Основні форми організації та методи навчання суспільних дисциплін у вищій школі

· сприяти розвитку пізнавальної мотивації;

· формувати навички оперування поняттями, формулюваннями, визначеннями;

· формувати уміння ставити та вирішувати інтелектуальні проблеми і завдання, спростувати, відстоювати свою точку зору.

Такий підхід зумовлює диференціацію видів навчальної діяльності на семінарських заняттях.

При реалізації першої мети передбачається організація обговорення питання, що вивчається, створення ситуації дискусії, плюралістичного Від лат. „рluralis” - множинний. Філософська концепція, за якою існує декілька або безліч основ пізнання. ставлення до проблеми.

Друга мета передбачає організацію виступів студентів з науковими повідомленнями, що сприяє розвитку та закріпленню навичок застосування здобутих теоретичних знань у практичній ораторській діяльності, умінь логічно висловлювати свої судження, думки тощо.

Викладач у ході семінарського заняття може вирішувати такі завдання:

· повторення і закріплення знань;

· контроль знань;

· педагогічне спілкування, безпосередній контакт зі студентами, взаєморозуміння та творча співпраця;

· узагальнення і оцінювання знань студентів.

На основі цього можна виділити два основні різновиди семінарських занять, які умовно можна назвати - навчально-дискусійні та навчально-риторичні.

Навчально-дискусійні види занять застосовуються на початку та протягом вивчення основної частини розділів теоретичних курсів. Основні види діяльності на таких заняттях пов'язані з застосуванням методу широкого обговорення питань та усвідомлення проблем і висновків за допомогою діалогу.

Навчально-риторичні як правило при завершенні вивчення теоретичних курсів та підведенні підсумків. На них застосовуються методи публічних промов (рефератів), які студенти готують на основі вивченого та засвоєного матеріалу, демонструючи знання, уміння та навички з даної дисципліни.

Підготовка до проведення семінарського заняття

Загально відомо, що підготовка до семінарського заняття складається з двох етапів - теоретичного та методичного.

Теоретичний етап підготовки передбачає підбір теоретичних першоджерел, наочностей, ілюстраційного та демонстраційного матеріалу.

Як правило на семінарському занятті викладач повинен мати примірники навчальної літератури, що є в наявності в бібліотеці навчального закладу (посібники, підручники, словники, методичні рекомендації тощо), і які рекомендувалися студентам для використання при підготовці до семінарського заняття.

Етап методичної підготовки складається з методичної розробки заняття, яка включає можливу логіку його проведення:

· визначення основних теоретичних положень та їхнього тлумачення;

· підбір прикладів для порівнянь;

· визначення найбільш складних завдань та варіантів їхнього вирішення;

· розподіл часу на розгляд питань.

Основою підготовки викладача до заняття є методичні рекомендації (вказівки) для студентів до вивчення дисципліни. Вони розробляються провідними викладачами кафедри і затверджуються щорічно перед початком навчального року.

У них, як правило, окрім винесених на розгляд тем і запитань повинні бути проблемні завдання, запропонований перелік рефератів та виступів, пропозиції щодо організації дискусії, “круглих столів”, сценарій конференцій, ділової гри. Кожна тема, враховуючи її особливості, потребує диференційованого підходу до вибору форм і конкретних рекомендацій.

Методичні рекомендації, щодо проведення семінарських занять розробляються викладачами на підставі робочої програми з урахуванням мети, цілей та завдань вивчення дисципліни при підготовці фахівців конкретної спеціальності.

У них визначаються:

* мета та завдання семінару;

* розгорнутий план його проведення;

* перелік питань для обговорення і дискусії;

* перелік літератури для використання під час підготовки та проведення семінару.

Також подається перелік роздавального матеріалу для семінару (таблиці, схеми, слайди тощо), картки індивідуальних завдань, експрес-опитування. Головним чинником ефективності семінарського заняття повинна бути творча співпраця студентів і викладача, яка ґрунтується на високому професіоналізмі та взаємній зацікавленості в досягненні результату навчання.

Мета семінарів на перших курсах - ознайомлення студентів з особливостями самостійної роботи з літературою, першоджерелами та методикою роботи з ними, з підготовкою до написання рефератів, читання та обговорення їх.

