Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини

Поняття про родину як один з факторів розвитку особистості. Класифікація сімей за особливостями міжособистісних відносин між батьками та дітьми. Характеристика та вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній та неповній родинах.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.11.2011
Размер файла 37,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра педагогіки та психології

Курсова робота на тему:

"Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини"

Студентки 304 групи

факультету германської філології

Шаріфової Рєни Ровшанівни

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук,

професор Тхоржевська Т. Д.

Київ- 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОДИНА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

1.1 Поняття про родину як один з факторів розвитку особистості

1.2 Класифікація родин за особливостями взаємовідносин між батьками та дітьми

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ БАТЬКІВ У СОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

2.1 Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній родині

2.2 Вплив стилів батьківсько-дитячих взаємовідносин у неповній родині та формування особистості дитини

ВИСНОВКИ

РЕЗЮМЕ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. З самого народження людина потрапляє в суспільство. Вона росте, розвивається і вмирає в ньому. На розвиток людини впливає безліч різних чинників, як біологічних, так і соціальних. Але найважливішим чинником формування особистості дитини, що є найбільш значущим для її індивідуальності, є сімейні стосунки [1 ;6; 19].

В роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників М.Й. Боришевського, Г.Я. Варги, Е.Г. Ейдеміллера, А.Є. Лічко переконливо показана залежність формування особистості дитини від стилю виховання в родині, батьківського ставлення до дитини, способів родинного спілкування. За даними наукових досліджень [2; 21] різні стилі догляду та поводження з дитиною з перших днів її життя формують ті чи інші особливості психіки та поведінки. Відносини в родині також впливають на те, як людина надалі будуватиме свою кар'єру, яким шляхом вона піде.

Також відрізняється виховання у неповних, багатодітних сім'ях, сім'ях, де часті конфлікти між батьками, в сім'ях з різними стилями виховання; тобто скільки сімей, стільки йс варіантів виховання особистості. Крім того, людина може і не стати особистістю, якщо вона не має власної думки, власних переконань, якщо вона підпорядковується всьому, чого від неї вимагають. І в даному випадку теж багато залежить від сім'ї.

Саме в родині індивід отримує перший життєвий досвід, рбить перші спостереження та вчиться поводитися у різних ситуаціях.

Проблема впливу родини на становлення особистості дитини була і залишається однією з найважливіших проблем соціальної психології та педагогіки.

Метою роботи є вивчення стилів поведінки батьків у повній та неповній родинах та яким чином вони впливають на соціальний розвиток дитини.

Об'єктом роботи є особистість та поведінка дитини у міжособистісних відносинах з батьками.

Предмет роботи полягає у характеристиці стилів батьківських відносин, що викликають відповідну реакцію у дитини та виявляються у її поведінці.

Мета роботи зумовила такі завдання:

· теоретично обгрунтувати основні стилі поведінки батьків у повній та неповній родинах;

· розкрити вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній та неповній сім'ях;

· проаналізувати причини порушення взаємин батьків та дитини.

Для розв'язання цих завдань роботи застосовувалися такі методи:

· аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої проблеми у сферах педагогіки та психології;

· метод порівняльного аналізу, що мав а меті виявити відмінне у впливі стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній та неповній родинах.

РОЗДІЛ 1. Родина як соціальний інститут суспільного розвитку

1.1 Поняття про родину як один з факторів розвитку особистості

У чому сенс життя людини? Таке запитання ми нерідко ставимо перед собою на різних етапах свого життя. І шукаємо відповіді: аби здобути освіту, мати свою оселю, накопичити багатство, одружитися, мати достойну професію та ін. Це так. Але це не відповідь на корінне запитання. Сенс життя людини - у продовженні роду людського, народженні дітей, забезпеченні умов для їх фізичного, психічного та соціального розвитку. Тому родина є провідним соціальним інститутом суспільного розвитку [12, 369].

Родина є першоосновою суспільства, соціумом, де найбільшою мірою виявляються індивідуальні особливості кожного із батьків, їхніх дітей, реалізуються природні потреби, формуються мотиви поведінки як критерії розвитку особистості, відбуваються самопізнання, самоактуалізація та соціалізація її членів [5, 3].

Процес формування та розвитку особистості починається від моменту народження, і родині тут належить пріоритетне місце, адже вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних умінь та навичок. При цьому провідними чинниками виступають не стільки спеціально організовані дії, скільки моральна атмосфера, що панує в родині, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль [5, 33].

Виховання у родині передбачає постійне й активне спілкування дитини з батьками. Найближчих та найулюбленіших людей - батька й матір - дитина вважає найсправедливішими та найкращими. Оскільки дитина росте, розширюються межі її спілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але батько й матір впливають на неї протягом усього життя та є для неї головним прикладом.

