Виникнення та розвиток ідеалів свободи та рівності

Відображення ідей свободи, рівності та справедливості у філософських системах Платона та Канта. Розуміння об'єктивного закону як принципу становлення соціальних і природних форм буття. Утвердження свободи і рівності в умовах сучасного політичного процесу.

Рубрика Философия
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.11.2015
Размер файла 31,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Кафедра: Політології та соціології

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

на тему:

"Виникнення та розвиток ідеалів свободи та рівності"

Виконала:

Студентка 1 факультету

3 курсу 24групи

Кириченко А.В.

Перевірила:

Дорошкевич А.С.

Харків

2014

План

свобода рівність політичний філософський

Вступ

1. Виникнення та розвиток ідеалів свободи та рівності

2. Утвердження свободи та рівності в умовах сучасного політичного процесу

Висновок

Використана література

Вступ

Сьогодні в українському суспільстві формується нова світоглядно-політична картина світу, у змісті якої чітко вирізняється тенденція до утвердження свободи та рівності.

Сучасний неолібералізм має досить тривалу історію, тісно пов'язану з еволюцією філософських ідей свободи та рівності.

З давніх-давен людство замислювалось над проблемою соціальної рівності та свободи, а філософи прагнули виробити відповідне цьому явищу поняття. Уже Сократ (V ст. до н.е.), а за ним і Платон (V-ІV ст. до н.е) і Арістотель (ІV ст. до н.е) робили спробу з'ясувати, що таке рівність, у чому вона полягає. Арістотель розглядає рівність під кутом зору розподільної і зрівняльної справедливості. Розподільна справедливість, за Арістотелем, характеризується геометричною пропорційністю. Вона полягає у розподілі нагород, грошей та усіх благ, що можуть бути поділені між людьми. Зрівняльна справедливість з властивою їй арифметичною пропорційністю, виявляється у сферах обміну матеріальними благами, укладення угод, відшкодування заподіяних збитків, у сфері злочинів і покарань. У середні віки ідея рівності обґрунтовувалась християнством. У Біблії сказано: "Нема юдея, ні грека; нема раба, ані вільного; нема чоловічої статі, ані жіночої, - бо всі ви один у Христі Ісусі!". З приводу цього висловлювання М.О. Бакунін писав: "Великою заслугою християнства було проголошення людяності, рівності всіх людей перед Богом. Але як воно проголосило це? На небесах в майбутньому житті. До того ж ця майбутня рівність знову ж таки неправдива, бо як відомо, кількість обраних є дуже обмеженою. Відповідно, так звана християнська рівність тягне за собою привілей кількох тисяч обраних божою милістю на мільйони відкинутих" .

Протилежної думки дотримувався В.С. Соловйов. З його погляду, рівність тільки і може бути реалізованою в християнстві. З розвитком суспільства ідея рівності вдосконалювалась. З'явилось розуміння, ніби справедливе суспільство можна побудувати за умов попереднього утвердження рівності. У книзі "Утопія" Томас Мор описав державу, в якій панує зрівняльна справедливість.

Соціалісти-утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур'є, Оуен) обґрунтували ідею рівності, виходячи з особливостей і характеру праці людей. Названі утопіями та ілюзіями, ці ідеї так і не були здійснені на практиці. У декого цей факт і до сьогодні породжує розчарування. Отже, метою даної індивідуальної роботи є детальніше з'ясування виникнення та розвитку ідеалів рівності та свободи.

1. Виникнення та розвиток ідеалів свободи та рівності

Ідеї свободи, рівності та справедливості, в такому вимірі, найповніше знайшли відображення у філософських системах Платона та Канта. Ідея-ідеал Платона тільки тоді відповідає своєму статусу і призначенню, якщо вона як мета-раціональна конструкція не залежить від вольових проявів тих, для кого вона стає незаперечним прикладом для наслідування, постійним стимулом удосконалення і об'єктивним законом. Об'єктивний закон у даному контексті розуміється як принцип становлення і функціонування різних форм буття - як соціальних, так і природних.

Особливий інтерес представляють ідеї свободи, рівності та справедливості з точки зору можливості їхнього втілення у реальному житті, розгляд їх через призму соціального та способів соціальної організації, до яких відноситься право як один із основних регулятивних принципів людського життя, який безпосередньо виростає з духовно-практичного освоєння дійсності.

