Комунікативна компетентність як засіб підвищення стресостійкості соціальних педагогів

Сучасний стан розробки проблеми стресостійкості та комунікативної компетентності в дослідженнях науковців різного профілю. Рівень психологічної стійкості до стресів та комунікативної компетентності сучасних юнаків та дівчат, шляхи його підвищення.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 06.11.2010
Размер файла 418,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Консультування абонентів, які перебувають у стресовому стані, є складним випробовуванням і для самих консультантів. Стресовий стан у людини може викликати будь-яка складна життєва ситуація: смерть близької людини, розрив стосунків із значущими людьми, насильство, втрата роботи, навчання, фізичних можливостей, матеріальних цінностей тощо. Психологічні травми переживають молоді люди, які були учасниками чи свідками аварій, катастроф, стихійних лих, інших екстремальних ситуацій. Пережиті негативні події можуть завдавати людині фізичних та моральних страждань, тому знання особливостей поведінки молодої людини у стресовому стані дозволяє проводити спеціалісту консультування більш ефективно.

Найбільша втрата для багатьох із нас - смерть близької людини. Абонент, який телефонує після такої сумної події, може перебувати у стані глибокого горя, відчувати емоційну напругу і душевний біль. Людина, яка страждає, в деталях може розповідати про останні хвилини життя померлого, згадувати пам'ятні моменти з далекого минулого, розповідати про свої страждання. Робота консультанта «Телефону Довіри» полягає в тому, щоб вислухати людину, яка страждає, дати їй можливість виговорити все, що вона бажає, допомогти позбутися провини і звинувачення, пояснити, що стресовий стан треба пережити, а для цього необхідний час. Можна порадити людині не залишатися на самоті, звернутися до рідних, близьких, друзів за допомогою. Якщо абонент слухає і сприймає слова консультанта, можна націлити людину на новий етап життя, допомогти знайти новий сенс життя. Не треба боятися сказати прості, на перший погляд, банальні слова. Головне, щоб людина у стані горя відчула, що її розуміють, співчувають.

Досвід роботи на «Телефоні Довіри» показує, що впровадження очних консультацій осіб, які звернулися за допомогою і потребують тривалої психокорекційної підтримки, є дуже доцільним. Людина, яка потрапила в кризову ситуацію, має змогу взяти участь у тренінгових групах, стати членом клубів спілкування, які функціонують при Телефонних Організаціях при Центрах Соціальних Служб для Молоді (ТОЦССМ) [Архангельська Н., Барабика С., 2003, 24].

Спеціалізована соціальна служба «Телефон Довіри» ТОЦССМ обслуговує всі категорії дітей, молоді, жінок, чоловіків та сімей. Для вивчення та узагальнення проблем певної категорії населення практикується проведення тематичних «гарячих ліній». До такої форми роботи залучаються і інші спеціалісти: юристи, лікарі, педагоги. Проведення «гарячих ліній» неможливе без широкої рекламної кампанії: виготовлення та розповсюдження друкованої продукції; подання оголошень в засобах масової інформації, створення тематичних передач на радіохвилях. Тематика «гарячих ліній» різноманітна: «Діти мають права», «Права жінок в Україні», «Поговоримо про інтимне», «Стосунки в молодій сім'ї», «Проблеми зайнятості та ринок праці» тощо [Архангельська Н., Барабика С., 2003, 25].

Міжособистісні стосунки з ровесниками, батьками, дружиною (чоловіком), труднощі адаптації в оточуючому середовищі, проблеми внутрішньо особистісного конфлікту, питання сексуальних стосунків, звернення з проблем насилля, з проблем здоров'я - це далеко не весь спектр проблем, з якими звертаються люди на «Телефон Довіри». Буває так, що людина телефонує, щоб поспілкуватися з незнайомою, емпатійною людиною, яка зможе її вислухати, підтримати. Консультант повинен не просто вислухати, а почути і виділити основне, що турбує абонента, у тому згустку інформації, яку він подає. Звичайно, усі моменти діалогу врахувати важко, оскільки багато чого приходить з практикою. Але знати про ці деталі варто, оскільки це дозволяє бути більш компетентним, більш кваліфікованим фахівцем в галузі психолого-педагогічної допомоги особистості.