Як засвідчують спостереження, у майбутньому дитина формує свою сім'ю в структурному плані і в плані особистісних відносин багато в чому за зразком батьківської родини [5, 34]. Природні доброта та справедливість матері стають часткою особистого досвіду дитини, так само як суворість та вимогливість батька. Дитині потрібні і материнська ласка і батьківська вимогливість. Чим більше у батьків та дітей спільних справ та захоплень, тим ширший, глибший вплив дорослих, тим більшої ваги набирає їх приклад. Якщо батьків поважають та позитивно сприймають інші члени родини, друзі, дитина це помічає, і у неї теж з'являється бажання у майбутньому заслужити повагу людей. Перші уявлення про честь, обов'язок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зі спостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість та відповідальність, моральність справ та вчинків є головними чинниками успішного виховання дитини.

Щоденно спостерігаючи за своєю дитиною, батьки нібито знають її значно краще, ніж інші. Та зміни, що з роками відбуваються у дитині, іноді бувають занадто швидкими для батьківських очей. Дитина росте, змінюється, а батьки все ще бачать її колишньою. Ставлення батьків до дитини має особливе значення під час вікових криз розвитку. Слід зауважити, що характер дитячо- батьківських взаємин обумовлює розвиток емоційної сфери дитини.

Батьківське ставлення, стиль виховання, характер поводження батьків з дитиною відіграють особливо важливу роль в критичні періоди розвитку дитини (кризи новонародженості; одного, трьох років; шести, семи років; підліткового та юнацького віку), оскільки вплив вказаних чинників може суттєво змінити весь хід її розвитку в даний період [8, 248].

Створення сімейних умов виховання повинне враховувати можливості кожного вікового періоду дитинства. Так, дошкільники відзначаються високою здатністю до навчання, підвищеним сприйняттям, вразливістю, інтенсивним розвитком мови. Особливістю їх психіки є нестійка увага, недостатній самоконтроль, потреба у наслідуванні. В цьому віці виробляється вміння підкоряти свої дії словесним інструкціям, організованість та цілеспрямованість, закладаються риси характеру та світоглядні основи [5, 35].

У молодшому шкільному віці розвиток психіки дитини відбувається на основі провідної діяльності- навчання, яке виступає для неї як важлива, суспільно- оцінювальна діяльність. Досить значну роль у соціальному розвитку дитини у цей період відіграють батьки, допомагаючи їй вчитися керувати своїми емоційними станами, долати імпульсивні бажання. У молодшому шкільному віці збагачується досвід соціальної поведінки, з'являються перші відносно стійкі ціннісні орієнтації, відбувається розвиток моральних, інтелектуальних та естетичних почуттів [5, 36].

Найбільші труднощі батьки та педагоги вбачають у вихованні дітей підліткового віку. У цей період відбувається активне фізичне зростання дитини, завершується процес статевого дозрівання, що накладає відбиток на її психіку. Вважаючи себе вже досить дорослим, підліток орієнтується на норми поведінки дорослих, хоча ще не володіє ні соціальною, ні моральною, ні психофізіологічною зрілістю. Тому найбільшою помилкою батьків у цей критичний період може бути ставлення до підлітка, як до "недорозвиненого дорослого". І замість того, щоб виявляти повагу до його особистості, його проблем, вони протиставляють "власну мудрість" його "недосвідченості". Перевагами у вихованні, що надалі позитивно вплинуть на соціальний розвиток підлітка є чесність, щирість, спокійний тон, довіра та залучення до моральної та суспільно- корисної діяльності.

Юнацький вік є передетапом самостійного життя людини, коли не тільки визначаються, але й формуються її інтереси, установки, орієнтації щодо майбутньої сфери та умов трудової діяльності. Важливим і доволі поширеним чинником, який суттєво впливає на соціальний розвиток молодої людини, є проблема між двома моделями життя: пасивного, екстернального (коли за людину хтось робить вибір та приймає рішення, коли вона діє під впливом зовнішніх обставин) й активного, інтернального (коли людина сама свідомо вирішує, як їй жити та діяти). В даній ситуації вагому роль відіграють батьки. Їх головним обов'язком є допомогти дитині визначитися, порадити, як краще, звісно спираючись на її міркування з цього приводу. Іноді батьки допускаються помилки, змушуючи дитину діяти за їх вказівками, намагаючись бути для неї авторитетом, у негативному розумінні цього слова. І, як наслідок, людина або постійно опирається та в кінцевому результаті вчиняє по - своєму, тим самим руйнуючи взаємовідносини з батьками чи навпаки, погоджується, звикаючи, що за неї все вирішують. А, як відомо, у цей період дуже важливим є сформувати гармонійні взаємини батьків з дітьми, щоб у майбутньому вони стали для батьків опорою та дійсно людьми, які завжди зрозуміють та підтримають.

Отже, наведені наукові факти щодо вікових особливостей розвитку дітей свідчать про закономірності соціалізації особистості в різні вікові періоди і під впливом різних чинників в умовах родини. Особливості первинної соціалізації завжди визначаються безпосередньо сімейним середовищем, яке має свій неповторний клімат і характеризується ознаками того чи іншого його типу.

