Світогляд і філософія

Світогляд: сутність і форми. Основні філософські проблеми і напрямки. Мілетська школа та піфагоризм. Діалектика Геракліта, античний атомізм. Сократ та філософія Платона. Вчення Ф. Бекона про пізнання і науку. Рене Декарт - основоположник раціоналізму.

Рубрика Философия
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 21.11.2009
Размер файла 133,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Тобто Э. виходить з феноменологічного розуміння псих і фізичне розуміння того, що безпосередньо дано нашій свідомості, але не враховує генезис самої свідомості.

Суб'єктивний ідеалізм.

Неопозитивізм. або логічний емпіризм - Рассел, Вітгенштейн, Шлик, Карнап, Франк, Нейрат. Гол ідейним джерелом нп. був махізм. Але якщо махісти відстоювали "біолого-економічну" теорію пізнання і бачили в науці метод впорядкування відчуттів (елементів), те нп висунули нове розуміння наукового пізнання, як лог конструкції на основі почуттєвих змістів. (почуттів даних). Виганяли з ф. метафізику. Філ має право на існ. не як мислення про світ, а як "логічний аналіз мови." Позитивісти вважали основний пит. філ а також ін корінні пит. філ нерозв'язними через слабість люд розуму, махісти - що осн питання ф. знімається і дозволяється навчанням про нейтр елементи, нп. - заявляють, що й осн питання ф. і взагалі пробл, що вважалися раніше філ, - це мнимі проблеми, кіт потрібно відкинути як позбавлені наукового змісту.

Усе наше знання про світ дають тільки конкретні науки. Філ не може висловити про світ жодного новий положення, не мож створити ніякої картини світу. Її задача - лог аналіз і прояснення полож науки, у кіт виражаються знання про світ.

Зведенню філ до лог аналізу нп зобов'язаний Б Расселу, кіт скористався при цьому досяг матем логіки. спробувавши дати строгі певнел матем понять він прийшов до висновку, що вся матем м. б зведено до логіки. Далі Р додав більш шир значення методові лог аналізу й оголосив, що "логіка - це сутність філ". Вітгенштейн розвив цю ідею, указавши, що філ складається в лог аналізі мови.

Ототожнюючи усю філ з лог аналізом яз, нп виключають зі сфери філ майже уся ф. проблематику і тим самим практ ліквідують філ.

Однієї з важн задач явл відділення предлож які мають сенс, від тих кіт позбавлені його з наукової крапки зр, і т. про очистити науку від пропозицій. Нп розрізняють 3 типи пропозицій

1. висловлення про емпір факти (якщо говорять про факти і ні про що більш)

2. предлож, що містять лог наслідку цих висловлень і побудовані в відп. із лог правилами (можуть бути зведені до висл. про емпір факти)

3. пропозиції логіки і матем (не містять висл. про факти, не дають нового знання про світ, необх для формальний перетв. уже наявного знання) Щоб з'ясувати чи має запр. зміст необхідний спец метод - верифікація Суть у порівнянні запр. з дійсністю, указівці конкретн умов, при кіт воно істинно або ложно. Метод перевірки ще і встановлює зміст пропозиції "значення пропозиції закл у методі його перевірки" Фактична істина складається в відп. висловлення фактові. Пропозиції ж типу "душу люд безсмертна «незмістовні, тому що не можуть бути перевірені».

Під фактами нп розуміють відчуття, переживання, словом сост свідомості. Твердження про те, що троянда, аромат кіт я вдихаю, матеріальна, так само як твердження, що вона лише плід моєї уяви - однаково позбавлені змісту. Чи буду я вважати її мат або ідеальної це не вплине на факт, що я почуваю її аромат і вона не стане від цього пахнути краще або гірше". Значить у проц верифікації можна порівняти пропозиція тільки з почуттєвими змістами і даними відчуттів або переживань. Виявилося, що жоден науковий закон, жодне загальне твердження типу "усі люди смертні" не м. б. верифіковані, тому що вір завжди відноситься до конкр. емпір факту. У силу суб'єктивизма вериф істини полож науки виявилися в залежності від оцінки кожного суб'єкта, похідні вериф. Тому було запропоновано вважати запр. верифіковані, якщо трохи авторитетних досл. згодні вважати його таким. Тобто критерій істини - згода дослідників.

