Проблема свободи та необхідності в німецькій класичній філософії

Розгляд попередниками німецької філософії проблеми свободи і необхідності, особливості її тлумачення. Метафізика свободи І. Канта. Тотожність необхідності і свободи у філософії Шеллінга. Проблема свободи і тотожності мислення і буття у філософії Гегеля.

Рубрика Философия
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.11.2010
Размер файла 47,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Тому у філософії історії питання про відношення всезагальної цілі історичного процесу до цілей його одиничних учасників, приймає форму питання про поєднання свободи і необхідності. Відбувається це через це, що у «Філософії історії» ми «розглядаємо внутрішній, в собі і для себе сущий, духовний процес як необхідне, а, навпаки, те, що у свідомій волі людей є їх інтересом, приписується свободі».

При вивченні гегелівської історичної діалектики необхідності і свободи кидається в очі характерний для нього ріст і прогрес історизму у постановці і розробці проблеми. Риса, що чітко виділяє Фіхте і Шеллінга від стоїків, Спінози полягає в тому, що Фіхте і Шеллінг поставили проблему свободи і прогресу свободи на грунт історії. У них ми знаходимо схеми прогресу свободи в історії розвитку суспільства. Але їм не вдалося зрозуміти всесвітню історію як історію прогресу свободи. Для Гегеля всесвітня історія «являє собою хід розвитку принципу, зміст якого є усвідомленням свободи. Ця думка керує Регелем і при розробці його курсів і праць, що стосуються історії, релігії, філософії. І як недалекий Гегель від дійсного історичного реалізму і від емпіричної історії - історичне все ж прокладає собі шлях. У лекціях по філософії мистецтва, по філософії релігії, і по історії філософії ми бачимо використання тієї схеми всесвітньо-історичного розвитку, в яку Гегель ввів зміст матеріалу своєї «Філософії історії».

Поряд з великим значенням історизму філософію Гегеля відрізняє нове розуміння ролі активності. Теорії свободи Фіхте і Шеллінга страждали спогляданням. Свобода розумілась у них як чисто споглядальне бачення необхідності, що діє у природі і у історичному процесі. Навіть у Фіхте - при всьому значенні, яке для нього має творча діяльність суб'єкта, - залишається невирішеним протиріччя між первинним поривом «Я» до цієї діяльності і тим спогляданням необхідності, яка одна, по Фіхте, передбачає досягнення істинної свободи. Ще сильніше мотив містичної споглядальності звучить у теософській філософії свободи Шиллінга.

У Гегеля активність із діяльності «кінцевого» і «одиночного» суб'єкту, або індивіду більше, ніж у Фіхте, стає діяльністю соціального цілого. На місце абстрактного поняття про «рід» висувається більш конкретне в історичному змісті поняття про «дух народу»

Суттєва характеристика духа - його діяльність. «Дух по суті діла діє, він робить себе тим, що він є в собі, своєю дією, своїм твором, таким чином він стає предметом для себе, таким чином він має себе, як наявне буття перед собою».

Яким же чином загальне, або загальний розумний смисл історії може здійснюватись через дії окремих її учасників, якщо ні учасники не знають, не розуміють загального і у своїх діях керуються лише особистими потребами, інтересами, цілями?

Відповідаючи на це питання, Гегель використав думку Шеллінга. Автор «Системи трансцендентального ідеалізму» опирався на протиріччя між свідомими задачами, які люди ставлять перед собою у своїх історичних діях і результатами своїх дій. Результат цих дій може виникнути наперекір волі і намірам діючого. Саме цей непередбачений результат і є каналом, по якому в історичний процес проникає необхідність історично здійснюючого. Він необхідний, бо «нав'язується» людям незалежно від їх волі і намірів, поза і над їх свідомістю і пізнанням.

В цьому питанні Регель опирається на Шеллінга. Цей непередбачений і неусвідомлений результат діє суб'єктивно свідомого, але не адекватного загальній ідеї, характеризується у Гегеля (як і у Шеллінга) як необхідність. Мірою цієї необхідності є її непізнанність, неадекватність пізнання історичної дії його повній дійсній суті.

