Контраверза наукового і філософського розуміння часу

Розглянемо приклад Великого Вибуху. Для сучасних науковців достеменно не є відомим чи існувала матерія до цього моменту зародження Всесвіту чи ні. При цьому у випадку, якщо вона існувала, то лише тоді стверджується наявність часу. Проте варто запитати себе, а якщо матерії не було, то часу також не було. Я, вважаю що можна погодитися з твердженням, що був відсутній певний індикатор часу та плину тривалості, проте сам плин, на моє переконання був присутній, адже той стан буття, що був до Великого Вибуху, мав свій кінець, а саме момент Великого Вибуху. А якщо щось має свій кінець і якщо, щось в майбутньому має зникнути, то це це щось з необхідність існує у часовому вимірі.

В даній ситуації ми стикаємось з такою проблемою: для науковців-природознавців час дійсно має мати певне емпіричне вираження, проте на умоглядному рівні ми розуміємо, що певний плин поза матерією з необхідністю має бути. Звідси виникає проблема визначення такого поняття, як час та можливість спільного дослідження цього явища поміж фізиками та філософами.

Отже, якщо ми підійдемо до питання, а що ж тоді є критерієм існування часу, то в першу чергу на думку приходить таке явище, як зміна, проте, на мою думку, таке розуміння часу є не достатньо повним. Уявімо знову ж таки стан відсутності матерії та будь-яких змін. Чи є присутній тут перебіг часу? На перший погляд, відсутність змін -- є повним заперечення часу. Такий світ є статичним та позбавленим плину. Проте, якщо ми з абсолютною точністю знаємо, що певна зміна (як то Великий Вибух) все ж таки відбудеться, то ми маємо стверджувати, що час таки присутній, адже наявність майбутньої зміни вказує на те, що існує певне майбутнє, яке колись настане. Наявність такого орієнтиру як майбутнє з необхідністю створює плин часу.

Узагальнюючи все вищезазначене, можна зробити таке твердження: не лише наявність певної зміни на даний момент -- є критерієм часу, а й наявність такої зміни у минулому або майбутньому вже породжує плинність часу.

Розвиваючи думку наявності часу поза матеріальними процесами, ми натикаємось на таку проблемну властивість часу як вічність. В сучасній природознавчій думці, проблеми опису цієї якості не постає, адже як зазначає Лолаєв час утворюється конкретними, кінцевими матеріальними об'єктами, воно завжди знаходяться в теперішньому часі, а тому вічність не є нескінченним часом, незважаючи на те, що у філософській літературі та довідкових виданнях, вічність називається нескінченністю часу існування матеріального світу або плином часу, що не має ані початку, ані кінця [ 32]. При цьому сам Весвіт існує вічно, як зазначає Лолаєв:

“Об'єктивно - реальний, функціональний час, утворений конкретними матеріальними об'єктами, що є тільки теперішнім часом, завжди кінечні. Тому для всього сущого, вічного немає не тільки минулого і майбутнього часу, а й єдиного теперішнього ( ще раз підкреслимо : все часове - кінечне). Усі без винятку конкретні, кінцеві матеріальні об'єкти існують в утвореному ними теперішньому часі, тоді як вічністю характеризується несотворимістю і незнищенність матерії, її постійне існування незалежно від того, які б не були тимчасові ритми і тривалості, утворені її конкретними формами.”

Якщо ми приймаємо сторону природознавства, то ми в такому випадку звужуємо всю плинність дійсного буття до до 15 -- 20 мільярдів років. Хоча досить велика тривалість часу, проте на умоглядному, філософському рівні, ми розуміємо, що буття не може мати певної обмеженого розміру. Природознавча наука в даному випадку, звичайно є досить послідовною, адже для неї критерієм буття є наявність того, що можна емпірично осягнути і тому вона уникає таких філософських понять як то вічність.

Тут варто згадати вираз Парменіда: “буття є, а небуття немає ”, що в даному випадку входить в конфлікт з запереченням певного буття до Великого Вибуху. Проте при проголошені наявності вічності, ми стикаємось з певним парадоксом: якщо припустити, що певне буття, поза нинішнім Всесвітом існувало, то ми запитатися тривалість цього буття, тобто скільки існував світ до Начала всього. Звісно в даному випадку мова не йдеться про певний фізичний хронометраж, як то дні, місяці, роки або століття. Питання ставиться таким чином. Час, що був до початку Всесвіту є безкінечним чи кінечним? Будь-яка з цих відповідей неодмінно приводить до суперечності. Якщо допускаємо, що час мав кінечну тривалість, то знову ж таки виникає питання, а що було до початку цієї кінечної тривалості, і знову ж таки ми не можемо сказати -- нічого, адже як вже зазначалось, небуття не може бути.