Потім було запропоновано для з істинності предл. порівнювати його з'яс. друг проп. Розуміння істини як відп. фактам початок поступатися місцем поглядові на істину як на узгодж. пропозиції із системою ін пропозицій., що не мб основою знання.

21. Філософія екзистенціалістів

(Камю. "Міф і Сізіфі. Есе про абсурд", Сартр. "Екзистенціалізм - це гуманізм").

Екзистенціалізм - Філософія існування. Ірраціоналістична філ. Найбільш великі представники: М. Хейдеггер, До Ясперс, Г. Марсель, Ж.П. Сартр, А. Камю, Н. Аббаньяно.

У Герм е. став складатися після 1 мир війни (обстановка озлоблення і зневіри) Нова хвиля - Франція часів окупації і після 2 мир війни.

Э. поставили питання про сенс життя, про долю люд, про вибір і особисту відповідальність.

Вихідний пункт філ. Э. - ізольований, самотній індивід, всі інтереси якого зосереджені на ньому ж самому, на його власному ненадійному і тлінному існуванні. Екзистенціальні проблеми - це такі пробл, що виникають із самого факту існ. людини. Для Э має значення тільки його власне існ. і його рух до небуття.

Э заявл. предметом ф. - буття. "Сучасна філ, як і в минулі часи зайнята буттям" - (Сартр). Вони затверджують, що поняття буття явл невизначеним., і що ніякий лог аналіз його неможливий. Тому ф. не м. б. наукою про буття і повинна шукати інших, ненаукових, ірраціональних шляхів для проникнення в нього.

Хоча буття речей незрозуміло, але є 1 вид буття відмінно нам знайомий - це наше власне буття. Тут те і відкривається доступ до буття як такому, він йде через наше існування. Але це ім. щось внутрішніх і невимовне в поняттях: "існ. є те, що ніколи не стає об'єктом", тому що ми ніколи не можемо глянути на себе з боку.

Э - це філ, єдиний предмет кіт - людське існ., точніше преживання існ.-я. Серед усіх способів буття існування Э шукають такий, у як існ. розкрилося б найбільше повно - це страх. Страх - це вихідне переживання, що лежить в основі усього існ.-я. У кінечному рахунку це страх перед смертю.

Для Сартра всі речі, крім людини є «буття в собі», а люд. ім. є "буття для себе" або ніщо. Оскільки всяке буття вин із буття і не може перетв. у ніщо, те для люд. існ.-я, що розуміється як переживання, не може найтися такого буття, з кіт воно могло б виникнути і куди піти. Значить буття люд є ніщо. Усвідомлюючи свою нікчемність люд. відчуває страх "людина є її страх".

Ясперс думає, що люд існ. розкривається лише в "прикордонні ситуації" - страждання, боротьба, смерть.

Воля. Люд сам вільно вибирає свою сутність, він стає тим, ким він себе зробить. Люд - це постійна можливість, задум, проект. Він вільно вибирає себе і несе повну відповідальність за свій вибір. Воля складає саме люд. існування, люд і є воля.

Однак своб розуміється ними як щось нез'ясоване, не піддається висл. у поняттях, ірраціональне. Своб вони мислять як своб поза суспільством. Це внутр стан, настроєність, переживання індивіда. Воля протиставляється необхідності. Така воля, протист необхідності й усунута від суспільства, - є порожній формальний принцип. Воля - це воля вибору відносини до навк. дійсності. Раб може бути вільним, відповідно самовизначаючи відношення до свого буття. Воля стає невідворотною долею. "Людина засуджена бути вільним" воля є болісна необхідність.

