Віктору Павловичу виділити три напрямки перевірки роботи вчителя на уроці:

контроль, який стимулює якість педагогічного процесу (в тому числі попереджувальний);

контроль, що передбачає різні види допомоги вчителю;

контроль з метою вивчення і узагальнення кращих надбань для наступного їх впровадження у педколектив.

Кожний з них завуч здійснював шляхом застосування певної форми відвідування і аналізу уроку.

Особливого такту вимагала робота з молодими вчителями, які поповнюють колектив. В.П. Мащенко прагнув розвивати у молодих колег смак до педагогічної праці, завжди приходив їм на допомогу.

Його рекомендації щодо вдосконалення уроку, добору методів, прийомів роботи з учнями, оптимізації навчально-виховного процесу допомагали початківцям-учителям добитися успіхів в роботі.

Доброзичливим, тактовним був попереджувальний контроль завуча, який допомагає розкритися вчительським особистостям. Серед форм передачі досвіду Віктор Павлович застосував - консультації з конкретних програмових тем, практична допомога у складанні планів уроку, виборі наочності, обладнання і т. ін. Все це було спрямовано на те, щоб учитель уникнув можливих методичних помилок...

Завуч Тимофєєв Валерій Якович (1986, 1987-1988): „Я намагався у своїй роботі спрямувати в єдине русло зусилля педагогічного колективу й учнівських організацій, виробити справедливі, єдині для всіх закони шкільного життя. Намагався підтримувати ініціативу та самостійність комсомольського комітету, учкому, прислухався до їх пропозицій, побажань, довіряв їм вирішувати численні шкільні справи.

Як завуч, я дбав, щоб впорядкувати навчальний час школярів, навести порядок у проведенні змагань, оглядів, конкурсів, не допускати відволікання учнів від занять; намагався не нав'язувати учителям форми і методи виховної роботи, тематику і кількість виховних заходів, гуртків, клубів, учнівських об'єднань...

Намагався створити у педколективі сприятливий мікроклімат, творчу обстановку, спрямував вчителів на вирішення актуальних питань навчання і виховання учнів. Я розумів, що успішне розв'язання цих завдань залежить від компетентності, діловитості керівництва школи. Тому намагався вчитися настійливо, чого вчив і вчителів. Я розумів, що розуміння керівником сучасних вимог, єдність поглядів і дій, постійна турбота про методичне удосконалення педагогічних працівників, викликають в останніх бажання працювати краще, з повною віддачею... ”

1984-1986, 1988-1993. Директор Тимофєєв Валерiй Якович: „Директором я працював більше всіх разів - три: з 1984 по 1986, потім перейшов на посаду заступника головного лікаря з навчально-виховної роботи піонерського табору санаторного типу „Сперанца” (пгт. Сергіївка); з 1988 по 1993, потім перейшов на посаду голови Адамівської сільської ради; третій раз - вже в ХХІ столітті…

Перший раз директорства запам'ятався мені реформою школи, нашим захопленням загально-корисною працею, яку ми в школі та у колгоспі організували досить нестандартно та нетрадиційно для району. Ми взяли в оренду приміщення свинотоварної ферми та ремонтне (маточне) поголов'я, кількість голів ми довели до 450. Школярі працювали у дві зміни: ранішнє та вечірнє годування (як й було прийнято тоді на фермі). Добові прирости ваги сягали за 700 грамів (у дорослих вони були до 300 грамів). Про наш досвід писали місцева преса, обласна, центральна: журнали - „Педагогическая инициатива”(Одеса), „Радянська школа” (Київ), „Школа и производство” (Москва).

Другий раз директорства мені запам'ятався нашим захопленням роботою Малою Академією Наук „Прометей”. Про наш досвід писала місцева та обласна преса. Лауреатами щорічних (березневих) сесій МАН ставали: Подолько Сергій, Макаренко Надія, Якубський Андрій, Тимофєєв Валерій, Кульчицька Олена, Поздняков Віталій, Богданов Анатолій, Граждан Оксана, Кульчицький Дмитро, Тимофєєва Світлана, Лазнян Іван, Крамаренко Наталія, Старченко Андрій, Веліков Андрій...

