Комунікативна компетентність як засіб підвищення стресостійкості соціальних педагогів
Сучасний стан розробки проблеми стресостійкості та комунікативної компетентності в дослідженнях науковців різного профілю. Рівень психологічної стійкості до стресів та комунікативної компетентності сучасних юнаків та дівчат, шляхи його підвищення.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.11.2010 |
| Размер файла | 418,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Визначаючи характер комунікації соціальний педагог має враховувати, яким типом спілкування можна скористатися в тій чи іншій ситуації: індивідуально-особистісним («Я - Я»), індивідуально-колективним («Я - Ми»), колективно-суспільним («Ми - Ми»). А кожному із цих типів притаманні свої особливості: лексика, цілі і завдання, глибина і багатомірність [Капська А., 2005, 76].
Предмет спілкування завжди обумовлює змістовий характер людської взаємодії. І залежно від того, що виступає предметом спілкування, його змістом, змінюються, розширюються різновиди спілкування: побутове і ділове, спеціально-професійне, загальнонаукове, соціально-політичне, інформаційно-комунікативне та ін. Щоб можна було використовувати у професійній комунікативній діяльності різні види спілкування, кожен соціальний працівник має знати основні вимоги до його комунікативної діяльності.
Виходячи з того, що соціальний працівник повинен уміти вислухати, почути, зрозуміти, роз'яснити, довести, відповісти, переконати, створити позитивну емоційну атмосферу для довіри чи ділового настрою, знайти підхід до клієнта, то кожен із них має володіти відповідними професійними якостями - знаннями та уміннями, які загалом можна віднести до «комунікативної професіограми» соціального педагога:
знати професійний мовленнєвий етикет і володіти ним;
уміти формулювати цілі та завдання професійного (ділового) спілкування;
володіти навичками ділового спілкування і уміти управляти ним залежно від визначених цілей;
вміти аналізувати конфліктні і кризові ситуації і робити з них адекватні висновки;
вміти доводити, аргументувати, спростовувати, переконувати, досягаючи водночас узгодженості і компромісу;
вміти вести бесіду, полеміку, дискусію, співбесіду, ділову розмову, диспут, круглий стіл, переговори тощо, спрямовуючи їх на вирішення прогнозованого, позитивного і вмотивованого результату;
володіти технікою та логікою мовлення;
володіти відповідними мовленнєвими структурами і лексичними одиницями, що впливають на емоційно-експресивний стан клієнта;
вміти говорити лише тоді, коли є про що сказати співбесіднику (клієнту) [Капська А., 2006, 92].
Дотримання всіх цих умінь та здібностей дають змогу соціальному педагогові вдосконалювати свою професійну діяльність, підвищувати комунікативну компетентність та рівень виходу із стресових та конфліктних ситуацій.
Для вдосконалення професійної діяльності соціального педагога з клієнтом доцільно використати групову форму навчання, а домінуючими методами є активні методи соціально-психологічного навчання. Це дозволяє розглядати й аналізувати наявність оберненого зв'язку, рівні спілкування, здійснювати індивідуальний розвиток суб'єкта навчання.
Застосування різних методів (аналіз ситуацій, рольові/ділові ігри, відеокоментування) дозволяють практикам з'ясувати для себе, який із методів і коли може бути найбільш ефективним.
Гра - це зусилля, яке потрібне, щоб навчитися керувати оточуючим світом, собою; здатність керувати та контролювати ситуацію, яку ми одержуємо в результаті планування та експерименту [Звєрєва І., 2008, 92]. В свою чергу рольові ігри допомагають вирішувати конфліктні ситуації, але за однієї умови - кожен із слухачів виконує певну соціальну роль і згідно з її особливостями веде у спілкуванні свою лінію. Одна і та ж ситуація може програватися кілька разів, при цьому простежується зміна соціальних ролей, що потребує від учасників прояву нових умінь у спілкуванні. Ґрунтовне обговорення вербальної і невербальної поведінки слухачів дозволяє соціальному педагогові загострити їхню увагу на досягненнях чи упущеннях та самостійно вибрати шляхи корекції комунікативної діяльності.
Рольова гра також може використовуватись і в плані діагностики рівня комунікативних умінь спеціалістів-практиків, кожен сам може відчути себе учасником спілкування, використати власний досвід спілкування і прогнозувати самостійне самовдосконалення.
У діловій грі, на відміну від рольової, основна увага зосереджується на інструментальному аспекті і майже не йде мова про міжособистісні відносини. Слухач виконує дії, які несуть у собі ознаки як навчальної, так і професійної діяльності. І за рахунок цього засвоюються абстрактні знання, уміння і навички в контексті конкретної професії, мовби накладені на канву професійної роботи.
Використання відеоматеріалів надзвичайно допомагає у тому плані, що слухачі можуть один і той же матеріал прослухати й побачити кілька разів, що дозволяє детально проаналізувати всі нюанси комунікативної компетенції учасників відеоряду; з'ясувати, як зароджувалась, розвивалась помилка у спілкуванні; простежити за власною поведінкою, інтонаційним забарвленням мовлення.
Завданням соціального педагога є розробка власної програми самовдосконалення. На підставі власної самооцінки майбутні соціальні працівники визначають ті комунікативні професійно значущі якості і уміння, які в них розвинені недостатньо, накреслюють шляхи розвитку цих якостей і умінь, обирають адекватні вправи, рекомендації.
Сучасний технологічний процес, соціальні, політичні, екологічні умови життя людини часто призводять до виникнення синдрому розумово-емоційного напруження. Стрес - це стан напруженості - сукупність захисних фізіологічних реакцій, що настають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів). Тому незалежно від того, чим людина зайнята або що з нею відбувається, завжди є потреба в енергії для підтримки життя, пристосування до постійних нестабільних зовнішніх впливів.
Важливим елементом у роботі соціального педагога є стресостійкість, що характеризується здатністю протистояти стресовим факторам. Стресостійкість буде забезпечувати високу ефективність діяльності й сприятиме збереженню здоров'я людини, якщо вона буде креативно мислити у вирішенні своїх проблем. Важливу роль у підвищенні стресостійкості людини відіграє комунікативна компетентність.
