Філософське осмислення проблем науково-технічного прогресу

Прихильники позитивних програм технічного удосконалення світу бачили в техніці головним чином «знаряддя» за допомогою якого людина повинна домогтися панування над природою. Техніка, таким чином, осмислювалась як нейтральний засіб, користаючись яким «людина» намагалася досягти цілей, не залежних від цього засобу. Людина функціонувала як «володар», а техніка - як його «раб». І в цьому випадку людина була «володарем», що застосовувала машину як свого раба для того, щоб панувати над іншими людьми. Але, з позицій марксистів і соціалістів техніка повинна застосовуватися не для експлуатації людини, а для панування над природою на користь людини [12].

У другій половині ХХ століття з'явилась нова тенденція: машина або «техніка», сама стала «володарем», тоді як «людина» перетворилася в її «раба». Панування техніки проявилося в тому, що людина сама придбала риси машини: вона стала автоматом, безвольно опинившись у владі саморушних технічних систем, що уже не є засобами для досягнення мети, а стали самоціллю. Ця думка про автономію техніки легко пов'язується зі способом аргументації, що виходить з поняття «відчуження» [12, с.322].

Технізація поширюється усе ширше - від підпорядкування природи до підпорядкування всього життя самої людини, до бюрократичного керування усім - до підпорядкування політики, навіть ігор і розваг, що проводяться в руслі звичних форм життя, але вже не як вираження внутрішнього імпульсу. Людина вже не знає, що робити зі своїм дозвіллям, якщо її вільний час не заповнюється технічно організованою діяльністю, хіба тільки вона схильна, відпочиваючи, просто віддаватися дрімоті і мріям [7, с.133].

Стрімкий розвиток техніки й інформаційних процесів, які породили комп'ютерну революцію, створює об'єктивну основу для посилення технократичних ілюзій і нових міфів. Абсолютизація будь-якого технічного нововведення не сприяє синтезу техніки і культури. Людський розум самоцінний і унікальний і ніякі успіхи в області формалізації інтелектуальних процесів не зможуть його замінити. Людина - не машина, а її мозок - не комп'ютер. Однак невгамовне захоплення черговою технічною новинкою викликає до життя концепції, які принижують цінність Розуму і приписують інформаційній техніці невластиві їй функції і можливості [14, с.125].

Та обставина, що комп'ютери у своєму безпрецедентному розвитку істотно розширили сферу інтелектуальної діяльності людей і підняли на якісно новий рівень рішення багатьох інтелектуальних проблем, не змінює принципової оцінки співвідношення між людським і машинним інтелектом. Мислення, розум, інтелект, творчість, рефлексія, вищий рівень психічної активності є продукт людської діяльності, біологічно й у першу чергу соціально детермінований. Логічні, лічильні здатності комп'ютерів, як би великі вони не були, є результат науково-технічного розвитку, спеціалізованої інженерної діяльності людей.

Починаючи з 70-х років минулого століття в філософії техніки, перш за все у ФРН, явно визначались тенденції протиставлення технократичним концепціям, як таким, які ніби розвивались в історичному і соціальному вакуумі, тенденції іншого підходу до проблем науково-технічного розвитку, при якому, в першу чергу, приймалась би до уваги дана історична епоха, система її культури в цілому, як обумовлююча специфіку техніки цього історичного періоду і відношення до неї суспільства [12, С.177].

З 80-х років у працях філософів підсилилася увага до людського виміру прогресу. Багато західних вчених прийшли до висновку, що не можна зрозуміти феномен «технологічних переворотів», залишаючись у руслі історії машин і технологій, визріла необхідність деякого занурення в стихію духовно-культурних факторів, у сферу гуманізації техніки.

Сама по собі поява нових технічних феноменів і процесів - не єдиний момент нової ситуації, що у результаті технічного розвитку породжує етичні проблеми нового типу. Вирішальний новий погляд на нову інтерпретацію або нове застосування етики, безсумнівно, полягає у факті появи всезростаючої до безмежності технологічної сили, що надається в розпорядження людини. Це приводить до ризику, який вимагає розробки нових етичних концепцій [6, с.380]:

ь Кількість людей, яких стосуються технічні заходи або їх побічні ефекти, збільшилося до величезної кількості. Ці люди найчастіше вже більш не знаходяться в безпосередній взаємодії з тими, хто втручається в їхнє життя.

