Компетентність вчителя іноземних мов

Ми вважаємо, що до структури аутопсихологічного компоненту професійної компетентності вчителя входить мотивація досягнення, тому що саме мотивація є важливим регулятором людської діяльності. ”Чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників (мотивів) спонукають людину до діяльності, тим більше зусиль вона схильна докласти” [81, 9].

Загальновідомо, що поняття мотивації охоплює всі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, ідеали тощо. Всі вони відіграють різні ролі в загальній картині мотиву дії. Серед них особливе місце посідають мотиви: вони спонукають, направляють і регулюють поведінку та діяльність особистості. Мотив виражає суб`єктивне ставлення людини до свого вчинку, свідомо поставлену мету, яка направляє й пояснює поведінку. Людина ніде не розкривається так повно, як у мотивах поведінки.

Мотиви вступу до педагогічного ВЗО та вибір професії вчителя різноманітні, причому деякі з них не відповідають педагогічній діяльності. Ця обставина давно хвилює педагогічну громадськість. За нашими даними, тільки 40% тих, хто навчається, вступили до педагогічного університету, позитивно ставлячись до професії вчителя. Більш ніж 40% вступили до ВЗО через те, що захоплюються предметом (“предметні мотиви”), не маючи інтересу до педагогічної діяльності. Це особливо помітно у студентів факультетів іноземної філології, які в майбутньому бачать себе перекладачами, менеджерами зі знанням іноземних мов, секретарями-референтами іноземних фірм або сумісних підприємств, але ніяк не вчителями шкіл.

Найбільш важливим завданням для формування професійної компетентності у студентів педагогічних ВЗО є розвиток мотивації досягнення, яка пов`язана з потребою особистості досягти бажаного результату. С.С. Зазнюк визначає її, як “прагнення людини досягти значних результатів, успіхів у діяльності” [81, 165].

Американські психологи Д. Аткінсон і Д. Мак-Клелланд дійшли висновку, що мотив досягнення складається з двох протилежних мотиваційних тенденцій - прагнення до успіху та запобігання невдачі [284]. Д. Мак-Клелланд, аналізуючи умови формування мотивації досягнення, об`єднав основні формуючи впливи в чотири групи:

формування синдрому досягнення (перевага в людини устремління до успіху над прагненням уникнути невдачі);

самоаналіз;

формування прагнень і навиків ставити перед собою високі, але адекватні цілі;

міжособистісна підтримка [284].

Отже, формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов необхідно починати саме з формування мотивації досягнення.

На нашу думку, важливим показником ауто психологічного компоненту професійної комптнтності є сформована педагогічна самосвідомість майбутнього вчителя, яка “зорієнтована на відбиття й перетворення суб'єктом педагогічної дійсності, а також передбачає його цілісну самооцінку себе як учителя та свого місця в педагогічному процесі” [135, 91]. Педагогічна самосвідомість є механізмом, який виконує активну функцію саморегуляції. Лише усвідомивши себе в ролі вчителя, вихователя, людина відкриває для себе можливості активного професійного саморозвитку, намагається сформувати в себе професійно значущі якості особистості та педагогічної майстерності [280].

Ця проблема розглядається як у працях філософів, так і психологів. На думку українських філософів, самосвідомість є важливим компонентом свідомості, яка “орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін., за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку, як мислячої істоти, здатної відчувати”[256, 154].

У психології самосвідомість визначається як вищий рівень розвитку свідомості - основа формування розумової активності та самостійності особистості в її судженнях та діях; образ себе й ставлення до себе [240], усвідомлення людиною себе, своїх власних якостей [164], те, що він значить для самого себе [206].

Р. Бернс розглядає Я-концепцію, як динамічну сукупність настанов, які властиві кожній особистості та направлені на самого себе [206]. На думку дослідника, уявлення індивіду про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того, чи спираються вони на об`єктивне знання чи суб`єктивну думку, чи є вони справжніми або помилковими. Під час опису себе, індивід використовує абстрактні характеристики звичного самосприйняття. До них відносяться його атрибутивні, рольові, статутні, психологічні характеристики, життєві цілі тощо. Всі вони входять до образу “Я” з різною питомою вагою - деякі з них уявляються індивідові більш значущими, інші - менш. Причому, значущість елементів самоопису й відповідно їхня ієрархія можуть змінюватися відповідно до контексту, життєвого досвіду індивіду або просто під впливом моменту. Такий вид самоопису - це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис.

Слід зазначити, що професійна самосвідомість педагога підпорядкована загальним законам самосвідомості і є характерною для суб`єктів визначеної групи. При методологічному підході професійна самосвідомість виступає, насамперед, як діяльнісно організована свідомість. Найважливішою її характеристикою є не лише наявність реальної рефлексії, але й її подвійна, разновекторна спрямованість. “Хто б і коли не діяв, - зазначав Г.П. Щедровицький, - він завжди повинен фіксувати свою свідомість, по-перше, на об`єктах своєї діяльності (він бачить і знає ці об`єкти), а, по-друге, на самій діяльності (він бачить і знає себе діючим, він бачить свої дії, свої операції, свої засоби і навіть свої цілі та завдання)” [274, 410].

На думку В.О. Сластьоніна, професійна самосвідомість учителя може бути описана такими характеристиками, як мотиваційно-ціннісне ставлення до власного досвіду педагогічної діяльності з точки зору особистого внеску у розвиток та становлення особистості учня, усвідомлення й переживання суб`єктивної значущості розвитку й особистісного росту учня як вирішальної умови власної самореалізації в професії, виявлення та розпізнавання якості особистісних утворень та властивостей свого “Я”, готовність до реформування педагогічної діяльності [238].

Ми вважаємо, що становлення професійної самосвідомості в майбутніх вчителів є необхідною умовою їхньої професійної компетентності, так як вона виступає внутрішньою умовою й передумовою активного засвоєння студентами значущих для них сфер діяльності, основою саморегуляції, самоуправління, самовдосконалення. Ступінь усвідомлення студентом властивостей та особливостей власного “Я”, значущих для навчальної і професійної діяльності, може бути показником успішності його професійного розвитку.