3.3 Оволодіння комунікативними професійними якостями соціального працівника як умова його успішної діяльності

Особливості педагога, зокрема його моральна культура як єдність моральної свідомості й поведінки, позначаються на виборі ним тих або інших операційних засобів комунікативної діяльності. Наприклад, застосування примусу в умовах імперативного характеру педагогічного спілкування чи переконання як впливу педагога на людину в атмосфері співпраці між соціальним педагогом і клієнтом залежить від його психологічної і моральної готовності до певного стилю взаємодії, зокрема маніпулятивного - у першому випадку і демократичного - у другому.

Отже, культура спілкування вчителя як соціально зумовлений показник його здібностей і особистого вміння спілкуватися з учнями для досягнення цілей педагогічної діяльності - поняття моральне. Його не можна зводити лише до технології спілкування, що сама опосередковується особистісними характеристиками педагога. Крім здатності до комунікації, що уможливлює обмін інформацією, має володіти перцептивними й інтерактивними здібностями, без яких неможливе розуміння партнера зі спілкування і психологічний вплив на нього. Ці здібності виявляються через такі якості вчителя, як привабливість, охайність, доброзичливість, емпатійність, зібраність, активність, комунікабельність тощо, а також шляхом реалізації вербальних і невербальних (міміка, пантоміміка) засобів взаємодії. Проте зміст поняття культури педагогічного спілкування не вичерпується згаданими комунікативними якостями та здібностями.

На думку Зимньої І., педагогічне спілкування - це комплексне поняття, яке включає передусім особистісну культуру тих, хто спілкується. В ній важливі такі компоненти як високий рівень загальної культури; культура мислення; культура мовних засобів і способів формування та формулювання думки; культура педагогічного впливу, що викликає адекватну реакцію людини на відповідь; культура прогнозування реакції партнера зі спілкування; культура слухання; культура підтримання спілкування; культура виправлення помилкової дії [Зимняя И., 1997, 238].

Культура педагогічного спілкування передбачає не тільки наявність у соціального педагога психолого-педагогічних знань, але і всебічний розвиток його особистості. Діяльність і спілкування - це основний шлях до розвитку власної особистості і водночас найбільш ефективний спосіб для прищеплення іншим людям певних особистісних якостей, набуття ними комунікативних вмінь. Оскільки навчання і досі, не зважаючи на використання технічних засобів (насамперед комп'ютерів і телебачення), визнається неможливим без виховного впливу особистості вчителя. Як показали дослідження Петровського А.В., особистий вплив педагога ефективний тоді, коли він сам має творчий склад розуму і багату уяву, ті якості, які він хоче передати дітям [Петровский А., 1992, 322]. Особистість, за його образним висловом, «випромінює щось на зразок силового поля», яке перетворює емоційні, вольові й інтелектуальні процеси у людини, з якою вона вступила в контакт.

Це вимагає пошуку адекватних методів підготовки майбутнього соціального педагога до спілкування з людьми, навчання спілкуванню. Фахове самовиховання і навчання у сфері комунікації треба починати з оволодіння основами педагогічного спілкування. На це спрямована, зокрема, запропонована Кан-Каликом В. система вправ для педагогів-початківців, в якій узагальнено матеріали досліджень Азарової Ю., Єршової Л., Леонтьєва О. та ін. Ця система включає в себе два цикли:

1. Вправи, спрямовані на практичне оволодіння елементами педагогічної комунікації, які сприяють розвитку комунікативних здібностей, набуттю навичок управління спілкуванням.