Хід заняття

Організаційний момент передбачає:

· взаємне привітання викладача і студентів;

· нагадування основних вимог, правил на занятті;

Вступна частина

Викладач нагадує студентам мету і завдання, вводить їх у тему, визначає про форми роботи на семінарі, розраховує час на проведення окремих видів роботи. Тобто, налаштовує студентів на роботу, надає заняттю конструктивно-прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

Врахувавши, що на підведення підсумків заняття потрібно 3-5 хвилин, викладач може завчасно спланувати час на розгляд окремих питань, проблемних завдань, вправ, ситуацій. Звичайно, кожне заняття - це живий організм, і обмежити його рамками часу дуже складно, але орієнтуватись у регламенті потрібно, це дисциплінує і студентів, і самого викладача, привчає до економії часу, взаємної поваги в ході дискусії чи обговорення, а також дає можливість розглянути передбачену проблему в цілому, а не за окремими питаннями. Відсутність регламенту руйнує схему семінару, призводить до втрати логіки і взаємозв'язків.

При всій відносності порівнянь тут доцільно звернутись до одного з цікавих висновків так званої теорії хаосу, яка формулюється так: якщо не можна передбачити поведінку системи на тривалий час, то цілком можливо передбачити загальні тенденції, відпрацювати головну політику, залишаючи деталі на самоорганізацію.

Це можна застосувати і до семінарського заняття. Основні проблеми повинні бути розглянуті й відпрацьовані на занятті.

Під час підготовки семінару викладач повинен передбачати зміну форм роботи студентів у ході заняття. Бажано мати 2-3 можливі моделі з застосуванням різних форм роботи. Це можуть бути “прес-конференція”, “круглий стіл”, “дебати” тощо.

Добре, якщо семінар поділяється на окремі блоки.

Завдяки цьому можна розв'язати одночасно декілька завдань:

· підводити короткі підсумки під час проведення семінару;

· корегувати хід семінару;

· дисциплінувати студентів, тримаючи їх у робочій формі;

· ефективно використовувати технічні засоби навчання, індивідуальні завдання тощо.

Але це не знімає питання обов'язкового підведення викладачем підсумку дискусії, орієнтації студентів на подальшу самостійну роботу, глибоке та ґрунтовне вивчення теми.

Види навчальної діяльності на семінарському занятті

Найбільш поширеними видами навчальної діяльності на семінарському занятті у вищому навчальному закладі є дискусії, конференції, реферати.

Дискусія Від лат „discussio” - дослідження, розбір. є однією з найпоширеніших видом діяльності на семінарському занятті - це слово латинського походження, що означає “дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками”. Суть даного методу полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми. Мета дискусії - виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної точки зору.

Дискусії можуть бути вільними і керованими. Вони є доцільною і ефективною тоді, коли виникає на базі знань учасників з теми, яка розглядалась. За допомогою дискусії студенти отримують нові знання, зміцняються у власній думці, вчаться її відстоювати. Головна функція навчальної дискусії - стимулювання пізнавального інтересу з певної проблеми. Однією з найважливіших умов її ефективності є попередня і ґрунтовна підготовка студентів як у змістовному, так і в формальному відношенні. Змістовна підготовка - це накопичення необхідних знань з теми, передбаченої дискусією, а формальна - у виборі форми відтворення викладу цих знань.

Дискусія збагачує зміст уже відомого студентам матеріалу, допомагає його впорядкувати і закріпити.

Викладач же отримує належну інформацію про глибину і систему знань, особливості мислення студентів, корегує свою подальшу роботу з ними.

Умови успіху дискусії:

· участь у дискусії усієї групи. Можна розподілити ролі - ведучого, опонента, рецензента, логіста, експерта тощо, залежно від теми дискусії;

· кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї позиції, а не великий реферат, думки висловлювати коротко, зважуючи слова, контролюючи свої емоції;

· дискусія має бути спрямована на з'ясування проблеми, а не на “змагання” її учасників;

· протилежні точки зору не повинні нівелюватись - саме їх наявність просуває дискусію уперед;

· дискусійні зауваження повинні бути зрозумілими, коректними;

· під час дискусії керівник повинен утримуватись від власного виступу, він повинен знати проблему, вміти керувати дискусією, слухати виступаючих, робити висновки, мати авторитет і бути тактовним. Надзвичайно важливо навчити студентів деяким правилам “технології” дискусії.

Цьому можуть сприяти такі прийоми:

· опитування експертів, ознайомлення з їх поглядами на те чи інше питання;

· прийом “поєднання ідей”;

· прийом “оживлення” великих рефератів, доповідей за допомогою питань або вільної дискусії, якою ніхто не керує (обговорюється вузьке коло питань);

· прийом дискусій з розподіленими поглядами;

· прийом дискусій у малих групах.

Робота з малими групами як форма семінарського заняття може використовуватись під час обговорення проблем з будь-якої дисципліни.