Характ рисою люд існ. є те, що він не сам вибирає умови свого існ., він закинутий у світ і підвладн. долі. Від людини не залежить час його народження і смерті. Це приводить них до думки, що крім люд існ.-я існ. потойбічна реальність, кіт розуміється як спосіб існ. люд, що складає в заклопотаності люд, спрямованої кудись поза ним. Вн світ представляє середовище, світ турботи люд, що оточує люд існ.-і і знаходиться в нерозривному зв'язку з ним. Простір і час є способи люд існ.-я. Час - це переживання існ.-ям своєї обмеженості, тимчасовості. Уявл про час до мого народження і після смерті - довільна екстраполяція. Говорити про те, що буде після моєї смерті беззмістовно.

Особистість і суспільство. Суспільство - загальна безособова сила, що придушує і руйн. індивідуальність, що віднімає в люд її буття., нав'яз особистості трафаретні смаки, удачі, погляди... Людина, переслідувана страхом смерті, шукає притулку в суспільстві. Розчиняючи в ньому він утішає себе тим, що люди смертні. Але життя в суспільстві не щира. У глибині люд сховане щире, самотнє існ.-і. Кожний умирає поодинці.

22. Філософська герменевтика

Наука про розуміння, истолковывании текстів. Г.Г. Гадамер Створив теорію розуміння. П. Рикер аналізував мову в шир контексті соц життя і культури, застосовує гермен для дослідження літ-ри.

Мистецтво і теорія тлумачення, що має метою виявити зміст тексту, виходячи з його об'єктивних (грам значення слів і їх істор. обумовлені варіації) і суб'єктивних (наміру авторів) основ. Виникає в період еллінізму в зв'язку з задачами наукового дослідження і видання класичних текстів і розвивається далі в рамках тлумачення "Свящ. писання". У 19у починається розвиток так назив вільної Г., не обмеженої предметом, границями змісту тексту. У Дильтей Г. перетворюється в специфічний метод общ наук, покликаний забезпечити розуміння общ подій, виходячи із суб'єктивних намірів історичних діячів. При цьому розуміння протипоставл поясненню в природознавстві, що зв'язується з абстрагуванням і встановленням загального, закону. У 20у Г. поступово оформляється в одну з основних методологічних процедур філ, спочатку в рамках екзистенціалізму, потім власне у філ Г. Так у Гадамера Г. здобуває функції онтології, оскільки "буття, кіт може бути зрозуміло, є мову", соціальної філософії, оскільки розуміння є форма існ. общ життя і "критики ідеології". Результатом виявляється замикання філ у колі мови, що ріднить Г. з неопозитивістським аналізом мови. У рамках Франкфуртської школи (Ю. Хабермас) Г. як критика ідеології повинна розкрити на аналізі мови " засіб господства і соц влади", що служить виправданню відносин організованого насильства. У Хабермаса Г. виступає одним з консолідації різних плинів збрешемо бурж філософії. М. процедури м. б. використані в істор., юрид і ін науках, що мають справа з аналізом об'єктивованых рез. свідомої люд діяльності.

Дилтей - Г. - це сполучна ланка між філ і істор. науками.

23 - 28 відсутні.

29. Становлення і розвиток філ категорії "матерія"

Матерія - фундаментальна вихідна категорія філ., від того або іншого її розуміння залежить рішення практ всіх інших ф проблем. Від лат materia - речовина Це речовин значення утримувалася до 20ст., коли відбулася револ у фізику.

Першою ступінню в усвідомленні матеріальності світу був вірш матеріалізм. Початком форм поняття матерії з'явився перехід від якостей розмаїтості існ. речей до поняття єдиної, объемлющей це як розмаїтості основи світу - першоматерії. Це абстрагування складне. Тому спочатку всі як. розмаїття світу виводилося з якого-небудь одного теж якостей визначеного, емпір сприйманого ел-та. (вогонь, вода. .) Але вже Демокрит помітив, що з пом. одного як. визначення в-ва неможливо пояснити походження іншого, тому що він не містить принципу свого перетворення. Подальший розвиток думки привело до атомістики.