2. Вправи на опанування всієї системи спілкування в заданій педагогічній ситуації [Кан-Калик В., 1995, 108].

Педагогічна майстерність і педагогічна культура спілкування невіддільні від поняття «педагогічної інтуїції», ідея якої висунута видатним педагогом і психологом Блонським П. Вміння спілкуватися, засноване на інтуїції, передбачає врахування педагогом особливостей співрозмовника. Для того, щоб вести розмову конструктивно, соціальний педагог повинен відчувати свого співбесідника, розуміти те, що говорить інший, і залежно від цього перебудовувати спілкування, змінювати комунікативний стиль, який має залишатися завжди демократичним, діалоговим. Соціальний педагог з розвиненою культурою спілкування дбає про постійне професійне і особистісне вдосконалення, запровадження сучасних технологій навчання і виховання. Він перебуває в постійному пошуку нових форм навчального і виховного процесів. До таких форм, зокрема, належить покликане до життя демократизацією суспільства і перевірене сучасною педагогічною практикою навчальне співробітництві в рамках партнерського діалогу педагога та учня.

Отже, продуктивність нових форм навчання і виховання, дієвість різних комунікативних технік і загальна спрямованість навчально-виховного процесу залежать від психологічної готовності до комунікативної взаємодії і здатності педагога дотримуватися у своїй педагогічній діяльності демократичного стилю спілкування всупереч традиційній імперативно-директивній позиції, яка спирається на методи примусу, покарання, вимагає надмірної дисципліни, пригнічує особистість і не дає їй змоги повністю виявити себе.

З метою розвитку демократичного стилю міжособистісної взаємодії можна використати для вправляння метод «слухання». Це нетрадиційна, але ефективна комунікативна техніка, яка забезпечує емпатійність, свідчить про вміння відчути стан іншого і стати на його позицію, а не лише донести власну. Педагоги та батьки часто вважають, що найкоротший шлях допомоги дитині для досягнення чогось у майбутньому - це «позиція неприйняття», тобто осудження, критика, вмовляння, моралізування, вимоги та інші подібні засоби. Насправді, це найближчий шлях зробити дитину дійсно неслухняною і недоброю. Зокрема, психотерапевти і консультанти показали, що «позиція прийняття», втілена в техніці слухання, спонукає дитину поділитися своїми почуттями і проблемами з дорослими, вона є інструментом збереження і стимулювання її активності. Відповіді на вищеназвані запитання педагог має супроводжувати аналізом процесу свого педагогічного спілкування, з'ясуванням причин відступу від усталених й ефективних форм взаємодії з людьми, оцінкою свого психічного стану і з урахуванням результатів саморефлексії, перебудовою стилю педагогічного спілкування з дітьми. Культура спілкування визначає шанобливе і доброзичливе ставлення педагога і учня один до одного, закладає основи взаємин співпраці і взаємодопомоги.

Засвоєння вчителем розглянутих принципів і засобів міжособистісної взаємодії, творче застосування їх у педагогічній діяльності є запорукою практичної дієвості його фахової підготовки, свідченням культури педагогічного спілкування, яка вимагає гармонійного поєднання навчальних засобів і виховних та комунікативних зусиль педагога щодо свого вихованця [Корніяка О.М. 2003, 38].

Для успішної роботи у соціальній сфері соціальний працівник повинен успішно володіти комунікативними і професійно значущими якостями. До них можна віднести:

стриманість, урівноваженість (володіння собою, уміння керувати емоціями і організовувати рівне, спокійне спілкування без прояву роздратування, гострого тону тощо);

доброзичливість, привітність у спілкуванні із людьми (готовність сприяти благополуччю інших людей, прояв співучасті і щирості у спілку ванні з ними);

повага (прояв поваги до інших у процесі спілкування, шанобливе ставлення до них, визнання їх гідності тощо);

довір'я, відкритість (прояв довіри до клієнта);

оптимізм (соціальне світовідчуття, яке концентрує життєлюбство у домінанті добра);

внутрішня енергія, впевненість у собі, які поєднуються з високим рівнем контролю, справедливість, організаторські уміння і навички;

педагогічний такт, який підказує фахівцю найбільш делікатну лінію поведінки;

емпатія (здатність до співпереживання);

рефлексія (усвідомлення соціальним педагогом того, як він сприймається партнером по спілкуванню).

