Сутність і характер феномену творчості

Суть і характер феномену творчості. Систематизація філософських підходів до його розуміння. Обґрунтування факторів формування креативності особи. Види творчої діяльності (наукова, технічна, художня, філософська, соціальна). Ознаки таланту та геніальності.

Рубрика Философия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 12.08.2013
Размер файла 46,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Проблема творчості в історії розвитку філософської думки

2. Суть і характер феномену творчості

3. Креативність як основа розвитку особистості

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Пам'ять людини зберігає і проносить через віки й тисячоліття лише ті сціально-духовні цінності, без яких народ втратив би свою ментальність, самобутність, неповторність, можливість сходження до найвищих вершин прогресу. Серед них такі привабливі ідеї, як свобода, гуманізм, мир, істина, дружба, добро, справедливість. З повним правом до числа цих цінностей можна віднести і феномен творчості, адже в ньому закладено життєстверджуючу, зорієнтовану на майбутнє енергію.

Суспільний, науковий і духовний прогрес складається із діяльності тисяч і мільйонів творчих особистостей. Люди творчої наснаги порушують інертність суспільства, реформують його, а іноді й руйнують все те, що для суспільства стало звичним, стабільним. Реформатори - це провидці, які бачать нові шляхи розвитку суспільства, науки, докладають зусиль для реалізації своїх ідей, планів, здогадок. Кожний наступний виток людського прогресу - це згусток енергії, розуму, почуття, волі творчих особистостей. Тому проблеми, пов'язані з феноменом творчості, завжди привертали до себе увагу. Вже на початку ХХ століття виникла ціла наука про творчі процеси мислення - еврилогія, або евристика (від Архімедової “еврики” - радісний вигук “я знайшов”). В останні десятиліття інтерес до проблеми творчості різко зріс, і це є відображенням переорієнтації досліджень на суб'єкт, особистісний світ, духовні процеси. Це зумовило вибір теми нашого дослідження: „Сутність і характер феномену творчості”

Нами були розглянуті визначення творчості в різній філософській, культурологічній, педагогічній літературі, енциклопедичних джерелах, словниках (5, с.330; 11, с.701; 21, с.330; 22, с.643). З цього переліку визначень чітко окреслюються два підходи до проблеми. В основу першого покладено діяльність, яка спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. Людська діяльність, активність, пізнання, психіка тощо - все це внутрішня основа творчості. Суб?єктом творчості тут є людина, суспільство. Однак чимало авторитетних учених (І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, Л. В. Губернський) схиляються до думки, що творчість не можна зводити до діяльності, яка дає щось нове (18, с.419, 424). Творчість може розглядатися в двох аспектах: психологічному та філософському. Психологія творчості вивчає процес, психологічний “механізм”. Філософія розглядає питання про сутність творчості, яке по-різному ставилося в різні історичні епохи. Проблема творчості торкається кожного: політика, діяча науки, педагога і студента... Досить гостро сьогодні постали проблеми щодо створення умов на всіх рівнях для формування творчих особистостей, цілеспрямованої роботи по розвитку природних задатків. Метою нашої роботи є систематизація історичних підходів до розуміння сутності творчості; з?ясування специфіки сучасного тлумачення проблеми; визначення чинників щодо креативного розвитку особистості.

Творчість можна формувати лише творчістю. А тому потрібно знати суть феномену творчості, його філософські основи. Наукова новизна роботи полягає в слідуючому:

· вперше здійснено систематизацію філософських підходів до розуміння феномену творчості;

· теоретично обґрунтовано фактори формування креативності особи.

1. Проблема творчості в історії розвитку філософської думки

В різні історичні епохи філософія по-різному відповідала на питання, як взагалі можлива творчість, у чому її феномен. “Творчість в поглядах античних мислителів виступає в двох формах: як дещо божественне - акт народження (творіння) космосу і як людське мистецтво, ремесло.”(20, с.527) Своєрідну точку зору висловлював Платон, який вважав, що творчість є проявом тієї повноти досконалості, яка є в божественному пізнанні. Платон вважав, що в основі творчості лежить світова Душа: “Творчість - поняття широке... Все, що викликає перехід від небуття в буття, - творчість і, таким чином, створення будь-яких творів мистецтва і ремесла можна назвати творчістю, всіх створювачів - творцями”(14, с.135)

У середньовічній філософії до творчості намітилось два діаметрально протилежних підходи: теологічний і логіко-гносеологічний. У першому творчість - це прерогатива Бога, який творить світ із небуття. Августин так тлумачив боже творіння: “Воля Бога, властива Богу, випереджає будь-яке творення. Жодного творення не могло б бути, якби йому не передувала вічна воля творця.” (16, с.33) Завдяки божому сяйву (яке “іскриться” в душах людей, причому іскри ці - як дар божий за глибоку релігійну віру) здійснюється пізнання світу. Філософському пізнанню і творчості відводилась функція зближення піднесених почуттів людини, які звернені нібито до божого творіння та його розуму.

Другий напрям - логіко-гносеологічний - представлений такими мислителями, як А. Кентерберійський, П. Абеляр, Р. Луллія, Р. Бекон. Представники цього напряму висунули багато плідних ідей щодо творчості, серед них - про логіку оцінки аргументів за їхньою істинністю і неістинністю, а також перші передбачення можливості математичної логіки (відома “Логічна машина” Р.Луллія), виділення способів пізнання через доведення і досвід (Р.Бекон). Фома Аквінський розглядає творчість як добро в завершеності, як розум, що вічно спостерігає сам себе. Людська творчість у християнстві розглядалася, насамперед, як творчість історії. Художня і наукова творчість, навпаки, розглядалася як дещо другорядне. У своїй творчості людина мовби постійно звернута до Бога і обмежена ним.

В епоху Відродження людина поступово звільняється від Бога і починає розглядати саму себе як творця. Творчість мислителі Відродження розглядають як художню творчість, як мистецтво в широкому розумінні, що в своїй глибині й суті розглядається як творче співпізнання. Це породило культ генія як носія творчого початку. З кінця ХV ст. спостерігається тенденція розглядати історію як продукт людської творчості. В ХVІІ - ХVІІІ століттях у поглядах на творчість знову з?являються дві раніше існуючі тенденції. Так, Джордано Бруно і Бенедикт Спіноза відтворюють античне ставлення до творчості як до чогось менш істотного в порівнянні з пізнанням, що в кінцевому підсумку є спостерігання вічного Бога - природи.

