Шпори з політекономії

Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.

Класифікація економічних систем та її критерії. Класифікація економічних систем в економічній літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.

Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на загальній теорії систем і застосуванні відповідних принципів господарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). 3 позиції цього підходу економічна система розглядається як загальна система функцій, тобто як сукупність функціональних зв'язків у економіці, що відображують у межах певного «організаційного механізму» діяльність з використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наявності зв'язку між її базисними елементами, потоками і формами продуктообміну.

Можливий ще один підхід до системно-теоретичних уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації або господарського порядку відповідної економічної системи (наприклад за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варіантах. Так, управління економічними процесами може бути централізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів може здійснюватися на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому ринку тощо. Конкретна в даній економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється в законах і нормативних актах, державних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Загалом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових: 1) відносин між господарюючими суб'єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); 2) системи координації їх взаємодії; 3) системи мотивації і контролю.

10. Товарна форма організації суспільного виробництва

Виникнення товарного виробництва і його сутність. Товарне виробництво виникло в період розкладу первіснообщинного ладу. Воно мало значне розповсюдження в рабовласницькому суспільстві і за феодалізму, а за капіталізму набуло всезагального характеру. Товарне виробництво, яке виникло на базі натуральної форми виробництва, існує вже близько 7000 років. Які ж умови сприяли виникненню товарної форми організації виробництва?

Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. В міру розвитку продуктивних сил за натуральної форми виробництва праця стає вже більш спеціалізованою. Поділ праці, який спочатку формувався в межах первісної общини або роду, з часом виходить за них. Складається система суспільного поділу праці. Так, тваринницькі племена виділяються з інших племен. У зв'язку з цим одні племена займаються переважно землеробством, а інші -- тваринництвом. 3 виокремленням тваринницьких племен відбувся перший великий суспільний поділ праці.

Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. Займаючись в основному виробництвом продуктів тваринництва (м'яса, молока, шкір), пастушеські племена потребували продуктів землеробства (зерна, плодів, борошна), землероби, навпаки, -- продуктів тваринництва (м'яса, шкір, шерсті). Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обмін надлишками вироблених продуктів між племенами і общинами.

У міру зростання виробництва поряд із землеробством і тваринництвом розвивалися й інші види виробничої діяльності людей. У тваринницьких і особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче виробництво -- ковальське, гончарне, ткацьке та ін. Ремесло -- це дрібне виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному інструменті. Виробництво більш досконалих знарядь праці та зброї, що все частіше виготовлялися з металу, вимагало великої і вмілої праці, з'явилася об'єктивна необхідність відокремлення ремесла від землеробства і тваринництва. Ремесло стає спеціальністю окремих осіб. Праця ремісників поступово відокремлюється від праці землеробів і тваринників, і ремесло виділяється в самостійну галузь виробничої діяльності людей.

3 відокремленням ремесла від сільського господарства настав другий великий суспільний поділ праці. Це була перша в історії форма промисловості, яка відокремилася від натуральної. Крім продуктів землеробства і тваринництва, все частіше поступали в обмін вироби ремісників: кам'яні і металеві сокири, серпи і коси, луки, мечі, посуд, тканини, шкіри, одяг. Відокремлення ремесла сприяло виникненню виробництва продуктів спеціально для обміну.

Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Виробництво товарів мало місце ще до другого великого суспільного поділу праці, але після виокремлення ремесла в самостійну сферу діяльності, воно стає більш регулярним, стійким. Спочатку товар безпосередньо обмінювався на інший товар, тобто за формулою Т--Т. Наприклад, 1 міра зерна на 1 вівцю. 3 часом з'явилися гроші. 3 появою грошей обмін розпадається на два акти: продаж товару на гроші (Т--Г) і купівля (придбання) інших товарів на гроші (Г--Т). 3 розгортанням відносин купівлі-продажу товарів у сфері обміну сформувався ринок.

Основні риси товарного виробництва. Товарне виробництво -- це така організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку.

Об'єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо); предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя праці (інструменти, верстати, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди. 3 розвитком товарного господарства розширюються межі його об'єктів, про що йтиметься у наступних розділах курсу.

Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єктом товарного господарства і товарних відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб'єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає як торговець.