У складі комунікативної компетентності варто виокремити таку якість, як гуманістичну спрямованість. Це система ціннісних орієнтацій і смислових установок у сфері взаємодії з людьми, яка має на увазі морально виховане ставлення до людей, розуміння їх цінності і значущості того, що В.О. Сухомлинський називав «устремлінням до людини, здатність дорожити іншою людиною, поважати їх як найвищу цінність. Гуманістична спрямованість є відображенням гуманізму і людності - базових характеристик соціального працівника, на яких і будується компетентність у спілкуванні.

Соціальний працівник і клієнт не просто сприймають один одного, але й формують стосовно один одного певне емоційне ставлення, в результаті чого і народжується ціла гама почуттів, з'являється взаємне тяжіння або атракції (це особливий вид соціальної установки на партнера по спілкуванню, в якому домінує емоційний компонент).

Практика показує, що, в основному, будь-яке позитивне підкріплення (увага, похвала, заохочення, висока оцінка) у процесі спілкування виступає умовою позитивного розвитку емоційних контактів із співрозмовником. Емоційний обмін інформацією з'являється як результат потреби ви разити почуття, як прояв очікування відчути емоційний стан партнера по спілкуванню.

Досить негативну роль у спілкуванні соціального працівника і клієнта має неадекватна емоційна експресія. Існують три основні причини прояву цих якостей: перша - бажання ігнорувати свої чи чужі переживання, якщо вони є неприємними чи небажаними; друга - пов'язана з небажанням партнерів обговорювати взаємні почуття, які у них з'являються; третя причина може бути внаслідок неусвідомленості людиною своїх почуттів і неприйняття їх у собі.

Особливий інтерес викликає пізнавальний аспект комунікативної компетентності соціального працівника, оскільки вибір соціального працівника тієї чи іншої лінії поведінки і форми спілкування в кожній і конкретній ситуації передбачає знання основних її елементів, зокрема: партнера по спілкуванню, самого себе і ситуаційного контексту процесу спілкування загалом.

Водночас у ході пізнання клієнта здійснюється кілька процесів: емоційна оцінка співбесідника, спроба зрозуміти хід його вчинку і побудова на цій основі стратегії зміни його поведінки та проектування своєї власної поведінки як фахівця.

Важливо при цьому мати достатню інформацію про клієнта: конкретну й обмежену або інформативно-регулятивну (про поведінку, стан і можливості клієнта). Звичайно, з часом інформація поповниться, розшириться, але без пізнання іншого не можна вести мову про пізнання себе.

Отже, у цьому розділі ми розкрили особливості міжособистісної взаємодії під час стресових ситуацій, етапи роботи соціального працівника із молодими людьми, які перебувають у стресових ситуаціях, основні профілактичні та психокорекційні методи подолання та управління стресами. Важливе значення при подоланні стресових станів відіграють тренінгові заняття, які включають різні види фізичних вправ, медитацію, соматичну концентрацію, тренінги прогресивної релаксації, уявлення на задані теми та ін. Велику роль у подоланні стресових ситуацій відіграють соціальні служби «Телефон Довіри» - консультування по телефону, що є досить доступною та ефективною формою допомоги при виникненні стресів.

Важливим чинником у формуванні стресостійкості майбутніх соціальних педагогів відіграє вміння управляти власними стресовими та конфліктними ситуаціями. Управління стресами відбувається на рівні як організації, так і на особистісному рівні, оскільки часто стрес на роботі відображається в особистому житті людини і навпаки. Для формування й реалізації програми забезпечення стресостійкості соціальним педагогам необхідно знати такі прийоми нейтралізації стресів, як планування, фізичні вправи, дієта, психотерапія, психоаналіз, медитація тощо.

