Екологічне виховання студентів вищого навчального закладу як фактор цілісного формування особистості

В підручнику «Основи психології і педагогіки» автори О. Степанов і М. Фіцула, поняття «формування особистості» розглядають як, процес становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку [83, с. 82].

До ряду вищеозначених понять вважаємо правомірним віднести екологічний світогляд та екологічну свідомість.

Екологічний світогляд - це процес світосприйняття через призму відносин людини до середовища існування. [22, с. 149]. Формування екологічного світогляду, мислення через екологічну освіту є найдієвішим [91, с. 15].

На думку дослідниці І. Бартєневої, під екологічно свідомістю треба розуміти «сукупність знань, уявлень людини про її взаємовідносини, взаємозв'язки, взаємозалежність, взаємодію зі світом природи» [5, с. 9-12].

Розглянувши поняття «формування особистості», «екологічне виховання» і пов'язані з ним «екологічна культура», «екологічна освіта», «екологічний світогляд» і «екологічна свідомість» ми можемо зробити висновок, що екологічне виховання є одним із факторів цілісного формування особистості, адже процес формування всебічно розвиненої особистості майбутнього фахівця вимагає здійснення цілеспрямованої роботи в різних напрямках, в тому числі й екологічному. А так як на сьогоднішній день ми стали свідками екологічної кризи, то саме екологічне виховання всього населення, зокрема студентської молоді, є дуже актуальним.

екологічний виховання біологічний факультет

1.3 Екологічне виховання студентів сучасного вищого навчального закладу

В найважливіших міжнародних документах останнього десятиріччя, присвячених проблемам навколишнього середовища і гармонійного розвитку людства велика увага приділяється екологічній культурі і свідомості, інформованості людей про екологічну ситуацію в світі, регіоні, на місці проживання, їх обізнаності з можливими шляхами вирішення різних екологічних проблем, з концептуальними підходами до збереження біосфери і цивілізації.

Шлях до високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту. Збалансований екологічно безпечний розвиток стає методологічною основою екологічної освіти згідно з міжнародними вимогами. На прийнятті представниками міністерств охорони навколишнього середовища і освіти у Вільнюсі в березні 2005 року Стратегії ЄЕК ООН з освіти в інтересах збалансованого розвитку рекомендовано «включити до відповідних навчальних дисциплін елементи екології. Саме такий підхід дозволить набути знань і спеціальних навичок у сфері збалансованого розвитку, підвищить їх компетентність, а також розширить їхні можливості вести здоровий спосіб життя в гармонії з природою» [84, с. 1].

Зокрема йдеться про те, що необхідно готувати спеціалістів, здатних розв'язувати складні екологічні проблеми. Як зазначає Л. Лук'янова, необхідно виховувати екологічно грамотного фахівця, здатного усвідомлювати себе органічною складовою природи та визнавати необхідність партнерської взаємодії, непрагматичного ставлення до навколишнього середовища [55, с. 98].

Отже, актуальним сьогодні є перехід екологічної освіти і виховання з рівня простої поінформованості чи навіть просвітництва на більш високий рівень формування наукового світогляду, екологічної вихованості особистості, а відтак розуміння нею цілісності природи та її процесів, вироблення нової системи цінностей, де об'єкти природи і людина розглядаються як рівноцінні.

У контексті проблеми дослідження нами здійснено систематизацію та аналіз вітчизняної наукової та навчально-методичної літератури останнього десятиліття, на підставі якого зроблено висновок, що понад 70% цієї літератури стосується екологічної освіти і виховання учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, 10% для позашкільних навчальних закладів і приблизно 20% літератури для вищих навчальних закладів.

Проаналізувавши навчально-методичну літературу, яка безпосередньо стосується проблем екологічної освіти і виховання учнів і студентської молоді, ми здійснили систематизацію та аналіз сучасної наукової і навчально-методичної літератури з цієї проблеми для різних типів навчальних закладів. Так, до першої групи нами віднесено фундаментальні філософські і психологічні праці, словники та довідники А. Брайон, О. Брайона [81], А. Гордецького, Г. Доброва,

М. Кисельова [39; 40], В. Крисаченка [44], М. Мойсеева [64], К. Ситника,

А. Толстоухова, М. Хілько [89].

Ці напрацювання стали методологічною основою для дослідження і розкриття М. Кисельовим, В. Деркачом, А. Толстоуховим та іншими, С. Шмалей еволюції природничо-наукового і соціогуманітарного знання, аналізу екологістських концепцій виходу цивілізації з загальнопланетарної екологічної кризи, критеріїв їх доцільності та ефективності; розробки філософсько-культорологічної моделі екологічного знання у сучасному світоглядному контексті; обґрунтування концептуальних засад екологічної етики, як основи формування екологічної свідомості і екологічної моралі особистості; обґрунтування сутнісних характеристик екологічно вихованої особистості [78, с. 84].

Узагальнюючи, ми можемо зробити висновок, що обґрунтовані у зазначених вище працях ідеї складають сьогодні філософсько-культурологічне і соціально-педагогічне підґрунтя сучасної системи екологічної освіти і виховання різних верств населення України і, відповідно, мають значний вплив на розвиток змісту, форм, методів і інноваційних технологій екологічної освіти і виховання учнів і студентської молоді.

У контексті останнього важливе місце у розвитку екологічної освіти і виховання сьогодні належить працям О. Васюти, С. Васюти, Г. Філіпчука [93; 14, с. 171-199], у яких здійснено глибокий аналіз становлення і розвитку охорони природи в Україні починаючи з періоду «козацької доби» і до сьогодення, виявлено і введено у науковий обіг численні раніше невідомі матеріали і документи природоохоронного, історичного та історико-педагогічного змісту, у яких охарактеризовано ефективні напрями, форми і методи охорони природи, залучення студентів та учнівської молоді до цієї справи у різні історичні періоди. Згадані праці є першими історичними та історико-педагогічними розвідками, що характеризують становлення і розвиток екологічної освіти і виховання в Україні.