Зазначимо, що здатність до адекватного оцінювання себе як педагога починає формуватися у студентів після їх першого досвіду роботи в школі, а саме, під час першої педагогічної практики. Тому важливо починати цей вид роботи як можна раніше, методично правильно його організовувати, вчити студентів аналізувати результати своєї педагогічної діяльності під час і після проходження практики.

Питання про шляхи формування педагогічної самосвідомості є занадто актуальним для розвитку особистості вчителя в цілому. Воно не повинно зводитися лише до конструювання змісту, який містить в собі свідомість; необхідно враховувати також і роль емоційно-ціннісного фактору в педагогічній самосвідомості.

Педагогічна самосвідомість є найважливішою категорією, що реально відображає суть процесу професійного становлення та розвитку педагога, насамперед, на етапі навчання у ВЗО. Нажаль, професійна самосвідомість дуже часто складається стихійно, що, не сприяє формуванню професійної компетентності в майбутніх учителів.

На нашу думку, ще одним показником аутопсихологічного компоненту професійної компетентності є емоційна гнучкість вчителя, “збереження працездатності при виникненні певного завдання в умовах емоціогенної ситуації” [196, 423]. Ця властивість педагога проявляється у витримці, вмінні виявляти позитивні емоції, саморегулюватися, стримувати негативні емоції. Педагогічна діяльність - багатопрофільна й багатоаспектна. Сьогоднішньому студенту педагогічного ВЗО належить працювати з людьми, і в першу чергу, - з дітьми. Його професійна компетентність буде визначатися не тільки інтелектом, сукупністю знань, умінь, навиків, а й особливостями нервової системи, психологічною стійкістю й підвищеною працездатністю в процесі спілкування, професійною стійкістю.

З.Н. Курлянд зазначає, що професійна стійкість у педагогічній діяльності - це “синтез властивостей та якостей особистості, який дозволяє впевнено, самостійно, без емоційної напруги в різних, часто непередбачених, умовах виконувати свою професійну діяльність з мінімальними помилками протягом тривалого часу [122, 11]. Особливості емоційної сфери передбачають: емоційну стабільність, перевагу позитивних емоцій, відсутність тривожності, здатність переносити психологічні стреси. Є.С. Асмаковець вказує на те, що вчитель з високим рівнем розвитку емоційної гнучкості, який володіє прийомами вербального і невербального прояву почуттів та цілеспрямовано їх застосовує в спілкуванні з учнями, збагачує педагогічну взаємодію, робить її емоційно насиченою, формує в учнів почуття психологічної захищеності й безпеки, забезпечує досягнення високої продуктивності педагогічної діяльності, справляє позитивний вплив на розвиток індивідуальності учнів [14]. Емоційна гнучкість хоча й має фізіологічну основу, піддається корекції та розвитку, являючись продуктом виховання та самовиховання.

2.4. Когнітивно-технологічний компонент

Необхідним компонентом професійної компетентності вчителя є когнітивно-технологічний, до якого входять професійні знання, вміння, навики. Сучасному вчителеві також необхідно володіти широким спектром педагогічних технологій та педагогічним менеджментом.

Знання - особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності [62]. Багатогранність педагогічної діяльності вимагає від майбутнього вчителя опанування різносторонніх загальних та спеціальних знань, які відповідають базовому рівню професійної освіти (див. табл. 2.1 на стор. 40).

Говорячи про формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов, вважаємо за необхідне окремо розглянути іншомову комунікативну компетенцію, що має бути сформованою в студентів факультетів іноземної філології. Дослідники визначають іншомовну комунікативну компетенцію, як засвоєння етно- і соціально-психологічних еталонів, стандартів, стереотипів поведінки; ступінь володіння “технікою” спілкування іноземною мовою [92]. Ми поділяємо думку С.Ю. Ніколаєвої та її співавторів, які вважають, що це поняття крім вищезазначених, містить ще й мовну компетенцію. [153]. Слід зазначити, що знання мови складається з опанування чотирьох видів мовленнєвої діяльності (говоріння, читання, письмо та аудіювання), що, на думку І.О. Зимньої, включає мову й мовлення як засоби її реалізації [84].У процесі виконання мовленнєвих дій, які є одиницями мовленнєвої діяльності, формуються навички, а в процесі виконання мовленнєвої діяльності формуються вміння. С.Л. Рубінштейн вказує на те, що засвоєння системи знань, поєднане з оволодінням відповідними навиками, - це основний зміст та найважливіше завдання навчання [215].

Таблиця 2.1

Види знань, що необхідні компетентному вчителю

Види знань	Коротка характеристика
Методологічні	Філософські знання; знання загальних законів і категорій діалектики, законів розвитку, філософське розуміння основ педагогіки та психології, проблем особистості; знання загальної методології пізнання; знання теорії пізнання, загальнонаукових методів (емпіричного та теоретичного дослідження, наукового пізнання); знання методології педагогіки, педагогічного процесу, методологічних принципів дослідження проблем у сфері освіти
Теоретичні	Знання принципів побудови вітчизняної освіти, її системи й змісту освітніх програм: системи принципів і засобів особистісно-орієнтованої взаємодії з дітьми; знання психолого-педагогічних умов для розвитку пізнавальної мотивації та здібностей дітей; знання психологічних основ педагогічної діяльності; знання основ коригувальної педагогіки в освітньо - виховній роботі з дітьми та просвітительської педагогічній роботи з батьками.
Спеціальні	знання педагогічних технологій, сучасних інноваційних методичних систем навчання та виховання; знання методів активізації інтелектуальної діяльності та шляхів загального особистісного розвитку дітей; знання методів, засобів і форм організації роботи та управління життям дитячого колективу; знання предмета, який викладається.