Детермінованість свободи індивіда суспільством була усвідомлена давно. Демокріт справедливо зауважував, що свобода окремого індивіда пов'язана з типом суспільного устрою, з тим, настільки вільне саме суспільство. На думку Демокріта, хоча ідеал свободи і полягає в незалежності окремого індивіда від інших індивідів і від суспільства в цілому, єдино істинним варіантом цієї свободи може бути лише суспільство, яке забезпечує безпеку індивіда і надає йому засоби для задоволення його потреб.

У середні віки ідея рівності обґрунтовувалась християнством. У Біблії сказано: "Нема юдея, ні грека; нема раба, ані вільного; нема чоловічої статі, ані жіночої, - бо всі ви один у Христі Ісусі!"

Для християнської теології (не зважаючи на те, що християнство вперше оголосило рівність людей перед Богом) була неприйнятна антична установка на обгрунтування вільного вибору між добром і злом. Свобода волі ототожнювалась Тертулліаном і Августином з гріховним земним началом, із свавіллям особистості, яка не підкоряється божественному промислу.

З розвитком суспільства ідея рівності вдосконалювалась. З'явилось розуміння, ніби справедливе суспільство можна побудувати за умов попереднього утвердження рівності.

Новий переворот в усвідомленні свободи відбувся в Нові часи і був пов'язаний з теорією суспільного договору. Відповідно до вчення Спінози, людина в своєму прагненні досягнути свободи зобов'язана привести свої ідеї і уявлення до згоди з природним порядком природи і суспільства. Держава допомагає людям набути розумну свободу, однак при цьому вона сама повинна суворо дотримуватися умов суспільного договору: держава не має права посягати на гідність, честь і совість людей.

Європейська культура ще на світанку свого існування зробила свободу предметом філософської рефлексії і дуже рано прийшла до розуміння свободи як цінності, свідченням чого є факт прийняття в 1879 році Національним зібранням Франції Декларації прав людини і громадянина, в якій проголошувалося, що "метою будь-якого політичного союзу є збереження природних прав людини. Права ці такі: свобода, власність, безпека і опір гнобленню".26

Європейське право має два найбільш розвинені інститути "втілення" свободи, рівності та справедливості на практиці - конституція та права людини. Конституція, як предмет теоретичного осмислення, пройшла кілька етапів - від розуміння конституції як конструкції та устрою у античному світі до державно-політико-правового документа сучасності. Нас цікавить розуміння конституції як певної реальності, яка набуває сили у державах із розвиненою центральною владою, а тому основне її призначення - через обмеження державної влади оберігати свободу громадян, класу або груп населення. Тому соціальна взаємодія повинна спиратися на компроміс у обмеженні та гарантії свобод учасників соціальної взаємодії у політиці та праві. Існування конституції пов'язане із визнанням свободи волі як сутнісної сили людини. Наприклад, А.І.Яковлєв так визначає призначення конституції - "втілюючи соціальні компроміси, конституція окреслює границі, межі, міру цих свобод. Визначаючи в своїх нормах міру свободи конкретних суб'єктів - учасників соціальних взаємодій, конституція запобігає виникненню домінуючої політичної сили, яка здатна порушить границі свободи всіх інших суб'єктів, позбавити їх цієї свободи. Цим самим конституція такого роду здійснює центральне призначення права - бути втіленням і мірою буття свободи".27 Конституція як юридично-політичний документ може бути результатом свідомої фальсифікації або ж розумітися як спосіб визначення ідеалів і цілей (політичний аспект проблеми).