Професійна компетентність характеризується наявністю у соціальних працівників комплексу знань, умінь, навичок, психологічних якостей, професійних позицій та акмеологічних варіантів. А знання, уміння і навички виступають як рольові характеристики професійної компетентності. Окрім того, професійна компетентність соціального працівника повинна включати також і особисті якості, а також сукупність умінь і навичок, що забезпечують функціонування процесу спілкування з клієнтами і колегами.
Таким чином, соціальний педагог зобов'язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, створювати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії, що забезпечує високий рівень стійкості до стресів, вміння контролювати власними емоційними станами.
2. Експериментальне дослідження стресостійкості та комунікації соціальних педагогів
2.1 Методологічні аспекти організації експериментально-дослідницької роботи
Оптимальній поведінці суб'єктів стресової ситуації сприяє їхня здатність справлятися із стресовими факторами, вірно організовувати свою поведінку в складних ситуаціях взаємодії, контролювати свій емоційний стан, швидко приймати правильні рішення - тобто стресостійкість [Вітюк Н., 2006, 254]. Належний рівень стресостійкості дозволяє людині порівняно легко адаптовуватися до стресових ситуаціях, обмежити психологічні витрати. Тому перш, ніж визначати напрями формування стресостійкості у студентської молоді, необхідно проаналізувати особливості реагування сучасних юнаків та дівчат на виникнення стресових чинників.
Комунікація - це система цілеспрямованих і мотивованих процесів, які забезпечують взаємодію людей в колективній діяльності, реалізують суспільні особисті психологічні відносини і використовують специфічні засоби, перш за все - мову [Леонтьєв А., 1999, 78].
В значній мірі успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії соціального працівника.
В даній роботі ми визначимо вплив комунікації на підвищення рівня стресостійкості соціальних педагогів за допомогою проведення методик та анкетування. Експериментальне дослідження здійснювалось протягом 2007-2009 рр. Всього у ньому взяло участь 116 студентів І-V курсів спеціальності «Соціальна педагогіка. Практична психологія», Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника. Дана робота проводилася в руслі теоретико-експериментального дослідження здатності молодої людини до стресостійкості в умовах травматичного стресу та вплив комунікативної компетентності на підвищення стійкості до стресів.
Дослідження мало на меті проаналізувати прояви психологічних особливостей та закономірностей поведінки сучасної молоді в стресових ситуаціях, оцінити рівень комунікативної компетентності. Досягнення мети дослідження здійснювалося шляхом перевірки провідної гіпотези, зміст якої міститься в припущенні, що розвитку стесостійкості сприяють як різні психологічні та особистісні чинники особистості, так і високий рівень комунікативної компетентності соціального педагога.
Програма дослідження включала наступні етапи:
- теоретико-аналітичний - тут відбувалася постановка проблеми, визначення мети та завдань дослідження, здійснювалося ознайомлення із станом досліджуваної проблеми у психологічній науці і аналітико-синтетичне вчення її теоретичних напрацювань з окремих аспектів;
- організаційний етап: включає підбір матеріалів для проведення експериментального дослідження;
- етап реалізації експериментального дослідження: включає проведення психодіагностичних процедур серед студентів вищого навчального закладу;
- підсумково-аналітичний етап - тут відбувалася обробка й систематизація результатів дослідження, виводилися висновки та загальні рекомендації щодо даної проблеми.
Основні завдання експериментального дослідження:
Визначити рівень стресостійкості соціальних педагогів.
З'ясувати здатність студентської молоді адаптовуватися до стресових ситуацій.
Визначити рівень самооцінки психічних станів серед соціальних педагогів.
Визначити рівень комунікативної компетентності соціальних педагогів.
Розробити програму соціально-психологічного тренінгу для розвитку комунікативної компетентності та підвищення рівня стресостійкості.
З-поміж емпіричних методів дослідження нами були використані спостереження, опитування (бесіди, анкети), тестування. В аналізі особливостей адаптації молодих людей до стресових ситуацій, їх психічних станів з-поміж організаційних методів нами було використано порівняльний метод, за допомогою якого ми мали можливість співставити рівні розвитку стресостійкості та тривожності юнаків та дівчат, які навчаються на різних курсах у вузі.
Для використання поставлених у роботі завдань нами було використано наступні методики:
- опитувальник на визначення адаптивних здібностей особистості до стресу (В. Розов) [Розов В., 2006, 68];
- методика на визначення самооцінки психічних станів (за Г. Айзенком) [Розов В., 2005, 278];
- опитувальник способів реагування на конфліктні ситуації К. Томаса Розов В., Київ, 2005 [Розов В., 2005, 278];
- методика на визначення рівня особистісної тривожності (Ч. Спілбергера) [Волошина В., Долинська А., 2006, 280];
- методика вивчення компетентності у спілкуванні, оцінка рівня товариськості (В.Ф. Ряховського);
- анкета для визначення рівня стресостійкості студентської молоді.
Для визначення основних чинників виникнення стресових ситуацій серед студентів вищого навчального закладу ми використали розроблену нами анкету. Анкетування стосувалось таких аспектів:
обізнаності студентів щодо поняття «стресу»;
частоти та тривалості перебування студентів у стресових ситуаціях;
причин, що найбільше впливають на виникнення стресових станів;
рекомендацій щодо запобігання стресу;
дій щодо подолання стресових станів.
Концептуальною основою опитувальника адаптивності до стресу (АС) є дослідження адаптивності як полісистемної властивості інтегральної індивідуальності, як здібності, що включає в себе підсистеми індивідних, особистісних і суб'єктивних властивостей, які забезпечують ефективне соціальне та професійне функціонування в умовах травматичного стресу з мінімальними витратами індивідуальних психофізіологічних ресурсів та збереження психічного та соматичного здоров'я [Розов В., 2006, 60].
Відповідно до сучасних досліджень, структура здібностей до адаптації в умовах травматичного стресу включає 8 складових:
управління психофізіологічними станами, сильними емоціями;
управління сном і сновидіннями;
конструктивне й адаптивне мислення;
самоорганізація часу власного життя;
уміння встановлювати і розвивати позитивні підтримуючі міжособистісні стосунки, надавати й приймати емоційну підтримку;
упевненість та асертивна поведінка;
регуляція мимовільних фізіологічних функцій, розвиненість фізичних якостей та уміння досягати та підтримувати оптимального фізичного стану;
оптимізм та почуття гумору.
Відповідно опитувальник АС має 8 основних шкал і одну контрольну шкалу «неправди»:
1. Шкала «Оп» - шкала оптимістичності.