Своє розуміння історичної необхідності Гегель розкриває у роздумах про роль великих особистостей в історії. Великі люди, або «герої історії відрізняються тим, що їх мислення, при всій обмеженості і неадекватності, краще розуміє «те, що потрібно і що своєчасно». І великі люди «бажали надати задоволення собі, а не іншим», їх особистий інтерес Гегель називає» пристрастю». Він стверджує, що «ніщо у світі не творилось без пристрасті».

Завдяки діяльності великих людей, цих «довірених осіб всесвітнього духу», сила непідвладної духу необхідності поступається розуму і зростає доступна йому і складаюча предмет його зусиль свобода. Міра можливої свободи - доступне кожній епосі усвідомлення необхідності.

Якщо історичні «герої епохи» повинні бути визнані «проникливими», то сам «розум» історії повинен бути визнаний як би наділений «хитрістю»: «Можна назвати хитрістю розуму те, що він дозволяє діяти для себе пристрасті».

Розглядаючи всесвітньо-історичний процес, Гегель стверджує, що всесвітня історія є «розвиток свободи». Він говорить, що необхідність» стає свободою не тому, що зникає, а тільки тому, що її внутрішня тотожність - тотожність буття і видимості - проявляються».

Усвідомлення необхідності, що складає сутність свободи, не приходить як одночасна подія і дія духу; вона має свої ступені у часі. «Свобода - історія необхідності, історія її усвідомлення і становлення».

Це становлення здійснюється у конкретній історичній формі. «Народний дух», що стає свободою - дух, що оформлюється на кожній історичній ступені свого розвитку в ту чи іншу форму державної організації. Тим самим історія розвитку свободи стає історією розвитку державних форм. Прогрес в усвідомленні необхідності здійснюється як історія переходу від менш вільних форм державного устрою до форм все більш вільних.

Це нова риса філософії історії Гегеля. Світову історію він розуміє не тільки як ріст свідомості необхідності, але і як розширення цього усвідомлення в народі. Прогрес свободи є процес її «демократизації».

Ця думка відрізняє Гегеля від його попередників. Для античних моралістів, для Спінози, Фіхте і Шеллінга свобода - досягнення інтелектуальної еліти. Вільні тільки мудреці, філософи, чия свідомість піднімається до досягнення необхідності, тотожності свободи з необхідністю.

А для Гегеля прогрес свободи співпадає по суті з прогресом демократизації форм державного управління. Дійсність конкретної свободи - держава (Філософія права). Саме держава є «організація поняття свободи». Право, мораль, держава» є позитивною діяльністю і забезпеченням свободи». Вся цінність людини, вся її духовна дійсність пізнання існує виключно завдяки державі.

Так як держава і вітчизна означає «спільність наявного буття», так як у цьому суб'єктивна воля людини підкоряється законам, то у державі протилежність свободи і необхідності зникає. Тільки тоді необхідність і свобода, об'єктивна і суб'єктивна воля примиряються і утворюють єдине нероздільне ціле.

Але ця єдність необхідності і свободи в державі досягається тільки у історичному процесі. Всесвітня історія «являє собою хід розвитку принципу, зміст якого є усвідомлення свободи». Вся періодизація всесвітньої історії підкоряється у Гегеля цій ідеї. Розвиток свободи проходить три ступені, і вся історія ділиться на три етапи: 1) східний світ; 2) греко-римський світ; 3) німецький світ. У першому вільна одна людина - деспот, у другому - певна група, в третьому - вільні всі. «Схід знав і знає тільки, що один вільний, грецький і римський світ знає, що деякі вільні, німецький світ знає, що всі вільні» (Філософія історії).

Гегель впевнений, що свобода не може бути досягненням одного. Він пише: «я тільки тоді істинно вільний, коли і інший вільний і мною визначається за вільного. Ця свобода одного в іншому поєднує їх внутрішнім чином; тоді як, навпаки, потреба зводить їх тільки зовнішньо».

В античному рабовласницькому суспільстві вільні тільки деякі. Отже, і тут свобода не є поєднанням всіх членів суспільства. Раб не вільний всупереч своїй людській природі. Він стає рабом в результаті нерозвинутості його людської природи. Людина, каже Гегель, стає рабом тому, що вона віддає перевагу життю, а не свободі. Таке психологічне пояснення рабства, яке не чіпає дійсного соціально-економічного генезису рабовласницького ладу, звичайно недостатнє. Суспільний лад не може бути результатом вимушеного вибору окремих індивідів, якщо навіть їх більше.

