Болонський процес: поняття, розвиток, суть

Зміст та головні принципи Болонського процесу та відповідність вищої освіти України його вимогам з огляду на перспективу інтеграції її системи в європейський освітній і науковий простір. Основні напрямки структурного реформування вищої освіти України.

Рубрика Педагогика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 08.04.2012
Размер файла 210,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

ФАКУЛЬТЕТ "Економіки і підприємництва"

РЕФЕРАТ

тема: Болонський процес: поняття, розвиток, суть

Робота

студента 5 курсу

денного відділення

Стороженко Сергія Анатолійовича

2011 р.

Зміст

  • Вступ
  • 1. Зміст і головні складові Болонського процесу
  • 2. Напрямки структурного реформування вищої освіти України з огляду на Болонський процес
  • Висновки

Вступ

Процес об'єднання Європи, його поширення на схід і на прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані такі ініціативи.

Розглянемо головні принципи Болонського процесу та відповідність вищої освіти України його вимогам з огляду на перспективу інтеграції нашої системи в європейський освітній і науковий простір.

Болонський процес - це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою в європейському просторі. Якщо майбутнє України пов'язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. Всесвітнє визнання нашої освіти та висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:

учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;

привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;

1. Зміст і головні складові Болонського процесу

Інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum), та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета цього процесу - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях. Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація". Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський - не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де представники 33 країн Європи підписали Празьке комюніке. Головні рішення цього саміту такі: країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією; учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA) та національних студентських спілок Європи (ESIB); вони відзначили конструктивну допомогу з боку Європейської комісії та висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації.

На саміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, аспекти транснаціональної освіти).

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту - поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах - учасницях Болонського процесу - має бути один докторський ступінь - "доктор філософії" у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою не менше трьох років відводиться для отримання рівня “бакалавр”, не менше 5 років - для отримання рівня “магістр” і не менше 8 років для отримання вченого ступеня “доктор філософії”. Важливо, що освітньо-кваліфікаційні рівні і вчений ступінь розглядаються як складові цілісної системи освіти людини. Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Було приділено особливу увагу важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти на усьому просторі. Ці стандарти в Європі розробляє і підтримує відома міжнародна організація, що має назву “Європейська мережа з гарантування якості (European Network Quality Assurance - ENQA)". Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначено, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності - дві взаємопов'язані частини спільноти знань. Важливо, що з урахуванням цих нових рішень до Болонської співдружності разом з іншими шістьма країнами було прийнято і Росію (отже, до Болонського процесу сьогодні входять 40 країн Європи). Зрозуміло, що з огляду на глибокі традиції російської освіти і науки Російській Федерації буде непросто відмовитися від багатьох переваг своєї системи, наприклад від двох вчених ступенів, в перспективі - від Вищої атестаційної комісії як державного органу контролю за стандартом наукових ступенів та ін.

Четвертий саміт Болонського процесу заплановано провести 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія) [4, c.16-18].

Отже, Болонський процес - це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускни11-12-2007шення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Для досягнення цієї мети було запропоновано прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних одиниць, системою кредитних заліків, системою кредитних рівнів, системою залікових одиниць, кредитною системою взаємовизнання тощо; увести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA; усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний; полісуб'єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім, з урахуванням усіх "за" і "проти" для країн, які прагнуть до економічного і суспільного розвитку і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає. Ми вже значно спізнюємося щодо цього.

І чим більше зволікатимемо з рішучими кроками, тим важчим для нас буде вступ до Болонської співдружності. Якщо на установчій конференції в Болоньї 1999 року до перших 29 країн майже не висували суттєвих вимог, то вже на Празькому саміті 2001 року до наступних чотирьох кандидатів вони були досить серйозними, а сім країн, які входили до Болонської співдружності на Берлінському саміті 2003 pоку, змушені були витримати справжній іспит. Безперечно, вступ до цієї співдружності наступних країн на Бергенському саміті 2005 року буде дуже складним.