Розвиток комунікативної компетентності займає особливе місце в підготовці майбутніх педагогів. Оскільки професія соціального педагога відносяться до соціологічних видів праці, де спілкування із сторони, що супроводжує трудову діяльність, перетворюється у професійно значущу. Всі основні види роботи педагогів (сприяння формуванню особистості дитини, розвитку її здібностей, психодіагностика, психологічне консультування, психокорекція, профілактика, просвітницька діяльність тощо) здійснюються через організацію спілкування з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу.

Таким чином, молода людина перебуває в стресових ситуаціях на протязі всього життя. Якщо вона не може розв'язати проблему, то витрачає багато зусиль, що призводить до збільшення емоційної напруги. Тому потрібно сконцентрувати більше уваги не на невдачах та помилках, але на досягненнях та власних успіхах, на підвищенні власної комунікативної компетентності.

Висновки

Багато років тому людина жила у згоді зі своєю природою. Їй загрожували стихія, голод, холод, ікло тварин і ворог, але протягом тисячоліть були відпрацьовані механізми захисту від цих труднощів життя. В наш час суттєво змінився спосіб життя людини, проте основні фізіологічні реакції організму залишилися на старому рівні. Тому в наш час людина хворіє і вмирає, в основному, від хвороб, в основі яких лежить неправильний спосіб життя, важкі переживання, глибоке і невідступне почуття незадоволеності, страхи, психологічна травматизація. Всі ці чинники призводять до виникнення стресів.

У своїй роботі ми визначили місце стресу у професійній діяльності соціального педагога та зробили висновок, що найбільший рівень стресу спостерігається у тих спеціалістів, які працюють з людьми, їхніми проблемами та потребами, тобто мають безпосередні контакти з клієнтами. Тому однією із основних професійних якостей, яка необхідна соціальному педагогу, є стресостійкість. Більшість дослідників розглядають стресостійкість як генетично успадковану властивість людини. Однак результати досліджень останніх років показують, що стресостійкість також формується в процесі діяльності.

В рамках виконання роботи ми провели експериментальне дослідження рівня психологічної стійкості до стресів та комунікативної компетентності студентської молоді. У результаті проведення дослідження ми виявили досить низькі показники стресостійкості та адаптивних здібностей студентської молоді в умовах травматичного стресу та середній рівень тривожності, що свідчить про високу здатність молодих людей потрапляти в стресові ситуації, оскільки саме тривожність є одним із чинників виникнення стресів. Також ми визначили середні показники рівня комунікативної компетентності, що свідчить про вагомий вплив стресових станів на комунікацію соціальних педагогів, на взаємодію з іншими людьми в процесі педагогічної діяльності.

В результаті проведених методик ми визначили, що багато представників студентської молоді мають високий рівень тривожності, що може свідчити про їх нездатність знайти оптимальний вихід із важкої ситуації чи будь-якої проблеми. В такому випадку людина відчуває страх перед невідомим майбутнім, невизначеність та неконтрольованість власних дій. Низький рівень стресостійкості майбутніх соціальних педагогів може свідчити про те, що більшість молодих людей не вміють протистояти негативному впливу навколишнього середовища, тому деструктивно реагують на конфліктні та стресові ситуації.

У результаті проведеного дослідження ми виявили психологічні чинники, які впливають на адаптованість молоді до стресу, зокрема уміння встановлювати і розвивати позитивні підтримуючі міжособистісні стосунки, надавати й приймати емоційну підтримку; оптимізм та почуття гумору; самоорганізація часу власного життя; конструктивне й адаптивне мислення та інші. На схильність молодих людей до стресу впливають такі чинники, як нездатність адекватно сприймати навколишню дійсність, невміння досягати та підтримувати оптимального фізичного стану, управляти сильними емоціями й імпульсами, підвищена конфліктність тощо.