Новий час, який Гегель обмежує розгляданням «германо-християнського світу», характеризується ним як епоха адекватного досягнення людством його субстанційної сутності, епоха людської емансипації. Спочатку засобом християнства, потім завдяки розвитку правової держави народний дух пізнає себе як вільну самодіяльність, завдяки якій існує і розвивається суспільство. Цей звільняючий процес охоплює декілька століть. Наприклад, рабство не зникло після прийняття християнства, у державах не стала зразу панувати свобода; уряді державний устрій не зразу організувались розумом, не зразу почали існувати на принципі свободи. Всесвітня історія - прогрес у свідомості свободи, - прогрес, який ми повинні пізнати в його необхідності» (Філософія історії).

Раціоналістична концепція свободи, найбільш послідовний розвиток якої ми знаходимо у Спінози, характеризує свободу як владу розуму над почуттями. Гегель не розділяв радикальних висновків, що витікали із притаманного раціоналізму ототожнення волі і розуму, хоча би вже тому, що він діалектичне трактує тотожність, як таке, що заключає у собі заперечення, нетотожність.

У гегелівській трихотомії духовного (суб'єктивний дух, об'єктивний дух, абсолютний дух) держава займає друге, середнє місце. Суб'єктивний дух осягає свободу у моральній свідомості, об'єктивний дух - держава, бо вона відповідає своєму поняттю. Та обставина, що лише абсолютний дух» (релігія, мистецтво, філософія) є вищим ступенем у ієрархії свободи, не скільки не применшує держави. «Необхідно знати, - проголошує Гегель, - що держава є здійсненням свободи, тобто абсолютно кінцевої цілі, що вона існує для самої себе; далі треба знати, що вся цінність людини, вся й духовна дійсність існує завдяки державі».

Легко довести помилковість поглядів Гегеля на визначення свободи у Німеччині. Не тільки у Німеччині не було дійсної, реальної свободи (Гегель і не стверджує цього), але помилковим є його судження, ніби-то у «німецькому світі» всі знають, що людина вільна. Але для нас важливо інше. Філософія історії Гегеля - не тільки огляд всесвітньої історії, але разом з тим і утопія. В ній виражена думка Гегеля про те, чим повинна була би бути ідеальна німецька держава у порівнянні з античною і східною. Ствердження Гегеля - не заснована на спостереженні характеристика державно-правового стану Німеччини 20-х років XIX століття, а вираз його уяви про те, куди іде розвиток сучасного суспільства і що дає йому в майбутньому цей розвиток. Так необхідно розуміти деякі висновки Гегеля про «німецький дух», німецьку історію і німецько-пруську державу. Для Гегеля держава» є та духовна дійсність, завдяки якій повинно здійснитися самоусвідомлення буття духу, свобода волі як закон» (Філософія історії).

Отже, Гегель обґрунтовує необхідність правової держави як конкретної форми, за допомогою якої вільні громадяни здійснювали свій життєвий вибір. Він стверджує: «Для ранньої свободи необхідна свобода вибору занять, що полягає в тому, щоб людина могла займатися своєю справою, але і отримувала дохід від неї; недостатньо, щоб людина могла користуватись своїми силами, - вона повинна знаходити і використання для них» (Філософія історії).

Висновки

Завершивши до середини XIX ст. свій розвиток, німецька класична філософія ввійшла в світову філософську культуру в якості одного із її самих змістовних і разом з тим живих компонентів.

Головна течія німецької класичної філософії тема свободи, яку розробляють всі творці німецької філософії. Так для Канта царство природи (царство необхідності) і царство людських вчинків (царство свободи) існують незалежно одне від одного. Джерело свободи для Канта - не в реальному емпіричному світі, а у надчуттєвому світі.

Таким чином, раціоналістично орієнтована просвітницька позиція Канта дає змогу лише констатувати саму наявність, реальне існування цих двох світів. У цьому наша історико-філософська література довгий час вбачала кантівський дуалізм, який незмінне оцінювався як «слабкий пункт», «непослідовність» філософії Канта, що у свою чергу, нібито робило неминучою критику Канта «справа» і «зліва». Проте в дуалістичній позиції Канта не було ніякого «криміналу». Адже і світ природи, і внутрішній світ людського духу є цілком реальними, аж ніяк не фіктивними світами. Якщо і можна в якомусь плані говорити про» обмеженість «кантової позиції, то лише в тому, що його підхід до проблеми діалектичної взаємодії названих світів є певною мірою однобічно раціоналістичним. Саме раціоналізм завадив Канту виразити адекватно діалектичну єдність природного і людського (морально-етичного) світів. Кант лише в «негативній формі» поставив проблему діалектики.