Особливе місце у розв'язанні педагогічних проблем екології належить працям В. Червонецького, у яких вперше здійснено глибокий аналіз становлення і розвитку екологічної освіти і виховання у школах розвинених країн світу і зокрема у навчальних закладах Східної та Центральної Європи [103].

Окреме місце у розумінні сучасних педагогічних проблем екології належить працям О. Драєра, В. Лося [27]. Їх відрізняє від звичних навчальних посібників у галузі екологічної освіти і виховання, глибокий філософський аналіз соціокультурних аспектів екології, яку вони розуміють не стільки як науку в системі біологічного знання, скільки як дисципліну, яка формується на грані природознавства, техніки і соціальної екології.

Останню групу наукових та навчально-методичних матеріалів складають підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів І - IV рівня акредитації.

До перших вітчизняних підручників і навчальних посібників з екології, що діють і сьогодні, нами віднесено «Основи загальної екології» та «Основи екологічних знань», автор Г. Білявський [10; 11]. Їх відрізняє чітка побудова змісту розділів та логіка викладу навчального матеріалу у кожній з тем від теоретичних аспектів сучасної екології (еволюції взаємостосунків людини і природи, визначення предмету, методів, завдань та структури екологічно орієнтованого знання) до пізнання законів і закономірностей функціонування біосфери, техносфери, аеросфери та ноосфери. Особливе місце автором відведено екологічному практикуму, набуттю студентською молоддю інтелектуальних умінь і практичних навичок з вивчення та охорони довкілля.

Окрему групу підручників і навчальних посібників для навчальних закладів І-IV рівня акредитації складають підручники «Екологія», автори - В. Джигерей [24], В. Кучерявий [49], «Основи екології», автори Л. Лук'янова [54], Ю. Злобін, «Загальна екологія», автори - Ю. Злобін, Н. Кочубей [36], «Словник з екології», автори О. Микитюк, О. Злотіна [82], «Екологія: тлумачний словник», автор М. Мусієнко [66]. Ці підручники і навчальні посібники побудовані у відповідності до тих освітніх галузей і систем знань, які здобуває студентська молодь у вищих навчальних закладах відповідно до їх профілю.

Здійснено також аналіз змісту державного документа - Концепція екологічної освіти України. Згідно його положень, глибоким опануванням екологічними знаннями, формуванням екологічного мислення, свідомості і культури охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності. Державна політика в галузі екологічної освіти базується на таких принципах: розповсюдження системи екологічного виховання і освіти на всі верстви населення з урахуванням індивідуальних інтересів, стимулів та особливостей соціальних, територіальних груп та професійних категорій; комплексності екологічної освіти і виховання; неперервності процесу екологічного навчання в системі освіти, в тому числі підвищення кваліфікації та перепідготовки. Екологічна підготовка фахівців повинна ґрунтуватися на принципах: системності, систематичності, безперервності.

Згідно Концепції екологічної освіти України, «Екологічна освіта - це сукупність наступних компонентів: екологічні знання - екологічне мислення - екологічний світогляд - екологічна етика - екологічна культура. Кожному компоненту відповідає певний рівень (ступінь) екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань.

Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої освіти на наступному, більш високому рівні з метою формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та біосферного світогляду, підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів у всіх сферах екологічної практичної управлінської, освітньої та наукової діяльності.

Особливе значення має екологічна освіта для студентів педагогічних вищих навчальних закладів, майбутніх вчителів біології, які поряд із загальним високим рівнем екологічної культури опановують методику екологічної виховної роботи. В освітньо-професійних програмах підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра-біолога передбачено викладання наступних професійно-орієнтованих дисциплін: «Основи екології та охорони природи», «Екологія рослин», «Популяційна екологія» [42, с. 3-23]

Система підготовки студентів екологічних спеціальностей у ВНЗ складається з низки форм, що належать до трьох основних напрямів - навчального процесу, наукової роботи та суспільної діяльності [46].

В ході нашого дослідження здійснено також аналіз змісту навчальних програм дисципліни «Основи екологія» Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського на біологічному та механіко - математичному факультетах.

На біологічному факультеті, згідно робочій програмі навчальної дисципліни «Основи екології та охорони природи», для студентів спеціальності «Біологія. Хімія» передбачено: забезпечити пізнання студентами закономірностей процесів і явищ на основних рівнях організації живого в природі, формування уявлення про різнорівневі екосистеми та взаємозв'язки як в їх межах, так і їх в цілому з навколишнім середовищем. Студент, який вивчив курс основ екології та охорону природи, повинен ці знання використовувати при викладанні біології в школі.

Основними завданнями курсу є: сприяти оволодінню методами наукового пізнання, наукових досліджень у екології; виробити у студентів знання про різнорівневі екосистеми та взаємозв'язки як в їх межах, так і їх в цілому з навколишнім середовищем; закріпити на практиці отримані теоретичні знання з різних розділів екології: аутекології, демекології, синекології, біогеоценології, біосферології, прикладної екології (основні напрями розвитку екологічних знань); Сформувати вміння та навички практики наукової роботи студентів у галузі екології. Вдосконалити вміння студентів аналізувати і зіставляти причини та наслідки змін в різнорівневих екосистемах.

На механіко - математичному факультеті, згідно робочій програмі навчальної дисципліни «Основи екології» передбачено: забезпечити розуміння студентами екологічної аксіоматики, сформувати у кожного з них особисте відношення до екологічних проблем, допомогти враховувати екологічні вимоги при вирішенні професійних задач.