Прорив у сфері наукового дослідження механізмів мислення пов'язаний з наукою і філософією Нового часу і, насамперед, із діяльністю М. Монтеня, Р. Бекона, Р. Декарта, Г. Лейбніца, Гоббса, Д. Локка. Зокрема в філософії Р. Декарта обстоювалась ідея про необхідність перегляду традицій минулого; його метод сумніву покликаний відігравати важливу роль у підготовці грунту для раціональної культури. Лейбніц висунув оригінальні ідеї щодо формування логіки відкриття, концепції символічної науки (мови), універсального аналізу і синтезу тощо.Непересічні ідеї з проблеми творчості знаходимо в німецькій класичній філософії І. Канта, Ф. Шеллінга, Ф.В.Г. Гегеля, Л. Фейербаха. З Канта починається нова сторінка у підходах до проблеми творчості. Основні ідеї щодо пізнання, творчості та розвитку науки виконані Кантом у “Критиці чистого розуму”, “Трансцедентальній аналітиці”. У теорії пізнання І.Кант виходив з ідеї, що пізнання починається з досвіду. Найбільш рельєфно ставиться і вирішується проблема про перехід від відчуття до розуму. Спираючись на аналіз чуттєвого споглядання, розсудку, здібностей, судження та розуму, Кант розкриває творчу самодіяльність через продуктивну уяву та трансцендентальну аперцепцію, які є з'єднувальними ланками між чуттєвим і раціональним ступенями пізнання. Творчий процес у Канта - це синтез апріорно заданих категоріальних структур і чуттєвого споглядання.

Фрідріх Шеллінг говорив, що ті, хто найобдарованіший здібностями, - генії, - творять ніби в стані натхнення, інтуїтивно, неусвідомлено, подібно тому, як творить природа. За Шеллінгом, творчість - це найвища форма людської життєдіяльності. Тут людина зустрічається з Богом Абсолютним. Найбільш глибоку розробку проблем творчості знаходимо в працях Г.В.Ф. Гегеля. Культурно-історичні основи творчої рефлексії, процес творення нового знання, в якому кожний новий етап - новий категоріальний рівень (“буття”- “сутність” - “поняття”) Гегель розкриває у “Феноменології духу”, “Лекціях з історії філософії”, “Науці логіки”. Творчу силу, здатність до творення Гегель переносить у сферу абстрактного, позасвідомого, надприродного. Такою властивістю він наділив Абсолютну ідею, яка є творчим началом природи та людини. “Творення - це діяльність Абсолютної ідеї, від якої залежить і якою спрямовується вся творчість”, - запевняє Гегель (11, с.321)

Визначальним у концепції Л. Фейербаха є зорієнтованість творчості на реальне буденне життя людини. Л. Фейербах прагне охопити творчість в єдності духовних (чуття, розум, душа) і життєвих явищ (воля, самоздійснення, потреба, енергія, потяги). Основою творчої самодіяльності є матеріально-чуттєва діяльність людини і природи. Процес творчості здійснюється через синтез чуттєвого буття, безпосередньо предметного світу, мислення, розуму. У процесі творчості Л. Фейербах виділяє два взаємопов'язаних напрямки: предметно-чуттєве буття людини та спілкування між людьми. Філософ стверджує, що лише через діалог “я” і “ти”, з допомогою людського спілкування, через співтворчість здійснюється певний розвиток та розкриття талантів, творчих сил людини. Таким чином, Л. Фейербах по-новому підійшов до проблеми творчості, зробив особливий акцент на ідеї універсальності людських сутніх сил, обстоював ідею про органічний зв'язок творчості з діалоговою формою стосунків між людьми.

В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. найбільший інтерес становлять погляди прихильників філософії життя і екзистенціалізму. У філософії життя найбільш розгорнута концепція творчості дана французьким філософом Анрі Бергсоном. У творі “Творча еволюція” Анрі Бергсон розглядає творчість, життєвий запал як безперервне народження нового, що складає суть життя. Та творчість розглядається переважно за аналогією з природно-біологічними процесами і через це протиставляється технічному раціоналізму. “Творчість - це дещо об'єктивне, що звершується. У природі - у вигляді виникнення нових зразків і переживань. Діяльність інтелекту не здатна створювати нове, а лише комбінує старе ”, - стверджував Анрі Бергсон (11, с.327).

Екзистенціалізм, навпаки, підкреслює духовно-особистісну природу творчості. Носієм творчого початку прихильники екзистенціалізму вважають особистість, пояснювану як дещо ірраціональне, початок свободи. Саме екзистенція як вихід за межі природнього і соціального, взагалі “поцейбічного” світу, вносить у світ те нове, що звично називається творчістю.

Австрійський лікар і психолог Зігмунд Фрейд і його прихильники відносять творчість в сферу несвідомого, гіпертрофірують її неповторність, стоять на позиціях непізнання творчості і її несумісності з раціональним пізнанням. Талант, за Фрейдом, - це вроджене вміння сублімувати свої глибинні сексуальні комплекси.

Деякі філософи і психологи намагалися ототожнювати геніальність з божевіллям. Так, Чезаре Ломброзо, італійський лікар-психіатр і антрополог ХІХ - ХХ ст.ст., доводив, що геній - це ненормальна, хвора людина. Звичайні люди - звичайно, не генії, але зате нормальні. Уільям Моема, на противагу подібним твердженням, підкреслював, що геній - це нормальна людина, все інше - відхилення від норми. Спільним для філософії життя екзистенціалізму і фрейдизму в поясненні творчості є протиставлення творчості інтелектуальному і психічному моментам, визначення інтуїтивної або екстатичної природи творчості.

Плідні ідеї в історії теоретичної думки, яка охоплює дослідження питань творчості, залишили представники української філософії. Г.С. Сковорода обстоював безмежні можливості людського пізнання, силу людського розуму, самопізнання. Самопізнання - це шлях до “істини” і “правди”: “Наш розум ніколи не залишається бездіяльним, якщо він не буде мати доброго, чим міг би зайнятися, то звертається до поганого. Давай йому те, над чим він міг би добре працювати, але прекрасне і не надто багато” (15, с.228). Сковорода закликає до самоудосконалення, самоосвіти, до виховання розуму і цінування часу. Від природи в людині закладені великі можливості, потрібно створити умови для їхнього розквіту. Наука має бути доступною для всіх. В основі концепції виховання Г. Сковороди лежить принцип “спорідненості”, “сродності”. Головним чинником розвитку розуму є праця.