Фіхте, долаючи властивий «критичній філософії» Канта дуалізм, проголошує свободу первинною реальністю, яка передує всьому і утворює все суще.

Філософія Шеллінга - новий етап у розвитку поняття свободи. Протилежність свободи і необхідності, яка у Канта і Фіхте залишається абсолютною, бо свобода розуміється як діяльність, що не залежить від необхідності, вперше усвідомлюється як відношення, в якому дві сторони перетворюються одна в одну. Новим у Шеллінга є те, що свобода не зводиться до пізнання необхідності, як це було у стоїків, Спінози, Канта і Фіхте. Тут свобода і необхідність з самого початку тотожні.

В цілому філософія Шеллінга справила великий вплив на європейську філософську думку ХІХ-ХХ ст., причому на різних етапах її розвитку виділялись та осмислювались різні аспекти багатогранного вчення Шеллінга. Значним виявився вплив його натурфілософії на українську (М. Максимович) та російську філософію. В XX ст. ірраціональні ідеї німецького філософа знайшли розвиток у філософії екзистенціалізму.

Гегель - найбільш Видатний філософ-ідеаліст, розвинув струнку і всеосяжну систему об'єктивного ідеалізму. Вихідним принципом поклав принцип тотожності мислення і буття. Його система і по сьогодні залишається найпослідовнішим у світовій філософії викладом діалектики як методу пізнання і мислення.

Філософська теорія Регеля справила значний вплив на всю наступну філософську думку. Після смерті Гегеля в Німеччині виникли напрямки, що випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Наприклад, ортодоксальне гегельянство (К.Міхелет, К. Розенкранц та ін.) намагалось зберегти в чистоті, недоторканою його філософську систему. А молоде гегельянство (А. Руге, Б. Бауер, К. Маркс та ін.), спираючись на гегелівський діалектичний метод, підкреслювало вирішальну роль особистого, суб'єктивного фактора в історії.

Після критичного подолання в 40-і роки XIX ст. гегелівського «абсолютного ідеалізму» К. Маркс та Ф. Енгельс неодноразово зверталися до спадку німецької класичної філософії при розвитку свого вчення. Переважна увага приділялася при цьому діалектичному змісту гегелівської філософії, переосмислення якого з марксистських позицій грало суттєву роль у розробці діалектико-матеріалістичної методології і всього діалектико-матеріалістичного світогляду. У 50 - 60-і роки, коли в тодішній німецькій буржуазній філософії поширилося гоніння на Гегеля як мислителя, К. Маркс в ході своїх політекономічних досліджень «відкрито об'явив себе учнем цього великого мислителя». В 70-801 роки Ф. Енгельс в роботах «Антидюринг» і «Діалектика природи» широко звертався до гегелівської «науки логіки» при обгрунтуванні діалектико-матеріалістичного розуміння природи.

Використання досягнень німецької класичної філософії в процесі становлення і послідуючого творчого розвитку марксизму, це найважливіший, але не єдиний аспект й історичних доль. Існує і другий Основний аспект цих доль, але він прямо протилежний. Після 2-3 десятиліть вкрай зневажливого відношення буржуазних філософів в Німеччині до німецької класичної філософії, її престиж в їхньому середовищі почав поступово відновлюватися. В 1865 році прозвучав заклик «Назад до Канта!», за чим послідувало швидке формування неокантіанства, яке до 20-х років нашого століття являлося однією із основних течій буржуазної філософії епохи імперіалізму не тільки в Німеччині, але і в багатьох інших країнах, включаючи і Росію. На початку XX ст. в Німеччині, а потім і у інших європейських країнах почалося «гегелівське відродження», або «обновлення», в результаті чого сформувалося Неогегельянство, яке на протязі кількох послідуючих десятиліть було впливовою течією сучасної буржуазної філософії. Буржуазна філософія епохи імперіалізму виявилася в значній своїй частині нездатною існувати без опори, з однієї сторони, на кантівський варіант поєднання суб'єктивного ідеалізму з агностицизмом, а з іншої сторони, на гегелівській діалектичний ідеалізм в його іраціонально-суб'єктивістській інтерпретації в значно меншій мірі, але також ревальвувалися в буржуазній філософії ідеалістичні погляди Фіхте і Шеллінга. Всі ці «ренесанси» німецької класичної філософії набували в кінцевому рахунку антимарксистську направленість. Боротьба з таким використанням спадку німецької класичної філософії стала з кінця XIX ст. важливою складовою частиною процесу розвитку марксистської філософії, даючи додаткові стимули для поглибленого вивчення поглядів Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