В основі - традиційний поділ навчальної групи на міні-групи (по 4-5 осіб у кожній) і постановка завдань, які повинні вирішувати студенти кожної міні-групи.

При цьому необхідно звернути увагу на такі вимоги:

· аудиторія повинна бути невеликою з відповідним розміщенням меблів, щоб не робити перестановок на занятті;

· в кожній мікрогрупі бажано мати лідера, спроможного сформулювати думки і повести за собою товаришів;

· не зводити в одну міні-групу 2-3 лідерів, це знизить ефективність роботи;

· час на виконання роботи чітко регламентувати;

· завдання повинні бути конкретні, передбачати спільне обговорення, дискусії;

Для роботи малими групами, можливі різні завдання.

Протягом півгодини малі групи обговорюють свої компетенції, після цього лідери презентують перед академічною групою бачення проблеми під кутом зору своєї групи, відповідають на запитання, роз'яснюючи свою позицію і отримуючи консультативну допомогу викладача, спільно формулюють узагальнене бачення шляхів вирішення проблеми, формулюють загальні висновки.

Конференції Від лат. „coferentia” - збирати в одне місце. застосовуються, як правило, в тому випадку, коли на семінарському занятті розглядаються складні теоретичні проблеми, категорії та формування.

Особливості ходу такого виду діяльності:

· група складає запитання до проблеми, автори найбільшої кількості питань потрапляють у групу учасників конференції;

· автори найбільш цікавих запитань займають місця за столом учасників і задають запитання групі.

Реферат Від лат. „referre” - доповідати, повідомляти. - форма роботи поліваріантна. Її використання потребує значної попередньої роботи як студентів, так і викладачів. До того ж в ході самого заняття важливо створити умови, які б стримували процес творчості, дискусії. Реферати, при заслуховуванні яких 1-2 студенти працюють, а інші відпочивають - недоцільні.

Вимоги до написання реферату:

· реферат передбачає підготовку варіанта виступу;

· під час підготовки використовується література, що покладена в основу повідомлення;

· сам виступ повинен бути цікавим, містити нову інформацію, знайомити з різними позиціями з того чи іншого питання;

· використання роздавального матеріалу;

· студенти повинні бути зорієнтовані на конспектування цінних повідомлень, нової інформації, щоб використати її в подальшому обговоренні питання;

· реферат повинен бути обмежений у часі;

· можливе рецензування рефератів студентами завчасно в письмовій формі, або в усній - на занятті, проведення експрес-роботи з теми рефератів і визначення його коефіцієнта корисної дії.

Для того, щоб реферати мали навчальну роль, потрібно на занятті дотримуватись таких вимог:

· попередня робота студента з обов'язковою консультацією викладача;

· створення таких обставин на семінарському занятті, коли до процесу заслуховування, обговорення та аналізу буде залучена вся група;

Основні вимоги до роботи викладача при підготовці та проведенні семінарського заняття

Успіх семінарського заняття великою мірою залежить від викладача, його ролі в організації самостійної роботи студентів, вимогливості в процесі обговорення теми, підготовленості до семінару, уміння володіти аудиторією, індивідуального підходу до кожного студента групи.

Все це вимагає копіткої роботи, вдумливої і цілеспрямованої підготовки до семінару, а саме:

· Викладач повинен бути активним керівником семінарського заняття активізувати пасивних студентів, ставити додаткові питання, тримати аудиторію в робочому стані, не давати окремим студентам відвертатися від ходу занять.

· Викладач повинен спрямовувати роботу семінару, уміло поєднувати розвиток активності студентів з чітким виконанням плану проведення заняття.

· Необхідне уміле поєднання добровільних виступів студентів з виступами за викликом викладача.

· На семінарі викладачу слід завжди бути спокійним і зосередженим.

· Виступи студентів викладач оцінює з позиції об'єктивності, поваги до студентів, уміння створювати на семінарі обстановку колективного обговорювання поставлених питань.

· Керівник семінару повинен реагувати на прояви низької культури студентів - засміченості мови, порушення поведінки, не допускати виступів по чужому конспекту, використання шпаргалок.

Практичні заняття

Практичні заняття - вид навчального заняття, при якому викладач організує датальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

На відміну від семінарських, практичні заняття ставлять на меті формування суто практичних умінь і навичок, передбачених вивченням відповідної дисципліни. Тому види діяльності на практичному занятті мають свої особливості, які характеризуються дослідницькими і творчими діями студентів.

У залежності від перевагань відповідних дій, практичні заняття можна умовно поділити на навчально-діяльнісні та навчально-дослідницькі.