Для того, щоб вступити до Болонської співдружності і, головне, стати її повноправним членом, Україні треба буде піти на суттєві перетворення в системі вищої освіти і науки. Найважливіше при цьому провести ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки й освіти з європейською (за болонською моделлю). За результатами цього аналізу визначити, що потрібно буде змінити в нашій системі, і започаткувати відповідні реформи.

Ці реформи вже не зможуть бути "косметичними". Вони мають стосуватися глибинних основ нашої освіти й науки. Здійснюючи їх, ми повинні будемо відповісти на запитання: чого і як слід навчати в сучасному світі гострої конкуренції? Ми не зможемо уникнути реальної інтеграції вітчизняної науки й освіти. Через складності з розпізнаванням освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" виникне потреба започаткувати еквівалентну систему другого рівня. Особливо це важливо для підготовки і кваліфікації інженерів в умовах креативної практики, що має закінчуватися обов'язковим винахідництвом і створенням нової техніки. Доведеться приймати нелегкі рішення стосовно системи наукових ступенів кандидатів і докторів наук та принципів їх присудження.

На шляху цих реформ виникне ще багато складних проблем. Але особливість найближчого періоду в тому, що уникнути зазначених перетворень уже неможливо, бо, не проводячи реформ або зволікаючи з ними, наша країна підсилюватиме ізоляційні явища як з боку Європи, так і з боку Росії, дедалі більше поглиблюючи власну суспільну й економічну кризу [1, c.8-10].

болонський вища освіта україна

2. Напрямки структурного реформування вищої освіти України з огляду на Болонський процес

Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що для нашої системи вищої освіти він є дуже непростим. Нам важче, ніж будь-якій іншій країні, яка не має таких глибинних традицій у галузі фундаментальної природничої й інженерної освіти, приєднатися до багатьох загальноєвропейських рішень, нівелюючи власні багатовікові наробки у цій галузі.

Тому нові виклики ми повинні прийняти не тільки переносячи на наше підґрунтя досвід інших держав, але й пропонуючи європейському співтовариству свої доробки, досягнення, пропозиції, своє бачення проблем. Тобто потрібно досягти гармонійного поєднання європейських нововведень і кращих вітчизняних традицій. Але ми повинні відверто визнати, що за останні роки у сфері вищої освіти України, особливо технічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес.

Ці проблеми становлять так би мовити деякий мартиролог нашої вищої освіти.

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр" як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя" поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці [9, c.1,4].

Зменшити ці перешкоди - означає для нас опинитися, образно кажучи, на першому поверсі величезної будівлі, яка має назву “Європа знань”.

“На другому поверсі" на нас чекають дуже серйозні структурні перетворення. Це - модернізація системи контролю якості освіти, узгодження дворівневої системи з європейською моделлю, введення загальноєвропейських кредитних заліків і термінів навчання, уведення вченого ступеня доктора філософії.

Як визначено у “Саламанському зверненні" (2001 р.), якість - це основоположна умова для визнання, для довіри, сумісності та привабливості в європейському просторі. Берлінське комюніке (2003 р.) визначає якість освіти як основу створення європейського простору.

Для нас важливими, зважаючи на сказане, є декілька положень: моніторинг якості освіти має бути повним, постійним, прозорим, об'єктивним; якість і акредитація, які міцно пов'язані між собою, висувають перед непогано розвиненою нашою системою ліцензування й акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів якості, і тому наша участь в європейській мережі з гарантування якості у вищій освіті (система ENQA) обов'язкова вже в найближчий час; контроль якості повинен зосередитися не тільки на контролі навчального процесу, кадрів, науково-методичного забезпечення, матеріальної бази тощо, а, в першу чергу, на контролі знань студентів і особливо випускників, визначаючи їхню компетентність і спроможність задовольняти вимоги ринку праці; акредитуватися мають не тільки навчальні заклади і спеціальності, але й окремі освітні програми, це те, з чим поки що ми не стикалися; окрім внутрішньої оцінки якості неминуча зовнішня оцінка, яку підтримує ENQA і яка надає можливість оцінювати навчальні програми за межами своєї країни за загальними критеріями.