Атоми теж витлумачувалися як речовина, як цеглини всього існуючих. Так зародилася дискретна картина світу. Вона була дуже плідної для філ і науки в цілому. З цією теорією зв'язані багато відкриттів у фізику (вага, теор теплоти, збереження в-ва. .). Механіка Ньютона дозволяла пояснювати велику частину явл і подій світу на основі взаємодії атомів. Здавалася ще мало-мало і фіз. картина світу одержить повну завершеність. Г. Лиргоф: "Хіба залишилося ще що-небудь відкривати?" Однак був відкритий електрон, ядерний розпад і перетворення атомів. Атом виявився зовсім не дрібною часткою в-ва. Відкриття електромагн полів і ядерних сил теж внесли свою лепту. Поле - принципове відмінне від в-ва стан матерії.

Первісне поле розумілося як оточуючий який-небудь предмет простір, для кожної крапки кіт можна визначити величину і направл сили взаємодії між даним об'єктом і іншим. (поле - атрибут в-ва) Але потім було доведено, що поле не тільки атрибут об'єкта, але і самокоштують реальність, тобто новий вид матерії, основною властивістю як. є безперервність.

Усе це привело до філ кризи - "Матерія зникла" Ця криза зв'язана з утратою уявл про матерії як про речовину. Зміна маси електр при зрад умов полючи або швидкості, ядерні реакції - перетворення в-ва в енергію. Жах...

Неможливість почуттєво сприймати об'єкти мікросвіту змусила звернутися до матем моделей. Деякі зрадили при цьому матерію забуттю = ідеалізм. До цього привело і те, що матеріалізм традиційно був зв'язаний з механічно-речовинним розумінням матерії.

Був цей світ глибокою пітьмою обкутаний. / Так буде світло! \ І от з'явився Ньютон. \ Але сатана недовго чекав реваншу. \ Прийшов Ейнштейн - і стало всі як раніш\ Діалектико-матеріаліст поняття матерії. Необхідно було звільнити категорію матерії від її ніби-то нерозривного зв'язку з поняттям в-ва. Ленін зауважував, що зникла не матерія, а метафіз представлення про неї. Єдина властивість матерії - "бути об'єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю." Коротше "матерія є філ категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана люд. у відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями (як безпосередньо так і опосередковане), існуючи незалежно від них" - Гольбах.

Будівля матерії - фізич питання. А пит. про віднош наше пізнання до світу - це філ проблема. Тому не можна дати визначення центр категорії теорії пізнання як тільки через її співвіднесення з ін, настільки ж шир категорією - свідомістю і визначенням того, що з них береться за первинне. Причому протил мат і св має абсол значення тільки в межах дуже обмеж. області: винятково в межах основного гносеолог питання про те, що визнати первинним. За цими межами відносність даної протилежності безсумнівна".

30. Філ. категорія руху. концепція її розвитку в природі і суспільстві. Поняття прогресу

У світі усі знаходиться в русі, від атомів до всесвіту. Усі перебуває у вічному прагненні до іншого стану, і не по примусі, а по власній природі. Оскільки рух є сутнісний атрибут матерії, то воно, також як і сама матерія, не творима і не руйнівна. Рух - це спосіб існ. матерії. Рух укладено в самій природі матерії. Одні форми руху перетв. в інші і жоден вид не береться ні звідки.

Рух є єдність мінливості і стійкості, занепокоєння і спокою. У потоці не прип. руху завжди присутні дискретні моменти спокою., що виявляються насамперед у збереженні внутрішньої природи кожного даного руху, у виді рівноваги рухів і їх щодо стійкої форми, тобто відносного спокою. Спокій, таким чином, існ. як характеристика руху у якій-небудь стійкій формі. Як би не змінювався предмет, але поки він існ., він зберігає свою визначеність. Ріка залишається рікою.

Абсолютний спокій неможливий.