Основними завданнями курсу є: підвищити рівень знань студентів в питаннях екології; забезпечити максимально повне володіння студентами фактичним матеріалом з курсу, а також їх термінологічну грамотність; спрямувати увагу студентів на ознайомлення з фундаментальними, теоретичними глобальними і регіональними екологічними проблемами, стратегіями, тактиками і методами їх вирішення; вдосконалити вміння студентів аналізувати й зіставляти причини і наслідки змін, що відбуваються в Природі; формувати вміння та навички практики наукової роботи студентів під час виконання ними рефератів, самостійних робіт і доповідей; розвивати творчу уяву студентів.

Вивчивши даний курс студент повинен:

Таблиця 1.1

	Біологічний факультет «Основи екології та охорони природи» Загальна кількість годин 152	Механіко-математичний факультет «Основи екології» Загальна кількість годин 54
Знати:	Поняття екосистеми та її типи. Еволюція екології як науки. Аутекологія. Уявлення про фізико-хімічне середовище, в якому живуть організми.	Шляхи розвитку екологічної науки, основні екологічні закони, правила і принципи, за якими функціонує біосфера, можливі негативні впливи на довкілля виробничої діяльності людського суспільства.
Знати:	Екологічні фактори та їх класифікації. Пристосування організмів до різних доз екологічних факторів. Принцип Шелфорда (толерантності). Стено- й еврибіонти. Взаємодія екологічних факторів. Закон Лібіха (мінімуму). Концепція екологічної ніші. Закон Гаузе. Потенціальна та реалізована екологічні ніші. Організм як індикатор певних екологічних факторів. Біоіндикація. Демекологія. Поняття популяції, їх статичні та динамічні характеристики. Структура популяції (просторова, статева, генетична). Закон Харді-Вайнберга. Динаміка популяції; фактори, що її зумовлюють. Демографічні показники популяції. Синекологія. Біоценоз як природна система. Класифікація біоценозів. Властивості біоценозів. Структура біоценозу. Динаміка біоценозів. Поняття біогеоценозу. Співвідношення понять «біогеоценоз» та «екосистема». Структура біогеоценозу. Межі біогеоценозу. Динаміка біогеоценозу, біогеоценозу. Біохімічні біогеоценозі. Поняття про цикли. Біосферологія. Сучасне наукове уявлення про біосферу, її склад, структура, динаміка. Природокористування, основні принципи.
Знати:	Охорона природи. Використання та охорона атмосферного повітря, води, грунтів, надр, рослинних і тваринних ресурсів. Юридичні аспекти охорони природи. Державне управління в галузі охорони природи. Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи.
Вміти:	- за результатами аналізу інформації, що характеризує екологічну ситуацію, на підставі відомостей щодо структури об'єкту діяльності та його призначення, функцій тощо, використовуючи ознаки системи класифікувати проблему та систему; - з врахуванням особливостей визначеної системи, використовуючи загально прийняті схеми взаємодії та взаємозв'язків всіх компонентів у природничій, соціальній і технологічних сферах визначати стратегію і тактику діяльності, як б забезпечувала стабільний розвиток життя на Землі. В умовах виробничої або побутової діяльності підставі відомостей щодо змісту заходів (або інновацій) у галузі діяльності використовуючи фахову нормативну, методичну, наукову інформацію за відповідними методиками екологічного аналізу.	оцінити можливий негативний вплив на довкілля виробничої діяльності людей, оцінити ступінь небезпечності цього впливу.

Аналіз даних робочих програм «Основи екології» на різних факультетах діє підстави зробити висновок, що екологічна освіта, а отже й екологічне виховання найкраще реалізується на біологічному факультеті біології у підготовці майбутніх вчителів біології, які поряд із загальним високим рівнем екологічної культури опановують методику екологічної виховної роботи.

2. Дослідно-експериментальна перевірка ефективності екологічного виховання студентів вищого навчального закладу як фактор цілісного формування особистості

2.1 Функціональна модель екологічного виховання і освіти студентів біологічного факультету

Досягнення мети екологічного виховання і освіти пов'язане насамперед з засвоєнням студентами складових елементів її змісту у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу. В аспекті зазначеного, єдність освіти і виховання визначається як одна з характерних рис освіти в галузі навколишнього середовища. Зокрема, Є.М. Кудрявцева, розглядаючи закономірності екологічного виховання і освіти у вирішенні проблеми формування відповідального ставлення студентів до природи, відзначає, що екологічне виховання є справжнім прикладом здійснення на практиці психолого-педагогічного принципу єдності навчання і виховання, в результаті якого формується особистість студента, його світогляд [78, с. 338].

Ми висунули припущення про те, що досягнення такої єдності можливе лише за умови, коли знання про довкілля стануть основою відповідних переконань, ціннісних орієнтацій та екологічно доцільної поведінки особистості у довкіллі.

За такого підходу ми можемо зробити висновок, що єдність освіти і виховання у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу забезпечується, насамперед, за умови задоволення інтересів, освітніх запитів і мотивів, які і спрямовують навчально-пізнавальну і дослідницьку діяльність та конкретну природоохоронну роботу студентів.

Однак формування екологічної вихованості особистості, за своєю сутністю є не тільки довгостроковим і багатомірним процесом набуття знань, формування інтелектуальних умінь особистості, але й складним процесом її виховання, адже оволодіння студентами екологічними знаннями, усвідомлення ними важливості проблем довкілля та розуміння пріоритету гуманістичних цінностей у стосунках людини з навколишнім середовищем ще недостатньо для того, щоб у майбутньому підростаюче покоління змогло попередити подальше поглиблення екологічної кризи [103].

Отже, ми можемо обґрунтувати ще одне припущення про те, що найважливішою умовою, яка дозволить успішно вирішити це протиріччя, є необхідність формування у студентів умінь застосовувати здобуті екологічні знання на практиці, під час вивчення і оцінки стану навколишнього середовища та власної поведінки і практичної діяльності у довкіллі з його збереження.