2. Шкала «СП» - шкала соціальної підтримки.
3. Шкала «АМ» - шкала адаптивного мислення.
4. Шкала «СС» - шкала сну і сновидінь.
5. Шкала «Вп» - шкала впевненості у собі.
6. Шкала «УПФС» - шкала управління психофізіологічним станом.
7. Шкала «СР» - шкала соматичної регуляції.
Шкала «СЧЖ» - шкала самоорганізації часу життя.
Шкала «Неправди».
Одним із основних чинників виникнення стресових ситуацій є тривожність людини. Тривожність - індивідуально-психологічна особливість, яка виявляється в схильності людини до переживання стану тривоги при очікуванні несприятливого розвитку подій [Степанов О., 2006, 424].
У сучасній психології домінує теорія про природну основу тривожності, яка формується в процесі життя під впливом соціальних і особистісних причин. У дошкільному та молодшому шкільному віці основною причиною тривожності є неправильне, деспотичне ставлення батьків до дитини. У дорослому віці виникнення тривожності можуть спричинити внутрішні конфлікти особистості. Іноді тривожність є показником неблагополучного особистісного розвитку. Вона може бути передвісником неврозу або результатом складної фізичної або психічної травми. Зазвичай тривожність підвищується при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях. Тривожність як психічне явище вперше описав З. Фройд [Степанов О., 2006, 424].
За стабільністю проявів виділяють особистісну і ситуативну (реактивну) тривожність. Особистісна тривожність - це індивідуальна риса особистості людини, яка відображає її схильність до емоційних негативних реакцій на різні життєві ситуації, що несуть у собі загрозу її Я (самооцінці, рівню домагань, ставленню до себе і т.ін.). Ситуативна тривожність - це внутрішній стійкий стан тривожності як поведінкова реакція на певні життєві ситуації [Батаршев А., 2000, 256].
Для визначення рівня особистісної тривожності студентів ми використали методику Ч. Спілбергера [Волошина В., Волинська А., 2006, 147]. Дана методика містить бланк із 20 запитаннями, які включають висловлювання як позитивні, так і негативні. Сумарний показник за шкалою Ч. Спілбергера дозволяє визначити рівень тривожності обстежуваних студентів.
Стресостійкість - це загальна якість особистості, яка характеризується здатністю протистояти стресовим факторам [Анохіна С., 2007, 52]. Стресостійкість забезпечує високу ефективність діяльності і зберігає здоров'я молодої людини. Тому для визначення рівня стресостійкості серед майбутніх соціальних педагогів ми використали тест В. Розова, який дозволяє визначити рівень стійкості людини до стресової ситуації. Даний тест дозволяє визначити низький рівень стресостійкості (людина дуже вразлива до стресів), середній рівень (притаманний більшій кількості опитуваних студентів) та високий рівень стійкості до стресів (проявляється в тому випадку, коли людина може конструктивно вирішувати власні проблеми, є стійкою до впливу негативних кризових та стресових ситуацій).
Для дослідження самооцінки станів тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності було використано адаптивний варіант методики Г. Айзенка. Тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність належать до психічних станів, тісно пов'язаних із особливостями поведінки особистості.
Тривожність - це індивідуально-психологічна особливість, яка виявляється в схильності людини до переживання стану тривожності при очікуванні несприятливого розвитку подій [Степанов О., 2006, 424].
Фрустрація (лат. frustratio - марні сподівання, обман) - це психічний стан зростаючого емоційно-вольового напруження людини, зумовлений об'єктивно незадоволеними (чи суб'єктивно уявлюваних) бар'єрами на шляху до поставленої мети або задоволення важливих потреб і бажань [Степанов О., 2006, 424].
Агресивність - це ситуативний план, який характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, що став причиною конфлікту [Степанов О., 2006, 424].
Ригідність (лат. rigiojus - твердий, заціпенілий) - риса особистості, яка виявляється в труднощах перебудови раніше вироблених стереотипів поведінки і діяльності чи в нездатності індивіда змінити програму діяльності відповідно до зміни обставин [Степанов О., 2006, 424].
Дана методика дає можливість визначити високий, середній чи низький рівні тривожності, агресивності, фрустрації та ригідності особистості. За допомогою самооцінки психічних станів можна оцінити вплив вище названих властивостей особистості на виникнення стресових та конфліктних ситуацій.
Часто конфлікти призводять до стресових ситуацій. Тому важливим є вивчення та дослідження способів реагування юнаків та дівчат на конфліктні ситуації. Стратегія поведінки - це певна послідовність дій, спрямована на кінцевий результат.
Вибір конкретної стратегії поведінки залежить від особливостей учасників конфлікту, від їх системи цінностей, інтересів, від рівності чи нерівності позицій опонентів, їх психологічних, духовних та матеріальних ресурсів. Тому нами був проведений опитувальник способів реагування на конфліктні ситуації (за К. Томасом) серед студентів - майбутніх соціальних педагогів [Волошина В., Долинська А., 2006, 280].
За допомогою даного опитувальника ми змогли визначити такі способи реагування як співробітництво, домінування, компроміс, уникнення та пристосування. Опитувальник містить 30 питань по два варіанти тверджень. В результаті можна дізнатися, яку стратегію поведінки людина вибирає в конфліктних і стресових ситуаціях і коригувати свої негативні дії та вчинки [Розов В., 2005].
В своєму підході до вивчення конфліктних явищ К. Томас робив акцент на зміну традиційного відношення до конфліктів. Він вважав, що конфлікт треба вирішувати, а для його вирішення необхідний ідеальний безконфліктний стан, де люди співпрацюють в повній гармонії. Однак в останній час сталися важливі зміни у відношенні спеціалістів до цього аспекту дослідження конфліктів. На думку К. Томаса, вона була викликана збільшенням кількості досліджень, які вказують на позитивні функції конфліктів. К. Томас концентрує свою увагу на таких аспектах вивчення конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з нею є більш продуктивними або деструктивними, яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку [Волошина В., Долинська А. та ін., Київ, 2006].
Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас запропонував двохвимірну модель реагування на конфлікти, основним елементом якого є кооперація, пов'язана із увагою людини до інтересів інших людей, включення в конфлікт і наполегливість, для якої характерний акцент на захист власних інтересів. Відповідно до цих двох вимірів К. Томас виділяє наступні способи реагування на конфліктні ситуації:
Суперництво - це тип поведінки, який характеризується тим, що кожен із опонентів прагне перемогти і вступає у боротьбу, турбуючись тільки про власні інтереси.