У тому випадку, коли ми стверджуємо, що існування буття до створення Всесвіту мало безкінечну тривалість, то ми так само створюємо суперечність. Адже в такому випадку ми проголошуємо, що минуле, до появи нашого світу мало безкінечну тривалість і при цьому завершилось з моментом Великого Вибуху. Поява нового стану - є кінцем попереднього. І тоді виникає такий парадокс, що скінчилася безкінечність, а це є абсурдом.

Інколи цю проблему невідомості минулого намагаються прикрити ідеєю про циклічність існування нашого Всесвіту. Варто зазначити, що подібні ідеї не є новітніми, адже вже для Античності також було притаманно розуміти плин часу, як певний циклічний процес.

Циклічна модель (у космології) - одна з космологічних гіпотез. У даній моделі Всесвіт, виникнувши з сингулярності Великого Вибуху, проходить період розширення, після чого гравітаційна взаємодія зупиняє розширення і починається зворотне стиснення Всесвіту в сингулярність (Велике стиснення). Таким чином, Всесвіт існує в період між двома сингулярними станами в постійно повторюваному циклі розширень і колапсів.

Проте не зважаючи на зовнішню красу цієї гіпотези, залишається питання кількості цих циклів: їх число кінечним чи безкінечним?

Проте тривалість не обов'язково має бути кінечну або безкінечну тривалість. Адже вона також може мати її нульову. Тобто якщо допустити, що весь Всесвіт не зазнає змін, тобто прийняти теорію статичного Всесвіту (модель Джуліана Барбура), то тим самим ми знімаємо ряд проблемних питань та парадоксів. Проте як вже зазначалося вище, то дану теорію не можливо перевірити.

Узагальнюючи даний розділ, ми можемо зазначити, що наше розуміння властивостей часу зазвичай носить досить поверховий характер і має багато внутрішніх суперечностей. Витоками цих суперечностей є зазвичай накладання на природу часу таких конструкцій, за допомогою яких ми здійснюємо нашу експлуатацію часу: як то зведення сутності плину часу до ходу стрілок годинника, поділ часу на події та процеси при цьому надаючи їм первинного значення, а сам час як певне доповнення до них. Наша геометризація часу є доволі зручною конструкцією, проте вона не здатна розкрити всю сутність природи часу.

ВИСНОВКИ

В даній роботі я прагнув розкрити зміст та провести аналіз онтологічних засад розуміння природи та сутності часу у сучасному природознавстві, дослідити ті філософські витоки та той фундамент на якому базується наукове розуміння природи часу. Для цього мною було здійснено дослідження розвитку поняття “час”, його взаємозв'язок з розумінням навколишньої дійсності в історії філософської думки. Було виділено найбільш загальні характеристики та здійснено аналіз їхньої обґрунтованості та внутрішньої несуперечливості. Зокрема я розглянув такі підходи розуміння природи часу, як субстанційна, реляційна та статична концепції.

Ознайомившись з даними концепціями та їх місцем у сучасній природознавчій науці, я дійшов висновку, що жодна з них не може бути названа такою, що в повній мірі визначає природу часу. Як приклад субстанційна концепція завжди приречена на породження певних сутностей, що лише підміняють дійсну природу часу. Реляційна концепціям в свою чергу зводить всю природу плину часу до відношень між предметами, з чого виникає парадоксальна ситуація: предмети існують не перебуваючи в часі, але при цьому самі створюють певну тривалість.

Позбавленою внутрішніх суперечностей є лише статична концепція, що стверджує про одночасне, одномоментне існування всіх моментів дійсності: минулого, теперішнього та майбутнього часу. При цьому слід зазначити, що даним підхід часто використовується як метод вираження подій у часі, що здійснюється у використані чотирьохвимірної моделі часу-простору, де напрямок подій між собою принципово не відрізняється. Проте дана концепція, не зважаючи на свою внутрішню несуперечливість та довершеність, є певною мірою не прийнятною для людської свідомості, що на інтуїтивному рівні затверджує плинність навколишньої дійсності та всього буття загалом.

Проаналізувавши зазначені підходи я дійшов висновку, що для сучасного природознавства дослідження часу зводиться до співвідношення періодів змін у матеріальних об'єктів. Схоплення сутності часу відбувається у пошуку найбільш точного способу його виміру. Для цього відшукуються або самостійно створюються матеріальні системи з чітким та постійним періодом певної мінливості. А проблематика часу, здебільшого зводиться до аналізу тих матеріальних чинників, що впливають на ці зміни, як то швидкість пересування об'єкта, сила гравітаційної взаємодії тощо...

Для сучасного природознавства час з необхідністю є явищем похідним від матеріальних процесів Всесвіту. Перевага надається думці, що час закладається в процесах матеріальних змін, що самі зміни і є часом, а точніше їх порядок, співвідношення різного періоду змін на різних рівнях структури Всесвіту. До того ж привноситься певна геометризація часовості, тобто надання плину часу статусу певної координати, що існує паралельно зі трьома координатами простору. Дана модель є досить зручною і поширеною, адже допомогає чітко розміщувати порядок певних подій та співвідношення тривалості різних процесів.