ь Природні системи стають предметом негативної людської діяльності. Людина своїм втручанням може їх постійно порушувати або руйнувати. Це є абсолютно новою ситуацією: ніколи раніше людина не мала таку силу, щоб змогти знищити все життя в деякій окремій екологічній системі або навіть у глобальному масштабі, чи вирішальним способом довести її до виродження. Оскільки це втручання при відомих обставинах не може контролюватися і може приводити до непоправних втрат, остільки природа (як екологічне ціле) і існуючі в ній види, внаслідок нового технологічного розподілу сил, здобувають зовсім нову етичну релевантність. Якщо дотепер етика була спрямована тільки на відношення між людьми і на наслідки їх поведінки, то тепер вона здобуває перспективну екологічну релевантність, а також значимість для життя іншого. Перед обличчям можливих непоправних втрат (зміна клімату, радіаційне опромінювання, технологічна ерозія і т.д.) мова йде також і про людину, але ні в якому разі тільки про неї одну.

ь Через зростаючі можливості втручання і впливу в області медико-біологічних і екологічних взаємозв'язків постає також проблема відповідальності за ненароджених - будь то індивідуальні ембріони чи наступні покоління.

ь Сама людина стає предметом наукового дослідження не тільки в світлі можливостей маніпуляції людиною на рівні її підсвідомості або за рахунок соціальної маніпуляції, але також в експериментах над людиною взагалі, чи то в проектах медико-фармакологічних досліджень, чи в проектах досліджень суспільних наук. Таким чином, виникає особлива етична проблема в зв'язку з науковими і технічними експериментами над людиною.

ь Тим часом в області генної інженерії людина одержала можливість за допомогою біотехнічного втручання змінювати спадковість, за допомогою мутаційних варіацій створювати нові види живого і, при відомих умовах, вплинути навіть на сутність самої людини або генетично змінювати її.

ь Для людини існує загроза перетворитися в "об'єкт техніки" не тільки потенційно при втручанні за допомогою генетичної маніпуляції, але і вона уже стала у різних відносинах, як у колективному, так і в індивідуальному, об'єктом настільки багатьох впливів, що у критичному плані часто характеризуються як "маніпуляція". До цього відносяться не тільки фармакологічні впливи і масове застосування транквілізаторів або граничних впливів.

ь Чи можна говорити про прагнення до зростання технократії на підставі прогресуючого розвитку мікроелектроніки, керованих комп'ютерами системних організацій управління й автоматизованих організацій з електронною обробкою даних? Чи не вступають у рамках бюрократії технократія і електрократія в надзвичайно ефективне об'єднання, що як реалістичне попередження про небезпеку, яка загрожує, записує на програмній дошці високорозвиненого індустріального суспільства прямо-таки прихід технократичного «старшого брата». Чи загрожує небезпека всеохоплюючої системної технократії? Розвиток комп'ютерної техніки, електронної обчислювальної техніки й обробки інформації робить нагальною проблему виникнення загального технократичного контролю над особистістю у вигляді зібраних і скомбінованих даних про цю особистість. Загроза приватному життю, «таємниці даних» привела до правової проблематики захисту даних від використання особистих даних у комерційних і суспільних цілях - постановка питання, що, природно, має і важливе моральне значення.

ь Але в технократії виявляється ще й інший, у даному випадку більш важливий компонент. Коли Е. Теллер, так званий «батько водневої бомби», говорив, що вчений - а також і людина техніки - «повинний застосовувати те, що він зрозумів» і «при цьому не ставити собі ніяких кордонів»: «що можна зрозуміти, те необхідно також і застосовувати», то це натяк на трансформовану ідеологію технократичної роздробленості, що старий кантівский моральний імператив «повинність незримо містить у собі уміння» перетворюється «у технологічний імператив».

У зв'язку з критикою технократії приходиться, насамперед, констатувати, що і тут виявляється помітний культурний песимізм: майже не робиться ніякого акценту на значних можливостях гуманізації умов існування за допомогою технічного розвитку. Мабуть, більше половини людства вже не хоче і не могла б більше жити без техніки [11, С.71-72].

Виникнення в європейській філософії техніки кінця ХХ століття цілого ряду нових тенденцій пов'язане з необхідністю розробки і конституювання знання про техніку, як комплексного, багатофакторного і протиставити це знання «одномірності» уяв про сутність і характер розвитку техніки.

Значний вклад в розробку антитехнократичних концепцій внесли: Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермас, М. Хоркхаймер, Х. Ленк, Ф. Рапп, Г. Рополь, А. Хунінг, К. Хюбнер, В. Стьопін, В. Розін, А. Воронін та ін. На нашу думку, в майбутньому ці концепції стануть методологічною основою для розвитку техногенної цивілізації.

