Навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

Вступ

Розділ 1. Способи навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

1.1 Імітативне відтворення (імітація)

1.2 Артикуляція звуків

1.3 Вимоги до формування правильної вимови на початковому етапі

Розділ 2. Комплекс вправ для тренування вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

2.1 Вправи для створення загальної напруженості мовного апарату та серія вправ для попередження пом'якшення англійських приголосних

2.2 Прийоми попередження характерних помилок вимови у фонетичному складі

2.3 Коригуючий комплекс вправ для тренування вимови і розпізнавання англійських звуків [?] і [р]

Висновки

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Вступ

Чи треба приділяти багато уваги навчанню вимови у викладанні англійської мови? Ось питання, на яке вчителі відповідають по - різному. Дехто вважає, що треба добиватися відмінної вимови учнів, не миритися з жодним відхиленням від неї, і для цього потрібно не шкодувати часу саме на початковому ступені навчання вимови. Інші вважають, що учитель може не звертати великої уваги на цей аспект навчання іноземної мови, бо у шкільних умовах важко досягти значних успіхів на цій ділянці роботи через брак часу та велику кількість учнів у класах. Правильна вимова є важливою умовою чіткого запам'ятовування, засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також розвитку навичок читання та письма. А під час вивчення англійської мови це особливо важливий аспект, тому, що припущення таких помилок, як змішування довгих і коротких голосних звуків або оглушення дзвінких приголосних у закінченнях слів призводить до цілковитої зміни значення слова.

Актуальність теми полягає у тому, що навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням є невід'ємною частиною вивчення іноземної мови, зокрема англійської. Вимова є базовою характеристикою мови, основою для розвитку і вдосконалення інших навиків іншомовного говору, отже як наслідок це питання завжди носитиме актуальний характер. Але це питання недостатньо розроблене в методиці викладання іноземної мови в середніх навчальних закладах.

Об'єкт дослідження - процес навчання правильної вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням і способи формування вимови у школярів початкових класів.

Предмет дослідження - система вправ для вироблення необхідної вимови на початковому етапі вивчення англійської мови.

Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити процес навчання і формування англійської вимови на початковому етапі оволодіння усним іншомовним мовленням, а також розробити вправи для корекції та вдосконалення нормативної вимови.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

вивчити основні способи навчання вимови на початковому етапі оволодіння усним мовленням;

- визначити необхідні вимоги до формування правильної вимови;

розробити систему вправ для навчання вимови на початковому етапі оволодіння іншомовним мовленням.

Методи дослідження:

опрацювання наукових джерел з методики навчання іноземної мови та суміжних з нею наук;

лінгвометодичний аналіз матеріалу;

узагальнення досвіду застосування системи вправ для формування вимови на уроках англійської мови на початковому етапі її вивчення.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що тут комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про навчання вимови на початковому етапі оволодіння усним мовленням, який, до того ж, може бути використаний студентами при написанні наукових, курсових, дипломних та інших наукових робіт, пов'язаних з даною проблематикою.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Способи навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

Навчання вимови на початковому етапі оволодіння усним мовленням передбачає такі основні способи : імітацію, ознайомлення з артикуляцією звуків, порівняння звуків англійської і рідної мови, не менш важливим методом навчання правильної вимови є використання аудіоприладів, найчастіше вони поєднуються, що і забезпечує найкраще засвоєння фонетичного явища. Також під час навчання вимови на початковому етапі потрібно знати необхідні вимоги, які являються «точкою відштовхування» для її правильного формування.

1.1 Імітативне відтворення (імітація)

Повторення за вчителем звуків, звукосполучень, слів, речень - це найпоширеніший прийом роботи над вимовою на уроках іноземної мови. Слухання та відтворення того, що вимовляє вчитель, є одним із способів реалізації принципу наочності в навчанні. Як відомо, у викладанні іноземної мови цей принцип виявляється у застосуванні мовної наочності. Отже, демонстрування вчителем зразків фонетичних елементів мови та наступне відтворення цього матеріалу учнями є один із способів здійснення принципу наочності в навчанні. [8, С. 3 - 14]

Імітативні вправи ефективні тоді, коли учні працюють зосереджено, з вольовим напруженням. На жаль, це буває не завжди, бо учні іноді не розуміють важливості таких вправ, вони здаються їм чимсь таким, що не відповідає рівню роботи в середній школі. Отже, потрібні спеціальні зусилля вчителя, щоб переконати учнів в необхідності таких вправ. Учням треба усвідомити, що найменша недбайливість у вимові зустріне негативну реакцію вчителя. Велику роль відіграє тут авторитет учителя, прагнення учнів наслідувати його.

