Соціально-педагогічна модель гармонізації соціального середовища школи

Сучасними зарубіжними концепціями соціального виховання в школі є «інтегрований розвиток компетентності» (Швеція, США), холістична школа (Німеччина), виховне середовище (Франція), «освіта на службі миру» (Норвегія).

Суб`єктивним національним фактором кризи виховання в школі України є трансформація нашого суспільства і його культури. Руйнація тоталітарної системи і відповідного змісту виховання призвели до майже повного знищення виховання в школі. Однак розвиток і стабільність України, розквіт її культури залежить саме від духовності, свідомості її населення, від цінностей, що домінують серед людей, від системи становлення кожного громадянина до себе і своєї країни. Тому соціальна реабілітація школи має пов`язуватися з поверненням до неї соціально-виховної функції.

В Україні теж поступово створюються умови відродження соціального виховання в школі, перетворення загальноосвітніх навчальних закладів із «шкіл - навчання» у «школи життя». Проте цей процес відбувається суперечливо. Проте, на думку А. Рижанової, як неможливо силою ощасливити людину, так неможливо і в законодавчому порядку повернути соціально-педагогічну діяльність у повному обсязі до школи. Це тривалий, індивідуальний для кожної школи процес, який базується на: усвідомленні конкретним педагогічним колективом цілей соціального виховання, специфіки цього процесу;розробці унікальної соціально-педагогічної концепції даної школи та її реалізації. [59;54 ].

Стосовно цілей соціального виховання у конкретній школі, то вони мають спиратися на домінуючу систему цінностей суспільства чи на ту, до якої країна прагне. На цих засадах школа визначає за мету той аспект, який вона намагатиметься реалізувати у своїй педагогічній діяльності. Саме ця мета і створить «обличчя» школи. Вітчизняні та зарубіжні педагоги минулого і сучасності виокремлюють серед інших такі аспекти мети соціального виховання в школі: наприклад Бим-Бад Б. пропонує загальнолюдську складову - «покликана змінити в ідеалі насильство і хитрощі у стосунках між людьми розумом і доброю волею» [ 14;6]; Гессен С. впроваджує міжпоколінний зв'язок - « у подоланні минулого через прилучення до вічного. Яке і складає істинний сенс освіти» [ 31; 380]; Сиземская И. суспільно-громадський аспект - « у прищепленні учню вищих ідеалів суспільності і виховання «смаку» до соціальної діяльності, здатної підіймати людину над егоїстично-особистим, яка має інтенцією дух загальнолюдської солідарності»; на думку Уайт Дж. це - особистий напрям - « цілеспрямоване породження…динаміки сенсів і способів буття дитини. Які актуалізують її людські якості», а також гармонізацію внутрішньоособового життя людини - «соціальному вихованню мають бути підпорядковані всі аспекти шкільного життя [85;193].

Шкільна освіта має, з одного боку, допомогти визначити сенс життя, свої цінності, а з іншого - створити можливість цілком поринути в улюблену справу, забувши при цьому про інші інтереси. Однаково важливо турбуватися і про своє процвітання, і про свою душу. Соціальне виховання допомагає відновити втрачену рівновагу» [85;193].

Педагогічному колективу, що прийняв рішення вдосконалювати соціально-педагогічну діяльність школи, підсилювати її соціально-виховний аспект належить бути впевненим, що виховання є окремим, специфічним педагогічним процесом, який, як і навчання, потребує спеціально підготовлених фахівців, що володіють різноманітними методиками соціального виховання. Виховання та навчання суміжні, взаємопов'язані процеси, але вони суттєво відрізняються:

- за формою. Виховання неформальний процес. Для вихованця він є процесом його самоактуалізації, самореалізації, задоволення особистих потреб, учень не повинен відчувати себе об'єктом виховання. Вихователь створює в культурно-виховному просторі школи такі умови, які б ініціювали духовні зусилля вихованця. Тим самим це сприяє особистому вихованню образу «Я», сенсу життя, системи цінностей, ставлень дитини. Навчання відбувається в умовах формальних стосунків, встановлених відповідними інструкціями, наказами, розпорядженнями.

-за змістом. У сфері виховання людина засвоює духовний досвід, накопичений культурою людства, зокрема Україною, і він єдиний для кожного індивіда. У навчанні учень не обов'язково засвоює всі накопичені людством знання, більш того, загально прийнято, що навчання має відповідати нахилам і потребам учня.[11;15];

-за наслідками. Битинас Б. вважає, що результатом виховання є система різноманітних ставлень до себе, інших людей, суспільства, природи, а також до навчання. Без позитивного ставлення до навчання не може бути освіченої людини. Наслідком навчання є знання, вміння, навички, зокрема і в галузі різноманітних ставлень;

- за часом реалізації наслідків. Соціальні ідеї, духовні цінності, ставлення, що інтерналізуються в процесі соціального виховання, повинні негайно втілюватися в особисту поведінку дитини в школі, за місцем проживання тощо. Навчання багато в чому спрямоване в майбутнє -- знання, вміння, навички необов'язково мають бути негайно використаними.[4;15].

На думку А. Рижанової наступним кроком відродження соціально-виховної функції школи є вибір напряму розробки концепції шкільної соціально-педагогічної діяльності. Сутність соціально-педагогічної діяльності школи є створення такого культурно-виховного шкільного і позашкільного простору через організацію суспільної життєдіяльності всіх дітей, котрий сприяв би розвитку і реалізації духовності школярів. [59;54]

На нашу думку було б доречно створити при школі театр. Це допомогло учням, котрі не мають особливих задатків до навчання та обдарованості, проявити себе, спробувати реалізуватися зовсім в іншому напрямку діяльності, в іншому амплуа. Це зовсім новий спосіб соціалізації в школі.