Існує трохи якісно різних форм рух матерії: механ, фізична, хим, біологічна, соціальна... Якісна розмаїтість одного рівня не м. б. пояснено як розмаїтістю іншого. Точний опис рух часток повітря не може пояснити зміст люд мови. Однак необхідно мати у виді і загальні закономірності, властиві всім рівням, а також їхня взаємодія. Цей зв'язок у тім, що вище включає нижче. (ДНК - хім з'єднання) Однак вищі форми не включені в нижчі. (немає життя в хім з'єднаннях) Простежування зв'язків між різними формами рух матерії дозволяє створити картину їхнього розвитку у всесвіті. На його різних етапах виникають усі нові рівні організації матерії і відп їм форми руху, причому поява кожної нової форми зв'язано із станом Всесвіту як цілого. Відразу після Б. Вибуху не було ні атомів ні відп їм форм руху. Хим і фіз форми руху виникли на певн рівні розвитку Всесвіт. Також на певн. етапі патлів еволюції сформувалися планетні системи, виникли умови для вин. життя, тобто біол форми руху. У цьому змісті життя треба розглядати як космічне явище. У свою чергу тільки пройшовши довгий етап еволюції, жива природа змогла породити соціально організовану матерію., і тоді виникла соціальна форма рух.

Суч. наука показує, що наш астрономічний всесвіт, світ, у кіт ми живемо, очевидно, явл тільки одним з можливих світів. Причому вже в особливостях взаємод. елементарних часток закладені певн. передумови, можливості для розгортання більш складних форм руху. (світові константи) У збрешемо космології зазначені ідеї входять у зміст так називаного антропного принципу, згідно як. наш світ улаштований таким чином, що допускає можливість появ людини як закономірного підсумку еволюції матерії. Але можливі й ін світи, з іншими світ константами. Ці світи можливо бідні, порожні і допускають тільки нижчі форми рух матерії, а можливо і навпаки. У цьому змісті людина і люд суспільство з'являються як така форма організації матерії, кіт обумовлений властивостями цілого нашим Всесвітом, фундаментальними характеристиками космосу.

Світовий розвиток виявляє собою закономірний поступальний процес, протиріччя якого являють собою джерело, рух силу заг. прогресу. Всесвітня історія постійно висувала пробл протиріч общ прогресу, і кожна її епоха свідчила про катаклізми, переворотах і разом з тим вона виявляє собою необхідний процес рух людства від одних форм своєї соц організації до інших, більш зробленим.

Критерій прогресу - суспільно історична практика, у кіт виділяються два її основних види: виробнича і соціально-перетворююча. Ядром цієї практики виступає розвиток вироб. сил як вищого критерію общ прогресу. Головне в виробн силах - це люди. Цим порозумівається те, що в даному критерії втілюються і досягнення науки, принципи керування, і соціально-политий стан суспільства, і рівень утворення, і спосіб життя аж до світогляду, кіт опосередкований впливають на ефективність виробництва. От чому "розвиток виробн сил людства означає насамперед розвиток багатства люд природи як самоціль". Дійсним ядром общ прогресу виступають спосіб виробництва.

Для визначення справді прогресивного є критерій, вироблений самою історією людства. Критерій цим, вираженим словом гуманізм, позначає як специф властивості люд природи так і оцінку цих властивостей як вищого початку общ життя. Прогресивно те, що сприяє узвишшю гуманізму.

31. Походження і сутність свідомості

Самі перші уявлення про свідомість виникли в стародавності. Тоді ж виникли і уявл про душ і були поставлені питання: що являє собою душу? як вона співвідноситься з предметним світом? З тих пір продовж суперечки про сутності свід і можливості його пізнання. Одні виходили з пізнаванності, інші що спроби зрозуміти свідомість марна також як спроба з вікна побачити себе йдущим по вулиці.

Ідеалізм - свідомість первинна. Дуалізм - свідомість і матерія незалежні друг від друга.