Також мною було здійснено порівняння філософського та природознавчого розуміння природи часу. Не зважаючи на те, що витоки тлумачення цього явища спільні (антична філософія), проте в подальшому з розвитком наукової думки, тлумачення стає все більш відмінним. При цьому деякі властивості часу в науковому середовищі або уникаються, або не наділені достатньою увагою, як то час поза фізичним світом або ж вічність. При цьому допускаються такі суперечливі властивості як спрямованість або стріла часу, що з необхідністю ставить питання про природу того, що прямує.

В узагальненому вигляді час в природознавстві постає як система співвідношення певних тривалостей. Сам світ позбавлений часу, є пустим та інертним. Буття позбавлене плину, проте в самому ньому до плин здійснюється. Вся сутність часу проявляє себе в певних явищах. І ніби єдиним вірним критерієм часу постає таке твердження: “немає змін, отже і немає часу”, проте якщо немає часу то, коли ця зміна настане. За моїм переконанням більш влучним критерієм відсутності часу буде: якщо змін нема, не біло і не буде, то тільки тоді ми можемо стверджувати про відсутність плину часу у бутті.

Досить наглядним прикладом відмінного розуміння природи часу у філософії та природознавстві буде поняття вічності, яке в природознавстві зводиться до чогось зовнішнього у відношенні до часу, адже той у свою чергу закладений у тривалість існування кінечних предметностей. У філософії ж вічність є невід'ємною властивістю часу.

Проаналізувавши ті властивості, якими наділяє природу часу сучасне природознавство я побачив, що воно здебільшого досліджує те, що допомагає нам зрозуміти нам час, проте самими ним не являється. Покеровуючись геометричною моделю розуміння часу, сучасне природознавство перетворює подію на точку координат, що в результаті перетворює час на плин нульових розмірностей, що є запереченням будь-якого плину взагалі.

Тому на мою думку, в сучасній природознавчій науці та філософії варто спільно переглянути поняття часу та дійти до певного порозуміння у тлумаченні цього явища. Необхідно здійснити розробку певної спільної концепції, що буде вміщувати в собі всі наявні властивості часу та дійсно розкриватиме його сутність та природу. Варто поставити питання про обґрунтованість тверджень про вже наявні властивості, і у випадку їх певної суперечності не боятися їх відкидати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Julian Barbour, The End of Time: The Next Revolution in Physics <Конец времени: следующая революция в физике> (New York: Oxford Univ. Press, 2001).

MacTaggart, Ellis J. The Unreality of Time //Mind.Oct.,1908. Vol. 17, № 68

McTaggart J.E. The Nature of Existence. V.II. Cambridge, 1927

Айдинян Р.М. Система понятий и принципов гносеологии. - Л.: Изд. ЛГУ, 1991. - 232

Аксенов Г.П. Причина времени. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 304 с.

Анисов А.М. Свойства времени // Логические исследования. Вып.8 -М.: Наука, 2001.-320с

Аристотель. Метафизика // Сочинения: В 4-х т.- Т. 1.- М.: Мысль, 1981

Аристотель. О душе // Аристотель. Сочинения: В 4-х т.- Т. 1.- М.: Мысль, 1981

Аристотель. Физика // Сочинения: В 4-х т.- Т. 3.- М.: Мысль, 1981.

Аскин Я. Ф. Проблема времени: Ее философское истолкование. -- М: Мысль, 1966. - 200 с.

Асмус, В. Ф. Античная философия, 3-е изд., М.: изд-во Высшая Школа, 2005

Бунге М. Пространство и время в современной науке // Вопросы философии. 1970. № 7. С. 83

Визгин Вл. П. Роль идей Э. Маха в генезисе общей теории относительности // Эйнштейновский сборник. 1986-1990. М.: Наука, 1990

Владимиров Ю. С. Метафизика. М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2002 - 550 с.

Владимирский Б. М. Хронос и часы Время и современная физика. Сборник статей // М.: Мир, 1970.- 152 с

Гайденко П.П. Время. Длительность. Вечность. Проблема времени в европейской философии и науке / Пиама Павловна Гайденко. - М.: Прогресс-Традиция, 2006. - 464 с.

Гайденко, П.П. История новоевропейской философии в ее связи с наукой / П.П. Гайденко. - М.: ПЕРСЭ; СПб.: университетская книга, 2000. - 456 с.