14. Грошовий обіг та його закони

Сутність закону грошового обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою:

Мгр = Т*Ц / Ш

де Мгр -- кількість грошей, які перебувають в обігу; Т -- кількість товарів; Ц -- ціни товарів; Ш -- швидкість обігу грошової одиниці.

К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К -- сума цін товарів, проданих у кредит цього року; П -- сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов'язаннями; ВВ -- сума взаємопогашених платежів. У результаті формула набула вигляду:

Мгр =Т * Ц - К+П - ВВ

16. Функції ринку.

Сутність ринку розкривається через регулюючу, стимулюючу, розподільну та інтегруючу функції. Конкуренція та механізм формування ринкових цін впливають на рівень витрат виробництва продукції чи надання послуг, тим самим вирівнюються прибутки підприємств, результатом чого є регулювання пропорцій. Крім того, конкурентна боротьба між суб'єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів, тим самим реалізується стимулююча функція ринку. Великий попит на товар чи послугу формують ринкову ціну, де забезпечується високий рівень норми прибутку, унаслідок чого капітали переливаються в певну сферу діяльності. А це означає, що ринок виконує і розподільну функцію. Інтегруюча функція полягає в тому, що ринок через систему попиту та пропонування, об'єднує в єдине ціле взаємодію виробників і споживачів, формуючи відповідні інституції.

У кожній країні формування ринкової економічної системи відрізняється як за економічними формами та способами взаємодії попиту і пропонування, так і за строками зрілості. Країни Західної Європи першими вступили на ринковий шлях розвитку, тому в них найвищого рівня досяг розвиток елементів інфраструктури ринку. Історичний досвід свідчить, що в країнах з ринковою економікою основною формою власності є приватна, забезпечена свобода підприємництва та вільний рух капіталів і товарів.

Крім того, умовами формування ринку є вільний доступ виробників до економічних ресурсів та інформації, а також функціонування великої кількості фірм, що виробляють однорідну продукцію. Суб'єкти ринкових відносин повинні бути економічно та юридично незалежними, мати свободу вибору покупців, постачальників і вільну систему ціноутворення.

Ринкова організація економіки базується на використанні обмежених ресурсів. їх ефективне використання є одним з основних завдань ринку. Вирішення його повинно здійснюватись в умовах урахування інтересів усіх суб'єктів ринку. «Невидима рука» ринку А. Сміта якраз і є інструментом поєднання інтересів усіх. Ринкова ціна, що формується під впливом співвідношення попиту і пропонування, є вартісною формою узгодження інтересів виробника і споживача. Зростання попиту веде до підвищення цін, а значить, до збільшення норми прибутковості. Підвищення же цін призводить до зменшення попиту, а значить, до зменшення виторгу й суми доходів. Еластичність попиту за ціною вимірює реакцію споживачів на зміни цін. А еластичність пропонування залежить від мобільності ресурсів, тобто можливості їх переміщення між різними альтернативними напрямками використання. Перехресна еластичність показує, наскільки є чутливим обсяг виторгу одного продукту відносно змін ціни іншого. Надлишок продукції на ринку знижує ціну на неї, а нестача (дефіцит) викликає підвищення ціни.

19. Поняття та основні риси інфраструктури ринку.

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку. Інфраструктура -- сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.

Інфраструктура ринку -- це система підприємств і органі-зацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

Основні елементи ринкової інфраструктури. Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації

та засоби оперативного зв'язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, ін-формаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів -- товарні біржі торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції і: цін і стандартів; ринок праці -- біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва пенсійні фонди, фонди зайнятості.

25. Необхідність державного регулювання в економіці

Необхідність і межі використання окремих форм регулювання, а також методів, за допомогою яких вони реалізуються, визначаються прийнятою концепцією державного втручання в економіку, а також метою соціально-економічного розвитку кожної країни.. Так, у таких країнах, як США, Англія, Канада, держава в основному спирається на бюджетно-податкову й грошово-кредитну системи. При цьому найбільш активну роль виконує грошово-кредитний механізм, який відповідає теорії монетаризму. Найбільш широко форми державного регулювання економіки застосовуються в країнах, які дотримуються концепції економічного дирижизму. Тут, поруч з бюджетно-податковими й ціновими формами, важливу роль виконує індикативне планування, за допомогою якого держава впливає на економіку не методом директивних завдань, а на основі координації господарської діяльності всіх її суб'єктів та забезпечення їх інформацією про мету та пріоритети соціально-економічного розвитку країни. Допускається інколи й пряме втручання держави в економіку через механізм індикативних планів. Так у Франції для задоволення загальнодержавних потреб у рамках державного сектора економіки застосовується плановий контракт, а в приватному секторі - держзамовлення. (Що, до речі, практикується і в Україні). У багатьох країнах державне регулювання економіки здійснюється за допомогою механізму заробітної плати. В його основі лежать закони про працю, які регламентують певний рівень соціальних гарантій трудящих: мінімальний розмір заробітної плати, умови призначення допомоги по безробіттю, розмір пенсій і трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки та ін.