Матеріалізм - матерія первинна й історично і гносеологічно. Вона носій і причинного виникнення. свідомість - похідне від матерії. Свідомість в'язана не з усією матерією, а тільки з частиною мозку і тільки в певн періоди часу. Причому мислить не мозок, а люд. за допомогою мозку.

Свідомість - це вищій, властива тільки людині і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності.

Свідомість можна абсолютна протиставити матерії тільки в рамках основного питання, за ними - немає. За цими межами протиставл відносно., тому що свідомість не є самостійна субстанція, а одне з властивостей матерії і, отже, нерозривно зв'язано з матерією. Абсол протиставлення мат і свід веде до того, що свід виступає як якась самост субстанція, існ. поряд з матерією. Свідомість є одне з властивостей рух матерії, є особлива властивість високоорг матерії. Це означає, що між свід і матерією існ. і розходження, і зв'язок, і єдність.

Розходження - свідомість не є сама матерія, а лдно з її властивостей. Складовий зміст свідомості образи зовнішніх об'єктів відмінні за формою від цих об'єктів, як ідеальні їхні копії.

Єдність і зв'язок - Псих явища і мозок тісно в'язані як властивість і мат субстрат, кіт ця властивість належить і без кіт воно не існ.. З ін сторони виникаючі в свід псих образи подібні по змісту з зухвалими їх матер об'єктами.

Сутністю свід є його ідеальність, кіт виражається в тім, що составл свід образи не володіють ні властивостями у ньому предметів, ні властивостями нервових процесів, на основі кіт вони виникли.

Ідеальне виступає як момент практичного відношення людини до світу, відносини, опосередкованого формами, створеними предшествующиим поколіннями - насамперед здатністю відбивати в матер формах мови, знаків, і перетворювати них за допомогою діяльності в реальні предмети.

Ідеальне не явл чимось самостійним стосовно свід у цілому: воно характеризує сутність свідомості у відношенні до матерії. У цьому плані ідеальне дозволяє глибше осмислити вторинність вищої форми відображення. Таке розуміння має зміст тільки при вивченні співвіднош матерії і свід, віднош свідомості до мат світові.

Ідеальне і матер не розділені непроходимою гранню, Ідеальне є ні що інше, як матеріальне, пересаджене в люд голову і перетворене в їй. Таке перетв матеріального в ідеальне робить мозок.

Свідомість існ. не завжди. Воно виникло в ході істор. розвитку матерії, ускладнення її форм, як властивість високоорганіз матер систем.

Матерії властиве властивість, подібне із свід - відображення. Відображенням облад усі мат утворення. Воно явл моментом будь-якої взаємодії. Відображ - це зміна одного явища під впливом іншого. У неживій природі розповсюдження ізоморфні відображення - відбитки, сліди...

Як властивість жива організмів виступає подразливість. Подальший етап розвитку форм відображення після подразливості зв'язаний з виникненням чутливості, тобто здатності мати відчуття, що відбивають властивості предметів, що впливають на організм. Ощущ складають нач форму психіки.

Психіка - це здатність ж істот створювати почуттєві й узагальнені образи зовнішньої дійсності і реагувати на них згідне своїм потребам.

Під психікою люд розуміється вся сукупність явищ і станів його внутрішнього світу. Свідомість є частиною психіки. Психіка охоплює не тільки свідомі, але і підсвідомі і несвідомі процеси.

32. Проблема протиріччя у філософії і логіку

Одним з корінних пит світогляду й общ методології явл питання про те, чи варто шукати джерело рух і розвите світу поза ним або в ньому самому. Це джерело знаход у ньому самому, у породжуваних їм протиріччях, що вир у законі єдності і боротьби протилежностей. кіт говорить, що розвиток об'єкт реальності і усі форми люд діяльності оісн. через роздвоєння єдиного на протилеж. складові, і взаємод цих протилеж характеризує певн систему як щось єдине, а з ін сторони - складає внутрішній імпульс її зміни, розвитку.

