Система процесу навчання

Викладання й учіння як взаємопов'язані процеси навчання. Спільні риси процесу навчання і наукового пізнання. Суперечності як рушійні сили навального процесу. Характеристика головних функцій навчання. Структура діяльності викладача в навчальному процесі.

Рубрика Педагогика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.09.2011
Размер файла 21,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький Національний Університет

Кафедра менеджменту

Реферат на тему:

“Система процесу навчання”

Хмельницький 2007

Вступ

Для повноцінного існування суспільства необхідним є те, щоб кожен член цього суспільства приймав активну участь в його "здоровому" функціонуванні. Для того, щоб суспільство мало своє майбутнє, потрібно забезпечити виховання індивідів, що проживають в даному соціумі, від самого народження. Саме цю функцію і взяла на себе педагогіка, яка спочатку розвивалася як наука про виховання, але з часом вона поступово перетворювалася на науку про навчання. Не один вчений звертався до розробки правил роботи викладача з учнями(студентами), вдосконалюючи тим самим те, що пізніше буде відокремлене в педагогічні категорії: методи та форми навчання. Праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції.

Цілеспрямована і планомірна підготовка майбутніх фахівців різного профілю у вищих навчальних закладах є основним завданням процесу навчання. Розв'язуючи його, вищі навчальні заклади водночас досягають і загальної цілі, яка передбачає всебічний розвиток студентів, виховання активних і свідомих громадян України.

Процес навчання

Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня(студента), який працює під керівництвом викладача на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію викладача й учня(студента).

Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів - викладання й учіння.

Викладання - діяльність викладача в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями(студентами) пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів(студентів) із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Учіння - цілеспрямований процес засвоєння учнями(студентами) знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні - оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між викладачем і учнем (студентом), а не просто вплив викладача на учня (студента). Викладач може навчати учнів (студентів) безпосередньо або опосередковано - через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування викладача з учнем та впливу навколишнього середовища.

Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями (студентами) змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання - процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання-осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта-застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільність між навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу.

Між процесом навчання і процесом наукового пізнання існують і певні відмінності. Передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Учні засвоюють уже пізнані істини. Водночас відбувається дослідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням. Важливо те, що на пізнання певних явищ чи процесів людство витратило десятки й сотні років, а учень під час навчання засвоює такі знання впродовж року. Якщо у процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то навчання, крім засвоєння цих знань, передбачає формування вмінь і навичок. Зрештою, практика у пізнанні є критерієм істини, в той час як у навчанні перевіряти істинність знання нема потреби. Тут практика допомагає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал.

У школі важливо й необхідно домагатися того, щоб учні навчилися свідомо користуватися формами і прийомами пізнавальної діяльності, могли правильно застосовувати наукові принципи й методи у поясненні явищ природи, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в учнів основи наукового мислення.

У навчальному процесі знаходять вияв відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

Рушійними силами навчального процесу є його суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу викладачем і учнями(студентами); між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін. Мистецтво викладача полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів(студентів).

Функції процесу навчання

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

Освітня функція

Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

Знання - узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Знання є головним компонентом освіти. Виділяють такі види знань: основні терміни і поняття, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного висловлювання; факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і обстоювати ідеї; основні закони науки, що розкривають зв'язки й відношення між різними об'єктами та явищами дійсності; теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, методи пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історії здобуття знань (методологічні знання); знання про норми ставлення до різних явищ життя (оцінні знання).

Розглянуті види знань поділяють на теоретичні й фактичні.

Теоретичні знання - поняття, системи понять, абстракції, теорії, гіпотези, закони, методи науки.

Фактичні знання - одиничні поняття (знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події).

Серед знань, що мають засвоїти учні у процесі навчання, особлива роль належить тим, які виражають способи діяльності і використовуються на практиці. Вони мають алгоритмічний характер (наприклад, знання про способи і порядок виконання арифметичних дій). У навчальних предметах вони оформлені у вигляді правил.

Освітня функція навчання повинна забезпечити: повноту знань, яка визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою відомостей з кожної навчальної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв'язків; системність знань, їх упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і прокладало шлях для наступного; усвідомленість знань, Що полягає в розумінні зв'язків між ними, прагненні самостійно постійно поповнювати їх; дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації.

Окрім засвоєння системи знань, освітня функція забезпечує формування в учнів умінь та навичок.

Уміння - здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань І навичок.

Навичка - психічне новоутворення, завдяки якому Індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно І швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

У педагогічній літературі розглядають первинні та вторинні вміння.