Щодо узгодження дворівневої системи, то ця проблема не була б занадто складною, якби перед нашою системою освіти не постала в повному обсязі проблема вирішення долі технікумів і коледжів.

Вердикт громадськості та держави з цього питання може визначитись на перетині декількох рішень, наприклад, повністю інтегрувати кращі технікуми і коледжі в заклади III, IV рівнів акредитації, створивши їм умови для надання освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, решту ж трансформувати в заклади середньої професійної освіти для надання випускникам рівня висококваліфікованих робітників.

Відповідальне рішення ми маємо прийняти стосовно освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”. Очевидно, поки спеціалісти затребувані нашою економікою, цей рівень варто зберігати. Доцільніше паралельно вводити за формулою 4+2 освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” відповідної галузі. Магістр інженерії, магістр права, магістр з бізнес адміністрування та інші. Реальна ж доля рівнів “спеціаліст" і “магістр” в нашій країні вирішиться з часом у відповідності до їхньої затребуваності на ринку праці, який також поступово буде інтегруватися у загальноєвропейський.

Аналогічний підхід можна було б застосувати до системи наукових ступенів в Україні. Згідно з Берлінським комюніке 2003 року нам було б вигідно додатково до наявної системи “кандидата та доктора наук” ввести науковий ступінь “доктора філософії" у відповідності до міжнародних стандартів. Для багатьох науковців були б зняті перешкоди у мобільності на європейському науковому й освітянському просторі. Традиційна ж система наукових ступенів була б, як і раніше, затребувана на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доля як першої, так і другої систем остаточно не вирішиться у майбутньому [8, c.14].

Вже багато було написано і сказано про впровадження європейської системи взаємовизнання кредитних одиниць. Міністерство освіти і науки України започаткувало експеримент з визначення особливостей кредитно-модульної системи, подібної до ECTS. У листопаді 2003 року у м. Львові відбулася науково-практична конференція, присвячена цим питанням. Не торкаючись суті цієї системи зазначимо, що альтернативи її впровадженню в Україні немає. Зробивши це, ми знімемо суттєву перешкоду в розпізнаванні нашої системи вищої освіти зовнішнім світом.

При здійсненні вказаних структурних перетворень важливо надати широкі права ВНЗ у прийнятті європейських стандартів - повністю чи частково і в певні терміни. Це тим паче важливо, що самі ВНЗ добре розуміються на тому, що врешті-решт привабливість їхніх закладів у абітурієнтів та студентів прямо залежить від того, який вибір зробили ці ВНЗ я як швидко вони цей вибір втілюють в життя.

Усі документи Болонського процесу та пов'язані з ними задачі, в першу чергу, пов'язані із студентами. Вони є центром, навколо якого вибудовується вся система.

Лісабонська конвенція та Сорбонська і Болонська декларації визнали, що основною метою підписаних документів є полегшення доступу мешканцям кожної держави Європи і студентам навчальних закладів до освітніх ресурсів та ринків праці інших країн.

Але ж яким практичним чином дати можливість молоді використати ці права?

Тут формулюють три необхідні та достатні принципи, які, на жаль, є найважчими для виконання в нашій державі. Це - мобільність членів освітянського простору, в першу чергу студентів; привабливість освітянських послуг та можливість працевлаштування.

Об'єднує ці три принципи те, що вони, по суті, виходять за рамки суто системи освіти, вони - прерогатива держави, і в наших вітчизняних умовах вони можуть бути виконані в процесі соціоекономічного інтегрування нашої країни в європейський простір.

Мобільність - важлива якісна особливість європейського простору, вона передбачає мобільність людей між вищими навчальними закладами та між державами.

В Україні їй заважають системні невідповідності, візовий режим, економічні характеристики нашої країни, зрештою різниця між рівнем життя в Україні та країнах ЄС. Але, коли йдеться про інтернаціоналізацію освіти, що є освітянським крилом глобалізації, зусилля держави мають бути ексклюзивними.