Протиріччя - це визначений тип взаємодії різних і суперечливих сторін, властивостей, тенденцій у складі тієї або іншої системи або між системами, процес зіткнення протилеж прагнень і сил. Граничний випадок протиріччя - конфлікт.

Абсолютно тотожних речей не буває: вони різні як усередині себе так і між собою. Розходження є відношення нетотожності, однаковості об'єкта й у самому собі і з ін. Розходження має свої ступені: воно мб неісн. і істотним. Граничний випадок існ. розходження - протилежність. Удалою моделлю протилеж. може служити магніт з його 2 полюсами. (його можна поділяти скільки завгодно) Протилеж. характеризуються як взаємообумовлені і взаємодія сторони діалект протиріччя. Вони протистоять один одному в рамках єдиного взаємини: наявність однієї припускає буття іншої. Протилежність є не просто інше, а "своє інше" - Гегель.

Діал принцип проти відбиває двоїсті відносини усередині цілого: єдність прот і їхню боротьбу. Усі повно протирічь і живе в них.

Протилеж., не утворюючі єдності, не явл діалектичними, їх не можна вважати рух силою розвитку системи. Наприклад чорне і біле, нескінченне і зникаюче мале... вони не явл частинами цілого і не до розвитку. Протилеж. можуть приходити в зіткнення лише остільки оскільки вони утворять єдине ціле в кіт один момент також необх як і іншої. При цьому самі протилеж і їхня єдність, вираж стійкість об'єкта, - відносні, боротьба ж, вираж нескінченність проц розвитку, - абсолютна.

Протир. буквально означає різка неузгодженість у мові, висловленнях про якийсь предмет. У ході розд. можуть з'являтися пари суджень, протир. один одному. Обоє ці твердження не можуть бути істини. Одночасно твердження і того й іншого у логіку як необхідно-помилкове. Заборона протир, починаючи з античності, вваж. одним із принципів лог судження. Такі протир. вважаються порушенням правил міркування. Їх появ. - сигнал лог помилки в розд., ложно прийнятої посилки або... Висновок протиріччя допускається лише для допоміжн. цілей, зокрема в дока від противного в математику.

Однак реальний процес розвитку наукового знання зв'язаний з етапами подол. виник протиріч. "Для дійсного теоретика нічого не м. б. цікавіше, ніж такий факт, кіт вступає в протир. із загальноприйнятою теорією: адже тут власне і починається його робота." - М. Планк.

Специф формою існ. діал проти в пізнанні явл антиномії, кіт служать формою теор відтворення протир. у наукових теоріях. Віднайдення антиномій і їхнє рішення - характ риса діал мислення. Оскільки антин часто висловлюються у формі протир. висловлень, що забороняються форм логікою, то в цьому часто вбачають антагонізм діал і форм логіки. Логіка і діал діють спільно. А як же лог протир? У проц пізнання вони виступають не як знання результат. (Бор і його принцип додатковості - ми не вправі приписувати фіз реальності ні хвильові ні корпуск властивості). Антиномія - гостра форма постановки проблеми, що вимагає свого рішення. Такі лог протир є рушійна сила наукового пізнання.

"всі істотні ідеї в науці народилися в драмат конфлікті між реальністю і нашими спробами її зрозуміти" - Ейнштейн. Діал протир. у думці - це не противор самому собі, не відсутність логіки, а взаємод протилеж позицій, точок зору, поглядів, понять. Рекоменд формальної логіки допомагають зрозуміти реальні протиріччя. У діал мова йде про протиріч. у самому об'єкті і про відображення цих протиріч у мисленні, де вони свідат фіксуються і вирішуються.

Діал - не метод нагромадження протир. Без дотримання правил форм логіки діал перетворилася б у софістику. Справа діал - виявлення і ріш. протиріч. Основні типи протиріч. Характер протир. залежить від специфіки протилеж. сторін і від умов у як. здійснюється їх взаємод. І це взаємод. є відношення або несумісних і ворожих або що доповнюють і збагач. один одного моментів і тенденцій. Звідси багатоманітність протир. Розрізняють внутрішні і зовнішні, основні і неосновн, антагоністичні і неантагоніст протиріччя.