Як зазначає С.У. Гончаренко, вміння - це «засвоєний суб'єктом спосіб виконання дій, який забезпечує сукупність набутих знань і навичок” [62, 58]. Відповідно чотирьом видам мовленнєвої діяльності в майбутніх учителів іноземних мов повинні бути сформовані чотири основні вміння: говоріння (в діалогічній та монологічній формах), письма, аудіювання й читання), а також мовленнєві навички.

Як відомо, навичкою називають будь-яке «психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії” [200, 98], дію, доведену в результаті багаторазових, цілеспрямованих вправ до досконалого виконання [85]. Як зазначає Ю.І. Пасов, щоб досягти “рівня навички”, мовленнєва дія повинна стати автоматизованою, стійкою, гнучкою [178]. При цьому свідомість не повинна бути спрямована на форму виконання; це повинно сприяти відсутності напруги та швидкої втомленості. Всі навички формуються поетапно. При вивченні іноземних мов повинні бути сформовані граматичні, лексичні, перцептивні, слухові, каліграфічні, орфографічні навики та навики вимови.

У програмі з англійської мови для університетів / інститутів, створеній колективом українських авторів під керівництвом С.Ю. Ніколаєвої та М.І. Соловей, вказані основні вимоги до теоретичної та практичної підготовки випускників факультету іноземних мов. До кінця повного курсу навчання студент повинен:

бути готовим продовжити самостійну роботу у сфері лінгвістики;

вміти використовувати іноземну мову для спілкування;

вміти вибірково слухати, бути уважним та розуміти зміст знайомих та незнайомих текстів; допускається уточнення окремих деталей, особливо, якщо предмет слухачеві незнайомий;

вміти читати тексти різних стилів на знайомі й незнайомі теми та розуміти гіпотезу, аргументацію, точку зору автора, роздуми;

вміти правильно написати структурований зв'язний текст будь-якого виду;

продемонструвати рівень умінь, необхідних для написання дипломної роботи; бути здатним самостійно працювати з довідковою літературою;

продемонструвати свої соціокультурні знання, які стосуються країн, мова (мови) яких вивчається, та бути здатним застосувати набуті знання для комунікації, як у професійному, так і в непрофесійному контекстах [197]

Безумовно, сучасному вчителю необхідно також володіти педагогічними технологіями. Концепція педагогічної освіти особливо вказує на це: «Як ніколи постає проблема запровадження сучасних педагогічних технологій, вдосконалення організації робочого часу викладача та навчального часу студента і, особливо, в частині його самостійної роботи» [111].

Особливе значення в підготовці педагогічних кадрів у сучасних умовах набуває об'єднання фундаментальної освіти й глибокого, міцного засвоєння наукових основ професійної діяльності з практичним оволодінням нею на основі формування в майбутніх учителів практичних умінь та навичок. Так в наукових дослідженнях з'явився термін “педагогічні технології”, який об'єднує в собі категорії “класичної” дидактики разом із самими сучасними методами та прийомами - індивідуалізації, гуманітаризації, оптимізації навчально-виховного процесу.

Н.В. Басова вважає, що “дидактика - це теорія освіти в цілому, а педагогічна технологія - це конкретне, науково-обгрунтоване, спеціальним чином організоване навчання для досягнення конкретної, реальної цілі навчання, виховання та розвитку того, хто навчається” [24, 69]

Термін “технологія” використовується в широкому й вузькому значеннях. На думку В.І. Грищенка та Б.М. Паньшина, в широкому значенні - це засіб засвоєння людиною матеріального світу за допомогою соціально організованої діяльності, який містить три компоненти: інформаційний (наукові принципи), матеріальний (засоби виробництва), соціальний (спеціалісти, які володіють професійними навиками). У вузькому значенні - це конкретні технологічні прийоми [64]

Розуміючи “сукупність” знань як “систему”, автори ряду робіт [28; 72;.120; 172; 218; 227] розглядають поняття “освітня технологія” в трьох аспектах:

науковому - навчальні технології як напрямок педагогічної науки, який вивчає й розробляє цілі, зміст, методи та засоби навчання, а також проектує педагогічні процеси;

процесуально-описовому - як алгоритм процесу навчання, сукупність його цілей, змісту та засобів, які сприяють досягненню визначених запланованих результатів;

процесуально-діяльнісному - як технологічний процес, спрямований на скоординоване функціонування всіх особистих, інструментальних та методологічних педагогічних засобів.

Дослідники проблеми педагогічних технологій дають різні визначення означеної педагогічної категорії, що можна побачити з наведеної нижче таблиці (див. табл. 2.2 на стор. 44).

Предметом педагогічної технології є конкретні практичні взаємодії вчителя та учнів в будь-якій сфері діяльності, що організовані на основі чіткого структурування , систематизації, програмування, алгоритмізації, стандартизації способів та прийомів навчання чи виховання, з використанням комп'ютеризації та технічних засобів, а також без них. У результаті досягається стійкий позитивний результат при засвоєнні учнями знань, умінь і навиків, у формуванні соціальних норм поведінки.

Завданнями педагогічних технологій у сфері навчання іноземних мов є:

набуття міцних знань, умінь і навичок мови, яка вивчається;

формування соціально-цінної поведінки;

вміння оперувати технологічним інструментарієм;

розвиток технологічного мислення; вміння виконувати самоосвітню діяльність у сфері іноземних мов; вивчення технологічної дисциплінованості в навчанні та загальнокорисній праці.

Таблиця 2.2

Визначення поняття “педагогічна технологія” в науковій літературі

В.П. Беспалько	змістова техніка реалізації навчального процесу [28]
І.М. Богданова	організаційно-змістова структура, серцевина, яка виз- начає напрям взаємодії педагога з дитиною або колекти-вом дітей при нескінчений різноманітності підходів і відношень [31]
С.У. Гончаренко	системний метод створення, застосування, визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ста- вить своїм завданням оптимізацію освіти [62]
М.В. Кларин	системна сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засо- бів, в використаних для досягнення педагогічної мети [99]
Б.Н. Лихачьов	сукупність психолого-педагогічних наснанов, які визна- чають спеціальний підбір та компонування форм, мето- дів, способів, прийомів, виховних засобів [138]
Г.К. Селевко	змістове узагальнення, що вбирає в себе зміст усіх визна-чень різних авторів (джерел) [224]
В.О. Сластьон	чітке наукове проектування і точне відтворення педагогіч- них дій, які гарантують успіх [184].