Відповідно до проведеного дослідження, нами було розроблено програму соціально-психологічного тренінгу комунікативних умінь задля підвищення стресостійкості соціальних педагогів. В процесі проведення тренінгової програми ми виявили, що студенти часто відчувають напруженість в процесі педагогічної роботи. Тому важливим етапом діяльності соціальних педагогів є розробка та проведення тренінгових занять, адаптація тренінгів на студентах університету задля підвищення рівня стресостійкості.

Також ми проаналізували особливості міжособистісної взаємодії молодих людей під час стресу та визначили, що стресова ситуація може як позитивно впливати на процес взаємодії, так і негативно. Це залежить від того, яку стратегію поведінки людина обирає в стресовій чи конфліктній ситуації. В нашій роботі ми визначили основні напрямки формування стресостійкості, що включають управління стресами, збереження позитивного психологічного стану і зміцнення власного здоров'я за допомогою релаксації (аутотренінг, медитація, сміхотерапія, кольоротерапія, ароматерапія, йога, творчі спроби самовираження), рекреації (фізкультура, дихальні вправи); катарсису (спілкування з близькими, домашніми тваринами, захоплення мистецтвом), мотивація до стресостійкості, попередження виникнення стресових станів серед молоді, що включає профілактичну діяльність соціального педагога, позитивне соціальне оточення, раціональність і позитивність мислення тощо.

Розвиток комунікативної компетентності займає особливе місце в підготовці майбутніх педагогів. Оскільки професія соціального педагога відносяться до соціологічних видів праці, де спілкування із сторони, що супроводжує трудову діяльність, перетворюється у професійно значущу. Всі основні види роботи педагогів здійснюються через організацію спілкування з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу. Тому ми виявили шляхи підвищення ефективності оволодінням комунікативною компетентністю, що включає наступні компоненти:

вдосконалення комунікативних умінь та навичок соціальних педагогів;

підвищення рівня педагогічного спілкування, що включає володіння педагога високим рівнем загальної культури, культури педагогічного впливу, підтримки спілкування тощо;

фахове самовиховання і навчання у сфері комунікації;

володіння педагогічною майстерністю та досконалою технікою спілкування та ін.

Тому підвищення рівня стресостійкості для спеціалістів будь-якої професії є одним із головних елементів діяльності, що включає вміння протистояти стресовим та конфліктним чинникам, негативним впливам навколишнього середовища, а також дає змогу підвищувати рівень власної професійної компетентності.

Список використаних джерел

1. Ананьев Б. Избрание психологического труда: В. 2 т. Т.1. - М.: Педагогика, 1980. - 220 с.

2. Анохіна С. Развитие стрессоустойчивости в детском и подростковом возрасте // Психоанализ и психотерапия. - №1. - 2007. - С. 51-57

3. Анцупов А., Шипилов А. Конфликтология: Ученик для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 551 с.

4. Аракелов Г., Шотт Е. та ін. Особенности стрессовой реакции у правшей и левшей // Вестник МГУ: Психология. - 2004. - №2. - С. 3-21

5. Архангельська Н., Бабарика С. Підготовка волонтерів у службі «Телефон Довіри». - К.: ДЦССМ, 2003. - 116 с.

6. Базарный В. Школа хронического стресса // Відкритий урок. Розробки, технології, досвід. - 2005. - №5-6. - С. 28-35

7. Балакірєва О., Бекешкіна Г. Молодь України: для неї і про неї. - К. - 1993. - 106 с.

8. Батаршев А. Психология индивидуальных различий: От темперамента - к харакреру и типологии личности. - М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2000. - 256 с.

9. Березин Ф. Психическая и психофизиологическая адаптация человека. - Ленинград: Наука, 1988. - 360 с.