Взаємод протилеж сторін усередині даної системи (наприм усередині даного виду тварин або організму) характеризує внутрішнє протиріччя, выраж стан сист як певн цілісності. Кожна сист існ. у рамках більш складних систем. Тоді очевидно, що зовнішнє противор виявляє собою взаємод протилеж, що відносяться до різних систем. (між організмом і середовищем, природою і суспільством). Ясно, що поняття зовнішнього і внутр протиріччя відносні.

Саме внутр протир належить виріш роль у розвитку системи. Зовнішн. протир. можуть послужити поштовхом, але перш ніж стати щирою силою розвитку воно повинно перейти у внутр стр-ру об'єкта. (адаптація організму до вн середовища (вн прот), повинний вираб нове як, кіт вступає у внутр прот з вихідними як). Тобто зовнішнє завжди діє через внутр. У ряді внутр прот виділяються основні (головні) і неосновні протиріччя. Основне - це сутнісне противор: із глибинними, в підставі цієї сист формами взаємод протилежностей, составл її структуру. (суспільство - прот між виробництвом і споживанням. Потрібно робити щоб жити, але виробн породжує новий потреби) Антагоністичне протиріччя - взаємод між непримиренно ворожими силами. Усередині експлуататорських формацій, втч збрешемо імперіалізму. Транснац корпорації - націон - госуд формою суспільства. Імпер - розвивши країни. Війна і світ.

Неантагоніст протиріччя. Взаємод між соц групами, інтереси кіт збігаються.


Подобные документы

  • Основні риси космоцентричного характеру ранньої античної філософії. Вчення про світ та першооснови (Мілетська школа, Геракліт, Елейська школа). Атомізм Демокрита, поняття атома і порожнечі, проблема детермінізму. Філософські ідеї Платона та Аристотеля.

    реферат [37,3 K], добавлен 23.09.2010

  • Зміст поняття "Філософія", її специфіка та шлахи її розвитку. Філософія як світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука. Напрямки філософської думки. Система образів і понять, які розкривають відношення людини до світу. Горизонти філософського пошуку.

    дипломная работа [20,5 K], добавлен 28.02.2009

  • Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.

    шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009

  • Погляди Платона та Аристотеля на проблеми буття, пізнання, людини. Сутність філософського вчення Платона. вчення Платона-це об’єктивний ідеалізм. Центральні проблеми римського стоїцизму. Визнання Аристотелем об’єктивного існування матеріального світу.

    реферат [21,6 K], добавлен 30.09.2008

  • Філософія - теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Об'єкт і предмет філософії, її головні питання й функції. Загальна характеристика теорії проблем. Роль філософії в житті суспільства і особистості.

    контрольная работа [36,2 K], добавлен 10.12.2010

  • Розгляд класифікації світогляду людини по мірі довідності (релігія, філософія), змісту ідей (лібералізм, соціалізм), епохам (феодальний, капіталістичний). Аналіз проблеми буття у філософії Стародавньої Греції за вченням Парменіда, Платона, Аристотеля.

    реферат [33,5 K], добавлен 14.03.2010

  • Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.

    курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010

  • Особливості філософії Нового часу. Формування нової парадигми філософствування. Філософські ідеї Ф. Бекона: обґрунтування емпіричного методу і нової моделі науки. Раціоналізм французького філософа Рене Декарта. Проблема людини у філософії Нового часу.

    реферат [30,8 K], добавлен 18.09.2010

  • Найбільш здібний учень Сократа Платон, вплив його спадщини на європейську філософію. Дійсна відмінність філософа від софіста: віра в Бога та потреба в божественній мудрості. Політична філософія Платона, його вчення про політику. Зовнішній вигляд філософа.

    реферат [52,1 K], добавлен 19.07.2009

  • Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.

    реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.