Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору

Зрозуміло, що докладнішого пояснення потребуватимуть ті слова, які мають важливіше значення для розуміння тексту. Треба враховувати і ступінь нерозуміння дітьми слова. Одні слова можуть бути зовсім невідомими дітям, інші - частково відомі, але викликають неясне, нечітке уявлення про своє значення, а деякі слова діти розуміють в іншому значенні чи під іншою назвою.

Отже, з'ясування значення незнайомих слів є основою розуміння фактичного змісту та основним прийомом роботи, що приводить учнів до свідомого читання.

Під правильністю читання ми розуміємо безпомилкове читання складів, речень, тобто без будь-яких перекручень (пропуск букв, складів, слів, вставка зайвих букв, перестановка звуків, неправильні наголоси і ін).

Правильне читання має відповідати таким критеріям, серед яких:

а) безпомилковість відтворення звукового наповнення прочитуваного, тобто читати без пропусків букв, складів, їх перестановок, вставки зайвих літер, складів;

б) ритмічність (або плавність) читання, яка виявляється при злитому промовлянні складів у словах і злитій вимові ненаголошених службових слів з повнозначними частинами мови;

в) дотримання орфоепічних норм, у першу чергу правильного наголошування складів, вимови тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектного оточення.

Правильність читання характеризується такими ознаками:

силою вимови;

гучністю голосу;

правильною розстановкою змістових, інтонаційних та логічних наголосів;

чіткістю та якістю промовляння.

В методиці правильне читання зазначається як така якість, яку може демонструвати читач при ознайомленні з текстом, не повертаючись до повторного прочитування слів або речень, правильно артикулює голосні, приголосні звуки, з паралельним розумінням того, що читає.

Основна причина читання з помилками учнів початкових класів (як і у читачів з несформованою навичкою читання) полягає в тому, що в них немає "гнучкого синтезу між сприйманням, вимовою і осмисленням змісту прочитаного". У досвідченого читача (згідно досліджень психологів) синтез цих трьох компонентів характеризується гнучкістю і рухомістю; тому смислові здогадки, що супроводжують читання, рідко зумовлюють помилки. У читця-початківця смислова здогадка набагато частіше може бути причиною неправильного сприймання, а відповідно і вимови слова, через те, що процес сприймання і процес осмислення ще не так легко і швидко взаємодіють між собою.

Якщо учень буде читати неправильно, перекручуючи слова, пропускаючи чи вставляючи певні склади, то він не розумітиме змісту прочитаного і, навпаки, якщо учень не розуміє значення якогось слова, не вдумується в зміст прочитаного слова, фрази, то він може перекручувати слова, читати їх неправильно.

Отже, між правильністю і свідомістю читання є тісний зв'язок. Правильність читання сприяє досягненню свідомого читання.

Швидкість читання слід розглядати як уміння і навичку, яка сприяє успішному засвоєнню тексту, яка спонукає учнів до пошуку найважливіших проблем у тексті, що опрацьовується і до повного розуміння у ньому ідеї. Методисти стверджують, що високий темп читання при відсутності розуміння прочитаного приводить до непродуктивного читання, тому вони рекомендують користуватися такою тезою: "Учень має читати швидко, але запам'ятовувати повільно".

У виробленні швидкого читання треба прагнути до темпу читання, який наближається до темпу розмовної мови людини і забезпечує свідоме сприймання змісту прочитаного.

Якщо учень буде надто поспішати при читанні, то він може припускати перекручування слів, припускати інші помилки щодо правильності читання, а від цього залежатиме ступінь усвідомленого читаного.

Коли ж при читанні перед учнем не буде поставлена вимога усвідомити прочитане, то такий учень може читати поспішно, припускаючи ряд помилок щодо правильності читання. І саме тут проявляється тісний взаємозв'язок між свідомістю і швидкістю читання.

Цілком природно, що швидкість читання в різних класах початкової школи буде неоднакова. Не можна встановити будь-якого критерію швидкості читання. Учень може прочитати багато слів, не розуміючи змісту прочитаного. В той же час, якщо учень читає надто повільно, по складах, повторюючи іноді по кілька разів читане слово, то від цього може також губитися зміст читаного.

Швидкість читання полягає в навичці схоплювати зором буквений склад слова й відтворювати його в звуках. Це досягається поволі, шляхом довгих вправ, тому не можна відривати швидкість читання від усвідомлення читаного.

Перед кожним читанням треба ставити певну вимогу до учнів (прочитати без помилок, прочитати швидше, прочитати і уміти відповісти на якесь запитання). Це забезпечить їх увагу й інтерес до читання.