Крім захоплень, була традиційна кропітка директорська праця: господарство школи, відвідування уроків учителів й свої уроки, громадська депутатська діяльність, художня самодіяльність, колгоспний футбол, виїзди на наради в район, навчання в аспірантурі... ”

Завуч Катющев Євген Миколайович (1984-1985, 1987) велику увагу приділяв вивченню системи роботи уроків учителів, стану викладання та рівня знань, умінь і навичок учнів з основ наук, тематичному вивченню питань навчально-виховної роботи. Вивчивши систему роботи учителя, Євген Миколайович розкривав його педагогічну лабораторію в методичному бюлетні.

Під час спостереження й аналізу уроку Катющев Є.М. звертав увагу передусім на його науково-методологічний та методичний аспекти і результативність. Він постійно тримав в полі зору такі питання, як ідейно-виховний потенціал уроку, оптимальність його змісту, обраних методів навчання та ступінь засвоєння учнями основних понять, вироблення умінь і навичок; оптимальність співвідношення форм навчання та уміння учнів виділяти головне, планувати відповідь, працювати з підручником.

Результативність навчання Євген Миколайович перевіряв в кожному окремому випадку іншими прийомами. Так після відвідання уроку він в тактовній формі звертався до окремих учнів із запитаннями, відповіді на які повинні переконати в глибині одержаних знань. Або робив вибіркову перевірку класної роботи в учнівських зошитах...

Y. 1994-1998. Перiод стабiлiзацii.

1994-1998. Директор Тимофеева Свiтлана Семенiвна: „Як директору мені довелося працювати в жахливих умовах: школи передали на баланс сільрад - і фінансування зовсім не стало - почали батьки на ремонт здавати гроші - аж по 1 гривні в місяць - цього, звісно, не вистачало; за перевірку зошитів платили копійки, за класне керівництво - ледь вистачало купити олівець!; зарплатню отримували із запізненням у 8-10 місяців!

Але і в таких умовах педагогічний колектив працював творчо, натхненно: пройшли у грудні 1997 року атестацію школи, отримали відмітку „добре”.

На педагогічних радах розглядалися такі питання: „Виконання Закону України „Про освіту”, „Виконання Закону України „Про мови в Україні”, „Робота з профілактики правопорушень і злочинності серед учнів”, „Робота шкільних методичних об'єднань” та ін.

На нарадах при директорі розглядалися такі питання: „Організація гарячого харчування школярів”, „Використання фонду всеобучу”, „Організація роботи з дітьми, які потребують особливої уваги”, „Позаурочна діяльність школярів”, „Фізкультурно-оздоровча робота”, „Рівень вихованості школярів”, „Стан викладання навчальних предметів, рівень знань, умінь і навичок учнів”, „Робота вчителя з першокласниками”, „Проведення індивідуальної роботи з учнями”, „Стан санітарно-гігієнічного режиму школи” та ін.

За роки моєї роботи директором було нагороджено грамотами Білгород-Дністровського райво Веронську В.М., Граждан К.М., Лавриненко П.М., Тимофєєва В.Я., закінчили на „відмінно” нашу школу такі учні: Васалакій Іванна, Рибальченко Сергій, Вронська Мар'яна... ”

З службової характеристики: „Життєвий і педагогічний досвід, добре знання теорії управління дали змогу Світлані Семенівні виробити ті єдино вірні правила в роботі з педагогічним і учнівським колективами: особистий приклад акуратності, витримки, працелюбності... ”

Завуч Лавриненко Павлiна Михайлiвна (1988-1990, з 1993 по т. ч): „Перші мої роки роботи завучем - це 1988-1990 роки. Якщо можна було б порівняти ці роки моєї роботи з віком людини, то я в цей період була трьохрічних малям, яке недавно стало на ноги, але ще часто спіткається і навіть падає. Я ще майже нічого не вміла, всього і всіх боялася. Боялася розкладу, старших колег (адже вони всі були моїми вчителями), дзвінків з райво.