Література

1. Асмус В.Ф. Диалектика необходимости и свободы в философии истории Гегеля // Вопросы философии. 1995. П1.

2. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. М., 1986.

3. Гулыга А.В. Шеллинг. М., 1984.

4. Гулыга А.В. Кант. М. 1981.

5. История диалектики. Немецкая классическая философия. М., 1979.

6. Кантівські читання. // Філософія і соціальна думка. П 9-10. 1994.

7. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия II половины XVIII - начала XIX века. М. 1989.

8. Мир философии. Книга для чтения, ч.П.М., 1991.

9. Нарский И.С. Западно-европейская философия XIX века. М., «Высшая школа». 1976.

10. Ойзерман Т.И. К характеристике философии Шеллинга: принцип тождества необходимости и свободы // Вопросы философии. 1998. П2.

11. Ойзерман Т.Н. Философия Гегеля как учение о первичности свободы // Вопросы философии. 1993. Ш 1.

12. Ойзерман Т.Н. Характеристика трансцендентального идеализма И. Канта: метафизика свободы // Вопросы философии. 1996. П6.

13. Рассел Бертран. Історія західної філософії. Київ., 1995.

14. Философия Гегеля: проблемы диалектики. М., 1987.

15. Философия, ч.П. История философии: учебное пособие для вузов // под редакцией Кириллова В.И., Попова С.И., Чумакова А.Н. - М., 1996.

16. Філософія. Курс лекцій // під редактуванням Бичко І.В., Київ, 1994.

17. Філософія. Навчальний посібник // під редактуванням Надольного І.Ф., Київ. 1997.


Подобные документы

  • Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля. Система філософії Гегеля (основні праці). Принцип тотожності мислення і буття, мислення як першооснова та абсолютна ідея. Поняття як форма мислення. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля.

    реферат [477,5 K], добавлен 28.05.2010

  • Основні філософські ідеї свободи. Свавілля, соціальний примус і свобода. Держава й право як підстава й знаряддя свободи. Демократія, тоталітаризм, охлократія. Становлення некласичної філософії історії: цивілізаційний підхід. Свобода в сучасному світі.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 09.10.2009

  • Основне завдання філософії права. Неопозитивістська концепція філософії права. Предметна сфера сучасної філософії права. Проблема розрізнення і співвідношення права і закону. Розуміння права як рівностей (загального масштабу і рівної міри свободи людей).

    реферат [25,9 K], добавлен 20.05.2010

  • Відображення ідей свободи, рівності та справедливості у філософських системах Платона та Канта. Розуміння об'єктивного закону як принципу становлення соціальних і природних форм буття. Утвердження свободи і рівності в умовах сучасного політичного процесу.

    контрольная работа [31,3 K], добавлен 15.11.2015

  • Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.

    реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010

  • Поняття, становлення та розвиток європейської традиції, методологічні підходи щодо її вивчення в сучасних умовах, роль комунікативної філософії в осмисленні базових її параметрів. Українська традиція в контексті суперечливих вимірів свободи та несвободи.

    реферат [30,3 K], добавлен 20.09.2010

  • Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.

    реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010

  • Етапи формування та еволюції проблеми комунікації в європейській філософській думці від її зародження до ХХ століття. Основні підходи до проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля).

    автореферат [25,4 K], добавлен 11.04.2009

  • Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.

    реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009

  • Відчужена праця за Марксом. Сучасна трактовка. Проблема ізольованості (відчуженості) людини в роботі Фромма "Утеча від свободи". Усунення відчуження - процес, зворотний відчуженню. Праця - засіб саморозвитку людини.

    реферат [37,0 K], добавлен 24.04.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.