1.2 Класифікація родин за особливостями взаємовідносин між батьками та дітьми

За всієї багатоманітності родин, що живуть сьогодні в Україні, вони з точки зору взаємин між батьками та дітьми можуть бути умовно поділені на кілька груп, які по- різному впливають на соціальний розвиток дитини, а саме:

1. Родини, в яких побутують дружні стосунки. Батьки добре знають, чим цікавиться їхня дитина, поважають її, намагаються тактовно допомагати, підтримувати.

2. Родини, в яких існують доброзичливі взаємини між батьками та дітьми, але батьки прагнуть повсякчасно впливати на інтереси, захоплення, уподобання дітей. Між дорослими та дітьми спостерігається певна дистанція.

3. Родини, де батьки багато уваги приділяють таким питанням, як добробут дитини, її здоров'я та навчальна діяльність. Головна мета виховання бачиться дорослими у тому, щоб дитина успішно закінчила школу та вступила до вузу, одягалася не гірше за інших [5, 42]. Зазвичай у таких родинах духовний світ дитини прихований від батьків. При цьому вони навіть і не намагаються його пізнати. Вони вважають, що вона цілком усім задоволена, їй вистачає, що її матеріально забезпечують, і більше вона нічого не потребує. Дуже часто батьки заперечують навіть можливість існування у дитини бажань, прагнень, котрі не відповідають їх власним.

4. Родини, в яких мають місце непедагогічні дії дорослих: неповага до дитини, прискіпливе стеження за нею, недовіра, тілесні покарання. Такі відносини просто неможливо назвати гармонійними. Батьки постійно у напрузі, їх завжди щось непокоїть, особливо якщо існують інші проблеми. Ставлення дитини до батьків носить недоброзичливий характер, як наслідок їй також буває важко спілкуватися з однолітками. Для такої дитини, яка постійно звикла бути у напрузі, іноді буває дуже складно налаштуватися на звичайний товариський манер спілкування.

5. Неупорядковані родини, де батьки постійно конфліктують між собою та дітьми, зловживають алкоголем, виявляють жорстокість. У 30% випадків така поведінка дорослих спричинює антисоціальні вчинки дітей.

РОЗДІЛ 2. Роль батьків у соціальному розвитку дитини

2.1 Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини у повній родині

Як бачимо, в одних родинах дорослі вважають, що дитина повинна погоджуватися з ними, виявляти абсолютну слухняність, в інших родинах, навпаки, цінується прагнення дитини до самостійності, самоствердження. Бувають такі випадки, коли до дитини ставляться вимоги, які зовсім не відповідають її віковим особливостям, а також вимогам, функціонуючим у дошкільних та шкільних виховних закладах. Це суттєво впливає на психічний стан дитини. Як наслідок, вона постійно нервується, не розуміючи, чого від неї насправді вимагають. У такій ситуації дитині дуже складно визначитися з власною життєвою позицією.

Тому, невід'ємною частиною мудрого виховання є безпосередня спроба батьків зрозуміти дитину, проникнути у її складний, але неповторний духовний світ, що є основою для вибору оптимальних засобів педагогічного впливу. Але головним є той факт, що позитивний чи негативний результат буде залежати від тактики або стилю спілкування батьків з дітьми.

Під стилем або тактикою спілкування ми розуміємо індивідуальну форму комунікативної поведінки людини, яка проявляється в умовах взаємодії в ділових та особистих відносинах, виховних бесідах з дітьми, способах здійснення рішень, в обраних прийомах педагогічного впливу, методах вирішення конфліктів [18;13] .

Стиль сімейного виховання - це цілісна система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються в спілкуванні з дитиною, особливостей сприйняття та та розуміння характеру дитини, її вчинків [7, 64]. У психолого- педагогічній літературі існує багато різних підходів до класифікації стилів сімейного виховання. Однак, найчастіше застосовується така класифікація:

· авторитарний виховний стиль (основою стилю є тактика диктату );

· демократичний виховний стиль ( основою стилю є тактика співробітництва );

· ліберальний виховний стиль ( тактика невтручання );

· потуральний виховний стиль ( тактика опіки й безоглядної любові );

Авторитарний виховний стиль характеризується суворістю у ставленні до дітей, погрозливим тоном, вимогою безвідмовного підпорядкування, [5, 43]. Батьки, схильні до авторитарного стилю спілкування, всім видам взаємодії віддають перевагу наказу та насильству, стикаються із протидією дитини, яка виявляється у протесті та агресивності, або у звичайній апатії та пасивності. Такі обставини не сприяють формуванню нормальної, свідомої особистості, а руйнують цей процес, тому що під час протиборства з дорослими у дитині знищуються найцінніші особистісні якості, такі як: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе. Авторитарність батьків, ігнорування інтересів та точки зору дитини, позбавлення її права голосу під час вирішення родинних питань є гарантією серйозних порушень у соціальному розвитку дитини та побудові довірливих відносин між членами родини. В умовах диктату дитина в очах дорослого набуває ряд негативних рис. Якщо з боку дитини не помічається прямого та послідовного бунту, деспотизм батьків зустрічає інші форми прихованого незадоволення та протесту, тому сприяє розвитку негативних емоційних реакцій [18, 149].