Екологія як комплексна наука про довкілля, що вивчає взаємовідносини і взаємовпливи живих істот між собою та з неорганічною природою, яка їх оточує; зв'язки в системах, яким підпорядковане існування організмів та структуру і функціонування цих систем, може бути ефективно реалізована як навчальний предмет формами, методами та засобами екологічного виховання і освіти у вищому навчальному закладі лише в певній педагогічній системі.

Під «системою» у педагогічній науці розуміють виділену на основі окремих ознак впорядковану множину взаємопов'язаних елементів, що об'єднуються загальною метою функціонування і єдністю керівництва і виступають у взаємодії з середовищем як цілісна єдність [19, с. 304]. Тому, даючи характеристику сутності функціональної моделі екологічного виховання і освіти студентів у вищих навчальних закладах, ми розглядаємо її як педагогічну систему і виділяємо такі її основні ознаки: цілісність, взаємодія елементів, зв'язки та відношення, які зумовлюються її структурою [19].

Ми виділяємо й обґрунтовуємо сутність п'яти основних структурних компонентів функціональної моделі, як педагогічної системи, за допомогою яких і у їх обов'язковій взаємодії формування екологічної вихованості студентів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу відбувається найбільш інтенсивно:

студентів (студентський колектив - гурток);

викладача (навчально-виховна, спрямовуюча і контролююча діяльність у навчально-виховному процесі);

мета та конкретні цілі екологічної освіти;

зміст екологічної освіти студентів;

форми, методи, педагогічні засоби ефективної реалізації змісту екологічного виховання і освіти студентів

Ці структурні компоненти функціональної моделі (педагогічної системи) ми розглядаємо як відносно стійкі, логічно пов'язані між собою елементи, котрі виконують відповідно в її межах шість основних функцій: а) функціональну; б) гностичну; в) організаційну; г) конструктивну; ґ) комунікативну; є) проектну [78; с. 346].

Таким чином, в основу побудови функціональної моделі екологічного виховання і освіти студентів нами було покладено взаємозв'язки структурних і функціональних її компонентів. За висновком С. Гончаренка, такий підхід спрямовується на розкриття цілісності педагогічних об'єктів, виявлення в них різноманітних типів зв'язків та зведення їх у єдину теоретичну картину [19, с. 304-305]. Тоді розгляд екологічного виховання і освіти студентів, як системного утвору в навчально-виховному процесі вищого навчального закладу дозволяє охарактеризувати сутність, взаємозв'язки і взаємозалежності основних їх елементів та встановити специфіку функціонування.

На підставі зазначеного вище ми робимо висновок, що ефективна реалізація змісту екологічного виховання і освіти студентів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу і безпосередньо в природі забезпечується логічною єдністю всіх елементів обґрунтованої нами вище функціональної моделі.

Отже, студент, з його потребами, мотивами, бажаннями, інтересами, переконаннями, ідеями і ідеалами, сформованою свідомістю і самосвідомістю та спрямованістю на певний, ним же обраний, вид діяльності, є визначальним у діяльності педагога вищого навчального закладу з вибору елементів навчального змісту, його конструюванні та побудові, а отже відповідних організаційно-педагогічних форм, методів та засобів його реалізації у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу. Таким чином, саме студент є центром функціональної моделі екологічного виховання і освіти.

Педагог же являється другим елементом функціональної моделі. Вона, насамперед, спрямовується на досягнення мети і конкретних цілей екологічного виховання і освіти студентів, забезпечення комфортних умов життєдіяльності особистості у навчально-виховному процесі, що сприяє її інтелектуальному і духовному розвитку, моральному і фізичному зростанню.

Мета і конкретні цілі екологічного виховання і освіти студентів у вищих навчальних закладах, як третій елемент функціональної моделі, реалізується у різноманітних формах і адекватних їм методах, є органічною єдністю виховних, навчальних та розвивальних цілей, кінцевою метою розв'язання яких є ефективне формування екологічної вихованості особистості. Тоді конкретними цілями екологічного виховання і освіти є створення сприятливих умов для оволодіння студентами різноманітними знаннями, інтелектуальними уміннями і навичками в галузі навколишнього середовища (соціального і природного), формування ціннісного ставлення до природи, набуття умінь застосовувати здобуті знання на практиці у процесі вирішення локальних екологічних проблем, передбачення можливих наслідків власної поведінки чи діяльності у довкіллі, потреба у постійному спілкуванні з природою, а також у безпосередній участі в її охороні [78, с. 346-349].

У ієрархії зазначених вище цілей саме набуття студентами інтелектуальних умінь і навичок пізнання довкілля є провідним, оскільки забезпечує формування наукової картини світу. Відтак, ми можемо зробити висновки, що саме інтелектуальні уміння відіграють провідну роль у формування екологічної вихованості студентів.

Отже провідною метою екологічного виховання і освіти у вищих навчальних закладах є формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності. Ця мета досягається поетапно шляхом вирішення освітніх і виховних завдань та вдосконалення практичної діяльності.

Наступним (четвертим) елементом функціональної моделі є зміст екологічного виховання і освіти студентів у вищому навчальному закладі, який спрямований на формування особистості з екологічною світоглядною установкою на дотримання норм екологічно грамотної поведінки і виконання практичних дій щодо захисту власного здоров'я і навколишнього природного середовища і передбачає розробку системи наукових знань [42, с. 3-23].

Формування у студентів знань та вмінь дослідницького характеру, розвиток їхньої активності у процесі вирішенні екологічних проблем своєї місцевості ми визначаємо як провідний фактор у засвоєнні ними знань про навколишнє середовище, розуміння наукової картини світу, механізмів взаємозв'язків і взаємозалежностей у довкіллі та тих протиріч, що виникають у процесі взаємодії людини з природою.

Самостійний творчий пошук в оволодінні екологічними знаннями, підкреслюють американські психологи М. Монро, С. Каплан і М. Фантіні, безпосередньо пов'язаний з актом відкриття, високою інтелектуальною і емоційною активністю, що завжди стимулює стійкий інтерес до дорученої справи [108].