При формуванні колективу науково-пошукової групи для розроблення індивідуальної соціально-педагогічної концепції школи А. Рижанова вважає необхідним враховувати міждисциплінарну специфіку соціального виховання та об`єднати відповідних фахівців які мають обґрунтувати концепції культурології, соціології, соціальної педагогіки та соціальної роботи. У концепції можуть враховуватися вимоги не тільки педагогічного колективу, але й громадськості, місцевих культурних центрів, умови життя середовища.

У процесі створення кожна науково-пошукова група має перетворитися на колектив однодумців, соціально-педагогічну команду яка прогнозує, планує, реалізує всі основні завдання соціально-виховної діяльності школи. Крім членів адміністрації школи, до науково-пошукової групи можуть входити найактивніші члени та співробітники школи, представники громадськості, консультанти та соціальні педагоги. Останні мають відповідати за процес соціального виховання згідно з рівнем посади.

Наступним кроком є створення моделі соціально-педагогічної діяльності школи. На думку А. Рижанової вона може складатися з двох частин: внутрішньої та зовнішньої соціально-виховної діяльності школи, які багато в чому обумовлюють одна одну, знаходяться в взаємозалежності. А. Рижанова запропонувала модель соціально-педагогічної діяльності школи (Рис. 1.1).

Культурно-виховний простір школи може складатися з таких взаємопов'язаних виховних сфер: традиції школи, виробництво( навчальний процес, догляд за приміщенням школи), інформаційна система, мистецтво та дозвілля, економіка, тощо. Культурно-виховний простір школи в умовах демократизації суспільства має будуватися на принципі самоуправляння, тому провідна роль у оновленні соціального виховання належить таким виховним сферам: самоуправління, право і політика, громадська думка, соціальна робота.



Рисунок 1.1 - Модель соціально-педагогічної діяльності школи



Важливо щоб культурно-виховний простір створювався саме у взаємодії педагогічного колективу та дітьми. Дорослі мають залишатися на другому плані, сприяючи і підтримуючи дитячі ініціативи з формування, розвитку та вдосконалення шкільної життєдіяльності. Цей процес творення дитячого життєвого простору і є процесом само актуалізації, самовизначення, самореалізації дитини, набуття нею соціального досвіду, її духовного розвитку. Таке культурне середовище дає можливість не тільки сформувати позицію особистості, систему її ставлень, визначити провідні цінності, але й випробувати їх у шкільному «суспільстві».

Найвищої результативності внутрішньошкільне соціальне виховання може досягти лише там, де гармонійність соціального середовища та окремі виховні сфери складають єдину соціально-педагогічну систему, як це, наприклад, було в школах С. Френе, Я. Корчака, В. Сороки-Росинського, В. Сухомлинського, у класі Ш. Амонашвілі. Тому такий напрям внутрішньошкільної соціально-педагогічної діяльності як керування - складається не тільки з планування, проектування, але і з рефлексії щодо наслідків соціального виховання школи, його корекції.

Спираючись на думку вітчизняних та на досвід зарубіжних педагогів, та проаналізувавши все, ми можемо зробити висновки щодо соціального середовища школи. Отже, соціальне середовище школи це все те, що оточує дитину, тобто учня, в межах загальноосвітнього навчального закладу. Все те, що дозволяє забезпечити в достатній мірі задоволенням інтелектуальних, естетичних, спортивних потреб дитини. До соціального середовища школи належать учні, вчителі, класні керівники та працівники школи, всі хто оточує, та має вплив на дитину в школі. Це структура соціального середовища школи. Значний вплив на середовище школи надає багате різноманіття національностей та рас між школярами. Це впливає на відносини в структурі УЧЕНЬ-УЧЕНЬ та ВЧИТЕЛЬ-УЧЕНЬ.

Особливістю соціального середовища школи є те, що на фоні інших навчальних закладів: дошкільних та вищих навчальних закладів школа займає опосередковане місце. У дошкільних закладах діти не несуть відповідальності за своє навчання, у дитячих садках не існує форми контролю. А навчання у вищих навчальних закладах спрямоване тільки на здобування вмінь та навичок щодо майбутньої професії.

Отже, маємо підстави створити свою модель гармонізації соціального середовища школи. Це сприятиме відродженню соціально-педагогічної функції школи, сприятиме формуванню внутрішньої культури дитини, подоланню внутрішньо педагогічної кризи школи через зміцнення її впливу на духовний розвиток школяра, активізацію ролі середнього загальноосвітнього закладу культури під час переходу нашої країни до демократичного, гуманістичного суспільства.

1.3 Модель гармонізації соціального середовища школи

Професійна діяльність соціального педагога передбачає забезпечення гармонізації соціального середовища освітньої установи, соціальний захист.

Гармонізація соціального середовища освітньої установи пов'язана з створенням виховного середовища даної установи та поля самореалізації вихованців, спрямована на корекцію впливу різних суб'єктів соціальних відносин на дитину.

Завдання, які вирішує соціальний педагог, забезпечуючи гармонізацію соціального середовища освітньої установи:

- Створення умов ефективної взаємодії педагогічного та учнівського колективів на основі суб'єктності включення як педагогів, так і учнів в даний процес;

- Формування позитивної емоційної атмосфери в процесі взаємодії всіх соціальних суб'єктів освітнього закладу;

- Спільне включення педагогів, учнів та їх батьків в різноманітні види соціальної діяльності;

- Створення умов для розвитку дитячого самоврядування в освітній установі;

- Соціальна допомога педагогам, учням та їх батькам;

- Нейтралізація негативних впливів соціуму на суб'єктів освітнього закладу;

- Організація взаємодії з різними соціальними інститутами, що забезпечує гармонізацію внутрішньої соціального середовища освітньої установи з зовнішнім соціальним оточенням.