Особлива роль у становленні і вирішенні проблеми творчості належить І.Я. Франкові. Він зосереджує свої дослідження на питаннях психології відкриття, ролі свідомого і неусвідомленого у творчому процесі, асоціативної діяльності як творчості, місця наукової критики в мистецьких процесах. Оригінально вирішується концепція творчості в його трактаті “Із секретів поетичної творчості”(15, с.320). І.Я. Франко привертає увагу до ролі суб?єктивного фактора в становленні творчого таланту. Щира, доброзичлива підтримка, професійний підхід, запалення вогню творчої наснаги в душі і серці початківців є тими чинниками, які скорочують час становлення творчих індивідуальностей. Аналізуючи суть критики, І.Я. Франко наголошує на значенні навіювання в творчості. Творча особистість через наукові аргументи, поетичні форми, критику сугестує іншим певні думки, почуття, зображення. Поет із особливою пристрасністю стверджує: ”Коли ж ідеал - життя індивідуального - треба прийняти головним двигачем у сфері матеріальної продукції, тим, що попихає людей до відкрить, пошукувань, надсильної праці, служби, спілок і т. д., то не менше, а ще більше значення має ідеал у сфері суспільного і політичного життя.” (24, с.17).

Значну увагу проблемі творчості приділяли представники релігійної філософської думки Росії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (В.С. Соловйов, М.О. Бердяєв). Вони утверджували ідею про людину як творця. Людська сутність проявляється лише в творчості. Філософію вони піднімали до творчості. “Творча філософія” не може бути філософією академічною, державною. На початку ХХ століття була зроблена спроба виділити окрему науку про творчі процеси - еврилогію. У її започаткування зробили значний внесок М. Бердяєв, С. Грузенберг, Б. Лезін, Т. Райнов, Л. Ферсман. Після революції 1917 року було створено інститут еврилогії, який ліквідовано у тридцяті роки. В радянській марксистській філософії про творчість майже не йшлося, панувала ленінська теорія відображення, яка була парадигмою тодішньої гносеології. В останні десятиріччя, у зв?язку із соціальними процесами, що відбулися в суспільстві, ставлення до проблеми творчості змінилось, і це знайшло відображення в переорієнтації досліджень на особистісний світ, духовні процеси.

Суб'єктами творчості можуть виступати не лише особи, але й різні спільності людей, клас, нація, суспільство. Продуктом творчості є все середовище, що оточує людину, тобто друга природа у всій її багатоманітності. Руйнування старих систем і створення з їх елементів нових систем, комбінування є фундаментальним моментом творчості, її змістом. Аналіз сучасної концепції природи і суті творчості дозволяє визначити, що творчість - це найвища форма активності свідомості людини, спрямовує її діяльність на створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей. Філософ Олександр Спіркін дає розгорнуте визначення: творчість - є така духовно-практична діяльність, підсумком якої є створення оригінальних, неповторних, культурних соціально-значимих цінностей встановлення нових фактів, відкриття нових властивостей і закономірностей, а також методів дослідження і перетворення світу (21, с. 536). Досліджуючи проблему свідомості і творчості людини, філософ Борис Новиков визначає творчість як активну взаємодію суб'єкта з об'єктом, в процесі якої суб'єкт цілеспрямовано змінює навколишній світ, створює нове, соціально значиме у відповідності з вимогами об'єктивних закономірностей. Ряд філософів (П. Алексєєв, О. Панін та ін.) визначають творчість як процес людської діяльності, де створюються якісно нові матеріальні і духовні цінності. Отже, основні ознаки творчості - принципова новизна і ціннісний характер створеного.

Отже, передумовою людської творчості є активність і відображення, основною ознакою - створення якісно нових речей

2. Суть і характер феномену творчості

Проявом активності матерії є розвиток, який можна вважати здібністю, подібною до творчості, що існує в самій основі матерії. Творчість - вища і специфічна форма розвитку. Творчість, в принципі, може все те, що може розвиток в дотворчих формах. Здібність до творчості виникає як наслідок удосконалення форм відображення. Таким чином, свідомість (пізнання) є основою і базою творчості. В свою чергу, творчість виступає однією з головних функцій свідомості. В неорганічній природі об'єкт, що відображує, або не здійснює ніякого впливу на об'єкт відображення, або руйнує його, не приносить нічого принципово нового. Лише людська свідомість здатна, відображаючи предмет, створювати нове, що не мало місце в самій природі. Відображення, поступово розвиваючись, на вищій стадії, тобто на рівні людської свідомості, отримує якісно новий параметр - здібність до творчості. Творча активність стає атрибутом відображення, яке досягло рівня свідомої людської діяльності. Висхідним формам відображення на рівні окремого суб'єкта - відчуттю, сприйманню, уявленню - можна протиставити у відповідність форми творчої діяльності - уявлення, фантазію, інтуїцію. Отже, створення нового можливе на базі ідеального. Нове виступає як відображення ідеального. А це означає, що відображення і творчість, як різні поняття, тісно взаємозв'язані одне з одним.

На нашу думку, об'єктивною основою творчості є необхідність пристосування людини у нескінченно різноманітному і мінливому світі, щоб забезпечити своє виживання і дальший розвиток. Принципово нові ситуації, що не мають аналогів у минулому, не можуть вирішуватися поза творчістю. А без їх вирішення суспільство не зможе мати майбутнього, не зможе досягти тих меж, які забезпечили б більш цивілізоване буття і досконаліші, якісні матеріальні і духовні умови життя людей. Або рух уперед, як результат творчості, або монотонне повторення одних і тих же форм, тобто застій, стагнація. Іншої альтернативи в історії бути не може. Тому і людська діяльність є, з одного боку, відтворенням досягнутих результатів, а з другого, - зміна досягнутих результатів на більш високій основі. Творчість - не самостійне утворення, що існує поряд із продуктивною і репродуктивною діяльністю, а властивість діяльності взагалі, що має прояв в її конкретних формах.