Педагогічні технології розглядаються в трьох рівнях:

загальнопедагогічному (загальнодидактичному та загальновиховному);

предметно-методичному (як “окрема методика” викладання предмета);

локальному (як технологія формування понять , нових знань, особистісних якостей) [224].

Г.К. Селевко виокремлює в структурі педагогічної технології концептуальну основу, змістову частину навчання, яка охоплює мету навчання, загальну і конкретну, та зміст навчального матеріалу, процесуальну частину (технологічний процес), яка складається з організації навчального процесу, методів і форм навчальної діяльності учнів, методів і форм роботи вчителя, діяльності вчителя з управління процесом засвоєння матеріалу й діагностики навчального процесу [224].

Будь-яка педагогічна технологія, її розробка та використання вимагають творчої активності як з боку вчителя, так і з боку учня, тому що вчитель залучає учнів до творчої участі в розробці технологічного інструментарію, до організації технологічно чітких форм виховання та навчання.

На думку В.О. Сластьоніна, під час використання педагогічних технологій важливу роль відіграє особистість педагога, що й відрізняє поняття “методика” від поняття “педагогічна технологія”. Якщо перше розкриває процедуру використання комплексу методів та прийомів навчання й виховання безстосовно до діяча, який її виконує, то педагогічна технологія передбачає додання до неї особистості педагога в усьому різномаїтті її прояву” [184].

Технології навчання іноземних мов умовно можна поділити на дві великі групи:

- когнитивно-орієнтовані технології (модель “від мови - до мовлення”);

- комунікативно-орієнтовані технології (модель “через мовлення - до мови”).

На думку М.К. Кабардова, до когнитивно-орієнтованих технологій навчання іноземних мов можна віднести методи, засновані на раціонально-логічному способі засвоєння мови (перекладацько-граматичний, аналітичний, свідомо-порівняльний тощо). До комунікативно-орієнтованих технологій, де створюються ситуації, наближені до природних умов засвоєння мови і де наголос роблять на довільному оволодінні мовою, він відносить натуральний, прямий, інтенсивний, сугестопедичний, комунікативний тощо [92].

Ми вважаємо, що формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов повинно здійснюватися шляхом залучення до навчального процесу нових педагогічних технологій, таких як комунікативно орієнтоване, інтерактивне, кооперативне, модульне навчання. У процесі навчання у педагогічному ВЗО на заняттях з циклу професійної та практичної підготовки слід широко використовувати нові інформаційні технології, зокрема, комп'ютерне навчання та роботу в системі Інтернет. Майбутній учитель іноземних мов повинен володіти різноманітними технологіями, вміти підібрати і застосувати їх у навчальному процесі залежно від типу школи, етапу навчання, особистісних відмінностей учнів тощо. І цими знаннями, вміннями та навичками він повинен оволодіти під час навчання у ВЗО, щоб стати компетентним спеціалістом.

Важливою складовою когніивно-технологічного компоненту професійної компетентності, на нашу думку, є менеджерські вміння вчителя. В умовах ринкової економіки конкурентноздатність на освітянському ринку праці забезпечується широким спектром професійних якостей викладача, які включають управлінську підготовку, результат якої є готовність учителя керувати колективом та самим собою.

Сьогодні освіті потрібен учитель не тільки добре обізнаний у своєму предметі, але й здатний створити умови, що сприятимуть розвитку та саморозвитку особистості дитини. Це веде до пошуку та засвоєння нових методів діяльності вчителя, який повинен будувати свою педагогічну діяльність, спираючись на науково-обгрунтовані процеси управління. Як справедливо зазначив В.С. Лазарев: “хоч би які найчудовіші педагогічні новації не були розроблені, при неякісному управлінні не можна сподіватися на їхнє широке та результативне засвоєння” [124, 12]. Відтак, в майбутніх вчителів слід формувати вміння педагогічного менеджменту, які допоможуть їм ефективно здійснювати свою діяльність з навчання, виховання й розвитку особистості та творчих здібностей школярів, “…він (менеджмент) сьогодні синтезує комп'ютеризацію управління, його психологізацію й спрямованість на людину, наповнює новим змістом управлінські функції і, у певній мірі, розглядає комерційний аспект цього процесу” [95, 135].

Як відомо, термін “менеджмент” запозичений з англійської мови й означає “керівництво, оголювання, здатність справлятися з чим-небудь, з якою-небудь проблемою” [297, 516]. З функціональної точки зору менеджмент - це процес планування, організації, мотивації та контролю, що необхідні для формування й досягнення цілі.

На думку дослідників (Б.М.Андрушків, О.Є.Кузьмін), менеджмент є складовою частиною поняття “управління”, тому що порозуміває “цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети” [9, 6]. Педагогічний менеджмент - це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління педагогічними системами, спрямований на підвищення ефективності їхнього функціонування й розвитку [228, 3]. Він має свою специфіку та закономірності, що знаходять відбиття в своєрідності самого предмета, продукту, знаряддя та результату праці менеджера. Як вказує В.П. Симонов, предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність керованого суб'єкта, продуктом праці - інформація, а знаряддям праці - слово, мова, мовлення. Результатом праці менеджера навчально-пізнавального та навчально-виховного процесів є міра навченості, вихованості й розвитку об'єкта (другого суб'єкта) менеджменту - учнів. Як і всяка діяльність, він має цілеспрямований характер, сутність якого: повнота, несперечливість, не протиріччя, взаємопов'язаність, конкретність і реальність визначених цілей та їх підпорядкованість основній меті - вихованню, навчанню та розвитку людини як вільної, відповідальної та творчої особистості, формуванню в неї готовності до праці, активної життєвої позиції, наукового світогляду [228].