науковий технічний прогрес філософський

2.3 Проблема «людина - техніка» в сучасних філософсько - соціологічних теоріях

Кінець ХХ - початок ХХІ століття представляє нам надзвичайно строкату і складну картину філософських вчень і шкіл, які висувають свою інтерпретацію технічного розвитку суспільства, сутності техніки, дії науково-технічного чинника на культуру, що склалась історично.

Серед факторів, що особливо впливають на життєдіяльність сучасного людства і на сучасну людську особистість -- сучасна науково-технічна революція. Відносно неї та її наслідків серед філософів, соціологів, психологів існують різні, часом діаметрально протилежні, думки. Зокрема, так звані «технологічні оптимісти» (Д.Белл, З.Бжезінський, Дж.Гелбрейт та ін.), визнаючи досягнення науки найвищою цінністю культури, а науково-технічний прогрес шляхом у «золотий вік», вважають, що наука і техніка самі по собі, автоматично, перетворять сучасне необлаштоване і незатишне суспільство в суспільство загального благоденства і рівності, класового миру і гуманізму, нових цінностей і нової моралі.

«Технократичні оптимісти», ігноруючи інші, більш важливі фактори, саму сутність людини, покладають надію фактично тільки на науку і техніку, на загальну автоматизацію і комп'ютеризацію суспільства, яким керуватимуть вчені і спеціалісти з окремих галузей науки і техніки. Пересічній же людині готується роль пасивного продукту техноструктури, жорстко детермінованого внутрішньою логікою розвитку технічних пристроїв і систем.

При цьому не враховується та важлива обставина, що техніка розвивається за своїми, зовсім іншими, ніж людські, законами, в яких гуманістичне начало не має суттєвого значення. А це містить у собі небезпеку перетворення ситуації «система для людини» в ситуацію «людина для системи».

Опонентами «технологічних оптимістів», а також футурологів типу американського вченого Г. Кана, що пророкують «рожеве майбутнє» людини і людства, виступають так звані антропологічні песимісти: О. Хакслі, Е. Фромм, М. Хайдеггер, Г. Маркузе та ін. Вони вбачають у техніці стихійні демонічні сили, однаково ворожі для будь-якого суспільства, а сам науково-технічний прогрес оголосили «моральною контрреволюцією».

«Антропологічні песимісти» твердять, що ймовірні грізні і страхітливі для людини небезпеки, запрограмовані в сучасній науці і техніці як таких, оскільки виживаючи емоційно-особисте і безпосередньо-предметне, спонукають людину діяти виключно за логікою об'єктивних зв'язків предметів і явищ дійсності, отже, знімають з неї відчуття відповідальності за результати своєї діяльності. Тому подальший розвиток науково-технічного прогресу матиме плачевні наслідки, в тому числі це може призвести до дегуманізації і деперсоналізації, космополітичного унітаризму і, як протилежне -- ізоляціонізму і ескапізму, а також згасанню окремих сфер духовної культури, зокрема мистецтва.

Критичних висловів щодо науково-технічного прогресу можна навести скільки завгодно, але ми обмежимося зауваженням, що будь-який прогрес, як відомо, водночас супроводжується і певним регресом, оскільки розвиток і розквіт одних явищ завжди здійснюється за рахунок інших, тому рух відбувається в обидва боки, а от вибір напряму -- це вже справа людей. Отже, доки в науково-технічний прогрес не будуть внесені належні морально-гуманістичні засади і цілі, існує реальна небезпека для людської особистості, так і для людства в цілому.

Одна з очевидних небезпек закладена у взаємодії суспільства і природи, в «денатуралізації» людини. Керуючись насамперед утилітарними інтересами і прагматичними цілями, людина безцеремонно втиснулась в природне середовище, не задумуючись над наслідками цього вторгнення, і засліплена прагматичними міркуваннями і цілями. За висловом М. Хайдеггера, «природа стала лише гігантською бензоколонкою, джерелом енергії для сучасної техніки і промисловості. [12, с.334]

Багато західних філософів бачать резерви гуманізації техніки в розгортанні самого технічного прогресу. Вони переконані в тому, що чергова хвиля культурних нововведень усуне внутрішні протиріччя і колізії цього процесу та забезпечить гармонію людини із світом. Ідея технічних мутацій, що роблять багатомірний вплив на соціальний процес, давно вже одержала визнання в філософії і соціології. Найбільше послідовно її розвивають Д. Белл [3], Дж. Грант [7], О. Тоффлер [13].