На сучасному етапі конституція є основним та найголовнішим законом кожної держави. Таке розуміння конституції поєднало в собі (звичайно, в опосередкованому вигляді) античне розуміння конституції як визначеного порядку речей у суспільстві, та середньовічне трактування цього поняття, як обмеження волі правителів Богом і законом. "Концепція вищого закону сама собою була невиразною і невизначеною. Передбачалось, що вищий закон полягає в самій природі і в натхненній зверху (свыше) совісті общини. Він проявляється у почутті правоти і справедливості, які панують в певний час у певному суспільстві. Ці принципи справедливості розумілись як такі, що мають перевагу над поглядами тих, хто тимчасово має політичну владу. Ці принципи трансцендентні, вони виходять за межі людських законів, вони загальні, вічні і незмінні".28

Історія права є своєрідною історією прав людини, оскільки як реально-історична, так і теоретична системи права включають в себе уявлення про суб'єкта права та про його права і обов'язки. Право як спосіб соціальної регуляції взаємопов'язане з правами людини, які представляють собою суб'єктивно-людський аспект сутності права.

Широкий розвиток прав людини в історії людства став можливим у результаті ліквідації часткової або повної фізичної залежності однієї частини людей від іншої (рабство, кріпацтво) та знищення права-привілею для вільних людей. Визнання права-привілею не може бути свідченням існування прав людини, оскільки людина як учасник правових відносин є передусім представником роду, клану, групи. Привілейована людина не є цінністю сама собою, а набуває її лише у поєднанні з майновими, становими та родовими характеристиками. Шлях, який пройшла теорія прав людини, є свідченням демократизації людського мислення та усвідомлення людиною свого місця в соціальному світі. Привілейована людина від людини вільнонародженої пройшла шлях до людини-громадянина як члена держави, а отже, визнання за нею (людиною-громадянином) прав і свобод, недоступних для негромадян цієї країни.

Сьогодні багато говориться про універсальність та глобальність прав людини. Якщо універсальність розуміється як загальнолюдський характер прав людини (велику роль тут відіграли теорії вроджених і невідчужуваних прав Гроція, Локка, Спінози, Монтеск'є), то глобальність означає їх планетарний характер. З цієї точки зору процес міжнародно-правового врегулювання відносин, які пов'язані з правами людини, є специфічним проявом становлення людства як єдиного цілого. Права людини та їх формули є свідченням визнання особистості як найвищої цінності, наділеної правами та свободами. Проблема гарантій та захисту прав людини передбачає вихід її за межі окремих держав. У зв'язку з цим є необхідним створення універсальних міжнародних правових стандартів, які проголошуються основними правами людини. Міжнародно-правові акти встановлюють певні критерії та стандарти прав людини та "допустиму" межу, нижче якої держава не може опускатися.

Дехто з науковців (і теоретиків і практиків) стверджує, що формально-правова рівність, скільки б її не декларували, яка б Конституція її непроголошувала, ніколи не задовольнятиме всіх. Такий підхід до проблеми, з нашого погляду, є правильним. Але різні люди мислять не однаково, і проблема не може бути однозначно розв'язана.

Філософ-правовик Д.А. Керімов писав: "Повна рівність людей нездійсненна, а рівноправність у житті часто звужується настільки, що перетворюється на свою протилежність" . В.І. Ленін зазначав, що "претендувати на те, що ми зробимо всіх людей рівними між собою, це пуста фраза і безглузда вигадка інтелігента" . Бажання суспільства перейти від неповної рівності до більш повної виявляється в процесі розвитку кожної формації. Отже, може йтися про неповну рівність, втім, ніяк не про абсолютну.

Найпоширенішим є погляд, згідно з яким рівність і свобода являють собою антиномію, в крайньому разі, - діалектичну єдність несумісних протилежностей. Більше свободи - менше рівності в суспільстві, більше рівності - менше свободи. Перша серйозна спроба теоретично обґрунтувати суперечність свободи та рівності належить французькому політичному мислителю XIX ст. Алексісу Токвілю. Він зробив це на основі дослідження американської демократії у книзі "Демократія в Америці". Токвіль вважав, що процеси рівності в США зайшли далі, ніж в державах європейського континенту. Слідом за ним і Джон Стюарт Міль у праці "Про свободу" робить висновок, що рівність та свобода можуть суперечити одна одній. Суперечність між свободою та рівністю, яка виявила себе ще за часів французької революції, продовжується і до сьогодні.