Галилей Галилео. Диалог о двух главнейших системах мира - птолемеевой и коперниковой. Перевод А. И. Долгова ОГИЗ - СССР М. -Л., 1948

Грюнбаум А. Философские проблемы пространства и времени. - М.: Прогресс, 1969. - 590 с

Гуц А. К.. Элементы теории времени // Омск: Из-во Наследие, 2004.- 364 с

Досократики. -- Мн.: Харвест, 1999. -- 784 с.

Дубровский В.Н. Концепции пространства-времени. М., 1991 -- 168 с.

Козырев Н. А. Избранные труды. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1991.- 448 с.

Козырев Н.А. Время как физическое явление // Моделирование и прогнозирование в биоэкологии. - Рига: Латв. ГУ, 1982

Лебедев А. В. 28. Парменид // Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики -- М.: Наука, 1989

Лебедев А.В. Парменид // Новая философская энциклопедия: В 4-х тт. - М., 2001. - Т. 3.

Левич А.П. Время - субстанция или реляция?.. Отказ от противопоставления концепций // Филос. исслед. 1998. № 1. С. 6-23.

Левич А.П. Искусство и метод в моделировании систем. Вариационные методы в экологии сообществ, структурные и экстремальные принципы, категории и функторы. - М.- Ижевск: Институт компьютерных исследований. 2012.-728с.

Левич А.П. Почему скромны успехи в изучении времени// На пути к пониманию феномена времени: конструкция времени в естествознании. Часть 3. Методология. Физика. Биология. Математика. Теория систем. /под. ред. А.П. Левича. -М.: Прогресс-Традиция, 2009 - 480 с.

Лейбниц Г.В. Переписка с Кларком // Соч.: В 4 т. Т. 1. М. 1982

Лобковиц, Н. От субстанции к рефлексии. Пути западноевропейской метафизики // Вопр. Философии. 1995. № 1 -- С. 95--105.

Лолаев Т. П. Конечное и бесконечное: новый взгляд на проблему // Вестник МГУ. Сер.7. Философия, 2002, №2 -- С.60-71.

Лолаев Т.П. О "" механизме " "течения времени // Вопросы философии. 1996, №1 - С. 51-56.

Лолаев Т.П. Почему время не может ни замедляться, ни останавливаться // Материалы III Российского философского конгресса. Ростов-на-Дону, 2002. Т. 1. С. 62

Лолаев Т.П. Функциональное время - адекватное отражение объективно-реального времени // Материалы IV Российского философского конгресса. М., 2005. Т. 1. С. 589

Мах Э. Познание и заблуждение / Пер. Г. Котляра. М., 1909

Мелюхин С.Т. Материя в ее единстве, бесконечности и развитии. М., 1966. С.138

Мостепаненко А.М., Мостепаненко М.В. Четырехмерность пространства и времени. - М.-Л.: Наука, 1966 - 191 с.

Мякшиев Г.Я. Общая структура фендоментальніх физических теорий и понятие состояния // Физическая теория (философско-методологический анализ). - М.: Наука, 1980

Ньютон Ис. Математические начала натуральной философии. Перевод с латинского с примечаниями и пояснениями А.Н.Крылова. // Собрание трудов академика А.Н.Крылова. Т.VII. М.-Л. 1936

Платон. СОФИСТ // Собрание сочинений: В 4- х т. - Т.2 / Платон; Общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф. Асмуса, А.А. Тахо - Годи; Примеч. А.Ф. Лосева и А.А. Тахо - Годи; Пер. с древнегреч. - М.: Мысль, 1993

Помогаев Н. Онтология времени в древнегреческой философии (от Гераклита до Аристотеля) /Н.Помогаев // Докса.-2005. - №8. - С.56-64.

Рейхенбах Г. Философия пространства и времени. М. 1985

Репченко О.Н. Полевая физика или как устроен мир? М., 2005. - 319 с.

Рожанский И.Д. Фрагменты ранних греческих философов, ч.І - М.: Наука, 1989.

Уитроу Дж. Естественная философия времени: Пер. с англ. / Общ. ред. М. Э. Омелъяновского. Изд. 2-е, стереотипное. -- М.: Едиториал УРСС, 2003. -- 400с

Финогеев В. В. Природа времени // выборочно и на основе содержания собственной книги «Общая теория будущего», М., 2004 год. ОАО типография «Новости»)

Фридман А.А. Мир как пространство и время. М. 1965

Хокинг С. Х70. Краткая история времени: От большого взрыва до черных дыр/Пер. с англ. Н.Смородинской. - СПб.:Амфора, 2001. - 268 с.

Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии / А.Н. Чанышев. - М., 1981 - 374 с..

Черепанов С. К. К вопросу о номологическом обосновании стрелы времени // Философия науки, №1, 2002

Эйнштейн А. Эрнст Мах// Собр. науч. тр. Т. 4. М., 1967.

Эйнштейн А. Сущность теории относительности // Эйнштейн А. Собр. науч. трудов. Т. II. 1966

Размещено на Allbest.ru