Умовно можна виділити два напрямки гармонізації соціального середовища освітньої установи:

1. Створення виховного середовища освітньої установи. Результатом реалізації в освітній установі даного напрямку буде адаптованість учасників педагогічного процесу до шкільного життя, їх самоствердження і формування активної життєвої позиції. Виховне середовище передбачає створення в освітньому закладі таких відносин, які сприятимуть формуванню соціальності дитини.

Перш за все важлива роль ідей про єдність колективу школи, педагогів та учнів, згуртуванні цього колективу. У кожному класі, в кожному об'єднанні повинна формуватися організаційна і психологічна єдність (інтелектуальна, вольова і емоційна). Створення виховного середовища передбачає взаємну відповідальність учасників педагогічного процесу, співпереживання, взаємодопомога, здатність разом долати труднощі. Створення виховного середовища означає, що в освітній установі домінують творчі початки при організації навчальної та позанавчальної діяльності, при цьому творчість розглядається учнями, педагогами і соціальними педагогами, як універсальний критерій оцінки особистості та відносин у колективі. Основні механізми реалізації даного напрямку:

- Виділення домінуючої мети колективу, що об'єднує педагогів та учнів;

- Визначення провідної діяльності, що є значимою для всіх членів колективу;

- Розвиток дитячого самоврядування, ініціативи і самостійності дітей і дорослих, створення різновікових дитячих об'єднань;

- Формування позитивного ставлення до творчості;

- Неповторність навчального закладу (кожна школа повинна мати своє обличчя);

- Наявність відносин «відповідальної залежності» (А.С. Макаренко) у середовищі педагогів, учнів та їх батьків.

2. Створення поля самореалізації дитини. Організовуючи роботу про безпосередній соціальний захист дитини, соціальний педагог повинен орієнтуватися на чотири основних напрямки, виділених В.Т. Лисовським.

Гармонізація соціального середовища освітнього закладу передбачає активізацію процесу самовиховання з боку самої дитини, забезпечення умов для реалізації молодими людьми своїх потенційних можливостей, створення поля самореалізації дитини. Головне завдання діяльності соціального педагога в освітніх установах - підготувати дитину до життя в суспільстві. Основні механізми реалізації даного напрямку:

- Включення дітей у вирішення різних соціальних проблем в реальних і імітованих ситуаціях (соціальні проби);

- Діагностування вольової готовності до системи соціальних відносин;

- Стимулювання самопізнання дітей, визначення власної позиції та способу адекватної поведінки в різних ситуаціях;

- Надання допомоги дітям в аналізі проблем соціальних відносин і варіативної проектуванні своєї поведінки в складних життєвих ситуаціях;

- Створення розвиненого інформаційного поля для кожного вихованця;

- Педагогічне стимулювання дитячих ініціатив в процесі розвитку учнівського самоврядування в освітній установі. В результаті реалізації даного напрямку зі стін освітньої установи будуть виходити молоді люди, підготовлені до життя в нових соціально-економічних умовах, здатні знайти своє місце в ній і гнучко орієнтуватися в умовах мінливої реальності.

Наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування соціального середовища у загальноосвітній школі I-III ступенів:

1) забезпечення свободи та ініціативності школяра, що спрямовані на задоволення його розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

2) розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

3) забезпечення прав і свобод учня і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

4) реалізація багатоманітності духовного життя школярів, в основі якого -- визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим гармонійніше відбувається його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості. Соціальне середовище впливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від її народження аж до смерті. Соціалізація особистості залежить від умов соціального середовища.

У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності перетворюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. Соціальне становлення людини як об'єктивну необхідність уходження її в соціальне середовище пов'язують насамперед із засвоєнням нею досвіду, накопиченого минулими поколіннями людства, і виміряють ступенем її готовності до виконання сукупності соціальних функцій та обов'язків відповідно до існуючих суспільних відносин.

Розв'язання цих складних і багато аспектних завдань значною мірою залежить від школи, як базового соціального осередку, призначення якого полягає у створенні умов для послідовного, науково обґрунтованого осягнення молоддю основ життєдіяльності - організації життя на засадах історично складених ціннісних орієнтацій національної культури, форм і способів діяльності, спілкування і поведінки.

Сучасні експериментальні дослідження і практика свідчать про те, що досягнення ефективності у підготовці школярів до соціального життя на гуманістичних і демократичних засадах як провідних принципах, обраних суспільством, можливе за умов системних й інтегрованих підходів до її здійснення.

Реальним втіленням системного й інтегрованого підходів у практику освітніх закладів різних типів є їх.

Орієнтація системи освіти на ці підходи диктується, таким чином, не тимчасовою на них модою, а їх потенційними можливостями. Завдяки систематизації й інтеграції умов і чинників впливу на людину можна глибше і всебічно осягнути педагогічний процес, спрямований на формування особистості, ефективніше вплинути на нього, позбутися в ньому фрагментарності й випадковості. Вираженням функціональної значущості об'єктивних умов в оволодінні людиною соціальним досвідом, формуванні в неї відповідних громадянських якостей і способів поведінки є закон про вирішальну роль середовища у становленні й розвитку особистості.

Для розробки нашої моделі гармонізації соціального середовища,перш за все розглянемо досвід вчених, які побічно так чи інше займалися гармонізацією середовища. Наприклад Аніщенко А.П. розробила програму формування соціальних якостей старшокласників, навчальні плани щодо вдосконалення агентів соціалізації старшокласників у територіальній громаді; статутну документацію територіального науково-метидочного соціально-педагогічного центру та громадської організації «Харківська соціально-педагогічна громада», проект «Створення служби соціально-педагогічної підтримки старшокласників у теріторільній громаді», положення про консультативний центр для батьків. Перераховані заходи, безумовно є соціально педагогічними, але тематично торкаються гармонізації соціального середовища школи тільки опосередковано.