Але моїм незмінним помічником і наставником, з легкої руки якого я й стала завучем, був Валерій Якович. Він і розклад допомагав зробити, і постійно радив, як бути в тій чи іншій ситуації, і, взагалі, прищепив мені віру в себе. Сказав, що все в мене вийде, і що згодом я стану одним з кращих завучів району...

... Потім була декретна відпустка на три роки...

Вернулася я в школу в 1993 році. В 1994 році поїхала на курси завучів. Після курсів мені було працювати набагато легше. Після цього взялася я за роботу з новою силою. Старалася робити все, що вимагалося від завуча школи. Було дуже важко спочатку, але завдяки моєму дружньому, знаючому, творчому колективу учителів і методична, і навчально-виховна робота піднялася на досить високий рівень.

Я завжди стараюся не забувати про те, що завуч - це технолог методичної роботи в школі. І від того, як буде поставлена методична робота, залежатиме весь навчально-виховний процес.

Ще одним із важливих моментів роботи завуча, я вважаю, є підтримка „гарної погоди” в своєму колективі. Адже ми всі повинні працювати і жити, як одна дружна сім'я... ”

YI. 1998 - т. ч. Перiод школи козацько-лицарського виховання.

1998-т. ч. Директор Тимофєєв Валерiй Якович: „Третій раз директорства - Адамівська школа козацько-лицарського виховання, яка „працює в режимі навчально-виховного закладу нового типу, а педколектив широко використовує давні традиції козаччини, кодекси лицарської честі, гуманістичні та демократичні ідеї і адекватні засоби виховного впливу на підростаюче покоління” (цитата з Всеукраїнського громадсько-політичного тижневика „Освіта”). Про наш досвід пишуть місцева, обласна, центральна преса, зокрема, газети „Одеські вісті”, „Чорноморські новини” (Одеса), „Сільська школа” (Київ), журнал „Наша школа” (Одеса), щотижневик „Освіта” (Києв). ”

З відгуку на творчу роботу: „Продуктом творчого пошуку вчителя-новатора є ідея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадиційного навчання і виховання дітей. Ніщо не повертається в традиційних формах: час диктує свої. Не всі форми козацької педагогіки відповідають сучасності. Нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Тому Тимофєєв В.Я. і педагогічний колектив Адамівської ЗОШ в пошуках форм, методів прогресивних випереджальних ідей формування творчої особистості.

Любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і волелюбності та побратимства; дух особистісної національної самосвідомості, гідності та честі - весь виховний процес у його багатоаспектному вимірі ґрунтується в Адамівській ЗОШ на національному вихованні і спрямований на формування у дітей і молоді свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв і вірувань українського народу як корінного етносу Української держави.

Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та підтриманий педагогічним колективом та соціальним довкіллям - козацьким формуванням Адамівської сільської ради, йде корінням у національний грунт (сім'я - клас-школа і родина-школа) і кожний педагог черпає звідти життєдайну силу для розв'язання всієї низки складних проблем сучасного життя.

Керуючись змістом розділу „Національне виховання” Державної національної освітньої програми „Освіта України ХХІ століття”, Тимофєєв В.Я. допомагає учням самовизначитися і само реалізуватися у соціально-культурному середовищі, відповідати потребам соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Як це робиться, описано ним у підсумках „Козацьке-лицарське виховання в школі” (із досвіду роботи педагогічного колективу школи). Провідний напрямок такої роботи - формування національно свідомого громадянина України, справжнього патріота та захисника рідної землі, духовно багатої особистості, морально зрілої людини”.