Первинні вміння - неавтоматизовані дії, підпорядковані певному правилу; це може бути неавтоматизована навичка (початкова стадія її становлення), а може бути й дія, в повній автоматизації якої нема потреби. Особливість первинних умінь у тому, що вони близькі до навичок, піддаються автоматизації.

Вторинні вміння - дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила в своїй основі й передбачають елементи творчості; ці вміння включають навички, але не зводяться до них. У навчальному процесі вони підлягають повній автоматизації і входять як автоматизовані компоненти до складних вторинних умінь. Наприклад, написання літер стає навичкою, без якої не можливо набути вміння викладати свої думки на письмі. Під час оволодіння грамотою написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Друге первинне вміння - узгодження слів - може стати навичкою, але може залишитися і первинним умінням.

Розрізняють уміння і навички теоретичні (в їх основі - правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичні (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).

В. Сухомлинський вважав, що кожний учень за роки навчання у середній школі повинен обов'язково оволодіти такими загальнонавчальними вміннями: 1) спостерігати явища навколишнього світу; 2) думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивуватися; 3) висловлювати міркування про те, що учень бачить, спостерігає, робить, думає; 4) вільно, виразно, свідомо читати; 5) вільно, досить швидко і правильно писати; 6) виділяти у прочитаному логічно завершені частини, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними; 7) знаходити книжку з питання, що цікавить; 8) знаходити в книжці матеріал, що цікавить; 9) робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання; 10) слухати вчителя і водночас стисло занотовувати зміст його розповіді; 11) читати текст і водночас слухати інструктаж учителя щодо роботи над текстом, над логічними складовими частинами; 12) написати твір - розповісти про бачене навколо себе.

Розвиваюча функція

Передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають навчитися: структурування - встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого визначається структура знань; систематизації - встановлення віддалених зв'язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони організуються в певну систему; конкретизації - практичного застосування знань у ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного; варіювання - зміни неістотних ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних; доведення - логічного розмірковування; робити висновки - поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення - акцентування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під час вивчення навчального матеріалу; класифікації - розподілу понять на взаємопов'язані класи за істотними ознаками; аналізу - виокремлення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; синтезу - поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу); порівняння - виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування - виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних; узагальнення - виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять.

Під час навчального процесу вчитель сприяє розвиткові в учнів волі та наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їхні емоції - здивування, радість, цікавість, парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).

Виховна функція

Виховний характер навчання - об'єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання - важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.

Формування наукового світогляду є підґрунтям для виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості. У процесі навчання формуються такі моральні якості, як почуття обов'язку і відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна позиція щодо навчання і життя взагалі, а також якості, необхідні майбутньому працівникові будь-якої галузі виробництва: вміння планувати свою роботу, добирати прийоми її виконання, контролювати себе, раціонально використовувати час.

Реалізація освітньої, розвиваючої та виховної функцій залежить від перелічених нижче чинників:

Використання змісту навчального матеріалу. У кожній темі підручника закладено достатньо навчального матеріалу для реалізації означених функцій, однак для посилення освітньої, розвиваючої та виховної ролі цього матеріалу вчитель повинен доповнити його цікавими відомостями з інших джерел.

Добору форм, методів і прийомів навчання. Для реалізації освітньої функції добирають форми і методи навчання, які заохочують учнів до самостійного здобування знань, умінь та навичок (опрацювання додаткової літератури, спостережень, написання рефератів та ін.).

Забезпечення порядку і дисципліни на уроці.

Використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді учня і мотивація оцінки, яку виставляє вчитель. Зауваження про неточність чи неповноту відповіді спонукає учня до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або невдач мають виховний аспект, оскільки викликають в учня певні переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність.

Особи вчителя, його поведінки, ставлення до учнів. Ерудований педагог викликає в учнів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть важковиховуваних.

Розглянуті функції тісно пов'язані між собою, і реалізація однієї з них обов'язково зумовлює реалізацію певних аспектів іншої. Тому педагог, готуючись до уроку, повинен чітко визначити його освітню, розвиваючу і виховну мету.

Структура діяльності викладача в навчальному процесі

Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів(студентів), якою керує викладач. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що викладач є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас викладач є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів(студентів).

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, викладач має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети виховання - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, - він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку.

Викладач повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні.

Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання потребує від викладача певних знань із суміжних дисциплін. Особлива роль належить методичній підготовці викладача. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів(студентів). Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, викладач повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.

Міцні знання з методики, психології та педагогіки - підґрунтя розвитку педагогічної майстерності. В удосконаленні цієї майстерності важливим є досвід роботи самого викладача і його колег. Він потребує постійного аналізу, узагальнення, використання в педагогічній діяльності всього кращого і прогресивного.

