Виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

Якщо цей світ відкривається перед Вами, якщо в

кожній дитині Ви відчуваєте її індивідуальність,

якщо у Ваше серце постукають радощі і прикрощі

кожної й відізвуться вашими думками, турботами,

тривогами, - Ви знайдете... радість колективу.

В.О. Сухомлинський

Василь Сухомлинський - педагог, засновник гуманістичної новаторської педагогіки. Відштовхуючись від ідей великих мислителей і гуманістів минулого, він сформулював оригінальну педагогічну концепцію. Він розпочав свою педагогічну діяльність з навчання першокласників. В центр виховного процесу В.О. Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності. Виховання дитячого колективу полягає у розвитку творчих сил, залучення в активну діяльність, направлену на всебічний розвиток дитини та колективу.

Філософська освіченість В.О. Сухомлинського допомагала йому знаходити досить ефективні засоби і методи навчання та виховання школярів. Розуміючи, що принципи пізнання і навчання мають нерозривний зв'язок, він вдало використовував один із основних принципів діалектичної логіки: процес пізнання рухається від пізнання окремих сторін і предметів чи явищ дійсності до уміння оперувати основними формами мислення: поняттями, судженнями, умовиводами. „Я прагнув, - пише В.О. Сухомлинський, - щоб діти поступово оперували такими поняттями, як явище, причина, наслідок, подія, зумовленість, залежність, відмінність, подібність, спільність, сумісність, несумісність, можливість, неможливість та ін.

Кожен учитель є особистістю із власними педагогічними поглядами і переконаннями, специфічним світоглядом, він працює в інших умовах і в історично інший час. Треба брати не конкретні факти, прийоми, дії, а зрозуміти загальні ідеї, принципи і застосувати їх, виходячи із власних здібностей, можливостей, зовнішніх умов, суспільного середовища. В цьому, на наш погля, і полягає суть творчого використання досвіду.

Розробляючи систему колективного виховання, показав велике значення й ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій виховна суть яких зумовлена конкретною практичною діяльністю вихованців у реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити моральний вибір, виявити власне людські якості. Новаторськими для свого часу були погляди Сухомлинського на спілкування з підлітками.

Актуальність: На сучасному етапі розвитку педагогічної думки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема виховання дитячого колективу та підлітків. Тому ми вирішили звернутися до спадщини В.О. Сухомлинського, як одного з найгеніальніших педагогів сучасності.

Об'єктом даної роботи виступає процес виховання у дитячому колективі.

Предметом є методика виховання дитячого колективу за

В.О. Сухомлинським.

Метою даної роботи є висвітлення та теоретичне обгрунтування теорії виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським.

Завдання:

Оцiнюючи роль колективу у вихованнi особистостi, значення колективiзму як риси особистостi, слiд мати на увазi, що нiякi благороднi цiлi нiколи не були досягнутi без об'єднання людей на певних засадах (безперечно це не стосуться творчостi, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо вiдкидати все краще, що стосувалося колективiстського виховання: вироблення навичок взаємодiї i взаємодопомоги, свідомої дисциплiни як поваги до iнших, до суспiльства, вмiння рахуватися з нормами житгя. Без цього неможна виховати свiдомого громадянина, повноцiнного члена суспільства.

Колектив - органiзована форма об'єднання людей на основi цiлеспрямованої дiяльностi.

Дитячий колектив - об'єднання дiтей, згуртованих спiльною корисною дiяльнiстю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспiльнозчуща мета, щоденна спiльна дiяльнiсть, спрямована на її досягнення, наявнiсть органiв самоврядування, встановлення певних психологiчних стосунків мiж його членами. Дитячий колектив вiдрiзняється вiд iнших колективiв вiковими межами, специфiчною дiяльнiстюо (навчання), послідовною мiнливiстю складу, вiдсутнiстю життєвого досвiду, потребою в педагогiчному керiвнцтві.

У навчальних закладах виділяють такi типи колективiв:

а) навчальнi - класний (первинний або контактний), загальношкiльний, предметних гурткiв.

б) самодiяльнi органiзації - колективи художньої самодiяльностi (хор. ансамблi, гуртки):

в) товариства - спортивне, книголюбiв та iн.;

г) об'єднання за iнтересами;

д) тимчасовi об'єднання для виконання певних видiв роботи.