На думку О.Тоффлера, розвиток науки і техніки здійснюється стрибками, а точніше, хвилями. Розглядаючи історію як безупинний хвильовий рух, О.Тоффлер аналізує особливості прийдешнього світу, економічним кістяком якого стане, на його думку, електроніка й ЕОМ, космічне виробництво, використання глибин океану і біоіндустрія.

Д.Белл розглядає проблему створення своєрідної «інфраструктури» для розвитку комунікаційних мереж, інформаційних технологій, що зв'яжуть суспільство воєдино. Перша інфраструктура суспільства - транспорт для перевезення людей і товарів. Другою інфраструктурою історично з'явилися засоби доставки енергії - нафто- і газопроводи, лінії електропередач. Третьою інфраструктурою стали телекомунікації, насамперед телекомп'ютери, радіо і телебачення. Д. Белл підкреслює, що зараз у зв'язку з різким збільшенням числа комп'ютерів і інформаційних терміналів і швидким зменшенням вартості комп'ютерних операцій і інформаційного нагромадження проблема з'єднання воєдино різних засобів і шляхів передачі інформації в суспільстві виходить на перше місце.

У доіндустріальному суспільстві, на думку Белла, життя було грою між людиною і природою, грою, у якій люди взаємодіяли з природним середовищем - землею, водами, лісами, - працюючи малими групами. В індустріальному суспільстві робота - це гра між людиною і штучним середовищем, де люди закриті машинами, що роблять товари. У «інформаційному суспільстві» робота стає насамперед грою людини з людиною (між чиновником і відвідувачем, лікарем і пацієнтом, вчителем і учнем). Таким чином, природа усувається з рамок трудового та повсякденного життя. [2, с. 338]

Однією з найважливіших проблем, якою займається філософія техніки, є проблема і концепція людини, що створює та використовує техніку. Особливість цієї проблеми пов'язана нині зі стрімким зростанням потужних технологій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зростає. Потерпають і природні системи, що стають об'єктом людської діяльності, оскільки порушується їхня рівновага, що нерідко призводить до руйнування цих систем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бути здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у глобальному вимірі.

Тому суспільство не повинно без попередньої експертизи виробляти все, що може виробити, не повинно робити всього, на що спроможне, і, звісно, не одразу ж після відкриття нових технічних можливостей.

Крім суто філософських суперечок про онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки зосереджується на таких проблемах, як наслідки застосування комп'ютерів, зокрема, можливість створення штучного інтелекту; зростаюча складність сучасної техніки та пов'язана з цим необхідність її оцінки; взаємозв'язки між технікою і суспільством, наукою і природою; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін.

Проблема наслідків комп'ютеризації суспільства і створення штучного інтелекту є однією з головних у сучасній літературі з філософії техніки. У цій сфері виділяють певні напрями. Передусім, це праці про соціальні наслідки комп'ютеризації. На Заході цьому феномену присвячено сотні томів. Головна увага звертається на те, що із застосуванням сучасних комп'ютерних засобів докорінно змінилися всі сфери життя сучасного суспільства -- від державного управління до освіти й культури. Широко обговорюються й проблеми, зумовлені цими змінами: перетворення інформації на своєрідний глобальний ресурс людства, потенційна можливість зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві, зміни соціальних засад такого суспільства. Філософи, які займаються цими проблемами, намагаються сягнути соціопрогностичного рівня, не тільки аналізуючи суспільство, а й прогнозуючи його соціальний розвиток. Класичним прикладом цього напряму є концепція «глобального села» Г. Маклюена.

Певною мірою осторонь фігурують роботи, присвячені проблемі створення штучного інтелекту, що безпосередньо пов'язана з головними пластами філософської проблематики. Можливості сучасних технічних систем в обчисленні, розпізнаванні образів, перекладі, цілеспрямованій поведінці такі значущі, що потребують перегляду традиційної межі між людським «духом» і машиною.

Реакція філософів на цю проблему складається з констатації того, що навіть за найточнішого моделювання сутнісні риси людини зникають при спробах їхнього відтворення в комп'ютерній програмі. Однак традиційним є й контраргумент про невичерпні можливості розвитку апаратних засобів і програмного забезпечення, які невдовзі зроблять таке відтворення можливим.