Дані практичної психології дозволяють стверджувати, що творчість можлива за умови суперечності між потребами людини і засобами (способами), які людина має. На такій основі складається проблемна ситуація, що вимагає свого вирішення. Вирішення суперечностей складає зміст творчості, а задоволення потреб - мету. Проявом основних суперечностей виступає суперечність або в пошуковому завданні, або між завданням та існуючими методами рішення, або між теорією та емпірією. Більшість відкриттів і винаходів - це результат подолання суперечностей. Специфічно людською формою активного ставлення до світу виступає діяльність. Отже, творчість є діяльність людини. Стереотипна діяльність передбачає копіювання, повторення існуючого, його тиражування. Тільки оригінальна діяльність завершується створенням суттєво нової речі. Це, на нашу думку, є основною й необхідною озакою творчості, її класичним видом.

З точки зору філософського підходу, творчість і необхідність нерозривно взаємопов'язані і не можуть існувати одне без одного. Це діалектичні протилежності, що характеризують ступінь оволодіння людиною природним і соціальним середовищем. Творчість - це об'єктивний, визначений процес, що включається в ланцюг об'єктивної необхідності. Соціальна визначеність творчої особи, ступінь її свободи, за нашими спостереженнями, характеризуються, по-перше, соціально-економічними факторами (рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин, що або сприяють, або утруднюють створення сприятливих умов для творчості; політичними факторами; рівнем демократизму у суспільстві; рівнем розвитку науки і станом духовності суспільства і взагалі духом епохи). Хоча філософські концепції не відкидають і того факту, що творчість суб'єкта в духовній сфері може проходити і поза безпосереднім його зв'язком з матеріальною дійсністю, це, на нашу думку, рідше виняток, ніж правило.

Вчинкова дія реалізується саме тому, що в ній формулюється мета, добираются й створюються засоби. Будь-яка творчість починається з постановки проблеми, задачі, яку належить вирішити. В ході експерименту групі студентів було запропоновано зібрати матеріал з історії культури міста. Половині з них мету формулювали чітко, зазначаючи точні рамки, джерела. Іншій частині групи, до якої входили більш обдаровані студенти, мету діяльності сформулювали ширше, не бажаючи обмежувати їхньої творчості. Результати були приголомшуючі: значно краще впорались із завданням менш обдаровані студенти, що мали чітко визначену мету. Порівнюючи якісні та кількісні показники зібраного матеріалу, можемо стверджувати, що правильне формулювання мети - це 55% її успішного вирішення.

Отже, визначення мети, постановка завдань і застосування методів їх вирішення визначаються сукупністю об'єктивних факторів, що накладають обмеження на їх вирішення, зумовлюють структуру творчості, впливають на натхнення, стимулюють або гальмують творчість. Це - зовнішня визначеність. Але є внутрішньо особистісна визначеність, потреба в творчій діяльності. Рівень і характер творчості багато в чому залежить від здібностей, знань, досвіду, інтересів, настанов суб'єкта. Сучасні психологи вважають, що на базі різних за структурою задатків можуть формуватись подібні здібності і, навпаки, на основі подібних задатків - різні здібності. У тому, що зв'язок між задатками та здібностями не однозначний, ми мали можливість переконатись у результаті застосування методик щодо визначення здібностей з інтервалом в один рік . Учням міської школи № 12 наприкінці 2003-2004 н.р. були запропоновані тести для вимірювання коефіцієнта інтелекту, діагностики здібностей дітей. За результатами емпіричних досліджень, абсолютно нездібними виявились 2-3%, решта 97-98% - здібні, з них 2-3% - дуже здібні. При чому математичні здібності виявили 16% опитаних, художньо-естетичні - 32%, природничі - 21%, „гуманітарні” - 29% (у тому числі здібності до вивчення іноземних мов - 11%). Наступний рік діти навчались у спеціалізованих класах із поглибленим вивченням окремих дисциплін (математики, фізики, історії та права, іноземної мови). Запропоновані наприкінці 2004-2005 н.р. методики дозволили з?ясувати, що математичні здібності виявляють 26% опитаних (в основному, ті, що навчались у класі з поглибленим вивченням математики); природничі - 22%, здібності до вивчення суспільних дисциплін -24%, іноземних мов - 26%. Зростання показників обдарованості у відповідності до поглибленого вивчення дисциплін і нівелювання обдарувань при відсутності умов для їх розвитку дозволяє стверджувати, що визначальним чинником є не спадковість, а розвиток здібностей в процесі життя людини.

Принципова новизна - головна ознака творчості, але не менш важливою є цінність, корисність нового, завершеність діяльності. Свідомість людини має творчий характер. Основними компонентами творчого характеру свідомості є можливість створення Людиною у своїй голові таких образів, які, “матеріалізувавшись” за допомогою практики, не мають аналога в об'єктивній дійсності (створення нових видів речовин, сплавів, видів рослин і тварин, ліків, препаратів, нових технічних споруд, приладів тощо), можливість людської свідомості дати відносно вірну картину тих подій, що відбуваються в майбутньому (наукове прогнозування), висунення ідей, для яких ще не визріли об'єктивні умови і передумови. Це здатність і здібність свідомості Людини до відчуження у формі ілюзії та у формі ідеологічних побудов, що не відповідають дійсності і реальному ходу речей, здібність свідомості Людини до постійного розвитку і збагачення, до творчої переробки відображеного, постійного нагромадження все нових знань.

Традиційно виділяють окремі види творчої діяльності - наукову, технічну, художню, філософську, соціальну. Наука - це соціально організоване виробництво відповідного різновиду знання. Вирішального значення набуває творчий стиль мислення. Вчені, яким властивий цей стиль, проявляють “зухвалість”, прагнуть похитнути усталені концепції. “Найбільші труднощі у відкритті, - зазначав Дж. Бернал, - полягають не стільки у проведенні необхідних спостережень, скільки в зламі традиційних ідей при тлумаченні їх” (3, с.34). Одним із найважливіших суб'єктивних елементів наукового відкриття, творчості взагалі є інтуїція, вона нерозривно пов'язана із свідомістю. Без свідомої асиміляції культурно-історичного досвіду інтуїція непродуктивна. Наукова творчість передбачає безкорисливість. Чудовою ілюстрацією до даних слів є діяльність Майкла Фарадея, який розв'язав проблему перетворення магнетизму на електрику. Він був би мільйонером, якби експлуатував свої відкриття, але охолонув до них, коли відкриттями зацікавилися промисловці. Фарадей народився, жив і помер у бідності, та заняття наукою були кращою нагородою в його житті. Наукова творчість органічно пов'язана з критикою. Жодне положення не включається в арсенал науки без попереднього критичного аналізу. Зробити відкриття - означає встановити місце нового положення в контексті попередніх теоретичних знань у цілому. Небезпечним психологічним бар'єром на цьому шляху є наукові авторитети, традиції.