На навчально-діяльнісних заняттях студенти самостійно або за участю викладача виконують завдання, відпрацьовуючи та засвоюючи практичні навички. До цього можна віднести - робота з книгою, документами, картами, посібниками, словниками тощо, метою якої є реферування, вивчення фактичного матеріалу навчальної дисципліни.

Навчально-дослідницькі заняття відзначаються застосуванням методів роботи, пов'язаних з проведенням пошукових та дослідницьких дій. Це може бути аналіз теоретичних концепцій, архівних матеріалів, визначення особливостей та порівняння різних точок зору на одну проблему, що висвітлена у наукових джерелах, ін.

Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі.

Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з лектором даної навчальної дисципліни.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знадь, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговоренням за участю студентів, розв'язуванням контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Оцінки, отримані студентом за виконання окремих практичних завдань, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Лабораторні заняття

Лабораторне заняття - форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування пристосованого до умов навчального процесу. В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища.

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Індивідуальні заняття

Індивідуальне навчальне заняття як правило проводиться з окремими студентами, які навчаються за індивідуальною формою навчання з метою підвищення рівня їхньої підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Індивідуальні навчальні заняття організуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках - повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їхній обсяг, форми та методи проведення, форми та методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Консультації

Консультація - форма навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їхнього практичного застосування.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

Консультація є однією з форм роботи викладача з відстаючими студентами і однією з форм організації їхньої самостійної роботи.

Консультація використовується не лише для допомоги студентам, але й для контролю за їхньою роботою.

Позанавчальні форми організації навчання у вищій школі

До позанавчальних форм організації навчання відносяться різні практики.

Як правило, у вищому навчальному закладі до обов'язкових видів практики відносяться - навчальна та виробнича практики.

У вищих навчальних закладах, де обов'язковими є підготовка та захист дипломних проектів, тематика яких пов'язана з виробництвом, передбачається переддипломна практика.

Навчальна практика проводиться на молодших та середніх курсах навчання. Її зміст та основні завдання передбачають знайомство з виробництвом, закріплення теоретичних знань, одержаних під час навчальних занять шляхом порівняння та наочного переконання.

Для студентів соціально-гуманітарних спеціальностей навчальна практика проводиться в умовах їхньої майбутньої професійної діяльності. Для майбутніх педагогічних працівників -- у середніх та вищих навчальних закладах. Для науковців -- в науково-дослідних установах та організаціях, архівах, бібліотеках тощо.

Завдання навчальної практики передбачають:

· знайомство з напрямками та основним змістом діяльності установи чи закладу;

· вивчення основної нормативної документації;

· вивчення досвіду роботи кращих працівників;

· практичне виконання елементарних виробничих завдань - складання документів, виконання фрагментів робіт(проведення занять);

· проведення науково-дослідної роботи для підготовки курсових робіт та закріплення теоретичних знань.

Виробнича практика проводиться на старших курсах навчання. Її зміст та основні завдання передбачають роботу студента у якості працівника майбутньої спеціальності з виконанням відповідних посадових обов'язків.

Для майбутніх викладачів - це робота у закладах освіти у якості викладача, класного керівника, куратора. Для науковців - робота у відповідних установах у якості наукових співробітників і прирівняних до них працівників.

Усі види практики повинні мати відповідне методичне забезпечення - основні завдання, відповідну методичну документацію.

Виробнича практика є складовою частиною навчального процесу в яка пов'язує теоретичне навчання у магістратурі і самостійну викладацьку роботу у вищому навчальному закладі, дає можливість одержати навички науково-педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу.

Основними завданнями виробничої (педагогічної) практики студентів-магістрантів є:

- ознайомлення з основними напрямами навчально-виховної і наукової роботи вищого начального закладу;

- детальне вивчення робочих програм історичних дисциплін певної спеціальності (або групи спеціальностей) вищого навчального закладу;

- набуття досвіду написання конспектів лекцій і практичних занять з історичних дисциплін;

- формування первинних навичок читання лекцій та проведення практичних занять з історичних дисциплін вищому навчальному закладі;

- оволодіння різними методами і засобами поточного і підсумкового контролю рівня знань студентів;

- формування первинних навичок організації і проведення консультацій студентам, засідань наукових гуртків і проблемних груп;

- формування первинних навичок встановлення міжпредметних зв'язків історичних дисциплін і дисциплін спеціальності, що використовують математичні методи дослідження та обробки результатів;

- формування навичок використання сучасних психолого-педагогічних основ навчання та виховання студентів;

- набуття досвіду розробки нових технологій навчання студентів;

- ознайомлення з формами і методами організаційно-управлінської роботи вищого навчального закладу;

- формування особистості майбутнього магістра, виховання культури поведінки і здатності працювати у викладацькому колективі.