Сучасні програмні засоби спроможні не тільки навчатися та самонавчатись, а й здатні до так званої інтерактивної поведінки й корекції помилок, до самостійного пошуку та отримання інформації. Така поведінка може розглядатися як свідома, що само по собі спричиняє певні труднощі. До більших проблем може призвести філософська інтерпретація поведінки інших програм -- комп'ютерних вірусів, здатних до свавільного копіювання (розмноження), а також до зовсім інших дій, незалежних від волі людини, іноді -- й усупереч їй.

Чи означає це, що людина створює певне нове життя, своєрідний «дух у людині»? Цю точку зору обстоює прихильник біхевіористської інформаційної теорії пізнання К. Сейр. У своєму дослідженні «Кібернетика та філософія розуму» він стверджує, що комп'ютер чи комп'ютерна програма здатні до дій та цілеспрямованої поведінки, типової для людини. Вони можуть мати свідомість, що, зрештою, призводить до заперечення якісних розбіжностей між природою фізичних і духовних явищ.

Протилежний погляд означає, що машина чи програма створюються людиною і в цьому сенсі є відображенням мети, яка попередньо поставлена людиною і для реалізації якої ця програма мала виконуватися. У такому разі здатність програми до цілеспрямованої поведінки визначається її творцем. [4, с.25]

Врешті-решт питання про можливості створення штучного інтелекту, який був би рівним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного філософського питання про природу людського розуму взагалі. Без його вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту. В цьому контексті Г. Дрейфус, автор книги «На що спроможний комп'ютер? Межі штучного інтелекту», зазначає: «Те, що ми дізнаємося про межі розуму комп'ютера, засвідчить нам багато й про людський інтелект». Відомий польський письменник-фантаст і філософ С. Лем запропонував незвичне вирішення цієї дилеми, припустивши, що магістральним шляхом розвитку для комп'ютерів буде моделювання не інтелекту, а інстинктів і тропізмів. На його думку, розвиток штучного інтелекту суперечить одній із головних домінант усього технічного прогресу -- принципу доцільності. І оскільки більшість цілей, які постали перед розробниками сучасних інформаційних систем, можуть бути досягнуті без звернення до принципу штучного інтелекту, остільки створення самого штучного інтелекту стає другорядним завданням.

Отже, сама постановка проблеми про наслідки створення штучного інтелекту є не досить коректною. Але відповідь на питання, чи здатні машини до самостійного мислення, ще довго бентежитиме думку філософів.

Сьогоднішня філософія техніки, що розуміється як філософія, людини, наполягає на тому, що скоріше техніка повинна бути підлегла людському імперативу, ніж людина підлегла імперативу технічному. Вона наполягає на тому, щоб людина ставилася з повагою до тендітної рівноваги в природі і давала дозвіл лише на таку інструменталізацію світу, яка зміцнювала б цю рівновагу, не руйнуючи його. Вона наполягає на тому, що знання людини не повинне бути спрямоване проти інших створінь, що знання це не повинне бути силою, яка використовується з метою контролю і маніпулювання, але скоріше повинне служити кращому розумінню природи речей і гармонічному в неї включенню. Вона наполягає на тому, що людське поняття прогресу повинне означати не вимирання інших створінь природи й у той же час омертвіння щиросердечних і почуттєвих потенцій людини, а швидше збільшення своєрідності людини, що здійснюється головним чином через розширення її духовності. Вона стверджує, що суспільство і цивілізація дали нам серйозний урок, до якого в минулому ми були схильні відноситися легковажно, але який здатний зберегти наші здоров'я, єдність і цілісність через наше свідоме прилучення до природи речей, -- прилучення, значно більш глибоке, ніж погоня за матеріальним прогресом.

Вступ людини в супертехнічне століття, у смугу глобального демографічного вибуху не залишає більш відкритої дороги «назад до природи». Як надмірне захоплення технікою, так і відмова від її однаково відпадають. Мудрість лежить у дотриманні міри, в орієнтації на середній шлях, у дотриманні мудрого правила -- «Нічого надміру!», про що говорили ще античні мудреці задовго до всесвітньої «технічної революції».

Традиційна філософія техніки ігнорувала соціальні фактори та історичні умови і витлумачувала феномен техніки, і навіть саму сутність техніки, через ті чи інші основні її риси. Багатобічну (мультифункціональну), що враховує багато факторів, соціальну філософію техніки можна створити лише з одночасною розробкою соціології техніки і соціології самої технічної інтелігенції.