Чернуха Н.М. розробила програми «Я-луганчанин», «Школа громадянської спільноти»;тематику та методику проведення семінарів, круглих столів з проблеми особистісно зорієнтованого спрямування інтеграції виховних соціальних впливів суспільства; комплекс моніторингових процедур, спрямованих на визначення рівня готовності вчителів, вихователів, соціальних працівників до запровадження в педагогічну практику інтеграційної особистісно зорієнтованої моделі формування в учнів громадянськості на сучасному етапі розвитку українського суспільства; методичні рекомендації та методичні посібники «Виховувати громадянина», «Громадянське виховання в учнів промислового регіону». Чернуха Н.М. роглядає питання про громадянську активність, її вікова група- учні.

Довгополова Я.В. розробила та практично реалізувала соціально-педагогічні умови процесу формування толерантних відносин студентів та створила Тренінговий Центр з даного питання. Реалізація даної програми проходила у ВНЗ, та певною мірою охоплює середовище ВНЗ.

Гріщенко Н.А. розробила й репрезентувала соціальний проект «Щире серце», сутність якого полягала в організації діяльності клубу інтерактивного дискусу «Суспільна думка», створила комплекс діагностичного матеріалу для визначення рівнів сформованості про соціальних особистісних смислів студентської молоді. Гріщенко Н.А. розглядає формування про соціальних смислів студентів у поза навчальний час, приділяє особливу увагу соціально-педагогічному середовищу ВНЗ.

Лебєдєва Н.М. розробила програму гармонізації педагогічного процесу ціннісного самовизначення старших школярів.

У дослідженні вирішується проблема становлення та реалізації гуманного способу життя старших школярів у гармонійному педагогічному процесі ціннісного самовизначення. Мета дослідження: методологічне та теоретичне обгрунтування, конструювання та реалізація гармонізації педагогічного процесу ціннісного самовизначення старших школярів. Досвід який запропонувала Лебєдєва Н.М. теоретично наближений до нашого дипломного дослідження, але недолік того, що програма націлена тільки на старших школярів невірна.

Активна взаємодія особистості з природою і суспільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати не тільки дії об'єктивних чинників на особистість, а й потенційні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого “Я” (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особистості в соціальні процеси тощо. Активність особистості є багатовимірною категорією, яка реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активності мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які її потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).

Найтиповішими мотивами, здатними спонукати до управлінської активності, є: прагнення змінити статус і зробити кар'єру; бажання розв'язати складне управлінське рішення, від якого залежатиме успіх усієї організації; бажання принести користь організації; інтерес до управлінських справ; сподівання на те, що організація стане більш незалежною і самостійною; бажання посилити вплив на персонал; можливість виявити себе і свої здібності тощо. Бажання досягти мети спричинює пошукову активність, спрямовану на зміну ситуації (вибір способів поведінки, координація зусиль, саморегуляція та ін.).

Складний процес формування активності особистості завершується реальним вибором бажаного, тобто задоволенням потреб, але тільки за умови, що зовнішні спонуки не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям, не викликають внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу (інтелектуального конфлікту, за якого нова інформація суперечить усталеним думкам, уявленням), а нова орієнтація, що виникла в результаті вибору, відкриває особистості простір для задоволення своїх потреб. Щоб гармонізувати соціальне середовище нам треба виявити соціально активних учнів та вчителів для досягнення поставлених цілей.

Соціальна активність може виступати творчою самореалізацією учнів в процесі їх соціалізації, зокрема Плотніков П.В. описує проблеми творчої самореалізації молоді через її соціальну активність у всіх сферах життєдіяльності. Представлено аналіз причин діяльності , яка не враховує істотних властивостей і законів зміни соціальної активності молодої особистості. структура соціальної активності молодої особистості як суспільного явища розглядається: за формою - професійна і непрофесійна; за видом - навчальна, трудова, політична, правова, культурно-духовна, комунікативна тощо; за спрямованістю - громадська й антигромадська; за сферою реалізації - навчання, праця, бізнес, управління.

Деркач А.А., Орбан Л.Э. Соціальна поведінка як спосіб вияву активності особистості. В авторській моделі соціально-психологічної структури особистості соціальна поведінка репрезентується соціально-психологічним досвідом, соціальними орієнтаціями та соціальною позицією, соціально-психологічною компетентністю, статусно-рольовими параметрами. Нині актуалізується значення цих складових, адже вони вказують на специфіку зв'язку індивіда з соціальним середовищем, опосередкованим його зовнішньою і внутрішньою активністю. Дослідження цих характеристик сприяє виявленню дій і вчинків індивіда, механізмів взаємозв'язку людини і суспільства.

Активізація активності вчителів школи дає змогу для вдосконалення, сприяє в формуванні оптимізму, який виявляється в почутті бадьорості і життєрадісному настрої, упевненості в собі, своїх можливостях, у переконаності в тому, що мрії здійсняться. Через позитивний настрій вчителів та сприятливе спілкування зі своїми учнями та гармонійне середовище, ми розвиваємо та зрощуємо нове покоління, здатне до толерантності, зберігання цінностей, патріотів та соціально активної особистості.