Імітативні вправи починаються з перших уроків. На цьому початковому етапі часто можна спостерігати виникнення деяких психологічних бар'єрів, які гальмують роботу. Так, учні, починаючи вивчати іноземну мову, часто ніяковіють, коли їм доводиться вимовляти іншомовні слова, які містять в собі важкі для вимовляння звуки. Це особливо характерно для учнів, які не можуть добре імітувати. Вони соромляться вимовляти важкі для них слова, побоюючись, що помилки у вимові викличуть сміх їх товаришів.

Вчителеві не слід наполягати, щоб учень багато разів повторював одне і те саме слово або речення, якщо він неспроможний це зробити. Така наполегливість не тільки не допомагає засвоєнню матеріалу, а навпаки, стає на заваді, бо породжує стійку негативну реакцію учня, яка може стати постійним гальмуючим фактором на уроках іноземної мови.

Якщо учень не може правильно відтворити слово або речення, треба дати йому певний час, щоб він сприймав його у вимові вчителя та інших учнів, промовляв його про себе.

Вчитель повинен якнайшвидше усунути зазначені психологічні перешкоди, оскільки внаслідок тривалих негативних вражень і емоцій може зникнути інтерес до вивчення іноземної мови, а це в свою чергу негативно позначиться на всій роботі. [1, С.12]

Для подолання вказаних труднощів учитель може здійснювати диференційований підхід до учнів з різними здібностями до імітації, тобто з самого початку роботи вчитель з'ясовує, яким учням важче наслідувати вимову вчителя. Завдання вчителя щодо цієї групи учнів полягає в тому, щоб допомогти їм позбутися скованості, невпевненості в своїх знаннях. Для цього вчитель подає їм індивідуальну допомогу на додаткових заняттях. Треба щадити самолюбство таких учнів, не демонструвати їх невміння перед класом. Дуже важливо відзначати і стимулювати їх просування вперед.

Є конкретні прийоми для ефективної роботи над створенням потрібної вимови. Наприклад, учитель вимовляє нове слово, потім він послідовно вимовляє окремі звуки, що входять до складу цього слова. Учні роблять те саме. Сприймання вимови окремих звуків допомагає правильно вимовити слово. Або ж учитель вимовляє слово і потім пропонує повторити його та розділити на окремі звуки.

Однією з важливих умов ефективної роботи над створенням потрібного звукового образу є надання учням можливості промовляти слова, речення, які вимовляє вчитель до того, як вони будуть відтворювати їх під контролем учителя. Учні завжди прагнуть негайно повторити те, що вони чують від учителя під час пояснень на уроці іноземної мови, що є проявом відомих психологічних закономірностей. Коли ми чуємо усну мову або читаємо, у нас виникають непомітні для самоспостереження рухи артикуляційних органів, без яких розуміння сприйнятого матеріалу неможливе. Для процесу оволодіння будь-якою новою дією характерно те, що коли ми спостерігаємо цю дію перед тим, як самостійно виконати її, у відповідних сферах нашої моторики виникають непомітні напруження і рухи.

Таким чином, почувши на уроці нове слово, речення, учень прагне відразу ж відтворити їх, що є необхідною умовою правильного сприймання та фіксації звукових образів. Проте для засвоєння нової мовної одиниці відтворення про себе не є достатнім. Учневі треба дати можливість вимовити її з чіткою фіксацією відповідних артикуляційних рухів. Треба також стежити за тим, щоб ніщо не гальмувало цей природний імпульс до відтворення матеріалу. [15]

Слід відзначити, що традиційні шляхи роботи хибують саме в цьому відношенні. Коли вчитель вимовляє якусь нову мовну одиницю, він або примушує учнів відразу ж повторити її під своїм контролем або організовує вправи на пізнавання цієї одиниці, причому репродукування її учнями відкладається до пізнішого етапу роботи. Якщо учень повторює слово або речення під контролем учителя, виникають фактори, що порушують нормальний хід процесу засвоєння. Природний імпульс до відтворення не знаходить тут своєї реалізації. Учень виконує завдання учителя і, звичайно, хвилюється, як учитель оцінить його вимову, а це в свою чергу викликає непотрібне напруження, хвилювання, і процес сприймання порушується.