Представник нового лібералізму, німецький соціолог Р.Дарендорф висунув теорію об'єктивної і необхідної сумісності свободи та рівності. Він вважає, що рівність є основою виникнення і розвитку свободи. Саме усунення рабства та встановлення правової рівності привели до виникнення громадянських і особистих свобод. Поза рівністю говорити про свободу недоцільно. Разом з тим вона є тією основою , на якій виникає й розвиваєтьсясвобода. Втім, можливості рівності та свободи не є повністю реальними. Далеко не кожний може досягти матеріального благополуччя, взаємодопомоги та справедливості.

Свобода і рівність не даруються, хоча кожна людина, звичайно, прагне їх.

Р.Дарендорф пропонує поєднувати свободу та рівність, розглядаючи їх в нерозривній єдності. При цьому він зауважує, що абсолютна свобода може зруйнувати рівність, а абсолютна рівність може знищити свободу. Конфлікт між цими полюсами сприяє розвиткові суспільства, суспільному прогресу. Вказану дилему він розглядає як проблему неминучого та об'єктивного об'єднання свободи та рівності, зменшення відмінностей між статусами людей. Ці проблеми він пропонує розв'язати шляхом встановлення мінімальної заробітної плати та її подальшого підвищення, вдосконалення соціального забезпечення, встановлення прогресивних податків тощо. Подібним чином розмірковує і Д.Роулс, який виходить не тільки з сумісності свободи та рівності, а й розглядає їх у тісному зв'язку з поняттям справедливості.

У книзі "Теорія справедливості" Д.Роулс обґрунтовує два принципи справедливості.

Перший полягає в тому, що кожна особа повинна володіти рівними правами. Це такі політичні свободи, як право голосу та бути обраним, свобода слова, зборів, думки й совісті, а також свободи, що стосуються прав власності, свободи від незаконного арешту чи вилучення майна тощо. Система індивідуальних прав та свобод повинна збігатися із загальною свободою, при чому свобода повинна бути максималізованою, а її обмеження може мати місце для кращого захисту: "Свобода може бути обмежена тільки заради свободи". Другий принцип поширюється на розподіл доходів. Він є вимогою рівності - як рівного володіння свободами і рівного розподілу благ. Цей принцип конкретизується як принцип рівних можливостей, спрямований на максимальне усунення нерівності, яка виникла чи склалася на основі багатства або внаслідок того, що один народився бідним, а інший - дуже багатим. Роулс пропонує здійснити перерозподіл благ у суспільстві, щоб всіх відносно справедливо зрівняти, надати їм рівні права та свободи, рівні можливості. Після цього, якщо та чи інша людина буде поліпшувати своє становище порівняно зі своїм гіпотетичним станом, то це вже будуть нерівності, які відповідатимуть справедливост

2. Утвердження свободи та рівності в умовах сучасного політичного процесу

Чи порівнюється з ідеалами рівності і справедливості свобода? Дослідники не раз зауважували, що особливо на ранній стадії свого розвитку лібералізм ставить індивіда вище за суспільство. Вважалося, що суспільство - це ніщо інше, як загальна сума його членів, чиї права та інтереси надійно захищені його інституціями. Таке суспільство не розглядалось історично і не еволюціонувало в часі. Людські взаємозв'язки вважалися незмінними. У пізньому лібералізмі наголос робиться на тому, що свобода, добробут та справедливість особистості залежить від чітко визначених і надійно забезпечених правових відносин між усіма його членами.

Свобода закладена в самій сутності людини. Людина свідомо володіє своїми діями, а тому на власний роздум обирає напрямок своєї діяльності завдяки якій з'являється і поступово накопичується приватна власність, яка, за припущенням лібералів, на початкових своїх етапах була результатом власної праці. Щоб добробут кожного зростав разом з здобутою власністю, необхідно її захистити. Найбільша загроза свободі людини розглядалася у формі насильства над особою і насильницького позбавлення власності. Захистити перше і друге міг тільки закон. "Адже свобода полягає в тому, аби бути вільним від обмежень та насильства з боку інших, а цього не може бути там, де немає закону…". Таким чином, лібералізм як вчення, щиро віддане ідеалам свободи, може мати стабільність і розвиток, при умові, якщо чітко буде стояти на захисті не тільки прав і свобод людини, а й приватної власності. Свобода твориться правовими обмеженнями. Вона існує там, де конституційний закон у визначеному порядку обмежує дії уряду, а цивільний і кримінальний закон - дії приватного громадянина. Разом вони запобігають свавільному втручанню однієї людини в справи іншої. У цьому розумінні свобода - це не влада над іншими. Свобода - це захист від втручання. Саме з цієї причини у ліберальній думці свобода тісно пов'язана з приватною власністю. Надмірна концентрація влади і багатства, які концентрують ці ресурси у власних інтересах, також несуть загрозу свободі. Вільне суспільство здатне виробити інтелектуальну і моральну енергію, достатню для того, щоб збільшити свої власні можливості.