26. Економічні функції держави

Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції-- це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції-- це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.

Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.

Трансформаційні процеси переходу від централізовано планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування розвитку національної економіки об'єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних.

До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:

* розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

* структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;

* цілеспрямоване формування державного сектору економіки;

* розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);

* національне регулювання економічних і соціальних процесів;

* проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;

* створення загальної законодавчої і правової бази для об'єктів ринкової економіки.

30. Міжнародна торгівля та її економічні основи

Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є світова торгівля. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, іншими словами -- це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі, що позначені державними кордонами.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв'язків. I хоча в сучасних умовах як головну форму міжнародних економічних відносин її відтиснуло міжнародне інвестування, все-таки міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансферт технологій і т. п.

Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, що вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Існує безліч теорій, що пояснюють напрями та структуру міжнародних торгових потоків. Першою теорією міжнародної торгівлі була меркантилістська теорія, розроблена і втілена в XVI-- (VIII ст. Прихильники цієї теорії не враховували тієї вигоди, яку країни отримують від імпорту іноземних товарів і послуг, а економічно виправданим уважали тільки експорт. Тому, на думку меркантилістів, країні слід обмежувати імпорт і одночасно заохочувати експорт готових виробів, забезпечуючи приплив валюти (золота).

Із принципово інших передумов виходила теорія абсолютних переваг, творцем якої був А. Сміт. Відповідно до цієї теорії країні вигідно імпортувати ті товари, по яких у неї витрати виробництва вищі ніж у зарубіжних країн, а експортувати ті товари, по яких у неї витрати нижчі ніж за кордоном, тобто є абсолютні переваги. На противагу меркантилістам А. Сміт виступив за свободу конкуренції як усередині країни, так і на світовому ринку. Основним недоліком даної теорії є те, що вона не залишає місця у міжнародній торгівлі тим країнам, в яких товари виробляються без абсолютних переваг перед іншими країнами.

Цей недолік теорії абсолютних переваг долає теорія порівняльних переваг Д. Рікардо. Згідно з нею країна має спеціалізуватись на виробництві та експорті тих товарів, які вона може виробляти з відносно більш низькими витратами, ніж інші країни, а імпортувати ті, які виробляє з відносно вищими витратами. Цей простий принцип робить зовнішню торгівлю взаємовигідною для всіх країн. Серед решти теорій міжнародної торгівлі можна назвати теорію «вирівнювання цін на фактори виробництва» Е. Хекшера та Б. Оліна, «парадоке Лєонтьєва», теорію «життєвого циклу товарів» та ін.

Міжнародна торгівля зародилась у глибокій давнині. Від епізодичної мінової торгівлі розвиток ішов до локальних ринків. Великі географічні відкриття стимулювали закордонну торгівлю. В XVI--XVII ст., у період так званого первісного нагромадження капіталу, відбулось об'єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок.

4 Економічні потреби суспільства, їх суть та класифікація

Економічні потреби, їх сутність і структура. Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба -- це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.

Отже, потреба -- категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших -- культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби -- це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

* індивідуальні, колективні та суспільні;

* домогосподарств, підприємств і держави;

* суспільно-економічних класів і соціальних груп. За об'єктами потреби класифікуються так:

¦ породжені існуванням людини як біологічної істоти;

¦ матеріальні і духовні;

¦ першочергові і непершочергові.

Піраміда Маслоу - потреби

У самовираженні (саморозвиток і самореалізація)

У повазі (самоповага, визнання, статус)

Соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близькості)

Потреби в безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця,

забезпечення старості, захист у разі непрацездатності,

чисте повітря, чисті продукти)

Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об'єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого) рівня цілком пов'язані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.