Розвиток уміння правильно вимовляти слова, речення іноземною мовою залежить не тільки від безпосереднього тренування у вимовлянні, а й від нагромадження в учня вражень від сприймання мови на слух. Тому вчитель повинен показувати, як треба вимовляти слова або речення не тільки тоді, коли він ставить перед учнями завдання повторити щось за ним, а й у системі спеціальних вправ, які передбачають сприймання і розуміння учнями певного матеріалу, причому завдання відтворити цей матеріал перед учнями не ставиться. Вони лише сприймають мову вчителя, набуваючи потрібних фонематичних вражень, що сприяє відтворенню цього матеріалу в подальшій роботі. [5, С. 20 - 25]

Хорова робота є дуже важливим елементом, оскільки вона не тільки дає можливість час на активне виправляння кожного учня, а й роботь учнів сміливішими у вимовлянні слів, речень і вони не роблять тих помилок, які є наслідком нервового напруження. Це, звичайно, не означає, що хорова робота повинна стати основним видом вправ. Завдання вчителя - вміло поєднувати індивідуальні відповіді з хоровими.

При фонетичному тренуванні об'єктами імітування можуть бути звуки, звукосполучення, слова, речення, групи речень. Деякі вчителі вважають, що фонетичні імітативні вправи зумовлюють таку схему дій: вчитель вимовляє - учень голосно повторює. Якщо учень не зміг правильно повторити, вчитель знову вимовляє, аж поки учень не зможе правильно відтворити почуте. Таке розуміння наслідування в навчанні мови дещо спрощене. Треба мати на увазі, що фонетичні імітативні вправи мають на меті не тільки використання природних здібностей учнів, а й розвиток тієї сфери сенсорики учнів, яка пов'язана з фонематичним слухом. Для здійснення цієї мети схема роботи, описана вище, не придатна, потрібна система дій, яка створює в учнів відповідні фонетичні та артикуляційні уявлення. У тренувальній роботі це зумовлює, по - перше, імітативне репродукування, яке повинно охоплювати не тільки цілі слова і речення, а й морфеми та окремі звуки. Коли учень чує вимову якогось нового слова, він відтворює його тим краще, чим чіткіше його уявлення про звукові елементи та складові частини цього слова. Так, наприклад, почувши нове слово з відомим уже суфіксом, учневі не треба робити зусиль, щоб правильно сприйняти та відтворити цей суфікс: це для нього знайомий, засвоєний елемент, який зустрічався в інших словах. Те ж саме можна сказати про важливість впізнавання звуків, що входять до складу нових слів.

Таким чином, імітативне засвоєння мовних явищ аж ніяк не виключає виокремлення окремих звуків та звукосполучень і роботи над ними. Однак деякі вчителі вважають, що орієнтація на наслідування учнями вчителя обов'язково означає цілісне сприймання та відтворення слів, речень і що робота над окремими елементами слів у цьому разі виключається.

Говорячи про використання імітативного відтворення для засвоєння особливостей вимови нових мовних одиниць, які подає вчитель, треба підкреслити важливість деяких прийомів роботи, які допомагають концентрувати увагу учнів на фонетичному аспекті мовного матеріалу. Якщо вчитель планує використати картинку при подачі нового мовного матеріалу, то він повинен заздалегідь ознайомитися з її змістом і передбачити можливу реакцію учнів. Якщо зображення на ній викликає велике зацікавлення, певну емоційну реакцію, тоді треба зважити на це і не поспішати з подачею нового слова. Учнів треба підготувати до його сприймання. [7]

1.2 Артикуляція звуків

У навчанні вимови пояснення артикуляції в багатьох випадках є цінним доповненням до імітації. Говорячи про цей засіб навчання вимови, я маю на увазі не тільки словесний опис, а й демонстрування вчителем (наскільки це можливо при поясненні даного звука) роботи артикуляційних органів та використання схем, малюнків, які показують положення цих органів при вимовлянні пояснюваних звуків (Див. Додаток А).

Опис артикуляції є дійовим засобом навчання при засвоєнні деяких голосних: [а:], [?], [э], [i:] та ряду приголосних звуків: [d], [t], [l], [n], [t], [и], [р], [?]. У більшості зазначених випадків можна не тільки описати, але й показати роботу мовного апарата. Пояснення вимови цих звуків полегшується тим, що учні відчувають в процесі вимовляння положення язика і легко змінюють його. Гірше з голосними звуками. При їх вимовлянні учням важко відчути положення язика і характер його пересування. Щоправда, вони завжди можуть тримати під зоровим контролем рухи та положення губ, що має важливе значення для досягнення потрібного акустичного ефекту.