Учитель іноземних мов під час планування своєї педагогічної діяльності, будь-то урок іноземної мови чи виховний захід, повинен вміти враховувати основні елементи наукової організації праці, бути обізнаним з прийомами так званого “класного менеджменту”. Найважливішим моментом тут є врахування фактору часу. Завдання вчителя - з мінімальною витратою часу спланувати урок чи виховний захід таким чином, щоб були досягненні поставлені цілі: практична, освітня, виховна та розвиваюча. Плануючи урок, учитель повинен враховувати необхідність використання таких сучасних засобів навчання, як лінгафонні кабінети, комп'ютерні класи, проектувальну техніку тощо, що покликане скоротити час на використання дошки з метою демонстрації граматичних конструкцій, лексичних зразків, фонетичних моделей і т.д. Під час планування контролю за сформованістю граматичних та лексичних навичок доцільне використання тестових завдань; сформованість фонетичних навиків можна контролювати у всіх учнів одночасно в мережі лінгафонної лабораторії.

Крім того, позакласна робота в школі передбачає проведення вчителем виховних заходів, які не повинні бути тривалими за часом. Вони мають бути тематично насиченими, виховними, цікавими для учнів. Саме тому, таке велике значення має їх правильне планування. Компетентний учитель повинен також володіти навиками планування розвитку особистісних якостей учнів, їх корегуванням.

Головним етапом, що демонструє, наскільки вчитель іноземних мов володіє педагогічним менеджментом, є етап організації його професійної діяльності. Він повинен вміти, використовуючи аудиторну й позааудиторну роботу, організувати процес навчання таким чином, щоб учні навчилися проявляти самостійність, вміли виконувати запропоновані вчителем завдання, такі наприклад, як робота з текстом, з аудіоматеріалом, підготовка усного повідомлення, як у монологічній, так і у діалогічній формі, написання твору тощо.

Одним із основних компонентів педагогічного менеджменту є етап контролю за ходом і результатом педагогічного процесу. Контроль на уроках з іноземної мови може бути самим різноманітним: це контроль вчителя, взаємоконтроль, самоконтроль; він може бути, як поточним, так і відстроченим; усним або письмовим тощо. Педагог має здійснювати вибір відповідної форми контролю для раціонального корегування. Впровадження індивідуалізації та диференціації в роботі з учнями дозволяє поліпшити якість контролю за рівнем навченості та вихованості в кожного окремого школяра і всього класу в цілому.

Важливе місце в питанні контролю посідає самоконтроль і самокорекція. О.С. Анисимов вважає, що саме вчитель здійснює пошук організації ходу самоконтролю, самокорекції учня в його навчальній діяльності в рамках поставлених педагогом цілей і завдань засвоєння учнем способів спрощення й ускладнення своєї діяльності [11]. Для суб'єкта педагогічного менеджменту важлива як інформація, отримана в результаті цілеспрямованих спостережень, так і її вміла обробка, впорядкування, аналіз та оцінка.

Все це потребує сформованості грамотних менеджерських вмінь учителя, тому що “від учителя…залежить атмосфера, відношення (і відношення між людьми, і ставлення до справи); насамперед учитель визначає, свідомо чи несвідомо, помітно чи непомітно, індивідуально чи у співробітництві з учнями цілі всього колективу” [133; 3].

2.5. Персональний компонент

На нашу думку, ще одним компонентом професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов є персональний, який пов'язаний з професійно-значущими якостями педагога.

Як відомо, якість особистості - це існуюча тривалий час характеристика, яка проявляється в поведінці індивіда в різноманітних ситуаціях. ”Якість спеціаліста - це сукупність найбільш суттєвих, відносно стійких його властивостей та характеристик, які обумовлюють готовність до виконання певних соціальних та професійних функцій” [236, 24].

Отже, професійно-значущі якості особистості (ПЗЯО) - це суттєві психологічні характеристики, до яких певна професійна діяльність висуває підвищені вимоги. Високий рівень розвитку ПЗЯО людини при сформованій позитивній мотивації є важливою умовою, що забезпечує його високу продуктивність у професійної діяльності. “ПЗЯО - це постійно закріплене ставлення до своєї професії, праці, природи, речей як певної системи мотивів, форм і способів професійно-рольової поведінки, в якій ці стосунки реалізуються” [127, 33].

Поняття професійно-значущого об'єднує внутрішнє і зовнішнє та передбачає діалектику об'єктивації й об'єктивації. Воно виокремлює й конкретизує головне в предметному змісті мотивації та регуляції поведінки педагога. Якості особистості, які залучені до процесу становлення професійної діяльності, впливають на ефективність її виконання з основних параметрів: продуктивності, якості, надійності [272].

На думку М.Д. Левитова, якості не даються від народження, а розвиваються в процесі навчання та практичної роботи, але вони досить стійкі, щоб говорити про них як про якості, які необхідні для покрашення роботи вчителя [129].

Існує більш ніж 500 класифікацій професійно-значущих якостей учителя. Розглянемо деякі з них. Так, І.А. Зязюн вказував на те, що майбутньому вчителю необхідно працювати “над таким синтезом якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність: педагогічний оптимізм, впевненість у собі як в учителеві, відсутність страху перед дітьми, уміння володіти собою, відсутність емоційного напруження, наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання, рішучість)” [182, 50].

В.О. Сластьонін виокремює такі професійно значущі якості вчителя: інтерес і любов до дитини, як відображення потреби в педагогічній діяльності, справедливість, педагогічна пильність та спостережливість, педагогічний такт, педагогічна уява, товариськість, вимогливість. наполегливість, цілеспрямованість, організаторські здібності, врівноваженість, витримка, професійна працездатність [236].