Технічна творчість органічно пов'язана з досягненням науки і зорієнтована на перетворення навколишнього середовища. За рівнем новизни вчені І.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний (21, с.344) виділяють такі форми технічної творчості: 1) пристосування - застосування відомих об'єктів з неістотними змінами; 2) раціоналізація - перетворення технічних об'єктів на основі врахування конкретної обстановки; 3) винахідництво - створення оригінальних (яких раніше не було) технічних засобів. Залежно від форми організації праці існують професійна (НДІ, КБ тощо) і непрофесійна, колективна та індивідуальна технічна творчість. Сьогодні у літературі, присвяченій аналізу техносфери і технічної творчості, дедалі сильніше звучить заклик на захист людини від ворожої їй техніки.

Художня творчість - це творення естетичних цінностей. А.П.Чехов підкреслював, що художнім можна вважати твір, у якому будуть дотримані такі умови: відсутність довгих слововикидів політико-соціально-економічного змісту; повна об'єктивність, правдивість опису осіб і предметів; надзвичайна стислість; сміливість і оригінальність, відсутність шаблону, сердечність (11, с.441). Мистецтву, на відміну від науки, властива індивідуальна нота, воно пронизане суб'єктивністю, відкриває шляхи спілкування з людською душею. Значна перевага його полягає в тому, що воно може перетворити душу людини, викликати почуття естетичної гармонії. Виховання людини здійснюється тут за законами прекрасного. Це не означає, що художня творчість виключає пізнавальну пристрасть. Так, греки вважали „Ілліаду” невичерпним джерелом відомостей про життя; про Стародавній Єгипет краще за все говорять статуетки, про середньовіччя - рицарські романи і готичні собори. Можна стверджувати, що художня творчість є творення прекрасного.

Філософській творчості властиві риси і наукової, і художньої. Філософія оперує категоріями, але, на відміну від науки, вона за своєю природою є особливою формою рефлексивного знання. Продуктом філософської творчості є ідеї, які позбавленні очевидності, тобто не можуть бути об'єктом спостереження, а набувають вигляду людських імперативів. Поняття свободи, відповідальності, цінності, абсолюту, розуму та інші виникають як узагальнення можливого буття людини і з часом набувають статусу світоглядних принципів, які орієнтують людину на певний спосіб життєдіяльності. Завдяки цьому філософська діяльність є граничною формою свідомого досвіду людини. Хайдеггер підкреслював, що філософія - це мислення в гранично узагальнених поняттях, це запитування, яке в кожному питанні, а не лише в кінцевому підсумку з'ясовує ціле, тобто буття людини в світі, її долю.

Соціальна творчість - це насамперед творення нових суспільних відносин згідно з прийнятим ідеалом і з неперехідними нормами людського співжиття. Для традиційного суспільства - відтворення існуючих форм життєдіяльності. Здобуття свободи, боротьба за неї є неодмінною умовою соціальної творчості і засобом реалізації її. Однак свобода має два виміри: свобода від будь-чого і свобода для будь-чого, насамперед для втілення в життя певного соціального ідеалу. Основна колізія соціальної творчості полягає в тому, що без ідеального проекту майбутнього і активності суб'єкта вона неможлива.

Досить поширеною є думка, що праця, насамперед фізична, не є творчою діяльністю. Майже на всіх етапах історії праця булла засобом для підтримки елементарного існування, а не проявом творчих здібностей людини. За нашими спостереженнями, в сучасному світі фізична праця обов'язково має пізнавльний компонент; свідомість суб'єкта, зайнятого фізичною працею, здатна вийти за межі схематизму багаторазових повторень звичних операцій і формувати уявлення про більш досконалі засоби і продукти трудової діяльності. Отже, можна стверджувати, що праця і творчість взаємопов'язані. Праця є основою і дає можливості творчості. Дійсно творчою праця стає лише тоді, коли перестає бути засобом до життя, а стає сенсом життя людини, процесом, в якому людина повністю і всебічно розвиває свої здібності і нахили. На нашу думку, винятково важливою сферою є творчість у навчанні і вихованні молодого покоління людей, зокрема - в розвитку креативності молоді. Саме ці якості людини складають соціальну основу розвитку особистого обдарування. Відомо, що видатні вчені, відомі конструктори, педагоги - це, насамперед, люди великої працездатності, завзятості, організованості і самодисципліни. Фантазія має живитися конкретним матеріалом знань, тому широка ерудиція людини, достатня за обсягом пам'ять - це ті складові, без яких фантазія немислима. До творчих здібностей слід віднести ініціативність особистості людини. Без неї не може бути ніякої творчості.

Таким чином, основою і базою творчості є свідомість (пізнання), необхідність пристосування людини у нескінченно різноманітному і мінливому світі; передумовами творчості є суперечності між потребами людини і засобами (способами), які людина має. Характер творчості визначається суспільними чинниками, а також здібностями, знаннями, досвідом, інтересами суб'єкта. Головними характеристиками творчості є принципова новизна створеного; цінність, корисність нового, завершеність задуму.

3. Креативність як основа розвитку особистості

Виникає закономірне питання: чи доступна творчість для кожної людини? Традиційно прийнято вважати, що творчість - це справа небагатьох вибраних, яких спонукають до творчості сили спадкоємності, природний талант, божественна іскра або творчі здібності. Справа ж переважної більшості, що обділена талантом, - діяти за традиціями, зразками, стандартами. Однак творча активність - це визначальна риса людської свідомості, одна з основних її функцій.

Проаналізований матеріал дозволяє стверджувати, що творчість продукується свідомістю, волею, емоціями, пам'яттю, інтуїцією, інстинктами. В акті творчості виражається ставлення людини до дійсності і внутрішнє перетворення людини. Саме останнє через вкорінення його в суб'єктивність “я” визначає таємничість творчості. Це особливо видно на прикладі інтуїції і геніальності.