Для вироблення правильних артикуляційних навичок на початковому рівні навчання вимови доцільно працювати з дзеркальцями, але це матиме певний ефект лише тоді, коли клас добре усвідомив особливості предмета "іноземна мова" і звик до всього нового, що характеризує роботу над ним. Якщо така психологічна підготовка не завершена, організувати роботу з дзеркальцями важко, бо вони не стільки допоможуть у роботі, скільки відвертатимуть увагу учнів. [13, С. 44 - 50]

Для усвідомлення та практичного засвоєння артикуляції на початковому рівні корисно провести таку вправу. Вчитель пропонує учням приготуватися до вимовляння певного звука. Це означає, що учні повинні відтворити потрібний уклад артикуляційних органів, але поки що не вимовляти. Потім учитель контролює в міру можливості правильність зафіксованої артикуляції. Якщо потрібно, ставить запитання та дає відповідні пояснення і лише після цього дозволяє голосно вимовити звук. При цій вправі завдання відтворити належне положення органів мовлення тимчасово відокремлюється від відтворення звука, що допомагає зосередити увагу саме на артикуляційних моментах і уникнути можливих помилок у вимовлянні.

Важливо ділити процес артикуляцію по елементах для більш легкого оволодіння нею. Відомо, що навчання вимови вимагає розчленування звукової сторони слів на звуки і подальше розчленування звуків на складаючі їх часткові вимовні роботи, а згодом синтезування іншомовних звуків з часткових робіт і звукової оболонки слів з окремих звуків.

Якщо учень неправильно відтворює звук, спочатку вимовлений вчителем, то тут варто було б використати особливий прийом, який змусив би учня відмовитися від попереднього свого досвіду і точно сприйняти те нове, що йому показують. Важність застосування наочного методу в даному випадку помагає в тому, щоб виокремити потрібне явище, виявити його у всій індивідуальності і змусити учня сприйняти його як дещо насправді нове.

У зв'язку з цим, приділяється особлива увага так званій “гімнастиці органів мовлення”. Спеціальні вправи для губ і язика мають цінне пропедевтичне значення, оскільки вони не лише виробляють в учнів вміння контролювати рухи активних органів мовлення, але й готують їх до самостійного контролювання артикуляційної роботи за рахунок органів зору і дотику. Ця підготовка в подальшій роботі забезпечує швидке і безпомилкове виконання вимог вчителя при постановці вимови.

Все вищезгадане говорять про те, що іноземна фонема для учня є складним фізіологічним комплексом для сприймання і відтворення, і часті помилки з'являються саме внаслідок непідготовленості органів мовлення до артикуляції нерідних фонем. Тому в основу методу оволодіння іноземними фонемами і в основу методичних прийомів попередження і виправлення помилок у вимові, особливо на початковому ступені оволодіння усним мовленням, необхідно покласти подальше свідоме засвоєння елементів артикуляції, що забезпечується попередньою підготовкою органів мовлення для відтворення складного фізіологічного комплексу артикуляції фонеми. [4, С. 92 - 99]

Відомо, що головною причиною помилок школярів є фізіологічна різниця між артикуляційною базою української мови і англійської. Оскільки справа в фізіології, то даремно вимагати від учня, щоб він вимовляв той чи інший звук не так, як він це робить в рідній мові. Для того, щоб забезпечити особливості англійської фонетичної системи, необхідна перебудова артикуляційної бази рідної мови для відтворення англійських фонем.

Перебудова артикуляційної бази - це основа всього процесу навчання іноземної мови, оскільки в кінцевому результаті оволодіння фонемною системою іноземної мови - це утворення у мовця чи читця нової артикуляційної бази.

Артикуляційна база, зазвичай, характеризується деякими особливостями: ступінь напруженості артикуляції, процес фонаційного дихання.

В умовах школи немає можливості домогтися повної перебудови артикуляційної бази учня. Є дві фізіологічні особливості, які визначають специфіку англійської артикуляції і які є необхідні учневі для значного полегшення оволодіння англійською вимовою - це, по - перше, оволодіння фонаційним диханням, що в англійській мові набагато сильніше, аніж в українській мові, і по - друге, оволодіння більш високим ступенем напруження органів мовлення при відтворенні англійських фонем в порівнянні з напруженістю, що характерна для української мови. [6, С. 105 -109]

Фонаційне і звичайне дихання - це не одне і те ж. Коли ми використовуємо дихання для висловлення окремого звуку чи комбінації звуків голосно чи пошепки, до простого відчуття видихання приєднується відчуття особливого м'язового посилення в області грудної клітки і пресу живота спеціально для даного вимовляння. Отже, для попередження помилок необхідно підготувати в учнів фонаційне дихання, тобто дихання більш напружене, ніж українське.