Щоб урізноманітнити читання, треба застосовувати різні види: можна прочитати хором, поодинці, окремими рядами, мовчки.

Даючи завдання для домашнього читання, вчитель теж визначає певні вимоги прочитати вдома вголос, щоб навчитись добре переказувати прочитане.

Головним недоліком щодо швидкості читання є надто повільне читання і читання надто швидке.

Причиною надто повільного читання буває недостатність вправ з читання, слабка увага, сором'язливість, млявий темперамент, короткозорість, дефект мовного апарата учня. Надто швидкий темп читання може бути наслідком нервового збудження учня або недостатньої уваги до змісту читаного. Як дуже повільне, так і надмірно швидке читання негативно відбиваються на всьому процесі читання, а особливо на усвідомленні читаного.

Як же вчитель повинен домогтись нормального читання щодо швидкості? Якщо учень читає надто повільно через недостатність вправ з читання, то від такого учня слід вимагати більше читати дома, треба давати окремі індивідуальні завдання з прочитаного раніше чи нового матеріалу (добре підготуватися до читання в класі) і обов'язково перевіряти.

Для розвитку швидкості читання в І-ІІ класах доцільно запроваджувати вправи на швидке розпізнавання слів на картках (учитель показує картку зі словом і негайно приймає, а учень, розпізнавши слово, зараз же проказує його напам'ять).

Для вироблення уміння і навичок уповільненого чи прискореного читання учнів учитель може читати з такими учнями сам, викликаючи їх читати разом з ним певний текст; учитель своїм читанням уповільнює чи прискорює темп, і учні мусять читати разом з ним.

Можна викликати двох учнів читати, поставивши вимогу, щоб учень з0 надто швидким читанням читав так, як його товариш, що читає з нормальною швидкістю.

Таким чином, нормальним щодо швидкості буде читання без пауз між складами, без непотрібних пауз між словами, читання слів без розтягування окремих складів, звуків, нарешті, читання упевнене, без особливого напруження.

Виразне читання має велике значення в суспільному житті і в школі. Воно сприяє свідомості читання. Виразне слово і свідоме виразне читання - це ознака загальної і мовної культури.

Відомий теоретик Б. Буяльський зауважив: "Не всяке усне слово - живе слово! І воно буває мертвим, коли позбавлене творчого натхнення, що живиться глибоким розумінням і щирим почуттям".

Методист В. Острогорський зазначив, що виразне читання - це "тонкий критик літературного твору", що вчить розуміти й запам'ятовувати прочитане, змушує звертати увагу не лише на ціле, а й на окремі слова, знаходити в них найтонші смислові відтінки.

Виразне читання має виключне значення в навчальному процесі як для поглиблення розуміння, так і для розвитку емоцій, уяви і вихованням естетичних почуттів. Виразне читання є ключем до розуміння тексту, особливо художнього твору, розвиває любов до поезії, літератури, мистецтва. Саме тому виразність читання знаходиться ще в тісному зв'язку з усіма якостями голосного читання.

Якщо учень читає виразно, з відповідною інтонацією, прискореним чи уповільненим темпом (залежно від характеру і змісту читаного твору), то таке читання сприятиме кращому усвідомленню читаного. Отже, виразність читання сприяє кращому усвідомленню читаного тексту, а свідоме допомагає виробленню виразності.

Виразним може бути лише читання вголос. Тому основні вимоги до нього пов'язані з інтонацією, яка включає складний комплекс елементів вимови, зокрема: ритм, темп, тембр, силу, висоту голосу, паузи, логічний наголос. Виразним читання вважається тоді, коли читець дотримується пауз, логічних наголосів, варіює пришвидшеним чи уповільненим темпом, пониженням чи підвищенням голосу при проказуванні слів або речень відповідно до змісту твору. А зміст твору, його ідея, задум автора потребують емоційного відтворення. Один текст вимагає м'якого, ліричного настрою у читанні, другий - патетичного звучання прочитуваного, третій - спокійної, розміреної передачі думок. Виразне читання покликане шукати відповідні інтонаційні засоби для передачі задуму твору.

Щоб навчити дітей виразного читання, учитель повинен сам добре ним володіти. Виразне читання вчителя є зразком, що його наслідують учні, особливо молодших класів.

В методичній літературі (З.А. Агейкіна, А.А. Горбунова, Є. Є. Рунова та ін.) одними з основних умов оволодіння учнями основами виразного читання виділяють:

1) вміння розподіляти своє дихання під час мовлення;

2) оволодіння навичками правильної артикуляції кожного звука та чіткої дикції;

3) оволодіння нормами правильної вимови.