Перед початком виробничої (педагогічної) практики проводиться настановна конференція за участю керівника відділу практики університету, працівників деканату, завідувача кафедри, методистів та магістрантів. На конференції оголошуються місця проходження практики, цілі і конкретні завдання практики, обов'язки і права керівників практики і практикантів, порядок звітності за роботу під час практики.

Для успішного проходження практики магістранти під керівництвом методистів повинні:

- взяти участь у зустрічі з керівниками факультету, кафедри, викладачами за місцем проходження практики;

- ознайомитись з навчальними планами і програмами історичних курсів тих академічних груп, в яких проходитиме практика;

- розробити індивідуальний план практики;

- відвідати, як правило, не менше 5 лекцій і 5 практичних занять викладачів-наставників;

- підготувати деталізовані конспекти лекцій і практичних занять, що будуть проводитись самостійно, узгодити тексти з викладачами і методистом;

- провести самостійно, як правило, не менше 2 лекцій і 5 практичних занять;

- провести не менше 2 консультацій студентам з предметів, що викладалися магістрантом;

- ознайомитись з роботою студентського наукового гуртка або проблемної групи і провести самостійно не менше 1 засідання гуртка (проблемної групи);

- відвідувати і приймати участь в обговоренні занять своїх товаришів;

- незалежно від наявності своїх занять практикант перебуває на кафедрі вищого навчального закладу щодня (крім вихідних) не менше 6 годин;

- під час практики магістранти продовжують виконання своїх кваліфікаційних магістерських робіт;

- на останньому тижні практики магістранти готують необхідну документацію до звіту про педпрактику.

Контроль за роботою магістрантів-практикантів здійснюють груповий методист, завідувач відповідної кафедри, деканат, керівник відділу практики університету, ректорат.

Контроль за практикою здійснюється під час відвідування занять практикантів, при обговоренні проведених занять.

Робота практикантів оцінюється кафедрою, на якій проводилась практика, та методистами за системою КМСОНП (Кредитно-модульної системи організації навчального процесу): „відмінно” (90-100 балів), „добре” (75-29 балів), „задовільно” (60-74 балів), „незадовільно” (менше 60 балів). При виставленні загальної оцінки за виробничу (педагогічну) практику груповий методист і кафедра враховують оцінки за проведені заняття, організованість, дисципліну та педагогічний хист практиканта, активність при виготовленні та використанні засобів навчання та діагностики знань студентів, оцінки за завдання кафедр психології та педагогіки.

По закінченню практики студент-практикант складає звіт, де відображений основний зміст проведеної ним роботи.

Звіт, як правило, завіряється керівником установи, де студент проходив практику.

Загальні методи навчання суспільних дисциплін

Сучасна класифікація загальних методів навчання формувалася з 50-х до кінця 70-х років ХХ ст. Найбільш обґрунтоване її визначення знайшло в колективних роботах російських авторів (під керівництвом академіка Ю.К.Бабанського) і передбачає їхній розподіл на групи, що розрізняються умовно за характером дій при здійсненні навчально-педагогічної діяльності Педагогика: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. Ю.К.Бабанского. -- 2-е изд., доп. и перераб. -- М.: Просвещение, 1988. -- С.385-409..

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Цю групу методів умовно можна поділити на чотири підгрупи, які характеризуються особливостями виду діяльності.

Перша підгрупа - за джерелом передачі і сприймання навчального матеріалу:

Словесні методи: дії, пов'язані з мовленнєвою (вербальною) діяльністю під час заняття - розповіді, пояснення, повідомлення та інше.

Наочні методи: ілюстрації, демонстрації. Застосування таблиць, малюнків, засобів аудіо та відео, інших візуальних засобів що сприяють більш ефективному усвідомленню навчального матеріалу.

Практичні методи: дії, пов'язані з практичними видами діяльності. Виконання вправ, лабораторних робіт, творів, дослідів та ін.

Друга підгрупа - за логікою передачі та сприймання навчального матеріалу.

Індуктивні методи: засвоєння навчального матеріалу здійснюється від часткових конкретних прикладів до загальних висновків стосовно вивчаємого змісту.

Дедуктивні методи: засвоєння навчального матеріалу здійснюється навпаки - від загальних прикладів до конкретних усвідомлень певних знань.

Аналітичні методи: дії, пов'язані з розкладенням змісту навчального матеріалу на певні частини і поступовим його усвідомленням.

Синтетичні методи: дії зворотного порядку, що передбачають усвідомлення матеріалу на окремих конкретних прикладах.