Дуже важливим є порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови. Таке порівняння можна здійснювати і при імітативному засвоєнні, і тоді, коли дається пояснення артикуляції. Мета такого порівняння - допомогти учневі відчути і осмислити спільні і відмінні риси, характерні для артикуляції та звучання певних звуків, що запобігає змішуванню звуків англійської і української мов.

Наприклад, вчитель вимовляє в різній послідовності пари подібних звуків: [d] - [д], [t] - [т], [l] - [л] тощо. Коли учні чують український звук, вони підносять руки. В ускладненому варіанті цієї вправи вчитель вимовляє відомі учням англійські слова то правильно, то з фонетичним відхиленням: один із звуків заміняється подібним звуком української мови. Учні повинні виявити цю заміну. Характерною рисою цього варіанта є те, що протиставлення правильної і неправильної вимови звука відбувається у звукокомплексі, яким є слово. Або вчитель вимовляє кілька разів слово рідної мови, вставляючи в нього в деяких випадках, замість українського звука, подібний англійський. Учні сигналізують про ті випадки, коли відбувається заміна. При виконанні цієї вправи навіть ті учні, яким важко розрізняти подібні звуки, легко впізнають іншомовний звук в українському слові, оскільки тут цей звук звучить особливо контрастно.

Змішування подібних звуків відбувається не тільки внаслідок впливу фонетики рідної мови. Нерідко учні ототожнюють різні звуки англійської мови і не розрізняють у вимові: [и] - [s], [р] - [z], [n] - [?], [ж] - [е], [i] - [і:] тощо.

Щоб уникнути можливих помилок, слід пояснити учням смислорозрізнювальне значення того чи іншого звука, а також провести ряд вправ на зіставлення і протиставлення звуків. До таких вправ належать: послідовне вимовляння окремих звуків, які протиставляються: [ж] - [е], [?] - [s] тощо; читання пар слів з цими звуками: bad - bed, thick - sick тощо.

У роботі над вимовою дуже корисно застосувати аудіозаписи мови дикторів. Вже на перших уроках треба демонструвати учням зразки зв'язного мовлення. Це викликає великий інтерес учнів і є тим конкретним матеріалом, на основі якого вчитель пояснює значення роботи над вимовою. Використання аудіо записів програмного матеріалу є дуже бажаним і в подальшій роботі. Проте деякі вчителі вважають це зайвим, мотивуючи тим, що на уроці новий матеріал вимовляється вчителем, і, якщо в нього добра вимова, ніякі аудіозаписи не потрібні. Така точка зору не може бути виправдана. Певні фонетичні особливості мовлення, які учень може не відчути в мові вчителя, часто стають для нього більш зрозумілими, коли він чує від диктора. Це відбувається не тільки тому, що вимова диктора нерідко буває кращою за вимову вчителя. Важливу роль тут можуть відігравати такі фактори, як зміна звучності, тембру голосу тощо. Крім того, демонстрування аудіозапису створює додаткові можливості для організації пояснень учителя, бо тут вони можуть супроводити мовлення, а не тільки слідувати за ним . [17] Учень слухає чергову дозу навчального матеріалу, під час інтервалу відтворює почуте, а потім знов слухає зразок. Проведення таких вправ створює сприятливі умови для наслідування зразкової вимови.

1.3 Вимоги до формування вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника. Швидкість - ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо - нормальному) темпі мовлення (для англійської мови - 130 - 150 слів на хвилину). [6, С. 112 - 116]

В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та аутентичності вимови учнів, тому вимоги до вимови учнів визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Апроксимована вимова - це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос.

При навчанні іншомовної вимови слід враховувати, що учні вже володіють звуковими засобами рідної мови та, в багатьох випадках, і другої мови (в Україні - української і російської, української і польської, української і угорської тощо). З одного боку, це допомагає в оволодінні вимовою нової (іноземної) мови, з іншого - викликає певні труднощі, викликані інтерференцією рідної мови. Так, типовою помилкою для україномовних учнів є недотримання довготи голосних у англійській мові, бо у рідній мові довгота не має смислорозрізняльного характеру. Джерелом помилок в інтонації є, наприклад, відсутність в українській мові високого початку та різкого падіння у спадному тоні, що характерно для англійського мовлення. Таким чином, у плані навчання вимови вчитель повинен скоректувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності до фонетичної системи нової мови та доповнити її тими елементами вимови, які відсутні у рідній або другій мові учнів.

Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов, що є одним з важливих спеціальних принципів навчання фонетичного матеріалу. Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подоланні, які визначатимуть характер пояснень учителя та вправи, що матимуть місце у навчальному процесі.