Для цього, на нашу думку треба створити самоврядування яке буде дійсним. Унаслідок набуття нового соціального статусу яке здобудуть учні школи, формується почуття відповідальності за свою поведінку, навчання і громадську роботу. Вступивши самоврядування, обравши шлях відповідальності, учні будуть перейматися питаннями школи, вдосконалення життєдіяльності та т.і. Для подолання протиріч між темпами суспільного та індивідуального соціально-культурного розвитку сучасні школи потребують створення, освоєння та впровадження виховних технологій та інновацій, спрямованих на орієнтацію особистості до зростаючих змін у суспільстві, готовності до майбутнього життя шляхом самореалізації, саморозвитку її здібностей, творчості та соціалізації в цілому. Нині духовно-моральний стан суспільства вимагає розробки принципово нових підходів до виховання підростаючого покоління і критеріїв оцінки організації і змісту виховної діяльності. Навчальний заклад - це складна соціально-педагогічна система, що виконує замовлення суспільства - формувати інтелектуальну, творчу особистість, здатну жити і творити в умовах, що постійно видозмінюються й розвиваються, забезпечуючи прогрес культурного розвитку країни. Одним із найважливіших показників активності школярів в навчальному закладі на сучасному етапі є результативність соціального виховання, його системний характер, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу, форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь відповідно до природно-історичного розвитку матеріальної та духовної культури.

Для того, щоб усе вищезазначене здійснилось, необхідно гармонізувати соціальне середовище у школі. Усі процеси, що відбуваються, розподіляються на напрям: партнерство. У рамках напряму визначаються цілі, розробляються технології та з'являється цілісна система роботи всього закладу. Школа надає своїм випускникам не тільки необхідний рівень освіти, але й навички активності та самореалізації. Така робота дозволяє вирішити соціальні потреби як суспільства так і школярства.

Це можливо за умови реалізації у виховному просторі навчального закладу процесу соціального виховання, яке безпосередньо впливає на формування та вдосконалення активності особистості. Оскільки завдання соціального виховання втілюється у життя через соціально-педагогічну діяльність , то необхідною є інтенсифікація саме цього виду виховної роботи у навчальному закладі.

Виходячи з цього була побудована модель гармонізації соціального середовища. Дана модель являє собою універсальну схему незалежно від специфіки школи, та форми власності. Кожна школа за законом про освіту, та за Національною доктриною розвитку освіти має мету, завдання та принципи, які направленні на учнів та вчителів зокрема.

Об'єктом моделі є -соціальне середовище школи;

Суб'єктом -вчителі-предметники, класні керівники, батьки, учні,працівники школи.

Схема структури соціального середовища школи. Ті структури котрі беруть участь у моделі гармонізації. (Рис. 1.2.)



Рисунок 1.2 - Структура соціального середовища школи.

Гармонізація соціального середовища сконцентрована на:

1. Дослідження всіх учнів та вчителів, та виявлення самих активних серед них

2. Індивідуальна робота з активними вчителями

3. Індивідуальна робота з активними учнями

4. Робота з викладачами та батьками

5. Робота з старшими класами

6. Робота з гуртковою роботою при школі

Робота здійснюється з урахуванням значення соціальної активності, особливостей шкільного віку та сучасних умов глобалізації.

Модель гармонізації соціального середовища школи наведена нижче. (Рис. 1.3.)



Отже, для створення системи гармонізації соціального середовища школи для вдалого виховання дітей і підлітків необхідний комплекс організаційно-педагогічних заходів, який би на ділі забезпечив реалізацію проголошуваних принципів гуманізації у вихованні та освіті.

Таким чином, можна зробити такі висновки. Робота всіх соціальних інститутів повинна бути спрямована на запобігання проявів дисгармонії у поведінці та існуванню у школі серед учнів, вчителів, батьків, тобто всього соціального середовища. Профілактика потребує підвищення рівня згуртованості дитячих та педагогічних також батьківських колективів; виховання комунікативної компетентності у дитячих колективах; заходів для оптимізації психологічного клімату в учнівському середовищі; раннє виявлення контингенту ризику з метою динамічного спостереження та своєчасної психолого-педагогічної корекції, викорененю рассової дискримінації.

Висновки до I розділу

У дипломній роботі розглянуто гармонізацію соціального середовища школи, як соціально-педагогічну проблему та розглянуто шляхи вирішення проблеми. Зроблено аналіз понять “середовище”, “соціальне середовище”, “гармонізація”.

Формування людини - складний процес, який здійснюється як в результаті цілеспрямованого виховання, так і під впливом стихійних факторів. Визначальну роль у формуванні особистості відіграє цілеспрямована діяльність такого суспільного інституту, як школа, оскільки саме в дитинстві та юності закладаються всі базові ціннісні орієнтації, засвоюються основні соціальні норми й відносини, формується мотивація соціальної поведінки. Однак школа - не єдине місце, де формується й набуває соціального досвіду особистість. У вихованні й соціалізації школярів беруть участь сім'я, різноманітні дитячі об'єднання, громадські організації. Сучасна школа повинна враховувати особливості виховного впливу навколишнього середовища, сприяти встановленню оптимальних взаємин із соціумом й організації цілісного виховного процесу. Найбільш ефективною моделлю взаємовiдносин між школою й соціальним середовищем є їхня взаємодія.

Аналіз філософської, соціологічної й психолого-педагогічної літератури (Г.Андрєєва, Л.Байбородова, В.Бочарова, Л.Ваховський, Б.Вульфов, О.Коджаспіров, М.Рожков, В.Семенов) дозволяє визначити взаємодію як цілеспрямований вплив школи й соціального середовища одне на одного, який сприяє взаємозбагаченню, посиленню виховного потенціалу взаємодіючих систем. У нинішній соціально-економічній і політичній обстановці взаємодія школи й соціального середовища може успішно реалізуватися лише на основі їхнього рівноправного співробітництва.

У зв'язку з тим, що сучасна українська школа перебуває в пошуку нових концептуальних підходів до здійснення взаємодії із соціумом, особливого значення для вітчизняної педагогічної теорії й практики набуває зарубіжний досвід, який поступово стає все більш відкритим до зовнішніх впливів різноманітних соціальних інститутів, одночасно посилюючи свій вплив на них. У соціально-педагогічних дослідженнях домінує ідея про рівноправне партнерство всіх виховних сил сучасного суспільства, яке розглядається як спільна діяльність різноманітних соціальних інститутів у галузі виховання при збереженні кожним із них власної мети.