У психологічному плані творчий акт і феномен геніальності до кінця не з'ясовані. Найбільш цікава спроба відділити інтуїцію від інтелекту і зрозуміти її як ірраціональний потік образів була зроблена А. Бергсоном у його творі “Творча еволюція”. На думку Бергсона, саме інтуїція відповідальна за творчий процес. З іншого боку, має місце недооцінка ролі інтуїції в людській діяльності. М. Бунге, наприклад, вважав роль інтуїції в пізнанні і мисленні незначною. Нині намітилась тенденція розглядати інтелект ширше, ніж здібність до абстрактного мислення. До нього включаються аффективна, вольова, мотиваційна сфери. Л.С. Виготський, а також його послідовники підкреслювали єдність афекту й інтелекту, а не інстинкту чи містичного озаріння. Неоднозначним є тлумачення природи геніальності. Згідно з Платоном, інтуїція, натхнення, талант у цілому є дар божого Еросу. Арістотель вважав талант природним даром. Кант також схилявся до думки, що геніальність дана від природи. Геній творить своє розуміння свободи, створюючи при цьому принципово нові цінності, а складовимигеніальної творчості є розсудок і продуктивне явище, тобто чуттєва інтуїція. Кант рішуче відкинув концепцію інтуїції як різновиду раціонального пізнання (інтелектуальна інтуїція), яку обґрунтували Декарт, Лейбніц, Спіноза. Одного лише розсудку, стверджував він у “Критиці здібності судження”, недостатньо для створення художнього твору необхідне уявлення. В подальшому, в рамках філософії інтуїтивізму (А. Бергсон, М. Лосський, В. Кроче, Е. Гуссерль), було піддано різкій критиці сцієнтистське, суто раціоналістичне розуміння творчості. Однак тільки на початку ХХ ст. було по-справжньому осмислено той факт, який недооцінив Кант: інтуїція властива не лише художній, а й будь-якій творчості. Інтуїція має універсальний характер, а отже, феномен геніальності не обмежений певною сферою діяльності.

Геніальність є талантом найвищого рівня. Правда, М.О. Бердяєв намагався довести, що геніальність нічого спільного з талантом не має: „У таланті є помірність і розміркованість. У геніальності завжди присутня безмірність. Природа геніальності завжди революційна. Талант діє в середині культури з її науками і мистецтвом. Геніальність не знає граней. Талант є послушність. Геніальність - це зухвалість. Талант... від світу цього... геніальність - від світу іншого. У долі геніальності присутня святість жертовності, якої позбавлена доля таланту.” (2, с.311)

Талант покликаний служити позитивній меті. Руссо одним із перших виступив проти фетишизації таланту, підняв проблему егоїзму генія (егоїзм він вважав за найбільше моральне зло). Проте ця позиція не має нічого спільного із спробою дискредитувати талант, яку зробив Ч. Ламброзо, ототожнюючи геніальність з безумством, позбавляючи її будь-якого змісту. Загальна тенденція в дослідженні феномена геніальності зводиться до такого висновку: сутність генія неможливо зрозуміти, якщо ігнорувати продукти його творчості, а також епоху. Психологічний, а тим більше біологічний підхід (Ф. Гальтон, З. Фрейд) до розв'язання проблеми геніальності є безперспективним.

Американський вчений-психолог Р. Альберт виділив чотири ознаки генія: величезна продуктивність праці, розробка стрижневої проблеми, довговічність визнання, наявність прихильників і послідовників, нерідко після смерті. Д.Саймотон (США), досліджуючи соціокультурні детермінанти творчості, виділив сім факторів, які сприяють прояву геніальності, тобто перетворенню генетичної обдарованості на продуктивну творчість. Серед них особливе місце посідає “дух часу”, соціальний клімат, наявність потреби у таланті. “Якщо суспільство говорить своїм членам, що творчість в решті-решт не багато що значить, то струмки творчості в такому суспільстві пересихають й ані багатство, ані генетичний потенціал талановитості не врятують положення: клімату для великих звершень не буде і маловірогідно, що великі звершення відбудуться”. Такою є думка американського вченого Л. Тахмена, і важко не погодитися з ним, хоча в нашій пресі час від часу з'являються публікації, в яких проблема геніальності по суті зводиться до генетичного наслідування.

Геніальність - максимальний вираз творчої обдарованості, цим даром, безумовно, володіє далеко не кожний. Здібністю до творчості може і повинен володіти кожний. Безумовно, для цього треба докласти зусиль, які були б спрямовані на саморозвиток. На які індивідуальні цінності слід орієнтуватися? Які основні риси творчої особи?

Першою з них, на нашу думку, є гнучкість розуму, як протилежність зашкарублості, відсталості мислення, що несумісне з почуттям новизни. В особистому плані вона може бути наслідком невпевненості в собі, в своїх здібностях, що призводить до стійкої орієнтації на чужу думку й авторитет, на традиційні стереотипи. І навпаки, сміливість, незалежність, рішучість спростувати, відкинути сформований у попередньому досвіді шаблон сприяють творчим устремлінням. Звичайно творець у даному разі ризикує бути незрозумілим сучасниками. Подібних фактів в історії багато. Досить нагадати випадок з Ф. Беконом, який не прийняв коперникової системи, не оцінив її революційного змісту. Гегель не був визнаний природознавцями свого часу і навіть пізніше, хоча він передбачив (особливо у критиці ньютоніанства) деякі ідеї, які стали частиною сучасної наукової картини світу.

Друга риса творчого стилю - це широта мислення, тобто здібність вирватися з вузького кола ідей, усвідомити скінченність тієї проблеми або кола проблем, якими займається вчений або художник. Протилежною даній властивості є заскорузлість мислення, його бідність, обмеженість. Своїм супутником творчий пошук має широкий кругозір. Широта думки, пошук нового передбачають цілеспрямованість, шукання оптимального варіанта в дослідженні. Ідея оптимуму підказана природою. Принцип економії мислення (“бритва Оккама”) саме і полягає в тому, що число речень, які використовуються для побудови теорії, повинно бути найменшим. І якщо в процесі пояснення одного і того самого явища виникають конкуруючі теорії або гіпотези, то критерій простоти буде надійним орієнтиром для спільноти вчених при виборі однієї із них. До речі, система Коперніка спочатку імпонувала саме цими якостями, вона була чіткішою і простішою в порівнянні з птоломеєвською.