Розвиток дихання - одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід казати, що для поповненням легень повітрям, необхідним для читання, потрібно використовувати пазухи - великі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати повітря не тільки по закінченні речення, а й до його завершення, використовуючи короткі зупинки.

Крім настанов щодо правильного дихання слід застосовувати вправи для його розвитку. Серед них - гра в загадки, скоромовки; заучування і проговорювання прислів'їв і приказок.

У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і доступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми відповідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчити такі фрази-скоромовки, як "На дворі трава, на траві дрова". В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу: "Летів перепел перед перепелицею, перед перепеленятами", "Вибіг Гриша на доріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з дороги Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку".

Одну з важливих вимог виразного читання становить уміння читати з дотриманням розділових знаків (пунктуаційне читання). На уроках читання з перших кроків навчання в дітей виробляються уміння й навички відтворювати відповідні паузи й інтонацію на розділових знаках. Так, учні навчаються на крапці робити значну зупинку і знижувати голос. На комі голос трохи підвищувати, і робити невеличку паузу. Вже в І класі учні практично навчаються читати з певним інтонаційним забарвленням речення зі знаком оклику, а в реченні з знаком питання виділяти слово підвищеною питальною інтонацією.

Отже, важливою умовою виразного читання є і читання з дотриманням інтонаційних наголосів і пауз.

Важливе значення при виразному читанні має розстановка та дотримання логічних пауз та наголосів, психологічних пауз.

Розділові знаки учень бачить, і вони показують, яку зупинку чи інтонацію треба вжити. Вживання ж логічних пауз - справа складніша. Для виразності й емоційності читання часто доводиться робити паузу і там, де немає ніякого розділового знака. Такі паузи викликаються змістом читаного. Їх застосовують для підкреслення найбільш значимого у даному реченні слова (чи кількох слів).

Крім логічної використовується ще й так звана психологічна пауза (для учнів це пауза настрою, обставин, у яких відбувається дія). Її місце там, де автор застосовує емоційний перехід від одного повідомлення до іншого. Такий перехід часто програмується розділовими знаками в середині речення.

"Психологічна пауза, - відзначав К. Станіславський, - завжди активна, багата внутрішнім змістом. Логічна пауза слугує розумові, психологічна - почуттю" [47, с.149].

Логічним наголосом називається посилена вимова одного із слів в реченні або в частині речення, щоб підкреслити більше значення цього слова серед інших слів. Такі слова вимовляються сильніше за інші, на них робиться наголос.

До засобів виразного читання належать також темп і тон.

Темп читання залежить від характеру читаного тексту (ліричний, епічний твір, опис картини природи, побуту, вираження почуттів і т.п.). твори розповідного характеру - казки, байки, оповідання - читаються переважно повільним темпом, ліричні твори - більш прискореним. Залежно від змісту твору темп читання може змінюватись в процесі читання і одного якогось твору.

Картини опису, повільної події читаються повільним темпом, тоді як рух, швидку зміну подій не можна точно відтворити, не передавши цю частину твору (чи твір) прискореним читанням.

Л.М. Толстой називав виразне читання "заразительным", тобто таким, що примушує співпереживати і того хто читає, і того хто слухає з персонажами або подіями твору.

Формуванню навички виразного читання сприяє використання на кожному уроці пам'ятки, яка передбачає:

Прочитування тексту учнями мовчки. Визначення змісту, настрою, задуму автора.

Визначення власного ставлення до описаних в тексті подій.

Творча уява про описане в тексті (Як ви собі уявляєте. .).

Визначення, про що необхідно повідомити слухачам і що вони мають зрозуміти (Яке значення читання).

Продумати у відповідності до завдань читання інтонаційні засоби (паузи, наголоси, темп, тон тощо).

Прочитати текст вголос, пам'ятаючи, що читається текст слухачам і йде з ними спілкування.

При формуванні навички виразного читання методика рекомендує використовувати такі умовні позначки:

над словами - логічний наголос;

паузи:

і - мала пауза

| - велика пауза

| | - дуже велика (психологічна);

темп:

з - звичайний

ш - швидкий

прш - пришвидшений

пв - повільний

уп - уповільнений

с - скоромовний.

Критеріями сформованості навички виразного читання є усвідомлене сприйняття змісту учнями та вміти передати цей зміст, використовуючи при цьому засоби логіко-емоційної виразності.