Реалізація цих положень у практиці діяльності вищих навчальних закладів дозволяє забезпечити:

осмислення студентами екологічних проблем своєї місцевості на традиційних засадах, з поступовим включенням у цей процес елементів творчості у вирішенні проблеми;

осмислення на початковому етапі структурних елементів об'єкту з подальшим визначенням і усвідомленням взаємозв'язків між ними;

осмислення нових функцій уже відомого об'єкту чи системи об'єктів;

визначення альтернативних шляхів вирішення місцевих екологічних проблем та реалізація їх на практиці у процесі навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохоронної роботи;

комбінування альтернативних рішень вирішення проблеми з уже відомими та перевіреними самими студентами;

самостійне застосування здобутих знань, інтелектуальних умінь у розв'язанні нової проблемній ситуації;

* набуття навичок самостійно визначати, планувати та здійснювати
практичні заходи з охорони довкілля.

Важливими складовим четвертого елементу функціональної моделі є засоби здійснення екологічного виховання і освіти студентів у вищих навчальних закладах. У контексті нашого дослідження ми визначаємо цим засобом самостійну навчально-пізнавальну і дослідницьку діяльність та конкретну природоохоронну роботу студентів.

У працях І. Звєрєва, І. Суравєгіної, П. Підкасистого, В. Червонецького самостійна навчально-пізнавальна і дослідницька діяльність студентів екологічного спрямування та їхня природоохоронна робота розглядається як дидактичний засіб, створена педагогічна конструкція, «що має надзвичайно важливе значення у формуванні екологічної свідомості і ставлення студентів до навколишнього середовища» [103, с. 36].

Цей педагогічний засіб є одним з провідних у процесі організації діяльності студентів як на занятті в умовах вищого навчального закладу, так і за його межами - безпосередньо в приводі, оскільки, дозволяє «розбудити в людини активний інтерес до зовнішнього оточення, інтерес до явищ і фактів… і чим більше дається студентам можливість бути активними дослідниками оточуючого середовища, тим більше зростає допитливість, інтерес до глибокого вивчення того чи іншого питання науки» [78, с. 356].

Навчально-пізнавальна і дослідницька діяльність екологічного спрямування та конкретна природоохоронна робота у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу чи у довкіллі виступає у двох аспектах: як умова формування і як основний показник рівня сформованості екологічної вихованості студентів.

Тобто екологічна вихованість як необхідний елемент соціалізації особистості і одночасно як найважливіша з характеристик суб'єкта діяльності розвивається в єдності з відтворювальним процесом пізнання нею довкілля за умови реалізації мети, завдань, змісту, форми і методів здійснення екологічного виховання і освіти студентів у вищих навчальних закладах.

Таким чином, зв'язки і взаємозалежності між компонентами обґрунтованої, розробленої та експериментально перевіреної нами функціональної моделі екологічного виховання і освіти студентів у вищих навчальних закладах (студент, студентський колектив, мета діяльності студента; діяльність педагога; мета екологічного виховання і освіти, конкретні виховні, навчальні та розвиваючі цілі; зміст освіти і виховання; форми, методи та методичні засоби) дають змогу розглядати екологічну освіту і виховання студентів у вищих навчальних закладах як цілісну педагогічну систему, яка за таких умов забезпечує ефективне формування екологічної вихованості студентів.

Процесуально-предметне втілення змісту екологічної освіти і виховання у вищих закладах забезпечує цілісна педагогічна освітньо-виховна система, до складу якої входять принципи і методи її реалізації.

Принцип виховання - це основа, вихідне положення, яке становить фундамент змісту, форм, методів, засобів і прийомів виховання. Принципи зумовлюються метою виховання [45, с. 451].

Аналіз практики діяльності вищих навчальних закладів дозволив визначити ряд традиційних дидактичних принципів, що є визначальними у формулюванні мети і завдань та провідними у здійсненні екологічного виховання студентів у вищому навчальному закладі. Це принципи науковості, цілісності, системності і послідовності, доступності та розвиваючого навчання і водночас комплексного й індивідуального підходів, позитивного наслідування та цілеспрямованості й мотивації у вихованні особистості.

Вихідною позицією у визначенні та розробці означеної вище класифікації принципів був принцип природовідповідності, сформульований у 1830 році А. Дистервегом у статті «Про найвищий принцип виховання» [25].

Доктор педагогічних наук Г. Пустовіт створив адаптовану до специфіки екологічного виховання систему принципів виховання.

Принципи виховання:

Єдності свідомості і поведінки - розкриває умови формування свідомості особистості в єдності з її практичною діяльністю в навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів, основою якої є усвідомлення й ефективне оволодіння соціальним досвідом поведінки в соціоприродному середовищі.

Наступності і систематичності - розкриває виховну систему як логічне поєднання мети, змісту, завдань, форм і методів екологічної освіти і виховання в їх наступності й систематичності педагогічного впливу на особистість.

Комплексного підходу - розкриває умови комплексного вирішення завдань екологічної освіти і виховання студентів за умов гармонійного поєднання навчальної, виховної та розвиваючої функцій екологічної освіти і виховання як у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, так і безпосередньо в довкіллі, результатом чого є всебічний і гармонійний розвиток особистості.

Єдності педагогічних вимог - забезпечує єдність і цілісність навчально-виховного процесу як вищого навчального закладу на основі тісної взаємодії освітніх систем, що функціонують у його структурі, так і тих виховних систем, які є складовими громадських освітніх та природоохоронних учнівських об'єднань, що сприяють соціалізації особистості за його межами.

Індивідуального підходу - розкриває закономірності, певну періодичність та динаміку розвитку й становлення особистості з врахуванням її вікових особливостей, систему характерних суспільних зв'язків і стосунків у соціоприродному середовищі, які властиві кожному етапу онтогенетичного розвитку дитини.