Наступна риса творчого підходу - це самостійність. Протилежним їй є епігонство. Гнучкість і широта думки, цілеспрямованість у пошуку неминуче передбачають самостійну постановку проблеми, а тим більше розв'язання її. Самостійність же передбачає критичність, яка проявляється не лише в прагненні осмислити через сумнів чужі ідеї, а й свої власні. Філософія Декарта стала справжнім гімном сумніву, але водночас у нього була присутня чітка тенденція створити завершену систему (це було характерним для всіх найвизначніших мислителів XVII ст.), що дало Канту привід назвати філософію цього часу догматичною. Самостійність породжує рішучість порвати з традицією і переглянути установлені канони. “Сміливість всупереч скутості і наповнення традиції хвилюючою новизною - ось у чому бачить художник свою мету і своє найперше завдання, і думка про те, що “цього ще ніхто і ніколи не робив”, незмінно стає рушійною силою його творчих зусиль”. Ці слова Т. Манна з повним правом можна віднести до будь-якого виразу творчої діяльності.

Безумовно, відмічені ознаки не вичерпують психологічного портрета творчої особи. Вважаємо за необхідне підкреслити величезну роль емоційно-образної сфери психіки для розв'язання нестандартних завдань і проблем. Креативність як здатність до творчості вимагає розвитку всіх духовних якостей особи, постійної праці над собою. Проте це завдання не кожному під силу, оскільки не кожній людині властиві творчі задатки. На наше глибоке переконання, для розвитку креативності необхідні принаймні дві умови: заінтересованість суспільства в талантах й індивідуальні зусилля, спрямовані на розвиток здібностей. Та спочатку повинна здійснитись духовна мутація, тобто раціональні зрушення в індивідуальній та суспільній свідомості, в уявленнях про саму людину, призначення її, оскільки досить стійка концепція людини як “продуктивної сили”, “масового працівника”, “особистого фактора виробництва” і тим більше пасивного споживача хліба і видовищ не стимулює формування “людини творця” і виявлення повною мірою діяльності сутності людини.

В житті людини велику роль самооцінка. Великий філософ Марк Аврелій говорив: «Наше життя є те, що ми думаємо про нього». Нам довелось спостерігати, як нрупа студентів вирішила пожартувати над мало привабливою і нудною однокурсницею. Вони надавали їй всілякі знаки уваги, по-різному переконувалїї, що вона має неймовірний успіх. Через деякий час манера поведінки дівчини змінилася, це помітили і самі студенти: вона стала упевненою в собі, знайшла власний стиль одягу, виробила імідж і т. ін. Це спостереження дозволяє нам стверджувати, що маючи на меті розвиток обдарувань особи, слід ставитись до неї як до високообдарованої, тим самим допомагаючи їй стати такою насправді.

Від здатності управляти своїми емоціями залежить інколи все людське життя, не кажучи вже про професійний успіх. Самоконтроль і саморегуляція -- безцінні важелі, за допомогою яких зберігаються працездатність і здоров'я людини. Моральні особливості людини вільно виявляються в конфліктних ситуаціях. Недаремно українське народне прислів'я стверджує: „Хочеш краще пізнати людину, надай їй владу”. Контролювати себе, свої думки, вчинки, емоції так само складно, як і оцінювати їх. Скромна манера висловлювати свою думку приводить до того, що її швидше сприймають і вона викликає менше заперечень. Щоб втілити любов до себе, зазначав Л. М. Толстой, треба приховувати все те, чим виходиш із загального розряду.

Кращі представники людського роду не завжди діставали визнання і гідну винагороду за свої діяння. Найчастіше було навпаки: презирство, гоніння, страждання, знівечені долі... Цілком слушно висловився з цього приводу засновник нової науки, нової галузі промисловості К.Е. Ціолковський у передмові до своєї книги «Ракета і космічний простір»: «Ламарк написав книгу, де розглядав і доводив поступовий розвиток істот від нижчих організмів до людини. Французька Академія на чолі зі знаменитим Кюв'є глузувала над цією книгою і публічно прирівняла Ламарка до осла. Галілея катували, ув'язнили і змусили з ганьбою відректися від свого вчення про обертання Землі. Лише цим він врятувався від спалення. Кеплер сидів у в'язниці, Бруно спалений за вчення про множинність світів. Французька Академія нехтувала Дарвіном, а російська -- Менделєєвим. Колумб після відкриття ним Америки був закутий у кайдани. Майєр був доведений знущанням вчених до божевілля. Хімік Лавуазьє страчений. Коперник лише на смертному одрі одержав свої друковані праці.

Твори Менделя звернули до себе увагу тільки через десятки років після їх видання. Гальвані, який відкрив динамічну електрику, був осміяний. Винахідник книгодрукування Гутенберг помер у злиднях, так само як і винахідник холодильних машин Казимір Пельс. Фультон був знехтуваний самим Наполеоном. Не перерелічити спалених і повішених за істину. Історія переповнена такими фактами. І чому це академіям, вченим і професіоналам судилося грати таку жалюгідну роль гасителів істини і навіть її палачів?» (26, с. 114)

Для історії людської думки втіхою може бути лише те, що у світі діє щось подібне до закону збереження духовної енергії. Жодна визначна думка не може зникнути безслідно.

ВИСНОВКИ

У сучасному світі відбуваються складні, багатогранні процеси в соціальному, економічному і духовному житті країн, науці, етносів, народів. Перед людством все настійніше постають завдання осягнути таємниці світу, природи, буття, вирішити проблеми творчого, планетарного масштабу - екологічні, ядерної безпеки, боротьби з хворобами століття (рак, СНІД), формування єдиного інформаційного поля, виходу на рівень сучасного досягнення цивілізації та культури.

Зазначені об'єктивні процеси гостро обумовлюють необхідність глибинних трансформацій стилю та форм мислення, переходу від корпоративної, блокової свідомості людства до розуміння єдності життя на Землі, системного, інтеграційно-синтетичного аналізу соціальної та духовно-культурної практики і на основі цього прогнозування та творення майбутнього. Методологічною парадигмою сучасної діяльності людини має стати творчість, що спирається на свідомість, волю, емоції, память, інтуїцію, інстинкти. Наведені нами факти з історії ровитку світової думки доводять, що формуванню креативності особи сприяють продуктивність праці, гнучкість розуму, самостійність, широта мислення, адекватна самооцінка.

Саме ж місце творчості в структурі діяльності людини буде зростати в міру перетворення середовища існування людей із природного в створюване, техногенне. Можна з упевненістю стверджувати, що формування нової соціально-економічної та політико-ідеологічної реальності перебуває в прямій залежності від того, якою мірою ці процеси будуть пронизані стратегією творчо-синтезуючої діяльності, наскільки в них будуть панувати принципи гуманізму, здорової критичності, соціальної свободи, плюралістичності думок, високої моральної відповідальності.