Суспільство має бути відкритим устроєм, у тому сенсі, що його механізм й принципи повинні бути добре відомими і досяжними для загального розуміння та критичного розгляду. Люди мають знати й розуміти причини основного розподілу багатства, могутності, влади і свободи. Суспільство не повинно бути оповите таємницею, а його механізми - залежати від міфології, містифікації, чи виправдані політичною доцільністю, яка веде до брехні, політичних і кримінальних злочинів. Водночас, багато лібералів вважає, що повинна бути відмінність між публічними і приватними сторонами життя. Ліберальна особа протистоїть своєму суспільному устрою, вимагаючи поваги до своєї автономії, свого розуму і своєї діяльності. Міркування про свободу хоч і почалися з дослідження праці і приватної власності, проте, постійно перебуває в безпосередній близькості до дуалістичного утвердження незаперечності індивідуалізму. Індивід має право розпоряджатися собою, власним життям, розумом. Але вільний розвиток індивідуальності є однією з головних умов його успішного життя. Іншими словами, питання ставиться таким чином: чи сприяє суспільне середовище, в якому перебуває індивід його власному розвитку, чи ні? Якщо сприяє, як воно політично визначається? Важливість непорушності власності полягає в захисті індивідуального способу життя в основу якого, було покладено у праві на власність. Але концентрація багатства, проблеми бідності, породження надмірної приватної власності, знищує одну із головних сутнісних характеристик людини, її свободу. Особи, які зосередили в своїх руках велику приватну власність (олігархи) намагаються обійти закон, порушити його, або підкорити закон собі. За ради необмежених прибутків великий капітал нав'язує суспільству владу грошей, замість влади закону. Нищаться не тільки справедливі стосунки між людьми: зростає корупція до небачених розмирів, відбувається майже на легітимному рівні підкуп чиновників, суддів, правоохоронних органів тощо. Разом з деградацією суспільства, громадяни втрачають свободу, яка якісно відрізняє людину від всіх живих істот, мешкаючих на землі.

Отже, головна функція вільного суспільства не дати "великим грошам" панувати в суспільстві, натомість, постійно зміцнювати правову систему. Всі мають бути рівні перед законом. І ні для кого не повинно бути виключення. При таких умовах починає відігравати друга найважливіша функція у вільному суспільстві: створення умов, за яких її громадяни власними зусиллями спроможні досягнути всього необхідного для повної громадянської активності. Справедливість як чесність є справедливою і раціональною концепцією у якій можливе утвердження свободи людської особистості. Кожна особа має рівне право на повноту рівних базових прав і свобод, розраховану на всіх громадян, без виключення. Не можна створювати в суспільстві і державі окрему касту недоторканих, будь-то депутати, судді, чи навіть президент країни. Політики, які не здатні нести на собі тягар справедливих відносин в суспільстві, на основі яких створені умови для вільного і творчого розвитку кожного повинні піти з своїх посад або бути усунуті суспільством. Хочеться ще зауважити - сучасний лібералізм, як теорія людської свободи не суперечить ні принципу справедливості, ні сучасній концепції рівності. Більше того, "ліберальна концепція рівності - це той принцип політичної організації, якого вимагає справедливість" , а не спосіб існування окремих скоробагатьків.