Третя підгрупа - за ступенем самостійності мислення учнів (студентів) при засвоєнні знань.

Репродуктивні методи Від лат. "produco" -- виробляю, створюю.: дії, пов'язані з відтворенням будь-якої інформації у різних формах. Репродуктивні методи поєднують особливості словесних, наочних і практичних видів діяльності.

Проблемно-пошукові методи: характерні для більш високого рівня організації освіти. Дії, що зумовлюють учнів (студентів) до більш самостійної, творчої роботи.

Дослідницькі методи: Застосовуються на самих високих щабелях навчання. Передбачають дії, пов'язані з виключно самостійним вирішенням завдань.

Четверта підгрупа - за ступенем керівництва навчальною роботою:

Робота під керівництвом викладача: виконання навчальних завдань у присутності та під керівництвом викладача. В музичному навчанні - це робота над музичним твором під час індивідуальних занять.

Самостійна робота: Відпрацювання та засвоєння одержаних на заняттях усних та письмових завдань поза контролем викладача.

Методи стимулювання і мотивації навчально- пізнавальної діяльності

Цю групу методів умовно поділяють на дві підгрупи за характером спонукання до навчання:

Методи стимулювання інтересу до навчання: це дії, пов'язані зі створенням ситуації відкриття чогось нового, цікавого. Пізнавальні ігри, дискусії. В музичному навчанні -- це, наприклад, створення ситуації емоційно-моральних переживань, спостерігання над віртуозним виконанням музичних творів, знайомство з літературним змістом музичних творів, його обговорення тощо.

Методи стимулювання обов'язку і відповідальності у навчанні: Це дії, пов'язані з роз'ясненням мети навчання, його необхідності. Усвідомлення вимог до вивчення предмета, заохочення та покарання в навчанні.

Методи контролю та самоконтролю у навчанні

В теорії і практиці навчання історично склалися чотири форми організації контролю: попередній, поточний, рубіжний (тематичний) і підсумковий. Попередній контроль, який передбачає визначення рівня знань студентів (учнів) до початку навчання. Поточний контроль -- це систематична перевірка домашніх завдань, опитування на заняттях, тощо. Рубіжний (тематичний) контроль передбачає з'ясування результатів вивчення та усвідомлення окремих тем, розділів, підведення підсумків за певний період навчання (семестр, рік). Підсумковий контроль - це визначення остаточних результатів у навчанні.

Види В деяких джерелах види і форми організації контролю зведені в одне визначення або мають тотожне значення. контролю визначаються характером навчальної діяльності під час оцінювання досягнених результатів, а саме: усний контроль, письмовий контроль, лабораторно-практичний контроль.

Методи контролю умовно поділяють на три підгрупи:

Методи усного контролю: фронтальне опитування на заняттях, колоквіуми, заліки, екзамени.

Методи письмового контролю: диктанти, письмові твори, контрольні роботи, реферати, курсові, дипломні роботи.

Методи лабораторно-практичного контролю: підсумкове самостійне виконання практичних завдань. У музичному навчанні - концертне виконання музичних творів, курсові, державні іспити.

В теорії педагогіки при розгляді навчального процесу як єдиного цілого деякі автори виділяють ще одну -- четверту групу методів навчання -- бінарних, коли метод і форма організації педагогічної діяльності зливаються в одне ціле Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. - К., 1983. -С.218-234..

Бінарні Від лат. "binarius" - подвійний. методи навчання

Суттєво ця група методів витікає з словесних, наочних і практичних методів і поєднується з формами організації діяльності аналогічного типу.

Так словесні методи на різних рівнях набувають бінарного характеру:

на інформаційному рівні - словесно-інформаційний;

на пошуковому - словесно-пошуковий;

на проблемному - словесно-проблемний.

Аналогічним шляхом класифікуються ці методи і для наочних і практичних видів діяльності - наочно-інформаційний метод, наочно-проблемний, практично-пошуковий, практично-дослідницький та ін.

Бінарна класифікація методів навчання найбільш реальна в процесі музичного навчання, оскільки воно нерідко передбачає комплексність видів навчально-пізнавальної діяльності без теоретичних обґрунтувань завдань конкретних дій.

Крім логічно організованих дій викладачів, що зумовлюються методами навчання, в навчальному процесі використовуються різні інші засоби, за допомогою яких ефективність навчання стає більш високою.

Засобами навчання прийнято вважати матеріальні й нематеріальні атрибути Від лат. "attribuo" - надаю, наділяю. Суттєва, невід'ємна властивість предмета або явища, речова ознака. , які використовуються в навчально-пізнавальній діяльності. До них належать наочні, практичні приладдя, технічні прилади, навчальна та методична література, допоміжні інструменти тощо.