Подолання кризових явищ в філософії техніки також пов'язується із формуванням нової раціональності, яка передбачає розвиток синергетики (теорії самоорганізації). Саме синергетика вчить людину поваги до світу, допомагаючи їй зрозуміти, що не все піддається людському контролю, тому так важливо адаптуватися до різноякісного світу, бути готовим до участі у подальшому його становленні і власному самоосягненні та самоздійсненні.

Висновок

Історія світобудови, є безперервний рух. Рух у філософському розумінні - це безперервний процес, вектор якого спрямований з минулого в майбутнє. Але цей рух не однорідний, а квантовий, тобто зміни призводять до якісного стрибка, кількість переходить в якість.

Вся історія розвитку людства, особливо історія XIX-XX століть, свідчить, що кардинальні зміни в економічній, соціальній і суспільно-політичній сферах життя окремих людей, країн і світового співтовариства в цілому, відбувалися тоді і тільки тоді, коли відбувалися науково-технічні революції (НТР), що приводили до появи нових технологій і не мали аналогів в системі виробництва. Нові економічні, соціальні та й етичні відносини в системі спільноти людей у розвитку цивілізації спостерігалися і з появою технологій,що базуються на парових машинах, і з появою технологій на основі електрики і, нарешті, з появою електронних, інформаційних і атомних технологій.

Будь-яка зміна матеріального виробництва, викликана науково-експериментальної і практичною технічною діяльністю веде за собою зміни соціально-політичного життя людей. Не завжди ці зміни відразу видно, а оцінити їх наслідки як позитивні, так і негативні можна тільки після ретельного аналізу.

20 років тому відомий філософ Фукіяма сформулював концепцію кінця історії. Він стверджував, що все, що могло відбутися, вже відбулося, і історія зупинилася. Однак, починаючи з періоду, що передував неолітичної революції, людство багаторазово стикалося з ситуаціями, коли розвиток заходив в глухий кут. Але завжди революційним шляхом з'являлося нове знання, нове розуміння, що змінювало технології, і тим самим забезпечувалася безперервність розвитку. З цих позицій можна прийняти висловлювання Фукіями. Тобто констатувати факт закінчення певного етапу історичного розвитку. Будь-яка технологія, по суті, просто продовжує природне, вроджене прагнення всього живого панувати над навколишнім середовищем або принаймні не підкорятися йому у боротьбі за існування.

Сама по собі НТР не може бути поганою або хорошою, це суб'єктивні поняття людей. Що добре для однієї групи, то може виявитися протипоказаним інший. Відкриття робляться людьми і для людей, питання в тому, як вони будуть використовувати дане відкриття.

На жаль обсяг даної роботи не дозволяє дати розгорнутої оцінки наслідків НТР, але одне можна сказати точно, щоб правильно скористатися плодами НТР, людство повинно перш за все забезпечити прогрес духовний.

Список використаних джерел

1. Бердяев Н.А. Человек и машина // Вопросы философии. Горохов В. Г. -1989. - №2. - с.147 - 162.

2. Горохов В.Г., Розин В. М. Введение в философию техники. - М.: ИНФРА, 1998

3. Добров Г.М. Наука о науке. - К., 1966

4. Закономерности и социальные перспективы научно - технического прогресса (Вступительная статья) // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 3 -30

5. История современной зарубежной философии. - СПб., 1997

6. Ленк Х. Ответственность в технике, за технику, с помощью техники // Философия техники в ФРГ. - М. Прогресс, 1989. - с. 372 - 392

7. Ленк Х. Размышления о современной технике. - М.: Аспект пресс, 1996

8. Митчем К. Что такое философия техники. - М.: Аспект пресс, 1995

9. Петрушенко В.Л. Філософія науки та техніки. - Львів: «львівська політехніка», 2000

10. Попов Е.В. Идейный смысл и проблемы западногерманской философии техники // Вопросы философии. - 1985. - №12. - с. 122 - 129

11. Сколимовски Х. Философия техники как философия человека // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 240 -249

12. Философия техники в ФРГ. - М. Прогресс, 1989

13. Хунинг А. Философия техники и союз немецких инженеров // Философия техники в ФРГ. - М. Прогресс, 1989. - с. 3769 - 74

14. Шубин В.И. Пашков Ф.Е. Культура. Техника. Образование: Учебное пособие для технических университетов. - Днепропетровск: Высшая школа, 1999

15. Эллюль Ж. Другая революция // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 147 - 152

16. Ясперс К. Современная техника // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 119 - 146

Размещено на Allbest.ru