Привабливість ВНЗ для студентів - це великої ваги комплексна компонента, яка включає перспективу для кар'єри, що надає університет, якість та вартість навчання, вартість проживання, доступність побутових послуг, наявність стипендіальних програм, повага до європейських та світових цінностей, відсутність міжнаціональних та релігійних конфліктів, відповідність європейським освітянським стандартам тощо.

Працевлаштування - це третій принцип, що лежить в основі забезпечення прав молодої людини на транснаціональну освіту.

Болонська декларація підтвердила, що можливість влаштування на роботу - це основне питання для вищих закладів у всій Європі; це стратегічна мета, яка не має альтернативи. Працевлаштування - це індикатор успіхів всього Болонського процесу в цілому. Він настільки важливий, що в дискусіях про доцільний термін навчання на будь-якому рівні учасники дійшли висновку, що навчатися, використовуючи принцип “навчання через усе життя”, треба доти, поки не знайдеш роботу.

Таким чином, вищий освітянський поверх європейського простору можуть займати держави, які повністю сприяють студентському самовиявленню, що головним чином забезпечується золотою тріадою - мобільністю, привабливістю, працевлаштуванням.

Це прерогатива, компетенція і обов'язок держави перед молоддю України, системою української освіти та перед європейською співдружністю [10, c.40].

Система оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання діяльності суб'єктів господарювання. У своїй основі вона має загальні принципи побудови і впливу на фінансово-господарську діяльність господарюючих суб'єктів в умовах ринкової економіки. Становлення в Україні системи оподаткування суб'єктів господарювання, у тому числі страхових компаній, почалось з 1991 року. Перший Закон про систему оподаткування в Україні був прийнятий у 1991 році. Становлення і розвиток системи оподаткування з часу прийняття цього Закону свідчить про недоліки в податковій політиці держави щодо суб'єктів господарювання, зокрема й таких, що працюють на страховому ринку. Програма ринкових перетворень, що реалізується в Україні, передбачає вдосконалення оподаткування суб'єктів господарювання. У лютому 1997 року Верховною Радою України прийнятий третій варіант Закону "Про систему оподаткування". Страхові компанії зобов'язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Перелік податків і зборів, які можуть стягуватись зі страхових компаній у процесі їх фінансово-господарської діяльності, наведено на рис. 1.

Податки у суспільстві виконують, як відомо, дві основні функції:

фіскальну та регулювальну. Через регулювальну функцію досягається вплив податків на результати фінансово-господарської діяльності, фінансовий стан господарюючих суб'єктів. Окремі податки та відрахування по-різному впливають на діяльність страхових компаній. Цей вплив пов'язаний із вирішенням цілого ряду питань. Насамперед потрібно визначити об'єкт оподаткування, ставки податків, джерела і терміни їх сплати, податкові пільги, фінансові санкції при порушеннях податкового законодавства.

Розглянемо податки й відрахування, що їх мають здійснювати страхові компанії згідно з чинним податковим законодавством.

Рис. 1. Система оподаткування страхових компаній (страховиків) згідно із Законом України "Про систему оподаткування" (від 18 лютого 1997)

Оподаткування прибутку страхових компаній. Згідно з прийнятими 22 травня і 18 листопада 1997 року Законами України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" істотно змінилося оподаткування страхової діяльності. Об'єктом оподаткування визначено валовий дохід від страхової діяльності, який включає суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами. Ставка податку визначена в розмірі 3 % від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності.

До складу валового доходу страхової компанії, що оподатковується за ставкою 3 %, не включаються доходи, отримані страховиками-резидентами у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування життя на території України або за її межами.

Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від страхування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою ЗО % у джерела їх виплат за рахунок таких виплат.

Згідно із Законом України "Про страхування" нерезиденти не можуть здійснювати страхування на території України. Тобто існує неузгодженість у названих законодавчих актах.

Водночас слід звернути увагу на те, що підвищені ставки оподаткування доходів нерезидентів від страхової діяльності в Україні створюють сприятливі умови для діяльності українських страховиків на внутрішньому страховому ринку.