Застосування наочності та технічних засобів має вирішальне значення для результатів навчання. Важко, наприклад, уявити собі навчання роботи на комп'ютері або гри на музичному інструменті без їхньої наявності.

Контроль та оцінка навчальних та наукових досягнень студентів

Контроль якості навчання й оцінювання знань явище історичне. Початок його був покладений ще у XVIII столітті і використаний у вищих школах Німеччини, де було введено рангування студентів. Там почали вивішувати списки з прізвищами студентів проти яких ставились крапки: «…» -найвищий рівень; «..» - другий рівень; «.» - найнижчий рівень. В подальшому другий рівень був поділений на три рівні, а з часом їхня кількість була доведена до дванадцяти.

У царській Росії були екзамени як форма контролю знань, їх було багато, але вони не мали ефективності, бо не завжди свідчили про реальний рівень знань - оцінка ставилася за знання питань одного білета.

Першу спробу оцінити знання учнів цифрами зробив наприкінці ХІХ ст. начальник Київського навчального округу Ф.Бродке. Для кожного предмета і класу він встановив свої найвищі оцінки в балах. Наприклад, з Закону Божого для перших чотирьох класів найвища оцінка була 7, а для трьох наступних - 4; з російської мови в перших трьох класах - 10; трьох наступних - 9; в сьомому останньому класі - 7.

Після 1917 р. при введенні так званої комплексної системи освіти застосовувалась усна, письмова, тестова перевірка. Заводились індивідуальні книжки, кругові зошити, проводилися виставки робіт. Вчителі вимушені були вести складні записи всіх видів роботи учнів, писати характеристики, що звичайно не могли замінити щоденних балів та оцінку на екзамені в кінці року.

З 1933 року була застосована стара система перевірки знань, були введені екзамени з виставленням оцінок балами(цифрами), а з 1935 року цифрові оцінки доповнювалися словесними: "відмінно", "добре", "задовільно", "погано", "дуже погано". З 1944 року знання стали оцінювати цифрами за п'ятибальною системою - від одиниці до п'яти.

У 90-х роках ХХ ст. все частіше висловлювались думки про подальше вдосконалення традиційної системи контролю знань і вмінь студентів.

У практиці роботи сучасної школи контроль проявляється в різних видах і формах. До основних видів контролю відносяться: попередній (вхідний), поточний, рубіжний і підсумковий. Визначені форми організації контролю: усний, письмовий, програмований, змішаний, самоконтроль. Розглянемо класифікацію та особливості контролю за метою, яка ставиться.

Попередній контроль (діагностика вхідного рівня знань студентів) застосовується, як передумова для успішного планування і керівництва навчальним процесом. Він даг змогу визначити наявний рівень знань для використання їх викладачем як орієнтира у складності матеріалу. Формою попереднього контролю с: вхідний контроль знань. Він проводиться на першому курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних іспитах з певного предмета. Попередній контроль у вигляді перевірки і оцінки залишкових знань проводять також через деякий час після підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і з метою встановлення рівня знань для визначення можливості сприйняття нових навчальних дисциплін.

Поточний контроль знань є органічною частиною всього педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Управління навчальним процесом можливе тільки на підставі даних поточного контролю. Головне його завдання - допомогти студентам організувати свою роботу, навчитись самостійно, відповідально і систематично вивчати усі навчальні предмети. Поточний контроль широко застосовується при проведенні різних типів навчальних занять, зокрема:

Контроль на лекції може проводитись як вибіркове усне опитування студентів або із застосуванням тестів за раніше викладеним матеріалом, особливо за розділами курсу, які необхідні для розуміння теми лекції, що читається, або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу прочитаної лекції (проводиться зазвичай в кінці першої або на початку другої години лекції).

Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до систематичного опрацювання пройденого матеріалу і підготовки до майбутньої лекції, встановити ступінь засвоєння теорії, виявити найважчі для сприйняття студентів розділи з наступним поясненням їх. Контроль на лекції не має забирати багато часу.

За витратами часу на контроль усне опитування поступається контролю, програмованому за картками.

Контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях проводиться з метою з'ясування готовності студентів до занять такими методами:

вибіркове усне опитування перед початком занять;

фронтальне стандартизоване опитування за картками, тестами;

фронтальна перевірка виконання домашніх завдань;

виклик до дошки окремих студентів для самостійного розв'язування задач, письмові відповіді на окремі запитання, задані на лабораторному занятті;

оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій, оригінальних рішень, уточнень, визначень, доповнень попередніх відповідей тощо;

письмова контрольна робота;

колоквіум по самостійних розділах теоретичного курсу (темах або модулях).