Уникнення характеризується тим, що один або й обидва учасники конфлікту намагаються уникнути конфліктної ситуації, не вступаючи в обговорення проблемних питань.
Пристосування - це тип поведінки опонента, у якому він поступається своїми інтересами, тобто жертвує ними на користь іншої сторони.
Співробітництво - стратегія поведінки, яка спрямована на пошук рішення, яке задовольняло би інтереси всіх учасників конфлікту.
Компроміс - це врегулювання опонентом розбіжностей шляхом взаємних поступок [Волошина В., Долинська А. та ін., Київ, 2006].
К. Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна із сторін не досягає успіху, при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс - або один із учасників виграє, а інший програє, або обидва програють, так як йдуть на компромісне вирішення проблеми. І тільки в ситуації співробітництва обидві сторони залишаються у виграші [Волошина В., Долинська А. та ін., Київ, 2006].
Для опису комунікативної компетентності нами була використана методика В. Ряховського для вивчення компетентності у спілкуванні, оцінка рівня товариськості. Дана методика містить 16 питань, які дають можливість визначити рівень комунікабельності та товариськості людини. За допомогою результатів методики ми уточнили значення спілкування соціальних педагогів у педагогічній діяльності, здатність створювати позитивну психологічну установку в групі та вміння знайомитися з новими людьми.
Отже, використання комплексу методик є важливим для визначання рівня стресостійкості та комунікативної компетентності серед соціальних педагогів. Зокрема, на виникнення стресових ситуацій впливають такі особистісні властивості людини як тривожність, адаптивність, агресія, ригідність, фрустрація, креативність мислення, вміння знайти оптимальне рішення в певній стресовій та конфліктній ситуації. І водночас високий рівень комунікативної компетентності впливає на підвищення стресостійкості соціальних педагогів. Результати дослідження піддавалися кількісній та якісній обробці.
2.2 Психологічна діагностика стресостійкості та комунікативної компетентності соціальних педагогів
Для визначення рівня стресостійкості та комунікативної компетентності нами було проведено комплекс методик. Велике значення для розвитку стійкості до стресів молодих людей має адаптація до певних умов середовища. Тому особливо важливою для молодої людини є здатність пристосовуватися до стресових ситуацій. У зв'язку з цим, ми провели дослідження на виявлення адаптивних здібностей до стресу (за В. Розов) серед студентів І-V курсів спеціальності «Соціальна педагогіка. Практична психологія» Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника в м. Івано-Франківськ [Розов В., 2006, 68].
В результаті проведення опитувальника на визначення рівня розвитку адаптивності до стресу можна зробити висновки, що більшість студентів І-V курсів мають виражений (56%) та середній (38%) рівень розвитку адаптивності до стресу, що свідчить про здатність студентської молоді пристосовуватися до нових умов середовища та окремих несприятливих ситуацій. Високі показники щодо адаптивності студентів до стресових ситуацій притаманні для студентів ІІ (13%), ІІІ-го (7%) та V курсів (11%), що вказує на більшу їхню пристосованість до навчального та поза навчального процесу. Низьких показників не виявлено в жодній студентській групі (див. рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Загальні показники рівнів адаптивності до стресів студентів І-V курсів (у%)
Під час проведення опитувальника АС у всіх досліджуваних спостерігалися низькі показники за шкалою самоорганізації часу життя, що свідчить про нездатність молодих людей контролювати і регулювати свої стани, невміння розслабитися в напруженій ситуації, зняти втому. Причиною цього можуть бути занадто великі вимоги суспільства, протиріччя між бажаннями та можливостями, емоційне перевантаження студентів, невміння обрати правильний вибір виходу із певної стресової чи конфліктної ситуації.
Варто зазначити, що студенти І-го курсу мають низькі показники стресостійкості, що може свідчити про більші негативні емоційні переживання, пов'язані із вступом до вищого навчального закладу, зміною умов проживання та більшою відповідальністю за своє життя.
Показники стресостійкості студентів ІІ та ІІІ курсів свідчать про відносну стабільність студентського життя протягом двох років, тобто період навчання стабілізується, оскільки ніяких важливих змін у житті молодих людей не відбувається. Проте відсутність змін у навчальному процесі не означає відсутність особистісних чинників, які призводять до стресових ситуацій. Тому твердження про те, що в цей період життя молодих людей стресових станів немає, є неправильним, оскільки людина має здатність відчувати, сприймати різні види інформації, що не завжди є позитивним.
Студенти IV-V курсів мають досить високі показники адаптивної здатності до стресових ситуацій, що може свідчити про те, що вони вже добре пристосовані до умов навчального процесу та соціального оточення (див. табл. 2.1.). Результати проведеного дослідження за опитувальником АС (адаптивності до стресу) студентів І курсу педагогічного інституту дозволили виокремити такі показники: 50% від загальної кількості студентів І курсу мають середній рівень розвитку адаптивності до стресу; 50% - виражений (помірний) рівень.
Таблиця 2.1. Порівняльні дані дослідження адаптивності до стресу студентів І-V курсів (у%)
|
№ |
Адаптивність до стресу |
І курс |
ІІ курс |
ІІІ курс |
ІV курс |
V курс |
|
|
1. |
Високий рівень |
0 |
13 |
7 |
0 |
11 |
|
|
2. |
Виражений рівень |
50 |
35 |
36 |
87 |
71 |
|
|
3. |
Середній рівень |
50 |
52 |
57 |
13 |
18 |
|
|
4. |
Низький рівень |
0 |
0 |
0 |
0 |
0 |
Результати проведеного опитувальника АС зі студентами І-го курсу показали досить низькі показники за такими шкалами як:
1. Шкала самоорганізації часу життя (СЧЖ), що свідчить про невміння студентів-початківців правильно організовувати свій вільний час і управляти ним.
2. Шкала впевненості у собі (Вп) - свідчить про тривожність, сором'язливість, відсутність соціальних навичок, нездатність відкрито виражати свої думки і почуття. Низькі показники за цією шкалою пояснюється тим, що молоді люди змінюють обстановку проживання і змінюється коло спілкування, тому часто виникають труднощі у спілкуванні (діалекти, некомунікабельність), тобто відбувається період входження студентів у нову соціальну групу.