Звільняється від оподаткування валовий дохід страхових компаній, пов'язаний зі страхуванням життя фізичної особи, що передбачає страхову виплату в разі таких страхових випадків:

смерть застрахованої особи;

рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою;

дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або досягнення нею віку, визначеного договором страхування. У цьому випадку строк дії договору не повинен бути меншим від 120 календарних місяців. Договір не може передбачати часткових виплат до закінчення строку його дії або настання страхового випадку. (На перехідний період до 2003 року строк дії договору зі страхування життя громадян віком після 50 років встановлюється від 60 календарних місяців.)

Якщо договір страхування життя буде розірваний достроково і це не пов'язано зі смертю застрахованої особи, доходи, отримані страхо-

виком, підлягають оподаткуванню в оподатковуваному періоді, протягом якого відбулося розірвання договору. При цьому використовується ставка податку в розмірі 6 %.

Доходи від страхування фізичних осіб на інших умовах, крім щойно перелічених, оподатковуються за ставкою в розмірі 3 %.

Крім доходів від страхової діяльності страховики можуть одержувати доходи з інших джерел: відсотки за депозитними рахунками, від реалізації основних фондів і нематеріальних активів, від реалізації цінних паперів, від операцій з борговими вимогами. Ці доходи оподатковуються в загальному порядку. Тобто об'єктом оподаткування є прибуток, який розраховується зменшенням валового доходу звітного періоду від зазначених операцій на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань при їх здійсненні.

При цьому до складу валових витрат, пов'язаних з отриманням доходів з інших джерел, не включаються витрати страхової компанії, які мають місце при здійсненні операцій з основної діяльності (страхування і перестрахування). Тобто потрібно вести окремий від основної діяльності облік і належно оподатковувати доходи, що надходять з інших джерел. При оподаткуванні прибутку страхових компаній від іншої діяльності застосовується ставка ЗО %. Схему оподаткування валового доходу і прибутку страховиків наведено на рис. 2.

Завдяки змінам в оподаткуванні результатів основної діяльності страховиків, тобто переходу до оподаткування валового доходу від страхової діяльності (крім доходу від страхування і перестрахування життя), розширюється самостійність страхових компаній у здійсненні фінансово-господарської діяльності, у формуванні поточних витрат, а отже, і прибутку. Одночасно перехід до оподаткування валового доходу замість прибутку підвищує відповідальність страховиків за поточні і кінцеві результати їхньої діяльності.

Розширено самостійність, а також і відповідальність страховиків за сплату податку на прибуток (дохід). Не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, страховики складають податкову декларацію за звітний квартал і подають до Державної податкової адміністрації. Протягом кварталу (до 20 числа другого і третього місяців кварталу) вони сплачують авансові внески до бюджету (за підсумками першого і другого місяців кварталу). Авансові внески страховик розраховує самостійно без складання податкової декларації. При цьому слід звернути увагу, що штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звіт-ното кварталу, не застосовуються. Подання бухгалтерської звітності передбачено лише за результатами діяльності страховика - платника податку за рік (не пізніше 15 лютого року, що настає за звітним).

Страховики - платники податку на прибуток (дохід) несуть повну відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та додержання податкового законодавства.

Рис. 2. Схема оподаткування валового доходу, прибутку страховиків

Якщо податковою адміністрацією буде виявлено приховування або заниження суми податку, страховик сплачує суму донарахованого податку і штраф у розмірі ЗО % від суми донарахованого податку (недоїмки). Крім того, установлюється пеня: виходячи зі 120 % облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати податку. Пеня нараховується на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Зазначені штрафні санкції не застосовуються, якщо до початку перевірки Державною податковою адміністрацією страховик виявив факт заниження оподаткованого прибутку (доходу) і письмово повідомив І про це податковий орган, сплатив недоїмку, а також пеню.

Страховики, які на момент перевірки податковим органом не мають бухгалтерських звітів і балансів, декларацій і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, сплачують штрафи у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення.