Ціннісного підходу - розкриває умови ефективного усвідомлення особистістю цінності людини та оточуючого її світу.

Виховання у колективі - розкриває сутність і значення колективу, як найвищої форми соціалізації, самореалізації і самоствердження особистості, що забезпечує багатство і різноманітність стосунків, широкий простір для гармонійного інтелектуального, духовного та фізичного розвитку особистості.

Позитивної мотивації - розкриває динаміку формування та забезпечує процес закріплення у студентів мотивів позитивного сприйняття як окремих об'єктів природи зокрема, так і соціоприродного середовища в цілому, що проявляється у їхній екологічно доцільній поведінці і діяльності.

Позитивного наслідування - розкриває закономірності й динаміку формування позитивних якостей особистості студентів різного віку в навчально-виховному процесі вищого навчального закладу та у практичній природоохоронній роботі, за умови наслідування особистістю екологічно доцільної поведінки і діяльності в довкіллі студентського колективу, педагога або навіть окремого студента.

Практичного спрямування - розкриває місце та значення взаємозв'язків і взаємостосунків особистості з довкіллям, їх трансформацію у процесі інтеріоризації в суб'єктивне, особистісне ставлення до соціоприродного середовища, що набуває для особистості ціннісного змісту і реалізується у відповідній екологічно доцільній поведінці і діяльності [78, с. 227-230].

У логічній єдності з загально педагогічними (дидактичними) принципами

І. Звєрєв, І. Суравєгіна та А. Захлєбний визначають специфічні принципи екологічної освіти і виховання студентів у вищому навчальному закладі, а саме:

1) принцип цілісності;

2) принцип неперервності (систематичності);

3) принцип інтегративності [85; 32];

На думку академіка АПН України, доктора педагогічних наук Г.Г. Філіпчука, перспективною буде така екологічна освіта, яка формуватиметься на основі нової екологічної етики бажаного, наукового, природоузгодженого розвитку, що інтегруватиметься з історією і культурою, мистецтвом і релігією, політикою і мораллю, еко - та етнопедагогікою, господарськими традиціями. [29, с. 94]. Тому введення в навчальний процес екологічного імперативу, який представлений напрямами підготовки, як екологічна культура, екологія культури, етична екологія, екопсихологія [80, с. 95-102] є дуже актуальним. Зокрема, егопсихологія має інтегрувати знання соціальних, філософських, медичних, педагогічних наук [29]. Також задля забезпечення інтегративності потрібно розробляти програми, що забезпечують єдність аудиторних та позааудиторних робіт з екологічних дисциплін, взаємодію базової підготовки і професійної орієнтації студентів. [60, с. 142]

4) принцип міждисциплінарності;

5) принцип взаємозв'язку краєзнавчого і національного підходів у розкритті проблем екології;

6) принцип гуманізації стосунків між людиною і природою;

7) принцип практичної спрямованості.

У свою чергу В. Червонецький, аналізуючи досвід екологічної освіти і виховання студентів у країн Східної та Центральної Європи, до зазначеного переліку принципів додає:

8) принцип прогностичності;

9) принцип логічної єдності і послідовності;

10) принцип взаємозв'язку інтелектуальних та емоційно-вольових виявлень особистості [103].

Організовуючи виховний процес у вищих навчальних закладах, викладачі мають вдумливо, творчо і конструктивно підходити до реалізації принципів виховання. Сукупність усіх принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від викладача використання їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов [96, с. 240].

Вітчизняними дидактами і методистами здійснено ряд досліджень з визначення характерних ознак, розкриття сутності, розробки структури і сучасної типології методів навчання і виховання студентів вищого навчального закладу.

Власне трактування цього поняття дає С.У. Гончаренко, розглядаючи «метод (грецьк. шлях дослідження чи пізнання) як спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об'єкта. З розвитком науки відбувається розвиток і диференціація методів, що призводить до виникнення вчення про методи - методології.» [19, с. 205]

Отже, методи навчання є упорядковані системи взаємопов'язаних прийомів педагогічної діяльності викладача і навчально-пізнавальної діяльності студентів, спрямованих на досягнення певної дидактичної, виховної та розвиваючої мети [3; 71; 72; 47]. За трактуванням інших дослідників, метод є нормативною моделлю єдиної діяльності викладання і навчання, спрямованої на передачу певної частини змісту освіти [23; 51].

Доктор педагогічних наук Г.П. Пустовіт створив адаптовану до специфіки екологічного виховання класифікацію методів.

Провідними ідеями у створенні цієї класифікації є: визначення основних етапів та напрямів реалізації мети, завдань, змісту та міждисциплінарного характеру екологічної освіти і виховання студентів у вищому навчальному закладі; урахування діяльнісного підходу як обов'язкового у формуванні особистості, спроможної ефективно вирішувати проблеми найближчого довкілля [103, с. 57; 24].

Класифікація методів організації і здійснення екологічного виховання

НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Група комунікативно-пізнавальних методів

Словесні та наочні методи: розповідь, бесіда, навчальна лекція, дискусія, робота з усними та письмовими джерелами інформації, прес-центри, інтелектуальні ігри; демонстрування, комп'ютерна графіка (проводяться за безпосередньою участю педагога чи групи педагогів).

Група перетворювально-систематизуючих методів

Індуктивні і дедуктивні методи: методи аналізу, екологічних асоціацій та уявлень, синтезу і систематизації інформації, прогнозування дій, явищ, ситуацій та їх проектування з подальшим моделюванням.

Репродуктивні проблемно-пошукові методи: методи відтворення подій, явищ і протікання процесів за здобутою усною чи письмовою інформацією, зразком, моделлю, природним об'єктом, явищем та результатом діяльності в довкіллі; методи пошуку (порівняльно-історичний, визначення причин і наслідків, аналогії); розробка методів моделювання (проектування) та їх реалізація (проводяться під керівництвом педагога чи з частковою самостійністю).