3. Шкала соматичної регуляції (СР), що є показником слабкого фізичного здоров'я, нездатності студентів підтримувати високу фізичну працездатність.
Досить високі показники спостерігаються за такими шкалами як шкала сну і сновидінь та шкала адаптивності мислення.
Середні показники простежуються в усіх шкалах, але домінуючими є наступні: шкала оптимістичності (Оп), шкала соціальної підтримки (СП) та управління психофізіологічним станом (УПФС).
Отже, студенти І-го курсу педагогічного інституту мають досить низькі показники рівня розвитку адаптивності до стресу, причиною чого може бути зміна способу життя молодих людей та надмірне емоційне перевантаження.
Результати проведеного опитувальника АС із студентами ІІ курсу Педагогічного інституту дозволяють стверджувати, що 52% студентів характеризуються середнім рівнем розвитку адаптивності до стресу; у 35% ця характеристика має виражений рівень; у 13% - високий рівень.
Як бачимо, у студентів ІІ курсу простежується певна кількість (13%) студентів з високим рівнем розвитку адаптивності до стресу. Це свідчить про більшу здатність молодих людей пристосовуватися до умов соціального середовища.
Провівши опитувальник АС зі студентами ІІ курсу, ми визначили низькі показники за наступними шкалами:
1. Шкала управління психофізіологічним станом (УПФС), що свідчить про нездатність контролювати і регулювати свої стани, невміння розслабитися в напруженій ситуації і зняти втому, відсутність самоконтролю над емоційною сферою.
2. Шкала самоорганізації часу життя (СЧЖ) - невміння управляти часом і планувати його. Часто це є передумовами серцевих «хвороб стресу».
Високі показники спостерігаються в таких шкалах, як шкала соматичної регуляції (СР), що свідчить про розвинуті механізми довільної і мимовільної соматичної регуляції, здатності підтримувати оптимальний фізичний стан і здоров'я, розвинуті фізичні якості; шкала сну і сновидінь (СС); шкала адаптивності мислення (АМ).
Отже, студенти ІІ курсу вже більше адаптовані до умов навчання, до нових умов проживання. Краща пристосованість студентів сприяє зменшенню тривожності та негативних емоційних переживань, що сприяють виникненню стресових ситуацій.
Провівши опитувальник АС із студентами ІІІ курсу педагогічного інституту, ми визначили наступні показники: 57% мають середній рівень розвитку адаптивності до стресу; 36% - виражений (помірний) рівень; 7% - високий рівень.
Результати проведеного опитування з студентами ІV-V курсів показали досить низькі показники за такими шкалами як:
1. Шкала самоорганізації часу життя (СЧЖ), що свідчить про невміння учнів раціонально розпоряджатися власним часом, відсутності навичок його планування і управління. Такі студенти беруться за занадто багато справ і мало що з цього виконують вчасно.
2. Шкала соціальної підтримки. Соціальна підтримка - це почуття причетності, прийняття, відчуття того, що тебе люблять, почуття того, що ти потрібний сам по собі, а не тому, що ти можеш щось зробити. Низькі показники за шкалою свідчать про соціальну ізоляцію, слабку соціальну підтримку, самотність, замкнутість деяких студентів.
Соціальна ізоляція, самотність, замкнутість молодих людей характеризується недовірою до людей, що часто є причиною виникнення стресових ситуацій, оскільки немає нікого, кому б можна було довірити свої проблеми, переживання. Молода людина всі ці негативні емоції переживає на самоті. На противагу цьому, психологи радять більше довіряти людям, спілкуватись з іншими людьми, друзями, родичами.
Досить високі результати спостерігаються за такими шкалами як шкала сну і сновидінь (СС) та шкала адаптивності мислення (АМ) - це свідчить про розвинуті навички оптимізації і нормалізації сну, про усвідомленість, самоконтроль, здатність дистанціюватись від травматичних подій, що призводить до усунення стресової симптоматики.
В загальному, всі показники обстежених студентів є середніми. Тому можна стверджувати, що більшість молодих людей у складних, неординарних ситуаціях вміють адаптуватися і знайти більш-менш оптимальніший вихід із різноманітних життєвих проблем.
Кількість студентської молоді ІV курсу з високим рівнем розвитку адаптивності до стресу становить 11%. Більшість юнаків та дівчат, з якими проводилось опитування, мають виражений (помірний) рівень розвитку адаптивності до стресу (71%). Кількість студентів, які мають середній рівень - 18%. Студентів з низьким рівнем стресостійкості не виявлено (Додаток Д).
Більшість студентів V-го курсу мають виражений рівень розвитку адаптивності до стресу і становить 71% від загальної кількості студентів. Низькі показники спостерігаються за такими рівнями адаптивності до стресу як високий та середній (відповідно 11% та 18%).
Отже, показники, які отримали при проведенні із студентами ІV-V курсів опитувальника адаптивності до стресу, виявилися досить високими, що свідчить про здатність даної групи добре пристосовуватися до складних, неординарних ситуацій (див. рис. 2.2.).
Рис. 2.2. Порівняльний аналіз рівня розвитку адаптивності до стресу студентів І-V курсів
Опитувальник В. Розова на виявлення адаптивних здібностей до стресу проводився нами на протязі 3-х років, тому доцільним є показати динаміку розвитку адаптивності до стресу соціальних педагогів в процесі педагогічної діяльності. Для прикладу, візьмемо студентів ІІІ курсу спеціальності «Соціальна педагогіка» (2007 рік).
Таким чином, для послаблення стресових станів серед молоді потрібно враховувати всі сфери життєдіяльності людей, зокрема тих, які зазначені в опитувальнику АС (шкали опитувальника). Так, наприклад, при низьких показниках регуляції можна рекомендувати фізичні вправи. При низьких показниках управління психофізіологічним станом - методи саморегуляції (аутогенне тренування, медитацію, дихальні вправи тощо). Якщо недостатньо розвинуті здібності до самоорганізації часу життя, можна рекомендувати тренінг тайм менеджменту. При низькому рівні за шкалою адаптивного мислення найкраще підійдуть методики розвитку самогенного, позитивного чи адаптивного мислення тощо.