Досить невизначеною є доля молодої людини, що виховувалася в умовах диктату. Це може бути пристосуванець, боягуз, тобто людина, яка звикла підкорятися, звикла погоджуватися з міркуваннями інших, забуваючи про існування власної думки, звикла пристосовуватися до будь- яких обставин існування, навіть не за власним бажанням. Існує також інше припущення, що з такої дитини може вирости хам, цинік та деспот. Але й існує можливе вирішення даної проблеми, яке полягає у тому, що, спілкуючись з оточуючими поза родиною, особливо, якщо людину поважають та прислухаються до її думки, особистість має змогу змінитися, повірити в себе, навчитися самостійно приймати рішення.

Найкращі стосунки у дітей з батьками складаються при демократичному стилі відносин. Батьки, гнучко мотивуючи свої дії та вимоги, твердо досягають позитивних вчинків дітей, у дитині цінується не лише слухняність, а й відчуття власної гідності, ініціатива. Батьки поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є, дають їй зрозуміти, що її справи є важливими для батьків, довіряють дитині, дозволяють їй робити власний вибір, заохочують її самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, проводять разом з нею вільний час, допомагають розвивати їй свої здібності. Іншими словами, основу виховання складає тактика співробітництва, головним аспектом якої є розвиток "співучасті", тобто емоційного включення в справи іншого, активної допомоги, співпереживання, що значно зміцнює взаємовідносини між батьками та дитиною.

Родина, у якій склався такий стиль сімейних стосунків, є найбільш сприятливою для нормального фізичного, інтелектуального, морального, емоційного,естетичного та соціального розвитку дитини. Людину, яка виховувалася у такому сімейному середовищі, завжди мала право на уважне, серйозне та шанобливе ставлення до її особистості, у майбутньому позитивно сприйматимуть, поважатимуть та матимуть бажання з нею спілкуватися. Ймовірно, що вона стане гарним другом, порадником, особливо у емоційно насичених ситуаціях, які вимагають співчуття, співпереживання та збереження власної гідності.

Батьки, які обирають ліберальний стиль поведінки, мають незначний контроль за поведінкою дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого ставлення до виконання батьківських обов'язків. Проявами ліберального стилю є терпимість, всепрощеність батьків, демонстрація любові до дитини, виконання всіх її забаганок, невиправдана ідеалізація її батьками. Цей надлишок любові з часом починає дратувати дитину (особливо в міру її дорослішання) і веде до формування егоїзму, безвідповідальності, недисциплінованості [5, 43]. Звісно, про гармонію тут і мови бути не може. Спостерігаючи за спілкуванням батьків та дитини, можна помітити, що їх взаємовідносини характеризуються постійними роздратуваннями та гнівом, тому що батьки не мають досвіду виховання і головним засобом виховного впливу для них є емоції.

Протягом усього життя родина для дитини була середовищем задоволення матеріальних потреб, але найважливіший та найголовніший факт у її свідомості втратив свою цінність, який полягає у тому, що родина є центром буття для кожної людини. Що стосується життя батьків, їхніх переживань, негараздів, то це назавжди залишається закритим для дитини. Вона не стала для них підтримкою, тою людиною, якій можна розповісти про свої проблеми, спитати поради. Батькам дуже неприємно визнавати ситуацію, вони завжди замислюються над питанням: "Як так сталося? Що ми зробили не так?" Але замислюються вже дуже пізно, коли щось змінити вже практично неможливо.

Основу потурального стилю виховання складає тактика опіки й безоглядної любові. Головним завданням батьків є власною працею забезпечити задоволення усіх потреб своєї дитини, оберігати її від будь- яких обов'язків та труднощів, тим самим, беручи їх на себе. Очевидним є той факт, що дитина цілком позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за свої вчинки. Така дитина має характерні особливості, такі як: безпорадність, безініціативність, відсутність відповідальності за певні діі, рішення. Але домінуючою характеристикою такої людини є егоцентризм. Вона сама для себе скарб. Основним її бажанням є отримувати від оточуючих усе, що вона тільки забажає. У ставленні людей, які її оточують, завжди діє конкретна установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина, небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Підлітковий вік характеризується найбільшою кількістю нервових зривів, роздратувань, погроз, що починаються в процесі відстоювання своїх прав. Таку дитину перевиховати практично неможливо. Вона завжди звикла бути основною у родині, навколо неї завжди зосереджено дуже багато уваги, вона звикла покладатися на батьків у вирішенні важливих питань, у деяких ситуаціях їй відомо, що все можуть вирішити гроші батьків, як, наприклад, вступ до вищого навчального закладу.