У зв'язку з тим, що репродукція звукового потоку обов'язково супроводжується контролем з боку слухового аналізатора, то у пам'яті того, хто говорить, мають бути наявні відповідні акустичні образи. Це вимагає одночасного створення слухових (акустичних) та мовномоторних образів слів.

Враховуючи труднощі, з якими зустрічається учень при оволодінні вимовою іноземної мови, у процесі навчання доцільно використовувати імітативний та аналітичний методи одночасно (пояснення та аналіз слід використовувати в такій мірі, в якій вони можуть бути корисні учням для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння). Такий метод одержав назву аналітико - імітативного.

Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко - інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні). Під слуховимовними навичками мовлення розуміють "навички фонемно правильної вимови всіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення".

Ритміко - інтонаційні навички - це навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей.

Як випливає з цього визначення, фонетичні навички передбачають як автоматизовану рецепцію звуків (так званий "фонематичний слух") та інтонем (за аналогією з фонематичним - "інтонаційний слух"), так і їх (ре) продукцію - артикуляцію та інтонування.

Всі навички вимови ( як граматичні так і лексичні) мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості, сталості і формуватися поетапно.

Але спостерігаючи факти, можна говорити про існування недоліків у фонетичних навичках вчителів. Помилки в фонетичному складі англійської мови в одних, відхилення від норми інтонації в інших, і нарешті, внесення українського акценту в англійську мову - все це створює суперечливий фонетичний фон для учнів і не може не відбиватися на якості вимовних навичок. У зв'язку з цим, необхідно висунути вимоги до вчителя, який навчає вимови.

Не дивлячись на те, що вимова характеризується неоднорідністю, вчитель повинен володіти усіма багатствами інтонаційних засобів рідної мови. Рідна вимова вчителя іноземної вимови повинна бути вільною від дефектів мови (картавість, заїкання, шепелявість, й інше), артикуляція фонем в ізольованому положенні і в потоці мови повинна бути бездоганною, висловлювання повинно бути інтонаційно максимально насиченим.

Педагог же повинен виділяти у рідній вимові варіанти фонем, сприймати на слух стильові особливості вимови, діалектну вимову, вміти виправити помилку в рідній вимові учня.

Володіння виразною вимовою є одним з основних елементів у кваліфікації вчителя іноземної мови, одним з ефективних засобів, що сприяють швидкому сприйняттю і оволодінню учнями іноземні вимови. Певні знання в області загальної фонетики складають один з елементів кваліфікації вчителя. [19]

Без сумніву, вчитель повинен володіти стійкими вимовно - слуховими навичками англійської мови у строгій відповідності з нормою вимови. Усі його артикуляції повинні бути виразними, чіткими і розбірливими.

Розділ 2. Комплекс вправ для тренування вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

У багатьох випадках успішність спілкування залежить від якості вимови співрозмовників, особливо коли розмова ведеться іноземною мовою. Головною вимогою до якості вимови висувається нормативність відтворення мовленнєвого потоку. Досягти абсолютної вимовної норми, як правило, дуже важко. Тому ми маємо на меті запропонувати ряд вправ, які допоможуть сформувати правильну артикуляцію звуків під час вивчення вимови на початковому етапі оволодіння усним мовленням. [10, С. 8 - 12]

2.1 Вправи для створення загальної напруженості мовного апарату та серія вправ для попередження пом'якшення англійських приголосних

Вправа І

Підніміть кінчик язика до альвеол і декілька разів підряд то відводьте його, то сильно притискайте до альвеол. Повторюйте цю вправу доти, поки не відчуєте, що язик без особливих зусиль виконує ці рухи. Кінчик язика при цьому не повинен відгинатись вперед чи загинатись назад.

Вправа ІІ

Підніміть язик і покладіть його між зубами, слідкуючи за тим, щоб бокові краї язика щільно присягали до бокових зубів і піднебіння. Підтримуючи язик в такому положенні, відводьте його від зубів і знову підводьте до них.

Вправа ІІІ

Декілька разів міцно притисніть ніжно губи до верхніх зубів, залишаючи майже нерухомою нижню щелепу. Повторіть вправу в швидкому темпі.

Вправа ІV

Злегка привідкривши рота, закрийте його, міцно стискаючи губи. Часто повторюйте цю вправу.

Вправа V

Дивлячись в дзеркало, спочатку повільно, а потім швидко надайте губам положення, необхідне для вимовляння по порядку, в зворотному і змішаному порядку наступні голосні: [a], [o], [y], [e], [u], [i]. Після вивчення англійських голосних, можна в цю вправу додати їх поперемінно з відповідними українськими.