Ю.К. Бабанський найважливішими особистісними якостями вчителя вважає: ідейно-політичний, культурний кругозір, суспільну активність, почуття нового, потребу працювати з дітьми, наполегливість, педагогічний такт, педагогічне орієнтування, вимогливість, самооцінку, знання в галузі свого предмета, вміння розвитку мислення школярів, навиків навчальної праці, інтересу до предмета, вміння забезпечити індивідуальний підхід до учнів під час навчання та виховання, вміння організувати позакласну роботу з предмета [16].

В дослідженні Н.В. Кузьміної виокремлен п'ять груп якостей, зумовлених відповідними видами діяльності вчителя: гностичні, проектувальні, конструктивні, комунікативні, організаторські [119], які в функціональній схемі О.І. Щербакова віднесені до загальнотрудових. До власне професійних він відносить інформаційні, мобілізаційні, розвиваючі й орієнтувальні функції педагогічної діяльності [276].

Проаналізувавши лише деякі підходи, можна побачити, що серед вчених не існує єдиної думки щодо питання про структуру необхідних учителю професійно-значущих якостей особистості. На нашу думку, компетентного вчителя, в першу чергу, повинні відрізняти гуманістичні якості, такі як емпатія, такт, толерантність, вміння знайти позитивне в людині, доброзичливість, справедливість тощо, без яких неможлива робота з дітьми. «Процес гуманістичного виховання учнів починається з формування гуманістичних якостей особистості самого вчителя” [189, 84].

Ми вважаємо, що компетентному вчителю повинні бути властиві такі якості, як альтруїзм та почуття власної гідності. Визначальною тут є система цінностей учителя, де альтруїзм - здатність робити добро іншій людині, незалежно від її походження, віри, соціального статуту, від користі, яку вона приносить суспільству, - переходить із розряду філософських категорій в стійке психологічне переконання. Альтруїстична настанова, яка входить до особистісних якостей, часто висуває перед вчителем високі вимоги - вміння бути вище своїх власних бажань та потреб і віддати безумовний пріоритет потребам учня.

В особистісному ядрі кожної людини, а особливо вчителя, важливим є почуття власної гідності. Якщо професіонал його не має, то він не заслуговує на повагу і сам не зможе виховати почуття власної гідності в своїх учнів. Ця якість є умовою і передумовою особистісної та соціальної відповідальності. До неї входять почуття: безпеки - прийняття відповідальності за власне життя; ідентичності - прийняття власного “Я”, реальна оцінка себе; приналежності - закріплення себе в будь-якій групі; мети - визначення сенсу життя; вміння сприймати виклик долі; впевненість у власній компетентності, що дуже важливо для становлення справжнього професіонала, покликаного виконувати обов'язки з виховання підростаючого покоління, покладені на нього суспільством.

Ще однією важливою якістю для сучасного вчителя, на нашу думку, є професійна мобільність. У словнику іноземних мов “мобільність” визначається, як «1) рухливий, здатний до швидкого пересування та дій; 2) переносно - енергійний, діяльний” [241, 364]. Українські вчені визначають професійну мобільність, як «здатність швидко змінювати види праці, переключатися на іншу діяльність у зв'язку із змінами техніки і технології виробництва” [198, 194].

Мобільність особистості (соціальна, професійна) проявляється в її здатності до творчого засвоєння нових видів діяльності та перебудови стереотипів, які склалися раніше. При цьому вона передбачає:

відкритість людини по відношенню до нового, впевненість у своїх силах в процесі його засвоєння;

широту і багатогранність мислення, здатність переходити від одного способу діяльності до іншого;

гнучкість настанов особистості, які дозволяють регулювати свої дії в умовах, що змінюються;

критичність особистості, здатність адекватно оцінювати свої результати і намічати нові перспективи [121].

Компетентному вчителеві, яий працює в нових умовах сучасної школи, необхідно, на нашу думку, володіти особистісною та соціальною мобільністю, а також мобільністю знань. Відмова від стереотипів, здатність до інновацій, інтерес до всього нового, але при цьому критичне осмислення запропонованого, вміння підібрати найбільш ефективну для рішення педагогічної задачі технологію - все це визначає мобільність, якою повинні володіти випускники педагогічного ВЗО.

Але найбільш важливою професійно-значущою якістю компетентного вчителя, на нашу думку, є комунікативність, тому що вміння спілкуватися є необхідним для педагогічної діяльності, адже він працює у сфері “людина-людина”, яка передбачає здатність успішно функціонувати у системі міжособистісних стосунків.

На думку О.О. Леонтьєва, спілкування - це “процес чи процеси, які мають місце в середині певної соціальної групи суспільства, процеси, за своєю суттю, не міжіндивідуальні, а соціальні. Вони виникають в силу суспільної потреби, суспільної необхідності. Спілкування - це те, що забезпечує колективну діяльність” [131, 4].

У вузькому розумінні під комунікативністю (комунікативною компетенцією) розуміють здатність організовувати “інформаційний процес між людьми як активними суб'єктами, з врахуванням стосунків між ними” [114], тобто здатність до організації комунікативного процесу. Сама назва виникла завдяки пануванню такої точки зору. Подальше вивчення цього явища привело до розширення змісту поняття. Тому сучасні трактування різних учених терміну “комунікативна компетенція” розбігаються. Існуючі в психології та педагогіці визначення комунікативності відображають окремі аспекти цього явища, що можна побачити з наведеної нижче таблиці (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Визначення поняття “комунікативність (комунікативна компетенція)” у психолого-педагогічній літературі