Активні (практичні) методи:

методи спостережень, основою яких є безпосереднє чи опосередковане спостереження природних об'єктів, явищ природоперетворювальної діяльності людини в певних екосистемах (проводяться під керівництвом педагога, частково чи повністю самостійно);

дослідницькі методи, основою яких є лабораторний експеримент, моделювання екосистем чи їх елементів, екскурсії, експеримент у природі, статистичні виміри, обліки та обрахунки (проводяться під керівництвом педагога та з частковою чи повною самостійністю);

методи ритуалізації екологічної діяльності, основою яких є педагогічне обґрунтування традицій, пов'язаних з діяльністю студентів, що спрямована на об'єкти чи явища природи.

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Група мотиваційно-виховних методів

Методи мотивації: методи мотивації відповідальності особистості у навчально-практичній діяльності екологічного спрямування, самоаналізу, самооцінки, роз'яснення, переконання, навіювання, рефлексії, екологічної турботи.

Методи виховання:

методи всебічного впливу на особистість, основою яких є методи: бесіди, лекції, диспути, особистого прикладу, екологічних експедицій, екологічної ідентифікації, екологічної емпатії;

методи формування досвіду екологічно доцільної поведінки і діяльності в довкіллі, основою яких є педагогічна вимога, суспільна думка, залучення, вправляння, моделювання виховних педагогічних ситуацій та особистого прикладу, методи екологічної лабілізації, екологічної рефлексії, екологічної турботи;

стимулювання екологічно-доцільної поведінки і діяльності в довкіллі, основою яких є створення педагогічних ситуацій, стимулювання інтересу до навчання та екологічно доцільної практичної діяльності, змагання, заохочення і покарання, екологічної лабіалізації.

КОНТРОЛЬНО-КОРЕКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Група методів контролю і корекції

Методи контролю і самоконтролю: методи усного, письмового та лабораторно-практичного контролю і самоконтролю, екологічні конкурси, вікторини та олімпіади, захист науково-дослідних робіт; методи корекції і коригування екологічних знань, умінь та навичок, поведінки (заохочення, покарання, зацікавлення) та практичної природоохоронної діяльності в природі.

[78, с. 273-276].

До найбільш ефективних форм екологічного виховання і формування екологічної відповідальності саме студентів зокрема належать виховні справи (ВС). Цим поняттям найкраще передається системність, комплексність, послідовність, безперервність та практична спрямованість виховного процесу (1. Іванов, А. Щуркова. Ю. Конаржевський, О. Сиземська та ін.), який розглядається як неперервний ланцюг виховних справ. У виховних справах об'єднуються форми, засоби і прийоми взаємодії вихователів зі студентами. Алгоритм застосування виховних справ наступний:

I - різноманітність діяльності, що вимагає організації різних видів діяльності студентів: пізнавальної, трудової, суспільної, екологічної, ціннісно зорієнтованої і вільного спілкування, а також, - органічного «зрощування» ' усіх видів діяльності, їхнього впливу в єдиному процесі. Виховна справа одночасно містить у собі впливи духовні, моральні, естетичні, політичні, інтелектуальні.

II - комплексний підхід. Діяльнісний підхід визначає спрямованість виховання, а комплексний - характер його змісту.

III - врахування ситуацій. Джерелом проектування виховних справ морально-екологічного спрямування виступає конкретна соціально-екологічна ситуація. Необхідність упровадження виховних справ визначає педагогічний діагноз сформованості необхідних якостей і характеристик у студентів. Домінуюча виховна мета визначає завдання конкретних справ. У кожній справі виділяється стрижнева ідея.

IV - урізноманітнення справ. У педагогічній літературі визначені загальні умови ефективності виховних справ. Звертається увага на раціональні методи, прийоми і засоби, що проектуються для кожного етапу виховної справи. При цьому треба мати на увазі, що методи повинні забезпечувати максимальну активність, ініціативність, самостійність студентів. Виховні справи не повинні бути шаблонними, трафаретними, одноманітними.

V - стимулювання емоцій. Виховні справи проектуються як могутній каталізатор емоцій. Відомо, що схвильована людина більш сприйнятлива. Знайти в кожній виховній справі близьке, співзвучне вихованцям і донести його так, щоб воно допомогло в розвитку позитивних рис характеру, у формуванні твердої життєвої позиції, у правильному розумінні навколишньої дійсності - у цьому один з найважливіших шляхів підвищення культури виховної роботи (Ю. Конаржевський). Участь в організації та здійсненні виховної справи сприяв набуттю важливих якостей особистості студента: цілеспрямованість, відповідальність, уміння доводити почату роботу до кінця, дисциплінованість, ретельність. Участь у справі - могутній засіб згуртування студентських академгруп. Духовні, етичні, морально-екологічні та природоохоронні виховні справи стали основою досліджуваної нами системи виховання студентів. Кількарічний досвід їх використання підтвердив, що за допомогою виховних справ можна домагатися значних зрушень у формуванні екологічної свідомості, переконань, відповідальності студентів. Основний зміст екологічних виховних справ - конкретна практична природоохоронна діяльність. Об'єктами цієї діяльності стають усі джерела життєдіяльності людини - земля, вода, повітря, тварини, рослини. Погреби регіону, місцеві умови визначають спрямованість, вид. організацію і здійснення екологічних виховних справ, таких, як рух «'зелених» і «блакитних» патрулів, друзів лісу, захисників птахів і тварин, різноманітні сезонні акції [9, с. 43-48].

Отже, багатогранність використання методів і форм виховного процесу, націленого на формування певної якості особистості, дає можливість забезпечити процес екологічного виховання студентів як фактору цілісного формування особистості.