Розділ II. Теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка програми

2.1 Теоретичне обґрунтування програми «Гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи»

Отже, гармонізація - це діяльність яка спрямована на встановлення взаємозв'язку між всіма структурами соціального середовища школи. Тобто, учнів, вчителів, батьків, працівників школи для подальшого збагачення та зрощення майбутнього нації.

Суб'єкт: соціальний педагог, психолог, класні керівники, адміністрація школи, позашкільні гуртки.

Об'єкт: соціальне середовище школи.

Мета програми: створити гармонійне соціальне середовище для розвитку молоді.

Принципи:

· Принцип толерантного відношення

· Відсутність насильства і тиску(створення стресових ситуацій, негативні оцінки)

· Партнерський стиль взаємин

· Мінімізація конфліктів.

Термін програми гармонізації соціального середовища школи становить 2 місяці.

Впровадження програми профілактики здійснювалось у Харківській загальноосвітній школі I-III ступенів імені Г.К. Жукова №127. В експерименті були задіяні всі учні школи (експериментальна група) та Харківська загальноосвітня школа I-III ступенів №164 (контрольна група) також всі учні школи.

Програма складена таким чином, що передбачає частину заходів, які повинні бути проведені за участю адміністрації школи, працівників. При цьому велику частину програми проводять провідні фахівці освітньої установи: соціальний педагог, вчителі, психологи, педагог-організатор та ін.

Методи які запропоновано в нашій програмі:

- Метод спостерігання. Спостереження - один з основних методів, що відносяться до так званих емпіричних методів, тобто заснованим на практиці, і полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об'єктів, ситуацій, явищ. Мета спостереження - вивчення сприймаються явищ і об'єктів, їх змін в залежності від певних умов і відшукання сенсу явищ і відбуваються з ними змін. У школі соціальний педагог використовує спостереження для вивчення окремих учнів (особливостей їх особистості та взаємодії з іншими дітьми) і цілих класних колективів (взаємовідносин у них, рольового розподілу). Не можна розуміти метод спостереження як просту фіксацію того, що бачить соціальний педагог. Фіксація - лише перший етап роботи. Методом наукового пізнання спостереження стає лише після того, як фахівець переходить до формулювання гіпотез, перевірку їх у ході нових спостережень і тлумаченню результатів. Спостереження - один з найбільш суб'єктивних методів, в ньому багато чого залежить від ціннісних орієнтації, особливостей особистості та стану спостерігача, від його ставлення до спостережуваних, а також стереотипів суджень.

-Метод діагностування. Вивчення та оцінка реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу, шкільного колективу загалом неформального середовища спілкування дитини.

-Метод інтерв'ю та тестування. Один з видів інтерв'ю - так зване стандартизоване інтерв'ю - є різновидом анкети, проведеної в усній формі під час прямого або опосередкованого (наприклад, інтерв'ю по телефону) спілкування соціального педагога з дитиною або дорослим. Вимоги та особливості складання питань для інтерв'ю нічим не відрізняються від відповідних вимог до анкет. Інший вид інтерв'ю носить назву вільного і не регламентований заздалегідь складеними питаннями, а іноді навіть і темою, і формою бесіди. У такому випадку соціальний педагог більш вільний у виборі питань, що дозволяють йому найбільш ефективно досягати поставленої мети. При проведенні інтерв'ю фахівець також проявляє турботу про дотримання об'єктивності дослідження. З цією метою соціальному педагогу не слід показувати співрозмовнику, як він ставиться до теми розмови, до відповідей учня чи до змісту окремих питань. Інтерв'ю слід проводити в рівному, доброзичливому тоні, не виділяючи окремих питань тоном або тембром голосу, не даючи оцінок, по можливості не висловлюючи своєї думки.

- Метод анкетування , об'ємна, трудомістка, малоемоціональний, але важлива робота. Анкетування дозволяє виявити рівень інформованості та потреби цільової групи і в результаті визначити необхідні напрями і форми профілактичної роботи. Всі інші види діяльності плануються з урахуванням результатів анкетування. Оціночні вправи моделюють життєві ситуації, що вимагають вирішення конфлікту, прийняття власного рішення і відповідального вибору. Учасники стикаються з питаннями, які вони, можливо, ніколи раніше не обговорювали. У кожного з'являється можливість глибше пізнати самого себе і дізнатися про думки і почуття інших людей. Подумати і визначити власне ставлення до обговорюваного питання.

А також, в нашій соціально-педагогічній програмі використовувалися такі методи, як бесіди, опитування експертів, невербальний діагноз, вивчення документів та контент-аналіз.

Для підтвердження поставленої перед нами мети, гармонізації соціального середовища, можливо за умови здійснення комплексу заходів, спрямованих на:

- Мотивацію взаємодії вчителів та учнів;

- Формування цінностей;

- Формування за допомогою вчителів адекватної поведінки учнів;

- Заохочення щодо діяльності та створення учнівського самоврядування;

при допомоги з боку практичного психолога, на підставі алгоритму, складеного для роботи з вчителями, батьками та учнями в умовах школи, нами була запропонована програма з урахуванням того, що в основі виникнення дезгармонізації середовища лежить порушення взаємодії в системі «Сім'я дитина» «Учень-учень» та «Вчитель - дитина»

Гармонізація соціального середовища освітньої установи пов'язана з створенням виховного середовища даної установи та поля самореалізації вихованців, спрямована на корекцію впливу різних суб'єктів соціальних відносин на дитину.