Пом'якшення приголосних в українській мові досягається шляхом підйому спинки язика до піднебіння додатково до основної артикуляції даної фонеми. Серія попереджуваних вправ готує мовний апарат до того, щоб не дозволити учням пом'якшувати англійські приголосні, тобто ці вправи попереджують підйом середньої спинки язика, не дозволяючи учню вимовити м'який приголосний замість твердого.

Всі тренувальні вправи свідомі складені з використанням тільки монофтонгів і дифтонгів переднього ряду.

Оскільки вправи на артикуляцію довгої фонеми [i:] важкі, більша частина вправ націлена на правильне вимовляння перш за все короткого голосного [э]. Стосовно попередження пом'якшення перед [е], то досить орієнтувати учнів на вимовляння приголосних так, ніби після них стояв би український звук [е]. [18]

Вправа І

Вимовіть слово «пил» і, не зміщуючи язик, вимовіть «пилюка». Зауважте, що відбувається з язиком при вимовлянні звуку [л] в кінці цих слів. Повторіть ще раз вправу і скажіть, яка частина язика створює контакт у тому чи іншому випадку.

Вправа ІІ

Вимовіть слово «пил». Протягніть звук [л], не дозволяючи середній частині язика піднятися; потім вимовіть слово «лип». Тепер вимовіть підряд слово «Пилип».

Вправа III

Вимовіть слово «кіт» так, щоб язик при вимовлянні [т] був притиснений до альвеол. Не змінюючи язика з альвеол, вимовіть слово «тік», тобто «кіт» - «тік». Слідкуйте, щоб не вимовити тик. Аналогічно тренуйтесь у вимовлянні: «мід - дім».

Вправа IV

Вимовіть подані англійські слова [`lili], [`kiti], [`siti], [`tikit], [`piti], [`beti], [`keltik], [`sedrik] не пом'якшуючи приголосні перед голосними. Якщо ж той чи інший приголосний вийде м'який, його потрібно окремо тренувати у слові, не дозволяючи середній спинці язика припідніматись.

Вправа V

Виконайте контрольну вправу, повторюючи кожне слово не менше трьох разів. Якщо помітите, що знову пом'якшуєте англійські приголосні, повторіть ще й інші вправи.

[pit] [pi:t] [pei] [pen]

[lift] [li:k] [lei] [leg]

[siks] [si:k] [sei] [sens]

Усі ці вправи покликані досягти різкого зниження активності середньої частини язика. Одночасно ці вправи настроюють язик на апікальний устрій, що сприяє деякому зниженню українського акценту у вимові учнів. В учня повинен виробитися рефлекс: як тільки він усвідомлює, що має справу з англійською вимовою, устрої його артикуляційних органів повинні перебудовуватися для нової фонетичної системи.

2.2 Прийоми попередження характерних помилок вимови у фонетичному складі

І. Приголосні фонеми

Перш за все необхідно попередити помилки учнів в англійських фонемах дальньої групи [….. w, h] і фрикативного [r].

Одних лише описів артикуляції фонеми недостатньо для оволодіння артикуляційним устроєм нової, нерідної фонеми. Значний процент помилок у школярів при оволодінні фонемами дальньої групи пояснюється не стільки важкою артикуляцією, скільки недосконалістю методів, якими вони користуються. [2, С. 18 - 22]

Вправа І

Помістіть передній край язика між зубами так, щоб язик притискався боками тільки до верхніх зубів. Розтуліть губи так, щоб вони не заважали бачити в дзеркалі, як ви кладете язик. Потім заберіть язик, закрийте рот і повторіть вправу декілька раз.

Вправа ІІ

Направте язик до верхніх зубів (як у вправі І). Язик прижміть до зубів так, щоб між язиком і верхніми зубами була вузька щілина. Тепер пропускайте повітря через цю щілину. Слідкуйте, щоб повітря не проходило по боках. Повторіть вправу декілька раз.

Вправа ІІІ

Відведіть язик за зуби і продуваючи повітря, вимовіть [s], а потім [k] і порівняйте їх звучання. Потім вимовіть [k], а закінчіть вимовленням [s]. А тепер навпаки. Виконайте вправу підставляючи замість звуку [m] звук [n].

Усі вищенаведені вправи для фонем виконуються одна за другою на уроках, а потім даються на домашнє завдання. Учні вже після одного разу отриманого пояснення про методи роботи після виконання серії вправ для цих фонем не потребують повторення загальних вказівок і без особливих попереджень можуть перейти до виконання рекомендаційної серії вправ для наступних фонем.