10. Бодров В. Когнитивные процессы и психологический стресс // Психологічний журнал. - 1996. - №4. - С. 64-74

11. Боковиков А. Модус контроля как фактор стрессоустойчивости при компьютеризации профес. Деятельности // Психологічний журнал. - 2000. - №1. - С. 93-101

12. Василюк Ф. Психология переживания. - М. - 1984. - 286 с.

13. Венгер Л., Мухина В. Психология. - Москва: Просвещение, 1988. - 340 с.

14. Вишневський О. Шкільний стрес та його наслідки // Психологічна газета. - 2005. - №11 (червень). - С. 2-22

15. Вітюк Н. Особистість як суб'єкт конфлікту // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. - Вип.11. - Ч. 1. - 254 с.

16. Волошина В., Долинська А., Ставицька С., Темрук О. Загальна психологія: Практикум / Навчальний посібник. - К.: Каравелла, 2006. - 280 с.

17. Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування: як допомогти проблемним підліткам / Пер. з анг. В. Хомик. - К.: Либідь, 2003. - 520 с.

18. Дмитерко-Карабин Х., Королик Н. Психологічна допомога тривожній дитині: теорія, діагностика, корекція. - Навчально-методичний посібник. - Івано-Франківськ: Гостинець, 2007. - 192 с.

19. Дьяченко М., Кандыбович Л. Психологический словарь-справочник. - Харвест, М.: АСТ, 2001. - 576 с.

20. Ємельяненко Л.М., Петюх В. та ін. Конфліктологія: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003. - 315 с.

21. Зимняя И.А. Педагогическая психология. - Ростов-на-Дону, 1997. - 238 с.

22. Кабрин В. Транскоммуникация и личностное розвитие. - Томск, 1992. - 218 с.

23. Калошин В. Як долати стрес у педагогічній діяльності // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - №8. - 75 с.

24. Кан-Калик В. Грамматика общения. - М.: Роспедагентство, 1995. - 108 с.

25. Капська А. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навчально-методичний посібник - К.: УДЦССМ, 2001. - 220 с.

26. Капська А. Соціальна робота: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 328 с.

27. Карнеги Д. Как преодолеть стресс: Советы руководителю: [Отр. Из кн. Амер. социолога]: Переклад с анг. // Социол. Исслед. - 1987. - №6. - с. 154

28. Карпенко О. Професійне становлення соціального працівника. - Київ: ДЦССМ, 2004. - 164 с.

29. Кижаев-Смык Л. Психология стресса. - Москва: Наука, 1983. - 386 с.

30. Ключников С. Как уберечься от стресса? // Наука і релігія. - 2002. - №11. - С. 53

31. Ковалев В. Семинар-тренинг «Стресс - менеджмент» - эффективная антистрессовая програма для всех: валеологический практикум // Практична психологія та соціальна робота. - 2005. - №1. - С. 60-68

32. Ковалев Г., Коряк Н., Петровская Л. Проблемы активного социального обучения // Вопросы психологии, 1982. - №5. - С. 95-103].

33. Коган Б. Стресс и адаптация. - Москва: Знание, 1980. - 405 с.

34. Козлов А., Иванова Т. Практикум соціального работника. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2001. - 320 с.

35. Козубовська І.В, Лацанич О.Л. Спілкування в діяльності соціального педагога. - Ужгород. - 2005. - 249 с.

36. Колосов А. Когнітивний ресурс підвищення стійкості спортсменів до стресових ситуацій // Соціальна психологія. - №5. - 2006. - С. 155-166

37. Корніяка О.М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія і соціальна робота. 2003. - №1. - с. 38-43

38. Костина Л. Игровая терапия с тревожными детьми. - Речь, 2006. - 160 с.

39. Коць М. Комунікативна компетентність як складова професіоналізму майбутнього педагога // Практична психологія та соціальна робота. - 2007. - №1. - С. 52-55


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.