Незалежно від того, бажаємо ми цього чи ні, визнаємо це чи істерично заперечуємо, але від народження люди не є рівними з багатьох принципово важливих і функціонально визначальних позицій. І жодні законодавчі та філософсько-моралізаторські хитрощі, псевдонаукові угоди із сумлінням (мовляв, так буде нібито краще), жодні форми ліберально-демократичної підступності не в змозі заперечити цей безумовний факт, скасувати аксіоматичну неухильність його дії. Гармонійне, оптимальне функціонування і еволюціонування людського суспільства є можливим лише за умов визнання цього факту і використання його приписів в якості керівництва до дії. У "Трактаті із загальної соціології" В.Парето здійснив глибокий і іронічний аналіз лицемірства егалітаризму. Він відзначав, що кожен прихильник зрівнялівки глибоко в душі все-таки погоджується з формулою: попри те, що всі рівні, деякі все-таки рівніші. І справді: "за вимогами рівності майже завжди приховуються вимоги привілеїв ". В.Парето вдалося викрити механізм егалітарного шулерства:

"Спочатку говорять про рівність, щоб досягти її взагалі. Потім роблять велику кількість винятків, щоб заперечити її частково. В результаті - хоча нею і мають користуватися всі, однак насправді користуються лише деякі".

Висновок

У даній роботі зазначено, що, по-перше, базові ідеї класичного лібералізму посідають провідне місце в історії філософської думки; по-друге, поняття свободи, рівності і справедливості набули універсального застосування в мисленні, мовленні і практиці; по-третє, завдяки концептуалізації світоглядних орієнтирів ідеї свободи і рівності набули своєрідної сучасної метаідеології і політичного метадискурсу; по-четверте, ліберальні принципи і практика стали основою передових філософських дискурсів і одночасно окрилювали неолібералізм;

Ліберальний дух з його домінуючою ідеєю свободи пронизував всі модифікації лібералізму країн. З середини ХХ ст. критика філософських ідей лібералізму завершується пошуком нової ідеї, яка б стала мотивом і стимулом нового розвитку неолібералізму. Цією ідеєю стала справедливість. Вона, зміщуючи інші ідеї лібералізму, посідає центральне місце і створює цілком інший контекст сучасного ліберального світогляду.

Підкреслюється, що свобода, рівність прав і демократія мають посісти чільне місце в інституціях, які гарантують принцип справедливості. Загалом лібералізм і неолібералізм акцентують увагу на тих аспектах життєдіяльності суспільства, які найбільш чутливі для всіх соціальних верств - це передусім свобода, рівність і справедливість.

Суспільна практика показує, що лібералізм започаткував новий різновид суспільно-політичного устрою на засадах свободи, рівності і справедливості та представницького врядування, яке називається ліберально-демократичним. Оскільки майже вся сучасна політична історія розвитку країн і народів є певною мірою й історією інституціоналізації ідей свободи, рівності, приватної власності, конкуренції і справедливості, історичний процес розвитку філософської думки лібералізму і неолібералізму у своїй основі є історією практичного втілення ідей, політичних, соціальних й етичних доктрин.

Концепція сучасного неолібералізму виявляється близькою до інтенцій українського національного духу. У цьому контексті вітчизняні філософи зазначають, що "властивий українському національному характерові індивідуалізм, поєднаний з ідеєю рівності, поваги до окремішнього індивіда та його свободи, гостре неприйняття деспотизму абсолютної монархічної влади" складають осердя його світогляду.

Література

1. Павленко І.А. Концепція справедливості Дж. Ролза в демократичному суспільстві / І.А. Павленко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - 2010. - Вип. 1 (89). - С. 135 - 143.

2. Бакунин М.А. Избранные философские сочинения и письма. - М., 1987.

3. Гринберг Л.Г., Новиков Л.И. Критика современных буржуазных концепций справедливости. - Ленинград, 1977.

4. Гусейнов А.А. Золотое правило нравственности. - М., 1979.

5. Давидович В.Е. Грани свободы. - М., 1969.

6. Декларация прав человека и гражданина, принятая учредительным собранием Франции 26 августа 1789 г. // Советское государство и право. - 1989. - № 7.

7. Ермолина Г.К. Идеал справедливости и действительность. - Ярославль, 1991.

8. Исаев И.А., Золотухина Н.М. История политических и правовых учений России ХІ-ХХ вв. - М., 1995.

9. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). - М., 2000.

10.Коркунов Н.М. История философии права. - СПб., 1908.

11.Ленин В.И. Речь об обмане народа лозунгами свободы и равенства // Ленин В.И. Полн. собр. соч. - М., 1969. - Т. 38.