Автор	Зміст
1	2
Є.С. Кузьмін В.Є. Семенов	- орієнтованість у різних ситуаціях спілкування, заснована на знаннях і чуттєвому досвіді індивіда; - здатність ефективно взаємодіяти з оточуючими, завдяки розумінню себе та інших при постійному видозміненню психічних станів, міжособистісних стосунків та умов соціального оточення;
Ю.М. Жуков Л.А. Петров-ська	- адекватна орієнтація людини в самій собі - власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, в ситуації та завданні; - готовність та вміння налагоджувати контакт; - система внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій;
Ю.С.Крижан-ська	-знання, вміння та навички конструктивного спілкування;
М.К.Кабардов Є.В. Арцишев-ська	- система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікаційної дії у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії; - здатність налагоджувати необхідні контакти з іншими людьми;
А.М. Богуш	- комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально - побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуаціях спілкування, ініціативність спілкування;
1	2
В.О.Сластьо-нін	- обізнаність людини, певна система знань, практичних мовленнєвих умінь і навичок, мовленнєвих здібностей людини; - конгломерат знань, мовних і немовних умінь і навиків спілкування, які людина набуває під час природної соціалізації, навчання та виховання;
Н.В.Кузьміна М.В.Кухарев	- здатність до продуктивного спілкування в обмежених та продиктованих умовах;

На нашу думку, оволодіння комунікативною компетенцією в цілому та іншомовною комунікативною компетенцією зокрема, є необхідною умовою формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов.

Багатство, різносторонність та емоційна насиченість педагогічної діяльності змушують майбутнього вчителя прискіпливо вивчати самого себе як професіонала. При цьому відбувається усвідомлення важливості володіння певним набором професійно-значимих якостей особистості й формується певне самовідношення:

по-перше, в системі професійної діяльності;

по-друге, в системі власної особистості.

3. Модель формування професійної компетентності в майбутніх вчителів іноземних мов

Під моделлю процессу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов ми розуміємо описову характеристику, що містить вимоги щодо знань та вмінь, структури й результатів діяльності, особистісних якостей майбутнього вчителя, а також умови й методи її формування.

Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов створена нами на основі відбиття суттєвих характеристик і внутрішньої побудови професійної діяльності (див. схему 3.1 на стор. 51). В ній зосереджуються єдність суб'єктивного, об'єктивного та предметного компонентів професійної діяльності. Так, суб'єктивний компонент моделює відтворення та збереження досягнутого рівня професійної компетентності, його реалізацію у професійній діяльності; об'єктивний - процес побудови й виконання діяльності; предметний - досягнуті результати.

На нашу думку, модель процесу формування професійної компетентності майбутніх вчителів іноземних мов повинна відповідати вимогам, визначеним її суттєвими принципами:

- вивчення процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів з точки зору цілісності, неповторності особистості,як соціальної, культурної та професійної індивідуальності;

- обговорення професійно-особистісного становлення в процесі навчання, самовдосконалення й коригувальної діяльності як єдиного процесу в формуванні професійної компетентності в майбутнього педагога;

- визнання студента педагогічного ВЗО суб'єктом безперервного процесу професійно-особистісного самовдосконалення: самопізнання, саморозвитку, самореалізації.

Отже, в результаті аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури компонентами (перший блок моделі) професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов стали такі: соціальний; полікультурний; аутопсихологічний; когнітивно-технологічний; персональний.

МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

К О М П О Н Е Н Т И

Соціальний	Полікультурний	Аутопсихоло-гічний	Когнітивно-технологічний	Персональ-ний

Орієнтація май бут-нього вчителя на самооцінку профе-сійної компетентності	Впровадження модульно-рейтинго-вої системи навчання в педагогічному ВЗО	Використання НІТ навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки

Спецкурс “Основи формування про-фесійної компетен-тності в майбутніх учителів іноземних мов»	Розробка проекту “Вчитель світу XXI століття»	Інтерак-тивні та коопера-тивні форми роботи	Педагог-гічна практика у школі	Міжнарод-ний сту-денський клуб	Відео-спосте-режен-ня

Схема. 3.1. Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов.

Другий блок моделі - це розроблені нами педагогічні умови (які детально розглянуті в розд.2). Ми виходили з того, що умови - це “сукупність об'єктів, властивостей і відносин, які сприяють реалізації у дійсність можливостей, які є в потенції” [279; 31]. Формування особистості не здійснюється само по собі, із приростом знань і розвитком суспільної практики; для цього необхідна спеціально організована діяльність з її формування. Наступні умови розкривають зміст процесу формування професійної компетентності та покликані зробити цей процес більш ефективним. Ними стали:

орієнтація майбутнього вчителя на самооцінку професійної компетентності;

впровадження модульно-рейтингової системи навчання в педагогічному ВЗО;

використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки.

Ми виходили з того, що сучасній школі необхідні вчителі, спроможні самостійно оцінювати свою педагогічну діяльність, в якій реалізується їх професійна компетентність.Загальновідомо, що самооцінка - це властивість свідомості, яка тією чи іншою мірою властива кожній людині, веде до осмислення власних дій і вчинків.

Українські вчені розглядають самооцінку, як «судження особи про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей відповідно до певного еталону, зразка; вияв оцінного ставлення людини до себе. Самооцінка є результатом мислених операцій - аналізу, порівняння і синтезу» [198; 305].

Дослідники вважають самооцінку складовою частиною структури навчальної діяльності, функція якої полягає в перевірці адекватності способів дії відповідно до поставлених завдань [45]; самоконтролю, його заключного етапу, який сприяє визначенню тими, хто навчається, міри засвоєння способів дій і власних можливостей [117]; внутрішньою основою для прийняття навчального завдання, виконуючого регулятивну функцію, приймаючи на себе функцію мотиву навчальної діяльності [83]; показником того, як “індивід оцінює себе по відношенню до якоїсь специфічної цінності” [108; 68].

Самооцінка посідає важливе місце в організації результативного управління своєю поведінкою. Вона є суб`єктивною основою для визначення рівня претензій, тобто тих завдань, які особистість ставить перед собою в житті і реалізувати які вона вважає себе спроможною. Самооцінка дозволяє вчасно відмовитися від початої дії, якщо людина зрозуміла, що ця дія нерезультативна і, тим більше, помилкова. Адекватне або неадекватне ставлення до себе веде або до гармонійності духу, що забезпечує розумну впевненість в собі, або веде до постійного конфлікту.