Страховики, які не подали або невчасно подали до Державної податкової адміністрації декларації про отриманий прибуток (дохід), розрахунок податку, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10 % суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

Слід звернути увагу страховиків - платників податку на те, що коли за наслідками перевірки податковим органом виявлено випадки арифметичних помилок або описок, що призвели до заниження суми податку, але не більш як на 5 % загальних зобов'язань, платника податку щодо сплати останнього за період, який перевіряється, керівник відповідного податкового органу може прийняти рішення про незастосування фінансових санкцій у вигляді штрафів до такого платника податку. Прийняте рішення керівником податкового органу не звільняє платника податку від зобов'язань щодо сплати пені.

Плата за землю. Плата за землю вноситься у вигляді земельного податку або орендної плати. Платниками податку є власники землі або землекористувачі. За земельні ділянки, надані в оренду, береться орендна плата. Отже, страхові компанії можуть сплачувати податок на землю або орендну плату із земельних ділянок, які зайняті під офіси, культурно-побутові та господарські будівлі, гаражі.

Ставки податку за землю в населених пунктах встановлюються у відсотках до грошової оцінки землі або в копійках за 1 м2 земельної ділянки (якщо грошова оцінка земельної ділянки не встановлена). Ставки податку за 1 м2 диференціюються залежно від чисельності мешканців у населеному пункті, а також від розміщення ділянки на території населеного пункту.

Страхові компанії мають вносити плату за землю в розмірі 3 % суми грошової вартості землі. Джерелом сплати цього податку є балансовий прибуток страховика.

Податок із власників транспортних засобів. Цей податок сплачують страхові компанії, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, човни моторні). Ставки податку встановлені з одиниці потужності транспортних засобів в екю залежно від потужності двигуна транспортного засобу та одиниці її вимірювання. Якщо страховик бере в оренду автотранспортні засоби, він не виступає платником зазначеного податку. Джерелом сплати податку є балансовий прибуток страховика.

Отже, плата за землю і податок із власників транспортних засобів впливають на фінансову діяльність страхових компаній через розподіл балансового прибутку та формування прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Але з огляду на незначний абсолютний обсяг зазначених податків їх вплив на фінансовий стан страховиків не істотний.

Непрямі податки. Сплата страховими компаніями непрямих податків (податок на додану вартість і мито) не пов'язані з їх основною діяльністю.

Податок на додану вартість страховики можуть сплачувати при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, у разі надання консультаційних послуг. Податок у розмірі 20 % додається до ціни реалізації. Податкове зобов'язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на рахунок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг.

Податок мито (ввізне мито) страховики сплачують при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Податкове зобов'язання виникає при перетинанні митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.

Відрахування в цільові державні фонди. Згідно із Законом України "Про систему оподаткування" страховики мають здійснювати загальнодержавні обов'язкові платежі (збори) на обов'язкове державне пенсійне страхування; обов'язкове соціальне страхування; формування фонду для здійснення заходів щодо мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; формування інноваційного фонду; фінансування витрат, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією та утриманням автомобільних доріг.

Зазначені відрахування належать до поточних витрат страховика, а отже, безпосередньо впливають на формування прибутку від його основної діяльності.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування і соціальне страхування. Страхові компанії здійснюють зазначені відрахування на фактичні витрати з оплати праці фізичних осіб (працівників), котрі перебувають у трудових відносинах зі страховиком. Це основна і додаткова заробітна плата та різні види заохочень і виплат, здійснюваних на підставі тарифних ставок у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До таких витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплата доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено в розмірі 32°/о від витрат на оплату праці працівників страхових компаній. Крім того, страхові компанії мають сплачувати збір у розмірі 32 % суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонду одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці. Страхова компанія має зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Комерційні банки при відкритті відповідних банківських рахунків зобов'язані вимагати від страхової компанії-платника збору інформацію про зазначену реєстрацію.

Пенсійний фонд не включається до Державного бюджету України. Забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за цільовим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, надання позик. Тимчасово вільні кошти цього фонду можуть бути використані виключно на придбання державних цінних паперів.