2.2 Вплив стилів батьківсько- дитячих взаємовідносин у неповній родині та формування особистості дитини

Неповна родина є найпроблематичнішою та вразливішою у виховному плані [17, 44]. При розгляді процесу виховання дітей у неповних родинах необхідним є з'ясування стилів взаємин "батьки- діти" та їх особливостей. Розглянемо основні класифікації стилів батьківських взаємин у неповних родинах та яким чином вони впливають на соціальний розвиток дитини.

У авторитетних батьків у неповних родинах діти зазвичай товариські, добрі, ініціативні. Авторитетними є ті батьки, які люблять та розуміють свою дитину, надають перевагу не покаранню, а поясненню, не боячись зайвий раз похвалити. Вони чекають від дитини усвідомленої поведінки і намагаються допомогти їй, чуйно ставлячись до її запитів [17, 56]. Така дитина відповідально ставиться до своїх обов'язків, на неї спокійно можна покластися у вирішенні родинних питань. Для неї характерна впевненість у собі, енергійність, почуття власної гідності й самоконтроль.

Авторитетні батьки намагаються не акцентувати свою увагу на сформованій ситуації, зокрема на виникненні неповної родини. Вони впевнені у своїх силах, можливостях. Підсвідомо вони передають цей емоційний настрій дитині, тим самим, сприяючи формуванню у неї почуття захищеності від життєвих труднощів. Що стосується обмежень для дитини, то вони, звісно, існують, але серйозні розбіжності з приводу дисциплінарних заходів відсутні, тому що вона чітко розуміє зміст обмежень. На противагу ситуації у повній родині, у неповній сім'ї дитина не протестує проти обмежень, навіть, якщо вони є постійними та жорсткими, а, розуміючи всю сутність сімейного становища, визнає їх як справедливі та обгрунтовані. Дуже важливо, щоб такий тип виховання сформувався саме у неповній родині. Якщо він існує, то це є запорукою успіху гармонійного взаємоіснування, навіть за відсутності одного з батьків.

Загальновідомим є те, що в авторитарних батьків діти дратівливі, схильні до конфліктів. Така ситуація, звісно, сама собою не з'являється, її виникненню сприяють певні чинники.

Аналогічно повним родинам, у неповних родинах батьки вважають, що дитині не варто надавати занадто богато свободи і прав, що вона у всьому повинна підпорядковуватися їхній волі, авторитетові. Намагаючись виробити в дитини дисціплінованість, як правило, не надають їй можливості для вибору варіантів поведінки, обмежують її самостійність, позбавляють права заперечувати старшим.

Жорсткий контроль над поведінкою дитини- основа їхнього виховання, що супроводжується суворими заборонами, доганами та нерідко фізичними покараннями [17, 58]. У дитини, яка виховується у неповній родині авторитарними батьками, психологічний та емоційний стан ще більше погіршується. Усі її дії підлягають найсуворішому контролю. Мати (батько) надає перевагу надмірному впливу на дитину. Мотив такої поведінки батьків полягає у бажанні забезпечити дитині кращі та максимально безпечні умови існування. Спочатку вона досить агресивно реагує на вимоги та вказівки зі сторони батьків, але згодом вона починає розуміти сутність та важливість засвоєння батьківських стандартів та норм для її подальшого життя та визнає їх.

Поблажливі батьки, як правило, не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм чинити, як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності й самоконтролю. В таких родинах поведінка дитини нерідко стає просто некерованою. У таких випадках поблажливі батьки реагують дуже гостро та грубо, а в поривах гніву можуть застосовувати фізичне покарання, тим самим, позбавляючи дитину батьківської любові, уваги та співчуття [4, 28].

У неповних родинах поблажливий батько чи мати при виникненні труднощів у вихованні дитині, не маючи бажання займатися її вихованням, пускають все на самоплив, формуючи у дитини почуття вседозволеності, тобто, коли ніхто нічого не забороняє, і ти вільний робити все, що тільки забажається, спілкуватися з людьми, навіть не притримуючись норм спілкування. Як приклад, такі діти не знають, що, спілкуючись із людьми похилого віку, потрібно бути ввічливим, тактовним. Відомо, що попуск та вседозволеність з боку матері призводить до розвитку неадекватних уявлень дитини про саму себе, про навколишній світ, засоби конструктивної взаємодії з іншими людьми [17, 58].

З'ясувавши особливості стилів взаємин "батьки- дитина" у неповних сім'ях, доречним буде дослідити не менш цікаву класифікацію стилів взаємовідносин "мати- дитина" що зазвичай мають місце у неповних материнських родинах. Такими стилями є: співробітництво, ізоляція, суперництво та псевдоспівробітництво.

При співробітництві спілкування матері та дитини характеризується взаємопоступливістю, гнучкістю. Мати спонукає дитини до активності. Означений стиль взаємовідносин найсприятливіший при вихованні дітей у неповних родинах, оскільки дитині необхідна підтримка, почуття захищеності, любов. Якщо у повній родині ця потреба дитини задовольняється обома батьками, то у неповній сім'ї трапляється так, що мама- єдина людина, спроможна задовольнити ці потреби. У спілкуванні в таких родинах матері визнають активну роль дитини у процесі її виховання. Дитина є активним суб'єктом самовиховання [17, 59]. Основною мета матері полягає в тому, щоб пробудити в дитині потребу у власних досягненннях, власному вдосконаленні. Характерною особливістю такого стилю поведінки є зворотній вплив. Буває так, що й дитина здійснює виховуючий вплив на матір. Включаючись у різноманітні форми спілкування з дитиною, мати психологічно змінюється, її внутрішній світ трансформується.

Ізоляція є наступним стилем спілкування "мати - дитина". В умовах цього стилю взаємин дитина ізолюється і не бажає ділитися своїми враженнями та переживаннями з матір'ю [17, 59]. Якщо у неповній родині склався саме даний стиль відносин, то дитині буде дуже важко владнати виникаючі в неї проблеми самостійно, без материнського втручання. Дитина буде рости замкнутою, потайливою, що може спричинити виникнення проблем у спілкуванні з однолітками, у навчанні й у процесі розвитку в цілому. Матері варто будувати спілкування з дитиною на бажанні пізнавати своєрідність його індивідуальності. Постійне тактовне вдивляння, відчування емоційного стану, внутрішнього світу дитини, змін, що відбуваються у ній - усе це створює основу для глибокого порозуміння між дитиною та матір'ю у будь- якому віці.

Стиль, при якому партнери зі спілкування протистоять один одному, критикують один одного, реалізуючи потребу в самоствердженні, називається суперницький. Наслідками такого спілкування є часті конфлікти, нерозуміння один одного, емоційний холод. З одного боку, в дитини формується прагнення до самостійності, але з іншого - складаються не зовсім сприятливі відносини з близькими людьми, тому що вона постійно опирається,намагається не обгрунтувати свою точку зору, а нав'язати її. При цьому стилі взаємин дуже цінним та важливим шляхом уникнення проблеми суперництва є знайти загальний компроміс у міркуваннях, який буде влаштувати як дитину, так і дорослого та зробить відносини більш лояльними та сприятливими для соціального розвитку дитини.

Псевдоспівробітництво є останнім стилем взаємин у цій класифікації. При такому стилі мати та дитина виявляють егоцентризм. Мотивація спільних рішень не ділова, а ігрова (емоційна) [17,60]. Взаємовідносини в родинах із таким стилем поведінки батьків зі сторони здаються без серйозних проблем, але це не зовсім так. У характері дитина формується така негативна риса як егоїзм.

Таким чином, виділяють чотири стилі батьківських взаємовідносин "мати- дитина", але позитивний вплив на соціальний розвиток дитини в неповній родині спричиняє використання такого стилю виховання як співробітництво. Доречним є наголосити на тому, що класифікація відносин торкається неповної материнської родини.

Отже, проаналізована література з даного питання дає змогу ще раз переконатися у тому, наскільки значною є роль родини у становленні фізичного та психічного здоров'я дитини. Навколо питання про виховання дитини у неповній родині повинно бути зосереджено найбільше уваги, тому що особливості відносин у цих родинах характеризуються певними складними особливостями, які ще потребують вивчення та дослідження.

ВИСНОВКИ

Кожен проживає своє життя по- своєму, але дорогу в життя йому дає сім'я.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. У процесі цього розвитку сім'я набула функцій, які в єдності та сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту, збереження і зміцнення надбань духовної культури, традицій кожного народу та осягнення вселюдської культури [5, 110].

У залежності від цього відбувається і становлення особистості. Особистістю може стати лише людина, яка бажає чогось досягти в житті, має свої цілі та наполегливо йде до їх досягнення. Це людина зі стійкою системою норм, цінностей; людина, яка має тверді переконання, яка спроможна відстоювати свою точку зору.

У родині дитина отримує свій перший соціальний досвід, робить перші кроки, вимовляє перші слова. Дуже важливим є, щоб дитина виховувалася у комфортній доброзичливій атмосфері, щоб у батьків не виникало розбіжностей з приводу методів її виховання, щоб дитина не була свідком конфліктів. В іншому випадку вона сформується як асоціальна особистість, яка завдаватиме шкоди не лише оточуючим, а й собі.

Виховання в повних та неповних родинах кардинально розрізнюється. Досить часто дитина стає свідком розлучення батьків. Розлучення- це найстрашніше, що може трапитися на шляху становлення особистості дитини, тому що найчастіше наслідки розлучення батьків відбиваються на її подальшому житті. Тому у неповних родинах питанню виховання дитини необхідно приділяти значно більше уваги, оскільки відповідальність за всебічний гармонійний розвиток особистості дитини лягає на плечі одного з батьків [17, 64].

У даній роботі зроблена спроба опису життєвого шляху особистості, стадій її становлення та різних методів впливу родини на цей процес. Проблеми сім'ї досить мало досліджені, і завжди існує потреба у внесенні коректив та вивченні нових теорій та міркувань з приводу цього питання, передусім на практиці.

Родина - головне джерело всіх правильних вчинків на життєвому шляху дитини і викорінення помилок у вихованні завжди можливе.

РЕЗЮМЕ

родина поведінка соціальний особистість

У житті кожної людини батьки грають велику та відповідальну роль. Дитина наслідує, прагне бути схожою на матір та батька. Сімейні конфлікти, недолік любові, батьківська жорстокість або просто непослідовність в системі покарань - це далеко не повний перелік несприятливих чинників, що травмують дитячу психіку. Атмосфера напруженості та конфліктності негативно впливає на соціальний розвиток дитини. Дисгармонія сімейних відносин спричиняє її агресивну, непостійну, ворожу та асоціальну поведінку. Важливість міжособистісних відносин у сім'ї та їх вплив на формування особистості та поведінки дитини полягає в тому, що значущий чинник емоційної врівноваженості та психічного здоров'я дитини - це стабільність сімейного середовища. Те, що людина здобуває в родині, вона зберігає протягом усього наступного життя. Важливість сприятливої родинної атмосфери обумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частини свого життя, а у родині, як відомо, заставляються основи особистості. Соціальна та педагогічна значущість проблеми зумовили вибір теми курсової роботи: "Вплив стилю поведінки батьків на соціальний розвиток дитини".

Курсова робота складається зі вступу та двох розділів. Обсяг роботи складає 27 сторінок. У списку літератури нараховується 21 джерело, у тому числі 13 - російською мовою.

У першому розділі цієї роботи обгрунтовано сутність родини як соціального інституту суспільного розвитку та розкрито суть поняття "родини" як основного фактору розвитку особистості, а також представлена класифікація родин за особливостями взаємовідносин між батьками та дітьми.

У другому розділі розкрито роль батьків у соціальному розвитку дитини у повній та неповній родинах. А саме подана характеристика впливу стилів дитячо- батьківських відносин на формування всебічно розвиненої гармонійної особистості дитини, розкрито переваги та недоліки цих впливів.

Ключові слова: стиль поведінки, соціальний розвиток, батьківське ставлення, родина, сімейні відносини, особистість дитини.

RESUME

In the life of every person parents play the most important and responsible role. The child imitates and strives to resemble mother or father. Family conflicts, the lack of love, the parental cruelty or just the inconsistency in the system of punishments - that is not the exhaustive list of untoward factors that influence the children's state of mind unfavorably. The atmosphere of tension and conflict acts upon the child's social development negatively. The disharmony of the family relationships causes his/ her aggressive, volatile and hostile asocial behavior. The gist of the importance of the interpersonal relationships in the family and also of their influence on the formation of a personality means that the major factor of the emotional steadiness and of the psychic health of a child is the stability of a family surrounding. Good qualities that the person takes from family members, she preserves during the whole life. There rather considerable role plays the favorable family atmosphere where the child spends the most part of his life, and it is considered to be the well- known fact that exactly in the family developed the personality of a child. The social and pedagogical insight of the problem defines the topic of our investigation: "The influence of the parental style of behavior towards the social development of a child".

The course paper consists of an introduction and two parts. The general number is 27 pages. The list of references consists of 21 sources, 13 of them are in Russian.

The first part of the work contains the grounding of a family concept as the major factor in the social development of a child and there also is shoqn the classification of the families due to the peculiarities of the relations between the children and parents.

The second part outlines the role of the parents in the social development of a child in the families where a child has both mother and father and in the families where he has either mother or father. There also are given the detailed characteristics of the styles of a parental behavior and their influence towards the social development of a child.

Key words: the style of behavior, the social development, the parental attitude, a family, family relationships, the personality of a child.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бандура Альберт Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений / А. Бандура, Р. Уолтерс. - М.: Эксмо- Пресс, 1999. - 512 с.

2. Боришевський М.Й. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості / М. Боришевський // Початкова школа. - 1995. - № 4. - с. 4 - 9.

3. Боришевський М.Й. Сім'я виховує громадянина / М. Боришевський. - К., 1998. - 102с.

4. Буренкова Е.В. Изучение взаимосвязи стиля семейного воспитания, личностных особенностей ребенка и стратегии поведения значимого взрослого: дисс. ... канд. псих. наук: спец. 19.00.07 / Е.В. Буренкова. - Пенза, 2000. - 237 с.

5. Виховний потенціал сім'ї в сучасних умовах: тематична державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2004 року / [Т.Ф. Алексеєнко, О.Р. Артюх, О.М. Балакірєва та ін. ]; під ред. М.М. Ілляша та Т.М. Тележемко. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2005. - 144 с.

6. Василенко И.А. Стили внутрисемейных отношений и трудности общения у детей младшего школьного возраста / И.А. Василенко. - К.: Миллениум, 2002. - 184 с.

7. Варга А.Я. Структура и типы родительского отношения: дисс. … канд. наук / А.Я. Варга. - М., 1986. - 206 с.