Максимально адекватне ставлення до себе - найвищий рівень самооцінки. Неадекватне уявлення про власну особистість є нерідко причиною вибору хибних шляхів для самоствердження, непомірних претензій. Адекватність характеризує самооцінку відносно її відповідності чи розбіжності з фактичною мірою визначеної якості. Важливим критерієм ступеня адекватності самооцінки людини може бути порівняння її з оцінкою оточуючих. У зв`язку з цим самооцінка може бути адекватною чи неадекватною - завищеною чи заниженою.

Перша з них свідчить про високий рівень претензій й низьку самокритичність. На думку М.Й. Боришевського, людина, яка звикла себе переоцінювати, далека від самокритичності, у взаєминах з іншими людьми в неї проявляється постійна схильність до конфліктів, тому в неї виникають серйозні труднощі в спілкуванні.Переоцінка власних можливостей, як правило, пов`язана з недооцінкою оточуючих та занадто критичним ставленням до них [43].

Занижена самооцінка характеризує особистість як критичну, замкнуту, невпевнену в своїх силах, не знає власних позитивних якостей, як таку, що фіксує увагу на своїх недоліках, має труднощі в спілкуванні, бо вважає себе нецікавою для інших. Така людина боїться контактів з людьми.

Адекватна самооцінка свідчить про особистість, яка впевнена в своїх силах, знає свої позитивні й негативні сторони, розуміє, над чим їй необхідно працювати, щоб бути професійно компетентною. Крім того, адекватна самооцінка створює сприятливі умови для професійного самовдосконалення, сприяє його результативності, підтримує мотиви роботи особистості над формуванням своїх професійно-значущих якостей та професійної компетентності в цілому. Загальновідомо, що тільки порівнюючи себе з іншими, вчитель здатний до саморозвитку. Відтак, самооцінка визначає мотиваційно-потребну сферу особистості, є стимулом для досягнення успіху в трудовій діяльності.

Як другу педагогічну умову формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов ми розглядали впровадження модульно- рейтингової системи навчання в педагогічному ВЗО.

Назва “модульне навчання” походить від терміну “модуль”. Модулі - це логічно побудовані самостійні розділи навчального матеріалу, що об`єднуються спільними ознаками. За своєю природою модуль являє собою компактну, чітко структуровану інформацію змістового й операційного характеру, яка визначає роботу студента в процесі навчальної діяльності. Модуль розкриває перед студентом мету навчальної діяльності, логічну структуру завдань, вказує, які етапи повинен пройти студент і які прийоми діяльності засвоїти. Кожен модуль містить програму дії, банк інформації й методичне керівництво для досягнення мети. Отже, у модульному навчанні реалізується педагогіка, що пов`язана з алгоритмізацією навчального процесу.

Необхідно зазначити позитивні якості означеної педагогічної технології:

зменшується число лекцій, оскільки більшість часу студент працює самостійно;

роль викладача значною мірою зводиться до проведення індивідуальних консультацій;

вивчення кожного модуля завершується здійсненням самоконтролю чи контролю переважно в формі тестів;

студент може самостійно працювати із запропонованою йому програмою;

модульне навчання може бути представленим в автоматизованій формі (при наявності у ВЗО відповідної матеріально-технічної бази).

Третьою педагогічною умовою формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов у нашому дослідженні стало використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки. Під час розробки цієї умови ми виходили з того, що в наш час розширюється процес інформатизації суспільства, тобто збільшується використання інформаційної техніки для виробництва, переробки, зберігання та розповсюдження інформації і особливо знань.

Перспективи розвитку України в умовах інформатизації суспільства відтворені в прийнятому Верховною Радою України Законі “Про Національну програму інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 74/98 - ВР, в якому значна увага приділяється залученню нових інформаційних технологій до всіх сфер життя суспільства.

Інформаційні технології пронизують всі сфери людської діяльності, і система освіти, як соціальна структура, також відчуває їхній вплив. Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп`ютерів, комп`ютерних комунікацій, різних електронних пристроїв) породжує нові можливості для застосування комп`ютеру у навчальному процесі, що робить його більш ефективним, дає змогу раціонально використовувати навчальний час.

Багато хто з сучасних дослідників (П.І. Сердюков, С.С. Винярська та ін.) вважають, що зменшити розрив між вимогами сучасного суспільства до випускників шкіл і тим, що школа сьогодні дає їм, може комп`ютерне навчання, комп`ютерна культура [50; 94]. Англійські вчені А. Холл і П. Баумгартер порівнюють вплив останніх на систему освіти з тим переворотом у культурі людства, яке здійснило книгодрукування [289].

У зв`язку з цим учитель, як учасник процесу інформатизації, повинен володіти всіма необхідними знаннями й вміннями при застосуванні нових інформаційних технологій в процесі навчання, вміти використовувати їх у своїй професійній діяльності. Це дозволить підняти процес навчання на якісно новий рівень, коли в школі будуть працювати інформаційно грамотні, високо компетентні вчителі, здатні ефективно організувати навчальний процес із врахуванням сучасних засобів комунікації.

На нашу думку, головною метою застосування нових інформаційних технологій навчання є підготовка студентів до самостійної роботи з вдосконалення сформованої в педагогічному університеті професійної компетентності, що, в свою чергу, веде до ефективної педагогічної діяльності в умовах сучасної школи.

Як відомо, ефективність формування професійної компетентності в значній мірі залежить від спрямованості й організації навчально-виховного процесу, форм і методів його організації. Серед них пріоритетними є комунікативні, кооперативні та інтерактивні методи навчання, які засновані на демократичному стилі взаємодії.Вони спрямовані на самостійний пошук рішень, сприяють розвитку критичного мислення, ініціативи і творчості. До таких методів відносяться рольові й ділові ігри, драматизація, психолого-педагогічні тренінги, бесіди, диспути, лекції, семінари тощо. Вищеназвані методи відображені в засобах реалізації процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов. Серед них: