Етичний вимір любові у філософії Платона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етичний вимір любові у філософії Платона

Вступ

Актуальність теми обумовлена внутрішніми потребами розвитку філософії. Проблема любові є однією з найбільш давніх філософських проблем. В історії філософії простежується постійне і неперервне посилення інтересу до неї.

Жодна сфера людського життя загалом не може обійтись без зіткнення з проблемою любові. Попри це, не зважаючи на різноманіття підходів до вивчення феномену любові залишається невирішеною проблема, яка присутня уже в творчості Платона. Особливий інтерес в даному контексті являє собою історико-філософське дослідження розвитку ідей, пов'язаних з проблемою любові, у філософії Платона.

Окреслені проблеми любові перебувають у полі дослідницьких інтересів багатьох філософів. У цьому дослідженні виокремимо, насамперед, праці зарубіжних дослідників В. Асмуса, А. Лосєва, А. Гусейнова. З-поміж українських науковців відзначимо дослідження, В. Ларіонової, В. Малахова, В. Мовчан.

Об'єктом цього дослідження є філософський доробок Платона, зокрема діалог «Бенкет», та мислителів сучасності.

Предметом дослідження - філософсько-етичні аспекти розуміння Платоном проблематики любові у діалозі «Бенкет».

Метою цієї курсової роботи є виявити і проаналізувати проблему любові у діалозі Платона «Бенкет» для кращого розуміння розвитку цих понять в історії західноєвропейської філософії.

1. Особливості становлення концепції любові у Платона

Одною з найбільш ключових фігур в історичних дослідженнях по філософії любові є Платон. Його вчення, фактично задало «матрицю осмислення» любові, завдяки якій для людини християнської цивілізації стало привичним формулювати своє благочестя в «безальтернативних максимах», порівнюючи тимчасове і вічне, тілесне і духовне.

Виявимо основні етапи становлення платонівської концепції любові в соціально-етичному аспекті і проаналізуємо їх характерні особливості. Якщо не брати до уваги того ліричного відношення до любові, які відобразилися в одній із 25 епіграм до сократівського періоду в творчості Платона, то в становленні соціально-етичної концепції любові давньогрецького філософа, виділимо п'ять основних етапів.

Перший, сократичний етап становлення соціально-етичної концепції любові Платона приходиться на епоху, коли в аристократичних колах афінського суспільства, визиваючи бурні дискусії, продовжував розширюватися гомосексуалізм. Античне суспільство того періоду хвилювали наступні соціально-етичні питання: чи повинен юнак поступатись еротико-сексуальним домаганням свого більш старшого прихильника? Чи являється обмін своєї мудрості на насолоду тілесною красою чимось осудливим, і в якому випадку він допустимий? Відмітимо, що дана тематика проходить віссю практично через всю творчість Платона. В ранніх діалогах вона найбільш чітко відображається в «Лісиді». В ході діалогу Сократ наводить аргументи для пояснення «нормальності» правлячих в афінському суспільстві поглядів на любов. По-перше, як підкреслює мислитель, жадання не є самі по собі зло. Їх можна відчувати «з користю для себе, іноді - з шкодою, а іноді не перше і не друге». Жадання, «коли ні добрі і ні дурні, залишуться і тоді, коли загине зло». По-друге, жадання є і причина і основа дружби. По-третє, чоловіче жадає до чоловічого і еротично любить його по своїй рідній природі. «Ми, - каже Сократ, - звичайно, повинні любити рідне нам по своїй природі». Таким чином, на першому етапі становлення концепції любові Платон намагається філософськи пояснити і етично оправдати гомосексуальні тенденції відношення до любові в античному суспільстві.

На другому. орфіко-піфагорійському або спіритуалістичному етапі, під впливом смерті Сократа і з посиленням орфіко-піфагорійського впливу Платон приходить до заперечення чуттєвого еросу. Найбільш яскравий полюс цієї етико-аскетичної позиції зосереджений у «Федоні». Платон вказує, що філософу не властива пристрасть до питва і їди і ще менше до любовних насолод. Душа філософа рішуче призирає тіло і біжить від нього на протязі всього життя. Тіло - ворог людини, воно наповнює нас еросами, жаданнями, страхами, примарами. В даному випадку Платон не випадково вживає слово ерос в множинному числі, показуючи нерозумну множинність плотської пристрасті. В другому місці Платон вказує, що ероси поряд з нерозсудливістю і страхами складають сферу людського зла. Тому завдання філософа як можна більше обмежити свій зв'язок з тілом, щоб не бути зараженим його природою. Головною ж метою філософського життя стає вмирання і смерть. І якщо філософ залишиться вірним своїм ідеалам, то його душа «іде в місце, божественне, безсмертне, розумне, і, досягнувши його, здобуває блаженство».

Відмітимо, що дослідник, акцентуючи увагу на відображеному у «Федоні» втечі від світу, яке мало «еротоборчий» характер, в той же час опускають спіритуалістичне значення еросу. На думку В. Ерна, ерос, будучи главою всякого зв'язування душі з тілом, стає «антагоністом Платона», тобто не просто ворогом, а ворогом першим і самим ненависним. В результаті дослідник робить висновок про епоху аскетичної боротьби з Еросом. Погоджуючись з даними висновками, звернемо увагу на те, що на даному етапі, Платон не відмовляється в повній мірі від еросу. Альтернативою у «Федоні» стає східний ерос. В даному аспекті Платон говорить про пристрасну, палку любов, але не в якості тілесної жаги, а в смислі бажання осягнення повноти розуму, яке можливе тільки після смерті.

Таким чином, на другому етапі становлення концепції любові поряд з етико-аскетичною складовою з'являється сотеріологічна складова. Вона виражена суміжно з тематикою поту стороннього спасіння душі в контексті ідей орфічних релігійних містерій. В результаті, ерос набуває східний, спіритуалічний характер, зв'язаний з проповіддю тілесного вмирання. Як відмічає дослідник І. Мозговий: «Ерос означає прагнення до пізнання, а заради нього - до смерті».

На третьому, діонісійському етапі відбувається реабілітація чуттєвого еросу, яка найбільш яскраво відобразилася в діонісизмі «Федра». На початку діалогу Платон робить висновок про свій аскетичний період в першій промові Сократа. Ерос постає тут в негативному смислі, як найнебезпечніший варіант неприборканості, виникаючий від поглинення розумного начала вродженим потягом до задоволення і насолодою тілесною красою, що мішає внутрішній довершеності, відштовхуючи людину від божественної філософії. Але зненацька, з цієї вершини аскетизму Платон робить різкий спуск в шаленство еротичної манії. Він пропонує максимально використовувати чуттєвість, від якої зазвичай відмовляються всі аскетичні вчення, які проповідують спасіння душі. На думку Платона, десять тисяч років змушена душа блукати вдалі від своєї небесної батьківщини, за виключенням душі людини, «яка щиро покохала мудрість або поєднала любов до неї із закоханістю в юнаків: ці душі окриляються за три тисячолітніх коловорота». В цьому синтезі Платон по-новому пояснює підстави аскези Сократа. Як зазначає С. Семенова за цим збудженим фізіологізмом «Федра» простежується «гранична конденсація» статевої енергії: «Не буде внизу вулкану натурально статі, його вогняної енергії, не буде нічого і вверху, краси розумного, духовного космосу». Тобто, Платон як би пропонує збідити до максимуму вроджену на еротичну жагу за рахунок тілесної краси, а потім за рахунок розуму приборкати і перенаправити цю потужну енергію для служби правильним цілям.

Але давньогрецький мислитель не зупиняється на цьому кроці. Аксіологічний статус любові зноситься на небувалу висоту. Так, якби орфічні таїнства домінували своєю значимістю у «Федоні», то у «Федрі» таїнствам відводиться взагалі незначна роль, яка займає шосте з дев'яти можливих місць в участі душі після перевтілення. На першому місці стоїть душа, яка «попадає в плід майбутнього прихильника мудрості і краси або людини відданого Музам і любові». І навіть якщо закохані, які стали на шлях небесного філософського мандрування, все ж піддались натиску жаданням і віддалися пристрасті тілесних задоволень, то і для них любов є рятівною: «їм призначене світле життя і дано бути щасливими, разом мандрувати і завдяки любові стати однаково окриленими, коли прийде час».

Таким чином, на третьому, діонісійському етапі (представленому у «Федрі») Платон приходить до сотеріологічному поясненню етичної тематики «Лісида». В результаті навіть чуттєвий ерос служить справі спасіння душі.

Четвертий, аполонічний етап становлення концепції любові можна назвати ще етапом синтезу орфізму і діонісизму, який найбільш наочно відображений в «Бенкеті». Тут вже немає еротоманії «Федра», але і немає того тотального заперечення чуттєвого еросу із «Федона». «Бенкет» по зрівнянню із «Федром» і «Федоном» дихає класичною помірністю. Найвище досягнення «Бенкету» в соціально-етичному аспекті - це теорія еротичного сходження до Блага. Завдяки даній теорії «Бенкет» став сотеріологічним максимумом етики платонівського еросу. Визначення головних характеристик любові-еросу як потяг до Блага через красу і відповідно як потяг до безсмертя, пояснені в «Бенкеті» з найбільшою чіткістю.

Підготовчими ступенями даних стверджень являються промови виступаючих ораторів, які символізують античні теорії любові, які передували вченню Платона. Узагальнюючи ці міркування, Платон спрямовує їх до межі в промовах Діотіми і Сократа. По-перше, Ерос не є володар різних благ, а являється жадаючим началом. По-друге, Діотіма в своїх роздумах зводить ерос від потягу окремих благ до потягу до блага як такого. Ерос не є потяг до блага, як, наприклад до задоволення чи тілесної краси, або навіть до своєї половини, що спонукає одних любити, а других ні. Ерос присущий всім людям, тому що вони завжди бажають собі блага. Таким чином, любов-ерос і є потяг до блага. По-третє, люди бажають не просто володіти благом, але володіти ним вічно, тобто Ерос стає потягом і до безсмертя. Мета еросу - деяке обожнення смертної природи шляхом приєднання її до ідеї. Божественне завжди тотожне собі, а смертне, приєднується до безсмертного, тільки залишаючи подібність. Але вічністю, безсмертям неможна заволодіти зразу, люди заволодівають нею поступово. Тіло осягає безсмертя через дітонародження. Залишаючи всякий раз нове замість старого, тілесне зберігає свій рід і рахується попереднім, хоча весь час і міняється. Але цей шлях використання еросу для родового безсмертя недосконалий, жага безсмертя змушує шукати більш вищі шляхи. Від різних менш досконалих тілесних породжень (діти) Платон переходить до більш досконалих душевних породженнях (прекрасні закони, промови), а дальше і до споглядання, від якого народжуються не примари чеснот, а істинна чеснота. Такій людині «дістається долею любов богів, і якщо хтось із людей буває безсмертний, то саме він». Таким чином, на думку Платона, безсмертний той, хто має істинну чесноту - ось один із головних етико-сотеріологічних висновків «Бенкету».

Істинна же чеснота у Платона нерозривно пов'язана з соціальним проявом античного ідеалу філософа. Із дозріванням і наростанням філософського світосприйняття в Античності поступово соціальний ідеал міфічного героя змінюється ідеалом філософа, як цілителя людських душ, знавця життя і любителя мудрості. Подібна трансформація відбувається і з любов'ю-еросом. Ерос починає схилятися від Еросу-міфу, від Еросу-героя до Ероса-філософа. Тому не випадково, сам ерос в «Бенкеті» постає як філософ. Соціально-етичне втілення цього ідеалу Платон виражає в образі Сократа, якому присвячена промова Алківіада в «Бенкеті».

У висновку можна відмітити, що концепція любові, представлена в «Бенкеті» спрямована з горизонталі подружнього еросу промови Аристофана у вертикаль сотеріологічного еросу в промові і вчинках Сократа. На даному етапі від крайності діонісійської неприборканості Платон переходить до аполонічної помірності, що прекрасно проаналізовано по ходу самого діалогу дослідником Дж. Реале.

На останньому (п'ятому), соціально-політичному етапі, вираженому в «Державі» і «Законах», любов втрачає той максимум сотеріологічного значення, яке вона набула в діалогах «Федр» і «Бенкет». В «Законах», правда, Платон згадує ще, що голод, жагу і ерос, які він зрівнює з хворобами необхідно відторгнути від вищого задоволення і направити до вищого блага, завдяки чому в душі оселяється чеснота помірності. Але в основному, еротичний потяг до блага і безсмертя «Бенкету» міняється в «Державі» еротичним захопленням до пізнання, справжнім еросом до справжньої філософії. Аналогічно в «Законах» - божественним еросом до розсудливих і справедливих нравів, еротичним жаданням стати досконалим громадянином. Платон відходить від ідеалу шаленства і любовних насолод, які представлені у «Федрі». В «Державі» еротика, як вінець мусичного мистецтва, базується на правильному еросі, в якому шаленство недопустиме разом з любовними насолодами.

Більшу увагу на даному етапі приділено не стільки соткріологічним, скільки етико-аскетичним аспектам любові. Так, на думку Платона в «Державі», еротичним жаданням поряд з тиранічними «все дальше відстають від розуму». А тому ерос як один із проявів жаги начала повинен заспокоїтися і не мішати своїми радостями і скорботами самому «благороднішому в людині», тобто розуму. Більше того, ерос попадає в розряд залишених необхідності жаги, які не приносять нічого доброго» і, від яких людина може позбутися, якщо докладе старань з юних літ. Посилений ерос попадає вже в розряд жадань протизаконних. Сааме жадаюче начало, аналогічно «федоновським» тенденціям рівняється Платоном з началом диким і звіроподібним. Воно «стає на диби» під впливом об'єднання і сп'яніння, часто користуючись моментом сну, коли розумне начало спить. Якщо людина потакає йому, то народжується Ерос-тиран, який веде за собою всі бажання, як тіло охоронців і поглинає саму людину, втягує душу в анархію і беззаконня.

Приборкати цей тиранічний ерос як відмічає Платон в «Державі», можна силою волі, тобто гнівним началом під командуванням розуму. Жадаюче начало при цьому Платон не пропонує заглушати взагалі, але і не рекомендує задовольняти його до перенасичення. Завдяки цьому жадання послаблюються, і їх залишається мало. На думку мислителя, множина жадань властива тільки жінкам і людям нікчемним, а у людей благородних вони прості і помірні. У філософа ці жадання цілеспрямовані на здобуття знань, що і приносить його душі задоволення, а «тілесні задоволення для нього зникають, якщо він не псевдо філософ, а істинний філософ». Аналогічно в «Законах» Платон відмічає, що ерос і жадання повинні слідувати за керівною чеснотою розумності, розумом і думкою. Завдяки цьому людину чекає помірне життя, яка «тиха у всіх відношеннях: страждання її спокійні; задоволення теж спокійні». Вона не несе з собою ні чуттєвих насолод з жаданнями, ні безумного шаленого еросу.

Особливу увагу на цьому етапі, Платон приділяє також питанням соціального використання любові в інтересах ідеального суспільства. В «Державі» подружнім проявам еросу Платон не придає серйозності і називає їх інфантильними, яке по безкорисливості зрівнюється з поезією. Предаватись любовним втіхам і ледарству - недостойна забава. Любов, по суті, потрібна тільки в тому незначному об'ємі, для того щоб забезпечити злягання чоловіка і жінки з метою підтримання чисельності населення ідеальної держави. І тут вже недоцільний який-небудь вищий ерос чи взаємна любов, Платон утилітарно трактує його як вроджену еротичну необхідність, завдяки якій у стражів виникає потяг з'єднатися один з одним. Так і взагалі вибір жінки по любові складно представити у теорії Платона. Величне благо ідеальної держави - це спільні жінки і діти. Але звичайно безпорядне злягання в ідеальній державі допускати, на думку Платона, нечестиво, тому він пропонує запроваджувати священні шлюби, які нагадують скоріше не ідеальну любов, а племінний завод зі строгими правилами. Взаємна любов і навіть чуттєвий прояв любові до юнаків, яких Платон так цінував в «Лісиді» і «Федрі» не входить в інтереси ідеального суспільства. Згідно предписанням «Держави», закоханий, щоб його не звинуватили в дурному смаку, повинен бути тільки другом своєму коханому, і ставитися до нього як до сина. Відповідно в «Законах» Платон пише про доцільність вступу в шлюб: «кожна людина повинна укласти шлюб корисний для держави, а не тільки дуже приємний їй самій». У відношенні чуттєвої любові, правила стаю ще ще строгіші. На думку Платона, злиття, призначене для дітонародження повинне відбуватися тільки відповідно природі, тобто від чоловічої статі потрібно утримуватися і не губити навмисно людський рід. Крім того, необхідно утримуватися і від усіх жінок, «на чиїй паші не захоче прорости твій посів».

Таким чином на п'ятому етапі становлення концепції любові, Платон приходить до ідеалу проведення життя без еротичного шаленства. Замість спасіння душі через еротичну жагу, в ідеальній державі людина повинна слідувати чеснотам, життю під керівництвом розуму або по визначенню А. Лосєва «розумово-фізичній гігієні», яка в слідуванні космосу в його гармонічному співвідношенні тіла і душі. В цьому наростанні еротичної помірності з абсолютним підпорядкуванням її філософської розумності, Платон, по суті, повертається до спіритуалістичного аскетизму «Федона» в його варіанті.

У висновку, відмітимо, що осмислення соціально-етичних аспектів концепції любові віссю проходить через всю творчість Платона, починаючи з «Лісида» і закінчуючи «Законами» і складає п'ять основних етапів: сократичний, орфіко-піфагорійський, діонісійський, аполонічний, соціально-політичний. Становлення концепції любові йшло від етичного до спіритуалістично - аскетичному осмисленню любові з поступовим наростанням сотеріологічної складової. В даному ключі Платон застосовує спробу реабілітувати чуттєвий прояв любові. Але в кінечному висновку, займає помірну позицію, підпорядковуючи любов соціально-політичним інтересам, які вимагають етико-аскетичного приборкання стихії еросу. В результаті проведене дослідження підтверджує періодизацію В. Соловйова і оспорює точку зору про тотожні концепції любові «Федра», «Бенкету» і «Держави», прийняту А. Лосєвим. Виділені етапи свідчать про многогранну проблему любові в творчості Платона, яку необхідно враховувати в подальших дослідженнях.

2. Діалог Платона "Федр"

Темі любові присвячений і діалог Платона «Федр». У ньому, правда, немає такої складної діалектики, як в «Бенкеті», зате тут розкриваються деякі нові сторони любові, про які мова не йде в «Бенкеті»

В діалозі «Федр» Платон поглиблює синтетичне розуміння любові як з'єднуючої сили, що поєднує його з теорією пізнання. Душа в своєму першопочатковому житті, у всьому наслідує Богів, бачила світ ідей. Пізніше, втративши крила і отримавши тіло, вона все забула. Але із зусиллями, в розмислах, помалу душа пригадує все побачене. Специфіка ідеї прекрасного в тому, що пригадування в ній «надзвичайно наглядне». Це висвітлення ідеальної краси в живому тілі спалахує душу, пробуджуючи в ній бажання польоту, волю вернутися туди, де їй не суджено було залишитися. Це і є завдання Еросу з його сумом за надчуттєвим, що повертає душам їх древні крила, закликаючого в занебесні далі. Любов платонічна - це ностальгія по абсолюту, безмежна тяга до мета емпіричного, сила, що повертає нас до попереднього буття серед Богів у «Федрі» Платон прославляє божественне натхнення (mania). Щоб розкрити природу цієї божественної сили, він вдається до порівняння душі з колісницею, запряженій двома кіньми, добрим і злим, що тягнуть душу в різні боки. Душі людей, які прагнуть увись для споглядання істини, парять на крилах, ті ж душі, які не здатні підніматися вгору, упускають крила і падають на землю (Федр, 246 с).

Душа, яка пам'ятає про прекрасні форми, які споглядала у світі божественних істин, народження крил викликає болісну солодкість. «Вона шаленіє і від несамовитості не може вона ні спати вночі, ні вдень залишатися на одному місці. У тузі біжить вона туди, де думає побачити володаря краси» (Федр 251 e).Так народжується Ерос, який викликає в душах шаленство, екстаз і почуття блаженства.

Для кращого розуміння ідей любові в діалозі «Федр» проведемо аналіз даного діалогу:

I. Вступ

Сократ зустрічає обдарованого юнака Федра, який провів ранок у софістичного оратора Лісія і тепер вийшов прогулятися за місто. Так як у Федра був з собою сувій промови Лісія про любов, то Сократ наполягає на прочитанні цієї промови, для чого обидва співрозмовника вибирають затишний куточок в афінському передмісті.

II. Мова Лісія

Доводиться, що коханий не повинен надавати більше уваги люблячому його, чому не люблячому. Доказ наповнене життєвими міркуваннями, які виражені в мові Лісія настільки просто, що не вимагають якого-небудь коментар. З приводу цієї промови у Сократа і Федра виникає дружня перепалка, в результаті якої Федр примушує Сократа Вимовити більш грунтовну мова про кохання.

III. Перша мова Сократа

1. Необхідно перш за все визначити, що таке любов (це було відсутнє в мові Лісія), а вже потім вирішувати питання про її користь
2. Любов є потяг або природне і вроджене (стихійне), або набутих, або розумне
3. Нерозумно люблячий таким же хоче зробити і свого улюбленця, відвертаючи його від філософії, від спілкування з іншими людьми і взагалі від розуму, роблячи його невігласом, здатним лише задовольняти хіть люблячого, що не вміють трудитися, неженкой, позбавленим мужності на війні, котрі зневажають своїх близьких, родичів і друзів, свій добробут, свою оселю, свій шлюб, своїх майбутніх дітей, вічно схильним докучливого приставання з боку люблячого, а можливо, і терпить його віроломний охолодження. Таким чином, улюбленець повинен добре розуміти, хто його любить, а не бути в цьому нерозбірливим. Чи не розрізняючи моральності і аморальності, Лисий виставив свою тезу в бездоказовій формі, оскільки любов може бути різна. З подальшої бесіди Сократа і Федра випливає необхідність говорити не тільки про кохання безрозсудною і аморальною, але і про любов позитивною і піднесеною.

IV. Друга мова Сократа

1. З попередньої мови Сократа зовсім не робиться висновок, що потрібно догоджати не закохану, а байдужій. Справа в тому, що шаленство (а любов і є шаленство) аж ніяк не завжди є злом, але може мати і позитивний зміст, бути «правим шаленством», тобто справжнім божественним даром, як це й видно у стародавніх пророків. «Шаленство, яке у людей від бога, прекрасніше розважливості, властивості людського».

2. Перераховуються типи «правильного» шаленства. Крім ворожінь і прорікань, а також релігійного очищення існує ще третій вид шаленства - від Муз, поетичний, який набагато вище всякої розсудливої поезії. Про четвертому вигляді шаленства - ідеальної любові - Платон говорить нижче.

3. Для поглибленого розуміння шаленства, яке має, очевидно, духовний, або душевний, а не елементарно-фізичний характер, необхідно точно встановити саме поняття душі. Ніяке тіло не може рухати саме себе, воно рухається тільки під впливом іншого тіла. Однак це означає (якщо ми, говорячи мовою філософів новітнього часу, не хочемо йти у погану нескінченність), що існує щось таке, що рухає саме себе, тобто не їсти тіло. А так як саморушну вже не потребує ні в чому іншому для свого існування, то воно не може і припинити свого руху, тобто загинути. Саморушну і безсмертне начало - це і є те, що називається душа.

4. Пояснення душі не за допомогою важких понять, але за допомогою легко представимо подібності: душа кожного бога і людини є колісниця, одним розумним і одним нерозумним конем, а управляється вона візником, розумом; колісниці дванадцяти загонів богів рухаються по небесному хребту цілком равновесно і безтурботно, колісниці ж людей, тобто душі людей, мають одного коня доброго, а іншого злого, чому часто і стають важкими, падають з неба на землю і втілюються в тілах смертних і вічно шукаючих людей.

5. Детальний розгортання цієї картини. Божественні душі рухаються разом з небом, а їх візничий бачить те, що вище неба, тобто істинне буття, вічно незмінне і прекрасне, в якому перебувають справедливість-в-собі, розсудливість-в-собі, знання-в-собі і інші чесноти. Людські ж душі тільки іноді мають можливість заглянути в занебесной «поле істини» «і так як це дається насилу і далеко не всім, то серед людських душ на небі виникають штовханина і безлад. Перераховується 9 розрядів душ в порядку спадання, залежно від небесних видінь: філософ, законослухняний цар, державний діяч, гімнаст і лікар, віщун, поет чи взагалі наслідувач, софіст або демагог, тиран.

Всі душі кожне тисячоліття втілюються в земному тілі і піддаються суду за прожите життя, повертаючись на небо тільки через десять таких тисячоліть. Виняток становлять лише видавши істинне буття; падаючи на землю, вони стають філософами, любителями краси, відданими Музам і Еротові, і після трьох таких перевтілень вже назавжди залишаються на небі разом з богами, здійснюючи звичайний небесний кругооборот. Постійні спогади на землі про небесні видіннях і несамовите прагнення до неба - це і є справжнє шаленство і справжня закоханість, яка вбачає в улюбленому відблиск небесної краси. Дається детальна картина пристрасного стану люблячого в цьому сенсі з характеристикою любові на основі даного вище вчення про колісниці душ.

6. Висновок промови.

… Коли хто-небудь дивиться на тутешню красу, пригадуючи при цьому красу щиру, він окриляється, а окрилившись прагне злетіти; але, ще не набравшись сил, він на зразок пташеняти дивиться вгору, нехтуючи тим що внизу - це і є причина його шаленого стану. З усіх видів несамовитості ця - найкраща вже за самим своїм походженням, як для того хто володіє нею, так і для того хто її з ним розділяє. Причетний до такого шаленства любитель прекрасного називається закоханим. («Федр»)

Завдяки пам'яті виникає туга про те, що було тоді… Краса сяяла серед усього, що там було, коли ж ми прийшли сюди, ми стали сприймати її сяйво все виразніше за допомогою самого виразного з почуттів нашого тіла - зору, адже воно саме гостре з усіх. («Федр») Чи не є… любов не що інше, як любов до вічного володіння благом?… А якщо любов - це завжди любов до блага,… то яким чином повинні чинити ті, хто до нього прагне, щоб їх запал і завзяття можна було назвати любов'ю? Що вони повинні робити? Вони мають народитися в прекрасному як тілесно, так і духовно… Справа в тому, Сократ, що всі люди вагітні як тілесно, так і духовно, і, коли вони досягають відомого віку, природа наша потребує дозволу від тягаря. Вирішитися ж вона може тільки в прекрасному, але не в потворному… Ті, у кого звільнитися від тягаря прагне тіло… звертаються більше до жінок і служать Еротові саме так, сподіваючись дітонародженням придбати безсмертя і щастя і залишити про себе пам'ять на вічні часи. Вагітні ж духовно… вагітні тим, що якраз душі і личить виношувати. А що їй личить виношувати? Розум та інші чесноти. Батьками їх бувають всі творці і ті з майстрів, яких можна назвати винахідливими. Саме ж важливе і прекрасне - це розуміти, як управляти державою і домівкою, і це називається вміння розважливості та справедливості. Він (людина-філософ) радіє прекрасному тілу більше, ніж потворному, але особливо радий він, якщо таке тіло зустрінеться йому в поєднанні з прекрасною, благородною і обдарованою душею: для такої людини він відразу знаходить слова про доброчинності, про те, яким повинен бути і чому повинен присвятити себе гідний чоловік, і приймається за його виховання. Проводячи час з такою людиною, він стикається з прекрасним і народить на світ те, чим давно вагітна. Завжди пам'ятаючи про свого друга, де б той не був - далеко чи близько, він спільно з ним ростить своє дітище, завдяки чому вони набагато ближчі один одному, ніж мати і батько, і дружба між ними міцніше, тому що зв'язують їх діти прекрасні і безсмертні. Ось яким шляхом потрібно йти в любові - самому або під чиїмось керівництвом: почавши з окремих проявів прекрасного, треба весь час, немов би по сходинках, підніматися заради найпрекраснішого вгору - від одного прекрасного тіла до двох, від двох - до всіх, а потім від прекрасних тіл до прекрасних звичаїв, а від прекрасних звичаїв до прекрасних повчань, доки не піднімешся від цих повчань до вчення про найпрекрасніше, і не пізнаєш, нарешті, що ж це - Прекрасне. («Бенкет»)

«Бенкет» - філософський твір про кохання. Філософ все трактує розширено. І про любов він говорить не так, як у романі. «Бенкет» належить до того жанру застільних бесід, яким поклав початок Платон і які мали аналогії не тільки на грецькому, а й на римському грунті, не тільки в літературі античності, але і в християнській літературі періоду становлення Середньовіччя. Теми застільних бесід з часом змінювалися, сама ж бесіда являла собою другий етап бенкету, коли після рясної їжі гості зверталися до вина. За чашею вина загальна розмова мала не тільки розважальний, але і високоінтелектуальний, філософський, етичний, естетичний характер. Розваги зовсім не заважали серйозній розмові, лише допомагали наділяти її в легку напівжартівливу форму, що гармоніювало з бенкетною атмосферою.

«Бенкет» Платона іменувався «промовами про кохання». Тема діалогу - сходження людини до вищого блага, яке є не що інше, як втілення ідеї небесної любові. Як істинні греки вони говорять не про любов саму по собі, а про ту, що своїм існуванням зобов'язана одному з богів. Ім'я його - Ерот. Весь діалог являє собою розповідь про бенкет, влаштованому з нагоди перемоги трагічного поета Агафона в афінському театрі. Розповідь ведеться від імені Аристодема, який прийшов разом із Сократом і був присутній на бенкеті. Композиція «бенкету» вельми легко піддається аналізу з огляду на те, що нескладно простежити її структуру: між невеликим вступом і таким же висновком у діалозі міститься сім промов, в кожній з яких трактується той чи інший аспект однієї і тієї ж теми - теми кохання. Перш за все звертає на себе увагу незвичайна логічна послідовність як в межах кожної з семи промов, так і в співвідношенні всіх промов.

Для кращого розуміння логіки діалогу хотілося б привести план його по речам із зазначенням тем і ораторів:

а) прадавнє походження Ерота (Федр);

б) два Ерота (Павсаній);

в) Ерот розлитий по всій природі (Ериксимах);

г) Ерот як прагнення людини до початкової цілісності (Аристофан);

д) досконалість Ерота (Агафон);

е) мета Ерота - оволодіння благом (Сократ);

ж) незгоду з Сократом (Алківіад).

Вступ починається розповіддю про зустріч Аполлодора з Фалера з Главконом, а також проханням останнього розповісти про бенкет у будинку Агафона і згодою Аполлодора зробити це зі слів Аристодема з Кідафін, який був присутній на бенкеті. Далі розповідь Аристодема про обставини, що передували бенкету: зустріч Аристодема з Сократом, запрошення його на бенкет, запізненні Сократа, люб'язної зустрічі Аристодема в будинку Агафона і пропозиції одного з гостей, Павсанія, не просто зайнятися бенкетом, але кожному з його головних учасників виголосити похвальну промову Ероту, богу любові.

За згодою всіх інших учасників бенкету бесіду про Ерота починає Федр, і причому досить логічно, так як він говорить про найдавніше походження Ерота. «Ерот - це найбільший бог, яким люди і боги захоплюються з багатьох причин, і не в останню чергу через його походження: адже почесно бути найдавнішим богом. А доказом цього служить відсутність у нього батьків… Земля і Ерот народилися після Хаосу, «тобто суще і любов нероздільні і є найдавнішими категоріями. Промова Федра ще позбавлена аналітичної сили і виставляє тільки самі загальні властивості Ерота, про які говорили починаючи з часів безроздільного панування міфології.

Так як об'єктивний світ представлявся в стародавності максимально конкретним і максимально чуттєвим, то анітрохи не дивно, що всі рухи у світі мислилися в результаті любовного потягу. Всесвітнє тяжіння, яке уявлялося очевидним і в ті часи, тлумачилося як тяжіння виключно любовне, і зовсім не дивно, що Ерот трактується в мові Федра як принцип і максимально древній, і максимально могутній. Він говорить про великий моральний авторитет Ерота, і ні з чим не порівнянної життєвої сили бога любові: «Він з'явився для нас першоджерелом найбільших благ… якщо б можливо було утворити з закоханих і їх коханих державу…, вони керували б нею щонайкраще, уникаючи всього ганебного і не змагаючись один з одним бо Він найбільш здатний наділити людей доблестю і дарувати їм блаженство при житті і після смерті».

У зв'язку з цим Федр починає розвивати ідею найвищої цінності справжньої любові, підкріплюючи свої міркування розповіддю про ставлення до неї божеств: «Боги високо цінують чесність в любові, більше захоплюються, і дивуються, добродійству в тому випадку, коли коханий відданий закоханому, ніж коли закоханий відданий предмету своєї любові». Своєрідним висновком цієї мови служить вислів про те, що «люблячий божественніший улюбленого, тому що натхненний богом, а улюблений вдячний своєю відданістю люблячому».

Міркування про природу любові продовжуються в другій промові - Павсанія. Теорія Ерота, викладена в першій промові, навіть з тодішньої точки зору представлялася вже загального аналізу. Дійсно, в Ероті закладений вищий початок, але є також і нижчий. Міфологія підказувала, що вище є щось просторово вище, тобто небесне; а традиційне для античного світу вчення про перевагу чоловічого початку над жіночим підказувало, що вище - це обов'язково чоловіче. Тут Платон підійшов до теми вельми делікатно, що вимагає обережності в оцінках. Йдеться про одностатеве кохання, отже, вищий Ерот - це любов між чоловіками. У Античній Греції це було не відхиленням, а скоріше нормою. Конкретними образами, що втілюють любов вищу і нижчу. У промові Павсанія є два Ерота і за аналогією з ними дві Афродіти. Так як ніщо саме по собі ні прекрасно, ні потворне, то критерієм прекрасного Ерота служить походження його від Афродіти Небесної, на відміну від вульгарного Ерота, сина Афродіти вульгарної. Афродіта Вульгарна причетна і до чоловічого, і до жіночого начала. Це якраз та любов, якою люблять люди нікчемні, причому люблять, по-перше, жінок не менше, аніж юнаків, по-друге, люблять своїх улюблених більше заради їхнього тіла, чим заради душі.

Ерот ж Афродіти Небесної сходить до богині, яка, по-перше, причетна тільки до чоловічого начала, а не до жіночого, - недарма це любов до юнаків, а по-друге, старша і чужа злочинній зухвалості». Отже, небесна любов є любов до чоловіків, які прекрасніші, розумніші за жінок. Закоханим ж все дозволено, але тільки в сфері душі і розуму, безкорисливо, заради мудрості і досконалості, а не заради тіла. Узагальнюючим і не дуже конкретним висновком цієї мови представляється наступні твердження: «Про будь-яку справу можна сказати, що саме по собі воно не буває ні прекрасним, ні потворним. Що б ми не робили, це прекрасно не саме по собі, а дивлячись по тому, як це робиться, як відбувається: якщо справа робиться прекрасно і правильно, то вона стає прекрасною, а якщо неправильно, то, навпаки, потворною. Те ж саме і з любов'ю: не всякий Ерот прекрасний і гідний похвал, а лише той, який спонукає чудово любити».

Третя промова - Еріксімаха. Він каже, що Ерот є не тільки в людині, а й у всій природі, у всьому бутті: «Живе він не тільки в людській душі і не тільки в її прагненні до прекрасних людей, але і в багатьох інших її поривах, та й взагалі багато в чому іншому на світі - в тілах тварин, у рослинах, у всьому сущому, бо він великий, дивовижний, всеосяжний, причетний до всіх справ людей і богів». Думка Еріксімаха про любов, розлитої по всьому світу рослин і тварин, типова саме для грецької філософії.

Аристофан, який говорить четвертим, знову повертається у своїй промові до людини, але не до душі, а до тіла, причому доісторичного тіла. Аристофан складає міф про первісне існування людей одночасно у вигляді чоловіків і жінок. Люди були трьох статей. Оскільки ці люди були дуже сильні і бажають зла Зевсу, він розсікає кожного на дві половини, розсіює їх по всьому світу і змушує їх вічно шукати один одного для відновлення їх колишньої повноти і могутності. Тому Ерот є прагнення розітнутих людських половин одна до іншої заради відновлення цілісності: «Любов'ю називається спрага цілісності і прагнення до неї». Мова Аристофана - один з найцікавіших зразків міфу у творчості Платона. У міфі, створеному Платоном, переплетені і його власні фантазії, і деякі загальноприйняті міфологічні і філософські погляди. Загальноприйняте романтичне тлумачення цього міфу як міфу про прагнення двох душ до взаємного з'єднання не має нічого спільного з платонівськими міфам про чудовиськ, розділених навпіл і вічно відчувають спрагу фізичного з'єднання.

Потім слово бере господар будинку - Агафон. На відміну від попередніх ораторів перелічує окремі конкретні істотні властивості Ерота: красу, вічну молодість, ніжність, гнучкість тіла, досконалість, невизнання ніякого насильства, справедливість, розважливість і хоробрість, мудрість у всіх мистецтвах і ремеслах і в упорядкуванні всіх справ богів.

І ось настає черга Сократа. Його мова в «Бенкеті», звичайно, центральна. Веде її Сократ у звичайній для нього манері, на свій лад. Він вимовляє чи не монолог, ставить запитання і вислуховує їх. Партнером вибирає Агафона. Мова Сократа має свою особливість, так як він відразу говорить, що скаже про Ерота правду. Виходить, що всі інші говорили неправду. На початку бесіди Агафон, погоджуючись з одним із зауважень Сократа, каже: «Я не в силах сперечатися з тобою, Сократ». На що Сократ відповідає: «Ні, милий мій Агафон, ти не в силах сперечатися з істиною, а сперечатися з Сократом справа не хитра».

Сократ перемикає свою промову про Ерота на розповідь про жінку на ім'я Діотіма. Далі слідує найпростіша концепція: мета Ерота - оволодіння благом, але не будь-яким окремим, а всяким благом і вічне володіння ним. А так як вічність не можна опанувати відразу, можливо тільки опановувати її поступово, тобто зачинаючи і породжуючи замість себе іншу, значить, Ерот є любов до вічного породження в красі заради безсмертя, до породження тілесного. Смертна істота жадає подолати свою смертну природу. Далі розвивається тема безсмертя. Заради нього і існує любов, доказів тому скільки завгодно можна привести. Наприклад, візьмемо, честолюбство. «Ти здивуєшся його безглуздості, якщо не згадаєш те, що я сказала, і випустиш з уваги, як одержимі люди бажанням зробити гучним своє ім'я, щоб на вічний час зберегти безсмертну славу, заради якої вони готові піддавати себе ще більшим небезпекам, ніж заради своїх дітей, витрачати гроші, зносити будь-які тяготи, померти нарешті». Інший спосіб досягти безсмертя - залишити потомство тілесне, тобто розмножити себе. Багато кажуть: «Я живу заради своїх дітей», ці люди прагнуть утвердити себе в генах і думках, заради цього й існує любов.

Тепер про шлях любові. Існує щось на зразок науки любові. Почати треба в молодості з устремління до прекрасного. У спогляданні прекрасного самого по собі тільки й може жити людина, її побачивши. Моя думка: треба прагнути до кращого з самого початку, поступово піднімаючись «по сходинках все вище і вище». Ось і розкрито сенс любові.

Висновки

Запропонована увазі курсова робота присвячена проблемі любові у філософії Платона. Аналіз даної проблематики показав наступне.

1. Замітимо що осмислення соціально-етичних аспектів концепції любові відмічається у всій творчості Платона, починаючи від «Лісида» і закінчуючи «Законами» і складає п'ять основних етапів, які розкриті в розділі 1: сократичний, орфіко-піфагорійський, діонісійський, апологічний, соціально-політичний. Становлення концепції любові йшло від етичної до спірітуалістично-аскетичному осмисленні любові. Платон намагається реабілітувати чуттєвий прояв любові («Бенкет»), але в кінцевому результаті займає помірну позицію, підчиняючи любов соціально-політичним інтересам («Держава»). Виділені етапи свідчать про многогранність проблематики любові в творчості Платона.

2. «Бенкет» - філософський твір про любов, належить до жанру застільних бесід, яким поклав початок Платон, і які мали аналогії в подальшому. Тема діалогу - сходження людини до вищого блага, яке є не що інше, як втілення ідеї небесної любові. Композиція «Бенкету» легко піддається аналізу, з огляду на те, що нескладно простежити його структуру: між невеликим вступом і таким же висновком, в діалозі містяться сім промов, в кожній з них трактується той чи інший аспект однієї проблеми - любові. В діалозі іде мова не про любов саму по собі, а про ту що своїм існуванням зобов'язана одному з богів - Ероту.

Зважаючи на філософський доробок Платона у сфері любові, зважаючи на велику актуальність для етики і людей загалом, сукупність наведених вище думок стосовно проблеми любові зумовлює необхідність її подальшого ґрунтовного вивчення.

Список літератури

платон любов етичний федр

1. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.1. - М., 1972.

2. Історія світової культури. - К., 2007.

3. Історія релігії в Україні / За ред. А.М. Колодного. - К., 1997.

4. Історія світової релігієзнавчої думки. - К., 2010.

5. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. - К., 2007.

6. Лешан В.Ю. Основи релігієзнавства. - Рута, 2008.

7. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій - К., 2009.

8. Философский энциклопедический словарь. - М., 1983.

Размещено на Allbest.ru