Фонема [w]

Вправа І

Стягніть губи до центру і піднявши одночасно задню спинку язика до м'якого піднебіння, продуйте повітря через вузький отвір стягнених губ, потім до видохів додайте голос і ви отримаєте англійський звук [w].

Вправа ІІ

Порівняйте різницю в положенні губ і язика при вимовлянні українського [в] і англійського [w]. Потренуйтесь у вимовлянні [в - w] і навпаки, [w - в], для контролю користуйтеся дзеркалом.

Вправа ІІІ

Приготуйте губи до звуку [w]. Створіть високий підйом задньої частини спинки язика. А тепер вимовіть слово [wі:] з протяжним [w] і довгим [і:]; тобто [wwwі:]. Потренуйтеся! Далі вимовіть слово [wwwai] і слово [wwwеn].

Вправа IV

Щоб не помилятися у вимові звуку [w] проаналізуйте неправильне вимовляння [`weri`vel] замість правильного [`veri `wel]. Потім потренуйтесь тільки у правильному і швидкому вимовлянні [`veri `wel; `veri `wel;`veri `wel]. [10, С.12]

Фонема [h]

Вправа І

Вимовіть оклики «Аха! Охо!», замінивши в них приголосні звуки протяжними видихами. При тренуванні хриплий звук [х] повинен повністю зникнути.

Вправа ІІ

Вимовіть слова: «хихотіти», «хохати», замінюючи звук [х] видихом. Потренуйтеся в такій навчальній вимові цих слів.

Вправа ІІІ

Відкрийте рот, почніть вимовляти подовжений український [х] і спостерігайте за допомогою дзеркала, в якому положенні знаходиться язик. Ви побачите, як задня спинка язика піднімається. Потім перевірте положення язика при чистому видисі; тепер задня частина спинки язика не піднімається. Це і є положення язика при вимові англійського звуку [h].

Вправа IV

Як можна тихіше, пошепки вимовіть сполучення англійського звуку [h] з українськими голосними: [ho, ha, he, hu, hy].

Фонема [r]

Вправа І

Відкрийте рот для українського [а] і не піднімаючи щелепи, вимовіть звук [р]. Потренуйтеся!

Вправа ІІ

Підведіть напружений нерухомий кінчик язика до альвеол так, щоб між язиком і альвеолами залишалась невелика щілина. Навчіться продувати повітря через неї. Далі, повільно видихнувши через щілину і подавши голос, вимовіть англійський звук [r]. Повторіть цю фонему декілька раз одним видихом [r..r..r..].

Вправа ІІІ

Почніть повільно вимовляти англійський звук [r], а закінчіть словом [rait]. Вимовіть знайомі вам англійські слова, які починаються звуком [r]. [9, С. 82 - 90]

2.3 Коригуючий комплекс вправ для тренування вимови і розпізнавання англійських звуків [?] і [р]

Довгі голосні фонеми

Hоneу іs sweet, but the bee stіngs. He laughs best whо laughs last. Better untaught than іll tаught. A fool аnd hіs moneу are sооn parted. Fіrst соme, fіrst served.

Короткі голосні фонеми Busіness іs busіness. All іs well that ends well. A саt іn gloves сatсhes no mісe. Waste not, wаnt nоt. Bу hook or bу сrооk. Дифтонги Haste makes wаste. Lіke begets lіke. There's nо jоу wіthout alloу. Out of sіght, оut оf mіnd. То know everуthіng іs tо knоw nothіng. He that fears death lіves nоt. Where there's а wіll, there's а waу. What саn't be сured must be endured. Проривні шиплячі приголосні Prасtісe mаkes perfeсt. Barkіng dоgs seldоm bіte. Better the foot slіp than the tоngue. Dоg does not eat dоg. Сurіоsіtу kіlled the саt. A good begіnnіng mаkes а good endіng.

Африкати Suсh саrpenters, suсh сhіps. A good Jасk makes a good Jіll.

Носові сонанти Manу men, mаnу mіnds. No news (іs) gооd news. Bу doіng nothіng we learn tо dо іll. Шиплячі фрикативні приголосні Fіght fіre wіth fіre. Lіve аnd let lіve. Nоthіng ventured, nоthіng gаіned. Іt's neіther here nor there. Sсоre twісe before уou сut оnсe. Easу dоes іt. Wіshes don't wаsh dіshes. Eat аt pleasure, drіnk wіth meаsure. Everу man has hіs hоbbу - hоrse.

Неносові сонанти Lіve and leаrn. Tіme works wоnders. Lіttle frіends maу prove great frіends. Уоuth уearns to be old whіle age уearns to be уoung agaіn.

Додаток В

Вірші