В той час, коли діти переходять на автоматизоване читання, сам процес читання менше усвідомлюється учнями і перше місце займає усвідомлення тексту: фактичного змісту, композиції, ідеї, художніх засобів. Так, така якість навички читання як правильне читання закладається в добукварний період, коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм. Працюючи над вимовою розглядуваних на уроці слів, учитель повинен слідкувати за порушеннями орфоепічних норм, викликаними впливом двомовності чи діалектного оточення. Для виправлення неточностей, що стаються внаслідок впливу іншої мови, можна зіставляти неоднотипну вимову звуків чи слів цих мов, підкреслюючи специфічні особливості протиставлюваних елементів. Помилки, викликані впливом діалектів, слід виправляти тактовно, пояснюючи дітям, що така вимова становить відхилення від літературної норми, у школі ж навчаються саме літературній вимові звуків, їх словосполучень. Зрозуміло, що важко досягти повного успіху у ліквідації порушень норм вимови тільки в добукварний період.

У букварний період робота над набуттям орфоепічних норм продовжується на вищому рівні: учні засвоюють відповідність позначення звука буквою і, навпаки, "озвучення" букв.

В добукварний і букварний періоди діти прилучаються до виразного читання. Вони сприймають виразне прочитування тексту вчителем і відтворюють його. Окрім цього, з голосу вчителя заучують напам'ять вірші. Уже тут іде робота над диханням: діти вдихають повітря в час пауз. Паузи застосовуються, коли завершується передача думки. Робота над виразністю читання в цей період повинна переконувати учнів у необхідності дотримання " пауз, які використовуються для набирання повітря. У букварний період, коли першокласники вчаться читати за складами, починається систематичне набуття умінь і навичок, необхідних для виразного читання. Діти освоюють орфоепічні норми, читаючи слова й ізольовані речення. При читанні зв'язних текстів вони дістають змогу вправлятися у "читанні" розділових знаків, зокрема крапки, що сигналізує зниження голосу і появу паузи. Але найважливіше, що дає читання зв'язних текстів для розвитку виразного читання, це вироблення у юних читців навички сприймати те, про що вони читають, тобто вникати в смисл тексту, "бачити" ті предмети, явища, про які йдеться в творі. Усвідомлення їх дозволяє читачеві оцінити їх дії, а відтак і знайти відповідні засоби для прочитування тексту.

У процесі набуття навичок читання учні виробляють уміння розуміти значення слова, сприйняти зміст речення, осмислити невеликий текст, оцінити описувані факти. Учитель ще не має змоги працювати над відповідним інтонуванням прочитуваного тексту. Таку можливість він здобуває у післябукварний період, коли діти навчаться читати твір цілими реченнями, що дозволяє глибше розібратися у його змісті. У цей час вони знайомляться з такими творами, у яких важливо встановити не тільки те, про що говориться, а й те, як про нього сказано. Аналіз того, як зображується особа чи подія, поглиблює емоційне сприймання дії і явищ, допомагає дітям висловити своє ставлення до описуваного.

На перших етапах роботи з творами (2 і 3 класи) вчитель допомагає дітям розібратися в задумі твору Він спрямовує увагу школярів на з'ясування головної думки твору, підводить їх до формулювання оцінки явища чи свого ставлення до поведінки персонажа.

З часом, починаючи з 3 класу, у дітей слід розвивати уміння самостійно визначати авторський задум усвідомити зміст окремих подій, оцінити поведінку діючих осіб та Ін. На основі здійснюваного аналізу визначаються засоби виразного читання, якими слід супроводжувати читання твору.

Якості читання взаємопов'язані і взаємозумовлені. Удосконалення однієї з них веде до поліпшення іншої. Недоліки якоїсь з ознак читання впливають на якісну характеристику іншої риси уміння читати. Так, усвідомлено можна читати лише при правильному читанні, що забезпечується, в свою чергу, розумінням слів, речень. Від правильного читання залежить швидкість його. Основою виразного читання стає свідоме сприйняття тексту, що диктує знаходження пауз, логічних наголосів, прискорене чи уповільнене прочитування твору. Разом з цим успіх виразного читання залежить і від правильного та швидкого читання. Незаперечний і зворотний вплив виразного читання на глибоке усвідомлення прочитуваного.

Прищеплення цих якостей здійснюється паралельно на всіх уроках, оскільки важко уявити урок, який би був присвячений тільки роботі над виробленням навичок однієї якоїсь якості читання. Прагнучи навчити дітей швидкому читанню, учитель водночас буде добиватися правильного прочитування і свідомого сприймання тексту твору. Можна припустити, що класовод, виходячи з підготовки класу, жанру твору, на якомусь з уроків віддасть перевагу виробленню певної якості. Але при цьому з поля його зору і все рівно не випадуть інші якісні ознаки читання.

1.3 Шляхи формування та удосконалення навички читання