Властивістю особистості, яка відображає потенційну схильність розглядати різні ситуації як такі, що містять загрозу, є тривожність [Костина Л., Игровая терапия с тревожными детьми, 2006]. Тривожність також можна визначити як психічний стан емоційного напруження, настороженості, занепокоєння, тяжкого душевного дискомфорту, підвищеної вразливості при труднощах, загостреного почуття провини і недооцінки себе в ситуаціях очікування, невизначеності чи передчуття неясної загрози рівновазі особистості [Лєпіхова Л., 2001, 320].
На думку окремих психологів (Х. Дмитерко-Карабин, Н. Королик та ін.) тривожність більшою мірою притаманна молодим людям, які мають розвинуте почуття власної гідності, відповідальності, обов'язку, підвищену чутливість до власного становища і визнання серед оточуючих. Тривожна особистість переживає постійний невиразний страх, невиразне відчуття загрози. Будь-яка подія сприймається як несприятлива і небезпечна [Дмитерко-Карабин Х., Королик Н., 2007, 13].
Дуже багато людей, зокрема молодих, відчувають тривогу, коли перебувають в ситуації загрози чи небезпеки. Тому для того, щоб виявити рівень тривожності серед молоді ми провели тест на визначення рівня тривожності (за Ч. Спілбергером) серед студентів І-ІV курсів Педагогічного інституту [Волошина В., Долинська А., 2006, 280]. Результати даного дослідження показані на рис. 2.3.
Аналіз результатів проведеного дослідження показують досить високий рівень тривожності серед сучасних студентів. У порівнянні із показниками студентів І курсу, в результатах студентів ІІ курсу спостерігається тенденція до збільшення кількості молодих людей із високим рівнем тривожності, що обумовлене особистісними проблемами та перевантаженням навчальним матеріалом (згідно результатів проведеного анкетування).
Рис. 2.3. Оцінка рівня тривожності студентів І-ІV курсів Педагогічного інституту (у%)
Слід відзначити той факт, що більша половина студентів ІV курсу має середній рівень тривожності. Відмінністю показників студентів ІV-го курсу від студентів І-ІІІ курсів полягає в тому, що високий рівень тривожності становить 31% (найнижчий показник у порівнянні із студентами І-ІІІ курсів), а низький - 15% (найвищий показник).
Більшість студентів І курсу педагогічного інституту мають середній рівень тривожності, що становить 60%. Також не менш низькі показники високого рівня тривожності - 35%. Низький рівень становить лише 5%.
Кількість студентів ІІ курсу із середнім і високим рівнем тривожності однакова і становить 47%. Низький рівень тривожності - 6%.
Показники студентів ІІІ курсу є подібними до показників студентів ІІ-го курсу і виглядає так: 47% - високий рівень тривожності; 46% - середній рівень тривожності; 7% - низький рівень тривожності. Як бачимо, студенти ІІІ курсу демонструють досить високий рівень тривожності. Показники студентів ІV курсу свідчать про кращу обізнаність молодих людей з навчальною програмою, вмінням раціонально використовувати свій час та здатністю адаптуватися до тих чи інших умов.
Рис. 2.4. Дослідження рівня тривожності студентів І-ІV курсів Педагогічного інституту (у%)
У результаті проведення методики на визначення рівня тривожності (за Ч. Спілбергером) серед студентів І-ІV курсів Педагогічного інституту, можна зробити висновок, що більшість студентів мають середній рівень тривожності, що становить близько 50% від загальної кількості опонентів. Біля 40% студентів мають високий рівень тривожності (див. рис. 2.4.).
У методиці, яку ми провели, досліджувані ставили досить високі бали таким пунктам, як сильне занепокоєння, коли думають про свої справи, невпевненість в собі, тривожність перед очікуваними труднощами та збентеженість. Порівняно низькі бали відводилися таким пунктам, як врівноваженість, почуття безпеки, задоволеності життям. Тому для тривожних молодих людей характерна занижена самооцінка, незадоволеність життям. Дослідження показало, що тривожність студентів вищого навчального закладу викликають як причини, пов'язані із навчальною діяльністю (зокрема, надмірне завантаження навчальним матеріалом, незадоволеність вибору професії та ін.), так і особистісні проблеми (конфлікти в сім'ях, смерть близьких людей, низьке матеріальне забезпечення тощо).
Отже, проведене під час експериментального дослідження оцінювання рівня особистісної тривожності (за методикою Ч. Спілбергера), дозволило виявити наявність досить високих показників тривожності серед студентів вищого навчального закладу. Часто молоді люди відчувають стурбованість, хвилювання, невпевненість, роздратування, нервозність, передчуття небезпеки, що і є психологічними проявами тривоги.
З метою визначення рівня обізнаності студентської молоді щодо ролі стресових станів та їх впливу на психологічне та фізичне здоров'я людини, ми провели серед студентів анкетування (Додаток А). Опрацювавши дані, ми виявили наступні результати.
Більшість студентів І курсу вважають, що стрес - це емоційний стан, коли людина пережила щось важке чи переживає в даний момент; дуже знервована, почувається слабкою; коли людина не може думати чи щось робити через якусь травмуючу ситуацію. Інші студенти стверджують, що стрес - це нервове, емоційне перенапруження, коли людина виходить з-під контролю, не може знайти вихід із якоїсь ситуації, дуже нервує, переживає і відчуває тривогу. Треті вважають, що стрес - це порушений психічний стан людини. З отриманих відповідей бачимо, що більшість студентів І курсу знають, що таке стрес.
Відповіді студентів ІІ-ІV курсів щодо визначення поняття «стрес», рекомендацій щодо запобігання (профілактики) стресових ситуацій та частоті виникнення нервового напруження приблизно збігаються з даними І-го курсу. Тому більш детально зупинимося на результатах анкетування студентів ІІ-ІV курсів щодо основних причин виникнення стресових ситуацій та дій для подолання стресових станів, які на їхню думку є найбільш поширеними та найоптимальнішими.
На запитання: «Як часто Ви перебуваєте в стані нервового напруження?» половина студентів І курсу відповіли «щомісяця», а інша половина - «щотижня». Значна кількість студентів вказують на те, що нервове напруження відчувають під час здачі сесії. Значний відсоток (44%) студентів ІІ та ІV курсів вказують на те, що в стресові ситуації перебувають щотижня. Варто зазначити, що студенти ІІ та ІІІ курсів частіше відчувають щоденний стрес (другий курс - 21%, третій - 27%), ніж студенти І і ІV курсу (перший курс - 7%, четвертий - 15%).