8. Выготский Л.С. Детская психология / Л.С. Выготский; под ред. Д.Б. Эльконина. - М.: Педагогика, 1984. - (Собрание сочинений: в 6-ти томах / Выготский Л.С.; т. 4).

9. Дружинин В.Н. Психология семьи / В.Н. Дружинин. - [3-е изд.]. - СПб.: Питер, 2005. - 176 с.

10. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка: [кн. для воспитателей детского сада и родителей] / А.И Захаров. - [2-е изд., доп.]. - М.: Просвещение, 1993. - 192 с.

11. Іванов Д.І. Психологічний аналіз дитячо - батьківських відносин в парадигмі глибинної психології: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. псих. наук: спец. 19.00.07 / Д.С. Іванов. - Одеса, 2005. - 20 с.

12. Кузьмінський А.І. Педагогіка: [підручник] / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. - К.: Знання, 2007. - 447 с.

13. Куницына В.И Межличностное общение: [учебник для вузов] / В.И. Куницына, Н.В. Казаринова, В.И. Погольша.- СПб.: Питер, 2001. - 544 с.

14. Личко А.Е. Типы акцентуаций характера и психопатий у подростков / А.Е. Личко. - М.: Эксмо - Пресс, 1999. - 416 с.

15. Максимович О.М. Особливості виховання дітей з розлучених сімей / О.М. Максимович, В.Г. Постовий. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2004. - 253 с.

16. Насонова Е.Б. Влияние внутрисемейных отношений на эмоциональное поведение младшего школьника: автореф. дис. на получ. науч. степени канд. псих. наук: спец. 19.00.07 / Е.Б. Насонова. - К.: 1990. - 16с.

17. Повалій Л.В. Виховання підлітків у неповній сім'ї: [навчально- методичний посібник] / Л.В. Повалій. - К.: Педагогічна думка, 2008. - 104 с.

18. Психологический словарь / [под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского]. - [2-е изд., испр.]. - М.: Политиздат. , 1990. - 494 с.

19. Скинер Р. Семья и как в ней уцелеть / Р. Скинер, Д. Клииз. - М.: Класе, 1995. - 272 с.

20. Соловей М.І. Професійно- педагогічна підготовка майбутнього вчителя в кредитно- модульній системі організації навчання: [навчально- методичний посібник] / М.І. Соловей, Є.С. Спіцин, В.В. Кудіна. - К.: Ленвіт, 2008. - 377 с.

21. Эйдемиллер Э.Г. Методы семейной диагностики и психотерапии: [методическое пособие] / Э.Г. Эйдемиллер; под общ. ред. д.м.н. проф. Л.И. Вассермана. - М.: Фолиум, 1996. - 48 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сім’я як соціальний інститут суспільного розвитку. Поняття про сім'ю як один з факторів розвитку особистості. Типи сімей за стилем виховання. Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків. Вимоги до батьків у процесі виховання дитини.

    курсовая работа [59,2 K], добавлен 17.10.2010

  • Розвиток комунікативних функцій дошкільників у процесі творчих ігор. Поняття про сюжет і зміст сюжетно-рольової гри. Характеристика творчих ігор. Спілкування дитини з дорослими і однолітками, з батьками. Вплив дорослих на розвиток особистості дошкільника.

    курсовая работа [60,0 K], добавлен 15.10.2012

  • Розвиток особистості дошкільника. Адекватність поведінки встановленим соціальним еталонам. Орієнтація дитини на соціально схвалювані норми поведінки. Формування особистісних якостей у дитини-дошкільника. Емоційно-мотиваційна регуляція поведінки.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 26.04.2011

  • Аналіз сімейних відносин: типи, стилі, вплив на формування особистості молодшого школяра. Функції та завдання сім’ї у соціалізації дитини, дезадаптуючі види сімейного виховання. Залежність розвитку особистості дитини від внутрішньосімейної взаємодії.

    курсовая работа [97,7 K], добавлен 22.11.2014

  • Розвиток і формування особи дитини як психолого-педагогічної проблеми. Вивчення типових помилок сімейного виховання. Сім'я як чинник гармонійного і усебічного розвитку особистості дитини. Методичні рекомендації батькам по її розвитку і формуванню.

    курсовая работа [77,6 K], добавлен 28.03.2015

  • Місце сім’ї у розвитку дитини. Чинники, що формують особистісні якості дитини. Значення спілкування дорослих і дітей для засвоєння майбутньої моделі поведінки. Аналіз факторів інформованості та батьківського прикладу на якість виховного процесу у родині.

    презентация [6,5 M], добавлен 03.11.2015

  • Дослідження та фізичне обґрунтування негативної дії нікотину на організм, внутрішні органи та процеси, характеристика захворювань, що викликаються дією даної отрути. Вплив нікотину та алкоголю на дитину, ступінь впливу звичок батьків на її розвиток.

    реферат [11,9 K], добавлен 13.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.