8. Власність як економічна категорія

Сутність власності. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим - це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предметні природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з'являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху I знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьки описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов'язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність «кражею».

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші -- як основні економічні відносини, а треті -- як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Отже, власність -- це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей--продуктів праці. Це --ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.

Власність існує також там, де існує й сукупна праця -- суспіль-виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність -- це відносини з приводу виробництва, а по-присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ,с й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися і своїми масштабами, суб'єктами, тобто одні можуть виробляти, інші привласнювати, споживати.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження--привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Суб'єкти власності -- це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження--привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва -- окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Об'єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

13. Сутність і функції грошей

Люди завжди намагались зрозуміти природу грошей та описати їх властивості. Ці прагнення історично втілювались у різні теорії, що описували феномен грошей з різних боків. Так, металістична теорія ототожнювала гроші з благородними металами, приписуючи останнім властивість бути грішми від природи. Номіналістична теорія зводила гроші до умовних знаків, а державна розглядає їх як продукт творіння державної влади, установлений політичним законом платіжний засіб.

Функції грошей. У літературі існують різні підходи до розгляду функцій грошей. К. Маркс визначив п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу і світових грошей. Л. Харріс виділяє три головні функції: засіб обігу, лічильна одиниця та засіб збереження вартості. К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження.

Усе сказане вище вимагає більш глибокого вивчення цього питання. Отже, являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Тому насамперед вони виконують функцію міри вартості. її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. А сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає як масштаб для цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався державою через золотий чи срібний вміст грошової одиниці, і вагова кількість металу була його основою. Наприклад, російський рубль 1897 р. вміщував 0,774234 г золота, американський долар 1973 р. -- 0,736736 г золота тощо. А ціна будь-якого товару визначалась у певному числі одиниць цієї мінімальної вагової кількості металу. Для зручності вираження цін різних товарів мінімальна вагова грошова одиниця могла поділятись на рівні кратні між собою частини. Так, рубль поділявся на 100 копійок, долар -- на 100 центів і т. д.

Початково грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов'язані з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла (англ. зіег1іп§ -- повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Однак з часом масштаб цін усе більше відривався від справжньої ваги благородного металу в грошовій одиниці. Однією з причин цього став перехід від срібла до золота як вимірної основи грошової системи. При здійсненні цього процесу стара назва грошової одиниці залишилась, проте, тепер вона означала не фунт срібла, а значно меншу кількість зо-лота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла. До зменшення ваги грошової одиниці залучалась також і держава, яка карбувала гроші й отримувала від зменшення їхньої ваги відповідні доходи. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. -- лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалось 2 ліври, а в 1720 р. -- 98. У Німеччині в 1326 р. з 234 г срібла карбувалось 2 марки, в 1378 р. -- 4, а в 1506 р. -- 12 марок.

У сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці взагалі не встановлюється, що символізує остаточний перехід від метало-грошового етапу розвитку форми вартості до знаково-грошового.

У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому разі, якщо самі являтимуть собою одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. Тобто грошова одиниця, для того щоб виражати вартість інших товарів, повинна уособлювати одиницю вартості. У цій ролі гроші є засобом вираження одиниці вартості.

Інакше кажучи, функція міри вартості розпадається на дві підфункції: засобу вираження вартості інших товарів і засобу уособлення одиниці вартості, який використовується як лічильна одиниця при вираженні вартості цього товару.

Проте гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, переході від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах тощо, тобто є засобом платежу (засобом покриття певних зобов'язань). Платіжний засіб виступає таким відносно і продавця, і покупця. Але для останнього він є також купівельним засобом (засобом придбання необхідного товару). Функція купівельного та платіжного засобів інтегрується у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

У К. Маркса функція засобу платежу (засобу сплати боргів чи надання кредиту без відповідного зворотного руху товарів) розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу (засобу реалізації товарів, коли рух грошей опосередковує протилежний їм рух товарів), і аналізується після функції засобу утворення скарбів. Логіка, яка закладена в основу підходу К. Маркса, полягала в тому, що повноцінні гроші, випадаючи з обігу, перетворюються на скарби, і після цього їм надається можливість виступати у новій функції -- засобу платежу, яка є відмінною від функції грошей засобу обігу, оскільки нею не обслуговується рух товарів.