Для успішного виконання функції викладання викладач повинен добре знати особливості учнів(студентів). Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (викладач може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).

Діяльність викладача в процесі викладання охоплює планування діяльності (тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; організацію діяльності, стимулювання активності учнів(студентів); здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі, безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.

Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів)

викладання навчання пізнання викладач

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Дитина за своєю природою - істота допитлива, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.

Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:

1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом викладача (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв'язання поставлених завдань).

2. Навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно (планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності).

Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання - осмислення і розуміння - узагальнення - закріплення - застосування на практиці.

Сприймання - відображення предметів І явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.

Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі навчання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід «очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.

Найважливіше на цьому етапі - перше враження учня від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації - зорова).

Осмислення навчального матеріалу - процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття Істотних ознак, якостей предметів, явищ І процесів та формулювання теоретичних понять, Ідей, закон/в.

Розуміння - мислительний процес, спрямований на виявлення Істотних рис, властивостей І зв'язків предметів, явищ І подій дійсності.

Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння (осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а ' також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності учнів.

На особливу увагу заслуговує абстрагування (процес мисленого виділення одних ознак конкретного предмета з численних інших ознак).

Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої - класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення знань, умінь і навичок - спеціальна робота викладача щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним володів. Тому вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від кількості та якості цього матеріалу, а також від емоційного стану учнів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам'ятовування.

Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіативних завдань. Особливе значення для повноцінного застосування знань на практиці мають між предметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.

Висновки

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а викладач створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і навички практично значущі для учня(студента) в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності учнів; колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків; почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в навчанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків учня в навчанні стимулює його позитивне ставлення до навчання.

Отже, повноцінне здійснення процесів викладання і учіння має ґрунтуватися на усвідомленні мети вищої освіти, тобто професійній підготовці громадян.

Література

1. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи. - К.: «Академвидав», 2006.

2. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: дидактический аспект. - М., 1977.

3. Мойсею Н.Є. Педагогіка. Навч. посібник. 3.є видання, доповнене. - К.,2001. - 608 с.

4. Блага К., Шебек М.Я - твой ученик, ты - мой учитель - М , 1991.

5. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции - М., 1971.

6. Оконь В. Введение в общую дидактику. - М , 1990.

7. Харламов И.Ф. Педагогика, М., 1990.

8. Амоношвили Ш.А. “ Здраствуйте дети “ - М.: Просвещение, 1983.

9. Коваленко О.Є. Проблеми методичної підготовки викладачів спеціальних дисциплін. - Педагогіка і психологія. - 1996.

10. Немиш Н.В. Методи навчання у вищій школі. - Ужгород, 2000.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Внутрішня структура, філософсько-методологічні і психологічні основи навчання, його рушійні сили. Процес навчання: викладання, учіння та зовнішні суперечності. Види і методи навчання. Форми й методи активізації виховання та навчання в сучасній школі.

    реферат [31,3 K], добавлен 25.04.2009

  • Сутність процесу навчання. Функції процесу навчання: освітня, розвиваюча, виховна. Структура діяльності викладача в навчальному процесі. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності студентів. Типові варіанти навчання студентів.

    контрольная работа [32,3 K], добавлен 23.10.2007

  • Характеристика основних стилів навчання. Сутність технології оптимізації організації навчального процесу. Визначення, особливості та властивості навчальної технології як засобу організації освітнього процесу та показника системи дій викладача і студентів.

    реферат [23,7 K], добавлен 04.06.2010

  • Цілі, функції та специфіка процесу навчання. Становлення педагогічних систем і процесів. Методи навчання та їх класифікація. Логіка учбового предмету. Форми організації навчання. Формування ціннісно-емоційних відносин до засвоюваних компонентів освіти.

    реферат [25,1 K], добавлен 22.07.2009

  • Визначення поняття педагогіки як вивчення методів і стилів навчання. Три взаємопов'язані стадії в кар'єрі викладача: теорія, практика і життєвий досвід. Підвищенням інтересу викладачів до структури і використання англійської мови в процесі навчання.

    реферат [98,0 K], добавлен 20.10.2010

  • Циклічний характер навчання. Теоретичне обґрунтування сутності процесу навчання та засоби його активізації. Трактування поняття "процес навчання" у науковій літературі. Вивчення стану проблеми активізації процесу вивчення біології у середній школі.

    курсовая работа [42,6 K], добавлен 06.11.2009

  • Сутність процесу навчання та його структура. Методи, прийоми і засоби навчання як дидактичні категорії. Класифікація методів навчання. Особливості основних та активних методів, їх значення та практичне використання. Специфіка засобів навчання, їх види.

    реферат [43,6 K], добавлен 14.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.