Завдання, які вирішує соціальний педагог та психолог, забезпечуючи гармонізацію соціального середовища освітньої установи:

- Створення умов ефективної взаємодії педагогічного та учнівського колективів на основі суб'єктності включення як педагогів, так і учнів в даний процес;

- Формування позитивної емоційної атмосфери в процесі взаємодії всіх соціальних суб'єктів освітнього закладу;

- Спільне включення педагогів, учнів та їх батьків в різноманітні види соціальної діяльності;

- Створення умови для розвитку дитячого самоврядування в освітній установі;

- Соціальна допомога педагогам, учням та їх батькам;

- Нейтралізація негативних впливів соціуму на суб'єктів освітнього закладу;

- Організація взаємодії з різними соціальними інститутами, що забезпечує гармонізацію внутрішньої соціального середовища освітньої установи з зовнішнім соціальним оточенням.

Умовно можна виділити два напрямки гармонізації соціального середовища освітньої установи.

1. Створення виховного середовища освітньої установи.

Виховне середовище передбачає створення в освітньому закладі таких відносин, які сприятимуть формуванню соціальності дитини.

Перш за все важлива роль ідей про єдність колективу школи, педагогів та учнів, згуртуванні цього колективу. У кожному класі, в кожному об'єднанні повинно формуватися організаційна і психологічна єдність (інтелектуальна, вольова і емоційна). Створення виховного середовища передбачає взаємну відповідальність учасників педагогічного процесу, співпереживання, взаємодопомога, здатність разом долати труднощі. Створення виховного середовища означає, що в освітній установі домінують творчі початки при організації навчальної та позанавчальної діяльності, при цьому творчість розглядається учнями, педагогами і соціальними педагогами, як універсальний критерій оцінки особистості та відносин у колективі.

Основні механізми, реалізації даного напрямку:

- Виділення домінуючої мети колективу, що об'єднує педагогів та учнів;

- Визначення провідної діяльності, що є значимою для всіх членів колективу;

- Розвиток дитячого самоврядування, ініціативи і самостійності дітей і дорослих, створення різновікових дитячих об'єднань;

- Формування позитивного ставлення до творчості;

- Неповторність навчального закладу (кожна школа повинна мати своє обличчя);

- Наявність відносин «відповідальної залежності» (А.С. Макаренко) у середовищі педагогів, учнів та їх батьків.

Результатом реалізації в освітній установі даного напрямку буде адаптованість учасників педагогічного процесу до шкільного життя, їх самоствердження і формування активної життєвої позиції.

2. Створення поля самореалізації дитини.

Гармонізація соціального середовища освітнього закладу передбачає активізацію процесу самовиховання з боку самої дитини, забезпечення умов для реалізації молодими людьми своїх потенційних можливостей, створення поля самореалізації дитини. Головне завдання діяльності соціального педагога в освітніх установах - підготувати дитину до життя в суспільстві.

Основні механізми реалізації даного напрямку:

- Включення дітей у вирішення різних соціальних проблем в реальних і імітованих ситуаціях (соціальні проби);

- Діагностування вольової готовності до системи соціальних відносин;

- Стимулювання самопізнання дітей, визначення власної позиції та способу адекватної поведінки в різних ситуаціях;

- Надання допомоги дітям в аналізі проблем соціальних відносин і варіативної проектуванні своєї поведінки в складних життєвих ситуаціях;

- Створення розвиненого інформаційного поля для кожного вихованця;

- Педагогічне стимулювання дитячих ініціатив в процесі розвитку учнівського самоврядування в освітній установі.

В результаті реалізації даного напрямку зі стін освітньої установи будуть виходити молоді люди, підготовлені до життя в нових соціально-економічних умовах, здатні знайти своє місце в ній і гнучко орієнтуватися в умовах мінливої реальності.

На нашу думку, найбільш раціонально було залучити до впровадження нашої програми вчителів, батьків та учнів старших середніх класів (7й,8й) та старші класи (9й,10й,11й).

На першому етапі діагностування були використані наступні методи діагностики:

1. Спостереження за дітьми.

Мета: визначити наявність проблем у дитини, загальний емоційний стан і психологічний портрет.

2. Опитування, анкетування батьків.

Мета: зібрати необхідну інформацію про сім'ю, а так само визначити характер внутрісімейних взаємовідносин.

3.Проектні методики, спрямовані на вивчення дитячо-батьківських взаємовідносин; виявлення рівня розвитку інтелекту.

Відмітимо, що в школі навчається 300 дітей з 1-11 класів, загальна кількість класів 12.

Статеве ділення:

- хлопчики 60 %

- дівчатка 40 %

Діагностичні методики проводилися з урахуванням усіх вимог до них, а саме: проведені методики не нанесли загрози психічному і фізичному здоров'ю обстежуваних; при цьому кількість і зміст методик відповідала цілям обстеження і відбивали можливість доказу або відкидання діагностичної гіпотези.

Методики підбиралися з урахуванням віку, психофізіологічного стану учнів, вчителів, батьків, місця і часу.

1) Малюнок сім'ї.

Мета: вивчити дитячо-батьківські взаємовідносини; визначити провідних патернів поведінки кожного з члена сім'ї.

В результаті аналізу "Малюнок сім'ї" отримали наступні дані:

- 50 % дітей відчувають дефіцит спілкування в сім'ї;

- 23 % дітей відчувають себе знедоленими і не потрібними;

- 7 % дітей включають до складу сім'ї сторонніх людей;

- 10 % не мають ніяких відношень в сім'ї;

- 10 % виділяють одного члена сім'ї, ігноруючи інших.

Отримані дані дозволили зробити висновок, що благополуччя сім'ї залежить не від структури сім'ї, а від типів внутрісімейного виховання. Тому наступний етап нашого дослідження вивчення типів виховання в цих сім'ях з використанням відповідних методик:

1. Опитувач для батьків "Аналіз сімейних взаємовідносин".

Мета: визначити різні порушення процесу виховання; виявити тип негармонійного патологізуючого виховання; встановити деякі психологічні причини цих порушень.