Завуч Катющева Тамара Валентинiвна (1990-1991): „Посада завуча мене особливо не приваблювала. Але ж, як кажуть, „Плох тот солдат, что не мечтает стать генералом”. Тому я погодилася замінити на деякий час Лавриненко П.М. Говорити про якісь особливі здобутки за цей період не можна; щоб виробити систему в роботі, треба більше пропрацювати. Але для себе я остаточно зрозуміла, - спілкуватися з дітьми і математикою мені набагато приємніше й цікавіше, ніж займатися адміністративною і господарською роботою.

Що запам'яталось?. . Згадується кумедний випадок. У нас працювала літня жінка, Левицькі Олена Володимирівна, російський філолог. Я прийшла до неї на урок за графіком відвідування. Сиділа на останній парті, спостерігала. І раптом вона, проходячи мимо, питає мене: ”А ти, дівчинка, чого не пишеш? ” Дев'ятий клас застиг. А я не можу ніяк придумати, що ж відповісти. Та, бачу, вона вже зрозуміла, що за „дівчинка” сидить за партою. Мені стало легше, та не на довго. Те, що вона сказала, виправдовуючись, було ще „краще”.

Я дивуюсь і дякую учням, - витримку вони виявили не аби яку. Сміх піднявся пізніше.

З того часу я запам'ятала, - мало вивішеного графіка, треба попереджати особисто... ”

Як завуч, Тамара Валентинівна сумлінно ставилася до своїх службових обов'язків: керувала методичними оперативками, налагоджувала роботу методичних об'єднань учителів, відвідувала уроки, допомагала молодим учителям...

У рiзнi роки в школi працювали учителi-майстри педагогiчноi ниви: Лавриненко Лiдiя Маркiвна, Буравицька Таiсiя Антонiвна, Вронська Валентина Миколаївна, Гриценко Валентина Никифорiвна, Малькова Маргарита Сергiївна, Корженко Інна Іванiвна, Золотовська Тамара Михайлiвна, Подолько Алла Михайлiвна, Лавриненко Інна Павлiвна, Воронова Дiна Миколаiвна, Скригулець Надiя Григорiвна, Козубенко Тамара Іванівна, Граждан Григорiй Михайлович, Квачук Валентина Степанiвна, Даниленко Юлiя Семенiвна…

Працювали і працюють люди, які забезпечували життєдіяльність школи - Коноваленко Ольга Федорівна, Лабунець Людмила Іванівна, Кравченко Юлія Василівна, Корженко Сергій Миколайович, Лавриненко Валентина Йосипівна, Даниленко Наталія Григорівна, Окунь Наталія Григорівна, Деревенча Наталія Анатоліївна, Даниленко Олена Володимирівна, Одорожа Віра Миколаївна...

Школа продовжує роботу в напрямку виховання гармонiйно розвиненої особистостi; в педколективi панує сприятливий мiкроклiмат, творча обстановка, учителi нацiленi на вирiшення актуальних питань навчання i виховання учнiв…

Пишеться iсторiя Адамiвської школи (вже вийшли самодруком 15 частин загальним об”ємом 2500 сторiнок), iсторiя Адамiвської громади "у постатях" (бiографii осiб, яки внесли частинку себе у розвиток громади), створюється музей громади…

На теперешній час у школі працює 19 педагогів, 8 техпрацівників, навчається 133 учня. Школа має 6 будівль (4 у Адамівці - навчальний корпус, бібліотеку, майстерню, корпус молодших класів; по 1 у Авидівці та Благодатному - корпуси молодших класів). На центральну садибу до Адамівськоі школи дітей підвозять шкільним автобусом.

Школа - єдиний соціальний інститут, який виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися, щоб реалізуватися як громадянин.