Збір на обов'язкове соціальне страхування (у тому числі збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття). Сплачують суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, а отже, і страхові компанії в розмірі 5,5 % витрат на оплату праці (у тому числі 1,5 % становить збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).

Страхові компанії сплачують такий збір, до Державного бюджету в порядку, визначеному законодавством, одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

Кошти, що надходять від збору, зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України. Забороняється використання цих коштів не за цільовим призначенням.

Збір на формування фонду для здійснення заходів щодо мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Страхові компанії здійснюють його в розмірі 10% фактичних витрат на оплату праці осіб, які перебувають у трудових відносинах зі страховою компанією, а також витрат на виплату авторських винагород і виплату за виконані роботи (послуги) згідно з договорами цивільно-правового характеру. Збір сплачується у другій половині місяця одночасно з одержанням коштів у банку на оплату праці і зараховується до складу доходів державного бюджету.

Збір на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, страхові компанії здійснюють у розмірі від 0,4 до 1,2 % суми валового доходу, отриманого від надання страхових послуг. Конкретний розмір відрахувань визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та Севастопольською міською Радою народних депутатів. Страхові компанії здійснюють відрахування коштів незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності, не пізніше 15 числа кожного місяця в розмірі 1/3 квартального платежу. До 15 числа місяця, який іде за звітним кварталом, здійснюється підсумковий розрахунок збору за квартал.

Відрахування до Державного інноваційного фонду. Згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 18 лютого 1992 року за № 77 суб'єкти господарської діяльності здійснюють відрахування до Інноваційного фонду в розмірі до 1 % обсягу реалізації продукції (послуг). Від загальної суми відрахувань ЗО % перераховується до Державного інноваційного фонду (тобто 0,3 % обсягу реалізації). Ці відрахування мають обов'язковий характер. Решта 70 % суми відрахувань залишаються в розпорядженні страхової компанії і використовуються на фінансування інноваційної діяльності. Не використаний на кінець року страховою компанією залишок зазначених коштів вилученню не підлягає. За відсутності витрат на фінансування інноваційної діяльності страховик може не нараховувати 0,7 % зазначених відрахувань.

Місцеві податки. Згідно з внесеними в 1997 році змінами до Закону України "Про систему оподаткування" передбачено два місцевих податки і 14 зборів, які надходять до місцевих бюджетів. Найпоширенішими є місцеві податки - комунальний і на рекламу. Ці податки сплачують і страхові компанії. Вони включаються в поточні витрати, а отже, впливають на формування прибутку від основної діяльності.

Комунальний податок. Обчислюється в розмірі 10 % (максимальна ставка) річного фонду праці. Останній визначається із середньо-списочної чисельності працівників страхової компанії і місячного не оподатковуваного доходу, що встановлений при стягненні прибуткового податку з фізичних осіб.

Податок з реклами. Обчислюється від вартості послуг за встановлення і розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмірі 0,1 % вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу.

Ставки за зазначеними податками, пільги при їх стягненні і термін сплати визначають місцеві органи.

Висновки

Уже більше п'яти років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня і 2-й - після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції "навчання впродовж усього життя".

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

В умовах розбудови ринкової економіки поступова трансформація економічних та соціальних відносин зумовлює безліч проблем у фінансово-господарській діяльності страховиків. Особлива група фінансових проблем виникає у взаємовідносинах страховика з державою, оскільки на їх основі, через систему податків та інших платежів, здійснюється регулювання кінцевих результатів проведення процесу страхування. Таким чином, оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання фінансових потоків страхових компаній.

Система оподаткування страховиків істотно відрізняється від системи прийнятої для типового господарського товариства, що пов'язано з її особливим статусом. Через таку особливість страховий ринок несе податкове навантаження, яке не можна співвіднести з навантаженням інших галузей економіки. Так, страхові організації для цілей оподаткування страхової діяльності визначають оподатковуваний дохід, під яки розуміється сума валових внесків, який оподатковується за ставкою 3 відсотка, а при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення - за ставкою 0 відсотків. Причиною застосування особливого порядку оподаткування податком на прибуток доходів від страхової діяльності вочевидь є ряд технічних складностей, що виникають при обрахування валових доходів та валових витрат страхової організації, оскільки її доходи та видатки суттєво рознесені в часі та припадають на різні звітні періоди [1].