Усi типи колективiв пов'язанi мiж собою загальною метою навчально-виховної дiяльностi школи, забезпечують залучення учнiв до рiзноманiтної дiяльностi. Найважливiший за характером дiяльностi - колектив класу. У ньому виникають найтривалiшi стосунки мiж його членами та мiж педагогами i колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, якi разом становлять систему учнiвського самоврядування школи. [3]

Мiж структурними одиницями загальношкiльного колективу iснують певнi зв'язки i взаємозалежностi. Особливо важливi для виховної роботи зв'язки мiж первинними колективами (класами), загальношкiльного колективу з учнiвськими колективами iнших шкiл, дитячими та юнацькими органiзацiями. Вони сприяють розвитковi широких соцiальних контактiв, iнтересу до життя та дiяльностi iнших колективiв, запозичивши досвiду.

Колектив здiйснює органiзаторську (керує своєю дiяльнiстю), виховну (є носiєм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цiнних ствмулiв, регулює поведiнку своїх членiв, взаємовiдносини учасникiків) функцiї.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слiд зважати на те, що вплив соцiального i фізичного оточення утворює середні типи людей, нiвелюючи, унiформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать.

Вважається важливим для колективу стиль i тон його життя та діяльності. Вони - найістотніші й найважливiшi елементи колективного виховання. Стиль - внутрiшня духовна сила колективу - передбачає почуття власної гiдностi, що випливає з уявлення про цiннiсть свого колективу, гордiсть за нього; активність (готовнiсть до впорядкованої ділової iгрової дії); стриманiсть у рухах, словi, виявi емоцiй. Вiн виявляється в тонi - загальному духовно-емоцiйному забарвленнi дiяльностi колективу (мажорнiсть, упевнена спокiйна дiяльнiсть, бадьорiсть, оптимiзм).

Життя та дiяльнiсть учнiвського колективу будуються на таких принципах:

Єднiсть i цiлiснiсть.

Постiйний рух уперед.

Органiзацiя рiзноманiтної дiяльностi.

Формування почуття честi.

Спадкоємнiсть поколiнь, збереження колективних традицiй.

Шляхи згуртування колективу.

Виховання - процес цiлеспрямованого i планомiрного формування свiтогляду, переконань і почуттiв, волi й характеру, потреб i здiбностей, моральних, трудових, естетичних та фiзичних якостей людини, характерних рис особистостi. Є два смислових значення поняття „виховання”. Воно у широкому смислі охоплює всю суму впливiв, весь процес формування особистості i пiдготовки її до активної участi у виробництвi, суспiльному і культурному життi, охоплює не лише виховну роботу школи, дитячих і молодiжних органiзацiй, сiм'ї, громадськостi, а й вплив усього укладу життя суспiльства, лiтератури, мистецтва, кiно, радiо, телебачення, а також освiти і навчання.

Виховання у вузькому смислi означає цiлеспрямоване формування свiтогляду, морального обличчя, розвиток естетичного смаку фiзичний розвиток. Воно здiйснюється сiм'єю, навчально-виховними закладами, громадськими органiзацiями. [4]

Виховання забезпечує зв'язок і наступнiсть мiж старшими i молодшими поколiннями, допомагає молоді оволодiти досвiдом попереднiх поколiнь, зробити свiй внесок у розвиток матерiальної i духовної культури суспiльства.

Виховання має двi взаємопов'язанi сторони. Одна - педагогічний вплив вихователя, колективу, друга - готовність сприйняти i осмислити цей вплив.

Виховання процес безперервний. Вiн починається з часу народження людини i продовжується все його життя. Нагромадження цих знань, змiна i змiцнення поглядiв i звичок вiдбуваються постiйно. Розвиток фiзичних i духовних сил дитини Вимагають вiд неї все нових i нових способiв "урiвноваження" з оточенням, що Виявляється у й поведiнцi, дiяльностi, ставленнi до iнших людей i самої себе.

К.Д. Ушинський важав, що високий рiвень розумового розвитку не веде за собою автоматично до моральної i громадської зрiлостi. Проти механiчного ототожнення процесiв навчання i виховання виступали Н.К. Крупська, М.І. Калiнiн, А.С. Макаренко.

Охоплюючи дiтей всебiчною увагою i піклуванням, школа i сiм'я покликанi краще готувати їх до самостiйного життя i працi. Принцип виховання у колективi випливає з самої природи нашого суспiльного ладу i мети виховання.