2.2 Змістові аспекти екологічного виховання студентів

Згідно положень державного документа - Концепція екологічної освіти України, зміст екологічної освіти і виховання повинен бути спрямований на формування особистості з екологічною світоглядною установкою на дотримання норм екологічно грамотної поведінки і виконання практичних дій щодо захисту власного здоров'я і навколишнього природного середовища і передбачає розробку системи наукових знань (уявлень, понять, закономірностей), які відображають філософські, природничо-наукові, правові й морально етичні, соціально-економічні, технічні й військові аспекти екологічної освіти [42].

Експериментальна робота проводилась на базі Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. До експерименту були залучені групи третього курсу спеціальності «ПМСО. Біологія. Хімія» та «ПМСО. Біологія. Психологія» на біологічному факультеті, загальною кількістю 40 осіб. Студенти спеціальності «ПМСО. Біологія. Хімія» кількістю 20 осіб були експериментальною групою та працювали за методикою поглибленого вивчення екології. Студенти спеціальності «ПМСО. Біологія. Психологія» кількістю 20 осіб були контрольною групою та працювали за традиційною схемою. У відповідності за теоретичним обґрунтуванням даної проблеми розроблялась методика її дослідження, яке проводилось у три етапи:

Перший етап - у контексті проблеми дослідження здійснено аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури, систематизація вітчизняної наукової та навчально-методичної літератури останнього десятиліття, аналіз змісту державного документа - Концепція екологічної освіти України та аналіз робочих програм з дисциплін «Основи екологія» на механіко - математичному факультеті та «Основи екології та охорони природи» на біологічному факультеті Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського.

Другий етап - педагогічний експеримент.

Третій етап - підсумковий.

Педагогічний експеримент проводився у три етапи:

Перший етап - констатувальний - виявлення рівнів сформованості екологічної вихованості студентів третього курсу.

Другий етап - формувальний (формування екологічної вихованості студентів вищого навчального закладу)

Третій етап - контрольний (виявлення змін і рівнях сформованості екологічної вихованості студентів третього курсу)

Завдання дослідження - виявити рівні екологічної вихованості студентів вищого навчального закладу за допомогою екологічних завдань.

1. Аналіз сучасного стану екологічного виховання та освіти студентів Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського.

2. Розробити систему завдань для виявлення рівнів сформованості екологічної вихованості студентів.

3. Розробити модель екологічної вихованості студентів.

4. Провести аналіз результатів педагогічного експерименту.

Визначення блоків знань, умінь і навичок відбувалось в межах трьох компонентів: інтелектуального, емоційно-ціннісного та діяльнісно-практичного. Засвоєння студентами даних блоків сприяє підвищенню їх екологічної вихованості. (Таблиця 2.1)

Таблиця 2.1. Інтелектуальний компонент екологічної вихованості особистості

Студенти мають усвідомити й знати	Студенти мають уміти:
Основні фактори, що спричиняють протиріччя між діяльністю людини і станом навколишнього середовища: цілісність навколишнього середовища й нерозривність та взаємозв'язок його складових; усвідомлення місця людини у біосфері як одній з його складових; економічно-соціальний вплив	Визначати: основні причини й закономірності сучасного стану навколишнього середовища; політичні, моральні, економічні аспекти екологічних проблем; напрями подолання негативного впливу антропогенного фактора на природу та своє місце у розв'язанні екологічних проблем найближчого довкілля; рівень власної теоретичної,
діяльності людини на природу; глобальні (регіональні й місцеві) екологічні проблеми, їх місце у системі інших проблем сучасності й можливі шляхи їх вирішення; мету і напрями подолання екологічної кризи на всіх рівнях функціонування системи «природа-людина-суспільство»; визнання первинності законів природи і наявності життєвого простору для всіх без винятку об'єктів біосфери; взаємозв'язок і взаємозалежність фізичних, хімічних, біологічних факторів навколишнього середовища; знання з вивчення як окремих об'єктів, так і певних екосистем чи явищ.	морально-етичної й практичної готовності до розв'язання проблем довкілля. Робити узагальнення навчальної і спеціальної інформації з проблем навколишнього середовища та діяльності суспільства з їх вирішення; визначати і дотримуватись правил як власної, так і колективної екологічно доцільної поведінки у природі. Застосовувати знання з екології для пояснення можливих наслідків, а отже і напрямів подолання забруднення довкілля, впливу людини на сучасний стан та майбутнє навколишнього середовища на місцевому рівні; визначення оптимальних умов і засобів поліпшення стану довкілля власного фізичного здоров'я.

Однак, як підтверджують результати нашого дослідження, тільки екологічно орієнтованих теоретичних знань, навіть глибоких і системних за своїм змістом, замало для формування екологічно грамотної особистості на будь-якому етапі її онтогенезу, необхідною умовою формування її екологічної вихованості як системного утвору, є вироблення умінь застосовувати здобуті знання у практичній навчально-пізнавальній і дослідницькій діяльності та конкретній природоохоронній роботі, характерною ознакою якої є особиста та суспільна її значущість.

Інтелектуальні уміння і навички (особливо про сутність екологічних проблем найближчого довкілля та їх наслідки) виконують важливу функцію в екологічній освіті і вихованні студентів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, створюючи тим самим, основу для ефективного усвідомлення сутнісних характеристик сучасних проблем довкілля, формування наукового світогляду, розвивають емоційно-духовну сферу особистості й відчуття власної відповідальності за стан найближчого довкілля.

Знання, інтелектуальні уміння і навички, як уже зазначалось, охоплюють спектр розумових операцій особистості у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу на рівні актуалізації, систематизації, аналізу і синтезу. А провідні ідеї, поняття та наукові факти екологічного характеру забезпечують поступове формування суб'єктивного ставлення особистості до природи, де провідними компонентами є визнання індивідом значущості окремих природних об'єктів чи природи в цілому, її індивідуальної і суспільної цінності, морально-етичні норми поведінки в довкіллі та важливості особистої практичної діяльності з його охорони. У сукупності ці компоненти визначаються нами основними показниками сформованості інтелектуального компоненту екологічної вихованості особистості.