12.Мальцев Г.В. Буржуазный эгалитаризм (Эволюция представлений о социальном равенстве в мире капитала). - М., 1984.

13.Новгородцев П.И. Кризисъ современного правосознанія. - М., 1909.

14. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч.: В 4-х тт. - M., 1983. - Т. 4.

15.Петров И.И. Новый либерализм для России: уроки западных дискуссий. // Общественные науки и современность. - 1996. - № 5.

16.Сокуренко В.Г., Савицкая А.Н. Право. Свобода. Равенство. - Львов, 1981.

17.Тихонравов Ю.В. Основы философии права. - М., 1997.

18.Ударцев С.Ф. Кропоткин. Из истории политической и правовой мысли. - М., 1989.

19.Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность (Лекции и интервью. Москва, апрель 1989 г.). - М., 1992.

20.Чичерин Б.Н. Философия права. - СПб., 1998.

21. Лібералізм: Антологія. 2-е вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: ВД "Простір", "Смолоскип", 2009. - 1128 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Розгляд попередниками німецької філософії проблеми свободи і необхідності, особливості її тлумачення. Метафізика свободи І. Канта. Тотожність необхідності і свободи у філософії Шеллінга. Проблема свободи і тотожності мислення і буття у філософії Гегеля.

    курсовая работа [47,0 K], добавлен 21.11.2010

  • Основні філософські ідеї свободи. Свавілля, соціальний примус і свобода. Держава й право як підстава й знаряддя свободи. Демократія, тоталітаризм, охлократія. Становлення некласичної філософії історії: цивілізаційний підхід. Свобода в сучасному світі.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 09.10.2009

  • Становлення та розвиток теорії Джона Роулза. Джон Роулз – великий борець за теорію справедливості. Два правила пріоритету та концепція демократичної рівності. Інститути справедливого суспільства, два принципи справедливості i проблема стабільності.

    реферат [39,8 K], добавлен 23.11.2010

  • Поняття, становлення та розвиток європейської традиції, методологічні підходи щодо її вивчення в сучасних умовах, роль комунікативної філософії в осмисленні базових її параметрів. Українська традиція в контексті суперечливих вимірів свободи та несвободи.

    реферат [30,3 K], добавлен 20.09.2010

  • Систематизація, узагальнення і конкретизація категорії свободи совісті та визначення механізмів здійснення свободи совісті в ході демократичних перетворень в Україні. Соціально-філософське обґрунтування проблем свободи совісті, як соціального явища.

    автореферат [41,3 K], добавлен 13.04.2009

  • Основне завдання філософії права. Неопозитивістська концепція філософії права. Предметна сфера сучасної філософії права. Проблема розрізнення і співвідношення права і закону. Розуміння права як рівностей (загального масштабу і рівної міри свободи людей).

    реферат [25,9 K], добавлен 20.05.2010

  • Філософське і конкретно-наукове розуміння матерії. Гносеологічні та субстанційні сторони матерії. Рух, простір і час як категоріальні визначення буття. Основи функціонування енергії системи. Визначення поняття відображення. Рівні і форми відображення.

    контрольная работа [24,1 K], добавлен 26.01.2016

  • Особливості становлення концепції любові у Платона. Тематика поту стороннього спасіння душі в контексті ідей орфічних релігійних містерій. Підстави аскези Сократа згідно Платона. Діалог Платона "Федр". Синтетичне розуміння любові як з'єднуючої сили.

    курсовая работа [34,0 K], добавлен 02.01.2014

  • Роль учення Конфуція в історії політичної думки Китаю. Патріархально-патерналістська концепція держави. Розвинення в моїзмі ідеї природної рівності всіх людей. Обґрунтування Мо-цзи договірної концепції виникнення держави. Заснування Лао-цзи даосизму.

    реферат [26,6 K], добавлен 18.08.2009

  • Формування філософських поглядів вітчизняного науковця та суспільно-політичного діяча Б. Кістяківського. Методи дослідження суспільного життя. Встановлення причинно-наслідкових співвідношень між соціальними явищами, їх оцінка з позиції справедливості.

    статья [29,4 K], добавлен 20.08.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.