1.2 Погляди відомих педагогів на виховання колективу

1.2.1 Сутність технології КТС І.П. Іванова

Для дорослої людини відношення прямі: людина - світ. У вихованні дітей з'являється третя дійова особа, що стоїть між світом і дитиною, - вихователь, і картина змінюється: діти - вихователі - світ. У дітях головне не те, що вони безпорадні і недосвідчені, - хіба мало таких дорослих! Головне, що між ними і світом стоїть посередник, опікаюча їх людина, і він необхідний для виховання. Виховання дітей - це дія вихователів на дитину. Правда, при цьому виходить, що виховний процес, формування особи, має як би дві природи - спочатку людина розвивається одним чином, а потім - -прямопротилежним. Хіба можна виховати нормальну дитину у наш час? А що коли природа виховання людини з дитинства і все життя виховується власною дією, а не тільки впливом на нього?

Професор І.П. Іванов вважає, що не стільки світ діє на дитину, виховуючи його, скільки дитина в своїй життєдіяльності впливає на світ, - і саме тому він виховується. Така природа виховання, проти якої не підеш, і всі наші невдачі тому, що ми намагаємося йти проти природи процесу. Діти повинні покращувати світ, вчитель - не посередник між світом і дітьми, ні, він на стороні дітей, він разом з ними і на чолі їх. Його мета - не діти, як всі думають, а Світ, який він покращує разом з дітьми. Мета виховання - не у вихованні, не в "цілеспрямованій дії", а загалом разом з дітьми в поліпшенні загального життя, в перебудові її.

"Дитина не тільки об'єкт, але і суб'єкт виховання" [5]. Це важлива, прогресивна думка, свого часу вона прозвучала революційно. Але якщо слідувати ідеї Іванова, то можна сказати: дитина повністю суб'єкт, діяч, але не виховання, а перебудови життя. Не виховання для життя, не спочатку виховання, потім життя, а "сплав життя і виховання", говорить професор

І.П. Іванов. Він не нав'язує життя свої схеми, а услід за класиками досліджує її, розкриває не підвладні нам її закони. Небезпечно повертати річки назад і марно, небезпечно йти проти природи виховного процесу, яка полягає в тому, що, виховуючись, людина впливає на світ, а не навпаки.

У житті, і у вихованні - усюди одне: де діти з дорослими роблять загальну справу на користь і радість людям, там, і лише там, все виходить.

Усюди, де "виховують", де опіка, виховання не відбувається. Але у кожного хорошого вчителя, і що не чув про І.П. Іванова, і в кожній сім'ї, де не знають ніяких педагогічних теорій, але де реально прагнуть за допомогою дітей поліпшити загальне життя, поліпшуються і діти. Звичайно ж, і удома, і в школі, і батьки, і вчителі і прямо, і сторонніми шляхами передають дітям готовий, віковічний досвід гуманізму, дають дітям книги, розмовляють, учать любити людей; але знання своїх сил, але кругозір, але здібності, але розум, але воля даються дитині не дією на нього, а власною дією.

В.О. Сухомлинський, коли ми читаємо його, змінює наше особисте, суб'єктивне відношення до дитини. І.П. Іванов, коли ми розуміємо його, міняє наші погляди, об'єктивні відносини з дітьми. В.О. Сухомлинський стверджував, що без прагнення дитини стати краще виховання неможливе. І.П. Іванов стверджує, що без прагнення дитини поліпшити світ вихованням неможливо. Ці думки, зливаючись в одну, і пояснюють природу виховання.

Як можуть діти покращувати оточуюче життя? У цьому вся справа. Іванов знайшов несподіване рішення задачі.

Щоб змінилася позиція, повинна змінитися мета педагогічних дій - предмет педагогічних турбот, повинно було з'явитися щось, в чому діти і старші дійсно можуть співробітничати, бути рівними. У більшості з нас виникають асоціації з суспільно корисною роботою: діти своєю працею допомагають старшим. Це дуже важливо, але ж і в найсприятливіших обставинах суспільні роботи займають лише частину часу, а виховання повинне йти завжди. За І.П. Івановим, навколишнє життя - не поза школою, не зовні, а в школі, удома, в компанії однолітків, в грі, усюди. Вона оточує дитину з усіх боків. Це не те життя, в яке дитину виводять, як на екскурсію, а та, в яку він завжди занурений. Все життя дитини і підлітка корисне для суспільства. Вся вона повинна бути прийнята ідеєю поліпшення.