Виховання - це в першу чергу ЩЕПЛЕННЯ моралі та СТВОРЕННЯ в учнів навичок життя в моральній атмосфері, бо глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин і в освітньому процесі, зокрема у недооцінки ролі духовності української національної школи, яка виступає одним із важливих елементів збереження і розвитку спільноти, її духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, носіїв духовності.

Ще одна мета, тісним чином пов'язана із розвитком режиму життя, - розвиток усіх здібностей людини й особливо тих, які притаманні конкретній особі. Якщо людину навчати та виховувати у тісній атмосфері одного фаху, то по сусідству із цим фахом утворюється вакуум, у який втягується “виховання вулиці”, навички, отримані від таких ж “вузьких” технарів. Тому виховання та підпорядковане йому навчання повинні готувати особу, моральну особу, особу, яка легко оволодівала б любим фахом.

Повідомляти відомості може телевізор, викладач-комп'ютер. Виховувати людину може тільки педагог-творець. Освіта, підпорядкована завданням виховання - творчість, творчість особлива, творчість, яка потребує уваги, загостреної інтуїції, і як всяка творчість - СВОБОДИ.

Педагог - творець, тому не потрібно ставати на заваді йому детальними вимогами програм, методичних вказівок. Якщо педагог щось особливо любить (творчість поета, письменника, художника, якийсь розділ математики, зайнятий однією з численних граней еволюції та ін), то для нього необхідно надавати можливість прищепити цю любов своїм учням. Педагог мусить (хоча б в якійсь мірі) прагнути вложити в учня хороші риси своєї особи. Небезпечно, коли (добрий-хороший) виконавець методичних вимог одночасно дріб'язковий, бездуховний та ін. Все це так або інакше відобразиться (можливо, не зараз) на його учнях.

З всього цього випливає висновок: педагог повинен бути особою, й школа повинна мати СВОЄ ОБЛИЧЧЯ.

Школа - це вихователі, викладачі, бібліотекар, працівники їдальні, й увесь її обслуговуючий персонал. Але головне, (певна річ), - директор школи, який визначає її (школи) “особу”, “душу”, який створює в ній атмосферу доброзичливості до учнів й учителів між собою.

Школа - це й її приміщення, чисті, привітні, красиві й індивідуальні. Й, звичайно, у школі повинні бути й списки випускників (у нашій школі навчалися такі особи). Кожен має згадувати свою школу завдяки тому особливому, що було в ній. Школа повинна мати свою РЕПУТАЦІЮ, й для цього конче необхідно знати - хто з достойних людей її закінчив, а самій школі варто цікавитися долею своїх вихованців...

Адамівську школу закінчили за 46 років багато знаних в районі та області осіб: Бондар Володимир Миколайович, Вронський Віктор Мілентійович, Рибальченко Наталія Мілентійовна, Панченко Яна Віталієвна, Крамаренко Михайло Олександрович, Епляр Еміліо Михайлович, Лавриненко Олександр Володимирович, Даниленко Галина Федорівна, Даниленко Ніна Євгеніівна, Коваль Тетяна Євгеніівна, Гамар Олена Іванівна, Коваль Олександр Вікторович …

Адамівська школа в моїй пам'яті. Гамар О.І. - директор Черкеської ЗОШ І-ІІ ст. „Перше, що згадується - це атмосфера тепла і світла, злагоджена робота педколективу, коли дітям приділялось стільки уваги, що ми відчували себе важливими частинками шкільного колективу. Ми отримували не тільки прекрасні знання, але й виховувались бути справжньою людиною. Це радість і щастя від шкільних виховних заходів. Це увага з боку учителів, які для нас були богами, що нас розуміли, могли нас зацікавити, допомогти і суворо спитати з порушників. Для себе я в Адамівській школі отримала великий запас знань і доброти, який мені потім неодноразово допомагав в житті. За це я дуже вдячна своїм вчителям і бажаю щоб їх ніколи не залишало натхнення, щастя й здоров'я”.