При цьому в тіні залишається той факт, що в процесі обігу функція засобу платежу існує в нерозгорнутому, несамостійному вигляді -- як момент обігу. Для власника товару акт обміну «товар-- гроші» є продажем, а для власника грошей -- купівлею. У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція, а самі кредитні відносини, таким чином, виступають тією ланкою, яка опосередковує обмін товарів. Принципово важливим тут є те, що платіжна функція реалізується не тільки тоді, коли платіж здійснюється без " руху товару в протилежному напрямі, але й у всякому акті купівлі-продажу, оскільки самі гроші за своєю суттю є товаром, а тому навіть при розгляді кредитних відносин можна говорити про наявність зворотного руху товарів. Саме тому є неприпустимим штучне відокремлення функції грошей як засобу платежу від більш широкої функції -- засобу обігу та відособлений їх розгляд.

До надзвичайно важливих функцій грошей належить також функція засобу збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по-різному -- засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але суть цієї функції одна й та сама -- збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сипи, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді коли гроші тимчасово випадають з обігу.

К. Маркс пише про ще одну функцію грошей, яку вони починають виконувати, коли виходять на міжнародну арену. Це функція світових грошей. Проте вказану ним функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутності грошей, а сфери їх здійснення. У подібній класифікації необхідно говорити про такі сфери функціонування грошей, як місцева, національна та світова, де гроші реалізують свою сутність як міри вартості, засобу обігу і засобу збереження вартості.

Узагальнюючи все наведене вище, основні функції та підфункції грошей можна викласти так:

1. Міра вартості:

а) засіб вираження вартості;

б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін).

2. Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу.

3. Засіб збереження вартості чи засіб нагромадження.

20. Підприємство - як суб'єкт ринкової економіки

Підприємство -- первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Підприємство виконує такі функції: організаційну -- забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації; відтворювальну -- інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну -- задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1) організаційно-технічного -- як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічного -- як суб'єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.

Форми і види підприємств. Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів господарювання). їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

* індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

* сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї;

* приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

* колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

* державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

* комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

* спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;

* орендне -- підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

23. Аграрне виробництво -- особлива сфера вкладення капіталу і праці

Сільське господарство -- одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості -- сировиною.

Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно переплітається з природним. Однотипність законів, які регулюють економічний розвиток промисловості і сільського господарства, не включає особливості їх дії в різних галузях виробництва, особливо в такій, як сільське господарство.

Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов'язаних з характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей виробництва -- у ньому економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним. Тобто наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов.

До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво. У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Ця властивість ґрунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля -- це предмет праці, а з іншого -- засіб праці, оскільки родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість суттєво підвищується.

Виходячи із сучасного рівня розвитку продуктивних сил у суспільстві та перспектив прогресу науки можна стверджувати, що сільське господарство в найближчій перспективі залишиться тією галуззю, яка задовольнятиме основні потреби населення в продуктах харчування.

Іншою особливістю сільського господарства є розбіжність робочого періоду з часом виробництва. Саме ця особливість зумовлює сезонність виробництва не лише в сільському господарстві, а й у суміжних з ним галузях, що спеціалізуються на переробці продукції. Сезонний характер виробництва у свою чергу зумовлює специфічну організацію праці в цій галузі (вищий рівень зайнятості працівників під час весняно-літніх польових робіт, ніж у зимовий період). 3 цим пов'язані також особливості реалізації продукції і надходження грошових коштів.

У сільському господарстві на відміну від промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, які повніше враховують тип виробництва, що склався історично в цій галузі, характер праці, потреби науково-технічного прогресу і т. ін.

28. Класифікація глобальних проблем.

За походженням, характером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором)., Друга група -- це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи. Третя група охоплює проблеми, пов'язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією тощо.

Глобальні проблеми відрізняються зогальнопланетарним характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня економічної зрілості, географічного положення і можуть бути вирішені шляхом взаємодії всіх держав.

Їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього всіх людей. Наприклад, науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів розрухи і військової справи. Людина виявилась здатною знищити все живе на планеті. Накопичених арсеналів, як уважають учені, достатньо для того, щоб знищити 58 млрд осіб, або в 9,7 раза більше ніж живе людей на землі.