Опитані нами студенти основними чинниками виникнення стресових станів вважають: емоційні (50%), соціальні (23%), економічні (20%), політичні (2%) та всі вище згадані (5%) (див. рис. 2.5.). Причому студенти ІV курсу, порівняно з іншими, більшої ваги надають емоційним чинникам (61%).
Варто зазначити, що студенти І та ІІІ курсів на друге місце серед усіх запропонованих чинників виводять соціальні (перший курс - 35%, третій - 21%), на відміну від студентів ІІ та ІV курсів, в яких друге місце посідають економічні чинники (другий курс - 26%, четвертий - 22%).
Рис. 2.5. Загальні показники визначення основних чинників виникнення стресових ситуацій (у%)
Зокрема, на думку студентів І курсу Педагогічного інституту, причинами виникнення стресових станів серед молоді є: 43% - емоційні (смерть близьких людей, надмірне емоційне перевантаження, конфлікти в сім'ї, з ровесниками, незадоволеність вибором власної професії тощо); 35% - соціальні (відсутність житла, місця праці і т.д.); 13% - економічні (низький рівень матеріального забезпечення); 9% - всі вище згадані чинники. Студенти ІІ курсу вважають, що причинами виникнення стресових станів є: 42% - емоційні чинники; 26% - економічні; 23% - соціальні; 3% - політичні; 6% - всі вище згадані чинники. Показники студентів ІІІ курсу розкривають такі основні причини виникнення стресових станів: 53% - емоційні чинники; 21% - соціальні; 16% - економічні; 5% - економічні, соціальні, емоційні, політичні та ін.; 5% - політичні. На думку студентів ІV курсу, причинами виникнення стресових станів серед молоді є: 61% - емоційні чинники; 22% - економічні; 11% - соціальні; 6% - економічні, соціальні, емоційні, політичні та ін.
Опрацювавши дані анкетування щодо дій студентської молоді по подоланню стресових станів, ми виявили наступні тенденції: більшість опитаних долає стрес наодинці (44%). Значний відсоток студентів (30%) при виникненні проблем звертаються за порадою до близьких людей, друзів. Інша частина студентів (16%) вважає, що долати стрес їм допомагає відпочинок чи цікаве заняття. Варто зазначити, в порівнянні з І-им курсом, студенти ІІ та ІІІ курсів частіше відвідують тренінгові заняття для послаблення стресу та користуються послугами «Телефону Довіри» (другий курс - 5%, третій - 8%), що свідчить про вищу обізнаність студентів щодо різних способів подолання стресових ситуацій. Позитивна тенденція спостерігається у студентів ІV курсу, перше місце у яких посідає не перебування наодинці (як у студентів І-ІІІ курсів), але спілкування із близькими людьми, друзями. Це свідчить про те, що з віком більш значущим у житті стає спілкування з друзями, відчуття довіри до людей.
Зокрема, можна виокремити наступні дії студентів І курсу щодо подолання стресових станів: 41% - перебувають наодинці зі своїми проблемами; 27% - спілкуються з близькими людьми, друзями; 18% - займаються цікавими справами, відпочивають; 14% - вживають заспокійливі лікувальні засоби. Студенти ІІ курсу основними діями щодо подолання стресових станів називають такі: 52% - перебувають наодинці зі своїми проблемами; 24% - спілкуються з близькими людьми, друзями; 9% - вживають заспокійливі лікувальні засоби; 5% - займаються цікавими справами, відпочивають; 5% - відвідують тренінги для послаблення стресу; 5% - користуються послугами «Телефон Довіри». У студентів ІІІ курсу спостерігаються такі показники щодо подолання стресових станів: 50% - перебувають наодинці зі своїми проблемами; 25% - спілкуються з близькими людьми, друзями; 17% - займаються цікавими справами, відпочивають; 8% - відвідують тренінги для послаблення стресу. Дії студентів ІV курсу щодо подолання стресових станів: 46% - спілкуються з близькими людьми, друзями; 31% - перебувають наодинці зі своїми проблемами; 23% - займаються цікавими справами, відпочивають.
Студенти І-ІV курсів пропонують наступні рекомендації щодо запобігання (профілактики) стресових ситуацій: займатися самонавіюванням, арт-терапією та аромотерапією (приймати ванну із заспокійливими травами); раціонально оцінювати ситуації, які склалися у житті; брати активну участь у будь-якій цікавій для людини діяльності; відвідувати тренінги; відпочивати після роботи, навчання; спілкуватися з близькими людьми, друзями; слухати музику (відповідно до стану душі) та ін. Більшість студентів дають таку пораду: не брати близько до серця всі негативні події життя, але переконувати себе в тому, що все стається на краще.
Отже, провівши анкетування із студентами І-ІV курсів, ми можемо зробити висновок, що більшість студентів спеціальності «Соціальна педагогіка і практична психологія» знають, що таке стрес і дуже часто самі переживають різні стресові ситуації, пов'язані з особистими, соціально-економічними та емоційними чинниками. На думку респондентів, досить вагомою причиною виникнення стресових ситуацій є емоційні чинники. Багато студентів дали різні рекомендації щодо подолання стресових станів, серед яких найбільш частими були, зокрема, такі як: спілкуватися з друзями, близькими людьми; займатися цікавими справами; слухати музику; відпочивати після роботи, навчання та ін. На жаль, багато студентів не знає і не користується послугами «Телефону Довіри» та не відвідує тренінги для послаблення стресу, що допомагає керувати своїми емоціями, обирати адекватні стратегії й використовувати конкретні тактики раціональної поведінки в стресових ситуаціях.
Для визначення рівня стресостійкості майбутніх соціальних педагогів ми провели тестування за методикою В. Розова. В результаті вивчення отриманих даних виявилося, що більшість молодих людей (77%) мають середній рівень стійкості до стресових ситуацій. Низький рівень стресостійкості спостерігається у невеликої кількості соціальних педагогів (19% студентів). Високий рівень стресостійкості спостерігається у 4% студентів (див. рис. 2.6.).
Зокрема, найнижчі показники щодо стійкості до стресів виявилися у студентів І-ІІ курсів (див. додаток Б). Це свідчить про те, що студенти, які лише вступили до університету або ще не адаптувалися до умов навчального процесу, або відчувають якусь особисту кризу, яка і призводить до виникнення стресової ситуації. В такому випадку людина не здатна самостійно протистояти стресам і потребує допомоги як з боку друзів, родичів, так і з боку викладачів, які включені в процеси навчання і виховання студентів.