У опитаних сім'ях є присутніми найрізноманітніші типи виховання.

В результаті проведеної роботи, були отримані наступні результати:

- жорстоке поводження 5%

- нестійкий стиль виховання 25%

- підвищена моральна відповідальність 30%

- недостатність вимог заборон до дитини 15 %

- емоційне відкидання 25%

Таким чином, після проведення діагностики і відстежування взаємні стосунки між батьками та дітьми, ми переходимо до діагностування вчителів.

Перш за все ми пропонуємо перевірити професійний розвиток вчителів які працюють в школі. Процес професійного розвитку представників різних професій, в тому числі і учителів - це спеціальна область вивчення в педагогіці і психології, що пов'язано з великою теоретичної і, головне, практичною значущістю даного питання. Голландський дослідник Дж. Х. Вонк виділив такі фази професійного розвитку педагога:

· передпрофесійна фаза (період початкового навчання у вузі або коледжі);

· попередня фаза (перший рік роботи);

· фаза входження в професію (другий - п'ятий рік роботи);

· перша професійна фаза (триває зазвичай до досягнення вчителем 40-річного віку);

· фаза переорієнтації в професії (криза середини життя і наступні за ним роки);

· фаза інерції (починається зазвичай за три роки до виходу на пенсію).

На перед професійній фазі молодий вчитель отримує теоретичні знання і частково набуває досвіду роботи (у ході навчальних практик). Для нормального професійного розвитку однаково важливі загальнокультурні знання (філософія, природознавство, культурологія та ін), загальні теоретичні знання в галузі психології та педагогіки, методичні знання та навички. Тільки в цьому випадку студент сформується як всебічно розвинений і професійно грамотний фахівець.

Як показує досвід, найбільші труднощі в роботі, в пошуку свого «Я» вчителі та психологи відчувають на другій і третій фазах. На попередній фазі виробляється власний стиль у роботі, система дій, яка потім буде поповнюватися в процесі професійного розвитку. Друга фаза дуже важлива і для самих початківців педагогів, і для школи, так як дозволяє уникнути непотрібних конфліктів і незадовільної роботи в майбутньому. Успішний початок впливає на здатності вчителя і бажання працювати.

Існує десять основних проблемних областей, з якими стикаються молоді педагоги:

· зміст навчального предмета;

· дисципліна в класі;

· мотивація учнів (їх індивідуальна спрямованість);

· оцінка роботи учнів;

· робота з батьками;

· робота з класом;

· робота з обдарованими дітьми;

· робота з відстаючими;

· розвиток вчителя як особистості в процесі роботи;

· адаптація в шкільному оточенні.

Наша програма направляє свою діяльність на кожну із фаз розвитку вчителя,бо як відомо, у школах працюють вчителі різних вікових критеріїв.Етап спостереження та діагностування соціального середовища школи заняв один місяць, як і було передбачено у програмі.

2.2 Впровадження програми "Гармонізація соціальним педагогом соціального середовища школи"

Об'єкт програми - соціальне середовище школи.

Суб'єкт програми - автор програми, соціальний педагог психолог та представники адміністрації, увчителі, педагог організатор та ін.

Термін проведення: 6 місяці. Програма впроваджувалася під кінець навчального процесу( тобто середина квітня-початок травня) та на базі дитячого оздоровчого табору при школі, що допомогло не заважати навчальному процесу(травень- червень)

Отримані дані діагностичного етапу дозволяють перейти до наступного етапу розробки і реалізації самої програми.

Відмітимо, суб'єктами програми виступали соціальний педагог школи, психолог, вчителі, батьки та учні.

Були організовані:

1. Батьківські збори для групового обговорення актуальної проблеми, в результаті бесіди батьки діляться своїм життєвим досвідом і дослухаються до порад інших батьків, соціальних педагогів, психологів.

2. Тренінги, спрямовані на розвиток умінь і навичок, які допомагають класним керівникам вчитися управляти своїм мікросередовищем класі, ведуть до вибору конструктивних життєвих цілей і конструктивної взаємодії. Серед таких навичок потрібно виділити:

- комунікаційні уміння і навички: уміння "активного слухання", що є безоціночною реакцією, яка свідчить про те, що класний керівник зацікавлено слухають і розуміють кожну дитину в класі та справедливо розсудить будь-які конфлікти;

- психологічні прийоми подолання стресових ситуацій;

- психолого-педагогічні прийоми: прийоми раннього розвиваючого навчання, модифікації поведінки дитини, ігротерапії та ін.

3. Ділова гра, спрямована на підвищення і розширення знань батьків в області сімейного виховання.

4. При будь-якому типі виховання потрібна індивідуальна консультація, оскільки вона приносить найбільш продуктивні результати. Можливі бесіди на теми, що стосуються сімейного виховання: стилі виховання, помилки виховання і їх наслідки. Але найбільш актуальні теми, які цікавлять самих батьків, тому необхідно зацікавити і підштовхнути їх до звернення за індивідуальною консультацією при виникаючих питаннях і проблемах.

5. «Стенд для батьків», де викладені основні положення, що стосуються виховання дітей, представлена інформація про можливу допомогу, а так само опис роботи соціального педагога по роботі з сім'єю: основні напрями, форми і методи його роботи і обов'язково графік роботи. «Стенд для вчителів» та «Стенд для учнів» де викладена інформація щодо запобігання стресових ситуації,та інформація щодо нагальних соціальних проблем.

В процесі реалізації програми з вчителями, в поведінці яких є присутнім жорстоке поводження, організовані індивідуальні консультації, що проводяться соціальним педагогом, психологом. Батькам, діти яких гіперактивні або мають погану поведінку, вказали на популярність істинної причини такої поведінки, яку вони приховують. І у разі відмови в співпраці терапія буде неефективна.