Покращувати життя - означає, що кожна життєва справа, окрім зовсім вже механічних, прагне провести не так, як раніше, а з напругою розуму, хоч би з не великим винаходом - тобто трохи краще, тобто творчо. Виховання - не тільки в поліпшенні життя, тільки в творчості. Ідея творчості, яка раніше здавалася лише бажаною, стає обов'язковою, необхідною. Дитину виховує не дія на нього і навіть не власна дія, а лише творча його дія - поліпшення життя. Тут і пояснення, чому в одних і тих же класах одні діти розвиваються, виховуються, а інших щодня, проведений в школі, як би відкидає назад, діти виховуються не в тому напрямі, в якому хотіли б ми, і не в тому, в якому вони діють по вказівці старших, а лише в тому, в якому вони самі творчо діють на життя.

Але ж від природи не всі діти однаково здібні до творчості, а тим більше до суспільного, організаторського, не у всіх розвинена фантазія. Необхідний був педагогічний винахід, і І.П. Іванов зробив його. Він відкрив механізм, при якому суспільна творчість, постійне поліпшення загального життя стала необхідністю для кожної дитини і стала можливою, - навіть якщо природа обділила його здібностями.

Тут зерно, тут рішення, без якого головна ідея "не світ впливає на дитину, а дитина на світ" залишається за бортом педагогіки. Необхідність все робити творчо І.П. Іванов створив тим, що розробив велику серію так званих колективних творчих справ - пізнавальних, трудових, естетичних, спортивних, ігрових, причому кожне з них є змаганням в творчості - саме в творчості, а не в чому-небудь іншому.

Вирішення проблеми про здібності до творчості лежало в слові "колективне". Не кожна дитина здатна придумати нове, але якщо зібратися утрьох-учотирьох, та ще разом з дорослим, то хоч яка-небудь думка народиться, це вже обов'язково; хоч яке-небудь поліпшення буде придумано. Причому і той, хто реально придумував, і той, хто лише піддакував або виражав сумнів, - всі відчувають себе співавторами, всі говорять: "Це ми придумали". Якщо ж такі справи стали звичайними, то через декілька років навіть самі нетворчі діти починають пропонувати ідеї. Дух творчого колективізму наповнює все дитяче життя, і стає зрозуміло, чому ж колектив необхідний.

Адже якщо виховання - дія на дитину, то колектив - лише додаткове навантаження на вчителя, і в багатьох школах саме так і відносяться до ідеї виховного колективу. Іншим же здається, ніби колектив потрібний для посилення тієї ж самої дії, і так з'являється ідея постійного, на рік або на багато років вибраного дитячого активу, що прагне догодити і одноліткам, і дорослим.

Коли в колективі дітей не заохочується творчість, немає сумісного породження ідей, спільної організаторської роботи, сумісної оцінки її, то він приносить більше шкоди, чим користі.

Людина виховується, покращуючи навколишнє життя. Така природа виховання. Вихователі повинні не опікати, не передавати готовий досвід, а діти повинні не споживати зусилля вихователів; ні, вони разом повинні покращувати навколишнє життя. Тільки тоді йде виховання. Навколишнє життя - все життя навколо дитини у всіх її проявах. Щоб учити дітей творчому підходу до життя, треба організувати колективну творчу і колективну організаторську діяльність - в ній-то і розвиваються здібності дітей і підлітків.

Ось така логіка шикується. Тепер ми можемо відповісти на питання про роль старшого, про роль вчителя і вихователя. Його робота міняє напрям. Якщо зазвичай велику частину зусиль доводиться витрачати на організацію життю хлоп'ят і підтримку дисципліни, то в логіці Іванова майже все, якщо не всі зусилля старшого прямують на творчу сторону справи - нові ідеї, на спонуку до творчості, на уміння аналізувати колективне життя. І ось що найцікавіше: виявилось, що всупереч всім очікуванням дорослий при цьому не обов'язково повинен бути особливо творчою людиною, здатною фонтанувати ідея мі, - зовсім немає! Цілком достатньо, якщо у нього є звичайні педагогічні здібності підтримувати думку дитини і радіти, якщо вона хоч трохи успіху.

Ні єдиного рецепту немає в роботах І.П. Іванова; ви не знайдете в них відповіді, що робити, якщо дитина вкрала, лінується, якщо у нього погані схильності. Нічого цього немає, але є ідеї, які, коли їх утілюють в життя, призводять до того, що з дітьми нічого поганого і не відбувається, а проблема дисципліни практично знімається. Адже якщо дитина вкрала, то немає "правильної" педагогічної реакції, - покарати його буде так само невірно, як і не карати. Треба побудувати таке дитяче життя, щоб нічого поганого з дітьми і не траплялося, не могло трапитися, треба займатися дітьми до того, як вони стануть не виховуваними, - турбота про здоров'я завжди ефективніша за лікування. Ось це і робить І.П. Іванов. Його ідеї зростають з глибин теоретичних підстав, що пояснюють саморух виховання, і піднімаються до найбуденніших практичних проблем. [10]

1.2.2 Використання виховного потенціалу дитячого колективу за А.С. Макаренком

Якнайглибший сенс виховної роботи, полягає у відборі і вихованню людських потреб, в приведенні їх до тієї моральної висоти, яка можлива тільки в безкласовому суспільстві і яка тільки і може спонукати людину до боротьби за подальше вдосконалення. У творах Макаренко міститься широка і смілива програма вивчення рушійних сил розвитку людської особи, де їх головна роль відводиться вихованню потреб колективу.

Головними засобами педагогічної теорії А.С. Макаренка виступають принципи паралельної дії. „Моїм основним принципом... завжди було: як можна більше вимоги до людини, але разом з тим і як можна більше поваги до неї”. Ним підказані і методичні розв'язки цієї формули: виховання працею і довір'ям, організація сьогоднішньої і завтрашньої радості дітей, педагогіка паралельної дії, принцип мажору і традиції у життєдіяльності колективу, формування активу і здорової громадської думки і багато ін. Слід підкреслити, що формуючий колектив і виховуючі відносини у ньому він вимагав „індивідуального корективу”, який розумів, як встановлення кожної окремої індивідуальності, що є важливим аспектом особистісно-орієнтованого виховання.

Колектив, на думку А.С. Макаренка, - стале об'єднання дітей, яке має суспільно-значущу мету, спільну діяльність, спрямоване на реалізацію цієї мети і характеризується стосунками взаємовідповідальності. Великого значення

А.С. Макаренко надавав традиціям, святам, символіці та атрибутиці в житті колективу. Свята і традиції, вважав він, збагачують духовне життя вихованців, роблять його радісним і щасливим.

За А.С. Макаренком ознаки колективу такі: суспільно-цінна мета, спільна діяльність, відносини взаємної відповідальності, наявність органів самоврядування, єдність з іншими колективами, чітка структура, постійна динамічність. Стадії розвитку: створення, наявність активу, розквіт, підкорення соціальним вимогам. Шляхи формування: налагодженість роботи активом, звітність у зробленому, колектив не може розвиватись без перспектив.

Великого значення А.С. Макаренко надавав вихованню почуття обов'язку, відповідальності і дисципліні у колективі. А.С. Макаренко вважав, що дисциплінованість виховується правильною організацією всього життя вихованця. У ній проявляють вольові якості, здатність до гальмування, стриманість, витримка. Колоністи оволодівали саморегулюванням поведінки, гальмуванням бурхливих проявів негативних емоцій, підтримували порядок у всьому.

Теорія Макаренка врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання. Педагогічні переконання А.С. Макаренка (1888-1939) складаються впродовж 20-х - 30-х років минулого сторіччя про особу дитини і її розвиток, що є вченням про формування особи в колективі. Учення А.С. Макаренко узагальнило його багатющий педагогічний досвід і стало основою для подальшої роботи в області колективного виховання.

У науковій концепції Макаренка розвитку особи в середовищі колективу розглядалася в багатьох аспектах (взаємини особи і колективу, перспективні лінії розвитку особи, формування мотиваційної сфери особи, становлення характеру і ін.).

Відносини особи і колективу, являє собою те, що колектив - це сукупність індивідів, що однаково реагують на ті або інші подразники, викликали протест Макаренка, який розглядав колектив як цілеспрямований комплекс організованих осіб. А там, де є організація колективу, там є органи колективу, там є організація уповноважених осіб, довірених колективу, і питання відношення товариша до товариша - це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності. Така постановка питання давала Макаренку можливість, змінюючи положення особи в колективі, робити на неї істотний формуючий вплив. Причому сам вихованець і не підозрював, що був об'єктом виховання (принцип паралельної дії).

Розділ ІІ. Теоретичні основи виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

2.1 В. О Сухомлинський про особливості функціонування колективу