Моїй рідній школі. Граждан А.Г. - медсестра Білгород-Дністровської міськлікарні.

Від імені випуску 1980 року сказати дозвольте мені, як ми підростали в дорогу широку в цій щедрій школярській сім'ї. Ці дні були світлі, любов'ю зігріті. Та й сонце яскравим було, бо взимку і літом усміхнені лиця щодня нам дарили тепло. Навіть в непогоду, чи в зливу, чи в бурю не знали ми смутку в душі, бо завжди привітними й щирими були, як друзі й батьки - ВЧИТЕЛІ! Не знали тоді ми, що кращої миті уже не наступить в житті - дитинство пролине й в дорослому світі прийдеться самому йти.

Оцінки хороші ми всі получали тоді за відмінне знання, та тільки не знали, який нам екзамен готує майбутнє життя. Ми Вас, ВЧИТЕЛІ, часом не розуміли за Ваші вимоги важкі. І лише тепер ми Вас згадуємо щиро, самі коли стали батьки. Прийміть же уклін за терпіння і ласку, й добро, що дарили для нас. За Вашу батьківську щиру пораду сердечно ми дякуємо Вас! Нехай завжди до Вашої оселі летять подяки голуби веселі. І побажання щоб до Вас йшло за Вашу вдачу, щирість і тепло!

ІV. ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕКТИВ АДАМІВСЬКОЇ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

„ Ми не лукавили з тобою.

Ми просто йшли. У нас нема

Зерна неправди за собою... ”

Т. Шевченко.

Своєрідність сучасного розвитку України характеризується відродженням коренів нашої національної минувшини: історії, державних традицій, духовності. Адже без кореня гине все живе.

Корінь людського зростання - у пам'яті, духовній культурі, національній гордості. Вони як сполучна ланка, яка не допустить, щоб молода людина відлучилася від своєї землі.

Дитинство - особливий період людського життя. Саме на цьому етапі людина визначає свої життєві орієнтири, розробляє життєву позицію і життєві плани.

Цієї відповідальної пори вона потребує підтримки й уваги суспільства, яке зобов'язане забезпечити молодим громадянам умови й можливості для повноти самореалізації здібностей кожного, досягнення своїх життєвих цілей. Підтримку й увагу дитина отримує в школі, яка має йти попереду політиків, керуючись принципами гуманізму, свободи, загальнолюдських цінностей.

Ми часто зустрічаємо людей наверх освічених, енциклопедично озброєних знаннями, а всередині в них пустеля, як говориться в Біблії, „гроші пофарбовані, поваплені” і тому в теперішній час, вважає колектив нашої школи, нам потрібні люди не тільки озброєні знаннями, а й духовно, психічно, фізично спроможні розвивати творчі здібності свої та навколишніх; співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів; здатні вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього; особи з великим культурним та духовним потенціалом, бо „культура утверджує примат духу” (М. Рерих) - це наше педагогічне кредо. Досвід практичної роботи в цьому напрямку свідчить, що головна мета освіти - виховання; навчання повинно бути підпорядковано вихованню.

Школа - єдиний соціальний інститут, який, виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися, щоб реалізуватись як громадянин.

Адамівській школі поталанило: у нас педагоги - яскраві, неповторні особистості, носії усюлюдських цінностей, глибоких і різнобічних знань, вони прагнуть до втілення в собі людського ідеалу, до постійного самовдосконалення, духовного зростання.

Продуктом творчого пошуку директора-новатора Тимофєєва Валерія Яковича є ідея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадиційного навчання і виховання дітей. Ніщо не повертається в традиційних формах: час диктує свої. Не всі форми козацької педагогіки відповідають сучасності. Нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Тому директор і педагогічний колектив в пошуках форм, методів прогресивних випереджальних ідей формування творчої особистості.

Любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і волелюбності та побратимства; дух особистісної національної самосвідомості, гідності та честі - весь виховний процес у його багато аспектному вимірі ґрунтується в школі на національному вихованні і спрямований на формування у дітей і молоді свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв і вірувань українського народу як корінного етносу Української держави.

Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та підтриманий педагогічним колективом та соціальним довкіллям - козацьким формуванням Адамівської сільської ради, йде корінням у національний грунт (сім'я-клас-школа і родина-школа) і кожний педагог черпає звідти життєдайну силу для розв'язання всієї низки складних проблем сучасного життя.

Керуючись змістом розділу „Національне виховання” Державної національної освітньої програми ”Освіта України ХХІ століття”, Тимофєєв В.Я. допомагає учням самовизначитися і самореалізуватися у соціально-культурному середовищі, відповідати потребам соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Як це робиться, описано ним в книзі „Адамівська Січ” (Козацько-лицарське виховання в школі. Із досвіду роботи педагогічного колективу). Провідний напрямок такої роботи - формування національно свідомого громадянина України, справжнього патріота та захисника рідної землі, духовно багатої особистості, морально зрілої людини.

Завдання підтримувати компетентність кадрів на рівні сучасних вимог у школі вирішують через систему методичної роботи. Керує нею досвідчений завуч Лавриненко Павліна Михайлівна. З її ініціативи і при безпосередній участі у школі створено методичний кабінет, який став центром педагогічної думки. Це справжня лабораторія педагогічної творчості, без якої вчителі не уявляють сучасну школу. У методкабінеті зібрано матеріали з досвіду вчителів. Тут можна одержати допомогу в роботі з батьками. П.М. Лавриненко систематично добирає щось нове, зокрема з педагогіки особистісно орієнтованого навчання та виховання, пропонує вчителям прочитати, осмислити і спробувати застосувати у своїй практиці.

Будучи досвідченим педагогом, Павліна Михайлівна вважає, що першопрохідцем у пошуках нових, активних форм навчання повинна стати вона - заступник директора з навчально-виховної роботи, головний методист школи, щоб, працюючи творчо, на власному прикладі показати можливості підвищення ефективності процесу навчання. Як учитель (наш завуч викладає російську мову) Лавриненко П.М. у постійному творчому пошуку нових форм і методів активізації діяльності учнів. Вона застосовує рольові ігри на уроках систематизації і узагальнення знань; цікаво проходить громадський огляд знань з російської мови.

Великого значення Павліна Михайлівна надає систематичному, цілеспрямованому, всебічному і поглибленому контролю. Лише такий контроль, вважає завуч, допомагає творчому зростанню вчителів, виявляє недоліки в навчально-виховному процесі і дає змогу своєчасно їх усунути.

У своїй практиці П.М. Лавриненко використовує традиційну форму внутришкільного контролю - відвідування уроків та виховних заходів. Аналізуючи уроки, намагається оцінити організаційну, дидактичну, виховну діяльність учителя та рівень знань, умінь і практичних навичок учнів.

Завуч обов'язково зазначить, що в роботі вчителя вдається краще, що нове з'явилося в його методичному арсеналі, а над чим ще слід попрацювати, порадить, як виправити недоліки, яку літературу слід прочитати.

Організовуючи методичну роботу в школі, Павліна Михайлівна ретельно продумує всю систему методичних заходів, не допускає їх калейдоскопічної розрізненості, епізодичності. Розв'язанню педагогічних проблем підпорядковуються педради, виробничі наради, робота методичних об'єднань, психолого-педагогічних семінарів, самоосвіта вчителів.

Проте, якими довершеними не були б колективні форми методичної роботи з учителями, вони не можуть замінити індивідуальної. Особливої уваги завуч оточує молодих педагогів: з ними вона проводить тематичні консультації, відвідує уроки.

Павлині Михайлівні притаманні висока педагогічна культура, діловитість, чіткість, уміння бачити перспективу в роботі і визначати головні напрями на кожний день; вона вносить у роботу школи все нове, передове, чого досягла педагогічна наука і шкільна практика.