Нині особливо актуальною є об'єктивна потреба в активному розвитку творчого, інтелектуального потенціалу кожної особи, нації, суспільства в цілому. В реалізації цього завдання провідна роль належить суспільству, навчанню, вихованню.

творчість креативність талант

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аристотель. Метафизика. Кн.6. - М.: Л., 1934. - С. 107

2. Бердяев Н.А. Философия свободы: Смысл творчества. - М., 1989. - С. 291

3. Бернал Дж. Наука в истории общества. - М., 1956. - С. 34

4. Бескова И.А. Проблема творчества и буддийская традиция. - М., 1998

5. Большая советская энциклопедия. В 30 томах. Т. 25. Изд. 3-е. - М., 1976. - С. 330

6. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. - К.: Вілбор, 1998

7. Горальський А.І. Теорія творчості / Переклад Гірного О. - Л.: Каменяр; Warszawa: UN IVERSITAS PEDIVIVA, 2002.

8. Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студ. вузов. - 2-е изд., испр. и доп. - М: Аспект Пресс, 1997.

9. Интеллектульные проблемы творчества: методические рекомендации. - Новосибирск, 1991. - С. 119 - 120

10. Кессиді Ф.Х. Післямова // Вернан Ж.П. Походження грецької думки. - М., 1988. - С 178

11. Культурология. История мировой культуры: Учебник для вузов / Под ред. Марковой А.Н. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ,

1998

12. Новейший философский словарь / Сост. Грицанов А.А. - Мн.: 1998. - С. 701

13. Новиков Б.В. Творчість і філософія. - К., 1989

14. Новиков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - К.: КПІ

1998

15. Платон. Пир // Соч.: в 3 т. - М., 1970. - Т. 2. - С. 135

16. Сковорода Г.С. Твори: В 2 т. - К., 1961, - Т. 2 . - С. 228, 320

17. Творення блаженного Августина епископа Иппонийского. - 2-изд. - К. 1991. - Ч. 1. - С. 33

18. Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии. - М., 1999. - С. 677

19. Філософія: Навчальний посібник. - 3-тє вид., стер. / Губернський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П. та ін.; за ред. Надольного І.Ф. - К.: Вікар, 2003

20. Філософія. Підручник / за заг. Редакцією Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалка В.Г. - Харків.: Консум, 2001

21. Філософія. Підручник / Заїченко Г.А., Саратовський В.М., Кальний І.І., та ін.; за ред. Заїченко Г.А. - К.: Вища школа, 1995

22. Философская энциклопедия / гл. ред. Константинов В.Ф. - М.: Сов. энциклопедия, 1970. - Т. 5. - С. 330

23. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: Аверинцев С.С., Араб-Оглы Е.А., Ильичев Л.Ф. и др. - 2-е изд. - М.: Сов.

энциклопедия, 1989, - С. 643

24. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості. - К., 1969. - С. 17

25. Франко І.Я. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. творів. В 50 т. - К., 1982. - Т. 35. - С. 110

26. Шумилин А.Т. Проблема теории творчества. - М., 1989

27. Яковлев В.А. Философия творчества в диалогах Платона // История философии. - 2003. - № 3. - С. 142 - 154

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Теоретичне обґрунтування щастя людини й гармонійного розвитку у творчості Г.С. Сковороди - філософа світового рівня. Ідея феномену мудрості у контексті здобуття істини у спадщині мислителя. Методики дослідження соціальної спрямованості особистості.

    курсовая работа [86,1 K], добавлен 13.05.2014

  • Довга й складна історія феномену інтуїції в контексті філософських і естетичних знань. Формування інтуїтивізму в умовах поступового занепаду філософії позитивізму. Теорія Бергсона про визначальну роль інтуїції в науковому та художньому пізнанні світу.

    реферат [22,0 K], добавлен 12.04.2010

  • Об'єктивна потреба в активному розвитку творчого, інтелектуального потенціалу кожної особи, нації та суспільства в цілому. Синтезуюча природа творчості. Рівні творчості та характерні відмінності між ними. Шляхи духовно-практичного освоєння світу.

    реферат [41,8 K], добавлен 25.02.2015

  • Сутність наукової творчості. Логіка інтуїтивного пізнання. Картезіанська інтуїція як здатність розуму мислити щось ясно і чітко. Етапи творчого процесу. Фази усвідомлення проблеми, інкубації або дозрівання та інсайту. Критична оцінка інтуїтивної здогадки.

    реферат [26,2 K], добавлен 06.10.2010

  • Естетичні погляди та етапи творчості видатного французького просвітника, філософа, історика, літератора Вольтера. Аналіз філософських творів письменника. Своєрідність будови сюжету повісті "Кандід". Ідейно-тематичний зміст оповідання "Простодушний".

    реферат [24,5 K], добавлен 03.01.2011

  • Формування філософських ідеї в Древній Індії, осмислення явищ світу у "Упанішадах". Філософська думка в Древньому Китаї - творчість Лаоцзи і Конфуція. Періоди розвитку грецької філософії. Духовні витоки Росії, їх особливості, історичні етапи становлення.

    реферат [49,9 K], добавлен 14.03.2010

  • Обґрунтування думки про неможливість пояснення свідомості, а лише її розуміння у працях М. Мамардашвілі. Основні моменти, в яких чітко спостерігається "відтворюваність" свідомості. Спроба осмислення філософської рефлексії Мераба Константиновича.

    эссе [26,3 K], добавлен 19.12.2015

  • Поняття як форма людського мислення, форма думки, у якій відбиті загальні, істотні ознаки об'єктів; використання понятійного апарату як у складі суджень, так і поза судженнями. Місце, яке займають філософські категорії в розумовій діяльності людини.

    реферат [25,0 K], добавлен 10.08.2010

  • Поняття "суспільство" в філософії, соціальна детермінація. Основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства. Структура і функції суспільства. Первинність індивідного начала в суспільстві або надіндивідуальність соціальних структур.

    дипломная работа [29,6 K], добавлен 14.03.2009

  • Особистість В.С. Соловйова та його творчість. Еволюція поняття "Софія" в поглядах філософа. Тема любові та вчення про "Вселенську теократію" в творчості мислителя. Загальні риси філософських пошуків мислителя та їхня роль в історії філософської думки.

    реферат [56,2 K], добавлен 09.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.