Контроль у позанавчальний час:

Перевірка виконання самостійної роботи, науково-дослідних і контрольних робіт. Оцінюється якість і акуратність оформлення, точність і оригінальність рішень, використання спеціальної літератури, наявність елементів дослідження, виконання завдання у встановленому обсязі відповідно до заданих термінів.

Перевірка конспектів лекцій і рекомендованої літератури

Перевірка і оцінка рефератів в частині лекційного курсу, який самостійно проробляється.

Індивідуальна співбесіда із студентом на консультаціях.

Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета, кращого із спеціальності, краще виконання лабораторних, особливо навчально-дослідних робіт.

Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов'язаних з цим пізнавальних, методичних, психологічних і організаційних якостей студентів. Його завдання -- сигналізувати про стан процесу навчання студентів для вжиття педагогічних заходів щодо оптимального його регулювання.

Рубіжний контроль може проводитись усно і письмово, у вигляді контрольної роботи, індивідуально або в групі.

Однією з форм рубіжного контролю є колоквіум. Він має за мету мобілізувати студентів на поглиблене вивчення дисципліни. При проведенні колоквіумів бесіда зі студентом більш невимушена, ніж на заліках та іспитах, що, природно, дає змогу виявити інтереси і нахили студентів, їхню дійсну підготовку.

Підсумковий контроль проводиться для оцінки знань і навичок студентів відповідно до моделі фахівця та вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики. Він здійснюється за допомогою таких форм контролю, як заліки, семестрові, курсові та державні іспити (державна атестація). Основна мета іспитів -- встановлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю, глибиною і вмінням застосовувати їх у практичній діяльності.

В умовах професійної та вищої освіти існує стобальна система оцінки результатів навчання, яка відповідає європейським стандартам вищої освіти. Це пов'язано з впровадженням КМСОНП (Кредитно-модульної системи організації навчального процесу), передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, що аналогічна ECTS (Європейській кредитно трансферній системі) 18-19 серпня 1999 р. у м.Болонія відбулася конференція, на якій була прийнята спільна заява міністрів освіти 32 країн Європи про створення Зони європейської освіти, що передбачає двоступеневу вищу освіту (бакалавр, магістр) та впровадження єдиної кредитно-модульної системи навчання (ECTS) . .

У сучасній вищій школі оцінювання навчальних досягнень студентів здійснюється як за національною (чотирьохбальною) шкалою, так і за стобальною.

Шкала оцінювання навчальних досягнень студентів:

Оцінка за шкалою ECTS	Оцінка за національною шкалою	Оцінка у балах
А	„Відмінно”	90-100
B,C	„Добре”	75-89
D,E	„Задовільно”	60-74
F,X	„Незадовільно” з можливістю повторного складання	35-50
F	„Незадовільно” з обов'язковим повторним курсом	1-34

Література

1. Закон України «Про вищу освіту» - http://www.mon.gov.ua/laws/ZU_2984.doc

2. Про національну доктрину розвитку освіти: Ук. Президента України - http://www.mon.gov.ua/laws/Ukaz_Pr_347.doc

3. Андрусишин Б.І., Гуз А.М. Методика викладання шкільного курсу "Основи правознавства": підручник. - К.: Знання, 2008. -- 301с.

4. Булда А. А. Практична підготовка вчителів історії в педагогічних навчальних закладах України (етапи і особливості) - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006. - 498 с.

5. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник. / Заг. ред. В.І.Лозової. - Харків: „ОВС”, 2006. - 496 с.

6. Михайличенко О.В. Методика викладання суспільних дисциплін у вищій школі: навчальний посібник. - Суми, СумДПУ, 2009. - 122 с.

7. Нормативно-правові документи з питань вищої освіти / Я.Болюбаш (ред.), Т.Дудник (уклад.). - Б.м., 2004. -- 304 с.

8. Пометун О. І., Пироженко Л. В., Коберник Г. І., Роєнко Л. М., Баліцька Н. Г. Інтерактивні технолгії навчання / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. - К. : Науковий світ, 2004. - 86 с.

9. Пометун О. І., Комар О. А. Підготовка вчителів початкових класів: інтерактивні технології у ВНЗ: навч. посібник / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. - Умань : РВЦ "Софія", 2007. - 66 с.

10. Пометун О.І., Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі. - К. : Генеза, 2006. - 328 с.

Размещено на Allbest.ru