Педагогом-організатором в школі працює Гриценко Валентина Никифорівна - людина серйозна, може навіть видатися строгою на перший погляд; з дітьми не заграє і не сюсюкає, але й не командує. Говорить, як рівна з рівними, витримано і небагатослівно; вона завжди з дітьми; не над, а з ними. Так і має бути. Адже позакласна робота - не продовження уроку, класної години. І взагалі учнівське життя - не тільки оцінки в журналі, успіхи з предметів. Це і спорт, і музика, і веселі іскристі розваги, і серйозні справи. Це життя, соціальне становлення дитини в колективі.

Нерідко кажуть, що вчитель повинен мати щось від актора - вміння перевтілюватися і проживати із своїми вихованцями їхнє життя, конструювати душі - це високе мистецтво. Валентина Никифорівна не виробляла спеціально ці прийоми, вони народжуються від любові до дітей, до своєї педагогічної справи, від пристрасного бажання віддати себе цим допитливим, чутливим серцям. Із само буттям поринула вона у цікавий, трохи фантастичний, героїчний світ учнівської юні.

Демократизація шкільного, учнівського життя. Ще кілька років тому важко було б уявити, що може існувати таке поєднання слів, а сьогодні - це реальна перспектива. У школі цікаво проводяться дні учнівського самоврядування. Роль директора, завуча, учителів беруть на себе учні. Учителі хвилюються, а діти спокійно вчилися. Іноді аж заздрість брала, не вірилося - невже-таки можуть замінити?! Але гордість за дітей переборювала. Хіба це не прекрасно, що підростає така зміна і велика заслуга в організації цих днів педагога-організатора.

Валентина Никифорівна - друг, порадник, утаємнича у дитячі секрети, а нерідко й у секрети їхніх батьків - одне слово, Вихователь.

Прожити з дітьми щасливий козачатський вік, сказати б, на рівних, зробити його школою громадянського виховання - ось як їй бачиться основне завдання педагога на цьому етапі. А треба ж тільки викресати іскорку, запалити і дітей, і батьків, і колег на ті буденні і разом з тим романтичні справи, до яких кличуть козацькі литаври і які допомагають виховати і сміливість, і відповідальність, і гуманізм, так потрібні в майбутньому дорослому житті.

Учителем історії та правознавства працює Буравицька Раїса Миколаївна. Вона добре володіє сучасною методикою викладання. Її уроки мають великий виховний потенціал, практичний характер. Учитель створює проблемні ситуації, формує науковий світогляд. Уміло організовує вивчення історичних документів, першодруків. Особливу увагу приділяє використанню різних видів записів, роботі з підручником, картою. Розробила та впровадила в практику роботи школи факультативний курс „Історія Українського козацтва” для учнів 7,8 класів.

Учителем німецької мови працює Малькова Маргарита Сергіївна. Враховуючи рівні пізнавальної самостійності учнів, учитель прагне використати потенційні можливості всіх з допомогою поєднання фронтальних, індивідуальних, групових і парних форм роботи, будує урок таким чином, щоб визначити для кожного найраціональніший шлях здобуття знань. Індивідуалізація і диференціація навчальних вправ допомагають Маргариті Сергіївні при невеликій затраті часу оптимізувати навчання учнів.

Учителем української мови та літератури працює Солов'єнко Олександра Леонідівна. Відрізняється педагогічною майстерністю, тактом у відношенню до учнів і колег, прагне зробити навчання доступним, цікавим та ефективним, будувати процес на основі співробітництва з учнями. Вміє направити увагу дітей на головне і суттєве, активізувати пізнавальну діяльність учнів. Володіє прийомами індивідуалізації навчання, раціонально організовує самостійну роботу учнів. Володіє високою культурою мови; цьому ж навчає і дітей, користуючись різними видами роботи з формування зв'язного мовлення.