Існування різних підходів оподаткування реального сектору економіки та зазначених видів страхової діяльності стимулює переведення доходів із секторів з вищим податковим навантаженням до сектору страхування, де він є значно нижчим. Саме різний рівень оподаткування є передумовою для запровадження фінансових схем за участю страхових організацій з метою мінімізації податків.

Заслуговує на увагу той факт, що існуюче оподаткування в страхові галузі має багато протиріч. Наприклад, основна операційна діяльність включає надходження та витрати, які оподатковуються за різними ставками й мають різний об'єкт оподаткування. Повернуті суми зі страхових резервів, відраховані в попередні періоди, були вже враховані в попередньому періоді при оподаткуванні валових страхових платежів, крім переданих у перестрахування резиденту. Після повернення зі страхових резервів у новому періоді держава знову оподатковує ці кошти за ставкою 25%, враховуючи ці грошові надходження у складі валового доходу страховика. Однак, очевидно, що цей дохід було отримано за основною операційною діяльністю. Отже, це призводить до подвійного податкового навантаження на страховиків, хоча за логікою відсутності подвійного оподаткування цього не повинно бути [5].

Іншим прикладом подвійного оподаткування є перестрахова діяльність резидента у страховика - нерезидента. Перший раз здійснюється оподаткування валових страхових платежів, оскільки зменшується сума таких платежів лише в разі перестрахування у резидента. Тому якщо страховик-резидент спрямує кошти до перестраховика - нерезидента, держава знову оподатковує такі кошти залежно від рейтингу фінансової надійності нерезидента. Повторне оподаткування становитиме 12% від суми перестрахування, якщо рейтинг нерезидента є меншим, ніж той що був обумовлений рішенням Держфінпослуг України [2]. Водночас така умова дає змогу зменшити відплив коштів за кордон.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Перелік матеріалів і документів, які стосуються розвитку вищої освіти в України в контексті Болонського процесу. Особливості впровадження та обґрунтування кредитно-модульної системи навчання. Інтеграція педагогічної освіти в європейський освітній простір.

    методичка [3,3 M], добавлен 27.03.2010

  • Болонський процес - процес перебудови вищої освіти, який є складовою історичного розвитку Європейського Союзу. Введення у навчання системи переведення і накопичення кредитів. Гармонізація системи європейської вищої освіти. Реформування освіти України.

    контрольная работа [99,7 K], добавлен 16.02.2011

  • Актуальність проблеми Болонського процесу в контексті об’єднання Європи. Історія інтеграції вищої освіти в Європі. Започаткування сучасного Болонського процесу та його основні цілі. Вступ України до Болонського процесу. Кредити ЕСТS і кредитна система.

    реферат [26,9 K], добавлен 27.12.2006

  • Розвиток вищої освіти в Європейському регіоні. Університет як інтелектуальний осередок. Започаткування Болонського процесу – інтеграційної реформи вищої освіти на Європейському просторі. Забезпечення якості освіти. Вступ України до Болонського процесу.

    дипломная работа [208,9 K], добавлен 13.12.2010

  • Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Характерні особливості системи ЕСТS. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ України.

    курс лекций [291,5 K], добавлен 21.12.2009

  • Концептуальні основи і державні пріоритети розвитку освіти в Україні. Основні шляхи і реалізація програми реформування системи освіти. Приєднання України до Болонського процесу та участь у формуванні Загальноєвропейського простору вищої освіти.

    реферат [18,0 K], добавлен 18.01.2011

  • Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації освіти України. Основні завдання та етапи формування Європейського простору вищої освіти. Використання Болонського процесу у Тернопільському державному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка.

    курсовая работа [83,9 K], добавлен 23.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.