Рис. 2.6. Узагальнені показники діагностики рівня стресостійкості у студентів І-V курсів (у%)
Результати проведеного тестування показують, що із збільшенням тривалості навчання у вищому навчальному закладі, збільшується також стійкість майбутніх соціальних педагогів до стресових ситуацій та конфліктів.
Також досить низькі показники стійкості до стресових ситуацій мають студенти V курсу. Це може свідчити про наявність у студентів переживань і побоювань, пов'язаних із вибором подальшого місця проживання, працевлаштування, тобто виникає конфлікт між потребами людини та її можливостями. Внаслідок цього у майбутніх спеціалістів зростає рівень тривожності, виникає стресовий стан і стійкість до негативних умов середовища зменшується. Тому для збільшення рівня стресостійкості майбутніх соціальних педагогів необхідне постійне самовдосконалення людини, самоорганізація власного часу, проведення аутотренінгів та тренінгових занять для послаблення впливу стресу на особистість.
Показники щодо високого рівня стресостійкості є досить низькими. Зокрема, ІІ-ий курс має 9% від загальної кількості, ІV-й курс - 5%, V-й курс - 4% студентів. Студентів І-го та ІІІ-го курсів із високим рівнем стресостійкості не виявлено (див. табл. 2.2.). Часто це є причиною виникнення агресії, тривожності, депресивного стану, меланхолії, нездатності пристосуватися до умов навколишнього середовища тощо.
Таблиця 2.2. Визначення рівня стресостійкості майбутніх соціальних педагогів (у%)
|
№ |
Рівень стресостійкості |
І курс |
ІІ курс |
ІІІ курс |
ІV курс |
V курс |
|
|
1. |
Низький |
32 |
27 |
13 |
0 |
24 |
|
|
2. |
Середній |
68 |
64 |
87 |
95 |
72 |
|
|
3. |
Високий |
0 |
9 |
0 |
5 |
4 |
Отже, результати дослідження рівня стресостійкості студентів вказують на те, що більшість із них мають невисокі результати щодо їхньої стійкості до стресових ситуацій. Тому їм, як майбутнім соціальним педагогам, необхідно підвищувати рівень власної стресостійкості для того, щоб у майбутньому мати змогу допомагати своїм клієнтам протистояти будь-якому негативному впливу соціального середовища.
Таким чином, студентська молодь не завжди вміє знайти вихід із неординарної, важкої ситуації, при цьому відчуваючи тривожність. За даними анкетування, молоді люди часто перебувають у стресових ситуаціях і найчастіше долати їх допомагають близькі люди.
Стресові ситуації виникають внаслідок конфліктів, а також можуть бути їх причиною або супутником. Тому важливим елементом для визначення рівня стресостійкості майбутніх соціальних педагогів є виявлення способів їх поведінки в конфліктних ситуаціях. Зокрема, за опитувальником К. Томаса, виділяють 5 основних стратегій поведінки учасників конфліктних ситуацій: конкуренція, співробітництво, компроміс, уникнення та пристосування [Розов В., 2005, 278]. Кожна людина по-різному реагує на певну конфліктну чи стресову ситуацію.
Тому нами було проведено опитувальник для визначення способів реагування на конфліктні ситуації К. Томаса зі студентами І-V курсів спеціальності «Соціальна педагогіка і практична психологія». В результаті проведеного опитування виявилось, що більшість студентів у стресовій ситуації йдуть на компроміс (23,5%), обирають співробітництво (17%) або пристосовуються до конфліктних ситуацій (24%). В конфліктних ситуаціях студенти рідко обирають такі способи реагування як суперництво та уникнення (див. рис. 2.7.).
Подобные документы
Питання іншомовної комунікативної компетентності, її структур. Розгляд засобів інноваційних технологій, аналіз їх застосування у формуванні іншомовної комунікативної компетентності у студентів, їх взаємодія з традиційними формами та методами викладання.
статья [28,9 K], добавлен 17.08.2017Мета формувального етапу педагогічного експерименту щодо визначення сформованості фахової комунікативної компетентності у майбутніх провізорів під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу. Критерії, рівні та показники сформованості компетентності.
статья [591,7 K], добавлен 19.09.2017Аналіз процесу формування комунікативної компетентності магістрів менеджменту, визначення її місця в структурі компетентностей. Аналіз напрямів формування цієї компетентності, її особливості та перспективи удосконалення в вищих навчальних закладах.
статья [20,5 K], добавлен 14.08.2017Формування соціальної та комунікативної компетентності учасників навчально-виховного процесу. Гуманізація стосунків у класному колективі, між педагогами і дітьми. Заняття з елементами тренінгу з класними керівниками школи. Режисура сімейного виховання.
методичка [4,2 M], добавлен 11.09.2011Культура мовлення. Комунікативна функція. Комунікативна компетентність. Формування комунікативної компетенції. Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури.
контрольная работа [18,9 K], добавлен 26.11.2002Проблема формування комунікативно спроможного вчителя початкових класів. Передумови виникнення методики російської мови. Аналіз праць Істоміна, Белінського, Срезнєвського. Розвиток комунікативної компетентності з російської мови майбутнього вчителя.
реферат [39,2 K], добавлен 16.06.2011Мета та завдання формувального етапу педагогічного експерименту щодо визначення сформованості фахової комунікативної компетентності (ФКК) у майбутніх провізорів під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу. Критерії, рівні і показники сформованості ФКК.
статья [506,9 K], добавлен 21.09.2017Проблеми розвитку професійної компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі. Класифікація та форми діяльності з формування і стимулювання її розвитку. Аналіз стану системи школи з управління розвитком компетентності та план методичної роботи.
курсовая работа [33,8 K], добавлен 25.01.2011Компетентність - результат оволодіння учнем відповідною компетенцією, що містить його особистісне ставлення до предмета діяльності. Особливості вирішення проблеми мовленнєвого розвитку молодших школярів в сучасній системі початкової освіти в Україні.
статья [11,9 K], добавлен 17.08.2017Визначення освітнього, розвивального та виховного аспектів формування лінгвосоціокультурної компетентності у студентів філологічного профілю. Обґрунтування сучасних цінностей англійської мови у міжкультурних взаєминах для фахівця філологічного профілю.
статья [21,9 K], добавлен 13.11.2017
